Адміністративне право України

ст. 277 КУпАП, встановлює строки розгляду справ про адміністративні правопорушення:

15 діб - загальний;

1 доба - незаконне придбання наркотичних речовин без мети збуту; незаконні операції з валютою; дрібне хуліганство;

З доби - торгівля з рук у невстановлених місцях; незаконний продаж товарів; порушення проведення мітингів;

5 діб - порушення режиму радіаційної безпеки; дрібне розкрадання;

7 діб - порушення, пов'язані з використанням газу.

4) принцип охорони інтересів держави і особи в адміністративному процесі націлений, передусім, проти різних проявів формалізму при вирішенні адміністративних справ;

5) принцип гласності процесу передбачає ознайомлення громадян з рішеннями, що приймаються компетентними органами держави з тих чи інших питань; надає можливість сторонам адміністративного процесу безперешкодно знайомитися з усіма матеріалами по справі, документами і т.п., що є однією із суттєвих умов правильного розгляду і вирішення адміністративних справ;

6) принцип об'єктивної істини передбачає таке провадження в справі, яке дозволяє встановити об'єктивну істину; відповідальність між встановленими і реальними фактичними обставинами справи. Закон зобов'язує орган, що розглядає адміністративну справу, використати всі наявні можливості для виявлення і залучення доказів, що мають значення для справи, врахувати і правильно їх оцінити, повністю виключити односторонній, упереджений підхід щодо оцінки доказів і, відповідно, до прийняття рішення;

7) принцип рівності сторін перед законом полягає в тому, що на кожного громадянина, посадову особу, дія норм закону поширюється однаковою мірою. Зміст цього принципу знаходить своє відображення в закріпленні певного правового статусу сторін, визначенні їх адміністративно-процесуальних прав і обов'язків. Не слід змішувати принцип рівності сторін перед законом і юридичну нерівність сторін у адміністративно-правовому регулюванні;

8) національна мова адміністративного процесу. Цей принцип надає також можливість учасникам адміністративного процесу, які не володіють національною мовою, користуватися рідною мовою, безперешкодно користуватися послугами перекладача;

9) принцип самостійності і незалежності прийняття рішення при розгляді адміністративних справ. Самостійність у прийнятті рішень з тих справ, що входять до кола його повноважень - обов'язок органу або посадової особи. Звідси виходить, що, по-перше, вищий орган без особливої на те потреби не повинен втручатись у діяльність нижчих органів чи посадових осіб щодо розгляду адміністративних справ, а по-друге, органи чи посадові особи не можуть перекладати свої обов'язки по вирішенню підвідомчих справ на вищі інстанції;

10) наявність двох рівнів адміністративного процесу передбачає можливість оскарження будь-яких процесуальних дій органу чи посадової особи, що розглядає адміністративну справу. Скарга може подаватись або вищому органу, або в суд. Постанова суду по адміністративній справі про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає. Але, якщо суд допустить порушення законності і це буде виявлено в порядку нагляду прокуратури, прокурор району, його заступник має право внести протест на постанову районного суду по справі про адміністративне правопорушення. Згідно зі ст. 294 КУпАП, постанова судді по справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями, перелік яких визначений, може бути скасована або замінена за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора - головою вищого суду;

11) принцип відповідальності посадових осіб за неналежне ведення процесу передбачений адміністративно-процесуальними актами. Порушення процедури розгляду і прийняття рішення по конкретній справі є підставою визнання такого рішення недійсним і тягне за собою певну відповідальність щодо винної у порушенні посадової особи.

Адміністративний процес має складну структуру, що обумовлено його значним обсягом. Адміністративний процес охоплює численні сфери державного управління і різні категорії індивідуально-конкретних справ. Адміністративний процес поділяється на окремі види адміністративних проваджень, які є його різновидами, складовими частинами.

Адміністративне провадження - це врегульований правом порядок вчинення процесуальних дій, що забезпечує винесення законного і об'єктивного рішення по індивідуальних адміністративних справах, об'єднаних спільністю предмета (наприклад, порядок розгляду скарг громадян).

Критерієм поділу адміністративного процесу на окремі види проваджень є наявність своєрідних субструктурних процедур дотримання яких є обов'язковим в конкретному провадженні а також характер індивідуально-конкретних управлінських справ, що показує їх найбільш суттєві властивості і особливості. Цей критерій обумовлює особливості того чи іншого виду провадження, оскільки кожне провадження має на меті встановлення чіткого порядку розгляду і вирішення конкретної категорії управлінських справ. Наприклад, порядок розгляду звернень громадян суттєво відрізняється від дисциплінарного провадження і т.п.

Кожне адміністративне провадження є системою норм, що регламентують порядок розгляду і вирішення тих чи інших груп управлінських справ. Таким чином, воно є дещо самостійним адміністративно-процесуальним правовим інститутом.

