Основи правознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття зобов'язального права України та його система. Поняття зобов'язання, його характерні риси та види

Зобов'язальне право - підгалузь цивільного права, тобто сукупність норм, які регулюють відносно відокремлені в межах предмету ЦП майнові відносини щодо передачі майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей за допомогою диспозитивного методу регулювання.

Елементами її структури, як і в системі цивільного права, є зобов'язально-правові норми та інститути, розташовані у певній послідовності.

Усе зобов'язальне право може бути поділене на:

1) загальну частину;

2) спеціальну частину (окремі види зобов'язань).

Загальна частина зобов'язального права включає в себе:

1) універсальні загальні положення (що стосуються усіх видів зобов'язань);

2) загальні положення договірного права.

ст. 509 - Зобов'язання - право відношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання - різновид цивільних правовідносин. Елементи: суб'єкти, об'єкт, зміст. Суб'єктами є управомочена сторона (кредитор) і зобов'язана сторона (боржник). Юридичним об'єктом є певна поведінка зобов'язаного суб'єкта, матеріальним об'єктом - певне матеріальне благо, заради якого між суб'єктами виникають юридичні зв'язки. Зміст зобов'язання - права та обов'язки суб'єктів. Суб'єктивне право - право вимоги, суб'єктивний обов'язок - борг.

Підстави виникнення: 1) договір; 2) 1-сторонній правочин; 3) створення результатів інтелектуальної діяльності; 4) право чини, що непередбачені законом, але не суперечать йому; 5) акти публічної влади; 6) заподіяння шкоди чи безпідставне збагачення за рахунок іншої особи; 7) юр.проступки, знахідки; 8) подія. право завдаток договір цивільний

Класифікація: 1) залежно від підстави виникнення - договірні (виникає на сонові договору)/не договірне (виникає на підставі правомірних односторонніх дій особи, або неправомірних дій особи, наслідки за якими настають незалежно чи всупереч їх волі); 2) залежно від характеру поведінки боржника: З. з позитивним змістом (вчинення дії)/ З. з негативним змістом (утримання від дії); 3) залежно від концентрації прав і обов'язків: односторонні/взаємні; 4) залежно від цільового призначення: головні/додаткові (акцесорні зобов'язання (призначене для забезпечення виконання головного зобов'язання); 5) залежно від предмета виконання: однообєктні/альтернативні/факультативні/грошові; 6) окремий вид - зобов'язання особистого характеру - наприклад, створення об'єкта права інтелектуальної власності.

2. Суб'єкти зобов'язання. Множинність осіб у зобов'язанні. Зобов'язання на користь третьої особи. Заміна осіб у зобов'язанні

Суб'єкти -- кредитор і боржник.

В правочині -- одна сторона, договір -- 2 сторони (декілька осіб)(але можливі односторонні договори).

Для зобов'язань необхідний загальний обсяг правосуб'єктності.

Види множинності:

1. Активна множинність -- коли одному боржнику протистоять декілька співкредиторів по одному зобов'язанню -- приклад консорціумні кредити

2. Пасивна множинність -- одному кредитору протистоїть декілька співборжників.

3. Змішана множинність осіб -- декільком співкредиторам протистоїть декілька спів боржників -- сумісна діяльність, інвестиційні проекти.

В зобов'язаннях окрім кредитора і боржника можуть приймати участь треті особи. Такі зобов'язання поділяються на:

1. зобов'язання на користь третіх осіб -- страхування батьками своїх дітей, страхування підприємством своїх працівників, перевезення вантажів, банківські вклади на користь третьої особи,

2. зобов'язання виконувані третіми особами на користь третіх осіб -- порука, гарантія

Заміна кредитора та боржника: підстави та порядок.

За загальним правилом зобов'язання виконуються тими самими особами, які були кредитором і боржником під час їх виникнення. Але законодавство передбачає можливість заміни осіб при збереженні предмета і змісту зобов'язання. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, -- на момент його виконання. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (заміна кредитора). Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Предмет, способи, місце і строки винконання зобовязань

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники - кредитор і боржник. У більшості зобов'язань кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником, оскільки, з одного боку, має права, а з іншого зобов'язання виконати певні дії. Якщо на боці кредитора чи боржника виступають кілька осіб - ідеться про множинність осіб у зобов'язанні. При цьому зобов'язання можуть бути дольові (часткові) і солідарні. Також є субсидіарні, або додаткові, зобов'язання, їх сутність полягає в тому, що у разі невиконання (неналежного виконання) боржником своїх зобов'язань відповідальність за певних обставин може бути покладена на додаткового боржника (напр. договір гарантії). Об'єкти зобов'язань - це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати: в передачі речі у власність чи користування; виконанні певної роботи; сплаті грошей та ін.

