Проблема формування та модифікації управління акціонерним товариством в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Нові вимоги, обумовлені розгортанням ринкових відносин в Україні, формуванням підприємницької діяльності та соціально-економічними змінами, продемонстрували, що суттєвою проблемою стала відсутність достатніх знань для управління підприємствами в нових умовах. Нині центральне місце посідають питання раціонального та ефективного управління підприємством, осмислення проблеми менеджменту.

Об'єднання, що організовувались та існували лише з волі людей, які входили до них, виникли ще в середині 2 тисячоліття до нашої ери у древніх державах Месопотамії в сфері морської торгівлі, а з кін. ХVІІ ст. в Західній Європі набуло поширення принципів діяльності акціонерного товариства зі сфери торгового підприємництва в фінансову та промислову сферу в зв'язку з розвитком науково-технічної революції. Одним з найперших відомих таких товариств є Англійський банк, що виник у 1664 р., та з часом перетворився на єдиний емісійний центр Англії. У цей же період відбулося перетворення акціонерної форми організації підприємництва на основну [60, с.18].

Акціонерне товариство є найбільш прийнятною організаційно-правовою формою для великих підприємств з великою кількістю власників (акціонерів).

Компетенція і обов'язки керівних органів акціонерних товариств значною мірою пов'язані з корпоративними правами акціонерів (на думку деяких авторів - акціонерними правовідносинами), а тому важливо чітко розмежувати та врегулювати у Статуті АТ повноваження власника та менеджера щодо управління компанією.

Управління акціонерним товариством як явище являє собою систему виборних та призначених органів, які здійснюють управління діяльністю товариства, що відображає баланс інтересів власників і спрямована на забезпечення максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності товариства в межах норм чинного законодавства.

Під час створення конкретної схеми управління АТ дуже важливо розробити систему, яка буде максимально демократичною та забезпечить доступ всіх акціонерів до механізмів задоволення своїх інтересів, пов'язаних з роботою АТ.

Актуальність теми. Діюча нормативна база щодо функціонування акціонерних товариств в основному врегулювала цивілістичні аспекти їхньої діяльності як юридичних осіб. Одними з перших у незалежній Україні стали закони “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, що заклали підвалини правового статусу акціонерних товариств. У той же час, проблема управління юридичною особою є актуальною для розвитку вітчизняного законодавства. Окрім того, останні роки вітчизняний корпоративний сектор характеризується зростанням кількості корпоративних конфліктів, які завдають шкоди не лише їх учасникам, а й інвестиційному іміджу держави в цілому [30]. Чинне законодавство дозволяє на сьогодні формально законними засобами здійснювати корпоративні захоплення шляхом зловживання правом, використання прогалин та колізій в законодавстві тощо. При цьому, корпоративне управління допомагає в забезпеченні ефективного використання капіталу товариствами та захисту прав власника. Отже, практика показала недосконалість існуючого в Україні правового регулювання управління АТ. До Закону про господарські товариства включено лише декілька статей щодо управління АТ, а Господарський та Цивільний кодекси України містять суперечливі норми, які також не враховують всю багатоаспектність корпоративного управління АТ. Нині опрацьовуються проекти Законів України «Про акціонерні товариства», які мають врахувати проблеми практики управління АТ, а також вимоги Директив Європейського Союзу.

Дана сфера правового регулювання є пріоритетною як у законодавствах зарубіжних країн, так і на міждержавному рівні. Зокрема, на думку Європейської Комісії, право товариств “можна вважати фундаментом усієї ринкової економіки”. У зв'язку з цим загальною тенденцією у країнах Західної Європи є посилення ґрунтовності регулювання правового статусу господарських товариств, що зумовлено їх провідною роллю в економіці та обсягами акумульованих ними капіталів.

У зв'язку з тим, що в управлінні АТ виділяється категорія власників, які не управляють власністю, та категорія керівників, які не володіють нею, основним завданням корпоративного управління є збалансовування інтересів зацікавлених в діяльності АТ осіб. Все це зумовлює необхідність детального дослідження формування, взаємодії та прийняття рішень органами управління акціонерним товариством з врахуванням тих соціально-економічних змін, які відбулися в суспільстві.

Створення ефективної системи управління АТ як у економічно розвинених країнах, так і в країнах з перехідною економікою вимагає розробки загальних міжнародних стандартів і правил, законодавчо закріплених та впроваджених у практику, які б гарантували потенційним інвесторам надійність капіталовкладень та дозволили отримувати повну, якісну й об'єктивну картину про ефективність діяльності компаній, структуру власності, механізми і методи інвестування.

На даний час в Україні все ще не прийнято Закон про акціонерні товариства, але в світі практика корпоративного управління відображає як міжнародний, так і національний досвід діяльності АТ та дозволила створити систему стандартів корпоративного управління. Цю систему визначають:

- Міжнародні стандарти -- Принципи корпоративного управління Організації Економічного Співробітництва і Розвитку, Європейського Банку Реконструкції і Розвитку, Міжнародної Мережі Корпоративного Управління, Конфедерації європейських асоціацій акціонерів “Євроакціонери”.

- Національні стандарти -- Кодекси корпоративної поведінки держав, Стандарти корпорацій.

- Моделі корпоративного управління (англо-американська, західноєвропейська, японська, перехідна)[50, с.11].

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є науково-теоретичне дослідження проблеми формування та модифікації управління АТ в Україні, а також оцінки ефективності її функціонування.

