Трудове право України

Загальнообов'язковим є державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Під час здійснення працівником своїх трудових функцій існує ризик професійного травматизму та захворювання.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником підприємства, організації та установи незалежно від форм власності та видів їх діяльності від нещасних випадків і професійних захворювань. У разі ушкодження їх здоров'я власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Сучасна економічна криза, скорочення обсягів виробництва, погіршення умов праці неодмінно призводить до збільшення порушень нормативів з охорони праці та зростання кількості нещасних випадків на виробництві й професійної захворюваності. У нашій країні досі не створено системи медичної, професійної та соціальної реабілітації постраждалих від нещасного випадку на виробництві. Нема механізму для відшкодування збитків постраждалим у разі фінансової неспроможності, банкрутства чи ліквідації їхніх підприємств. Розв'язати ці проблеми можливо лише шляхом створення системи соціального страхування від нещасних випадків, передбаченої Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Урядовий кур'єр. - 1998. - 19 лютого) та Законом України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (Урядовий кур'єр. - 1999. - 17 листопада). Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2001 року. Відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація будуть провадитися Фондом соціального страхування від нещасних випадків - некомерційною самоврядованою організацією, що діє на підставі статуту, має права юридичної особи (ст. 15).

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. фонд соціального страхування від нещасного випадку є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці.

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їхньої трудової діяльності. За даним видом соціального страхування страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків сплачують тільки роботодавці. Нещасним випадком є обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою (ст. 14 Закону). Таким чином, об'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві є життя застрахованої особи (працівника), його здоров'я та працездатність. Законом визначено дві форми страхування: обов'язкова та добровільна. В обов'язковому порядку страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); учні, студенти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять, професійного навчання, виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємстві та особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності. Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку можуть страхуватися священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, що забезпечують себе роботою самостійно, суб'єкти підприємницької діяльності.

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний (ст. 21 Закону):

1) своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті, виплачувати йому або особам, які перебували на його утриманні:

- допомогу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до встановлення працездатності або встановлення інвалідності;

- щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

- пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

- допомогу дитині, що народилася інвалідом, внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час вагітності;

2) організувати поховання, відшкодувати вартість ритуальних послуг;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому, його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати лікування у власних спеціалізованих або інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечити повний обсяг постійно доступної медичної допомоги;

6) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим;

7) відповідно до висновку ЛКК або МСЕК проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого;

8) організувати робочі місця для інвалідів;

9) сплачувати за потерпілими внески на медичне та пенсійне страхування.

Крім вище перелічених соціальних послуг та виплат, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві здійснюватиме заходи, спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Виконання цих функцій покладається на страхових експертів з охорони праці (ст.23 Закону).

Серед основних принципів страхування від нещасного випадку необхідно виділити економічну зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці, диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві.

Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організовує індивідуальне, бригадне, курсове або інше виробниче навчання за рахунок підприємства, установи та організації (ст. 201 КЗпП). Професійна підготовка (навчання) - оволодіння певними навиками і знаннями за певною професією або спеціальністю. Професія - рід трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і що є, звичайно, джерелом існування. Різновидом професії є спеціальність. В Україні основний шлях отримання професійної освіти - навчання в професійно-технічних та вищих закладах освіти. Однак практикується підготовка і курсове навчання робітників безпосередньо на виробництві, і, згідно з нормами чинного законодавства, здійснюються вони за рахунок підприємства, установи і організації. Підготовка нових робітників - це професійне навчання людей, які не мали професії або спеціальності. їх прийнято називати учнями. Як правило, на виробництві готують кадри за спеціальностями, що не вимагають тривалих термінів навчання.

Основними формами навчання є: індивідуальне, бригадне і курсове навчання. При індивідуальній формі учня прикріплюють до кваліфікованого працівника або включають до складу робочої бригади, де його навчає бригадир або інший висококваліфікований робітник з числа членів бригади. При бригадній формі навчання учні об'єднуються в бригади, які очолюють бригадири (інструктори виробничого навчання). Є також спеціальності, які вимагають більш поглибленого вивчення теоретичних знань. З цією метою використовуються курси, тобто проводиться курсове навчання особливо складних професій. Терміни виробничого навчання різні, встановлюються залежно від професії, кваліфікації та загальноосвітньої підготовки. Після закінчення професійного навчання на виробництві робітнику присвоюється кваліфікація (розряд, категорія) за професією згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником і надається робота відповідно до набутої кваліфікації.

