Трудове право України
Предмет, метод і система трудового права. Джерела, основні принципи та суб’єкти трудового права в Україні. Забезпечення зайнятості та працевлаштування. Індивідуальне та колективне трудове право. Нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | книга |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.12.2015 |
| Размер файла | 529,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
5 листопада 1998 року за рішенням Установчого з'їзду об'єднань роботодавців України була створена Конфедерація роботодавців України. Згідно зі Статутом Конфедерації основною метою її діяльності є консолідація дій членів Конфедерації для посилення впливу роботодавців на процеси формування й реалізації соціально-економічної політики України, представництва їхніх інтересів в економічній, соціально-трудовій та інших сферах, захист законних прав та інтересів роботодавців. До складу Конфедерації входить 6 всеукраїнських та 3 галузеві об'єднання роботодавців: Український союз промисловців та підприємців; Спілка орендарів і підприємців України; Українська аграрна конфедерація; Спілка малих, середніх і приватизованих підприємств України; Асоціація роботодавців торгівлі й комерційної сфери економіки України; Спілка юристів України; Українська асоціація підприємств чорної металургії; Об'єднання підприємств хімічної промисловості України "Союз хіміків України"; Українська корпорація "Порцеляна". Конфедерація відкрита для участі та співпраці усіх громадських об'єднань підприємців. Конфедерація роботодавців України разом з Кабінетом Міністрів України підписала Генеральну угоду на 1999-2000 роки від сторони власників. Отже, сферу дії чинної Генеральної угоди значно поширено порівняно з Генеральною угодою на 1997-1998 роки, у якій було представлено лише 2 об'єднання.
З метою вдосконалення соціального партнерства сторони домовились запроваджувати трипартизм у практику укладення колективних угод, в першу чергу на національному рівні (п. 4.2). Це важливе положення, оскільки в проекті Закону "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про колективні договори і угоди" уряд вилучив органи виконавчої влади на національному, територіальному і галузевому рівнях як самостійні суб'єкти угод. Профспілки й об'єднання роботодавців наполягають на проведенні колективних переговорів, укладанні колективних угод на тристоронній основі. Це відповідає Конвенції МОП №144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм 1976 р. (рат. 17 грудня 1993 р.) і принципу трипартизму. Сьогодні участь Кабінету Міністрів України в укладенні Генеральної угоди як окремої сторони обумовлена, по-перше, його функціями як вищого органу в системі органів виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів відповідно до Конституції України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (в тому числі соціально-економічних прав і свобод); забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності та виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України. По-друге, на національному рівні держава в особі Кабінету Міністрів залишається найбільшим представником роботодавців.
Готуючи Генеральну угоду, роботодавці наполягали на тому, щоб першим розділом був включений розділ щодо сприяння розвитку національного виробництва. Генеральна угода на 1999-2000 роки стала першою угодою, до якої внесено РОЗДІЛ І "Сприяння розвитку виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості", у якому містяться зобов'язання уряду щодо гарантування сприятливих умов для підприємницької діяльності. Сторони домовились про внесення пропозицій щодо прийняття регулятивного та податкового законодавства за участю об'єднань роботодавців; сумісну роботу над таким важливим актом як Податковий кодекс України, маючи на меті зниження податкового навантаження на товаровиробників, формування регулятивно-податкової політики, яка б забезпечувала стабілізацію та розвиток виробництва; у межах компетенції соціальних партнерів вживати заходів до прийняття Верховною Радою України нормативно-правових актів, спрямованих на зменшення ставки рефінансування Національним банком України; сприяти прийняттю Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва"; розроблення законопроектів про внесення змін до Закону України "Про підприємства в Україні"; прийняття Програми структурної перебудови економіки України; вивчення проблеми наслідків реструктуризації підприємств і доцільності розробки відповідного законопроекту та ін. В цьому плані громадські організації підприємців мають брати активну участь у відновленні політики підтримки підприємництва в Україні.
Лише за умов вдосконалення податкової, кредитно-інвестиційної політики, структурної перебудови економіки, підтримки малого підприємництва роботодавці в змозі створювати робочі місця. Нині кількість безробітних майже в 20 разів перевищує кількість вільних робочих місць. Сторони домовились про створення умов для збереження і створення не менше 150 000 робочих місць на рік. Вперше зроблено спробу перейти до формування комплексу завдань щодо збереження і розвитку трудового потенціалу країни в перехідний період. Уряд зобов'язався стабілізувати фінансовий стан Державного фонду сприяння зайнятості населення; за участю профспілок та об'єднань роботодавців завершити розроблення проекту Державної програми розвитку трудового потенціалу в Україні на 2000-2010 роки. Передбачаючи вдосконалення чинного законодавства, розробку нових нормативно-правових актів, сторони Генеральної угоди вперше визначили порядок розроблення та погодження проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань, що є предметом Генеральної угоди (Додаток 3 до Генеральної угоди на 1990- 2000 роки (Профспілки України. - 1999. - №3. - С. 50-51)). Визначений порядок погодження цих актів з профспілковою стороною, з стороною власників, порядок залучення представників сторін до розроблення проектів законодавчих актів.
Ще раніше Український союз промисловців і підприємців добився права безпосередньо брати участь у формуванні правової бази з питань соціально-економічного розвитку. 25 травня 1999 року в день Об'єднаного з'їзду промисловців, підприємців та роботодавців України був підписаний Указ Президента України, яким передбачено обов'язковість погодження усіх проектів законів, розпоряджень та постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента з Конфедерацією роботодавців та УСПП. Для реалізації цього було створено Координаційну раду з питань формування соціально-економічної політики.