У науці адміністративного права немає єдиної думки щодо видів адміністративних проваджень. На нашу думку, слід назвати такі види адміністративних проваджень:

1) провадження щодо підготовки та прийняття нормативних актів державного управління;

3) провадження в справах про заохочення у сфері державного управління;

4) провадження в справах про дисциплінарні проступки, які вирішуються адміністрацією підприємства, установи, організації;

5) реєстраційне провадження;

6) провадження в справах про адміністративне правопорушення;

7) провадження по відшкодуванню матеріальної шкоди.

Відрізняють й інші види проваджень, такі як, наприклад, провадження по організаційних справах в апараті органів державного управління; провадження по вирішенню господарських спорів; провадження по застосуванню адміністративно-попереджувальний.

41. Процесуальна стадія - це відносно уособлена, відділена часом та логічно пов'язана сукупність процесуальних дій, спрямованих на досягнення певної мети та вирішення відповідних завдань конкретного адміністративного провадження, що характеризується колом суб'єктів і закріплюється у процесуальних актах [6, с.192].

Можна виділити наступні стадії адміністративного процесу:

- Стадія аналізу ситуації, в ході якої збирається та фіксується інформація про фактичний стан справ, реальні факти, оцінюється перспектива подальшого руху справи, приймається рішення про необхідність такого руху. Фактично це стадія становить елементи порушення адміністративної справи.

- Стадія прийняття рішення по справі, в коді якої дається юридична оцінка зібраної інформації, повно та всебічно досліджується матеріали справи з метою встановлення об'єктивної істини, приймається конкретне рішення.

- Стадія оскарження або опротестування рішення по справі, що носить факультативний характер.

- Стадія виконання прийнятого рішення, в ході якої логічно завершується діяльність по адміністративній справі.

Кожна стадія адміністративного процесу може мати свої етапи та дії. Так, у стадії порушення провадження в справі про адміністративне правопорушення можна виділити етап припинення правопорушення та застосування відповідних заходів, що забезпечують провадження в справі, наприклад, адміністративного затримання.

Стадії існують у будь-якому адміністративному провадженні. Кожному виду адміністративних проваджень притаманні свої, які не повторюються в інших видах. Стадії одних видів проваджень зафіксовані в нормативному порядку, інших - не зафіксовані і являють собою специфічний результат узагальнення чинних у тій чи іншій сфері правил [18, с.331].

Провадження по виданню нормативних актів управління складається з п'яти стадій:

- встановлення потреби видання нормативного акта (на цій стадії збирається інформація про стан справ, виявляються ситуації, що потребують нормативного врегулювання);

- підготовка проекту акта (здійснюються такі дії: визначення виконавців, узгодження (візування) проекту, його створення, якщо це потрібної визначаються строки розробки та ін.);

- винесення проекту на обговорення органу управління (проект оцінюється органом управління, обирається оптимальний варіант рішення);

- прийняття рішення по проекту (проект визнається прийнятим або неприйнятим);

- опублікування акта (тобто доведення його до відома посадових осіб).

У провадженні по створенню, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління виділяються такі стадії:

- збір та первинне вивчення інформації про потребу організаційних змін;

- обґрунтування потреби змін;

- вибір та аналіз норм, що підлягають застосуванню;

- розгляд справи компетентним органом;

- винесення рішення.

У провадженні по комплектуванню організаційних структур у сфері державного управління персоналом існують такі стадії:

- вивчення інформації;

- узгодження умов трудового договору;

- здійснення необхідних організаційних заходів;

- вибір норм, які слід застосовувати;

- розгляд справи;

- прийняття рішення.

До обов'язкових стадій цього провадження відносить: а) адміністративне розслідування та направлення матеріалів за підвідомчістю: б) розгляд справи компетентним органом (посадовою особою) і прийняття постанови; факультативні: в) оскарження і опротестування постанов, їх перегляд; г) безумовне виконання постанови, винесеної по справі [23, с.171].

42. Кількість конкретний адміністративних проваджень надзвичайно велика, внаслідок чого повний перелік проваджень практично неможливий. Більш того, практика державного управління викликає до життя нові їх види. Тільки за останні роки з'явилися провадження: по одержанню субсидій; по ліцензуванню діяльності підприємств; по оформленню спеціальних економічних зон; приватизації житла та інші. Кожне з яких має специфічні риси або ознаки, які зумовлені характером справи, що вирішується, правовим статусом суб'єктів, які беруть участь у процесі, особливостями правовідносин, цілями, що ставляться [18, с.328].

Класифікувати провадження можна за наступними критеріями [3, с.190]:

- За функціональною ознакою в структурі адміністративного процесу можуть бути виділені:

- провадження, що носять установчий характер (провадження по утворенню державних органів, суб'єктів підприємницької діяльності);

- провадження, що мають правотворчий характер (провадження по відпрацюванню та прийняттю нормативних актів);

- правоохоронні провадження (провадження в справах про адміністративні правопорушення, провадження по скаргах громадян);

- правонаділяючі провадження (провадження по реалізації контрольно-наглядових повноважень).

