Підсудність цивільних справ

Дослідження відмінності підсудності від підвідомчості згідно з юрисдикцією загальних судів. Розгляд компетенції адміністративних судів. Визначення функціональної підсудності цивільних справ. Характеристика наслідків порушення правил підсудності.

Рубрика Государство и право
Вид магистерская работа
Язык украинский
Дата добавления 03.10.2014
Размер файла 100,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Відповідно до зазначеної норми права, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяного протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод й інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному виробництві з вимогою про вирішення публічно - правового спору. Інакше, вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

У ч. 2 ст. 15 ЦПК України, зазначено, що законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Це означає, що за правилами цивільного судочинства розглядаються справи, передбачені в розділі VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», у розділі VIII ЦПК України «Про визнання й виконання рішень іноземних судів в Україні» - клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (ст.ст. 390, 398 ЦПК України) або про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню (ст. 399-401 ЦПК України); у розділі IX ЦПК України - заяви про відновлення втраченого судового виробництва (ст.ст. 402-409 ЦПК України), а також про виконання доручень іноземних судів (ст. 415 ЦПК України).[26]

Крім того, за правилами цивільного судочинства, у відповідності зі ст. 12 Закону України від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяного громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури й суду» розглядаються скарги на постанови або визначення по кримінальній справі про відшкодування зазначеної шкоди.[27]

За правилами цивільного судочинства розглядаються також справи по спорах, що виникає із правовідносин по охороні природного середовища, атмосферного повітря, природно-заповідного фонду, тваринного миру, лісів, надр, сортів рослин й ін.

Згідно ч. 3 ст. 15 ЦПК України, загальні суди розглядають цивільні справи в порядку позовного, наказного й окремого. Наказне й окреме провадження називають непозовними провадженнями.

Цивільні справи позовного провадження , які розглядають загальні суди, у порядку цивільного судочинства становлять основну їхню масу. Тому для характеристики підвідомчості справ позовного провадження, метод повного перерахування їхніх окремих категорій не використовується законодавцем.

У ЦПК України 1963 р. використовувались загальні критерії (правила) підвідомчості загальним судам справ позовного провадження. Так, у п. 1 ч. 1 ст. 24 ЦПК України 1963 р. були встановлені такі загальні правила підвідомчості справ позовного провадження загальному суду як: а) наявність спору про право; б) суб'єктний склад; в) зміст спору.

На підставі аналізу змісту ч. 1 ст. 15 ЦПК України можна зробити висновок про те, що загальні правила про юрисдикції (підвідомчості) загальним судам справ позовного провадження в ній також утримуються. Ними є:

а) наявність спору про право - загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених невизнаних або прав, що заперечують, свобод й інтересів; б) характер спірних матеріальних правовідносин - цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а також інших правовідносин; в) відсутність виключень, коли розгляд цивільних справ проводиться за правилами іншого судочинства.

На відміну від справ позовного провадження , перелік категорій справ наказного й окремого провадження закріплено в нормах цивільного процесуального законодавства.

У порядку наказного провадження, загальні суди розглядають справи по вимогах: заснованим на угоді, зробленої в письмовій формі; про стягнення нарахованої, але ще не виплаченої працівникові суми заробітної плати; про компенсації витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Судовий наказ може бути виданий і в інших випадках, установлених законом (ст. 96 ЦПК України).

Загальним судам підвідомчі справи окремого провадження, перелік яких закріплено в ч. 2 ст. 234 ЦПК України.

У порядку окремого провадження, загальні суди розглядають справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнанні його недієздатним і відновленні цивільної дієздатності фізичної особи; наданні неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; визнанні фізичної особи безвісно відсутнім або оголошення його померлої; усиновленні; установленні фактів, що мають юридичне значення; відновленні прав по втрачених цінних паперах на пред'явника й векселям; передачі безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність; про визнання спадщини відумерлою; наданні особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкової госпіталізації в протитуберкульозну установу; розкритті банком інформації, що містить банківську таємницю у відношенні юридичних і фізичних осіб.

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою чоловіка й жінки, що мають дітей, про відновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою чоловіка й жінки й інші справи у випадках, установлених законом (ч. 3 ст. 234 ЦПК України).[28]

Таким чином, зміст ч. 3 ст. 15 ЦПК України свідчить про те, що із числа видів цивільного судочинства виключене виробництво по справах, що виникає з адміністративно-правових відносин. Із приводу цього виключення (відділення) у п. 9 розділу XI ЦПК України «Заключні й перехідні положення» утримується вказівка на те, що заяви й скарги по справах, що виникає з адміністративно-правових відносин, а також по справах відносно відмови органа реєстрації актів громадянського стану, подані до вступу в чинність дійсного кодексу за правилами, установленим главами 29-32, 36 ЦПК України 1963 р., розглядаються в порядку, установленому КАС України.

Загальні суди розглядають за правилами цивільного судочинства також справи за участю іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, іноземних держав (їхніх органів і посадових осіб) і міжнародних організацій (розділ Х ЦПК України, розділ ХІ Закону України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право».[29]

Питання про підвідомчість цивільної справи загальному суду вирішує суддя в стадії відкриття провадження в справі. У випадку, якщо суддя встановить, що заява не підлягає розгляду в загальному суді в порядку цивільного судочинства, то за загальним правилом, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК він відмовляє у відкритті провадження в справі, про що постановляє мотивоване визначення (ч. 4 ст. 122 ЦПК України). У випадку ж відкриття провадження в справі, непідвідомчому загальному суду, воно підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, про що суд постановляє мотивоване визначення.Зазначені визначенн суду, на підставі пункту 1 і пункту 14 ст. 293 ЦПК можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Правові норми про цивільну юрисдикцію (підвідомчості), покликані не тільки розмежувати повноваження різних юрисдикційних органів, але й визначити сам порядок реалізації зазначених повноважень.

Виділяти наступні види цивільної юрисдикції (підвідомчості): виняткову, альтернативну й договірну.

