Державне та регіональне управління

8.3 Взаємодія і розмежування повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування

Одним із першочергових кроків незалежної України стало розмежування влади на місцях: державні функції взяли на себе місцеві органи виконавчої влади в особі представників Президента України та їх місцевих державних адміністрацій. А колективні інтереси населення сіл, селищ, районів у містах, міст, районів та областей взяли на себе органи місцевого та регіонального самоврядування.

Питання про розмежування функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування виникають тому, що ці органи часто вступають у конфлікти між собою через різне розуміння межі здійснення ними функцій і повноважень.

Першоосновою розмежування функцій і повноважень двох гілок місцевої влади є Конституція, яка служить основним засобом їх нормативно-правового закріплення, визначає принципові межі функцій і повноважень як місцевих державних адміністрацій, так і органів місцевого самоврядування з метою попередження їх змішування чи незаконного здійснення.

Функції і повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування базуються на принципах галузевої компетенції, до яких відносяться такі:

виключна компетенція місцевих державних адміністрацій (наприклад, державний контроль) ;

суміжна компетенція, коли місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування наділяються повноваженнями в одній галузі суспільного життя, але мають різні предмети відання. Це більшість повноважень обох гілок місцевої влади, які конче потребують розмежування як на законодавчому рівні, так і в процесі правореалізації;

виключна компетенція органів місцевого самоврядування (рад, частково їх виконавчих органів, управління комунальною власністю).

Найдосконаліше законодавство не виключає компетенційних суперечок між органами, які є об'єктивними, і до них слід ставитися як до природних явищ, розуміти та використовувати для суспільного блага.

Найефективнішим засобом вирішення компетенційних спорів між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування є судовий розгляд справ з певного приводу. Конституція і законодавство передбачають можливість звернення до суду цих органів з вимогою скасувати незаконні акти один одного.

Перспективним слід визнати спосіб укладання договорів та угод щодо спільної діяльності у відповідних галузях суспільного життя, які можуть конкретизувати відповідно до закону їх взаємні права та обов'язки. Договорами та угодами можна також вирішувати компетенційні спори (суперечки) між цими органами. Практика таких договорів тільки починає складатися в Україні. Проте враховуючи, що договір має глибоку традицію в українській історії, можна очікувати, що він знайде належне місце у розмежуванні функцій і повноважень органів влади на місцях

Тема 9. Розвиток ситеми державного та регіонального управління

9.1 Концепція адміністративної реформи в Україні

Побудова демократичного громадянського суспільства, необхідність розширення співпраці зі світовою спільнотою породжує потребу в здійсненні децентралізації управління, розширенні прав місцевих органів виконавчої влади, більш чіткому окресленні відносин між гілками влади, а також органами державної влади та суб'єктами господарювання.

Реформування організаційних структур державного управління здійснюється у процесі реалізації адміністративної реформи в Україні, яка має забезпечити проведення економічних і соціальних змін, поновити та посилити престиж держави в суспільстві.

Адміністративна реформа має на меті проведення динамічних змін у системі органів державної влади, її структурі та структурі самих органів, упровадження цілеорієнтованих програмних методів управління.

Концепцією адміністративної реформи в Україні передбачено додаткові права Кабінету Міністрів України, що мають сприяти підвищенню ефективності реалізації його функцій, а саме:

скасовування повністю чи в окремій частині актів центральних і місцевих органів виконавчої влади (можливість надання цього повноваження шляхом прийняття відповідного закону передбачено частиною другою ст. 120 Конституції України) ;

погодження кандидатур для призначення їх на посади керівників (крім міністрів) ЦОВВ перед поданням Прем'єр-міністром відповідних матеріалів на розгляд Президенту України.

Концепція передбачає упровадження заходів з підвищення ролі Кабінету Міністрів України в законодавчому процесі, а саме:

проведення експертизи будь-яких проектів законів перед їх розглядом Верховною Радою України незалежно від суб'єкта їх подання;

звернення до Президента України з пропозиціями щодо використання ним права вето стосовно прийнятих Верховною Радою законів;

звернення до Верховної Ради щодо визнання поданих урядом законопроектів першочерговими.

Принципове значення має реалізація настанови, згідно з якою робота апарату Кабінету Міністрів не повинна підміняти діяльність міністрів. Прем'єр-міністр працює з міністрами безпосередньо, а не через апарат уряду.

Проекти законів, указів Президента і нормативно-правових актів Кабінету Міністрів готуються у міністерствах, інших ЦОВВ і надсилаються для розгляду Кабінетом Міністрів України або відповідним урядовим комітетом. Організацію їх експертизи, ознайомлення з ними інших зацікавлених органів виконавчої влади здійснює апарат Кабінету Міністрів.

