Правове становище товариства з обмеженою відповідальністю

Закріплюється додаткова підстава для ліквідації товариств, що належать до об'єднань капіталів: зменшення вартості його чистих активів нижче мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом.

Титова О.В. вважає за доцільне протягом певного часу зберегти в законодавстві України положення про ліквідацію АТ і ТОВ у зв'язку зі зменшенням розміру їхніх чистих активів нижче закріпленого законом мінімуму статутного капіталу. Дану процедуру пропонується удосконалити, установивши конкретний термін і чіткий порядок ініціювання ліквідації, надавши АТ і ТОВ термін для відновлення капіталу до необхідного розміру Титова Олена Віталіївна. Захист майнових інтересів учасників процесу ліквідації на підприємствах: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / НАН України; Інститут економіко-правових досліджень. - Донецьк, 2006. - С. 13..

Ліквідація може відбутись і з волі товариства (самоліквідація), і незалежно від його волі чи згоди.

Юридична особа може бути ліквідована у примусовому порядку. Підстави для такої ліквідації встановлює ЦК України, а також інші законодавчі акти. ЦК встановлює такі підстави для винесення судом рішення про примусову ліквідацію юридичних осіб:

визнання судом недійсною державної реєстрації юридичних осіб через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути (ч. 1 ст. 110 ЦК);

у випадку, коли у повному та командитному товаристві залишається один учасник і останній не перетворить таке товариство в інше господарське товариство, а також у разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з його учасників товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи -- учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у складеному капіталі (ст. 132 ЦК);

у разі вибуття всіх вкладників із командитного товариства, якщо учасники товариства не перетворять таке товариство у повне товариство (ст. 139 ЦК);

якщо вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу (статті 144, 151, 155 ЦК).

Стаття 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» встановлює такі підстави для примусової ліквідації юридичних осіб у судовому порядку Офіційний вісник України. - 2003. - N 25. - Ст. 1172.:

визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням.

Стаття 59 ГК визначає, що юридична особа ліквідується Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е вид. перероб. І допов. / За заг. ред. Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини; Кол. авт. О.А. Белянневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 99-100.:

за ініціативою власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб -- засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК, -- за рішенням суду;

у зв'язку із закінченням строку, на який вона створювалася, чи у разі досягнення мети, заради якої її було створено;

у разі визнання її в установленому порядку банкрутом, крім випадків,

передбачених законом;

у разі скасування її державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Добровільна ліквідація господарюючого суб'єкта найдоцільніша. Вона в максимальній мірі відповідає характеру підприємництва як самостійної діяльності, що здійснюється на свій ризик. Переваги добровільної ліквідації полягають не тільки у відсутності примусових механізмів, а й у відносній простоті, оперативності проведення ліквідаційних процедур, їх меншої конфліктності. Підстави ліквідації суб'єктів господарювання / Л.М. Дорошенко // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. -- 2005. -- Вип. 30. -- С. 394.

Слід погодитись з Титовою О.В. про необхідність встановлення загальних для всіх суб'єктів господарської діяльності підстави ліквідації та закріпити їх у Господарському кодексі України з одночасним усуненням наявних протиріч і повторювань, що містяться у законодавстві. Титова Олена Віталіївна. Захист майнових інтересів учасників процесу ліквідації на підприємствах: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / НАН України; Інститут економіко-правових досліджень. - Донецьк, 2006. - С. 9.

Цивільним кодексом України передбачено порядок ліквідації юридичної особи (ст. 111 ЦК України) Науково - практичний ко Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. - 3-є вид., перероб. і доп. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - Т.І. - С. 168. .

При ліквідації юридичних осіб обов'язково складається проміжний
ліквідаційний баланс, в який входять відомості про склад майна юридичної
особи, включаючи речі, майнові права (дебіторська заборгованість), а також
перелік пред'явлених вимог (найменування кредитора, підстава виникнення
вимоги), а також результати їх розгляду (можливість відмови чи задоволення). Проміжний ліквідаційний баланс підлягає затвердженню органом чи учасником, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Діюче законодавство не містить визначення проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу. Титова О.В. пропонує визначити проміжний ліквідаційний баланс як звіт про фінансовий стан майна підприємства, що ліквідується, який складається після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторів і містить дані про вартість активів (включаючи право вимоги) і боргові зобов'язання, визнані та не визнані ліквідаційною комісією. Натомість ліквідаційний баланс як звіт про фінансове положення ліквідованої юридичної особи, що відбиває розмір і склад наявних активів після завершення розрахунків із кредиторами. Титова Олена Віталіївна. Захист майнових інтересів учасників процесу ліквідації на підприємствах: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / НАН України; Інститут економіко-правових досліджень. - Донецьк, 2006. - С.10.

До затвердження ліквідаційного балансу жодних виплат кредиторів не
можна провадити, а також не можна здійснювати відчуження майна юридичної особи для їх задоволення.

Виплати кредиторам провадяться відповідно до затвердженого проміжного балансу в порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК, із коштів юридичної особи, а якщо коштів недостатньо, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи. При цьому всі кредитори, крім кредиторів, які висувають вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом, вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності, вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів), мають право на задоволення своїх вимог тільки після спливу 1 місяця після затвердження ліквідаційного балансу, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 112 ЦК кредитори, яким відмовлено у задоволенні їх вимог, мають право звернутися до суду.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується органом, то прийняв рішення про ліквідацію. Якщо вартість майна юридичної особи буде недостатньою для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія повинна звернутися до господарського суду із заявою про визнання юридичної особи банкрутом.