Виняткова юрисдикція (підвідомчість) означає, що абсолютна більшість спорів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових й інших матеріальних правовідносин, розглядається винятково загальними судами й не може розглядатися й вирішуватися іншими юрисдикційними органами. Так, наприклад, винятково в судовому порядку розглядаються справи про захист честі й гідності (ст. 297 ГК України), про обмеження цивільної дієздатності або визнанні недієздатним фізичної особи й відновленні цивільної дієздатності фізичної особи (ст.ст. 36-38, 42 ГК України), про визнання фізичної особи безвісно відсутнім або оголошенні його померлої (ст.ст. 43, 46 ГК України), про позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України), про всиновлення (ст. 207 СК України), про визнання всиновлення недійсним або про його скасування (ст.ст. 236, 238 СК України), про поновлення на роботі, незалежно від причин припинення трудового договору, про зміну дати й формулювання причин звільнення працівника, про оплату за час змушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи (ч. 2 ст. 232 КЗпП України), із приводу володіння, користуванні й розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, а також спори про розмежування земель, сіл, міст, районів й областей (ч. 2 ст. 158 ЗК України), про виселення з житлових приміщень (ст.ст. 108, 116 ЖК України) і ін.

Альтернативна юрисдикція (підвідомчість) означає, що спір про право або інше юридичне питання, відповідно до закону, може бути вирішений не тільки загальним судом, але й іншим юрисдикційним органом, право вибору одного з яких належить зацікавленій особі. Отже, за правилами альтернативної юрисдикції (підвідомчості) спір про право або інше юридичне питання може розглядатися тільки одним з можливих юрисдикційних органів. Наприклад, згідно ч. 1 ст. 85 Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»,[30] у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця й інших посадових осіб державної виконавчої служби, по виконанню рішення або відмова в здійсненні передбачених законом дій, виконавцем або боржником може бути подана скарга начальникові відповідного органа виконавчої державної служби, якому безпосередньо підлеглий державний виконавець або в суд.

Разом з тим, у виконавця й боржника у виконавчому проваджені не завжди є можливість вибору, у який юрисдикційній орган звернутися за захистом своїх прав, порушених у виконавчому провадженні, а лише у випадку здійснення виконавчих дій державним виконавцем, а не начальником відділу державної виконавчої служби. У випадку здійснення виконавчих дій начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, сторони виконавчого провадження наділені правом оскарження його рішень, дії або бездіяльності тільки в суд. Тут має місце виняткова підвідомчість справи суду.

Крім того, наприклад, у випадку спору між батьками про місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років, він може вирішуватись органами опіки й піклування або судом (ч. 3 ст. 29 ЦК України); спір між батьками про прізвище дитини може вирішуватись органом опіки й піклування або судом (ч. 3 ст. 145 СК України).

Договірна юрисдикція (підвідомчість) означає, що спір про право або інше юридичне питання може бути розглянутий і вирішенний не тільки загальним судом, але й іншим юрисдикційним органом за взаємною згодою сторін, що сперечаються, тобто на підставі договору. Отже, сторони укладають договір, наприклад, про розгляд спору в третейському суді, тим самим змінюють установлену законом юрисдикцію (підвідомчість).

Так, згідно ст. 17 ЦПК, сторони вправі передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків установлених законом. У ч. 2 ст. 1 Закону України від 11 травня 2004 р. «Про третейські суди» установлене правило про те, що в третейський суд за згодою сторін може бути переданий будь-яка суперечка, що виникає із цивільних і господарських відносин, крім випадків, передбачених ст. 6 цього закону.[31]

В випадках, передбачених законами України або міжнародних договорів України в Міжнародний комерційний арбітраж за договором між сторонами можуть передаватися спори, що випливають із договірних цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних й інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін, перебуває за кордоном, а також спори підприємств із іноземними інвестиціями й міжнародними об'єднаннями й організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а також з іншими суб'єктами права України.

Зазначені спори між сторонами, можуть передаватися на вирішення як третейських судів, які створюються для розгляду окремої справи, так і постійно діючих арбітражних установ, таких, зокрема, як Міжнародний комерційний арбітражний суд або Морська арбітражна комісія, створеної при Торгово-промисловій палаті України.

Таким чином, практичне значення договірної юрисдикції (підвідомчості) полягає в тому, що певний юрисдикційний орган вирішує або інша цивільна справа не відповідно до загальних правил цивільної юрисдикції (підвідомчості), установленими в ст. 15 ЦПК України тільки у випадках, зазначених у законі й тільки за згодою сторін на відступ від загальних правил цивільної юрисдикції (підвідомчості).

Так, М. И. Штефан вважає за можливе розглядати в якості одного з видів множинної підвідомчості - змішану, котра сполучає в собі ознаки, властиві іншим видам підвідомчості, зокрема, альтернативної, у зв'язку із чим, посилається на ч. 1 ст. 19 СК України, відповідно до якої, зацікавлена особа має право попередньо звернутися за захистом своїх сімейних прав й інтересів в орган опіки й піклування. Такий обіг не позбавляє особа права на звернення до суду (ч. 3).[32]

Представляється досить важким виділення ознак яких-небудь інших видів підвідомчості, крім альтернативної, які б характеризували змішану підвідомчість, тому навряд чи доцільно виділяти її як самостійний вид підвідомчості, хоча як різновид альтернативної підвідомчості її виділення виключати не можна.

Досить спірним є виділення окремими вченими, як самостійний вид юрисдикції (підвідомчості) імперативну (умовну) юрисдикцію, що визнають і самі автори, указуючи на те, що «Конституція України визнала можливість судового захисту без дотримання попередньої досудової форми вирішення спору, учасником якого є фізична особа».

Важко погодитися з думкою про те, що особливим видом цивільної юрисдикції можна називати юрисдикцію по об'єднанню кількох справ в одне провадження, підстава якої закріплена в ст. 16 ЦПК України. Разом з тим, у ст. 16 ЦПК України закріплено імперативне правило про неприпустимість об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. У зв'язку із цим, посилання на ст. 21 КАС України не є переконливою. Зміст ч. 2 ст. 21 КАС України свідчить про те, що тільки вимоги про відшкодування шкоди можуть вирішуватись загальним або господарським судом. Вимоги ж про вирішення публічно-правового спору не підпадає під юрисдикцію загального або господарського суду, а ставиться до виняткової юрисдикції адміністративних судів.

Установлення різних видів юрисдикції (підвідомчості) надає державі можливість активно й гнучко впливати на різні форми юрисдикційної діяльності, використовуючи її особливості й переваги з урахуванням інтересів сторін у розгляді цивільних справ.