Кардинальних змін потребує структура та організація апарату Кабінету Міністрів. Його завданнями має стати експертне, інформаційно-аналітичне, правове, організаційне, матеріально-технічне та інше обслуговування Кабінету Міністрів як колегіального органу та урядових комітетів.

Указом Президента України за №342 від 28 травня 2001 р. запроваджено посаду Державного секретаря Кабінету Міністрів України, який виконує такі функції:

очолює Секретаріат Кабінету Міністрів;

здійснює керівництво роботою апарату Кабінету Міністрів України безпосередньо, а також через своїх заступників;

несе відповідальність за виконання покладених на апарат завдань і функцій, організовує його взаємодію із Секретаріатом Верховної Ради України, Адміністрацією Президента України у процесі поточної діяльності;

бере участь у реалізації заходів щодо розвитку державного управління, вдосконалення організаційних структур виконавчої влади, координації, спрямовування та контролювання роботи керівного органу управління державною службою.

Реформування змісту та організації діяльності і структури Кабінету Міністрів України має супроводжуватися реформуванням системи та структури центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ).

Вихідними концептуальними засадами реформування ЦОВВ є визнання необхідності таких дій:

врахування об'єктивної тенденції мінімізації втручання держави в особі органів виконавчої влади в життєдіяльність суспільства, особливо в діяльність господарюючих суб'єктів;

переорієнтації діяльності цих органів з виключно адміністративно-розпорядчих функцій на надання державних управлінських послуг громадянам і юридичним особам із забезпеченням дії принципу верховенства права;

збереження за виконавчою владою достатніх важелів управління соціально важливими процесами, які потребують державного втручання.

Концепцією адміністративної реформи запропоновано концептуально нову класифікацію підвідомчих Кабінету Міністрів органів виконавчої влади, визначивши такі групи органів.

I група - центральні органи виконавчої влади: а) міністерства; б) державні комітети; в) ЦОВВ зі спеціальним статусом.

II група - урядові установи та організації, що підпорядковані: 1) безпосередньо Кабінету Міністрів; 2) Кабінету Міністрів опосередковано - через підпорядкування тому чи іншому ЦОВВ.

III група - установи та організації при Кабінеті Міністрів України. Ці структури не мають державно-владних повноважень, тобто не є суб'єктами виконавчої влади.

Концепцією адміністративної реформи передбачено новий вид органів виконавчої влади, який згідно з цією Концепцією не належить до групи ЦОВВ - це урядові установи та організації. Серед них виокремлено такі органи:

1) урядові установи та організації, що безпосередньо підпорядковані відповідному міністерству (або, як виняток, ЦОВВ зі спеціальним статусом:

департаменти - здійснюють функції керівництва окремими підгалузями в межах відповідних секторів державного управління;

інспекції - здійснюють контрольно-наглядові функції;

виконавчі бюро - утворюються для здійснення реєстраційно-дозвільних функцій щодо фізичних і юридичних осіб, у тому числі на платних засадах (ці органи, на відміну від інших, можуть мати змішане фінансування - з бюджету та за рахунок власного доходу) ;

2) урядові установи та організації, що підпорядковані безпосередньо Кабінетові Міністрів України, тому за сферою діяльності не можуть бути структурно віднесені до того чи іншого ЦОВВ. Наприклад, ВАК та комісії з премій, мають змішану (державно-громадську) природу.

Щодо місцевих органів виконавчої влади, то їх ефективне функціонування може здійснюватися за умов визначення та розмежування функцій і повноважень між центральними, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

9.2 Реформування місцевих органів влади та напрями регіональної політики

Одним із важливих напрямків адміністративної реформи в Україні є формування на регіональному та місцевому рівнях демократичної, гнучкої та ефективної організації управління. Це передбачає перебудову системи місцевих органів виконавчої влади, системи місцевого самоврядування та подальшу децентралізацію управління.

У діяльності обласних державних адміністрацій має бути підвищена ефективність контрольно-наглядових функцій за додержанням Конституції та законів, а також щодо здійснення державного управління і місцевого самоврядування з одночасним посиленням у діяльності районних державних адміністрацій значення розпорядчо-виконавчих функцій.

Концепція адміністративної реформи в України визначала, що у подальшому, з огляду на перспективи розвитку інституту державної служби, кандидатури на зазначені посади мають пропонуватися керівним органом управління державною службою. Перебування їх на посаді не повинно обмежуватися строком повноважень Президента України, що забезпечить стабільність становища цих посадових осіб, їх повну незалежність від політичних змін.

