Основи правознавства

6) договір оренди земельної ділянки є оплатним договором; так, істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

7) за договором оренди земельної ділянки орендар набуває право володіння і користування земельною ділянкою. Разом із тим у літературі зазначається, що у деяких випадках, передбачених законом, орендар може здійснювати у певних межах і розпорядження індивідуально визначеною земельною ділянкою або її частиною, наприклад, у випадку суборенди;

8) договір оренди земельної ділянки має письмову форму та підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому чинним законодавством;

9) договір оренди земельної ділянки може бути нотаріально посвідчений за бажанням однієї зі сторін;

10) зазначений договір є правовою підставою виникнення в особи права орендного землекористування, оскільки відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється;

11) укладений в установленій формі та зареєстрований договір оренди землі є документом, що посвідчує право орендного землекористування. Так, згідно зі ст. 126 ЗК України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону;

12) договір оренди земельної ділянки укладається відповідно до затвердженого Типового договору оренди землі.

З урахуванням зазначених вище ознак договір оренди земельної ділянки необхідно відмежовувати від подібних за змістом цивільно-правових та земельно-правових договорів, зокрема договорів ренти, користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), лізингу. Так, відповідно до ст. 807 ЦК України та ст. З Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 р. в редакції від 11 грудня 2003 р.1 предметом договору лізингу не можуть бути земельні ділянки. Договір оренди земельної ділянки необхідно також відрізняти від договору внутрішньогосподарської оренди (орендного підряду) як однієї з форм організації праці та її оплати в сільськогосподарських підприємствах.

Право оренди земельної ділянки, яке виникає на основі договору оренди землі, не можна ототожнювати із правом постійного користування земельною ділянкою та правом загального землекористування громадян, яке є природним правом людини і здійснюється безоплатно, без надання окремої земельної ділянки, без спеціальних дозволів та право встановлюючих документів і спрямоване на забезпечення рекреаційних, духовних, естетичних, оздоровчих потреб фізичних осіб.

За низкою характерних ознак договір оренди земельної ділянки відрізняється від договору оренди земельної частки (паю), який має значне поширення у сільському господарстві України. Договір оренди земельної частки (паю) - це угода сторін, що передбачає переуступку права використання земельної частки (паю) іншій особі на умовах платності, зворотності, строковості з мстою формування і використання єдиного земельного масиву для задоволення інтересів орендодавця і орендаря. Особливості таких договорів визначені в указах Президента України "Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)" від 15 грудня 1998 р.4, "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" від 2 лютого 2002 р.6 та виданих на їх виконання підзаконних нормативно-правових актах.

Договори оренди земельної ділянки можна класифікувати за різними критеріями:

- за специфікою правового статусу сторін можна виділити договори оренди землі, укладені між юридичними особами, фізичними особами, фізичною та юридичною особою, органом державної влади та фізичною (юридичною) особою, органом місцевого самоврядування та фізичною (юридичною) особою;

- за особливостями правового режиму предмета договору укладаються договори оренди земельних ділянок приватної власності, державної власності та комунальної власності;

- за категорією земель виділяють договори оренди земель сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, водного фонду, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- за строком договори оренди землі можна похилити на короткострокові - не більше 5 років, та довгострокові - не більше 50 років;

- за формою договори оренди землі можуть бути посвідчені нотаріально та не мати такого посвідчення, оскільки відповідно до ст. 14 Закону України "Про оренду землі" зазначений договір може бути посвідчений нотаріально за бажанням однієї зі сторін;

- за формами орендної плати договори оренди земельної ділянки можуть передбачати грошову, натуральну або відробіткову форми;

- залежно від мети використання орендованої земельної ділянки можна виділити договори оренди земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності (ведення фермерського господарства чи товарного сільськогосподарського виробництва, будівництва автозаправної станції чи готелю тощо) та для забезпечення особистих потреб (ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, будівництва жилого будинку тощо).

33. Найм транспортного засобу

Стаття 798. Предмет договору найму

1. Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

2. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.

3. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Стаття 799. Форма договору найму транспортного засобу

1. Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

2. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття 800. Діяльність наймача транспортного засобу

1. Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

Стаття 801. Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу

1. Наймач зобов'язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані.

2. Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Стаття 802. Страхування транспортного засобу

1. Страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем.

2. Порядок страхування відповідальності наймача за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, встановлюється законом.

Стаття 803. Правові наслідки пошкодження транспортного засобу

1. Наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини.

