Трудове право України
Предмет, метод і система трудового права. Джерела, основні принципи та суб’єкти трудового права в Україні. Забезпечення зайнятості та працевлаштування. Індивідуальне та колективне трудове право. Нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | книга |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.12.2015 |
| Размер файла | 529,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
При визначенні розміру мінімальної заробітної плати враховуються пропозиції, вироблені шляхом переговорів між представниками профспілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди.
Закон передбачає також необхідність перегляду мінімальної зарплати залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів. Таким чином, розмір мінімальної заробітної плати може бути підвищений на договірному рівні. Так, п. 2.1.4 Генеральної угоди на 1999-2000 роки передбачено положення про визначення в галузевих (регіональних) угодах мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати як мінімальних гарантій в оплаті праці, а також умов зростання фондів оплати праці. У такий спосіб соціальні партнери на національному рівні не встановили жодних мінімальних гарантій в оплаті праці, переклавши відповідальність на галузевий та регіональний рівні, чим засвідчили нездатність вирішити питання оплати праці у договірній сфері.
За станом на березень 1998 р. в Україні нараховувалося 1,2 млн працівників, заробітна плата яких знаходилась на рівні мінімальної зарплати. У 1998 р. з 47 зареєстрованих галузевих угод в 28 передбачена мінімальна зарплата на рівні межі малозабезпеченості - 73,7 гривні.
Мінімальна зарплата відіграє важливу роль у тарифній системі оплати праці, оскільки виступає розрахунковою величиною для визначення розміру тарифної ставки робітника І розряду. Так, постановою Кабінету Міністрів України №74 від 2 лютого 1993 р. "Про єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями і посадами" встановлено, що розмір тарифної ставки (окладу) І тарифного розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру зарплати. Ч. З ст. 6 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що тарифна ставка І розряду встановлюється в розмірі, який перевищує законодавче встановлений розмір мінімальної зарплати. Залежно від тарифної ставки І розряду в рамках тарифної сітки здійснюється перерахунок тарифних ставок більш високих розрядів.
Однак роль мінімальної зарплати не вичерпується сферою оплати праці. У багатьох законах, регулюючих відносини в сфері соціального забезпечення, адміністративної, кримінальної відповідальності, мінімальна зарплата встановлена як еталон для визначення розміру соціальних виплат і штрафів як заходу адміністративної і кримінальної відповідальності. Незважаючи на це, розмір мінімальної заробітної плати не застосовується відносно соціальних виплат. У Законі України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік" спеціально обумовлено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, крім Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Кабінету Міністрів України здійснювати перегляд цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 1999 р. Таке положення негативно відбивається на непрацездатних громадянах - суб'єктах соціально-забезпечувальних правовідносин. На цьому прикладі наочно видно наскільки гострою є проблема встановлення на законодавчому рівні соціальних стандартів як мінімальних державних гарантій і наскільки важливе співвідношення і узгодженість між такими стандартами.
Потрібно зазначити, що всі названі проблеми пов'язані з невизначеністю економіко-правової моделі мінімальної зарплати в Україні. Світова практика виробила принаймні три варіанти соціального механізму мінімальної зарплати. Перший - мінімальна заробітна плата виконує роль інструмента макроекономічної політики регулювання загальної заробітної плати, коли цей норматив використовується як основа мінімальних тарифних ставок як робітників, так і інших категорій працівників. Другий - концепція базового рівня, коли мінімальна заробітна плата служить єдиним нижчим рівнем в оплаті праці всіх працівників, але вона не пов'язується з тарифними ставками і посадовими окладами та із загальною системою заробітної плати (використовують більшість країн з ринковою економікою - Франція, Іспанія, Японія, Бразилія та ін.). Третій - так звана еталонна мінімальна заробітна плата, коли вона виконує роль базового рівня, а також використовується як еталон для соціального забезпечення громадян (див. Товстенко О., Ломанов І. Мінімальна заробітна плата: функціональна роль і методологічні основи її застосування // Праця і зарплата. - 1997. - №23. - С. 8-9; Нова мінімальна заробітна плата // Праця і зарплата. - 1998. - №14).
Україна, як бачимо, обрала своєрідний змішаний варіант першого і третього типів. Відсутність точної наукової концепції приводить до низької ефективності цього інституту. Залишається невирішеним питання про те, погодинну чи щомісячну мінімальну заробітну плату встановлювати як норматив, чи потрібно включати в мінімальну заробітну плату інші додаткові виплати; її співвідношення із середньою заробітною платою; нарешті, потрібно визначитися з використанням мінімальної заробітної плати стосовно соціальних виплат. Держава також здійснює регулювання інших норм і гарантій в оплаті праці. До таких норм належать оплата праці за роботу в понадурочний час; в святкові, неробочі й вихідні дні; в нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком, не з вини працівника; працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи та ін.
До гарантій для працівників належать оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, на медичне обстеження в медичний заклад; для переведених працівників за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу в зв'язку з виробничою необхідністю; за час переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;
Часу виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; у зв'язку з виконанням донорських обов'язків; встановлення гарантій і компенсацій працівникам при переїзді на роботу в іншу місцевість; службових відряджень; роботи в польових умовах та ін.
Усі вказані випадки в літературі об'єднуються поняттям "оплата праці при відхиленні від тарифних умов", тобто від виконання звичайних трудових обов'язків, зумовлених трудовим договором. Ці відносини регулюються КЗпП, а також іншими нормативно-правовими актами. Порядок і умови такої оплати не можуть бути змінені у бік погіршення й обмеження прав працівників, але можуть бути поліпшені за рахунок прибутку підприємства, додаткових коштів власника. Дотримання цих державних норм і гарантій є обов'язковим для підприємств і організацій всіх форм власності та видів господарювання.
До сфери державного регулювання оплати праці належить також встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній комунальній власності. Постановою Кабінету Міністрів України "Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній комунальній власності, та об'єднань державних підприємств" від 19 травня 1999 р. №859 керівникам центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, в тому числі казенних, об'єднань державних підприємств, утворених центральними органами виконавчої влади, відповідно до законодавства надано право встановлювати: розмір посадового окладу керівника підприємства; розмір посадового окладу керівників об'єднань державних підприємств; умови, показники та розміри преміювання; доплати до посадового окладу за науковий ступінь, за почесне або спортивне звання; надбавку за інтенсивність праці та особливий характер роботи.