При цьому: власне дії зобов'язаної особи є юридичним об'єктом зобов'язання, а речі, гроші, послуги - це матеріальні об'єкти зобов'язання. Змістом, зобов'язання є сукупність прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання. Підставами виникнення зобов'язань є певні юридичні факти або їх поєднання, з настанням яких закон пов'язує виникнення тих чи інших прав і обов'язків. У ЦК Укр. вказано, що зобов'язання виникають із договорів та інших правочинів, у результаті створення літературних, художніх творів, винаходів та ін. результатів інтелект. діяльності. Зобов'язання також виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення та інших підстав, зазначених у ЦК та ін. законах Укр. Серед підстав виникнення зобов'язань центральне місце належить договору і правочину. Прикладом зобов'язання, що виникло на підставі одностороннього правочину, може бути публічне оголошення сплатити винагороду за надання інформації щодо особи, яка вчинила тяжкий злочин. Це оголошення породжує обов'язок сплатити винагороду. Заподіяння шкоди (як одна з підстав виникнення недоговірного зобов'язання) покладає на заподіювача шкоди обов'язок відшкодувати її в повному обсязі.

Особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатніх підстав, зобов'язана повернути його цій особі. До недоговірних зобов'язань, що виникають із цивільних правопорушень, належать також дії юр. та фіз. осіб, які при здійсненні підприємницької та ін. господарської діяльності створюють небезпеку (загрозу) життю і здоров'ю фіз. осіб, а також їхньому майну і майну юр. осіб. Такі дії породжують зобов'язання усунути цю небезпеку (загрозу). Серед ін. підстав, які породжують виникнення зобов'язань: рятування здоров'я та життя фіз. особи, майна фіз. або юр. особи та вчинення дій у майнових інтересах ін. особи без її доручення. Підставою виникнення зобов'язань може стати і певна подія. Так, пожежа як страховий випадок зобов'язує страхову компанію відшкодувати збитки страхувальнику. Зобов'язання може виникнути і на підставі рішення суду

. Виконання зобов'язання - це вчинення боржником на користь кредитора певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов'язання. Ця дія є правочином, оскільки вона є правомірною та спрямованою на настання певного цивільно-правового результату - припинення зобов'язання. Ст. 526 - закріплення загальних умов виконання будь-яких зобов'язань. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Принципи виконання зобовязання: 1) належне виконання (належні суб'єкт, строк, місце, способи); 2) принцип недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання - порушення цієї заборони - підстава для відповідальності. 1 стороння відмова допускається лише як виняток, якщо це передбачено в договорі чи законі; 3) принцип реального виконання - необхідність вчинення боржником саме тих дій (чи утримання від них), що передбачаються змістом зобов'язання; 4) принцип розумності та добросовісності (розумність - виконання в розумний строк, добросовісність - економне використання матеріалів замовника підрядником).

1. Часткові, солідарні та субсидіарні зобов'язання.

Зобов'язання з множинністю осіб - наявність декількох кредиторів та/або боржників. Множинність: активна (кілька кредиторів), пасивна (кілька боржників) та змішана. Часткове зобов'язання - кожний кредитор має право вимагати, а кожний з боржників зобов'язаний виконати зобов'язання в рівній частці з іншими боржниками. Солідарне зобов'язання - неподільність боргу чи права вимоги, якщо в зобов'язанні кілька боржників, кредитор має право вимагати виконання зобов'язання як від всіх боржників разом, так і від кожного з них окремо повністю чи частково. Субсидіарне зобов'язання - при невиконання вимоги кредитора основним боржником, воно може бути пред'явлено іншому (додатковому) боржнику.

2. Альтернативні та факультативні зобов'язання.

Альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Факультативні зобовязання - предмет визначений, але передбачено право боржника замінити предемт виконання при настанні певного юридичного факту (наприклад, у разі загибелі речі, визначеної індивідуальними ознаками) на інший, заздалегдіь визначений предмет виконання. При цьому згода на вказане кредитора не потрібна. Отже, предмет виконання факультативного зобовязання визначений, але він може бути замінений боржником на інший, заздалегідь визначений предмет, у разі настання певного юридичного факту.

4. Підстави виникнення та припинення зобов'язання

Підстави виникнення зобов'язань

Підставами виникнення зобов'язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише зазначає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов'язання можуть виникати на підставі одного чи кількох юридичних фактів. Наприклад, вказаний у заповіті спадкоємець може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються у певній послідовності: складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини; прийняття спадщини спадкоємцем. Юридичні факти не тільки породжують ті чи інші зобов'язання, а й є підставою їх зміни чи припинення.

Виходячи з норм чинного законодавства, можна зазначити такі підстави виникнення зобов'язань:

- правочини (у тому числі договори), як передбачені, так і не передбачені законом, але такі, шо не суперечать йому;

- створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

- заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

- адміністративні акти; (наприклад, видача ордера держадміністрацією, внаслідок чого виникає зобов'язання укласти договір найму житла);

- інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення);

- події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків;

- судове рішення (наприклад, по переддоговірному спору).

Серед підстав виникнення зобов'язань центральне місце належить договору. Поняття „договір” і „зобов'язання” інколи ототожнюють. Але зобов'язання є ширшим поняттям. Договори - це лише частина зобов'язань.

Поняття припинення зобов'язання та способів припинення зобов'язань.

Правовий зв'язок, що існує між суб'єктами зобов'язань, ніколи не може бути довічним. Поставши одного разу, з перебігом певного часу та за тих чи інших обставин цей зв'язок має властивість зникати, і суб'єктивні права і обов'язки, що становили зміст зобов'язального правовід ношення, відпадають, у зв'язку з чим дія існуючого цивільно-правового зобов'язання припиняється.

Інакше кажучи, виникають ситуації, коли^права і обов'язки, що пов'язували учасників того чи іншого зобов'язального правовідношення, перестають існувати, і, як наслідок, правовий зв'язок між цими учасниками, що існував раніше, також втрачається. За таких обставин постає питання про припинення зобов'язання, що існувало раніше:

Зазвичай дія зобов'язання вичерпується, як тільки охоплювані ним права і обов'язки будуть повністю здійснені. Найчастіше це відбувається тоді, коли зобов'язання реалізовані (виконані) його учасниками. Проте зобов'язальні правовідносини можуть вважатися припиненими і за інших підстав (наприклад, з перебігом позовної давності, внаслідок чого відбувається погашення відповідної санкції, а тому і самого зобов'язання).

Пов'язуючи припинення зобов'яза

нь з їх виконанням, слід мати на увазі, що за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняптя припинення. Останнє охоплює всі випадки ліквідації раніше встановленого зобов'язально-правового зв'язку.

За своїм змістом припинення зобов'язання означає, що з відповідного моменту боржник перестає бути боржником, а кредитор -- кредитором. І будь-які вимоги, які кредитор раніше міг заявити боржникові, виходячи із даного зобов'язання, стають юридичне неможливими. Це має місце не лише тоді, коли мету зобов'язання досягнуто (наприклад, виконана належним чином робота підрядником була передана замовникові за певну винагороду). Це може мати місце також і тоді, коли за деяких обставин переслідувана мета зобов'язання досягнута не була (наприклад, в разі неможливості виконання).

При визначенні поняття припинення зобов'язань слід мати на увазі, що питання про це постає лише тоді, коли зникає початковий вид зобов'язальних зв'язків. Тому не слід змішувати припинення зобов'язання з його зміною.

Як відомо, ситуації, коли відбуваються зміни в зобов'язанні, досить різноманітні, і вони іноді можуть сприйматися дещо схожими на суто припинення зобов'язання.

Візьмемо такий приклад. Відповідно до ст. 230 ЦК, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати цю річ, не допускаючи її погіршення. Однак, виконуючи це зобов'язання, продавець допустив необережність, внаслідок чого річ покупця загинула і продавець зобов'язується перед покупцем відшкодувати збитки. За таких обставин може йтися лише про зміну

зобов'язання, бо контрагенти продовжують перебувати в правовому зв'язку, виходячи з договору купівлі-продажу з деякими змінами лише в їх конкретних правах і обов'язках.

