Основи правознавства

Коментована стаття встановлює також перелік подій, настання яких не буде вважатися випадком, а отже не звільняє особу, що порушила зобов'язання, від відповідальності. До таких подій відносяться:

- недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (кредитор не має нести негативні наслідки відносин між боржником та його контрагентами);

- відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання (вступаючи у договірні відносини, боржник несе відповідні ризики та має замінити відсутні товари на інші або вчиняти інші заходи щодо належного виконання зобов'язання);

- відсутність у боржника необхідних коштів (дана обставина слідує із загального розуміння грошей як родових речей і відомого ще з римських часів постулату, що "рід не гине". Отже незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання).

15. Поняття цивільно-правового договору, його значення. Відмінність цивільно-правового договору від суміжних договорів

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Ознаки: 1) у договорі виявляється і збігається воля двох чи декількох осіб; 2) д-р - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: набуття, зміни, припинення цивільно-правових обовязків; 3) д-р - це юридичний факт, головна іпдстава віиникнення зобовязальних правовідносин; 4) д-р розглядається як форма згоди сторін, тобто документ, що фіксує права і обовязки сторін. Договірні відносини субєктів засновані на їх юридичній рівності, що виключає владне підпорядкування однієї сторони іншій, тобто укладення д-ру, формування його умов за загальним правилом носить добровільний характер, на цій основі формується прицнип свободи д-ру.

Класифікація ЦПД: критерії, підстави та значення класифікації у ЦП.

Класифікація: загальна і спеціальна. Загальна класифікація - д-р є різновидом правочину, на нього поширюється класифікація правочинів на реальні і консенсуальні, відплатні і безвідплатні, абстрактні і каузальні, умовні, строкові, фідуціарні та біржові. Спеціальна класифікація д-рів: 1) залежно від концентрації прав та обовязків: односторонні та двосторонні; 2) залежно від юридичної спрямованості та послідовності досягнення ілей: основні (безпосередньо породжує права та обовязки) та попередні (д-р, сторони якого зобовязуються протягом певного строку укласти основний договір); 3) залежно від підстав укладення: вільні (укладення їх залежить виключно від розсуду сторін) та обовязкові (обмежує договірну свободу сторін - наприклад публічний д-р); 4) залежно від способу укладення: взаємоузгоджені д-ри (умови встановлюються усіма його сторонами) та д-ри приєднання (приєднання однієї сторони до запропонованого іншою стороною договору); 5) залежно від того, хто може вимагати виконання д-ру: д-ри, що укладаються на користь їх учасників, та д-ри на користь 3ої особи.

Класифікаціяцивільно-правових договорів.

Система договорів передбачає і їх класифікацію. Значення класифікації цивільних договорів полягає в тому, що керуючись певними критеріями, ми можемо поділити договори на групи із схожою правовою регламентацією, що дозволить удосконалювати законодавство, кодифікувати його в потрібному напрямі.

Сенс класифікації цивільних договорів полягає в тому, щоб на підставі обраних критеріїв поділити договори на групи, що обґєднують зобовґязання із схожою правовою регламентацією і розмежовують зобовґязання з різним правовим регулюванням.

Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікація договорів може проводитися за тими ж критеріями, що й класифікація правочинів(нонсенсуальні й реальні, відплатні й безоплатні тощо).

Розмежування договорів на відплатні та безвідплатні носить легальний характер. Так, ст. 626 ЦК містить презумпцію від-платності договору, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Це положення обумовлено існуванням еквівалентно-оплатних засад, на яких будується сучасна ринкова економіка країни. Тому договори, які у вітчизняному законодавстві традиційно вважалися безвідплатними (договір доручення, договір зберігання), виступають сьогодні як договори відплатні. Безвідплатними залишилися договори, природа яких виключає зустрічні вимоги (дарування, позичка).

Договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють їх поділ.

Так, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні й безіменні. Іменні договори це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обовґязків сторін (закони «Про лізинг», «Про оренду державного та комунального майна»).

Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський договір, інжиніринг тощо). Подальший розвиток товарно-грошового обігу обумовлює появу нових за змістом цивільно-правових договорів, які поступово з безіменнихперетворюються на іменні. Так, в ЦК УРСР 1963 р. зґявився раніше невідомий вітчизняному законодавству договір довічного утримання. В новому ЦК України окремі глави відведені безіменним раніше договорам, які поступово отримали визнання і самостійне значення в цивільному обігу - договорифакторингу, франчайзингу, ренти.

Право повинно забезпечувати необхідний юридичний механізм регулювання тих договірних відносин, які зґявляються в суспільстві в звґязку з постійною еволюцією економічного розвитку.

Договір являє собою двосторонній правочин. Як і правочини, договори також можуть бути односторонніми, двосторонніми та багатосторонніми.Але для розмежування цих видів договорів застосовуються зовсім інші критерії, ніж для розмежування односторонніх, двосторонніх та багатосторонніх правочинів. Якщо правочини поділяються на односторонні та двосторонні залежно від того, чи необхідна для їх виникнення, зміни чи припинення правовідносин воля однієї чи декількох сторін, наприклад, заповіт і договір купівлі-продажу, то односторонні і двосторонні договори розрізняються за характером розподілу прав та обовґязків між сторонами.

В односторонньому договорі одна сторона має лише субґєктивні права, а інша - лише субґєктивні обовґязки. Так, за договором позики позичальник зобовґязується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів або ж таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, які були передані у власність, а позикодавець має право вимагати повернення грошей чи речей.

У двосторонніх договорах правами і обовґязками наділені обидві сторони. Кожна з них виступає одночасно і як кредитор, і як боржник. Так, за договором купівлі-продажу на продавця покладається обовґязок передати майно у власність покупця, і, водночас, належить право вимагати, щоб покупець прийняв це майно і сплатив за нього певну грошову суму. На покупця відповідно покладається обовґязок прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму, водночас покупцеві належить право вимагати передачу проданого йому майна. Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми.

Багатосторонні договори - це договори, які укладаються більш як двома сторонами. Такими, зокрема можуть бути договори про спільну діяльність, в яких можуть брати участь три і більше сторони. До них застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Практичне значення цього поділу полягає в тому, що в двосторонніх договорах кожна із сторін, за загальним правилом, може не виконувати свої обовґязки, якщо контрагент не надає їй зустрічного задоволення. Черговість виконання встановлюється або безпосередньо в договорі, або випливає із закону. Так, в роздрібній торгівлі для того, щоб стати власником товару покупець зобовґязаний сплатити в касу гроші, отримати чек і надати його продавцю.

Договір, як правило, є підставою для виникнення правовідносин лише для сторін, які його уклали. Цивільному праву відомі договори на користь третьої особи, коли права за договором набуває особа, яка безпосередньо не приймала участь в укладанні договору.

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобовґязаний виконати свій обовґязок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі.

Прикладом такого договору є договір змішаного страхування життя, за яким у випадку смерті застрахованого, страхова сума виплачується вигодонабувачеві - зазначеній в договорі третій особі. Договір на користь третьої особи необхідно розмежовувати від договору про виконання третій особі, за яким третя особа не набуває самостійного права вимоги.

Розрізняють також договори мінові та алеаторні. Мінові договори - це договори, при укладанні яких сторонам відоме співвідношення та обсяг прав і обовґязків сторін. Так, при укладанні договору купівлі-продажу, покупець передбачає, що за передану продавцю конкретну суму грошей він набуде у власність передбачену договором річ. А продавець відповідно розуміє, що замість майна, яке він втратить, він отримує певну суму грошей. Більшість договорів в цивільному праві - мінові.

Алеаторні договори - це договори на ризик, тобто при укладанні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обовґязків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку. Так, при укладанні договору довічного утримання не можна визначитися, для кого він вигідний, оскільки смерть відчужувача може припинити договір через день, а може і через тридцять років. До алеаторних можна віднести договір страхування майна, оскільки настання страхового випадку і, відповідно, виплата страхового відшкодування від волі сторін не залежить. Алеаторним вважається і договір ренти.