Слід зазначити, що не є кредиторами товариства учасники (акціонери, учасники, члени) юридичних осіб тощо, які отримують майно товариства відповідно до ч. 4 ст. 111 ЦК, тобто після задоволення вимог кредиторів.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами чи законом. Так, відповідно до ст. 21 Закону України «Про господарські товариства» таке майно розподіляється між учасниками відповідно до установчих документів товариства. Стаття 21 Закону України «Про об'єднання громадян» встановлює, що кошти та інше майно об'єднань громадян, що ліквідуються, не може перерозподілятися між їх членами і використовується для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовується в доход держави.

Стаття 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» визначає порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації Офіційний вісник України. - 2003. - N 25. - Ст. 1172..

Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії або уповноважена ним особа після закінчення процедури ліквідації, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією;

свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

оригінал установчих документів;

акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, який затверджено рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу;

довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків;

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;

довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку;

довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

У випадках, що встановлені законом, крім документів, які передбачені цією статтею Закону, додатково подасться висновок аудитора щодо достовірності та повноти ліквідаційного балансу.

Підписи на ліквідаційному балансі повинні бути нотаріально посвідчені.

Державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.

Строк державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення юридичної особи повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) голові ліквідаційної комісії або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів і свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, які мають спеціальну відмітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Така відмітка робиться державним реєстратором також на примірнику оригіналу установчих документів юридичної особи, який залишається у реєстраційній справі.

Для порівняння звернемося до законодавства ФРН та Франції, де більш широко розглядаються підстави припинення діяльності товариств з обмеженою відповідальністю.

У Законі ФРН “Про товариства з обмеженою відповідальністю” відмінними від вітчизняних є такі норми, що обумовлюють ліквідацію:

- рішення про ліквідацію членів товариства, прийняте більшістю у ? поданих голосів, якщо в договорі не встановлено інше (вітчизняне законодавство не визначає, як повинно прийматися дане рішення зборами учасників);

- винесення судом відповідного рішення, якщо досягнення мети, для якої створювалось товариство, неможливе, чи якщо у відносинах товариства існують важливі підстави для його припинення;

- рішення адміністративного органу про припинення діяльності без права вимоги відшкодування збитків, якщо товариство загрожує суспільному благу тим, що члени товариства приймають незаконні рішення чи свідомо допускають вчинення посадовими особами незаконних дій;

- відкриття конкурсного провадження;

рішення суду за місцем реєстрації товариства, якщо встановлений дефект договору про заснування товариства, або якщо всі паї (частки) акумулювались у одного члена товариства чи самого товариства, і впродовж 3 місяців з цього моменту (акумуляції паїв) не виконано зобов'язання повної оплати всіх грошових внесків або не надано гарантії про оплату Закон ФРГ “ О товариществах с ограниченной ответственностью ”. - С. 24-25..

При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням зазначеної норми, господарські суди зобов'язані з'ясовувати, чи віднесене чинним законодавством до компетенції органу, що подає позов, здійснення контролю за діяльністю відповідача. Керуються господарські суди і роз'ясненням Вищого господарського суду України з приводу тлумачення термінів “систематичне і грубе порушення законодавства”. Вважається, що систематично порушують законодавство господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток, систематичним може визнаватися і повторне порушення законодавства з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із його вчиненням, причинами, тривалістю у часі та наслідками.

Грубим вважається одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, здійснення без спеціального дозволу (ліцензії) підприємницької діяльності, щодо якої чинним законодавством встановлено обмеження), або потягло наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам.

Прикладом грубого порушення законодавства є угода товариства з обмеженою відповідальністю “Нон-Стоп” про купівлю-продаж нафтопродуктів у приватного підприємства “Промбудкомплект” з метою прикриття незаконної діяльності останнього (ухилення від сплати податків і митних зборів, відкриття фіктивної фірми) і уникнення стягнення майна з “Промбудкомплекту”. Державна податкова адміністрація у позові вказала, що бачить у цій угоді умисел і вважає її такою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

У німецькому та французькому законодавстві позитивним є те, що розмежовується вина посадових осіб, органів товариства і учасників товариства у незаконній діяльності юридичної особи. Закон ФРН прямо вказує, що ліквідувати товариство можна лише тоді, коли члени товариства приймають незаконні рішення або свідомо допускають вчинення посадовими особами незаконних дій. Але ж незаконні дії посадові особи, окремі органи товариства (ревізійна комісія і т.п.) можуть вчинити і без відома учасників товариства. Тому потрібно встановити, чи винні учасники товариства. За відсутності вини відповідальність має нести не товариство, а посадові особи чи працівники певного органу (структурного підрозділу) юридичної особи.

Закон Франції “Про торгові товариства” у ст.67-bis зазначає, що товариство може бути ліквідоване після винесення судом рішення про заборону управляти, або про недієздатність одного з учасників Закон Франции 66-537 от 24 июня 1966 г. “О торговых обществах” //Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью. - Москва: БЕК, 1995. - С. 289.. Ліквідація після рішення про заборону управляти наступає не завжди.

