Правове регулювання майнових відносин в акціонерному товаристві

- за зверненнями акціонерів (у тому числі державних органів, які уповноважені управляти державною часткою у статутному фонді товариства);

- за зверненням органів управління акціонерного товариства;

- за зверненням реєстратора - у випадку, якщо організація загальних зборів згідно з договором з товариством покладається на реєстратора;

- за ініціативою ДКЦПФР та/або її територіальних;

- за зверненням інших державних органів, що здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів для участі у загальних зборах у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації повинні письмово повідомити виконавчий орган акціонерного товариства.

Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, котрі володіють у сукупності більш як 60% голосів. Ця норма є імперативною. Доказом наявності кворуму є належним чином оформлений реєстр, у якому зареєстровані акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, із зазначенням належної їм кількості голосів.

Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у зборах, проводиться у день проведення зборів перед початком загальних зборів. Акціонери (їх представники), які зареєструвалися для участі у загальних зборах, вважаються акціонерами, які беруть участь у зборах.

Мінімальна кількість голосів учасників, що беруть участь у зборах, необхідна для того, щоб збори були повноважними вирішувати питання, що належать до їх компетенції, називається кворумом.

Винятків із цього правила законом не передбачено. У результаті вивчення судових справ виявлені випадки помилкового тлумачення господарськими судами вимог законодавства щодо правомочності загальних зборів. Наприклад, суд не визнав незаконним рішення загальних зборів, прийняте за відсутності акціонера, який володіє 49% голосів (тобто за відсутності кворуму), і схвалене цим акціонером у подальшому.

Виконавчий орган вправі своїм рішенням призначити мандатну (реєстраційну) комісію, на яку покласти обов'язки з проведення реєстрації акціонерів, що прибули для участі у зборах.

Якщо реєстрацію здійснюють акціонери, реєстратор не вправі відмовити у наданні реєстру для реєстрації акціонерів і надає його в день проведення загальних зборів на час призначення реєстрації в місці проведення зборів. У цьому випадку з метою збереження конфіденційної інформації з реєстру, контроль за реєстрацією повинні здійснювати представники ДКЦПФР згідно з вимогами ч. 4 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства». Після зборів реєстр, підписаний головою та секретарем зборів, передається реєстратором правлінню товариства.

Головним документом у процесі реєстрації акціонерів є реєстр власників іменних цінних паперів - це частина системи ведення реєстру, яка являє собою список зареєстрованих власників акцій товариства з вказівкою кількості, номінальної вартості і категорії акцій.

Якщо на час завершення реєстрації кворум є, загальні збори можуть розпочати свою роботу. Кворум визначається лише один раз, одразу після завершення реєстрації. Якщо після проголошення кворуму частина учасників залишить збори, це не впливає на кворум.

Загальні збори проводяться з дотриманням певних процесуальних правил, які стосуються порядку обговорення, голосування і прийняття рішень з питань, включених до порядку денного. Збори розпочинаються з того, що особа, відповідальна за реєстрацію, оголошує результати реєстрації: кількість учасників, присутніх на зборах, та кількість належних їм голосів. Якщо на момент закінчення реєстрації акціонерів кворуму досягти не вдалося, то загальні збори визнаються такими, що не відбулися, призначається нова дата скликання загальних зборів. Після цього обирається голова зборів і секретар зборів, якщо вони не були призначені раніше.

Рішення приймають шляхом голосування. Кількість голосів, яку має кожний учасник, залежить від кількості належних йому акцій і від розміру частки). Загальне правило: одна акція - один голос.

Кожний учасник вправі голосувати або "за", або "проти" запропонованого рішення, а також утриматися від голосування. Якщо учасник взагалі не голосував, вважається, що він утримався від голосування.

Голосування може бути відкритим або таємним. Відкрите голосування - це голосування, під час якого усі учасники публічно висловлюють свій вибір підняттям рук.

Для підрахунку голосів та виконання інших функцій, пов'язаних із забезпеченням проведення голосування на загальних зборах, слід створити лічильну комісію у порядку та у складі, що визначаються у внутрішніх документах товариства. Члени лічильної комісії повинні обиратися (призначатися) наглядовою радою з осіб, які можуть добросовісно та належним чином виконувати свої обов'язки. До складу лічильної комісії доцільно включати членів наглядової ради, представників дрібних акціонерів та незалежного реєстратора. До складу лічильної комісії не можуть входити особи, які є кандидатами для обрання до органів товариства.

З метою підвищення ефективності процедури голосування та підрахунку голосів слід використовувати бюлетені, типова форма яких повинна бути затверджена наглядовою радою. Результати голосування та прийняті рішення повинні бути вчасно доведені до відома акціонерів, тобто до закриття загальних зборів. Результати голосування мають бути зафіксовані у протоколі загальних зборів, який належним чином оформляється і зберігається у товаристві.