Стаття 804. Правові наслідки завдання шкоди іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу

1. Наймач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, відповідно до глави 82 цього Кодексу.

Стаття 805. Особливості найму транспортного засобу з екіпажем, який його обслуговує

1. Управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

2. Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

3. Законом можуть встановлюватися також інші особливості договору найму транспортного засобу з екіпажем.

34. Поняття, зміст, істотні умови, права та обов'язки сторін договору лізингу

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Д-р консенсуальниц/реальний, двосторонній, оплатний. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом. Види лізингу передбачені ЦК - прямий, непрямий. ЗУ =Про лізинг= : фінансовий лізинг - лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій і умов та передати її у володіння та користування останньому на визначений строк не менше 1 року за встановлену плату. В юридичній літературі виділяють оперативний лізинг (договір укладається на значно менший строк ніж строк повної амортизації речі, яка є предметом лізингу), форми лізингу: зворотний (відносини, коли власник відчужує покупцеві майно і одночасно це ж майно колишній власник приймає від покупця у лізинг); міжнародний (укладається субєктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав); пайовий лізинг (здійснення дізингу на основі укладення багатостороннього договору із залученням одного або декількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти). Сторони - лізингодавець (ЮО, яка передає право володіння та користуваня предметом лізингу) і лізингоодержувач (ФО/ЮО, яка це право набуває). Форма договору - пиьсмова. Істотні умови: предмет, строк, на який надається право користування, розмір платежів). Строк - не менше 1 року. Зміст - сукупність прав і обовязків сторін. Обовязки лізингодавця: укласти з продавцем д-р купівлі-продажц на придбання майна для передачі його лізингодержувачеві; передати придбаний у продавця предмет лізингу у встановлений договором строк; передати предмет у стані, що відповідає його призначенню та умовам д-ру, попередити про відомі йому особливі властивості і недоліки предмета, що можуть становити небезпеку; утримувати відповідно до умов д-ру предмет лізингу; прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання д-ру; відшкодувати витрати на поліпшення предмета, на утримання, усунення недоліків. Права лізингодавця: інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені кошти; здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу; стягувати у разі виникнення прострочену заборгованість. Обов'язки лізингоодержувача: прийняти предмет і користуватися ним відповідно до його призначення та умов д-ру; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета для здійснення перевірки; підтримувати предмет у справному стані, нести витрати на утримання предмета; повернути предмет в стані, в якому його було прийнято. Права лізингоодержувача: обирати предмет, продавця, за згодою лізингодавця поліпшити річ; відмовитись від прийняття предмета, який не відповідає призначенню, умовам д-ру; передавати предмет в сублізінг третім особам. Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником). Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

35. Поняття договору підряду. Відмінності договору підряду від суміжних договорів

Поняття та ознаки договору підряду. Відмежування його від трудового договору, договору поставки та договорів про надання послуг.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити виконану роботу. (ст.837 ЦК)

Характеристики договору: консенсуальний, двосторонній і оплатний.

Предметом договору підряду є індивідуальний результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми, придатної для оцінки. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку або переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.

Договірними сторонами можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Підрядні роботи виконують спеціально створені для цього організації (будівельні, будівельно-монтажні, у сфері побутового обслуговування тощо), а також інші організації, що займаються виробничо-господарською діяльністю.

Підрядник має право доручити виконання певної роботи третім особам, несучи відповідальність перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником -- як замовник.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, обумовлену договором, зі своїх матеріалів і своїми засобами, якщо інше не передбачено договором.

Якщо робота виконується повністю або частково з матеріалу замовника, підрядник несе відповідальність за неправильне використання цього матеріалу.

Особливості договору підряду такі:

* як на стороні підрядника, так і на стороні замовника можлива участь декілька осіб;

* підрядник має право залучати до виконання роботи третю особу без згоди замовника. У цьому разі замовник укладає договір з генеральним підрядником, а підрядник - договір підряду з субпідрядником;

* підрядник сам вибирає засоби і способи досягнення обумовленого договором підряду результату;

* замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду;

* якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника;

* окрім предмета і ціни істотними умовами договору підряду є строк виконання робіт або строки виконання окремих етапів робіт. Якщо у договорі немає вказівок про строки виконання робіт, підрядник зобов'язаний виконати роботи, а замовник має право вимагати їх виконання в розумні строки

* ціна договору визначається кошторисом. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим.