Французький законодавець, передбачивши рішення про заборону управляти, домігся, щоб можна було чітко вказати, з чиєї вини, із-за дій якого органу несе збитки, невигідні наслідки товариство з обмеженою відповідальністю. Окрім того, що звертається увага на конкретний орган управління, неминуче вона буде звернута і на посадових осіб товариства. І тільки на цій стадії реально можна з'ясувати, чи є необхідність ліквідувати товариство, чи притягнути до відповідальності посадових осіб. Адже одна справа, коли орган товариства (отже, і його працівники) діє від імені товариства і за погодженням з учасниками товариства, і зовсім інша справа, якщо орган товариства чинить дії в інтересах посадових осіб, які не рахуються з інтересами товариства. Згідно французького Закону “Про торгові товариства” ліквідація на підставі рішення про заборону управляти настає тоді, коли виконавчий орган діяв від імені товариства і в його інтересах.

У законодавстві України теж варто закріпити такі норми, які б дозволили глибоко проаналізувати роботу внутрішніх органів товариства і розмежувати, чия діяльність незаконна: товариства чи посадових осіб, у залежності від чого і вирішити питання ліквідації.

На практиці в Україні подібні ситуації розглядаються майже відповідно до німецького та французького законів.

Але оскільки вітчизняне законодавство не приділяє уваги проблемі розмежування вини товариства і посадових осіб чи окремого органу товариства при розгляді підстав ліквідації, то і при розгляді такого виду спорів господарськими судами упускаються факти незаконної діяльності посадових осіб. Наприклад, у згадуваній справі №17/102 про купівлю-продаж товариством з обмеженою відповідальністю нафтопродуктів з метою прикриття незаконної діяльності приватного підприємства судовими органами не з'ясовувалося, хто причетний до укладення договору: директор чи учасники товариства з обмеженою відповідальністю. Хоча з матеріалів судового розгляду відомо, що порушена кримінальна справа проти генерального директора приватного підприємства. Не дана судом і правова оцінка угоди між юридичними особами, антисуспільний характер якої очевидний.

Якщо у ФРН адміністративні органи можуть припинити діяльність товариства з обмеженою відповідальністю у випадку незаконної діяльності посадових осіб чи учасників товариства, то в Україні, на жаль, за нинішнього стану законодавства посадові особи товариств практично не підлягають адміністративній відповідальності, чим вони вдало і користуються.

Підставами для визнання недійсними рішень про створення підприємств і їхніх установчих документів можуть бути: вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засноване.

Так, господарський суд м. Києва визнав недійсними установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю “Крим-Коннект” і відмінив розпорядження про його реєстрацію на тій підставі, що в установчих документах товариства не встановлено розмір і порядок внесення вкладу одного з двох учасників - юридичних осіб, з приводу чого між ними виник спір.

У випадку здійснення товариством діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству, обов'язок доведення обставин, пов'язаних із такою діяльністю, покладається на позивача, яким може бути орган, що згідно законодавства здійснює контроль за діяльністю товариства, або інша юридична особа.

Варто відзначити, що найчастіше відбувається в господарських судах скасування реєстрації з причин неповідомлення суб'єктів підприємництва про зміну місцезнаходження.

Зокрема, звернемося до справи №11/165 про скасування державної реєстрації з архіву господарського суду м. Києва. Прокуратура Подільського району м. Києва подала в господарський суд м. Києва позовну заяву, у якій вимагала скасувати реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю “ССН”, яке змінило своє місцезнаходження, не повідомивши про це; звітів до державної податкової адміністрації не подавало, податків не сплачувало, комунальних платежів не здійснювало, відрахувань у пенсійний фонд не робило, про що є документальні підтвердження перерахованих органів. Господарський суд державну реєстрацію скасував, і товариство було ліквідовано.

Установчі документи товариств з обмеженою відповідальністю також передбачають підстави ліквідації.

Так, товариство з обмеженою відповідальністю “Супутник” передбачило строк діяльності 10 років. Окрім цього, умовами ліквідації спільного підприємства у статуті записані:

- припинення дії договору про створення і діяльність “Супутника”;

- наявність рішення компетентного органу влади України;

- збитковість підприємства і неможливість виконати взяті на себе зобов'язання;

- рішення зборів учасників товариства про ліквідацію.

На думку Дорошенко Л.М. деякі з підстав ліквідації є необґрунтованими і відображають жорсткий підхід законодавця у сфері припинення суб'єктів господарювання, водночас як держава повинна бути зацікавлена у збільшенні господарюючих суб'єктів, а не в їх припиненні. Це, зокрема стосується підстав, коли господарюючий суб'єкт ліквідується у разі здійснення ним діяльності, що суперечить засновницьким документам, невідповідності мінімального розміру статутного капіталу вимогам законодавства та ін. Більш логічним було б надання господарському суду повноважень, відповідно до яких при підготовці справи до судового розгляду суд мав би право зобов'язати господарюючого суб'єкта вжити заходів щодо усунення зазначених обставин. Ці зміни необхідно внести в п. 4 ст. 65 Господарсько-процесуального кодексу України, яка розкриває зміст дій суді при підготовці справи до розгляду. Підстави ліквідації суб'єктів господарювання / Л.М. Дорошенко // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. - 2005. - Вип. 30. - С. 397.