В умовах побудови й здійснення в Україні системи державної влади на принципах поділу влади, юрисдикція (підвідомчість) відіграє роль робочого юридичного механізму, що дозволяє реалізувати зазначене положення державно-правовому будівництві. Природно, недостатньо проголосити принцип поділу влади, але необхідно й реально втілити його в законодавчу і юридичну практику всіх державних органів за допомогою правових критеріїв. Тому, не зовсім правильно зв'язувати підвідомчість тільки з реалізацією права на звернення до суду за судовим захистом.

Значення підвідомчості як міжгалузевого інституту права, що поєднує норми про підвідомчість, що ставляться до різних галузей процесуального права, у цей час істотно зросло й змінилося. Більш складна система органів цивільної юрисдикції, наявність безлічі процесуальних норм, які зосереджені в матеріально-правових нормативних актах, визначають необхідність їхнього аналізу й формулювання висновків.[33]

У цей час, у нормах цивільного законодавства, підвідомчість, найчастіше прямо не визначається, а втримуються норми відсильного характеру. Так, згідно ст. 16 ЦК захист цивільних прав здійснюється судом.

Протягом багатьох років у вітчизняній юридичній літературі велася дискусія про місце інституту підвідомчості в системі права: чи є він інститутом матеріального, матеріально-процесуального або чисто процесуального характеру. Більшу теоретичну значимість тут мають доводи Ю. К. Осіпова, що доводив й обґрунтовував місце підвідомчості як міжгалузевого інституту в системі процесуального права.

Як справедливо вказує В.В. Ярков, підвідомчість є однією з юридичних умов, що визначають виникнення права на звернення до суду. У цьому аспекті підвідомчість окреслює межі реалізації даного права, визначаючи границі судової влади в співвідношенні із законодавчою і виконавчої, одночасно визначаючи підвідомчість кожному з органів судової влади. На правореалізаційному рівні підвідомчість виступає і як юридичний факт у конкретному фактичному складі, що визначає виникнення цивільного процесу.

При зверненні до суду підвідомчість із якості юридичної умови стає юридичним фактом, що встановлюється суддею при рішенні питання про порушення цивільної справи. При цьому, у конкретному юридичному складі юридичним фактом є не сама по собі підвідомчість, а її конкретний, певний вид. У кожному фактичному складі може бути або виняткова судова підвідомчість або різновиди множинної підвідомчості.[34]

Як уже вказувалося, підвідомчість є самостійною й правовою науковою категорією, що дозволяє розмежувати по характері юридичної справи й ряду інших ознак ведення між різними органами цивільної юрисдикції. Загальна судова підвідомчість практично будь-якого спірного питання не означає, однак, що інститут підвідомчості втрачає своє значення.

Тому, навряд чи можна погодитися з В. М. Жуйковим, що думає, що для розмежування предметів ведення між різними судами краще використати інститут підсудності, а не підвідомчості. Як представляється, у цьому випадку В. М. Жуйков поділяє думку Е. В. Васьковського, що розмежовував коло віднесених до ведення суду справ через категорію предметної компетенції або родової підсудності.

Значення підвідомчості визначається не тільки розмежуванням предмета ведення між різними судами, але й у цілому між всіма юрисдикційними органами, які наділені в цей час повноваженнями з вирішення юридичних справ. При іншому розумінні даного питання, як справедливо звертається увага в юридичній літературі, прийдеться створювати нові правові конструкції загального характеру, які будуть охоплювати правила розмежування предметів ведення між різними юридичними органами.

Таким чином, основним завданням інституту підвідомчості є розподіл справ про правові спори й правові питання між судами й іншими органами юрисдикції.

Тому, правову категорію підсудності варто відрізняти від категорії юрисдикції (підвідомчості) цивільних справ. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), норми якої регулюють розмежування компетенції між загальними судами й спеціалізованими судами загальної юрисдикції, а також іншими державними й недержавними органами по розгляду й вирішення спорів про право й інші юридичні питання, норми права про підсудність розмежовують юрисдикційні повноваження конкретних судів усередині системи загальних судів по розгляду й вирішенню підвідомчих їм цивільних справ.

Тому, у зв'язку зі здійсненням суддею процесуальних дій, спрямованих на відкриття провадження по цивільній справі, є важливими два питання: як правильно розв'язати питання про юрисдикцію (підвідомчості) справи суду і як правильно визначити його підсудність. Умовою виникнення судочинства по конкретній цивільній справі є вирішення суддею, насамперед, питань: чи підпадає вирішення спору про право або інше питання під юрисдикцію (підвідомчість) суду й, якщо підпадає, то який суд повинен розглядати зазначений спір ( підсудність).

2. Види підсудності цивільних справ

2.1 Проблеми класифікації підсудності

В контексті сучасної судово-правовової реформи одне з центральних місць займає побудова нової судової системи з визначенням компетенції та підсудності судів.

Дослідження проблеми підсудності навряд чи буде повним і всебічним без спроби виділити її види, оскільки будь-яка класифікація, якщо вона не довільна, а грунтується на ознаках, суттєвих для даного явища, висвітлює закони зв'язку між видами, процеси переходу в ході розвитку від одного виду до іншого, що має цінне пізнавальне та практичне значення. Однак, слід враховувати, що межі між видами завжди досить умовні та відносні, а тому, внаслідок відсутності чітких відмежувань видів, в науковій літературі виникають спори, пов'язані з їх класифікацією.

Питання про види підсудності не отримало в літературі цілісного висвітлення. Між тим, його значення як для теорії, так і для практики не викликає сумнівів.При виділенні видів підсудності за вихідний може бути взята та теза, що вид підсудності розмежовує повноваження (юрисдикцію) судів в залежності від юридичних властивостей справи. Враховуючи, що підсудність є інститутом судового права, до складу якого входять як процесуальне право, так і судоустрій, слід визнати, що види підсудності також визначаються компетенцією, юрисдикцією суду та його місцем в судовій системі. Лише врахування всіх ознак і властивостей, що впливають на формування виду підсудності як в процесуальному праві, так і в судоустрої, надає можливість цілісного висвітлення вищевказаного інституту. Найбільш простим засобом визначення підсудності було б залишити вирішення цього питання на розсуд сторін. В цих випадках говорять про підсудність добровільну, про forum voluntarium. Ідея останньої не здається у власному розумінні вирішенням проблеми підсудності, оскільки в кожному випадку перекладає на учасників процесу вирішення питання про те, який суд найбільш пристосований для даної справи. Право наших днів не може рахуватись з forum voluntarium, як загальним засобом визначення підсудності. Цей тип є допустимим в сучасних умовах тільки як допоміжної основи у випадках, що не є особливо важливими. В справах, що мають різко окреслений публічний характер, такий шлях неприпустимий.