У березні 2000 року на засіданні Координаційної ради Конфедерації роботодавців України у члени Конфедерації було прийнято Асоціацію платників податків (Праця і зарплата. - 2000. - №10. - Березень). Було розглянуто питання про хід виконання Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів і Конфедерацією роботодавців та профспілковими об'єднаннями на 1999-2000 роки. За станом на 1 січня 2000 року з 19 пунктів угоди, що безпосередньо стосуються Конфедерації роботодавців, виконано три пункти, а 16 перебувають на стадії виконання. Триває підготовка до Всеукраїнського конкурсу на звання "Кращий роботодавець року", який проводиться згідно з постановою уряду. Проведення глобальних макроекономічних перетворень практично неможливе без відпрацьованого механізму переговорного процесу. Для України, як і для більшості країн Центральної та Східної Європи, властивий розвиток двох рівнів - загальнодержавного, на якому укладаються угоди між Урядом, об'єднанням роботодавців і профспілками, та виробничого - на рівні підприємства. Недостатньо розвинутими залишаються галузевий і регіональні рівні, тобто середній рівень. Отже, необхідно структурувати організації роботодавців, їхні асоціації на рівні галузі. П. 4.3. Генеральної угоди передбачено зобов'язання сторін вживати заходів до створення галузевих і регіональних об'єднань роботодавців та залучення їхніх представницьких органів до колективних переговорів з укладанням угод відповідного рівня. В цей час значна частина галузевих і регіональних угод укладається без участі представницьких організацій роботодавців, що звужує сферу їх дії. Кабінет Міністрів України 6 жовтня 1999 року видав доручення міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади завершити організаційну роботу зі створення представницьких органів об'єднань роботодавців в галузях економіки і регіонах країни та проінформувати Кабінет Міністрів про проведену роботу.
Представники МОП називають три головних недоліки у сфері соціально-трудових відносин в Україні: по-перше, відсутність структурованих організацій роботодавців приватного сектору, бізнесу; по-друге, недостатньо структурований процес соціального діалогу, його поляризація (він реалізується на загальнодержавному рівні та на підприємстві); по-третє, суперечність у законодавстві не лише з соціально-трудових, а й економічних відносин, що регулює підприємницькі стосунки (Проблеми соціально-трудових відносин в Україні у контексті міжнародного досвіду // Україна: аспекти праці. - 1998. - №4. - С. 46).
У цей час відбувається побудова організаційної структури Конфедерації роботодавців України. Поступово створюються галузеві організації роботодавців, які в змозі реально впливати на вирішення конкретних соціально-економічних проблем. Такі організації вже створено у хімічній, фарфорово-скляній промисловості, найближчим часом будуть створені у дорожньому комплексі, будівництві, зв'язку, вугільній галузі, у сфері ринкової торгівлі (Работодатель работнику не волк // - 1999. -№6).
Таким чином, держава повинна дбати про зростання ролі громадських об'єднань підприємців в сучасній ринковій економіці. Разом з тим самі об'єднання мають активізувати свою роль як учасники соціального партнерства в ім'я досягнення соціальної злагоди. На жаль, не всі організації роботодавців чітко усвідомлюють своє соціальне призначення, права та обов'язки. Зростанню ролі об'єднань підприємців у соціально-трудових відносинах та при реалізації економічної політики в державі сприятиме прийняття Закону України "Про організації роботодавців", більш широке залучення цих об'єднань органами державної влади та органами місцевого самоврядування до участі у вирішенні важливих соціально-економічних питань у межах їхньої компетенції. Необхідно доповнити законодавчу регламентацію діяльності профспілок відповідною регламентацією діяльності організацій роботодавців та їхніх об'єднань. В новому Трудовому кодексі України також необхідно закріпити правовий статус організацій роботодавців та їхніх об'єднань як суб'єктів трудового права. До речі, в проекті Трудового кодексу Російської Федерації є окрема глава "Представництво інтересів працівників та роботодавців", яка містить дві статті - "Представництво інтересів роботодавців" та "Об'єднання роботодавців".
Саме організації роботодавців мають допомогти товаровиробникам вийти за вузькі межі індивідуальних інтересів та усвідомити колективні, визначити перешкоди, які є на шляху до ринкових відносин. Тільки сумісними зусиллями органів держави, роботодавців і профспілок можливе розв'язання важливих проблем сьогодення.
Глава 20. Колективний договір і колективні угоди
20.1 Поняття і сторони колективного договору
Одним з напрямів соціально-партнерських відносин є укладення колективних договорів і колективних угод. У даний час в Україні вони укладаються на виробничому, регіональному, галузевому і національному рівнях. У 1998 р. соціальні гарантії у сфері зайнятості, оплати праці й доходів, доплат, надбавок закріплені Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, Українським союзом промисловців і підприємців і профспілковими об'єднаннями України, 70 галузевими і 27 регіональними угодами. 6 вересня 1999 р. підписано Генеральну угоду між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999-2000 роки (Праця і зарплата. - 1999. - №23. - Вересень). Нині в Україні налічується понад 265 тис. підприємств та акціонерних товариств. За станом на 1 квітня 1998 р. в Україні колективних договорів було укладено лише на 55 тис. підприємств, або лише на кожному п'ятому, їхня дія розповсюджувалася на 10,3 млн працівників, що становило 68% їх загального числа (на 1 квітня 1997 р. - 61,5%) (див. Про заходи щодо підвищення результативності роботи Міністерства праці та соціальної політики України, його підрозділів на місцях, інших органів виконавчої влади з реалізації окремих норм Основних напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки // Праця і зарплата. - 1999. - №8. - Квітень).
Отже, залишається досить ще високим показник підприємств, установ, організацій, на яких колективні договори не укладаються. Найнижчий рівень охоплення працівників колективними договорами в галузях невиробничої сфери: охорони здоров'я - 45,6%, освіти - 26,7, культури - 14,5, в апараті органів державного і господарського управління - 9%.
В окремих виробничих галузях кожне третє підприємство не має колективного договору. Особливо невтішна ситуація на новостворених підприємствах, приватних, а також у сфері малого та середнього бізнесу (Всеукраїнська тристороння нарада (про стан колдоговірної роботи) // Праця і зарплата. - 1999. - №1. - Січень).
Перевіркою стану укладання та реалізації колективних договорів на підприємствах, які належать до категорії малих з чисельністю працюючих від 15 до 200 чоловік, Державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики України встановила, що на 950 підприємствах, що становить 12,9% загальної кількості перевірених підприємств, профспілкові або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи відсутні. Причиною неукладання колективних договорів є небажання їх як з боку власника чи уповноваженого ним органу, так і відсутність ініціативи з боку профспілкового чи іншого представницького органу трудового колективу. На вимогу Державної інспекції праці було укладено за 1999 р. 190 колективних договорів (Праця і зарплата. - 1999. - №25. - Січень. - С. 6-7).
