Граматика української мови як учення про її морфологічну та синтаксичну будову

Іменникове відмінювання поділяють на типи залежно від особливостей утворення відмінкових форм. Потрібно розрізняти передусім власне-іменниковий і прикметниковий типи відмінювання іменників. До власне-іменникового типу в сучасній українській мові належать чотири підтипи відмінювання, які називають відмінами. З них найпродуктивніші перша і друга відміни.

Відміна власне-іменникового типу відмінювання -- підклас іменників, об'єднаний спільними особливостями відмінювання, підтип відмінювання, за яким відбувається словозміна слів цього підкласу.

У сучасній українській мові виокремлюють чотири основні відміни іменника, що розрізняються системами відмінкових закінчень, а також наголошуванням і в окремих випадках характером основ. Підтипи іменникового відмінювання виразно протиставляються тільки у відмінкових формах однини, тоді як у множині відмінності між ними нівелюються (особливо це стосується давального, орудного і місцевого відмінків). Відміни іменників значною мірою пов'язані з морфологічною категорією роду.

До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого та спільного роду з закінченням -а (-я) у називному відмінку однини: Микита, борона, груша, Катерина, рілля, земля, доля, армія, Марія, староста, нечепура, лівша. Вони поділяються на три групи: тверду -- з твердим приголосним основи: стіна, країна, Ганна, Микола, Тетяна, хата, м'ята', м ' яку -- з м'яким приголосним основи: стеля, пшениця, стаття, Ілля, сім'я, паляниця, господиня, вітальня, їдальня; мішану -- з основою на шиплячий: межа, душа, круча, хаща, миша, суша, туча, площа, мережа, паранджа. У твердій і м'якій групах протиставляються закінчення в усіх відмінках, крім давального і місцевого однини: дорог-а -- земч-я, дорог-и -- земл-і, дороз-і -- земл-і, дорог-у -- земл-ю, дорог-ою -- земл-ею, на дороз-і -- на земл-і; дорог-и -- земл-і, доріг -- земель, дорог-ам -- земл-ям і т. д. Закінчення залежить від твердого чи м'якого приголосного основи. Мішана група тому й називається мішаною, що в одних відмінках іменники цієї групи мають такі закінчення, як у м'якій -- у родовому, орудному однини й називному множини (миш-і -- земл-і, миш-ею -- земл-ею, миш-і -- земл-і), в усіх інших відмінках закінчення збігається із формами твердої групи (пожеж-а -- колон-а, пожеж-і -- колон-і, пожеж-у -- колон-у, на пожеж-і -- на колон-і, пожеж -- колон і т. д.).

До другої відміни належать іменники чоловічого й середнього роду, чоловічого -- з нульовим закінченням у називному відмінку однини (шлях, край, степ, двір, кінь, водій, тесть), із закінченням -о (Павл-о,Дніпр-о, батьк-о, Петренк-о, хлопчиськ-о, хвальк-о), середнього роду з закінченням -о, -е, -я (крім тих, що при відмінюванні приймають суфікси -єн-, -am-, -ят-): болот-о, олов-о, мор-е, гор-е, завзятт-я, становищ-е, лист-я, подвір -я, положенная, дерев-о.

Друга відміна також поділяється на три групи -- тверду, м'яку й мішану. До твердої групи належать іменники чоловічого роду з основою на твердий приголосний (голуб, журнал, друг, тік, завод, явір,робітник, нарис, фейлетон), крім тих, основа яких закінчується на шиплячий; іменники середнього та чоловічого роду з основою на твердий приголосний і закінченням -о (ок-о, золот-о, марев-о, мережив-о, Дмитр-о, дядьк-о, пару-бійк-о, Іванченк-о, Колотил-о). Більшість іменників з основою на -р належить до твердої групи: це односкладові іменники -- двір, яр, твір, звір, мир, дар, бір; слова іншомовного походження з суфіксами -ар, -up, -ер, -ер, -ур, -юр, -ор та ін.: хабар, касир, шофер, кур'єр, ажур, алюр, диктор, актор, колір. М'яка група представлена іменниками чоловічого роду, основа яких закінчується на м'який приголосний з нульовим закінченням (стілець, палець, вихователь, учень, ґедзь, деревій, палій), іменниками чоловічого роду на -ьо (татун-ьо, дідун-ьо, Бадз-ьо), іменниками середнього роду з закінченням -е (крім тих, що мають основу на шиплячий): пол-е, мор-е, деревц-е, лиц-е, яйц-е та -я: лист-я, гілл-я, ба-жанн-я, Запоріжж-я, узбічч-я, мерехтінн-я, завданн-я, вченн-я; чималою кількістю іменників на -р з суфіксами -ар, -up: календар, кобзар, вівчар, гончар, токар, пекар, ліхтар, тягар, косар, багатир, проводир, пухир, бунтар, друкар, але: хабар, комар належать до твердої групи. До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з основою на шиплячий і нульовим закінченням (сторож, ключ, кущ, дощ, плач, калач, товариш, спориш, леміш, плащ), іменники середнього роду з основою на шиплячий і закінченням -е: училищ-е, глинищ-е, просищ-е, плеч-е, ставищ-е, вогнищ-е; іменники чоловічого роду на -р з суфіксом -яр, що називають осіб чоловічої статі за родом діяльності чи професією: бетоняр, смоляр, скляр, дігтяр.

До третьої відміни входять іменники жіночого роду на твердий або м'який приголосний: кров, любов, ніч, піч, річ, злість, радість, юність. За системою відмінкових закінчень до третьої відміни належить іменник мати, у якому за відмінювання з'являється суфікс -ер- (-ір-).

Четверту відміну формують іменники середнього роду із закінченням -а (орфографічно -а і -л) у називному відмінку однини, за відмінювання яких до основи додають суфікс -от- (орфографічно -ат- і -ят-) або -єн-: дівча, курча, лоша, орля, теля, ягня, вим'я, ім'я, плем'я.

Нульова парадигма. Невідмінювані іменники - власні та загальні назви іншомовного походження, основа яких закінчується на -а (-я), -у(-ю), -е(-є), -о, -і: амплуа, Золя, рагу, шоу, Гейне, фойє, Марокко, івасі, Гавайї; буквені та комбіновані абревіатури: ФІФА, райвно, АТС, МАГАТЕ, ДАІ, а також ті, другим елементом яких є іменник у непрямому відмінку: завкафедри, комроти, комвзводу, заввідділом; назви машин і механізмів, до складу яких входять цифрові позначення: ДТ-54, СКГ-6, Ту-154; українські жіночі прізвища на -о та приголосний: Ткаченко, Ткачук, Гайдай, Лебідь, Гнатюк, Іванько, Івашкевич; російські прізвища на -их, -ово, -аго: Бєлих, Мирських, Дурново, Живаго; іншомовні жіночі імена на приголосний та жіночі прізвища на -ін, -ов: Долорес, Зейнаб, Аліс, Дженет, (Ельза) Вірхов, (Джеральдіна) Чаплін - становлять нульову парадигму, тобто характеризуються омонімічними відмінковими формами однини і множини.

