Правове становище товариства з обмеженою відповідальністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження

З переходом України до ринкової економіки набули розвитку такі організаційно - правові форми підприємництва як господарські товариства. Найпоширенішою з них є товариство з обмеженою відповідальністю.

Допущені прогалини у регулюванні діяльності товариства з обмеженою відповідальністю призводять до виникнення спорів, недотримання норм законодавства України, що регулює діяльність господарських товариств, виникнення розбіжностей та суперечностей в тлумаченні та розумінні певних положень Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України “Про господарські товариства”, виникнення негативних правових наслідків.

Практика діяльності організаційно-правових форм підприємництва дає змогу дослідити недоліки законодавства, виявити прогалини в ньому, проаналізувати, порівняти законодавство і досвід України та інших держав.

Актуальність дослідження правового становища товариства з обмеженою відповідальністю полягає в тому, що виявлення недоліків і прогалин законодавства на практиці, запозичення законодавчого досвіду зарубіжних країн допоможе удосконалити вітчизняні закони і створити міцне правове підґрунтя для здорового підприємництва.

Ступінь наукової розробленості теми

У працях І.В. Булгакової, О.М. Вінник, В.П. Гайворонського, Н.С. Глусь, С.М. Грудницької, В.П. Жушман, Г.Л. Знаменського, О.М. Зубатенко, Н.В. Козлової, С.С. Кравченко, В.М.Кравчука, Н.В. Погорецької, О.Н. Садікова, О.В. Титової, О.С. Удовиченка, В.В. Хахуліна, В.С. Щербини висвітлюються питання правового становища товариства з обмеженою відповідальністю, розкриваються проблеми створення товариства, правового режиму майна, правового регулювання відносин товариства і його учасників, відповідальності учасників, порядок управління товариством, значення і юридична природа установчих документів, порядок припинення діяльності товариства з обмеженою відповідальністю шляхом реорганізації та ліквідації. Але комплексне дослідження правового статусу товариства з обмеженою відповідальністю з глибоким аналізом суперечностей і недоліків законодавства, яке його визначає, проблем створення та діяльності даного товариства, з порівняльним аналізом вітчизняного та іноземного законодавства з цього питання відсутнє.

Мета і завдання дослідження

Метою магістерської роботи є розробка теоретичних та практичних положень щодо вдосконалення чинного законодавства України стосовно правового становища товариства з обмеженою відповідальністю.

Для досягнення такої мети були поставлені завдання:

- розкрити правову характеристику товариства з обмеженою відповідальністю;

- дослідити правові проблеми діяльності товариства з обмеженою відповідальністю;

- вивчити досвід деяких країн Західної Європи щодо правового регулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю;

виявити недоліки, суперечності, прогалини у законодавстві України, які стосуються товариств з обмеженою відповідальністю;

визначити особливості створення та припинення діяльності товариства з обмеженою відповідальністю;

дослідити правове регулювання відносин товариства з обмеженою відповідальністю і його учасників;

розглянути установчі документи, порядок управління та правовий режим майна як організаційно-правове забезпечення діяльності товариства з обмеженою відповідальністю.

Об'єкт дослідження - правовідносини, які виникають з приводу створення, діяльності та припинення діяльності товариства з обмеженою відповідальністю.

Предмет дослідження - правове становище товариства з обмеженою відповідальністю.

Методи дослідження. Методологічну основу магістерської роботи склали діалектичний метод, порівняльно-правовий, формально-логічний, історико-правовий, статистичний, системно-функціональний. При виконанні дослідницької роботи вивчалося вітчизняне і зарубіжне законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю, проводився його порівняльний аналіз. Були виявлені недоліки і прогалини вітчизняного законодавства, через які належним чином не визначений правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю.

Структура магістерської роботи

Дана магістерська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

реорганізація ліквідація товариство правовий

1.1 Історія виникнення товариства з обмеженою відповідальністю

Нові правові форми об'єднання праці і капіталу виникли ще у ХІХ столітті у таких державах Західної Європи, як Англія, Німеччина, Франція, Австрія. Виникнення таких правових об'єднань було обумовлене бурхливим розвитком промисловості і торгівлі, постійним розширенням спеціалізації виробництва, залученням до ринку різних верств населення і в результаті - загострення боротьби за існування у суспільстві. Так Англія стала батьківщиною акціонерного права. Німеччина спробувала його розвинути, вдосконалити, зробити гнучкішим і вигідним для ринку. Австрія, вивчивши та ретельно опрацювавши досвід Німеччини, а також врахувавши свої особливості, створила відповідні закони, що були ще більш детальніші, ніж німецькі. Законодавство Франції запозичило досвід сусідніх держав та використало власний досвід, зокрема, судову практику, виробило свій підхід до регулювання діяльності торгових товариств.

Німецькі законотворчі органи не припиняли роботи по розширенню і оновленню права товариських об'єднань. Німеччина досягла економічного підйому через 40 років після об'єднання країни, одна з причин такого досягнення - ефективність законів, які регулюють виробничі відносини. Німецькі юристи і підприємці постійно шукали таку правову форму поєднання праці і капіталу, яка б відповідала і сприяла розвитку середнього і малого бізнесу. Підприємцям з великим капіталом широкі можливості забезпечувала акціонерна компанія. Але вона надто обтяжлива для справ, розрахованих на середній і малий капітал. Суспільний прогрес можливий лише тоді, коли саме для середнього і малого капіталу будуть надані великі можливості, так як люди з невеликими заощадженнями також прагнуть об'єднати свої капітали для певної справи, яка б дала їм прибуток та можливість покращити свої матеріальні умови. Власники великого капіталу прагнуть вкласти кошти як мінімум у декілька видів підприємницької діяльності, тому що займаючись одним видом діяльності, такий підприємець в умовах крайнього розподілу праці і спеціалізації, конкуренції, ризикує понести збитки. Беручи участь у різних видах діяльності, власнику капіталу вдається підтримувати рівень свого капіталу і навіть нарощувати його. Отже, різні власники причетні до діяльності товариств, кооперативів, об'єднань. І вони не бажають ризикувати усім своїм майном та відповідати ним за борги колективних організаційно-правових форм.

