Злочини проти громадського порядку та моральності

Під насильницьким виселенням громадян слід розуміти протиправне і незаконне позбавлення права проживати в наданому чи їх власному приватному житлі.

Опір представникам влади полягає в активній фізичній протидії працівникам правоохоронних органів та іншим представникам влади, що мають право застосовувати примусові заходи до правопорушників. Опір може здійснюватись із застосуванням зброї (як вогнепальної та холодної) або інших предметів (палиці, каміння, металевих прутів тощо), що можуть завдати шкоди життю та здоров'ю особи.

Якщо працівникам правоохоронних органів при виконанні ними службових обов'язків чиниться неозброєний опір, такі дії необхідно кваліфікувати за ст. 342 КК. Злісна непокора групи осіб законним вимогам представника влади кваліфікується лише за ст. 293 КК.

Активна участь у масових заворушеннях - це безпосередня участь осіб в насильстві над іншими громадянами, в погромах, підпалах, озброєному опорі представникам влади.

Судова практика відносить до масових заворушень факти насильницького звільнення натовпом осіб, які знаходились у місцях позбавлення волі або заарештовані чи затримані за підозрою у вчиненні злочину(38).

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку та є організатором чи активним учасником масових заворушень.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими видами масових заворушень є організація масових заворушень або активна участь в них, якщо ці дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.

На нашу думку, під загибеллю людей слід розуміти більш вузьке поняття - смерть двом та більше особам. Якщо завдається смерть через необережність одній особі при масових заворушеннях, то такі наслідки охоплюються іншими тяжкими наслідками й такі дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 294 КК. Незважаючи на дещо штучний підхід до вирішення цієї дискусійної правової оцінки, вважаємо його єдиним законним варіантом кваліфікації до усунення відповідної законодавчої прогалини. Під поняттям “інших тяжких наслідків” слід розуміти загибель однієї особи, спричинення матеріальної шкоди в особливо великих розмірах фізичним чи юридичним особам, дезорганізація роботи транспорту, підприємств, установ чи організацій, введення надзвичайного стану тощо(39). Хоча судова практика пропонує інші визначення таких наслідківХоча судова практика(40).

При цьому ставлення винної особи до таких наслідків характеризується необережною формою вини: так, наприклад, він передбачає можливість настання смерті потерпілого, але легковажно розраховує запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.

Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК ) і масові заворушення (ст. 294 КК) відрізняються від хуліганства наступними ознаками (див. Таблицю 1.2).

Таблиця 1.1

Основні відмінності між груповим порушенням громадського порядку (масовими заворушеннями) та хуліганством

Умисне знищення або пошкодження чужого майна (ч.1 ст. 194 КК) під час масових заворушень повністю охоплюється ч.1 ст. 294 КК.

Заподіяння при масових заворушеннях умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст. 121 КК), не охоплюється ч.1 ст. 294 КК, а тому потребує кваліфікації за сукупністю з ч. 2 ст. 121 КК. Таке саме правило кваліфікації ми можемо застосувати й щодо вбивства, яке вчинене учасником масових заворушень: ч.1 ст. 115 КК та ч. 1 ст. 294 КК.

Умисне знищення або пошкодження чужого майна під час масових заворушень, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 294 КК й ч. 2 ст. 194 КК.

Умисне знищення або пошкодження чужого майна під час масових заворушень, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 294 КК й ч. 2 ст. 194 КК.

Пригадаємо, що вчинення масових заворушень з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів: за ст. 295 та ст. 161 КК “Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань”.

Хуліганство (ст. 296).

Суспільна небезпека таких протиправних дії, як свідчить судова та слідча практика, полягає у негативному їх впливі на цілу низку суспільних відносин, що знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність, зокрема у сфері життя та здоров'я особи, власності, нормальної роботи органів державної влади, підприємств, установ, організацій тощо.

У кримінально-правовій літературі існує декілька версій появи терміна „хуліганство”(44). Перша версія, умовно назвемо її американською, походить від назви одного з американських індіанських племен, що кочувало між Техасом і Каліфорнією. З цим американським плем'ям індіанців доводилося особливо довго боротися європейським поселенцям у Північній Америці. Тому під «хуліганами» стали розуміти людей, що борються з культурою, мають схильність до глумління над культурою й здебільшого не розуміють її(45).

Така версія була озвучена й руським вченим П. І. Люблінським, який вказав, що вперше про хуліганів («вуличні араби») заговорили в Америці. Під цими особами розуміли шайки молодих людей, які мали суттєву ознаку - кидати виклик закону і порядку, свої потреби задовольняли шляхом застосування насильства до будь-кого. Жорстокість, агресія, озлобленість до всіх і кожного - суб'єктивні якості цих осіб(46).