За індивідуально-конкретними справами система адміністративних проваджень може бути подана таким чином:

- провадження по відпрацюванню та прийняттю нормативних актів;

- провадження по прийняттю індивідуальних актів управління;

- провадження по оскарженню рішень, дій або бездіяльності органів та посадових осіб, їло порушують права громадян;

- провадження по зверненнях громадян;

- провадження по застосуванню адміністративно-попереджувальних заходів та заходів адміністративного припинення;

- провадження в справах про адміністративні правопорушення;

- дисциплінарне провадження;

- провадження по реалізації контрольно-наглядових повноважень;

- реєстраційно-дозвільне провадження;

- провадження по приватизації державного майна;

- діловодство;

- установче провадження.

- За порядком розгляду справ [15, с.50] провадження, які складають структуру адміністративного процесу, можна класифікувати на два види:

- такі, що розглядаються у судовому порядку;

- такі, що розглядаються органами виконавчої влади. Останні, в свою чергу, поділяються на дві групи: юрисдикційні провадження;

- управлінські (процедурні) провадження.

- До юрисдикційних належать провадження про:

- адміністративні проступки;

- видворення іноземців за межі України;

- адміністративне оскарження;

- відшкодування шкоди, завданої громадянину певними видами державних органів;

- дисциплінарні проступки за нормами адміністративного права. Провадження управлінського (процедурного) характеру є:

- видача спеціальний дозволів, ліцензій на здійснення окремих видів діяльності;

- реєстрація певних суб'єктів або видів діяльності;

- видача сертифікатів;

- здійснення контрольно-наглядової діяльності органами виконавчої влади;

- виконання правил дозвільної системи;

- розгляд заяв і пропозицій громадян органами виконавчої влади;

- атестаційне провадження.

Правозастосовчі провадження є найбільшою і найскладнішою в структурному відношенні групою адміністративних проваджень. До них належать:

1. Провадження щодо застосування заходів примусу в державному управлінні:

- дисциплінарне провадження;

- провадження в справах про адміністративні правопорушення;

- провадження по застосуванню заходів матеріального впливу.

2. Провадження щодо застосування заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні;

- провадження в справах про нагородження державними нагородами, відзнаками Президента, грамотами тощо;

- провадження в справах про присвоєння почесних та інших звань;

- провадження в справах про преміювання;

- провадження в справах про зняття стягнення тощо.

3. Провадження щодо реалізації громадянами своїх прав і обов'язків:

- провадження щодо пропозицій, скарг, заяв громадян;

- провадження щодо одержання громадянами дипломів, авторських свідоцтв, патентів;

- провадження щодо виконання громадянами військового обов'язку;

- провадження щодо виконання громадянами обов'язку мати паспорт;

- провадження щодо одержання громадянами житла;

- провадження щодо реалізації громадянами права користуватися комунально-побутовими послугами тощо.

4. Провадження щодо реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків:

- провадження щодо легалізації юридичних осіб;

- провадження по виділенню юридичним особам кредитів;

- провадження по оформленню і видачі юридичним особам ліцензії;

- провадження по виділенню юридичним особам земельних ділянок тощо.

5. Провадження по здійсненню контролю і нагляду (контрольно-наглядове провадження).

43. ровадження в справах про адміністративні правопорушення - це особливий вид процесуальної діяльності, врегульована нормами адміністративно-процесуального права діяльність уповноважених органів, яка спрямована на притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.

У порівнянні з іншими адміністративними провадженнями воно більш детально регламентовано в законодавстві України. Основні положення зазначеного провадження зосереджені в розділах 4 ("Провадження в справах про адміністративні правопорушення") та 5 ("Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень") розділах Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Але, крім зазначеного нормативного акту процедури провадження в справах про адміністративні проступки врегульовуються Митного кодексу України (далі - МКУ) (розділ 19 "Провадження в справах про порушення митних правил") та іншими актами, як правило підзаконними, які врегульовують питання притягнення до відповідальності юридичних осіб.

Йому притаманні наступні особливості:

- виникає у зв'язку із вчиненням проступку та необхідністю проведення адміністративного розслідування;

- реалізується тільки визначеним колом суб' єктів особливе місце серед яких посідають органи виконавчої влади;

- процесуальні акти цього провадження мають певну специфіку;

- за допомогою даного провадження реалізуються норми адміністративної відповідальності;

- здійснюється, як правило, у позасудовому порядку;

- з усіх видів адміністративного процесу воно найбільш подібне до юрисдикційних проваджень в інших галузях права (зокрема, кримінально-процесуального).

Загальний аналіз законодавства України дає змогу виділити два види провадження в справах про адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене.

Звичайне здійснюється у більшості справ і детально регламентовано чинним законодавством. Воно передбачає складання протоколу, визначає зміст, запобіжні заходи та порядок їх застосування, права та обов'язки учасників провадження, порядок розгляду справ, факти, обставини, що є доказами.

