Злочини проти громадського порядку та моральності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Злочини проти громадського порядку та моральності

1. Загальна характеристика злочинів проти громадського порядку та моральності

Відповідно до Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р. (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. № 1911-р) протидія злочинності і, зокрема, злочинам проти громадського порядку та моральності розглядається в теперішній час як один з пріоритетних напрямків внутрішньої політики України, спрямованої на захист прав, свобод і законних інтересів людини(1). Ця проблематика також набуває особливої гостроти на тлі підготовки до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Відповідно до Інтегрованої концепції забезпечення безпеки та правопорядку під час підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 р. № 1244) одним з основних її завдань є запобігання та припинення хуліганських проявів, порушень громадського порядку, зокрема з використанням зброї та вибухових речовин.

Як відомо Кримінальний кодекс України (далі - КК) 2001 року встановив відповідальність за злочини проти громадського порядку та моральності в окремому ХII розділі. Позитивним моментом стало і прийняття Верховною Радою України низки таких нормативних актів: Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р., Закону України вiд 10 липня 2003 р. “Про поховання та похоронну справу”, Закону України “Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 р., Закону України “Про охорону археологічної спадщини” від 18 березня 2004 р., Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження” від 21 лютого 2006 р. та ін., які в основному регламентували суспільні відносини, що виникають у цій сфері.

Пленум Верховного Суду України також намагався в своїх постановах роз'яснити спірні питання застосування кримінально-правових норм про відповідальність за злочини проти громадського порядку та моральності. Зокрема, слід згадати ППВСУ “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх” від 16 квітня 2004 р. № 5, “Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” від 27 лютого 2004 р. № 2, “Про судову практику у справах про хуліганство” від 22 грудня 2006 р. № 10.

Особливості кримінальної відповідальності за злочини проти громадського порядку та моральності досліджувалися також у працях таких вчених, як: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.В. Вітвицька, В.Т. Дзюба, С.Ф.Денисов, В.В. Дзундза, Н.О.Горб, І.М. Даньшин, О.О. Дудоров, І.Я. Козаченко, І.М. Копотун, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, В. В. Кузнецов, Л. О. Кузнецова, Л. С. Кучанська, А. В. Ландіна, В.А. Ломако, П.С. Матишевський, П.П. Михайленко, В.О. Навроцький, В.В. Налуцишин, В.І. Осадчий, Р.П. Олійничук, М.І. Панов, Г.І. Піщенко, C. П. Репецький, О. П. Рябчинська, А.В. Савченко, П.П. Сердюк, В.В. Сташис, В.М. Смітієнко, В.Я. Тацій, Ю.М. Ткачевський, А. П. Тузов, Є. В. Фесенко, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, С. С. Яценко та ін.

Суспільна небезпека діянь, що передбачені в XII Розділі Особливої частини КК, полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства. Сукупність цих відносин і є родовим та одночасно основними безпосередніми об'єктами вказаних злочинів.

В. А. Ломако, визначаючи у цій групі родовий об'єкт, поділив умовно ці злочини на злочини проти громадського порядку та злочини проти суспільної моральності. До першої групи відніс ст.ст. 293, 294, 295, 296 КК України, до другої - склади злочину, передбачені ст.ст. 297, 298, 298-1, 299, 300, 301, 302, 303, 304(2). Подібної думки притримується В. О. Навроцький(3), В. М. Стратонов(4) та ін. Отже, науковці схиляються до того, що законодавець, створюючи даний розділ Особливої частини КК України, у ньому об'єднав злочини, що мають два родових об'єкти: громадський порядок та моральність.

Поняття “громадського порядку” у літературі трактується по-різному. Одні автори (І. М. Даньшін, М. І. Загородніков, С. С. Яценко) розглядають його в двох значеннях: у широкому і вузькому розумінні; інші (В. Т. Дзюба, Н. Ф. Кузнецова та ін.) трактують громадський порядок однозначно, не поділяючи його на види(5). На думку В. І. Осадчого, громадський порядок - це явище динамічне. Воно обумовлено поведінкою людей у відповідності чи ні з нормами, які регулюють суспільні відносини громадського порядку(6).

Зауважимо, що на сьогодні законодавство не дає чіткого визначення громадського порядку, і тому окреслити це поняття можна лише на основі теоретичних напрацювань та осмислення суспільних відносин.

У довідковій літературі, під громадським порядком розуміється порядок, який виникає, відбувається в суспільстві або пов'язаний з ним (суспільний)(7). Розглянемо існуючі в юридичній літературі визначення громадського порядку.

У широкому значенні громадський порядок визначається наступним чином.

Так М. І. Загородніков розуміє під громадським порядком частину суспільних відносин, що регулюються нормами права, моралі, правилами співжиття і звичаями, які складаються в громадських місцях, а також поза ними, але їх порушення впливає на громадську мораль, і за своїм змістом служать меті охорони особи і прав громадян, громадської моралі, забезпечення громадського спокою, створення нормальних умов для життя і праці громадян, для діяльності державних та громадських закладів і підприємств(8).

Громадський порядок (І. М. Даньшин) - це порядок вольових суспільних відносин, які складаються в процес усвідомленого і добровільного дотримання громадинами встановлених у нормах права і інших нормах неюридичного характеру правил поведінки у сфері спілкування і тим самим забезпечують злагоджене і стійке життя людей в суспільстві(9).

