Кримінальне право та кримінальні відносини

Під простим одиничним злочином в теорії кримінального права розуміється злочин, який характеризується відносною нескладністю законодавчого визначення його об'єктивних та суб'єктивних елементів.

Найбільш точною є класифікація простих одиничних злочинів, яка запропонована академіком Ю. Бауліним. Він виділяє такі види простих одиничних злочинів: 1) злочини з одним діянням, так звані злочини з формальним складом (наприклад, завідомо неправдиве показання, погроза вбивством тощо); 2) злочини з двома діяннями, що передбачені законом як обов'язкові (наприклад, зґвалтування (зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи); 3) злочини з двома чи більше діяннями, що передбачені в законі як альтернативні (наприклад, державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України); 4) злочини з одним діянням і одним наслідком, так звані злочини з матеріальним складом (наприклад, таким злочином є кра-діжка: одна дія - таємне викрадення майна й один наслідок - майнова шкода власнику; вбивство, в якому дія (бездіяльність) спри-чиняє смерть потерпілого); 5) злочини з одним діянням та декількома наслідками, які передбачені в законі як альтернативні (наприклад, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину).

Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об'єктивні та суб'єктивні сторони вчиненого. Як правило, виділяються такі види ускладнених одиничних злочинів: триваючі, продовжувані, складені злочини.

Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією чи бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу.У КК передбачена кримінальна відповідальність за багато триваючих злочинів. Це ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів (ст. 264), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212) тощо.

Продовжуваний злочин.Таким визнається злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, спрямованих на єдину мету, що складають єдиний злочин. У ч. 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, що складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців, давання-одержання хабара, статеві злочини та в інших випадках.

Продовжуваному злочину властиві такі ознаки:

1) він складається з двох або більшої кількості самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;

2) усі ці діяння об'єднані єдиним наміром і прагненням досягти спільної, кінцевої мети;

3) тому вони й розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин;

4) продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.

Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першого із декількох тотожних діянь. Тотожними є однакові за ознаками складу злочину діяння. Закінченням продовжуваного злочину є момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення тієї спільної, єдиної мети, якої прагнув досягти винний.

Складений злочин (складний) - це злочин, який складаєть-ся з двох або біль-шої кількості злочинних діянь, кожне з яких, якщо розгляда-ти їх ві-д-о-кремлено (ізольовано), є єдиним самостійним злочином, але вна-слідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.

У КК такі злочини передбачено в багатьох статтях. Наприклад, розбій - ст. 187 КК, який складається з насильства над особою (погроза вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном. Можна визначити такі ознаки складеного злочину:

1) він складається з двох або більшої кількості злочинних діянь;

2) кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати його ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;

3) окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їхніх зв'язків, поширеності розглядаються законодавцем як єдиний одиничний злочин;

4) одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції закону як єдиний складений злочин.

Множину злочинів слід відрізняти від одиничних злочинів. За наявності складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної чи реальної сукупності застосовуються дві чи більше статей КК - залежно від того, скільки злочинів належить до цієї сукупності. Така кваліфікація зумовлена тим, що складений злочин розглядається законом як єдиний злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більша кількість злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

25 Поняття і ознаки множинності злочинів. Види множинності злочинів

Множинність злочинів - це вчинення особою двох чи більшої кількості суспільно небезпечних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.

Загальні ознаки множинності злочинів

1. Якщо вчиняються два чи більша кількість злочинів, це значить, що заподіюється шкода чи ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин.

2. Скоєння однією особою чи співучасниками двох або більшої кількості злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь.

3. Учинення двох, а часто й більшої кількості злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності.

4. Множинність - одне з поширених явищ у структурі та динаміці злочинності.

Передбачені у розділі VІІ Загальної частини КК повторність, сукупність та рецидив злочинів є окремими формами (видами) множинності злочинів, кожна з яких має специфічний кримінально-правовий зміст. Водночас цей зміст визначений у КК таким чином, що деякі із цих форм не виключають одна одну. Тому вчинення особою двох або більше злочинів може за відповідних умов утворювати сукупність і повторність (наприклад, вчинення грабежу особою, яка раніше вчинила крадіжку), повторність і рецидив (наприклад, вчинення вимагання особою, яка має судимість за шахрайство) (п. 2 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 “Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки”).

Види(форми, прояви) множинності злочинів:

1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32). Учинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

2. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох чи більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33). За сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

3) Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34).

В. Чубарєв виділяє ще два види множини злочинів: фактичну та юридичну.