Розрізняють також договори комерційні і фідуціарні (довірчі). До останніх можна віднести безоплатний договір зберігання, доручення. Сторона, яка укладає договір, повинна бути впевнена в порядності контрагента.

Договори основні та додаткові (акцесорні). Додатковий договір не може самостійно існувати, проте недійсність додаткового договору не впливає на долю основного договору. Найбільш поширеними різновидами додаткових договорів є договори, спрямовані на забезпечення виконання певних зобовґязань - порука, застава, завдаток.

У ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, закріплені нові види договорів: публічний договір, договір приєднання, попередній договір.

З урахуванням значення договору для задоволення приватних або публічних інтересів розрізняють публічні договори та приватно-правові. Під останніми розуміють усі договори, де жодною із сторін не є підприємець.

Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обовґязок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. До таких організацій відносяться підприємства роздрібної торгівлі, звґязку, транспорту загального користування, медичні установи тощо. Зокрема, до публічних договорів можна віднести: договір роздрібної купівлі-продажу (ч. 2. ст. 698 ЦК); договір прокату (ч. З ст. 787 ЦК); договір побутового підряду (ч. 2 ст. 865 ЦК); договір перевезення транспортом загального користування (ч. 2 ст. 915); договір зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ч. 1 ст. 972 ЦК); договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа (ч. 2 ст. 1058 ЦК) та деякі інші.

Підприємець, за загальним правилом, не повинен надавати переваги одній особі перед іншою щодо укладання публічного договору. Умови публічного договору (ціна товару, робіт, послуг) повинні бути встановлені однакові для всіх споживачів. Виключення допускається, якщо законодавчим актом передбачені пільги певним категоріям споживачів, наприклад, при наданні готельних послуг (інвалідам та ветеранам Великої Вітчизняної війни, Героям Радянського Союзу і Героям України тощо).

Договір приєднання - це договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Особливість цього договору полягає в тому, що його умови і зміст розробляє і формулює, як правило, сторона, що передає товар, виконує роботу, надає послуги й посідає монопольне або домінуюче становище на ринку. Споживач же може або укласти договір, погодившись із запропонованими йому стандартними умовами, або ухилитися від укладання договору. Здебільшого споживач, який зацікавлений у виконанні певної роботи чи послуги, в силу монопольного становища контрагента не має можливості відмовитися від укладання такого договору. Договори приєднання використовуються, зазвичай, підприємствами транспорту, звґязку, побутового обслуговування, кредитними, страховими організаціями у відносинах із споживачем.

В системі договорів самостійне місце посідають договори основні та попередні. Попереднім є договір, сторони якого зобовґязуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором. В господарській практиці склалися традиційна процедура ведення переговорів щодо укладення договорів в майбутньому (створення спільних підприємств, реалізація спільних проектів тощо). Результатами переговорів є складення певного документу - договір про наміри, протокол про майбутнє співробітництво, попередній договір тощо. Такий документ може породжувати правові наслідки лише за умови, що він відповідає всім ознакам попереднього договору, передбаченого ст. 635 ЦК.

Попередній договір має бути укладеним у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена - у письмовій формі.

Він повинен містити умови, які б дозволили визначити його предмет й інші істотні умови основного договору, строк, протягом якого сторони зобовґязані укласти основний договір.

До передніх договорів можна віднести договір поруки, який укладається для забезпечення зобовґязань, які виникнуть в майбутньому, договір про організацію перевезень вантажів тощо.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні заподіяні збитки, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Договір про наміри (протокол про наміри) не породжує цивільно-правових наслідків, якщо в ньому прямо не виражено волі сторін надати йому сили попереднього договору.

Система цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками може бути побудована на тих же засадах, що і система зобовґязань, які виникають із договорів.