Важливим питанням реформування місцевих органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади є забезпечення чітких субординаційних зв'язків між цими органами та органами виконавчої влади вищого рівня.

Реформування місцевих органів виконавчої влади є надзвичайно важливою проблемою. Адже недосконалою і суперечливою є правова база розвитку місцевого самоврядування, нечітким є розмежування функцій і повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, немає належних організаційно-правових передумов формування фінансово-економічної бази органів місцевого самоврядування, яка б давала їм змогу належним чином реалізувати закріплені за ними повноваження та функції.

Концепцією державної регіональної політики визначено шляхи підвищення ефективності управління процесами розвитку регіонів, а саме:

частина повноважень центральних органів виконавчої влади поетапно передаватиметься спеціалізованим державним установам, територіальним підрозділам центральних органів виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування;

удосконалення розподілу повноважень і функцій між територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування з метою уникнення дублювання, спрощення системи управління, її фінансового забезпечення та економії бюджетних коштів.

Підвищення вимог до результативності реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики на регіональному рівні має супроводжуватися наданням додаткових повноважень місцевим державним адміністраціям, покладанням на них відповідальності за вирішенням поточних і перспективних завдань розвитку регіонів.

Список використаних джерел

Основна література

1. Авер'янов В. Б. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / В. Б. Авер'янов. - К. : Юстиніан, 2007. -288 с.

2. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер'янова. - К. : Факт, 2003. - 384 с.

3. Круш П. В. Регіональне управління: навч. посіб. / П. В. Круш, О. О. Кожем'яченко. - К. : ЦУЛ, 2007. - 248 с.

4. Мельник А. Ф. Державне управління: підручник / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський. -К. : Знання, 2009. - 582 с.

5. Мельник С. А. Управління регіональною економікою: навч. посібник. / С. А. Мельник - К. : КНЕУ, 2000. - 124 с.

6. Малиновський В. Державне управління: навч. посіб. / В. Малиновський. - Луцьк: РВВ «Вежа» Вол. держ. ун-ту ім. Л. Українки, 2000. - 558 с.

7. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком: навч. посіб. / Д. М. Стеченко. - К. : Вища школа, 2000. - 223с.

Додаткова література

8. Законодавство України про місцеве самоврядування: зб. законодав. актів: за станом на 5 листоп. 2001 р. // Верхов. Рада України. - Офіц. вид. -К. : Парлам. вид-во, 2001.

9. Про затвердження методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку. Наказ Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України від 29. 07. 2002, № 224.

10. Біленчук П. Д. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право) : навчальний посібник / П. Д. Біленчук, В. В. Кравченко, М. В. Підмогильний. - К. : Атіка, 2000. - 304 с.

11. Воронкова В. Г Менеджмент в держаних організаціях: навч. посіб. / В. Г. Воронкова. - К. : Професіонал, 2004. - 256 с.

12. Глен Райт. Державне управління / Глен Райт. - К., 1994. -113с.

13. Державне регулювання економіки: навчальний посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куцень. - К. : КНЕУ, 2000.

14. Державне управління в Україні: навч. посіб. / за заг. ред. В. Б. Авер'янова. - К., 1999. - 432с.

15. Желюк Т. Л. Державна служба: навч. посіб. / Т. Л. Желюк. - Луцьк: Професіонал, 2000. -558 с.

16. Запоточний І. В. Державне регулювання регіональної економіки / І. В. Запоточний, В. І. Захарченко. - Харків: Одіссей, 2003. - 600 с.

17. Ковтун О. І. Державне регулювання економіки: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення курсу / О. І. Ковтун. - Львів: Видавництво ЛКА, 2001 - 132 с.

18. Лазор О. Д. Основи місцевого самоврядування: навч. посіб. / О. Д. Лазор. - К. : ЦУЛ, 2003. -432с.

19. Мельник А. Ф. Муніціпальний менеджмент: навч. посіб. /А. Ф. Мельник, Г. Л. Монастирський, О. П. Дудкіна. - К. : Знання, 2006. - 420с.

20. Оболенський О. Ю. Державне управління та державна служба: словник-довідник / О. Ю. Оболенський. - К. : КНЕУ, 2005. - 478 с.

21. Оболенський О. Ю. Державна служба: підручник / О. Ю. Оболенський. - К. : КНЕУ, 2006. -472 с.

22. Ординський В. Л. Управління в органах виконавчої влади: навч. посіб. / В. Л. Ординський, З. Р. Кисіль, М. В. Ковалів. - К. : ЦУЛ, 2008. - 296 с.