Підсумовуючи вищесказане можна зробити наступні висновки:

Юридична особа, а отже і товариство з обмеженою відповідальністю, вважається створеною з дня її державної реєстрації. Дані державної реєстрації включаються до єдиного реєстру.

Державна реєстрація юридичних осіб, тобто і товариства з обмеженою відповідальністю, здійснюється відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців” від 15 травня 2003 року, яким установлюється порядок її проведення і документи, що при цьому надаються.

В Україні відсутній стабільний і чіткий порядок реєстрації суб'єктів підприємництва. Реєстрація платна, установчі документи практично не перевіряються, місцезнаходження юридичної особи теж, контролю ніякого нема, що в результаті призводить до створення фіктивних підприємницьких організацій. Органи реєстрації відповідальності за реєстрацію не несуть. Оскільки функцію державної реєстрації виконують виконавчі комітети та державні адміністрації, які не є компетентними у цій справі, то, відповідно, якісно і глибоко проконтролювати документацію товариства вони неспроможні.

В Україні існує необхідність створення спеціалізованих реєстраційних органів, де б працювали професійні юристи. Одним із варіантів такого органу є Державна реєстраційна палата з регіональними відділеннями на місцях, підконтрольна Міністерству юстиції та місцевим органам влади.

У розвинутих державах світу реєстрацію проводять юридичні органи.

Це не випадковість, адже така справа вимагає знання законодавства і відповідальності за його дотримання.

Товариство з обмеженою відповідальністю може припинити свою діяльність шляхом ліквідації або реорганізації у передбаченому законодавством України порядку.

Головною відмінністю реорганізації як способу припинення діяльності суб'єкта господарювання, є наявність повного (універсального) правонаступництва, тобто переходу всіх прав та обов'язків до іншого суб'єкта господарювання.

Ліквідація можлива за ініціативою товариства і без такої.

У випадку систематичного чи грубого порушення законодавства товариством та здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству України, господарські суди повинні розглядати не лише сам факт незаконної діяльності, а й з'ясувати, хто винен у цьому: товариство чи окремі посадові особи, орган управління, структурний підрозділ. Нерідко буває так, що за дії посадових осіб відповідає товариство і судом ліквідовується. Незаконною діяльністю, систематичним чи грубим порушенням законодавства товариством доцільно вважати тільки ту діяльність і відповідні порушення, які були вчинені за відома і свідомого допущення учасниками товариства. Цей погляд повинен знайти своє відображення у законодавстві.

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

3.1 Правовий режим майна товариства з обмеженою відповідальністю

Правовий режим майна господарських товариств у вітчизняній науковій літературі та і в літературі пострадянських держав взагалі недостатньо вивчений. Це зрозуміло: оскільки було заборонено довгий час існування господарських товариств, то й не було потреби вивчати їхні особливості та проблеми. Але господарські товариства в Україні нині виникли в умовах розпаду адміністративної системи господарювання і переходу до ринкових відносин. Будучи орієнтовані на ринок, вітчизняні господарські товариства не могли і не можуть використовувати старі методи управління і характерні для економіки СРСР правові режими власності. Тому проблема правового режиму майна суб'єктів підприємництва, зокрема, господарських товариств, вивчається і досліджується більш активно з початку 90-х років.

У правовій літературі дискусійним залишається питання про форму власності, на якій грунтується правовий режим майна товариства з обмеженою відповідальністю і інших господарських товариств. Хоч це питання має економічний інтерес, але й для права воно значиме, оскільки має відношення до розуміння відповідальності товариства і учасників та до врегулювання проблеми правового режиму майна товариства.

Як зауважує О.В. Дзера, багато українських вчених прямо висловились проти подальшого збереження у законодавстві про власність поняття “колективна форма власності”: О.А.Пушкін, Я.М.Шевченко, А.М.Бандурка, Л.В.Яричевська, Р.Б.Шишка і інші. Вони обгрунтовують недоречність конструкції колективної власності появою суперечностей у правовому режимі майна юридичних осіб. Нерідко колективна власність ототожнюється із спільною власністю. При вирішенні питання про власника майна юридичної особи фактично називають два власники - трудовий колектив чи засновників і саму юридичну особу, що неприпустимо. Щоб уникнути таких колізій, О.В.Дзера теж пропонує відмовитись від колективної форми власності.

С.Грудницька частину майна товариства з обмеженою відповідальністю вважає спільною частковою власністю (очевидно, статутний фонд), а майно, що перевищує частку, - спільною сумісною власністю. Ось ми і маємо ситуацію, коли колективна власність ототожнюється із спільною власністю. Але якщо власником майна визнати колектив, а не юридичну особу, то виходить, що і відповідати по зобов'язаннях повинен колектив, а не юридична особа. А це вже суперечить організаційно-правовій формі товариства з обмеженою відповідальністю як самостійного суб'єкта ринкової економіки.

Господарське право періоду Радянського Союзу тлумачило правовий режим майна суб'єктів господарювання як визначений юридичними нормами порядок формування майна і наділення ним цих суб'єктів та порядок управління ним Хозяйственное право: общие положения. - С. 89..