* для виконання окремих видів робіт, передбачених законом, субпідрядник зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл (ліцензію) на ведення цих робіт;

* позовна давність для вимог, спричинених неналежною якістю роботи, виконаної за договором підряду, становить один рік, а щодо будівель і споруд -- три роки від дня прийняття роботи замовником. Якщо відповідно до договору підряду робота прийнята замовником частинами, перебіг позовної давності починається від дня прийняття роботи в цілому.

Цивільний кодекс України визначає такі різновиди договорів підряду: побутовий підряд; будівельний підряд; підряд на проектні та пошукові роботи.

Договір побутового підряду (ст.865-874 пр.2 гл. 61 ЦК)

За договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. (ст.865 ЦК)

Характеристики договору: консенсуальний: двосторонній (взаємний); оплатний; публічний.

Сторонами договору побутового підряду є підрядник і замовник.

Форма договору побутового підряду - проста письмова (квитанція або інший документ). Відсутність у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору або його умов.

Ціна (розмір плати) за договором побутового підряду визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо.

Істотною умовою Д. є умова про предмет. Предметом Д. підряду є як сама робота (Р.) (виготовлення, обробка, переробка, ремонт речі), так і її результат. Тому найважливішою характеристикою предмета є якість. Вимоги до якості Р. встановлено в ст.857 ЦК: Р., виконана підрядником(П.), має відповідати умовам Д. підряду, а в разі їх відсутності або неповноти вимогам, що звичайно ставляться до Р. відповідного характеру; виконана Р. має відповідати якості, визначеній у Д. підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові; результат Р. в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до Д. підряду або для звичайного використання Р. такого характеру. У Д. підряду може бути встановлено строки виконання Р. або її окремих етапів. Якщо у Д. не встановлено строки виконання Р., П. зобов'язаний виконати Р., а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру, обсягів Р. та звичаїв ділового обороту. Законом або Д. підряду для результату Р. може бути передбачено гарантійний строк. У Д. підряду може бути визначено ціну Р. або способи її визначення. Якщо у Д. підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. При цьому, ціна роботи у Д. підряду містить відшкодування витратпідрядника та плату за виконану ним роботу. Крім того, в Д. підряду ціну може бути визначено в кошторисі (сметі), що складається П. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим (ст.844). Зміст Д. підряду становить сукупність прав і обов'язків П. та замовника. Обов'язком П. є виконання за завданням З. певної Р. і передача йому результату виконаної Р. Для цього П. зобов'язаний: організовувати Р. та керувати нею; виконати Р. зі свого матеріалу і своїми засобами, якщо ін. не встановлено Д.; відповідати за якість наданих ним матеріалу і устаткування; надати З. звіт про використання його матеріалу та повернути залишок; відмовитися від Д.

, якщо використання недоброякісного (непридатного) матеріалу З. чи додержання вказівок З. загрожує життю (здоров'ю) людей чи призводить до порушення еколог., сан., правил безпеки; передати З. результат Р. разом з інформацією щодо експлуатації предмета Д.; забезпечити можливість використання результатів Р. за призначенням протягом його строку служби, якщо він невстановлений - протягом 10 р. П. має право: не розпочинати (зупинити) Р., якщо З. не надав матеріал, устаткування або річ, що підлягає переробці; притримати результат Р. якщо З. не сплатив встановленої ціни Р. або ін. суми, належної П. З. має право: перевіряти хід і якість Р., не втручаючись у діяльність П.; відмовитися від Д. та вимагати відшкодування збитків, якщо П. своєчасно не розпочав Р.; призначити П. строк для усунення недоліків, а в разі невиконання - відмовитися від Д. та вимагати відшкодування збитків. З. зобов'язаний: прийняти Р., оглянути її і в разі виявлення допущених у Р. відступів від умов Д. або ін. недоліків негайно заявити про них П.; сплатити П. обумовлену ціну після здачі Р. якщо Р. виконано належним чином і в строк або достроково.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837). Для виконання окремих видів робіт, підрядник (субпідрядник)зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. Для виконання складного комплексу робіт, зокрема у сфері кап. будівництва, застосовується принцип генерального підряду. Згідно зі ст.838 підрядник має право, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як ген. підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. У договорі підряду може бути встановлено строки виконання роботи або її окремих етапів. Якщо у договорі не встановлено строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру, обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Основним обов'язком підрядника є виконання за завданням замовника певної роботи і передача йому результату виконаної роботи. Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.Замовник має право під час виконання роботи підрядником у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльністьпідрядника. Випадки та умови дострокового розірвання Д. Замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків: якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим; якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник. Підрядник має право відмовитися від договору підряду та право на відшкодування збитків якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з боку підрядника, у відповідний строк не замінить недоброякісний або непридатний матеріал, не змінить вказівок про спосіб виконанняроботи або не усуне інших обставин, що загрожують якості або придатності результату роботи.

