Господарське законодавство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти України

Кримський інженерно-педагогічний університет

Навчально-методичний посібник

Для самостійного вивчення дисципліни

«Господарське законодавство»

ю.м. дмитрієнко

Сімферополь - 2011



Посібник побудовано за нормативною програмою курсу «Господарське законодавство». Сутність і зміст основних положень розкрито як у теоретичному аспекті, так і з урахуванням реалій перехідного статичного позитивного права.

Посібник має оригінальну побудову, що поєднує самостійну роботу над курсом з іншими формами навчання. Наявність доступних пояснень, графічних прикладів, задач та їх рішень, елементів контролю і самоконтролю відповідає вимогам комплексного засвоєння курсу та оволодіння навиками практичної роботи в правовому середовищі. Матеріали навчально-методичного посібника пройшли апробацію у виступах авторів на міжнародних і Всеукраїнських конференціях, вперше викладені у Всесвітній мережі інтернет у 1998 році.

Адресований студентам, слухачам магістратури, аспірантам, викладачам. Може бути використаний як самовчитель.



Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття, принципи і види господарської діяльності

Розділ 2. Господарські правовідносини та господарське право

§1. Предмет регулювання господарського права

§2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види

§3. Методи господарського права

Розділ 3. Господарське законодавство

§1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

§2. Нормативні акти господарського законодавства: поняття та види

§3. Система господарського законодавства

§4. Проблеми вдосконалення господарського законодавства

Розділ 4. Суб'єкти господарського права

§1. Поняття суб'єкта господарського права

§2. Види суб'єктів господарського права

§3. Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права

Розділ 5. Правовий статус підприємств

§1. Поняття підприємства

§2. Організаційно-правові форми підприємств

§3. Створення підприємства

§4. Установчі документи підприємства

§5. Державна реєстрація підприємства

§6. Припинення діяльності підприємства

Розділ 6. Правовий статус акціонерних товариств

§1. Поняття та юридичний статус акціонерного товариства

§2. Засновники, учасники та порядок створення акціонерного товариства

§3. Майно та майнові права в акціонерному товаристві

§4. Правовий режим акцій

§5. Правовий режим дивідендів

§6. Управління акціонерним товариством

Розділ 7. Правове становище інших господарських товариств

§1. Товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю

§2. Повне товариство

§3. Командитне товариство

Розділ 8. Правове становище господарських об'єднань

§1. Поняття господарського об'єднання. Законодавство прогосподарські об'єднання

§2. Види господарських об'єднань

§3. Функції та компетенція господарського об'єднання

§4. Правовий статус промислово-фінансових груп

Розділ 9. Правове регулювання відносин власності в економіці України

§1. Поняття та форми власності в економіці України. Право власності

§2. Право державної власності

§3. Право колективної власності

§4. Право приватної власності

§5. Правовий режим майна державних підприємств. Особливості правового режиму майна державних бюджетних установ

Розділ 10. Загальна характеристика господарських договорів

§1. Правова основа, поняття та особливі ознаки господарського договору

§2. Класифікація і система господарських договорів за законодавством України

§3. Функції господарського договору

§4. Форма господарського договору

§5. Порядок укладання господарських договорів

§6. Виконання господарських договорів

Розділ 11. Юридична відповідальність за правопорушення в сфері підприємництва

§1. Поняття відповідальності в господарському праві

§2. Функції відповідальності

§3. Види відповідальності

§4. Підстави відповідальності

Розділ 12. Правове регулювання банкрутства

§1. Поняття банкрутства. Суб'єкти у відносинах банкрутства

§2. Організаційно-правові питання запобігання банкрутству

§3. Підстави для застосування банкрутства

§4. Провадження у справах про банкрутство

§5. Ліквідаційна процедура

§6. Мирова угода

Розділ 13. Правові засади державного регулювання господарської діяльності: правове регулювання цін та ціноутворення

§1. Поняття та функції ціни. Політика ціноутворення

§2. Види цін та порядок їх встановлення

§3. Правове регулювання контролю за додержанням дисципліни цін та відповідальність за її порушення

Розділ 14. Правові засади державного регулювання господарської діяльності: правові засади захисту економічної конкуренції в Україні