Друга версія має англійське походження. Однак вона має певні варіації: 1) на думку одних вчених, слово «хуліганство» походить від англійського слова «hoolіgan», під яким з 1890 року почали позначати винятково зухвалих вуличних бешкетників - ґвалтівників з південно-східного кварталу Лондона; 2) дане слово є похідним від прізвища ірландської родини злочинців Hooligan, яка проживала у кінці XVIII столітті в Лондоні(47); 3) дане слово є похідним від імені ірландця Holly, що організував декілька банд, які тероризували оточуючих; 4) слово «хуліган» є похідним від прізвища братів Холіген, що проживали у Шотландії наприкінці XVIII століття. Це були люди злочинного світу, що відрізнялися варварством і надзвичайним буйством(48).

Третя версія має русько-французьке походження. Так К. В. Григорян вказує, що термін «хуліган», можливо, походить від давньоруського «хула» і французького «gens» - люди. Прізвище «хуліган» давали кріпакам, яких бажали образити, принизити(49).

Четверта версія має руське походження. Слова «хуліган», «хуліганство», як вважають деякі дослідники цього злочину, походить від російського слова «хула», хулити - порочити, засуджувати, сварити(50).

Наприклад, Я. Бугайський стверджував, що це слово використав вперше Діонео (популярний Лондонський кореспондент Московських ліберальних газет) в одній зі своїх статей, надрукованих у «Російському багатстві»(51).

Також за іншою версією поява даного терміна пов'язувалася з ім'ям Петербурзького градоначальника Фон-Валя, що застосував у 1892 р. суворі заходи проти організованих груп ґвалтівників, яких він у своєму наказі назвав «хуліганами»(52).

У німецькій мові хуліганство охоплюється поняттям «Unfug», а так само «grober Unfug», тобто груба непокора встановленому громадському порядку(53).

Родовий та основний безпосередній об'єкт злочину - громадський порядок.

В теорії кримінального права громадський порядок як об'єкт хуліганства розглядається на трьох рівнях: а) як безпосередній об'єкт хуліганства; б) у вузькому розумінні, тобто як об'єкт посягання хуліганських дій, що включає у себе і безпосередній об'єкт хуліганства; в) в широкому розумінні, який може бути порушений не тільки хуліганськими діями, а й іншими злочинами або подіями (стихійними лихами)(54).

Його обов'язковими чи факультативними безпосередніми об'єктами, в залежності від форми вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя та здоров'я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадська безпека та ін.

Об'єктивна сторона хуліганства полягає у грубому порушенні громадського порядку, тобто у вчиненні активних дій. КК не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Хоча у практичних співробітників існує домінуюча думка, ніби відповідальність за хуліганство настає лише при вчиненні посягання саме в громадських місцях (так за даними МВС у 2004 р. 75 % зареєстрованих випадків хуліганства припадають якраз на громадські місця).

Можна погодитися з позицією В. Навроцького, який вважає таку думку „пережитком”, і пов'язує її існування з такою минулою ознакою хуліганства, як вчинення його „на підприємствах, в установах і в громадських місцях” за КК УРСР 1927 р(55). Ми схиляємося до слушної думки Г. Є. Болдарь та І. М. Копотуна, що «громадське місце та публічність не є обов'язковими ознаками хуліганства»(56).

Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.

Кримінальне караним є саме грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші суспільні відносини, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль(57).

Якщо особа в нічний час, із двадцять другої до восьмої години в квартирі буде гучно співати або кричати, користуватися звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проводити салюти, феєрверки, використовувати інші піротехнічні засоби - вона буде притягнута за ст. 182 КУпАП. (Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту населення від впливу шуму” від 3 червня 2004 р. )(58).

За змістом ч. 1 ст. 296 КК, під грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства слід визнавати таке порушення, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Це поняття вироблене судовою практикою і містить особливі ознаки хуліганства, які дозволяють відмежувати його від дрібного хуліганства (ст. 173 КпАП).

Так, зокрема, вчиненим з особливою зухвалістю може бути визнане злочинне порушення громадського порядку: 1) що виявляє явну неповагу до суспільства і супроводжується, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, нанесенням їй побоїв або мордуванням, катуванням особи; 2) діє тривалий час і вперто не припиняється; 3) пов'язане зі знищенням чи пошкодженням чужого майна, зривом масового заходу (концерту, зборів, виборів, випускного вечора тощо), порушенням нічного відпочинку людей, тимчасовим припиненням нормальної діяльності підприємства, установи, організації чи громадського транспорту тощо (п. 5 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10).

