Господарські договори

Поділ майна, що є у спільній власності учасників і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку встановленому Цивільним Кодексом.

Учасник, який вніс у спільну власність річ визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати у судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.

З моменту припинення договору простого товариства, його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб.



Відмова учасника від участі в договорі простого товариства та розірвання договору

Учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у строковому договорі простого товариства не пізніше як за три місяці до виходу з договору.

Учасник договору простого товариства укладеного на визначений строк, або договору, у якому досягнення мети визначено як скасувальна умова, має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з відшкодуванням іншим учасникам реальних збитків, завданих розірванням договору.

Якщо договір простого товариства не був припинений за заявою учасника про відмову у подальшій у ньому участі або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників, участь в договорі якого припинилася, відповідає перед третіми особами, за спільними зобов'язаннями, які виникли у період його участі в договорі простого товариства як учасника договору.

Установа

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією особою або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками). Юридична особа вважається створеною з дня Ті державної реєстрації.

Вимоги до змісту установчих документів

У статуті вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені Цивільним кодексом або іншими законами.

У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спеціальної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо інші вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені іншим законом.



ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ ТА ДІЄЗДАТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, (цивільну правоздатність) як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу -- ліцензії.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає відповідно до змісту установчих документів.

Юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Припинення юридичної особи

Юридична особа притіняється в результаті переданим всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -- правонаступникам) злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.



Ліквідація юридичної особи

Юридична особа ліквідується:

· за рішенням її учасників або органу юридичної особи уповноважена на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

· за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи може бути пред'явлена до суду органом, що здійснив державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Порядок ліквідації юридичної особи

Ліквідація проводиться ліквідаційною комісією. Складається ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених до нього кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи провадиться у порядку черговості за винятком кредиторів четвертої черги, виплата яким провадиться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

· у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів забезпечені заставою чи іншим способом;

· у другу чергу задовольняються вимоги працівників пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної творчої діяльності;

· у третю чергу задовольняються щодо податків і зборів (обов'язкових платежів);

· у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги кредиторів після спливу строку встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняється з майна юридичноїособи, яку ліквідують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів заявлених своєчасно.



ПОНЯТТЯ ПРАВА ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

Право промислової власності -- це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, передане на договірній основі юридичній особі.

Право інтелектуальної власності є непорушним.

Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків передбачених законом.

1. Право інтелектуальної власності та право на річ не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

Об'єкти прав інтелектуальної власності

Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарської діяльності визнаються:

· винаходи та корисні моделі;

· промислові зразки;

· сорти рослин та породи тварин;

· торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

· комерційне (фірмове) найменування;

· географічне зазначення; комерційна таємниця;

· комп'ютерні програми;

· інші об'єкти зазначені законом.

Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на зазначені об'єкти визначаються Цивільним кодексом України.

Правова охорона винаходів, корисних моделей та промислових зразків

Право власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом.

Відносини суб'єкта господарювання, що є роботодавцем для винахідника або автора, щодо прав одержання патенту і права використання об'єктів інтелектуальної власності регулюються законодавством України.

Використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є:

· виготовлення, пропонування для продажу, запровадження у господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону; застосування способу, що охороняється, або пропонування для застосування в Україні;

· пропонування для продажу, запровадження у господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з засобом, що охороняється відповідно до закону.

Суб'єктам господарювання належить право попереднього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка за умов передбачених Цивільним кодексом України.

Власник патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка



Правомочності щодо використання торговельної марки

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку передбачених законом.

Використання торговельної марки у сфері господарювання визначається:

· застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована;

· на упаковці товарів;

· у рекламі;

· друкованих виданнях;

· на вивісках під час показу експонатів;

· на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні;

· у проспектах;

· рахунках;

· на бланках та в іншій документації, пов'язаних з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Свідоцтво дає право його власникові забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.

Суб'єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні.

Суб'єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб'єкта господарювання.

У разі банкрутства право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта. Правомочності щодо використання торговельної марки, право на яку належить кільком особам.

Торговельна марка, право на яку належить кільком особам, -- це марка що відрізняє товари і послуги учасників об'єднання підприємств (торговельна марка об'єднання -- спільна торговельна марка) від однорідних товарів і послуг інших суб'єктів господарювання, або використовується спільно кількома суб'єктами в інших випадках, передбачених законом.

Правомочність суб'єктів господарювання щодо комерційного найменування

Юридична особа або громадянин -- підприємець може мати комерційне найменування. Громадянин -- підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я.