Для досягнення вищезазначеної мети необхідним здається вирішити наступні завдання:

- розкрити зміст управління АТ;

- розкрити загальні засади, цілі, завдання та функції управління АТ;

- визначити органи управління АТ;

- з'ясувати моделі управління АТ;

- встановити його елементи та оптимальні способи їхнього формування;

- дослідити порядок прийняття рішень органами управління АТ та їхню ефективність;

- проаналізувати взаємодію між органами управління АТ;

- дослідити стан законодавства та сформулювати пропозиції, спрямовані на усунення суперечностей, що мають місце.

Об'єктом дослідження є відносини, що виникають з приводу створення, діяльності та взаємодії органів управління в АТ, а також соціально-правова природа управління АТ.

Предметом дослідження є система управління АТ, а також особливості правового регулювання статусу органів управління АТ.

Методи дослідження. Застосовано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу, синтезу, індукції, дедукції) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм). З допомогою діалектичного методу досліджується розвиток явища корпоративне управління, її функції у динаміці суспільного розвитку. Ця категорія розглядається у взаємозв'язку з історичними умовами, в яких вона формувалася. Застосування системного методу дозволяє визначити місце кожного з органів корпоративного управління серед суб'єктів управління АТ, їхнє співвідношення з іншими правовими категоріями, зокрема організаційно-правовими формами. Методи абстрагування та узагальнення, аналізу та синтезу використовуються для дослідження теоретичних положень про управління АТ, судової практики. З допомогою порівняльно-правового методу досліджується законодавство щодо управління АТ в різних правових системах, зіставляється з національним законодавством. Методом індукції та дедукції одержані під час аналізу окремих органів АТ висновки поширюються на всі їх види та навпаки, загальні результати використовуються для їхньої пояснення природи. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовується метод тлумачення правових норм. Усі названі та деякі інші методи використовуються для проведення повного і всебічного аналізу практики управління АТ, правових норм, законодавчого регулювання та ознак досліджуваного явища.

Науково-теоретичною базою дослідження є наукові праці вчених: Братуся С. М., Вінник О. М., Саніахметової Н.О., Грібанова В. П., Дзери О. В., Дністрянського С., Кібенко О. Р., Спасибо-Фатєєвої І. В., Назарової Г. В., Здоронок Г. І., Щербини В. С., Євтушевського В. А., Пендак Сарбах А., Луця В. В., Сивого Р. Б., Яворської О. С., Кравчука В. М., Задихайла Д. В., Тенькова С. А., Настіна П. С., Козаченка Г. В., Воронкової А. Е., Посполітака В.В. та інших.

Нормативною базою є Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.

Емпіричну основу роботи становлять рекомендації Вищого господарського суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, статути, внутрішні акти акціонерних товариств, судова практика, а також принципи корпоративного управління міжнародних організацій, рекомендації МФК, кодекси корпоративного управління АТ, а також законопроекти, матеріали науково-практичних семінарів.

Практичне значення результатів. Результати роботи в майбутньому можуть бути використані: 1) для вдосконалення практики управління акціонерними товариствами; 2) для підготовки установчих документів акціонерних товариств; 3) для тлумачення законодавства щодо управління акціонерним товариством.

акціонерне товариство правовий управління

1. Загальні засади діяльності та функціонування органів управління акціонерного товариства

Акціонерним згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про господарські товариства» визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Таким чином, АТ може поєднувати в собі велику кількість акціонерів, які між собою не мають особистих зв'язків. Зазначене зумовлює необхідність організації усієї маси учасників з метою функціонування їх як єдиного цілого. При цьому, для формування і вираження назовні волі АТ як юридичної особи, здійснення від її імені дій правового характеру служать її органи [56]. Згідно зі ст.64 ГК України визначено організаційну структуру підприємства, однак вона вимагає доповнення з урахуванням того, що організаційна структура підприємства, в тому числі створеного в формі АТ, містить у собі не тільки внутрішньогосподарську, але й організаційно-господарську структуру. Організаційна структура АТ має корпоративний характер - акціонери реалізують господарські повноваження стосовно АТ через систему органів, що діє на засадах розмежування компетенції і дотримання визначеної ієрархії. Так, відповідно до ст.29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом (положенням).

Згідно з Принципами ОЕСР 1998 року «корпоративне управління включає систему відносин між керівництвом товариства, виконавчим органом, акціонерами та іншими зацікавленими особами. Корпоративне управління також забезпечує інфраструктуру, через яку встановлюються цілі товариства, засоби досягнення цих цілей та визначається моніторинг їхнього виконання. Корпоративне управління переважно зосереджує свою увагу на проблемах, що з'являються з розмежування власності та контролю, та визначає, зокрема, відносини «замовника-виконавця» між акціонерами та директорами»[54, с.37].

Існують два способи управління АТ акціонерами. Це, по-перше, безпосереднє управління шляхом участі акціонерів у загальних зборах, і, по-друге, управління опосередковане, через обрання своїх представників до виборних органів АТ.

Згідно з Законом про господарські товариства” органами управління АТ виступають:

- загальні збори акціонерів як вищий орган товариства;

- рада товариства (наглядова/спостережна рада) як орган, що представляє інтереси акціонерів у перервах між проведенням загальних зборів, а також контролює діяльність виконавчого органу;

- виконавчий орган -- правління або інший орган, передбачений статутом, що керує поточною діяльністю АТ, представляє товариство у відносинах з третіми особами;

- ревізійна комісія як орган, що контролює фінансово-господарську діяльність виконавчого органу.