Потрібно було створити таку юридичну особу, яка б дозволяла об'єднати невеликі капітали і відповідальність за борги передбачала не всім майном учасників. Окрім цього, вона повинна була давати можливість при необхідності збільшувати і зменшувати основний капітал, а також не вимагати великої кількості учасників.

Акціонерна компанія не відповідала таким вимогам, тому що мала багато недоліків, таких як віддаленість акціонерів від управління і зацікавленість тільки в курсі акцій і дивіденді на акції; змінюваність особистого складу учасників і відсутність можливості заборонити вступ небажаному учаснику; нерухомість основного капіталу (надто складний порядок його збільшення і зменшення); публічна звітність, яка ставить у невигідне положення перед конкурентами; великі витрати по виконанню ряду формальностей (численний апарат управління, підготовка і проведення зборів, постійні перевірки і контроль).

Окрім зазначених недоліків акціонерна компанія мала одну перевагу, на яку звернули увагу німецькі юристи. У ній повністю втілений принцип обмеженої відповідальності, який дозволяв не ризикувати учаснику всім своїм майном і брати участь у бізнесі.

Юридичне поняття обмеженої відповідальності було розроблено Віктором Еренбергом. Він вважав, що обмежена відповідальність по зобов'язаннях має місце у випадках, коли боржник відповідає до визначеної максимальної межі, при чому до цієї межі все його майно може бути предметом вилучення і задоволення боргів, або ж у випадках, коли об'єктом задоволення слугують визначені речі чи частини майна. Обмежена відповідальність може будуватись і на поєднанні вказаних двох обмежувальних моментів Розенберг В.В. Товарищество с ограниченной ответственностью (о необходимости введения этой формы в России). - С.14..

Австрійський юрист Нотнагель запропонував об'єднати два елементи обмеженої відповідальності, проаналізовані Еренбергом. Його пропозиція зводилася до того, щоб на основі договірного чи законного титулу зазначити відому межу зв'язуючої себе волі боржника, який не може прийняти на себе будь-яке більше зобов'язання, що хоч і лежить у сфері загальних, допущених законом меж відповідальності по своїх зобов'язаннях, але яке виходить за особливу спеціально встановлену межу. Цей ефект Нотнагель називає “обмеженням змісту зобов'язання”, при цьому обумовлюючи, що зобов'язання, яке перейшло певну межу, не буде умовним за своєю юридичною силою, але здійснення права із такого зобов'язання буде неповним і зупиниться на межі максимальної відповідальності зобов'язаних осіб. Іншими словами, обмеження лежить не в самому зобов'язанні, а в обсязі здійснення права із такого зобов'язання Розенберг В.В. Товарищество с ограниченной ответственностью (о необходимости введения этой формы в России). - С.15..

Оскільки новостворювана організаційно-правова форма розраховувалась на невелике коло осіб, то окрім бажаного принципу обмеженої відповідальності учасників вона б мала перейняти і цінні риси повного товариства: тісний зв'язок між учасниками, інтерес до спільної справи, мінімум правових норм у законі, які визначають правове становище учасника, і величезний простір взаємній угоді. Для виконання цього завдання у Німеччині вирішили модифікувати акціонерну компанію через введення у неї ознак індивідуалістичних товариств і отримати акціонерну компанію без акцій. Тому після створення товариства з обмеженою відповідальністю висловлювались думки про те, щоб розглядати його як різновид акціонерної компанії. Попередником товариства з обмеженою відповідальністю було німецьке гірничозаводське товариство з куксів. Корені його сягають аж у середньовіччя.

Виникло воно із тогочасних форм спільності і вирізнялось своєрідним характером. Гірничозаводське товариство - це об'єднання декількох осіб (як правило, більше 8), які спільно володіли і експлуатували гірничий промисел. Кожен учасник володів визначеною частиною промислу, яку називали кукс. Спочатку це були реальні частки, які записувались в іпотечні книги, могли відчужуватись, заставлятись як усяке нерухоме майно. Пізніше кукси перетворились в ідеальні частки. Згідно традиції їх мало бути 128. Відповідно до кількості куксів учасники несли витрати і отримували прибутки. Внески на покриття витрат називали «буссою», і за невчасне їх внесення учасника могли виключити із товариства, а кукси продати іншим. Щоб звільнитися від виплати внесків, товариш користувався правом передачі куксів на користь товариства. Володіння куксами підтверджувало письмове посвідчення, де були вказані частки учасника числом сотих, оскільки загальне число куксів змінилося із 128 на 100 (наприклад, 5/100) Розенберг В.В. Товарищество с ограниченной ответственностью (о необходимости введения этой формы в России). - С.15..

В іпотечних книгах гірничий промисел записувався на ім'я товариства, а не товаришів, і за борги несли відповідальність тільки майном товариства.

Від акціонерної компанії гірничозаводське товариство після його поступової еволюції відрізнялося тим, що частки учасників не мали визначеної номінальної ціни, а самі товариші залишалися зобов'язаними перед товариством навіть після повної оплати часток - куксів, оскільки повинні були робити внески на функціонування гірничого промислу.

У рейхстазі постійно йшли дебати про необхідність введення нової форми товариства. Були пропозиції і щодо розповсюдження на асоціації, які займалися промисловою діяльністю, форми гірничозаводського товариства. Але підготовка проектів закону про колоніальні товариства, які діяли б на території німецьких колоній і збували б туди німецьку продукцію, підштовхнула на шлях модифікації акціонерної компанії. У поданих проектах уже були зазначені ті принципи, які потім заклались у товариство з обмеженою відповідальністю.