Так Ж. 10.11.03 р. о 23 год. 30 хв., знаходячись в торговому залі магазину в м. Ковель, перебуваючи в стані алкогольного спўяніння, безпричинно, з хуліганських мотивів, в присутності громадян, почав шарпати за одяг гр. О., в ході чого вдарив його кулаком в голову, спричинивши останньому фізичний біль, чим грубо порушив громадський порядок. Продовжуючи свої хуліганські дії, він витягнув О. з приміщення магазину на тротуар, де безпричинно, з хуліганських мотивів, наніс йому два удари кулаком в голову, спричинивши О. фізичний біль. Внаслідок нанесення ударів О. впав на землю, тоді він, продовжуючи свої хуліганські дії, наніс потерпілому ще кілька ударів ногою в живіт, чим спричинив О. знову фізичний біль. Своїми умисними діями Ж. вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, а саме скоїв злочин, передбачений ч.1 ст. 296 КК(59).

Характерним прикладом хуліганства, що виявилося у тимчасовому припиненні нормальної діяльності підприємства є справа по обвинуваченню Г. та М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК.

29 квітня 2005 року близько 12.00 год. Г. та М., знаходячись у приміщенні КП „Старий Бульвар”, який знадиться за адресою: м. Житомир, вул. Бердичівська, 28, грубо порушуючи громадський порядок вчинили бійку і опір громадянам, що намагалися припинити хуліганські дії. в результаті таких дій було зірвано роботу вказаного підприємства на період часу з 12.00 до 14.00 години, чим завдано матеріальні збитки на суму 400 грн(60).

Вчиненими з винятковим цинізмом можуть бути визнані хуліганські дії, що супроводжуються демонстративною неповагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад проявом безсоромності (непристойні рухи тіла, публічне оголення і демонстрування статевих органів, публічне вчинення добровільного статевого акту тощо), знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадному стані.

Судово-слідча практика виробила певні критерії відмежування хуліганства від інших злочинів. При цьому потрібно враховувати спрямованість умислу винного, мотиви злочину, цілі та обставини вчинених ним дій.

Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, відносно родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих та інше, повинні кваліфікуватись за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи. Такі дії можуть кваліфікуватись як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства (п. 4 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу, а також обов'язкової ознаки хуліганства - мотиву явної неповаги до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного до встановлених у суспільстві правил поведінки.

В теорії кримінального права вже на початку XX ст. відзначалось, що хуліганство є особливий, специфічний мотив антигромадської поведінки, що «воно є не дія, а лише властивість дії»(61).

В зв'язку з цим і, враховуючи наявність в законодавстві оціночних ознак, за думкою багатьох науковців, в чинному кримінальному законодавстві, фактично, існує інститут аналогії, хоча офіційно законодавець і відмовився від нього (ч.4 ст. 3 КК). Зокрема, частина 1 статті 296, що містить такі цілком не визначені, неоднозначні поняття як “грубе порушення громадського порядку”, “явна неповага до суспільства”, “винятковий цинізм”, “особлива зухвалість” нерідко змушують правозастосовчу практику на порушення закону кваліфікувати за цією статтею діяння, що прямо нею не передбачені(62). Тим часом в окремі роки на Україні майже третина з числа засуджених притягалася до відповідальності за хуліганство. Тому автори проекту КК України, підготовленому за завданням Комісії (тепер Комітету) Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю взагалі відмовилися від криміналізації хуліганства(63). На нашу думку, такий крок відповідає і сучасним вимогам кримінально-правової політики держави.

Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.

В кримінально-правовій науці хуліганський мотив визначають як прагнення до самоствердження, самовиразу особи, людини низької культури, невихованої, з нестримним і вкрай розбещеним егоїзмом; це спосіб самовиразу хама, варвара, дикуна. В основі хуліганських спонукань лежить розгнузданий егоїзм, злобність і незадоволеність, що сягають до беззвітної люті і тупого відчаю, викликаного розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення(64).

Тобто, хуліганський мотив - це усвідомлене прагнення, що породжує у винного прямий намір на вчинення хуліганства, сприяє його подальшому формуванню та розвитку і, як результат цього процесу, - спонукає до активних, навмисних дій, які характеризуються явною неповагою до суспільства та грубим порушенням громадського порядку(65). Хуліганський мотив - це не тільки прагнення, бажання суб'єкта негайно скоїти хуліганські дії, а й процес, в результаті якого у винного виникає намір на їх вчинення.

Саме мотив є відмінною рисою хуліганства. Крім того, останнє відрізняється від інших злочинів тим, що: 1) вчиняється за явно несуттєвим приводом; 2) безпосередня причина злочинного конфлікту при хуліганстві у більшості випадків є внутрішньою, тобто в самому діючому суб'єкті і не викликана необхідністю ззовні (конкретною ситуацією); 3) дії хулігана не завжди логічно обґрунтовані і обумовлені певними обставинами; 4) спрямованість і предмет посягання хуліганських дій часто не визначені(66).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років, згідно ч. 2 ст. 22 КК.

Ч. 2 ст. 296 передбачає таку кваліфікуючу ознаку злочину, як вчинення хуліганських дій групою осіб. Судова статистика свідчить, що приблизно 14 % осіб вчиняють хуліганство саме групою осіб.