Добровільній підсудності протиставляється необхідна, обов'язкова (forum necessaria), яка припускає точне визначення суду, призначеного дня вирішення відповідних справ, Добровільна та обов'язкова підсудність у своїй основі мають волю закону.

У теорії цивільного процесу має місце поділ підсудності на види, серед яких виділяють: функціональну, родову та територіальну.

Функціональною є підсудність, яка визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій (місцеві, апеляційні, касаційні суди).

Родовою є підсудність, яка визначає компетенцію різних ланок судової системи щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції, залежно від роду справи, суб'єктивного складу справи.

Територіальною є підсудність, яка розмежовує компетенцію щодо розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Вона поділяється на види: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв'язком справ.

В цивільному процесі предметна підсудність визначається характером (родом) справи, предметом спору, в тому числі суб'єктивним складом спірних правовідносин.

Підсудність має дві сторони, дивлячись по тому, йде мова про суд як про тип або як одиницю даного типу. В першому випадку визначення підсудності встановлюється межами влади судових установ, що мають різницю відомства. Наприклад, підсудність апеляційних судів визначається тими межами, які відмежовують їх від судів місцевих, ними встановлюється предмет, що піддягає розгляду судів даною роду, тому визначену ними підсудність можна назвати предметною або родовою. Нею питання про підсудність (відомство) було б вичерпано, якщо б кожен тип суду мав тільки по одному представнику. В дійсності ж ситуація дещо інша. Межі, встановлені для суду, як типу, виявляються недостатніми; необхідно, крім того, розмежувати владу кожного представника одного і того ж типу. Ці внутрішні, в межах даного типу накреслені межі відомства визначаються простором території, на яку розповсюджується влада даного суду, тобто місцем його діяльності; звідси внутрішнє відомство судів та місцева підсудність справ.

Отже, територіальна або місцева підсудність розмежовує владу по розгляду справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюеться їх діяльність. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу.

Може статися, що згідно з правилами про вищеназвані види підсудності одна справа підсудна одному суду, а інша, тісно з ним пов'язана іншому. В цих випадках інтереси всебічного з'ясування справи та процесуальної доцільності вимагають спільного розгляду таких справ. При такому приєднанні однієї справи до іншої і говорять про підсудність за зв'язком справ (forum conn ex і tales).

Іншим спірним в юридичній літературі видом підсудності є виключна. Вона називається так тому, що встановлені нею правила виключають інших видів підсудності. Підсудність частини справ визначається виключною ознакою, яка має на увазі особливу складність або особливе громадське значення, виключну важливість справи або необхідність забезпечення найкращих умов для винесення законного та обґрунтованого рішення.

В цивільному процесі виключна підсудність, як різновид територіальної, виключає можливість застосування інших видів територіальної підсудності, зокрема загальної територіальної, альтернативної, договірної та за зв'язком справ.

Таким чином, в сучасних умовах можна виділити такі відносно самостійні види підсудності: функціональна, родова та територіальна, вона подиляється на : загальну, альтернативну, договірну, виключну та за зв'язком справ.[35]

2.2 Функціональна підсудність цивільних справ

Залежно від виконуваних судами функцій, і території, на яку поширюється діяльність певного суду, визначається компетенція різних судів, що входять у систему загальних судів.

У зв'язку із зазначеними критеріями, підсудність підрозділяється на функціональну й територіальну.

У теорії цивільного процесуального права функціональну підсудність визначають як компетенцію окремих ланок єдиної системи загальних судів України по розгляду й вирішенню цивільних справ, як підсудність, що визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі функцій, що виконуються ними (місцеві, апеляційні, касаційні суди).

У відповідності із загальними правилами про функціональну підсудність, всі цивільні справи, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними в містах, міськими й міськрайонними судами (ст. 107 ЦПК України). До місцевих загальних судів ст. 21 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» відносить також військові суди гарнізонів.

Зазначені місцеві суди розглядають підвідомчі їм цивільні справи власне кажучи, як суди першої інстанції, а також здійснюють перегляд своїх рішень і визначень, що вступили в законну силу по нововиявленним обставинам (ч. 1 ст. 363 ЦПК України).

Чим же обґрунтовується така значна компетенція місцевих судів, передбачена ст. 107 ЦПК України. Віднесення до компетенції зазначених судів значної кількості підвідомчих судам цивільних справ пояснюється тим, що, таким чином, забезпечуються найбільш сприятливі умови для їхнього розгляду й вирішення, значно підвищується ефективність судового захисту суб'єктивних прав й охоронюваних законом інтересів громадян й організацій.

Місцеві суди мають більші можливості для спілкування зі сторонами, іншими особами, що беруть участь у справі, їм легше забезпечити явку в судове засідання свідків, посприяти у витребуванні потрібних документів, зробити місцевий огляд і т.п. Все це дозволяє їм розглядати й вирішувати цивільні справи в строки, установлені законодавством, найбільше повно й об'єктивно, що є необхідним для постанови законного й обґрунтованого судового рішення.

Отже, місцевим судам підсудні: справи про захист порушених, невизнаних прав, що суперечать свободам та інтересам, які виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди розглядають ці справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Особливо варто сказати про те, що зазначеними судами розглядаються не тільки справи, у яких беруть участь громадяни України, але й справи, у яких беруть участь іноземні громадяни й особи без громадянства, юридичні особи, іноземні держави й міжнародні організації[36].

Разом з тим, у систему судів загальної юрисдикції входять і військові суди, які, згідно ст. 19 Закону України «Про судоустрій України», здійснюють правосуддя в Збройних Силах України й інших військових формувань, утворених відповідно до закону.

Діяльність військових судів спрямована на охорону від різних зазіхань безпеки України боєздатності її Збройних Сил й інших військових формувань, захист прав і свобод військовослужбовців й інших громадян, а також прав й інтересів військових частин, установ, організацій.