Продуктивність праці - це показник трудової діяльності працівників. Підвищення продуктивності праці - головний резерв зменшення вартості продукції й витрат на її виробництво. Правильно й ефективно використовувати машини можуть лише люди, які мають належну технічну підготовку. Науково-технічний прогрес, тобто поступальний розвиток науки і техніки, пред'являє зростаючі вимоги до рівня освіти, кваліфікації та відповідальності працівників. Кваліфікаційні вимоги до робітників на виробництві постійно зростають. Тому отримані працівником професійні знання і навики періодично вимагають поповнення або оновлення, тобто підвищення кваліфікації або перепідготовки працівника.

Перепідготовка - це навчання працівників, які вже мають професію, з метою здобуття нової. Форми перепідготовки працівників такі ж, як і при професійній підготовці.

Кваліфікація - це рівень підготовленості, міра готовності до будь-якого виду праці. Кваліфікована праця є складною працею, що вимагає спеціальної підготовки, наявності у працівника навиків, умінь та знань для виконання певних видів робіт. Значення і роль кваліфікованої праці велике. Вона створює за одиницю часу більшу вартість, ніж некваліфікована праця.

Під підвищенням кваліфікації розуміється професійне навчання, спрямоване на послідовне вдосконалення професійних знань, навиків і умінь з уже набутої професії. Періодичність навчання з метою підвищення кваліфікації встановлюється міністерствами, а її тривалість - відповідними навчальними програмами. Підвищення кваліфікації може здійснюватися і з відривом від виробництва, при цьому встановлені такі мінімальні державні гарантії:

- збереження середньої мінімальної заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання;

- оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;

- виплата добових за кожний день перебування в дорозі У розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. Ці та інші гарантії і компенсації передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №695 "Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва" (Кодекс законів про працю з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства та юридичної практики України. - К.: Юрінком, 1997. - №11-12), а також Положенням про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. №287 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 13 липня 1998 р. №1079 (ЗП України. - 1996. - №8. - Ст. 249; Праця і зарплата. - 1998. - №14). З метою вдосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців Кабінет Міністрів України затвердив зміни і доповнення до постанов щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців (Про вдосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 квітня 1998 р. №499 // Праця і зарплата. - 1998. - №9. - С. 6.). Підвищення кваліфікації за акредитованими в установленому порядку професійними програмами здійснюються для державних службовців V-VІІ категорій:

1) центральних органів виконавчої влади - у вищих навчальних закладах відповідно до Переліку вищих навчальних закладів з підготовки та перепідготовки фахівців органів виконавчої влади та ринкової економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1995 р. №560 з доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністра України від 18 лютого 1998 р. №196, а також у підпорядкованих зазначеним органам навчальних закладах підвищення кваліфікації;

2) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування - у регіональних центрах підвищення кваліфікації державних службовців, створених згідно з Указом Президента України від 30 травня 1995 р. №398 "Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців" та постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 р. №224 (ЗП України. - 1996. - №7. - Ст. 223), або, в окремих випадках, у навчальних закладах;

3) слухачі, які навчаються за заочною формою, користуються пільгами, передбаченими для студентів вищих закладів освіти, які навчаються без відриву від виробництва. На період підготовки магістерської роботи їм надається додаткова відпустка за місцем роботи терміном на два місяці.

Типовими вимогами кваліфікаційних характеристик професій кваліфікованих робітників, зайнятих на роботах високого кваліфікаційного рівня V і VI розрядів VI -розрядної сітки, розробленими спільно з Міносвіти відповідно до Закону "Про освіту" та Класифікатора професій ДК 003-95, передбачено вищу або професійно-технічну освіту відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня (молодший спеціаліст, кваліфікований робітник), підвищення кваліфікації і стаж роботи за попереднім розрядом не менше одного року. Визначивши важливість професійної підготовки та перепідготовки працівників, особливо без відриву від виробництва, законодавець закріпив обов'язок власника (підприємства) організовувати професійне навчання. Але цей обов'язок треба розглядати як елемент правового статусу власника (підприємства), один із напрямків соціальної діяльності підприємства (Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (із змін. та доп.)). Крім того, законодавством передбачено ряд вимог до організації та проведення виробничого навчання, а також до порядку надання пільг для даної категорії працівників.