Лічильна комісія або голова зборів підраховує кількість голосів, зазначених на картках для голосування (мандатах). Загальним правилом є саме відкрите голосування. Учасники, котрі висловлюються за те чи інше рішення, піднімають картки для голосування, а лічильна комісія підраховує загальну кількість голосів.

Рішення зборів учасників ухвалюються більшістю голосів. Кількість голосів встановлюється шляхом їх підрахунку. Підрахунок голосів здійснює лічильна комісія, а якщо вона не створювалася, то голова зборів.

Протокол загальних зборів - це документ, в якому зафіксовано хід, результати роботи та інші істотні обставини, що стосуються загальних зборів. Крім протоколу, фіксація зборів може відбуватися аудіовізуальними засобами. Це добре робити для того, щоб мати альтернативні, крім протоколу, докази того, як саме відбувалися збори. Разом з тим збори можуть заборонити зйомку, оскільки це може призвести до розголошення конфіденційних відомостей.

Протокол виготовляється у письмовій формі.

Ведення протоколу зборів це обов'язок секретаря зборів. Секретар і голова зборів відповідають за достовірність відомостей, внесених до протоколу зборів.

Текст протоколу має важливе значення, адже це єдиний документ, в якому фіксується хід зборів. В акціонерному товаристві протокол повинен бути виготовлений не пізніше як у 3-денний строк і переданий на зберігання до виконавчого органу.

Досить цікавою та неоднозначною є судова практика з цього питання. Загально відомо, що більшість судових справ у господарських судах розглядалося саме з приводу порушень під час проведення Загальних зборів акціонерів.

Судова практика за наслідками поділяє порушення процедури скликання і проведення загальних зборів на дві основні групи: 1) істотні порушення, що тягнуть за собою визнання рішення недійсним 2) незначні порушення, що не мають подібних наслідків. Порушення першої групи викладені Верховним Судом України в Узагальненні від 01.01.2004 р. Вивчення судової практики свідчить про те, що найчастіше підставою для задоволення позову про визнання недійсним рішення загальних зборів стає порушення передбаченого законом та внутрішніми документами товариства порядку скликання та проведення зборів, зокрема: порушення вимог закону щодо формування порядку денного, у тому числі внесення змін до опублікованого порядку денного; порушення порядку повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів, у тому числі не надіслання акціонерам персонального повідомлення або надіслання у спосіб, не передбачений статутом товариства, відсутність публікації у передбачених законом засобах масової інформації або опублікування повідомлення в інших засобах масової інформації, ніж передбачені статутом товариства, порушення строків повідомлення; ненадання акціонерам можливості ознайомитися з документами, пов'язаними з порядком денним; прийняття загальними зборами рішень із питань, не включених до порядку денного; відсутність кворуму, необхідного для проведення загальних зборів та прийняття ними рішень; порушення процедури реєстрації акціонерів та їх представників, у тому числі реєстрація представників акціонерів на підставі довіреностей, оформлених із порушеннями вимог законодавства.

Таким чином, з метою підвищення ефективності діяльності Загальних зборів акціонерів як вищого органу управління акціонерним товариством на законодавчому рівні слід закріпити такі положення:

· повноваження зі скликання загальних зборів акціонерів доцільно передати наглядовій раді, оскільки саме наглядова рада представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів;

· необхідно встановити процедуру оскарження рішень загальних зборів, яка має виключити можливість задоволення позову на основі формальних підстав;

· закріпити чіткий перелік випадків надання права голосу власникам привілейованих акцій;

· передбачити процедуру кумулятивного голосування при обранні членів наглядової ради, що створюватиме додаткові гарантії захисту інтересів меншості акціонерів.

3.2 Наглядова рада

Забезпечення прав та інтересів всіх зацікавлених у діяльності акціонерного товариства осіб у процесі управління корпорацією забезпечується через систему корпоративного контролю - складову систему корпоративного управління, призначену для балансування інтересів учасників корпоративних взаємовідносин у процесі їх участі в корпоративній діяльності. Корпоративний контроль є «найдавнішою» функцією корпоративного управління, яка забезпечує зворотний зв'язок між керованою системою та власниками. Завдання системи корпоративного контролю полягає у виявленні відхилень від чинних нормативно-правових актів, стандартів, сформованих на їх основі внутрішніх нормативних документів АТ, порушень принципів корпоративного управління, а отже ступеня законності, доцільності та економічності використання ресурсів в організації.

Органом корпоративного контролю в акціонерних товариствах на теренах нашої держави є наглядова (спостережна) рада. Цьому органу у новому ЦК України присвячена ціла стаття і він дійсно займає відповідальне становище. Так, саме на мою думку, наглядова рада здійснюючи відповідний контроль підтримує гармонійні стосунки між Загальними зборами акціонерів та виконавчим органом товариства. Тут її можна порівняти із системою стримувань та противаг, що втілювалася при конструюванні механізму побудови владних органів.

Так, відповідно до ст. 160 ЦК України в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Так, ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» встановлює, що в акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення наглядової ради акціонерного товариства обов'язкове.