Відомості про комерційне найменування вносяться за його поданням до реєстрів, порядок яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було внесено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед яким-небудь іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

Правовій охороні підлягає як повне так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу. Якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки. Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу, його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.



Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин

Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять:

· особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

· майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;

· майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин засвідчені держаною реєстрацією.

· Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин є:

· автор сорту рослин, породи тварин;

· інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.

Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом є: право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин; виключне право перешкоджати використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання; інші права інтелектуальної власності встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать власнику патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Ліцензійний договір

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке дає їй право на використанняцього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, не виключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншій особі ліцензій на використання об'єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

Не виключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром права інтелектуальної у сфері що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

За ліцензійним договором (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію), на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійнім договорі визначаються:

вид ліцензії;

сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності;

конкретні права, що надаються за договором;

способи використання зазначеного об'єкта;

територія і строк, на які надаються права;

розмір, порядок та строк виплати плати за користування об'єкта права інтелектуальної власності та інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що ліцензійним договором надається не виключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, визначаються такими, що не надані ліцензіату.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про територію, на які поширюються надані права на використання об'єкта права, дія ліцензії поширюється на територію України.

Якщо у ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути фіксований максимальний тираж твору.



Зазначення походження товару

Вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження

Інформація про країну походження має знаходитися у доступному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам.

Забороняється використання суб'єктами господарювання напису (клейма) «Виготовлено в Україні» або аналогічно за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження.

Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Комерційною таємницею є: інформація, яка є секретом в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію



АНТИМОНОПОЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Правовою основою антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні є -- Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (Відомості Верховної Ради України. -- 1992. --№ 21. -- ст. 296), у якому визначені заходи держави по обмеженню і попередженню монополізму та недопущенню недобросовісної конкуренції та державного контролю за додержанням державного контролю за виконанням антимонопольного законодавства;26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Антимонопольний комітет України».

Монопольне становище

Монопольним становищем -- визнається, домінуюче на ринку становище підприємця, яке дає йому самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію певного товару на ринку. Ринковий товар -- це сфера обороту (обігу) товару однієї споживчої вартості, в межах якої визначається монопольне становище.

Відповідно до законодавства України монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Антимонопольний комітет може на певний вид товару зменшити відсоткову частку такого товару.

Зловживання монопольним становищем на ринку визнається:

· нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або нав'язування додаткових, що не відносяться до предмету договору, або товару непотрібного контрагенту;

· обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.

Монопольна ціна -- ціна встановлена, яка встановлюється підприємцем, що займає монопольне становище на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача;

· часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

· встановлення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

· встановлення дискримінаційних цін, (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

· встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на товари, що призводить до порушення прав споживачів;

· встановлення монопольно низьких цін, (тарифів, розцінок), що призводить до обмеження конкуренції.

Неправомірні угоди між підприємцями

Такими угодами визнаються угоди спрямовані на:

· встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок, надбавок (доплат), націнок;

· розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, з метою їх монополізації;

· усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших підприємців.

Дії чи бездіяльність органів державного управління, місцевих органів влади і управління, органів управління громадських організацій, а також асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань управлінських функцій, в межах наданих їм повноважень, що може проявлятися:

· в дискримінації підприємців -- заборона створення нових підприємств чи інших організаційно правових форм підприємств, чи встановлення обмежень на окремі види по виробництву певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

· примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

· прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

· встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону в інший;

· надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх в привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару;

· обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;

· встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців;

· схиляння суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншого суб'єкта господарювання є -- вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання учасника договору до невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань перед цім конкурентом шляхом надання або пропонування учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Дискримінацією підприємців також визнається укладення між органами влади і управління угод, створення структур державного управління, або наділення існуючих структур повноваженнями для впровадження вищезазначених дій.

Підкуп працівника постачальника -- це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за належне виконання або не виконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають із укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

Підкуп працівника покупця (замовника) -- це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків що випливають з укладеного або пов'язані з укладеним між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело чи могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.

Обмеження конкуренції

Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідки такі обмеження визнаються обґрунтованими у випадках:

· подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога надається без дискримінації інших суб'єктів господарювання;

· подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг;

· подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних витрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;

· здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

Обмеження монополізму в економіці

Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару, перевищує розмір встановлений законом.

Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов визначених законом.

