Правове регулювання майнових відносин в акціонерному товаристві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження даної теми є досить значною. Це спричинено економічними процесами, що активізувалися саме в незалежній Україні. Той прототип ринкової економіки, створенню якого сприяли Закон України «Про власність» від 07.02.1991 р. та Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 р. активізував вільний рух індивідуального капіталу, який у своєму розвитку набрав ознаки мобільності та гнучкості. З'явився приватний власник, який отримав право вільно розпоряджатися власним капіталом, в тому числі і отримувати прибуток від його вдалого розміщення. Більше того, згодом виникла необхідність концентрації (об'єднання) цього капіталу для досягнення спільних цілей багатьох власників. Таким чином, в сучасних умовах практично весь капітал світу є акціонерним. В Україні створення акціонерних товариств та їх успішне функціонування перш за все необхідне для розбудови економіки і створення власного виробничого потенціалу, а також вже остаточного роздержавлення й приватизації власності, яка має за мету створити багатоукладну економіку й ефективного власника.

Предметом дослідження даної теми є проблеми правового регулювання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. На сьогоднішній день утворення та діяльність акціонерних товариств регулює значна кількість нормативно-правових актів, серед яких Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» та інші нормативно-правові акти, а також, що є не менш важливим, акти державних органів, покликані за допомогою владних повноважень встановлювати норми поведінки для акціонерних товариств. Далі в роботі висвітлені випадки неоднакового регулювання цими нормативно-правовими актами питань діяльності акціонерних товариств. Це явище викликано, на мою думку, відсутністю акта, який би вміщував в себе комплексне регулювання утворення, діяльності та припинення акціонерних товариств, а також узгодженого з іншими нормативно-правовими актами за для усунення будь-яких непорозумінь та неточностей, що можуть виникнути на практиці.

Для того, щоб ефективно виконати поставлені завдання держава та суспільство повинні чітко сформулювати що ж саме зумовлює прийняття окремого закону, присвяченого АТ. Розвиток законодавства, що регулює діяльність господарських товариств, його подальша спеціалізація і диференціація зумовлюють необхідність законодавчого врегулювання на рівні окремого закону статусу АТ, особливостей його створення, діяльності та припинення діяльності.

Верховна Рада України має на даний момент законопроект «Про акціонерні товариства», поданий Кабінетом Міністрів України та зареєстрований у Верховній Раді України 15 лютого 2007 року № 3177. Це єдиний законопроект, який пройшов перше читання (15 травня 2007 р.) і є тим, що претендує мати статус закону, але, власне, на мою думку потребує ще доробок та глибокого аналізу, а також винесення його положень на широке обговорення зацікавленої громадськості. Адже небезпека прийняти нормативно-правовий акт, який би просто лобіював чиїсь конкретні інтереси в Україні присутня, але і держава і суспільство не можуть собі такого дозволити перш за все через спільне прагнення до розвитку корпоративних відносин, а не їх гальмування.

В ряді країн існують спеціальні законодавчі акти, які окремо регулюють статус АТ, порядок їх утворення і діяльності, (наприклад у Німеччині, де діє закон 1965 р., та в Російській Федерації, де діє закон 1995 р.). Відтак, відповідні законодавчі ініціативи не виникають на порожньому місці. Недосконалість Закону України «Про господарські товариства», застарілість комплексу норм, що регулюють статус акціонерних товариств. Тож прийняття такого закону знаменує собою оновлення законодавчого регулювання статусу акціонерних товариств, ліквідацію численних колізій та правових прогалин у відповідному механізмі правового регулювання.

Деякі вчені постійно висловлюються за поліпшення рівня захисту прав акціонерів в Україні на основі нового нормативно-правового акту, за узагальнення судової практики щодо вирішення корпоративних спорів, тому є підстави вважати, що і уся наукова спільнота, і держава в особі Верховної Ради України прагне досягти єдиних цілей.

Одночасно із обговоренням законопроекту слід прищеплювати культуру корпоративного управління на українських підприємствах, створюючи належні умови для інвестування коштів у їх розвиток. Корпоративне управління, на думку дослідників, має забезпечити: належну увагу до інтересів акціонерів; рівновагу впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин; фінансову прозорість діяльності акціонерних товариств; запровадження правил раціонального менеджменту та належного контролю за діяльністю АТ; сприяння розвитку інвестиційних процесів, забезпечення впевненості та підвищення довіри інвесторів; підвищення ефективності використання капіталу та діяльності акціонерних товариств.

Об'єктом правового регулювання є господарські відносини, що виникають при безпосередньому функціонуванні акціонерних товариств. Велика увага в будь-якому джерелі перш за все приділяється майновим господарським відносинам, так як звичайно, основою акціонерного товариства є його статутний фонд, а також майновий інтерес кожного акціонера. Як визначається далі в роботі, романо-германська система права передбачає дві групи об'єднань: об'єднання осіб та об'єднання капіталів. Акціонерне товариство без вагань можна віднести до другої групи. Тому, на мою думку, навіть повноваження органів акціонерного товариства, чи правління, чи Загальних зборів учасників, чи спостережної ради визначаються в кожному окремому акціонерному товаристві з урахуванням майнових інтересів.