Повноваження наглядової ради повинні бути чітко визначенні у статуті товариства. Так, ч. 2 ст. 160 ЦК України передбачає, що статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Статут товариства повинен також передбачати порядок ухвалення наглядовою радою рішень.

Також ст. 160 ЦК України визначає, що члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» зазначає також, що наглядова рада створюється з числа акціонерів та представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу. У роботі наглядової ради акціонерного товариства з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. Статутом акціонерного товариства або за рішенням Загальних зборів акціонерів на наглядову раду акціонерного товариства може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.

Наглядова рада - колегіальний орган і саме це визначає форми її роботи. Основною формою роботи наглядової ради є засідання. Періодичність, порядок скликання, формування порядку денного засідання, порядок проведення засідань потрібно визначати в статуті товариства.

ДКЦПФР надала Роз'яснення щодо створення спостережної ради з числа акціонерів Щодо створення ради акціонерного товариства (спостережної ради) з числа акціонерів у разі, якщо акціонером є юридична особа, затверджене Рішенням від 26.11.2002 р. № 372. Це цікаве питання, адже труднощі виникають саме при визначенні персонального складу наглядової ради. Так, юридична особа, яка є акціонером, володіє тими ж правами та обов'язками, що і фізична особа - акціонер та може бути обраною до ради акціонерного товариства (спостережної ради).

Обрання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради) віднесено до компетенції установчих зборів (стаття 36 Закону України «Про господарські товариства» або Загальних зборів акціонерів (ст. 41 Закону). Відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради) належить до компетенції Загальних зборів акціонерів (стаття 41 Закону).

Юридична особа, обрана як акціонер до складу ради акціонерного товариства (спостережної ради), може брати участь у роботі спостережної ради через свого уповноваженого представника (представників). Визначення кола осіб, що можуть представляти інтереси юридичної особи, а також надання їм таких повноважень має здійснюватися з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 3.1.1. Принципів корпоративного управління, затверджених Рішенням ДКЦПФР від 11.12.2003 р. наглядова рада здійснює загальне керівництво діяльністю товариства, контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав усіх акціонерів. Ефективне управління повинно передбачати систему звітності ради перед Загальними зборами товариства.

У процесі загального керівництва наглядова рада визначає основну мету діяльності товариства, а також ухвалює стратегію для її досягнення. Визначення мети діяльності може полягати у розвитку нових напрямів діяльності, розвитку асортименту товарів та послуг товариства, у виході на нові ринки, досягненні певних фінансових показників діяльності товариства тощо.

У процесі контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства наглядова рада повинна здійснювати моніторинг за ходом реалізації виконавчим органом визначеної стратегії та планів товариства. Як орган, який представляє інтереси акціонерів, наглядова рада повинна забезпечувати реалізацію та захист прав акціонерів.

Оскільки основною функцією наглядової ради є контроль за діяльністю правління та враховуючи вище перелічені вимоги законодавства, до їх компетенції необхідно віднести:

1) визначення пріоритетних напрямів діяльності товариства;

2) надання рекомендацій відносно розміру, умов та порядку збільшення та зменшення розміру статутного капіталу;

3) надання пропозицій Загальним зборам акціонерів щодо розміру дивідендів на одну акцію;

4) надання пропозицій Загальним зборам акціонерів про створення, розміри та напрями використання фондів та резервів товариства;

5) укладення трудових угод з головою та членами виконавчого органу;

6) попереднє заслуховування звітів голови правління, ревізійної комісії;

7) скликання позачергових Загальних зборів акціонерів, якщо цього вимагають інтереси товариства та визначення порядку денного цих зборів;

8) контроль за виконанням рішень Загальних зборів акціонерів;

9) визначення політики та прийняття рішень стосовно отримання та видачі позик, кредитів, гарантій;

10) надання згоди правлінню та укладення правочинів на певну суму (або певних видів угод);

11) затвердження рішення правління про передачу ведення реєстру тимчасовому реєстратору;

12) попереднє затвердження угоди з реєстратором на ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Форми контролю за діяльністю правління наглядова рада визначає самостійно своїм рішенням. Для здійснення такого контролю наглядова рада повинна наділятись низкою прав, таких як право вимагати звіти правління, право перевірки наявності матеріальних цінностей, правом перевірки дотримання правлінням вимог законодавства при скликанні Загальних зборів акціонерів.

Контроль за діяльністю правління не повинен обмежуватись лише перевіркою правомірності дій правління, а й повинен надавати оцінку цим діям з точки зору доцільності та комерційної необхідності, ефективності та прибутковості. Наглядова рада повинна сама визначитись, яким чином вона буде здійснювати контроль за діяльністю товариства, наприклад, можна встановити обов'язок правління у певний строк надавати наглядовій раді для здійснення висновків форми звітності, показники бухгалтерського обліку, інші документи. Такий обов'язок необхідно зазначити у відповідному внутрішньому документі товариства, з яким повинно бути ознайомлено правління.