В першій половині ХІХ століття Верховний суд США зазначив, що відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю юридичної особи (корпорації), являють собою своєрідний “контракт”, сторонами якого є учасники юридичної особи і держава. “Це контракт про безпеку та відчуження майна. Це контракт, на підставі якого нерухоме та рухоме майно передається корпорації (юридичній особі).” Відповідно, такі договірні відносини між учасниками корпорації та державою покладають на державу обов'язок захисту прав цих учасників [54, с. 83].

Виникнення такої форми господарювання як АТ було зумовлене бурхливим розвитком капіталістичних відносин. Таким чином, АТ розглядається як організація суто ринкового типу, в якій:

- діє принцип, відповідно до якого реальні можливості акціонера щодо його участі в управлінні товариством та розподілі прибутку зазвичай залежать від розміру його (акціонера) частки в статутному капіталі;

- замість гарантій якнайповнішого відшкодування збитків кредиторам товариства, застосовується принцип “обмеженої відповідальності”, що зумовлює необхідність застосування спеціальних механізмів захисту інтересів кредиторів;

- управління справами товариства здійснюється не безпосередньо його учасниками, а за допомогою системи органів, деякі з яких (в Україні -- виконавчий орган) можуть формуватись зі сторонніх осіб (найманих працівників). Одночасно виявляються сучасні тенденції правового регулювання щодо АТ, пов'язані із змінами в господарському житті (його ускладненням, глобалізацією, трасформаційними процесами в Україні та інших державах перехідної економіки), в т.ч. необхідністю захисту інтересів меншості в товаристві [40].

При цьому, на думку О.М. Переверзєва корпоративне управління являє собою внутрішні відносини як підвид організаційно-господарських відносин, передбачених ГК України, що складаються між суб'єктами господарювання і суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю [73].

На думку Вінник О.М., зміни в господарському житті та його ускладнення відбилося на правовому становищі господарських товариств та їхній ролі в системі господарювання корпоративні відносини можна визначити, як такі, що виникають у процесі створення, функціонування та припинення господарських товариств за участю безпосередніх (засновники, учасники, саме товариство, його органи) та опосередкованих учасників (кредитори, споживачі, наймані працівники, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) і забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб. Тобто науковець приєднується до точки зору про комплексний характер корпоративних відносин, проте їх трактує широко і наполягає на віднесення їх до господарських (як різновиду останніх) з огляду на низку обставин:

- належність господарських товариств до суб'єктів господарювання та відповідно - складових елементів господарської системи країни;

- поєднання майнових (сплата вкладів, господарське використання майна товариства, зміна його статутного фонду та ін.) та організаційних (процедура створення товариства, управління товариством, відносини з уповноваженими державними органами з питань контролю за діяльністю товариства) елементів (що притаманно для господарських відносин);

- виникнення частини корпоративних відносин між своєрідними суб'єктами - органами товариства, що визнаються лише господарським правом (на відміну від цивільного) суб'єктами внутрішньогосподарських відносин;

- складність системи інтересів в господарських товариствах, яка включає не лише корпоративні інтереси (загальні - товариства та індивідуальні - його учасників), але й інших осіб, частина з яких є носіями публічних інтересів (зокрема, ДКЦПФР, АМК) і відповідно потребується комплексне застосування приватно-правових і публічно-правових методів регулювання корпоративних відносин (що також притаманно господарським відносинам);

- переважаюча роль в корпоративних відносинах (як їх консолідуючого ядра) господарських відносин, хоча і за наявності елементів відносин іншої галузевої належності - трудових, цивільних, адміністративних, земельних, фінансових та інших [40].

Таким чином, відносини щодо створення, визначення компетенції, організації, прийняття рішень та взаємодії органів управління АТ є складовою частиною корпоративного управління.

Основною метою ефективного управління АТ є створення прибутку для власників капіталовкладень або акціонерів, а у разі збитковості діяльності підприємства -- недопущення банкрутства (неплатоспроможності); або система впливу на учасників корпоративних відносин з метою ефективного використання об'єднаного капіталу.

При цьому, загальними засадами є основні, вихідні положення, що характеризують управління АТ, - мають істотне значення для розуміння його як системи і як механізма. Саме загальні засади, проявляючись на всіх рівнях відповідної системи органів АТ, визначають її організаційні основи, характер діяльності відповідних суб'єктів управління, а також сутність їхньої взаємодії з об'єктами управління [68, с.155].

Сучасні дослідники процеса управління завжди звертали увагу на визначення засад управління. Також вони містяться в чинних нормативних актах, зокрема ЦК, ГК, Законі про господарські товариства, актах ДКЦПФР, НБУ тощо, в тому числі у проектах Закону про акціонерні товариства. Можливим є окреслення наступної системи загальних засад управління АТ.

1. Централізації та децентралізації управління АТ. Централізація полягає у зосередженні найбільш важливих стратегічних рішень в одних руках. Вона є особливо ефективною, коли рішення в АТ приймаються менеджерами із професійними навичками, які знають всі аспекти роботи товариства в комплексі; при цьому забезпечуються єдина фінансова, науково-технічна, виробнича та кадрова політика. Недоліки централізації проявляються, коли влада концентрується в руках людей, не здібних організувати комплексний механізм функціонування АТ, рішення приймаються із запізненням, не налагоджений механізм виконання рішень. Тому централізація повинна мати поміркований характер.

Децентралізація, тобто послаблення централізації шляхом делегування вирішення низки питань нижчестоячим органам управління, структурним підрозділам, є об'єктивною необхідністю, пов'язаною зі зростанням масштабів виробництва та його ускладненням, коли одна або кілька осіб більш не взмозі визначати та контролювати всі рішення, а тим більше виконувати їх [53, с.206].