§1. Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію

§2. Правове становище Антимонопольного комітету

§3. Контроль за концентрацією суб'єктів підприємництва

§4. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§5. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Розділ 15. Правові засади державного регулювання господарської діяльності: правове регулювання оренди державного та комунального майна

§1. Поняття договору оренди. Об'єкти оренди

§2. Сторони в договорі оренди

§3. Порядок укладення договору оренди

§4. Умови договору оренди

§5. Припинення договору оренди

§6. Правове регулювання лізингових операцій в Україні

Розділ 16. Правові засади державного регулювання господарської діяльності: правові засади приватизації державного та комунального майна

§1. Поняття та головні цілі приватизації. Законодавство про приватизацію

§2. Об'єкти приватизації

§3. Суб'єкти приватизації

§4. Приватизаційний процес

§5. Способи приватизації

§6. Договірні відносини приватизації

Розділ 17. Правові засади державного регулювання господарської діяльності:правове регулювання діяльності транспорту

§1. Види транспорту в Україні. Єдина транспортна система України

§2. Законодавство про транспорт

§3. Правове становище транспортних організацій

§4. Транспортні господарські договори

Розділ 18. Правове регулювання господарської діяльності у комерційному обігу

§1. Поняття, види та правове становище банків. Банківські операції та їх види

§2. Поняття та види кредиту. Кредитний договір

§3. Порядок відкриття рахунків у банках

§4. Порядок та форми розрахунків у господарському обороті

Розділ 19. Правові засади державного регулювання господарської діяльності: правовий статус біржової діяльності в Україні

§1. Поняття та юридичні ознаки біржі

§2. Функції, права та обов'язки біржі

§3. Види біржових угод

§4. Правила біржової торгівлі

§5. Правовий статус фондової біржі

Розділ 20. Правові засади державного регулювання господарської діяльності: страхування у підприємництві

§1. Поняття страхової діяльності. Законодавство про страхову діяльність

§2. Правове становище учасників страхової діяльності

§3. Державний нагляд за страховою діяльністю

Розділ 21. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

§1. Зовнішньоекономічна діяльність та її регулювання

§2. Правовий режим іноземних інвестицій

§3. Правовий режим вільних економічних зон

Розділ 22. Захист прав суб'єктів господарської діяльності в господарському суді

§1. Правове становище господарських судів

§2. Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ

§3. Досудове врегулювання господарських спорів

§4. Вирішення господарських спорів



Вступ

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями -- безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. Виникла необхідність врегулювати правовий статус об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування.

З'явилися нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання (банкрутство, свобода конкуренції, антимонопольне регулювання). Дедалі більшого розвитку, в тому числі завдяки приватизаційним процесам, набуває ринок цінних паперів.

Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб'єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва(Див.: Указ Президента України "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" від 22 січня 2000 р.) тощо.

Всі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки відповідного правового регулювання, а й вивчення правових засад господарської діяльності.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Українська держава сьогодні потребує висококваліфікованих спеціалістів на всіх напрямах економічного розвитку та державного будівництва. З метою підготовки саме таких спеціалістів, озброєних знаннями в галузі господарського законодавства, написано цей посібник.

У навчальному посібнику на основі чинного законодавства та відповідно до програми курсу висвітлюються основні правові інститути господарського права та питання правового регулювання окремих сфер господарської діяльності. Автор намагався у стислій та доступній для сприймання формі розкрити зміст основних нормативних актів господарського законодавства, показати їх роль у регулюванні суспільних відносин.



Розділ 1. Поняття, принципи та види господарської діяльності

§1. Поняття та зміст господарської діяльності

За сучасним господарським кодексом, раніше за статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р.1 (1 Відомості Верховної Ради УРСР. -- 1991. -- №14. -- Ст. 168.) визначаємо господарську діяльність безпосередню самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти господарської діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Створення (заснування) суб'єкта господарської діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є господарською діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єкти підприємництва. Відповідно до господарського кодексу суб'єктами господарської діяльності (підприємцями) можуть бути:

громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності (Цивільна правоздатність -- це здатність мати цивільні права та обов'язки. Правоздатність громадянина виникає у момент його народження і припиняється зі смертю.) або дієздатності (Цивільна дієздатність -- це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку);

юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Свобода господарської діяльності. Суб'єкти господарської діяльності (підприємці) мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Проте в деяких видах діяльності у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління підприємництво застосовуватися не може. Перелік таких видів діяльності встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.