Україна ратифікувала Конвенції МОП №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 р.) (Бюлетень Мінпраці. - 1994. - №9- 10), №154 про сприяння колективним переговорам (1981 р.) (Постанова Верховної Ради України №3932-12 від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №23. - Ст. 165; Бюлетень Мінпраці. - 1994. - №6).
Згідно з Конвенцією МОП №98 колективний договір - Це будь-яка письмова угода про умови праці та найму, яка укладається, з одного боку, підприємцем, групою підприємців Або однією чи декількома організаціями підприємців і, з іншого боку, однією або декількома представницькими організаціями трудящих або, при відсутності таких організацій, представниками самих трудящих, які належним чином обрані й уповноважені відповідно до законодавства країни.
В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється Законом України " Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р., главою II "Колективний договір" КЗпП (про історію виникнення колективних договорів і угод, етапи їх розвитку в Україні див. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - X.: Фірма "Консум", 1998. - С. 126-132). Закон визначає правові основи розробки, укладення і виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин і соціально-економічних інтересів працівників і власників.
Укладення колективних договорів і угод свідчить про децентралізацію правового регулювання трудових відносин. Держава на рівні централізованих норм встановлює загальну процедуру укладення колективних договорів. Зміст же визначається сторонами. Багато норм законів про оплату праці, про відпустки не можуть бути реалізовані інакше, ніж шляхом укладення колективного договору. Діє принцип незменшуваності прав працівників у порівнянні з законодавством, а також принцип збереження рівня соціальних і трудових прав і гарантій, встановлених угодами вищого рівня.
Однак серйозне занепокоєння викликають дані, отримані внаслідок перевірок Міністерства праці та соціальної політики України. На багатьох підприємствах до колективного договору включаються норми, які погіршують становище працівників або залишають без врегулювання такі положення про працю, що мають договірний характер. Головна державна інспекція Мінпраці за 9 місяців 1998 р. виявила 5150 порушень норм трудового законодавства тільки у питанні укладення та виконання колективних договорів (Всеукраїнська тристороння нарада // Праця і зарплата. - 1999. - №1.-С.31).
Колективний договір служить стабілізатором прав роботодавця і працівників протягом дії колективного договору.
Потрібно особливо підкреслити роль колективного регулювання умов праці як чинника соціального захисту прав окремого найманого працівника від свавілля роботодавця.
Нарешті, будучи закріпленими у колективному договорі, колективні інтереси сторін набирають форми взаємних зобов'язань, виконання яких забезпечується не тільки взаємною відповідальністю сторін, але, при необхідності, і примусовою силою держави. Розглядаючи позови, що витікають з неналежного виконання зобов'язань, передбачених колективними договорами, суди повинні розглядати колективний договір конкретного підприємства як локальне джерело права.
У науці трудового права колективний договір традиційно розглядався як правовий інститут Загальної частини трудового права. У цей час він зазнає впливу нових суспільних відносин, що не може не відбитися і на правовій формі. Колективний договір не єдиний правовий акт, за допомогою якого здійснюється договірне встановлення умов праці, він входить до системи колективних угод про працю на національному, галузевому, регіональному рівнях. Колективний договір посідає в цій системі нижчий рівень, що аж ніяк не зменшує значення його нормативно-регулятивних властивостей, однак вимагає внутрішньої узгодженості у системі цих актів. Крім того, колективний договір виступає одним із засобів (способів) реалізації соціально-партнерських відносин і, таким чином, входить до системи цих відносин. Не можна не помічати формування нового правового інституту соціального партнерства, який з прийняттям відповідних законодавчих актів набере більш чітких контурів. І тут виникає проблема внутрішнього співвідношення, яка сьогодні ще не може бути однозначно визначена.
Крім того, намічаються зміни всередині галузі трудового права з виділенням не двох частин - Загальної й Особливої, а трьох: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право. І правовий інститут колективного договору входить до третьої частини - колективне трудове право.
Колективний договір - це локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні відносини між власником і працівниками даного підприємства. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і які володіють правами юридичної особи. У законі не визначена мінімальна гранична кількість найманих працівників на підприємстві, за якої має бути укладений колективний договір. Проте, очевидно, встановити таку норму доцільно. В окремого роботодавця може працювати і один найманий працівник, в такому випадку умови праці можуть бути встановлені трудовим договором і цього, вважаємо, буде достатньо. Практично на невеликих підприємствах, особливо на приватних, колективні договори не укладаються. Таким чином, норма закону не виконується, хоча й закон у цій частині не відповідає ринковим потребам.
Згідно зі ст. 2 Закону "Про колективні договори і угоди" та ст. 11 КЗпП колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємств. Слід зауважити, що такі структурні підрозділи повинні бути економічно і фінансове самостійними і мати організаційні та матеріальні можливості для встановлення і реалізації додаткових або більш високого рівня, порівняно з колективним договором цілого підприємства, пільг та інших умов регулювання соціально-економічних і трудових відносин з урахуванням специфіки підрозділу. Колективний договір укладається не тільки на виробничих підприємствах, але й у бюджетних установах, закладах освіти, охорони здоров'я, органах виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Колективний договір об'єднує в собі риси договору і нормативно-правового акта. Сьогодні це найважливіший локальний нормативно-правовий акт, що визначає умови праці, умови оплати праці, соціальні гарантії для працівників на підприємстві, в установі, організації. Разом з тим це не тільки правовий акт, але й акт соціального партнерства на рівні підприємства між працівниками і власником або уповноваженим ним органом, результат узгодження їхніх інтересів.
Згідно із Законом України "Про колективні договори і угоди" сторонами колективного договору є власник або уповноважений ним орган, з одного боку, і один або декілька профспілкових або інших, уповноважених на представництво трудовим колективом, органів, а у разі відсутності таких органів - представники трудящих, обрані й уповноважені трудовим колективом, з іншого боку.