3. Характеристика парадигм іменників 1, 2, 3, 4 відмін

Особливості відмінювання іменників першої відміни

В однині закінченню родового відмінка -и іменників твердої групи відповідає закінчення -і іменників м'якої та мішаної груп. У давальному та місцевому відмінках в усіх трьох групах омонімічні закінчення -і (- Ї ): вод-і, лазн-і, площ-і, мрі-ї. Кінцеві тверді приголосні іменників твердої групи [г], [ґ], [к], [х] чергуються із [з], [дз ], [ц]9 [с] у цих відмінках: допомог-а -- допомоз-і, дзиґ-а -- дзидз-і, рік-а -- ріц~і, свекрух-а -- свекрус-і. У знахідному відмінку імен- ники твердої та мішаної групи мають закінчення -у, м'якої - -ю. Орудний відмінок закінчується на -ою у твердій групі, у м'якій і мішаній -- на -ею (-єю):рук-ою, сил-ою -- статт-ею, молодиц-ею, площ-ею, мрі-сю, еволюці-єю. Кличний відмінок іменників першої відміни виражається закінченнями -о для твердої групи: Оксан-о, калин-о, країн-о, до-рог-о, Микол-о і -е (-є) для м'якої та мішаної груп: закрійниц-е, Соломі-є, мрі-є, душ-е. Закінчення -ю мають пестливі іменники м'якої групи: Сон-ю, бабус-ю, матус-ю, Гал-ю.

У множині в називному відмінку іменників твердої групи вживається закінчення -и (сосн-и, ног-и, тумбочк-и), м'якої та мішаної -------і (-і): яблун-і, площ-і, наді-ї. У родовому відмінку іменників усіх трьох груп нульове закінчення: бур (від буря), перемог, битв, травм, ячин, душ, паляниць, столиць, їдалень, господинь, революцій, галантерей, сімей. У багатьох іменників при появі закритих складів відбувається чергування голосних [ о ], [е] з [/]: дорог-и -- доріг, голов-и -- голів, ног-и -- ніг, борои-и -- борін, черед-и -- черід\ уставляються голосні між двома приголосними: стежк-и -- стежок, палатк-и -- палаток, сестр-и -- сестер, сосн-и -- сосон, вітальн-і -- віталень, вишн-і -- вишень, війн-и -- воєн (і війн), домн-и -- домен, сукн-і -- суконь, гребл-і -- гребель, борозн-и -- борозен, кпязівн-и -- князівен, еім'-ї-- сімей, статт-і -- статей, ескадриль-ї-- ескадрилей, стайн-і -- стаснь, сотн-і -- сотень, ляльк-и -- ляльок. У деяких випадках чергування [о], [е] з [і] за аналогією до вихідних форм не відбувається: топол-і -- тополь, вод-и -- вод, потвор-и -- потвор, будов-и -- будов, печер-и -- печер, мереж-і -- мереж.

Є відхилення від правил нульового закінчення в родовому відмінку множини: губ -- губ-ів, легень -- леген-ів, баб -- баб-ів', закінчення -ей (миш-ей, свин-ей) та -ів (старост-ів, судд-ів). У давальному, орудному та місцевому відмінках множини наявні закінчення -ом, -оми, -ах для іменників твердої та мішаної груп і відповідно -ям, -ями, -ях для іменників м'якої групи (записк-ам -- криниц-ям, круч-ам -- дол-ям; долин-ами -- пісн-ями).

Особливості відмінкових закінчень іменників другої відміни: вони різноманітні, синонімічно багаті, що дозволяє стилістично удосконалювати висловлене чи написане. У називному відмінку однини нульове закінчення та -о мають іменники чоловічого роду (стан, гігант, нуль, Дніпро, Петро, водень), закінчення -о, -є, -я -- іменники середнього роду, за винятком похідних іменників, утворених від чоловічого роду (дубищ-е, вовчищ-е, вітрищ-е), та тих, що позначають істоти (дідищ-е, все-знайк-о, будьк-о, хвальк-о): озер-о, вогнищ-е, багатт-я, вік-н-о, світл-о, змаганн-я, викритт-я, сузір-я, міжгір-я.

Зразки відмінювання іменників другої відміни

Середній рід

Тверда група М'яка група Мішана група Однина	Множина
н. озер-о мор-е завданн-я прізвищ-е р. озер-а мор-я завданн-я прізвищ-а д. озер-у мор-ю завданн-ю прізвищ-у 3. озер-о мор-е завданн-я прізвищ-е о. озер-ом мор-ем завданням прізвищ-ем М. (на) озер-і (на) мор-і (на) завданн-і (на) прізвищ-і к. озер-о мор-е завданн-я прізвищ-е	н. озер-а мор-я завданн-я прізвищ-а р. озер мор-ів завдань прізвищ д. озер-ам мор-ям завданн-ям прізвищ-ам 3. озер-а мор-я завданн-я прізвищ-а о. озер-ами мор-ями завдапн-ями прізвищ-ами м. (на) озер-ах (на) мор-ях (на) завданн-ях (на) прізвищ-ах к. озер-а мор-я завданн-я прізвищ-а

Чоловічий рід

Тверда група М'яка група Мішана група Однина	Множина
н. завод край газетяр р. завод-у кра-ю газетяр-а д. завод-ові (-у) кра-єві (-ю) газетяр-еві (-у) 3. завод край газетяр-а о. завод-ом кра-єм газетяр-ем м. (на) завод-і (на) кра-ю (-сві) (на) газетяр-еві (-у) к. завод-е кра-ю газетяр-е	н. завод-и кра-ї газетяр-і Р. завод-ів кра-їв газетяр-ів д. завод-ом кра-ям газетяр-ам 3. завод-и кра-ї газетяр-ів 0. завод-ами кра-ями газетяр-ами м. (на) завод-ах (на) кра-ях (на) газетяр-ах к. завод-и кра-ї газетяр-і

У родовому відмінку однини закінчення -а (-я) виступає в іменниках середнього роду: тепл-а, добр-а лист-я, здо-бутт-яу визнанн-я, гор-я. В іменниках чоловічого роду флексія -а (-я) наявна в таких групах:

а) у назвах конкретних предметів: трактор-а, автобус-а, годинник-а, олівц-я, нож-а, клен-а, стовп-а, стол-а, стільц-я\

б) у назвах осіб та істот -- загальних і власних: брат-а, товариш-а, газетяр-а, пісняр-а, Кирил-а,Дмитриченк-а, Якубович-а, дояр-а, ведмед-я, метелик-а\

в) у географічних назвах -- гідронімічних -- з наголошеним закінченням: Дінц-я, Дністр-а, Іртиш-а та назвах населених пунктів: Сімферопол-я, Донецьк-а, Канев-а, Києв-а, Париж-а, Рим-а, але Кривого Рог-у, Холодного Яр-у

г) у термінах: синус-а, квадрат-а, відмінк-а, іменник-а, префікс-а, електрон-а, трикутник-а, модул-я, позитрон-а;

ґ) у назвах мір довжини, ваги, об'єму, площі, часу: метр-а, літр-а, грам-а, тижн-я, місяц-я, центнер-а, карбованц-я, куб-а, гектар-а.