Громадський порядок (С. С. Яценко) - “це стан вольових суспільних відносин, врегульованих соціальними нормами, що характеризується обстановкою громадського і особистого спокою, повагою громадської моралі, узгодженістю і структурною організованістю соціальних зв'язків учасників суспільного життя, внаслідок чого створюються сприятливі зовнішні умови громадської корисної діяльності, побуту людей, включаючи сферу спілкування в публічних місцях”(10).

Громадський порядок (М. Й. Коржанський) - “це сукупність суспільних відносин, що створюються для забезпечення охорони громадського спокою, громадської моральності як умови суспільного життя людей”(11).

Громадський порядок (П. Ф. Гришаєв) - порядок, що регулює відносини між членами суспільства, відповідно до якого кожний з них зобов'язаний дотримуватися правил у суспільстві, які закріплені як у правових нормах, так і в нормах моралі(12).

Громадський порядок (В. О. Навроцький) - “це суспільні відносини, які складаються для дотримання членами суспільства прийнятих у ньому правил та норм поведінки”(13).

Громадський порядок (І. М. Копотун) - “це система суспільних відносин, урегульованих нормами права й іншими соціальними нормами (мораль, звичаї, традиції), що забезпечують спокій населення, повагу до суспільної моралі, честі й гідності громадян, а також нормальне функціонування інститутів суспільства й держави”(14).

У вузькому змісті громадський порядок визначається таким чином.

Під громадським порядкомВ. О. Навроцький розуміє суспільні відносини, які стосуються не всіх правил та норм поведінки, а лише тих, які забезпечують спокій у суспільстві, інтереси співжиття людей як членів громади(15).

Н. Ф. Кузнецова поняття “громадський порядок” застосовує в змісті закріпленого в нормах права й моралі певного порядку відносин у громадських місцях, сукупності видів і форм поведінки громадян у суспільстві(16).

Громадський порядок (В. І. Осадчий) - “це стан суспільних відносин, що складається у громадських та будь-яких інших місцях унаслідок поведінки людей і який реально відображає відповідність такої поведінки вимогам соціальних норм, що їх регулюють. При цьому стан суспільних відносин, що складається в будь-яких інших місцях, характеризує громадський порядок лише за умови його впливу на стан суспільних відносин, який створюється у громадських місцях”(17).

Громадський порядок (Р. П. Олійничук) - “це урегульована нормами права та поставлена під охорону закону про кримінальну відповідальність, сукупність суспільних відносин, що складаються у сфері забезпечення нормальних умов праці, відпочинку, побуту і спокою людей”.(18)

Громадський порядок (Г. І. Піщенко) - “це заснована на громадських зв'язках, загальноприйнятих правилах поведінки, моральних принципах сукупність суспільних відносин, найбільш важливі з яких урегульовані нормами права і покликані забезпечити нормальне функціонування державних, громадських та інших закладів, цілісність існуючих в суспільстві форм власності, безпеку, честь, гідність людей, а також нормальні умови їх праці, побуту і відпочинку”(19).

В. Т. Дзюба та В.В. Налуцишин зазначають, що визначення громадського порядку у вузькому розумінні фактично зводить його до системи суспільних відносин, що складаються у сфері забезпечення нормальних умов відпочинку, побуту і спокою в громадських місцях. Громадський порядок - це досить широка соціальна категорія, оскільки громадський порядок складають: правопорядок, державний порядок, порядок управління з одного боку; звичаї, етичні і моральні правила поведінки - з іншого. А тому вони роблять висновок - немає підстав для „вузького” його тлумачення(20).

Вважаємо, що такий висновок, зокрема В.В. Налуцишина заснований на його пропозиції виділяти родовим об'єктом хуліганства громадський спокій як складову частину правопорядку(21).

На підставі вище викладеного можна запропонувати таке поняття громадського порядку - це суспільні відносини, які засновані на загальноприйнятих правилах поведінки, моральних принципах, найбільш важливі з яких урегульовані нормами права і покликані забезпечити нормальне функціонування різних установ та підприємств, недоторканість власності, життя та здоров'я, честь та гідність людей, а також нормальні умови їх праці, побуту і відпочинку.

Поняття “моральності” також неоднозначно тлумачиться в теорії кримінального права. При цьому відрізняють терміни “мораль” та “моральність”.

У багатьох словниках як філософського, так і мовного спрямування поняття “моралі” визначається як одна із форм суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей; норми, принципи, правила поведінки людей, а також безпосередня людська поведінка (мотиви вчинків, результати діяльності), почуття, судження у людських стосунках(22). Моральність розглядають як етичне поняття, яке в широкому розумінні є синонімом моралі; характеристика особливого виду практичної діяльності людей, що мотивується моральними ідеалами, переконаннями, нормами і принципами; відповідність поведінки людей нормам моралі(23).

В юридичній літературі “моральність” подекуди асоціюють із “громадською мораллю”, “громадською моральністю”, “суспільною мораллю” та “суспільною моральністю”(24).

Громадська мораль (В. О. Морозова) - “це сукупність суспільних відносин, які засновані на системі загальнолюдських цінностей, що визначають суспільно-корисну (позитивну) діяльність особи, та відповідають пануючим нормам моралі”(25).

Громадська мораль (С. Ф. Денисов) - “сукупність суспільних відносин, заснованих на системі загальнолюдських цінностей, які визначають загальноприйняту позитивну діяльність особи в суспільстві в сфері моральності”(26).

Громадська моральність (М. Й. Коржанський) - “суспільні відносини, які утворюються на засадах загальнолюдських цінностей (добра, істини, справедливості) і вимагають від особи певної поведінки та забороняють поведінку, що не є відповідною до цих цінностей”(27).