За правовими наслідками в юридичній літературі традиційно виділяють наступні групи цивільно-правових договорів:

1) договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна, дарування, рента, довічне утримання, позика тощо);

2) договори про передачу майна в тимчасове користування (майновий найм, оренда, прокат, лізинг, договір найму житла, позичка тощо);

3) договори про виконання робіт (побутовий підряд, будівельний підряд, підряд на капітальне будівництво, підряд на проектні та пошукові роботи, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт тощо);

4) договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції тощо(доручення, комісія, зберігання, охорона експедиція);

5) договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, охорона, про посередницькі послуги, кредитний договір тощо);

6) договори про спільну діяльність (установчий договір, договір про наукове-технічне співробітництво тощо).

У законодавстві, судовій практиці, в юридичній літературі широко вживається термін «господарський договір», під яким розуміють ділові правочини між субґєктами господарювання щодо розподілу між ними кореспондуючих господарських прав та обовґязків, необхідних для досягнення мети². Цим поняттям традиційно охоплюється частина цивільно-правових договорів, які укладаються юридичними особами - субґєктами господарської діяльності (договір поставки, договір підряду на капітальне будівництво, договір оренди).

16. Зміст договору. Умови договору і їх види

Зміст цивільно-правового договору визначається з урахуванням його правової природи, а саме: місця договору у структурі цивільного правовідношення.

-Якщо виходити із правової природи договору як юридичного факту (різновиду правочину), то його зміст повинні становити умови договору.

-Якщо ж підтримувати позицію про договір як зобов'язальне правовідношення, то його зміст становитимуть права та обов'язки сторін.

-Разом з тим, у цивілістичній літературі став усталеним погляд про те, що зміст договору становлять його умови.

-Ця ж позиція відображена у ст. 628 ЦК України, відповідно до якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язквими відповідно до актів цивільного законодавства.

-З урахуванням цієї законодавчої норми усі умови договору за їх значенням прийнято поділяти на:

1) істотні;

2) неістотні.

-Істотними в свою чергу вважаються у мови (ч.1 ст. 638 ЦК):

-щодо предмету;

- включені до тексту договору за вимогою хоча б однієї із сторін;

-в якості істотних передбачені у законі;

-не включені до договору, або не передбачені законом в якості істотних, однак є необхідними для договорів даного виду (умова щодо ціни; щодо строку у попередньому договорі тощо).

-Типові умови договору:

1) у випадках, передбачених договором;

2) у разі відсутності посилання у договорі на типові умови можуть бути застосовані як звичаї ділового обороту.

-Проблема звичайних та випадкових умов:

-звичайні не потребують їх включення до тексту договору;

-випадкові набувають правового значення лише у разі влючення у договір.

-Згідно зі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до загальних правил тлумачення правочину, закріплених у ст. 213 ЦК.

Таке тлумаченя здійснюється з урахування кількох критеріїв:

1) буквальне значення слів і понять, які вживаються у договорі, а також загальноприйняте у цій сфері відносин значення термінів;

2) порівняння відповідної частини договору зі змістом інших його частин, усім змістом дговору, намірами сторін;

3) мета договору, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

17. Укладання договору. Стадії укладання

Стадії укладення ЦПД. Вирішення переддоговірних спорів.

Укладення д-ру - досягнення сторонами в належній формі угоди за всіма істотними умовами д-ру в порядку передбаченому законом. Стадії укладення д-ру: 1) передоговірні контакти сторін (переговори) - коли така стадія безпосередньо передбачена сторонами або з-м. 2) оферта. 3) розгляд оферти. 4) акцепт. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, -- протягом нормально необхідного для цього часу. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням. Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією. За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням. Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію. Договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Зміна або розірвання д-ру, правові наслідки.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, -- змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

18. Поняття та загальна характеристика договору купівлі-продажу. Різновиди договору купівлі-продажу