Закінчення -у (-ю) мають іменники, що позначають:

а) речовину або матеріал: мармур-у, водн-ю, цукр-у, папер-у, гелі-ю, горох-у, анальгін-у, пеніцилін-у, граніт-у9ячмен-ю9 азот-у;

б) абстрактні поняття: страх-у, експеримент-у, дослід-у, досвід-у, прогрес-у, характер-у, стан-у, розум-у\

в) явища природи: дощ-у, сніг-у, гром-у, вітр-у, туман-у, циклон-у;

г) сукупність чогось чи когось: оркестр-у, ансамбл-ю, хор-у, загон-у, колектив-у, полк-у, деканат-у, університет-у, курс-у, інститут-у, штаб-у, завод-у, комітет-у, караван-у\

ґ) психічний стан, почуття: бол-ю, жал-ю, настро-ю, синдро-м-у, гнів-у, споко-ю, невроз-у, гепатит-у, переляк-у, сміх-у;

д) дії та процеси: відльот-у, приїзд-у9 заклик-у, перебіг-у, вигук-у, переход-у, відступ-у, крик-у, зойк-у, свист-у, грюкот-у;

е) назви країн, регіонів, гір, річок: Крим-у, Казахстан-у, Іран-у, Пакистан-у, Ліван-у, Далекого Сход-у, Уругва-ю, Донбас-у, Урал-у,Буг-у9Дон-у\

є) простір або середовище: плацдарм-у, ліс-у, сад-у, степ-у, га-ю.

Є випадки, коли закінчення -а (-я) та -у (-ю) вживаються паралельно: стол-а -- стол-у, мост-а -- мост-у, двор-а -- двор-у, плот-а -- плот-у залежно від наголосу або від значення: камен-я (окремий предмет) -- камен-ю (матеріал), лист-а (окремий предмет) -- лист-у (сукупність), соняшник-а (одна рослина) -- соняш-ник-у (сукупність, збірність).

У давальному відмінку однини вживаються закінчення -ові(-еві, -єві) і рідше -у, -ю в чоловічому роді: зят-еві, комбай-нер-оеі, батьк-ові, Андрі-єві, народ-ові, учител-еві і зят-ю, комбайнер-у, батьк-у, Андрі-ю, народ-у,учител-ю. Закінчення -у (-ю) характерне для іменників середнього роду. Однак у назвах істот на -о спостерігаються також паралельні закінчення: те-лятк-у -- телятк-ові, дитятк-у -- дитятк-ові. Іноді такий паралелізм помітний і в іменників середнього роду -- назвах неістот: серц-ю -- серц-еві, сонц-ю -- сонц-еві, лих-у -- лих-ові. У власних назвах прикметникового походження на -ів (-їв) закінчення тільки -у (-ю): Львов-у, Києв-у, Канев-у, Миколаєв-у.

У знахідному відмінку однини закінчення залежать від семантичного розряду іменника: в назвах неістот омонімічні закінчення знахідного відмінка й називного: саджати ліс, замести двір, скосити лан, полагодити комбайн', у назвах істот -- родового і знахідного відмінків (крім іменників середнього роду на -о, закінчення яких омонімічні з називним відмінком: годувати дитятко, заганяти телятко): просити дядька, знайти токаря, упізнати космонавта, відвідати товариша. Варіанти написати лист і написати листа, порізати палець і порізати пальця, взяти олівець і взяти олівця можливі. Закінчення -а (-я) у назвах неістот знахідного відмінка ніби увиразнюють предметне значення. Коло таких іменників невелике.

Орудний відмінок однини має закінчення -ом, -ем (-єм) залежно від того, якої групи іменник: твердої групи з основою на твердий приголосний -- закінчення -ом (літак-ом, віник-ом, звір-ом, паркан-ом, хабар-ом, директор-ом, озер-ом, комар-ом), м'якої і мішаної - - ем (-єм): становищ-ем, товаришам, гор-ем, господар-ем, шахтар-ем, Сергі-см, Анатолі-см, кра-ем, пн-ем, кон-ем. Іменники середнього роду на -я закінчуються на -ям: вмінн-ям, терпінн-ям, значенн-ям, зіткненн-ям, навчанн-ям.

Синонімічними закінченнями відзначається місцевий відмінок однини іменників другої відміни. Окремі з них мають кілька варіантів флексій. Напр.: на клен-ові, на клен-у, на клен-і. Закінчення цього відмінка такі: -і (-Ї), -у (-ю), -ові (-еві, -єві). Флексія -і (-/) переважає тоді, коли при іменнику вживаються прийменники у (в), при, на: на пол-і, у ліс-і, при факультет-і\ коли прийменник по, то виступає закінчення -у (-ю): по га-ю, по кра-ю, по університет-у, по двор-у, по коридор-у, по мор-ю, по завданн-ю. Закінчення -ові (-еві, -еві) властиві майже всім іменникам другої відміни, крім іменників середнього .роду, що закінчуються на -я: при брат-ові, на дуб-ові, у товариш-еві, на вол-ові, на комбайп-ові, на рушник-ові, при маєтк-ові, при дос-татк-ові,^на лих-ові. Закінчення -у переважає в іменниках із суфіксами -ик, -ник, -ок, -ак, -к (о), -еньк (о): при дощик-у, у годин-ник-у, на держак-у, при військ-у, в серденьк-у. Також на -у (-ю) закінчуються односкладові іменники чоловічого роду з наголосом на флексії: на сніг-у, на льод-у, у полк-у, на лан-у, в степ-у, в еок-у, на кра-ю, при шлях-у, у ставк-у, на торжк-у. Хитання спостерігаються між закінченнями -у (-ю) та -і (-і) під впливом наголосу (на торг-у -- на торз-і, у кра-ю -- у кра-ї, на луг-у -- на луз-і) та прийменника по (по ліс-і -- по ліс-у, по тіл-і -- по тіл-у, по стол-у -- по стол-і, по подвір'-ї-- по подвір'-ю). Перед закінченням -/ приголосні [г], [к], [х] чергуються із [з], [ц], [с]: круг -- у круз-і, Кременчук -- у Кременчуц-і, кожух -- на ко-жус-і, горіх -- у горіс-і.

Кличний відмінок представлений флексіями -у (-ю), -е. Закінчення -у (-ю) мають іменники м'якої групи, деякі іменники твердої та мішаної групи: Геннаді-ю, Віталі-ю, кон-ю, кра-ю, коб-зар-ю, дощик-у, синк-у, братик-у, товариш-у, дядьк-у, батьк-у, тат-у, син-у, дід-у. Решта іменників закінчується на -е: вітр-е, дуб-е, брат-е, вол-е, друж-е, сторож-е, парубч-е, козач-е, бала-мут-е, вітрогон-е, Петр-е, Михайл-е.

