Підсудність цивільних справ

Право вибору між судами, яким, відповідно до загального правила територіальної підсудності (ст. 109 ЦПК України) і правилом альтернативної підсудності (ст. 150 ЦПК України), підсудне дана справа, належить винятково позивачеві (ч. 13 ст. 110 ЦПК України).

У таких випадках суд не вправі повернути позовну заяву позивачеві за мотивами непідсудності справи даному суду (п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України). Ці дії є незаконними й обмежують право на доступ до правосуддя.

Правила альтернативної підсудності сформульовані в ст. 110 ЦПК України досить чітко й проблем щодо їхнього застосування не викликають, тим більше, що вони, в основному, повторюють норми ст. 126 ЦПК України 1963 року.

У статті 110 ЦПК України втримується достатньої великий перелік підстав застосування альтернативної підсудності, а саме:

Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.

Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача чи за місцем завдання шкоди.

Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача.

Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди. Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

Позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи).

Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені.

Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі можуть пред'являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.

Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання.

Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності. [57]

Так, позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що випливають із трудових правовідносин можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача.

Так, наприклад, справа по позові Н. О., що проживає в м. Жмеринка до Т. А., що проживає в м. Вінниця про стягнення аліментів на зміст позивачки і її дитини було порушено й розглянуте за місцем проживання відповідача.[58]

Наступний приклад свідчить про те, що справа про встановлення батьківства по позові П. Н. до Ш. И., де позивачка проживає в м.Вінниця, а відповідач у м. Стрижавка Вінницької області, було розглянуто за місцем проживання позивачки.[59]

Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача у випадку, якщо на його втриманні перебувають малолітні або неповнолітні діти, або, якщо він не може у зв'язку із станом здоров'я або по інших поважних причинах виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю чоловіка й жінки, справа може розглядатися за місцем проживання кожного з них.

Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що справи про розірвання шлюбу з особами, засудженими до позбавлення волі, а також по позовах зазначених осіб розглядається за загальними правилами підсудності справ цієї категорії. Оскільки місце позбавлення волі не є місцем проживання, позови до осіб, що відбувають там покарання, можуть пред'являтися по останньому місцю їхнього проживання.[60]

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, або шкоди, заподіяного внаслідок здійснення злочину, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача або по місцю заподіяння шкоди.

Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органа дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача.

Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або по місцю заподіяння шкоди або виконання договору.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також по місцю заподіяння шкоди. позови, що випливають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також по їхньому місцю знаходження.

Позови, що випливають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також по їхньому місцю знаходження.

Філія юридичної особи - є окремим підрозділом юридичної особи, розташованим поза місцем його знаходження, що здійснює всі або частину його функцій. Керівник філії призначається юридичною особою й діє на підставі виданого юридичною особою доручення (ч.ч. 1 й 4 ст. 95 ЦК). Тому, пред'явлення позову за місцем перебування філії правомірно лише тоді, коли суперечка випливає з діяльності філії, а не самої юридичної особи.

Позови, що випливають із договорів, у яких зазначене місце виконання або виконувати які через їхню особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також по місцю виконання цих договорів.

Позови до відповідача, місце проживання якого невідомо, пред'являються за місцем перебування майна відповідача або за місцем його перебування або по останньому відомому місцю проживання відповідача, або постійного його заняття (роботи).

Разом з тим, якщо місце фактичного перебування відповідача невідомо, суд, згідно ст. 78 ЦПК України може оголосити його розшук, як за власною ініціативою, так і з ініціативи позивача.

Якщо невідомо місце фактичного перебування відповідача в справах по позовах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяного каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, суддя зобов'язаний оголосити розшук відповідача (ст. 78 ЦПК України).

Позови до відповідача, що не має в Україні місця проживання, можуть пред'являтися за місцем перебування його майна або по останньому відомому місцю його проживання або знаходження в Україні. Місце знаходження майна, і останнє відоме місце проживання або знаходження відповідача повинні бути в кожному випадку вірогідно встановлені.

Позови про відшкодування збитків, заподіяних зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за порятунок на море, можуть пред'являтися за місцем перебування судна відповідача або порту реєстрації судна.

Особливим випадком альтернативної територіальної підсудності є підсудність, що названа в ст. 113 ЦПК України, як підсудність декількох вимог, зв'язаних між собою.

Варто погодитися з думкою, викладеним у юридичній літературі про те, що правило про альтернативну підсудність закріплені й у ч. 1 ст. 113 ЦПК України, відповідно до якої, позови до декількох відповідачів, що проживають або перебуває в різних місцях, можуть пред'являтися в суд за місцем проживання або за місцем перебування одного з відповідачів на вибір позивача.[61]

Договірна підсудність. Договірна підсудність заснована на принципах диспозитивності цивільного процесу, свободи договору й надає можливість сторонам самостійно визначити територіальну (загальна й альтернативну) підсудність їхньої справи (ст. 112 ЦПК України). При цьому, сторони не вправі змінювати виняткову підсудність (ст. 114 ЦПК України). Також варто помітити, що сторони не вправі укласти договір про розгляд суперечки апеляційним судом, оскільки ст. 107 ЦПК України встановлює, що всі справи по першій інстанції розглядаються лише місцевими судами. Така угода є незначним і судом в увагу не приймається.

