Правове регулювання майнових відносин в акціонерному товаристві

Саме тому останнім часом одночасно з накладенням арешту з метою забезпечення позову суддями забороняються здійснювати певні дії - брати участь у загальних зборах.

Відповідно до судової практики, що склалась в Україні, відносно особи, якій заборонено відчуження акцій або на акції якої накладено арешт, така заборона дії з моменту винесення самої ухвали, незалежно від того, чи відкрито виконавче провадження за цією ухвалою, або заблоковано рахунок реєстратором.

Тому, підсумовуючи сказане необхідно осягнути наскільки важливим є питання «акціонерної власності», наскільки керованими є процеси пов'язані з придбанням та використанням цих цінних паперів, наскільки важливою є різниця між номінальною вартістю акції та ринковою, здатність моделювати курс акції, тримати його на бажаному рівні. Так, наприклад, щоб досягти стратегічної мети, компанія може прагнути збільшити ринкову вартість акцій, дохід на окрему акцію тощо. Продаж акцій широкому загалу на фондовій біржі здійснюють лише гігантські акціонерні компанії.

На початку 90-х років в акціонерному капіталі наймогутніших 500 американських корпорацій кошти, отримані від випуску і реалізації акцій, становили майже 20%. Наприкінці 90-х років шляхом емісії цінних паперів формується основна частка фінансових ресурсів для новостворених компаній, передусім пов'язаних з інформаційними технологіями.

4.1 Статутний фонд акціонерного товариства та інші фонди

Як будь-яка комерційна організація, господарське товариство повинно мати капітал, що утворює майнову базу його діяльності і гарантує інтереси кредиторів. На момент заснування товариства такий капітал формується за рахунок внесків учасників і називається в статутних товариствах статутним фондом, а в договірних товариствах - складовим капіталом.

Статутний фонд - це зафіксована установчими документами й оцінена учасниками в національній валюті України (а у випадках, передбачених законом, і в іноземній валюті) сукупність вкладів, що об'єднуються учасниками при створенні господарського товариства для забезпечення його діяльності.

Так, відмінністю АТ є наявність статутного капіталу саме відповідного розміру. У ФРН під основним статутним капіталом (Grandkapital) розуміється номінальна грошова сума, що підлягає внесенню акціонерами як винагорода за придбання членства в акціонерному товаристві.

Відповідно до ст. 155 ЦК України статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом.

При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу.

Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

Більш докладніше формування статутного фонду, вклади учасників, порядок формування статутного фонду визначається статтями 13-17, 38, 39 Закону України «Про господарські товариства», а також установчими документами господарського товариства. Статутний фонд є єдиним фондом товариства, який частково утворюється ще до моменту державної реєстрації товариства (тобто до виникнення в господарського товариства статусу юридичної особи). На відміну від усіх інших фондів товариства, які створюються за рахунок майна товариства (його доходів), статутний фонд формується виключно за рахунок майна учасників товариства.

Вкладом учасника господарського товариства до статутного фонду (капіталу) товариства є сукупність коштів, майна і майнових прав, оцінених за згодою учасників у національній валюті України і переданих товариству для забезпечення його діяльності в порядку, у розмірах і в терміни, визначені установчими документами.

Виходячи з положень, як вклади до статутного фонду (капіталу) учасники можуть вносити:

1) рухоме і нерухоме майно (речі), не заборонене до обігу на території України;

2) цінні папери, передача яких допускається чинним законодавством України;

3) кошти у валюті України або іноземній валюті;

4) майнові права, включаючи права інтелектуальної власності, право користування майном, природними ресурсами, право на здійснення господарської діяльності та ін.

Якщо вклади учасників вносяться не у грошовій формі, то вони мають бути чітко визначені (індивідуалізовані) в установчому договорі. Іноді в установчих договорах відзначається, що учасники передають у статутний фонд товариства «всі свої активи» або «майно, цінні папери, майнові права» без будь-якої конкретизації того майна, яке буде передаватися. Такі формулювання можуть призвести до визнання установчого договору недійсним або неукладеним (оскільки учасниками не визначений предмет договору - майно, яке буде передаватися створюваному ними товариству). Треба пам'ятати, що установчі документи є підставою для передачі майна з балансу однієї юридичної особи (засновника) на баланс іншої (створюваного товариства). Перелік активів, які вносяться учасниками до статутного фонду, можна викласти у вигляді окремого додатку (специфікації) до установчого договору, в якому за кожним видом вкладу повинна відображатися його грошова оцінка, а також можливі конкретні строки передачі товариству цього вкладу. Такий додаток оформляється за тими ж правилами, що й установчий договір, і становить його невід'ємну частину.

Стосовно певних суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких банки, страхові компанії, фондові біржі та інші фінансово-кредитні структури, законодавством встановлюються обмеження щодо видів майна та майнових прав, що можуть вкладатися у капітал товариства. Ці обмеження мають на меті зміцнення платоспроможності, підвищення фінансової стабільності названих вище організацій.

Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Відсутність якогось контролю за адекватністю оцінки внесків призводить до надто поширених зловживань, коли вартість майна, внесеного як вклади, штучно підвищується, завдяки цьому виникають товариства з «фіктивним», «дутим» капіталом. Засновникам товариства треба враховувати, що штучне завищення вартості негрошових вкладів у статутний фонд товариства може бути підставою для визнання установчих документів недійсними.

Одним з найактуальніших питань є питання щодо внесення до статутного фонду товариства нематеріальних активів, зокрема об'єктів інтелектуальної власності, та їх оцінки.

Нематеріальні активи можуть вноситися до статутних фондів акціонерних товариств без обмежень. Відповідно до пункту 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. №242, первісною вартістю нематеріальних активів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Закон України «Про господарські товариства» встановлює спеціальний порядок внесення вкладів стосовно статутних товариств. Кожен з учасників цих товариств до моменту державної реєстрації повинен внести не менше 50 % (у закритому акціонерному товаристві) або 30 % (в інших статутних товариствах) номінальної вартості своїх акцій або розміру свого внеску.

Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. Законом України «Про господарські товариства» встановлюється мінімальний розмір статутного фонду, який становить: для акціонерного товариства - 1250 мінімальних заробітних плат, для товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю - 100 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діяла на момент створення товариства. Максимальний розмір статутного фонду законом не встановлений. Більш високі вимоги до мінімального розміру статутного фонду запроваджені чинним законодавством для комерційних банків, страхових компаній, фондових бірж, інвестиційних фондів і компаній та інших професійних учасників фінансового ринку.

Інструкція Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18.12.98 р., передбачає відкриття рахунку в банку для формування статутного фонду господарського товариства. Банківська установа видає учасникам товариства довідку, що підтверджує вкладення необхідної суми.

Інша частина вкладу (оплата вартості акцій) вноситься відповідно до строків, зазначених в установчих документах, але не пізніше одного року з дати державної реєстрації товариства.

Внесок повинен бути переданий у строк, зазначений в установчих документах. Порушення цієї вимоги спричиняє наслідки - сплату за час прострочення 10% річних від суми простроченого платежу. Установчі документи можуть встановлювати інший, більш високий відсоток, що сплачується у разі прострочення. У разі тримісячного прострочення оплати акцій акціонерне товариство може прийняти рішення про їх продаж іншій особі.

Товариство має право не прийняти вклад, внесений учасником раніше обговореного терміну, оскільки це може спричинити для товариства непередбачені витрати.

Вклади, передані товариству, повинні бути належної якості. Учасник відповідає перед товариством за недоліки майна, переданого як вклад.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, отримані в кредит і під заставу. Дана заборона діє стосовно юридичних осіб, оскільки проконтролювати джерела надходження коштів до фізичних осіб практично неможливо - вони не ведуть бухгалтерського обліку.

Велику частину майна акціонерного товариства складають спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва чи наданні послуг, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом товариства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається. Кожен фонд має певний правовий режим.

Як вже було сказано вище, однією з найважливіших сторін фінансової діяльності підприємств є формування і використання різноманітних грошових фондів, та які можна поділити на 4 групи:

1. Фонди власних коштів - це статутний фонд (капітал), резервний фонд, додатковий капітал, інвестиційний фонд, валютний фонд та ін.

2. Фонди позичених коштів - кредити банків, комерційні кредити, факторинг, лізинг та ін.

3. Фонди залучених коштів - фонди споживання, розрахунки по дивідендах, доходи майбутніх періодів, резерви майбутніх витрат і платежів.

4. Оперативні грошові фонди - існують для виплати заробітної плати, дивідендів, платежів до бюджету.

Статутний капітал виступає першим грошовим фондом, що відображається в пасиві балансу. Про статутний, основний фонд АТ йшла мова вище, інші фонди будуть розглянуті далі.

Інвестиційний фонд є джерелом збільшення статутного фонду. Валютний фонд - формується за рахунок валютної виручки від експортних операцій і тих, що купують валюту для здійснення імпортних операцій. Цей фонд не має самостійного цільового призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 87 ГК України у господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25 % статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 % суми прибутку товариства.

Фонди позичених коштів. Позичені кошти в нормальних економічних умовах сприяють підвищенню виробництва, його ефективності.

Фонди залучених коштів - мають подвійний характер: з одного боку, вони знаходяться в обороті підприємства, з іншого - вони належать його робітникам (дивіденди і фонд споживання): фонд споживання - грошовий фонд, що створюється за рахунок чистого прибутку і використовується на задоволення матеріальних та соціальних потреб підприємства.

До цієї групи також належить Фонд сплати дивідендів. Абсолютний розмір і частка прибутку, що спрямовується на формування фонду, визначається рішенням Загальних зборів акціонерів за поданням правління, погодженням із спостережною радою акціонерного товариства.

Оперативні грошові фонди підприємства створюються ним періодично. Два рази на місяць, як правило, на підприємстві формується Фонд виплати заробітної плати.

Окрім перерахованих, на підприємстві створюється низка інших фондів грошових коштів:

- для погашення кредитів банків;

- освоєння нової техніки;

- проведення науково-дослідних робіт;

- відрахувань іншим організаціям.