Обмеження у здійсненні господарської діяльності. Крім обмеження суб'єктивного складу підприємництва законодавством України, зокрема починаючи з Закону України "Про підприємництво", встановлено певні обмеження, які стосуються здійснення окремих видів господарської діяльності. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що окремі види підприємництва (господарської діяльності) мають право здійснювати лише певні суб'єкти. По-друге, обмеження у здійсненні господарської діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.

(Урядовий кур'єр. -- 2000. -- 2 серпня.), без спеціального дозволу (ліцензії).

Принципи господарської діяльності, тобто основні засади, на яких базується господарська діяльність:

а) вільний вибір діяльності;

б) залучення на добровільних засадах до господарської діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

в) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

г) вільний найом працівників;

д) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

є) самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

§2. Умови здійснення господарської діяльності

Однією з головних умов здійснення господарської діяльності є державна реєстрація господарської діяльності.

Державна реєстрація суб'єктів господарської діяльності детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб'єктів господарської діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. №740 (Офіційний вісник України. -- 1998. -- №21.).

Безпосередньо господарську діяльність можуть здійснювати не лише суб'єкти -- юридичні особи, а й створені ними філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. За загальним правилом, вони не потребують державної реєстрації (суб'єкт господарської діяльності повідомляє про відкриття зазначених підрозділів орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки).

Суб'єкти господарської діяльності підлягають внесенню: юридичні особи, а також їхні філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи -- до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що його ведуть органи державної статистики.

Порядок внесення суб'єктів господарювання -- юридичних осіб до ЄДРПОУ визначається Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 22 січня 1996 р. №118( ЗП України. - 1996. - №6. - Ст. 193.).

фізичні особи -- до державного реєстру фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів, що ведеться органами державної податкової служби. Порядок внесення визначається Законом України "Про Державний реєстр фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів" від 22 грудня 1994 р.( Відомості Верховної Ради України. -- 1995. -- №2. -- Ст. 10.).

Здійснюючи господарську діяльність, підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом. За заподіяні шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Суб'єкт підприємництва -- юридична особа -- може бути визнана арбітражним судом банкрутом у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Офіційний вісник України. -- 1999. -- №33.). Законодавчими актами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих суб'єктів господарського права.

§3. Суб'єкти господарської діяльності та держава

Гарантії прав суб'єктів господарської діяльності поділяються на загальні та майнові. Загальні гарантії полягають у тому, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм господарської діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Державну підтримку малого підприємництва здійснюють Кабінет Міністрів України -- центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, інші центральні органи виконавчої влади за такими напрямами:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Важливе значення для розуміння взаємовідносин між підприємцем і державою мають норми Закону України "Про підприємництво" щодо державного регулювання підприємництва. Як зазначається у ст. 42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у господарській діяльності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

В умовах побудови ринкової економіки докорінно змінюється характер організаційно-правових відносин державних та інших органів з суб'єктами підприємництва. Сьогодні ці відносини будуються з використанням:

* податкової та фінансово-кредитної політики, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

* державного майна і системи резервів, ліцензій, концесій, лізингу, соціальних, екологічних та інших норм і нормативів;

* науково-технічних, економічних та соціальних республіканських і регіональних програм;

* договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо воно не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів контролю за діяльністю підприємців.

Згідно з чинним законодавством державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду чи арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування збитків вирішує арбітражний суд.



Розділ 2. Підприємницькі правовідносини та господарське право

§1. Предмет регулювання господарського права

Господарське право -- система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності, яка відбиває майнові та особисті немайнові залежності відносин у підприємництві. Саме майнові та особисті немайнові відносини становлять предмет у господарському праві.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: "народне господарство" і "господарська діяльність".

Зазначені поняття визначаються у чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р.1 (1 Відомості Верховної Ради УРСР. -- 1990. -- №34. -- Ст. 449.) до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України.