Злочин визнається скоєним групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою чи за попередньою змовою групою осіб в незалежності від виконаної ролі.

Так Г. та Ч. 6.11.2002 р. о 19.00 год. в м. Мукачеві, знаходячись в кафе “Дукат” грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, перебуваючи обидва в стані алкогольного сп'яніння в присутності відвідувачів кафе вчинили сварку з потерпілим Ч., внаслідок чого йому було заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Їх дії були кваліфіковані за ч.2 ст. 296 КК(67).

Наступними кваліфікуючими обставинами хуліганства, передбаченими ч. 3 ст. 296 КК, є: вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, які виконували обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

За ознакою наявності попередньої судимості за хуліганство (за будь-який його вид) можливо кваліфікувати дії винного за умови, що ця судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку.

Повторність скоєння хуліганства при відсутності судимості особи за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 296 КК. Проте кожний епізод хуліганства має бути окремо описаний в процесуальних документах.

Опір, вчинений щодо особи, яка клала край хуліганським діям, охоплюється складом хуліганства.

Під опором слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов'язок з охорони громадського порядку (п. 8 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10). Опір може здійснюватись із застосуванням зброї (як вогнепальної та холодної) або інших предметів (палиці, каміння, металевих прутів тощо), що можуть завдати шкоди життю та здоров'ю особи. Додаткова кваліфікація дій винного у вчиненні хуліганства з цією кваліфікуючою ознакою ще й за ч. 1 ст. 342 КК не потребується.

У зв'язку з цим не можна погодитися з наступним рішенням суду.

Так Б. 4.04.2003 р., знаходячись в приміщенні майстерні по ремонту та пошиттю одягу грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння брутально лаявся в адресу власниці майстерні П. та в присутності інших громадян. При цьому спричинив потерпілій П. легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Продовжуючи хуліганські дії, він вчинив опір дільничному інспектору Б., який зайшов до майстерні та намагався затримати правопорушника. Суд засудив Б. за ч.3 ст. 296 КК та ч.2 ст. 342 КК, інкримінуючи винному вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство та яке пов'язане з опором представникові влади та опір працівнику правоохоронного органу(68).

Опір, вчинений після припинення хуліганських дій, в тому числі і у зв'язку з затриманням винної особи, не повинен розглядатися як кваліфікуюча ознака хуліганства і підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів за ч.1 ст. 296 КК та відповідною частиною ст. 342 КК.

Не повинне кваліфікуватися за ч.3 ст. 296 КК дрібне хуліганство, пов'язане з опором працівнику міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовцю або представнику влади чи представнику громадськості, які виконують обов'язки по охороні громадського порядку, а так само громадянину, що припиняє дрібне хуліганство.

Цікавою, але в той же час й дискусійною є думка висловлена Г.І. Піщенко щодо виключення з ч. 3 ст. 296 КК вказаної кваліфікуючої ознаки, як опір представникові влади або представникові громадськості, які виконували обов'язки з охорони громадського порядку(69). Науковець наводить ряд аргументів з цього приводу.(70) Безперечно, ці аргументи можуть сприйматися по різному. Але, на нашу думку, законодавець визначив відповідну кваліфікуючу ознаку, зважаючи на поширеність такої суспільно небезпечної дії та її підвищену суспільну небезпеку. Порівняння санкцій за ч. 3 ст. 296 КК та ст. 342 КК також дозволяє зробити однозначний висновок про недоцільність скасування вказаної кваліфікуючої обставини.

Громадянином, який припиняє хуліганські дії, може бути як сам потерпілий від хуліганства, так і стороння особа. Умовляння потерпілого або вимоги сторонньої особи припинити хуліганство не можуть бути визнані присіканням хуліганства, оскільки припинення злочинних дій в такому випадку залежить лише від винної особи.

В той же час, є слушною думка Г.І. Піщенко щодо заміни слова „громадянину” на слово „особі” в складі хуліганства (ч. 3 ст. 296 КК)(71). В даному випадку потерпілими від злочину будуть громадяни, тобто особи, які мають громадянство України. Виникає логічне запитання: як бути, коли подібні дії припиняє особа без громадянства або громадянин іншої держави? Вказані особи залишаються поза законом та його захистом, а це суперечить ст. 26 Конституції України, в якій закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Дії, передбачені ч. 1, 2 або 3 ст. 296 КК, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, утворюють склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 296.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї(72) чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян (п. 9 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10).

Спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими --предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети (п. 11 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10).

Під заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень слід розуміти предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для вказаної цілі та об'єктивно можуть завдати шкоду здоров'ю та життю особи.

При наявності зазначених обставин предмети господарсько-побутового призначення (топор, молоток, кухонний ніж) спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до ч.4 ст. 296 КК можуть бути визнані предметами, заздалегідьзаготовленими для нанесення тілесних ушкоджень.