Оплата праці працівників бюджетних установ і організацій здійснюється на основі законодавчих та інших нормативно-правових актів України, соціально-партнерських угод, колективних договорів в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних фондів. Зокрема, постановами Кабінету Міністрів України "Про упорядкування умов оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери" від 29 травня 1996 р. №565 і № 1458 від 2 грудня 1996 р. затверджені схеми посадових окладів (ставок зарплати) керівних працівників, фахівців, службовців, працівників установ і організацій освіти, науки, охорони здоров'я, соціального забезпечення, культури, фізкультури і спорту, архівних установ та ін., які фінансуються з бюджету; ставки почасової оплати праці працівників, зайнятих в усіх галузях народного господарства, за проведення навчальних занять; встановлені граничні розміри (у відсотках до окладу) підвищення оплати праці працівникам, що мають почесні звання, наукові ступені (ЗП України. - 1996. - №13. - Ст. 346; Урядовий кур'єр. - 1996. - 12 грудня).
Постановою Кабінету Міністрів України "Про віднесення областей та міст до груп за оплатою праці" від 10 червня 1992 р. №320 затверджені відповідні показники (ЗП України. - 1992. - №6. - Ст. 150).
Постановою Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці працівників місцевих рад і їх виконавчих органів" від 24 жовтня 1996 р. №1295 затверджені схеми посадових окладів керівних працівників, фахівців і службовців міських і районних в містах, сільських і селищних рад та їх виконавчих органів; встановлені граничні розміри надбавок за особливий характер роботи та інтенсивність праці керівних працівників цих органів.
31 серпня 1997 р. було видано постанову Кабінету Міністрів України №948 "Про умови і розміри оплати праці працівників підприємств та організацій, що дотуються з бюджету", якою визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження і розміри надбавок та інших норм оплати праці працівників названих організацій встановлюються у колективному договорі з дотриманням норм, передбачених законодавством. На таких підприємствах фонди оплати праці визначаються виходячи з певної розрахункової величини (Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. №428). При перевищенні цієї розрахункової величини фактичним фондом оплати праці щомісяця проводиться зменшення суми дотацій з бюджету на частину перевищення.
Держава регулює фонд оплати праці підприємств-монополістів з метою недопущення штучного підвищення оплати праці саме внаслідок особливого, переважного положення таких підприємств в економіці України. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. №428 "Про регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів" введено з 1 червня 1997 р. регулювання фондів оплати праці працівників таких підприємств. Встановлено, що регулювання фондів оплати праці тут здійснюється шляхом щомісячного внесення до бюджету платежів з сум перевищення фактичного фонду оплати праці порівняно з розрахунковою величиною. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 1999 р. №525 затверджено Порядок визначення сум, що вносяться до бюджету підприємтсвами-монополістами у 1999 р. у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці (Праця і зарплата. - 1999. - №8. - Квітень).
Договірне регулювання оплати праці здійснюється на основі системи соціально-партнерських угод, які укладаються на державному (Генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) і виробничому (колективний договір) рівнях згідно із Законом України "Про колективні договори і угоди". Головним принципом при цьому є недопущення погіршення положення працівників шляхом зниження гарантій, передбачених угодою більш високого рівня або законодавством. Однак Закон України "Про оплату праці" допускає для подолання фінансових труднощів підприємства тимчасово, на період до 6 місяців, в колективних договорах передбачати норми по оплаті праці нижчі, ніж в Генеральній і галузевій угодах, але не нижчі від державних норм і гарантій в оплаті праці. Предметом договірного регулювання відносин в галузі оплати праці на державному рівні виступають: основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин; мінімальні соціальні гарантії оплати праці і доходів населення на достатньому життєвому рівні; розмір прожиткового мінімуму, мінімальних стандартів; умови зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.
На галузевому рівні угодою сторін колективних переговорів встановлюються галузеві норми оплати праці, зокрема: норми праці й нормативи оплати праці, мінімальні гарантії зарплати на основі єдиної тарифної сітки, мінімальні розміри доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі); умови зростання фондів оплати праці; міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в оплаті праці працівників даної галузі. Галузева угода не може погіршувати становище працівників порівняно з Генеральною угодою. У той же час в галузевих і регіональних угодах можуть передбачатися підвищені соціальні гарантії для працівників в сфері оплати праці.
Нарешті, особливе місце в системі договірного регулювання оплати праці займає нижня ланка цієї системи - колективний договір. Саме тут відбувається конкретизація правових норм більш високого рівня, встановлених колективними угодами і законодавством. Потрібно підкреслити, що багато яких норм в оплаті праці, сформульованих в законодавстві та Генеральній, галузевих і регіональних угодах як загальні моделі, взагалі не можуть бути реалізовані без їх конкретизації в колективному договорі.
Реальне впровадження договірного регулювання у сферу трудових відносин і, зокрема, у сферу оплати праці - це вияв процесів децентралізації, які є новими і часом складними для правової свідомості не тільки найманих працівників, але, головним чином, для власників, керівників конкретних підприємств. Правова модель договірного регулювання вимагає від суб'єктів трудових правовідносин більш глибоких знань не тільки трудового законодавства, але також і правової культури, яка передбачає уміння застосувати, конкретизувати централізовані норми на конкретному підприємстві, знати всі можливі варіанти правового розв'язання конкретних питань оплати праці, встановлення додаткових соціальних пільг і гарантій у цій сфері.
10.4 Організація оплати праці на підприємствах
Організація оплати праці являє собою систему організаційно-правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці при відхиленні від тарифних умов, форм і строків виплати заробітної плати, порядку обчислення середнього заробітку, індексації зарплати у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Підприємства самостійно встановлюють фонди, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів, передбачені законодавством, при цьому підприємства мають право використати тарифні сітки і шкали співвідношення посадових окладів, які визначаються галузевими угодами, як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та інших умов робіт (ст. 19 Закону України "Про підприємства в Україні").
