Риторична культура мовлення менеджерів

Запитання і завдання

1. Які передумови зародження риторики?

2. У чому полягає основне завдання давньогрецького ораторського мистецтва?

3. Назвіть відомих вам теоретиків красномовства (зарубіжних, російських, українських).

4. Що збереглося в неориториці від традиційної науки про красномовство?

5. Складіть таблицю, що демонструє зв'язки риторики з іншими науковими дисциплінами.

6. Які складники комунікативності ораторів використовувались у промовах Демосфена?

7. Хто є піонером теорії ораторського мистецтва?

8. Розкрийте структуру професіоналізму менеджера.

9. Здійсніть аналіз роботи одного з теоретиків красномовства. Оберіть матеріали, важливі для менеджера з реклами.

Розділ 2. Культура й техніка мовлення менеджера

2.1 Професійна мова й мовлення - основа ефективного спілкування менеджера з реклами

Мова - сукупність звукових сигналів, письмових знаків та символів, за допомогою яких людина одержує, переробляє, зберігає та передає інформацію.

Мова виявляється в конкретних актах мовлення, тобто у процесах висловлювання думок. Завдяки цьому мовлення є особливим видом суспільної діяльності.

Мовлення - конкретне використання мови для висловлювання думок, почуттів, настроїв; форма існування мови як особливого виду суспільної діяльності.

Мовлення - спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність; процес добору та використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу; форма існування живої мови; функціонування мови у процесах вираження та обміну думками, конкретна форма існування мови як особливого виду суспільної діяльності. Мовлення не існує відірвано від мови і здійснюється певною мовою (українською, російською, німецькою та ін.) з дотриманням законів і правил, які беруться з мовної практики людей. Отже, мовлення - основа створення мови, форма актуального її існування.

Мова й мовлення менеджера багатофункціональні, завдяки чому він, організовуючи комунікативну діяльність, може досягти поставленої мети.

Виділяють такі функції мови: емотивну (функція вираження почуттів і волі того, хто говорить), конотативну, тобто вокативно-імперативну, або модальну, референтну (функція позначення предметів зовнішнього світу), метамовну, що дає можливість говорити про мову за допомогою мови, фатичну (функція встановлення контакту) і поетичну (О.О. Леонтьєв). Крім того мова - це засіб:

спілкування й об'єктивації спілкування;

пізнання і його об'єктивації;

творення нових одиниць мовних підсистем і об'єктивації цього процесу;

вираження емоцій, внутрішнього етапу людини і волі;

створення й об'єктивації словесних художніх образів (І.О. Синиця).

Для того щоб спілкування менеджера було ефективним, менеджер і співрозмовник мають зрозуміти один одного, їх мова має бути якісною. Основою комунікативної якості мовлення є її правильність і чистота, а саме дотримання норм літературної мови, які усталились у сучасній суспільно-мовленнєвій практиці освічених осіб, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо.

Унормованість - основна ознака літературної мови. Норма літературної мови - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опанування яких сприяє підвищенню культури мовлення менеджера з реклами.

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих звукосполучень [дж], [дз] та розрізненні приголосних [г], [ґ]. В усному мовленні [дж], [дз] в позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно. Усередині слова ці звуки часто вимовляються окремо, що є порушенням норми: дослід/ження, поход/ження. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Літера ґ була вилучена з правопису у 1933 р., але третім виданням "Українського правопису" 1990 р. поновлена. Менеджеру варто користуватися найповнішим списком слів з літерою ґ, який подається в "Орфографічному словнику української мови", тому що сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців: біографія, монографія, але ґатунок, ґрунт, підґрунтя.

Акцентуаційна норма в українській мові цілком сформована, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Дедалі скорочується кількість слів із подвійним наголосом. Слід пам'ятати, як правильно наголошувати: новимй фамховий, одинамдцять, чотирнамдцять, рукомпис, книжким тощо.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання; визначаються не тільки стабільністю, консерватизмом, а й рухливістю. У лексиці мовлення менеджера часто вживаються слова - кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичних норм, невмілого використання синонімів. Наприклад:

Норма численний захід наступний	Калька багаточисельний міроприємство слідуючий

Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов, зокрема російської, замінюються прикметниками або іменниками:

Російські дієприкметники решающий последующий предшествующий бездействующий поступающий заведующий	Українські відповідники вирішальний наступний попередній бездіяльний вступник завідувач

Особливої уваги менеджера заслуговують прийменникові конструкції, поширені насамперед у професійному мовленні. Порушенням норми вважається вживання прийменника по, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими займенниками, порівняйте:

Російські конструкції по Вашему усмотрению по делам по долгу службы по приказу по истечении срока по небрежности	Українські відповідники на Ваш розсуд у справах зі службового обов'язку за наказом після закінчення терміну через недбальство

Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для мовлення менеджера характерні сталі словосполучення - мовні штампи, що зазнають викривлення внаслідок впливу російської мови.

Норма брати участь впроваджувати у практику відшкодувати моральні збитки обіймати посаду	Порушення норми приймати участь внедряти у практику возмістити моральні убитки займати посаду

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

- фонетичним (пишуться так, як і вимовляються): випробувати, підрозділ, дата;

- морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їх вимови): підписуєшся, зчитувати;

- історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): рівень, зосереджений, черговий;

- смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, які мають неоднакове значення): напам'ять - на пам'ять; проте - про те.