Так громадянин Б. 22.02.03 р. приблизно о 10 год. в с. Козлиничі Ковельського р-ну, перебуваючи в стані алкогольного спўяніння, біля проїжджої частини привўязав мотузкою до опори електропередач за кисті рук свою співмешканку Л. і з метою глуму над нею обрізав її волосся на голові ножем в присутності сусідів, чим грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства. Після цього, продовжуючи свої хуліганські дії, в присутності сусідів тривалий час наносив по ногах та сідницях Л. удари палицею, заздалегідь заготовленою для нанесення тілесних ушкоджень, чим спричинив їй множинні гематоми та садна мўяких тканин тулуба, нижніх кінцівок, лівої кисті та лівого променевого запўястного суглоба, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Своїми умисними діями Б. вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а саме скоїв злочин, передбачений ч.4 ст. 296 КК України(73).

Особливо важливо в таких ситуаціях під час досудового слідства встановити: чи були предмети заздалегідьзаготовлені для нанесення тілесних ушкоджень. Тому що при неможливості доказу суб'єктивного моменту, тобто, коли особа умисно з метою використати певний предмет для заподіяння шкоди здоров'ю бере його для вчинення хуліганських дій - не можна ставити у вину особі ч.4 ст. 296 КК.

Так наприклад, є досить сумнівним рішення суду в такій кримінальній справі.

10.03.03 р. приблизно о 01 год. в смт. Голоби Ковельського р-ну по вул. Ткача, перед входом в бар, Ю. в групі з П., перебуваючи в стані алкогольного спўяніння, безпричинно, з хуліганських мотивів, в присутності громадян, грубо порушуючи громадський порядок, почали шарпати за одяг О., який знаходився в салоні власного автомобіля, та намагалися витягнути його з автомобіля, при цьому ображали О. та виражалися на його адресу нецензурними словами. На пропозицію Т. припинити хуліганські дії П. та Ю. зреагували агресивно, при цьому Ю. наніс удар рукою в обличчя Т., спричинивши останньому фізичний біль. В продовження своїх хуліганських дій, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, П. та Ю. притисли Т. до автомобіля і почали наносити йому удари руками в голову та по тулубу, спричинивши останньому фізичний біль, а після цього, продовжуючи свої хуліганські дії, Ю. наніс удар ріжучим предметом в живіт Т., спричинивши останньому різану непроникаючу рану передньої черевної стінки, яка відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровґя.

Суд визнав, що Ю. своїми умисними діями вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а саме скоїв злочин, передбачений ч.4 ст. 296 КК України(74).

Викликає питання, чому під час досудового слідства не було встановлено, що це за ріжучий предмет і не був доказаний вказаний суб'єктивний момент? З матеріалів справи встановлено, що за свідченнями Ю. він під час бійки з потерпілим Т., лівою рукою намацав на землі якийсь твердий предмет (йому видалося, що це була викрутка), яким вдарив Т. в живіт. Ці покази іншими матеріалами справи не спростовані, тому вважати факт, що предмет був заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, доказаним не можна і тому у вину Ю. цю кваліфікуючу ознаку поставити не можна.

Тому слід визнати правильною позицію судово-слідчої практики, яка факт застосування або спроби застосування предметів, підібраних на місці злочину (цеглина, пляшка, дрючок), які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не кваліфікує за ч.4 ст. 296 КК.

Слід відрізняти групове хуліганство, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 396 КК, від інших злочинів, зокрема від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масових заворушень (ст. 294 КК). Основна відмінність цих злочинів полягає в мотиві. Групове порушення громадського порядку вчиняється з будь-якими мотивами. Масові заворушення передбачають наявність натовпу, учасники якого керуються також різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчиняють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або вчиняють збройний опір представникам владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки. При груповому ж хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи із хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок. Хуліганство - це формальний склад злочину, а групове порушення громадського порядку і масові заворушення - це матеріально-формальні склади злочинів. Останньою відмінністю є кількість осіб, які вчиняють такі злочини: для хуліганства наявність декількох осіб при вчиненні злочинних дій не є обов'язковою ознакою, а лише кваліфікуючою, для масових заворушень характерна наявність натовпу, а для групового порушення громадського порядку - 2-х і більше осіб.

Хуліганські дії, що супроводжувались погрозою вбивством, заподіянням побоїв, легких тілесних ушкоджень належить кваліфікувати тільки за відповідною частиною ст. 296 КК. Додаткова кваліфікація за статтями про злочини проти життя та здоров'я особи не потрібна.

Відповідно до п. 13 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10, при вирішенні питання про кваліфікацію дій винних осіб, які під час грубого порушення громадського порядку з мотиву явної неповаги до суспільства вчинили й інші злочини, передбачені різними статтями Особливої частини КК, належить виходити з положень ст. 33 КК.