В той же час, коли контрагенти за договором (наприклад, оренди) домовляються про новацію, тобто про заміну оренди майна його продажею орендареві, то матиме місце припинення попереднього зобов'язального зв'язку. Тому зобов'язання з договору оренди припиняється, перетворюючись в правову форму іншої видової належності -- купівлі-продажу. Інакше кажучи, там, де раніше встановлений вид зобов'язання зберігається, то, які б зміни в ньому не відбувалися (наприклад, зміна в суб'єктному складі чи зміна в правах і обов'язках суб'єктів), питання про припинення зобов'язання не виникає. Навпаки, коли раніше встановлений вид зобов'язальних зв'язків зникає, зобов'язання припиняється^ хоч би

деякі із його елементів і були збережені.

Тому за своєю понятійною сутністю припинення зобов'язання може бути ототожнене з закінченням (зникненням) правового зв'язку між конкретними його суб'єктами, внаслідок чого останні втрачають суб'єктивні права і обов'язки, що складали зміст зобов'язального правовідношення раніше встановленого виду.

Припиненню зобов'язань присвячена глава 19 ЦК, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні ситуації, коли суб'єктивні права і обов'язки, що складали зміст відповідного зобов'язального правовідношення, перестають існувати. Залежно від конкретних обставин існує декілька способів припинення зобов'язань: а) виконанням; б) зарахуванням; в) збігом боржника і кредитора в одній особі; г) угодою сторін; г) неможливістю виконання; д) смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи.

5. Поняття забезпечення виконання зобов'язань та його види

Забезпечення виконання зобов'язання: поняття, загальні умови та види.

Ст. 546 - 548.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

6. Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов'язань. Форми та види неустойки

Ст. 549 - 552.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Функція - забезпечувальна (спосіб забезпечення зобов'язання), штрафна, компенсаційна, оціночна (неустойка - заздалегідь обумовлена оцінка можливих збитків) . Види - 1) за підставами встановлення: договірна (встановлюється домовленістю сторін) і законна (визначається актом цивільного законодавства); 2) щодо збитків: штрафна (має значення загального правила, застосовується у всіх випадках, якщо інше не передбачене договором), виключна (обмежує відповідальність за невиконання чи неналежне виконання тільки сплатою неустойки, виключає вимоги про відшкодування збитків), залікова (договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише у тій частині, у якій вони не покриті неустойкою), альтернативна (можливість стягнення або неустойки, або збитків).

7. Порука. Форма та зміст договору поруки

Ст. 553 - 559.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову -- подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг. Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя. Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

8. Гарантії як способи забезпечення виконання зобов'язань

Гарантія: поняття, суб'єкт, права та обов'язки гаранта.

Ст. 560 - 569.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше. Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією. Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності -- в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії. Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги. Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника. Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

9. Поняття завдатку та його форма. Аванс

Завдаток: поняття, функції. Співвідношення завдатку з авансом.

Ст. 570 - 571.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Функції: платіжна (передається в рахунок належних за договором платежів), доказова (сплата завдатку є доказом факту укладення основного договору), забезпечувальна (є способом стимулювання сторін до виконання зобов'язання) завдатком можуть забезпечуватися тільки договірні грошові зобов'язання. Договір про завдаток завжди вчиняється у письмовій формі. Договір - реальний. Відмінність завдатку від авансу: аванс - повний або частковий платіж за договором. Якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Аванс не є способом забезпечення виконання зобов'язання.

10. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань та її види

Застава: поняття, види і підстави виникнення застави.

Ст. 572, 574, 575, 576

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом -- у володіння третій особі. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором. Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.

11. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань

Притримання: поняття та підстави виникнення.

Ст. 594 - 597.

Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом. Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе. До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора. Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу.

12. Поняття відповідальності

Відповідальність у цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у зв'язку з порушенням встановленого договором або законом обов'язку, що має змістом покладання на особу, винну в скоєнні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків її поведінки. Функції цивільно-правової відповідальності: превентивна (виховно-попереджувальна), репресивна (каральна), компенсаційна. Об'єктивні підстави відповідальності: наявність шкоди (сукупність моральної шкоди і збитків); протиправність дій (бездіяльності); причинний зв'язок між протиправною дією (бездіяльністю) правопорушника і шкодою, що настала. Крім того, умовою цивільно-правової відповідальності є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина (провина), котра трактується як психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. У залежності від виду порушення договору, можна поділити договірну відповідальність за невиконання івідповідальність за неналежне виконання зобов'язань.