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматичному, смисловому й інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, є обов'язкові, оскільки зумовлені граматичною структурою речення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак оклику, знак питання, три крапки); між частинами складного речення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у простому реченні на місці пропущеного члена речення та між підметом і присудком відповідно до правил (тире); приставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома); при узагальнювальних словах (двокрапка, тире) відокремлених членах речення (кома, тире).

За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури.

На основі інтонації ставляться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Цей принцип допоміжний до граматичного та смислового.

Крім названих виділяють: норми вимови (регулюють вибір акустичних варіантів фонеми або фонем, які чергуються); норми наголошування (визначають вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених); норми словотворення (регламентують вибір морфем, їх розташування й сполучення у складі нового слова); морфологічні норми (забезпечують вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами).

Норми характеризуються системністю, історичністю та соціальною обумовленістю, стабільністю, проте з часом вони можуть змінюватися. Тобто нормі властиві не тільки сталість, але й варіантність. Мова як система загальновизнаних мовних засобів, що їх вважають правильними та зразковими на певному історичному етапі, підлягає певній стабілізації. Проте мова є живим організмом, який постійно змінюється, "росте, але непомітно, як трава" (О.О. Потебня). На зміну застарілим мовним формам приходять нові, добираються з наявних, утворюваних знову чи взятих з пасивного запасу минулого, найпридатніші для обслуговування суспільства мовні елементи. Зі зміною мови змінюються і її норми. Цей процес є природним, об'єктивним і закономірним.

У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї і тієї ж мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти (акцентні, фонематичні, морфологічні) виникають, відповідно до потреб суспільства, в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові. Варіантність норми дозволяє кожному менеджеру добирати саме ті мовні засоби, за допомогою яких він зможе більш раціонально висловлювати свої думки і почуття. Крім того, варіант як перехідна ланка від старої норми до нової, сприяє тому, що процес заміни однієї нормативної форми іншою стає менш відчутним.

Культура усного та писемного мовлення менеджера полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і послідовно дотримуватись їх.

Стилі мови - множини мовних одиниць, об'єднаних за ознакою спільного емоційно-експресивного або стилістично-функціонального значення.

Виділяють п'ять функціональних стилів літературної мови, кожен з яких має свої особливості й реалізується у властивих йому жанрах. Основні ознаки стилів та їх жанрів подано у табл. 1.

За умови стильового дисонансу різко знижується рівень мовленнєвої культури менеджера, тому змішування навіть функціонально близьких стилів є неприпустиме - кожен зі стилів має свої особливості культури мовлення. Слід враховувати засоби реалізації усної чи письмової форми того чи іншого стилю, оскільки всі сучасні функціональні стилі літературної мови мають обидві форми вираження - усну і писемну.

Розмовний - найбільш традиційний стиль. Передбачає близьке знайомство, відому соціальну спільність комунікантів, відсутність у мові елемента формальності, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому. Цей стиль - корінь перетворень, що відбуваються в мові. Усі зміни мови, які потім виявляються у монологічному мовленні, куються й нагромаджуються саме в кузні розмовного мовлення. Так у діалозі, під час коротких реплік, особливі жести, вирази обличчя, інтонації настільки допомагають взаєморозумінню, що слова та їх форми перестають відігравати істотну роль у цьому процесі. Стиль багатий на елементи власне розмовної лексики: специфічні словотворчі елементи, жаргонізми, еліпсиси (скорочення мови, усунення з неї всього того, що з досвіду й контексту ситуації зрозуміле співрозмовникам, але найчастіше - тільки їм), прості мовні структури, що передбачають ситуативний, екстралінгвістичний (міміка, жести) й паралінгвістичний (інтонації, мелодика мови, темп) контексти, допускають неточність, що усувається загальним досвідом співрозмовників; експресивність та динамізм, фатичні (що сприяють встановленню контакту) формули, які позбавлені змісту поза розмовним текстом тощо.

Таблиця 1. Стилі й жанри мовлення

Назва стилю	Види жанрів, у яких реалізується	Основні ознаки стилів і жанрів мовлення
		Мета мовлення, призначення	Сфера спілкування	Форма реалізацs]ії	Мовні особливості стилю
Розмовний	Журнал, газета, приватний лист, бесіда (діалог), розмова	Обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, вплив; засіб невимушеного спілкування	Побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими; повсякденне спілкування	діалог, монолог	Широко використовуються побутова лексика, діалектизми та фразеологізми, емоційно забарвлені і просторічні слова, звертання, вставні, неповні слова, вигуки, неповні речення; характерне багатство інтонації тощо
Науковий	Дисертація, монографія, стаття, під-ручник, лек-ція, відгук, анотація, рецензія	Повідомлення про результати наукових досліджень, обґрунтування теорій, гіпотез; роз'яснення явищ, систематизація знань	Наука, техніка, освіта	діалог, монолог	Характерні мовні засоби, терміни, спеціальна наукова фразеологія, складні синтаксичні кон-струкції, повні речення, логічність, точність, лаконіч-ність, узагальненість, однозначність, обґрунтованість викладу
Публіцистичний	Виступ, нарис, публіцистична стаття, фейлетон, дискусія	Обговорення, відстоювання і пропаганда важ-ливих науково-педагогічних ідей, активний вплив на слухача, спонукання до діяльності	Освіта, суспільно-культурна діяльність, преса, радіо, телебачення	монолог	Використовують професійну лексику, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлен-ня пристрасний, емо-ційний (іронія, сар-казм, захоплення, гнів); багатозначна образна лексика, здатна привернути увагу слухачів і вплинути на них.
Художній	Трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, вірш, байка	Різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів, формування моральних якостей та естетичних смаків	Мистецтво слова, культура, освіта	Монолог (діалог)	Застосовуються всі мовні засоби, особливо широко - слова у переносному значенні. Характерні образність, поетичність, естетика мовлення, експресія, зображувальність. Спрямовується на особистість слухача (читача).
Офіційно-діловий	Дебати, переговори, наради, накази, доручення, інструкції, заяви, офіційні звернення	Регулювання офіційно-ділових стосунків, офіційні повідомлення, обговорення	Ділові папери	Монолог (діалог)	Характерні високий ступінь відпові-дальності за зміст інформації; точність, логічність мови; конкретність змісту, безособовість висловлювань, стереотипність мовленнєвих засобів. Являє собою набір мовних кліше, канцеляризмів, професіоналізмів.