Підрядник зобов'язаний відмовитися від договору підряду, маючи право на відшкодування збитків якщо використання недоброякісного або непридатного матеріалу чи додержання вказівок замовника загрожує життю та здоров'ю людей чи призводить до порушення екологічних, санітарних правил, правил безпеки людей та інших вимог.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК). Якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок (ч.1. ст.840). Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків (ч.2. ст.840). Підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу (ч.3. ст.840). Підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна (ст.841). Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачіпідрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку - сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.842). Якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.852). За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч.2 ст.852). Якщо предмет договору підряду до здачі його замовникові був випадково знищений або закінчення роботи стало неможливим без вини сторін, підрядник не має права вимагати плати за роботу. Підрядник має право на плату, якщо знищення предмета договору підряду або неможливість закінчення роботи сталися через недоліки матеріалу, переданого замовником, чи внаслідок його вказівок про спосіб виконання роботи або якщо таке знищення чи неможливість закінчення роботи сталися після пропущення замовником строку прийняття виконаної роботи (ст.855).

36. Система підрядних договорів у будівництві та організація договірних зв'язків

В інвестиційній діяльності, зокрема в капітальному будівництві, застосовуються практично всі договірні типи: підряд, поставка, перевезення. Крім того, в межах договірних типів використовуються різноманітні види і різновиди: договори в галузі проведення розвідок і проектування, здійснення шефмонтажу устаткування і пуско-налагоджувальних робіт, будівництва. Усі ці договори опосередковують відносини, які технологічно пов'язані між собою, і тому потребують єдиного комплексного врегулювання.

Головне місце посідають підрядні договори, оскільки за їхньою допомогою регулюються відносини з приводу виконання робіт, які мають найбільшу питому вагу в інвестиційній діяльності.

Договори підрядного типу, застосовувані в будівництві, доцільно класифікувати відповідно до характеру робіт і сфери їх виконання.

Таким чином, можна виділити такі групи підрядних договорів:

1) на виконання проектних і розвідувальних робіт; 2) на виконання будівельних, монтажних і спеціальних робіт; 3) на виконання пуско-налагоджувальних робіт і шефмонтажу устаткування; 4) на виконання інших допоміжних робіт.

Тривалий період у літературі точилися дискусії з приводу правової природи і самостійності окремих видів договорів, що застосовуються в будівельному процесі. Найбільші суперечки були викликані договором на виконання проектних і розвідувальних робіт. Якщо питання про самостійність договору підряду на капітальне будівництво було вирішене в законодавстві позитивно, то доля інших підрядних договорів, які тісно пов'язані з будівництвом і становлять єдиний технологічний процес, залишилася поза межами законодавчого регулювання. Саме це і стало приводом для твердження, що договір на виконання проектних і розвідувальних робіт, як і інші підрядні договори в будівництві, слід розглядати як різновид договору підряду на капітальне бу-дівництво, оскільки проектування є однією із стадій капітального будівництва в широкому розумінні. Висловлювалась думка про те, що підрядні відносини з приводу проектування повинні регулюватися тими самими нормами глави 8 Основ Цивільного законодавства, що й підряд на капітальне будівництво. Однак більшість авторів обстоювали самостійність договору на виконання проектних і розвідувальних робіт, маючи на увазі, що він характеризується власним предметом регулювання, іншим порядком виконання зобов'язань, а також приймання і оплати робіт.

Під час розробки нового ЦК України знову постало питання про співвідношення підрядних договорів у будівництві. Його вирішення передбачає певні зміни в оцінках природи договорів і перспектив їх регулювання. На відміну від чинного ЦК в проекті цього нормативного акта не передбачається самостійне регулювання договору підряду на капітальне будівництво, оскільки усі підрядні договори містяться в єдиній главі і мають єдиний уніфікований режим правового регулювання. У межах окремих видів підрядних договорів, на які, однак, поширюються загальні норми про підряд, передбачається регулювання відносин, що складаються в будівництві під час виконання проектних і розвідувальних, а також науково-дослідницьких і конструкторських робіт. Крім того, зазначається, що особливості виконання окремих видів підрядних робіт і їх оплати передбачаються як самим Кодексом, так і іншими нормативними актами.