Метою дослідження даної роботи є вивчення наявної нормативно-правової бази, що регулює утворення, діяльність та припинення акціонерних товариств, дослідження наукового та публіцистичного матеріалу цієї тематики, думок та позицій різних вчених тощо. Також актуальним було дослідження зарубіжного досвіду утворення, діяльності та припинення акціонерних товариств, порівняння законодавства різних країн, актів регулювання та судової практики. Так, зокрема перевага надавалася країнам близького зарубіжжя, країнам - членам Європейського союзу, конкретно європейському праву, що регулює діяльність компаній та нормативно-правові акти якого пройшли випробування часом. Важливим є дослідження різних моделей управління акціонерним товариством, особливості управління в США, Англії, Франції, Польщі, Чехії, Російській федерації, Німеччині. А також складовою мети дослідження даної теми був аналіз сучасного стану розвитку акціонерних товариств, тут я маю на увазі саме розвиток. Так, узагальнено можна підкреслити, що за останні роки зменшилась кількість грубих порушень законодавства акціонерними товариствами, набув певного вигляду та сенсу фондовий ринок України, та значно збільшився обсяг судової практики, так чи інакше пов'язаної з акціонерними товариствами.

Методами дослідження в даній роботі є загально правові методи та спеціальні. Так, загально правовими можна назвати метод порівняльний, метод аналізу, історичний метод. За допомогою порівняльного методу вивчено особливості розвитку акціонерних товариств у різних країнах світу, визначено напрями розвитку акціонерних товариств в Україні. За допомогою методу аналізу визначено ефективність практичного застосування норм права, їх співвідношення та ієрархію. Історичний метод допомагає визначити етапи розвитку акціонерних товариств, походження того чи іншого явища, що їх стосується, досвід управління та вирішення ключових питань. Історичний метод перш за все повертає нас у минуле, надає повні статистичні дані, на основі яких можна сформулювати відповідне правильне рішення.

Під спеціальними методами маються на увазі ті, які безпосередньо застосовуються у юриспруденції та мають свою специфіку. Так, спеціально-правовий метод передбачає використання в роботі специфічних правових засобів, зокрема це стосується обробки законодавства України, вивчення судової практики та отримання на основі цього певних висновків тощо.

Структура магістерської роботи передбачає її поділ на розділи, які торкаються найважливіших питань утворення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Так, у роботі наводиться чотири розділи та відповідно тринадцять підрозділів. Розділи йдуть по черговості законодавчого регулювання та містять у собі підрозділи, які вже торкаються конкретних питань. На початку роботи присутній перелік скорочень, в якому подаються найуживаніші в роботі терміни та їх скорочення. Розділ перший висвітлює питання сутності акціонерного товариства, його походження, закономірностей розвитку та формулювання основних ознак акціонерного товариства.

Другий розділ торкається створення акціонерного товариства, в підпунктах є державна реєстрація акціонерного товариства, його статут, реєстрація випуску акцій та проспекту емісії, а також міжнародний досвід створення та управління.

В третьому розділі докладно висвітлено створення та діяльність органів управління акціонерного товариства. Так, багато уваги приділено загальним зборам акціонерів, порядку їх скликання, проведення та прийняття рішень, а також можна побачити характеристику виконавчого органу, спостережної ради та ревізійної комісії.

Четвертий розділ містить докладний опис майновий відносин в акціонерному товаристві, порядок формування статутного капіталу, шляхи його зменшення та збільшення. Багато уваги приділяється майновим правам акціонерів, наводяться приклади їх можливого порушення та відновлення.

Закінчує роботу висновок, який підсумовує досягнення та визначає власну думку з приводу основних питань діяльності акціонерних товариств.

акціонерний товариство правовий майновий

1. Правова природа акціонерного товариства

Формування і розвиток ринкових відносин в Україні цілком закономірно поширили таку популярну форму господарювання, як акціонерні товариства. Відроджуючись після багатьох десятиліть забуття інститут господарських товариств реалізується і на теренах української держави, та особливе місце у ньому все ж таки посідають акціонерні товариства. Це зумовлено численними перевагами, що притаманні цьому виду господарських товариств: можливістю використання в усіх секторах економіки (державному, комунальному, приватному), в більшості сфер народного господарства, в процесі роздержавлення та приватизації, а також як зручного засобу інвестування вітчизняного виробництва шляхом залучення коштів численних акціонерів-інвесторів, що набувають можливість взяти участь в управління справами таких товариств і в розподілі прибутку, отриманого від їх діяльності, без тягаря додаткової майнової відповідальності у разі негараздів. В цій організаційно-правовій формі підприємницької діяльності створюється більшість нових великих та середніх підприємств, банків, страхових організацій, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

Акціонерне товариство (корпорація) - основна організаційна форма соціального ринкового господарства, представлена акціонерними компаніями, концернами, холдингами, фінансово-промисловими групами та іншими інтегрованими формуваннями. Колективне прийняття рішень і розподіл функцій власності і управління, можливість злиття капіталів і вилучення будь-яким власником своєї частки шляхом вільного продажу, залучення заощаджень населення через фондовий ринок - усі ці переваги перетворили корпорації у найбільш ефективну, потужну і перспективну форму організації підприємницької діяльності.