2. Координації діяльності, що передбачає перехід від прямого керівного впливу на о'бєкт управління до узгодження дій об'єктів корпоративного управління для досягнення єдиної мети [68, c.156].

3. Законності, тобто всі рішення, що приймаються в процесі здійснення управління повинні відповідати діючому законодавству. А враховуючи те, що однією зі сторін таких відносин може виступати акціонер, ця засада напряму пов'язана із захистом прав акціонерів [59, с.322].

4. Залучення учасників АТ до роботи їх органів управління, що передусім стосується такого органу АТ як загальні збори, участь в роботі якого є правом будь-якого учасника. Однак це стосується і можливості участі в інших органах в порядку, що визначений як законом, так і внутрішніми документами АТ [62].

5. Однакове та справедливе ставлення до акціонерів. Система управління АТ повинна забезпечувати однакове ставлення до акціонерів, включаючи дрібних та іноземних акціонерів [20]. Усі акціонери повинні мати можливість вдаватися до ефективних засобів захисту у разі порушення їхніх прав, що має забезпечуватись також відповідною структурою органів управління АТ [50, с.42-43].

6. Таким чином, впроваджується принцип захисту і поваги до корпоративних прав та законних інтересів акціонерів, тобто всім акціонерам гарантується безперешкодна реалізація своїх прав, визначених чинним законодавством, статутом АТ та іншими внутрішніми документами АТ. При цьому, право на участь в управлінні акціонери реалізують шляхом участі в загальних зборах та голосуванні на них, а також через пасивне право - бути можливість обраними до наглядової ради чи ревізійної комісії.

Дана засада закріплена також у Принципах корпоративого управління ОЕСР, відповідно до яких система корпоративного управління повинна захищати права акціонерів. До основних прав акціонерів віднесені права на: надійні методи реєстрації власності; передачу акцій; регулярне та своєчасне отримання інформації про корпорацію; участь та голосування на загальних зборах акціонерів; участь у виборах ради АТ; отримання частки прибутку корпорації [20, с.29; 50, с.30].

Також, повинне забезпечуватись право акціонерів на участь у прийнятті рішень та отриманні достатньої інформації стосовно питань, пов'язаних з фундаментальними змінами в корпорації: внесення змін та доповнень до статуту та аналогічних документів, що регулюють питання управління компанією; додатковий випуск акцій; угоди надзвичайного характеру, що по суті призводять до продажу компанії.

Акціонери повинні мати можливість ефективно брати участь у загальних зборах акціонерів та голосувати на зборах, а також бути поінформованими [70, с.117] про правила, включаючи порядок голосування, що регламентують проведення загальних зборів:

1. Акціонери повинні отримувати достатню та своєчасну інформацію стосовно дати, місця проведення та порядку денного загальних зборів, а також повну та своєчасну інформацію щодо питань, які будуть вирішуватися під час зборів;

2. Акціонерам повинна надаватися можливість ставити запитання наглядовій раді, а також в розумних межах пропонувати включення додаткових питань до порядку денного зборів;

3. Акціонери повинні мати можливість голосувати особисто або заочно, при цьому в обох випадках голоси мають однакову силу [50, с.35].

Колегіальна побудова більшості органів управління АТ призводить до необхідності використання в управлінні методу «підпорядкування меншості більшості» (акціонерам, що володіють значними за розміром пакетами акцій), особливо при прийнятті рішень загальними зборами товариства, формуванні його органів, а отже, і прийнятті останнім юридично значущих рішень; одночасно з цим застосовуються важелі управління, спрямовані на захист інтересів меншості. Підлягають оприлюдненню (розкриттю) структура капіталу та механізми, які дозволяють окремим акціонерам отримувати контроль, що не співставний з їхньою часткою в акціонерній власності.

Однією із сучасних новел, що вводиться для більш ґрунтовного забезпечення прав акціонерів, є інститут корпоративного секретаря. Так, акціонери, працівники або представники інших зацікавлених сторін мають можливість повідомити корпоративному секретареві АТ про будь-які порушення, які, на їхню думку, обмежили їхні права, не боячись каральних санкцій чи збитків у подальшому [79]. Корпоративний секретар, в свою чергу, повинен вжити заходів для аналізу ситуації та виправлення недоліків.

7. Інформаційного забезпечення управління АТ. Тобто в АТ має бути організована комплексна система, що включає збір, зберігання, вибір, перегрупування даних, аналіз інформації. Інформація повинна бути оперативною, а також мати потенціал впливу на прийняття необхідних рішень, ефективну організацію внутрішньо корпоративних відносин. Система управління АТ має забезпечувати своєчасне й точне розкриття інформації з усіх найважливіших питань, що стосуються акціонерного товариства, включаючи його фінансовий стан, продуктивність, власність та управління [20, с.22-23]. Вищий господарський суд України на підставі ч. 1 ст. 116 ЦК та зробив висновок про те, що чинне законодавство передбачає право акціонера вимагати від товариства надання інформації лише щодо документів звітного характеру, а не будь-яких документів по конкретних господарських операціях суб'єктів господарювання [30].