У множині іменники другої відміни (твердої групи) в називному відмінку мають закінчення -и: прадід-и, сват-и, плуг-и, сніг-и, прапор-и, завод-и, бригадир-и, муляр-и та флексію -/ (-Ї) для іменників чоловічого роду м'якої й мішаної груп: лебед-і, звича-ї, ячмен-і, профіл-і, лікар-і, вівчар-і, крамар-і, руча-ї. Іменники середнього роду всіх трьох груп закінчуються на -а (-я): болот-а, озер-а, серц-я, кільц-я, вікн-а, дзеркал-а, багатт-я, грищ-а. При творенні називного відмінка множини деякі іменники втрачають суфікси -ин, -анин (-янин), -чанин: селянин -- селян-и, вірменин -- вірмен-и, киянин -- киян-и, болгарин -- болгар-и, але грузин -- грузин-и, осетин -- осетин-и, лезгин -- лезгин-и, мордвин -- мордвин-и. Окремі іменники чоловічого роду твердої групи мають паралельні закінчення -и, -а: рукави й рукава, вуси й вуса, хліби й хліба, ґрунти й ґрунти. У деяких іменниках твердої групи спостерігається закінчення -і та чергування приголосних: ок-о -- оч-і, вух-о -- ухи-і (частіше вуха). Іменник друг у називному відмінку множини приймає закінчення -і з чергуванням приголосних [г] із [з] друг -- друз-і й відмінюється у всіх відмінках множини за зразком іменників м'якої групи: друз-ів, друз-ям, друз-ів, дру-з-ями, при друз-ях. Деякі іменники середнього роду, що мають омонімічні закінчення в називному й знахідному відмінках однини та множини, для підкреслення множинності дістають наголошені закінчення: весілл-я, свят-а і паралельно весілл-я, свят-а.

У родовому відмінку множини вживаються закінчення -їв (-їв): мост-ів, закон-ів, друкар-ів, звича-їв, кра-їв, автомобіл-ів, атом-ів, корабл-ів, повір'-їв, мор-ів, житт-ів, почутт-ів. Багатьом іменникам властиве нульове закінчення: киян, християн, парафіян, озер, коліс, сіл, жал, слів, чудес, небес, вікон, весел. І тільки окремі іменники чоловічого та середнього роду мають закінчення -ей: кон-ей, грош-ей (наголос на основі), гост-ей, оч-ей, плеч-ей (паралельно тіч).

Давальний відмінок характеризується уніфікованим закінченням -ач (-ям): лікар-ям, студснт-ам, шлях-ам, океан-ам, знанн-ям, завданн-ям, прислів'-ям, міст-ам, комп'ютер-ам, де-рев-ам, селшц-ам.

У знахідному відмінку множини, як і в однині, розрізняються закінчення, омонімічні з називним відмінком для назв неістот: берег-и, га-ї, дерев-а, океан-и, струмк-и, слов-а, серц-я, плеч-і та з родовим для назв істот: лірник-ів, політик-ів, хлоп-чак-ів, священик-ів, начальник-ів, співробітник-ів, знавц-ів. Проте в мовній практиці спостерігаються хитання: напоїти кон-ей і кон-і, запрягати вол-ів і вол-и.

Одноманітним закінченням характеризується орудний відмінок: -ами для іменників твердої і мішаної груп: протес-т-ами, кущ-ами, нож-ами, лез-ами, двор-ами, закон-ами, слов-ами, жал-ами і -ями для іменників м'якої групи: корен-ями, красен-ями, хлопц-ями, подвір'-ями, кобзар-ями. Окремі іменники мають паралельні закінчення: -ами (-ями) і (-ми): крил-ами -- криль-ми, чо-бот-ами -- чобіть-ми, колін-ами, колінь-ми. Закінчення -има властиве іменникам очі, уші, плечі: оч-има, плеч-има, уш-има (і вух-ами).

Уніфікованим закінченням відзначається й місцевий відмінок множини: для нього характерне закінчення -ах (-ях) для всіх груп і родів іменників другої відміни: на шлях-ах, прапор-ах, чагарник-ах, тротуар-ах, переход-ах, тролейбуе-ах, слю-сар-ях, календар-ях, провалл-ях, сузір '-ях.

4. Особливості відмінювання іменників третьої відміни

Однина

Н.--3. зустріч ніжність повінь

Р -- Д -- М. зустріч-і ніжност-і повен-і

О. зустрічч-ю ніжніст-ю повінн-ю

К. зустріч-е ніжност-е повен-е

Для третьої відміни властиві такі ознаки: однотипність роду (жіночий рід) та омонімічність відмінкових закінчень (у родовому , давальному та місцевому відмінках однини). У багатьох основах слів при відкриванні складів відбувається чергування [о], [е] з [і]: якість --якост-і, радість -- радост-і, річ -- реч-і, ніч -- ноч-і.

Потрібно зазначити, що відповідно до вимог чинного українського правопису родовий, давальний і місцевий відмінки однини в іменниках третьої відміни мають омонімічні форми із флексією -і. Проте в усному мовленні, в окремих періодичних виданнях і в деяких творах художньої літератури використовують давніше і природне для української мови закінчення -и форми родового відмінка однини у випадках вісти, незалеоісиости, радости, смерти, чести; крови, любови, осени, соли, Руси і под. Таке написання цих слів пропонує й проект нової редакції українського правопису [Український правопис 1999: 120].

Ще до публікації проекту нової редакції українського правопису 1999 року як вітчизняні, так і закордонні мовознавці, зокрема А.Бурячок, А.Горняткевич, П.Чучка, Ю.Шевельов та інші, висловлювалися за „реабілітацію” давньої флексії Р. в. одн., до речі, форма іммени була літературною нормою до 1945 року. У разі відновлення історичного закінчення Р. в. одн. -и іменників IV відміни, які приймають суфікс -ен-, відбудеться вирівнювання відмінкової парадигми цієї відміни, що сприятиме її цільності. Фонема /н/ перед закінченням -и перейде з розряду м'яких приголосних до твердих. Написання флексії -і в наведених словах та інші орфограми було запроваджено за тоталітарної доби для зближення українського правопису з російським.

В орудному відмінку однини голосні не чергуються, зате приголосні, попавши в оточення голосних і внаслідок прогресивної асиміляції приголосних, стають м'якими, подвоюються: пам'ятт-ю, сілл-ю, При-п'ятт-ю, мідд-ю, галузз-ю, Уманн-ю, подорожж-ю, але: радіст-ю, пристраст-ю, скатерт-ю, смерт-ю. Закінчення -ей у родовому відмінку множини властиве всім іменникам третьої відміни, крім мати, що має флексію -ів: постат-ей, галуз-ей,реч-ей, зустріч-ей.

У давальному, орудному та місцевому відмінках множини відповідно уніфіковані закінчення -ам (-ям), -оми (-ями), -ах (-ях): зустріч-ам, маз-ям, реч-ам, тін-ям, зустріч-ами, маз-ями, реч-ами, тін-ями, на зустріч-ах, на маз-ях, на реч-ах, на тін-ях.

5. Особливості відмінювання іменників четвертої відміни

Однотипністю відмінкових закінчень відзначаються іменники четвертої відміни. Різноманітності надають суфікси, які можуть у деяких іменниках то зникати (у знахідному й орудному відмінках), то вживати паралельно суфіксальну і безсуфіксну форми: телям, лошам, племенем і плем'ям -- в орудному відмінку однини; тел-я, лош-а, плем'-я -- у називному , знахідному й кличному відмінках однини. А такі іменники, як гусен-я, качен-я, цуцен-я, лосен-я, га-лчен-я, в усіх відмінках зберігають суфікси. У множині суфікси зберігаються теж в усіх іменників. Паралельні форми, омонімічні з називним чи родовим відмінками множини, допускаються у знахідному відмінку: годувати зайчат і зайчат-а, купувати цуценят і цуценят-а.