Всі норми з оплати праці в рамках своєї компетенції підприємства встановлюють у колективному договорі.
У колективному договорі, з урахуванням норм і гарантій, передбачених законодавством і угодами, встановлюються такі умови в сфері оплати праці працівників конкретного підприємства:
1) визначаються фонди оплати праці;
2) системи оплати праці;
3) норми праці й грошові розцінки;
4) тарифні сітки;
5) розмір тарифної ставки І розряду, що перевищує розмір, встановлений нормами більш високого рівня;
6) схеми посадових окладів;
7) надбавки і доплати, що перевищують розміри, встановлені законодавством, а також додаткові види надбавок і доплат;
8) премії, що входять до системи оплати праці, та види і розміри матеріального заохочення;
9) компенсаційні і гарантійні виплати.
Потрібно відмітити, що до змісту колективного договору включаються як норми оплати праці, встановлені законодавством і угодами, так і норми підвищеної оплати. Перша група норм носить інформаційний характер, друга - і є власне локальними правовими нормами конкретного підприємства.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство здійснює, крім виробничої діяльності, також і діяльність соціальну. Природно, вона реалізується за рахунок прибутку підприємства. Ця сфера включає різного роду матеріальні виплати (як у грошовій, так і в натуральній формі) не тільки працівникам підприємства, а також і колишнім працівникам - пенсіонерам, ветеранам праці, особам похилого віку. У рамках соціальної діяльності в колективному договорі підприємства можуть передбачатися як різні види матеріального заохочення, так і додаткові соціальні виплати:
1) оплата гарячого харчування працівникам підприємства;
2) укладення договорів про додаткове медичне, оздоровче обслуговування працівників за рахунок коштів підприємства;
3) індексація заробітку працівника в більш високих розмірах порівняно із законодавством;
4) доплати за зниження норм праці для осіб із зниженою працездатністю, неповнолітніх, осіб передпенсійного віку;
5) доплати за додаткові відпустки і скорочений робочий час працівникам, які поєднують роботу з навчанням;
6) фінансування платного навчання працівників підприємства за рахунок коштів підприємства;
7) оплата транспортних витрат і витрат на житло працівникам за рахунок коштів підприємства;
8) виділення коштів профкому на культурні, спортивні й оздоровчі програми;
9) виплата одноразової допомоги працівнику при виході на пенсію;
10) встановлення заводської пенсії працівникам підприємств;
11) додаткові виплати сім'ям з дітьми.
Потрібно особливо підкреслити роль трудового колективу у встановленні умов праці. Передусім колективний договір обговорюється на загальних зборах трудового колективу, і лише після прийняття позитивного рішення - схвалення, колектив уповноважує профком (або іншого представника) підписати його (ст. 13 Закону України "Про колективні договори і угоди").
Що ж до питань соціального розвитку, то вони вирішуються трудовим колективом за участю власника відповідно до статуту підприємства (ст. 26 Закону України "Про підприємства в Україні"). Така норма існує, але практично не реалізується. На момент реєстрації підприємства, коли виробляється зміст статуту, ніякого трудового колективу ще не існує. А коли здійснюється набір працівників, тобто формується трудовий колектив, статут вже затверджений, і, звичайно ж, його права в розподілі прибутку щонайбільш мінімальні. Отже, відповідно до діючого законодавства, коли дія норм, що передбачають права трудових колективів на державних підприємствах (абзаци другий, третій і четвертий п. З ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні"), припинена Декретом Кабінету Міністрів України №8-92 від 15 грудня 1992 р. і за відсутності Закон України "Про трудові колективи" ще не прийнятий, - залишається один правовий шлях для реалізації трудовими колективами своїх прав у сфері оплати праці та соціальної діяльності підприємства - колективний договір. Всіляке розширення прав власника підприємства веде до звуження прав трудового колективу. З цією тенденцією не можна погодитися. Не можна забувати про те, що власник виступає роботодавцем в трудових відносинах, і його природне прагнення володіти якомога більшою частиною прибутку обертається ущемленням прав найманих працівників, їх повним безправ'ям, особливо в умовах економічної кризи. Досвід промислове розвинених країн свідчить про широке застосування матеріального стимулювання і додаткового соціального забезпечення працівників.
Якщо колективний договір на підприємстві не укладений, власник зобов'язаний погодити всі питання щодо встановлення умов оплати праці з профспілковим органом, який представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Умови оплати праці найманого працівника, який працює за трудовим договором у окремого громадянина (фізичної особи) визначаються угодою між роботодавцем і працівником.
Застосування встановлених умов праці шляхом конкретизації розміру оплати праці, надбавок, доплат, премій здійснюється власником за погодженням з працівником при укладенні трудового договору.
При укладенні контракту розмір оплати праці, її види встановлюються угодою сторін з урахуванням колективного Договору.
10.5 Нормування праці
Нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці.
Нормування праці виконує ряд функцій, у тому числі виступає основою наукової організації праці й засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.
Світовий досвід засвідчує, що ефективна робота підприємств в економіці ринкового типу можлива лише за умови високого рівня організації нормування праці. Провідні країни, такі як США, Великобританія, Швеція, Японія, Італія та ін., не тільки не знижують вимоги до нормування праці, але і розширюють сферу його застосування. Широко застосовуються методи мікроедементного аналізу і нормування трудових процесів.
В Україні постановою Кабінету Міністрів України №197 від 20 березня 1995 р. затверджені заходи щодо поліпшення нормування праці (Праця і зарплата. - 1995. - №7). Постановою Міністерства праці України від 19 травня 1995 р. затверджені Рекомендації щодо нормування праці в галузях народного господарства.
Згідно із КЗпП (глава VI) і зазначеними Рекомендаціями норми праці - норми виробітку, обслуговування, часу, чисельність - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технологій.
Запровадження і заміна норм проводиться власником за погодженням з профкомом. Про введення нових норм власник зобов'язаний повідомити працівників не пізніше ніж за один місяць.
Норми праці встановлюються на невизначений термін і діють до перегляду їх у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані. При відрядній системі оплати праці визначаються розцінки виходячи з встановлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку.