Надалі після анкетування торгово-промислових організацій виявилось, що вони бажають мати таку форму об'єднання, яка будуватиметься на основі обмеженої відповідальності і пайової участі товаришів. Корпорація берлінського купецтва підготувала проект основних положень про нове товариство. Доповнивши, до нього приєдналась комісія постійного органу німецького з'їзду торгових палат і рекомендувала уряду. З 1888 по 1891 рр. відомство юстиції Німеччини розробляло проект закону про нове товариство.

20 травня 1892 року законопроект прийняв рейхстаг. У 1898 році до закону “Про товариство з обмеженою відповідальністю” згідно нового Торгового уложення Німеччини були внесені зміни. Це був перший у світі Закон „Про товариства з обмеженою відповідальністю”.

Проаналізуємо даний закон від моменту його прийняття до сьогодення.

Таким чином, в Німеччині товариства з обмеженою відповідальністю посідають значне місце серед інших форм підприємств. За даними Федерального міністерства юстиції, у ФРН функціонують понад 500 000 товариств з обмеженою відповідальністю й лише 3 000 акціонерних товариств. Важливим документом, що регламентує діяльність ТОВ, є установчий договір. Але загальний правовий статус ТОВ встановлює зазначений вище Закон ФРН “Про товариства з обмеженою відповідальністю”. Останні зміни в цей нормативний акт, що діє вже протягом 115 років, були внесені 13 липня 2001 р. (Федеральний вісник законів, 2001, с. 1542 (BGBI, III 4123-1).

Закон містить понад 80 параграфів, зупинимось на тій його частині, яка регламентує стадію створення товариства з обмеженою відповідальністю (останні зміни в цю частину нормативного акту були внесені в 1998 р.).

ТОВ може створюватися та брати активну участь в економічному житті, спрямовуючи свою діяльність на досягнення різноманітних цілей. Це означає, що його діяльність не обов'язково має бути спрямована на отримання прибутку. ТОВ, наприклад, може ставити собі за мету розвиток науки та мистецтва.

Товариства з обмеженою відповідальністю можуть засновуватися однією або кількома особами у відповідності до положень цього Закону та діяти з будь-якою дозволеною законодавством метою (§ 1 Закону).

Установчий договір товариства має бути завірений нотаріально. Його повинні підписати всі засновники товариства. Підписання договору уповноваженими особами дозволяється лише на підставі доручення, складеного або завіреного нотаріусом (§ 2). Договір має містити наступні положення:

· Назву та місцезнаходження товариства;

· Предмет діяльності товариства;

· Розмір статутного капіталу;

· Розмір пайової частки кожного із засновників у статутному фонді (§ 3).

У договорі також мають бути зафіксовані інші дані, як-то дані про час існування товариства (якщо воно створюється тимчасово для досягнення певної мети) та відомості про зобов'язання, покладені на учасників товариства.

До 30 червня 1998 р. Закон вимагав внесення у назву товариства предмету його діяльності або прізвища одного із засновників. Після прийняття Закону “Про реформу торгівельного права” було встановлено, що у назві має міститися лише словосполучення “товариство з обмеженою відповідальністю” або ж його скорочення - GmbH (§ 4).

З 1 січня 1999 р. встановлюється, що місцезнаходження товариства має визначатися установчим договором. Як правило, це місце, де розташовується виробництво або керівництво (управління) товариства.

Після введення в дію закону ФРН “Про введення євро” від 9 червня 1998 р. (набрав чинності з 1 січня 1999 р.) змінилася редакція тієї частини Закону, що регулює питання статутного капіталу.

Мінімальна сума статутного капіталу на сьогодні має складати 25 000 євро (у відповідності до ст. 12 § 1 та § 5 Закону про внесення змін до Закону про товариства з обмеженою відповідальністю та інших торгівельно-правових норм від 4.07.1980). Внесок кожного із засновників має бути не меншим за сто євро.

Жоден засновник на має права на кілька пайових часток при створенні товариства. Однак для кожного засновника може встановлюватися різний розмір пайового внеску, який має бути кратним 50 (в євро).

Якщо пайовий внесок є майновим, у договорі товариства фіксується вид майна та його вартісний вимір. Засновники повинні вказати у майновому установчому звіті суттєві умови відповідності паю майновому внеску.

Керівником товариства з обмеженою відповідальністю може бути лише дієздатна особа. Особа, дієздатність якої у повній мірі або частково підлягає сумніву, не має права на управління ТОВ (§ 1903 Цивільного кодексу ФРН). Протягом п'яти років з моменту винесення вироку не може бути керівником ТОВ і особа, засуджена за злочини, передбачені § 283 та 283d Кримінального кодексу ФРН. У цей період не враховується час, протягом якого звинувачений перебував під слідством або утримувався у в'язниці. Якщо за рішенням суду або відповідної урядової установи особі було заборонено працювати за певною професією, вона не може бути призначена керівником товариства, діяльність якого повністю або частково співпадає із забороненим видом діяльності. Це обмеження діє в період, протягом якого дійсною є заборона займатися професійною діяльністю (§ 6).

Керівниками ТОВ можуть бути призначені як його засновники, так і інші особи. Призначення на керівну посаду визначається або установчим договором, або згідно з Законом. Якщо в договорі товариства зазначається, що право на керівництво мають всі його засновники, керівниками можуть бути призначені тільки ті з них, хто був учасником товариства на момент прийняття цього положення.

Після введення в дію Закону “Про введення євро” дещо змінилася процедура реєстрації ТОВ.

Для того, щоб бути внесеним до торгового реєстру, товариство має подати дані про себе в торговий суд в районі свого місцезнаходження. При чому реєстрація дозволяється за умов, якщо з кожного грошового паю (якщо не передбачено майнові паї) до статутного фонду внесено не менше четвертої частини. Загальна ж сума пайових часток (грошових і майнових), внесених до статутного фонду, на момент реєстрації має складати половину мінімального статутного капіталу (§ 5). Товариство, засновником якого є одна особа, реєструється після сплати нею необхідних платежів та страхування несплаченої суми грошового внеску.