Фактична множинність має місце, коли об'єктивно існує множинність злочинної діяльності, проте завдяки тому, що за підставами, передбаченими у кримінальному законі (ч.1 ст. 44 КК), раніше вчинений злочин вважається нібито не існуючим, фактично існуюча множинність злочинних діянь свого юридичного відтворення не находить. Цей різновид множинності більше цікавить кримінологію.

Юридична множинність має місце, коли кожний із злочинів, що утворюють множинність, одночасно зберігає свою юридичну значимість на момент розгляду справи судом.

Практичне значення множинності злочинів полягає в тому, що види множини беруться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, у вирішенні питання можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

26. Добровільна відмова при співучасті, її особливості та вплив на кримінальну відповідальність співучасників злочину

У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 КК. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або не усунення перешкод вчиненню злочину.

У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

Особливості добровільної відмови співучасників обумовлені фактом спільного вчинення злочину, а специфіка правової оцінки їхніх дій за обставин добровільної відмови визначається характером і ступенем участі кожного з них у злочині, що готується чи вчиняється. Умови звільнення від кримінальної відповідальності виконавця за таких обставин істотно відрізняються від умов такого звільнення інших співучасників -- організатора, підбурювача, пособника. При цьому добровільна відмова одних співучасників має певне юридичне значення для оцінки дій інших. Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, у свою чергу, не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконавця.

Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови організатора, підбурювача чи пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов: відвернули вчинення злочину; своєчасно повідомили відповідні органи.

27. Відповідальність співучасників при незакінченому злочині та у злочинах із спеціальним суб'єктом

Кримінальна відповідальність за готування до злочину та замах на злочин настає за статтями 14 або 15 КК і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне кримінальної відповідальності, згідно з ч. 2 ст. 14 КК. Коли замах на злочин невеликої тяжкості також позбавлений суспільної небезпечності, відповідальність за нього не виникає відповідно до ч. 2 ст. 11 КК. Якщо не є злочином закінчене діяння, що формально має ознаки будь-якого злочину, воно через малозначність не становить суспільної небезпеки, не тягне кримінальної відповідальності.

Не є злочином і замах, який не містить суспільної небезпечності (наприклад, замах на знищення чи пошкодження майна, що не становить цінності, якщо винний це усвідомлює).

Підставою відповідальності за готування до злочину та за замах на злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину та замаху на злочин є склад незакінченого злочину, відповідно - склад готування до злочину чи склад замаху на злочин.

На відміну від положень чинного КК України, питання про кваліфікацію дій осіб, винних у готуванні чи замаху на злочин, законодавчо раніше чітко не визначалося.

Теорія кримінального права виробила такі правила кваліфікації попередньої злочинної діяльності:

1) для кваліфікації скоєного як готування до злочину чи замаху на злочин слід встановити наявність усіх ознак складу відповідного закінченого злочину з врахуванням незавершеності об'єктивної сторони;

2) попередня злочинна діяльність кваліфікується за тією самою статтею Особливої частини, що й відповідний закінчений злочин;

3) формула кваліфікації попередньої злочинної діяльності повинна включати посилання на ч.1 ст.14 чи ч.2 (3) 15 КК й норму Особливої частини КК;

4) якщо особа вчиняє замах на злочин шляхом бездіяльності то при кваліфікації необхідно посилатися на ч.1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах. Це пов'язано з тим, що ч.2 і ч.3 ст.15 КК передбачає лише замах у вигляді дії і тому неможлива кваліфікація посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності.

ст. 17 КК передбачає добровільну відмову при незакінченому злочині.

Згідно з ч. 2 ст. 18 КК спеціальний суб'єкт злочину має місце там, де злочин може вчинити лише певна особа. Таким чином, спеціальний суб'єкт - це суб'єкт злочину, який крім загальних ознак (осудності й віку) наділений ще і додатковими ознаками, що і визначають його відповідальність за відповідною статтею КК (наприклад, службова особа, військовослужбовець тощо). Характерною ознакою злочину із спеціальним суб'єктом є те, що їх можуть вчинити лише особи, наділені ознаками спеціального суб'єкта.