Письмова угода про встановлення договірної підсудності, досягнута на підставі ст. 112 ЦПК України, обов'язково не тільки для сторін, але й для суду. Однак, така угода повинна бути укладена лише до рішення судом питання про відкриття провадження в справі.

Угода про підсудність може бути включена в цивільно-правовий договір, укладений між сторонами (авторський договір, договір підряду й т.п.). обов'язковість угоди про договірну підсудність виражається в тім, що сторони не можуть неї змінити в одностороннєму порядку (а лише за згодою сторін), а суд, що зазначений у договорі, що включає в себе умову про територіальну підсудність, зобов'язаний прийняти позовну заяву допровадження.

Але, якщо судом буде встановлено, що угода про договірну підсудність порушує інтереси однієї зі сторін або третіх осіб, то така угода визнається недійсною і тоді застосовуються загальні правила про підсудність.[62]

Виключною територіальною підсудністю називається встановлена законом підсудність певних категорій справ одному строго визначеному суду, що виключає можливість розгляду їх у якому-небудь іншому суді (ст. 114 ЦПК України).

Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності. Правила виключної підсудності забороняють застосування при пред'явленні позову норм інших видів територіальної підсудності - загальної (ст. 109 ЦПК України), альтернативної (ст. 110 ЦПК України), договірної (ст. 112 ЦПК України) і підсудності, зв'язаних між собою декількох вимог (ст. 113 ЦПК України). У випадку конкуренції правил підсудності, наприклад, при з'єднанні позовів, один із яких підпадає під дію виняткової підсудності, повинні застосовуватися правила виняткової підсудності. Це означає, що пред'явлення позовів по справах, перерахованим у ст. 114 ЦПК України в інші суди, крім зазначених у ній не допускається. Виключення становить зустрічний позов, що у чинність ч. 2 ст. 113 ЦПК України пред'являється незалежно від його підсудності в суд по місцю розгляду первісного позову.

Наявність норм про виключну підсудність особливостями справ, на які вони поширюються й спрямовані на створення сторонам рівних і найбільш сприятливих умов при розгляді справи й виконанні судового рішення.

Перелік цих категорій справ визначається ст. 114 ЦПК України.

Виключна підсудність установлена для позовів: виникаючих із приводу нерухомого майна, які пред'являються за місцем перебування майна або основної його частини; про виключення майна з опису, які пред'являються за місцем перебування цього майна або основної його частини; кредиторів спадкодавця, пропоновані до прийняття спадщини спадкоємцями, які пред'являються за місцем перебування спадкоємного майна або основної його частини; до перевізників, що випливають із договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, які пред'являються по місцю знаходження перевізника.

Таким чином, наприклад, позови про право на побудову розглядаються судами за місцем перебування будови, позови про виключення майна з опису пред'являються за місцем перебування цього майна або основної його частини, оскільки саме тут найбільше зручно й повно можна зробити дослідження основних доказів у справі.

Позови про порядок користування земельними ділянками пред'являються в суд за місцем перебування земельної ділянки (ч. 1 ст. 114 ЦПК України). Це правило обумовлене тим, що при розгляді й дозволі цих справ, часто виникає необхідність зробити огляд на місці або зробити інші перевірочні дії.

Так, наприклад, цивільна справа по позові Е. П. до В. П. про встановлення порядку користування земельною ділянкою, що перебуває в м.Вінниця було прийнято місцевим Староміським районним судом до свого провадження про ознакам виключної підсудності за місцем перебування земельної ділянки, незалежно від того, що сторони постійно проживають в інших населених пунктах.[63]

Позови кредиторів спадкодавця, пропоновані до прийняття спадщини спадкоємцями подаються в суд за місцем перебування спадкового майна або основної його частини (ч. 3 ст. 114 ЦПК України). Якщо спадкоємне майно вже прийняте спадкоємцями, позови до них пред'являються за правилами загальної територіальної підсудності.

Справи окремого провадження також розглядаються, як правило, відповідно до вимог виключної підсудності. Так, наприклад заява про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним подаються в суд по місцю проживання цього громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні, то за місцем перебування лікувальної установи (ст. 236 ЦПК України).

Справи про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення його померлим згідно ст. 246 ЦПК України розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання заявника. Судом за місцем проживання заявника розглядаються й справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. 257 ЦПК України). Справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або векселі розглядає районний (міський) суд за місцем перебування емітента цінного папера на пред'явника або по місцю платежу за векселем (ст. 260 ЦПК України).[64]

Виключна підсудність установлена з метою забезпечення правильного й своєчасного розгляду справи, тому що саме в зазначені в законі судах це може бути здійснене в чинність знаходження основної маси доказів у районі їхньої діяльності.

Ще одним видом територіальної підсудності є підсудність пов'язаних між собою кількох вимог (ст. 113 ЦПК України). Позови до декількох відповідачів, що проживають або перебуває в різних місцях, пред'являється за місцем проживання або місцю знаходження одного з відповідачів на вибір позивача (ч. 1 ст. 113 ЦПК України).