Щоб навчання не приводило до збільшення робочого часу, теоретичні знання і виробниче навчання нових працівників безпосередньо на виробництві провадиться в межах робочого часу, встановленого законодавством про працю для працівників відповідного віку, професії та виробництва (ст. 204 КЗпП). У зв'язку з тим, що учнівський договір є різновидом трудового договору, умова про час виробничого навчання виступає обов'язковою умовою та має свою тривалість, режим. Під час виробничого навчання на учнів поширюються норми трудового законодавства, в тому числі й норми про робочий час. Визначаючи тривалість робочого часу, законодавець бере до уваги умови праці, характер роботи, стан здоров'я, статеві та вікові особливості, інші обставини. Виходячи з наведеного, разом із нормальною тривалістю робочого часу для деяких категорій працівників встановлюють скорочену тривалість та неповний робочий час. Ці правила поширюються на осіб, котрі проходять виробниче навчання. Встановлені трудовим правом гарантії, що забезпечують обмеження тривалості робочого часу (скорочення часу роботи в нічну зміну, напередодні святкових днів) також мають поширюватися на цих осіб. У період виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншій спеціальності працівники не можуть бути використані на будь-яких роботах, не пов'язаних зі спеціальністю, якої вони навчаються (ст. 205 КЗпП). Професійна підготовка здійснюється в тісному зв'язку з виготовленням продукції, наданням послуг, що підлягають оплаті згідно із законодавством. Основною трудовою функцією даної категорії працівників є вивчення спеціальності, хоча вони одночасно виконують і певні виробничі завдання за спеціальністю, що вивчається. "Праця, що не пов'язана зі спеціальністю" - це будь-яка робота, не передбачена кваліфікаційними характеристиками для відповідної спеціальності, і виробничі завдання не повинні виходити за рамки навчальної програми. Дії власника або уповноваженого ним органу, що суперечать вимогам цієї норми, можуть бути оскаржені.

Робітникові, який успішно закінчив виробниче навчання, присвоюється кваліфікація згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником і надається робота відповідно до набутої ним кваліфікації і присвоєного розряду (ст. 206 КЗпП). Виробниче навчання завершується складанням кваліфікаційних іспитів кваліфікаційній комісії. Кваліфікаційна атестація визначає готовність осіб самостійно виконувати комплекс робіт чи певну роботу з обраної професії, спеціальності та спеціалізації відповідного розряду (класу, категорії). Обсяг і рівень знань, умінь та практичних навичок осіб, які пройшли навчання з професії, спеціальності й спеціалізації, мають відповідати вимогам кваліфікаційної характеристики професії працівника (Бондаренко О. Порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту// Праця і зарплата. - 1999. - №7. - С. 15). Кваліфікаційні екзамени, незалежно від форми професійного навчання на виробництві, полягають у виконанні екзаменованими кваліфікаційних (пробних) робіт і в перевірці їхніх знань у межах вимог кваліфікаційних характеристик та навчальних програм. Для таких робіт підбираються характерні для даної професії і підприємства роботи та вироби, що відповідають рівню кваліфікації. Підлягають обліку час виконання роботи, її якість. Результати іспитів оформляються в передбаченому порядку, що є підставою для видання наказу про присвоєння робітникові кваліфікаційного розряду. Запис про присвоєння розряду заноситься до трудової книжки (Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту від 29 липня 1993 р. №58).

За час проходження виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівникам виплачується заробітна плата в порядку і в розмірах, передбачених законодавством (ст. 207 КЗпП). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №700 затверджено Положення про оплату праці під час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям. Цим Положенням визначається порядок оплати праці учнів за час їх навчання і працівників за час їх перекваліфікації або навчання іншим професіям, що здійснюється підприємством, організацією та установою безпосередньо на виробництві.

При індивідуальному навчанні професії працівників з відрядною оплатою праці оплата роботи учнів провадиться: