Правові засади електронної комерції в Україні

- перед- та післяпродажну підтримку, наприклад, надання докладної інформації про продукти та послуги, документації, відповідей на питання замовників тощо;

- продаж товарів і послуг;

- електронну оплату із застосуванням різноманітних електронних платіжних систем;

- організацію розповсюдження продуктів, включаючи як управління доставкою і її відстеження для фізичних продуктів, так і безпосередньо доставку продуктів, що можуть розповсюджуватися електронними засобами;

- можливість організації віртуальних підприємств - групи окремих фахівців або навіть незалежних компаній для ведення спільної комерційної діяльності;

- здійснення бізнес-процесів, спільно керованих компанією та її торговими партнерами [42].

Електронна комерція, як засіб ведення бізнесу в глобальному масштабі, дозволяє компаніям ефективно і гнучко здійснювати господарські операції щодо взаємодії з постачальниками і швидше реагувати на запити та очікування замовників. Компанії одержують можливість вибору кращих партнерів незалежно від їх географічного розташування.

Можливості електронної комерції сприяють появі нових елементів у сучасному бізнесі, а саме:

- зростанню конкуренції;

- глобалізації сфер діяльності;

- координації і взаємодії;

- скороченню каналів розповсюдження товарів;

- економії витрат [50].

При здійсненні міжнародної електронної комерції українським підприємцям слід зважати на ряд обмежень, що застосовуються в європейських країнах. Так, через Internet не укладаються:

- угоди, що вимагають нотаріального засвідчення;

- угоди, що вимагають реєстрації в органах державної влади.

До них можна віднести не лише продаж товарів через Internet, але й надання послуг (медичних, юридичних, інших професійних консультацій, а також банківські, фінансові послуги тощо).

Світова практика доводить, що Internet буквально “втягується” до сфери національних юрисдикцій. У зв'язку з цим не виправдалися припущення щодо стрибка в розвитку міжнародного права та посилення його ролі в уніфікації національного законодавства.

Регіон, де такі тенденції спостерігаються, - це Європа, оскільки Європейський Союз прагне встановити єдиний правовий простір, у тому числі й у сфері електронної комерції, і як наслідок, гарантувати захист інтересів учасників електронної комерції. При розвитку електронної комерції українським підприємцям пропонується враховувати, що питання про юридичну чинність угод пов'язується з умовами, за яких держава визнає ту або іншу угоду, що породжує відповідні їй правові наслідки. Такими умовами є:

- наявність у суб'єктів правоздатності та дієздатності на вчинення угоди;

- законність змісту угоди;

- відповідність внутрішньої волі сторін їх волевиявленню;

- вчинення угоди у встановленій законом формі.

Зрозуміло, що всі вищезазначені умови повинні витримуватися при вчиненні будь-яких угод, у тому числі ті, що укладаються через Internet. Проте специфіка укладання угод, за допомогою цієї мережі пов'язана насамперед із тим, що волевиявлення сторони в угоді створюється та доводиться до адресата за допомогою засобів електронно-обчислювальної техніки й електронних каналів зв'язку. Тому при розгляді питання про дійсність угод, здійснених із застосуванням Internet, особливого значення набуває проблема дотримання визначеної чинним законодавством форми угоди [54].

Застосування глобальних електронних комунікацій у комерційній діяльності та повсякденному житті обумовило виникнення таких нових економічних і правових явищ які набули умовної назви - “економіка в режимі реального часу” (on-line economy). За таких умов електронна комерція (electronic commerce) в юридичному сенсі є - укладення на міжнародних і внутрішніх ринках в електронній формі ряду підприємницьких договорів типу: купівля-продаж, постачання, угода про розподіл продукції, страхування, банківські договори, перевезення вантажів або пасажирів повітряним, морським, залізничним транспортом, а також інших договорів, пов'язаних із промисловим і діловим співробітництвом [70].

У зв'язку з цим виникає ряд першочергових питань: які правові підходи і методи необхідно застосовувати, щоб оперативно й ефективно відповісти на появу нових можливостей у бізнесі? Які правові умови є найбільш сприятливими для розвитку “on-line economy”? Здається, що такою умовою є особливе законодавче упорядкування електронної комерції, що забезпечувало б застосування традиційних базових юридичних норм і правил (таких, як положення цивільного або господарського законодавства України) і створення нових правових інститутів і процедур. До числа найважливіших юридичних питань, що вимагають невідкладного законодавчого вирішення, можна віднести: оподатковування, тарифи, вимоги до форми укладення угод, захист інформації та застосування електронних підписів, державну охорону прав споживачів, інтелектуальної власності і ряд інших.

При розвитку правового регулювання електронної комерції в Україні пропонується звернути увагу на те, що в закордонній юридичній доктрині присутні різні точки зору з даного питання. Суть однієї з них полягає в тому, що у зв'язку з глобальністю “on-line economy” національне законодавство повинно бути зведене до мінімуму розбіжностей, стати послідовно прозорим та узгодженим з міжнародним правом. Глобальність і розгалуженість е-економіки в реальному часі унеможливлює її регулювання будь-яким урядом або державним органом. Як результат - у бізнесі перевага найчастіше надається методу саморегулювання. Глобальний бізнес-діалог має бути налаштований на пропозицію конкретних рішень, що належать до зазначеної системи саморегулювання, і створення так званих уніфікованих правил у статусі “кодексів поведінки”.

Таким чином цілком очевидно, що країни, де правова система ґрунтується на судовому прецеденті (рішенні суду), мають більше можливостей для саморегулювання ніж країни, у яких застосовуються винятково нормативні публічно-правові акти. У останніх електронна комерція часто не в змозі перебороти законодавчі перешкоди, що можуть виникати через загальнообов'язкові положення національних норм, зміна яких вимагає спеціальної публічно-правової процедури.