Це, як правило, відноситься до позовних вимог, які виникають із однієї правової підстави, які пред'являються до декількох осіб. Наприклад, позов до декількох відповідачів про відшкодування шкоди, заподіяного здоров'ю або майну позивача спільними діями; позов до засобів масової інформації й авторові розповсюдженого їм матеріалу про спростування недостовірної інформації, який порушені особисті немайнові права позивача й відшкодування моральної шкоди; позов до декількох авторів, відкриття винаходу про визначення співавторства.

Право вибору суду в таких випадках належить позивачеві. Однак цей вибір поширюється лише на справи, для яких установлена загальна територіальна підсудність (ст. 109 ЦПК України). Це вбачається з того, що в ч. 1 ст. 113 ЦПК України говориться про вибір підсудності, певного місця проживання або місцем знаходження відповідача, тобто по підсудності, установленої ст. 109 ЦПК України.

Таким чином, ч. 1 ст. 113 ЦПК України не змінює правило виняткової підсудності. Тому, якщо до декількох відповідачів пред'явлені вимоги, пов'язані між собою, на одне з яких поширюється виняткова підсудність, те щодо вимог, пов'язаних між собою діє правило ст. 114 ЦПК України.

У ч. 2 ст. 114 ЦПК України регулюється підсудність зустрічного позову, що є одним зі способів захисту проти первісного позову.

Право відповідача на пред'явлення зустрічного позову передбачене ст. 123 ЦПК України. Суд зобов'язаний прийняти зустрічний позов, якщо є умови, передбачені цією статтею. У зв'язку із цим, законодавством установлено, що зустрічний позов пред'являється в суд по місцю розгляду первісного позову. Це означає, що на нього не поширюються правила виключної підсудності, передбачені ст. 114 ЦПК України.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяного злочином можуть пред'являтися в кримінальній справі (ст. 28 КПК України). Вони розглядаються судом за правилами підсудності, КПК України. Однак, якщо цивільний позов у кримінальній справі не був пред'явлений або судом був залишений без розгляду, або вирок у частині цивільного позову відмінний вищестоящим судом і справа в цій частині спрямовано на новий розгляд, то підсудність такого позову визначається правилами ст.ст. 109-114 ЦПК України.

У таких випадках, суди у вироках повинні вказувати про напрямок кримінальної справи в частині дозволу цивільного позову не в той же суд, що прийняв вирок, а варто вказати, що позов підсудний суду першої інстанції за загальними правилами підсудності.[65]

Позови третіх осіб, незалежно від роду справи й предмета спору, розглядаються в тім же суді, у якому заявлений позов позивача до відповідача.

Треті особи - це такі учасники цивільного процесу, які вступають у вже, що почався між первісними сторонами процес, з метою захисту своїх суб'єктивних прав, оскільки рішення в справі може порушити їхні права й законні інтереси. Третіх осіб можна розділити на два види: треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет супору й треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет супору. Відмінною, характерною ознакою третьої особи із самостійними позовними вимогами, є наявність самостійних прав на предмет спору. Особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, і притягнуті до участі в справі по клопотанню сторін, прокурора, з ініціативи суду або по своєму бажанню, називаються третіми особами без самостійних позовних вимог.[66]

Завершуючи дослідження питання про види територіальної підсудності слід зазначити, що встановлені цивільним процесуальним законодавством правила підсудності спрямовані на створення найбільш кращих умов для розгляду й вирішенню конкретних цивільних справ.

2.4 Наслідки порушення правил підсудності. Передача справи з одного суду в іншій

Питання про підсудність цивільної справи вирішується суддею в стадії відкриття провадження по справі. Якщо суддя встановить, що справа не підсудна даному суду, то він повертає заяву позивачеві для подачі в належний суд, про що постановляє ухвалу (ст. 115 ЦПК України). На ухвалу судді про повернення заяви може бути подана апеляційна скарга (п. 3 ч. 1 ст. 293, ч. 2 ст. 294 ЦПК України).

Повернення суддею заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача в суд з позовом до того ж відповідача, про той же предмет, і по тим самим підставам, якщо позивачем буде усунуте допущене порушення.

Якщо порушення правил про територіальну підсудність буде виявлено після відкриття провадження в справі, і до початку судового розгляду, то по мотивованій ухвалі суду, заява передається в інший суд після закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку подачі апеляційної скарги - після залишення її без задоволення (ст. 116 ЦПК України).

Однак, помилки судів, що тягнуть за собою порушення правил підсудності й передачу цивільних справ, ведуть до порушення встановлених законом строків їхнього розгляду. При вирішенні заявлених відводів і самовідводів суддів, необхідно строго дотримувати вимог законодавства про правила їхнього розгляду, тобто розглядати їх тим же судом, з винесенням ухвали про задоволення або відхилення відводів і самовідводів. Дотримання правил про підсудність справ при прийомі позовних заяв сприяє правильному й своєчасному розгляду цивільних справ.[67]

На підставі поданого у встановленому порядку заяви, суддя відкриває провадження в справі, що повинне бути розглянуте судом. Тому, за загальним правилом забороняється передавати в інший суд справу, розгляд якої почато судом, за винятком передачі справи в порядку зміни підсудності (ч. 4 ст. 116 ЦПК України).