Суспільна моральність (Ю.М. Ткачевський) - це система норм, правил та ідей, звичаїв та традицій, панівних у суспільстві та відображаючих у собі погляди, уявлення та правила, які виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя в свідомості людей у вигляді категорії добра та зла, честі, гідності тощо. (28).

Громадська моральність (О. П. Рябчинська) “це система соціальних норм (принципи, погляди, уявлення), що виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді певних категорій, що регулюють міжособистістне спілкування та поведінку людей з метою забезпечення єдності особистих та колективних інтересів”(29).

Моральність (В. О. Навроцький) - “суспільні відносини, які складаються, щоб забезпечити поведінку людей в суспільстві на основі загальноприйнятих правил взаємної поваги, сором'язливості, розрізнення соціальної і інтимної сторін життя та не афішування останньої, поваги до цінностей, які сповідують інші члени суспільства, виховання підростаючого покоління в дусі поваги до моральних цінностей суспільства”(30).

На думку В.О. Навроцького, моральність передбачає: “1) наявність правил, які визначають вимоги до поведінки людей у суспільстві, їх духовні і душевні якості; 2) результат дотримання таких правил, поведінка яка не викликає почуття сорому в самого себе чи/та оточуючих”(31).

Моральність (А. В. Ландіна) - “це порядок відносин між людьми, що існує в суспільстві за умови дотримання норм моралі, який охороняється кримінальним законодавством”(32).

С.С. Яценко вважає, що об'єктом злочинів, передбачених ст. ст. 297-304 КК України, є відносини в сфері духовного і культурного життя суспільства(33).

Л. С. Кучанська вважає, що видовим об'єктом злочинів, передбачених ст.ст. 297-304 КК України, виступають “моральнісні устої суспільства як певне поєднання сфери належного (моральнісні норми, принципи та правила поведінки) та сфери сущого (моральні установки конкретної особистості)”(34).

С. П. Репецький під родовим об'єктом злочинів проти суспільної моральності розуміє “суспільні відносини у сфері суспільної моральності, які визначають найбільш високі, загальновизнані духовні і культурні надбання людства”(35).

Моральність має суспільний характер, що визначали більшість філософів, (від Платона до Гегеля), у той час як мораль завжди індивідуальна і пов'язана з певними якостями людини(36).

Слід згадати, що згідно ст. 1 Закону України “Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 р., суспільна моральність - це система етичних норм, правил поведінки, що склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.

На підставі вищевикладеного можна визначити суспільну моральність як суспільні відносини, які регламентовані соціальними нормами (принципами, поглядами, уявленнями) та виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді певних суспільно значимих категорій (добра, зла та ін.) і формують поведінку людей у суспільстві.

Обов'язковими та факультативними додатковими безпосередніми об'єктами в залежності від форм вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя та здоров'я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадська безпека та ін.

В окремих злочинах, здебільшого в злочинах проти моральності, виділяється предмет злочину та потерпілий від злочину. До предметів слід віднести пам'ятки - об'єкти культурної спадщини - ст. 298 КК, хребетні тварини - ст. 299 КК, твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію - ст. 300 КК тощо.

До потерпілих від злочину слід віднести представника влади (ч.1 ст. 294 КК)(37), представники влади або представники громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи інший громадянин (ч.3 ст. 296 КК), неповнолітні (ч.3 ст. 300, ч.4 ст. 301 КК, ч. 3 ст. 303 КК, ч.1 ст. 304 КК), малолітні (ч.4 ст. 303 КК, ч.2 ст. 304 КК).

З об'єктивної сторони більшість злочинів проти громадського порядку та моральності вчинюються шляхом активних дій (хуліганство - ст. 296 КК, групове порушення громадського порядку - ст. 293 КК, масові заворушення - ст. 294 КК, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку - ст. 295 КК тощо). Окремі злочини, наприклад, знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду - ст. 298-1 КК, може вчинюватися як шляхом дії так і шляхом бездіяльності. Більшість злочинів проти громадського порядку та моральності - злочини з формальними складами, тобто сформульовані таким чином, що вважаються закінченими з моменту вчинення діяння. До них, зокрема, відносяться: хуліганство - ст. 296 КК, жорстоке поводження з тваринами - ст. 299 КК, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію - ст. 300 КК та інші.

Момент закінчення одного злочину, який передбачений статтею цього розділу пов'язаний з настанням саме суспільно небезпечних наслідків (матеріальний склад злочину). Це незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини - ст. 298 КК(38).

Ряд злочинів законодавцем сформульовані як формально-матеріальні склади злочинів. До них відносяться масові заворушення - ст. 294 КК, наруга над могилою - ст. 297 КК та інші.

Суб'єктом злочинів проти громадського порядку та моральності можуть бути, як правило, фізичні осудні особи, які досягли на момент вчинення злочину 16 років. За хуліганство (ст. 296 КК) відповідальність настає з 14 років. Деякі із розглядуваних злочинів можуть вчинюватися спеціальними суб'єктами злочину: службова особа - суб'єкт за ч. 5 ст. 298 КК(39), організатор масових заворушень чи групових порушень громадського порядку - суб'єкт за статті 293, 294 КК тощо.

Суб'єктом окремих злочинів є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18-річного віку (ч.ч. 2, 3 ст. 300, ч.ч. 2, 4 ст. 301, ч.3 ст. 302 КК, ч.3 ст. 303, ст. 304 КК).