Виходячи із вказівок, що зазначаються в ст.ст. 19 й 25 Закону України «Про судоустрій України», у нашій державі діють військові суди гарнізонів як місцеві суди, військові суди регіонів і Військово-Морських Сил як апеляційні суди.[37]

Тому, виходячи з вимог ст. 21 Закону України «Про судоустрій України» основним суб'єктним критерієм для визначення юрисдикції для військових судів є приналежність до військовослужбовців, військовозобов'язаним, покликаним на військові збори й інші категорії осіб, щодо яких здійснюється правосуддя зазначеними військовими судами.

Виходячи із цього, деякі вчені-правознавці виражають думку про можливість і необхідність зменшення обсягу підсудності справ військовим судам. Так, зокрема, В. И. Шишкін відстоює точку зору про те, що необхідно скасувати військову юрисдикцію взагалі й законодавчо оформити можливість утворення військових судів тільки на час війни.

Навряд чи можна погодитися з таким твердженням, тому що варто звернути увагу на ті обставини, що діяльність військових судів у мирний час активно сприяє зміцненню законності, дисципліни й правопорядку у військових формуваннях, а також збільшує потенціал судового захисту суб'єктивних прав і законних інтересів військовослужбовців, військових частин, установ й організацій.

Більше того, варто погодитися з думкою про те, що в ході реформування судової системи нашої держави існує постійна потреба розширення юрисдикції військових судових установ.[38]

Це питання, насамперед, пов'язаний з необхідністю зменшення навантаження на суддів місцевих судів, а також з можливістю рішення питання про передачу для розгляду таким судам справ відносно службовців військових організацій.

Варто помітити, що обмеження юрисдикції військових судів, наприклад, тільки розглядом і вирішенням справ про військові злочини, також, у майбутньому, як представляється, може привести до напруженої ситуації під час розгляду карних, цивільних й адміністративних справ у місцевих й апеляційних судах.

У цьому ж контексті варто звернути увагу на те, що в прийнятому 16 червня 2003 р. Постійним Комітетом із правам людини Ради Європи меморандумі говориться, що Європейський суд не визнав як порушення ст. ст. 6, 14 Конвенції про захист прав людини й основних свобод та обставина, що до військовослужбовців застосовується дисциплінарне провадження, у процесі якого не надається стільки ж гарантій, скільки вході дисциплінарного провадження цивільних осіб. Суд ухвалив, що «відмінність між двома даними видами судового провадження в законодавстві держав (Ради Європи) мається на увазі різними умовами військового й цивільного життя» і що, таким чином, різний підхід не тягне зменшення прав військовослужбовців Збройних Сил.[39]

Дискусійною є й проблема ліквідації існуючої субординації підсудності військовим судам. Тому, варто погодитися з думкою В. В. Сердюка про необхідність надання повноважень військовому суду гарнізону розглядати по першій інстанції справи відносного будь-якого військовослужбовця, незалежно від його військового звання й займаної ним посади.[40]

Заслуговує на увагу й пропозиція В. В. Сердюка про те, що на нинішньому етапі проведення судово-правової реформи в Україні є можливість у процесуальному порядку вирішити питання про розширення підсудності військових судів шляхом передачі їм для розгляду справ щодо атестованого особового складу МВС України, особового складу фельд'єгерської служби України при Державному комітеті зв'язку й інформатизації України, податкової міліції, Державної податкової адміністрації України й працівників Державної митної служби України.[41]

Підводячи попередні підсумки дослідження питання про юрисдикції військових судів, що входять у систему судів загальної юрисдикції, слід зазначити ті обставини, що не всі проблеми правового регулювання підсудності, у тому числі й цивільних справах військовим судам урегульовані чинним законодавством про судоустрій України, а також іншими актами законодавства, що регламентують діяльність військових судів.

Апеляційні загальні суди областей, апеляційні суди міст Києва й Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів й апеляційний суд Військово-Морських Чинностей України здійснюють: а) перевірку законності й обґрунтованості рішень, визначень судів першої інстанції, що не вступили в законну силу по скаргах осіб, зазначених у ст. 292 ЦПК України; б) переглядають по нововиявленних обставинах, свої рішення й визначення, що вступили в законну силу по заявах осіб, зазначених у законі (ч. 1 ст. 362, ст. 363 ЦПК України).

Апеляційною інстанцією по цивільних справах є судові палати по цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, що прийняв оскаржуване судове рішення (ст. 291 ЦПК України).

У цей час функції касаційної інстанції по цивільних справах здійснює судова палата по цивільних справах Верховного Суду України, хоча в ст. 323 ЦПК України втримується вказівка на те, що касаційною інстанцією по цивільних справах є суд, передбачений Законом України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» як суд касаційної інстанції по цих справах. Таке положення склалося у зв'язку з тим, що Конституційний Суд України в справі про Касаційний Суд України 11 лютого 2003 р. ухвалив рішення, відповідно до якого, не відповідної Конституції України (неконституційними) визнані положення закону щодо існування в судовій системі України Касаційного Суду України, до повноважень якого відноситься розгляд у касаційному порядку справ, віднесених ст. 33 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» до його повноваженням.[42]

Верховний Суд України, на підставі ст.ст. 353, 363 ЦПК України, здійснює перегляд судових рішень і ухвал, що вступили в законну силу у касаційному порядку, провадження по цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами й по нововиявленним обставинам, а також здійснює інші повноваження, зазначені в ст. 47 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України».

Варто звернути увагу на те, що Законом України від 22 лютого 2007 р. «Про внесення змін у Закон України «Про судоустрій України» по забезпеченню касаційного розгляду цивільних справ» п.п. 2 п. 3 розділу 7 «Заключні й перехідні положення» Закону України «Про судоустрій України» доповнений положеннями про те, що, цивільні справи по касаційних скаргах на судові рішення й касаційні скарги, не розглянуті Верховним Судом України до 1 січня 2007 р., у тому числі, по яких Верховним Судом України витребувані справи, передаються для розгляду й рішення відповідно до глави 2 роздягнула 5 ЦПК України в колегію суддів відповідних апеляційних судів, склад яких формується президіями цих судів.