Майнові внески здійснюються перед поданням заявки на внесення товариства до торгового реєстру. Вони мають бути надані у повне розпорядження керівників товариства.

Тільки з моменту внесення у торговий реєстр товариство має право розпочинати свою діяльність. Якщо від імені товариства, ще не внесеного до реєстру, вже здійснювалися будь-які дії, особи, що їх здійснювали, несуть відповідальність особисто або солідарно (§ 11).

Таким чином, можна зробити висновок, що зазначений Закон „Про товариства з обмеженою відповідальністю” й досі є еталоном зваженого, обґрунтованого з наукової та практичної точок зору ставлення до створення нової організаційно-правової форми підприємництва шляхом оптимального (з огляду на інтереси засновників, учасників, товариства та його кредиторів) поєднання низки рис акціонерного товариства і повного товариства.

Товариства з обмеженою відповідальністю у період їхньої появи спробували використати у своїх антисуспільних цілях окремі люди, окрилені обмеженою відповідальністю. Діяли і фіктивні товариства з обмеженою відповідальністю. Але німецький закон виявився настільки ефективним і детальним, що не дав змоги утриматися фіктивним товариствам, він впродовж невеликого проміжку часу виявив їх і змусив або припинити діяльність, або діяти у визначених правових межах.

Довгий час у юристів не було єдиної думки з приводу того, чи слід надавати товариствам з обмеженою відповідальністю статус юридичної особи. Практика підтвердила, що вони мають володіти всіма правами і обов'язками юридичної особи. Так свого часу вважав професор Губер, автор швейцарського проекту закону про торгові товариства Ландкоф С.Н. Товарищество с ограниченной ответственностью на Западе и в СССР. - С. 7- 8.. Німецький, австрійський, швейцарський закони відзначали такі риси нового товариства як юридичної особи: наявність самостійних прав і обов'язків, відокремленого майна, можливості виступати позивачем і відповідачем у суді; належність до торгових товариств у розумінні Торгового уложення.

Але ні німецький, ні австрійський закони не дали визначення товариства з обмеженою відповідальністю.

В описовому вигляді це зробив проект швейцарського закону, який вказав, що товариство з обмеженою відповідальністю - об'єднання осіб чи фірм для заняття промислом чи іншої господарської мети, відповідальність яких обмежується визначеною сумою Ландкоф С.Н. Товарищество с ограниченной ответственностью на Западе и в СССР. - С. 10.. Дещо подібне трактування зустрічається і в Цивільному Кодексі РРФСР, куди у 1923 році було введено у розділ про товариства особливу їх форму - товариство з обмеженою відповідальністю. Ще за царської Росії ідея про їхнє запозичення неодноразово виникала, але Редакційна комісія по створенню Цивільного уложення негативно віднеслась до нововведення. Вона пояснила, що такі товариства створюють основи обмеженої відповідальності. Сама ж обмежена відповідальність допускалася лише в тому випадку, коли капіталіст не вів особисто справу, а брав участь у ній внесенням майнового вкладу. Оскільки нова форма товариства вважалась персональною, потребувала особистої участі товаришів, то і відпадала потреба користуватися привілеєм обмеженої відповідальності.

У 1906 році Міністерство торгівлі і промисловості Російської імперії запланувало реформу акціонерного права і визнало за необхідне розробити загальне положення про товариства з обмеженою відповідальністю, які відкрили б вихід для впорядкування організації нинішніх сімейно-пайових підприємств, що є неправильним наростом у нашій акціонерній справі Розенберг В.В. Товарищество с ограниченной ответственностью (о необходимости введения этой формы в России). - С.42..

Тобто у дореволюційній Росії обмежена відповідальність сприймалася чиновниками як привілей. Такий погляд, звичайно, був неправильним і призвів до затримки у створенні товариств з обмеженою відповідальністю.

Законодавство царської Росії до 1917 року так і не запозичило визнану Західною Європою нову форму товариств. Але вона, не визнана законом, на практиці застосовувалась. За дослідженнями А.І. Камінки, велика кількість договорів про створення товариств, укладених в Росії, не узгоджувалася ні з одним видом торгових товариств, передбачених законом, оскільки у них знайшла втілення одна основна ідея: прагнення обмежити відповідальність якщо не всіх учасників, то у деяких із тих, які беруть активну участь у веденні справи.

М.І. Нерсесов, вивчаючи товариства змінюваного капіталу, зокрема товариства взаємного кредиту в Росії, прийшов до висновку, що вони є товариствами з обмеженою відповідальністю. Учасники даних колективних організацій користувались правом отримання кредиту у товариства і отримували дивіденди. Кредитоздатність була заснована на майні, фонді товариства, створеному із 10% членських внесків, на які звертались стягнення кредиторів, а коли фонд вичерпувався, то окремі учасники відповідали у розмірі суми, на яку вони просили відкрити кредит. З повним правом В. Удінцев зауважив, що у вказаних товариствах знаходить практичну реалізацію принцип обмеженої відповідальності і що у товаристві взаємного кредиту, за винятком капіталу складеного, існує капітал гарантії чи забезпечення.

Ознаки обмеженої відповідальності юристи вбачали в російських артільних, пайових товариствах. Проте окремі риси схожості їх з товариствами

з обмеженою відповідальністю не давали підстав визнавати ці колективні утворення новим видом товариств, адже їм були характерні і інші, не властиві товариствам з обмеженою відповідальністю, риси. З приводу цього В.В. Розенберг писав, що достатньо поверхового огляду річних звітів підприємств, щоб переконатись у тому, що число потворних карикатур на акціонерну форму у Росії надто велике.