Поняття "господарська діяльність" слід визначати також виходячи з позиції законодавця. Господарська діяльність як предмет господарського права -- це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг для одержання прибутку та ін. Залежно від мети, способу організації та здійснення господарської діяльності виділяють два її види -- власне господарську (комерційну) і негосподарську (некомерційну). Розглянемо деякі важливі терміни:

Негосподарська діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок державних дотацій).

Господарська діяльність здійснюється суб'єктом господарювання як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримати прибуток, яку здійснюють фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти господарської діяльності у порядку, встановленому законодавством. Управління як правова форма державного регулювання економіки означає прийняття компетентним органом юридично значущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (державна реєстрація суб'єктів підприємництва, ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлення лімітів використання природних ресурсів, квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

Контроль як правова форма державного регулювання економіки -- це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, у тому числі застосування господарсько-правових санкцій.

Нормативне регулювання як правова форма державного регулювання економіки означає встановлення компетентними державними органами правил здійснення господарської діяльності. Воно здійснюється шляхом визначення правового статусу суб'єктів господарювання, правового режиму їхнього майна; правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання; порядку укладання та виконання господарських договорів, заходів майнової відповідальності за порушення у здійсненні господарської діяльності; засад зовнішньоекономічної діяльності та митної справи тощо.

Традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів господарського господарювання -- адміністративні та економічні. Виходячи з цього, адміністративні методи -- це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом підприємництва незалежно від того, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.

Економічні методи -- це такі способи впливу держави на економіку, на суб'єктів підприємництва, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допомогою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності).

§2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: підприємницькими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів -- організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового.

Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів.

Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів.

Третя ознака господарських відносин -- їх матеріальний зміст, тобто виробництво і реалізація (оборот) суб'єктами підприємництва продукції (виконання робіт, надання послуг).

Підприємницькі правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

-- відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

-- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:

-- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

-- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

-- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами;

-- міжгосподарські (зовнішньо-господарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами підприємництва.

За галузями господарювання і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

-- у галузі промисловості;

-- у галузі сільського господарства;

-- у галузі транспорту;

-- у галузі капітального будівництва;

-- у сфері приватизації;

-- у сфері антимонопольного регулювання;

-- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

§3. Методи господарського права

Методи господарського права -- це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загально дозвільному ("дозволено все, що не заборонено законом"), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому ("суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом").

Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у не комплексних галузях) основні методи правового регулювання.

Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він ґрунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 3, 5 Закону України "Про підприємництво").

Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин.



Розділ 3. Господарське законодавство

§1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Господарське законодавство традиційно можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Господарське законодавство являє собою самостійну галузь -- систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності в галузі виробництва та обігу. Господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють господарські правовідносини у народному господарстві.

Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.

Другою ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського (цивільного) законодавства.

Об'єктивною ознакою господарського законодавства є множинність актів, зумовлена тим, що:

1) це законодавство регулює різні види господарської діяльності (промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен з яких має істотні особливості, які враховуються у спеціальних актах;

2) в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства;

3) на території України до цього часу застосовуються окремі акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України (в тому числі і стосовно законодавчого регулювання господарських відносин), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України;

4) немає кодифікованого акта господарського законодавства, натомість діє значна кількість актів, прийнятих вищим та центральними органами державної виконавчої влади. Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань. До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними.

Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського законодавства.

§2. Нормативні акти господарського законодавства: поняття та види

Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського 0 права.

Дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт -- це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського.

Як форма господарське законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. (Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- №48. -- Ст. 650). Згідно зі ст. 22 цього Закону господарське законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо".

Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють. Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів:

акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських правовідносин.

компетенційні акти, які визначають види суб'єктів підприємництва, а також їхні права та обов'язки щодо господарської діяльності;

нормативні документи, що регулюють технічні параметри господарського виробництва та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо).

нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти господарських відносин за належної правомірної поведінки, а не загальні правила поведінки.

§3. Система господарського законодавства

Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) системи, господарське законодавство має так звану горизонтальну систему.

Структурними підрозділами системи господарського законодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інститут являє собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності. Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становище господарських суб'єктів (законодавчий інститут господарюючих суб'єктів).