Сьогодні майже скрізь фінанси підприємств знаходяться у кризовому стані, який проявляється в:

- значній нестачі коштів як для здійснення виробничої діяльності, так і для інвестицій;

- низькому рівні заробітної плати, затримці її виплати;

- практичному припиненні фінансування соціальної сфери з боку підприємства;

- дуже дорогому кредиті і практичній неможливості у достатньому його використанні для потреб підприємства;

4.2 Прибуток акціонерного товариства, порядок виплати дивідендів

Прибуток господарського товариства, відповідно до ст. 87 ГК України, утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

Правовий режим прибутку охоплює поняття прибутку, порядок та методи його нарахування; зобов'язання товариства щодо сплати податків з прибутку та механізм їх здійснення; права товариства щодо використання прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх (в тому числі і державних) підприємствах.

Прибуток утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, який залишається, надходить у повне розпорядження акціонерного товариства. За рахунок цієї частини прибутку формуються фонди АТ. Види, розмір, порядок створення фондів визначаються Загальними зборами акціонерного товариства. У статуті кожного товариства окремим пунктом зазначені підстави здійснення фінансової діяльності товариства та цілі, на які використовується прибуток.

Прибуток, який залишився у розпорядженні товариства, направляється на створення фондів, про які йшла мова вище.

Розміри відрахувань від прибутку в фонди щорічно визначаються вищим органом товариства. Прибуток товариства, за вирахуванням сум по взаємовідносинах із державним та місцевими бюджетами, сум, які заправляються на формування та поновлення фондів, інших витрат, затверджених вищим органом товариства, підлягає розподілу серед учасників. Прибуток товариства розподіляється серед учасників щорічно пропорційно кількості акцій, якими вони володіють.

Дивідендна політика - найпростіше питання в корпоративній сфері. Розмір дивідендів завжди залежить від ефективності роботи підприємства. Будь яке підприємство, як показує світова практика прагне виплачувати дивіденди. Це робить їхні акції більш привабливими. Інвестори в такі АТ вкладають гроші, оскільки сподіваються на достатній дохід у вигляді високих і стабільних дивідендів.

Правовий режим дивідендів можна визначити як врегульований правом колективної (акціонерної) власності порядок визначення розміру, оголошення та виплати акціонерам доходів за акціями з чистого прибутку акціонерного товариства. Доречі, ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» встановлює конкретне право акціонера на отримання дивідендів, за яким акціонер має право отримувати частину прибутку (дивідендів), якщо він є учасником товариства на початок строку виплати дивідендів.

Термін «дивіденд» латинського походження (quod dividendum est - те, що розподіляється). Закон коротко визначає цим терміном частину прибутку акціонерного товариства, яку має право отримати власник акції. Теорія права дає ширше визначення: дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, яка підлягає розподілу і привласненню акціонерами пропорційно вартості належних їм акцій; це також сума (величина, розмір) доходу акціонера на одну акцію. Інакше кажучи, це і частка від ділення фонду сплати дивідендів на кількість акцій, власники (держателі) яких мають право на дивіденди. В юридичному аспекті оголошений вищим органом товариства дивіденд є саме майновим правом акціонера, тобто правом майнової вимоги до товариства. Це право захищається судом (господарським судом) у позовному порядку.

Пункт 1.9 Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств» визначає дивіденд як «платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованої за правилами бухгалтерського обліку».

ЦК України визначає (зокрема статтею 158), що акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:

1) до повної сплати всього статутного капіталу;

2) при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Термін i порядок виплати дивідендів визначаються в рішенні Загальних зборів акціонерів про розподіл прибутку i виплату її частини у вигляді дивідендів за підсумками фінансової роботи товариства один раз на рік. Але Загальні збори акціонерів, незалежно від розміру отриманого прибутку, можуть прийняти рішення не виплачувати дивіденди, а прибуток направити на розвиток виробництва, у резервний фонд чи на інші цілі.

Наприклад, ВАТ «Вінницяобленерго» не виплачуватиме дивіденди за 2007 р., оскільки чисті активи компанії менші за статутний капітал. Таке рішення ухвалили збори акціонерів у Вінниці, повідомляє прес-служба НАК "ЕКУ". Вирішено 5% прибутку спрямувати до резервного фонду, 95% - до фонду розвитку виробництва.

Тому право акціонерного товариства виплачувати дивіденди не є абсолютним. Воно також обмежено з метою охорони прав власників привілейованих акцій, яким належить абсолютне право на одержання дивідендів (фіксований дивіденд).

За правовим режимом дивіденд відрізняється від інших виплат (дистрибуцій) товариства, зокрема від процента (доходу) на облігації. З юридичної точки зору процент завжди є боргом товариства облігаціонеру, який підлягає задоволенню із всього майна товариства і забезпечується позовним захистом.

Дивіденд же стає боргом товариства акціонерові лише після його оголошення і виплачується тільки з чистого прибутку.