Так вироком Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 31 березня 2003 р. Д. і К. визнано винними й засуджено за ч. 2 ст. 296 та ч. 1 ст. 122 КК за те, що вони у співучасті з Б. та М. 18 грудня 2002 р. приблизно о 21-й годині вчинили на вулиці хуліганські дії щодо М. М. та П. При цьому Д. і К. після того, як М. М. упав на землю, руками й ногами побили його, внаслідок чого останній одержав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Діями всіх засуджених П. було заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до чинного кримінального закону такі насильницькі дії, як побої, мордування, умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, а також умисне знищення чи пошкодження майна характеризують особливу зухвалість як одну з ознак хуліганства і тому додаткової кваліфікації не потребують. Якщо ж під час хуліганських дій вчинено злочини, які за своїми ознаками і ступенем тяжкості істотно відрізняються від хуліганства (у даному випадку - умисне заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості), то ці злочини мають кваліфікуватися за сукупністю з хуліганством, оскільки вони не охоплюються жодною з частин ст. 296 КК.

За таких обставин дії К. і Д. правильно кваліфіковані за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296 та ч. 1 ст. 122 КК. Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційного подання відмовила(75).

Заподіяна з необережності під час вчинення хуліганських дій шкода не охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 296 КК, і за необхідних умов такі дії потребують додаткової кваліфікації як злочин, вчинений з необережності (наприклад, необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження та ін.).

Але у випадках, коли внаслідок застосованого при цьому насильства винним вчиняється ще й інший, більш тяжкий злочин, він потребує додаткової кваліфікації за іншими статтями КК (п. 7 ч.2 ст. 115 КК, ст. 121 КК, ст. 194, ст. 348 КК та ін.). Так заподіяння працівнику міліції легких тілесних ушкоджень під час опору та поєднане з хуліганськими діями слід кваліфікувати за ч.3 ст. 296 КК та ч.2 ст. 345 КК. Також можна навести такий приклад.

Охоронець фабрики в селі Великий Березний Закарпатської області намагався схилити до статевих зносин робітницю цієї фабрики. Отримавши відмову, він підпалив запальничкою волосся жінки. Внаслідок цього потерпілій були завдані серйозні опіки голови, в тому числі вуха та частини обличчя. Слідчий кваліфікував такі дії лише як хуліганство, передбачене ч.1 ст. 296 КК, але завдані тяжкі тілесні ушкодження (за ознакою непоправне знівечення обличчя), як вище зазначено не охоплюються хуліганством і потребують додаткової кваліфікації(76).

Погроза вбивством, насильством чи знищенням майна відносно судді, а так само щодо його близьких родичів у зв'язку зі здійсненням суддею правосуддя, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, повинна кваліфікуватись за сукупністю статей 377 і 296 КК.

Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК. Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів, згідно п.11 постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 „Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи” умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок(77).

Так само повинна кваліфікуватись погроза вбивством, насильством чи знищенням майна відносно осіб, зазначених у статтях 345 та 346, 350 КК, у зв'язку з названою в цих статтях діяльністю, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства. Умисне знищення чи пошкодження майна відносно осіб, зазначених у ст. 347 КК, поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, повинна кваліфікуватися тільки за відповідною частиною ст. 296 КК. Умисне знищення чи пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок або судді, народного засідателя чи присяжного поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, повинна кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 296 КК і відповідно за статтями 352 та 378 КК.

Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини, публічна наруга над Державним Гербом, Державним Прапором або Державним Гімном України або офіційно встановленим або піднятим гербом чи прапором іноземної держави, вчинені з хуліганських спонукань, повинні кваліфікуватися відповідно за статтями 297, 298, 338 та ч.1 ст. 296 КК.

3. Злочини проти моральності

громадський мораль хуліганство наруга

Злочини, що посягають на основні моральні принципи і цінності у сфері духовного і культурного життя суспільства (статті 297, 298, 298№, 299 і 300 КК).

Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого (ст. 297).

Виникнення цього злочину має власну історію. Кілька тисячоліть тому назад злочинці вилучали цінності з пірамід єгипетських фараонів, місць поховання багатих вельмож, скіфських вождів і т.д. І надалі багаті поховання нерідко піддавалися спустошенню. Історія знає незлічимі наруги над тілами померлих або місцями їхнього поховання через релігійний або расовий фанатизм, політичних міркувань, за мотивами помсти й інших низинних причин.

Аналіз статистичної звітності про стан злочинності на території України свідчить про різке зростання кількості таких суспільно небезпечних діянь і високу їх латентність(1). Суспільна небезпека цього злочину полягає в завданні моральної шкоди, насамперед близьким померлих, порушенні громадського спокою, може викликати міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, негативно впливає на виховання молоді.