Іншим інститутом господарського законодавства є група нормативних актів, що регулюють правове становище об'єднань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо.

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р.4 (4 Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- №20. -- Ст. 249) регулюють відносини щодо управління (володіння,користування) нерухомим майном.

Окремим важливим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного (контрактного) права.

Законодавство про регулювання ринків, яке ґрунтується на Законі України "Про власність", Законодавство про страхування (Закон України” Про страхування” від 7 березня 1996 р.) (Відомості Верховної Ради України. -- 1996. - №18. - Ст.78) регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридичними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Законодавство про захист економічної конкуренції, як атрибут правової системи ринкового спрямування представлено в першу чергу Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р., який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Законодавство про арбітражні суди ( Закон України "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. -- 1991. -- №36. -- Ст. 469; Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №25. - Ст. 198) та арбітражний процес (Арбітражний процесуальний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. --1992. №6. - Ст. 56) визначає організацію та діяльність арбітражного суду -- незалежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду) щодо розв'язання спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків.

§4. Проблеми вдосконалення господарського законодавства

По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування державної власності як основи економічної системи, директивного планування та принципу демократичного централізму в керівництві економікою.

По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про селянське (фермерське) господарство". Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства", укази Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" та "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" тощо) на момент прийняття були розраховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. По-третє, ще одна складність зумовлена припиненням існування СРСР та проголошенням державної незалежності його колишніх республік. Визнання верховенства законодавства незалежних держав як одного з атрибутів державного суверенітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в господарському законодавстві вакуум, який склався внаслідок того, що загальносоюзне господарське законодавство містило ряд принципово важливих для правового регулювання господарської діяльності актів, не продубльованих республіками (Положення про поставки, Правила про договори підряду на капітальне будівництво тощо). Крім того, функціонування міждержавних господарських зв'язків (насамперед з державами "близького зарубіжжя"), необхідність їхнього відновлення та зміцнення вимагає вирішення ще однієї проблеми -- створення правової бази міждержавної господарської діяльності, узгодженої з уже прийнятими актами національного законодавства, яке в свою чергу має бути узгоджене з нормами міжнародного права. На стані господарського законодавства негативно позначається відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгодження, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів проектів законів та підзаконних нормативних актів. У законотворчій діяльності слід також суворо додержуватися принципу правової економії, який означає прийняття меншої кількості нормативних актів з одних і тих самих питань, використання методів інкорпорації та кодифікації як основних видів систематизації правових норм. Поза межами державної реєстрації опинилися певні нормативні акти Національної комісії регулювання електроенергетики, деяких інших центральних органів виконавчої влади. Далеко не завжди здійснюється державна реєстрація нормативних актів, що їх видають обласні державні адміністрації.



Розділ 4. Суб'єкти господарського права

§1. Поняття суб'єкта господарського права

Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники майнових і особистих немайнових відносин господарської діяльності, що знаходяться у межах цивільно-правової та адміністративно-правової відповідальності. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарського права, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоч їхній правовий статус потребує детального дослідження.

Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених підприємницьким законодавством.

По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт господарського права. Це або одна з форм підприємства, або установа , або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).

Другою ознакою суб'єкта господарського права є те, що він має юридично відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, оборотних коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт господарського права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників.

Третьою, суто юридичною ознакою суб'єкта господарського права є його господарська правосуб'єктність. Суб'єкт господарського права має основану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах.

Отже, суб'єкти господарського права -- це організації, які на основі юридично відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в господарській економіці.

§2. Види суб'єктів господарського права

Господарське законодавство і право регулює умови створення і діяльності різних видів господарських суб'єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове становище.

Суб'єктів господарського права класифікують на види згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції суб'єкта господарської діяльності, які він виконує в економічній системі України. Підприємства відповідно до їхніх функцій посідають головне місце в економіці. Суб'єктами господарської діяльності є також підрозділи підприємств (джерело - ст. 7 Закону України "Про підприємства в Україні") та інших господарських організацій. Другим видом суб'єктів господарського права є об'єднання підприємств, що визначається як господарська організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами для спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Третім видом суб'єктів господарського права є так звані фінансові і посередницькі інститути, що належать до інфраструктури ринку. Четвертим видом суб'єктів господарського права є громадяни-підприємці (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства). П'ятим видом суб'єктів господарського права є органи влади і органи адміністративно-господарського управління та контролю.