В Україні право та юридична практика останніх років сприйняли електронний бізнес, становлення якого збіглося з процесом загальної модернізації вітчизняної правової системи. Проте, переважна більшість правовідносин між учасниками електронної комерції дотепер не регулюється спеціальними, адресованими їм законами або іншими джерелами права. На практиці створюються та постійно модифікуються різного роду угоди про електронний обмін даними або про електронний документообіг, більшою чи меншою мірою, що відповідає чинному законодавству. У цілому ж зберігається загальна нерозвиненість і фрагментарність правових норм, щодо зазначеної форми бізнесу. Як і на міжнародному рівні, такі норми є юридичними бар'єрами для розвитку електронної комерції в Україні та для її інтеграції в глобальний електронний ринок [121].

Позбутися подібних перешкод можна шляхом більш детального відображення електронної комерції в діючих публічно-правових актах, у тому числі, через оптимальне співвідношення норм адміністративного і цивільного права, їх єдності в структурі публічного і приватного права.

Вирішити таке завдання можливо і шляхом прийняття ряду нових законів, серед яких одним із пріоритетних є проект закону “Про електронну комерцію (торгівлю)” (додаток Б), адже електронна торгівля вже сьогодні суттєво впливає як на економіку, так і на права громадян.

При укладенні договорів в електронній комерції пропонується, щоб підпис здійснював такі юридичні функції як:

- зазначав, ким підписаний документ або повідомлення, при цьому був складним для відтворення будь-якою іншою не уповноваженою на те особою;

- ідентифікував те, що підписано, і робив недоцільним підробку або зміну - без можливості виявлення - як підпису, так і підписаного;

- виконував процедурну роль, тобто символізував волевиявлення сторони за угодою, дозвіл тощо тобто те, що підтверджує юридичну дійсність угоди.

У електронній комерції процедури створення та перевірки підпису юридично є гарантією справжності і дійсності договірних зобов'язань, а також захистом від їхньої односторонньої зміни або розірвання.

Розвиток міжнародного права в даній галузі відбувається шляхом його гармонізації через національні законодавства, через вироблення загальних принципів, що дозволить створити на міжнародному рівні універсальну правову інфраструктуру електронного підпису [52; 105].

Водночас слід зазначити, що новий світ глобальних електронних мереж висуває нові жорсткі вимоги до держави і права, зокрема, в галузі захисту інтересів учасників електронного ринку. Сьогодні окремі демократичні держави часто демонструють своє безсилля у світі електронних мереж, тому що вони не контролюються цією державою і дозволяють кожному включитися в загальнодоступні глобальні процеси. Цілеспрямоване втручання будь-якої національної держави у функціонування всесвітньої децентралізованої мережі типу Internet не дає бажаного результату. У цій новій сфері держава не має ні засобів примусу, ні монополії, ні влади, ні суверенітету. Захист індивідуальних і суспільних інтересів тільки за допомогою дозвільних або заборонних заходів більше не спрацьовує. При розробленні юридичних норм, присвячених електронній комерції, стратегія держави, що зорієнтована переважно на владні функції, повинна бути змінена новим підходом. Щодо цього доцільно виділити такі чинники:

- якщо демократична держава не може достатньою мірою захистити учасників ринку в новому соціальному просторі е-мереж, то вона повинна дати їм право на самозахист;

- технологія в інформаційному суспільстві дозволяє створити систему самозахисту, що замість права найсильнішого передбачає юридично рівноправну багатосторонню систему безпеки кожного учасника електронного зв'язку;

- юридичні норми не можуть вступати в протиріччя з технічними засобами самозахисту. Право повинно тільки надати можливість користуватися технічними засобами самозахисту. Будь-який учасник має право індивідуально в кожному конкретному випадку вирішувати, яким із них він хотів би скористатися. Ряд технічних засобів може застосовуватися без будь-якої спеціальної регламентації. У цьому випадку держава повинна відмовитися від обмежувального регулювання;

- інші засоби, наприклад, цифровий підпис, повинні спиратися на відповідну нормативну інфраструктуру, що допоможе юридичній або фізичній особі користуватися даним інструментом самозахисту;

- така інфраструктура створює спеціальний правовий механізм. Саме тут законодавцю варто доповнити систему самозахисту необхідними юридичними гарантіями з боку держави;

- у ряді обов'язкових державних гарантій особливе місце займає забезпечення недоторканності приватного життя, персональних даних.

Сьогодні однозначно можна лише стверджувати, що певні невідповідності потенційно можуть в майбутньому ускладнити запровадження режиму взаємного визнання електронних підписів, генерованих в ЄС та Україні. Тобто, законодавство, що регулює відносини у сфері електронної комерції, певно є декларативними, і потребує в подальшому суттєвих змін та доповнень.

Буде дуже прикро, якщо ця “декларативність” негативно вплине на розвиток та впровадження технологій електронного підпису в Україні, віддаляючи її від ЄС та обмежуючи економічне співробітництво з країнами ЄС із використання новітніх технологій, таких як електронна комерція тощо [229].

Зауважимо, що для подальшого активного розвитку нашого електронного бізнесу та електронної комерції потрібно не так вже й багато - на практиці визнати членство України в Міжнародній організації зі стандартизації ISO та впровадити необхідні технічні й інші стандарти, що вже діють у ЄС. А для логічної завершеності в законодавчому полі - ухвалити Закон України “Про електронну комерцію (торгівлю)”, який, за визначенням більшості фахівців та експертів, відповідає вимогам ЄС, а також узгоджується з іншими міжнародними стандартами. Крім того, адаптувати вже ухвалені закони до вимог законодавства європейських країн [168].

З прийняттям Закону України “Про електронний цифровий підпис” [11] у державі буде вирішено кілька важливих юридичних завдань:

по-перше, це принципове визнання на публічно-правовому рівні електронного цифрового підпису як аналога власноручного підпису для значно більшого кола юридичних дій, ніж це передбачено чинним законодавством. Якщо підходити формально, передбачається визнання електронного цифрового підпису у зв'язку з укладенням широкого кола угод. У дійсності існує безліч юридичних документів, що не мають відношення до угод, наприклад, документи, пов'язані із реєстрацією акціонерного товариства, проведенням загальних зборів акціонерів: письмове повідомлення, бюлетені для голосування тощо, або зовсім не мають відношення до Цивільного кодексу України, наприклад, трудові контракти.

