Адміністративне право України

2) з організації і здійснення нагляду. Як правило, це такі права: одержувати та витребувати матеріали (документи); обслідування на місці; давання обов'язкових приписів і вказівок; дозвільні повноваження (пуск, введення в експлуатацію, встановлення номерних знаків тощо); давання експертних висновків (пожежний нагляд, архітектурний будівельний контроль); мати свого представника в комісії з приймання, розслідування аварій тощо;

3) із застосування заходів державного примусу. Названа група повноважень, як правило, закріплюється у відповідних статтях Кодексу про адміністративні правопорушення. Наприклад, зупинимося на повноваженнях із застосування заходів державного примусу деяких інспекцій.

Держпожнагляд (ст. 223 КпАП): ст. 120 -- порушення правил пожежної безпеки на транспорті; ст. 174 -- порушення встановлених правил пожежної безпеки.

ДАІ (ст. 222): 122, 1221, 124, 126, 127, 128 (перевищення швидкості; порушення вимог дорожних знаків, інших правил руху тощо).

Держінспекція по маломірних суднах (ст. 227): 116, 116', 117, 118, 130 (порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті та маломірних суднах; порушення правил випуску судна в плавання; порушення правил користування маломірними суднами; правил утримання; управління у стані сп'яніння).

Головна інспекція з безпеки польотів (ст. 228): 43, 111, 112, 120, 133, 135, 137 (санітарно-гігієнічні вимоги; безпека польотів, поведінка під час польотів тощо).

Держгортехнагляд (ст. 231): безпечне проведення робіт.

Адміністративний нагляд міліції -- це систематичний нагляд за точним і неухильним дотриманням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою попередження і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності (кримінальної чи адміністративної) або вжиття до них заходів громадського впливу.

Методами адміністративного нагляду міліції є: а) безпосереднє спостереження в громадських місцях за виконанням громадянами та посадовими особами загальнообов'язкових правил; б) періодичні перевірки виконання органами, посадовими особами, громадянами встановлених правил; в) виявлення порушень у ході перевірки скарг, заяв, пропозицій та іншої інформації про правопорушників.

Адміністративний нагляд поділяється на загальний і спеціальний.

Загальний адміністративний нагляд містить нагляд за дотриманням загальнообов'язкових та інших правил. До них належать: правила перебування іноземців, правила дозвільної системи; правила паспортної системи тощо.

Спеціальний адміністративний нагляд міліції -- це нагляд за поведінкою певної категорії громадян.

53. Суб'єкти, повноваження яких визначено в Конституції України, здійснюють адміністративно-правове регулювання у сфері національної безпеки за рахунок утілення в життя відповідних норм Основного Закону держави Що ж стосується інших суб'єктів, наведених у класифікації, то відносно них необхідно сказати таке

Суб'єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах.

1. Загальної компетенції

Рада національної безпеки і оборони України (РНБОУ) - це координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України

Стосовно компетенції РНБОУ у сфері національної безпеки, слід сказати, що до повноважень цього конституційного органу у визначеній сфері належать

1) розробка та розгляд на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України належать до сфери національної безпеки, та подання пропозиції Президентові України щодо

визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах,

проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки,

удосконалення системи забезпечення національної безпеки, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері,

заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України,

Служба безпеки України - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України. Загальна чисельність Служби безпеки України станом на 2006 р. складала 41 750 осіб, зокрема 34 610 військовослужбовців.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Спеціальної компетенції

Служба зовнішньої розвідки України - це державний орган, який здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній інформаційній та екологічній сферах Служба зовнішньої розвідки України підпорядкована Президентові України та підконтрольна Президентові України і Верховній Раді України Загальна чисельність Служби зовнішньої розвідки України складає 4350 осіб, у тому числі до 4010 військовослужбовців

На Службу зовнішньої розвідки України покладається

добування, аналітична обробка та надання розвідувальної інформації Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр-міністрові України та іншим визначеним Президентом України споживачам,

здійснення спеціальних заходів впливу, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку,

участь у забезпеченні безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у країні перебування, а також відряджених за кордон

54. ЗУ «Про оборону України» формулює поняття оборони України як систему політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту і його захист у випадку збройної агресії або збройного конфлікту.