§3. Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права

Кожен з видів суб'єктів господарського права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк -- кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади -- управлінську діяльність в економіці і т. ін.

Підприємства згідно із законом мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної, комерційної та ін.

Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту.

Засновницькі права

Права в галузі управління

Загальні майнові права підприємств, господарських об'єднань

Похідними від зазначених та інших майнових прав є договірно-майнові права підприємств.

Крім розглянутих загальних прав, підприємства мають і спеціальні майнові права у сфері випуску і обігу цінних паперів: акцій, облігацій підприємств, приватизаційних паперів, ощадних, інвестиційних сертифікатів, векселів.

За аналогічною схемою систематизуються обов'язки підприємств.

При заснуванні підприємства зобов'язані (законом) затверджувати (перезатверджувати) установчі документи; у встановленому законом порядку реєструватися як суб'єкти господарської діяльності; на діяльність, що підлягає ліцензуванню, підприємства зобов'язані одержувати спеціальні дозволи (ліцензії).

Суб'єкти підприємництва мають також обов'язки, передбачені природоохоронним законодавством.

За порушення своїх обов'язків підприємство несе майнову та іншу відповідальність, встановлену законом, а також передбачену договорами.



Розділ 5. Правовий статус підприємств

§1. Поняття підприємства

Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права.

Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Закон також встановлює, що підприємство -- це господарюючий суб'єкт. Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом.

Нарешті, підприємство -- це статутний господарюючий суб'єкт. Підприємство є самостійним суб'єктом права.

Таким чином, підприємство -- це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

§2.Організаційно-правові форми підприємств

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність". та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном.

З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні).

Приватне підприємство -- це організаційно-правова форм підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати "підприємство колективної власності") -- це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами.

Спільне підприємство -- це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності).

Іноземне підприємство -- це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

§3. Створення підприємства

Термін "створення" -- це правове поняття господарського права, яке включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприємства в статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'єкта права. Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства.

Створення підприємства в юридичному розумінні -- це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію.

Господарське законодавство регулює також способи створення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповноваженого ним органу.

Підприємство може створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Підприємство може створюватися шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їхніх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Підприємства мають право створювати на території України та за її межами суб'єкти господарського права без прав юридичної особи -- свої відокремлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо з правом відкриття поточних та інших рахунків. Аналогічно створюються дочірні підприємства. Дочірні підприємства мають бути зареєстровані в порядку, встановленому для реєстрації підприємств.

§4. Установчі документи підприємства

Установчими документами підприємства називається комплект документів встановленої законом форми, згідно з якими підприємство виникає і діє як суб'єкт права.

Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів підприємств загальні закони про підприємства та закони про окремі види підприємств. Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів) господарських товариств регулюється статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства". При розробці проектів установчих документів підприємств необхідно керуватися також типовими нормативними актами.

В установчих документах господарських товариств окремими статтями визначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, чи одностайно). Крім обов'язкових, до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити чинному законодавству України. Це положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, засновані на членстві (колективні підприємства, кооперативи), про раду підприємства (порядок створення, склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноваження трудового колективу (раду трудового колективу, профспілковий комітет).

§5. Державна реєстрація підприємства

Державна реєстрація підприємств є обов'язковою юридичною дією при їх створенні. Детальніше умови та порядок реєстрації визначаються Положенням про державну реєстрацію суб'єктів господарської діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. №740. Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. Відповідно до чинного законодавства України підприємство визначається діючим, стає юридичною особою, набуває прав та обов'язків з дня його державної реєстрації (ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"). Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств.

За наявності всіх документів реєстрація підприємства здійснюється у строк не більше п'яти робочих днів. Протягом цього часу реєструючий орган зобов'язаний видати заявнику свідоцтво про державну реєстрацію підприємства. Свідоцтво є юридичною підставою для відкриття підприємству рахунків у банку за місцем його реєстрації або у будь-яких інших банках за згодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в 3-денний термін повідомити про це податкову інспекцію.

...