8. Добросовісності (англ. - diligence, care; нім. - Sorgfaltspflicht) та розумності як засада діяльності органів, що здійснюють управління АТ. На підставі аналізу системи інтересів в господарському товаристві Вінник М.О. виділяє корпоративні інтереси двох видів - загальнокорпоративні (як інтереси товариства) та індивідуальнокорпоративні (інтереси окремого учасника/акціонера товариства), визначаються відмінності між ними, засади збалансування цих інтересів як основної умови оптимального функціонування товариства [40]. Участь в керівництві діяльністю АТ означає, як правило, участь в управлінні чужим капіталом. При цьому ефективність управління визначається передусім тим, наскільки повно реалізується майновий інтерес власника капітала, тобто товариства. Засада добросовісності та розумності закріплює вимогу ефективності управління, що характеризується обов'язком менеджера при веденні справ АТ виявляти особливу турботливість, що відповідає хоча б турботливості звичайного підприємця за подібних обставин. В літературі справедливо наголошується, що ці поняття мають не лише правове, але й моральне значення. Так, добросовісним має вважатись менеджер, який повноцінно використовує свої трудові сили, навички, знання та досвід на користь АТ.

Також розумність передбачає здатність менеджера оцінити те, наскільки його знання, досвід достатні для здійснення ним своїх функцій. У разі потреби розумний та добросовісний керівник повинен потурбуватись про отримання консультацій компетентного спеціаліста, а також діяти з врахуванням позитивної практики господарської діяльності, не наражаючи АТ на невиправдані ризики, нормальний результат яких непередбачуваний.

9. Окрім зазначеного вище, необхідно враховувати, що слідування інтересам АТ передбачає лояльність по відношенню до товариства [13, 30]. Така засада управління АТ як лояльність відома праву та законодавству багатьох розвинених держав. Відповідні правила поведінки директорів детально опрацьовані в корпоративному праві США та сприйняті також правовими системами континентального права, зокрема, акціонерним правом Німеччини [68; 20, с.96]. Дана засада передбачає заборону на використання менеджерами їхнього статусу в АТ в особистих цілях, в тому числі шляхом укладення право чинів, а також обернення на власну користь комерційних шансів АТ. Лояльність стосовно АТ також виключає взяття на себе керівником будь-яких функцій, в тому числі участь в діяльності інших осіб, та їх здійснення, якщо це суперечить інтересам АТ. Якщо дану суперечність неможливо усунути, менеджер повинен скласти відповідні повноваження.

Також законодавство Російської Федерації містить цю засаду (ст.71 Федерального Закону «Про акціонерні товариства». При цьому п.3 ст.69 Федерального Закону «Про акціонерні товариства» передбачено для осіб, що здійснюють функції одноосібного виконавчого органу АТ, та для членів колегіального виконавчого органу одночасне обіймання посад в органах управління будь-яких інших організацій допускається лише за згодою ради директорів АТ. Однак наявність такої згоди не звільняє керівника від самостійної оцінки ситуації [69].

Лояльність стосовно АТ зобов'язує членів органів управління АТ перед третіми особами зберігати інформацію, що складає комерційну таємницю, а також будь-яку іншу, в непоширенні якої зацікавлене АТ.

Для втілення вказаної засади у ч.4 ст.92 ЦК України встановлюється відповідальність членів органу юридичної особи за збитки, завдані ними цій особі.

10. Окрім того ефективність управління АТ базується на чіткому поділі відповідальності на всіх рівнях управління, при цьому необхідне розмежування компетенції між його органами управління з використанням системи стримок і противаг [59, с.323].

В світі можливими є дві основні схеми побудови системи корпоративного контролю, а саме: одно- та дворівнева системи [54, с.151]. Наприклад, у Великобританії ця система є однорівневою: в товаристві створюється лише один орган управління (рада директорів), до складу якої входять особи, що за посадою здійснюють безпосередньо управління, та особи, що не беруть участі в управлінні товариством, натомість наділені наглядовими (контрольними) повноваженнями. Останні відомі як “наглядові директори”. Окрім наглядових директорів виділяються “виконавчі” та “тіньові” директори. Під “виконавчим директором” розуміється особа, яка безпосередньо керує справами товариства. “Тіньовий директор” - поняття абсолютно незнайоме українському праву, воно походить з британського права; це особа, за вказівками якої діє колегіальний або індивідуальний виконавчий орган товариства.

В Німеччині застосовується дворівнева структура управління, відповідно до якої виконавчий орган відокремлений від органу, наділеного контрольними повноваженнями, подібно до того, як це передбачено в українському законодавстві. Тобто правління АТ створюється та діє окремо від наглядової (спостережної) ради [50, с.48].

Окремі питання управління АТ містяться в директивах ЄС. Одним з таких документів, що відбиває сучасні європейські тенденції в регулюванні питань корпоративного управління є Регламент про статут європейського акціонерного товариства. В Регламенті на альтернативній основі закріплені однорівнева і дворівнева системи корпоративного управління.

В межах кожної системи управління АТ створюються економічні, соціальні, правові відносини між власниками (акціонерами), менеджерами, працівниками, органами управління та іншими зацікавленими сторонами. Контроль здійснюється системою, яка за умови належного функціонування включає правовий режим, прийняття управлінських рішень, права власників, надійну фінансову звітність та корпоративну культуру [68, с.249].

Зазвичай в Україні поширена триступенева структура управління (загальні збори акціонерів - наглядова рада - виконавчий орган). Однак, двоступенева структура управління стосується тільки АТ із числом акціонерів менше 50. У АТ, в яких налічується понад 50 акціонерів, створення наглядової ради є обов'язковим.

При цьому важливе місце займає, централізація функцій управління і контролю за діяльністю товариства -- забезпечення ефективного контролю за діяльністю правління з боку наглядової ради і підзвітність самої наглядової ради загальним зборам акціонерів [50, с.26].