Потрібно звернути увагу, якщо визначення першої сторони колективного договору - власник майна підприємства, тобто роботодавець, - відповідає дійсності, то визначення другої сторони вимагає уточнення: нею виступає трудовий колектив, оскільки саме він буде виконувати взяті за договором зобов'язання. Профспілкові органи виступають представниками трудового колективу для проведення підготовчої роботи щодо укладення колективного договору. У ст 17 Закону України "Про підприємства в Україні" більш чітко сформульовані сторони колективного договору - "власник або уповноважений ним орган і трудовий колектив або уповноважений ним орган".
Доцент П.Д. Пилипенко правильно вказує на нечіткість закону і при визначенні поняття самого трудового колективу. Так, ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні" до трудового колективу відносить всіх громадян, які беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (угоди, контракту), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Тобто під таке визначення підпадають як наймані працівники, так і працюючі власники. Але останні не можуть одночасно виступати з двох сторін (Трудове право України: Курс лекцій / Під ред. П.Д. Пилипенка. - Львів, 1996. - С. 38).
Трудові колективи на загальних зборах уповноважують профком або інший орган представляти свої інтереси в процесі підготовки колективного договору.
За наявності на підприємстві кількох профспілкових організацій вони повинні сформувати загальний представницький орган для ведення переговорів. Не допускається ведення переговорів і укладення колективних договорів і угод від імені працівників організаціями або органами, які фінансуються власником, політичними партіями. У випадку, якщо інтереси трудового колективу представляє профспілковий орган, інтереси власника не можуть представляти особи, які є членами виборного органу цієї профспілки.
20.2 Зміст колективного договору
Змістом колективного договору є узгоджені сторонами умови (положення), покликані врегулювати соціально-трудові відносини в даній організації. Ці умови можна поділити на чотири види: інформаційні, нормативні, зобов'язальні й організаційні.
Інформаційні умови містять, норми централізованого законодавства, а також колективних угод більш високого рівня - Генеральної, галузевої, регіональної угод. Такі умови, будучи перенесеними до колективного договору конкретного підприємства, не набирають тут додаткової юридичної сили. Разом з тим їх роль не треба зменшувати, оскільки одні й ті ж питання регулюються значною кількістю джерел, а при цьому в колективному договорі не може бути знижений рівень соціальних гарантій. Тому, логічно вплітаючись у нормативну тканину колективного договору, інформаційні умови забезпечують цілісність змісту з конкретного питання.
Нормативні умови колективного договору - це локальні норми права, встановлені сторонами в межах їх компетенції, які поширюються на працівників даної організації. З переходом до ринкової економіки число нормативних положень колдоговорів різко зростає. Це пояснюється розширенням договірних засад у регулюванні трудових відносин, зростанням ролі локального регулювання. Нормативні умови діють протягом усього терміну, на який укладається колективний договір.
Зобов'язальні умови колективного договору являють собою конкретні зобов'язання сторін із зазначенням термінів їх виконання і суб'єктів-виконавців, відповідальних за їх виконання. Ці умови діють до їх виконання і завершуються виконанням. У ст. 7 Закону України "Про колективні договори і угоди" міститься зразковий перелік питань, згідно з якими до договору можуть включатися взаємні зобов'язання сторін. Цей перелік носить рекомендаційний характер. У колективному договорі встановлюються, зокрема, зобов'язання відносно:
- змін в організації виробництва і праці (скорочення чисельності або штату працівників; переведення підприємства на багатозмінний режим роботи або на неповний робочий час);
- забезпечення продуктивної зайнятості (наприклад, створення нових робочих місць для інвалідів, розподіл однієї посади між двома працівниками з неповним робочим часом);
- нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати, доплат, надбавок, преміальних й інших заохочувальних виплат;
- встановлення гарантій, компенсацій, пільг (наприклад, встановлення частково оплачуваних відпусток для жінок, котрі мають дітей, на більш тривалі терміни, ніж передбачено законодавством; встановлення заводських пенсій, допомог);
- участь трудового колективу в формуванні й розподілі прибутку (якщо це передбачене статутом підприємства);
- режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку (наприклад, конкретизація відпусток за ненормований режим роботи);
- умов і охорони праці (впровадження сучасних засобів захисту здоров'я працівників; встановлення підвищеної компенсації потерпілому при отриманні травми на виробництві);
- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення працівників (виділення коштів на житлове будівництво, оплата медичної страховки для працівників підприємства);
- гарантій діяльності виборних членів профспілкової або іншої представницької організації працівників (наприклад, членів ради трудового колективу, ради підприємства);
- умов регулювання фондів оплати праці, встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці.
Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії та пільги.
Як бачимо, за критерієм фінансування всі зобов'язання у колективному договорі поділяються на такі, що вимагають витрачання додаткових коштів від роботодавця, і на такі, що не вимагають фінансування, а стосуються організації праці, її вдосконалення. Як засвідчує практика, сьогодні здебільшого перша група зобов'язань роботодавцями не виконується, причина називається одна - економічна криза. У таких умовах не виконується не тільки додаткове соціально-економічне стимулювання, а й основні обов'язки роботодавця, котрі випливають в усякому разі з трудових договорів з конкретними працівниками.
За даними перевірок головного державного інспектора праці Мінпраці України станом на липень 1998 р. перевірено 1872 підприємства. Лише окремі підприємства, навіть за умов кризового стану економіки, знаходять шляхи для збільшення обсягів виробництва, підвищення його ефективності, виконують передбачені колективними договорами зобов'язання. Стосовно інших встановлено, що у даний час надзвичайної гостроти набула проблема своєчасної виплати заробітної плати, проте на кожному другому обстеженому підприємстві, де є заборгованість, графіки погашення заборгованості не включено до колективних договорів. На ряді підприємств виплату заробітної плати передбачено колдоговором один раз на місяць, що є грубим порушенням ст. 115 КЗпП. Через брак коштів не виконуються зобов'язання щодо забезпечення мінімальної оплати праці відповідно до мінімальних державних гарантій і галузевих угод. Стала стійкою тенденція До недовиконання заходів з охорони праці. Колективні договори багатьох підприємств не пройшли реєстрацію, як це передбачено ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди". У колективних договорах не передбачається можливості надання працівникам безоплатних відпусток у разі виробничої необхідності, як цього вимагає ст. 26 Закону України "Про відпустки" (Розвиток соціального партнерства в Україні - передумова активної соціально-економічної політики // Праця і зарплата. - 1998 р. - №13. - Липень. - С.29). Організаційні умови пов'язані з регламентацією порядку укладення, зміни і припинення дії колективного договору (умови про терміни дії колдоговору, контроль за його виконанням, порядок внесення змін і доповнень, відповідальність за порушення і невиконання колдоговору).