Родовим та основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 297, є суспільні відносини в сфері моральних засад суспільства, а саме в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання. Згідно ст. 298 ЦК України кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла людини, яка померла і до місця поховання людини(2). У разі глуму над тілом людини, яка померла, або над місцем її поховання члени її сім'ї, близькі родичі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди. Так згідно ст. 31 Закону України вiд 10.07.2003 р. „Про поховання та похоронну справу” у разі осквернення могил, місць родинного поховання, навмисного руйнування чи викрадення колумбарних ніш, намогильних споруд та склепів відшкодування матеріальних збитків здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету з наступним їх відшкодуванням за рахунок винних осіб згідно із законом(3).

Тому обов'язковим додатковим безпосереднім об'єктом злочину можуть бути відносини власності, а факультативним додатковим безпосереднім об'єктом - громадська безпека, громадський порядок та ін.

Цей злочин нерідко називають “святотатством”. Це пов'язано з тим, що в стародавній Греції особи, які викрадали церковні святі речі, називались „святотатцями”, до яких застосовувалось покарання таке ж саме, як до державних зрадників (смертна кара з конфіскацією майна, до того ж поховання злочинця відбувалось за межами країни)(4). До речі, в римському праві термін „святотатство” мав два значення: широке „Sacrilegii instar est rescripto principis obviari”- з лат. - будь-який супротив волі Бога і вузький „Sacrilegium” - з лат. - викрадення святих предметів(5).

Руське кримінальне законодавство до 1669 року ставилось до так званої церковної татьби, як до кваліфікованого виду крадіжки (татьби). 22 січня 1669 року з'явились статті про слідство, суд та покарання осіб духовного звання, які вказане діяння віднесли до злочинів проти релігії(6).

По Уложенню про покарання уголовні та виправні 1885 року під святотатством розуміли будь-яке викрадення церковних речей та грошей, а також „покражу грошей з кружок”. Це узагальнене визначення, звичайно, не може детально відобразити всі види поведінки, закріплені в ст. 219-235 вказаного законодавчого акту, але воно вказує на такий безумовний факт, що викрадення святих предметів і речей, що належали церкві, було самостійним явищем з відповідною правовою регламентацією(7). До такого роду святотатства в цьому документі примикає й крадіжка з могил, яка поділяється на два види: розривання могили і крадіжка речей, що знаходяться в труні та на померлому (ст. 234 Уложення), і викрадення предметів, що знаходяться на могилі (ст. 235 Уложення).

Уголовне Уложення 1903 року повернулось до розуміння церковної крадіжки, яке панувало до 1669 року(8). Слід відмітити, що глава 32 „О воровстве, разбое и вымогательстве”, в якій була розміщена ст. 588, яка передбачала відповідальність за церковну крадіжку, так і не була введена в дію (крадіжка з могили теж прирівнювалась до майнового злочину).

Предметами злочину є: 1) могила; 2) інше місце поховання; 3) тіло померлого (останки, прах); 4) урна з прахом померлого; 5) предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання або на тілі померлого (останках, прахові).

В Законі України вiд 10.07.2003 р. „Про поховання та похоронну справу” запропоновані окремі поняття предметів злочину. Так, згідно ст. 2 згаданого Закону:

1) Могила - місце на кладовищі, у крематорії, колумбарії або в іншій будівлі чи споруді, призначеній для організації поховання померлих, де похована труна з тілом померлого чи урна з прахом.

2) Інше місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих; місце почесного поховання - спеціально відведена земельна ділянка на території кладовища чи за його межами, призначена для організації почесних поховань;склеп - підземна або заглиблена в землю капітальна споруда, призначена для поховання, в межах місця поховання, відведеного у встановленому порядку;колумбарій - сховище для урн із прахом померлих; колумбарні ніші - спеціально обладнані місця на колумбарії для поховання урн із прахом померлих, що облаштовуються в мурованих стінах або на підготовлених ландшафтних ділянках; крематорій - спеціальна інженерна споруда з устаткуванням, призначеним для спалювання трун із тілами померлих;

3) Тіло померлого (останки, прах). Тіло померлого виступає предметом злочину незалежно від його стану („свіжий”, бальзамований, муміфікований). Слід відмітити, що вітчизняний законодавець свідомо відмовився від вказівки в ст. 297 КК на такий предмет злочину, як труп. Замість цього був визначений інший предмет - тіло (останки, прах) померлого. Така редакційна зміна предмета злочину пояснюється наступним: 1) Закон України „Про поховання та похоронну справу” вiд 10 липня 2003 р., використовує термін „труп” лише відносно невпізнаних померлих осіб ( ст.ст. 16, 30 вказаного Закону); 2) тобто, термін „труп” є більш вузьким поняттям, ніж тіло померлого. Також, на нашу думку, не слід ототожнювати терміни “тіло померлого” з терміном “прах”, оскільки не всі дії, які можуть вчинені з тілом померлого, допустимі щодо останків чи праху (наприклад, самовільне “знімання одягу з праху” або “розчленування праху”). Слід зазначити, що тіло померлого є предметом злочину, передбаченого ст. 297 КК, незалежно від проміжку часу, який минув з моменту біологічної смерті людини. Слід також відзначити, що для визначення предмету злочину - тіла померлого, не має значення, громадянином якої країни був покійний, його стать, вік, національність, релігійні та громадські переконання тощо.