Вказане знайшло своє нормативне закріплення в п.1.11 Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалених постановою Правління Національного банку України від 28 березня 2007 р. N 98, де наголошується, що корпоративне управління на належному рівні вимагає створення ефективних правових, регуляторних та інституційних засад. Існують чотири основні форми контролю, які мають бути включені до організаційної структури банку для забезпечення належної системи важелів і противаг:

- контроль з боку наглядової (спостережної) ради та правління банку;

- контроль з боку осіб, які не залучені до повсякденної діяльності банку;

- вертикальна структура контролю за різними сферами діяльності банку;

- незалежні служби управління ризиками, внутрішнього аудиту та дотримання законодавства і внутрішніх процедур [14].

11. Важливо, щоб ключовий керівний склад АТ відповідав критеріям професійної належності та відповідності. Законодавство визначає певні вимоги до посадових осіб органів управління. У Законі України „Про господарські товариства” міститься перелік осіб, які можуть обиратись посадовими особами органів управління АТ. Варто звернути увагу на заборону державним службовцям обіймати посади в органах управління АТ, окрім випадків, коли вони здійснюють функції управління акціями, що належать державі й представляють інтереси держави в наглядовій раді й (або) ревізійній комісії.

Наступне суттєве обмеження - заборона на суміщення посад у виборних органах управління. Член одного органу управління не може бути одночасно членом іншого органу управління цього ж АТ. Наприклад, члени наглядової ради не можуть бути членами виконавчого органу та/чи ревізійної комісії і навпаки. Це пов'язано з різноманітними функціональними призначеннями органів управління й певною підпорядкованістю між ними. Крім того, до ревізійної комісії не може обиратися не тільки член правління чи наглядової (спостережної) ради, але й будь-яка інша посадова особа АТ. Цією забороною на поєднання посад практика України відрізняється від наявної в багатьох країнах. Наприклад, в США та Росії, як правило, склад ради директорів (наглядової ради) АТ є комбінацією „зовнішніх” та „внутрішніх” директорів, які одночасно є членами виконавчого органу [68, с.250].

По-третє, законодавчо передбачено, що наглядова рада й ревізійна комісія може обиратися лише зі складу акціонерів даного АТ. Стосовно членів виконавчого органу таких обмежень не передбачається. У світовій практиці вважається почесним обрання до складу, наприклад, наглядової ради відомих економістів, банкірів, вчених, навіть якщо ці особи не є акціонерами АТ.

Крім передбачених законодавством обмежень, Статут АТ може передбачати додаткові вимоги для членів органів управління, наприклад, до віку, освіти тощо. Однак, всі вимоги, що пред'являються до членів органів управління, повинні бути стійкими і постійними. Надто мінливі критерії (наприклад, кількість належних акцій) малозастосовні, тому що вони створюють нестабільність в органах управління і часто є підставою для дострокового припинення повноважень членів органів управління.

Однак законодавче регулювання вказаних питань в Україні, на жаль, на даний час не забезпечує оптимально-збалансованого необхідного врахування інтересів безпосередніх та опосередкованих учасників корпоративних відносин, що спричинює виникнення численних корпоративних конфліктів [75]. На сьогодні чинному законодавству притаманні вади перехідного періоду, неврегульованість великої кількості актуальних питань управління АТ.

12. Основним внутрішнім документом, що закріплює відносини між органами управління АТ є Статут. Слід погодитися з думкою, що правовідносини в рамках діючого акціонерного товариства будуються на основі корпоративних засад і є корпоративними, більшість з яких закладена не стільки в діючому законодавстві, скільки формулюється засновниками як ідеологія АТ в статуті АТ. При цьому, для засновників, які вписують у Статут набір органів управління, не замислюючись над альтернативними варіантами, виникає небезпека не тільки вирішення управлінських задач із меншою ефективністю, але й втрати свого впливу на АТ навіть при володінні великим пакетом акцій. У зв'язку з цим необхідно враховувати засади утворення та організації діяльності органів управління АТ, а саме:

а) демократичність, тобто всі керівні посади в АТ - виборні; учасникам гарантується можливість шляхом прийняття рішень на загальних зборах впливати на визначення загальних напрямів діяльності АТ, контролювати діяльність виконавчого органу та вирішувати питання про доцільність існування АТ.

б) «залишкова компетенція», тобто формування компетенції кожного з органів будується за формулою: «до компетенції включаються повноваження з вирішення тих питань, що не відносяться до виключної компетенції вищестоячого органу».

в) корпоративність побудови діяльності АТ, що полягає в тому, що учасники не можуть приймати рішення безпосередньо, а лише через відповідні органи управління в межах їхньої компетенції.

Головними характерними рисами управління АТ можна назвати прозорість (розкриття) інформації та інформації про діяльність товариства; здійснення контролю за діяльністю виконавчого органу; всебічний захист прав та законних інтересів акціонерів; незалежність контрольного органу (наглядової ради) у визначенні стратегії товариства, моніторингу його діяльності. Основною рисою системи управління АТ є відокремлення процесів володіння і управління [50, с. 10].