У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють відносно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства

До суб'єктів підприємницької діяльності за порушення антимонопольного законодавства застосовуються такі види санкцій:

· майнова відповідальність -- настає за зловживання на ринку монопольним становищем, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління, недобросовісну конкуренцію -- штраф накладається антимонопольними, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті, органами;

· стягнення до державного бюджету прибутку за порушення антимонопольного законодавства -- застосовується Господарським (арбітражним) судом;

· оперитивно-господирські санкції -- примусовий поділ монопольних утворень застосовується Антимонопольним комітетом;

· скасування ліцензій -- припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності, застосовуються відповідними органами влади і управління;

· примусовий поділ монопольних утворень -- застосовується антимонопольними органами.

Зазначена санкція не застосовується у випадках:

· неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

· наявність тісного технологічного зв'язку підприємства з підрозділами, якщо частка в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання) складає менше ЗО %.



ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Зовнішньоекономічна діяльність це діяльність, яка в процесі її здійснення суб'єктами підприємництва потребує перетинання митного кордону України майном, яке визначається сукупністю речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у виробничій діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів або робочою силою.

Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами господарювання визначаються Цивільним кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність по своїх зобов'язаннях в межах цього майна, крім випадків передбачених законодавством.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є:

· господарські організації -- юридичні особи, створені відповідно до цивільного кодексу, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку;

· громадяни України, особи без громадянства та іноземці, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

· філії, представництва, інші відокремлені підрозділи, утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Види зовнішньоекономічної діяльності, перелік зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються на території України, умови та порядок їх здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, а також перелік товарів (робіт, послуг), заборонених для експорту та імпорту, визначаються законом.

Зовнішньоекономічні договори (контракти)

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого дано Верховною Радою України.

Форма зовнішньоекономічного договору визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України. Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватись до договору (контракту), у разі не досягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

Зовнішньоекономічний договір (контракт), може бути визнаним не дійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України, або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України.

Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Держава здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке здійснюється відповідно до Митного кодексу України, закону про зовнішньоекономічну діяльність та інших законів, Єдиного митного тарифу та чинних міжнародних договорів.

Митний контроль на території спеціальних митних зон, регулюється окремими законами та чинними міжнародними договорами.

Валютний контроль зовнішньоекономічної діяльності

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських установах, розташованих на території інших держав.

Порядок відкриття валютних рахунків в установах банків на території інших держав регулюється законодавством відповідної держави. У разі відкриття валютного рахунку в банківській установі за межами України суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності зобов'язаний повідомити про це Національний банк України не пізніш, як у триденний строк. Порушення такої дисципліни тягне адміністративно-господарську відповідальність у порядку встановленому законом.

Відкриття валютного рахунку в установі банку за межами України суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, у статутному фонді якого є частка державного майна, здійснюється за погодженням з Фондом державного майна України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані надавати відомості про виконання своїх валютних рахунків податковим органам у порядку встановленому законодавством.

Валютною виручкою суб'єкти підприємницької діяльності після сплати всіх податків та обов'язкових платежів розпоряджаються самостійно.

Законом може бути запроваджено режим обов'язкового розподілу виручки між суб'єктами зовнішньоекономічних операцій.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть одержувати в іноземних фінансових установах валютні кредити на договірній основі. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України.

Якщо у статутному фонді суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності є частка державного майна, вони можуть укладати кредитні договори з іноземними фінансовими установами лише за згодою Фонду державного майна України.

Види майна, що не може бути предметом застави у разі одержання валютного кредиту в іноземній фінансовій установі, визначаються законом.



ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ

Інвестиційну діяльність в економіці України здійснюють іноземні інвестори. Такими інвесторами визнаються:

· юридичні особи, утворені за законодавством інших держав;

· іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України;

· міжнародні урядові та не урядові організації;

· інші держави;

· інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені законом.

На території України інвестори мають право здійснювати інвестиції у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і не рухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав, інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями.

Забороняється будь-яке обмеження видів іноземних інвестицій і може здійснюватися виключно законом.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах:

· участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами, чи громадянами або придбання частки в діючих господарських організаціях;

· створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;

· придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;

· придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;

· господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;

· придбання інших майнових прав;

· в інших формах не заборонених законом.

Відносини, що виникають у зв'язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на землю та інші природні ресурси в Україні, регулюються відповідно земельним та іншим законодавством України.

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземний конвертованій валюті та у гривнях, за згодою сторін, на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Державна реєстрація інвестицій здійснюється державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відмова у державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення законодавства України про іноземне інвестування. Відмову можна оскаржити в суді.