гусен-я гусен-ят-и гусен-ят-і гусен-я гусен-ям (на) гусен-ят-і гусен-я	гусен-ят-а гусен-ят-0 гусен-ят-ам гусен-ят-0 і гусен-ят-а гусен-ят-ами (на)гусен-ят-ах гусен-ят-а	їм -я ім-ен-і і ім'-я ім-ен-і ім'-я їм '-ям і імен-ем (в) ім-ен-і ІМ '-Я	ім-ен-а ім-ен-0 ім-ен-ам ім-ен-а ім-ен-ами (в) ім-ен-ах ім-ен-а	індич-а індич-ат-и індич-ат-і індич-а індич-ам (на) індич-ат-і індич-а	індич-ат-а індич-ат-0 індич-ат-ам індич-ат-0 і індич-ат-а індич-ат-ами (на)індич-ат-ах індич-ат-а

Лекція № 8. Невідмінювані іменники. Іменники з ознаками прикметникової парадигми

1. Невідмінювані іменники

НЕВІДМІНЮВАНІ ІМЕННИКИ - іменники з омонімічними відмінк. словоформами, тобто з нульовою флексією.

Не відмінюється група іменників -- власних і загальних назв іншомовного походження, що мають основу на -а (-я): амплуа, Дюма, Золя, па, бра, Нікарагуа, боа; на -у (-ю): інтерв'ю,рагу, Шоу, какаду, меню, фрау, екю; на -о: трюмо, жабо, метро, кіно, лібрето, Борнео, Онтаріо {пальто відмінюється, як звичайні іменники середнього роду озеро, жало); на -е (-є ): турне, фойє , Туапсе, Гейне, Ґете, резюме, ательє; на -і: таксі, попурі, леді, Тбілісі. Інші іменники, які формою близькі до слов'янських загальних і власних назв, відмінюються, набуваючи подібних закінчень і розподіляючись за відмінами.

До речі, пальто тепер відмінюється. А ось віче багато хто вважає за іншомовне і не відмінює. Між тим воно відоме ще з часів Київської Русі: вживалося на позначення всенародного зібрання. Його треба відмінювати як плече в однині: віче (плече), віча (плеча), на вічі (на плечі).

Не відмінюються ініціальні -- буквені та комбіновані -- абревіатури: ОБСЄ, МВСДВРЗ, ФІФА, ЮНЕСКО, ФІАТ, міськвно, а також абревіатури типу завкафедри, Міноборони, міносвіти, Міненерго , мінздоров'я. Назви типу «Скіф», «Амур», «Думка» беруться в лапки й пишуться з великої літери. Не відмінюються також назви машин і механізмів, до складу яких входять і цифрові позначення: ДТ-54, СКГ-б, КП-4 та ін. Інші поскладові, звукові абревіатури відмінюються як звичайні, схожі на них іменники: лавсан, ТУМ, ВАК, загс.

До невідмінюваних належать іменники -- жіночі прізвища на -о та приголосний: Полатайко, Пономаренко, Ющук, Сасино-вич, Гайдай, Сич, Кащенко, Грицай, а також російські прізвища на -их, -ово: Мирських, Черних, Острово.

Синтаксичний спосіб вираження граматичного значення мають так звані незмінювані слова, напр.: кулі, шимпанзе, кенгуру, де наявна омонімія граматичних форм однини І множици. Синтаксичний спосіб вираження граматичного значення мають так звані незмінювані слова, напр.: кулі, шимпанзе, кенгуру, де наявна омонімія граматичних форм однини І множици.

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається тільки синтаксично і визначається за допомогою контексту: В одному купе сиділо троє дівчат; З усіх купе виходили люди.

Зауважимо, що пристосування іншомовних слів до української мови спостерігається не лише щодо форми (типу пальто - пальта - в пальті), але й щодо числа. Так, очевидно, під впливом зовнішньої подібності до форми множини іменник середнього роду жалюзі тепер вживається у множині: традиційне жалюзі і традиційні жалюзі. Під сильним тиском практики усної мови перебуває нині іменник івасі, адже частіше доводиться чути солоні івасі, свіжі івасі, тоді як нормативні поки що словосполучення солона (риба) івасі, свіжа (риба) івасі.

2. Родові ознаки незмінюваних слів

В іншомовних незмінюваних іменниках, які запозичує українська мова, існують свої способи вираження граматичних значень. Не маючи зовнішніх, флексійних ознак родової належності, вони зазнають семантико-граматичного поділу на групи, кожна з яких характеризується однією, зрідка двома ознаками роду.

Іменники-антропоніми називають осіб чоловічого або жіночого роду відповідно до статі особи, напр.: рефері, рамолі, парвеню, протеже, інкогніто, рантьє, уде, комі, саамі, кулі, конферансьє.

Іменники-фауноніми, куди належать назви істот тваринного світу, кваліфікуються чоловічим родом, напр.: какаду, зебу, шимпанзе, колібрі, динго, поні, сапажу.

Назви предметів утворюють групу імен середнього роду, напр.: кашне, кашпо, ревю, попурі, інтерв'ю, фрикасе, сабо, соте, сарі, мумійо, пюре.

У географічних назвах іншомовного походження рід визначається за граматичним родом загального іменника, який є родовою назвою, напр.: місто Тбілісі, пустиня Калахарі, море Банда, атол Бікіні, озеро Тітікака, ріка Міссурі, гора Кіліманджаро, країна Конго.

Зараз існуючий поділ запозичень за родовою віднесеністю дещо порушився, причина цього явища полягає в залученні у сферу вжитку багатьох незмінюваних слів, між' якими розпочинається процес уніфікації, або вирівнювання, родових значень. У такий спосіб виявляється освоєння іншомовних слів, структура яких незвична для граматичного ладу української мови, де вираження родових, числових і відмінкових значень здійснюється засобами словозміни. Запозичені без Морфологічних показників роду мови-джерела, незмінювані іменники поступово втрачають первюну належність і набувають інших критеріїв мотивації цього граматичного значення. Здійснюваний міжродовий перехід властивий не всій групі іншомовної лексики, а простежується серед назв істот тваринного світу та назв предметів або понять.

Група іменників-антропонімів у мовному вжитку функціонує подібно до іменників-маскулізмів, називаючи узагальнену особу-діяча, і родову ознаку виявляє синтаксичними засобами на фоні контексту, напр.: «Він протеже пані суддихи Мочульської» (І. Франко); «Але ж послухайте! Ви знаєте, чия вона протеже» (з газ.).

У групі фаунонімів помітна тенденція до диференціації, граматичного значення чоловічого роду, зокрема, з'являються назви істот з родовою кореляцією, напр.: колібрі, кенгуру, шимпанзе, динго, поні, фламінго. Форми граматичного чоловічого роду, уживані з функцією узагальнення, замінюються формами означеного чоловічого та жіночого роду, напр.: «Поні .,. і не думає рушити з місця» (з газ.).