Разом з тим, із цього правила законом закріплене виключення. Так, суд передає справу на розгляд в інший суд, якщо:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

Так, наприклад, цивільна справа за позовом М. Б., що поживає в м. Вінниця до громадянина П. О., що проживає в м. Бухів про встановлення батьківства надійшло спочатку в місцевий Ленінський районний суд м. Вінниці за місцем проживання позивачки. Розгляд справи власне кажучи неодноразово відкладалося через неявку в судове засідання відповідача. Повістки про повідомлення відповідача про день слухання справи поверталися назад у суд з оцінкою «адресат вибув», «адресат по зазначеній адресі не проживає». Суд, згідно ст. 78 ЦПК України оголосив розшук відповідача. Однак, у процесі розгляду справи з'ясувалося, що позивачка не прийняла належних заходів до встановлення місця проживання відповідача. І на прохання відповідача, що по поважних причинах не міг повідомити суду своєї адреси, останній переслав справу в суд за місцем проживання відповідача для розгляду.[68]

Передача справи з одного суду в іншій, суд здійснюється на підставі вмотивованої ухвали суду після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у випадку подачі скарги - після залишення її без задоволення.

Йдеться про випадок передачі судом справи на розгляд до іншого суду, якщо буде задоволено клопотання відповідача фактично про зміну підсудності. Так, ч. 9 ст. 110 ЦПК передбачається положення, що позов до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являється за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування, або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи). Після пред'явлення до суду позову за вказаними у ч. 9 ст. 110 ЦПК правилами, у разі появи або розшуку відповідача він може клопотати про передачу справи на розгляд суду за місцем його проживання або знаходження. Якщо суд задовольнить таке клопотання, то справа передається до іншого суду. У кожному конкретному випадку таке клопотання відповідача повинно бути обґрунтованим, оскільки суд міг вже вчинити ряд процесуальних дій у справі, можуть мати місце витрати часу, коштів, процесуальних засобів, тому таке клопотання підлягає задоволенню, якщо відповідач доведе суду доцільність передачі розпочатої розглядом справи. Слід звернути увагу на те, що ця підстава є винятком із загального правила, оскільки не йдеться у який саме проміжок часу відповідач повинен подати таке клопотання.

Щодо п. 2, у ній зазначається, що підсудність може бути змінена після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду. Можна дійти висновку, що підсудність може змінюватися після відкриття провадження і до стадії судового розгляду, але між стадіями відкриття (ст. 122 ЦПК) та судового розгляду має місце попереднє судове засідання (ст. 130 ЦПК), метою якого є з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. На цій стадії суд може вирішувати питання про відмову позивача від позову, визнання позову, затвердження мирової угоди, яка, зокрема, вже передбачає собою розгляд справи по суті, оскільки сторони повинні сформулювати умови цієї мирової угоди, скласти її проект, піти на можливі уступки, які не суперечили б їх інтересам, суд, приймаючи таку мирову угоду, повинен роз'яснити особам наслідки затвердження мирової угоди, передбачені ст. 206 ЦПК. Тому, якщо мало місце попереднє судове засідання, навіть тоді, коли за ч. 6 ст. 130 ЦПК спір не врегульовано, суд не може змінювати підсудність, оскільки фактично розгляд справи було уже розпочато. Якщо це виявить сам суддя, то він може за власною ініціативою направити заяву до належного суду, якщо цю обставину виявить відповідач, то він може заявити суду клопотання про необхідність передачі заяви до належного суду.

У пунктах 3 і 4 має місце положення щодо випадків, коли після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи або ліквідовано суд, який розглядав справу, тоді справа передається до суду найбільш територіальне наближеного до цього суду. У цій частині не йдеться про те, хто визначає та як саме (за якими критеріями) визначається найбільш територіальне наближений суд. Щодо задоволених відводів (самовідводів), то маються на увазі ті випадки, коли виходячи із кількісного складу суду неможливо провести заміну відведеного судді. У ЦПК відсутній механізм передачі такої заяви до іншого суду. Така заява може бути передана ухвалою відведеного судді вищестоящому суду, який вирішить, до якого суду належить передати заяву. Таку передачу може здійснювати голова суду своєю ухвалою.

Щодо ліквідації суду, то така передача повинна бути централізованою, тобто має передаватися не одна справа, а усі справи, які мали місце у провадженні конкретного суду. Така передача можлива за розпорядженням Міністерства юстиції (управління), оскільки саме ці органи вирішують питання ліквідації судів. Саме ці органи повинні вирішувати, до якого конкретного суду (найбільш територіальне наближеного) передаються справи. Передача справи з одного суду до іншого проводиться на підставі ухвали суду. Але потрібно враховувати, що ухвала про передачу справи на розгляд іншого суду може бути оскаржена у апеляційний суд. Така заява передається до іншого суду після закінчення строку на її оскарження, а у разі подання скарги - після залишення її без задоволення, тобто якщо апеляційний суд відмовить у задоволенні скарги.

Справа, передана з одного суду в інший суд у порядку зміни підсудності, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона спрямовано. Суперечки про підсудність між судами не допускаються (ст. 117 ЦПК України).[69]

Вважаю, ст. 116 ЦПК повинна бути доповнена ще однією підставою для передачі справи на розгляд до іншого суду. Це випадок, коли обидві сторони клопочуть про розгляд справи за місцезнаходженням переважної кількості доказів, доставка та дослідження яких буде утрудненою. Але при цьому не може бути змінено виключну та родову підсудність.