У законодавстві передбачений механізм захисту інтересів раціоналізаторів і винахідників. За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили заміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом 6 місяців від дати початку їх впровадження. За іншими працівниками, які допомагали авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції, зберігаються попередні розцінки протягом 3 місяців.
При погодинній системі оплати працівникам встановлюються нормовані завдання.
В умовах переходу до ринкових відносин проблема нормування праці заслуговує на трохи інший підхід. Традиційно до нормування входила діяльність із встановлення норм витрат праці, іншими словами, нормування зазнає процес праці. На початку XX століття такі дослідження мали чималий успіх. Дослідження У. Тейлора з нормування праці отримали загальне визнання. Як бачимо, і сьогодні такому нормуванню приділяється основна увага. У той же час хотілося б зробити акцент на нормах результатів праці. Видається, що саме цього бракує в нормуванні праці. Адже в реальному виробництві, головним чином, нас цікавлять результати праці: збут виробленої продукції, кількість і якість наданих послуг; попит на наукові розробки, їх реальне впровадження і т. ін. Ці норми відсутні в законі. І це можна зрозуміти. КЗпП був зорієнтований на планову адміністративно-командну систему. Механізм суспільного виробництва працював безперебійно, договори укладалися на основі планових завдань; при закритих кордонах і відсутності імпортної продукції споживалася вітчизняна техніка, взуття, одяг. У таких умовах дійсно на перше місце висувалася вимога нормування процесу праці. Працівник повинен був прийти вчасно на роботу і працювати, здійснювати трудовий процес.
В умовах ринку акценти зміщуються, особливе значення мають саме результати роботи. В узагальненому вигляді мова йде про реалізацію кінцевої мети роботи конкретного підприємства, трудового колективу, конкретного працівника.
Результативність роботи по суті покладена в основу оплати праці, всієї кадрової політики в умовах ринку. І ніякими законами не можна примусити власника тримати на фірмі працівника, який хоч і слухняний, ретельний, але абсолютно некорисний.
Практика давно має потребу в тому, щоб саме результати праці були покладені в основу правового регулювання відносин між власником і найманим працівником. Чи не цією важливою потребою пояснюється такий жадібний інтерес до контрактної форми трудового договору і неконтрольованість її широкого застосування? У контракті встановлюються конкретні результати роботи, які повинен забезпечити працівник. Однак потрібно визнати, що хоч власник і може звільнити працівника за невиконання умов контракту, але при цьому він все ж зобов'язаний виплатити працівнику зарплату, адже працівник відпрацював робочий час. Діюча система нарахування основної оплати праці ніяким чином не пов'язана з конкретними результатами роботи. Адже при відрядній системі оплати праці підставою для виплати зарплати служить наряд про кількість виготовленої продукції, при почасовій для службовців - всього лише табель виходу на роботу. Дійсна реалізація продукції на ринку, високоякісна робота фахівця може бути врахована лише в додатковій частині зарплати, в преміальній системі. Добре, якщо така передбачена системою оплати праці, а якщо ні? На державному підприємстві кваліфікованому фахівцю, який дає високо ефективні результати праці, все ж не можна встановити подвійний оклад.
Треба сказати, що вже були спроби підкорректувати систему. У часи захоплення комплексною системою управління якістю продукції (КСУЯП) на підприємствах активно розроблялися стандарти з якості праці. Це були своєрідні локальні положення про функціональні обов'язки відділів, про преміювання. Їм була притаманна чіткість, визначеність умов преміювання. У них-бо і встановлювалися чітко сформульовані показники результатів праці. Була розроблена і діяла спеціальна система розподілу преміальних коштів за допомогою коефіцієнта трудової участі (КТУ). КТУ і зараз передбачений у КЗпП, але не застосовується на практиці. Бо, як відомо, система КСУЯП наказала довго жити. Ефективність її виявилася низькою, і не дивно. Скільки маяття, гори паперів - і все через розподіл незначної премії, в той час як основна зарплата залишалася непорушною і виплачувалася незалежно від результатів праці.
Звісно, в цій проблемі не все так просто, як може здатися на перший погляд. Вплив різних працівників, служб на кінцеві результати праці різноманітний. Результати праці залежать від багатьох чинників, а відокремити результати праці конкретного працівника від результату цілого колективу не просто. Проте ці проблеми - проблеми державних підприємств. Приватний власник сам оцінить результати праці конкретних працівників і відповідно реально відобразить їх в оплаті праці, хоч формально правовий статус найманих працівників однаковий на підприємствах усіх форм власності.
Проблема результатів праці в нормуванні заслуговує уваги, тим більше, що взято курс на впровадження погодинної оплати праці. Розуміють це й економісти. Зокрема, А. Колот, досліджуючи проблеми нормування праці, застерігає від недооцінки її ролі при погодинній оплаті праці та рекомендує встановлювати показники конкретних обсягів робіт для робочих-погодинників і регламенти роботи для спеціалістів (див. Колот А. Нормування праці: значення в ринковій економіці і шляхи вдосконалення // Праця і зарплата. - 1998. - №17. - С. 20-21). Але на додаток до цього необхідно внести зміни до законодавства і розширити права керівника щодо оплати праці. Очевидно, одним з можливих шляхів вирішення цієї проблеми може бути рекомендація про розширення застосування письмової форми трудового договору, в якому встановлювалися б конкретні показники результатів праці для конкретного працівника. Відповідно в колективному договорі підприємства цим питанням слід було б приділяти належну увагу.
Міністерство праці та соціальної політики України наказом від 31 березня 1999 р. №44 затвердило Рекомендації щодо визначення заробітної плати працюючих в залежності від особистого внеску працівника в кінцеві результати роботи підприємства (Праця і зарплата. - 1999. - №11. - С. 18- 31). Рекомендації підготовлено Науково-дослідним інститутом соціально-трудових відносин з метою надання методичної допомоги роботодавцям в організації оплати та стимулювання праці різних категорій працюючих. Рекомендації враховують вимоги ринкової економіки до оцінки результатів праці та визначення заробітної плати, які, за словами авторів, полягають, зокрема, у тому, що знімається будь-яке обмеження на розміри індивідуальної заробітної плати з боку держави. Вказані Рекомендації широко пропонують застосовувати різні види стимулювання, заохочення, надбавки, доплати, разом з тим все ж слід враховувати, що норми КЗпП та Закону "Про оплату праці" не змінені й основна заробітна плата працівника не може бути зменшена нижче встановленого окладу (тарифної ставки) працівника. Крім того, в умовах кризового стану економіки, коли багато з підприємств є неплатоспроможними, скорочують виробництво або простоюють, вести мову про додаткові виплати - теоретична утопія.