Науковий стиль - засіб повідомлення нової інформації слухачам, які зацікавлені в цьому й підготовлені до її сприйняття. Для нього характерні: термінологічність; інформативність; точність; домінування міркувань, монологічних структур; складні конструкції з безліччю відокремлень, вступних компонентів, що ускладнюють процес розуміння й нерідко порушують логіку мовлення; переважаюче авторське „ми”, що знімає відповідальність з того, хто говорить; своєрідність синтаксису, що характеризується значною кількістю надфразових структур, переліків, відособлених конструкцій, що призводять до порушень у розумінні тексту. Діалогічна відкритість, експресивність не притаманні науковому стилю, форма прояву якого - традиційний монолог, який практично виключає спілкування.

Публіцистичний стиль відрізняється пропагандистським характером. Його завдання - агітація, активний вплив на слухачів, переконання у правильності певних ідей та пропозицій. Він об'єднує в собі точність висловів, логічність доводів з відкритим виразом експресії й емоційним забарвленням окремих фраз. Передбачає широке використання лозунгів, різноманітних риторичних засобів, гумору, сатири. Основна форма викладу - монолог.

Художній стиль вирішує завдання впливу на слухача. З одного боку, він використовує засоби інших стилів, з іншого - збагачує їх. Його характерні риси: образність, багатоплановість усіх засобів, їх яскраве емоційне забарвлення, лексичне та фонетичне багатство, різноманітність граматичних конструкцій. Основна форма - писемна. Разом із тим елементи даного стилю використовують під час усного мовлення, що сприяє активізації ініціативи й уваги співбесідників.

Офіційно-діловий стиль - сукупність мовленнєвих елементів, характерних для ділових паперів, які володіють мінімальним комунікативним потенціалом й абсолютно позбавлені експресії. Характеризується високим ступенем відповідальності комунікатора за зміст інформації, що передається; точністю, стислістю, логічністю мови; конкретністю змісту, безособовістю висловлювань, стереотипністю мовленнєвих засобів. Являє собою набір мовних кліше, канцеляризмів, професіоналізмів, які позбавляють мову простоти, образності, емоційності, знижують дієвість усного слова.

Стилістична грамотність - важлива характеристика мовлення менеджера з реклами. Стилістичні забруднення спричиняють появу психологічних бар'єрів для сприйняття, що знижує ефективність комунікації.

Внутрішнє і зовнішнє мовлення становлять певну єдність, яка не виключає специфічної своєрідності кожної з форм мовленнєвої діяльності.

Зовнішнє мовлення поділяють на усне (звукове) й писемне. Відмінність між усною і писемною формами мовлення переважно функціональна: усне мовлення - засіб безпосереднього спілкування в присутності обох мовців чи обох сторін; відбувається у вигляді усної артикуляції мовних звуків, які сприймаються органами слуху та розраховане на передачу інформації іншим людям з метою впливу на їх поведінку та діяльність, писемне мовлення - засіб комунікації між людьми, які перебувають чи перебували в різних обставинах, у різних місцях, які живуть чи жили в різні історичні періоди; відбувається у вигляді умовного відображення цих звуків на письмі і має таке ж призначення. Однак і усне мовлення може відбуватись в умовах, коли співбесідники перебувають на значній відстані один від одного (за допомогою технічних засобів). У зв'язку з цим усне мовлення за ситуативними ознаками поділяють на прямо-контактне (виступи, доповіді, розповіді та ін.) й опосередковано-контактне (монологічне мовлення по радіо, телебаченню, комунікація у комп'ютерних мережах).

Усне й писемне мовлення специфічні за формою, способом використання мови як системи, за механізмами породження та сприймання.

Усне мовлення має дещо спрощений характер стосовно добору лексики і додержання граматичних норм, що виявляється у використанні значної кількості усталених конструкцій і зворотів, які закріплені за певними ситуаціями та сприяють конкретизації думки. Прагнення до лаконізму та усунення багатозначності в розумінні інформації призводить до стандартизації усного мовлення, звуження діапазону використовуваних мовних засобів, що значно полегшує спілкування менеджера, оскільки використання стандартних фраз-кліше, за аналогією до яких можна сформулювати потрібну думку, спрощує процеси сприймання й відтворення.

Усне мовлення поділяють на відрізки, які мають певну протяжність і членуються на самостійні частини. Однією з вимовних одиниць є фраза - відрізок мовлення, що характеризується смисловою завершеністю, інтонаційною оформленістю, обмежений двома досить тривалими паузами [21]. Речення і фраза не завжди збігаються: речення може складатися з кількох фраз. Результатом процесу говоріння є текст - сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи - засіб відтворення усного мовлення, тобто висловлювання, частини якого пов'язані між собою однією темою, основною думкою і структурою.