Після встановлення радянської влади у Росії імперське законодавство в галузі цивільного і торгового права замінили декрети радянської влади та рішення народних судів. Але створилась така ситуація, що чинне тоді законодавство не передбачало правових форм, які б могли діяти в умовах ринку, оскільки до нього повернулася нова економічна політика. Тоді ІІІ сесія ВЦВК дев'ятого скликання прийняла постанову “Про основні приватні майнові права” 26 травня 1922 року. Цей законодавчий акт надавав громадянам право укладати договори, не заборонені законом, а серед них і договори товариств (простого, повного, на вірі, акціонерного). Раднаркому РРФСР було доручено у найкоротший термін розробити і підготувати на затвердження ВЦВК Цивільний кодекс Ландкоф С.Н. Товарищество с ограниченной ответственностью на Западе и в СССР. - С. 27..

Товариства з обмеженою відповідальністю за часів Радянського Союзу виникли і в Україні. Вони дуже відрізнялися від західноєвропейських і їхня назва не зовсім відповідала їхньому змісту. 23 квітня 1922 року УЕСом був затверджений статут змішаного товариства з обмеженою відповідальністю “Південьтрав”. Його заснували дві організації, які розділили між собою 200 паїв, а решта - 400 паїв запропонували запрошеним до участі в товаристві організаціям, підприємствам, фізичним особам.

Товариством з обмеженою відповідальністю дане організаційно-правове утворення назвали відповідно до §4 його статуту, який вказував, що відповідальність товариства обмежується виключно його власними капіталами і майном Ландкоф С.Н. Товарищество с ограниченной ответственностью на Западе и в СССР. - С. 28. . Усім іншим юридична особа нагадувала акціонерне товариство, але була позбавлена багатьох його рис.

30 червня 1922 року УЕС затвердив статут підприємства “Утиль-сировина” у формі товариства з обмеженою відповідальністю. 220 паїв товариства розділили між засновниками. Його статут дуже нагадував статут “Південьтраву” Тимохов Ю.А. Товарищество с ограниченной ответственностью в России // Государство и право. -- 1993. - №1. - С. 43-53. . У “Південьтрав”, і “Утиль-сировина” за змістом статутів були акціонерними, але не відповідали всім вимогам акціонерного права. Основних рис товариства з обмеженою відповідальністю, крім відповідальності в межах внесених паїв, вони теж були позбавлені.

21 липня 1923 року Главконцеском СРСР прийняв статут “Українського товариства з обмеженою відповідальністю по експлуатації пивоварних і солодовинних заводів”, а Раднарком СРСР його затвердив, оскільки у товариство залучався іноземний капітал. Учасники цієї юридичної особи - Харківська державна рада народного господарства і естонський громадянин Окман Ландкоф С.Н. Товарищество с ограниченной ответственностью на Западе и в СССР. - С. 28..

Цікавий сам по собі факт, що членом товариства з обмеженою відповідальністю виступив державний орган, який прийняв на себе додаткову відповідальність у розмірі, рівному початковому вкладу. З позицій сьогодення це звичайно нонсенс, адже державні органи мають свої функції і не є суб'єктами підприємництва. Діяльність багатьох державних органів пов'язана із функцією контролю за підприємницькими структурами, а тому вони не можуть займатися підприємництвом. Статут “Українського товариства з обмеженою відповідальністю по експлуатації пивоварних і солодовинних заводів” не вказував, окрім додаткової однократної відповідальності, ніяких інших ознак, які б відрізняли це товариство від простих товариств Ландкоф С.Н. Товарищество с ограниченной ответственностью на Западе и в СССР. - С. 29..

Наближеними до товариств з обмеженою відповідальністю були товариства (артілі) відповідальної праці, які діяли згідно декрету РНК РРФСР від 25 листопада 1921 року. Закон вимагав, щоб їхні статути вказували розміри відповідальності членів товариства по його зобов'язаннях, якщо цей розмір обмежується. Примірний статут цих артілей розробив Народний Комісаріат Юстиції за погодженням з Народним Комісаріатом Праці і встановлював десятикратну відповідальність та кругову поруку учасників.

Не зрозуміло було, що це за форма товариств, оскільки принципи відповідальності, наведені в декреті і типовому статуті, закріплені ще дореволюційним законодавством у “Правилах про біржові артілі”. Але за царської Росії ці артілі ніяк не вважалися товариствами з обмеженою відповідальністю і не мали такої назви Ландкоф С.Н. Товарищество с ограниченной ответственностью на Западе и в СССР. - С. 28-30..

Підстави відповідальності, розроблені вищезгаданим декретом РНК РРФСР, втілилися і в типовому статуті сільськогосподарського кооперативного товариства. Тому правильно вважати артілі відповідальної праці кооперативами.

До товариств з обмеженою відповідальністю періоду непу в СРСР можна віднести товариства з електропостачання. У них передбачалась обмежена п'ятикратним розміром вкладу відповідальність, зміна учасників, зміна розміру складеного капіталу, обов'язкове встановлення у статуті мінімальних і максимальних вкладів.

Діяльність і створення товариств з обмеженою відповідальністю в СРСР до 1923 року не були врегульовані. Це спробував зробити Цивільний кодекс РРФСР, у якому кілька статей присвячувались товариствам з обмеженою відповідальністю. Цивільний кодекс УРСР також містив подібні статті. Але це не йшло ні в які порівняння з Німеччиною, Австрією, де існували детальні закони, що містили чіткі вимоги і давали простір приватній ініціативі.

У Цивільному кодексі УРСР підкреслювалося, що відповідальність товаришів обмежена, максимально вона визначається вкладом і встановленою кратною до вкладу відповідальністю, розмір якої може бути будь-яким за взаємною згодою учасників товариства. Закон у визначенні наголосив, що товариство з обмеженою відповідальністю персональне, його учасники займаються торгівлею чи промислом, тобто беруть особисту участь у діяльності товариства.