Характеристика спеціального суб'єкта і його відповідальності:

а) суб'єктом злочину з спеціальним суб'єктом може бути лише особа, якій властиві ознаки спеціального суб'єкта (наприклад, суб'єкт отримання хабара - це тільки службова особа, ознаки якої описані в примітках до статей 364 та 368);

б) звідси випливає, що виконавцем злочину з спеціальним суб'єктом може бути тільки цей спеціальний суб'єкт;

в) спираючись на висловлені вище положення, слід визнати можливість співучасті осіб, що не є спеціальними суб'єктами, у злочинах з спеціальним суб'єктом;

г) у таких випадках особи, що не мають ознак спеціального суб'єкта, можуть виступати як організатори, підбурювачі, пособники того злочину, виконавцем якого є спеціальний суб'єкт;

ґ) тому ці співучасники несуть відповідальність за тією статтею КК, що передбачає злочин, вчинений виконавцем - спеціальним суб'єктом. Наприклад, приватна особа, що організувала давання-одержання хабара, несе відповідальність за ч. 4 ст. 27 і за відповідною частиною ст. 368;

д) якщо ж злочин із спеціальним суб'єктом характеризується тим, що частина його об'єктивної сторони може бути виконана особою, яка не є спеціальним суб'єктом, останній підлягає відповідальності як співвиконавець (наприклад, жінка, яка за допомогою фізичного насильства або погроз сприяє ґвалтівнику у вчиненні зґвалтування, несе відповідальність як співвиконавець злочину, передбаченого ст. 152).

28. Ексцес виконавця злочину та його вплив на кримінальну відповідальність співучасників злочину. Види ексцесу

Ексцес виконавця - вихід у своїх діях співучасника (виконавця) за межі задуманого усіма співучасниками.

Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Ним вчинені дії, які виходять за межі угоди, що відбулася між ними. Таким чином, ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець.

Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема, на кваліфікацію дії виконавця.

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасниками злочин ніби "переростає" у більш тяжкий. Наприклад, співучасники домовилися вчинити крадіжку, а виконавець змушений був застосувати насильство при вилученні майна, тому що зненацька застав у квартирі потерпілого, і тим самим вчинив вже не крадіжку, а грабіж чи розбій.

У цих випадках виконавець несе відповідальність за більш тяжкий злочин, що він вчинив. У нашому випадку виконавець буде нести відповідальність, скажімо, за розбій (внаслідок застосованого ним насильства з метою заволодіння майном крадіжка "переросла" у розбій), тобто за ст. 187, інші співучасники будуть відповідати за співучасть у крадіжці, тобто за ст. 185 (з посиланням у разі необхідності на відповідну частину ст. 27).

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин і за той, що був наслідком його ексцесу. Наприклад, співучасники задумали вчинити крадіжку. Виконавець, увійшовши до квартири, застав там її хазяйку і, застосувавши фізичне насильство, зґвалтував її, а потім, скориставшись тим, що потерпіла втратила свідомість, викрав майно. У цьому випадку виконавець вчинив два злочини - (крадіжку і зґвалтування), співучасники ж несуть відповідальність тільки за крадіжку.

Таким чином, співучасники як при кількісному, так і при якісному ексцесі виконавця за ексцес відповідальності не несуть (оскільки цей злочин не охоплювався їх умислом). Вони відповідають лише в межах змови, що відбулася між ними, тобто за той злочин, що ними спільно було задуманий. У частині 5 ст. 29 зазначено, що співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їх умислом.

Іноді поняття ексцесу виконавця намагаються підмінити більш широким поняттям - ексцес співучасника, вважаючи, що "автором" ексцесу може бути не лише виконавець злочину, але й будь-який інший співучасник. При цьому, однак, не враховується, що стосовно ексцесу (до того злочину, що саме і складає зміст ексцесу) будь-який співучасник є виконавцем, оскільки саме він вчиняє дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину, який є наслідком ексцесу. Тому правильно говорити не про ексцес співучасника, а про ексцес виконавця.

29. Поняття причетності до злочину та її види

Причетність до злочину - це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов'язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

На підставі положень частин 6 і 7 ст. 27 КК, з урахуванням теорії і сформованої практики, виділяються такі види причетності до злочину:

1) Заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завершення) злочину) приховування злочину.

2) Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом.

3) Заздалегідь не обіцяне потурання злочину.

Заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення злочину) недонесення про злочин.

Причому перші три види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Що ж стосується недонесення, то воно законом взагалі злочином не вважається.