Спрощене провадження застосовується щодо невеликої кількості правопорушень. Таке провадження характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. Протокол правопорушення не складається, посадова особа, що виявила правопорушення, приймає і виконує рішення про накладення стягнення (штрафу або попередження) на місці вчинення правопорушення. Спрощена процедура не застосовуються при провадженні у справах про порушення митних правил (ч.1 ст.3б3 МКУ).

Залежно від виду органів, які здійснюють адміністративне провадження, розрізняють три види провадження:

- адміністративне;

- судове;

- таке, що здійснюється громадськими організаціями.

В адміністративному порядку провадження здійснюється органами виконавчої влади, тобто:

- адміністративними комісіями при місцевих органах державної виконавчої влади;

- одноособово службовими (посадовими) особами - представниками органів державної виконавчої влади: річкового, повітряного, автомобільного та електротранспорту, внутрішніх справ, пожежного нагляду, рибоохорони, митного нагляду, нагляду за охороною праці, військовими комісаріатами (тобто інспекторами, контролерами, начальниками цих органів) тощо.

Провадження у справах про порушення митних правил здійснюється тільки уповноваженими посадовими особами Митної служби України та місцевими судами (суддями).

У судовому порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється суддями одноособово.

Провадження може здійснюватися і громадськими органами та їх уповноваженими особами, наприклад, громадськими органами з охорони громадського порядку; громадськими інспекторами: Українського товариства охорони пам' яток історії та культури, лісовим інспектором, мисливським інспектором, органів рибоохорони, охорони навколишнього природного середовища тощо.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її точній відповідності із законодавством, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).

Таким чином, провадження у справах про адміністративні правопорушення - це комплекс взаємопов' язаних та взаємообумовлених процесуальних дій, спрямованих на своєчасне, повне і об' єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законодавством, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності, які здійснюються спеціально уповноваженим органом або посадовою особою державних органів з метою охорони прав та законних інтересів громадян, охорони власності, виконання завдань з охорони громадського порядку і громадської безпеки.

44. Строки притягнення до адміністративної відповідальності.

Адмін. стягнення може бути накладено на пізніш як через 2 місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - 2 міс. з дня його виявлення.

При відмові від порушення кримінальної справи або закриття кримін. справи (при наявності в діях порушника ознак адм. правопорушення) адм. стягнення може бути накладено не пізніш як через 1 міс. з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Якщо особа, яка вчинила адм. правопорушення і притягнута до відповідальності, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового порушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адм. стягненню.

Строки адміністративного затримання.

Адм. затримання особи, яка вчинила порушення, може тривати не більш як 3 години. За винятком можуть бути встановлені інші строки затримання.

За порушення прикордонного режиму:

- до 3 годин для складання протоколу;

- до 3 діб з письмовим повідомленням про це прокурора протягом 24 годин з моменту затримання (для необхідності встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення);

- до 10 діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів.

- За порушення правил обігу нарк. засобів і психотропних речовин:

- до 3 годин для складання протоколу;

- до 3 діб з письмовим повідомленням про це прокурора протягом 24 годин з моменту затримання (для необхідності встановлення особи, проведення мед. огляду, з'ясування обставин придбання цих речовин та їх дослідження);

- до 10 діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що засвідчують їх особу.

За дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, народного дружинника, а також військовослужбовця чи образу їх:

- до розгляду справи народним суддею або начальником (чи його заступником) органу внутрішніх справ.

Строк адм. затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складання протоколу, а особи, яка була в стані сп'яніння, - з часу її витвереження.

45. Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення;

8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження всправі.

47. Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, статтями 128 - 129, частинами першою і другою статті 130, статтею 132, частиною четвертою статті 133 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушник

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 цього Кодексу, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.

Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника.

Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення складається з чотирьох стадій. Другою стадією є розгляд справи про адміністративне правопорушення, який полягає в тому, що компетентний орган (посадова особа) проводить остаточне розслідування у справі і дає правову оцінку діям особи, яку позначено в протоколі як правопорушника.

Завершальним етапом адміністративного розслідування при провадженні у справах про адміністративні правопорушення є направлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення. Важливим є питання для визначення адресату, якому повинен бути надісланий протокол. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, перелічуються у главі 17 КпАП. Окрім визначення уповноваженого органу, треба також визначити де саме має бути розглянута справа, тобто місце її розгляду. Ця стаття встановлює порядок визначення місця розгляду справи про адміністративне правопорушення.

За загальним правилом справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Також справи, що підвідомчі адміністративним комісіям, розглядаються ними за місцем проживання порушника.