Таким чином, Цивільний кодекс УРСР нову форму товариства відніс до персональних, а не капітальних об'єднань, і допустив їх у тих галузях народного господарства, в яких вони прямо дозволені законом, а в інших галузях товариства з обмеженою відповідальністю могли функціонувати лише за спеціальним дозволом.

Законодавче визнання такого суб'єкта цивільного права як товариства з обмеженою відповідальністю мало свої особливості в СРСР. Окрім того, що як обов'язкові їм були притаманні ознаки юридичної особи, сфера діяльності, аналогічна західноєвропейським товариствам (промисел і торгівля), обмежена відповідальність учасників відповідна розмірам вкладів, Цивільний кодекс УРСР до обов'язкових ще відніс і таку ознаку, як додаткову відповідальність товаришів особистим майном в однаковому для всіх кратному відношенні до суми вкладів кожного учасника. Європейські закони про товариства з обмеженою відповідальністю теж допускали можливість додаткових внесків, але не зобов'язували до цього, дозволяючи товариствам самостійно на основі договору вирішувати питання залучення чи незалучення додаткових внесків поверх основних.

Норма про обов'язкову додаткову відповідальність порушувала свободу діяльності товариства з обмеженою відповідальністю, сковувала розвиток приватного капіталу. Уже проект Торгового Зводу СРСР спробував виправити помилку і передбачив відміну обов'язкової додаткової відповідальності, замінивши її дозволом. Проблему додаткових внесків тепер мало вирішувати саме товариство. Було встановлено і мінімальну суму основного капіталу, що позитивно для надання гарантій кредиторам Ландкоф С.Н. Товарищество с ограниченной ответственностью на Западе и в СССР. - С. 36-37..

Названі норми збігаються з відповідними нормами німецького і австрійського законів. Але в іншому законодавство СРСР допускало великі прогалини. Встановлення мінімуму основного капіталу не могло забезпечити повної гарантії кредиторам, що він буде внесений учасниками. У Німеччині та Австрії регламентувались і мінімальні розміри вкладів, і мінімальні розміри оплати їх. Практика Західної Європи показала, що товариства з обмеженою відповідальністю можуть нарощувати свою потужність, свій капітал, фактично перейти на рівень акціонерної компанії. Тоді втрачається особистий зв'язок між товаришами, дає себе знати відсутність належного контролю. Ці випадки потрібно було закріпити і врегулювати законодавчо.

Австрійський закон при кількості учасників у товаристві з обмеженою відповідальністю понад 50 чоловік або при перевищенні певної межі основного капіталу (понад 1000000 крон) поставив вимогу заснувати наглядову раду як це прийнято в акціонерних товариствах. Швейцарія пішла шляхом встановлення максимальної межі основного капіталу, щоб не допустити негативних змін у товаристві з обмеженою відповідальністю, пов'язаних із збільшенням учасників та великим зростом капіталу Ландкоф С.Н. Товарищество с ограниченной ответственностью на Западе и в СССР. - С.17..

Законодавство СРСР періоду НЕПу (1922-1925) не передбачало ні розміру паїв, ні мінімальних сум оплати вкладів учасниками. Таке становище створювало небезпеку появи нестійких і несумлінних товариств. Паї, наприклад, можна було зробити надто малими, а отже, і відповідальність гарантувалась мінімальна.

25 лютого 1925 року Колегія Наркомвнуторгу СРСР своєю постановою затвердила примірний статут товариств з обмеженою відповідальністю. Відсутність закону, який би детально регламентував діяльність товариств даної форми, викликала необхідність заповнити прогалину шляхом розробки таких статутів, де б усі необхідні норми знайшли своє місце. Примірні статути вказували на потребу визначити кількість паїв, розмір пайового капіталу і т.п. Як правило, статут передбачав порівняно короткий строк (два місяці) для збору капіталу. Якщо учасники не змогли вкластися у визначений термін, то товариство визнавалося таким, що не відбулося, і мало обов'язково ліквідуватися.

Об'єднавши розрізнені ознаки, які знаходимо у Цивільному кодексі УРСР 1923 року і в примірному статуті, отримаємо наступне формулювання: товариство з обмеженою відповідальністю виступає як сукупність осіб, що володіє корпоративними правами, виступає у правовому обороті як єдина (юридична) особа і встановлює свої зовнішні та внутрішні відносини шляхом взаємної угоди, відображеної у статуті.

Кількість осіб наперед не передбачена, вона може змінюватись, але не може бути нижчою від встановленої межі, як і основний капітал Краснокутский В.А. Товарищество с ограниченной ответственностью. - С.10-11..

В СРСР знайшла свій вираз у товариствах з обмеженою відповідальністю ідея змінюваності капіталу і змінюваності складу учасників. Гнучкий механізм функціонування нової форми товариств дозволяв при необхідності змінювати капітал: зменшувати чи збільшувати. У цьому була значна перевага у порівнянні з акціонерними товариствами. Але до зміни складу учасників західноєвропейське законодавство кінця ХІХ - початку ХХ ст. ставилося дуже обережно і ніяк не захищало цю позицію. Адже мова йшла про невелику кількість учасників, яких пов'язували або родинні, або дружні, приятельські відносини. Усі вони були добре знайомі. Тому прихід на місце однієї людини іншої, незнайомої, вносив елемент недовіри, сумніву, дискомфорту. У зв'язку з цим ідея змінюваності учасників не знаходила широкого застосування. Закон або вимагав згоди товариства на відчуження частки учасника, або пропонував обумовити вирішення цього питання у договорі. Теорія змінюваності складу товариства вперше була розроблена у французькому праві. Вона включала в себе свободу вступу у товариство і свободу виходу з нього Краснокутский В.А. Товарищество с ограниченной ответственностью. - С. 8. .