Оборона України організується й функціонує на основі Військової доктрини України, що затверджена Постановою Верховної Ради України від 19 жовтня 1993 року.

Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР), здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони. (ст.5 ЗУ„Про оброну України”)

Збройні сили України складаються із центральних органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, установ і організацій, військових навчальних закладів.

Загальне керівництво Збройними силами України в границях, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандуючий Збройних сил України і як Голова Ради національної безпеки й оборони України.

В особливий період керівництво Збройними силами України й інших військових формувань Президент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандуючого, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних сил України.

Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний і воєнний час здійснює Головнокомандуючий Збройних сил України.

Головнокомандуючим Збройних сил України є за посадою Міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, а у випадку, коли Міністром оборониУкраїни призначається цивільна особа, - начальник Генерального штабу Збройних сил України.

Міністерство оборони України, як орган державного керування, несе повну відповідальність за боєздатність армії й флоту.

У Міністерстві оборони України утворюється колегія. Членів колегії й Положення про колегію затверджує Президент України по поданню Міністраоборони України.

Найважливіше місце в структурі Збройних сил займає Генеральний штаб. Згідно ст. 11 Закону України «Про Збройні Сили України», Генеральний штаб Збройних сил України є головним військовим органом по плануванню оборони держави, управління застосуванням Збройних сил України, координації й контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, і правоохоронними органами в границях, певних цим Законом, іншими законами України й нормативно-правових актів Президента України, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

Генеральний штаб Збройних сил України організовує свою діяльність відповідно до Положення, що затверджено Указом Президента України від 21 серпня 1991 р.

Генеральний штаб очолює начальник, що за посадою є першим заступником Міністра оборони України. На цю посаду його призначає Президент України. Видами, родами Збройних сил України, військовими з'єднаннями, частинами, кораблями, підрозділами керують командуючі, і командири різних ступенів.

Значне місце в управлінні Сухопутними військами Збройних сил України приділяється трьом оперативним командуванням: Південному, Західному, Північному.

Оперативне командування є основою для здійснення управління групою військ (сил) у чорті їхньої відповідальності з метою виконання окремих завдань у військових конфліктах різної інтенсивності, якщо в них буде утягнена наша країна.

Важливу роль у керуванні Збройними силами України грають військові ради, які діють на постійній основі і є колегіальними органами у видах, родах, оперативних командуваннях, на флоті. Військові ради розробляють рекомендації, пов'язані з реалізацією державної військової політики у військах і на флоті, з будівництвом Збройних сил України, із проведенням у життя заходів щодо забезпечення бойової готовності військ, зі зміцненням правопорядку й підвищенням військової дисципліни.

Військові ради взаємодіють із територіальними органами державної влади з питань забезпечення виконання нормативних правових актів у сфері оборони,соціально-правової захищеності військовослужбовців і членів їхніх родин, по підготовці території з метою оборони, призову на військову службу та інше.

У систему керування обороною входять військові комісаріати, які створюються в областях, містах і районах. Керує їхньою роботою військовий комісар, що є організатором військової роботи в області, місті, районі. Військові комісаріати створюються Міністерством оборони України і є військовими органами, що входять у єдину систему військових органів Міністерства оборони України. Загальне керівництво військовими комісаріатами здійснює Генеральний штаб Збройних сил України.