Апеляційним судам при здійсненні відповідно до діючого закону функції касаційної інстанції підсудні цивільні справи після їхнього перегляду в апеляційному порядку, зокрема: апеляційним судом Автономної Республіки Крим - апеляційному суду Запорізької області; апеляційним судом Вінницької області - апеляційному суду Львівської області; апеляційним судом Волинської області - апеляційному суду Закарпатської області й т.д.[43]

Цивільні справи по касаційних скаргах і касаційні скарги, подані у Верховний Суд України після 1 січня 2007 р., а також касаційні скарги, подані у Верховний Суд України до 1 січня 2007 р., по яких проведене попередній розгляд у відповідності зі ст. 332 ЦПК України, розглядаються й вирішуються Судовою палатою по цивільних справах Верховного Суду України відповідно до глави 2 роздягнула 5 ЦПК України.

Підсудність цивільних справ, у яких однієї зі сторін є суд або суддя цього суду, визначається постановою судді суду вищої інстанції без виклику сторін.

Варто звернути увагу на той момент, що зазначені суб'єкти потенційно можуть виступати в цивільних справах тоді, коли спірні правовідносини виникли не у зв'язку зі здійсненням правосуддя. Коли до суду або суддів звертаються з позовом у зв'язку з їхньою професійною діяльністю, такі позови повинні розглядатися в адміністративному судочинстві. Однак суд може бути суб'єктом договірних відносин, судді як фізичні особи потенційно можуть заподіяти шкода іншим особам на побутовому рівні, наприклад, мало місце ДТП у результаті якого суддею, як фізичною особою, була заподіяна шкода, однак, суддя працює в тім суді, у якому територіально повинен пред'являтися позов про відшкодування суддею - фізичною особою, шкоди. Тому в таких справах виникає необхідність змінити підсудність, щоб на майбутнє рішення не могло вплинути на добрі відносини між суддями того самого суду.

Так, наприклад, апеляційним судом Вінницької області була визначена підсудність цивільної справи по позову М.В. до судді Замостянського районного суду м. Вінниці про відшкодування шкоди, заподіяного їм у результаті зіткнення автотранспортних засобів. Суддя апеляційного суду ухвалив визначення про передачу на розгляд справи в Староміському районнному суді м.Вінниці.[44]

Підсудність справ, у яких однієї зі сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності (ст. 108 ЦПК України).

Окремі автори у зв'язку з такою вказівкою закону вважають, що розгляд справи, коли однієї зі сторін є суддя Верховного Суду України, - це неординарна ситуація, тому може застосовуватися аналогія зі ст. 358 ЦПК України й справа повинне розглядатися колегією суддів судової палати по цивільних справах Верховного Суду України, а якщо однієї зі сторін є Верховний суд України, то справа повинне розглядатися на загальному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.[45]

Разом з тим, варто мати на увазі, що в діючому цивільному процесуальному законодавстві не втримується яких-небудь положень про можливості розгляду цивільних справ загальними судами апеляційної й касаційної інстанції власне кажучи, як суди першої інстанції. Тому навряд чи доцільно виділяти в якості одного з видів підсудності родову (предметну) підсудність. У теорії цивільного процесуального права родова (предметна) підсудність визначається як підсудність справ залежно від їхніх властивостей судам, що відносяться до різних ланок судової системи,[46] як підсудність, що визначає компетенцію різних ланок судової системи по розгляду цивільних справ по першій інстанції, залежно від роду (предмета) справи, суб'єктного складу справи.[47]

На думку Д. Д. Луспеника, висловлені в літературі думки про наявність відповідно до нового цивільного процесуального законодавства родової підсудності цивільних справ і про право апеляційних судів розглядати певні цивільні справи по першій інстанції, викликає заперечення, оскільки ті законодавчі акти, які вказують на це (ст. 25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження» й ін.), не можуть бути застосовані до процедури розгляду цивільної справи, оскільки цивільне судочинство здійснюється відповідно до законодавства, ст. 2 ЦПК України, інше законодавство не повинне йому суперечити, інакше воно не застосовується.[48] Із зазначеними думками, висловленими в юридичній літературі, варто повністю погодитися.

2.3 Територіальна підсудність цивільних справ та її види

Територіальна підсудність у цивільному судочинстві необхідна для того, щоб розподілити підвідомчі судам цивільні справи між окремими судами усередині однієї ланки судової системи (місцевих судів загальної юрисдикції) залежно від території, на яку поширюється юрисдикція кожного із цих судів.

Визначити територіальну підсудність справи - означає встановити, у якому конкретному місцевому суді повинне розглядатися й вирішуватися дана цивільна справа.

Інакше кажучи, територіальна підсудність відповідає на запитання про те, у якому із численних судів того самого ланки судової системи може бути розглянуте власне кажучи конкретну цивільну справу.[49]

Цивільне процесуальне законодавство розрізняє кілька видів територіальної підсудності, залежно від місця знаходження сторін, характеру спірної вимоги, угоди сторін, наявності зв'язку між справами.

До них відносяться:

- підсудність справ за місцем перебування відповідача (загальна територіальна підсудність) (ст. 109 ЦПК України);

- підсудність справ на вибір позивача (альтернативна підсудність) (ст. 110 ЦПК України);

- договірна підсудність (ст. 112 ЦПК України);

- виключна підсудність (ст. 114 ЦПК України);

- підсудність декількох, зв'язаних між собою справ (ст. 113 ЦПК України).

У зв'язку з дослідженням питання про види територіальної підсудності, слід зазначити, що в ст. 111 нового ЦПК України встановлене нове правило щодо підсудності справ по спорах між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами. Підсудність таких справ по клопотанню позивача повинна встановлюватися визначенням судді Верховного Суду України. У такому ж порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України й іноземцем або особою без громадянства, що проживають за межами України.

Варто звернути увагу на ті обставини, що у відповідності до ст. 111 ЦПК України, маються на увазі випадки визначення Верховним Судом України підсудності справ судам України й іноземних судів відповідно до міжнародних договорів України про правову допомогу - у випадку, коли в суперечці беруть участь особи з різних держав.[50] Таким чином, Верховний Суд України при визначенні такої підсудності повинен виходити з міжнародних договорів і враховувати предмет суперечки, якщо обидві сторони - громадяни України - проживають за її межами, або участь у справі приймають іноземні особи або особи без громадянства. Наприклад, якщо провадиться розділ спільної майно придбаного громадянами України, які проживають за її межами майна, що перебуває на території третьої держави. Верховний Суд України при визначенні такої підсудності повинен керуватися нормами міжнародного приватного права й міжнародних договорів.