На підставі викладеного, тілом померлого пропонуємо вважати як ціле тіло, так і його окремі частини будь-якої людини після настання її біологічної смерті(9).

4) Урна з прахом - ємність, призначена для збереження праху померлого; кладовище - відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань;

4) Предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання або на тілі померлого (останках, прахові), - це будь-які речі, які перебувають в могилі чи на ній, в іншому місці поховання (одяг, індивідуальні речі та прикраси, ордени і медалі, труна, вінки, світильники, вази тощо). До них відносятьсянамогильні споруди - пам'ятні споруди, що встановлюються на могилах та увічнюють пам'ять про померлих.

Об'єктивна сторона злочину полягає:

- вчинення наруги над могилою, іншим місцем поховання, над тілом (останками, прахом) померлого або над урною з прахом померлого(тобто у будь-яких образливих для пам'яті померлих діях, зокрема розриванні могили, знищенні або зруйнуванні чи псуванні могили, квітника при могилі, пам'ятника, огорожі);

- вчинення незаконного заволодіння (таємно чи відкрито) тілом (останками, прахом) померлого, урною з прахом померлого, предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (квітів, вінків, деталей огорожі, пам'ятника чи відповідної меморіальної дошки, урни з прахом тощо).

Наруга - це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного. Форми наруги над могилою, іншим місцем поховання визначені в ст. 2 Закону України від 10.07.2003 р. „Про поховання та похоронну справу”.(10) Наруга характеризується як об'єктивним моментом - вчиненням щодо праху чи місця поховання певних діянь, так і суб'єктивним - прагненням зневажити пам'ять про померлого, продемонструвати своє негативне ставлення до суспільних принципів, які панують в цій сфері.

Так 11 серпня 2004 р. близько 20.30 год. К. разом з С., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння на Старообрядницькому кладовищі в м. Житомирі, підійшли до могили із захороненням С.П.І., де С., а потім і К., умисно поламали дерев'яну лавку, що знаходилася поруч із могилою, а після чого даною лавкою почали бити по надгробному хресту, що розташованій на даній могилі, після чого разом руками почали розхитувати даний хрест, намагаючись витягти його із землі. В результаті спільних злочинних дій С. і К. було погнуто надмогильний хрест та пошкоджено дерев'яну лавку. Дії осіб були кваліфіковані за ст. 297 КК в зв'язку з тим, що вони грубо порушили моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місця їх поховання(11).

Хоча при цьому, під час досудового слідства, так і не були встановлені мотиви цих осіб. До того ж С. свою вину у інкримінованому йому злочині не визнав. Це свідчить про зневагу органів досудового слідства до встановлення суб'єктивних ознак наруги над могилою.

Наруга переважно вчиняється шляхом дії. Системний аналіз трьох частин ст. 297 КК дозволяє зробити висновок, що законодавець вважає, що такі злочини можуть бути вчинені лише шляхом дії. Однак, на нашу думку, не можна виключати її вчинення і через бездіяльність, наприклад, невтручання в поведінку свійських тварин, які, наприклад, розривають могилу, справляють на ній природні потреби. Тому потребує уточнення редакція частин 2 та 3 ст. 297 КК, а саме слід вказати на «ті самі діяння».

Незаконне заволодіння відповідними предметами - це протиправне їх вилучення і звернення на свою користь чи користь інших осіб. Сюди належать, зокрема, демонтаж і наступний продаж могильних загорож, пам'ятників, плит, а також вінків, квітів, лампад, які знаходяться на могилі.

Момент закінчення злочину визначається з врахуванням змісту вчинюваного діяння. Якщо воно полягає у нарузі, то закінченим цей злочин є відтоді, коли виконане діяння достатньо вказує на наявність її об'єктивних і суб'єктивних ознак. Коли ж діяння виражається у незаконному заволодінні, то злочин закінчений з моменту набуття винним можливості розпорядитися викраденим на власний розсуд (сховати, продати, подарувати тощо).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку. Хоча окремі суди не завжди правильно встановлюють вік притягнення до відповідальності за цей злочин.

Так вироком Макарівського районного суду Київської області від 30 серпня 2004 р. П., 1989 р. н., засуджено за ст. 297 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України цей вирок та вирок Макарівського районного суду від 5 липня 2004 р. щодо П. постановлено виконувати окремо.