Військові комісаріати є тією частиною управління, у якій військовий апарат найбільше близько й безпосередньо взаємодіє з апаратом виконавчої влади в містах. Так, у тісній взаємодії із цими органами військові комісаріати ведуть військово-мобілізаційну й обліково-закличну роботу, беруть активну участь в організації оборонно-масових заходів, патріотичному вихованні молоді. На військові комісаріати покладені завдання проведення заходів щодо обліку людських і народногосподарських ресурсів в інтересах Збройних сил України, підготовки й здійснення мобілізації, підготовки громадян до військової служби, призову на військову службу й військові збори. На них покладають завдання в забезпеченні соціальної й професійної адаптації військовослужбовців термінової служби, створення необхідних санітарно-гігієнічних і побутових умов з урахуванням економічної обстановки.

Для виконання своїх повноважень військові комісари мають право видавати накази в границях своїх повноважень і вживати заходів адміністративного стягнення до військовозобов'язаних, призовникам за порушення правил військового обліку.

Певні повноваження в сфері військового управління покладають на начальника гарнізону (старшого морського начальника) і військового коменданта, які забезпечують керівництво гарнізонною й комендантською службою.

У випадку військового нападу (агресії) або його погрози, на всій території, або в окремих місцевостях України, уводиться воєнний стан. При цьому проводиться загальна або часткова мобілізація, призивається із запасу необхідний контингент військовозобов'язаних, здійснюються заходи щодо мобілізаційного розгортання Збройних сил України, галузі господарства держави переводяться на воєнний стан, створюються місцеві органи військового керування. По їхніх рішеннях відомства, підприємства, навчальні заклади, організації, незалежно від підпорядкування й форм власності в мирний період, разом з військовими комісаріатами створюють ділянки для прийому військовослужбовців - запасників, збору техніки, комплектують техніку особовим складом, організують навчання військовозобов'язаних військовим професіям, спеціальностям, виконують інші необхідні в такий час обов'язку.

Мобілізаційна підготовка проводиться на плановій основі шляхом завчасного створення стійких систем керування й зв'язки й необхідних виробничих мобілізаційних потужностей, а також спеціальних формувань і мобілізаційних резервів озброєння, техніки, матеріальних і продовольчих ресурсів

56. Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція - це єдина система органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України.

Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані в установленому порядку.

Центральне місце в системі правових актів, що регулюють діяльність міліції, посідає Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990р.

Згідно з чинним законодавством основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; убезпечення дорожнього руху; захист, власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах її компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Отже, міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Відповідно до завдань і функцій міліція складається з таких підрозділів: кримінальна міліція; міліція громадської безпеки; транспортна міліція; державна автомобільна інспекція; міліція охорони; спеціальна міліція.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення чи постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватися спеціальні підрозділи міліції.

Організаційна структура і штатна чисельність міліції визначаються в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України. У своїй діяльності міліція підпорядковується МВС України.

Міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України.

Взаємовідносини у сфері діяльності міліції між МВС України і відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями поліції будуються на підставі міждержавних чи міжурядових угод, а також угод між МВС України та цими органами і організаціями. Особовий склад міліції формується з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими й моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. З прийняттям на службу може бути встановлено іспитовий строк до одного року..

Діяльність міліції базується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.

Міліція повинна поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань.

У межах чинного законодавства міліція має право обмежувати права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу. Вона забезпечує право на юридичний захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб, не пізніш як через 24 години повідомляє про їх місцеперебування близьким родичам, адміністрації за місцем роботи чи навчання і в разі необхідності вживає заходів до негайного подання їм медичної та іншої допомоги.

Міліція функціонує гласно, інформуючи органи влади та управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення.

У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. Під час виконання службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних чи громадських об'єднань.

Міліція повинна виконувати свої завдання неупереджено, в точній відповідності до закону. ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій чи бездіяльності міліції.

Державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.

На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань чи груп, не передбачених законодавством України.

Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.

Законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і посадовими особами.

Працівник міліції під час виконання покладених на нього обов'язків керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується своїм безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто інший, окрім уповноважених службових осіб, у передбачених законом випадках не має права втручатися в законну діяльність працівника міліції.

Ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством.

Утручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом.

Працівник міліції перебуває під захистом закону, норми якого гарантують захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна працівника міліції та членів його сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених Законом України "Про міліцію".