20.3 Колективні угоди: поняття і сторони
Угода - це правовий акт, що укладається між соціальними партнерами і містить їхні зобов'язання щодо встановлення умов праці, зайнятості та соціальні гарантії для працівників держави, галузі, регіону. Угоди також є правовою формою соціального партнерства і регулюють соціально-партнерські відносини на більш високому рівні.
Сторони угод визначено в ст. 3 Закону України "Про колективні договори і угоди". Сторонами Генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. Зокрема, Генеральна угода на 1997 -1998 роки була укладена між Кабінетом Міністрів України, що здійснює управління об'єктами державної власності, і Українським союзом промисловців і підприємців, що об'єдналися для ведення колективних переговорів, з одного боку, і профспілковими об'єднаннями України, з іншого боку. 16 жовтня 1998 р., як уже зазначалося, була підписана Декларація про створення Конфедерації роботодавців, яка охоплює більше число представників роботодавців. І Генеральну угоду на 1999-2000 роки було підписано вже Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України.
Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників чи уповноважені ними органи і профспілки або об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди і реалізації її норм на більшості підприємств, що входять до сфери їх дії. На практиці сторонами угод на галузевому рівні виступають міністерства, відомства, державні комітети, а при їх відсутності - інші об'єднання власників за галузевим принципом (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни), і галузеві профспілки або об'єднання профспілок чи інших представницьких організацій трудящих, котрі мають відповідні повноваження.
Галузевий рівень є найменш розвинутим у більшості центрально- й східноєвропейських країн. Причина полягає у тому, що є труднощі в організації асоціацій роботодавців за галузевою ознакою. І тому профспілки спрямовані туди, де є партнер у переговорах - уряд чи, навпаки, профспілки шукають партнера на місцевому рівні. Представники МОП наполегливо пропонують усім сторонам переговорного процесу зосередитися на вирішенні проблем окремих галузей, а тому актуальним є створення галузевої ланки об'єднань роботодавців. Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, :і об'єднаннями профспілок або іншими уповноваженими трудовими колективами органами. Змістом колективних угод є взаємні зобов'язання сторін. Згідно із ст. 8 Закону України "Про колективні договори і угоди" угодою на .державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості; мінімальних соціальних гарантій оплати праці й доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; соціального страхування; трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; умов охорони праці й навколишнього природного середовища; задоволення духовних потреб населення; умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці. Кабінет Міністрів України 5 квітня 1999 р. видав постанову №532 "Про підсумки виконання Генеральної угоди її між Кабінетом Міністрів України і Українським союзом промисловців і підприємців та профспілковими об'єднаннями України на 1997-1998 роки". У постанові зазначається, що більшість зобов'язань за Генеральною угодою виконано. Зокрема, введено в дію 65,4 тис. робочих місць, число працевлаштованих громадян, котрі перебували на обліку в державній службі зайнятості, збільшилося в 1998 р. порівняно з 1997 р. на 28,7%, створено умови для тимчасової зайнятості 82,6 тис. безробітних шляхом організації громадських робіт, за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення організовано професійне навчання 105,2 тис. незайнятих громадян, що забезпечило підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці. Мінімальна заробітна плата зросла з 45 гривень на початок 1998 р. до 74 гривень на початок 1999 р., а співвідношення розміру мінімальної заробітної плати з вартісною величиною межі малозабезпеченості доведено з 21,2 до 81,6%. У листопаді 1998 р. було відновлено індексацію грошових доходів населення та запроваджено компенсацію втрат від знецінення заробітної плати через несвоєчасну її виплату. Разом з тим не забезпечено своєчасної виплати поточної заробітної плати працівникам установ і організацій бюджетної сфери з державного і місцевих бюджетів. Станом на 1 січня 1999 р. заборгованість з виплати зарплати у бюджетній сфері становила 938,4 млн грн. У цілому заборгованість з виплати зарплати у галузях економіки зросла з початку 1998 р. на 26%. На підприємствах недержавної форми власності заборгованість становить 60% загальної суми заборгованості на підприємствах галузей економіки. Кількість нещасних смертельних випадків на виробництві у вугільній галузі в 1998 р. зросла порівняно з 1997 р. на 26%. Не забезпечено здійснення функцій контролю щодо виконання положень Генеральної угоди державними органами та представниками профспілкових організацій.
20.4 Колективні переговори та укладення колективного договору, угоди
Укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори, які можуть розпочатися за пропозицією будь-якої з двох сторін не раніше ніж за 3 місяці до закінчення терміну дії колективного договору. Інша сторона протягом 7 днів зобов'язана почати переговори. Процедура ведення колективних переговорів, механізм вирішення розбіжностей, що виникають у ході переговорів, регламентуються статтями 10, 11 Закону України "Про колективні договори і угоди". Право на ведення колективних переговорів уперше закріплено Законом від 1 липня 1993 р. і відповідно до норм Міжнародної Організації Праці (Конвенція МОП №154 про сприяння колективним переговорам, рат. 1981 р.). Це правило є однією з найважливіших гарантій забезпечення соціального партнерства. Потрібно відмітити, що в законодавстві України відсутня норма, якою б покладався обов'язок почати переговори на яку-небудь із сторін. На практиці це привело до того, що на державних підприємствах робота з підготовки колективного договору часто запізнюється, а на приватних підприємствах колективні договори, як правило, не укладаються. На останніх часто відсутня профспілкова організація, а працівники в умовах зростаючого безробіття, цінуючи своє робоче місце, не порушують питання про укладення колективного договору. Власник же по суті, будьмо відверті, не зацікавлений в укладенні колективного договору. Все це в результаті веде до обмеження прав працівників. Офіційно встановлено перевірками, що непоодинокі випадки, коли профспілкові комітети не ініціюють укладення нових договорів і не пролонгують раніше укладені. Виходить так, що на папері договори нібито є, а насправді від них ніякої користі (Праця і зарплата. - 1998. - №24. - С. 15).