Поняття, предмет, форма, різновиди договору купівлі -продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.Д-р може бути як реальним (коли передача майна продавцем слугує передумовою укладення цього договору), так і консенсуальним (коли сторони досягли узгодження між собою стосовно певних умов, і продавець зобовязується передати покупцеві товар у строк, встановлений д-м), оплатний, двосторонньовзаємним (праву однієх сторони кореспондує обовязок іншої). Головна родова ознака - перехід відчужуваного майна у власність покупця. Сторони: продавець і покупець. Право продажу, як правило, належить власнику товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому; майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Істотні умови: предмет (його найменування) та кількість товару. Якість та ціна не можуть вважатися істотними умовами, якщо інше не передбачено самим договором або законом. За загальним правилом покупець зобовязаний сплатити повну ціну товару, хоча д-м може бути передбачено розстрочення платежу, попередня оплата товару. Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам д-ру. Асортимент - перелік товарів певного найменування, які співвідносяться за видами, моделями, розмірами тощо. Форма д-ру - може укладатися як в письмовій, так і в усній формі. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Стаття 656. Предмет договору купівлі-продажу

1. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

2. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

3. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

5. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Стаття 706. Ціна та оплата товару

1. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання.

2. Якщо договором встановлено попередню оплату товару (стаття 693 цього Кодексу), прострочення покупцем оплати товару є відмовою покупця від договору, якщо інше не встановлено договором.

3. До договору роздрібної купівлі-продажу товару в кредит, у тому числі з розстроченням платежу, не застосовуються положення абзацу першого частини п'ятої статті 694 цього Кодексу.

4. Покупець має право повністю оплатити товар у будь-який час у межах встановленого договором періоду розстрочення його оплати.

19. Відповідальність за школу, завдану товаром неналежної якості. Загальна характеристика законодавства про захист прав споживачів

У разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором: 1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення; 2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні; 3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни; 4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Покупець, який придбав непродовольчі товари, що вже були в користуванні і реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, про що він був поінформований продавцем, має право пред'явити вимоги, передбачені частиною першою цієї статті, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем.

1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою;

належну якість продукції та обслуговування;

безпеку продукції;

необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;

об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

2. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.

3. Споживачі зобов'язані:

перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;

у разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробнику, виконавцю) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;

користуватися товаром відповідно до його цільового призначення і дотримувати умови (вимоги, норми, правила), встановлені виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;

з метою запобігання негативних для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлені для товарів такого роду.

20. Особливості договору купівлі-продажу у роздрібній торгвлі

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. Договір - двосторонній, оплатний, консенсуальний. Продавець - ЮО, ФО СПД. Покупець - ФО, що придбавають товари, призначені для особистого використання. Предмет - товари, що призначаються для особистого використання, не повязаного з ПД. Особливий порядок укладення: пропозиція - розміщена у рекламі, каталогах, виставлення самостійного товару, демонстрацією його зразків у місцях продажу. Пропозиція, яка розміщена у рекламі стає офертою, якщо в ній розміщені всі істотні умови д-ру. Продавець зобов'язаний надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання. Необхідна інфа - повна інфа, надається в обсязі, який формує у покупця чітке уявлення про властивості і споживчу якість товару. Достовірна інфа - відповідність дійсності відомостей стосовно товару, що міститься у інфі. Покупець має право до укладання договору купівлі-продажу оглянути товар, вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей товару або демонстрації користування товаром, якщо це не виключено характером товару і не суперечить правилам роздрібної торгівлі. Якщо продаж товару здійснюється з використанням автоматів, володілець автоматів зобов'язаний довести до покупців інформацію про продавця товару шляхом розміщення на автоматі або надання покупцям іншим чином відомостей про найменування продавця, його місцезнаходження, режим роботи, а також про дії, які необхідно вчинити покупцеві для одержання товару. Форма укладення: усно, у простій письмовій формі, шляхом конклюдентних дій. Окремі види д-в роздрібної купівлі-продажу виконуються вже після їх укладення (необхідна письмова форма) - продаж товару за зразками, д-р з умовою про поставку товару покупецві, д-р найму-продажу, д-р роздрібної купівлі-продажу товару у кредит тощо.