Нагляд за додержанням законності в діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

57. Організаційно-правові засади управління юстицією.

Система і структура органів юстиції та їх повноваження. Особливості проходження служби в органах юстиції.

Державна виконавча служба: організаційно-правові засади, завдання, система органів та їх повноваження.

Організація роботи нотаріату.

Служба громадянства та реєстрації фізичних осіб.

Вивчення даної теми слід розпочати з усвідомлення того, що правовими засадами управління юстицією є закони: "Про нотаріат", "Про органи реєстрації актів громадянського стану", "Про державну виконавчу службу" укази Президента: "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади", "Про службу громадянства та реєстрації фізичних осіб", постанови КМУ: "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер", "Про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України", "Про утворення в системі органів Міністерства юстиції України служби громадянства та реєстрації фізичних осіб", Положення про Головне управління юстиції Мінюсту України в АРК, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, Положення про районний, міський, районний в містах відділ державної виконавчої служби та ін. (див. рекомендовану літературу).

Досить важливим є уяснення системи органів юстиції, визначеної постановою КМУ "Про систему органів юстиції", яку складають:

-- Міністерство юстиції;

-- Головне управління юстиції в АРК;

-- обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

-- районні, районні в містах, міські управління юстиції.

На Міністерство юстиції покладаються такі основні завдання, як: підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи та вдосконалення законодавства, сприяння розвитку правової науки; забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина; організаційне та матеріальне забезпечення судів; організація виконання судових рішень, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя; організація роботи нотаріату; діяльність щодо реєстрації актів громадянського стану; розвиток правової інформації; здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Управління юстиції беруть участь в організації здійснення на місцях державної правової політики; узагальнюють практику застосування законодавства; здійснюють державну реєстрацію нормативно-правових актів; перевіряють стан правової роботи в місцевих органах виконавчої влади та ін.

Слід звернути увагу на те, що органи юстиції здійснюють керівництво органами реєстрації актів громадянського стану, яке полягає в контролі за додержавнням вимог законодавства про реєстрацію актів громадянського стану; розробці пропозицій щодо його вдосконалення; підготовці форм актів громадянського стану і форм звітності; наданні практичної та методичної допомоги органам реєстрації актів громадянського стану; здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації їх працівників.

При уясненні питання про керівництво нотаріальними конторами, слід мати на увазі, що воно полягає у визначенні мережі і дислокації нотаріальних контор, організації їх роботи та здійсненні заходів щодо її вдосконалення, підборі і розставленні працівників державних нотаріальних контор, підвищенні їх кваліфікації. З цією метою створені Вища кваліфікаційна комісія при Мінюсті України (див. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію при Мінюсті України) та кваліфікаційні комісії нотаріату, які створюються при Головному управлінні юстиції АРК, обласних управліннях (див. Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату).

58. Державне управління закордонними справами -- це діяльність органів держави, спрямована на здійснення зовнішньої політики України.Відповідно до ст. 18 Конституції України зовнішньополітичну діяльність України спрямовано на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішню політику спрямовують на виконання найголовніших завдань, серед яких: утвердження й розвиток України як незалежної, демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; включення національного господарства в світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення громадян і підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном; створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями й вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

Президент України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, забезпечує державну незалежність, національну безпеку й правонаступництво держави. Як глава держави він представляє її у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори й укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Важливу роль у здійсненні зовнішньої політики України виконує Кабінет Міністрів України, який забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, реалізує внутрішню й зовнішню політику держави.

З метою підвищення ефективності, цілеспрямованості та узгодженості здійснення зовнішньої політики України координацію діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади й установ у сфері зовнішніх зносин покладено на Міністерство закордонних справ України.

