Господарське законодавство

* закінчення строку, на який було укладено договір оренди;

* приватизацію об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря). У разі переходу права власності на орендоване майно до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника;

* банкрутство орендаря;

* загибель об'єкта оренди.

Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду в разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Так, відповідно до ст. 269 Цивільного кодексу дострокове розірвання договору на вимогу наймодавця шляхом пред'явлення позову до суду, арбітражного суду можливе у випадках, якщо наймач:

-- користується майном не відповідно до договору або призначення майна;

-- навмисно або з необережності погіршує стан майна;

-- не вніс плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу;

-- не зробить капітального ремонту у випадках, коли за законом або за договором капітальний ремонт є його обов'язком. Дострокове розірвання договору на вимогу наймача (ст. 270 ЦК) можливе шляхом пред'явлення позову до суду, арбітражного суду:

якщо наймодавець не робить капітального ремонту, що є його обов'язком;

якщо через обставини, за які наймач не відповідає, майно виявиться у стані, непридатному для користування.

§6. Правове регулювання лізингових операцій в Україні

Під лізинговою операцією цей Закон розуміє господарсько-господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під процент та на визначений строк.

Лізингові операції за цим Законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу. Оперативний лізинг -- це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права користування основними фондами на строк, що не пе-ревищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їхньому власникові після закінчення строку дії лізингової угоди. Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) -- це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою передачею їх у користування орендареві на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві. Договір лізингу укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участю лізингодавця, лізингоодержувача та продавця об'єкта лізингу, або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Так, лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу;

2) вимагати повернення майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом встановлених строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Водночас лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лізингодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатись у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;

3) набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;

3) пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема, щодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо. Разом з тим лізингоодержувач зобов'язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими воно було передано, з урахуванням природного зношування та змін стану майна;

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодав-цем за графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцеві відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ до перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у разі якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі. Як зазначалося, лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу зобов'язаний вносити періодичні лізингові платежі



Розділ 16. Правові засади державного регулювання господарської діяльності: правова основа приватизації державного та комунального майна

§1. Поняття та головні цілі приватизації. Законодавство про приватизацію

В економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва. Визначення приватизації у формально-юридичному значенні приватизація -- це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу основною метою приватизації у 2000--2002 роках є створення умов для сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств, установ, організацій (далі -- підприємств) та створення конкурентного середовища, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України.

Відповідно до цієї мети головними пріоритетами і завданнями приватизації на 2000--2002 роки згідно з Державною програмою приватизації на 2000--2002 роки є:

приватизація підприємств виключно за кошти з урахуванням їх індивідуальних особливостей;

забезпечення інформаційної відкритості процесу приватизації;

формування попиту на об'єкти приватизації вітчизняних та іноземних інвесторів;

максимальне використання інститутів інфраструктури ринку цінних паперів;

залучення коштів для розвитку та структурної перебудови економіки;

створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об'єкта та здійснюють ефективне управління ним;

створення умов для подальшого розвитку фондового ринку;

підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на міжнародних ринках.

Таким чином, законодавство України про приватизацію з точки зору форми нормативних актів складається з сукупності не тільки законів, а й інших нормативних актів, що регулюють майново-правові та організаційні відносини щодо приватизації державного майна.

За своїм характером законодавство про приватизацію -- це комплексне законодавство, яке об'єднує норми цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права. Закон України "Про приватизацію державного майна" регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації майна будь-яких державних об'єктів приватизації незалежно від їх розмірів, тобто поширюється на всі об'єкти, що підлягають приватизації.

До законодавства про приватизацію також належать:

-- вже згадуваний Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 р. (в редакції Закону від 15 травня 1996 р.), що діє не як самостійний, а як допоміжний щодо Закону України "Про приватизацію державного майна".

-- також згадуваний Закон України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 р., який визначає поняття і види приватизаційних паперів (приватизаційних майнових сертифікатів), умови та порядок їх випуску, обігу, розміщення серед громадян України, використання та погашення;

-- Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р. (1 Відомості Верховної Ради України. -- 1995. -- №41. -- Ст. 188.);

-- Закон України "Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України" від 18 травня 2000 р.2(2 Там само. - 2000. - №35. - Ст. 279.);

-- Закон України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" від 14 вересня 2000 р.3(3 Там само. - 2000. - №45. - Ст. 375.);

-- Державна програма приватизації

Саме ці закони становлять фундамент приватизаційного законодавства, на якому базується велика кількість нормативно-правових документів різної юридичної сили.