Від логічності побудови мовлення менеджера залежить успішність спілкування з аудиторією слухачів, колегами, керівниками, розуміння ними сказаного. Мовлення має два складника - текст і підтекст. Ефективність впливу на співрозмовника, аудиторію залежить не тільки від тексту, але й від підтексту - змісту, який вкладає менеджер у слова та фрази.

Залежно від складності проблем, конкретних обставин, особливостей співрозмовників виникає необхідність висловлювання невдоволеності ними в дещо пом'якшеній формі, коли основну думку менеджер не висловлює буквально, а надає можливість співбесідникам зрозуміти її у формі підтексту.

Найчастіше використовують форми підтекстового висловлення думки: підведення співрозмовника до логічно можливого умовиводу, який як очевидність випливає з наведених аргументів; висловлення емоційної інформації засобами образної аналогії у формі прислів'я, розповіді про аналогічний життєвий факт; ілюстрація факту засобами притчі, байки; твердження методом “від супротивного”, коли за зовнішньо нібито схваленою позицією проглядається критична думка, іронія тощо.

Повне взаєморозуміння між менеджером та співрозмовниками в кожному окремому випадку можливе за їх готовності й здатності зрозуміти прихований зміст слів фахівця з реклами.

Різновидами мовлення є монолог (монологічне мовлення) і діалог (діалогічне мовлення), які відрізняються один від одного вимовою, мовно-структурними особливостями, внутрішньостилістичною диференціацією і потребують таких умінь мовця: висловлювати думку вголос (пропонувати інформацію), слухати та сприймати думки, висловлені партнером у мовленні, взаємодіяти.

Форми мовлення: розповідь, лекція, коментар, пояснення, оціночне судження, публічна промова, доповідь (монолог), бесіда (діалог). У практичній діяльності менеджера широко застосовуються і проміжні між діалогом і монологом форми усного мовлення: репліка, запитання, короткий виступ, повідомлення, висловлення, відповідь.

Діалог - мовлення безпосередньо протиставлених один одному мовців, це ланцюжок словесних взаємодій. У діалозі беруть участь дві особи (особливим різновидом діалогу є полілог). Діалогічне мовлення базується на змінному залученні до ситуації мовотворення то одного, то іншого партнера. Сфера діалогу - усне мовлення. Діалог - результат взаємного процесу, ланцюжок відносно коротких висловлювань.

Монолог - тривале, не розраховане на негайну реакцію, одностороннє мовлення; акт тривалого й цілеспрямованого впливу на слухачів. Монологічне мовлення (усно-публіцистичний тип мовлення) вважають перехідним між усним і писемним (ближче до писемного, ніж до усного діалогічного). Воно виконує функцію повідомлення, впливу, здебільшого розгорнуте, повне, краще підготовлене, проте складніше у користуванні, ніж діалогічне.

За способом викладу змісту монолог поділяють на типи: розповідь, опис, міркування. Застосування того чи іншого типу мовлення залежить від комунікативної мети висловлювання. Розповідь застосовують, коли є необхідність розповісти про пов'язані між собою події; опис - коли треба дати словесне зображення предмета, особи, місця, стану; міркування - якщо потрібно щось довести, пояснити причину того чи іншого явища.

Писемне мовлення - мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків. Адресується читачеві та розраховане на зорове сприйняття. Його мета - досягти точної передачі та сприйняття висловлення. Писемне мовлення характеризується суворим добором мовних засобів одержанням літературних і стильових норм. Воно чітко сплановане, організоване, відзначається ретельністю добору лексики, граматики, чіткіше, різноманітніше нормоване. Викладаючи власні думки на письмі, менеджер може декілька разів повертатись до них, виправляти, перефразовувати, доповнювати, досконало добирати слова. Інтонаційні можливості писемного мовлення обмежені. Жодна орфографія, спеціальні позначення (знаки питання й оклику, підкреслення, лапки тощо) не передадуть інтонаційного багатства, що є в усному мовленні.

Текст будь-якого письмового документа має бути:

- достовірним (викладені в ньому факти відображають справжній стан речей);

- точним (вимагає співвіднесення змісту висловлювання з реальною дійсністю. Залежить від уміння висловлювати однозначно думки, вживаючи слова, словосполучення, речення відповідно до норм літературної мови);

- логічним (характеризує мовлення з огляду на його зміст, забезпечує смислову послідовність змісту. Передбачає точність і правильність вживання слів, словосполучень, речень);

- доречним (мовні засоби відповідають меті, темі, ситуації мовлення);

- чистим (передбачає вживання слів, що відповідають літературним нормам. Просторічні, іншомовні слова, діалектизми, канцеляризми, професіоналізми, руйнують чистоту мовлення);

- повним (зміст тексту вичерпує всі обставини справи);

- стислим (відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті справи);

- переконливим (веде до прийняття адресатом пропозиції або до виконання прохань, викладених у документі).

Поряд із власне мовленням виділяють внутрішнє мовлення - внутрішній, незвуковий тип звертання особи до себе чи до уявного співрозмовника; особливий внутрішній план мовлення, більш глибокий, ніж семантичний; механізм мовного мислення; живий процес народження думки у слові. Воно є закритим і недоступним для інших осіб; утілюється в таку ж словникову оболонку, як і зовнішнє; може здійснюватись у вигляді скороченого, стислого, згорнутого виразу, речень; зрозуміле для себе і не завжди для інших. Перехід від внутрішнього мовлення до зовнішнього розуміють як "переструктурування мовлення".