Отже, у межах єдиного договірного типу -- підряду -- і в інвестиційній діяльності, складовою якої є капітальне будівництво, застосовуються різні види договорів на виконання робіт: у галузі проектування, будівництва, монтажу устаткування і його наладки. Ці договори охоплюють відносини між замовниками і підрядчиком з приводу виконання певних робіт (створення нового об'єкта або його реконструкція, розширення, технічне переозброєння) і можуть мати певну специфіку, насамперед зумовлену тим, що об'єкт неможливо відокремити від місця його експлуатації.

Складність виробничого процесу, тривалість його в часі та інші особливості відбиваються на структурі договірних відносин.

Відповідно до статті 354 ЦК України договір підряду на капітальне будівництво укладається замовником з однією будівельною організацією, яка виступає як підрядчик.

Проте враховуючи специфіку будівельного виробництва і багатопрофільність характеру робіт, ця будівельна організація може доручити виконання певних обсягів монтажних або інших спеціалізованих робіт іншій організації на підставі самостійного договору субпідряду. Таким чином, у складі учасників договірних відносин беруть участь замовник, підрядчик і спеціалізована організація -- суб-підрядчик. Якщо відносини будуються за наведеною схемою, то укладається договір підряду і договір субпідряду, решту функцій замовника виконує підрядчик. Така схема отримала назву генерального підряду, а підрядчик іменується генеральним підрядчиком. Як правило, генеральний підрядчик -- це одна організація, яка виконує загальнобудівельні роботи і координує роботу субпідрядчиків, яких може бути кілька.

Однак якщо будова складна, то у випадках і в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, замовник може укладати договір підряду з двома і більше будівельними органі-заці-ями, які вправі як генеральний підрядчик на основі договору субпідряду доручати виконання окремих комплексів робіт спеціалізованим організаціям.

Якщо підрядна організація без залучення субпідрядчиків власними силами і засобами виконує повний обсяг робіт, то відносини будуються за схемою звичайного підряду.

Проте договори на виконання монтажних та інших спеціалізованих робіт із відповідними організаціями може укладати не лише генеральний підрядчик. Такі договори можуть укладатися безпосередньо замовником з організацією, що має виконувати роботи. Проте в цьому випадку буде укладатися не договір субпідряду, а прямий договір підряду. Слід мати на увазі, що укладення прямих договорів між замовником і спеціалізованими організаціями відбувається лише за згодою генерального підрядчика.

Система звичайного підряду таким чином характеризує просту структуру договірних зв'язків, а система генерального підряду -- складну.

Останнім часом поширюється практика укладення багатосторонніх контрактів у капітальному будівництві, які охоплюють у межах одного договору усіх учасників інвестиційного процесу:

замовників, проектувальників, підрядчиків і субпідрядчиків, навіть органи фінансуючого банку і відповідні виконкоми місцевих Рад народних депутатів.

37. Характеристика транспортних договорів. Поняття, види, специфіка транспортних договорів

Транспортні договори - це такі договори, які спрямовані на організацію та/або забезпечення перевезень вантажів та надання інших транспортних послуг учасникам господарських відносин. Транспортні договори укладаються, як правило, за обов'язкової участі транспортних підприємств або (незначною мірою) індивідуальних підприємців, що спеціалізуються та перевезеннях. Транспортні договори класифікуються за різними ознаками:

за видом транспорту, який використовується для надання транспорт-mix послуг на транспортні договори: на залізничному транспорті; морському транспорті; на внутрішньому водному транспорті; на повітряному транспорті; на автомобільному транспорті; на трубопровідному транспорті; і в недалекому майбутньому - транспортні договори на космічному транспорті (ч. З ст. 306 ГК України зазначається космічний транспорт як один з видів транспорту), а також транспортні договори, що передбачають використання кількох видів транспорту (в тому числі змішані перевезення);

за ознакою домінування в договорі організаційних чи майнових елементів на: (а) організаційні (забезпечують організацію перевезень та надання інших транспортних послуг) та (б) договори про надання транспортних послуг;

за характером транспортних послуг, надання яких передбачається договором, на: а) договори перевезення вантажів та організованих груп пасажирів (якщо договір укладається, наприклад, туристичною фірмою); б) договори про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг (зазвичай віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту).