На закінчення необхідно звернути увагу на те, що чинне законодавство чітке регламентує порядок передачі справи з одного суду в іншій у межах України, тому судам необхідно строго дотримувати чинне законодавство як про підсудність цивільних справ, так і про передачу справ на розгляд в інші суди. підсудність юрисдикція суд цивільний

3. Підсудність в міжнародному цивільному процесі

3.1 Підсудність цивільних справ з іноземним елементом

У широкому розумінні міжнародна підсудність традиційно визначається як компетенція судів з вирішення цивільних справ за участю іноземного елемента. Більш коректним є визначення міжнародної підсудності як компетенції судів конкретної держави з вирішення цивільних справ з іноземним елементом. В силу принципу державного суверенітету здійснення правосуддя судом обмежується територією держави цього суду. На відміну від міжнародного публічного права, яке передбачає існування міжнародних судів, у міжнародному приватному праві відсутні органи міжнародної юстиції, які б вирішували спори у сфері міжнародних приватних правовідносин. Будь-який спір, що випливає з міжнародних приватних відносин, може бути переданий на розгляд конкретного суду відповідної держави на основі правил міжнародної підсудності, закріплених у національному праві цієї держави.

Необхідність визначення міжнародної підсудності постає лише стосовно таких спорів, які випливають з цивільних правовідносин, що виходять за межі однієї держави, або, іншими словами, містять іноземний елемент.

Деякі автори не поділяють позицію деяких вчених про те, що питання міжнародної підсудності виникає лише у тих випадках, коли в цивільній справі наявний такий вид іноземного елемента, як іноземний суб'єкт, і обґрунтовує необхідність враховувати всі три виду іноземного елемента, які традиційно називаються у юридичній літературі - іноземний суб'єкт, іноземний об'єкт та іноземний юридичний факт при класифікації іноземного елемента в цивільних справах, щодо яких вирішується питання міжнародної підсудності.

У теорії міжнародного цивільного процесу категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. У такому розумінні підсудність визначається через зміст підсудності та підвідомчості, встановлених у внутрішньому законодавстві України. У міжнародних договорах ця юридична категорія замінена категорією «компетенція»[70]

У сучасній світовій системі міжнародна підсудність визначається: 1) за ознакою громадянства сторони чи сторін у справі. Так, суд Франції визнає себе компетентним розглядати справи за умови, що у спірних правовідносинах бере участь громадянин Франції, незалежно від місця їх виникнення; 2) за ознакою місця проживання відповідача, тобто поширення засад внутрішнього законодавства на справи з іноземним елементом (ФРН); 3) за ознакою особистої участі відповідача або наявності належного йому майна на території даної держави (Англія, США); 4) за місцем знаходження спірної речі; 5) за наявності іншого зв'язку спірної справи з територією даної держави, зокрема місця заподіяння шкоди, виконання договору тощо.

В Україні підсудність судам цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, а також у спорах, в яких хоча б одна з сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України ,тобто за принципом закону суду (locus regit actum). Отже, стосовно цивільних справ з іноземним елементом діють правила загальної територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження э органу управління юридичної особи.

Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності діють й в інших категоріях справ. На цивільні справи з іноземним елементом поширюються правила підсудності справ за місцем виконання договору, за місцем, визначеним угодою сторін, пов'язаних між собою справ. До справ з участю іноземців застосовуються правила виключної підсудності, згідно з якими компетентними судами у справах по спорах про право на будівлі, виключення майна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основної частини; про порядок користування земельними ділянками суди за місцем знаходження ділянки, за позовами кредиторів спадкодавця, пред'явлюваними до прийняття спадщини спадкоємцями, суди за місцем знаходження спадкового майна або його основної частини; за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевозки вантажів, пасажирів або багажу, суди за місцем знаходження управління транспортної організації, до якого у встановленому порядку була подана претензія.

Суди України компетентні вирішувати справи про розірвання шлюбів її громадян з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Громадянин України, що проживає за її межами, має право розірвати шлюб з одним з подружжя, який проживає за межами України, незалежно від його громадянства, в судах України .

Норми про розмежування компетенції судів у справах з участю іноземних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України. Загальні правила міжнародної підсудності широко визначені в Конвенції держав -- членів СНД, а саме: 1) позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з договірних сторін, пред'являються, незалежно від їх громадянства, до судів цієї договірної сторони, а позови до юридичних осіб -- до судів договірної сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філіал. Якщо у справі беруть участь декілька відповідачів, які мають місце проживання (місцезнаходження) на території різних договірних сторін, спір розглядається за місцем проживання (місцезнаходженням) будь-якого відповідача на вибір позивача; 2) суди договірної сторони компетентні також у випадках, коли на її території: здійснюється торгівля, промислова або інша господарська діяльність підприємства (філіала) відповідача; виконано або повинно бути повністю чи частково виконано зобов'язання, що виникає з договору, що є предметом спору; має постійне місце проживання або місцезнаходження позивач за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації; 3) за позовами про право власності та інших майнових прав на нерухоме майно виключно компетентні суди за місцем знаходження майна. Позови до перевізників, які виникають з договорів перевозки вантажів, пасажирів і багажу, пред'являються за місцем знаходження управління транспортної організації, до якої у встановленому порядку була пред'явлена претензія.[71]

Суди договірних сторін можуть розглядати справи і в інших випадках, якщо є письмова угода сторін про передачу спору цим судам .