Міністерство закордонних справ України (далі -- МЗС України) є центральним органом виконавчої влади, забезпечує в межах своїх повноважень проведення зовнішньої політики України й здійснює координацію всіх учасників зовнішньополітичних зв'язків держави. Положення про Міністерство закордонних справ України затверджено Указом Президента України від 3 квітня 1999 р.1. У межах своїх повноважень МЗС України організовує виконання актів законодавства України й здійснює контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями МЗС України є: участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства; сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню в світі образу України як надійного й передбачуваного партнера; створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України; забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності й узгодженості зовнішньополітичного курсу України; захист прав і інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном; сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадянами та надання цим громадянам підтримки й захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.

Під час виконання покладених на нього функцій МЗС України взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади України, органами АРК, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав.

МЗС України в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання чинного законодавства накази, організовує та контролює їх виконання, а в разі необхідності видає разом з іншими центральними органами виконавчої влади спільні акти.

МЗС України здійснює свої повноваження безпосередньо й через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС України на території України, організації та установи, що належать до сфері його управління.

Для погодженого розв'язання питань, що належать до повноважень МЗС України, в ньому утворюють колегію. Членів колегії МЗС України затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводять у життя, переважно, наказами Міністра закордонних справ України.

Закордонними органами МЗС України є дипломатичні представництва України, консульські установи, місії України за кордоном.

Дипломатичне представництво України є постійно діючою установою України за кордоном, яку покликано підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.

Керівництво дипломатичним представництвом здійснює МЗС України. Діяльність дипломатичного представництва базується на положеннях Віденської конференції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 p., двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів України, законодавства України та держави перебування. Правовий статус дипломатичного представництва врегульований Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

До функцій дипломатичного представництва України належить: представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин; захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб у цій державі; ведення переговорів з її урядом. Крім цього, дипломатичне представництво займається з'ясуванням усіма законними засобами становища й подій у державі перебування та інформує про них відповідні органи України, поширенням у державі перебування інформації про становище в Україні й події міжнародного життя, розвитком співробітництва в галузі економіки, культури й науки. Дипломатичне представництво України за дорученням Міністра закордонних справ України може виконувати і консульські функції.

59. о органів управління освітою в Україні належать:

1. Міністерство освіти України;

2. Міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти;

3. Вища атестаційна комісія України;

4. Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;

5. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Розглянемо функції цих органів управління освітою.

1. Центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти є Міністерство освіти України. Міністерство освіти України:

* бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти;

* встановлює державні стандарти знань з кожного предмета;

* визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти;

* здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне інспектування;

* забезпечує звґязок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;

* проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати;

* формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою;

* розробляє умови прийому до закладів освіти;

* забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури;

* розробляє проекти положень про заклади освіти, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

* організує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;

* разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти. Міністерством освіти Автономної Республіки Крим реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства про освіту в усіх закладах освіти незалежно від форм власності і підпорядкування;

* здійснює керівництво державними закладами освіти. Акти Міністерства освіти України, прийняті у межах його повноважень, є обовґязковими для міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, і підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти незалежно від форм власності.

2. Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують звґязок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Акти міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, прийняті у межах їх компетенції, є обовґязковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти відповідного профілю незалежно від форм власності.

3. Вища атестаційна комісія України (ВАК) організує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, присвоєнню вченого звання старшого наукового співробітника. ВАК є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень, ВАК організує виконання актів законодавства України, узагальнює практику його застосування з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України, а також здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями ВАК є:

- участь у формуванні й реалізації разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади та науковими організаціями державної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового потенціалу України з урахуванням рівня світового науково-технічного прогресу;

- керівництво роботою з атестації наукових кадрів вищої кваліфікації (присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника);

- державний контроль за діяльністю спеціалізованих учених рад та якістю атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

ВАК відповідно до покладених на нього завдань:

1) формує мережу спеціалізованих учених рад для захисту дисертацій у вищих навчальних закладах, академічних інститутах, галузевих науково-дослідних інститутах, науково-виробничих обґєднаннях, затверджує їх персональний склад і перелік спеціальностей, за якими цим радам надається право проведення захисту дисертацій;