Організаційні договори у сфері транспорту найчастіше спрямовані на узгодження обсягів перевезень і забезпечення сприятливих умов для перевезень. Такі договори віддзеркалюють планові засади перевезень у сфері господарювання, що зумовлено специфікою транспорту (виробничих можливостей) та необхідністю забезпечення його ефективності (ст. б Закону України "Про транспорт"). В організаційних договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, що не передбачаються актами законодавства (кодексами, законами, статутами) та інші умови з урахуванням специфіки транспортування певного виду вантажів, конкретних вантажовідправників, місцевих особливостей тощо.

Організаційним договором є передбачений частинамиЗі4 ст. 307 ГК та ст. 914 ЦК України довгостроковий договір, який укладається між перевізником і вантажовідправником (власником чи володільцем вантажу). За таким договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. В договорі також передбачаються інші умови перевезень, включаючи й порядок розрахунків, умови надання транспортних заходів тощо.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається здійснення систематичних перевезень вантажів, довгострокові (організаційні) договори можуть мати інші назви: навігаційний - на річковому транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті (власне назва "довгостроковий договір" застосовується на залізничному та морському транспорті) - ч. 4 ст. 307 ГК України, ст. 36 Статуту автомобільного транспорту, ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту). В таких договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, їх періодичність, порядок розрахунків, раціональні маршрути, схеми вантажопотоків, взаємна майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до організаційних транспортних договорів укладаються договори про надання транспортних послуг.

Різновидом організаційних транспортних договорів є так звані вузлові угоди, що укладаються на тривалий термін (зазвичай та 5 років) і визначають умови роботи залізничних станцій та інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні (перевезенні вантажів кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом). Вузлові угоди є обов'язковими до укладення транспортними організаціями, що беруть участь у прямому змішаному сполученій, а відтак будь-яка із заінтересованих сторін може звернутися до господарського суду з заявою про спонукання до укладення такої угоди. Відповідно до цього різновиду транспортного договору організаційного характеру транспортні організації, що беруть участь у прямому змішаному сполученні зобов'язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту та інший з метою забезпечення процесу доставки від вантажовідправників до вантажоодержувачів.

Організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а отже вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.Договори про надання транспортних послуг досить різноманітні, що зумовлено характером таких послуг, специфікою певного виду транспорту, використанням різних їх видів тощо.Найбільш поширеними транспортними договорами у сфері господарювання є:

договори перевезення вантажів;

договір транспортного експедирування;

договори на подачу і прибирання вагонів;

договори на експлуатацію залізничної під'їзної колії;

договори буксирування;

договір чартеру (фрахтування);

договори каботажу;та ін.

38. Характеристика договору морського перевезення

Договір чартеру (фрахтування). За даним договором одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості одного чи декількох транспортних засобів на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти чи з іншою метою, якщо це не суперечить закону або іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 ЦК). Порядок укладення чартерного договору (фрахтування), а також його форма встановлюються транспортними кодексами (статутами). Цей вид договору застосовується на морському й повітряному транспорті (статті 133, 134 КТМ, ст. 61 ПК). Вони мають низку специфічних особливостей, обумовлених насамперед характером і видом перевезень.

Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім, оплатним і консенсуальним. При перевезенні вантажу на умовах надання відправникові всього корабля, його частини або окремих певних суднових приміщень укладається особливий договір щодо фрахтування судна - рейсовий чартер. Може бути укладений договір перевезення вантажу і без надання відправникові відповідної частини корабля, якщо такий вантаж перевозиться невеликими партіями або поштучно.

Основним перевізним документом при морському перевезенні є коносамент, у якому позначаються всі суттєві умови договору. Після прийняття вантажу для перевезення його перевізник або капітан судна зобов'язаний видати відправникові коносамент, що є доказом прийняття ним вантажу, позначеного у цьому документі.

До основних умов договору чартеру (фрахтування) відносять: а) найменування судна, якщо вантаж прийнято доя перевезення; б) найменування перевізника; в) назву місця прийняття або навантаження вантажу; г) найменування відправника; д) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або без найменування (ордерний коносамент чи коносамент на пред'явника); е) найменування вантажу, його маркірування, кількість місць або кількість відповідної міри (маси, об'єму), а у деяких випадках з описом його зовнішнього вигляду й особливостей; ж) фрахт або інші належні перевізникові платежі; з) вказівку на час й місце видачі коносамента тощо. Особливості предмета цивільно-правового зобов'язання за таким договором визначають й специфіку прав та обов'язків сторін - його учасників.