Для вираження граматичного значення роду використовується морфолого-синтаксична система засобів, яка- складається з дієслова, вказівного займенника або приіменникового залежного члена в ролі означення. Однак незакріпленість форм роду в іншомовних запозиченнях цієї групи вимагає додаткових засобів родової актуалізації, оскільки незмінювані іменники, крім грамем роду, не конкретизують формами грамем відмінків. Тому роль допоміжного показника роду часто виконує іменник, який щодо фауноніма є видовою або родовою назвою, напр.: птах кілічу-піто, собака коллі, ведмідь коала, бик зебу.

У мові формується новий принцип визначення родової віднесеності іншомовних слів -- семантико-тематичного включення, коли рід фауноніма визначається родом тематичного слова, спеціально введеного у структуру речення, напр*: «І сам Микоша уявляв себе золотим птахом колібрі> (Ол. Полторацький); «Майже увесь день знаходиться в повітрі найменша з пташок -- колібрі. Політ у неї досить своєрідний. Вона зависає в повітрі» (журн.); «Кенгуру, велика тварина, вкрита густим сірим х^тр^м, заради якого на неї полюють» (Зоологія); «Гігантський кенгуру ... належить до числа найбільших представників підкласу сумчастих тварин» (Посібник із зоогеографії).

Зміщення роду незмінюваних іменників у сучасній українській мові -- процес не завершений, для нього характерна стадія становлення, нормативними є .обидві родові форми. Поряд з цим є назви неістот з грамемою чоловічого роду, напр.: «По-різному величають у народі цього дивного птаха (фламінго) -- червоним гусаком за те, що він ґелґотить, а за багряні крила -- жар-птицею» (журн.|; «Чорний какаду належить до найбільших папуг у світі» (Підручник із зоогеографії); «... за якісь півгодини я вже розгледів ... плескуваті голови горбатих биків-зебу» (І. Муратов).

У назвах риб помітна тенденція до означеності формою жіночого роду відповідно до родової назви, напр.; «Орел вихопив сардинку івасЬ (М. Пришвін); «Здатні до будування й деякі види риб: макроподи^ колючки, гурамі ... та інші рибки із сімейства лабіринтових» (журн.).

Іменники -- назви предметів традиційно належали до середнього роду, який, за висловом В. В. Виноградова, був сховищем іншомовних запозичень різного лексичного наповнення. Освоєння системою української мови цієї групи слів простежується на фактах їх перерозподілу за родовою належністю. Класифікація усіх Іншомовних назв предметів, понять як виразників граматичного значення середнього роду на даний час потребує уточнень, оскільки у мові помітна тенденція вмотивувати її лексико-семантичним змістом слова. Останнє передбачає виділення у структурі змісту додаткового узагальненого значення, типового для цілого ряду слів, які утворюють абстрактну семантико-тематрчну спільність, тобто формуються тематичні групи незмінюваних імен, членом яких є індивідуальна лексема видового поняття, що в конкретній формі накладається на ширше, родове поняття, тотожне для назв цієї групи. Наприклад, виразники сеМантико-тематичного, родового значення -«мова» утворюють групу назв -- незмінюваних імен альді, аймара, бенгалі, навахо, банту, пушту, урду, гінді, фіджі, гуджарані, комі, саамі, ідиш^ бхілі, ідо, есперанто тощо. Однотипна характеристика середнього роду не властива цим назвам. Іменники урду, гінді, альді, аймара, бенгалі, бхілі та ін. зазнали трансформації родової Залежності відповідно до родової ознаки тематичного слова, напр.: «Альді (штучна міжнародна мова) складається з 2500 слів, переважно коротких і однозначних» (журн.); «У самій Індії одні вважають, що гінді й урду -- дві різні мови, інші вважають їх двома стилями однієї й тієї ж мови» (журн.); «Шолом-Алейхем починав свій творчий труд на мові іврит» (з газ.); «...мов промовля на мові есперанто пелюстка кожна в тирлича жива» (Є. Гуцало). Різна родова віднесеність назв мов, переданих незмінюваними іменниками, не усуває помітної лотенційної спрямованості до уніфікації граматичного значення роду, оскільки парадигму назв мов об'єднує «за семою і грамемою» тематично означуване слово «мова».

Аналогічна ситуація простежується у парадигмі назв вітру, наприклад, памперо (чол. р.), солано (чол. р.), сироко (чол. р.), торнадо (чол. р.), грего (чол. р.), майстро (чол. р.): «Сьогодні трохи душно -- подув африканський вітер -- сироко» (М. Коцюбинський); «Хмара ... росла, майстро поволі переліг на грего--протилежний вітер, грего підганяв хмару з усіх боків» (Ю. Ддовський).

Тенденція до вирівнювання родових ознак помітна серед незмінюваних слів -- назв сортів винограду, напр.: аліготе, арараті, арені, бахтіорі, горготеско, догані, олександроулі, каберне тощо; назв танців, напр.: салхіно, па-де-де, мтіулурі, чонгурі, па-де-труа, падеграс, падекатр, падепатинер.

Серед назв рослинного походження частина імен маркована середнім родом, напр.: алое, каланхое, сорго, однак частина назв змінює попередню родову ознаку під впливом граматичного значення тематичного слова, напр.: «Є багато сортів і різновидів капусти: білокачанна, червонокачанна, цвітна, кольрабі (жін. р.), брюссельська, савойська» (з газ.); «Кокаїн -- алкалоїд ... міститься в листі чагарникової рослини кока» (жін. р.) (журн.); «Плем'я ібо ... ца сході Нігерії називає такі горіхи кола» (чол. р.) (журн.).

Зрідка родова віднесеність іншомовного запозичення зазнає впливу відповідної назви мови-асимілятора, причиною цього є тотожні функції слів. Так, за аналогією до укр. вулиця змінилася родова ознака авеню (жін. р.), штрасе (жін. р.), укр. закуска-антре (жін. р.), виставка (жїп. р.) --бієнале (жін. р.), проте більшість страв є іменниками середнього роду, напр.: соте, фрикасе, суфле, безе, буше, філе, рагу, харчо, праліне.

3. Рід абревіатур

У категорії іменника клас абревіатур не має «індивідуальних» засобів вираження родової належності, система передачі граматичних значень роду тут ще остаточно не сформувалася, що зумовлене непостійним характером їх існування, залежністю від потреб суспільного розвитку: складноскорочені на^ви виникають услід за повним найменуванням, а зникають або функціонують залежно від долі цього найменування. Засобами родової кваліфікації абревіатур є структура складноскороченого слова, його семантика і зовнішня форма. Окремо або в сукупності кожний із згаданих засобів актуалізує родову ознаку, специфічну для абревіатури або орієнтовану на родову належність стрижневого слова.

Здебільшого рід абревіатур визначається за родовою віднесеністю стрижневого слова, яке є її граматичним центром, при цьому враховується структура слова, що вміщає буквені, звукові і змішані абревіатури.