Зустрічна позовна вимога (зустрічний позов) і вимога про залік, які виникають з тих же правовідносин, що й основний позов, підлягають розглядові в суді, який розглядає основний позов . Правило Конвенції про визначення підсудності за місцем держави проживання громадянина, до якого пред'являється позов, не поширюється на деякі інші справи, пов'язані зі зміною особистого статусу громадянина, розірванням шлюбу тощо. У справах про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною компетентним є суд договірної сторони, громадянином якої є ця особа. Суд держави проживання іноземця компетентний розглянути справу, якщо на його повідомлення суд держави, громадянином якої є така особа, не порушить про це справу або не повідомить свою думку. Це правило застосовується і при визначенні підсудності у справах про поновлення дієздатності. У справах про визнання особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою, а також про встановлення факту смерті компетентні установи юстиції договірної сторони, громадянином якої особа була в той час, коли вона за останніми даними була жива, а стосовно інших осіб -- установи юстиції за останнім місцем їх проживання. Установи юстиції кожної з договірних сторін можуть визнати громадянина другої договірної сторони та іншу особу, яка проживає на її території, безвісно відсутньою чи померлою, а також встановити факт її смерті за клопотанням заінтересованих осіб, які проживають на її території, права та інтереси яких ґрунтуються на законодавстві цієї договірної сторони.

У ст. 23 Договору між Україною і Республікою Польща це правило сформульовано конкретніше. У ній зазначено, що суд однієї з держав може оголосити громадянина іншої держави померлим або встановити факт його смерті: 1) за заявою особи, яка має намір реалізувати свої права, що виникають з спадкових або майнових відносин між подружжям, стосовно нерухомого майна особи, яка померла або загинула, якщо це майно знаходиться на території тієї держави, суд якої має винести рішення; 2) за заявою чоловіка (дружини) особи, яка загинула або померла, що проживає на час подання клопотання на території тієї держави, суд якої має винести рішення. Таке рішення буде мати силу лише на території держави його винесення. Договором вирішено питання про компетенцію судів обох держав у справах з трудових правовідносин. Відповідно до нього спори з питань укладення, зміни, скасування і закінчення трудових стосунків, а також вимоги, що випливають з них, належать до компетенції суду держави, на території якої робота була або мала бути виконана. Компетентними також є суди тієї держави, де має місце проживання відповідач, а також на території якої має місце проживання позивача, якщо на цій території знаходиться предмет суперечки або майно відповідача.

За ознаками громадянства особи та її місця проживання встановлюється підсудність іншими міжнародними договорами України. Так, згідно зі ст. 27 Договору між Україною і Литовською Республікою у справах про розірвання шлюбу компетентні установи договірної сторони, громадянами якої подружжя було на момент подання заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території іншої договірної сторони, компетентні також установи цієї договірної сторони. Коли ж на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї договірної сторони, а другий -- іншої і один з них проживає на території однієї, а другий -- на території іншої договірної сторони, компетентні установи обох договірних сторін, кожна з яких застосовує законодавство своєї держави. Аналогічно визначається компетентність судів у справах про визнання шлюбу недійсним.

Таким чином, за законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами компетентними у справах з іноземним елементом визнаються: суди держави за місцем пред'явлення позову (за місцем проживання чи місцезнаходження відповідача); суди держави, громадянином якої є сторона; суди держави, на території якої знаходиться спірне майно; суди держави, на території якої здійснюється торговельна, промислова чи інша господарська діяльність відповідача. Колізійні питання, які виникають в судах України при визначенні підсудності справ з іноземним елементом, вирішуються відповідно до правила ст. 428 ЦПК, яка надає перевагу нормам міжнародного договору.

Визначення підсудності в міжнародних договорах України не виключає можливості порушення тотожної справи в судах обох договірних сторін. Так, згідно з Договором між Україною і Республікою Польща, якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї договірної сторони, а другий -- на території іншої договірної сторони, компетентними є суди, інші органи обох договірних сторін. Вони також компетентні у винесенні рішення про батьківські права та аліменти на користь малолітніх дітей (пп. 4 і 5 ст. 26). Аналогічна норма передбачена й іншими міжнародними угодами України.

У зв'язку з цим має значення, чи повинен суд застосовувати правило, що передбачає залишення позовної заяви без розгляду, якщо у провадженні суду іншої держави є справа, пов'язана зі спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. В аспекті міжнародного цивільного процесу ця проблема називається lis alibi pendes. У законодавстві України вона вирішена, згідно з яким суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав знаходиться на розгляді в іншому суді. Однак ця норма поширюється лише на суди України, які розглядають і справи з іноземним елементом. Водночас аналіз міжнародних договорів України свідчить про те, що застосування цього правила можливе тоді, коли справа порушена в суді такої іноземної держави, з якою Україна має угоду про взаємне виконання судових рішень, тобто тоді, коли рішення іноземного суду набувають національного режиму, визнаються і виконуються на території України. Так, відповідно до договору між Україною і КНР у визнанні й виконанні судового рішення може бути відмовлено, якщо по тому ж правовому спору між тими ж сторонами судом запитуваної договірної сторони вже винесено рішення, яке набрало чинності, або ж він перебуває там на розгляді чи вже визнано рішення третьої сторони у цій справі, що набуло чинності.