2. Приховування злочину - це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. Причому мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Це, наприклад, випадок, коли вбивця в закривавленому одязі після вчинення злочину прийшов до свого знайомого і, розповівши про те, що трапилося, попросив дати йому інший одяг, а закривавлений спалити, що знайомий і вчинив. Перед нами заздалегідь не обіцяне приховування як злочинця, так і слідів злочину. Такий приховувач несе відповідальність за ст. 396. Ця стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких або особливо тяжких злочинів. Приховування злочинів середньої або невеликої тяжкості кримінальній відповідальності не підлягає. Причому в силу ч. 2 ст. 396 не підлягають кримінальній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім'ї особи, яка вчинила злочин, а також її близькі родичі, коло яких визначається законом. Відповідно до п. 11 ст. 32 КПК ними вважаються батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

У статті 256 передбачена відповідальність за найбільш небезпечний вид заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій чи укриття їх злочинної діяльності. Закон встановлює, що за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинної організації та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також за заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності, винні підлягають покаранню у виді позбавлення волі на строк до п'яти років. Покарання посилюється від п'яти до десяти років позбавлення волі із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, якщо такі дії вчинені службовою особою або повторно.

Якщо ж таке приховування було обіцяне до початку чи в процесі вчинення злочину, але до його закінчення, таке приховування, як вже зазначалося, розглядається як співучасть у злочині у виді пособництва.

3. Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, - це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій сплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна. Мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворять, у силу ч. 5 ст. 27, пособництво. Придбання і збут, що не були заздалегідь обіцяні до закінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність за самостійний злочин за ст. 198 -як вид причетності до злочину (ч. 6 ст. 27). Даний злочин передбачає знання суб'єктом того, що придбане ним майно здобуто злочинним шляхом, тобто в результаті конкретного злочину, крадіжки, розбою тощо.

4. Потурання. Потурання виражається в тому, що особа, яка зобов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає: злочин відбувається. Наприклад, працівник міліції, знаючи про злочин, що готується, його не припиняє, хоча зобов'язаний був це зробити, а тому злочин вчиняється.

У Загальній частині КК прямо не встановлено відповідальність за потурання. Питання про відповідальність за потурання вирішується таким чином:

1) якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, тому що таке потурання є не що інше, як усунення перешкод вчиненню злочину чи сприяння приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27);

2) заздалегідь же не обіцяне потурання утворює собою у випадках, передбачених в Особливій частині КК, службовий злочин (зловживання службовим становищем - ст. 364, службова недбалість - ст. 367). Можлива і відповідальність за згаданою вище ст. 256, а також за ст. 426.

Таким чином, з закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки чи її відсутність дає можливість дати різну юридичну оцінку приховуванню, придбанню або збуту предметів, здобутих злочинним шляхом, і потуранню. Якщо ці дії (бездіяльність) були заздалегідь обіцяні - це пособництво злочину, якщо така обіцянка була дана після закінчення злочину, відповідальність настає за самостійний злочин у випадках, передбачених у КК.

4. Недонесення виражається у неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. На відміну від приховування, недонесення - це діяльність пасивна (чиста бездіяльність). Незалежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяно, чинним КК воно злочином не визнається. Лише у випадку, якщо в діях такої особи містяться ознаки іншого самостійного складу злочину, вона підлягає за нього кримінальній відповідальності. Так, наприклад, якщо така особа незаконно зберігала вогнепальну зброю, вона підлягає відповідальності за ст. 263, за недонесення ж про злочин, вчинений іншими особами, вона ні за яких умов не відповідає (ч. 7 ст. 27).

30. Форми співучасті, критерії їх виділення та характеристика

Питання про форми співучасті у злочині - це питання про організаційно-структурне оформлення співучасті. Форма співучасті - це спосіб об'єднання співучасників злочину з відповідним розподілом між ними ролей та стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою і характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину співучасть поділяється на: 1) просту (співвиконавство); і 2) складну (співучасть з розподілом ролей), тобто співучасть у власному розумінні слова.

За субєктивною ознакою залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі форми співучасті:

1) співучасть без попередньої змови;

2) співучасть за попередньою змовою.

За суб'єктивними ознаками, за стійкістю суб'єктивних зв'язків, стійкістю умислу ст. 28 розрізняє вчинення злочину різними злочинними групами:

а) вчинення злочину групою осіб;

б)вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

в)вчинення злочину організованою групою; г)вчинення злочину злочинною організацією.

Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька виконавців без попередньої змови. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до діяльності ін виконавця вже в процесі вчинення злочину, але до його закінчення. Змова на вчинення злочину (на доведення його до кінця) має місце не до початку, а вже в ході злочину, коли хоча б один з виконавців почав його вчиняти. Дана форма співучасті передбачена в деяких статях КК як кваліфікуюча ознака злочину (наприклад, при зґвалтуванні - ст. 152, хуліганстві - ст. 296, у такому військовому злочині, як непокора, - ст. 402 та ін.). Якщо до особи, яка вчиняє хуліганство, приєднуються інші особи і разом з нею продовжують хуліганські дії, має місце дана форма співучасті і винні несуть відповідальність за ч. 2 ст. 296;

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Для цієї форми співучасті необхідна попередня змова співучасників на спільне вчинення злочину. Змова повинна мати місце до початку злочину. Ця змова може відбутися задовго до вчинення злочину, а може відбутися прямо перед злочином, але до замаху на нього. Закон не вимагає для цієї форми співучасті якої-не-будь стійкості, досить лише змови. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку в багатьох статтях КК (у всіх корисливих злочинах проти власності, у сфері обігу наркотичних засобі). Слід зазначити, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачено в статті Особливої частини КК, вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та ін злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. По-перше, для організованої групи потрібна участь хоча б 3 осіб, у той час як для групи, що діє за попередньою змовою, досить 2 учасників. Далі, необхідно, щоб учасники такої групи організувалися в стійке об'єднання. Така група припускає певну організаційну діяльність, яка може бути різноманітною: розподіл функцій між учасниками, наявність одного чи навіть декількох організаторів, залучення до групи більшого числа учасників, розроблення плану дій тощо. Саме створення організованої групи являє собою готування до злочину, що планували вчинити її учасники.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб, члени чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності ін осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Ієрархічне об'єднання учасників, що припускає ієрархію його членів або структурних частин. Друга найважливіша ознака злочинної організації - це зорганізованість дій для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, які описані в ст. 12. Саме створення злочинної організації й участь в ній утворюють закінчений злочин, що тягне за собою відповідальність у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК. Спец видами злочинних організацій є створення або участь у банді.

31. Пособник та кваліфікація його діянь. Інтелектуальне і фізичне пособництво

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

- зазвичай діє з непрямим умислом

- сприяла вчиненню злочину, шляхом:

· порадами чи вказівками (інтелектуальне пособництво)

· наданням засобів чи знарядь (фізичне)

· усунення перешкод

· заздалегідь обіцяла: переховувати злочинця, засоби чи знаряддя вчинення злочину, сліди злочину чи предмети здобуті злочинним шляхом; придбати чи збути такі предмети; іншим чином сприяти приховуванню злочину.

32. Підбурювач та кваліфікація його діянь. Відмінність підбурювання до злочину від діянь виконавця, організатора та пособника

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

- з об'єктивної сторони підбурювання характеризуються лише активними діями

- суб'єктивна сторона підбурювання: наявність у винного прямого умислу

Підбурювання має місце тоді, коли особа схиляє конкретну особу (осіб) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схиляння особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли не йдеться про конкретний злочин. Так само не Е підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до кримінального закону містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295)). Слід зазначити, що в окремих випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання не до вчинення конкретного злочину, а до зайняття злочинною діяльністю взагалі (наприклад, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304)). Однак у таких випадках інститут співучасті відсутній, і особа, що вчинила такі дії, визнається не підбурювачем, а виконавцем відповідного злочину.

33. Організатор злочину. Види організаторських дій та кваліфікація його діянь

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Організатором, злочину згідно з ч. 1 ст. 27 є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: 1) організувала вчинення злочину (злочинів);

2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням;

3) утворила організовану групу чи злочинну організацію;

4) керувала організованою групою чи злочинною організацією;

5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації;

6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може полягати зокрема у: а) наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують виконання таких дій; б) координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинення злочину, визначення послідовності вчинення злочинних дій, форми і порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення); в) забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.

Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов'язані з безпосереднім виконанням об'єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед самим його початком.

34. Поняття виконавця. Посереднє виконання злочину. Кваліфікація діянь виконавця

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.

Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27, є такі: 1) вона є суб'єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об'єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

В останньому випадку виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, або особисто виконує лише частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або всі такі дії виконують інші особи, які в силу певних передбачених законом обставин не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Вказаними обставинами є такі, за наявності яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності: а) взагалі - через неосудність особи (ч. 2 ст. 19) чи недосягнення него віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (ст. 22), або б) за вчинення даного злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб'єктом). Такими обставинами не можуть бути визнані передбачені кримінальним законом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності (так звані компромісні або пільгові норми).