Майно товариства, стосовно якого визначаються і з якого сплачуються дивіденди акціонерам, закон називає в імперативній формі. Основний принцип акціонерного права полягає в даному разі в тому, що діюче акціонерне товариство не має права сплачувати дивіденди за рахунок статутного фонду й іншого капіталізованого майна підприємства (принцип недоторканності статутного фонду діючого товариства). Тому дивіденди за акціями виплачуються за рахунок чистого прибутку товариства, тобто прибутку, «що залишається у розпорядженні товариства після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит» (ст. 15 Закону «Про господарські товариства»).

Виходячи з такого визначення, джерела формування дивідендів, статути конкретних товариств, а згідно з ними проспекти емісій акцій детально регулюють правовий режим дивідендів. У статутах товариств визначаються такі елементи правового режиму дивідендів (окремі пункти):

– розмір дивідендів (у розрахунку на одну звичайну акцію його визначають загальні збори товариства за пропозицією правління);

– строк виплат (виплата дивідендів акціонерам здійснюється один раз на рік протягом терміну, встановленого загальними зборами, після прийняття ними рішення про виплату дивідендів);

– форма виплати дивідендів (готівкою, банківським або поштовим переказом тощо). Якщо немає повної інформації про акціонера дивіденд депонується на рахунку товариства. Проценти на неодержані дивіденди не нараховуються. Акціонери зобов'язані у визначений строк повідомляти про зміну адреси і/або банківського рахунка. Інакше товариство не відповідає за несвоєчасність сплати дивідендів;

– початок нарахування (дивіденди нараховуються з моменту реєстрації особи як акціонера в реєстрі акціонерів товариства, причому пропорційно внесеній за акції сумі);

– розмір дивідендів (не може бути вище рекомендованого правлінням. Загальні збори можуть зменшити розмір дивідендів);

– порядок виплати дивідендів вибулим і новим акціонерам (при купівлі акцій на вторинному ринку цінних паперів дивіденди за минулий період виплачуються акціонерові, зареєстрованому в товаристві на момент виплати дивідендів).

Одним з істотних порушень законодавства при вирішенні питання про виплату дивідендів є непряме обмеження права Загальних зборів акціонерів на прийняття такого рішення.

Найчастіше Загальні збори акціонерів, приймаючи рішення про виплату дивідендів, забувають визначити термін їх виплати, хоча цей термін є основним фактором, за яким визначається, хто саме має право на їх одержання.

Так, відповідно до п. 2.6 Положення про порядок одержання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 25.12.2001 р. № 386 рішення про виплату дивідендів оформляється протоколом, що може дату початку i закінчення виплати дивідендів.

Необхідно також звернути увагу на те, що термін виплати дивідендів повинний вказуватися також:

у статуті акціонерного товариства відповідно до ст. 37 Закону України «Про господарські товариства»;

в проспекті емісії (ч. 3 ст. 30 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»);

у сертифікатах акцій згідно з п. 8 Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 31.07.98 р. № 95.

Виплата оголошених дивідендів є зобов'язанням емітента, по якому емітент є боржником, а акціонер - кредитором.

На практиці можливі декілька варіантів порядку виплати дивідендів, що можуть бути прийняті на Загальних зборах товариства: виплата коштів з каси товариства, відкриття персональних поточних рахунків акціонерів в одному з банків України, внесення коштів у депозит нотаріуса.

Дивіденди не нараховуються і не виплачуються по акціях, викуплених самим акціонерним товариством - їх емітентом.

У відповідності зі ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання (а саме таким є виплата дивідендів) за вимогою акціонера акціонерне товариство зобов'язане оплатити суму боргу (нарахованих дивідендів) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Суттєвим порушенням чинного законодавства та прав акціонерів є те, що деякі АТ після прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів запитують у реєстротуримувача реєстр для нарахування та виплати дивідендів не на дату початку виплати дивідендів, що визначена загальними зборами, або взагалі не запитують реєстр. Мають місце також факти, коли загальні збори приймаючи рішення про виплату дивідендів забувають одночасно приймати рішення щодо дати початку виплати дивідендів (інколи таке рішення приймається виконавчим органом).

Слід зазначити, що таке порушення інколи призводить до того, що акціонери, яким були нараховані дивіденди з причини відсутності їх у реєстрі, згідно до якого нараховувались дивіденди, або які були відсутні у відповідних відомостях, що складені бухгалтерією АТ за власним розсудом, а не за реєстром, звертаються з позовами про порушення права на отримання дивідендів до суду.

Перш за все, необхідно зазначити, що за кордоном дивідендні виплати характерні тільки корпоративним формам організації бізнесу. Акціонерне товариство або корпорація, як його прийнято називати на Заході, - це єдина форма організації бізнесу, створена для функціонування в умовах розподілу управління та володіння

Можна сказати, що в українських умовах дивідендні виплати характерні для всіх підприємств взагалі, оскільки практично будь-яка форма організації бізнесу (господарські товариства та приватні підприємства) є юридичною особою, тобто особою об'єктивно відокремленою і незалежно існуючою від свого власника. І законодавством передбачено розподіл частини їхнього прибутку, що фактично є дивідендним розподілом. Проте на практиці ті товариства, які функціонують в умовах невеликої кількості власників, які самі активно займаються бізнесом (а це практично всі неакціонерні господарські товариства), рідко застосовують цей механізм через потребу проведення грошового потоку через стадію утворення прибутку, який обкладається податком. Тому більшість таких підприємств в Україні застосовують усі можливі законодавчо-податкові резерви для організації виключно внутрішнього перерозподілу багатств.