Питання управління АТ мають комплексний характер, а система норм, які їх регулюють, є складовими корпоративного права. Вчені до даного часу ведуть дискусії про місце корпоративного права та ставлять питання про його самостійність як галузі права. За окремими ознаками його відносять як до цивільного (зобов'язального або до речового права), так і до адміністративного або господарського права. Зважаючи на комплексний та багатоаспектний характер відносин з корпоративного управління, а також наявність окремого предмету регулювання (незалежного від норм регулювання інших галузей) підтримуємо точку зору Кравчука В.М. та вважаємо корпоративне право галуззю права, що регулює відносини між учасниками, юридичними особами та їхніми органами у зв'язку зі створенням, управлінням та припиненням юридичних осіб [59, с.13]. Основними суб'єктами корпоративних правовідносин є акціонери (фізичні та юридичні особи, а також держава), групи акціонерів та органи управління АТ. Отже, корпоративне управління це передусім правовідносини.

Одним із механізмів щодо імплементації вказаних засад як ідеології в кожне окреме АТ може бути затвердження внутрішніх Кодексів корпоративного управління, що останнім часом набуває широкого поширення серед українських АТ. Розвиток акціонерного законодавства України і практики у сфері управління АТ мають здійснюватися з урахуванням Принципів корпоративного управління ОЕСР, що є міжнародно визнаними стандартами корпоративної поведінки. Для забезпечення належної роботи органів АТ при формуванні структури управління мають дотримуватися принципи оптимального розподілу функцій, що забезпечує належну спеціалізацію кожного органу.

Окреслені засади управління АТ не є визначеними один раз і назавжди. Вони можуть переглядатись, переосмислюватись та коригуватись. Однак на сьогодні вони мають істотне значення для розуміння системи та механізма управління АТ, а також є орієнтирами для його розвитку та вдосконалення.

2. Вищий орган управління акціонерним товариством

Загальні збори акціонерів традиційно є вищим органом АТ. Це обумовлено передусім правовим статусом акціонерів як осіб, що мають право на участь в управлінні справами товариства. При цьому даний орган не є виборним. Саме цей орган уповноважений вирішувати будь-які питання діяльності АТ.

Право акціонерів на участь в прийнятті найважливіших рішень життєдіяльності АТ гарантується ЦК, ГК та Законом про господарські товариства. Також компетенція загальних зборів як вищого органу управління АТ передбачена Законом про господарські товариства, ЦК та ГК.

Повноваження загальних зборів можна розділити на дві групи: ті, що належать до виключної компетенції загальних зборів; та ті, що можуть бути делеговані іншим органам управління АТ.

Питання виключної компетенції поділяються на дві групи передбачені законом та передбачені статутом.

До виключної компетенції, передбаченої законом, належать повноваження: 1) передбачені ЦК України; 2) передбачені Законом про господарські товариства; 3) передбачені іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 159 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів належать чотири повноваження:

1. Внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу Так, відповідно до ч. 1 ст. 156 ЦКУ, акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій.

2. Обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства. Дане положення кодексу до цього часу зазнає критики, оскільки загальновизнаною кращою практикою корпоративного управління є обрання та відкликання членів виконавчого органу наглядовою (спостережною) радою - органом, який здійснює загальне керівництво справами товариства та представляє інтереси акціонерів [20, с.47].

3. Затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків АТ. Дана норма являє собою скорочений варіант п. “д” ч. 5 ст.41 Закону про господарські товариства, оскільки законодавець залишив поза увагою у ЦК повноваження загальних зборів щодо затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, при цьому варто відзначити, що у ЦК взагалі відсутня згадка про ревізійну комісію як орган АТ.

4. Рішення про ліквідацію АТ. Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -- правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Статтею 159 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів віднесено лише рішення про ліквідацію акціонерного товариства, в той час як згідно з Законом про господарські товариства виключно загальними зборами приймається також рішення про припинення товариства в результаті передачі його майна, прав та обов'язків правонаступникам, а також рішення про призначення ліквідаційної комісії та затвердження ліквідаційного балансу.

При дослідженні питання виключної компетенції загальних зборів АТ слід звернутися до ст. 41 Закону про господарські товариства, в якій питання виключної компетенції викладені дещо по-іншому, ніж у ЦК України. При цьому до неї віднесено:

? внесення змін до статуту товариства;

? затвердження річних результатів діяльності АТ, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

? створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

? прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Окрім того, у Законі про господарські товариства визначені питання виключної компетенції загальних зборів, які стосуються діяльності дочірніх підприємств АТ. Це: затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, затвердження їхніх статутів.

До виключної компетенції загальних зборів віднесено і інші повноваження, зокрема ч. 2 ст. 9 Закону України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” - прийняття рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів; ст. 38 Закону України “Про банки і банківську діяльність” - визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання; ст. 15 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” - затвердження укладених договорів з компанією з управління активами та зберігачем, а також затвердження рішень про їх розірвання; затвердження змін до регламенту корпоративного інвестиційного фонду.

Щодо невиключної компетенції загальних зборів АТ, то згідно зі ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Існує проблема, що стосується порядку укладання значних угод і угод, відносно яких має місце зацікавленість посадових осіб АТ.

Проект закону України „Про акціонерні товариства” відносить укладання значних угод і угод, стосовно яких має місце зацікавленість, а також схвалення їх загальними зборами АТ, якщо вони укладаються в процесі поточної господарської діяльності, до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів. Вказані норми проектів виникли через необхідність вирішення існуючої проблеми: чинне законодавство передбачає процедуру затвердження значних угод, що викликало суперечки на практиці і відмову судових органів у задоволенні позовів про визнання незатверджених угод недійсними [30]. Однак практичні труднощі не свідчать про те, що повноваження щодо затвердження угод має порожній юридичний зміст. Можливо, в судових справах слід ставити питання не про недійсність зазначених угод, а про визнання їх такими, що не вступили у дію. Угоди, які укладаються виконавчим органом і вимагають затвердження загальними зборами акціонерів, можна вважати різновидом так званих умовних угод, тобто тих, що вступають у дію з моменту затвердження угоди, а отже, в даному випадку голова виконавчого органу уповноважений лише на укладання умовної угоди [58, с.160-161].