§2. Об'єкти приватизації

Об'єкт приватизації з точки зору права власності -- це майно підприємств, що перебуває в державній, республіканській (Автономна Республіка Крим) і комунальній власності.

Відповідно до Державної програми приватизації на 2000-- 2002 роки об'єкти класифікуються таким чином: Група А -- цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі -- цілісні майнові комплекси підприємств). Група В -- цілісні майнові комплекси підприємств з середньообліковою чисельністю працюючих понад 100 осіб та вартість основних фондів яких достатня для формування статутних фондів ВАТ; акції ВАТ, випуск яких зареєстрований або продаж акцій яких розпочався до набрання чинності цією Програмою (крім підприємств групи Г); акції ВАТ, створених на базі підприємств агропромислового комплексу, в разі якщо вартість основних фондів достатня для формування статутного фонду ВАТ. Група Г -- цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ, що на момент прийняття рішення про приватизацію посідають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Група Д -- об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти. Група Е -- акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном. Група Ж -- незалежно від вартості об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об'єкти санаторно-курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об'єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах

Правова класифікація об'єктів на групи А--Ж здійснена для того, щоб залежно від групи об'єкта визначати спосіб його приватизації.

§3. Суб'єкти приватизації

Коло суб'єктів приватизації визначає ст. 6 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" у формі вичерпного переліку, до якого входять: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.

Державну політику у сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Визначено загальне коло осіб, які можуть бути покупцями. Це:

-- громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;

-- юридичні особи, зареєстровані на території України;

-- юридичні особи інших держав.

Також визначено вичерпний перелік осіб, які не можуть бути покупцями.

Стосовно фізичних осіб йдеться про працівників державних органів приватизації.

Стосовно юридичних осіб діють такі обмеження:

-- не можуть бути покупцями юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

-- не можуть бути покупцями органи державної влади.

Однією з організаційно-правових форм суб'єкта посередницької

діяльності у сфері приватизації є довірче товариство.

Довірче товариство -- це господарське товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном, тобто об'єктом договору між довірчим товариством і довірителем, є кошти, цінні папери, документи, які засвідчують право власності довірителя.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Правовий статус цих фінансових посередників, крім Закону України "Про господарські товариства", визначається також Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим Указом Президента України від 19 лютого 1994 р.

Інвестиційний фонд -- це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Інвестиційна компанія -- це торговець цінними паперами, який, крім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

§4. Приватизаційний процес

Порядок приватизації державного майна передбачає наявність таких стадій:

-- опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

-- прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;

-- опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта;

-- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

-- затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви та приймають рішення щодо приватизації об'єкта і в 5-ден-ний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний орган виконавчої влади, уповноважений управляти цим майном.

У разі відмови у приватизації відповідний орган приватизації повідомляє заявників про причину відмови.

Державний орган приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта затверджує склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює строк подання проекту плану приватизації.

Основними завданнями комісії є:

* контроль за проведенням інвентаризації майна об'єкта приватизації;

* розробка проекту плану приватизації об'єкта та подання його на затвердження органу приватизації;

* оцінка вартості і визначення початкової ціни об'єкта приватизації, розміру статутного фонду господарського товариства та розробка акта оцінки;

* розробка, за необхідності, рекомендацій щодо реорганізації об'єктів.

У разі звернення керівництва підприємства, що є в процесі приватизації, до державного органу приватизації стосовно відчуження майна та інших дій, необхідних для ефективного функціонування підприємства згідно з вимогами Закону України "Про приватизацію державного майна", комісія розглядає представлені документи та надає державному органові приватизації відповідні пропозиції.

Для виконання поставлених завдань комісія має право:

-- зобов'язати адміністрацію підприємства, що приватизується, здійснити у встановлені терміни інвентаризацію державного майна;

-- давати розпорядження, обов'язкові для адміністрації об'єкта приватизації, що пов'язані з розробкою проекту плану приватизації;

-- залучати до роботи експертів, консультантів, радників, спеціалізовані аудиторські фірми, консалтингові організації та фірми з правом дорадчого голосу на засіданнях комісії.

Діяльність комісії припиняється після видання наказу про затвердження плану приватизації.