21. К-П товарів тривалого користування з розстрочкою платежу

Правове регулювання продажу товарів у кредит здійснюється Цивільним кодексом України і Правилами торгівлі у розстрочку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1998 р.), дія яких поширюється на об'єкти господарювання всіх форм власності.

До приблизного переліку товарів, які можуть бути продані у кредит фізичній особі, входять садові будинки, будівельні матеріали, транспортні засоби, побутова телерадіо-апаратура, меблі, газові плити, дитячі коляски, одяг, взуття. Конкретний перелік цих товарів тривалого користування визначає безпосередньо торгова організація.

Продаж товарів у кредит здійснюється особам, які постійно проживають у населеному пункті, де знаходиться торгова організація, після пред'явлення паспорта і довідки з місця роботи (навчання чи від органу, який виплачує пенсію. Довідка для придбання товарів може бути видана за умови, що особа не менше трьох місяців пропрацювала на цьому підприємстві (в установі, організації).

Довідка не може бути видана особам, у яких розмір утримання за виконавчими листами становить 50 % заробітної плати (стипендії, пенси).

Для придбання товарів у кредит може бути видана тільки одна довідка. Наступна можливість придбання товарів у кредит з'являється у покупця тільки після повної сплати за придбаний за цією довідкою у кредит товар (п. 7 Правил).

До особливостей договору купівлі-продажу в кредит належить його обов'язкова письмова форма. Сторони підписують договір, відповідно до якого торговельна організація зобов'язується продати зазначений у договорі товар, а громадянин-покупець -- сплатити за товар у строки, передбачені договором. Договір-зобов'язання складається у трьох примірниках: один залишається в магазині, другий передається покупцю, третій -- організації, яка видала довідку. Сума наданого кредиту не повинна перевищувати тримісячної заробітної плати, коли продаж товару в розстрочку платежів становить шість місяців, шестимісячної - - при розстрочці платежів на 12 місяців, дванадцятимісячної - на 24 місяці.

Якщо вартість товару перевищує граничну суму кредиту, різницю між вартістю товару і сумою кредиту, що надається, повинен сплатити покупець, за винятком купівлі транспортного засобу.

Продаж товарів у кредит і сплата внесків здійснюються за ціною, яка діє на день продажу. Наступні зміни ціни на товар, проданий у кредит, не тягнуть за собою перерахунків.

Спочатку покупець сплачує не менше як 25 % вартості товару, а якщо його ціна перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -- не менше як 50 %. Останню частину вартості товару покупець повинен сплатити в строк від б до 12 місяців, а товар, ціна якого перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -- у строк до двох років; для транспортних засобів строк може бути продовжений до п'яти років (п. 10 Правил).

При продажу товарів у кредит з покупців стягуються проценти від суми наданого кредиту, їх розмір встановлює торговельна організація відповідно до звичайної процентної ставки за кредит, яка, у свою чергу, відповідає щомісячному офіційному індексу інфляції. Наступні зміни ставок за банківські кредити не тягнуть за собою перерахунку. За невнесення у встановлені строки чергових платежів з покупця стягується пеня, розмір якої передбачений у договорі й не перевищує 1/365 встановленої річної процентної ставки за кредит від суми прострочення за кожний день несвоєчасної оплати (п. 17 Правил).

При звільненні працівника, який не сплатив вартості придбаного у кредит товару, адміністрація підприємства повідомляє про це торгову організацію у п'ятиденний строк.

Якщо покупець прострочив оплату трьох чергових платежів, торговельна організація має право в беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса стягнути всю суму заборгованості та пені від простроченої суми незалежно від строку настання чергового платежу.

На товари, придбані у кредит, поширюються гарантійні строки користування і порядок обміну, встановлені для товарів, які купуються у роздрібній торгівлі з розрахунком на місці.