У незмінюваних буквених абревіатурах родова належність встановлюється за родовою ознакою стрижневого слова, цапр.: КПІ (Київський політехнічний інститут), ЕОМ (електронно-обчислювальна машина), АПН (Академія педагогічних наук), АТС (автоматична телефонна станція). У змінюваних і незмінюваних звукових абревіатурах продовжує діяти семантичний принцип родової кваліфікації, яку можна передбачити грамемою стрижневого слова, напр.: «Навчання у вузі (вищому навчальному закладі) вимагає ретельної підготовки» (з газ.); МАУ (Міжнародна асоціація україністів) об'єднала українознавців світу; ДАІ (дорожна автоінспекція) вимагала додаткової перевірки обставин аварії на шосе.

У незначної частини звукових абревіатур простежуються випадки зміни родової віднесеності, зумовлені зовнішньою формою складноскороченого слова. Кінцевий (фінальний) звук абревіатури сприймається як аналогічний звук змінюваного іменника, породжуючи потенційну нестійкість родової ознаки у процесі функціонування. Так, у деяких звукових похідних, що закінчуються на приголосний звук, граматичний центр повного найменування є іменником середнього роду, напр.: агентство, товариство, бюро; у мовному вжитку формально-граматична означеність середнього роду може втрачатися і набувати ознак імен чоловічого родуг напр.: «На засіданні ТУМу (Товариства української мови...) обговорювався Закон про мови...» (з газ.).

Вирівнювання категорії абревіатур ознакою чоловічого роду поширюється також на складноскорочені слова, де граматичним центром повного найменування є іменники з грамемою жіночого роду, напр.: комісія, організація, контора, магістраль та ін., пор.: «За останніми дайими до Інтерполу (Міжнародної організації кримінальної поліції) входить 131 країна» (журн.); «Працівники ЖЕКу (житлово-експлуатаційної контори) змусили принести ще довідки з «Київенергонагляду...» (з газ.); «Рішенням ВАКу (Вищої- атестаційної комісії) йому присвоєно звання кандидата..»» (з газ.). Зміна родової характеристики стрижневого слова відбувається на розмовно-побутовому рівні, у кодифікованих виданнях поки що ці явища не зафіксовані, крім ГОЕЛРО (чол. р.). Зворотна тенденція до зміни граматичного значення чоловічого роду за зовнішніми, формально-граматичними, показниками середнього роду наявна в лексемах райвног (СУМ, т. 8, с 441), облвно (СУМ, т. б, с 621), які функціонують як субстантиви середнього роду, напр.: «Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилося про розмову в райвноъ (О. Копиленко); «Завідувача облвно ми хоч і любили, але побоювалися» (журн.).

За аналогією до іменників середнього роду на -о, -є (пор.: депо, дражеу змінила свою родову належність абревіатура в граматичним центром повного найменування імен жіночого роду самбо -- система самооборони без зброї, напр.: «Існують різні системи самооборони проти озброєного противника. У нашій країні це бойове самбо» (з газ.). Повторний перерозподіл окремих звукових абревіатур за родовою віднесеністю спричинений впливом форми слова, засвідчує формалізацію граматичного значення у категорії роду іменника.

4. Іменники з ознаками прикметникової парадигми

Серед іменників значну групу становлять слова прикметникового типу, що постали внаслідок субстантивації.

Окр. місце, поза системою чотирьох осн. іменникових В., посідають іменники прикметникового походження, які зберігають ті самі флексії, що й у прикметників. Вони належать до іменникової В. прикметникового типу. їхні парадигми збігаються з парадигмами одн. вихідних прикметників (з диференціацією за грамат. родом): знайомий і знайома, наречений і наречена, старий і стара, хворий і хвора, черговий і чергова.

Іменник. відмінки поділяють на типи залежно від особливостей утворення відмінк. форм. До основних, тобто власне іменникових, у сучас. укр. мові належать чотири типи В., які називають відмінами. З них найпродуктивніші перша і друга відміни.

Більш уніфіковане порівняно з іменниковим прикметникове В., пов'язане з розрізненням словоформ повних (членних) і коротких (нечленних) прикметників. Типові для сучас. укр. мови повні прикметники мають грамат. категорії роду, числа і відмінка. Вони існують у двох морфол. варіантах: звичайному стягненому і нестягненому. Показниками звичайного для сучас. укр. мови стягненого варіанта є закінчення -а (-я), -у (-ю), -є (-є) (наз. і знах. в. прикметників ж. і с. р. одн.) та -і (наз. і знах. в. мн.): велик-а, син-я, велик-у, син-ю, велик-е, син-є, велик-і, син-і. За характером кінцевого приголосного (твердого чи м'якого) вони розподіляються між твердою і м'якою групами В. Стилізованим чи діалектним варіантом є нестягнені форми на -ая (-яя), -ую (-юю), -еє (-єє), -ії: велик-ая, син-яя, великую, син-юю, велик-еє, син-єє, велик-ії, син-ії.

Незначний залишок давньої парадигми -- короткі прикм. збереглися тільки в застиглій формі наз.--знах. в. одн. ч. р. У сполученнях з усіма непрямими відмінками іменників вони залишаються незмінними. Напр.: «Як ішли ми зелен лугом к зелен гаю, Солов'ї нам ткали пісню диво-дивну» (Б. Олійник)

Окр. підгрупу становлять присв. прикметники з нульовим закінченням у наз. і знах. в. одн. ч. р.: батьків, сестрин.

Крім основних (іменникового і прикметникового) типів В., є проміжні, в яких поєднуються ознаки як іменникового, так і прикметникового В. Це В. особових і зворот, займенників, неособ. займенників і кількіс. числівників. За системою відмінк. флексій проміжні типи здебільшого зближуються з прикметниковим В. Флексії іменник. В. (за винятком род. і знах.) виступають у займенниках я, ти, себе. Через відсутність форми наз. в. займ. себе утворює дефектну парадигму. Особ. займенники мають суплетивне В. -- їхні словоформи утворюються від різних коренів: я -- мене, ми -- нас.

Сучасні українські прізвища поділяються на дві групи: прізвища іменникового типу і прізвища прикметникового типу. За своїм значенням і перші, і другі як родові назви людей є іменниками й підпорядковуються загальним граматичним закономірностям розвитку й функціонування цієї частини мови.

Прізвища ад'єктивного типу відмінюються за прикметниковим зразком, мають форму тільки чоловічого або жіночого роду, а також словоформи множини. Набувши здатності називати особу, прикметник утрачає властивості носія ознаки.

Іменники прикметникового походження, зберігають ті самі флексії, що й у прикметників. Вони посідають окреме місце, перебувають поза системою основних іменникових відмін. І. Вихованець пише: „У зв'язку з переходом прикметників у іменники вихідні морфологічні прикметникові категорії відмінка, числа й роду, синтаксично несамостійні й зумовлені опорними іменниками, перетворюються на синтаксично незалежні, самостійні морфологічні іменникові категорії” [Вихованець 2004, с. 107].