Окрім цього, справи про:

- випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах;

- експлуатацію автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах;

- порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами;

- експлуатацію водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах;

- перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху;

- участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових пересуванні, зупинці чи стоянці;

- невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди;

- перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів;

- порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів;

- порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна;

- ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам військової служби правопорядку у Збройних силах України та інші порушення правил дорожнього руху;

- керування транспортними засобами особами, які не мають права керування або водіями, які не мають при собі чи не пред'явили для перевірки відповідних документів;

- випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам;

- порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, невиконання припису про усунення порушень таких правил, норм і стандартів;

- допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв, які перебувають у стані сп'яніння, або осіб, які не мають права керування транспортним засобом;

- керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп'яніння (ч. 1 і ч. 2 ст. 130);

- самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів або зберігання транспортних засобів у невстановлених місцях;

- порушення правил перевезення небезпечних, великогабаритних та великовагових вантажів на автомобільному транспорті;

- пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів для їх усунення (коли правопорушення вчинено водієм), - можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Справи щодо придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, а також розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і появи в громадських місцях у п'яному вигляді розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника. Згідно із ст. 21 КпАП матеріали стосовно цих адміністративних правопорушень можуть бути передані на розгляд громадської організації або трудового колективу. Розгляд таких справ громадськими організаціями або трудовим колективом можливий лише за умови доцільності застосувати до правопорушника саме захід громадського впливу.

Справи про порушення, які були вчинені на невійськових морських і повітряних суднах України, розглядаються у найближчому порту, куди має зайти або приземлитися судно, або у кінцевому пункті призначення.

Законами України можуть встановлюватися інші місця розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 277. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 422, частиною першою статті 44, 44\ 1061, 1062, статтею 162, статтями 173, 1731, 178, 185 і частиною першою статті 1853, статтями 1857, 18510, 18822, 203 - 2061, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 1602, 185\ 2127- 21220- у триденний строк, статтями 46\ 51 і 176 - у п'ятиденний строк, а статтями 101 -103 цього Кодексу - у семиденний строк.

Для адміністративного процесу характерний принцип оперативності та економічності. Він спрямований на таку організацію процесу, яка б забезпечувала його швидкість. Враховуючи, що адміністративні справи часто менш складні, ніж, наприклад, справи про кримінальні правопорушення, а також вимагають найшвидшого розв'язання, терміни, що встановлюються законодавством для вирішення індивідуальних адміністративних справ, як правило, невеликі. Також ще одним принципом адміністративного процесу є принцип відповідальності за неприйняття рішення. Він покликаний максимально скоротити терміни розгляду справ і усунути тяганину в адміністративному процесі.

За загальним правилом справи про адміністративні правопорушення розглядаються протягом 15 днів.

Протягом сім днів розглядаються справи про порушення, пов'язані з використанням газу; недотримання вимог щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів; порушення, пов'язані з неефективною експлуатацією паливо-і енерговикористовуючого устаткування; непідготовленість до роботи резервного паливного господарства.

Протягом п'яти днів - справи про дрібне розкрадання державного або колективного майна; порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення; виготовлення, зберігання самогону та апарату для його вироблення.

Протягом трьох днів - справи про порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також користування радіочастотним ресурсом України; дрібну спекуляцію; торгівлю з рук у невстановлених місцях; незаконну торговельну діяльність; порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій; порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів; порушення законодавства про референдум.

Протягом доби повинні бути розглянуті справи про заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції; незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження; невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки; незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель; порушення правил про валютні операції; дрібне хуліганство; поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку; розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і появу в громадських місцях у п'яному вигляді; злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України; прояв неповаги до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил; публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи військової служби правопорядку у Збройних силах України; порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України; порушення порядку працевлаштування, прийняття на навчання, надання житла, реєстрації, прописки або виписки іноземців та осіб без громадянства та оформлення для них документів; незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України; невжиття заходів щодо забезпечення своєчасної реєстрації іноземців і осіб без громадянства; порушення порядку надання іноземцям та особам без громадянства житла, транспортних засобів та сприяння в наданні інших послуг; незаконне перевезення іноземців та осіб без громадянства територією України.

Можливе встановлення інших строків для розгляду справ про адміністративні правопорушення законами України.

48. Законність і дисципліну в державному управлінні забезпечують трьома основними способами -- проведенням контролю, здійсненням нагляду й за допомогою звернень громадян. Проте цим конкретним юридично значущим діям передує утворення певного економічного підґрунтя правомірної поведінки членів суспільства, переконання, яке виявляється в попередженні, роз'ясненні, вихованні, а також в утворенні певних моральних стимулів законослухняної поведінки суб'єктів державного управління. Їх також слід розглядати як способи забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні.

Діяльності щодо забезпечення законності надають державно-правового характеру, а органи, що її здійснюють (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі громадські утворення тощо), наділяють юридично-владними повноваженнями. Таку діяльність вважають способами забезпечення законності. Кожний із цих способів має притаманні тільки йому риси, закріплені відповідними нормативними актами, та реалізується за допомогою спеціальних методів. Разом з тим, ці способи пов'язані між собою єдністю мети -- забезпечити суворе додержання вимог законності й дисципліни всіма суб'єктами державного управління.

Забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні досягається в процесі повсякденної діяльності державних органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів і дисципліни; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні порушених прав і законних інтересів громадян, громадських організацій; притягненні до відповідальності та покаранні осіб, винних у порушенні законності й дисципліни; створенні атмосфери невідворотності покарання за порушення вимог законності й дисципліни; вихованні працівників апарату управління в дусі суворого додержання наявних правил

Контроль -- основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, один із найважливіших елементів державного управління. Без організації та здійснення контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державних структур. Контроль також є одним із основних дисциплінуючих чинників поведінки громадян. У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери: народне господарство, соціально-культурну, адміністративно-політичну діяльність, міжгалузеве державне управління. Саму контрольну діяльність здійснюють шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення рейдів, оглядів тощо.

Головними напрямами здійснення контролю в сфері державного управління є: 1) додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших видів державної дисципліни; 2) використання державних ресурсів; 3) виконання природоохоронного законодавства; 4) підбір і розміщення кадрів у державному секторі; 5) виконання соціальних програм та ін.

Контроль слід відрізняти від близького до нього виду державної діяльності -- нагляду, хоча вони мають деякі спільні ознаки. Їх поєднують єдина мета -- забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, форми здійснення роботи -- перевірки, витребування звітів, пояснень тощо, обов'язковість вказівок. Але контроль, на відміну від нагляду, проводиться повсякденно й безперервно широким колом органів. Нагляд же здійснює єдиний державний орган -- прокуратура. (Санітарний, пожежний нагляд і деякі інші види діяльності неточно називаються наглядом. Насправді ж -- це контроль.) Різна у них і нормативна база. Головне ж, чим відрізняється контроль від нагляду, -- це те, що контролюючий орган має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного об'єкта ) роботи підконтрольного їм об'єкта до усунення виявлених ними правопорушень\

Прокуратура, здійснюючи нагляд, тільки ставить питання про усунення виявлених нею порушень законодавства. Прокурор приносить протест, вносить припис або подання про усунення порушень закону або виносить постанову про дисциплінарне провадження, провадження в справі про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо винних осіб, але самостійно ніяких конкретних дій щодо ліквідації (припинення) протиправної ситуації не здійснює. Конкретні дії щодо наведення порядку здійснюють компетентні посадові особи -- сама особа, винна у вчиненні правопорушення, або вища посадова особа, яка має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного їй об'єкта.

Отже, контроль можна охарактеризувати як складову частину (елемент) управління, що забезпечує систематичну перевірку виконання Конституції, законів України, інших нормативних актів, додержання дисципліни й правопорядку та полягає у втручанні контролюючих органів у оперативну діяльність підконтрольних органів, наданні їм обов'язкових для виконання вказівок, припиненні, зміні чи скасуванні актів управління, вжитті заходів примусу щодо підконтрольних органів.

Нагляд же має за мету виявлення та попередження правопорушень, усунення їх наслідків і притягнення винних до відповідальності, без права втручатися в оперативну й господарську діяльність піднаглядних об'єктів, зміни чи скасування актів управління.

Звернення громадян є особливим способом забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, який суттєво відрізняється від контролю та нагляду. Відмінність між ними полягає в тому, що ініціаторами перевірок тут виступають не державні утворення (їх посадові особи), а громадяни. Звертаючись до компетентних органів із заявами та скаргами, вони сигналізують про виявлені ними порушення законності й дисципліни, тим самим дозволяючи повноважним органам розібратися в суті справи, притягнути, якщо на це є підстави, до відповідальності винних. Звернення громадян за захистом своїх прав у компетентні органи є важливим засобом забезпечення їх прав і свобод, законності й дисципліни в цілому.

В юридичній літературі виділяють і громадський контроль, до якого відносять контроль з боку різних громадських угруповань -- профспілок, трудових колективів, партій, рухів тощо, а також окремих громадян. Але й тут також відсутні такі важливі ознаки контролю, як право втручатися в оперативну діяльність підконтрольних і право самостійно притягати винних до правової відповідальності. Водночас слід відзначити, що окремі громадські утворення мають істотні контрольні повноваження.

49. Державний контроль включає контролюючі дії усіх без винятку державних структур та поглинає в собі контроль у сфері державного управління. Його основною метою виступає дослідження взаємовідносин суб'єктів державного управління з ціллю підтримання законності та дисципліни у державному управлінні.

Вичерпний перелік видів державного контролю дати надзвичайно складно та й немає і потреби у такій вичерпності. Важливо: що, кого і як контролювати, а звідси вибір класифікаційних ознак для виділення видів контролю.