Питання про можливість застосування електронного цифрового підпису в таких випадках залишається відкритим. Для його рішення Цивільного кодексу України явно недостатньо.

Зміни до чинного законодавства необхідні також, щоб створити легальну можливість застосування електронного цифрового підпису як функціонального еквівалента власноручного підпису у випадках, коли це прямо не заборонено законодавством. У міжнародному праві про електронний підпис такі заборони стосуються заповіту і ряду інших процесуальних документів. Звичайно, необхідно буде також внести і ряд змін та доповнень і в інші чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти;

по-друге, зазначений Закон встановлює вимоги, при дотриманні яких електронний цифровий підпис вважається рівнозначним власноручному підпису особи;

по-третє, даний Закон знімає протиріччя і невизначеності відносно електронного цифрового підпису, що є в інших законах.

Разом з тим, такий документ “набуває юридичної чинності” тільки після його підписання посадовою особою в порядку, встановленому чинним законодавством. А як же бути простим, не посадовим, особам, де шукати той порядок і що робити з підписаними “безладно” документами, чинне законодавство не повідомляє...

Не менш істотною умовою подальшого розвитку електронної комерції в Україні з прийняттям проекту Закону “Про електронну комерцію (торгівлю)”, було б врегулювання правовідносин, які виникають у процесі обміну електронними повідомленнями при вчиненні угод у сфері підприємництва [169].

Метою зазначеного вище законопроекту повинно бути:

- забезпечення юридичного визнання угод, що укладаються за допомогою електронних засобів телекомунікації;

- гарантії дійсності таких угод;

- захисти від несанкціонованого доступу;

- охорона прав споживачів у сфері електронної комерції.

Електронна комерція безперспективна, якщо її учасники не будуть мати можливості захистити свої права і законні інтереси в суді. У цьому зв'язку законопроект повинний передбачати правила про надання електронних повідомлень як судових доказів. Варто однозначно встановити, що допускається надання як письмових доказів електронних повідомлень, підписаних за допомогою електронного цифрового підпису або інших аналогів власноручного підпису в порядку, передбаченому чинним законодавством. Крім того, допустимість доказів не може заперечуватися тільки на тій підставі, що вони надані у вигляді електронних повідомлень. При оцінці електронних повідомлень як доказів варто враховувати надійність того, яким способом дані були сформовані, зберігалися або передавалися, надійність того, яким способом забезпечувалася достовірність і незмінюваність електронних повідомлень, а також будь-які інші відповідні умови.

Слід зазначити, що через виняткову значимість відносин у сфері електронної комерції для становлення конкурентноспроможної ринкової економіки будь-яка цивілізована держава має сприяти їх розвитку. Для цього необхідно визначити основні публічно-правові процедури і принципи здійснення електронної комерції, а також передбачити рівні юридичні гарантії та судовий захист для всіх її учасників. При цьому, слід враховувати, що особливістю правовідносин, які мають бути врегульованими, є те, що вони в основній своїй масі екстериторіальні.

XXI століття - вік інформатизації та автоматизації різних галузей людської діяльності (наука, промисловість, фінансова активність, побут тощо). Комп'ютер, що заполонив практично всі сфери життя, вже став символом нашого часу. У всьому світі інформаційні та телекомунікаційні технології породжують нову індустріальну революцію, не менш значущу ніж промислові революції минулого і таку, що матиме вельми далекосяжні наслідки. Саме революція додає величезних можливостей інтелекту людини і створює нові інформаційні ресурси, які суттєво впливають на спосіб нашої діяльності та життя. Це означає: заохочення підприємницького інтелекту, який створює можливості для появи нових секторів економіки, що динамічно розвиваються; розвиток загального підходу до регулювання ринку, спрямованого на підвищення конкурентоспроможності економіки та ринку інформаційних послуг [209].

Сьогодні в розвинених країнах кількість on-line операцій зростає, а компанії на будь-якому ринку і в будь-якому регіоні світу поспішають включити електронну комерцію до своїх бізнес-планів. Великі та малі компанії-професійні користувачі вже торують шлях до застосування нових технологій для підвищення ефективності своїх систем управління та виробництва. Серед роздрібних продавців також існує стійкий інтерес до е-комерції, що виявляється вже не тільки в дослідженнях даного сегмента ринку, але й у конкретних діях, покликаних забезпечити ефективність роботи із невпинно зростаючим потоком споживачів [259].

Подальший розвиток електронної комерції в Україні буде здійснюватися за такими напрямами:

- бізнес-бізнес (business-to-business, B2B), коли покупцем і продавцем є юридичні особи. Це найбільший сектор електронної комерції, що охоплює понад 80 % всього ринку;

- бізнес-споживач (business-to-consumer, B2C), коли продавець юридична, а покупець - фізична особа;

- споживач-споживач (consumer-to-consumer, C2C), коли споживачі обмінюються інформацією між собою щодо якості товару, його ціни тощо;

- бізнес-адміністрація (business-to-administration, B2A);

- споживач-адміністрація (consumer-to-administration, C2A) [43].

Е-комерція може набувати різних форм, у ній все частіше задіюються складні, інтегровані, так звані, віртуальні торговельні майданчики, що складаються з безлічі різних покупців і продавців. Один із прикладів - eSteel, “горизонтальний” ринковий центр, який зв'язує виробників і постачальників з покупцями в усьому світі і надає можливості здійснення on-line покупок і оплати в режимі реального часу. Інший приклад - Covisint, “вертикальний” on-line ринковий центр. Він дозволяє виробникам автомобілів здобувати всі необхідні для зборки машини деталі в одному місці [255].