Корпорація підприємств України стала основою роздержавлення і приватизації державних підприємств. Українське суспільство вдається до використання цієї організаційної форми господарювання, не маючи власного досвіду та забезпечуючи його інституції. Тому проблема становлення та ефективного функціонування акціонерних відносин стала однією з найболючіших, і найменш розроблених у науковому і нормативно-правовому плані проблем вітчизняної науки.

Порядок створення і діяльності окремих видів господарських товариств регулюється ст. 79-92 ГК України, Цивільним кодексом України та іншими законами України. У ст. 79 ГК України наводиться таке визначення: господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Принципово новим є регламентація в зазначеній статті того, що у випадках, передбачених ГК України, господарське товариство, як і саме акціонерне товариство, може діяти у складі одного учасника. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин споживачі, наділені господарською компетенцією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також громадян, громадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються ГК України та відповідними законами України.

Господарські товариства є юридичними особами. Як зазначалося, суб'єкти господарювання є юридичними особами, які стали засновниками або учасниками господарського товариства і водночас зберігають статус юридичної особи. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

Товариства поділяють на дві групи: об'єднання капіталів та об'єднання осіб. До першої групи належать такі товариства, які при їх створенні передбачають об'єднання майна засновників та учасників і необов'язкову особисту участь (тобто підприємницьку діяльність). До другої групи належать товариства, в яких їх засновники беруть участь і не тільки майновими внесками, а й безпосередньо особисто. Як об'єднання капіталів розглядають такі товариства: акціонерні та товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю. До об'єднань осіб відносять повні та командитні товариства.

Також акціонерні товариства можуть відрізнятися в залежності:

від способу створення та порядку відчуження акцій (відкриті та закриті акціонерні товариства);

від виду їх діяльності (акціонерні банки, страхові організації, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії тощо);

від характеру здійснюваної ними діяльності - безпосереднє здійснення господарської діяльності (підприємства у формі акціонерних товариств) чи управління господарською діяльністю інших суб'єктів господарювання (холдингові компанії);

від виду (мети) господарської діяльності (традиційні комерційні, що діють з метою отримання прибутку, і некомерційні (фондові біржі);

від форм власності, на базі якої утворюються та в якій перебуває весь пакет або певний відсоток акцій товариства (державні, комунальні, колективно-приватні, змішані (засновані на публічній і колективно-приватній власності).

Акціонерним є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і відповідає за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик пов'язаних з діяльністю товариства збитків у межах вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство є різновидом господарського товариства. Це означає, що на нього поширюються загальні положення про господарські товариства, з урахуванням специфіки цього виду юридичних осіб. На відміну від статутного фонду інших господарських товариств, статутний фонд акціонерного товариства поділяється на частки, право власності на які підтверджується акціями.

Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначаються ГК України, законом про державні підприємства, законом про господарські товариства та іншими законодавчими актами. Зумовлене капіталістичним способом виробництва акціонерне товариство як форма торгового товариства виникло на початку його розвитку і широко використовується в сучасних умовах. У формі акціонерного товариства діють як приватно-, так і державно-капіталістичні підприємства. До цієї форми належать також підприємства змішаної економіки.

Найповніше визначення поняття акціонерного товариства міститься в § 1 Закону про акціонерні товариства ФРН: 1) Акціонерним є товариство, що володіє власною правосуб'єктністю. За зобов'язаннями товариства перед кредиторами відповідає лише майно товариства. 2) Акціонерне товариство має розбитий на акції основний капітал. У ст. 73 Закону про торгові товариства Франції наведено таке визначення цього поняття: «Акціонерне товариство - це товариство, капітал якого розбитий на акції і яке засновується між учасниками, що відповідають за збитки лише в межах їхніх внесків. Учасників не може бути менше семи».

Акціонерному товариству у праві Франції та ФРН відповідає в Англії публічна компанія з обмеженою відповідальністю в межах номінальної суми паїв. З наведених визначень поняття акціонерного товариства випливають і його основні відмітні правові особливості, що зумовили велике поширення цієї організаційної форми в усіх системах права капіталістичного світу:

· акціонерне товариство визнається юридичною особою;

· акціонерне товариство несе перед кредиторами виняткову майнову відповідальність у межах належного йому майна;

· акціонери несуть ризик пов'язаних з діяльністю товариства збитків у межах вартості тільки належних їм акцій.

Цивільний кодекс України, зокрема ст. 152 чітко визначає, що акціонерне товариство це товариство статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства й несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

З визначення випливає, що за українським законодавством акціонерне товариство це не що інше як об'єднання капіталу та осіб, що мають виключно майновий інтерес на отримання прибутку.

Економічна сутність акціонерного товариства полягає в концентрації капіталу, за якої не завжди необхідно і можливо робити значні внески одним чи декількома інвесторами, коли більш доцільним є об'єднання коштів багатьох дрібних інвесторів. Акціонерне товариство виступає найбільш прийнятною організаційно-правовою формою для такого об'єднання. Крім того, законодавством установлені випадки, коли суб'єкт підприємницької діяльності може бути створений лише в формі акціонерного товариства.