Внутрішнє мовлення виконує такі функції: підготовка зовнішнього мовлення (обдумування, планування, регулювання діяльності), сприйняття чужого мовлення, внутрішній діалог ("розмова" із самим собою), спогади, роздуми, мрії. Є одним із важливих засобів і механізмів психічної діяльності, "пусковим механізмом" довільних дій людини, свідомої регуляції її поведінки (зовнішньої і внутрішньої). Воно значно швидше за зовнішнє, фрагментарніше, більш згорнуте (часом схематичне).

Саме у процесі внутрішнього мовлення, що являє собою складний сплав соціального та біологічного досвідів менеджера, визріває конкретна форма професійного спілкування.

2.2 Культура мовлення менеджера з реклами

Культура мовлення - упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови й мету спілкування.

Ефективність мовлення менеджера залежить від його рівня володіння мовою, правильного вибору мовних засобів, культури мовлення. Видатний американський бізнесмен Лі Якокка зауважував: "Це ж соромно, коли людина з великими здібностями не в змозі зрозуміло розповісти про свої задуми, виступаючи перед радою директорів або відповідним комітетом. ... гарному менеджерові потрібно вміти слухати так само, як уміти говорити" [9]. Отже, мова, уміння спілкуватися, виступають головними "знаряддями" створення іміджу менеджера з реклами (самопрезентації), конструювання свого образу для інших.

На жаль, мовлення сучасних менеджерів нерідко засмічується зайвими словами, словами-паразитами, які власне стають такими тому, що їх часто вживають. Наприклад, "зрозумійте мене правильно", "значить", "так от" та багато інших. Їх уживання справляє неприємне враження, відволікає увагу слухачів, нерідко просто дратує. Слова-паразити з'являються не тільки через бідність словникового запасу, але й через хвилювання, невміння публічно мислити, вільно формулювати свої думки. "Паразитами" нерідко стають модні нині вирази та слова: "на моє глибоке переконання", "повірте мені", "насправді" та інші. Фахівець повинен турбуватись про чистоту свого мовлення, постійно себе контролювати й прагнути до розвитку мовлення.

Виділяють такі важливі характеристики мовлення: правильність, змістовність, доречність, достатність, логічність, точність, ясність, стислість, простота та емоційна виразність, образність, барвистість, чистота, емоційність. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, відмова від вульгаризмів, провінціалізмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів та психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою - необхідні елементи культури мовлення менеджера.

Найважливіші ознаки культури мовлення менеджера з реклами такі:

1. Правильність. Відповідність прийнятим літературним нормам (орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним). Еталоном правильності слугують мовні норми, які усталились у сучасній суспільно-мовленнєвій практиці, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання тощо. Правильність забезпечує реалізацію інформаційно-інформативної функції мовлення, насамперед здійснюючи вплив на свідомість людини. Основні шляхи розвитку правильності мовлення є тренінги, робота з різними словниками та спеціальною лінгвістичною літературою, слухання та аналіз взірцево правильного мовлення.

2. Різноманітність. Передбачає опанування мовного багатства художньої і публіцистичної літератури, значним словниковим запасом літературної мови (освічена людина застосовує у мовленні 6-9 тис. слів); використання різноманітних мовних одиниць; запас інтонацій для вираження експресивності та мелодики мовлення; стилістично обґрунтоване використання різноманітних структур, словосполучень і речень; активне мислення; постійне вдосконалення й збагачення мовлення. Виявляється на всіх рівнях мови: лексичному, фразеологічному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному. Виражаючи думку, мовець може використати різноманітні засоби залежно від знання мови, ерудиції, правил та умов спілкування. Різноманітність індивідуалізує мовлення, свідчить про інтелект і культуру особистості (одноманітне мовлення вважають неестетичним, бідне - неетичним щодо співрозмовника).

3. Виразність. Сприяє здійсненню впливу на емоції та почуття аудиторії. Спонукає до оригінальності у висловлюванні думок з метою досягнення найвищого рівня перцепції на слухача. До засобів виразності відносять: засоби художньої виразності (порівняння, епітети, метафори); фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція); приказки, прислів'я, цитати, афоризми, крилаті слова та вирази; нелітературні форми функціонування національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя); синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період). Виразність розвивається на основі тренінгів, власних творів, спостережень за мовленням різних соціальних груп, аналітичного читання художньої літератури тощо.

4. Ясність. Доступність розуміння тих, хто слухає. Приказка "Хто ясно мислить, той ясно викладає" яскраво ілюструє цю характеристику. Ясність забезпечує адекватне розуміння сказаного (без деформацій), не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль під час сприйняття. Ясності мовлення сприяють: чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний та ввічливий тон. Причини, що зумовлюють неясність мовлення: порушення промовцем норм літературної мови; перенасиченість мовлення термінами, іноземними словами; індивідуальне слововживання. Основний шлях розвитку ясності мовлення - сам процес спілкування. Відомо, що чим частіше менеджер вступає у процес комунікації, тим більше уваги приділяє роботі над мовленням, його ясністю, від якої залежить досягнення поставленої мети та задоволення від спілкування.

5. Точність. Відповідність думкам того, хто говорить; адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій з реальною дійсністю, відповідність умовам комунікації. Передбачає увагу до стилю і жанру текстів, умов, середовища, колориту спілкування, культурно-освітнього рівня мовців, залежить від вибору слова чи вислову, уміння зіставляти слово і предмет, річ, ознаку, явище, слово і поняття про них. Виявляється у використанні слів відповідно до їх мовних значень. Виробляє у менеджера звичку називати речі своїми іменами. Точність зумовлена причинами екстралінгвістичного та лінгвістичного характеру (знання суб'єктом предмета мовлення, його установки - вигідно чи невигідно називати речі своїми іменами, багатство чи бідність активного словникового запасу). Розвивається в процесі роботи зі словниками, навчальною, науковою літературою, шляхом аналізу власного та чужого мовлення тощо. Досягається за умов: знання предмета мовлення; володіння мовою та мовленнєвими навичками.