Рішення про затвердження плану може бути оскаржено у 10-денний строк у Фонд державного майна України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим.

§5. Способи приватизації

Під способом приватизації розуміють встановлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридичну підставу і договірну угоду щодо відчуження майна державного підприємства суб'єктом приватизації -- продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації -- покупцеві (недержавній юридичній або фізичній особі).

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка називається "Способи приватизації", приватизація майна державних підприємств може здійснюватися шляхом:

* продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом.

* продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

* продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна";

* викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовують щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" приватизація об'єктів незавершеного будівництва здійснюється органами приватизації, у тому числі за участю уповноважених ними юридичних осіб шляхом:

-- продажу на аукціоні, за конкурсом;

-- продажу шляхом викупу за наявності одного покупця безпосередньо цьому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта;

-- внесення об'єкта незавершеного будівництва до статутного фонду господарського товариства як внеску держави з наступною приватизацією акцій (часток, паїв) у порядку, встановленому установчими документами товариства та законодавством України, після завершення будівництва відповідного об'єкта;

-- продажу під розбирання.

Уявляється, що обравши одним із системотворчих критеріїв способи приватизації, законодавець чітко не визначився з власне способами, тобто не встановив, які ж саме способи приватизації можуть застосовуватися. Аналіз положень ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" дає підстави для висновку, що в цій статті за відсутності чіткого і єдиного розуміння щодо критерію класифікації змішалися до купи:

власне способи приватизації (викуп, конкурс, аукціон);

об'єкти приватизації (цілісні майнові комплекси; акції, частки, паї; незавершене будівництво; орендоване майно);

підстави приватизації (план, розроблений комісією з приватизації чи альтернативний план);

місце проведення аукціону (фондова біржа).

Виходячи з цього, можна виділити дві групи способів приватизації: конкурентні (конкурс, аукціон) та неконкурентні (викуп). Всі інші так звані способи, про які йдеться у законодавстві, є нічим іншим, як порядком застосування відповідних способів залежно від тих або інших додаткових умов.

§6. Договірні відносини приватизації

З юридичної точки зору приватизація -- це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є оплатне, частково оплатне або безоплатне відчуження державного майна.

Залежно від того, який саме об'єкт є предметом купівлі-продажу, законодавець визначає зміст відповідного договору.

Так, відповідно до ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу

До договору купівлі-продажу об'єкта приватизації включаються санкції за порушення його умов

Зміст договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, який укладається не пізніше як у 5-денний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу, визначено пунктами 2 і 3 ст. 23 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Такий договір включає:

назву підприємства, його адресу;

відомості про продавця та покупця;

остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу;

взаємні зобов'язання продавця і покупця;

номери їх розрахункових рахунків;

назви й адреси банківських установ;

умови внесення платежів.

До договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Особливістю договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації є те, що державний орган приватизації, з одного боку, є стороною такого договору (продавцем), а з іншого -- здійснює контроль за виконанням його умов.

Використання типової договірної документації при укладанні договорів купівлі-продажу державного майна дає можливість уніфікувати їх умови, забезпечити рівність прав та обов'язків продавців і покупців щодо різних за характером об'єктів приватизації, а тому, здавалося б, не повинно викликати особливих заперечень. Відповідно до ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" та п. 1 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню. Законодавство про приватизацію передбачає реєстрацію окремих видів угод.

Договір купівлі-продажу об'єкта приватизації не може належати до угод, укладених на аукціоні, конкурсі, у розумінні ст. 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки відповідно до ст. 23 зазначеного Закону цей договір укладається у 5-денний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.



Розділ 17. Правові засади державного регулювання господарської діяльності: правове регулювання діяльності транспорту

§1. Види транспорту в Україні. Єдина транспортна система України

Транспорт -- одна з найважливіших галузей суспільного виробництва. Він покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях. Єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електрод транспорт, у тому числі метрополітен), промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування. Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національне) безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки., вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