Чітке вирішення ця проблема дістала у ст. 22 Конвенції держав -- членів СНД, згідно з якою у разі порушення провадження у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав у судах двох договірних сторін, компетентних відповідно до цієї Конвенції, суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження. Однак наявність провадження у цивільній справі в іноземному суді і його рішення, що набрало законної сили, не перешкоджає суду цієї держави розглянути справу, якщо вона належить до його виключної компетенції (п. «е» ст. 55). Статтею 22 Конвенції вирішено також і друге важливе питання про підсудність зустрічного позову. Згідно з нею останній і вимога про залік, які випливають з тих же правовідносин, що й основний позов, підлягають розгляду в суді, який розглядає основний позов.

Правило lis alibi pendes має застосування у ФРН, якщо рішення іноземного суду може бути примусово виконане за правилами німецького цивільного процесуального законодавства, а у Франції, коли воно передбачене міжнародною угодою з її участю. В Англії та США справа, провадження у якій здійснюється в іноземному суді, може бути закрита, якщо суд дійде висновку, що паралельне порушення справи в англійському (американському) суді буде несправедливим щодо відповідача. Конвенцією країн ЄЕС від 27 вересня 1963 р. встановлено, що суд однієї з країн -- учасниць повинен оголосити себе некомпетентним, якщо у провадженні суду другої сторони -- учасниці є тотожна справа. По-іншому вирішено це питання болгарським та польським законодавством. Суд не зупиняє провадження і не закриває справу, розпочату в ньому, якщо виявиться, що справа по цьому спору або у зв'язку з ним перебуває у провадженні іноземного суду (ч. 2 ст. 9 ЦПК Болгарії), навіть якщо іноземне рішення підлягало б виконанню в Польщі (ст. 1098 ЦПК Польщі).

До проблем міжнародної підсудності належить правило perpetuatio juris-dictionis (perpetuatio fori), за яким справа, прийнята судом до свого провадження, повинна бути вирішена по суті, незважаючи на те, що у подальшому вона стала підсудна іншому суду. В Україні воно вирішено ч. 4 ст. 132 ЦПК, за якою забороняється передавати до іншого суду справи, розпочаті розглядом по суті, за винятком випадків, передбачених ст. 133 ЦПК.

Усі цивільні справи, в тому числі й ті, в яких беруть участь іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, суди нашої держави вирішують на підставі Конституції, інших актів законодавства України, укладених нею міжнародних договорів у порядку, передбаченому ЦПК. А у випадках, передбачених законом, суд застосовує норми права інших держав (ст. 11 ЦПК). Отже, іноземне законодавство у справах з іноземним елементом судами України застосовується тоді, коли про це є конкретна вказівка закону України або норми укладеного нею міжнародного договору.

Конвенцією держав -- членів СНД встановлено, що при виконанні доручення про надання правової допомоги запитувана установа застосовує законодавство своєї держави. А на прохання запитуючої установи, вона може застосовувати і процесуальні норми запитуючої договірної сторони, якщо вони не суперечать законодавству запитуваної договірної сторони (ст. 8).

Договором між Україною та Республікою Грузія передбачено, що при виконанні доручення про надання правової допомоги установа юстиції, до якої звернене доручення, застосовує законодавство своєї держави. Однак на прохання установи, від якої виходить доручення, вона може застосовувати процесуальні норми договірної сторони, від якої виходить доручення, оскільки вони не суперечать законодавству її держави (ст. 8). Аналогічно вирішено це питання у договорах між Україною і Литовською Республікою (ст. 8), між Україною і Республікою Молдова (ст. 7), між Україною і Республікою Польща (ст. 7), між Україною та Естонською Республікою (ст. 8).

Згідно з договором між Україною і КНР при наданні правової допомоги у цивільних справах запитувана установа може застосувати на прохання другої договірної сторони її процесуальні норми, якщо вони не суперечать основним принципам законодавства запитуваної договірної сторони (ст. 12).

Відповідно до Конвенції держав -- членів СНД (ст. 15) центральні установи юстиції договірних сторін на прохання надають одна одній інформацію про чинне або те, яке було чинним, на їх території внутрішнє законодавство і про практику його застосування установами юстиції.[72]

3.2 Інститут міжнародної підсудності в державах Європейського Союзу та в Україні. Законодавче регулювання

Інтернаціоналізація суспільного життя, посилення міжнародного економічного співробітництва, міграція населення супроводжуються значним збільшенням кількості цивільних справ за участю `іноземного елемента'. У зв'язку з цим важливого значення набувають правові питання визначення підсудності таких справ.