6. Об'єктивність. Передбачає максимальний ступінь правдивості та неупередженості фактів і коментарів до них. Важливо виокремлювати власні думки, оцінки, які можуть і не збігатися з офіційними документами, дотримуватися чинних законів, постанов.

7. Нормативність. Відповідність системі мови, несуперечливість її законам; наявність нових семантико-стилістичних можливостей, уточнювань контексту, що увиразнюють висловлюване; відсутність стилістичного (і стильового) дисонансу; доречність застосування норм з іншого стилю.

8. Чистота. Передбачає бездоганність усіх елементів мовлення, без неосвоєних недоречних запозичень з інших мов, невластивих українській мові форм.

9. Стислість. Виявляється у виборі мовних засобів для вираження головної думки, тези. Формує вміння говорити суттєво. Ефективний шлях розвитку - аналіз власної й чужої промов.

10. Доцільність. Відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється. Визначається ситуацією. Основний спосіб розвитку - виступ із певною темою перед різноманітними аудиторіями. Доцільність відточує, шліфує мовне чуття менеджера, допомагає ефективно управляти поведінкою слухачів (встановлювати контакт, викликати й підтримувати інтерес до процесу спілкування, знімати роздратування, викликати почуття симпатії, створювати стан розкутості тощо). Критерій комунікативної доцільності зумовив окреслення соціолінгвістичних (доцільність уживання мовних засобів за різних соціальних умов (мовець добирає формули мовленнєвого етикету згідно із соціальним статусом партнера по комунікації) та прагматичних (правила спілкування (зокрема вміння почати та закінчити розмову) й тактика спілкування (вміння перефразувати вислів, заповнити паузу) норм мовлення. Неправильне звертання, наприклад, із порушенням соціолінгвістичної норми, може призвести до більших негативних наслідків, ніж граматична чи лексична помилка. Тривалі, незаповнені паузи, незавершені речення або незв'язність мовлення (відсутність прагматичних умінь) спричиняють втрату інтересу з боку слухача. Виділяють: контекстну (виявляється у єдності змісту і форми вислову; вимагає гармонічного поєднання загальної тональності, слів, інтонації та структури речень); ситуативну (пов'язана з використанням різних форм, звернення, ввічливості); стильову (обумовлена різним функціональним призначенням стилів мовлення, що визначає вибір мовленнєвих засобів).

11. Логічність. Відповідність законам логіки, які вимагають точності вживання слів і словосполучень, правильності побудови речень, смислової завершеності тексту. Найголовніші умови логічності: уникнення невиправданого повторення спільнокореневих слів (тавтології), вживання зайвих слів (плеоназм), чіткість у побудові ускладнених речень (з однорідними членами, з відокремленими другорядними членами - дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами, у структуруванні складного речення тощо). "Що нечітко уявляєш, то нечітко й висловлюєш; нечіткість і заплутаність виразів свідчить про заплутаність думок".

12. Варіативність. Взаємозамінюваність варіантів у межах синхронного підходу, але за умови дотримання.

13. Варіантність. Рівнозначна можливість користуватись будь-яким варіантом.

14. Простота. Природність, відсутність пишномовності. "Під пихатістю та неприродністю фрази ховається пустота змісту".

15. Естетичність. Вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, здатність викликати своїм мовленням відповідні, бажані почуття естетичного задоволення.

16. Виразність (емоційність, експресивність). Передбачає поєднання мовцем засобів впливу як на інтелект, так і на почуття слухачів для підсилення інформативного, модального та морально-психологічного аспектів сприйняття. Складається з двох засад: інформаційної (змістової) виразності та виражальної (чуттєво-мовної) виразності.

Наведені ознаки культури мовлення менеджера з реклами забезпечують ефективність професійної комунікації.

Провідними функціями мовлення є комунікативна (функція спілкування) та експресивна (функція вираження думки). Різні функції мовлення зумовлюють різноманітні його види.

1. Референтна (номінативна) - передбачена для позначення явищ дійсності.

2. Емотивна - зорієнтована на того, хто говорить, та вираження ставлення менеджера до змісту повідомлення або його емоційної реакції на ситуацію спілкування.

3. Апелятивна - орієнтація на адресата (слухача), в найбільш чистому вигляді виражається в таких формах, як звернення або спонукання.

4. Мовленнєвий контакт, необхідний для спілкування, фактично є функцією. Вона реалізується такими висловлюваннями, які мають на меті зав'язати, продовжити або зупинити розмову.

5. Установка на те, щоб повідомлення своєю формою та змістом, задовольняючи естетичне почуття адресата, створювало поетичну функцію, тобто відповідаючи основній спрямованості художнього тексту, було присутнім і в повсякденному мовленні.

6. Оскільки мовлення є суспільним явищем, воно розглядається як частина культури, один з її компонентів.

Культуроносна, або кумулятивна, функція виявляється в тому, що мовлення не просто передає повідомлення але й має властивість відображати, фіксувати та зберігати інформацію про сприйняту людиною дійсність.