Таке розуміння правового режиму майна цілком відповідало державній формі власності майна, яке знаходилося у державних установах, організаціях на праві оперативного управління, а підприємствам передавалось у повне господарське відання Заменгоф З.М. Правовой режим материальных и хозяйственных ресурсов в хозяйственных системах. - С. 69..

Стосовно юридичних осіб, що перебувають на державному бюджеті, таке визначення правового режиму майна прийнятне і нині. А ось щодо товариства з обмеженою відповідальністю, то воно саме стає власником свого майна і здійснює всі повноваження щодо нього.

Н.В.Погорецька пропонує під правовим режимом майна товариств з обмеженою відповідальністю розуміти порядок його формування, правову охорону, а також здійснення товариством повноважень власника майна: володіння, користування і розпорядження ним.

Ю.П.Пацурківський визначає правовий режим майна як встановлені правовими нормами склад цього майна, порядок його формування, використання і вибуття, а також об'єм прав та обов'язків суб'єктів господарювання з приводу володіння, користування і розпорядження майном, порядок звернення на нього стягнень кредиторів.

Немає у правовій та економічній літературі єдиного розуміння поняття “майно” Заменгоф З.М. Правовой режим материальных и хозяйственных ресурсов в хозяйственных системах.- С. 25.. Не відбито це і в законодавстві. Під майном розуміють речі і гроші, або гроші і зобов'язальні права, вимоги, або речі і майнові права та обов'язки. Оскільки не існує єдиного тлумачення майна, то розбіжності виникають і при його класифікації, в основу якої покладають економічну роль майна. Не заглиблюючись у економіку, обгрунтуємо правовий погляд на проблему майна. Виходячи з особливості правового режиму майна товариства з обмеженою відповідальністю, а саме: щодо порядку створення і використання, його можна умовно поділити на дві частини. Перша - статутний капітал, що є створеним вкладами учасників у спільну справу, який слугує для забезпечення інтересів кредиторів і має значення як мінімальний комплекс майна, а тому він повинен бути завжди в наявності і цілісності. Друга - все інше майно, яким товариство володіє у момент свого виникнення і яке воно набуває за час своєї діяльності.

Розмежовував основний капітал (тут - статутний) і майно взагалі В.В.Розенберг, наголошуючи на особливості статутного капіталу як складової частини майна Розенберг В.В. Товарищество с ограниченной ответственностью. - С. 74..

Основна функція статутного капіталу - гарантійна. У першу чергу вона повинна законодавчо підтримуватися обов'язковою солідарною відповідальністю учасників та осіб, які здійснюють управлінські функції у товаристві (при наявності їхньої вини), а також забороною звільнення будь-якого учасника від обов'язку внесення свого вкладу до статутного фонду товариства (ця норма викладена у cт.144 Цивільного кодексу України).

Ще одна не менш важлива функція статутного капіталу - стабілізаційна, тобто наявний основний капітал дозволяє товариству здійснювати господарську діяльність.

У товаристві з обмеженою відповідальністю, як і в акціонерному, зберігаються такі риси статутного капіталу, як відносна постійність та визначеність.

Ст.52 Закону України “Про господарські товариства” зобов'язує створювати статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю у розмірі суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із суми мінімальної заробітної плати, встановленої на момент створення товариства. Одразу зауважимо, що це досить незначна сума. Закон ФРН “Про товариства з обмеженою відповідальністю” у 5 передбачив мінімальну суму основного капіталу товариства у сумі 50 тис. марок, а розмір частки члена товариства - не менше 500 марок.

Учасники зобов'язані до моменту реєстрації даної юридичної особи вже внести не менше 50% (у ст.144 Цивільного кодексу України) передбаченого установчими документами внеску і підтвердити це банківськими документами, якщо вклад грошовий. Решту суми статутного капіталу учасники повинні внести не пізніше одного року після реєстрації товариства.

Хоч законодавець і вказав розмір статутного фонду у грошовій одиниці, але у ст.13 Закону України “Про господарські товариства” він дозволяє замість грошей здійснювати негрошові вклади, які проте мають бути оцінені у грошах. Грошові і негрошові вклади, таким чином, повинні рівнятися сумі статутного капіталу.

Згідно ст.13 зазначеного Закону вкладами учасників і засновників товариства можуть виступати будівлі, споруди, обладнання і інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою і іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові засоби, у тому числі в іноземній валюті.

Для формування статутного капіталу заборонено використовувати бюджетні засоби, засоби, отримані у кредит чи під заставу.

Порядок оцінки вкладів визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Закон Франції (ст.40) “Про торгові товариства” зобов'язує вносити відомості про оцінку кожного внеску, зробленого в натурі у документ, що додається до статуту. Для складання такого документу може залучатися ревізор по внесках. Якщо він не бере участі в оцінюванні вкладів або якщо сума внесків не збігається з тою, яку пропонує ревізор, учасники впродовж п'яти років несуть солідарну відповідальність щодо третіх осіб за оцінку внесків в натурі , здійснену при створенні товариства.

Закон ФРН “Про товариства з обмеженою відповідальністю” теж містить подібну вимогу. У 5 цього Закону записано: “Якщо робиться майновий внесок, то предмет такого внеску і розмір паю, до якого він відноситься, повинні бути встановлені в договорі про заснування товариства. Члени товариства повинні у звіті про майнові внески засновників вказати обставини, суттєві для відповідності паїв майновим внескам, а при переході до товариства підприємства - подати результати діяльності за два останніх господарських роки”. Відповідальність учасників за неправильні дані, за будь-які матеріальні збитки, пов'язані із створенням товариства - солідарна, що закріплено у 9а Закону ФРН.