Доставлений вантаж здається зазначеному в коносаменті одержувачеві. Якщо для перевезення вантажу було надано не все судно й у порту призначення одержувач не отримав багаж, не розпорядився ним або відмовився від нього, перевізник вправі здати вантаж на зберігання на склад чи у інше надійне місце за рахунок і на ризик відправника вантажу, повідомивши його про це. Якщо для перевезення вантажу було зафрахтовано все судно, капітан у разі неявки одержувача у порту призначення або відмови його від прийняття вантажу зобовґязаний негайно сповістити про це відправника. Розвантаження і здача вантажу на склад провадяться капітаном лише після закінчення термінів розвантаження й контреталійного (понад обумовлений договором) часу, а також за умови, що протягом цього строку не надійшло іншого розпорядження від відправника. Якщо протягом двох місяців з дня прибуття судна у порт зданий на збереження вантаж не буде витребуваний і відправник не оплатить усі необхідні для перевезення суми, перевізник має право продати цей вантаж (ст. 167 КТМ).

Винагорода, яку зобов'язаний сплатити одержувач за договором перевезення морським транспортом, називається фрахтом. Його розмір визначається або за встановленим тарифом, або за згодою сторін. Усі належні перевізникові платежі сплачуються відправником (фрахтувальником). Проте у випадках, передбачених домовленістю між відправником (фрахтувальником) і перевізником, припускається переказ платежів на одержувача. Так, відповідно до ст. 163 КТМ при прийнятті вантажу одержувач зобов'язаний відшкодувати витрати, які поніс перевізник, за рахунок вантажу, внести плату за простій судна у порту розвантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено коносаментом або іншим документом, на підставі якого перевозився вантаж.

39. Договір перевезення пасажирів і багажу

За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу - також доставити останній у пункт призначення й видати управомоченій па його одержання особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а за наявності багажу - також плату за його перевезення (ст. 910 ЦК). Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом встановленого зразка (пасажирським квитком), який підтверджує право пасажира на проїзд відповідним видом транспорту, а провезення ним багажу - багажною квитанцією.У проїзному квитку, за винятком квитків на залізничному й повітряному транспортах, не вказується прізвище пасажира. Втрачені проїзні квитки не відновлюються, не повертається також їх вартість.

Як випливає з визначення цього договору, він є двостороннім, оплатним і консенсуальним. Так, згідно зі ст. 52 Закону «Про автомобільний транспорт» договір перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Проте в окремих, передбачених законодавством випадках, такий договір також може бути й реальним (наприклад, при перевезенні пасажирів у туристичних поїздках або за замовленням). Ці договори вважаються укладеними з моменту посадки пасажира у транспортний засіб.

Договір перевезення багажу, на відміну від договорів перевезення пасажирів, завжди є реальним. Багаж приймається для перевезення за встановленими нормами відповідно до правил перевезення відповідним видом транспорту. Наприклад, при залізничному перевезенні вантажу та окремого вантажного місця не повинна перевищувати 75 кг та не може бути довше 3-х м.

Перевізник зобов'язаний доставити багаж у зазначений строк з урахуванням часу його перевантаження на шляху прямування. За запізнення доставки багажу перевізник сплачує штраф. Він же відповідає й за цілісність багажу в межах його вартості, а якщо багаж приймається для перевезення з оголошеною вартістю, - то у межах останньої. Загальна сума оголошеної вартості зазначається у багажній квитанції.

До основних умов договору перевезення пасажирів належать: а) найменування й місцезнаходження перевізника; б) вид і маршрут перевезення; в) вартість проїзду; г) час відправлення і час прибуття у пункт призначення. Сторони в такому договорі користуються відповідними правами й обов'язками. Основний обов'язок перевізника полягає у тому, що він повинен забезпечити доставку пасажира в пункт призначення, а основний обов'язок пасажира - у сплаті перевізникові проїзної плати. Даним обов'язкам кореспондують певні права сторін договору. Так, с т. 911 ЦК та відповідні норми спеціального законодавства містять перелік прав пасажирів, до яких, зокрема, належать:

а) зайняти місце у транспортному засобі відповідно до вказаного у проїзному квитку;б) провозити із собою дітей безкоштовно або на пільгових умовах;в) провозити безкоштовно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортним законодавством; г) зробити не більше однієї зупинки у дорозі з подовженням дійсності проїзних документів до десяти діб, а у випадку хвороби - на весь її строк; д) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати повну або часткову його вартість згідно з правилами перевезення на відповідному виді транспорту тощо.