У внутрішніх документах товариства доцільно передбачити право кожного з акціонерів товариства подавати пропозиції щодо кандидатів у члени наглядової ради. Пропозиції щодо кандидата у члени наглядової ради повинні подаватись завчасно та містити дату їх подання, дані про особу кандидата та докази наявності у нього права власності на акції товариства.

Чергові засідання наглядової ради повинні проводитись стільки разів, скільки необхідно для належного виконання нею своїх функцій; у будь-якому випадку засідання наглядової ради повинні проводитись не рідше одного разу на три місяці.

Порядок скликання та проведення засідань наглядової ради повинен бути закріплений у внутрішніх документах товариства. У цих документах доцільно передбачити обов'язок участі у засіданнях наглядової ради членів виконавчого органу на вимогу ради. Рішення наглядової ради на її засіданні повинні прийматися шляхом голосування, при цьому кожен член наглядової ради повинен мати один голос. Поіменні підсумки голосування та прийняті наглядовою радою рішення повинні бути відображені у протоколі засідання наглядової ради.

За підсумками року наглядова рада повинна звітувати перед Загальними зборами про свою діяльність та загальний стан товариства. Звіт наглядової ради, що надається на розгляд щорічних Загальних зборів акціонерів, повинен містити повну інформацію про стан товариства.

В акціонерних товариствах, створених у процесі приватизації, наглядова рада формується з урахуванням вимог, наведених у листі Фонду державного майна України від 21.04.1998 р. №10-17-4149 «Про порядок утворення та затвердження спостережних рад в акціонерних товариствах, створених у процесі приватизації». Особливості тут наступні:

· персональний склад спостережної ради акціонерного товариства формується у місячний термін після державної реєстрації АТ;

· комісія з підготовки приватизації відповідних об'єктів у місячний термін з дня її утворення представляє засновнику на розгляд узгоджені з відповідними органами кандидатури до складу спостережної ради. Засновник у місячний термін після одержання узгоджених кандидатур до складу спостережної ради АТ утворює її та затверджує своїм наказом персональний склад спостережної ради;

· голова спостережної ради товариства призначається засновником;

· у разі закріплення в державній власності пакету акцій ВАТ у розмірі: 25 % + 1 акція - до складу спостережної ради обов'язково повинні входити представники Кабінету Міністрів України або органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, і ФДМУ; 50 % + 1 акція - головою спостережної ради ВАТ обирається особа, кандидатуру для обрання якої рекомендовано Прем'єр-міністром України або відповідним віце-прем'єр-міністром України;

· внесення змін до складу спостережної ради ВАТ до проведення перших Загальних зборів акціонерів належить до компетенції засновника за поданням відповідних органів;

· засідання спостережної ради ВАТ, у статутному фонді якого є державна частка, проводяться не рідше одного разу на три місяці;

· у випадку, коли голова правління ВАТ, у статутному фонді якого є державна частка порушує положення законодавства та статуту товариства, його повноваження можуть бути припинені спостережною радою, яка приймає рішення щодо призначення нового голови правління, якщо це передбачено статутом.

Цікаво розглянути управління корпораціями в Америці, так як ця країна має великий досвід корпоративних відносин та успішної діяльності на світовому ринку. Так, за словами Анатолія Єфименко, наукового співробітника Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка, який довгий час жив та працював у Сполучених Штатах Америки американські вчені ще у 30-х роках минулого століття визначили природу корпорації як механізму, який покликаний відокремити власність від контролю. Тобто, з одного боку, надійно забезпечити захист інтересів осіб, що передають до корпорації свою власність, а з іншого боку, забезпечити менеджерам, що отримали цю чужу власність, максимальну свободу щодо прийняття рішень при управлінні цією власністю для отримання прибутку. Таким чином, формула акціонери є «власниками» корпорації, а її менеджери є «агентами» «власників» та повинні діяти в інтересах своїх «принципалів» стала аксіомою американського корпоративного права. Ця система, для українських корпорацій поки що не характерна, та мені вона вбачається надійною та ефективною.

Отже, перше, що кидається в очі європейським дослідникам американської системи корпоративного управління, є надзвичайно обмежена компетенція загальних зборів акціонерів та надзвичайно широкі повноваження ради директорів (спостережної ради за законодавством України).

Ось така цікава ситуація відбувається з корпоративним управлінням у Сполучених Штатах Америки. Дещо звичайно можна переосмислити та застосувати і в Україні, але в деяких моментах необхідний власний досвід корпоративного управління та цивілізованих корпоративних відносин, що зазвичай в Україні є складним явищем. На мою думку, держава Україна може перейняти європейську модель корпоративного управління та корпоративного контролю, зважаючи звичайно на менталітет та традиції, для цього необхідно поступово крок за кроком спершу на законодавчому рівні створювати та закріплювати вже існуючі правовідносини, вдосконалювати їх та не боятися відверто запозичувати деякі аспекти корпоративного управління з зарубіжного досвіду. Також, дуже важливо, щоб майбутні нормативно-правові акти передбачали гармонію інтересів учасників корпоративних відносин, а не лобіювали інтереси однієї групи, так як такі нормативно-правові акти зазвичай не витримують випробування часом тощо.