Різні види державного контролю виділяються за:

- характером і обсягом контрольних повноважень;

- часом проведення контролю;

- характером організаційних зв'язків суб'єкта контролю з підконтрольним об'єктом;

- суб'єктами, що здійснюють контроль.

Залежно від характеру та обсягу контрольних повноважень виділяють загальний та спеціальний контроль. При такій класифікації важливий обсяг контрольних повноважень контролюючого суб'єкта, їх характер та закріплення у нормативно-правовому акті, що регламентує діяльність суб'єкта контролю.

Контроль як функція управління здійснюється майже всіма державними органами та їх посадовими особами. За умови, що контроль не виділяється як їх основна функція (тоді це -- спеціальний контроль), зазначені суб'єкти здійснюють загальний контроль у межах своєї основної діяльності.

Залежно від часу проведення контролю він може бути попереднім, поточним (оперативним) і наступним. Попередній контроль має за мету як виявлення необхідних умов, так і обгрунтованість підстав для прийняття рішень. Він проводиться задля вироблення виважених заходів щодо забезпечення законності й дисципліни.

Попередній контроль виконує запобіжну функцію, і зміст його полягає у виявленні й попередженні можливих негативних явищ, що можуть настати за наявності обставин, що вже існують і можуть негативно проявитися у майбутньому. Так, за попереднім контролем виявляється відповідність установленим щодо суб'єкта та його діяльності вимогам заявлених характеристик тощо.

Прикладом попереднього контролю може бути діяльність уповноважених державних органів з державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Органи, що здійснюють державну реєстрацію, перевіряють наведені відомості та документи лише в матеріалах, поданих відповідно до чинного законодавства. Суб'єкти підприємницької діяльності лише починають свою роботу, і на цій стадії попередній контроль є контролем лише щодо законності їх намірів, а не самих дій.

Поточний (оперативний) контроль проводиться в процесі виконання управлінських рішень, поставлених завдань, взятих зобов'язань. Завдання такого контролю полягає в перевірці дотримання умов на конкретних стадіях виконання, виявленні можливих недоліків та завчасному попередженні можливих негативних наслідків неправомірних дій.

Поточний контроль здійснюється впродовж усього періоду виконання завдання чи діяльності контрольованого об'єкта. Він дає змогу отримувати відомості не лише про саму діяльність як таку або бездіяльність, а і її відповідність та обсяг щодо попередньо зазначених чи встановлених завдань.

Наступний контроль на відміну від попередніх видів має за мету з'ясувати відповідність результату початковому рішенню. Основною метою такого контролю є оцінка досягнутого та розробка стратегії на майбутнє.

Наступний контроль, або контроль за виконанням поставлених завдань, управлінських рішень чи доручень посадових осіб, здійснюється по закінченні діяльності, за її результатом і ні змінювати, ні втручатися у процес виконання управлінського рішення вже не може. З допомогою цього виду контролю перевіряється факт виконання, доцільність та законність дій у цілому. Проведення такого контролю може сприяти виробленню наступних рішень та проведенню управлінських дій.

Загальний чи спеціальний види контролю можуть мати попередній, поточний та наступний характер і при цьому розглядатися як види контролю, стадії при здійсненні загального і спеціального контролю.

За характером організаційних зв'язків контролюючого суб'єкта з підконтрольним об'єктом слід виділити зовнішній і внутрішній контроль.

Внутрішній контроль та його різновиди здійснюються в межах безпосередньої організаційної підпорядкованості підконтрольного об'єкта контролюючому суб'єкту.

При зовнішньому контролі така організаційна підпорядкованість відсутня. Відмінність таких видів контролю полягає в різних правових формах реалізації контрольних повноважень та в методах впливу. Якщо внутрішній контроль є суто внутрішньою справою і здійснюється органами однієї системи, може стосуватися широкого кола питань діяльності системи, то зовнішній контроль, як правило, здійснюється щодо конкретної сфери чи функції і стосується якогось певного аспекта діяльності управлінської системи.

Залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль, зокрема щодо сфери виконавчої влади, доцільно виділити такі види, як:

- контроль у самій системі органів виконавчої влади -- внутрішній адміністративний контроль;

- контроль з боку Президента України -- президентський контроль;

- контроль з боку Верховної Ради України -- парламентський контроль;

- контроль з боку органів судової влади -- судовий контроль;

- специфічний різновид контролю з боку органів прокуратури -- прокурорський нагляд.

Така класифікація видів державного контролю дає змогу конкретизувати цю функцію щодо державного органу, який її здійснює, і проаналізувати її обсяг залежно від нормативно закріплених повноважень даного органу. Крім того, при поділі державного контролю на зовнішній і внутрішній та розмежуванні видів контролю за характером суб'єктів, що його здійснюють, прослідковується їх тісний взаємозв'язок, а отже, можливість координації з метою активізації впливу на відповідну контрольовану сферу.