4.3 Майнові права акціонерів, шляхи їх відновлення та захисту

Відповідно до чинного законодавства, що регулює корпоративні відносини в Україні, будь-яка фізична чи юридична особа може стати акціонером якщо вона стала: засновником товариства, або придбала акції товариства, яке вже створене. Акціонери відіграють головну роль в акціонерному товаристві, оскільки будучи власниками цінних паперів, які засвідчують дольову участь в статутному фонді товариства (тобто фактично співвласниками АТ) вони мають право вирішувати найголовніші питання його діяльності. По суті вони дають життя товариству і визначають його подальшу долю. Придбання акцій АТ надає акціонерам не лише право на отримання доходу за цими цінними паперами, а й досить широкий спектр інших прав.

Права акціонерів на сьогодні визначені в ст. 116 ЦК України, ст. 88 ГК України, статтях 10, 21, 38, 39 Закону України «Про господарські товариства», ст. 6 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» та нормативно-правовими актами ДКЦПФР. Право участі в акціонерному товаристві за змістом є комплексним.

Майнові права є найважливішою частиною загального поняття корпоративних прав, а реалізація майнових прав - складовий корпоративних правовідносин.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» акціонери мають такі права:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Також законом передбачено, що акціонери можуть мати і інші права передбачені статутом та законодавством. Це означає, що цей перелік є невичерпним і товариство за бажанням може доповнити його у своїх статутних документах.

Право брати участь в управлінні справами товариства за своєю структурою є складним, оскільки воно об'єднує в собі кілька прав, пов'язаних з діяльністю акціонерів щодо управління товариством. Акціонери реалізують це право через відповідні органи товариства, а саме: через вищий орган АТ - Загальні збори акціонерів, спостережну раду, ревізійну комісію, виконавчий орган товариства, а також через посадових осіб товариства. Право участі в загальних зборах акціонерів виникає не з моменту фактичного придбання акцій, а з моменту внесення відповідних змін до реєстру акціонерів (документарна форма випуску), або ж з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача (бездокументарна форма випуску) і реалізується шляхом участі акціонерів в голосуванні на загальних зборах. Воно не залежить від кількості та класу акцій, власниками яких вони є, - кількість голосів визначається кількістю простих іменних акцій, що належать акціонеру.

До конкретно майнових прав акціонера, як дрібного, так і того, що володіє значним пакетом акцій належать:

- брати участь у розподілі прибутків товариства;

- отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів;

- отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які належать акціонеру;

- розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим особам у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства;

- заповідати акції у спадщину;

- купувати додатково випущені акції товариства;

- право на безоплатне одержання акцій, випущених при капіталізації нерозподіленого прибутку акціонерного товариства.

Одне з найважливіших прав акціонера - це право розпоряджатися на свій розсуд своїми корпоративними правами. Акціонер має право без згоди на це товариства та інших акціонерів у будь-який час продати (обміняти, подарувати, залишити у спадок) всі або частину своїх акцій будь-якій особі за будь-якою ціною. Встановлення будь-яких обмежень на відчуження акціонером своїх акцій чи навпаки змушування їх продати акції є неправомірними. Проте АТ нарівні з іншими суб'єктами правових відносин має право викуповувати в акціонера його акції після взаємного узгодження їхньої вартості шляхом укладення договору купівлі-продажу. З цим правом акціонера пов'язане також його право вимагати викупу товариством належних йому акцій АТ.

Товариству не дозволяється встановлювати у внутрішніх документах або на практиці будь-які обмеження щодо вільного розпорядження належними акціонеру акціями (наприклад, переважного права інших акціонерів на придбання акцій товариства, необхідності отримання згоди товариства на відчуження акцій тощо).

На практиці виникає питання, чи може засновник закритого акціонерного товариства продати (або іншим чином передати) свої акції третій особі. У ст. 25 Закону України «Про господарські товариства» йдеться тільки про заборону обігу акцій шляхом підписки та на біржах. Обов'язковість розподілення всіх акцій між засновниками закритого акціонерного товариства поширюється лише на момент створення товариства (ст. 29 Закону), а відтак - не поширюється на другий і наступні випуски акцій. Таким чином засновник закритого акціонерного товариства має право відчужувати належні йому акції третім особам, з урахуванням дворічного (з моменту створення товариства) обмеження на відчуження акцій (ст. 30 Закону).

Кожен акціонер є інвестором, який вклав кошти в АТ, а отже, він очікує отримати певний прибуток від вкладених ним коштів. Право брати участь в розподілі прибутку та одержувати його частку є майновим правом кожного акціонера. Отриманий товариством прибуток може бути використаний в різних цілях: розподілений між акціонерами товариства у вигляді дивідендів, використаний для придбання цінних паперів інших емітентів, реінвестований у товариство, залишений на рахунку тощо.