Суб'єктивна сторона злочинів проти громадського порядку та моральності характеризується умисною формою вини. У більшості випадків умисел прямий. Необхідною ознакою окремих складів злочинів проти громадського порядку та моральності є мотив та мета. Так в ст. 295 КК виділені дві мети, в залежності від форми вчинення злочину: 1) вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницьке виселення громадян, що загрожує громадському порядку; 2) розповсюдження матеріалів в яких міститься інформація про заклик до дій.

Хуліганство має обов'язковий мотив - хуліганський (явна неповага до суспільства). Вчиненням злочину з хуліганських мотивів є умисне вчинене на ґрунті явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само вчинення злочину без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. Хуліганський мотив може також бути визначений як альтернативна обов'язкова ознака злочину за ст. 299 КК.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає наступні кваліфікуючі ознаки, за наявності яких злочини проти громадського порядку та моральності визнаються вчиненим за обтяжуючих обставин. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи: 1) загальні, притаманні кільком й більше вказаним злочинам; 2) особливі, властиві тільки окремим злочинам.

Загальними кваліфікуючими ознаками злочинів проти громадського порядку та моральності є: 1) повторність (ч.2 ст. 297, ч.3 ст. 300, ч.ч. 3, 5 ст. 301, ч.2 ст. 303 КК); 2) особою, яка була раніше судимою з цей злочин (рецидив) (ч.3 ст. 296, ч.2 ст. 302 КК); 3) вчинення злочину групою осіб (ч.2 ст. 296 КК); 4) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст. 297, ч.3 ст. 300, ч.ч. 3, 5 ст. 301, ч.2 ст. 303 КК); 5) організованою групою (ч.2 ст. 302, ч.3 ст. 303 КК); 6) службовою особою з використанням службового становища (ч.5 ст. 298, ч.3 ст. 2981, ч.2 ст. 303 КК); 7) дії вчинені щодо малолітнього (ч.4 ст. 303, ч.2 ст. 304 КК); 8) корисливий мотив (ч.2 ст. 297 КК) або мета наживи (ч.2 ст. 302 КК); 9) настання загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч.2 ст. 294, ч.3 ст. 297, ч.4 ст. 303 КК).

Особливими чи спеціальними кваліфікуючими ознаками злочинів проти громадського порядку та моральності є: 1) дії пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч.3 ст. 296 КК); 2) дії вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч.4 ст. 296 КК); 3) хуліганський мотив (ч.2 ст. 297 КК); 4) дії вчинені щодо братської могили чи могили Невідомого солдата (ч.2 ст. 297 КК); 5) дії поєднані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування (ч.2 ст. 297 КК); 6) дії вчинені в присутності малолітнього (ч.2 ст. 299 КК); 7) дії вчинені із залученням неповнолітнього (ч.3 ст. 302 КК); 8) вчинення дій щодо кіно- та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч.2 ст. 300 КК); 9) вчинення дій, що полягають у збуті неповнолітнім чи розповсюдженні серед них творів, які пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч.2 ст. 300 КК); 10) примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч.3 ст. 300 КК); 11) вчинення дій щодо кіно- та відеопродукції та комп'ютерних програм порнографічного характеру (ч.2 ст. 301 КК); 12) отримання доходу у великому розмірі (ч.ч. 3, 5 ст. 301 КК); 13) збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру (ч. 3 ст. 301 КК); 14) дії вчинені щодо неповнолітнього (ч.3 ст. 303 КК); 15) вчинення злочину батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього (ч.2 ст. 304 КК); 16) вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності (ч.2 ст. 303 КК).

Далі можна сформулювати поняття злочинів проти громадського порядку та моральності - це протиправні умисні суспільно небезпечні діяння, що заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства.

Виходячи з безпосередніх (родових) об'єктів ці злочини можуть бути поділені на два види:

1)злочини проти громадського порядку (ст. 293, ст. 294, ст. 295, ст. 296 КК);

2) злочини проти суспільної моральності, які поділяються на три підвиди: “1) злочини, що посягають на основні моральні принципи і цінності у сфері духовного і культурного життя суспільства (статті 297, 298, 2981, 299 і 300 КК); 2) злочини, що посягають на відносини в сфері сексуальних стосунків (статті 301, 302 і 303 КК); 3) злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують принцип вільного розвитку особистості та умови нормального розвитку і виховання неповнолітніх (ч. 2 ст. 299, частини 2 і 3 ст. 300, частини 2 і 4 ст. 301, ч. 3 ст. 302, частини 3 та ч.4 ст. 303, ст. 304 КК)”(40). Подібну класифікацію злочинів проти моральності пропонують у своїх дисертаційних дослідженнях А.В. Ландіна на тему “Кримінально-правова охорона моральності в Україні”(41) та Л. С. Кучанська на тему “Поняття та система злочинів проти моральності у кримінальному праві України”.(42)

Свою класифікацію злочинів проти суспільної моральності пропонує С. П. Репецький: “1) злочини, що посягають на духовні та культурні надбання людства (ст.ст. 297, 298, 298№ КК України); 2) злочини, що посягають на мирне співжиття в суспільстві (ст.ст. 299 та 300 КК України); 3) злочини, що посягають на нормальний уклад статевого життя та людську гідність (ст.ст. 301, 302 та 303 КК України); 4) злочини, що посягають на формування морального розвитку неповнолітніх (ст. 304 КК України)”(43).