Так, згідно зі ст. 7 Закону України від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» корпоративний інвестиційний фонд створюється у формі відкритого акціонерного товариства. Підприємство у формі акціонерного товариства є найвигіднішим і найпоширенішим типом організації підприємства на Заході. По-перше, його корпоративна форма забезпечує мобілізацію великих грошових сум шляхом реалізації акцій серед населення. По-друге, вона забезпечує передачу окремих інтересів власності, оскільки акції можуть легко продаватися іншим особам. По-третє, вона накладає на акціонера відповідальність тільки у межах свого капіталу.

Акціонерні компанії поділяють на два основних типи:

1. відкриті, акції яких вільно продаються і їх купують усі бажаючі. У деяких країнах (наприклад США) такі компанії називають публічними;

2. закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників. Середня кількість акціонерів в акціонерній компанії США - до 60 тис., а в наймогутніших акціонерних компаніях - понад 4 млн. осіб. У закритих акціонерних компаніях - до 300 осіб.

Згідно зі ст. 81 ГК України акціонерні товариства можуть бути:

- відкритими;

- закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Отже, такий вид господарського товариства як акціонерне можна охарактеризувати як господарську організацію корпоративного типу, яка має статутний фонд, поділений на частки - акції рівної номінальної вартості і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями лише власним майном; акціонери за борги товариства не несуть додаткової відповідальності, а у разу несприятливого перебігу справ ризикують лише коштами, сплаченими за акції.



1.1 Історична довідка

Елементи акціонерних товариств деякі науковці віднаходять і в Давній Греції в VIII-VI століттях до н.е. тут виникли своєрідні товариства за участю купців, які вели морську торгівлю, та їх позичальників, які були компаньйонами власника судна. Стародавній Рим увібрав у себе надбання підкорених народів, а також греків-колоністів, що асимілювалися серед місцевого населення і відповідно принесли досвід організації господарського життя. Це дозволило створити такі організаційно-правові форми як: договірне товариське об'єднання (societas), що являло собою прототип сучасного простого товариства (договору про сумісну діяльність); організація корпоративного типу (universitatas corpus), що стала праобразом інституту юридичної особи та товариство публікантів (societates vecigalium publicanoriom) - змішана форма societas і universitatas, яке багатьма дослідниками трактується як першоджерело виникнення акціонерного товариства.

В епоху середньовіччя розвиток господарських відносин також сприяв удосконаленню організаційно-правових форм господарювання, певним чином підготувавши підґрунтя для виникнення акціонерних товариств. Найближчими до сучасних організаційно-правових форм господарювання були генуезькі маони та генуезькі банки.

Генуезькі маони (товариства з торговими цілями як об'єднання державних кредиторів), що надавали державі позики, для погашення яких і сплати високих відсотків держава надавала організації кредиторів - маонам право управляти державними боргами та збирати доходи для погашення державних боргів. Частка участі в капіталі іменувалась loca, право власності на яку фіксувалось в спеціальних книгах маонів; loca вільно відчужувалася з відповідною фіксацією у цій книзі. Управління маоном здійснювалося за допомогою зборів учасників, які збиралися не рідше одного разу на рік і вирішували питання розподілу доходів та обирали раду з п'яти осіб, що діяла в перерві між зборами, і збирачів доходів.

Генуезькі банки - кредитні установи, учасниками яких були державні кредитори (найбільш відомий - банк Св. Георгія); створювалися з тією ж метою, що і маони (для погашення боргів уряду та збирання доходів); основний капітал складався з боргів уряду і поділявся на паї (loca); управління здійснювалося за допомогою органів: а) загальних зборів, що складалися з 480 членів, кожний з яких мав володіти щонайменше 10 паями; б) виконавчого органу - ради протекторів, члени якого обиралися на один рік за наявності значного майнового цензу.

Безпосередній період створення акціонерних товариств (компаній) тісно пов'язаний з Англією та Голландією кінця XVI - початку XVII ст., коли бурхливого розвитку набула морська торгівля, пов'язана з великими географічними відкриттями - Індії та Нового Світу, значним пожвавленням торгівлі з Африкою, тощо.

Так, попередниками сучасних акціонерних товариств можна вважати англійську Ост-Індійську компанію (1600 р.); голландську Ост-Індійську компанію (1602 р.), французьку «Компані дез Енд оксіданталь», а перший акціонерний банк - у 1694 р. в Англії.

Проте до 30-х років XIX ст. акціонерних товариств було дуже мало. Перша економічна криза 1825 р., процес переростання продуктивними силами вузьких меж індивідуальної капіталістичної власності зумовили розвиток акціонерних компаній та акціонерних банків, він стає економічно неминучим, оскільки індивідуальні капіталісти не спроможні були будувати залізниці, інші великі об'єкти. Найшвидшими темпами акціонерні компанії виникали в останній третині XIX ст. Однак до 30-х років XIX ст. акціонерні товариства були відносно рідкісним явищем. Основною формою капіталістичних підприємств були такі, що належали приватним особам.