Із набранням чинності Закону України від 23 червня 2005 р. `Про міжнародне приватне право' розпочався новий етап у розвитку вітчизняного законодавства про міжнародну підсудність цивільних справ. Проте недостатній практичний досвід застосування судами України міжнародних договорів, що містять норми інституту міжнародної підсудності, відсутність рекомендацій щодо застосування і вдосконалення вітчизняного законодавства про міжнародну підсудність значною мірою гальмують розвиток інституту міжнародної підсудності в Україні.[73]

З метою вдосконалення вітчизняного законодавства про міжнародну підсудність слід детально проаналізувати досвід країн Європейського Союзу (далі - ЄС) та доцільність його використання в Україні. Необхідність всебічного дослідження інституту міжнародної підсудності зумовлена такими факторами.

По-перше, згідно із Законом України від 18 березня 2004 р. `Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, Законом України від 21 листопада 2002 р. “Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” та Указом Президента України від 11 червня 1998 р. `Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу' Україна взяла зобов'язання реформувати своє цивільне процесуальне законодавство відповідно до стандартів держав ЄС. У законодавстві держав ЄС передбачено ефективні механізми врегулювання багатьох проблемних питань інституту міжнародної підсудності, які постають і перед українськими судами, проте не мають однозначного вирішення в законодавстві та судовій практиці України. [74]

По-друге, у 20-му столітті підхід до правового регулювання міжнародної підсудності у світі в цілому та в державах ЄС, зокрема, істотно змінився. Особливого значення набуло регулювання за допомогою міжнародних угод, які тією чи іншою мірою уніфікують правила визначення підсудності цивільних справ з “іноземним елементом”. Порівняно з Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права, ЄС досяг більших успіхів у справі уніфікації права про міжнародну підсудність. Правові акти ЄС приймаються у коротший термін і вступають в силу одночасно в усіх державах-членах ЄС.

Окремі аспекти інституту міжнародної підсудності висвітлюються у роботах з міжнародного приватного і цивільного процесуального права іноземних та вітчизняних вчених-правознавців (Д.Д Аверін., Л.А.Лунц, Яблочков Т.М, Шак Х, Єлисеєв М.Г.).

Суттєві зміни і новели, яких зазнав інститут міжнародної підсудності в країнах ЄС та в Україні, потребують детального вивчення і глибоких досліджень

Визначення міжнародної загальної підсудності. Відповідно до внутрішнього законодавства України, загальним правилом визначення міжнародної підсудності цивільних справ є місцезнаходження відповідача. Це правило є типовим для сучасного законодавства більшості країн ЄС і відповідає положенням найбільш значимих на сьогодні міжнародних правових документів про міжнародну підсудність. При пред'явленні позову необхідно правильно визначити і вказати у позовних матеріалах місце проживання (місцезнаходження) відповідача.[75]

Визначення міжнародної договірної підсудності. Міжнародну договірну підсудність врегульовано у Законі України 2005 р. `Про міжнародне приватне право'. Слід відмітити, що укладення сторонами угоди, якою вони передбачили підсудність справи судам України, закріплюється ст. 76 цього закону як перша підстава визначення підсудності справ судам України. Цей факт свідчить про усвідомлення вітчизняним законодавцем значення договірної підсудності в сучасному міжнародному обігу.

Порівняння норми п. 1 ст. 76 Закону України `Про міжнародне приватне право' з правилами міжнародних договорів про міжнародну підсудність, розроблених під егідою ЄС та Гаазької Конференції з міжнародного приватного права, дозволило виявити декілька притаманних їм спільних ознак.

Враховуючи зміст п. 1 ст. 76 Закону України `Про міжнародне приватне право' та досвід країн ЄС у сфері правового регулювання міжнародної договірної підсудності , що в українському законодавстві має бути закріплено правило, відповідно до якого визнаються дійсними як пророгаційні угоди, що передбачають розгляд справи в конкретному суді України, так і ті пророгаційні угоди, що містять вказівку не на конкретний український суд, а на судову систему України (наприклад, пророгаційна угода такого змісту: “Спори сторін, які випливають з даного договору, розглядаються в судах України”). У разі укладення пророгаційної угоди про розгляд спору українськими судами без вказівки на конкретний суд справа є такою, що підпадає під юрисдикцію судів України, а її внутрішня територіальна підсудність визначається на основі правил ст. 109-110 ЦПК України 2004 р. та ст. 12-15 ГПК України 1991 р.

Норма п. 1 ст. 76 Закону України `Про міжнародне приватне право' потребує подальшої конкретизації - зокрема, у статті про міжнародну договірну підсудність мають бути враховані наступні аспекти.

По-перше, законом не врегульовано питання про те, коли саме сторони можуть укласти пророгаційну угоду (питання про момент укладення пророгаційної угоди). В українському законодавстві, як і в законодавстві держав ЄС (ч. 1 ст. 23 Брюссельської Постанови № 44/2001), ч. 1 ст. 17 Луганської Конвенції 1988 р. та ч. 1 ст. 4 проекту Гаазької Конвенції про міжнародну підсудність, має бути закріплено право сторін укладати пророгаційну угоду як щодо тих спорів, які вже виникли між ними, так і щодо тих спорів, які лише можуть виникнути між ними в майбутньому в зв'язку з конкретними правовідносинами, що вже встановилися між цими сторонами.