Світовий досвід закріпив за правило, що майнові і немайнові вклади оцінюються за тією ринковою вартістю, яку вони мають на час внесення у статутний капітал. Тому з метою захисту інтересів кредиторів важливо, щоб вони могли мати інформацію про наявні у товариства негрошові вклади. Зрозуміло, якщо більша частина статутного капіталу створена за рахунок негрошових вкладів, то і доля ризику для кредиторів вища.

У Західній Європі товариства з обмеженою відповідальністю публікують виписки з установчих договорів, де вказані майнові і немайнові внески, особи, що їх вклали, і сума оцінки. Це дає можливість пересвідчитися, у якому майновому стані перебуває товариство, наскільки надійне воно.

В Україні законодавство не вимагає публікувати виписки з установчих договорів про майнові і немайнові внески учасників, тому важко суб'єктам ринку переконатися у надійності товариства. Єдине, що можна порадити вітчизняним підприємцям, які бажали б пересвідчитися у надійності своїх партнерів - товариств з обмеженою відповідальністю, вимагати для ознайомлення установчі документи. Адже законодавство України зобов'язує записувати в установчий договір і статут товариства відомості про розмір, склад і порядок внесення вкладів учасників Булгакова І.В. Господарське право України: Навч. посібник. - К.: Прецедент, 2006. - С. 146. .

Негрошові вклади членів товариства підлягають оцінці у грошовому виразі. Як правило, оцінку вкладів здійснюють збори засновників (учасників). Вони вправі залучити експертів, але найчастіше проводять оцінювання самостійно, довіряючи інформації вкладника. Тому мають місце випадки невідповідності оцінки вартості вкладу. Відповідальності за неправильну оцінку вкладу засновники і учасники не несуть, а відповідають тільки загалом за спричинену шкоду і збитки, якщо такі будуть виявлені і доведена буде їхня вина.

Невизначеність законодавства про вклади учасників породжує конфліктні ситуації на практиці. Ст.13 Закону України “Про господарські товариства” перелічує, що може бути вкладом у статутний капітал, виключаючи бюджетні засоби, засоби, отримані в кредит і під заставу.

Специфічним вкладом у статутний капітал є право користування природними ресурсами, будівлями та іншим майном. Іноді нелегко оцінити такий вклад навіть найдосвідченішому експерту. За загальним правилом вартість права користування прирівнюють до орендної плати за користування певним майном.

Що стосується права на користування інтелектуальною власністю, якщо така пропонується у якості вкладу, то, на нашу думку, слід виходити з ринкової вартості цієї інтелектуальної власності і право користування оцінити за домовленістю між вкладником і товариством.

Звичайно, учасники товариства не завжди зможуть належним чином оцінити інтелектуальну власність як вклад. Тому є необхідність створити державний орган, скажімо, спеціальну комісію, яка б допомагала компетентно вирішувати подібні проблеми. Комісія вивчила б досвід роботи, пов'язаної з оцінкою інтелектуальної власності, розробила б критерії оцінювання. На наш погляд, обов'язково при оцінюванні мають бути враховані не тільки ринкова вартість об'єкта інтелектуальної власності на момент здійснення вкладу, у визначенні якої виключну роль відіграє наявність попиту, а і такі критерії, як реальна можливість його використання, строк правової охорони, ефективність використання, перспективність. Інакше кажучи, мінімальна віддача від прийнятого у формі інтелектуальної власності вкладу має дорівнювати його оцінці. Але, на жаль, цього ніхто не може гарантувати.

Наприклад, 82 закону ФРН “Про товариства з обмеженою відповідальністю”, передбачає відповідальність членів товариства і його посадових осіб за неправильні відомості про сплату внесків, про отримання паю, про використання внесених сум, про особливі привілеї, основні видатки, майнові внески і за неправдиві гарантії по неповністю внесених грошових вкладах. Санкція за названі правопорушення досить серйозна: позбавлення волі на строк до трьох років чи штраф.

До вкладів, оцінити які проблематично, варто відноситись обережно. Якщо у товариства є можливість замінити такий вклад у статутний капітал іншим майном товариства, то краще обрати цей варіант.

Не сприяє виконанню гарантійної функції статутним капіталом вклад у вигляді права користування певним об'єктом власності учасника.

При деяких умовах прихованою виплатою із статутного капіталу може бути придбання товариством власних паїв (часток). Законодавство західноєвропейських держав звернуло на це увагу Краснокутский В.А. Товарищество с ограниченной ответственностью. - С. 24.. Придбання паїв товариством не вигідне кредиторам, адже за рахунок основного капіталу, об'єкта для задоволення зобов'язань, набувається право на частину прибутків того ж товариства. Закони про товариства з обмеженою відповідальністю ФРН, Франції, Австрії забороняють придбання чи прийняття під заставу власних паїв, по яких ще не повністю внесені вклади. Закон ФРН (33) дозволяє придбати власні паї тільки в тому випадку, якщо таке придбання зачіпає майно, що виходить за рамки суми основного капіталу. В якості застави товариство в Німеччині може брати паї, якщо загальна сума вимог, забезпечених заставою власних паїв, не перебільшує вартості майна, що виходить за межі основного (статутного) капіталу, а вартість представлених в якості застави паїв нижча вартості такого майна.