§2. Законодавство про транспорт

Законодавство про транспорт (транспортне законодавство) -- це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і безпосереднього здійснення господарської Діяльності на транспорті. Оскільки єдина транспортна система України налічує кілька видів транспорту, кожен з яких має певні особливості, то і законодавство про транспорт є досить значним за обсягом і різноманітним за змістом. Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються, в першу чергу, загальним Законом України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. (Відомості Верховної Ради України. -- 1994. -- №51. -- Ст. 446.) законами України "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 р. (Там само. - 1996. - №29. -- Ст. 139), "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р. (Там само. -- 1996. -- №40. -- Ст. 183), "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 р., "Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період" від 20 жовтня 1998 р. (Там само. - 1998. - №52. -- Ст. 318). Значне коло транспортних відносин регулюється транспортними кодексами і статутами окремих видів транспорту. Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України "Про трубопровідний транспорт", дія якого поширюється на відносини в галузі трубопровідного транспорту, призначеного для транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку (від промислів), виготовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування, а також іншими нормативно-правовими актами України.

Особливості застосування Закону України "Про трубопровідний транспорт" щодо функціонування промислового трубопровідного транспорту визначаються Кабінетом Міністрів України.

§3. Правове становище транспортних організацій

Кожна з підгалузей єдиної транспортної системи України має свої органи управління, а також транспортні й інші організації, які входять до цієї підгалузі.

Певне уявлення про них може дати система організацій залізничного транспорту.

Крім Міністерства транспорту, яке здійснює державне управління транспортним комплексом, управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснює орган управління залізничним транспортом -- Державна адміністрація залізничного транспорту України (далі -- Укрзалізниця), підпорядкований Міністерству транспорту України.

Виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта належить управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями, які Укрзалізниця проводить централізовано. Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця. Створення, реорганізація, ліквідація та визначення територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства транспорту України.

Повноваження, права та обов'язки залізниць визначаються Законом України "Про залізничний транспорт", їх статутами. Затвердження статутів залізниць здійснює Міністерство транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України та Антимонопольним комітетом України.

Створення, реорганізація та ліквідація підприємств, установ та організацій, які входять до складу залізниць, затвердження їх статутів (положень), а також укладання контрактів (трудових договорів) з їх керівниками здійснюються у порядку, встановленому чинним законодавством України, а також статутами залізниць.

§4. Транспортні господарські договори

За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення у зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Основним перевізним документом є накладна, оформлена відповідно до Статуту залізниць та Правил перевезення вантажів і надана залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони -- одержувача.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів.

Договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є:

найменування та місцезнаходження сторін;

найменування та кількість вантажу, його пакування;

місце та час навантаження і розвантаження;

вартість перевезення (ст. 61 Закону України "Про автомобільний транспорт).

Перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довгострокові договори про організацію морських перевезень.

За договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).



Розділ 18. Правове регулювання господарської діяльності у комерційному обігу

§1. Поняття, види та правове становище банків. Банківські операції та їх види

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. банк -- це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Певні особливості правового статусу мають державні банки, тобто банки, сто відсотків статутного капіталу яких належать державі.

Державну реєстрацію банків здійснює Національний банк України відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-правових актів Національного банку України.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (ч. 1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

§2. Поняття та види кредиту. Кредитний договір

У юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.

Кредитна операція -- це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний (Див., напр., Положення про порядок консорціумного, Затв. Національним банком України 14 березня 1996 р.).

Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування на:

а) короткострокові

б) середньострокові

в) довгострокові

за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця. кварталу).

Банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах шляхом укладення кредитних договорів. Відповідно до Положення про кредитування ці договори укладаються у письмовій формі як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами. До умов кредитного договору можна віднести: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови видачі та погашення позички; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань за договором клієнтом; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Форму кредитного договору затверджено постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. як додаток до Положення про кредитування.

§3. Порядок відкриття рахунків у банках

Вкладний (депозитний) рахунок -- рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент відповідно до умов договору.

Поточний рахунок -- рахунок, що відкривається банком Клієнту на договірній основі для зберігання грошей та для здійснення усіх видів операцій за цим рахунком відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Кореспондентський рахунок -- це рахунок, що відкривається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок.

Відкриття зазначених рахунків здійснюється відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р., ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 42 Закону України "Про підприємства в Україні" на умовах, викладених в Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків в національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. №527.

Для відкриття поточних і бюджетних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

а) заяву на відкриття рахунка встановленого зразка.

б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій);

в) копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом, який реєструє

г) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

д) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів, засвідчену нотаріально або вищестоящою організацією у встановленому порядку.