Найбільшого розвитку АТ зазнали при будівництві залізниць, яке активно розпочалось у 30-ті роки XIX ст. Акціонерне товариство стає домінуючою формою капіталістичного підприємства спочатку у сфері залізничного транспорту і кредиту (акціонерні банки). З розвитком важкої промисловості з високою питомою вагою основного капіталу в сукупному капіталі промислових підприємств і зростанням концентрації та монополізації промисловості акціонерна форма стає домінуючою у всіх галузях, крім сільського господарства.

У Франції започаткування акціонерної форми підприємництва відбувалося насильницьким шляхом - за ініціативою і посиленим королівським контролем, що стало однією з головних причин невдач створених у першій половині XVII ст. акціонерних товариств для проведення морських експедицій.

У Німеччині напередодні франко-прусської війни 1870-1871 рр. було всього 459 акціонерних товариств. У 1909 р. їх кількість перевищила 5,2 тис. (капітал 14,7 млрд. марок), перед Другою світовою війною акціонерних товариств було близько 5,5 тис. з капіталом 21 млрд. марок. У Великобританії за 1914-1937 рр. кількість акціонерних товариств зросла з 64,7 тис. до 153,8 тис., а акціонерний капітал - з 12,1 до 30,1 млрд. дол. Питома вага акціонерних товариств у загальній кількості промислових підприємств США за період з 1904 по 1939 р. зросла з 23,6 до 51,7%, а в продукції промисловості - із 73,7 до 92,6%. На частку АТ у Сполучених Штатах припадало 69% у 1947 р., 78% у 1962 р. сукупної виручки всіх підприємств.

У дореволюційній Росії перше акціонерне товариство - «Російська у Константинополі торгуюча компанія» - виникло у 1757 р. У Росії у 1861 р. налічувалось 120 АТ (без залізниць) з капіталом 100 млн. руб., в 1881 р. - 635 з капіталом 840 млн. руб., на початку 1917 р. - 2,9 тис. з капіталом 6,7 млрд. руб. Для багатьох акціонерних товариств царської Росії була характерною участь іноземного капіталу. У 1916-1917 рр. в акціонерних товариствах видобувної галузі іноземним монополіям належав 91% капіталу, у металообробній - 42%, у хімічній промисловості - 50%, текстильній - 28%.

Політичні події 1917 року в Російській імперії викликали значні зміни як в економіці країни в цілому, так і в акціонерному законодавстві зокрема. У 20-х роках ХХ ст. спостерігався значний розвиток акціонерних компаній, який був тісно пов'язаний із запровадженням радянським урядом принципів нової економічної політики. У той час було видано ряд законодавчих актів, які регламентували правові аспекти організації та діяльності в країні акціонерних товариств.

Значними темпами зростання акціонерних товариств у Російській імперії охарактеризувався період між лютневою і жовтневою революціями 1917 року. У березні того ж року російський Тимчасовий уряд прийняв постанову, яка ліквідувала раніше існуючі в країні нормативні акти, що обмежували діяльність акціонерних компаній. Згідно з документом, міністр торгівлі та промисловості дістав повноважень щодо затвердження статутів всіх акціонерних товариств. Останнім дозволялося збільшувати свої статутні фонди до межі, яка дорівнювала їхньому подвійному первісному розміру.

Слід зазначити, що Тимчасовий уряд не провів повноцінної реформи акціонерного законодавства, а лише обмежився частковим перерозподілом функцій між державними органами влади. Проте постанова Тимчасового уряду значно сприяла розвитку в країні акціонерної форми власності та ринку цінних паперів. Так, до вересня 1917 р. було створено 734 акціонерні компанії, сумарний статутний капітал яких становив 1,96 млрд. руб.

Однак вже у грудні 1917 р. радянська влада розпочала політику націоналізації банків та великих промислових підприємств. У таких умовах акціонерні компанії припинили своє існування, проте їхні акції не були повністю анульовані. Тільки на початку 1919 р. акції націоналізованих акціонерних товариств було ліквідовано, а всі підприємства переведено на державне фінансування.

З початком проведення в країні нової економічної політики у 20-х роках ХХ ст. відбулося відродження акціонерних товариств. На той період вони являли собою одну з форм управління промисловістю, торгівлею та банками.

У травні 1922 р. вийшла Постанова ВЦВК «Про основні приватні майнові паї», яка дозволяла засновувати акціонерні товариства всім правоздатним громадянам країни. Крім того, у листопаді того ж року було прийнято Цивільний кодекс РРФСР, який містив 45 статей, присвячених акціонерним товариствам.

У 1922 р. існувало всього 20 акціонерних товариств, а на початку 1925 р. їх налічувалося вже 161, серед яких 61 державне, 64 змішаних, 34 приватних та 2 кооперативних. Сумарний статутний капітал цих акціонерних товариств становив 343 млн. руб. За часів НЕПу акціонування торкнулося і банківської сфери, яка була представлена Державним банком і п'ятьма крупними комерційними банками, що мали 95 філій по всій країні.

У серпні 1927 р. було прийнято Положення про акціонерні товариства, яке більш детально регулювало їх створення і діяльність. Згідно із цим Положенням, акціонерне товариство повинно було мати не менше трьох засновників (для державних акціонерних товариств - не менше двох). Документ регулював також питання щодо: порядку ліквідації акціонерного товариства; компетенції загальних зборів акціонерів (зокрема, загальні збори мали право звільняти з посади членів правління до закінчення терміну їх обрання); управління контрольним пакетом акцій; процесу підписки на акції (закон передбачав укладання угоди між засновниками і передплатником).