Отже, основними причинами існування проблем недосконалого контролю поряд із недосконалістю чинного законодавства є постійна практика свавільних дій з боку виконавчих органів АТ, виходячи з їх безконтрольної діяльності. Так, у відкритому акціонерному товаристві наглядова рада повинна бути втіленням сильної влади і недопущення будь-яких порушень закону, і на мою думку докладно і чітко її компетенція та взаємовідносини з виконавчим органом повинні бути викладені в установчих документах.

3.3 Виконавчі органи (Правління) АТ

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ЦК України Загальні збори акціонерів своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Стаття 161 ЦК України визначає, що виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Виконавчий орган є підзвітним Загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Правління може складатися з однієї чи кількох осіб. Члени правління у будь-який час можуть бути усунені, якщо в статуті не зазначено підстави, з яких допускається усунення членів правління.

Ст. 48 Закону України «Про господарські товариства» зазначає, що голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом. Голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління.

Основна функція виконавчого органу - керівництво поточною діяльністю товариства. Виконавчим він називається тому, що забезпечує виконання рішень Загальних зборів акціонерів. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до компетенції Загальних зборів акціонерів і наглядової ради товариства. У п. 7.20 статуту відкритого акціонерного товариства, запропонованого ДКЦПФР, до виключної компетенції правління належить:

1) організація скликання та проведення чергових та позачергових Загальних зборів акціонерів.

2) розробка проектів річного бюджету, бізнес-планів, програм фінансово-господарської діяльності товариства;

3) розробка та затвердження поточних фінансово-господарських планів і оперативних завдань товариства та забезпечення їх реалізації; затвердження планів роботи правління;

4) прийняття рішень про укладання правочинів на суму від 10 до 25 % балансової вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства;

5) організація ведення бухгалтерського обліку та звітності товариства; складання та надання наглядовій раді квартальних та річних звітів товариства до їх оприлюднення та (або) подання на розгляд Загальних зборів акціонерів;

6) розробка штатного розкладу та затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій та посадових окладів працівників товариства;

7) призначення керівників філій та представництв товариства;

8) забезпечення проведення аудиторської перевірки діяльності товариства на вимогу акціонерів, які володіють не менш як 10 % акцій товариства. Аудиторська перевірка повинна бути розпочата не пізніше як за 30 днів з дати надання відповідної вимоги акціонерів;

9) укладання та виконання колективного договору; призначення та відкликання осіб, які беруть участь у колективних переговорах як представники правління, за погодженням із наглядової радою.

Відповідно до п. 3.2 Принципів корпоративного управління, затверджених Рішенням від 11.12.2003 р. завдання виконавчого органу полягає у здійсненні керівництва поточною діяльністю товариства, що передбачає його відповідальність за реалізацію мети, стратегії та політики товариства.

Виконавчий орган товариства повинен брати участь у розробці річного бюджету та стратегії товариства, оскільки саме він володіє усією необхідною інформацією про товариство, його ресурси та потужності і саме він буде у підсумку відповідати за їх реалізацію. У процесі розробки річного бюджету та стратегії виконавчий орган повинен тісно співпрацювати із спостережною радою, яка відповідає за остаточне ухвалення цих документів.

Під час здійснення управлінням поточної діяльності виконавчий орган повинен самостійно, в межах, визначених чинним законодавством та внутрішніми документами товариства повноважень, приймати рішення, укладати угоди та здійснювати інші дії від імені товариства, спрямовані на досягнення мети товариства. Здійснюючи контроль за діяльністю виконавчого органу, спостережна рада не повинна втручатися у поточну діяльність товариства. У разі необхідності впровадження нових напрямів діяльності товариства виконавчий орган повинен ініціювати внесення на розгляд загальних зборів пропозиції про внесення зміни до статуту шляхом розширення (зміни) предмету діяльності товариства.

Також виконавчий орган повинен забезпечувати відповідність діяльності товариства вимогам законодавства, рішенням загальних зборів та наглядової ради.

Товариству доцільно створювати колегіальний виконавчий орган. Голова та члени виконавчого органу обираються та відкликаються загальними зборами товариства за рекомендацією наглядової ради.

На вимогу наглядової ради, але не рідше одного разу на три місяці, виконавчий орган повинен подавати раді у письмовій формі звіт про фінансово-господарський стан товариства та хід виконання планів та завдань. Крім цього, виконавчий орган зобов'язаний своєчасно надавати членам наглядової ради на їх вимогу повну та достовірну інформацію, необхідну для належного виконання радою своїх функцій. За підсумками року виконавчий орган повинен звітувати перед загальними зборами про свою діяльність та загальний стан товариства.

Виконавчий орган повинен негайно та у повному обсязі інформувати наглядову раду про надзвичайні події. Інформація, що надається раді виконавчим органом, повинна бути повною та достовірною.