У залежності від розподілу відповідальності між кількома боржниками в зобов'язаннях з множинністю осіб розрізнюють часткову, солідарну та субсидіарну (додаткову) відповідальність. Залежно від обсягу відповідальність поділяють на повну та обмежену. Також можно виділити такі види відповідальності, як відповідальність за свої дії і відповідальність за дії інших осіб. Форми відповідальності: перша - основна форма полягає в покладанні на винного правопорушника обов'язку передачі майна, сплаті грошей і т.п.; друга - основна форма полягає у позбавленні правопорушника права, що йому належить. Змішана форма містить в собі компоненти перших двох основних форм. Також форми відповідальності поділяють на загальні та спеціальні. Загальною формою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні правопорушенням кредитору. Ця форма відповідальності застосовується у випадках невиконання будь-якого договірного зобов'язання, внаслідок чого вона і розглядається як загальна категорія.

Однак для питягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб ці збитки виникли. Якщо ж вони відсутні, то застосовується спеціальні форми відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, до яких відносять стягнення неустойки (штрафу, пені), втрату завдатку і різні санкції, що застосовуються в зобов'язанняхокремих видів. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Форми цивільно-правової відповідальності. Під формою цивільно-правової відповідальності розуміють форму вираження додаткових обтяжень, що покладаються на правопорушника.

Відповідальність може наступити у формах: відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку, конфіскації майна і т.п. Найбільш поширеною формою є відшкодування збитків. Обов'язок боржника відшкодувати збитки має загальний характер і є чинним в усіх випадках, якщо законом або договором Не передбачено іншого. Інші форми цивільно-правової відповідальності застосовуються тільки тоді, коли це передбачено законом чи угодою. Форму цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків називають загальною формою цивільно-правової відповідальності, всі інші форми -- спеціальними формами.

Види цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність поділяється на види. В основу такого поділу можуть бути покладені різні критерії. Залежно від підстав виникнення розрізняють договірну та позадоговірну відповідальність.

Договірна відповідальність виступає у вигляді санкції за порушення договору. Якщо боржник вчасно не передає речі, не виконує роботи або виконує її неналежним чином, то він повинен відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні таким невиконанням, а у випадках, передбачених законом або договором, -- сплатити і неустойку. При цьому у більшості випадків вважається, що попереднє зобов'язання боржника залишилось, і кредитор має право вимагати його виконання.

На протилежність договірній позадоговірна відповідальність наступає у разі заподіяння особою шкоди будь-якій іншій особі. Позадоговірна відповідальність має місце тоді, коли відповідна санкція застосовується до правопорушника, який не перебуває у договірних відносинах з потерпшим.

Юридичне значення розмежування договірної і позадоговірної відповідальності полягає в тому, що форми та розмір позадоговірної відповідальності встановлюються тільки законом, а форми й розмір договірної відповідальності визначаються як законом, так і договором. При укладені договору сторони можуть передбачити відповідальність за такі правопорушення, за які чинне законодавство не передбачає будь-якої відповідальності.

Сторони можуть також знизити або підвищити розмір відповідальності порівнянь із встановленим законом.

На практиці може виникнути конкуренція між договірною і позадоговірною відповідальністю. Наприклад, який вид відповідальності треба застосувати до наймача, що знищив або пошкодив майно наймодавця, договірний чи позадоговірний? Певно, за наявності передумови для договірного позову відповідальність має бути договірною. Саме таке вирішення цього питання гарантує для кожної із сторін більш повну охорону її прав і не послаблює встановленої законом відповідальності.

Залежно від характеру розподілу відповідальності декількох осіб розрізняють дольову, солідарну і субсидіарну відповідальність.

Дольова відповідальність має місце тоді, коли кожний із боржників несе відповідальність тільки в тій частиш, яка випадає на нього відповідно до законодавства або договору. Дольова відповідальність має значення загального права і застосовується тоді, коли законодавством або договором не встановлено солідарної або субсидіар-ної відповідальності. Частки, що випадають на кожного з відповідальних осіб, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не встановлено інший їх розмір.