50. Серед повноважень деяких громадських угруповань є такі, що мають ознаки повноважень, які застосовують контролюючі органи. Наприклад, профспілки відповідно до чинного законодавства контролюють додержання адміністрацією підприємств, установ, організацій законодавства про працю й нормативних актів про охорону праці, житлово-побутове обслуговування працівників тощо. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. (в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.) надає право об'єднанням споживачів: здійснювати контроль за додержанням прав громадян як споживачів; проводити незалежну експертизу та випробування продукції; разом з відповідними державними органами здійснювати контроль за якістю продукції, торговельного та інших видів обслуговування, застосування цін; вносити в правоохоронні органи та органи державного управління матеріали про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісної продукції, тощо.

Представників деяких громадських угруповань наділено правом складати протоколи про адміністративні правопорушення. Це народні дружинники, громадські мисливські, лісові інспектори, інспектори рибоохорони та ін., які мають повноваження здійснювати перевірку додержання законодавства у відповідних сферах діяльності. Окремих із них наділено в деяких випадках правом доставляти правопорушників до міліції чи виконкому сільської (селищної) ради.

Відповідно до рівня проблем, що розглядаються, - національних чи регіональних - можна розглядати окремо громадський контроль на національному і регіональному рівнях. Можна поділити громадський контроль за видами органів держави, щодо діяльності яких він застосовується: громадський контроль діяльності органів кримінальної юстиції - Міністерства внутрішніх справ, прокуратури, системи виконання покарань та інших, громадський контроль якості освіти в середніх навчальних закладах тощо. Можна також класифікувати громадський контроль за сферами діяльності держави:громадський контроль в області енергетики, громадський контроль в області національної безпеки, тощо. Можлива також класифікація громадського контролю за видами прав і фундаментальних свобод, щодо захисту, забезпечення і поваги до яких з боку держави він здійснюється. Тоді громадські організації, які здійснюють такий контроль, є, за визначенням, правозахисними, а їхню діяльність можна назвати правозахистом. Суттєвою рисою цієї різновидності громадського контролю є те, що він стосується всіх людей, оскільки права людини належать всім людям. Можна розділити громадський контроль за видами законних інтересів певної групи людей, над дотриманням яких він здійснюється. Діяльність організацій та окремих людей, які здійснюють громадський контроль такого ґатунку, і є тим, що називають англійським словом advocacy, і перекладають як «захист суспільних інтересів».

До механізмів громадського контролю в Україні зазвичай відносять звернення, інформаційні запити, опитування, громадські слухання, моніторинг діяльності тих суб'єктів контролю, що розглядаються. Оскільки в підході, що пропонується, сферою громадського контролю є вся діяльність держави у забезпеченні і захисту прав людини і законних інтересів і поваги до них, то до механізмів громадянського контролю слід віднести весь інструментарій роботи правозахисних та advocacy організацій, який в цій роботі не розглядається.

51. Нагляд --це здійснення спеціально уповноваженими органами цільового спостереження за станом законності, фіксації його порушень і вжиття заходів щодо притягнення порушників до відповідальності.

Суб'єктами здійснення нагляду є державні органи. Належність тієї чи іншої структури до суб'єктів нагляду визначається відповідними нормативними актами.

Його суб'єктами є спеціально створені з цією метою державні структури: а) інспекції; б) міліція.

Усі інспекції залежно від компетенції можна поділити на дві групи: 1) ті, що мають повноваження міжвідомчого характеру (ДАІ, Держпожнагляд тощо); 2) ті, що не мають таких повноважень, тобто здійснюють свої функції тільки в межах того чи іншого відомства (інспекція польотів цивільної авіації, інспекція особового складу тощо).

Інспекції, що мають повноваження міжвідомчого (надвідомчого) характеру, є державними інспекціями. Вони здійснюють свої функції у межах наданої компетенції незалежно від відомчої підпорядкованості об'єктів.

Державні інспекції. Система державних інспекцій за характером зв'язків з органами державної виконавчої влади неоднорідна. Класифікуючи за цією ознакою, можна говорити про дві групи державних інспекцій:

1) організаційно відокремлена група держінспекцій, підпорядкована безпосередньо уряду (Держгортехнагляд -- щодо дотримання правил з безпечного проведення робіт у промисловості та гірському нагляді);

2) група інспекцій, які є цілком або частково структурними підрозділами центральних органів державної виконавчої влади (міністерств, відомств).

Характерною щодо цього є діяльність добре нам відомої ДАТ, Держпожнагляду, органів санітарного нагляду або державної контрольно-ревізійної служби в Україні. Підпорядкованість державної інспекції тій чи іншій державній структурі фіксується у відповідному положенні. Положення про ці інспекції затверджує Кабінет Міністрів України.

Повноваження державних інспекцій умовно можна поділити на три види:

1) з розробки норм і правил, виконання яких контролює інспекція. Повноваження даного виду, як правило, полягають у наявності в інспекцій прав готувати різні проекти норм, правил тощо і вносити їх на розгляд відповідного органу управління;

...