Ця норма є новелою ЦПК України й передбачає новий вид підсудності - міжнародної підсудності, що визначає Верховний Суд України. В основу покладений принцип волевиявлення судді про прийняття спору, суддя може виходити із правила найбільш тісного зв'язку суду зі спірними правовідносинами. Цей вид підсудності охоплює два випадки:

- коли обидві сторони суперечки є громадянами України, але проживають за її межами;

- коли громадянин України може мати більше одного місця проживання: в Україні або в іноземній державі;

- коли мова йде про розірвання шлюбу між громадянином України й іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

На жаль, закон не передбачає процедуру такого звернення до суду, а лише вказує на те, що це питання дозволяється шляхом подачі клопотання позивачем.

Підсудність визначається визначенням судді й тільки після його одержання позивач може звернутися в зазначений у визначенні суд.

Представляється, що встановлення таких правил підсудності в новому Цивільному процесуальному кодексі України буде сприяти подальшому зміцненню законності при вирішенні цивільних справ.

Установлення різних видів територіальної підсудності передбачає, в одних випадках, надання певній стороні пільг для захисту своїх суб'єктивних прав й охоронюваних законом інтересів, а в інші - створення найбільш сприятливих умов для вирішення спору.

Правила загальної територіальної підсудності полягають у тому, що за загальним правилом позови до фізичної особи пред'являються в суді за місцем його проживання (ч. 1 ст. 109 ЦПК України). Місцем проживання відповідача, згідно ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 р. «Про волю пересування й вільний вибір місця проживання в Україні» визнається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає більше шести місяців на рок. Місцем проживання не вважається місце перебування громадянина.[51] Наприклад, позови до осіб, засудженим за злочини до позбавлення волі, повинні пред'являтися не по місцю їхнього перебування, а в суд по місцю їхнього останнього проживання до осуду.

Місцем проживання неповнолітніх дітей у віці від 10 до 14 років є місце проживання його батьків (усиновителів) або одного з них, з яким вони проживають, опікуна або місця знаходження навчального закладу або установи охорони здоров'я й т.п., у якому вони проживають, якщо інше місце проживання не встановлено угодою між дитиною й батьками (усиновителями, опікуном) або організацією, що виконує щодо них функції опікуна (ч. 3 ст. 29 ЦК України).

У тому випадку, якщо відповідачем є юридична особа, місцем знаходження юридичної особи визнається місце його знаходження, якщо інше не встановлено законом.

Місце знаходження юридичної особи вказується в установчих документах (ст. 93 ЦК України).

Так, наприклад, С.М. засуджений за нанесення лікареві лікувальної установи Я.Я., що находились під час виконання службових обов'язків, тяжкого тілесного ушкодження. Рішенням місцевого Ленінського районного суду м. Вінниці на користь Я.Я. стягнена із цієї установи грошова сума у відшкодуванні заподіяної шкоди. Виплативши потерпілій 1780 грн., названа лікувальна установа звернулася в суд з регресним позовом про стягнення із С.М. цієї суми, як з особи, з вини якого була заподіяна шкода потерпілому на підставі ст. 1191 ЦК.

Суддя місцевого Ленінського районного суду м. Вінниці прийняв позовну заяву й відкрив провадження в справі, хоча відповідач відбував карне покарання у вигляді позбавлення волі в Жмеринській області.[52]

Можна послатися ще на один приклад із судової практики. Так, наприклад, позовна заява К. Е., що проживає в м. Дніпропетровську до спеціального конструкторського бюро «Спецчермет», що перебуває в м. Вінниця про обмін житлової площі, відповідно до правила про загальну територіальну підсудність, прийнято місцевим Ленінським районним судом м. Вінниці до свого провадження за місцем перебування органа юридичної особи -«Спецчермет».[53]

Деякі особливості має підсудність окремих категорій справ окремого провадження. Так, зокрема, згідно ст. 236 ЦПК України заяви про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним, а також про відновлення громадянина в дієздатності, а також у випадку скасування обмеження дієздатності розглядається судом у порядку особливого провадження по місцю проживання громадянина, що був обмежений у дієздатності або визнаний недієздатним, за заявою осіб, зазначених у ст.ст. 237, 241 ЦПК України.

Крім того, у ст. 236 ЦПК України вказується, що, якщо такий громадянин перебуває на лікуванні в наркологічній або психіатричній лікувальній установі, заява розглядається судом за місцем перебування лікувальної установи. Так, наприклад, місцевий Ленінський районний суд м. Вінниці прийняв до свого провадження справу органа опіки й піклування, що звернулося в інтересах К. В., що проживає в м.Вінниця про визнання недієздатним за місцем проживання С. Т. у відношенні якого ставиться питання про позбавлення його дієздатності.[54]

Справи про визнання громадянина безвісно відсутнім і про оголошення його померлим, у відповідності зі ст. 246 ЦПК України, розглядається місцевим районним (міським) судом за місцем проживання заявника.

Так, наприклад, місцевий Ленінський районний суд м. Вінниці розглянув заяву громадянки М. П. про визнання громадянина М. Л. безвісно відсутнім. Місцем проживання заявника є м. Вінниця.[55]

До однієї з найпоширеніших категорій справ окремого провадження відносяться справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення згідно ст. 257 ЦПК України такі справи розглядаються місцевими судами по заявах громадян за місцем їх проживання (ст. 257 ЦПК України). Для визначення підсудності справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, місце проживання або знаходження зацікавлених осіб, що беруть участь у справі, а також місце виникнення або реєстрації юридичного факту - значення не має.

Так, наприклад, із заявою про встановлення факту знаходження на втриманні звернувся К. В., що проживає в м.Вінниці. Зацікавленою особою виступав відділ соціального захисту Староміського району. На підставі ст. 257 ЦПК України справа була прийнята до виробництва за місцем проживання заявника.[56]

Особа, що втратила цінний папір на пред'явника або вексель, може звернутися в суд із заявою про визнання їх недійсними й про відновлення його прав по втраченому цінному папері за місцем перебування емітента цінного папера на пред'явника або по місцю платежу за векселем (ст. 260 ЦПК України).

Правила про загальну територіальну підсудність, що втримуються в ст. 109 ЦПК України, спрямовані на те, щоб попередити пред'явлення необґрунтованих позовів і захистити від зайвих витрат відповідачів, оскільки пред'явлення позову не за місцем їх проживання або знаходження пов'язане з певними матеріальними витратами. Разом з тим, вони не ущемляють майнових інтересів позивачів, тому що у випадку задоволення судом позову їхні витрати відшкодовуються за рахунок відповідача на підставі ст. 88 ЦПК України.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що правила про загальну територіальну підсудність установлені законом в інтересах відповідача.