Застосовуючи електронну комерцію, компанії мають змогу заощаджувати кошти і підвищувати продуктивність. Економія із застосуванням електронних форм становить десятки мільйонів доларів США. Крім того, зменшується кількість паперових форм, спрощується процес управління, збільшується потік інформації при зниженні витрат. Завдяки економії коштів та часу порівняно з традиційними методами електронні процедури відразу після першого ж застосування стають переважним способом ведення бізнесу [256].

Сучасна електронна торгівля має попередників - це замовлення товару телеграфом, телефоном, поштою тощо. При цьому є і можливість зайняти нішу, підготовлену два десятиліття назад, зайняти її на новому технологічному й економічному рівні, що, безумовно, допоможе новій формі торгівлі в її становленні. Вона починалась і з операцій купівлі-продажу, з перерахування коштів через комп'ютерні мережі. Звичайно, в її основі лежала традиційна комерція.

Зауважимо, що стрімкому розвитку електронної комерції через Internet сприяли:

- швидкий ріст продажів персональних комп'ютерів;

- стрімке зростання продуктивності процесорів, пам'яті і каналів передачі даних;

- відсутність митних зборів, пов'язаних з електронними продажами;

- швидке поширення альтернативних засобів доступу в Internet, насамперед - мобільних телефонів і інтерактивного телебачення;

- відносно низька вартість доступу в Internet, а також постійна тенденція до зменшення плати за доступ в Internet і користування його ресурсами;

- підвищення безпеки обробки трансакцій*^* Трансакціями називають операції безготівкових розрахунків у платіжних системах. Платіжні системи підтримують трансакції різних видів: купівля, зняття готівкових коштів у відділенні банку, зняття готівки у банкоматі; одержання інформації про залишок на рахунку клієнта та ін. в Internet завдяки появі нових технологій і стандартів, пов'язаних з електронною комерцією;

- зручність і простота технології електронних покупок через Internet для покупця: товар, що його цікавить, можна придбати не виходячи з дому, у будь-який час доби, без черги тощо;

- можливість для покупця одержати пропозиції на покупку потрібного йому товару відразу від багатьох торговельних підприємств;

- доступність інформації про товари і послуги в Internet-магазинах у режимі реального часу;

- можливість для торговельних підприємств давати пропозиції з продажу своїх товарів великій аудиторії потенційних покупців;

- привабливість електронної комерції для торговельних підприємств у зв'язку зі зменшенням накладних витрат на організацію бізнесу [230].

В Україні також існує ринок товарів і послуг, для оплати яких електронна комерція є зручним платіжним інструментом. До них належать: бронювання і продаж квитків на всі види транспорту; продаж комп'ютерів, іншої техніки та комплектуючих до неї; продаж книг і інших видань, компакт-дисків; резервування і оплата проживання в готелях; продаж туристичних путівок; оплата користувачами Internet послуг (Internet Service Provider, ISP); передплата на різні послуги (наприклад, газети, журнали); продаж медикаментів тощо. Проте в нашій державі цей ринок перебуває в “ембріональному” стані і напевне йому буде потрібно більше часу для власного розвитку, ніж аналогічному ринку в розвинутих країнах.

Це пояснюється рядом причин:

по-перше, в Україні сьогодні існує ряд юридичних проблем, які ускладнюють використання електронної комерції;

по-друге, на шляху розвитку електронної комерції в Україні постає цілий ряд перешкод: шахрайські трансакції, які вчиняються за допомогою викрадених реквізитів карток; магазини, що безвісти зникають з ринку після успішно виконаних афер; фіктивні магазини, призначені для збору інформації про картки клієнтів; психологічний фактор тощо. Найнебезпечнішими, звичайно, є шахрайства. За допомогою Internet здійснюється більше тридцяти видів шахрайських дій [143].

Найбільш розповсюдженими шахрайствами через Internet із застосуванням міжнародних платіжних систем також вважаються:

- трансакції із застосуванням правильних реквізитів картки (номер картки, термін її дії тощо);

- компрометація даних (одержання даних про клієнта через злом бази даних торговельних підприємств шляхом перехоплення повідомлень покупця, що містять його персональні дані) з метою їх застосування в шахрайських цілях;

- магазини, що виникають, як правило, на нетривалий час, для того, щоб зникнути після одержання від покупців коштів за ненадані товари чи послуги;

- зловживання торговельних підприємств пов'язані зі збільшенням вартості товару по відношенню до ціни, яка пропонується покупцям, або із повтором списань з рахунка клієнта;

- магазини і торгові агенти (Acquiring Agent), призначені для збору інформації про реквізити карток та інших персональних даних покупців [100].

Механізм шахрайства може бути різноманітним. Підготовка до здійснення злочину завжди відрізняється: ретельним плануванням; пошуком і залученням нових учасників; введенням обліку учасників злочинних угруповань, у тому числі безпосередньої участі в злочинних акціях і розподілі добутого злочинним шляхом; значними попередніми затратами для забезпечення успіху самої злочинної акції і функціонування групи в цілому.

Злочинним угрупованням притаманні такі ознаки:

- високий рівень професіоналізму;

- їх обізнаність щодо методів учинення злочинів;

- використання дорогих технічних засобів;

- наявність регіональних, міжрегіональних і міжнародних зв'язків.

Слід зауважити, що у 2006 році відділ ФБР США, який бореться із такою категорією злочинів (Internet Crime Complaint Center), отримав 207,5 тис. заяв від потерпілих. Це на 10,4% менше, ніж 2005 року. Сума сукупних збитків оцінюється в 198.4 млн. дол. (183,1 млн. дол. у 2005 році, 68,1 млн. - у 2004 році, 125,6 млн. - у 2003 році) [53].

Середньостатистичний потерпілий від дій Internet-шахраїв утратив 724 дол. Проте майже у 40% випадків розміри втрат перевищили 100 тис. дол. Найчастіше (понад 44% випадків) шахрайства відбуваються під час Internet-аукціонів. Типова схема: покупець оплачує куплений ним товар, але не отримує його.