У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не піддягають кримінальній відповідальності за скоєне, зазначені особи у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину - співучасник, який фактично діє як організатор, пособник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ними діяння як за об'єктивними, так і суб'єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визнається суб'єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб'єктами злочину.

35. Поняття співучасті у злочині, її суб'єктивні і об'єктивні ознаки

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Об'єктивні ознаки:

- співучасть може бути лише тоді, коли у вчиненні злочину беруть участь 2 або більше осіб;

- співучасть - діяльність спільна.

Суб'єктивні ознаки:

- це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину (спільність психічної діяльності кожного)

Інтелектуальна ознака умислу при співучасті:

- співучасник усвідомлює сусп. небезпечний характер не тільки свого діяння, але сусп. небезпечне діяння, яке вчиняє виконавець;

- співучасник передбачає, що в результаті дій виконавця настане сусп. небезпечний наслідок.

Вольова ознака:

- бажанні або допущенні всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату.

36. Мотив та мета злочину, стан афекту як факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину

Мотив злочину - це обумовлені певними потребами й інтересами внутрішні спонуки, які викликають у особи рішучість вчинити злочин і якими вона керується при його вчиненні. Отже, мотив є рушійною силою злочинної поведінки людини, він передує злочину і значною мірою визначає суспільну небезпеку особи злочинця і вчиненого ним діяння. Мотив як ознака суб'єктивної сторони складу злочину притаманний лише умисним злочинам, в яких стосується як діяння, так і його наслідків. У необережних злочинах природа мотиву порівняно з умисними злочинами інша. Це лише мотиви суспільно небезпечної поведінки, яка, попри бажанню особи, призводить до суспільно небезпечних наслідків. Іншими словами, в необережних злочинах можна говорити про мотиви, які штовхнули особу на певну поведінку, але не на злочин, оскільки злочинного результату свідомість винуватого не припускає.

У кримінальному праві мотиви вчинення злочину поділяються на мотиви низького характеру і мотиви, які позбавлені цього моменту. До перших належать корисливість, садистські нахили, хуліганські мотиви тощо. Інші можливі - це неправильно сприйняті інтереси держави, суспільства, окремих юридичних і фізичних осіб, вчинення злочинів з мотивів наявності тяжких особистих, сімейних чи інших обставин тощо. Якщо характер мотиву не врахований у конкретному складі злочину, а вказаний у ст. 66, 67 КК України, які містять обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, його враховує суд при призначенні покарання.

Мотив як конструктивна ознака основного складу злочину прямо вказаний і має бути обов'язково встановлений у злочинах, передбачених ст. 148 (підміна дитини), 172 (грубе порушення законодавства про працю), 219 (доведення до банкрутства), 232 (розголошення комерційної таємниці), 364 (зловживання владою або службовим становищем) КК України тощо. Інколи мотив випливає з сутності злочинів, хоча прямо і не вказаний у диспозиції відповідної статті КК України. Так, немає вказівки на мотив корисливості у диспозиціях ст. 185-191 КК України, які передбачають відповідальність за посягання на власність, але без мотиву корисливості не може бути крадіжки (ст. 185 КК України), шахрайства (ст. 190 КК України) тощо.

У деяких випадках вказівка на мотив створює кваліфікований склад злочину. Наприклад, корисливі й хуліганські мотиви роблять умисне вбивство кваліфікованим (пп. 6, 7 ч. 2 ст. 115 КК України), корисливий мотив робить кваліфікованим незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ч. 2 ст. 146 КК України), завідомо неправдиве показання (ч. 2 ст. 384 КК України) тощо.

Мета злочину - це уявна модель майбутнього результату, те, до чого прагне особа, вчиняючи злочин. Отже, якщо мотив - це спонука, то мета - це бажаний кінцевий результат злочинної діяльності. Мотив і мета тісно пов'язані між собою. Формування мотиву одночасно означає й постановку певної мети. Мотив - рушійна сила, яка веде суб'єкта злочину до досягнення певної мети.

Водночас мотив і мета - поняття, що не збігаються, бо відображають різні аспекти психічного ставлення особи до вчиненого діяння. Мотив відповідає на питання - чому особа вчинила злочин, мета - до чого прагнув винуватий. Можна сказати, що мета злочину виникає на ґрунті злочинного мотиву і разом вони створюють ту основу, на якій народжується вина.