Перевізник, у свою чергу, має право: а) обмежувати або припиняти перевезення у випадках стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої непередбаченої ситуації; б) вимагати від пасажира дотримання правил поводження громадян на відповідному виді транспорту і правил протипожежної безпеки; в) відмовити пасажиру в проїзді у разі пред'явлення недійсного проїзного квитка; г) випровадити пасажира з проїзного засобу (рухомого составу) у випадках, передбачених правилами перевезення; д) відмовити пасажирові у поверненні платежів за недійсний проїзний документ у випадках, передбачених цими правилами, та інші.

40. Договір перевезення повітряним транспортом

Діяльність користувачів повітряного простору України, в тому числі в галузі повітряних перевезень, регулюється Повітряним кодексом України; застосовуються також Правила повітряних перевезень вантажів, затв. наказом Державіаслужби від 14 березня 2006 р. № 186. Договір повітряного перевезення це угода щодо транспортування товарів повітряним транспортом, у тому числі період, коли товари перебувають під контролем повітряного перевізника. Правом на здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації може володіти кожна юридична або фізична особа, яка займається експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, виробництвом, розробленням та іншою діяльністю у сфері авіаційної техніки й одержала ліцензію. Повітряні перевезення виконують на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови засвідчують документом на перевезення, виданим авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).

Повітряним перевізником визнають кожну юридичну або фізичну особу, що виконує повітряні перевезення та має права екс-плуатанта авіаційної техніки. Експлуатант - особа, організація або підприємство, яке експлуатує повітряні судна або пропонує свої послуги в цій галузі.

Під час перевезення вантажу видають авіавантажну накладну. Замість авіавантажної накладної можуть бути застосовані інші засоби, що забезпечують збереження інформації стосовно його транспортування в електронному вигляді. Застосовуючи такі засоби, перевізник має право видати вантажовідправникові документ, який замінює авіавантажну накладну. Авіавантажна накладна (до доказу протилежного) є презумпцією наявності договору перевезення вантажу між перевізником і вантажовідправником, котрі названі в цьому документі, та прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у цьому документі. Будь-які відомості в авіавантажній накладній стосовно ваги, розмірів та упакування вантажу, а також кількості місць (до доказу протилежного) є свідченням повідомлених даних. Відомості щодо кількості, обсягу та стану вантажу не слугуватимуть доказом проти перевізника, за винятком випадків, коли такі відомості стосуються фактичного стану вантажу, а перевізник перевірив ці дані в присутності вантажовідправника і про це в авіавантажній накладній зроблено позначку.

Умови договору перевезення, наведені в авіавантажній накладній, не мають суперечити правилам перевезення вантажів. Відсутність, неправильність або втрата авіавантажної накладної не впливають ні на наявність, ні на дійсність договору перевезення.

Вантажовідправник повинен оформити чи мати оформлену від свого імені авіавантажну накладну відповідно до форми, кількості копій і способу, встановленого перевізником, та надати таку авіавантажну накладну перевізнику разом із вантажем не пізніше ніж у час, визначений перевізником (його агентом). Якщо дані про тарифи та збори не були встановлені, перевізник повинен назвати в авіавантажній накладній суму оплати транспортування вантажу вантажовідправником.

За транспортування декількох місць вантажу, коли товари неможливо транспортувати на одному повітряному судні (транспортному засобі) або коли транспортування товарів за однією авіаван-тажною накладною забороняють застосовані закони чи правила перевізника, останній має право вимагати від вантажовідправника оформлення авіавантажних накладних окремо на кожне місце вантажу.

Перевізник за заявою вантажовідправника може оформити авіавантажну накладну і стягнути за це з вантажовідправника відповідну плату. Водночас перевізник діє за згодою і від імені вантажовідправника. Якщо вантажовідправником надана авіавантажна накладна (чи інша інформація й інструкції стосовно товарів), неправильно заповнена, без усіх необхідних даних та інструкцій про вантаж або з помилкою, перевізник має право (але не зобов'язаний) зробити в авіавантажній накладній необхідні правки чи оформити нову авіавантажну накладну. Тут він діє від імені вантажовідправника, не беручи жодних зобов'язань стосовно таких дій. Перевізник може не приймати до перевезення вантаж, якщо авіавантажна накладна має виправлення, зроблені не перевізником (його агентом), підтерті або нерозбірливі записи.

...