Альтернативною є підсудність, при якій позивачеві надається, як виключення із загального правила територіальної підсудності, право вибору із двох або більшої кількості судів (ч. ч. 3, 5, 11 ст. 110 ЦПК України) той суд, у якому йому найбільше зручно пред'явити позов.

Таке правило, на відміну від правила про загальну територіальну підсудність, установлено в інтересах позивача, і є своєрідною пільгою для нього, установлюваної у випадках, точно зазначених у законі, по справах, що зачіпає найбільш значимі, істотні суб'єктивні права й охоронювані законом інтереси фізичних й юридичних осіб.

...

Подобные документы

  • Загальні положення про цивільну юрисдикцію. Визначення підсудності як основи побудови судів цивільної юрисдикції. Дослідження поняття, видів підсудності цивільних справ та з'ясування порядку її визначення у законодавстві України та міжнародних договорах.

    курсовая работа [52,9 K], добавлен 18.03.2011

  • Сутність, ознаки, види заходів процесуального примусу, їх характеристика. Предметна підсудність адміністративних справ. Компетенція адміністративних судів у вирішенні адміністративних справ. Вирішення ситуаційних завдань з адміністративного судочинства.

    контрольная работа [33,0 K], добавлен 21.01.2011

  • Поняття і види підсудності: родова, територіальна, окрема підсудність. Порядок розгляду справи з додержанням правил підсудності. Відмінність процесуального правонаступництва від заміни неналежного відповідача. Види правонаступництва в матеріальному праві.

    контрольная работа [16,5 K], добавлен 30.03.2010

  • Забезпечення права на судовий захист як ознака правової держави. Сутність цивільного правосуддя, суди першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Правила та види підсудності. Характеристика видів територіальної підсудності, наслідки порушення її правил.

    курсовая работа [30,4 K], добавлен 12.04.2012

  • Компетенція місцевих, окружних та апеляційних судів. Територіальна та інстанційна залежність адміністративних справ. Вищий суд України та його постанови. Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог. Порядок передачі справи з одного суду до іншого.

    реферат [16,2 K], добавлен 20.06.2009

  • Питання підсудності справи за участю іноземного елемента. Основні правила визначення підсудності. Пророгаційна угода. Неузгодженість правових норм. Як правильно сформулювати арбітражне застереження. Застосування міжнародних третейських процедур.

    реферат [20,6 K], добавлен 10.04.2009

  • Система судів загальної юрисдикції та діяльність вищих спеціалізованих судів як касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Склад та повноваження Верховного Суду України, його голови та пленуму.

    контрольная работа [22,7 K], добавлен 17.11.2010

  • Правова природа та характерні особливості і проблемні питання щодо розгляду майнових спорів системою третейських судів України. Порівняльний аналіз стадій третейського розгляду та стадій розгляду цивільних та господарських справ державними судами.

    статья [30,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Загальна характеристика системи господарських судів України, яка встановлена Законом "Про судоустрій і статус суддів". Поняття та види підвідомчості справ господарським та арбітражним судам, порядок передачі справ з одного господарського суду до іншого.

    реферат [27,1 K], добавлен 20.01.2012

  • Історичні аспекти розвитку та становлення господарських судів в Україні. Система, склад, структура, повноваження та ключові принципи діяльності господарських судів. Проблемні питання юрисдикції господарських, загальних та адміністративних судів.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 06.02.2014

  • Підсудність кримінальних та цивільних справ місцевому суду. Учасники кримінального судочинства. Порядок підготовки справи до розгляду та винесення рішення. Провадження справ в апеляційному порядку. Перегляд судових рішень, що набрали законної сили.

    курсовая работа [49,6 K], добавлен 01.06.2013

  • Розмежування підвідомчості та підсудності спорів у господарському судочинстві. Господарсько- та цивільно-процесуальні правовідносини: відмінності законодавчого регулювання. Укладання процесуального документу щодо непідвідомчості спору господарському суду.

    контрольная работа [19,7 K], добавлен 22.09.2012

  • Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ. Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах. Судові виклики і повідомлення у цивільному процесі. Розшук відповідача. Вирішення претензійно-позовної справи з трудового права.

    контрольная работа [26,8 K], добавлен 09.02.2012

  • Поняття місцевих судів як основної ланки в системі загальної юрисдикції. Обрання суддів і припинення їх повноважень. Судово-процесуальний розгляд кримінальних справ і винесення рішення. Порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби.

    отчет по практике [53,9 K], добавлен 19.07.2011

  • Здійснення правосуддя суддями в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. Система адміністративних судів та їх компетенція. Судовий розгляд справ. Обов'язки осіб, які беруть участь у засіданні та прийняття рішення.

    курсовая работа [50,9 K], добавлен 11.04.2012

  • Поняття, значення і види підсудності. Особливості проведення вступної (підготовчої) частини та завершальної стадії судового засідання. Загальні правила розгляду касаційних скарг і подань прокурора колегією суддів. Приклад оформлення касаційної скарги.

    реферат [34,8 K], добавлен 21.07.2011

  • Система судів загальної юрисдикції в Україні. Поняття ланки судової системи та інстанції, повноваження місцевих судів, їх структура, правовий статус голови та суддів. Види та апеляційних судів: загальні та спеціалізовані. Колегіальний розгляд справи.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 17.11.2010

  • Дослідження принципів та форм захисту цивільних прав за римським правом. Аналіз співвідношення способів захисту цивільних прав та інтересів. Особливості юрисдикційного захисту прав. Інститут самозахисту, як неюрисдикційна форма захисту цивільних прав.

    курсовая работа [57,3 K], добавлен 18.02.2011

  • Предмет і джерела господарського процесуального права. Історія розвитку господарських судів, їх повноваження. Підсудність господарських справ. Права та обов'язки сторін в судовому процесі. Зміст позовної заяви. Прийняття рішення судом та його виконання.

    шпаргалка [141,2 K], добавлен 05.12.2013

  • Правосуддя як особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ. Характеристика кримінально-процесуальних відносин, що виникають під час здійснення кримінально-процесуальних функцій.

    курсовая работа [51,8 K], добавлен 17.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.