Але стосовно товариства з обмеженою відповідальністю до цього не можна спрощено відноситись. Учасником товариства можна стати: при створенні товариства, а це означає взаємну згоду товаришів; при збільшенні основного капіталу, а такий варіант передбачає теж згоду учасників; у порядку правонаступництва, що передбачається документами товариства і статуту, зокрема, а отже даний випадок відносно наперед погоджений. Взагалі, товариство вправі в угоді товаришів обмежити вступ нових осіб.

Цікава сама по собі норма німецького закону, яка має пряме відношення до свободи виходу з товариства. §22 зазначеного акту діє і нині. Він передбачає відповідальність правопопередника Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью. - С. 10-11..

У випадку, якщо пай був переданий новому учаснику, а попередній власник паю вийшов з товариства, і новий власник паю не виплатив внесок в основний капітал, то до відповідальності залучається правопопередник.

У законодавстві СРСР такий підхід не знайшов виразу. Навпаки, саме на змінюваності складу учасників акцентувалась увага. Економіці Радянського Союзу потрібні були колективні форми господарювання, у яких втілювався б принцип масової участі працівників. Тому товариства з обмеженою відповідальністю визнали неперспективними і неприйнятними для господарства СРСР.

У кінці 80-их років нові підходи були застосовані в економіці Радянського Союзу. Це пов'язано з прийняттям нормативних актів про спільні підприємства з участю іноземного капіталу. Наприклад, Постанови Ради Міністрів СРСР “Про порядок створення на території СРСР і діяльності спільних підприємств за участю радянських організацій і фірм капіталістичних країн і країн, що розвиваються” від 13 січня 1987 року. Передбачена у ній форма спільних підприємств близька до розповсюджених на Заході товариств з обмеженою відповідальністю. 6 березня 1990 року в СРСР був прийнятий Закон “Про власність в СРСР”, а 4 червня 1990 року - Закон “Про підприємства в СРСР”. У цих законодавчих актах згадувались господарські товариства. І вже 19 червня 1990 р. Рада Міністрів СРСР своєю постановою затвердила Положення про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

З утворенням самостійної України та переходом до ринкової економіки пов'язане відродження товариств з обмеженою відповідальністю на території нашої держави. Верховна Рада України 19 вересня 1991 року прийняла Закон “Про господарські товариства”, у розділі 2 якого відведено місце товариству з обмеженою відповідальністю як окремому виду господарських товариств.

Через дванадцять років в Україні були прийняті новий Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV й Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV.

Таким чином, з 1 січня 2004 р. на території України діють три законодавчі акти, які регулюють діяльність господарських товариств, у тому числі й товариства з обмеженою відповідальністю. Це Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, а також Закон України „Про господарські товариства”, який не втратить своєї сили.

1.2 Поняття та ознаки товариства з обмеженою відповідальністю

Товариство з обмеженою відповідальністю є найбільш поширеним в Україні видом господарського товариства.

Цивільний та Господарський кодекси, а також Закон України „Про господарські товариства” відносять товариство з обмеженою відповідальністю до господарських товариств .

Стаття 140 ЦК України зазначає, що товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Згідно Господарського кодексу України, а саме ст. 80, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, якому притаманні такі ознаки: 1) наявність статутного фонду (статутного капіталу), поділеного на частки, розмір яких визначається установчими документами; 2) відповідальність товариства за своїми зобов'язаннями виключно за рахунок його власного майна; 3) звільнення, за загальним правилом, учасників товариства, які повністю сплатили свої вклади, від додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства, з покладенням на них лише ризику збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах їх вкладів.

Згідно ГК України всі господарські товариства, а отже і товариства з обмеженою відповідальністю, відносяться до таких, що мають на меті одержання прибутку від реалізації результатів власної господарської діяльності.

Традиційно у різних державах світу товариства, які створені з метою отримання прибутку, відносяться до комерційних юридичних осіб, а ті, які такої мети не переслідують, - до некомерційних юридичних осіб.

Так, Цивільний кодекс Німеччини на основі критерію “наявність прибутку” поділяє всі товариства на господарські і негосподарські. Негосподарські - благодійні фонди, релігійні організації і т.п. - не причетні до підприємництва Основы немецкого торгового и хозяйственного права. - С. 38.. У Цивільному кодексі Російської Федерації також зроблений поділ юридичних осіб на комерційні і некомерційні (ст.50), і товариства з обмеженою відповідальністю визнані комерційними юридичними особами.

Аналогічний підхід застосований і в Україні. У Цивільному кодексі України (Ст.83) залежно від мети діяльності та права учасників на отримання прибутку товариства поділяють на підприємницькі та непідприємницькі.

Виходячи з положень ст.84 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю відноситься до підприємницьких товариств, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками.

У наш час практиці відомі варіанти створення товариства з обмеженою відповідальністю однією особою. У Німеччині, Франції їх називають товариствами одного учасника. І ця назва та її тлумачення чітко закріплені у §1, §8 німецького закону “Про товариства з обмеженою відповідальністю”, та у ст.34, ст.ст.36-1; 36-2 французького закону “Про торгові товариства”.

Ця норма тепер закріплена і Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 140 ЦК України, віднині заснувати товариство з обмеженою відповідальністю може не тільки група осіб, а й одна особа. Щоправда, за умови, що єдиним учасником товариства з обмеженою відповідальністю не може бути інше господарське товариство, створене однією особою. В свою чергу, особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. Інших обмежень, крім названих, що передбачені ст. 141 ЦК України, для єдиного засновника товариства з обмеженою відповідальністю законодавство України не встановлює.

Суперечності у законодавстві України породили цілу проблему кількісного складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Оскільки в жодному законі прямо не вказувалося скільки має бути учасників у даному товаристві. Нині кількість учасників товариства зазначається у ст. 50 Закону України „Про господарські товариства”, яку доповнено частиною другою згідно із Законом України від 27.04.2007р. N 997-V. Дана стаття визначає максимальну кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що може досягати 10 осіб.