З метою забезпечення стабільності правового режиму іноземного інвестування встановлено такі гарантії для іноземних інвесторів:

· у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції;

· гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб;

· компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам; гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності;

· гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій;

· інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності.

У разі зміни законодавства про режим іноземного інвестування на вимогу інвестора у випадку і порядку визначених законом, застосовуються державні гарантії, які діяли на момент укладання інвестицій.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

Органи державної влади та їх посадові особи не мають права реквізувати іноземні інвестиції.

Іноземні інвестори мають право вимагати відшкодування збитків завданих їм незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади і управління, їх посадових осіб.

Державний захист прав суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

Такий захист за межами України здійснюється згідно з нормами міжнародного права., через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні представництва, які представляють інтереси України, а також в інший спосіб, визначений законом.

Держава вживає необхідних заходів у відповідь на дискримінаційні або недружні дії з боку інших держав, митних союзів або економічних угруповань які обмежують права та законні інтереси наших громадян та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

У випадках недобросовісної конкуренції до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або їх іноземних контрагентів застосовуються санкції відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність та інших законів.

Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо захисту національного виробника від демпінгового імпорту та спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробникам, а також визначено перелік видів товарів і послуг, експорт, імпорт та транзит яких через територію України заборонений.

Особливості вирішення зовнішньоекономічних спорів

Під міжнародними спорами, буквально, в міжнародному економічному праві вважаються спори між державами. Відносно нашої теми мають відношення питання міжнародного правового вирішення спорів, що виникають між юридичними і фізичними особами різних країн у процесі їхніх зовнішньоекономічних відносин.

В юридично-технічному розумінні практикуються такі способи вирішення спорів:

добрі послуги -- припускають участь у вирішенні спору, інших окрім спорящих, сторін, в завдання яких входять організація і налагодження контактів між спорящими сторонами;

посередництво -- означає активну безпосередню участь третіх сторін у переговорах між спорящими сторонами.

На підставі аналізу міжнародно-правових документів аналітики дійшли висновків щодо засобів, які найчастіше використовуються при розв'язанні спорів мирним шляхом при виконанні зобов'язань, що випливають з міжнародних економічних угод, належать дипломатичні переговори, посередництво, створювання погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнародному Арбітражі та у Міжнародному Суді Європейського Економічного Співтовариства.

Серед засобів вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Ефективність таких переговорів настає, якщо вони ведуться на основі взаємної поваги суверенітету сторін, їх рівності.

При розв'язанні спорів може брати участь і третя сторона. Участь якої вважаються добрими послугами.

Для розв'язання спорів можуть утворюватись погоджувальні комісії з рівною кількістю представників від сторін.

Спори між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть виникати з різних підстав і вони потребують свого розв'язання. У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., у сьомому розділі (ст. 38-39), записано, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними угодами.

У судах України можуть бути предметом розгляду будь-які спори якщо одна із сторін у справі є фізична особа або держава. У випадку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються у господарських судах. В Україні створено при Торгово-промисловій палаті зовнішньоекономічний третейський суд. 24 лютого 1994р. прийнято Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж» і Положення про Міжнародний комерційний арбітраж та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. Ці нормативно-правові акти становлять правову основу вирішення суперечок, пов'язаних з зовнішньоекономічною діяльністю.

Міжнародний комерційний арбітраж

До міжнародного комерційного арбітражу за згодою сторін передаються спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а також їхні спори з іншими суб'єктами права України.

Правовий статус Міжнародного арбітражного суду

Міжнародний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України є самостійною, постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду затверджує Торгово-промислова палата України.

Міжнародний комерційний суд вирішує:

· спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін спору знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їхні спори з іншими суб'єктами права України;

· спори, що стосуються відносин купівлі продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами чи послугами, перевезення вантажів і пасажирів, торгового представництва і посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну іншими результатами творчої діяльності, спорудження промислових та інших об'єктів, ліцензійних операцій, кредитно-розрахункових операцій, страхування, спільного підприємництва та інших форм промислової і підприємницької кооперації;

Міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого розгляду спори, віднесені до його юрисдикції в силу міжнародних договорів України.

Рішення міжнародного комерційного арбітражного суду виконуються сторонами добровільно у встановлені ним строки. Якщо строк виконання в рішенні не зазначено, воно виконується негайно. Невиконані в строк рішення виконуються відповідно до закону і міжнародних договорів. Голова суду може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечення вимоги.