Також у теорії кримінального права, фактично, пропонується розглядати третій вид таких злочинів, які посягають одночасно на громадський порядок та моральність (статті 297-299 КК)(44).

2. Злочини проти громадського порядку

Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК).

Групові дії, які порушують громадський порядок, - це дії значної кількості осіб, звичайно кількох десятків чи навіть сотень. Але, на відміну від масових заворушень, число учасників групового порушення громадського порядку дій в ході вчинення цього злочину істотно не збільшується, вони не зростають кількісно і не перетворюються якісно на активні посягання проти правоохоронюваних благ(1).

Кількість осіб, які беруть участь у групових діях, які порушують громадський порядок законодавством не визначено. На думку М.Й. Коржанського, порушувати громадський порядок може як двоє так і більше суб'єктів злочину, зважаючи на визначення групи осіб за ч.ч. 1 та 2 ст. 28 КК(2). Зважаючи на це, вчений вважає таке положення несправедливим, тому що покарання двом суб'єктам буде однаковим з покаранням трьом і більше суб'єктам цього злочину. Тому його позиція полягає у тому, щоб групу осіб визнавати у кількості не менше 3 суб'єктів злочину(3). Ця думка є досить важливою для визначення реального ступеня суспільної небезпеки групи осіб, але до внесення змін у кримінальне законодавство залишається тлумачити групу осіб, як дві або більше особи.

Суспільна небезпека таких протиправних дій, як свідчить судова та слідча практика, полягає в посяганні на низку суспільних відносин, які знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність, зокрема у сфері життя та здоров'я особи, власності, нормальної роботи органів державної влади, підприємств, установ, організацій тощо. Злочинна поведінка такої групи людей є безконтрольною та залежною від зовнішніх факторів, що характеризуються підвищеною суспільною небезпекою. Нерідко такі групові порушення громадського порядку набувають соціально загрозливих форм та тягнуть вчинення більш тяжких злочинів (вбивств на ґрунті національних, расових чи релігійних конфліктів, масових заворушень, хуліганств, знищення, руйнування чи пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини тощо).

Родовим та основним безпосередніми об'єктами злочину є громадський порядок. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочину - є суспільні відносини, які регламентують порядок роботи транспорту, підприємств, установ чи організацій(4).

Під додатковим факультативним безпосереднім об'єктом групового порушення громадського порядку слід розуміти життя, здоров'я, честь та гідність людей, відносини власності, громадську безпеку, відносини у сфері господарської діяльності тощо. У цьому контексті є цікавим такий приклад із судової практики.

Прокуратура Чернігівської області 1 березня 2006 р. порушила кримінальну справу №78/00807 по факту групового порушення громадського порядку та умисного знищення і пошкодження майна енергопостачальної компанії «Чернігівобленерго». 22 лютого 2006 р. група осіб, скориставшись ухвалою Солом'янського суду Києва (ВАТ ЕК «Чернігівобленерго» оскаржило ухвалу Солом'янського суду від 21 лютого 2006 р. в установленому порядку в апеляційному суді м.Києва) здійснила спробу силового захвату ВАТ ЕК «Чернігівобленерго». Як з'ясували правоохоронні органи, підприємство намагалися захопити охоронці київської фірми «Стелс-плюс», з якими уклав договір М. Внаслідок злочинних дій нападників, компанії «Чернігівобленерго» були завдані значні матеріальні збитки. В ході розслідування встановлена їх сума, що складає 170 тис. грн. До кримінальної справи долучено 30 заяв працівників компанії «Чернігівобленерго» про отримання тілесних та моральних травм під час спроби силового захвату. За словами керівництва компанії, захват міг призвести до справжньої катастрофи, оскільки нападники увірвалися в приміщення центральної диспетчерської служби, працівники якої в режимі реального часу управляють процесом енергозабезпечення регіону. У результаті захвату диспетчерської, близько години енергосистема регіону функціонувала без оперативного контролю енергетиків(5).

Об'єктивна сторона злочину полягає в двох формах: 1) організація групових дій; 2) активна участь у таких діях. На думку М. Й. Коржанського, такі форми є способами порушення громадського порядку(6). Подібна позиція щодо розуміння способу вчинення злочину, як форми вираження злочинного діяння, є досить поширеною в теорії кримінального права(7). Вважаємо, що спосіб вчинення злочину не можна ототожнювати з його формою(8).

Наслідки злочину (за першою формою) можуть полягати у: 1) грубому порушенні громадського порядку; 2) суттєвому порушенні роботи транспорту, підприємства, установи чи організації.

Слід підтримати думку Р. П. Олійничука, що місце вчинення злочину (громадське місце) та обстановка вчинення злочину (публічно) є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони вказаного складу злочину(9).

Під організацією вказаних групових дій розуміється організація вчинення групового порушення громадського порядку або керівництво його підготовкою чи вчиненням, а також створення організованої групи (злочинної організації) для порушення громадського порядку чи керівництво нею, або забезпечення фінансування чи організація приховування злочинної діяльності такої групи (організації).

Активна участь у таких діях полягає у інтенсивному виконанні особою разом з іншими учасниками групових дій вказівок організатора щодо грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи підприємств, установ чи організацій. Дослідження матеріалів судової та слідчої практики дозволило Р. П. Олійничуку класифікувати типові активні групові дії: 1) заклики до громадян не виконувати вимоги представників влади; 2) непокора розпорядженням представників влади; 3) створення значних перешкод для нормальної роботи підприємств, установ чи організацій; 4) блокування роботи транспорту; 5) незаконне пікетування; 6) обмеження доступу громадян до громадських місць(10).

Грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, важливості нормальної діяльності відповідних об'єктів, кількості потерпілих, часу порушення тощо.

Суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації полягає у припиненні їх нормальної роботи на певний час. Це - порушення графіку руху транспорту (як громадського, так і іншого), закриття магазинів, закладів громадського харчування, зрив роботи державних установ, зупинення виробництва. Суттєвість порушення визначається з урахуванням його тривалості, кількості осіб, нормальна робота, навчання, відпочинок або перевезення яких порушені, розміру заподіяних матеріальних збитків тощо.

Так Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Криму 5 червня 2006 року порушило кримінальну справу за фактом групового порушення громадського порядку учасниками акцій протесту проти розвантаження в торговому порту Феодосії (Крим) американського вантажного судна. Цей злочин було вчинено шляхом перекриття доріг, блокування руху транспорту, демонстративного спалювання прапору США. Також міліцією було складено і направлено до суду 27 адміністративних протоколів за фактами порушення громадського порядку. Загальна ж кількість учасників пікету у Феодосії не перевищувала 300 осіб(11).

Причинний зв'язок між поведінкою організаторів групового порушення громадського порядку і наслідками (грубе порушення громадського порядку; суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації), вказаними в диспозиції ст. 293 КК, характеризується наявністю проміжної ланки - поведінки групи, учасники яких безпосередньо і викликають відповідну шкоду(12). Тому для констатації причинного зв'язку в аналізованому складі злочину слід встановити наявність обох його ланок, довести що: 1) дії винного викликали відповідну поведінку групи; 2) передбачені ст. 293 КК наслідки викликані саме груповими діями.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» від 22 вересня 2005 р., під громадським місцем розуміється частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під'їзди, а також підземні переходи, стадіони(13).

Вчинення злочину публічно - обстановка при якій активні учасники групових дій з прямим умислом спрямовують свою поведінку у громадських місцях на порушення громадського порядку (зокрема, суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи або організації) таким чином, щоб все це стало зрозумілим для невизначеного кола фізичних або юридичних осіб й спрямоване на привернення уваги громадськості чи держави до певних проблем винних осіб.

Даний злочин у формі організації групових дій буде вважатися закінченим, коли дії по організації групових дій призвели до вказаних у диспозиції ст. 293 КК наслідків (окремі з них за своїм змістом є діями): грубого порушення громадського порядку та суттєвому порушенні роботи транспорту, підприємства, установи чи організації. Злочин у формі активної участі у групових діях буде вважатися закінченим з моменту вчинення дій. Тобто, склад злочину, передбачений ст. 293 КК, за конструкцією, має матеріально-формальний склад.

У зв'язку з цим, не можна погодитися, з думкою, висловленою у кримінально-правовій літературі, що склад злочину є матеріальним(14 та 15) або має формальний склад(16).

Згідно п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені cтійкими злочинними об'єднаннями” при з'ясуванні змісту ознак, за якими особа може бути визнана організатором вчинення групових дій, потрібно виходити з того, що дії організаційного характеру полягають в об'єднанні дій інших співучасників і спрямуванні їх на вчинення одного чи декількох злочинів або в координації поведінки цих осіб.

До того ж організація вчинення групових дій може полягати в залученні співучасників усіх видів (виконавців, пособників, підбурювачів, інших організаторів) або лише одного з них (наприклад, виконавців) і здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо. Мета зберегти єдність співучасників для подальшої злочинної діяльності при цьому не ставиться.

Суб'єктом злочину - фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 14 років, згідно ч.2 ст.22 КК(17).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу, а також обов'язкової ознаки хуліганства - мотиву явної неповаги до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного до встановлених у суспільстві правил поведінки.

Мотив та мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони вказаного складу злочину. Але при цьому окремі науковці заперечують можливість хуліганських мотивів, пов'язуючи це з відмінністю групового порушення громадського порядку від групового хуліганства(18). Так Т. О. Гончар вказує на те, що «антидержавна» мета неможлива при груповому порушенні громадського порядку, що дозволяє відмежувати вказаний злочин від дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК України) та посягань на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК України)(19). В.В. Кузнецов зазначає, що окремі мотиви та цілі не можливі при груповому порушенні громадського порядку(20). Як показує реальне життя основними мотивами, які спонукають особу до вчинення групового порушення громадського порядку (за виключенням хуліганських мотивів) є різноманітні політичні, економічні, релігійні та побутові проблеми, як індивідуального так і суспільного характеру(21). Для кваліфікації групового порушення громадського порядку слід виключити мотиви та цілі, за якими вчиняються також групові порушення громадського порядку, але які кваліфікуються як інші злочини(22).

Злісна непокора групи осіб законним вимогам представника влади (згідно зі ст. 185 КУпАП, злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок) кваліфікується лише за ст. 293 КК.

Групове порушення громадського порядку (ст. 293 ) відрізняється від хуліганства (ст. 296) відсутністю обов'язкового мотиву (явної неповаги до суспільства), притаманного хуліганству. Також групове порушення громадського порядку потребує наявності щонайменше 2 суб'єктів злочину, що не є обов'язковим для хуліганства.

Масові заворушення (ст. 294 КК).