Цивільний кодекс України визначає різні критерії класифікації юридичних осіб: залежно від способів об'єднання осіб та (або) майна; порядку їх створення. Така класифікація приведена в ЦК вперше.

Згідно даної класифікації товариство з обмеженою відповідальністю залежно від способів об'єднання осіб та (або) майна відноситься до юридичних осіб, які об'єднують майно, а залежно від способів створення - до юридичних осіб приватного права , які створюються на підставі установчих документів.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

Єдиним установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є його статут. Про це зазначено у Цивільному (ст. 143) та Господарському (ст. 82) кодексах.

Товариство з обмеженою відповідальністю, як і інші господарські товариства, має своє найменування, в якому обов'язково вказується його організаційно-правова форма. Вимога ЦК України щодо індивідуальності найменування юридичної особи дає підставу для відмови у державній реєстрації юридичних осіб відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ”.

Товариство з обмеженою відповідальністю вважається створеним з дня його державної реєстрації. Як правило, воно створюється на невизначений строк, але, якщо у статуті вказаний певний строк дії, то юридична особа функціонує у межах визначеного часу. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Учасниками товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути фізичні та/або юридичні особи.

Слід зазначити, що склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю від моменту створення й до моменту його ліквідації може змінюватися. Учасники мають право уступати свої частки в статутному капіталі іншим особам; можуть виходити зі складу учасників товариства, одержавши при цьому свою частку, а в окремих випадках можуть бути виключені зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Всі ці ситуації передбачають Закон Украни „Про господарські товариства”, а також зазначені вище кодекси.

Товариство з обмеженою відповідальністю має право створювати на території України і за її межами філії та представництва, що не є юридичними особами. Н.Р. Нижник, Л.П. Русак, Л.І. Плотникова підкреслюють, що філія функціонує на основі господарського розрахунку, створює свої фонди і резерви, здійснює виробничу діяльність Нижник Н.Р., Плотникова Л.И., Русак Л.П. Общество с ограниченной ответственностью. - С. 43..

Філії і представництва збирають і передають товариству комерційну інформацію, необхідну для його повсякденної діяльності; розповсюджують інформацію про діяльність товариства, представляють його інтереси. У межах своїх повноважень представництва укладають угоди, договори, контракти, ведуть переговори з суб'єктами господарювання у регіоні знаходження.

Представницькі функції можуть виконувати не тільки власні представництва товариства з обмеженою відповідальністю, а і окремі громадяни та юридичні особи на основі виданої товариством довіреності.

Юридичні особи вправі виступати в якості представників лише у випадках, коли це не суперечить спеціальному характеру їхньої правоздатності, що визначається статутами.

Громадянин для виконання представницьких функцій повинен бути дієздатним.

Діяльність товариства з обмеженою відповідальністю припиняється шляхом реорганізації чи ліквідації.

Дослідженню теорії і практики розвитку товариств з обмеженою відповідальністю присвячено чимало наукової літератури. Найбільш фундаментальна праця В.В. Розенберга - російського юриста дореволюційного періоду - під назвою “Товарищество с ограниченной ответственностью (о необходимости введения этой формы в России)” актуальна і сьогодні. У цій роботі велика увага приділена історії виникнення даного товариства, порівнянню законів про товариства з обмеженою відповідальністю Німеччини та Австрії, аналізу діяльності та управління, правового режиму майна товариств з обмеженою відповідальністю у Німеччині, їхньої правової природи.

Наукові праці В.А.Краснокутського та С.Н.Ландкофа розкривають характерні риси товариства періоду непу в СРСР, порівнюють його із західноєвропейським, оцінюють значення такої форми підприємництва. С.Н.Ландкоф, наприклад, вважав її непридатною для економіки СРСР .

Підсумовуючи вищесказане можна зробити наступні висновки:

Правове підгрунтя для нової організаційно-правової форми підприємницької діяльності підготувала Німеччина, де ще у ХІХ ст. існувала достатня законодавча база для цього. Товариство з обмеженою відповідальністю з правового погляду утворене шляхом модифікації акціонерної компанії.

Німецький закон “Про товариства з обмеженою відповідальністю” 1892 року із змінами, внесеними у 1898 році й досі є еталоном зваженого, обґрунтованого з наукової та практичної точок зору ставлення до створення нової організаційно-правової форми підприємництва шляхом оптимального (з огляду на інтереси засновників, учасників, товариства та його кредиторів) поєднання низки рис акціонерного товариства і повного товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю закладений принцип обмеженої відповідальності, який означає, що учасники несуть відповідальність до певної наперед визначеної і заявленої межі.

У Росії та в СРСР у період нової економічної політики (1921-1929 рр.) зміст і форма цих товариств не відповідали їх класичному розумінню. Не було і окремих законів, які б регулювали діяльність даної правової форми підприємництва. Існувало негативне ставлення до товариств з обмеженою відповідальністю як до сумнівної структури, в основному через наявність у назві слів - “з обмеженою відповідальністю”, яка тлумачилася по-різному.

Після згортання нової економічної політики (1929р.) в економіці СРСР товариства з обмеженою відповідальністю припинили свою діяльність і були визнані такими, що не відповідають колективним формам господарювання, характерним для економіки СРСР.

У самостійній Україні вони набули поширення з прийняттям Закону України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII, а також Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-IV й Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. № 436-IV.

Характерними ознаками товариства з обмеженою відповідальністю є наявність статутного капіталу, який поділений на частки між учасниками товариства, а також встановлення відповідальності учасника у межах вартості своїх вкладів.

Згідно ЦК України товариства з обмеженою відповідальністю відносяться до підприємницьких товариств, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, відносяться до юридичних осіб, які об'єднують майно та до юридичних осіб приватного права, які створюються на підставі установчих документів.

...