10.6 Тарифна система
Основою правового регулювання оплати праці є тарифна система, яка являє собою систему державних нормативів, що встановлюють вихідні розміри оплати праці. За допомогою тарифної системи здійснюється диференціація оплати праці залежно від складності, ступеня шкідливості, важкості, інтенсивності, суспільної значущості праці й кваліфікації працівника.
Основними елементами тарифної системи є: тарифні ставки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Тарифні ставки (погодинні, денні, місячні) виражають розмір оплати праці на різних видах робіт за одиницю часу (година, день, місяць) залежно від кваліфікаційного розряду працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями і посадами" були затверджені тарифні умови, які були рекомендовані сторонам Генеральної тарифної угоди як предмет колективних переговорів. Вони були затверджені Тарифною угодою 1993 р. Згідно з даним актом розмір тарифної ставки (окладу) І тарифного розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати.
Потрібно врахувати, що тарифні ставки робітників-відрядників, праця яких є більш інтенсивною, ніж праця робітників-погодинників, встановлюються в більш високому розмірі (приблизно на 7-8%).
Тарифні ставки також можуть збільшуватися залежно від шкідливих умов праці. Так, наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998 р. №982 "Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів" передбачено, що в період з 1 січня 1998 р. до 1 січня 2000 р. особам, які постійно працюють у зоні відчуження, провадиться доплата у розмірі тарифної ставки (посадового окладу).
Тарифна сітка - шкала (схема), за допомогою якої здійснюється співвідношення в оплаті праці працівників залежно від складності роботи та їх кваліфікації, тобто забезпечується більш висока оплата праці за більш складну роботу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 1993 р. запропонована Єдина тарифна сітка оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями і посадами. Тарифна сітка складається з розрядів, тарифних коефіцієнтів і груп тарифних коефіцієнтів.
Тарифний розряд - це показник ступеня складності роботи, що виконується, і рівня кваліфікації працівника. Тарифна ставка І розряду встановлює розмір оплати праці найпростішої роботи: чим складніший вид роботи, тим вищий тарифний розряд.
За допомогою тарифної сітки встановлюється співвідношення тарифних ставок між розрядами. Тарифні ставки (оклади) інших, більш високих, розрядів і груп визначаються множенням тарифної ставки (окладу) І розряду на тарифний коефіцієнт відповідного розряду груп тарифних коефіцієнтів.
Однак цим не вичерпуються можливості диференціації тарифної сітки. Кожному з II по XI тарифний розряд відповідає 2 групи, а з XII по XV - 3 групи тарифних коефіцієнтів. Виходячи з цих груп, для кожного тарифного розряду встановлюються відповідно 2 або 3 фіксованих розміри тарифних ставок (окладів). Конкретний розмір фіксованих тарифних ставок (окладів) працівникам одного розряду встановлюється на підприємствах, в установах, організаціях з урахуванням результатів роботи.
За допомогою тарифної сітки визначається співвідношення тарифних ставок крайніх розрядів (тобто діапазон тарифної сітки). У цей час діапазон тарифної сітки за першою групою тарифних коефіцієнтів між І і XV розрядом становить 1:4,01. Це означає, що працівник, який працює за XV розрядом матиме тарифну ставку у 4,01 раза більшу, ніж працівник І розряду.
Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про активне використання тарифної системи як інструмента диференціації оплати праці. Застосовуються її різні модифікації. Складові елементи тарифної системи визначаються конкретною фірмою на договірній основі між роботодавцями і найманими працівниками з дотриманням державних гарантій і умов угод, під дію яких підпадає та або інша фірма. Переважно застосовується єдина тарифна сітка для робітників, фахівців і службовців. У цьому виявляється уніфікую-чий підхід до тарифікації різних категорій працюючих, зниження конфронтації між "синіми" і "білими" комірцями при формуванні тарифних умов оплати праці на виробничому рівні.
Характерною рисою сучасного підходу до тарифної системи є збільшення діапазону тарифної сітки. Так, в американській автомобільній корпорації застосовується 23-ступінчата тарифна сітка (Зарубіжний досвід матеріального стимулювання персоналу // Україна: аспекти праці. - 1998. - №1. - С.17). Це дозволяє ширше враховувати кваліфікацію працівників, результативність їх праці.
В Україні праця службовців оплачується на основі схем посадових окладів. Однак новою межею є прагнення уніфікації підходу в організації праці робітників і службовців. Так, вказаною постановою Кабінету Міністрів України №74 від 2 лютого 1993 р. затверджений єдиний перелік загальних (наскрізних) професій робітників і службовців з віднесенням до розрядів єдиної тарифної сітки, а також Перелік посад службовців загальних (наскрізних) професій, діапазон тарифних розрядів від І до XV. Таким чином застосовується XV - розрядна єдина тарифна сітка для робітників і службовців професій, що є загальними у народному господарстві.
Тарифікація робіт і робітників проводиться на підприємстві. Присвоєння робітнику кваліфікаційного розряду або його підвищення провадиться за заявою працівника, яка розглядається кваліфікаційною комісією. Комісія перевіряє теоретичні знання робітника і здачу проб. Рішення про присвоєння приймає власник або уповноважений ним орган за погодженням з профкомом. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на І розряд терміном до 3 місяців. Поновлення розряду провадиться в порядку присвоєння. Працівнику гарантується збереження присвоєного розряду. Розряд входить в умови трудового договору. Отже, він може змінюватися лише за угодою сторін. Якщо працівник не справляється з роботою за присвоєним йому розрядом, власник повинен запропонувати йому іншу, менш кваліфіковану, роботу з присвоєнням відповідного розряду. За незгодою працівника власник має право розірвати трудовий договір за п. 2 ст. 40 КЗпП України
Загальна перетарифікація розрядів може мати місце лише в зв'язку з докорінними змінами в організації виробництва, наприклад, при зміні профілю підприємства, введенні нового тарифно-кваліфікаційного довідника. Подібні випадки є змінами істотних умов праці й повинні провадитися за правилами ч. 3 ст. 32 КЗпП. Працівник повинен бути попереджений про такі зміни за 2 місяці. Якщо працівник не згоден продовжувати роботу в нових умовах праці, то він може бути звільнений за п. 6 ст. 36 КЗпП.