Масові заворушення пов'язані, насамперед, з діями юрби (множини осіб), що є першою характерною рисою цього злочину і яка стосовно до аналізованого складу в спеціальній літературі практично не розглядається. На думку Ю.М. Демидова: «Поняття маси людей, натовпу досить умовне»(23). У кримінально-правовій теорії XIX в. поняття «збіговисько», що після 1917 р. трансформувалося в поняття «масові заворушення», пов'язувалося з масою людей. Так, М.С. Таганцев писав: «Поняття збіговиська означає об'єднання заради загальних дій або заради загальної мети більш-менш значного числа осіб, маси людей; до того ж поняття множини не може бути визначено будь-якими ознаками, особливо вказаними в законі, а встановлюється за обставинами кожного випадку»(24). У російській мові поняття «натовп» визначається як «скупчення людей, збіговисько»(25). На думку О. Соловйова, кількість людей при масових заворушеннях повинне бути таким, щоб у будь-який момент перекрити рух транспорту, пішохідний рух, зірвати проведення масового заходу, порушити роботу різних установ і організацій, тобто контролювати положення на визначеній значній території(26) .

Таким чином, теорія кримінального права не пов'язує поняття «натовп» з будь-якими кількісними характеристиками(27). На нашу думку, неможливо чітко визначити кількісні характеристики натовпу і, відповідно, складу злочину масових заворушень. Звичайно, у залежності від того, наскільки великий натовп, може бути заподіяна більша або менша шкода різним об'єктам кримінально-правової охорони. При цьому у судовій практиці трапляються ситуації, коли й навіть десять осіб визнавали, фактично, натовпом(28).

Так, 14 січня 2005 р., П. організувала масові заворушення, у яких прийняла активну участь, за наступних обставин. 19 серпня 2004 р. на пленарному засіданні 32 сесії Козинської селищної ради XXIV скликання прийнято рішення про дострокове припинення повноважень Козинського селищного голови П. У зв'язку з відмовою П. передати документи селищної ради 11 січня 2005 р. мешканцями смт. Козин та депутатами ради створено комісію для огляду приміщення ради та опису документів, що перебували в її приміщенні.

14 січня 2005 року о 16 год. під час роботи комісії мешканці смт. Козин Р., В., К. та інші (біля 10 осіб) за ініціативи, активного спонукання та під керівництвом П. виламали вхідні двері Козинської селищної ради та увірвались до її приміщення.

Захопивши таким чином приміщення ради, зазначені особи застосували балончики з речовиною дратівливої та сльозогінної дії до членів вказаної комісії, які перебували в приміщенні, після чого стали наносити удари членам комісії невстановленими предметами, які вони використовували як зброю, а потім виштовхали їх з приміщення на вулицю. Одночасно з цим працівникам Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області, які припиняли протиправні дії, були нанесені удари невстановленими предметами.

П. в організованих нею масових заворушеннях приймала активну участь, сама завдавала удари руками мешканцям смт. Козин та заохочувала інших осіб до активних насильницьких дій(29).

Тому є більш прийнятною інша позиція, висловлена у кримінально-правовій літературі щодо інших властивостей натовпу. По-перше, відносне об'єднання будь-якою загальною ідеєю, що додає натовпу визначену спрямованість, можливість швидко реагувати на нові заклики і досить легко змінювати свій інтерес. По-друге, у цілому стихійний характер зібрання людей, що не виключає наявність організаційних моментів, але вони, як правило, стосуються не всього натовпу, а її кістяка, що може бути нечисленним. По-третє, складна керованість великої маси людей, що може привести до втрати контролю з боку її керівників над поведінкою натовпу і, відповідно, до стихійного розвитку подій. Названі обставини в сукупності обумовлюють криміналізацію масових заворушень і визначають їх підвищену суспільну небезпеку(30) .

При цьому на кваліфікацію не впливає наявність чи відсутності попередньої змови й заздалегідь розробленого плану злочинних дій. Суспільна небезпечність масових заворушень полягає у створенні небезпеки для життя і здоров'я громадян погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя. Перебування у натовпі без участі у вчиненні вказаних вище суспільно небезпечних дій не утворює складу злочину.

Родовим та основним безпосередніми об'єктами злочину є громадський порядок. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочину залежно від конкретної форми його прояву - є життя і здоров'я особи, конституційні права людини і громадянина, відносини власності, відносини, що забезпечують нормальну роботу органів влади, правоохоронних органів, здійснення громадянами діяльності по охороні громадського порядку або громадська безпека.

Предметом злочину, передбаченого ст. 294 КК, можуть бути будівлі та споруди, в яких безпосередньо працюють люди; приміщення (наприклад, приміщення пошти), де людей може не бути, але від нормальної роботи апаратури, що в них міститься, залежить нормальна робота установи. Предметом злочину можуть бути і незакінчені будівництвом будівлі або споруди, якщо в них міститься певне обладнання, що забезпечує нормальну роботу установи або організації, а також завершені будівництвом споруди, куди мали в'їжджати для роботи працівники.

За змістом закону кримінальна відповідальність за захоплення будівель або споруд настає незалежно від того, повністю їх захоплено, чи тільки частково. Не має значення і час, протягом якого будівля або споруда утримувалися винною особою або винними.

Потерпілим від злочину, передбаченого ст. 294 КК, можуть бути представники влади.

Об'єктивна сторона злочину полягає в двох формах: 1) організація масових заворушень, які призвели до насильства над особою, погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницького виселення громадян, опору представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя; 2) активна участь у таких діях.

Масові заворушення - це завжди дії натовпу, який діє стихійно, хоча може бути й керованою цілком, чи в окремих своїх частинах. Така юрба веде себе агресивно, її учасники вчиняють дії, які визнаються злочинами і при їх виконанні однією особою.