Всі акціонери товариства мають рівне переважне право на придбання акцій, що випускаються додатково перед іншими особами, які не є акціонерами. Товариство не має права встановлювати переваги для засновників товариства перед іншими акціонерами, або переваги одних акціонерів перед іншими, - всі власники простих акцій мають однакове переважне право на купівлю акцій нового випуску. Кожен акціонер може придбати випущені додатково акції в кількості, пропорційній його частці в статутному фонді на дату прийняття рішення про додаткову емісію акцій. Скориставшись цим правом, акціонери можуть зберегти свою частку в процентному відношенні в разі збільшення товариством кількості акцій. Недотримання АТ цього права акціонерів є підставою для відмови ДКЦПФР в реєстрації випуску акцій.

У випадку ліквідації товариства, після здійснення розрахунків з бюджетом та кредиторами, майно, що залишається, підлягає розподілу між його власниками, якими є акціонери. Розподіл майна між акціонерами здійснюється пропорційно частці кожного акціонера в статутному фонді АТ. Проте привілейовані акції забезпечують їх власнику пріоритетну участь у розподілі майна АТ при його ліквідації.

Схема існування АТ передбачає у відношенні товариство-акціонер пріоритет все таки акціонера, оскільки саме акціонери визначають основні напрямки діяльності товариства шляхом прийняття документу, що регулює його діяльність, обирають його керівні органи, контролюють діяльність товариства. Проте сучасній практиці відомі далеко непоодинокі випадки, коли товариство висуває свої умови акціонерам, що нерідко породжує корпоративні конфлікти, порушення прав акціонерів.

Товариство повинно забезпечувати захист прав, законних інтересів акціонерів та рівне ставлення до всіх акціонерів незалежно від того, чи є акціонер резидентом України, від кількості акцій, якими він володіє, та інших факторів.

Слід підкреслити одне з основних майнових прав, це право на отримання частини прибутку товариства у розмірі, пропорційному належній акціонерові кількості акцій.

Товариство повинно забезпечити іноземним акціонерам можливості для реалізації своїх прав нарівні з іншими акціонерами.

Розмивання частки акціонера у статутному капіталі товариства є грубим порушенням прав акціонера, оскільки спричиняє зменшення частки акціонера у статутному капіталі товариства, в результаті чого зменшується вартість належних йому акцій та його вплив на прийняття рішень вищим органом товариства. Акціонерне товариство повинно також дотримуватися передбаченої чинним законодавством процедури реалізації акціонерами переважного права на придбання додатково випущених акцій.

Необхідно також торкнутися прав акціонерів - власників привілейованих акцій, адже їхні права істотно різняться від прав інших акціонерів. Так, обсяг прав власників акцій залежить від виду акцій.

Акціонерне товариство зобов'язане виплатити власнику привілейованої акції фіксований та гарантований дивіденд, незважаючи на результати господарської діяльності. Розмір дивіденду за привілейованою акцією обов'язково фіксується при емісії акції, тоді як розмір дивідендів за простою акцією безпосередньо залежить від господарської діяльності товариства. У випадку, якщо акціонерне товариство закінчило господарський рік зі збитками, дивіденди за привілейованими акціями виплачуються з резервного фонду акціонерного товариства.

Відрізняються також права власників простих і привілейованих акцій при ліквідації акціонерного товариства. Власники простих акції в цьому випадку отримують частку майна емітента, пропорційну їхній частці в статутному фонді акціонерного товариства, в останню чергу.

В Україні діє принцип «одна акція - один голос», згідно з яким кожна випущена товариством проста акція надає її власнику один голос. Винятки з цього принципу (наприклад, встановлення мінімальної кількості акцій, що надає право голосу або обмеження максимальної кількості голосів, що можуть належати одному акціонерові), а також позбавлення акціонера права голосу не дозволяються.

Об'єктом інтересу у спорах завжди є майно товариства або фінансові потоки, які проходять через нього. Предметом спорів, як правило, стають певні юридичні дії, що вчинюються акціонерами чи органами управління товариством. Враховуючи те, що рівень корпоративної культури у вітчизняних акціонерних товариствах є недостатньо високим, а чинне законодавство містить багато спірних питань, підстав для виникнення конфліктів завжди вистачає.

Засоби захисту прав акціонерів під час виникнення цих конфліктів можна класифікувати за різними критеріями. Так, їх можна визначати за органом, який здійснює захист прав акціонерів: захист, що здійснюється внутрішніми органами АТ (зокрема спостережною радою); захист, який здійснює ДКЦПФР; судовий захист; захист своїх прав безпосередньо акціонером. Цікавою є позиція Кібенко О.Р. з цього питання. З її точки зору, засоби захисту прав акціонерів поділяються на два види: правові та поза-правові.

Правові засоби - це судові, адміністративні (звернення акціонерів із заявами про порушення їхніх прав до ДКЦПФР, до правоохоронних органів, до органів, що здійснюють контроль за господарською діяльністю - якщо мали місце порушення господарського законодавства), та корпоративний захист (захист своїх прав через органи управління товариством).