Конкретний розмір окладу службовця встановлюється власником відповідно до посади і кваліфікації працівника при укладенні трудового договору (контракту). За загальним правилом власник в односторонньому порядку не може знизити посадовий оклад. Зниження можливе лише за результатами атестації і в межах "вилки" окладу за даною посадою, передбаченою штатним розкладом підприємства.
Працівник має право вимагати оплати за роботу, що фактично виконується, якщо він за наказом вважається на іншій посаді. Тарифно-кваліфікаційні довідники (ТКД) являють собою систематизовані переліки робіт і професій, що використовуються на виробництві.
ТКД є елементом тарифної системи і виконують роль своєрідного зразка, еталона професійних вимог за різними посадами і роботами. Такі вимоги поділяються на три групи: вимоги теоретичних знань, вимог практичних навиків, ступінь кваліфікаційної підготовки (рівень освіти, необхідний мінімальний стаж роботи).
Застосовуються два види ТКД: загальний і галузевий. За Допомогою загального ТКД забезпечується єдність у тарифікації однорідних робіт, що виконуються працівниками наскрізних професій, незалежно від відомчої належності та форми власності підприємства. Галузеві ТКД містять переліки всіх професій (робіт), які застосовуються в даній галузі, та їх кваліфікаційні характеристики. У цей час в Україні ведеться активна підготовка нормативно-правових актів у цій сфері. Це надзвичайно трудомістка робота, оскільки науково-технічний прогрес постійно спричиняє виникнення нових професій і спеціальностей. Змінюється, ускладнюється зміст традиційних професій. З 1 січня 1996 р. був введений у дію Класифікатор професій ДК 003-95, затверджений наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 р. №257; затверджений і введений в дію наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. №441 Класифікатор України "Класифікація видів економічної діяльності ДК 009-96"; затверджені випуски 07, 11, 16, 57, 25, 61, 05, 35 Довідників кваліфікаційних характеристик професій працівників; випуск 01 Довідника "Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності". Всього планується 88 випусків Довідника.
Вимоги за конкретною посадою, роботою знаходять свою конкретизацію в трудовому договорі, в посадовій інструкції, що затверджується власником.
Не можна не помічати тенденції, властивої ринковим відносинам, до розширення змісту трудового договору. Не випадково в ст. 21 КЗпП трудовий договір визначений як угода про роботу без вказівки на професію, спеціальність, посаду. Іншими словами, розширені права власника щодо визначення кола обов'язків, об'єму і характеру роботи конкретного працівника. Інша посада може і не "вписатися" в централізовані переліки і характеристики. Очевидно, це природний стан речей, і з цим не можна не погодитися. До чого призводить прагнення все передбачати наперед в трудових відносинах? До ігнорування встановлених правил. І всім відомі випадки з практики, коли працівник перебуває на одній посаді, а виконує абсолютно інші функції, або працівник за родом роботи реально обслуговує грошові або товарні цінності, а власник не має права укласти з ним договору про повну матеріальну відповідальність через те, що такої посади (роботи) не передбачено у централізованому переліку, затвердженому ще за часів СРСР у 1977 р. У сучасних умовах, коли визнані права власників, централізовані кваліфікаційні характеристики за своїм юридичним значенням повинні носити рекомендаційний характер. Завершуючи виклад питання про тарифну систему, потрібно звернути увагу ще на одне питання. Як відомо, основними напрямами соціальної політики на 1997-2000 роки передбачене підвищення частини тарифу в середній заробітній платі до 50-60%, що, на думку авторів реформи, приведе до зростання продуктивності праці. Питання це не однозначне. Досвід індустріальне розвинених країн свідчить про політику індивідуалізації доходів найманих працівників, котра базується на оцінці заслуг, що приводить до помітного зниження тарифної частини заробітку і зростання змінної частини зарплати. У літературі приводяться дані про те, що зростання зарплати якраз здійснюється за рахунок індивідуалізованої її частини, в якій враховуються ділові якості, індивідуальні результати праці. Наприклад, у Франції на цю частину доводилося 3/4 приросту оплати праці у керівників і фахівців, 2/3 - у майстрів і майже 50% - у робітників (дані на 1991 р.) (Колот А. Зарубіжний досвід матеріального стимулювання персоналу // Україна: аспекти праці. - 1998.- №1. - С. 19).
З правових позицій в цьому випадку ми стикаємося з проблемою встановлення показників оцінки якості й результатів праці. На Заході за власником визнаються широкі права щодо самостійного вирішення питання про оплату праці конкретного працівника. У нас же не було прийнято відходити від централізованого нормативно-правового регулювання. З переходом до формування ринкових відносин в Україні неминуче станеться розширення прав власника в оплаті праці. Воно і зараз вже має місце на приватних підприємствах. По суті той правовий механізм організації оплати праці, про який йде мова, не застосовується в приватному секторі. І це факт, з яким не можна не рахуватися. Однак не можна штучно поширювати досвід країн із ринковою економікою, що склалась, на Україну, де ці відносини ще тільки знаходяться в зародковому стані. Принаймні на перехідному етапі держава повинна зберегти контрольні механізми захисту прав працівників на оплату праці.
10.7 Системи оплати праці
Під системою оплати праці розуміється спосіб обчислення розмірів винагороди, належної виплати працівникам відповідно до витрат праці, а в ряді випадків і до її результатів.
На підприємстві системи оплати праці встановлюються в колективному договорі. Переведення працівників на іншу систему оплати праці є зміною істотних умов праці й вимагає попередження працівників за 2 місяці.
Практика виробила дві основні системи, які застосовуються як в "чистому" вигляді, так і з різними модифікаціями, - почасову і відрядну системи оплати праці.