Закон Франції “Про торгові товариства” (ст.45) дещо інакше вирішує питання передачі частки учасника, якщо її ніхто не придбав або ж коли товариство з поважних причин не дало згоди на це. Впродовж 6 місяців за погодженням з учасником, який уступає свою частку, товариство зменшує статутний капітал на суму номінальної вартості цієї частки і викуповує її за встановлену ціну.

Як бачимо, право придбання власних паїв товариством у Західній Європі збереглося, бо за певних обставин, коли товариство не зацікавлене в розширенні кола учасників або коли не вдається підшукати особу, яка б придбала пай, приходиться йому самому цей пай утримувати, якщо воно не може зменшити капітал і ліквідувати пай.

Вітчизняне законодавство закріпило право придбання частки учасника теж за умови, що вклад учасником внесений повністю.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю може збільшуватись або зменшуватись. Збільшення статутного фонду відбувається на підставі рішення про це зборів учасників товариства. Відповідно вносяться зміни і до статуту. При збільшенні розміру статутного фонду вклади поступають або від учасників товариства або від нових членів товариства, якщо такі прийняті. Законодавство України дозволяє збільшувати статутний фонд лише при умові повного внесення всіма учасниками своїх вкладів (ст. 145 ЦК України).

Товариство має право, а у випадках, передбачених законодавством, зобов'язане зменшити статутний капітал (наприклад якщо вартість чистих активів товариства менше, ніж статутний капітал). Рішення про зменшення статутного капіталу приймається тільки загальними зборами товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки це пов'язане із внесенням змін до статуту товариства (ст. 145 ЦК). Зменшення статутного капіталу допускається тільки до мінімального розміру, встановленого законодавством.

Якщо зменшення статутного капіталу провадиться у зв'язку з тим, що вартість чистих активів товариства менше ніж статутний капітал, то змінюється і розмір вкладів учасників товариства, але розмір їх часток є незмінним. Зменшення статутного капіталу можливе і у випадку, коли викуплена товариством у учасника частка не буде реалізована відповідно до ст. 147 ЦК України.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредиторам надано право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

У ФРН закон передбачає диспозитивну та імперативну норму щодо додаткових внесків (30): у випадках залучення додаткових внесків і виявленні водночас недостачі у статутному фонді не дозволяється повертати їх учасникам, а вимагається використати ці внески для поповнення основного (статутного) капіталу у потрібній для цього сумі.

Аналізуючи досвід Європи, приходимо до таких висновків:

1. Додаткові внески сплачують всі учасники товариства.

2. Вони повинні відповідати величині вкладів у статутний капітал.

3. Внески можуть бути майновими і немайновими.

4. До учасників, які вчасно не оплатили додаткові внески, застосовується міра відповідальності така ж, як і при порушенні строків внесення вкладів у статутний капітал.

5. За несплату додаткових внесків кимось із учасників всі інші учасники відповідальності не несуть.

6. Законодавчо фіксується максимум додаткових внесків, які взагалі можуть вимагатися.

7. Рішенням учасників додаткові внески повертаються у пропорційній відповідності їхнім вкладам, якщо вони не були повністю використані або ж коли минула необхідність у створенні оборотного капіталу.

8. Додаткові внески обов'язково записуються у баланс товариства.

9. Розмір і порядок залучення додаткових внесків детально регулюється установчими документами.

Для поповнення майна товариства, не вдаючись до залучення додаткових внесків, учасники товариства (окремі з них) можуть виступити у ролі кредиторів-позичальників, якщо цього вимагають обставини. Такі відносини між учасниками і товариством ймовірні завдяки відокремленості майна членів товариства і самої юридичної особи.

Статутний капітал товариств з обмеженою відповідальністю формується по-різному: виключно із грошових внесків, частково із грошових і частково з інших майнових чи немайнових, або виключно із майнових внесків Господарське право: Навч. посібник у схемах і таблицях / За ред. Шелухіна М.Л. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - С. 316..

Спільне підприємство “Салют” у формі товариства з обмеженою відповідальністю, місцезнаходження якого у Печерському районі міста Києва, зібрало основний капітал у грошовій формі і в формі майнового вкладу відповідно до часток: український учасник- готель “Салют” - 51%, іноземний учасник - фірма “4 Сезони” - 49%. Український учасник передав товариству цілісний майновий комплекс, а іноземний учасник свою частку вніс грошима.

Товариство з обеженою відповідальністю “Нове місто”, що знаходиться у Печерському районі міста Києва, створило статутний капітал у розмірі 37 500 (тридцять сім тисяч п'ятсот грн.). Три фізичні особи - засновники товариства - зробили у рівних частках грошові внески у статутний капітал.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Абріколь”, місцезнаходження якого у Радянському районі міста Києва, сформувало статутний капітал майновими та грошовими внесками на загальну суму 12 400 гривень, а саме: майно: більярдний стіл - 400 грн., мікрохвильова піч “Samsung” - 500 грн., холодильник “Атлант” - 700 грн., музичний центр “Siemens” - 700 грн., відеодвійка “Samsung” - 900 грн., витяжна шафа “Wthirlpool”- 300 грн., морозильна камера “Саратов” - 300 грн., електроплита “Електра-2000” - 300 грн., духова шафа “Moulinex” - 600 грн.; грошові внески: 3500 грн. Майновий вклад “Абріколь” дещо специфічний, і це пов'язано з тим, що товариство відкрило кафе-бар.