У зарубіжних країнах, де діяльність профспілок активна і законодавче оформлена, можливо і немає необхідності в законодавчому закріпленні обов'язку про початок переговорів. В Україні ринкові відносини перебувають лише в стадії становлення, тому доцільно встановити таку норму. Незважаючи на те, що із значення захисної і представницької функції профспілок логічно випливає, що саме профспілка повинна виступити ініціатором переговорів, обов'язок почати переговори, думається, повинен бути покладений на власника (роботодавця). Роботодавець відповідає за організацію праці на підприємстві, тому саме він повинен нести відповідальність за належне нормативне забезпечення трудового процесу. У такому разі роботодавця можна притягнути до відповідальності за порушення цієї норми. Сторони колективних переговорів зобов'язані надавати робочій комісії, яка створюється сторонами для підготовки проекту колективного договору, всю інформацію, необхідну для визначення змісту колективного договору. Учасники переговорів підписують зобов'язання про нерозголошування даних, що становлять державну або комерційну таємницю.
Закон передбачає примирні процедури для урегулювання розбіжностей: складання протоколу розбіжностей, створення примирної комісії, право звернення до посередника за вибором сторін. У разі недосягнення угоди і після таких заходів, допускається організація і проведення страйків у порядку, що не суперечить законодавству України. Для підтримки своїх вимог профспілки можуть провести у встановленому порядку збори, мітинги, пікетування, демонстрації.
Для сприяння врегулюванню колективних трудових суперечок (конфліктів) створено спеціальний орган - Національну службу посередництва і примирення, яка вивчає висунуті працівниками вимоги і здійснює оцінку їх обґрунтування, консультує сторони, сприяє встановленню контактів між сторонами, звертається до суду із заявою про вирішення трудового спору.
Проект колективного договору обговорюється в трудовому колективі й виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. У випадку, якщо збори (конференція) трудового колективу відхиляють проект колективного договору або окремі його положення, сторони поновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Термін переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект загалом виноситься на розгляд зборів (конференції) трудового колективу.
Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше ніж через 5 днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлене зборами (конференцією) трудового колективу. Угода (Генеральна, галузева, регіональна) підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше ніж через 10 днів після завершення колективних переговорів.
Колективний договір, угода набирають чинності з дня підписання їх представниками сторін або з дня, вказаного в колективному договорі, угоді. Після закінчення терміну дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть діючий, якщо інше не передбачене договором. У ст. 9 Закону не вказується термін на який укладається колективний договір. Цей термін визначається угодою сторін. На практиці колективні договори укладаються терміном на 1-3 роки.
Галузеві й регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Міністерством праці та соціальної політики України, а колективні договори реєструються місцевими органами виконавчої влади у відповідності до ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди", Положенням про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. №225 (ЗП України. - 1994. - №8. - Ст. 193).
Внесення змін і доповнень до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можливе тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Контроль за виконанням колективного договору, угоди здійснюється сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками. Сторони, що підписали колективний договір, угоду, щорічно звітують про їх виконання.
На осіб, які представляють сторони колективного договору й ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення договору, угоди або навмисно порушили строк переговорів, або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф у розмірі до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. Ці ж особи, винні в порушенні, невиконанні зобов'язань за колективним договором, угодою, несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу в розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. Ці ж особи, винні в ненаданні інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективного договору, угоди, несуть дисциплінарну відповідальність або підлягають штрафу в розмірі до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На вимогу профспілки або іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник зобов'язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до керівника, з вини якого порушуються або не виконуються зобов'язання щодо колективного договору, угоди.
Глава 21. Трудові спори
21.1 Поняття трудових спорів, їх види та причини виникнення
Інтереси роботодавця і найманого працівника не завжди збігаються, і, природно, можливе зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин, що в свою чергу призводить до виникнення розбіжностей. За останні роки збільшилася кількість трудових спорів, в тому числі тих, що розглядаються судами. Так, тільки в 1997 р. кількість справ, що виникають з трудових правовідносин, збільшилась, порівняно з 1996 р., на 96%. Найчастіше працівники зверталися до суду з позовами про погашення заборгованості з виплати заробітної плати. У 1997 р. судами різних рівнів 84,3% таких позовів було задоволене; у 1998 р. із 247 519 позовів позитивно для найманих працівників було вирішено 89,2% позовів; така сама тенденція спостерігалася і в 1999 р. (Праця і зарплата. - 2000. - №11. - Березень). Як уже зазначалось, останнім часом зросла кількість порушень трудових прав громадян. Найбільш чисельними є порушення законодавства про оплату праці. На 10 січня 2000р. заборгованість із виплати заробітної плати становила 6 395 млн грн. Лише третина (35,8%) загальної суми боргу припадає на підприємства, установи та організації державної форми власності. Решта боргу утворилася на недержавних підприємствах, зокрема 27,7% - в акціонерних товариствах та 29,8% - в колективних сільськогосподарських підприємствах (Соціально-економічне становище України за 1999 рік // Урядовий кур'єр. - 2000. - 29 березня). За останні два роки загальна сума заборгованості збільшилась удвоє. Заборгованість на одного працюючого становила майже 700 грн. Своєчасно не одержують заробітну плату o'/ працюючих. Відсутність коштів на оплату праці призводить до виплати заробітної плати не у грошовій формі. Примусове запровадження неповної зайнятості; надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням, невиплати допомоги в разі тимчасової непрацездатності, порушення строків розрахунку в разі звільнення; недотримання державного гарантування мінімального розміру заробітної плати; порушення порядку виплати, нарахування та перерахунку розмірів відшкодування втраченого заробітку, сум одноразової допомоги, компенсації витрат на медичну й соціально-побутову допомогу потерпілим на виробництві.