Проте найбільшої шкоди завдають так звані нігерійські листи - першими схему почали використовувати нігерійські шахраї, звідси пішла назва афери. Цей метод застосовується вже півтора десятиліття: житель країни з перехідною економікою пропонує жителеві “заможної” країни допомогти у виведенні, наприклад, із Нігерії значних фінансових активів, які колись належали високопосадовцям, військовим тощо. Результатом операції мав бути чесний поділ отриманих коштів. Першим кроком є внесення певної суми на рахунок у нігерійському банку. Після того, як гроші переказані та переведені в готівку, шахраї зникають. У 2006 році середньостатистична жертва втратила на цьому 5,1 тис. дол. До трійки лідерів увійшли також шахрайства з чеками (3,7 тис. дол.) і фіктивними інвестиціями (трохи менше ніж 2,7 тис. дол.).

75% викритих Internet-шахраїв є жителями США. Проте американців активно ошукували й іноземці, серед яких найбільше представників Великобританії, Нігерії, Канади, Румунії, Італії, Нідерландів, Німеччини і ПАР. Російські шахраї посіли восьме місце в цьому малопочесному рейтингу, на їх частку припало 1,1% скоєних у США Internet-злочинів. Шахраї найчастіше входили в контакт із потенційними “жертвами” за допомогою електронних листів (майже 74% випадків).

Цікаво, що “жертвами” шахраїв ставали переважно досить освічені чоловіки у віці 30-50 років. Чоловіки втрачали помітно більше, ніж жінки (середньостатистичний потерпілий чоловік втратив 920 дол., жінка - 544). Розміри втрат збільшуються разом із віком потерпілих [244].

З розвитком Internet та появою “віртуальних магазинів” стало можливим замовляти товари з персонального комп'ютера. У зв'язку з цим значно розширилося і поле для шахрайств з пластиковими картками, адже для оплати замовленого товару достатньо вказати реквізити картки. Відповідно, будь-яка інформація про картку для власника може обернутися великими збитками. А способів “виманювання” реквізитів карток у їх власників - безліч [98].

Нині у світі нараховується понад мільярд банківських карток. Як фінансовий інструмент вони постійно вдосконалюються, розширюється коло послуг з використанням їх. Проте платіжні картки, як і будь-який бізнес (особливо у сфері грошового обігу), є особливо привабливим об'єктом для злочинців, ставши мішенню для протиправних посягань.

“Пластикові посягання” - це надзвичайно новий для нашої дійсності вид злочинів, і розвивається він аж надто стрімко. Характерними для злочинів на основі застосування пластикових платіжних засобів є: висока латентність; ”інтернаціональність”; складність збирання доказів; складність доказу в суді подібних дій; значні збитки, навіть від одиничного злочину. За зарубіжними джерелами, у поле зору правоохоронних органів потрапляє лише 15% подібного роду злочинів [140].

Спочатку такі злочини скоювали одиночки, тепер же за афери прийнялися організовані злочинні угруповання, інколи чисельністю до 50 чоловік, оснащені найсучаснішою технікою. Їх члени користуються консультаціями висококваліфікованих спеціалістів, а для прикриття своєї протиправної діяльності мають надійні документи. Вдаючись при цьому до різних махінацій злочинці створюють фіктивні фірми та банки. Наприклад, відкривають корпоративні рахунки, видаючи їх клієнтам за індивідуальні. Коли ж власники, переконавшись, що картки функціонують без проблем у країні та за кордоном, перераховують на них значні суми грошей, злочинцям тільки того й треба. Вони, маючи таке ж право, як і клієнт щодо розпорядження коштами на рахунках, витрачають ці суми на свій розсуд.

В Україні переважна більшість таких шахрайств скоюється в Києві, оскільки тут найрозвинутіша структура закладів, які приймають до сплати пластикові картки (супермаркети, фірмові магазини, казино, готелі тощо). Найчастіше для вчинення злочину використовувались картки загублені, викрадені та одержані в банківських установах за фіктивними документами [164].

Найбільш гостро проблема шахрайств з платіжними картками постала в 90-ті роки, з переходом банківських та фінансових структур на розрахунки з використанням електронних систем платежів. Цей вид злочинів вирізняється простотою, відсутністю насилля, а також тим, що потерпілі: банк і законний власник картки, як правило, ніколи не бачать злочинця. Можливість одержання чималого прибутку, а також недостатня увага з боку приватних і державних організацій до цього типу злочинів, робить їх принадними для будь-якої організованої злочинної групи.

У нашій державі з впровадженням системи платежів із застосуванням пластикових карток ускладнилася ситуація, пов'язана з відсутністю підготовленого складу працівників та слаборозвиненою системою телекомунікаційних сполучень, що додає труднощів при процесі перевірки дійсності карток.

За сучасних умов дедалі все більшого застосування набуває міжбанківська система електронних платежів та взаєморозрахунків - комп'ютерна система електронного зв'язку, яка, природно, не може бути абсолютно надійною. Складається ситуація, що заохочує злочинців отримувати несанкціонований доступ до комп'ютерних банків даних для вчинення незаконних маніпуляцій з корисливими цілями [252].

Реальну загрозу електронній комерції створюють хакери. Вони можуть за допомогою спеціального програмного забезпечення здобувати, а потім продавати номери діючих рахунків кредитних карток, а також розповсюджувати паролі, ідентифікаційні номери, кредитну та іншу персональну інформацію через комп'ютерні мережі, чим допомагають злочинцям отримувати незаконний доступ до кредитних бюро та комп'ютерних систем фінансових установ.

Слід зазначити, що хакери - це, як правило, висококваліфіковані системні програмісти, спеціалісти в галузі телекомунікаційних систем, інколи службовці банків. Проникнення в комп'ютерні системи це не просто забава, це чітко продумані, підготовлені дії. На практиці підготовка до злому комп'ютерних систем займає декілька місяців і пов'язана з такими кримінальними діями, як шантаж, підкуп персоналу, таємне проникнення в службове приміщення, аналіз відкритої та крадіжка службової інформації, підслуховування розмов та перехоплення службових повідомлень на лініях зв'язку.