Звіт виконавчого органу Загальним зборам акціонерів має включати інформацію, яка надасть можливість акціонерам детально обговорити та критично оцінити стратегію, ризики, напрями діяльності та фінансові результати діяльності товариства. Об'єктивним критерієм оцінки діяльності виконавчого органу є показники фінансово-господарської діяльності товариства та його успіх у реалізації визначеної мети та стратегії. Під час оцінки діяльності членів виконавчого органу повинен враховуватись індивідуальний внесок кожного члена в діяльність товариства, його управлінські здібності тощо. Критерії оцінки діяльності виконавчого органу повинні визначатися наглядовою радою або комітетом ради з питань призначень та винагород. Оцінка діяльності виконавчого органу та його членів повинна проводитись щороку, але на практиці наглядова рада повинна давати свою оцінку діяльності виконавчого органу постійно під час своїх засідань. Значні недоліки в роботі та помилки при виконанні своїх обов'язків повинні бути підставою для притягнення до відповідальності членів виконавчого органу, включаючи їх відкликання.

Для того, об досконало зрозуміти принципи діяльності правління АТ та дослідити сучасний стан корпоративних правовідносин у світі знову звернемось до досвіду до досвіду корпоративного права іноземних держав, також варто торкнутись питання недружнього поглинання і причетності до цього менеджерів корпорацій - їх виконавчого апарату. Так, наприклад, одним з головних стимулів, що змушує менеджерів та директорів американських корпорацій ефективно працювати, є загроза недружнього поглинання (hostile take-over). Незважаючи на те, що хвиля недружніх поглинань, яка прокотилася Америкою у 80-х роках минулого століття, призвела до появи потужних захисних механізмів, як, наприклад, “poison pill”, “staggered board”, “golden parachutes”, недружні поглинання залишаються невід'ємною частиною корпоративного життя американської економіки. Так, всі вищенаведені захисні механізми забезпечили майже монопольне право рад директорів прийняти чи відхилити пропозицію про поглинання, зробили сам процес поглинання довготривалим та витратним, але очевидно, що поганий менеджмент корпорацій, який є основним фактором, що створює економічні передумови для поглинань, існував, існує та буде існувати завжди, а численні приклади, коли директори корпорацій обирали тактику збереження своїх посад за будь-яку ціну.

Так, серед позитивних ефектів поглинань можна відзначити наступні:

* стимулювання сумлінної роботи менеджерів та директорів через загрозу недружнього поглинання та втрати роботи.

* підсилення конкуренції у виробництві за рахунок функціонування ринку контролю і можливості швидко та з мінімальними втратами для виробничих комплексів набути необхідні виробничі потужності та технології.

* досягнення максимально ефективного розподілу інвестиційних ресурсів із мінімальними часовими та операційними витратами, досягнення ефекту збільшення інвестиційних ресурсів за рахунок прискорення їх обігу.

До негативних ефектів недружніх поглинань, з якими зіштовхнулася корпоративна Америка, слід віднести:

* Cash-out - тобто викуп акцій у акціонерів за грошові кошти вимагав від корпорацій акумулювати та на певний час заморожувати значний обсяг активів у грошовій формі, що негативно позначалося на результатах їх діяльності.

* винайдення способу фінансування поглинань за рахунок випуску високодохідних незабезпечених облігацій (junk bonds) зробило корпорації легкою здобиччю агресивно налаштованих фінансових ділків, які до того ж перекладали ризики невдалого або економічно невиправданого поглинання на власників облігацій.

На жаль, ситуація з поглинаннями в Україні є катастрофічною. З одного боку, існують об'єктивні економічні передумови, що диктують необхідність поглинань - менеджмент більшості українських підприємств є неефективним, існує проблема перерозподілу та якісної модернізації виробничих потужностей, вартість та прибутковість більшості підприємств штучно занижується, права та інтереси дрібних акціонерів постійно порушуються, і в той же час ці акціонери не можуть продати свої акції. З іншого боку, законодавець вперто відмовляється забезпечити хоч який-небудь більш-менш цивілізований правовий механізм зміни контролю, тоді як більшість українських менеджерів, які набули власність, зловживаючи контролем, небезпідставно пов'язують обидва ці поняття і готові «битися до останньої гривні активів». Все це переводить боротьбу за контроль у абсолютно нецивілізовані форми - штучне банкрутство, силове захоплення, фізичні погрози та розправи, які залишатимуться затребуваними доти, доки не будуть встановлені цивілізовані правила гри на ринку контролю.

Необхідно зрозуміти, що неврегульованість корпоративних відносин, відсутність ефективної системи корпоративного управління та вперте ігнорування іноземного досвіду позбавляють економіку України необхідних їй інвестиційних ресурсів, що інновації і високотехнологічне виробництво потребують не державних субсидій (що неодмінно розкрадаються і не тільки в нашій країні), а досконалої системи мотивації великої кількості висококваліфікованого персоналу, надійної та гнучкої системи управління великими та складними організаціями, що є неможливим без якісного сучасного корпоративного законодавства та ефективної системи корпоративного управління.