Мета - ознака лише злочинів з прямим умислом, вона вказана як обов'язкова (конструктивна) ознака, зокрема, у ст. 113, 127, 199, 307, 376, 447 КК України. У деяких випадках сутність мети випливає з тексту диспозиції. Наприклад, дії, передбачені у ст. 209 КК України, мають метою легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або приховування чи маскування незаконного походження вказаних предметів, чи володіння ними, прав на них тощо.

Емоційний стан - це певні психічні переживання, за наявності яких особа вчинює злочин. Як правило, емоційний стан особи характеризується підвищеним збудженням, в ньому домінують страх, ненависть, виклик громадській думці тощо. Кримінально-правове значення закон відводить лише стану сильного душевного хвилювання, так званому фізіологічному афекту, у стані якого вчиняється злочин. У таких випадках злочин вважається привілейованим. Водночас такий афект, тобто сильне короткочасне емоційне збудження, що звужує можливості нормального функціонування інтелектуальної та вольової сфер психіки людини, але не затьмарює свідомість повністю (що характерно для так званого патологічного афекту), має бути таким, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання передбачено в ст. 116 КК України (умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання) і в ст. 123 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання).

37. Випадок (казус). Його відмінність від злочинної недбалості

Від злочинної недбалості треба відрізняти поняття “випадок” (“казус”). Особливо поширений “випадок” у справах із заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини, виробничого травматизму, порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту.

“Випадок” - це такий психічний стан особи, за якого вона не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, не повинна була чи (і) не могла їх передбачити. Випадок виключає вину в поведінці особи.

При визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов'язку та можливості особи передбачити суспільно небезпечні наслідки. Обов'язок або повинність передбачити наслідки (“повинна була”) в теорії кримінального права називають об'єктивним критеріємзлочинної недбалості; можливість передбачення (“могла”) - суб'єктивним критерієм. Для констатації злочинної недбалості необхідно сполучення об'єктивного та суб'єктивного критеріїв.

Обов'язок бути уважним і обачливим під час здійснення певних дій, передбачити настання їхніх небезпечних наслідків може випливати із вимог законів, спеціальних правил (інструкцій, положень), які регулюють певну службову чи професійну діяльність, а також із загальновизначених норм людського спілкування. Вирішальне значення має встановлення фактичної можливості особи передбачити вказані в законі наслідки. Ця можливість пов'язується: по-перше, з індивідуальними якостями особи (вік, освіта, ступінь підготовленості та кваліфікації, знання загальних і спеціальних правил обережності, наявність життєвого та професійного досвіду, стан здоров'я тощо); по-друге, з тією конкретною ситуацією, в якій діяла ця особа.

На відміну від необережності, “випадок” характеризується відсутністю об'єктивного чи суб'єктивного критеріїв, які визначають необережність як вид вини, або одночасною відсутністю цих критеріїв.

Так, поняттям “випадок” охоплюється ситуація, коли, незважаючи на наявність у особи обов'язку передбачити суспільно небезпечні наслідки (об'єктивного критерію), вона, внаслідок певних обставин, не має реальної можливості їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій). Випадкове спричинення суспільно небезпечних наслідків може бути зумовлено також відсутністю тільки об'єктивного критерію необережності - обов'язку передбачити суспільно небезпечні наслідки.

38. Поняття та види помилок у кримінальному праві. Їхній уплив на кримінальну відповідальність

Помилка у кримінальному праві - це неправильне уявлення особи про дійсний юридичний або фактичний характер учиненого нею діяння та його наслідки.

Характер помилки може значно вплинути на правильне встановлення дійсного змісту суб'єктивної сторони злочину, а також на вирішення питання про правову оцінку вчиненого. Залежно від змісту неправильного уявлення особи розрізняють два види помилки: юридичну та фактичну.

Юридична помилка - це неправильне уявлення особи про юридичну природу вчиненого діяння, його правову оцінку та наслідки.

Тому далі розглянемо один з видів саме помилок у кримінальному праві - юридичну помилку.

В кримінально-правовій теорії такий вид помилки іноді називають помилкою в праві". Юридичну помилку, як правило поділяють на 3 види: помилка в злочинності діяння, помилку в кваліфікації злочину, помилку у виді та розмірі покарання. Така позиція має право на існування, але вважаємо за доцільне виділити чотири види таких помилок, враховуючи, що помилка в злочинності діяння підрозділяється на два підвиди, які мають самостійне кримінально-правове значення:

1) Помилка особи у злочинності власного діяння та його можливих наслідків.