Наприклад, при затриманні одного комп'ютерного хакера у нього був вилучений код для доступу до інформації про номери карток Visa Aerogold. У його розпорядженні знаходилося 315 діючих номерів кредитних карток, які були одержані за допомогою комп'ютера, без використання традиційних засобів викрадення.

В Україні діє альтернативна Internet мережа FIDOnet. Для якої не існує загальновизначених правил, тому хакери і зламують сервери. Скажімо, “заломлюють” будь-яку суперсучасну комп'ютерну програму охорони американського банку, що захищена не одним рівнем захисту. Потім “скидають” в Internet, і з цього моменту нею починають користуватися всі. Наприклад, певний час модно було замовляти квіти з Голландії. Свіжі троянди надходять наступного ранку, а розраховуватися не потрібно: існує програма - екулятор кредитної картки. Для багатьох саме Internet є джерелом існування.

За даними Національного банку України (НБУ), щоденно фіксуються десятки спроб несанкціонованого доступу до електронної системи міжбанківських розрахунків. Масштаби цих правопорушень поки що невеликі, але не варто їх недооцінювати, оскільки злочинність розвивається паралельно із самою індустрією. Крім того, слід наголосити, що це найбільш “тіньовий” вид злочинну [163].

Нині, коли наша Україна стала на шлях економічних реформ та структуризації з Європейськими спільнотами, ці питання набувають дедалі більшої актуальності.

Сьогодні в Україні з'явилася унікальна можливість сформувати на основі представлених законопроектів прогресивне Internet-законодавство. У разі успішного прийняття всіх необхідних законів вітчизняна Internet-економіка отримає могутній імпульс для свого подальшого розвитку.

1.3 Організаційно-правові форми здійснення електронної комерції у світовій ринковій економіці

Нині людство вступає в інформаційну сферу складних комунікаційних процесів, які на засадах високої інформаційної культури і моральності політичної і технічної еліт та населення створюють імідж і місце держав у світі та на міжнародному ринку товарів і послуг. Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у другій половині ХХ сторіччя кардинальним чином змінив світ, привів до нових, нечуваних можливостей розвитку глобальної цивілізації. Серед основних тенденцій розвитку інформатизації суспільства, що стосується практично всіх сфер життєдіяльності, включаючи економіку, державне управління, науку, мистецтво, слід відзначити інформаційну мережу - Internet. До сфери Internet поступово й органічно вливаються такі галузі економіки як зв'язок, засоби масової інформації, консультаційні послуги тощо [245].

У наш час вагомого значення набуває електронна комерція. Її розвиток відбувається так стрімко, що найбільші світові компанії поряд із традиційним оff-line бізнесом починають застосовувати й електронну комерцію. До того ж, ця форма торгівлі може набувати незвичних для даної сфери діяльності відтінків, наприклад, здійснення покупки, перебуваючи в космосі, як це зробили російські космонавти Володимир Дєжуров і Михайло Тюрин, коли у грудні 2001 року перебуваючи на борту Міжнародної космічної станції, придбали через Internet-магазини квіти і подарунки своїм рідним і близьким, здійснивши платежі з космосу за допомогою Internet [241].

З огляду на ці тенденції уряди багатьох країн світу проголосили основним напрямом своєї діяльності побудову так званого інформаційного суспільства. Проте іноді висловлюються діаметрально протилежні точки зору. Одні науковці стверджують, що Internet є ідеальним інформаційним середовищем, яке не має політичних кордонів і розвивається за своїми законами, тому будь-які спроби держави встановити правове регулювання Internet, а відтак і комп'ютерної комерції, - безглуздя [185]. Інші навпаки, виходять з того, що Internet через своєю специфічність є сприятливим середовищем для здійснення різних правопорушень, безконтрольного поширення незаконної інформації і тому необхідно застосовувати правові заходи для запобігання подібним явищам [229].

Актуальність проблем, пов'язаних із формуванням інформаційного суспільства, викликає широку зацікавленість учених і практиків. В останнє десятиліття значно зросла кількість міжнародних та вітчизняних конференцій, симпозіумів і круглих столів, а також монографій, статей та інших публікацій, присвячених дослідженню зазначеної теми. Проте праці більшості вчених присвячені в основному загальним положенням інформаційного права.

Зауважимо, що підтримується позиція за якою електронна комерція порушує питання про те, наскільки дана сфера вимагає особливого правового регулювання. Регулювання електронної комерції здійснюється на основі загальних правових норм, і тільки в ряді випадків потрібно спеціальне правове регулювання [136].

Як свідчать дослідження, у більшості країн обережно визначають специфіку правового регулювання електронної комерції. Наприклад, загальновизнана необхідність законодавчого регулювання електронного підпису, однак договірне право не зазнає особливих змін. Деякі вчені розуміють під торгівлею через Internet - торгівлю за допомогою комп'ютерів покупця та продавця [74]. Інші пропонують розглядати електронну комерцію як торгову діяльність, яка має основною метою отримання прибутку та ґрунтується на комплексній автоматизації комерційного циклу за рахунок використання засобів обчислювальної техніки [200].

Поширеним також є поняття “електронна комерція” як укладення шляхом обміну електронними документами наступних угод (але не обмежуючись ними): купівля-продаж, поставка, угода про розподіл продукції, агентські відносини, факторинг, лізинг, проектування, консалтинг, інженірінг, інвестиційні контракти, страхування, угоди про експлуатацію та концесії, банківські послуги, спільна діяльність та інші форми ділового співробітництва, транспортні послуги [198]. Окремі автори відносять до сфери електронної комерції також і біржові угоди [199].

Зазначене свідчить, що в юридичній літературі єдине поняття “електронна комерція” відсутнє, зрозуміло, що цим поняттям охоплюється досить широке коло відносин. Ми ж поділяємо точку зору тих учених, які вважають, що в найзагальнішому розумінні електронна комерція - це здійснення купівлі-продажу товарів та послуг через електронні мережі, у тому числі через Internet.