Культура мовлення менеджера - не тільки показник його професійних якостей, але й фактор, що впливає на його визнання у діловому світі. Як правило, менеджери, які не володіють мовленням на належному рівні, бувають незадоволені собою, їх скептицизм та песимізм впливають на поведінку, відбиваються не тільки на професійній діяльності, але й на приватному житті.

Зрозуміло, що досягти високого рівня культури мовлення неможливо без високої лінгвістичної свідомості, носія мови, "любові до мови", наявності постійної потреби аналізувати, вдосконалювати, шліфувати власне мовлення. Необхідно багато читати творів різних стилів, майстрів індивідуального художнього стилю, читати вдумливо, прагнучи до системності у підборі літератури; намагатися, користуючись практично кількома мовами, добре оволодіти нормами кожної з них, осмислити їх специфіку, не допускати змішування мовних явищ, виправляти прояви інтерференції (взаємодії того, що запам'ятовується, з вже відомим), яка призводить до полегшення або ускладнення запам'ятовування, а іноді й до викривлення; незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм, які фіксуються у нових виданнях словників, правописних збірниках; критично і творчо ставитися до написаного і промовленого слова, звіряючи його і з кодексами норм, і з практикою визнаного зразка; не йти за "модними" тенденціями, які не виявляють себе в окремих виданнях, в окремих авторів або соціальних чи професійних групах людей (у вживанні іншомовних слів, жаргонізмів-кліше (стійких сполучень, що використовуються в певних ситуаціях), термінологізмів, "телеграфного" стилю мовлення, нарочитої спрощеності тощо).

Високий рівень культури мовлення менеджера забезпечують такі уміння:

- організаторські - вміння організувати процес спілкування, спираючись на знання ситуації, мотиву й мети спілкування, на правильне розуміння партнера, встановлення контакту; вміння викликати й підтримувати інтерес до процесу спілкування, поступово виконуючи одне за одним поставлені завдання;

- інформативні - уміння викласти інформацію за темою спілкування в монологічній або діалогічній формі, узгоджуючи інформативну насиченість повідомлення доступними для адресата лексичним матеріалом, синтаксичними конструкціями, інтонаційним оформленням;

- перцептивні - уміння словом і ділом впливати на партнерів, переконувати їх, схиляти на свій бік;

- контрольно-стимулюючі - вміння оцінювати діяльність співрозмовника (комуніканта) на кожному етапі спілкування у такій формі, яка сприяє прагненню до подальшого спілкування, а також здатність до самооцінки, аналізу власної мовленнєвої діяльності.

Ці уміння взаємодіють під час у спілкування, всі разом забезпечують здатність менеджера з реклами спілкуватись професійно.

2.3 Мовний етикет

Мовний етикет - сукупність правил поведінки, що стосуються відносин з людьми (поводження з оточуючими, форми звертання, поведінка в громадських місцях, манери, одяг); приклад мовленнєвої поведінки, встановленої у певному суспільстві.

Уміння дотримуватись етичних норм завжди високо цінувалося в суспільстві. Знання норм етики, вміння додержуватись їх у свій поведінці, в мовленні, контролювати свої почуття, емоції, управляти своєю поведінкою, свідчить про гарні манери менеджера з реклами.

Дотриманням норм етикету вважають прояви таких якостей: ввічливість, уважність, тактовність, доброзичливість, витримка, які виявляються за допомогою певних мовленнєвих дій. Наприклад, якщо менеджеру в даний момент не потрібне спілкування, він має знайти правильний спосіб уникнути його, не образивши співрозмовника. Відвертість не завжди доречна у спілкуванні (особливо в діловій сфері).

Менеджеру доцільно дотримуватись основних принципів ділового етикету:

1. Робіть усе вчасно. "Будьте уважні до оточуючих і пам'ятайте про звичайні правила ввічливості, тобто робіть усе вчасно, приходьте вчасно, нагадування про зустрічі заносьте у діловий щоденник".

2. Не кажіть зайвого. "Потрібно дуже уважно слідкувати за тим, що ви кажете й чітко уявляти, які наслідки може мати передача конфіденційної інформації стороннім особам".

3. Будьте люб'язні, доброзичливі та привітні. "Культура будь-якої організації складається з поглядів та вчинків її співробітників. Пам'ятайте, що лихі задуми і вчинки ніколи не приведуть до позитивних наслідків. Отже, яким би чином до вашої фірми чи до вас не прискіпувались, намагайтесь залишитись ввічливим, привітним і сповненим оптимізму".

Ваші клієнти, замовники, співробітники чи підлеглі можуть скільки завгодно прискіпуватися до вас - це не важливо: все одно ви повинні поводитись ввічливо, привітно і доброзичливо. Кому подобається працювати з людьми нудними, вередливими та недовірливими? Досягти успіху вам допоможе лише доброзичливе ставлення до інших. Якщо всі навколо повторюють, що ви вмієте подобатись - ви на правильному шляху. Одним із важливих елементів вихованості та доброзичливості є мистецтво казати те, що потрібно.

4. Думайте про інших, а не тільки про себе. "Якщо у вас немає співчуття до ваших клієнтів, немає розуміння їх потреб та проблем - це ваша велика помилка".

Треба бути уважним не лише до клієнтів чи покупців, а й до співробітників, начальства та підлеглих. Поважайте думки інших, намагайтесь зрозуміти, чому в них та чи інша позиція. Не починайте одразу сперечатись, коли хтось сумнівається в якості вашої роботи: покажіть, що цінуєте думки і досвід інших людей. Упевненість у собі не повинна заважати вам бути скромним.