У картку включається також зразок відбитка печатки, присвоєної підприємству;

е) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ;

є) копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку;

ж) документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи уповноваженим працівником банку. Наведений вище перелік документів є загальним.

§4. Порядок та форми розрахунків у господарському обороті

За загальним правилом на території України всі юридичні особи усіх форм власності, а також фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами господарської діяльності, здійснюють між собою розрахунки у безготівковій та готівковій формах через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. (далі -- Інструкція) та інших нормативних актів.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформляється меморіальним ордером за встановленою формою для: часткової оплати розрахункових документів, документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) унесених у касу банку коштів.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива (далі -- договір) і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.



Розділ 19. Правові засади державного регулювання господарської діяльності:правовій статус біржової діяльності в Україні

§1. Поняття та юридичні ознаки біржі

Терміном "біржа" позначаються: 1) сукупність осіб, що постійно в певному місці здійснюють торговельні операції; 2) місце їх зібрання; 3) сукупність угод, які укладаються у цьому місці. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про товарну біржу" товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних та фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг щодо укладання біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій товарів, вивчення, упорядкування і полегшення товарообороту і пов'язаних з ним торговельних операцій. З цього визначення можна зробити такий висновок: біржа є господарською організацією, яка виконує певні, а саме ринкові регулятивні (організаційні та економічні) функції в економіці завдяки виявленню курсу товарних цін, попиту і пропозиції. Основна її мета -- сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту і пропозиції на певні товари, обслуговування їх обороту. Це характеризує біржу як економічну категорію.

Фондова біржа -- це біржа, що оперує цінними паперами, тобто грошовими документами, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. (Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- №38. -- Ст. 508.).

З точки зору правового становища фондова біржа являє собою підприємство у формі акціонерного товариства, яке зосереджує в собі попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

Товарні біржі можуть бути класифіковані на види залежно від ряду підстав.

Так, залежно від характеру асортименту товарів товарні біржі поділяються на вузькоспеціалізовані (предметом торгівлі на таких біржах є один вид товарів); спеціалізовані (предметом біржової торгівлі є, як правило, однотипні групи товарів); універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент різноманітних товарів).

Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на яких предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виготовлення); ф'ючерс-ні, на яких здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального товару, а також ф'ючерсні та опціонні угоди. Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні біржі поділяються на відкриті (публічні), на яких, крім членів біржі в біржових операціях, можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени цієї товарної біржі.

§2. Функції, права та обов'язки біржі

Функції (основні напрями діяльності) біржі випливають насамперед з поняття цієї спеціальної господарської організації, а саме:

-- товарна біржа виконує функцію товаророзподільчого каналу або механізму, завдяки якому товар розподіляється між споживачами за реальною ціною;

-- товарна біржа є свого роду господарюючим суб'єктом, який організовує ринок.

-- товарна біржа -- це місце, де узгоджуються попит і пропозиція на певний біржовий товар;

-- товарна біржа є регулятором цін. Внаслідок коливання біржового попиту і біржової пропозиції тут не може бути державного регулювання цін;

-- товарна біржа стабілізує ціни на біржовий товар. Функція стабілізації цін здійснюється через механізм біржової спекуляції або гри на підвищення і зниження цін;

-- біржа є місцем так званого біржового котирування цін. Біржове котирування -- це реєстрація біржовими органами курсів цін, що виникають стихійно, на окремі біржові товари (цінні папери) з урахуванням укладених біржових угод;

-- біржа здійснює збирання і обробку ринкової інформації, тобто є інформаційним центром ринку щодо виробництва біржового товару, динаміки попиту на товари, цін на біржових та інших ринках тощо.

-- товарна біржа розробляє товарні стандарти, встановлює сорти товарів, реєструє марки фірм, допущених до біржової торгівлі;

-- товарна біржа виконує арбітражні функції, тобто розглядає спори між членами біржі, а також між членами біржі та їх контрагентами.

Відповідно до викладених функцій товарні біржі діють за певними принципами, користуються правами та несуть встановлені законом обов'язки.

Принципами діяльності бірж є і рівноправність учасників біржових торгів;

застосування вільних (ринкових) цін;

публічне проведення біржових торгів.

видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні та рекламні видання;

здійснювати інші функції, передбачені статутом біржі.