Однобічне застосування державою правових норм, регулюючих подібні відносини, без урахування досвіду міжнародної практики і законодавства інших країн буде неефективним. Про це свідчать багаторазові безуспішні спроби таких країн, як США і Великобританія поширити свою систему права і законодавство на відносини щодо врегулювання конфліктів у Internet [191].

Правники по-різному підходять до вирішення питання майбутнього регулювання електронної комерції. Одні автори пропонують розробити комплексний закон про електронну комерцію, який би регулював більшість відносин, що виникають під час її здійснення, а саме від поняття “електронний документ” до укладення договорів у цій сфері. Інші вважають за краще розробити три закони: про електронний документообіг, про електронний підпис, про електронну комерцію (торгівлю). Проте всі вони переконані, що для нормального функціонування і розвитку електронної комерції необхідне нормативне визначення механізму здійснення угод із застосуванням Internet і легалізації застосовуваних при цьому способів взаєморозрахунків [158; 159].

Поряд з нормотворчою діяльністю ООН у формуванні міжнародного права у сфері електронної торгівлі активну участь бере і Європейський Союз. У 1998 р. ним була прийнята Директива “По деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку” [118]. Основним завданням даної Директиви є забезпечення умов належного функціонування міжнародної електронної комерції між державами-членами ЄС. Порівняно з Типовим законом ЮНСІТРАЛ дана Директива - це серйозний документ, що визначає правове регулювання значного кола суспільних відносин у сфері електронної торгівлі. Крім загальних положень, у ньому міститься комплекс норм, які більш детально регулюють окремі аспекти електронної торгівлі.

Другим не менш важливим документом, який формує європейське право у сфері електронної торгівлі, є прийнята в грудні 1999 р. Директива ЄС “Про правові основи Співдружності для використання електронних підписів”. Даний документ найбільш повно врегулював відносини у сфері використання електронних підписів. Він вивів Європейський союз та країни, що входять до нього, вперед у справі державного регулювання електронної торгівлі. Ціль прийняття цього законодавчого акта - забезпечити ведення бізнесу через Internet [83].

Окрім згаданих документів, Європейським Союзом прийнято цілий ряд інших актів, спрямованих на регулювання електронної комерції. Серед них: Директива ЄС “Про електронну торгівлю”, “Про захист споживачів у випадку укладення контрактів на відстані” тощо.

Серед досягнень минулого століття Internet є один із значиміших. Широке впровадження Internet не могло не відбитися на розвитку електронних форм бізнесу (e-business), однією з який є електронна комерція. Таким чином, електронна комерція стала породженням самих сучасних технологій минулого сторіччя. У 2002 році електронна комерція в Internet “заробила” 233 мільярди доларів, як повідомляється у матеріалах eMarketer. За прогнозами Forrester Research, до кінця 2007 року обсяги електронної комерції сягнуть понад 7 трильйонів доларів, що перевищить існуючий рівень майже в 30 разів. Це угоди як між комерційними фірмами та державними організаціями, так і між компаніями та фізичними особами [51].

Багато вчених, досліджуючи відносини в електронному бізнесі стверджують, що електронна комерція є стимулятором правовідносин у віртуальному середовищі [92]. В основу їх позиції лягли такі складові:

- Internet як посередницька технологія. Так само, як банк є посередником для кредиторів і позичальників, Internet може бути місцем зустрічі для різних сторін, зацікавлених у тих або інших угодах, граючи роль посередника між виробником товарів і послуг та клієнтом. Відмітні риси Internet як посередника - низька вартість його застосування і масовість, що забезпечує зниження витрат на трансакції і значні переваги для кінцевого споживача;

- універсальність. Дає можливість використання інформації, що міститься в Internet, будь-яким потенційним користувачем у будь-якій країні світу, що скорочує час укладення угод і стимулює міжнародну конкуренцію. Наприклад, програміст з Індії може тепер працювати в японській компанії, не залишаючи батьківщину, а з інформацією про продукцію, що вироблена української компанією можна ознайомитися, не приїжджаючи до України. Наявність у споживача оперативного доступу до подібних повідомлень конкурентів змушує виробників товарів і послуг постійно піклуватися про збереження своєї конкурентоспроможності на ринку;

- “вигоди великої мережі”. З розвитком комп'ютерних технологій економісти все частіше вживають поняття “вигоди великої мережі” (“network externality”). Найпростіший приклад - це телефон. Якщо власників телефонів дуже мало, то користь від нього теж досить низька. Рівень корисності телефону підвищується з розширенням мережі користувачів. Те ж саме і з Internet: збільшення кількості його користувачів сприяє росту можливостей для покупців і продавців укладати електронні угоди, і робить його дедалі привабливішим для комерційних суб'єктів;

- канал постачання. Internet став альтернативним каналом постачання певного роду товарів, насамперед інформаційних - новин, програмного забезпечення, бізнес-інформації, музики, відео, авіаквитків тощо. Традиційні постачальники цих послуг зіткнулися з жорсткою конкуренцією з боку електронних постачальників. Наприклад, серйозні конкуренти газет сьогодні - Internet-видання. У такій ситуації традиційні постачальники змушені шукати нові методи залучення або утримання клієнтів, у тому числі поліпшуючи якість своїх товарів і знижуючи ціни;

- регулятор часу. Завдяки цій властивості Internet користувачі можуть більш раціонально розподіляти час. Адже всесвітня мережа дає комерційному суб'єкту можливість дізнатися про особливості певного товару, виробленого в іншій країні, практично моментально. Тобто, завдяки Internet, істотно скорочується час, необхідний для одержання потрібної інформації. З іншого боку, Internet дозволяє “збільшувати” ресурси часу користувача. Наприклад, потенційний покупець не може взяти участь в аукціоні, що проводиться з 1200 до 1500. А в Internet продавець виставляє свій товар усі 24 години на добу, і покупець у зручний для нього час здійснює свою пропозицію. Дана властивість Internet дозволяє комерційним суб'єктам більш ефективно конкурувати між собою, що дає додаткові переваги для кінцевого споживача;