Таким чином, доцільним є збереження в компетенції загальних зборів акціонерів повноваження щодо затвердження значних угод, а також встановлення такого ж режиму щодо угод, стосовно яких має місце зацікавленість, і режиму схвалення угод, укладених під час звичайної господарської діяльності. При цьому захист інтересів третіх осіб, що вступають у договірні відносини із АТ, гарантується їхнім правом на ознайомлення, при укладанні угоди, зі статутом з метою перевірки повноважень посадової особи. Розумним буде передбачити, що юридичне значення для третіх осіб мають обмеження компетенції виконавчого органа, встановлені в статуті, а інші внутрішні акти поширюють свою дію тільки на внутрішні відносини і не тягнуть за собою правових наслідків для третіх осіб. Доцільно для захисту прав акціонерів законодавчо впровадити процедуру на зразок: договір (угода) на суму, що перевищує певну, зазначену у статуті АТ, укладається головою правління на підставі колективного рішення правління, ухваленого після отримання згоди наглядової ради на укладення цього договору (угоди).

Згідно зі ст.4 ЦК України установчі документи АТ повинні містити відомості про компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів. А отже, статутом АТ до компетенції загальних зборів акціонерів можуть бути віднесені інші питання (наприклад, право затверджувати бізнес-план АТ тощо).

З іншого боку, також статутом або рішенням загальних зборів акціонерів можуть визначатися повноваження загальних зборів, які делегуються акціонерами наглядовій (спостережній) раді або виконавчому органу. Не можуть бути делеговані повноваження, які відповідно до законодасвтва належать до виключної компетенції загальних зборів (ч.2 ст.159 ЦК).

ч.4 ст.159 ЦК України рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у ³/₄ голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо: внесення змін до статуту товариства та ліквідації товариства. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік. Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та повідомлення акціонерів встановлюються статутом АТ і законом. Відповідно до чинного законодавства Загальні збори акціонерів можуть бути:

- черговими проводяться не менше одного разу на рік - за результатами роботи АТ протягом року. Перші річні Загальні збори акціонерів проводяться не пізніше, ніж через рік після державної реєстрації АТ. Чергові збори доцільно проводити після закінчення фінансового року, а саме не пізніше останньої дати подання звітності до державної податкової адміністрації, оскільки компетенція зборів включає затвердження річного балансу АТ.

- позачерговими скликаються у разі необхідності в будь-який час із дотриманням певних вимог. Відповідно до аб.2 ч.4 ст.159 ЦК позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси АТ в цілому. Отже, АТ варто передбачити в статуті конкретні обставини, за яких мають бути скликані позачергові загальні збори.

Сам процес проведення загальних зборів у кожному АТ регулюється по-різному: або шляхом закріплення відповідної процедури у Статуті АТ, або шляхом затвердження Регламенту проведення загальних зборів АТ чи іншого подібного внутрішнього нормативного акту. Так, згідно з чинним законодавством у статуті АТ мають міститись наступні положення щодо загальних зборів: компетенція загальних зборів; порядок скликання та проведення зборів; умови скликання та проведення позачергових загальних зборів; порядок прийняття рішень зборами; перелік питань, для ухвалення яких необхідна кваліфікована більшість голосів; спосіб персонального повідомлення власників іменних цінних паперів про скликання загальних зборів; порядок доведення до відома всіх акціонерів рішення про зміни в порядку денному.

Загальні збори є важливим механізмом контролю над діяльністю товариства, інструментом, що дозволяє впливати на таку діяльність. Саме тому питання ефективного функціонування загальних зборів акціонерів як органу, що реалізує всю повноту влади акціонерів, є надзвичайно актуальним, а проблеми, які виникають при скликанні й проведенні загальних зборів акціонерів, мають бути врегульовані нормами чинного законодавства.

Скликання загальних зборів може здійснюватись:

? на вимогу акціонерів;

? на вимогу наглядової (спостережної) ради;

? за ініціативою правління;

? на вимогу ревізійної комісії.

При цьому варто зауважити, що виконувати дії по скликанню зборів мають лише правління та акціонери, у разі, якщо вони надали відповідну вимогу правлінню, а воно протягом 20 днів її не виконало. Право скликати збори наглядовій раді та ревізійній комісії законодавством не надане.

Послідовність дій, пов'язаних із скликанням та проведенням загальних зборів закон пов'язує з певними періодами або моментами часу, які, згідно з вимогами цивільного законодавства, називаються строками та термінами (ст.cт. 251, 252 ЦК України). Строки здійснення окремих дій, пов'язаних із скликанням та проведенням загальних зборів, можуть бути встановлені у статуті товариства. Встановлені у статуті строки не можуть змінювати строки, визначені законодавством. ЦК України визначається порядок встановлення закінчення строку та вчинення дій в останній день строку. Особливе значення для організаторів загальних зборів має порядок визначення строку надання тих чи інших письмових повідомлень. Згідно з п. 2 ст. 255 ЦК письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Під час підготовки і проведення зборів АТ може призначати відповідальних осіб, а також створювати певні органи, як-то:

- Організаційний комітет для виконання організаційно-господарських розпоряджень правління, пов'язаних з підготовкою загальних зборів.

...