Тобто масові заворушення мають такі ознаки: 1) участь у них значної кількості людей; 2) дії юрби скеровані не проти окремого потерпілого (підприємства, організації, особи), а мають спрямованість проти існуючого правопорядку, що виражається в протистоянні законним органам державної влади, і зовнішнім проявом цього є насильство над людьми, погроми, підпали, знищення майна та інші дії вказані в диспозиції ст. 294 КК; 3) кількість учасників заворушення не обмежена, до них можуть приєднуватися інші учасники, а окремі від них відходити.

В кримінально-правовій літературі масові заворушення вважаються складним злочином(31). За підрахунками А. Абдульманов, під час масових заворушень можуть вчинятися понад 20 видів злочинів, які є результатом різної спрямованості антигромадської діяльності її учасників(32).

Далі розглянемо конкретні форми вчинення цього злочину.

Організація масових заворушень - це дії, спрямовані на підшукування і підготовку осіб для участі в масових заворушеннях, а також керівництво натовпом, підбурювання до вчинення дій, які являють собою масові заворушення, провокаційні дії, вчинені з метою викликати відповідну поведінку великих груп людей, тобто направлені на збудження у людей негативного ставлення до законної влади та існуючого в державі правопорядку і громадської безпеки та на підбурювання натовпу для вчинення насильства над правослухняними громадянами, погромів, підпалів, знищення майна, озброєного опору представникам влади, захоплення будівель або споруд, насильницького виселення громадян.

Способи організації масових заворушень можуть бути різноманітними (виступ на мітингах, оголошення різноманітних звернень, розробка планів по збурюванню натовпу, розподіл ролей серед окремих учасників масових заворушень тощо).

Момент закінчення цього злочину не завжди чітко визначається у кримінально-правовій літературі. Більшість науковців вважають, що масові заворушення мають формальний склад злочину. В. О. Навроцький, Р.П. Олійничук, Л. С. Кучанська вважають, що злочин (ст. 294 КК) вважається закінченим з моменту початку масових заворушень - вчинення конкретних актів насильства, погромів тощо(33). На думку П. С. Матишевського, злочин є закінченим тоді, коли дії по організації масових заворушень призвели до вказаних у диспозиції статті діянь або до спроби їх вчинення(34).

На думку В. В. Кузнецова та В. Т. Дзюби, даний злочин у формі організації масових заворушень буде вважатися закінченим, коли дії по організації масових заворушень призвели до вказаних у диспозиції ч.1 ст. 294 КК наслідків (окремі з них за своїм змістом є діями) насильство над особою, погроми, підпали, знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницьке виселення громадян, опір представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя(35). При цьому слід закінчення складу злочину визначати в залежності від форми вчинення злочину.

Активна участь у масових заворушеннях може вважатися закінченим складом злочину, коли настали наслідки (насильство над особою, погроми, підпали, знищення майна) або вчинені дії (захоплення будівель або споруд, насильницьке виселення громадян, опір представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя).

Тобто склад злочину, передбачений ч.1 ст. 294 КК, за конструкцією, можна визначити як матеріально-формальний.

Так згідно п. 8 постанови ПВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15 „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” піднасильством слід розуміти фізичне та психічне насильство(36). Якщо фізичне насильство полягає в незаконному позбавленні волі, завданні побоїв або ударів, заподіянні умисних легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, у мордуванні, а психічне - у реальній погрозі заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких, дії винної особи потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 294 КК.

В теорії кримінального права вважається, що групові бійки, які виникають, як правило, на ґрунті особистих образ, не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 294 КК, хоча і вчиняються натовпом та можуть супроводжуватися спричиненням тілесних ушкоджень та вбивствами(37).

Погроми - це виступи проти якоїсь групи населення, які супроводжуються руйнуванням і пограбуванням майна, насильницьким вигнанням людей, масовими вбивствами.

Підпали і знищення майна - це способи приведення майна у стан повної непридатності для використання або його пошкодження.

Знищення майна - це приведення його у повну непридатність до використання за цільовим призначенням, воно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Особливістю знищення майна є не тільки повний вивід його з господарського обігу, але й неможливість відновлення шляхом ремонту або реставрації. Майно втрачає свою цінність - фізично не перестає існувати, але стає непридатним для використання.

Підпал - це знищення або пошкодження майна вогнем, якщо при цьому існувала загроза життю та здоров'ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків.

Під захопленням будівель і споруд слід розуміти протиправний насильницький доступ у приміщення і його зайняття повністю чи частково з метою, перешкоджання чи виключення можливості їх використання законним власником чи користувачем за функціональним призначенням. Ознаками захоплення є: - протиправне і незаконне проникнення в будівлі чи споруди; - якщо це робить неможливим використання їх за функціональним призначенням.

Спосіб захоплення - відкритий, таємний чи з використанням обману, з подоланням перешкод або опору чи без нього - значення для кваліфікації злочину не має.

Захоплення будівель чи споруд виражається в проникненні до них і їх захваті, що утруднює або робить неможливим використання їх за призначенням, перешкоджає нормальній роботі підприємств, установ, організацій, які в них знаходяться. Захоплення може бути повним чи частковим, але обов'язково повинно тягнути за собою перешкоди у нормальній роботі або неможливість використання за призначенням чи припинення функціонування цих об'єктів. Захоплення вважається таким, що мало місце, з моменту фактичного захоплення всієї будівлі чи споруди або її частини, незалежно від того протягом якого часу вони утримувалися або експлуатувалися особами, що їх захопили.