Захист прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності Способи і механізм захисту прав та законних інтересів суб'єктів -- підприємців

Ринкові відносини не можуть існувати без конфліктних ситуацій між суб'єктами підприємницької діяльності. Не виконання чи не належне виконання сторонами договірних та інших зобов'язань, прав та обов'язків юридичних і фізичних осіб породжують господарські спори (суперечки).

Для вирішення господарських спорів фізичні і юридичні особи мають право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України можуть бути:

· визнання права;

· визнання правочину не дійсним;

· припинення дії, яка порушує право;

· відновлення становища, яке існувало до порушення;

· примусове виконання обов'язку в натурі;

· зміна правовідношення;

· припинення правовідношення;

· відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

· відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

· визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи у разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 Цивільного кодексу України

Цивільний захист прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб

Суди загальної компетенції відповідно до Цивільного процесуального кодексу України розглядають позови пов'язані з відшкодуванням шкоди заподіяної фізичній особі чи підприємцю незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним взяттям під варту як запобіжного заходу, можуть пред'являтися позивачем за місцем його проживання або за місцем знаходження відповідача.

Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальний формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Доведення наявності моральної (немайнової) шкоди здійснюється шляхом визначення в позовній заяві конкретних обставин, за яких було заподіяно моральну шкоду, а також зазначення того, які неправомірні діяння було вчинено до позивача, в чому полягає шкода, що було підставою визначення запропонованого позивачем розміру або форми її відшкодування, якими доказами це підтверджується.

Доказами можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються поясненням сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами та висновками експертів.

Підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна внаслідок:

· незаконного засудження, притягнення в якості обвинуваченого, взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході слідства обшуку, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відлучення від роботи та інших процесуальних дій, обмежуючих права громадян;

· незаконного накладення адміністративного арешту чи виправних робіт, штрафу, конфіскації майна; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів передбачених законами України.

Відшкодування моральної шкоди проводиться у випадку, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду завдали моральної шкоди громадянину, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При розрахуванні моральної шкоди визначається період часу, протягом якого порушували вищезазначеними органами, права громадянина, а також визначається громадянином розмір моральної шкоди за один день, загальна сума визначається множенням.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлює, що на розмір відшкодування цієї шкоди впливають такі фактори, як характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації Останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посад, часу і зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди.

У будь-якому випадку, розмір відшкодування повинен бути адекватним заподіяній шкоді.

Захист права власності

Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник майна може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би вони і не були поєднанні з позбавленням володіння і відшкодування заподіяної цим шкоди.

Захист прав власності здійснюється судом, господарським або третейським судом. У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє право власності, держава відшкодовує власникові шкоду у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на час припинення цього права, включаючи і неодержані доходи.

Положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч й не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадкування, володіння або на іншій підставі, передбаченій законом або договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Закон «Про власність» встановлює, що власник має право повернення (вендикації) свого майна з чужого незаконного володіння, на нього встановлюється трирічна позовна давність.

Закон передбачає захист прав довічного успадковування земельної ділянки. У разі її вилучення за рішенням суду для задоволення державних і громадських потреб, колишньому власнику передається інша рівноцінна за якістю земельна ділянка. Шкода заподіяна колишньому власнику, підлягає відшкодуванню на загальних підставах.

Власник земельної ділянки має право на компенсацію пов'язану із зниженням якості землі викликаним діяльністю підприємств, організацій, яка призвела до зниження рівня екологічної захищеності території. Спори з приводу підстав виникнення права на компенсацію та її розміру вирішуються судом.

Закон захищає права власника у разі вилучення земельної ділянки, на якій розташоване належне йому майно.

За обставин надзвичайного стану (стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучене (реквізоване) у власника у порядку і на умовах встановлених законодавством, з виплатою реальної його вартості.

Допускається також оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншої компетентної особи. Власникові виплачується його вартість.

Закон передбачає майнову відповідальність державних органів за втручання у здійснення його повноважень.

Якщо в результаті видання місцевими органами влади чи управління неправомірного акта порушуються права власника та інших осіб, останній визнається недійсним за позовом цих власників. Заподіяна цим актом шкода, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів відповідних органів.

Доцільність звернення до Господарського (Арбітражного) суду

Юридична особа або громадянин, що має статус приватного підприємця, можуть звертатися з позовом до Господарського суду за захистом порушуваних чи оспорюваних прав. Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. Для більш повного і точного врегулювання спорів, що можуть виникнути при укладанні, виконанні, зміні чи розірванні договору, про це повинно бути зазначено в договорі.

...