5. Одягайтесь доречно. "Перше враження складається при першій зустрічі. Так що справляти його треба одразу ж. Дивіться на людей, слухайте їх, обирайте найкращі приклади для наслідування".

Найголовніший принцип - ви повинні прагнути вписатись в оточення на роботі, а всередині цього оточення - у число робітників вашого рівня.

6. Розмовляйте і пишіть гарною мовою. "Той, хто може чітко висловити свою думку, має велику перевагу. Невміння як слід написати чи сказати часто відкидає людину назад, і її здібності можуть пропасти даремно".

Дотримання основних принципів ділового етикету дозволить менеджеру виховати гарні манери, необхідні кожному не тільки у діловому, але й у повсякденному спілкуванні.

До етикетних форм спілкування належать мовні формули вибачення, прохання, подяки, згоди чи незгоди, привітання, прощання та інші. Мета використання полягає в тому, щоб співрозмовник міг правильно ідентифікувати передачу через мовлення тих чи інших почуттів мовця. Дотримання етики у даному випадку відбувається у вигляді адекватних мовної та чуттєвої реакцій - відповіді.

На рівні етикетних форм здійснюється і ритуальне спілкування (вироблений традицією чи встановлений порядок ведення бесіди). Як для побутового, так і для ділового спілкування важливе дотримання вимог етики мовлення. У побуті ці вимоги не так суворо регламентуються (людина реалізує себе як особистість і більш вільна в прояві почуттів, відданні переваги), як у діловій сфері (тут головне - професійно виконати свою роль, незнання чи нерозуміння вимог етикету негативно позначаться на просуванні по службі). Особливо це стосується менеджерів з реклами, тому що навіть незначна мовна помилка (неввічливість, нетактовність, різкість) часто може призвести до втрати клієнта. Суспільство вимагає від кожного використовувати під час спілкування конкретні варіанти мовленнєвої поведінки. Навмисне (чи ненавмисне) порушення етикетних форм (привітання, вибачення, подяки та ін.) може негативно вплинути на мікроклімат в організації, спричинити соціальні та інші конфлікти.

Так часто принципом "ввічливості" диктується підкреслення поінформованості того, хто слухає, наприклад: "Ви самі знаєте.." "Ви самі говорили...", "Сам знаєш, наскільки важлива ця тема". У "презумптивних" питаннях використовується висловлення думки з дієсловом (гіпотетично). У нижче наведеному прикладі - відсутність необхідного "принципу ввічливості", ототожнення промовцем погляду його і слухача, наприклад: “Іро, Ви теж так думаєте...?" Якщо менеджеру відомо, що його позиція важлива для співрозмовника, він, впливаючи на нього своїм авторитетом, будує висловлення, використовуючи конструкцію з дієсловом "знання" або "думка", наприклад: "Думаю, результат буде позитивним"; "Знаю, шановні, ви добре зрозуміли мою думку".

2.4 Техніка мовлення менеджера

Оволодіння технікою мовлення потребує знання менеджера з реклами будови мовленнєвого апарату, ознайомлення з особливостями звукотворення, опанування техніки фонаційного дихання, формування артикуляційної вимови, оволодіння основами правильної дикції, вироблення вміння дотримуватись оптимальних темпу й ритму мовлення, усвідомлення суті логічного мовлення.

До мовного апарату належать мозок, носова та ротова порожнини, тверде піднебіння, губи, різці, язик, горло, надгортанник, трахея, бронхи, легені, діафрагма. Менеджер повинен дбати про активність, динамічність цього апарату, його рухливих частин (губ, язика, щелеп, голосових зв'язок).

Артикуляція - злагоджена і виразна діяльність органів мовлення; вимагає чіткого вимовляння всіх звуків відповідно до правил орфоепії будь-якої мови. Процес артикуляції охоплює не тільки рухи язика, губ, зубів, але й міміку, зміни у виразі обличчя, активну жестикуляцію, рухливість постаті менеджера. Систематичне виконання вправ артикуляційної гімнастики сприяє оволодінню технікою мовлення.

Дикція - вміння виразно вимовляти звуки, склади, слова. Сутність дикції як феномена в тому, що менеджер повинен чітко вимовляти не тільки думку, але й кожен звук губами (мають рухатись під час розмови постійно) та язиком (не повинен чіплятись за зуби та інші частини ротової порожнини; увесь час має перебувати в напруженні, змінюючи своє положення від одного до іншого звуку). Виконання вправ для засвоєння положення апарату мовлення й артикуляції під час вимови звуків та слів у фразі сприяє розвитку дикції.

Дихання - важливий складник техніки мовлення менеджера; визначає якість звуків і мовлення загалом. Його механізм формується з дитинства. Фізіологічне дихання (вдихання і видихання ритмічні, однакові за тривалістю) є достатнім під час мовчазної роботи людини. У професійній діяльності (спів, промова, виступ перед слухачами та ін.) потрібне фонаційне дихання (вдихання коротше від видихання).

Розрізняють кілька видів дихання: верхнє (ключичне), грудне (реберне), черевне (діафрагмальне). У разі активного мовлення перевагу надають діафрагмальному диханню, яке коливається за висотою, частотою та глибиною. У професійній діяльності (промова, виступ перед слухачами) важливим є фонаційне дихання (вдих коротший за видих).

Уміле використання струменя повітря характеризує освіченого, грамотного промовця. Щодо дихання, то менеджер має знати основні закономірності його застосування: говорити треба, видихаючи струмінь повітря, а вдихати його слід під час непомітних для слухача пауз, логічних зупинок. Опанування техніки фонаційного дихання можливе за допомоги спеціальних вправ.

...