У разі придбання товару неналежної якості та вимоги покупця розірвати договір розрахунки з ним при підвищенні ціни на товар здійснюються, виходячи з вартості товару на час здійснення відповідної вимоги, а при зниженні ціни товару -- виходячи з його вартості на день купівлі.

Якщо покупець скористався правилом заміни недоброякісного товару на аналогічний належної якості, але при цьому ціна товару змінилась, перерахунок вартості не проводиться

22. Біржова торгівля

Біржова торгівля - це торгівля товарами та іншими видами цінностей за посередництвом бірж. Біржова торгівля є формою оптової торгівлі, але одночасно - це особлива форма торгівлі. Біржова торгівля здійснюється шляхом аукціону (англ. auction), тобто публічного продажу (торгів), при якому товар дістається покупцеві, що запропонував за нього більшу, ніж інші покупці, ціну. Проте якщо звичайний аукціон є разовим заходом, то біржа - це постійно діючий механізм функціонування ринку.

Товарна біржа є організацією, що не ставить своєю метою одержання прибутку, а лише об'єднує торговців, створюючи їм сприятливі умови для комерційної діяльності.

При укладанні біржових угод у функції біржі входить не лише надання місця для торгівлі між виробниками (продавцями) й оптовим посередником або споживачем та безпосередня організація торгів, а ще й такі обов'язки:

¦ встановлення стандартів на реалізовану через біржі продукцію; *

¦ розробка типових контрактів по угодах купівлі-продажу;

¦ котирування цін;

¦ забезпечення розрахунків по укладених угодах;

¦ врегулювання спорів між продавцями та покупцями;

¦ інформаційне забезпечення учасників торгів.

Нині стала набувати поширення аукціонна торгівля. Аукціон -- це організаційно-правовий спосіб продажу товару в обумовлений час і в певному місці тому покупцеві, який на засадах змагальності запропонує найвищу ціну. Аукціони можуть проводитися за власним розсудом продавця (за встановленими ним правилами), на підставі актів законодавства (наприклад, щодо об'єктів приватизації) і в примусовому порядку (наприклад, за судовими рішеннями про продаж майна боржника).

Умови та порядок проведення аукціонів об'єктів приватизації детально визначені Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України №56 від 4 лютого 1993 р. (із змінами і доповненнями від 29.03.95)2 та іншими актами приватизаційного законодавства. З урахуванням значимості об'єктів купівлі-продажу можуть проводитися спеціалізовані аукціони, наприклад, з продажу іноземної валюти на Українській міжбанківській валютній біржі, сільськогосподарської продукції, сертифікатні аукціони.

Цивільним процесуальним кодексом України безпосередньо визначено порядок продажу з прилюдних торгів будинку, на який судом звернено стягнення (ст.394--402).

Можливий також продаж майна на конкурсних умовах. Така форма купівлі-продажу застосовується переважно щодо об'єктів приватизації державного майна, порядок здійснення її визначено Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств. Відповідно до пункту 4.1 цього Положення продаж об'єктів за конкурсом -- це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, що запропонував найкращі умови подальшої експлуатації його (некомерційний конкурс) або за рівних фіксованих умов -- найвищу ціну (комерційний конкурс).

23. Договори К-П укладені на на майбутнє

Форвардний контракт - це договір між двома учасниками про купівлю-продаж обумовленої кількості конкретного виду базових активів за фіксованою ціною на визначену дату в майбутньому. Одна зі сторін (продавець) бере на себе зобов'язання здійснити поставку певної кількості базових активів на дату, яка обумовлена в контракті, але віддалена значним проміжком часу від дати укладення контракту, а інша сторона (покупець) зобов'язується прийняти поставку за обумовленою в угоді ціною. Дата підписання контракта називається датою угоди. Дата, на яку учасники домовляються про здійснення операції купівлі-продажу називається датою платежу або розрахунків. Період від дати угоди до дати платежу називають форвардним. Визначивши наперед ціну, і продавець і покупець стають незалежними від ризику зміни ринкової ціни протягом форвардного періоду. Ф'ючерсні контракти - це угода між продавцем (покупцем) фінансових інструментів, з одного боку, і кліринговою палатою ф'ючерсної біржі, з іншого, про поставку (прийняття) певної кількості базових активів за узгодженою вартістю на конкретну дату в майбутньому.