При почасовій системі розмір заробітної плати визначається залежно від тривалості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника. Відрядна система передбачає визначення заробітку залежно від фактичного виробітку продукції належної якості.
Почасова система може мати три підвиди: погодинна, поденна, помісячна. Праця оплачується за фактично відпрацьований час: години, дні, місяць. При щомісячній оплаті розмір окладу не залежить від кількості робочих днів у місяці.
Відрядна система також має декілька різновидів. Пряма відрядна - заробіток підраховується шляхом множення відрядної розцінки на кількість придатної продукції. Непряма відрядна застосовується для допоміжних робітників (наприклад, ремонтників), розмір зарплати залежить від результатів праці працівників основного виробництва, яке обслуговують допоміжні працівники. Відрядно-прогресивна - оплата за продукцію у межах норми проводиться за незмінними розцінками, а за продукцію понад норму - за прогресивно зростаючими розцінками.
Відрядна система може бути індивідуальною або колективною, залежно від способу організації праці. Індивідуальна відрядна система застосовується на виробничій дільниці, де забезпечений чіткий облік праці окремих працівників. Колективна відрядна встановлюється за загальними результатами праці бригади. При цьому розподіл заробітку провадиться із застосуванням коефіцієнта трудової участі (КТУ). На підприємствах приймаються локальні положення про КТУ, встановлюються конкретні показники, порядок обчислення заробітку. Враховується також і кваліфікація працівника. Розмір заробітної плати не може бути нижчим встановленого розміру мінімальної зарплати.
Застосовується також і така система як акордна оплата праці - винагорода за виконання комплексу робіт (об'єкт будівництва). Остаточний розрахунок провадиться за акордним нарядом після прийняття всього обсягу робіт, про що складається акт. Зарубіжний досвід свідчить про переважне застосування почасової оплати праці в різних її модифікаціях: погодинна (чиста), погодинна з колективним преміюванням, погодинна з індивідуальним преміюванням. Головною умовою виплати зарплати є виконання повного обсягу робіт, розрахованого на основі прогресивних нормативів витрат праці.
Основними напрямами соціальної політики на 1997- 1998 роки передбачено, починаючи з 1999 р., поступове запровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної зарплати.
10.8 Преміювання працівників
Під преміюванням розуміється виплата працівникам грошових сум понад основний заробіток з метою стимулювання результатів праці та їх заохочення.
Преміювання здійснюється в двох формах:
- преміювання, передбачене системою оплати праці;
- преміювання як вид заохочення (поза системою оплати праці).
У тих випадках, коли для працівників передбачена виплата премії за досягнення заздалегідь встановлених виробничих показників, що входять до системи оплати праці, має місце почасово-преміальна або відрядно-преміальна система.
При введенні таких систем на підприємстві приймаються локальні положення про преміювання, які затверджуються власником за погодженням з профкомом. У положеннях встановлюються конкретні показники, умови преміювання, коло працівників, що мають отримати премію, розмір премії (звичайно конкретний відсоток до посадового окладу), підстави для зниження і позбавлення премії. За цільовим призначенням премії в рамках системи оплати праці поділяються на два види: премії за основні результати господарської діяльності і премії за поліпшення окремих сторін виробничої діяльності (спеціальні системи преміювання - за впровадження нової техніки, технології; за економію енергоресурсів і т. ін.).
Зниження (позбавлення) премії проводиться за спеціальними підставами, а саме: за порушення виробничої, технологічної дисципліни; повернення продукції внаслідок незадовільної якості; прогул; появу на роботі в нетверезому стані; розкрадання на роботі. При преміальній системі оплати праці працівник має суб'єктивне право вимагати виплати премії при досягненні запланованих показників, а власник зобов'язаний виплатити суму премії.
Одноразове заохочення здійснюється без встановлення показників. Воно повністю залежить від суб'єктивного волевиявлення власника або уповноваженого ним органу. У працівника немає суб'єктивного права на таке заохочення.
Винагорода за підсумками роботи за рік - особливий вид преміювання, встановлений з 1965 р. з метою поліпшити матеріальну зацікавленість працівників у підвищенні ефективності виробництва і поліпшенні якості продукції, а також закріпити кадри на виробництві (див. Рекомендации: Утв. пост. Госкомтруда СССР и ВСЦПС от 10 августа 1983 г. // Бюллетень Госкомтруда СССР. - 1983. - №11).
Умови і розміри винагороди встановлюються в спеціальному положенні. У розмірі премії враховується стаж роботи на даному підприємстві. У повному розмірі така премія виплачується працівникам, котрі працювали весь календарний рік. Винагорода виплачується після підведення підсумків господарської діяльності підприємства за рік на зборах трудового колективу. Позбавлення премії проводиться за конкретні упущення в роботі, перелік яких встановлюється в локальному положенні.
На Заході преміювання широко застосовується, причому показники включають не виконання норми праці (це забезпечується самою організацією праці), а впровадження нововведень. Застосовується система "відкладених премій", які можуть виплачуватися і через 5 років залежно від "поведінки" продукції на ринку збуту.
10.9 Доплати і надбавки
Призначення надбавок з основної оплати праці полягає в тому, щоб стимулювати працівників:
1) до підвищення ділової кваліфікації і росту майстерності;
2) до тривалого виконання трудових обов'язків у певній сфері трудової діяльності.
За допомогою доплат, як правило, компенсується підвищена інтенсивність праці.
У Додатку до Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999-2000 роки (Праця і зарплата. - 1999. - №23. - Вересень) міститься перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників об'єднань, підприємств і організацій, що мають міжгалузевий характер. Конкретні доплати і надбавки на підприємстві встановлюються в колективному договорі. Законодавством передбачені наступні надбавки:
- за високу професійну майстерність - робітникам III розряду - 12%; IV розряду - 16%; V розряду - 20%; VI розряду - 24% (Генеральна Угода на 1999-2000 р.);
- за класність водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів - 2-го класу - до 10%, 1-го класу - до 25%;
- за високі досягнення у праці - службовцям до 50% посадового окладу;
- за виконання особливо важливої роботи на певний термін - до 50% посадового окладу;
- в деяких галузях економіки - працівникам, що мають почесне звання "Майстер за професією", "Майстер високого класу", "Майстер 1-го класу" - в твердій сумі або у відсотках до окладу (10, 20, 25%);
- надбавка за стаж за спеціальністю або винагорода за вислугу років (в окремих галузях промисловості);
- на підприємстві надбавки за вислугу років або одноразові винагороди (на підставі ст. 19 Закону України "Про підприємства в Україні");
- надбавка за вислугу років державним службовцям:
понад 3 роки - 10%, понад 25 років - 40% посадового окладу з урахуванням доплат за ранг і залежно від стану державної служби (ст. 33 Закону України "Про державну службу");
...Подобные документы
Громадяни України в сфері трудових правовідносин, умови набуття ними статусу працівників. Визначення поняття суб'єкта трудового права України. Класифікація суб'єктів трудового права: власник або уповноважений ним орган як суб'єкт трудового права.