Спільне підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю “Таурас-Касандра” у Мінському районі міста Києва займається реалізацією і сервісним обслуговуванням продукції заводу “Таурас”, що знаходиться у Литві. Статутний капітал “Таурас-Касандри” створювався за рахунок майнових вкладів, значна частина яких - обладнання і телевізори.

Цивільний кодекс України (ст.144) та Закон України “Про господарські товариства” у ст.52 дозволяє створювати статутний капітал товариству впродовж одного року. У випадку невдалих операцій у цей період товариство за умови неповної оплати вкладів учасниками самостійно не готове нести відповідальність у встановленому розмірі статутного фонду, оскільки його ще немає в наявності.

Законом “Про господарські товариства” у ст.50 передбачене зобов'язання для учасників, які не повністю внесли вклади, відповідати по зобов'язаннях товариства у межах невнесеної частини вкладу. На жаль, не завжди це виконується. Оформляється вихід учасника з товариства, товариства реєструються на імена підставних осіб, обмеженодієздатних, недієздатних.

Правова модель товариства з обмеженою відповідальністю в Україні стала привабливою для вивезення великих грошових сум за межі нашої держави. Недосконалий порядок державної реєстрації та недоліки законодавства сприяють цьому. Фіктивні товариства з обмеженою відповідальністю перестануть утворюватися в Україні тоді, коли удосконалиться процес реєстрації суб'єктів підприємництва та буде вирішене у правовому полі питання відповідальності засновників, учасників по взятих на себе зобов'язаннях щодо діяльності товариства. Необхідно, щоб при реєстрації перевірялась дієздатність фізичних осіб - засновників та учасників товариства. Адже тільки дієздатні учасники можуть виконувати майнові зобов'язання.

Майно товариствам з обмеженою відповідальністю належить на праві власності, що свідчить про його відокремленість від майна учасників Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. - К. Атіка, 2004. - С. 330.. Але товариству може належати майно і на праві користування. Це можуть бути індивідуально визначені речі, передані учасниками товариству на праві користування (наприклад, земельні ділянки, будинки, споруди і т.п.). Саме товариство для здійснення підприємницької діяльності вправі набути необхідне йому майно у користування шляхом укладення відповідних договорів з третіми особами (наприклад, оренда, лізинг).

У власності товариства з обмеженою відповідальністю знаходиться:

- майно, передане засновниками і учасниками у власність;

- продукція, вироблена товариством;

- отримані доходи;

- інше майно, придбане законним шляхом.

3.2 Порядок управління товариством з обмеженою відповідальністю

Управлінські функції у товариств з обмеженою відповідальністю здійснюють загальні збори учасників товариства, які є вищим його органом, а також виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Ревізійна комісія ці органи контролює Щербина В.С. Господарське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С. 228..

Посадовими особами у товаристві з обмеженою відповідальністю визнаються директор та члени виконавчого органу, якщо він колегіальний, та голова ревізійної комісії.

Не можуть бути посадовими особами органів управління товариства члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління частками, що належать державі, та представляють інтереси в раді товариства, якщо така є, або ревізійній комісії товариства. Особи, яким заборонено судом займатися певною діяльністю, не вправі бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво і інші корисливі злочини, не можуть займати керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Аналогічні застереження знаходимо і в законодавстві Німеччини. Закон ФРН “Про товариства з обмеженою відповідальністю” передбачає у 6 вимоги до посадових осіб товариства, вказуючи, що ними можуть бути лише фізичні особи повністю дієздатні. На жаль, у вітчизняному Законі така вимога не записана. Але оскільки директора товариство вправі призначити і не з числа учасників товариства, то, певно, слід записати вимогу про повну його дієздатність, щоб дана прогалина не використовувалась у кримінальних цілях.

Закон Франції “Про торгові товариства” приділяє велику увагу діяльності посадових осіб, підкреслює їхні широкі повноваження, мотивуючи це тим, що посадова особа за будь-яких обставин повинна мати змогу діяти від імені товариства. Навіть угоди, укладені посадовою особою, які не входять у предмет дільності товариства, обов'язкові для останнього, якщо тільки воно не доведе, що третя особа знала про те, що угода виходить за межі предмету діяльності товариства.

Французський закон містить норму про можливість відсторонення посадових осіб на основі рішення учасників товариства, що представляють більше половини паїв. Закон зобов'язує посадових осіб впродовж шести місяців після закінчення звітного періоду подати звіт про управління на розгляд зборів учасників, де його або ухвалюють або не ухвалюють. Кожний учасник товариства, що не є посадовою особою, може двічі за звітний період задати посадовій особі у письмовій формі питання про будь-який факт, який, на його думку, здатний скомпроментувати продовження діяльності товариства. Учасники також мають право залучити експертів для перевірки однієї або кількох дій по управлінню. Посадові особи у Франції несуть особисту майнову або солідарну відповідальність перед третіми особами у випадках порушення законодавства або статуту товариства.

...