Несвоєчасна виплата заробітної плати працівникам бюджетної сфери, а також вилучення з Державного фонду зайнятості населення коштів стали однією з причин колективного трудового спору між Федерацією профспілок і Кабінетом Міністрів України у 1998 р. Чимало спорів виникає у зв'язку з порушеннями ведення трудових книжок. Лише на кожному 5-6 із перевірених у 1998 р. Державною інспекцією праці підприємств у повному обсязі виконуються вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Порушуються норми трудового законодавства щодо укладення, зміни та припинення трудового договору. Нерідко, особливо на підприємствах недержавної форми власності, застосовується контрактна форма трудового договору, укладаються строкові договори у випадках, не передбачених чинним законодавством.
Порушення мають місце при укладенні та виконанні колективних договорів і угод. Так, нерідко в колективних договорах не забезпечується державна гарантія мінімального розміру заробітної плати, не передбачається її виплата натурою, відсутні норми про порядок надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням за згодою сторін з ініціативи власника. Гострою залишається проблема порушення законодавства про працю неповнолітніх, а також молоді, інвалідів.
Ці та інші порушення законодавства про працю є сьогодні основною причиною виникнення як індивідуальних, так і колективних трудових спорів. Слід розрізняти причини трудових спорів (конфліктів) та умови їх виникнення. Останні сприяють більшій кількості трудових спорів. Як вже зазначалося, причинами трудових спорів є численні порушення законодавства про працю, що мають місце на практиці, а також відсутність знань або низький рівень знань трудового законодавства.
Умови виникнення трудових спорів поділяються на два види: організаційно-виробничого характеру та правового. До першого виду належать: недоліки в організації виробництва і праці, зокрема, простої; залучення до надурочних робіт, роботи у вихідні дні тощо; недоліки в нормуванні праці, організації оплати праці на підприємстві; погані умови праці; недоліки в організації охорони праці та ін. Серед умов правового характеру слід виділити недосконалість чинного законодавства про працю (наявність прогалин у праві, нечітких формулювань, що дають підстави для різного їх тлумачення), а також невідповідність чинних норм трудового законодавства новим суспільним і економічним відносинам.
Трудові спори - це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і власником підприємства (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного органу, що розглядає трудові спори. Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власника або уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника або уповноваженого ним органу (представника), або коли строки розгляду вимог, передбачених Законом закінчилися, а відповіді від власника не надійшло (ст. 6 Закону України "Про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"). Класифікувати трудові спори по видах можна за наступними підставами: за суб'єктами; змістом; характером і порядком розгляду (підвідомчості). За суб'єктами розрізняють індивідуальні та колективні трудові спори. Якщо суб'єктами індивідуальних трудових спорів є працівник і власник підприємства (уповноважений ним орган), то суб'єктами колективних трудових спорів є:
- на виробничому рівні - наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства або уповноважений ним орган чи представник;
- на галузевому, територіальних рівнях - наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій), або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;
- на національному рівні - наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України.
За характером індивідуальні трудові спори поділяються на спори про застосування норм трудового законодавства, а також спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці. Наприклад, спори про поновлення на роботі, про зняття накладеного дисциплінарного стягнення, про стягнення заробітної плати належать до спорів про застосування чинного законодавства про працю. Спори про встановлення нових або про зміну існуючих умов праці, як правило, носять колективний характер і тому є колективними трудовими спорами. Разом з тим мають місце й індивідуальні спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці, наприклад про присвоєння кваліфікаційного розряду робітникові.
Залежно від виду трудового спору та його характеру визначається порядок його вирішення. Для індивідуальних трудових спорів про застосування законодавства про працю передбачено два способи вирішення: 1) загальний порядок, коли спір спочатку розглядається в комісії з трудових спорів, а у разі незгоди працівника або власника з рішенням КТС - у судовому порядку; 2) безпосередньо в районному (міському) суді.
На Заході загальноприйнятим є розподіл трудових спорів за суб'єктним складом та предметом спору на чотири головних види: колективні та індивідуальні, конфлікти інтересів (економічні) та конфлікти права (юридичні). Конфлікти інтересів виникають у зв'язку з вимогами встановлення нових або зміни існуючих умов праці; конфлікти права стосуються тлумачення чи застосування норм, що встановлені законами, колективними договорами або іншими правовими актами (Киселев Й.Я. Цит. раб. - С. 165). Способів вирішення трудових конфліктів тільки два: розгляд спору в судових чи адміністративних органах та примирно-третейський розгляд. Причому в кожній країні є свої особливості. Разом з тим існує єдине загальне правило: колективні економічні спори звичайно розглядаються в рамках примирно-третейської процедури, оскільки такі спори пов'язані, як правило, зі створенням нових правових норм. Наприклад, у США для вирішення колективних економічних конфліктів та індивідуально-юридичних конфліктів застосовується примирно-третейський метод, а для колективних юридичних конфліктів - судово-адміністративний розгляд; у Великобританії примирно-третейський метод та судовий розгляд застосовується для всіх видів трудових конфліктів; у Франції колективні економічні та юридичні конфлікти вирішуються за допомогою примирно-третейського методу, а для вирішення індивідуальних юридичних конфліктів передбачено судове розбирання. Примирно-третейська процедура включає три методи: переговори сторін, примирення (посередництво), трудовий арбітраж. При цьому примирно-посередницька процедура не передбачає створення комісії з трудових спорів. Посередництво може бути примусовим та добровільним. Для розгляду та вирішення юридичних (індивідуальних та колективних) трудових спорів в усіх країнах Заходу застосовуються суди, а іноді, у США, - адміністративні органи. У більшості європейських країн такі спори розглядаються у спеціалізованих судах з трудових справ (див. Киселев Й. Я. Организация и деятельность трудових судов: зарубежньїй опьіт. - М., 1996). Компетенція цих судів полягає у вирішенні індивідуальних та колективних трудових конфліктів. При цьому застосовуються норми цивільно-процесуального права, але є суттєві процесуальні особливості розгляду трудових конфліктів. Як зазначає І.Я. Кисельов, створення трудових судів, активний розвиток трудової юстиції - логічний наслідок визнання автономії трудового права, що сприяє закріпленню і подальшому ствердженню цієї автономії (Киселев И.Я. Цит. раб. - С. 177). У зв'язку з цим західні фахівці підкреслюють необхідність формування процесуального трудового права.