Однією з сторон завжди є клірингова (розрахункова) палата ф'ючерсної біржі, що виконує роль гаранта здійснення контрактів. Учасник, який узяв на себе зобов'язання прийняти базові активи згідно з контрактом, займає довгу позицію, тобто купує ф'ючерси. Учасник, який узяв зобов'язання здійснити поставку, займає коротку позицію, тобто продає ф'ючерси. Мета укладання контракту - фіксація ціни, за якою відбудеться операція продажу або купівлі в майбутньому. Основні хар-ки ф'ючерсного контракту: біржовий характер торгівлі; стандартні умови контрактів (крім ціни); гарантія клірингової палати; висока ліквідність; низька вартість укладання угоди; можливість, але не обов'язковість реальної поставки (прийняття) базових активів за укладеними угодами. Предметом фінансового ф'ючерсного контракту може бути іноземна валюта, депозитні сертифікати, акції, облігації, векселі. Опціон - це угода, яка надає покупцеві право, але не зобов'язання на купівлю (продаж) базових активів за фіксованою ціною протягом деякого періоду в майбутньому або на визначену наперед дату в обмін на опціонну премію.

Предметом купівлі-продажу опціонів можуть бути різноманітні фінансові активи: валюта, акції, цінні папери, кредити і т. ін. В опціонній угоді зазначають кількість та вид базових активів, що є предметом купівлі або продажу, дату виконання угоди чи період між двома датами, протягом якого може бути виконана угода, фіксують ціну виконання. Одна сторона купує опціон за винагороду, яка називається опціонною премією, одержує право вибору і стає власником опціону. Друга сторона продає або виписує опціон (надає право вибору), за що отримує премію. Для продавця опціон є зобов'язанням виконати умови контракту, якщо покупець вирішить його реалізувати. Продавець опціону бере на себе ризик зміни ціни активу за компенсацію у вигляді опціонної премії. Покупець опціону не вільняється від ризику, але обмежує його рівень розміром премії. Опціон може бути виконаний лише за тією ціною (ціною виконання опціону, або ціною страйк), яка зафіксована при укладанні угоди.

24. Поняття, загальна характеристика договору міни

1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

4. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

1. За договором міни кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншої сторони один товар в обмін на інший.

Із цього випливає, що даний договір є консенсуальньїм, сплатним і двостороннім.

Історично договір міни з'явився раніше договору купівлі-продажу, хоча законодавче визнання він, навпаки, одержав набагато пізніше. Міна переважала в умовах натурального господарства, але з появою грошей і розвитком товарно-грошового обміну була витиснута купівлею-продажем. Економічно купівлю-продаж також можна розглядати як міну -- обмін речей на гроші.

В силу договору міни його учасники взаємно зобов'язуються передати один одному у власність певні речі (товари), причому одна сторона, здобуваючи річ у власність, замість сплати покупної ціни (у грошах) передає іншій стороні іншу річ. Отже, кожна зі сторін даного договору одночасно є продавцем у відношенні товару, що вона зобов'язується передати контрагенту, і покупцем у відношенні товару, що вона зобов'язується прийняти в обмін. Тому до договору міни відповідно застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо тільки це не суперечить суті відносин міни.

2. Об'єкт договору міни можуть складати як рухомі речі, у тому числі цінні папери і валютні цінності, так і нерухоме майно, наприклад земельні ділянки, квартири і т. ін. Разом із тим об'єктом міни може бути лише те майно, яке перебуває у відчужувателя на праві власності (чи праві господарського ведення), або буде придбано ним на цьому праві в третьої особи, оскільки інакше відчужуватель не зможе передати це майно у власність своєму контрагенту. Не може бути тому визнаний договором міни договір обміну житлових приміщень між їх наймачами, а не власниками.

...