Солідарна відповідальність характеризується тим, що кредитор може вимагати відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частиш боргу. За чинним цивільним законодавством солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором. Прикладом солідарної відповідальності, передбаченої законом, є відповідальність кількох осіб за спільне заподіяння шкоди.

Субсидіарна відповідальність (її ще називають додатковою відповідальністю) застосовується тоді, коли у зобов'язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а другий -- додатковим. Суть субсидіарної відповідальності полягає в тому, що перед тим, як звернутись з вимогою до додаткового боржника, кредитор повинен притягнути до відповідальності основного боржника. І лише у разі неспроможності останнім відшко-

дувати збитки або його відмови від задоволення позову кредитор може притягти до відповідальності додаткового боржника. Так, батьки або піклувальники можуть бути субсидіарними відповідачами за шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від 15 до 18 років. Загальне правило передбачає, що неповнолітній сам повинен відшкодувати заподіяну шкоду. І лише коли у нього немає майна або заробітку, достатнього для цього, до відповідальності притягуються батьки, усиновителі чи піклувальники, за наявності їх вини.

За розміром відповідальність буває повною і обмеженою. Загальне правило передбачає настання відповідальності в повному розмірі. Воно поширюється як на договірну, так і на позадоговірну відповідальність. Але у випадках, передбачених законом, розмір відповідальності може бути обмеженим. Це правило застосовується не тільки до такої форми відповідальності, як стягнення збитків, а й до інших. Обмеження відповідальності може бути викликане специфікою того чи іншого договору, положеннями міжнародних договорів та під впливом інших обставин (майнового стану суб'єктів відповідальності і т.п.).

За окремі види правопорушень встановлено особливості відповідальності. Так, деякими особливостями характеризується цивільно-правова відповідальність за невиконання грошових зобов'язань. Ця відповідальність настає у вигляді сплати процентів за грошову суму, якою боржник користувався. Це правило надзвичайно важливе в умовах інфляції, коли користування чужими грішми стає привабливим для недобросовісних учасників цивільного обороту і завдає відчутної шкоди інтересам кредитора. Недобросовісний учасник цивільного обороту, використовуючи чужі гроші, отримує прибуток, а його кредитор зазнає збитків незалежно від того, що через деякий час йому буде повернута первинна грошова сума. Це є однією з причин широкого побутування взаємних неплатежів. Прийнятий 22 листопада 1996 р. Закон "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" має сприяти вирішенню цієї проблеми. Згідно з названим законом, у разі затримки зарахування

грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню, яка обчислюється у відсотках від суми простроченого платежу і може досягати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Має специфіку відповідальність боржника за прострочення виконання зобов'язання. Вона полягає в тому, що боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за можливу шкоду майна, що випадково настала після прострочки. Іншими словами, він несе ризик відповідальності за випадкове пошкодження або знищення майна, яким він користувався. Наприклад, якщо наймач невчасно повернув найняте майно і це майно в період прострочки було випадково пошкоджене або знищене, то незалежно від вини боржника він повинен буде відшкодувати збитки кредитору.

Має свої особливості також відповідальність за нанесення кривди (відшкодування моральної шкоди). Інститут відшкодування моральної шкоди передбачений ст. ст. 6, 7, 440і чинного ЦК України та окремими статтями спеціальних законів ("Про міліцію", "Про Службу безпеки", "Про захист прав споживачів" та ін.). Відшкодування моральної шкоди досить часто застосовується до таких протизаконних дій, які не складають порушення майнових прав. Хоча це не означає, що порушення особистого права не може поєднуватися з майновою шкодою. Наприклад, приниження ділової репутації підприємця може потягнути ускладнення зі збутом виробленої ним продукції.

13. Поняття збитків, їх склад. Відшкодування збитків

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання

1. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

2. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

3. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

4. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

14. Підстави звільнення від відповідальності

1. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Коментована стаття встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Під випадком ("casus") в практиці розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа.

Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор).

Поняття та ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК. Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності (таяння снігу в горах, щорічні сезонні мусонні дощі тощо), а екстраординарна подія, яка не є звичайною (детально див. коментар до ст. 263 ЦК).

...