3.4 Ревізійна комісія

Ревізійна комісія - це спеціальний орган, що створюється з метою здійснення стратегічного, оперативного та поточного контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про господарські товариства» контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Її членами не можуть бути члени правління, ради акціонерного товариства (спостережної ради) та інші посадові особи. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються Загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства. Перевірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, ради акціонерного товариства (спостережної ради), за власною ініціативою або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і особисті пояснення посадових осіб на її вимогу. Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або раді акціонерного товариства (спостережній раді). Члени ревізійної комісії також вправі брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління.

Слід звернути увагу на те, що в ЦК України такого органу не передбачається, однак відповідно до ст. 162 акціонерне товариство, яке зобов'язане відповідно до закону публікувати для загального відома документи, повинне для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щорічно залучати аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи його учасниками. Таким чином, контроль за фінансово-господарською діяльністю здійснюють як ревізійна комісія, так і зовнішній аудитор.

Кількісний склад ревізійної комісії законом не визначений, та доцільно створювати таку комісію у складі не менше трьох осіб, за аналогією з товариством з обмеженою відповідальністю, створення ревізійної комісії якого регулює ст. 63 Закону України «Про господарські товариства». Члени ревізійної комісії повинні бути незалежними від впливу членів виконавчого органу товариства, власників великих пакетів акцій та інших осіб, що можуть бути зацікавлені у фінансово-господарській діяльності товариства.

З метою виключення зловживань з боку виконавчого органу неможливо питання про обрання ревізійної комісії відносити до компетенції цього виконавчого органу. Обрання членів ревізійної комісії повинно належати до виключної компетенції Загальних зборів акціонерів. Голову ревізійної комісії можливо обирати як загальними зборами так і самою комісією зі свого числа.

Ревізійна комісія має повноваження оперативного контролю за господарською діяльністю та не має жодного права контролю за діяльністю наглядової ради.

При виконанні своїх функції, ревізійна комісія здійснює:

– перевірку фінансової документації товариства;

– перевірку відповідності укладених договорів та угод чинному законодавству, правильність розрахунків з контрагентами;

– аналіз відповідності бухгалтерського та статистичного обліку в товаристві чинним нормативно-правовим актам;

– перевірку дотримання у господарській діяльності встановлених нормативів та правил;

– аналіз фінансового становища товариства, його платоспроможності, ліквідності активів, співвідношення власних та позикових коштів, розроблення рекомендацій для виконавчого органу товариства;

– перевірку правомочності рішень, прийнятих виконавчим органом, відповідність їх статуту та рішенням Загальних зборів акціонерів;

– перевірку своєчасності та правильності платежів, нарахувань та виплати дивідендів та інших зобов'язань;

– аналіз рішень Загальних зборів акціонерів, внесення пропозицій щодо їх зміни у разі невідповідності чинному законодавству та актам органів управління.

Для здійснення своїх повноважень ревізійна комісія має право отримувати від органів управління товариства, його підрозділів та посадових осіб належні матеріали, бухгалтерські та інші документи; вимагати від посадових осіб пояснення з питань, що належать до її розгляду; залучати до своєї роботи незалежних фахівців, з подальшою оплатою витрат саме виконавчим органом товариства; піднімати питання про відповідальність працівників товариства у разі порушення ними положень, правил та інструкцій, прийнятих товариством; брати участь у засіданнях правління з правом дорадчого голосу.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії Загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс. Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання Загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.

Способами контролю ревізійної комісії є планові та позапланові перевірки. Так, планові перевірки мають проводитися ревізійною комісією за підсумками фінансово-господарської діяльності товариства за рік з метою подання Загальним зборам акціонерів висновків за річними звітами та балансами. Позапланові перевірки повинні проводитися ревізійною комісією за власною ініціативою, за рішенням Загальних зборів акціонерів, за рішенням наглядової ради та на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності понад 10 % голосів.

Проведення перевірок не повинно порушувати нормальний режим роботи товариства. Комерційна інформація, яка стала відома ревізійній комісії в процесі перевірки не повинна бути розголошена, для цього члени ревізійної комісії попереджаються виконавчим органом про перелік інформації, яка визначена як комерційна та про заборону її розголошення.

Ревізійна комісія вирішує всі питання на своїх засіданнях. Роботу ревізійної комісії організовує голова. Засідання проводяться за планом та перед і після перевірок або ревізії та за їх результатами. Член ревізійної комісії може вимагати позачергового її скликання, якщо необхідне її невідкладне рішення. Кворум засідань ревізійної комісії визначається статутом або положенням про ревізійну комісію. Протоколи засідань ревізійної комісії повинні бути доступні для ознайомлення акціонерам та органам управління товариства. Акт та висновки комісії затверджуються простою більшістю голосів. У разі незгоди будь-кого з членів комісії з її рішенням, від викладає у протоколі свою власну думку, яку має право довести до відома правління та Загальні збори акціонерів. Результатом роботи ревізійної комісії є акти та висновки за підсумками перевірок, які мають бути підписані всіма членами комісії, або кожним членом окремо у частині, що стосується предмета його перевірки.