...Подобные документы
Громадяни України в сфері трудових правовідносин, умови набуття ними статусу працівників. Визначення поняття суб'єкта трудового права України. Класифікація суб'єктів трудового права: власник або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права.
курсовая работа [52,9 K], добавлен 14.12.2009Поняття, предмет, система та джерела трудового права України. Правові ознаки, якими характеризується наймана праця. Трудові правовідносини, їх склад та особливості. Поняття, сторони, зміст та види трудового договору, порядок його укладення та зміни.
контрольная работа [61,5 K], добавлен 13.06.2016Історія становлення міжнародного трудового права, яка пов'язана з формуванням класу найманих працівників. Мета міжнародно-правового регулювання праці. Регулятивна, правоохоронна та інтеграційно-корпоративна функції права. Джерела трудового права.
реферат [80,8 K], добавлен 17.02.2011Поняття суб'єкта трудового права України, якими є: трудовий колектив, його органи та організації (профспілки, страйкові комітети, товариські суди), власник, підприємство, органи державної влади. Законодавчі обмеження трудових прав державних службовців.
курсовая работа [51,5 K], добавлен 02.04.2011Предмет трудового права - общественные отношения, связанные с трудом. Предмет отрасли трудового права. Методы регулирования трудовых и непосредственно связанных с ними отношений. Специальные нормы дифференциации трудового права. Система трудового права.
шпаргалка [171,7 K], добавлен 11.12.2008Метод трудового права, сфера его действия, роль и функции. Цели и задачи трудового законодательства. Система отрасли и система науки трудового права, его место в системе права, соотношение со смежными отраслями. Тенденции развития трудового права России.
курсовая работа [29,9 K], добавлен 10.02.2011Предмет трудового права. Метод трудового права. Система права. Дифференциация трудового правыа. Особенности норм трудового права. Коллективный договор: содержание и порядок заключения. Регистрация коллективных договоров и соглашений. Трудовй договор.
шпаргалка [51,8 K], добавлен 24.11.2008Функции трудового права и его роль. Его понятие, предмет, метод и система. Соотношение трудового права со смежными отраслями права. Разграничение полномочий в сфере трудовых и связанных с ними отношений. Понятие, система и виды источников трудового права.
курсовая работа [28,1 K], добавлен 05.03.2010Понятие труда, его общественной организации и отрасли трудового права. Метод трудового права. Работодатель как субъект трудового права. Основные права и обязанности работника. Роль и функции трудового права, цель и задачи законодательства о труде.
контрольная работа [28,9 K], добавлен 09.09.2009Поняття та специфічні риси права соціального забезпечення, його суб'єкти та об'єкти, характеристика основних інститутів. Мета та методи соціального забезпечення, джерела та нормативні акти даного права. Правовідносини в сфері соціального забезпечення.
лекция [16,3 K], добавлен 16.03.2010Основні права, свободи та обов'язки іноземців, відповідальність за порушення українського законодавства. Система організаційно-правових та інституціональних засад забезпечення працевлаштування іноземців в Україні. Структура зайнятості іноземців.
курсовая работа [62,8 K], добавлен 15.06.2016Основное понятие, сущность и предмет трудового права Российской Федерации, его нормы и главные принципы. Сфера действия норм трудового права. Особенности метода правовых отношений. Соотношение трудового и смежных отраслей права Российской федерации.
курсовая работа [36,1 K], добавлен 23.11.2008Аналіз принципів трудового права України. Розгляд основних причин припинення трудових відносин. Суб’єкт права як учасник суспільних відносин: підприємства, державні органи. Характеристика державних органів, виступаючих суб'єктами трудового права України.
контрольная работа [46,2 K], добавлен 24.03.2013Поняття екологічного права. Предмет та методи екологічного права України. Принципи екологічного права. Об'єкти і суб'єкти екологічного права. Система екологічного права. Екологічне право як галузь права.
курсовая работа [21,8 K], добавлен 12.08.2005Право на працю та його гарантії. Право на відпочинок. Право на страйк. Трудові відносини. Законодавство України про працю. Колективний договір. Трудовий договір. Підстави та порядок припинення трудового договору. Оплата праці. Трудова дисципліна.
реферат [24,3 K], добавлен 12.02.2003Предмет галузі, характерні відрізняючи ознаки та функції трудового права. Особливості та елементи методу правового регулювання трудових правовідносин. Розмежування трудового та цивільно-правового договорів. Система галузі і система науки трудового права.
реферат [20,5 K], добавлен 01.05.2009Предмет, система и источники трудового права. Основные принципы правого регулирования труда. Средства обеспечения исполнения прав и обязанностей сторон трудового правоотношения. Система трудового права в зарубежных странах: Германия, Англия, США.
курсовая работа [47,8 K], добавлен 29.08.2013Поняття, предмет, метод, суб'єкти, джерела і принципи міжнародного торгового права. Міжнародне торгове право як підгалузь міжнародного економічного права. Головні принципи міжнародної торгівлі. Порядок укладення міжнародних торгівельних договорів.
реферат [26,3 K], добавлен 28.02.2010Источники трудового права как выражение норм трудового права. Построение системы источников по отрасли трудового права. Предмет трудового права - общественные отношения, связанные с трудом на производстве. Индивидуальный и коллективный трудовой договор.
реферат [38,9 K], добавлен 25.09.2014Трудовые отношения как предмет трудового права. Его общие и правовые функции. Нормы и принципы, источники, объекты и субъекты трудового права. Особенности трудового соглашения. Содержание, сроки и документы, необходимые для заключения трудового договора.
презентация [389,5 K], добавлен 14.10.2014