курсовая работа [52,9 K], добавлен 14.12.2009Поняття, предмет, система та джерела трудового права України. Правові ознаки, якими характеризується наймана праця. Трудові правовідносини, їх склад та особливості. Поняття, сторони, зміст та види трудового договору, порядок його укладення та зміни.
контрольная работа [61,5 K], добавлен 13.06.2016Історія становлення міжнародного трудового права, яка пов'язана з формуванням класу найманих працівників. Мета міжнародно-правового регулювання праці. Регулятивна, правоохоронна та інтеграційно-корпоративна функції права. Джерела трудового права.
реферат [80,8 K], добавлен 17.02.2011Поняття суб'єкта трудового права України, якими є: трудовий колектив, його органи та організації (профспілки, страйкові комітети, товариські суди), власник, підприємство, органи державної влади. Законодавчі обмеження трудових прав державних службовців.
курсовая работа [51,5 K], добавлен 02.04.2011Предмет трудового права - общественные отношения, связанные с трудом. Предмет отрасли трудового права. Методы регулирования трудовых и непосредственно связанных с ними отношений. Специальные нормы дифференциации трудового права. Система трудового права.
шпаргалка [171,7 K], добавлен 11.12.2008Метод трудового права, сфера его действия, роль и функции. Цели и задачи трудового законодательства. Система отрасли и система науки трудового права, его место в системе права, соотношение со смежными отраслями. Тенденции развития трудового права России.
курсовая работа [29,9 K], добавлен 10.02.2011Предмет трудового права. Метод трудового права. Система права. Дифференциация трудового правыа. Особенности норм трудового права. Коллективный договор: содержание и порядок заключения. Регистрация коллективных договоров и соглашений. Трудовй договор.
шпаргалка [51,8 K], добавлен 24.11.2008Функции трудового права и его роль. Его понятие, предмет, метод и система. Соотношение трудового права со смежными отраслями права. Разграничение полномочий в сфере трудовых и связанных с ними отношений. Понятие, система и виды источников трудового права.
курсовая работа [28,1 K], добавлен 05.03.2010Понятие труда, его общественной организации и отрасли трудового права. Метод трудового права. Работодатель как субъект трудового права. Основные права и обязанности работника. Роль и функции трудового права, цель и задачи законодательства о труде.
контрольная работа [28,9 K], добавлен 09.09.2009Поняття та специфічні риси права соціального забезпечення, його суб'єкти та об'єкти, характеристика основних інститутів. Мета та методи соціального забезпечення, джерела та нормативні акти даного права. Правовідносини в сфері соціального забезпечення.
лекция [16,3 K], добавлен 16.03.2010Основні права, свободи та обов'язки іноземців, відповідальність за порушення українського законодавства. Система організаційно-правових та інституціональних засад забезпечення працевлаштування іноземців в Україні. Структура зайнятості іноземців.
курсовая работа [62,8 K], добавлен 15.06.2016Основное понятие, сущность и предмет трудового права Российской Федерации, его нормы и главные принципы. Сфера действия норм трудового права. Особенности метода правовых отношений. Соотношение трудового и смежных отраслей права Российской федерации.
курсовая работа [36,1 K], добавлен 23.11.2008Аналіз принципів трудового права України. Розгляд основних причин припинення трудових відносин. Суб’єкт права як учасник суспільних відносин: підприємства, державні органи. Характеристика державних органів, виступаючих суб'єктами трудового права України.
контрольная работа [46,2 K], добавлен 24.03.2013Поняття екологічного права. Предмет та методи екологічного права України. Принципи екологічного права. Об'єкти і суб'єкти екологічного права. Система екологічного права. Екологічне право як галузь права.
курсовая работа [21,8 K], добавлен 12.08.2005Право на працю та його гарантії. Право на відпочинок. Право на страйк. Трудові відносини. Законодавство України про працю. Колективний договір. Трудовий договір. Підстави та порядок припинення трудового договору. Оплата праці. Трудова дисципліна.
реферат [24,3 K], добавлен 12.02.2003Предмет галузі, характерні відрізняючи ознаки та функції трудового права. Особливості та елементи методу правового регулювання трудових правовідносин. Розмежування трудового та цивільно-правового договорів. Система галузі і система науки трудового права.
реферат [20,5 K], добавлен 01.05.2009Предмет, система и источники трудового права. Основные принципы правого регулирования труда. Средства обеспечения исполнения прав и обязанностей сторон трудового правоотношения. Система трудового права в зарубежных странах: Германия, Англия, США.
курсовая работа [47,8 K], добавлен 29.08.2013Поняття, предмет, метод, суб'єкти, джерела і принципи міжнародного торгового права. Міжнародне торгове право як підгалузь міжнародного економічного права. Головні принципи міжнародної торгівлі. Порядок укладення міжнародних торгівельних договорів.
реферат [26,3 K], добавлен 28.02.2010Источники трудового права как выражение норм трудового права. Построение системы источников по отрасли трудового права. Предмет трудового права - общественные отношения, связанные с трудом на производстве. Индивидуальный и коллективный трудовой договор.
реферат [38,9 K], добавлен 25.09.2014Трудовые отношения как предмет трудового права. Его общие и правовые функции. Нормы и принципы, источники, объекты и субъекты трудового права. Особенности трудового соглашения. Содержание, сроки и документы, необходимые для заключения трудового договора.
презентация [389,5 K], добавлен 14.10.2014