Також, цікавою є пропозиція направлена на захист прав окремих груп акціонерів, яка полягає у обранні до складу ревізійної комісії не тільки акціонерів, а й осіб, які не є акціонерами. Такі особи, як вже зазначалося, повинні мати високі професійні здібності з питань фінансового контролю та бути представниками певних груп акціонерів або бути зовсім незалежними від них. Пов'язано це з тим, що серед акціонерів не завжди є такі спеціалісти, або якщо вони є, то перебувають у цілковитій залежності від правління товариства (наприклад, бухгалтери).

Ревізійна комісія зобов'язана доповідати про результати проведених нею перевірок Загальним зборам акціонерів та раді товариства на найближчому її засіданні, що проводиться після здійснення перевірки ревізійною комісією. Доповідь ревізійної комісії викладається у письмовій формі та має містити інформацію про проведені нею планові, позапланові перевірки та складені за їх підсумками висновки, інформацію про достовірність річного балансу з необхідними поясненнями до нього, а також рекомендації щодо затвердження його загальними зборами. Окрім подання у письмовому вигляді доповідь ревізійної комісії Загальним зборам акціонерів та раді товариства також викладається головою ревізійної комісії або його заступником в усній формі на Загальних зборах акціонерів та засіданні ради.

4. Правове регулювання майнових відносин в акціонерному товаристві

Акціонерне товариство як суб'єкт і об'єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Поняття майна акціонерного товариства використовується, зокрема. в статті 24 Закону «Про господарські товариства», відповідно до якої товариство «несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства». Поняття майно товариства узагальнює всі види майна і майнових прав даного суб'єкта права.

Під майном мається на увазі всі активи і пасиви товариства. За ознакою функціонального призначення окремих видів майна це: основні фонди, обігові кошти, інші матеріальні цінності товариства. Майно товариства юридичне відособлене від майна власників товариства, тобто акціонерів. Дане майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб'єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товариства, відособлення якого здійснюється на праві колективної власності (спільної часткової власності).

ГК України, зокрема ст. 85 визначає, що господарське товариство є власником:

– майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;

– продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;

– доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;

– іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Стаття 86 ГК України деталізує, яке саме майно можливо внести у статутний фонд акціонерного товариства. Так, вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 152 акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом. Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Необхідно також детально розглянути місце і значення акції в діяльності акціонерного товариства, так як саме цей цінний папір робить особу акціонером та надає їй права і обов'язки щодо товариства, приносить прибутки і дає можливість приймати участь в управлінні товариством, входити до складу спостережної ради та ревізійної комісії тощо.

Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про цінні папери а фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року № 3480-IV акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені ЦК України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, зокрема це Закон України «Про господарські товариства».

Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство. Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка. Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції.

Акція - це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Акція є неподільною.

Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлює також, що акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. Акціонерне товариство розміщує акції двох типів - прості та привілейовані. Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права. Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Акціонерне товариство розміщує привілейовані акції різних класів (з різним обсягом прав), якщо така можливість передбачена його статутом.

Ст. 158 ЦК України, а також Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» чітко вказує, що частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.

Привілейовані акції своїм власникам гарантують першочергову виплату дивідендів у фіксованих процентах до номінальної вартості акції. Вони забезпечують також пріоритетну участь у розподілі майна на випадок ліквідації АТ.

На привілейовані акції дивіденди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фіксованого відсотка незалежно від поточного прибутку компанії.

Як предмет постійного продажу і купівлі, акції мають ціну. Сума, зазначена в акції, - це її номінальна вартість, а фактична ціна (за яку продано акцію) - курс акцій, що перебуває у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій - від рівня позичкового відсотка.

Акції можна придбати: при заснуванні товариства за підпискою; при додатковому випуску акцій у зв'язку з збільшенням статутного фонду; в попереднього власника за цінами домовленості або на фондовій біржі; в спадщину, у випадку право наслідування юридичних осіб.

Власники звичайних акцій найбільше ризикують у разі погіршення економічної кон'юнктури чи банкрутства компанії. За втрату акціонерами акцій внаслідок їх знецінення держава жодної відповідальності не несе.

11 січня 2002 р. ДКЦПФР видала Роз'яснення № 1 «Щодо порядку застосування статті 5 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» (ч. 5 ст. З Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок») стосовно права власника арештованих акцій брати участь в управлінні товариством шляхом голосування на загальних зборах.

Таким чином, до вирішення справи у судовому порядку щодо позбавлення акціонера права власності на акції (якщо саме це є предметом спору) власник акцій має право на участь у загальних зборах, оскільки такі дії власника не є діями щодо відчуження акцій та не призводять до переходу прав власності на акції до іншої особи.

...