- усунення інформаційної асиметрії. Як відомо, асиметрична інформація є однією з ознак недосконалої конкуренції. Адже чим більше одна сторона знає про товар порівняно іншої, тим більше передумов для несумлінної конкуренції на ринку. Internet, відкриваючи рівний доступ до величезної кількості інформації, усуває такого роду асиметрію, що дозволяє компаніям конкурувати за рахунок реальних переваг товару, а не за рахунок відсутності в споживача інформації про товари конкурентів. Властивість Internet, завдяки створенню рівних можливостей учасників ринку, сприяє розвитку конкуренції;

- необмежена виробнича потужність. Найбільш ефективною виявилася діяльність Internet-магазинів. Створивши систему для обслуговування одного клієнта, Internet-магазин може застосовувати її для обслуговування мільйонів клієнтів одночасно без значного збільшення витрат. Це дозволяє компаніям продавати свій товар із мінімальною націнкою (у розрахунку на велику кількість клієнтів) і забезпечує значну перевагу електронних магазинів над традиційними, які для збільшення кількості своїх клієнтів змушені розширювати торгові площі, нарощувати обслуговуючий персонал тощо;

- єдині та дешеві стандарти. Незважаючи на перераховані властивості Internet, компанії не змогли б підвищувати свою конкурентоспроможність без прийняття відповідних стандартів щодо здійснення електронної комерції. Прийняття даних стандартів стало масовим багато в чому завдяки двом чинникам: єдиним стандартам розробки Web-сторінок та доступу до них; низькою вартістю їх використання порівнянно з альтернативними електронними мережами;

- “творчий руйнівник”. Internet здатний “руйнувати” бар'єри для виходу на ринок. Візьмемо, наприклад, ринок друкарських видань. Видавничі організації роками зміцнювали свої ринкові позиції, придбаваючи друкарське устаткування, створюючи торгову марку, канали розповсюдження своєї продукції. Internet же зруйнував переваги традиційних видавців, відкривши ринок для нових конкурентів. Причому останнім не потрібно купувати поліграфічне устаткування, тому що інформацію можна доставляти в електронній формі. Відпала необхідність і в створенні традиційної мережі розповсюдження видань. Це лише один приклад. Руйнуючи старі переваги, Internet змушує компанії шукати нові способи залучення споживачів. Таким чином, “творчий руйнівник” постійно штовхає компанії до інновації, що є однією з основних ланок успішної конкуренції, а також двигуном прогресу;

- зменшення вартості трансакцій. Здійснення будь-якої угоди між споживачем і продавцем вимагає певних витрат. Вони пов'язані з пошуком продавців/покупців, збором інформації про товар, проведенням переговорів, підготовкою та реалізацією контрактів, із постачанням товару тощо. Такі властивості Internet, як універсальність, здатність зменшувати асиметрію, універсальність і низька вартість стандартів дозволяють продавцям і покупцям скорочувати на здійснення трансакцій: на пошук товару або виробника вони зменшуються через постійну доступність інформації, на переговори - у зв'язку з тим, що підготувати контракти можна через електронну мережу без виїзду на місце. Зменшення витрат, обумовлених географічною віддаленістю суб'єктів, підсилює міжнародну конкуренцію [215].

Поняття “електронна торгівля (комерція)” вужче ніж поняття “електронний бізнес”. Оскільки видами електронного бізнесу вважається, наприклад, електронна комерція, електронний банкінг, електронні брокерські послуги, електронне управління поставками тощо.

У російській науковій літературі поняття “електронна комерція” визначається і як вид економічної діяльності [231] або як угоди [240]. Із практичної точки зору “електронна комерція” є “технологією, яка забезпечує повний замкнений цикл операцій, що включає замовлення товару (послуги), проведення платежів, участь в управлінні доставкою товару (виконання послуги). Зазначені операції проводяться із застосуванням електронних засобів й інформаційних технологій та забезпечують передачу прав власності або прав користування одною юридичною (фізичною) особою іншій”.

У світовій ринковій економіці електронна комерція може здійснюватися на різних рівнях, починаючи з простого представництва компанії в мережі Internet до ефективної підтримки процесів, спільно здійснюваних декількома компаніями також на національному чи інтернаціональному рівні. При цьому, існує певна відмінність між національними й інтернаціональними діловими операціями. Основи її є не технічними, а швидше законодавчими. На інтернаціональному рівні порівняно з внутрішньо національним електронна комерція ускладнюється відмінностями в угодах між країнами, у правовому режимі оподаткування, розмірах митних зборів та в правилах банківської діяльності [174].

Аналіз вітчизняного законодавства у сфері торгівлі свідчить про те, що поняття “торговельна діяльність” визначається із урахуванням специфіки сфер, видів, форм та галузей цієї діяльності, Крім того, законодавство містить такі поняття, як “торгівля”, “господарсько-торговельна діяльність”, “торговельно-біржова діяльність” [248]. Серед найбільш узагальнюючих понять у вітчизняному законодавстві, що охоплюють й сферу електронної торгівлі, можна виділити такі, як “торгівля”, тобто, будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари; “господарсько-торговельна діяльність”, тобто діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Вищеназвані основні поняття формально включають такі господарські операції, як реалізація продукції (товарів) виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання; купівля-продаж товарів; надання послуг із здійснення суб'єктами господарювання торговельної діяльності тощо.

Разом з тим, господарсько-торговельна діяльність, а так само й система електронної торгівлі, включають допоміжну діяльність, яка її забезпечує, тобто підтримку отримання прибутку, наприклад: створення попиту на товари і послуги; автоматизація адміністративних функцій, пов'язаних із продажем; пропозиція після продажної підтримки й обслуговування клієнтів (обробка замовлень); організація взаємодії між діловими партнерами (удосконалення обміну інформацією) [257]. Це відповідно створює так званий “цикл електронної торгівлі”, який включає п'ять основних процесів:

- доступ до інформації;

- оформлення замовлення;

- оплата;

- виконання замовлення;

...