Із часом державний капітал почав все глибше проникати до акціонерних компаній, прибутки яких розподілялися між відповідними відомствами. Відмова радянського уряду від принципів НЕПУ тільки погіршила становище акціонерних товариств. До початку 30-х років практично всі вони були перетворені у державні підприємства, виключення становили лише деякі зовнішньоекономічні об'єднання.

Так, в 1922 р. у Радянському Союзі налічувалося 20 акціонерних компаній, але наприкінці 20-х років вони знову були ліквідовані. У колишньому СРСР такі компанії почали утворюватися наприкінці 80-х років. Перша виникла в Україні 1988 р.

Нині акціонерні товариства є основною організаційно-правовою формою капіталістичних підприємств та монополій у всіх сферах економіки розвинених країн. На сучасному етапі розвитку капіталізму АТ є не лише формою централізації вільних капіталів, а й засобом мобілізації збережень населення для перетворення їх у капітал. Цьому сприяє емісія дрібних акцій, а також розподіл акцій серед своїх робітників і службовців.

У розвинутих країнах світу кожна крупна і навіть середня компанія, а також частина малих існують у формі акціонерних. Завдяки цьому посилюється цілісність економічної системи,акціонерні компанії широко використовуються і для утворення та експансії міжнародних монополій. Так, американська нафтова корпорація «Мобіл корпорейшн» має понад 500 філіалів і дочірніх компаній більш як у 100 країнах світу.

2. Створення акціонерного товариства

Господарські товариства можуть виникати внаслідок їх заснування або реорганізації вже існуючих юридичних осіб іншої організаційно-правової форми в господарські товариства.

Заснування акціонерного товариства ґрунтується перш за все на стійкому волевиявленні засновників, так як потребує значних зусиль. Найчастіше засновниками юридичних осіб виступають саме фізичні особи. Ст. 26 Закону України «Про господарські товариства» чітко визначає, що засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.

Загалом, практика свідчить, що шляхом заснування створюється невелика кількість акціонерних товариств, це пояснюється двома чинниками: а) складністю та високою вартістю процедури заснування; б) низькою інвестиційною активністю населення та юридичних осіб в Україні (внаслідок відсутності вільних коштів, інфляційних процесів, недовіри до акціонерних структур).

Стаття 153 ЦК України зазначає, що акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами. Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства.

Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню. Установчий договір повинен містити порядок здійснення засновниками дій, направлених на створення акціонерного товариства, наприкад, на огранізацію проведення зборів засновників, формування статутного капіталу та ін. зміни до такого договору можна вносити лише до створенння АТ, оскільки після його створення цей договір втрачає чинність, так як єдина його мета - створення АТ - досягнута.

Згідно з ч. 4 ст. 153 ЦК України акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Воно не може мати єдиним учасником інший суб'єкт підприємницької діяльності, учасником якого є одна особа. Відповідно, якщо засновником акціонерного товариства є одна особа, єдиним документом, на підставі якого визначаються взаємовідносини між ним і створеним ним акціонерним товариством, є статут.

Засновником державних юридичних осіб є саме держава як суб'єкт цивільного права, а не її органи. Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.

Стаття 3 Закону України «Про господарські товариства» визначає, що іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Законодавство України поділяє акціонерів на засновників і учасників. Засновниками вважаються особи, які виконують дії, пов'язані із заснуванням акціонерного товариства. Засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Крім того, законодавство накладає на засновників обов'язок бути держателями акцій на суму не менш як 25% статутного фонду і строком не менше 2 років. На відміну від засновників, учасники акціонерного товариства погоджуються зробити внесок до статутного фонду товариства, що створюється, проте не бажають брати на себе будь-які обов'язки із його створення. Відповідно до ст. 28 Закону України «Про господарські товариства» учасники купують акції при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного фонду - з товариством або іншим власником.

Процес створення акціонерного товариства шляхом заснування - це ряд послідовних стадій, передбачених законом.

Перша стадія передбачає заснування фізичними та/або юридичними особами простого товариства для створення акціонерного товариства. Це суб'єкт права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі договору про сумісну діяльність (або як вказано вище установчого договору) щодо створення акціонерного товариства.

Змістом договору є розподіл функцій сторін щодо заснування акціонерного товариства, тому в ньому обов'язково визначаються склад засновників, порядок і строки здійснення ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відповідальності кожного засновника перед передплатниками на акції і третіми особами.

Другою стадією є реєстрація випуску цінних паперів (акцій) та опублікування засновниками акціонерного товариства (емітентами) проспекту емісії акцій. Зміст та порядок реєстрації випуску цінних паперів та проспекту емісії встановлюються ДКЦПФР та висвітлені у наступних розділах. Проспект емісії цінних паперів - документ, який містить інформацію про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів. ДКЦПФР протягом 30 днів після отримання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів здійснює одночасно реєстрацію їх випуску та проспекту емісії або відмовляє в реєстрації.

Третьою стадією можна визначити формування майнової бази майбутнього товариства не нижче встановленого законом розміру: до проведення установчих зборів засновники мають сплатити щонайменше 50% своїх вкладів до статутного фонду (номінальної вартості акцій);

Четвертою стадією є проведення установчих зборів. Установчі збори акціонерного товариства скликаються у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції. В разі пропущення вказаного строку особа, яка підписалася на акції, має право вимагати повернення сплаченої нею частки вартості акцій.

Ще необхідно поступово вчинити ряд таких дій:

публікація засновниками повідомлення про їх намір створити ЗАТ;

проведення аудиторської перевірки засновників - юридичних осіб щодо їхньої спроможності сплатити вклади до статутного фонду товариства;

відкриття в банку рахунку, на який мають вноситися вклади засновників;

проведення засновниками державної реєстрації товариства.

Повідомлення про намір створення акціонерного товариства робиться в засобах масової інформації; щоправда, коло таких засобів законодавством не визначене. В ньому вказується: найменування акціонерного товариства; мета створення і діяльності; розмір статутного фонду; кількість, номінальна вартість і види акцій, що випускаються; склад засновників та інші відомості.

Стаття 56 ГК України зазначає також, що особи, які створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства.

Відповідно до вимог статті 155 ЦК України при заснуванні акціонерного товариства всі його акції розподіляються між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу.

Перше розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, в свою чергу, відповідно до частини четвертої ст. 28 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», є виключно закритим (приватним) серед засновників.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про господарські товариства» засновники скликають установчі збори. Вони скликаються у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції. Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60% акцій, на які проведено підписку. Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні установчі збори. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося. Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, про обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів акціонерного товариства та про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті більшістю у 3/4 голосів присутніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції, а інші питання - простою більшістю голосів.

На установчих зборах акціонерного товариства вирішуються такі важливі питання: приймається рішення про створення акціонерного товариства і затверджується його статут; приймається або відхиляється пропозиція про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку; обирається рада акціонерного товариства (спостережна рада), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства; вирішується питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариствата інші питання тощо.

Після прийняття установчими зборами рішення про створення акціонерного товариства проводиться його державна реєстрація в порядку, передбаченому Законом України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Створення акціонерних товариств шляхом реорганізації включає такі основні етапи:

визначення господарської організації, у процесі реорганізації якої має виникнути нове акціонерне товариство;

вибір способу реорганізації і прийняття про це рішення компетентним органом (органами);

виконання підготовчих дій, які розрізняються залежно від способу реорганізації;

затвердження статуту створюваного АТ, обрання його органів;

державна реєстрація новоствореного товариства і відповідно - анулювання державної реєстрації господарських організацій, що припинили своє існування в результаті реорганізації.

Станом на грудень 2004 р. на території України зареєстровані як юридичні особи 34 263 АТ, із них 11 794 відкритих АТ (або 34,4% їх загальної кількості), 22 469 (або 65,6 %) - закритих товариств. Як правило, акціонерними товариствами відкритого і закритого типу в Україні є великі підприємства, які відіграють значну роль в державній економіці і левова частка надходжень до бюджетів усіх рівнів здійснюється саме цими господарськими товариствами, що, відповідно, є передумовою подальшого економічного розвитку всієї країни, встановлення ринкової системи господарювання, формування раціональної та адекватної промислової політики.

2.1 Статут акціонерного товариства

Статут - це не правочин, а локальний нормативний акт, але виникає цей акт внаслідок правочину, змістом якого є засновницьке волевиявлення.

Згідно зі ст. 154 ЦК України (ст. 82 ГК України) установчим документом акціонерного товариства є статут.

Статут - це корпоративний нормативний акт, що затверджується одноголосно або більшістю учасників господарського товариства і регулює питання створення, діяльності і припинення роботи товариства. Набирає сили з моменту державної реєстрації господарського товариства.

Статут не має ознак цивільно-правового договору, оскільки він може затверджуватися або змінюватися відповідно до волі, вираженої більшістю учасників товариства (акціонерів) шляхом голосування на загальних зборах, а не кожним із них. Інакше кажучи, його норми приймаються не одноголосно, як у договірних відносинах, а більшістю - корпоративно.

Статут акціонерного товариства або зміни до нього затверджуються рішенням 3/4 голосів осіб, що беруть участь в установчих або загальних зборах і мають право голосу (враховуючи, що збори є правомочними за наявності кворуму, тобто присутності осіб, що мають більше 60 % від загальної кількості голосів, статут фактично може бути прийнятий або змінений акціонерами, що володіють лише 45 % від загальної кількості голосів у товаристві). На момент створення інших статутних товариств їх статут затверджується одноголосно, але рішення про внесення змін до цього документа, включаючи можливість його викладення у новій редакції, приймається вже корпоративно.

При визначенні змісту установчих документів засновники АТ повинні пам'ятати про встановлену законодавством складну процедуру внесення в них змін, включаючи необхідність їх державної реєстрації і можливість врегулювати ряд питань не в установчих документах, а в інших корпоративних нормативних актах (положеннях, рішеннях та ін.). Необхідно уникати надмірної деталізації положень установчих документів.

Положення, включені в текст установчих документів, не повинні суперечити чинному законодавству (відповідальність за це несуть самі учасники господарського товариства).