23. Регіональний менеджмент: навч. посіб. / М. А. Коваленко, Н. А. Кругла, Л. М. Радванська, Г. М. Швороб. - Херсон: “Олді - плюс”, 2004. - 304 с.

24. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки / Д. М. Стеченко. - К. : Знання, 2004. -262 с.

25. Топчієв О. Г. Теоретичні основи регіональної економіки / О. Г. Топчієв. - К. : Вид-во УАДУ, 1997. - 137 с.

26. Якубовський О. П. Державна влада і громадянське суспільство: система взаємодії: монографія / О. П. Якубовський, Т. А. Бутирська. - О. : ОРІД НАДУ, 2004. - 196 с.

Питання для підготовки до екзамену

Характеристика природи і сутності державного управління з виділенням об'єкта та предмета.

Охарактеризувати економічні теорії державного управління.

Характеристика теорії суспільного вибору (суспільний договір, мінімізація трансакційних витрат).

Характеристика теорій соціології (соціальна структура суспільства, соціальна мобільність, статус і статусні ролі).

Характеристика теорій менеджменту (теорія раціональної бюрократії, організовані структури управління, державне адміністрування).

Державна влада як складова державно-владного механізму.

Навести різні класифікації державної влади та приклади органів, що її реалізують.

Основні цілі та задачі державного управління на сучасному етапі розвитку України.

Характеристика принципів державного управління.

Охарактеризувати спеціальні на специфічні функції державного управління (навести приклади).

Характеристика допоміжних функцій державного управління.

Поняття та класифікація методів державного управління.

Характеристика організаційно-розпорядчих методів державного управління: їх переваги та недоліки.

Розкрити суть економічних методів державного регулювання та їх інструменти.

Характеристика правових методів державного управління.

Соціально-психологічні та неформальні методи впливу на державному рівні.

Які методи державного управління, на Ваш погляд, являються основними у побудові демократичної правової держави?

Проаналізувати основні завдання соціального управління на сучасному етапі розвитку держави.

Охарактеризувати державне управління в адміністративно-політичній сфері.

Національна безпека та державне управління.

Специфіка управління у сфері культури та ідеології.

Державне управління у сфері освіти.

Вплив держави на розвиток інформаційного простору та формування суспільної свідомості.

Сутнісна характеристика організаційної структури державного управління.

Характеристика унітарної та федеративної організації державного управління.

Характеристика моделей державного управління в зарубіжних країнах.

Проаналізувати необхідність використання зарубіжного досвіду державного управління у вітчизняній практиці.

Поняття, склад та структура парламенту, його повноваження.

Співвідношення та взаємозв'язок державного управління і виконавчої влади.

Уряд та державне управління.

Судова влада у системі державного управління.

Контроль у системі державного управління.

Регіональний рівень управління: цілі, завдання та функції.

Історичні форми управління регіональним розвитком.

Державна регіональна політика та політика територіально-адміністративних органів.

Роль місцевого самоврядування у розвитку регіону.

Державне управління природно-ресурсним потенціалом регіону.

Державне управління фінансовими та трудовими ресурсами на рівні регіону.

Державне управління інноваційною діяльністю на рівні регіону.

Роль державного управління щодо розвитку соціальної інфраструктури регіону.

Співвідношення централізації та децентралізації в регіональному управлінні.

Конституційна модель розподілу влади в Україні.

Органи виконавчої влади України: загальна характеристика, управлінські зв'язки.

Центральні органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів, секретаріат Кабінету міністрів України).

Міністерства України та їх повноваження.

Роль та статус регіональних органів виконавчої влади.

Місцеві державні адміністрації: функції, права, обов'язки, зміст роботи.

Структура місцевих державних адміністрацій, їх діяльність.

Відносини місцевих державних адміністрацій у системі вертикальних і горизонтальних зв'язків.

Управління факультативними територіальними ординицями.

Напрямки удосконалення моделі організації державної влади в Україні.

Державна політика місцевого самоврядування в Україні.

Правовий статус органів місцевого самоврядування у системі державного управління України.

Особливості здійснення самоврядування у м. Києві та м. Севастополі.

Всесвітня декларація місцевого самоврядування та її роль для України.

Охарактеризувати Європейську Хартію місцевого самоврядування та проблеми функціонування цього інституту в Україні.

На прикладах довести необхідність формування в Україні нового типу взаємовідносин органів виконавчої влади з громадянами.

Проблеми взаємовідносин гілок державної влади в Україні.

Сутність та основні напрями адміністративної реформи в Україні.

Удосконалення механізмів правового захисту громадян у відносинах із органами державної влади.

Размещено на Allbest.ru

...