Другим видом засобів захисту прав акціонерів є поза-правові засоби. До них слід віднести економічні засоби (продаж акцій, видачу довіреності на участь у зборах, укладання договору на управління акціями), PR-акції (публікація матеріалів у пресі, Інтернеті, проведення прес-конференцій тощо) та вплив СРО (складання рейтингів АТ, оприлюднення інформації про АТ, які порушують права акціонерів, встановлення мінімальних стандартів поведінки та етики, стандартів поведінки на фондовому ринку).

Проблема судового захисту прав акціонерів є на сьогодні не менш болючою і головною причиною тут є не так вина безпосередньо судів (хоча це також часто має місце), як недосконалість чинного законодавства. До істотних суперечностей призводить, зокрема, нечітке розмежування підвідомчості справ між господарськими судами та судами загальної юрисдикції, оскільки учасниками спорів з корпоративних відносин є як юридичні особи (в тому числі суб'єкти господарської діяльності), так і громадяни-фізичні особи.. Так, спори з корпоративного управління вирішуються судами загальної юрисдикції за позовами громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, або господарськими судами, якщо позивачами виступають юридичні особи. Тому нерідко ухвали, рішення загальних судів за позовами фізичних осіб можуть нерідко гальмувати виконання судових актів за результатами розгляду господарських спорів.

4.4 Збільшення та зменшення статутного капіталу АТ

Відповідно до ст. 87 ГК України товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Стаття 156 ЦК України детально регламентує збільшення статутного капіталу АТ. Так, акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу товариства для покриття збитків не допускається. У випадках, встановлених статутом товариства і законом, може бути встановлене переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково випускаються товариством.

Таким чином збільшення статутного фонду АТ грошовими внесками можливе тільки шляхом додаткової емісії. Це унеможливлює збільшення номіналу акцій, навіть якщо всі 100% акцій належать одному акціонерові. А так все вірно, адже акції додаткової емісії можуть купити не всі акціонери.

Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він, зокрема, шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і випуск акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення статутного фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фонду не більше, ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). Збільшення статутного фонду - це зміна статуту, тому це питання вирішують спеціальні загальні збори «з питання зміни статутного фонду товариства» (ст. 40 Закону «Про господарські товариства»). Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій та викупу в акціонерів акцій для їх анулювання. Зменшення статутного фонду неможливе при наявності заперечень кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається в такому ж порядку, як і про збільшення. Рішення товариства про зміни статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов'язано відшкодувати власнику акцій збитки у зв'язку зі зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків повинні визначати загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори про відшкодування збитків цієї категорії вирішує господарський суд.

Джерела збільшення розміру статутного фонду акціонерного товариства:

а) додаткові внески (вклади), якими можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті;

б) реінвестиція дивідендів;

в) спрямування прибутку до статутного капіталу.

Шляхи (способи) збільшення розміру статутного фонду акціонерного товариства:

а) збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

б) збільшення номінальної вартості акцій.

При цьому не допускається:

а) поєднувати джерела збільшення розміру статутного фонду, а також збільшити його за рахунок індексації основних фондів;

б) поєднувати способи збільшення розміру статутного фонду;

в) приймати рішення про збільшення розміру статутного фонду товариства до повної оплати всіх раніше випущених акцій за ціною не нижче номінальної;

г) приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства до реєстрації усіх попередніх випусків акцій, до реєстрації звітів про результати розміщення акцій та видачі свідоцтв про реєстрацію випусків акцій відповідно до законодавства України;

ґ) приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу, якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів цього акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу.

Збільшення статутного фонду за рахунок додаткових внесків здійснюється шляхом збільшення кількості акцій наявної номінальної вартості.

Збільшення статутного фонду за рахунок реінвестицій здійснюється шляхом збільшення номінальної вартості акцій або кількості акцій наявної номінальної вартості і їх розміщення між акціонерами в кількості, пропорційній їх частці у статутному фонді на дату прийняття рішення про емісію акцій.

Збільшення розміру статутного фонду акціонерного товариства за рахунок внесення додаткових внесків (вкладів), якими можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші вказані вище матеріальні цінності в тому числі в іноземній валюті, здійснюється шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості. Збільшення розміру статутного фонду акціонерного товариства за рахунок реінвестиції дивідендів здійснюється шляхом збільшення номінальної вартості акцій або шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості та їх розміщення між акціонерами в кількості, пропорційній їх частці в статутному фонді на дату прийняття рішення про емісію акцій.

Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про господарські товариства» підписка на додатково випущені акції проводиться у порядку, передбаченому ст. 30 Закону України «Про господарські товариства». Отже, у разі збільшення статутного фонду відкритого акціонерного товариства шляхом додаткового випуску акцій підписка на ці акції повинна здійснюватись із застосуванням всіх норм ст. 3 Закону України «Про господарські товариства».

Таким чином, у листі від 02.09.2002 р. №8500/07 ДКЦПФР роз'яснила, що при підписці на акції особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок емітента не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися. Якщо інвестор оплачує акції шляхом передачі майна, розмір його внеску може бути іншим, але не менше 10% вартості акцій. До дня скликання Загальних зборів акціонерів, на яких будуть затверджуватись результати відкритої підписки на акції, особи, які підписалися на ці акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30% від вартості акцій.