Установчі документи складаються державною або іншою мовою відповідно до Закону України «Про мови в Української РСР», підписуються засновниками, прошиваються і нумеруються.

Якщо у складі засновників господарського товариства є хоча б одна фізична особа, то її підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом (цю нотаріальну дію - посвідчення підпису - слід відрізняти від іншої нотаріальної дії - посвідчення угоди). На практиці нотаріуси завіряють установчі договори як угоди.

Так, з огляду на це, необхідно пам'ятати, що згідно із п. 5 ст. 8 Закону України «Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» з'явилися нові вимоги щодо власників підприємств. Так, відтепер потрібне нотаріальне посвідчення підписів учасників-юридичних осіб на установчих документах, що, відповідно, посилює процедурне навантаження на засновників. Відповідно до ст. 87 ЦК установчі документи підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Відповідальність за зміст установчих документів покладається виключно на учасників товариства. У випадку невідповідності вимогам чинного законодавства установчі документи господарського товариства в судовому порядку можуть бути визнані недійсними (цілком або частково).

Стаття 154 ЦК України докладно говорить про ті питання, які повинні бути обов'язково викладені в статуті товариства, при чому існують відсилочні норми до інших статей та закону. Так, статут акціонерного товариства має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

Положення, які учасники включають в установчі документи, поділяються за своїм характером на обов'язкові і факультативні. Перелік відомостей, що обов'язково повинні бути відображені в установчих документах, також законодавчо закріплений. Та все ж таки, якщо при написанні статуту раніше було необхідно врахувати вимоги двох статей Закону України «Про господарські товариства» (ст. 4 та ст. 37), то з 01.01.2004 року необхідно буде врахувати не тільки вимоги ст. 154 та ст. 88 ЦК України, але й ряду інших статей нової редакції ЦК.

Отже статут акціонерного товариства повинен містити:

– найменування АТ, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень (загальні вимоги до статуту передбачені ЦК та ГК України);

– порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів і повідомлення акціонерів про проведення зборів (ч. 4 ст. 98, ч. 5 ст. 159 ЦК України);

– порядок вступу в товариство і виходу з нього (ст. 88 ЦК України);

– розмір статутного капіталу (ст. 154 ЦК України);

– порядок участі акціонерів в управлінні АТ, у розподілі прибутку (ст. 116 ЦК України, п. «а» ч. 1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»);

– інші права та обов'язки акціонерів не встановленні законом (п. 2 ст. 116 ЦК, ст. 117 ЦК України);

– переважне право на придбання акцій додаткового випуску (п. 3 ст. 156 ЦК України);

– можливість зменшення статутного капіталу шляхом викупу АТ власних акцій та їх нього анулювання (ч. 2 ст. 157 ЦК України);

– виключна компетенція загальних зборів (також питання не встановленні законом) та виключна компетенція наглядової ради (ч. 2 ст. 159, ч. 2 ст. 160 ЦК України);

– порядок проведення аудиторської перевірки (ст. 162 ЦК України);

– можливість укладення товариством договору дарування (ч. 3 ст. 720 ЦК України);

– відомості про вид товариства, предмет та цілі діяльності, склад засновників та учасників, місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, порядок внесення змін до установчих документів товариства та порядок реорганізації та ліквідації товариства (Закон України «Про господарські товариства»);

– розмір резервного фонду та розмір щорічних відрахувань до нього (ст. 14 Закону України «Про господарські товариства»);

– відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати дивідендів (ст. 37 Закону України «Про господарські товариства»);

– спосіб персонального повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів, порядок доведення до відома всіх акціонерів про зміни у порядку денному (ст. 43 Закону України «Про господарські товариства»);

– обставини скликання позачергових загальних зборів (ч. 2 ст. 45 Закону України «Про господарські товариства»);

– компетенція наглядової ради та питання, що відносяться до виключної її компетенції (ст.ст. 46, 43 Закону України «Про господарські товариства»);

– визначення виконавчого органу товариства, його компетенція, порядок обрання голови виконавчого органу (ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»);

– ревізійна комісія акціонерного товариства, визначення порядку її діяльності та ї кількісного складу (ст. 49 Закону України «Про господарські товариства»);

– порядок та умови розподілу коштів товариства при його ліквідації між акціонерами (ч. 4 ст. 91 ГК України);

– можливість розміщення привілейованих акцій різних класів та випадки, при яких власники привілейованих акцій мають право на участь в управлінні акціонерним товариством (ч. 6,7 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

П. 7 ст. 82 ГК України, зазначає, що до установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

В ГК України та ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» вказується, що порушення встановлених вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.

Підставами для визнання недійсними установчих документів можуть бути:

1) допущені при оформленні (затвердженні) цих документів порушення чинного законодавства;

2) невідповідність фактичним обставинам відомостей, що закріплені в установчих документах;

3) відсутність в установчих документах обов'язкових відомостей;

4) суперечність положень установчих документів нормам чинного законодавства України та інші підстави.

Визнання установчих документів недійсними є підставою для винесення судом (господарським судом) рішення:

а) про ліквідацію господарського товариства на підставі ст. 59 ГК України;

...