Так, особа вважає, що його дії злочинні і тягнуть кримінальну відповідальність, тоді як вони Кримінальним кодексом не передбачені. Наприклад, особа вважає, що порушення правил дорожнього руху, що призвело до заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень є злочином. Однак кримінально-правова заборона такого діяння відсутня, і воно визнається адміністративним правопорушенням. Діяння, передбачене кримінальним законом, не може тягнути кримінальну відповідальність внаслідок відсутності протиправності як обов'язкової ознаки злочину.

Тому при такій помилці особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

2) Помилка особи у незлочинності власного діяння та його можливих наслідків.

Така помилка наявна, коли особа думає, що вчинене їм діяння не тягне кримінальної відповідальності, але Кримінальний кодекс відносить таке діяння до злочинів. Але можливі ситуації, коли особа, що порушила кримінально-правову заборону, не тільки не знала про неї, але і не могла знати в тих умовах, у яких вона знаходилася в момент порушення цієї заборони (знаходилася у закордонному відрядженні чи була важко хворою та в інших випадках). У таких випадках кримінальна відповідальність повинна виключатися унаслідок відсутності вини.

3) Помилка винної особи в кваліфікації вчиненого злочину.

Так, наприклад особа вчиняє крадіжку майна з магазину та вважає, що його дії охоплюються ч.3 ст. 185 КК (вчинення крадіжки шляхом проникнення в приміщення), але слідчий кваліфікує його дії як крадіжка вчинена у великих розмірах (ч.4 ст. 185 КК). Така помилка особи, як правило, не впливає на кваліфікацію і тягне кримінальну відповідальність особи.

4) Помилка у виді чи розміру покарання.

Така помилка не впливає на відповідальність, тому що вид і розмір покарання перебувають за межами суб'єктивної сторони.

Фактична помилка - це неправильне уявлення особи про обставини, що утворюють об'єктивні ознаки конкретного складу злочину.

У теорії кримінального права переважно виділяють такі види фактичних помилок:

· помилка в ознаках об'єкта злочину (помилка в суспільних відносинах, помилка в предметі злочину, помилка в потерпілому від злочину);

· помилка в ознаках об'єктивної сторони злочину (помилка в засобах вчинення злочину, помилка в розвитку причинного зв'язку, помилка в суспільно небезпечних наслідках, помилка при „відхиленні в дії”).

Помилка в об'єкті, на нашу думку, має такі види:

· помилка в суспільних відносинах, тобто безпосередньо в об'єкті злочину;

· помилка в предметі злочину;

· помилка в потерпілому від злочину.

Така класифікація випливає із конструкції об'єкта злочину, як елементу складу злочину. Всі ці види помилок пов'язані між собою. Тому цілком ймовірними є варіанти, коли співпадають помилка в суспільних відносинах і помилка в предметі злочину або помилка в потерпілому від злочину. Враховуючи формулювання питань, викладених в плані, розглянемо спочатку помилку в об'єкті та предметі злочину.

Помилка в суспільних відносинах, тобто безпосередньо в об'єкті злочину поділяється, на думку М. Коржанського, на помилку в родовому, видовому та безпосередньому об'єкті. Вважаємо за основу взяти цю класифікацію, але при цьому виключити помилку у видовому об'єкті, зважаючи на спірність цього об'єкта в теорії кримінального права.

При помилці в родовому об'єкті:

а) скоєне кваліфікується як замах на заподіяння шкоди об'єкту, стосовно якого був спрямований умисел.

б) якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості визначити родову належність об'єкта посягання, то скоєне кваліфікується як закінчений злочин - посягання на той об'єкт, якому фактично заподіяна шкода.

в) якщо виникає помилка в потерпілому як різновид помилки в родовому об'єкті скоєне кваліфікується за сукупністю: як замах на заподіяння шкоди об'єкту, стосовно якого був спрямований злочин, та закінчений злочин - посягання на той об'єкт, якому фактично заподіяна шкода.

Помилка в безпосередньому об'єкті поділяється на два підвили:

а) помилка в основному безпосередньому об'єкті. В такій ситуації особа, бажає завдати шкоду одному основному безпосередньому об'єкту, але реально завдає іншому тотожному основному безпосередньому об'єкту.

б) помилка в додатковому безпосередньому об'єкті.

1) вчинення злочину з абсолютно непридатними засобами. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину, зокрема настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, спроба отруїти людину водою, зібраною на кладовищі, яку особа помилково вважає отрутою).

При цьому особа через свою повну неосвіченість не розуміє, що ці засоби не можуть завдати шкоди іншій особі або використовує забобонні засоби (ворожба, закляття)і тому вона не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

...