2) проводить періодичну атестацію спеціалізованих учених рад;

3) затверджує за погодженням з Міносвіти та іншими заінтересованими центральними органами державної виконавчої влади перелік спеціальностей наукових працівників;

4) розробляє і затверджує вимоги до дисертацій та до осіб, які претендують на здобуття наукових ступенів і вченого звання старшого наукового співробітника;

5) аналізує разом з міністерствами, іншими заінтересованими центральними органами державної виконавчої влади тематику і значущість дисертаційних досліджень з урахуванням потреб наукового та суспільного прогресу, розробляє і доводить до наукових установ, вищих навчальних закладів, спеціалізованих учених рад відповідні рекомендації;

6) затверджує рішення спеціалізованих учених рад про присудження наукового ступеня доктора наук;

7) приймає рішення про видачу диплома кандидата наук на підставі рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня;

8) приймає рішення про видачу атестата старшого наукового співробітника на підставі рішення вченої ради про присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;

9) оформляє і видає в установленому порядку дипломи доктора і кандидата наук, а також атестати старшого наукового співробітника;

10) розробляє і подає на затвердження до Кабінету Міністрів України проект положення про присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;

3. Міністерство освіти Автономної Республіки Крим здійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції Міністерства освіти України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

4. Державну політику в галузі освіти на місцях здійснюють місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Вони у межах своєї компетенції:

- встановлюють, не нижче визначених Міністерством освіти України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є у комунальній власності, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

- забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;

- здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

- організують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;

- вирішують у встановленому порядку питання, повґязані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;

- створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;

- забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;

- організують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів;

- визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.

Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:

- управління закладами освіти, що є у комунальній власності;

- організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством освіти України;

60. Адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас, адміністративні суди не розглядають публічно-правові справи, що віднесені до компетенції Конституційного Суду України, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства, а також щодо накладення адміністративних стягнень та щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції. Так, адміністративні суди не можуть розглядати справи щодо визнання неконституційними законів чи надавати їх тлумачення, адже такі повноваження надані лише Конституційному Суду України. Крім того, відповідні суди не розглядають справи щодо притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень та злочинів.

Зокрема, стаття 6 проекту АПК містить перелік принципів здійснення судочинства в адміністративних судах (адміністративного судочинства):

- здійснення адміністративного судочинства тільки судом;

- верховенство права;

- законність;

- право на судовий захист;

- самостійність судів і незалежність суддів;

- офіційність дослідження та з'ясування обставин справи;

- рівність учасників судового процесу перед законом і адміністративним судом;

- забезпечення учасникам судового процесу права на правову допомогу;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- змагальність сторін;

- право на оскарження судового рішення;

- обов'язковість рішень адміністративного суду.

Слід відзначити, що такі загальні принципи судочинства, як об'єктивна істина, неупередженість при розгляді справи, оперативність, безпосередність і усність процесу, публічність, відповідальність суб'єкта правозастосування, безперервність процесу, цілком притаманні й адміністративному судочинству, і, хоча не викладені окремою статтею, знаходять відображення в окремих статтях АПК.

Закладені в АПК принципи адміністративного судочинства спрямовані на вирішення наступних важливих завдань:

по-перше, вони встановлюють права і обов'язки учасників адміністративно-судового провадження, що дає змогу відповідним особам найбільш повно і точно відповідати своєму призначенню в процесі розгляду справи;

по-друге, вони встановлюють компетенцію суб'єкта адміністративно-судової юрисдикції, необхідну для виконання основного функціонального обов'язку -- об'єктивного, заснованого на точній відповідності закону розгляду справи і винесення обгрунтованого рішення по ньому.

Успішне вирішення цих завдань створить об'єктивні передумови для ефективної реалізації можливостей судового захисту прав і свобод громадян у державному управлінні.

Размещено на Allbest.ru

...