До дня скликання Загальних зборів акціонерів, на яких будуть затверджуватись результати відкритої підписки на акції, особи, які підписалися на них, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30% вартості акцій;

Внесення до статуту відкритого акціонерного товариства змін, пов'язаних зі збільшенням розміру статутного фонду, є однією з дій, що має здійснити акціонерне товариство для збільшення розміру його статутного фонду (капіталу) шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості за рахунок додаткових внесків.

Після розміщення додатково випущених акцій акціонерне товариство повинно подати документи для реєстрації випуску акцій до ДКЦПФР. Для реєстрації випуску акцій подаються, крім інших документів, зареєстровані зміни до статуту акціонерного товариства, пов'язані зі збільшенням статутного фонду. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про господарські товариства» рішення про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Згідно з ч. 5 ст. 38 Закону України «Про господарські товариства» зміни статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.

Ст. 157 ЦК України регулює питання зменшення статутного фонду акціонерного товариства. Так, акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.

Як вже зазначалося вище способами зменшення статутного фонду акціонерного товариства є:

а) зменшення номінальної вартості акцій;

б) зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом їх купівлі у акціонерів частини випущених акцій та їх анулювання.

Акціонерному товариству забороняється приймати рішення про зменшення розміру статутного фонду в разі:

а) наявності заперечень кредиторів, у тому числі власників облігацій, на зменшення розміру статутного фонду;

б) якщо попередній випуск акцій не зареєстровано.

При зменшенні статутного фонду його розмір не може бути менше мінімального розміру статутного фонду, визначеного Законом України «Про господарські товариства», наслідком такого зменшення буде ліквідація товариства.

ДКЦПФР також зазначає, що зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.

Кредитори акціонерного товариства, які мають заперечення щодо зменшення розміру статутного фонду товариства, в строк, установлений для подання заперечень, надають копію заперечень до ДКЦПФР.

Зменшення розміру статутного фонду за наявності заперечень кредиторів акціонерного товариства не допускається.

При зменшенні розміру статутного фонду акціонерного товариства забороняється поєднувати декілька можливих способів зменшення розміру статутного фонду.

Висновки

Отже, підводячи підсумки після огляду такої кількості питань, що безпосередньо стосуються акціонерних товариств, їх об'ємності та багатогранності, можна впевнено ствердити, що в Україні приділялась достатня увага розвитку корпоративного права. Численні публікації юристів-практиків, науковців, аналітиків та державних мужів постійно доводили актуальність даної теми. Тому, можна стверджувати наявність позитивних зрушень у становленні корпоративного права, в центрі якого знаходиться акціонерне товариство.

В Україні акціонерне товариство поступово займає стійку позицію, і на мою думку, стає суттєвим джерелом надходження податків як до загальнонаціонального, так і до місцевих бюджетів. І хоча ще є відчутним брак єдиного законодавчого акту, який би регулював створення, діяльність та припинення акціонерних товариств, діюче законодавство дозволяє відносно безперешкодне функціонування цього гіганту.

Також, на мою думку, для ефективності поставлених політичних та економічних цілей на міжнародній арені держава Україна повинна намагатися на законодавчому рівні забезпечувати безперешкодне функціонування акціонерних товариств, вільний рух приватного капіталу та розвинений фондовий ринок. Ці фактори відіграють безумовно провідну роль у залученні інвестицій іноземних компаній, відкритості ринку, економічній привабливості та вцілому матимуть позитивний вплив на економічні системи.

В багатьох розвинених країнах нині акціонерні товариства є основною організаційно-правовою формою капіталістичних підприємств і монополій у всіх сферах економіки. На сучасному етапі розвитку капіталізму вони є не лише формою централізації вільних капіталів, а й засобом мобілізації збережень населення для перетворення їх на капітал. Цьому сприяє емісія дрібних акцій, а також їх розподіл серед робітників і службовців АТ.

Акціонерні товариства мають ряд переваг у порівнянні з іншими видами ділових організацій, які роблять їх найбільш придатною формою для великого бізнесу в силу цілого ряду причин. Перш за все акціонерні товариства можуть мати необмежений термін існування, в то час як період дії підприємств, заснованих на приватній власності чи товариств з участю фізичних осіб, як правило, обмежений рамками життя їх засновників. Акціонерні товариства завдяки випуску акцій, одержують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у порівнянні з некорпоратизованим бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх набагато легше перетворити в гроші при виході з акціонерного товариства, ніж отримати назад долю в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Це дає підстави вважати, що у цього виду товариства гарантії успішності є набагато вищими, ніж у інших видів господарських товариств. Та просто цих гарантій не достатньо, для постійного отримання прибутку товариством та дивідендів - акціонерами, необхідна ефективна співпраця його органів, здатність приймати рішення Загальними зборами акціонерів та виконувати їх правлінням, а також мати стійку позицію у протистоянні ворожому поглинанню.

...