Стаття 4 Закону України "Про товарну біржу" визначає обов'язки цієї організації. Товарна біржа, зокрема, забезпечує створення необхідних умов для біржової торгівлі, регулювання біржових операцій, регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропозиції на товари, що обертаються на біржі.

Біржа зобов'язана надавати організаційні та інші послуги членам і відвідувачам біржі, збирати, обробляти і поширювати інформацію, пов'язану з кон'юнктурою ринку.

Товарна біржа має право:

встановлювати відповідно до чинного законодавства власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є обов'язковими для всіх учасників торгів;

створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них;

розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти;

зупиняти на деякий час біржову торгівлю, якщо ціни біржових угод протягом дня відхиляються більше ніж на визначений біржовим комітетом (радою біржі) розмір;

встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, що надаються біржею;

встановлювати інші грошові збори;

встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод на біржі, штрафи та інші санкції за порушення статуту біржі та біржових правил;

засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах;

укладати міжбіржові угоди з іншими біржами, мати своїх представників на них, у тому числі на біржах, розташованих за кордоном України;

вносити до державних органів пропозиції з питань, що стосуються біржової діяльності;



§3. Види біржових угод

Залежно від місця укладання закон розрізняє біржові та позабіржові угоди, що мають, проте, однакову юридичну природу.

Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав або обов'язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Щоб відрізнити біржові угоди від звичайних, небіржових, законодавець, по-перше, визначає, що діяльність щодо їх укладення називається біржовими операціями; по-друге, встановлює особливі умови, яким має відповідати біржова угода. Предметом біржової угоди є так званий біржовий товар. Вимоги до біржового товару регулюються правилами біржової торгівлі окремих бірж.

Біржові угоди за різними критеріями поділяються на види. Найбільш загальним критерієм поділу є час виконання угоди. Згідно з цим критерієм є угоди: з негайним виконанням ("угоди на реальний товар" або "касові угоди"), термінові (угоди на строк).

Форвардний контракт -- це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

З огляду на юридичний спосіб забезпечення виконання вирізняються біржові угоди із заставою. Угода із заставою на купівлю (заставодавцем є покупець) і угода із заставою на продаж (заставодавцем є продавець).

Одним з видів біржових угод на строк є ф'ючерсні угоди, предметом яких є стандартні біржові контракти на стандартизований товар з визначеним наперед строком виконання, але за ціною, встановленою на день укладання контракту.

Наступним видом біржових угод є опціон, тобто стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

§4. Правила біржової торгівлі

Правовий режим і функції Правил біржової торгівлі регулює ст. 17 Закону України "Про товарну біржу".

Правила регулюють:

порядок здійснення біржових операцій;

порядок ведення біржової торгівлі;

процедуру біржового арбітражу з цих питань.

Правила біржової торгівлі визначають:

строк та місце проведення біржових операцій;

склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них;

порядок здійснення та реєстрації біржових операцій;

порядок надання та розмір плати за користування послугами біржі;

відповідальність учасників та працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;

інші положення, встановлені органами управління біржі.

Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів біржі або уповноваженим ними органом.

Правила біржової торгівлі регулюють процедуру проведення біржових торгів.

§5. Правовий статус фондової біржі

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами, що можуть вільно продаватися і купуватися.

Правову основу діяльності фондової біржі становить Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р., інші акти законодавства України, статут та правила фондової біржі. Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства (закритого або відкритого) не менш як 20 засновниками -- торговцями цінними паперами (банками, акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом їхньої діяльності). Засновники повинні мати дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації. Підставою здійснення діяльності фондовою біржею є Свідоцтво про реєстрацію фондової біржі, яке видається терміном на 2 роки і діє на всій території України. Продовження терміну дії Свідоцтва здійснюється у порядку, встановленому для його одержання.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом -- зборами акціонерів.

Законодавство передбачає особливі умови припинення діяльності фондової біржі. Її діяльність припиняється у тому разі, коли число членів біржі стає меншим за 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців.

Оскільки фондова біржа є акціонерним товариством, її діяльність припиняється відповідно до законодавства України про господарські товариства.



Розділ 20. Правові засади державного регулювання господарської діяльності: страхування у підприємництві

§1. Поняття страхової діяльності. Законодавство про страхову діяльність

Страхова діяльність -- це врегульована нормами права господарська діяльність страхових організацій з надання страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що здійснюється на підставі ліцензії, як правило, з метою отримання прибутку.

...