Серед прізвищ прикметникового типу Ю. Редько виділяє такі різновиди:

„а) нечленні форми якісних і відносних прикметників: Білокумр, Буй, Глух, Куц, Момлод;

б) нечленні форми дієприкметників: Румбан, Обіщамн, Припхамн;

в) присвійні прикметники з суфіксами -ів, -ов, -ев (-єв), -ин, -ишин (-їшин): Михамйлів, Івамнців, Земров, Григомр'єв, Олемксин, Гомїн, Павлимшин;

г) членні форми якісних і відносних прикметників: Головамтий, Зеленемнький, Завгоромдній, Коцюбимнський, Старимцький;

д) членні форми дієприкметників: Мальомваний, Погорімлий, Невімнчаний” [Редько 1968, с. 51].

Дві перші групи втратили граматичні ознаки прикметників і дієприкметників (вони є ними тільки генетично) і відмінюються як відповідні іменники твердої, м'якої або мішаної групи II відміни.

Усі чоловічі прізвища з суфіксами -ів, -ов, -ев, -ин, що мають форми коротких присвійних прикметників, відмінюються в однині як іменники II відміни твердої групи (за винятком орудного відмінка, що приймає закінчення -им), а в множині вони зберігають прикметникові форми, за винятком називного і кличного відмінка [Редько 1966, с. 95; Матвіяс 1969, с. 124].

Жіночі прізвища типу присвійних прикметників зберігають прикметникове відмінювання як в однині, так і в множині.

5. ВІДМІНЮВАННЯ МНОЖИННИХ ІМЕННИКІВ

Поза заг. системою іменникових В. перебуває відмінювання множинних іменників.

Множинні іменники в називному відмінку мають закінчення -и (-і, -ї): сан-и, ножиц-і, Пірене-Ї, роковин-и, конопл-і, Лубн-и.

У родовому відмінку виявляється три групи іменників, які виділяються за закінченнями: а) із закінченням -ів (-їв); ша-х-ів, окуляр-ів, збор-ів, пестощ-ів, заздрощ-ів; б) з флексією нульовою: Карпат, конопель, грабель, вил, Прилук, Черкас, нооісиць, входин і в) із закінченням -ей: двер-ей, сан-ей,люд-ей, діт-ей. Спостерігаються паралельні форми в деяких іменників --закінчення -ів (-їв) та нульова флексія: грабл-ів -- грабель, грабк-ів -- грабок, канікул --канікул-ів, чар -- чар-ів.

В ор удному відмінку, крім закінчення -оми (-ями), властивого багатьом іменникам, з'являється закінчення -ми: кур-ми, двер-ми, сань-ми, людь-ми, діть-ми. У деяких іменників воно може вживатися паралельно з -оми (-ями): сан-ями, двер-ями, во-рот-ами.

У давальному й місцевому відмінках іменники з твердим приголосним в основі називного відмінка мають закінчення -ям, -ях: сан-ям, кур-ям, сін-ям, люд-ям і на сан-ях, на кур-ях, на сін-ях, на люд-ях, на діт-ях, тобто відбувається чергування твердого приголосного з м'яким.

6. В1ДМІНЮВАННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ

Українські чоловічі прізвища та географічні назви відмінюються як іменники першої, другої та третьої відмін. Як звичайні іменники, відмінюються чоловічі прізвища на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-ш), але в орудному відмінку вони приймають прикметникове закінчення: Костянтинов-им, Ананьєв-им, Макаро-в-им, Соболев-им, Косов-им і Косів-им, Батурин-им, Данило в-им, Ільїн-им, Оріхов-им, Луков-им і Луків-им. У географічних назвах такого походження зберігається іменникове закінчення -ом: Кос-тянтинов-ом, Ананьєв-ом, Макаров-ом, Косов-ом, Батурин-ом, Оріхов-ом. У давальному відмінку всі ці іменники не мають синонімічних закінчень, а лише -у: Костянтинов-у, Ананьєв-у, Ко-сов-у і Косів-у, Оріхов-у.

Географічні назви, які складаються з прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах: Асканії Нової, Кам'янця-Подільського, Переяславу-Хмельницькому. Але похідні від них прикметники відмінюються лише в другій частині: Корсунь-Шевченківського району, у переяслав-хмельницькій школі, кам'я-нець-подільською дорогою.

Сполучення двох іменників або іменника з присвійним прикметником в одне слово вимагає відмінювання тільки другої частини: Івано-Франківська, але: у Кончі-Заспі, Пущі-Водиці.

Якщо власна назва виступає разом із словом, що є родовим поняттям до неї, то її треба узгоджувати у відмінку: біля села Вишеньок, у місті Світловодську. Винятком може бути конструкція, яка має термінологічне значення або якщо власна назва складається з двох слів -- іменника та прикметника: за місто Красний Лиман, хоч можливі форми до міста Кривого Рогу.

Імена по батькові відмінюються як звичайні іменники і мають суфікси -ич, -ович (-ьович, -йович) для чоловічого роду; -івн(а), -ївн(а) для жіночого роду: Михайлович, Хомич, Лукич, Васильович, Сергійович, Ігорович, Якимович\ Хомівна, Іллівна й Ільківна, Андріївна, Тадеївна.

Зразки відмінювання прізвищ, імен та по батькові

Н. Тарасенк-о Ігор Юрійович Яковенко Тетян-а Георгіївн-а

Р. Тарасенк-а Ігор-я Юрійович-а Яковенко Тетян-и Георгіївн-и

Д. Тарасенк-у (-ові) Ігор-еві (-ю) Юрійович-у Яковенко Тетян-і Георгіївн-і

3. Тарасенк-а Ігор-я Юрійович-а Яковенко Тетян-у Георгіївн-у

О. Тарасенк-ом Ігор-ем Юрі-йович-еч, Яковенко Тетян-ою Георгіївною

М.(на) Тарасенк-у (-ові) Ігор-еві (-ю) Юрійович-у Яковенко Тетян-і Георгіївн-і

К. Тарасенк-у Ігор-ю Юрійович-у Яковенко Тетян-о Георгіївн- о

Додаток до лекцій №№3-5

В українській мові іменниками потенційного роду є частина найменувань, маркованих граматичним середнім родом 19 напр.: ледащо, мурло, базікало, мазило, одоробло, брехло, убоїще, пор.: «...дядько Биб, мовчкуватий вайло, перший на селі молотник...» (Г. Тютюнник); «Гей ти, вайлої -- гукала вона [Маланка] на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено» (М. Коцюбинський). Зрідка форми яа -о марковая! чоловічим родом, напр.: чванько, сонько.

Омонімічні форми середнього роду на позначення осіб чоловічої і жіночої статі є специфікою саме української мови, від фемінативів вони відрізняються рівнем експресивно-емоційної насиченості компонентів парного протиставлення. «Причина перенесення імен адвпііз та ін. жіночих на чоловічі особи-в «принизливому»,-- зазначав О. О. Потебня. Емоційний компонент у «фемінативах», які виражають функцію носія жіночої статі, значно нижчий того ступеня метафоризації, якого досягають «фемінативи» у ролі носія чоловічої статі. Щодо морфологічних одиниць із структурними ознаками середнього роду, які контекстуально відтворюють грамеми чоловічої або жіночої статі, то їх рівень експресивної насиченості однаковий.

Размещено на Allbest.ur

...