Господарські договори

Спори між юридичними особами розглядаються арбітражними судами, але в договорі між сторонами може бути зазначено, що такі спори можуть розглядатися третейським судом. При укладенні договору доцільно вказати повне найменування

Господарського суду, на розгляд якого сторонами буде передано спір. Відмова сторін від права звернення до господарського суду є недійсною. Господарський суд здійснює правосуддя на принципах законності, незалежності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і арбітражним судом, гласності та відкритого розгляду справ за винятком передбаченим законом, або коли є заперечення однієї із сторін.

Строки позовної давності

При зверненні до Господарського суду за захистом порушених прав та інтересів встановлюється строк позовної давності. Таким чином всі процесуальні дії вчиняються в строки встановлені чинним законодавством. Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду. Перебіг процесуального строку, що обчислюється роками, місяцями або днями починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Загальна позовна давність -- встановлюється в три роки. Спеціальна позовна давність -- може встановлюватися для окремих видів вимог скороченою або більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог:

· про стягнення неустойки, (штрафу, пені);

· про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації до відповідного дня, коли особа довідалась або могла довідатися про відомості;

· про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі; про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п'ять років -- застосовується до вимог про визнання недійсності правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років -- застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Зміна тривалості позовної давності

1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

2. Договір збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

3. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Позовна давність не поширюється:

· на вимогу, що випливає з особистих немайнових прав, крім випадків встановлених законом;

· на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

· на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

· на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхове відшкодування).

Територіальна підвідомчість спорів Господарському суду області та міста. Спори, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, спори про визнання договорів не дійсними вирішуються Господарським судом за місце знаходження сторони зобов'язаної договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Спори, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також спори про визнання недійсними актів не- нормативного характеру вирішуються Господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Спори за участю кількох відповідачів вирішуються Господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Місце вирішення господарського спору, в якому однією із сторін є арбітражний суд області чи міста визначає Вищий господарський суд.

Третейський суд

Як вже зазначалося вище, за згодою сторін на розгляд третейського суду може бути переданий будь-який спір, що виник між ними, за винятком спорів, що виникають з трудових і сімейних відносин. Договір про передачу спору на розгляд третейського суду називається третейський запис і повинен бути укладений у письмовій формі.

Третейський суд організується кожний раз за окремою угодою всіх учасників спору у складі одного судді або у складі кількох суддів, обраних в однаковій кількості з кожної сторони і одного судді за загальним обранням сторін.

Членами третейського суду не можуть бути:

· особи, які не досягли повноліття;

· особи, які перебувають під опікою або піклуванням;

· особи, які за вироком суду позбавлені права займати посаду в суді і прокуратурі або займатись адвокатською діяльністю, протягом строку, вказаного у вироку;

· особи, притягнуті до кримінальної відповідальності.

При укладенні третейського запису до нього ставляться певні вимоги. В ньому зазначається:

· найменування сторін їх юридичні адреси;

· предмет спору;

· найменування обраних суддів;

· строк вирішення спору;

· місце і час укладення третейського запису.

При розгляді справи до його закінчення зміна суддів не допускається. Сторона вправі відмовитися від договору, якщо доведе, що будь-хто з суддів заінтересований в наслідках, і що про ці обставини їй не було відомо при укладенні договору.

В разі смерті, від'їзду або тяжкої хвороби одного із судців від згоди сторін залежить передача вирішення спору наявному складу суддів або обрання нового судді за призначенням тієї сторони, яка обрала суддю, який вибув. Про це робиться напис на самому третейському запису, який підписується всіма іншими суддями і сторонами.

Сторони, які уклали договір про передачу спору на розгляд третейського суду, не вправі відмовитися від нього до закінчення строку, передбаченого третейським записом, крім випадків, коли буде доведено, що будь-хто з суддів зацікавлений в наслідках справи.

Третейський суд не зв'язаний з правилами судочинства викладеними у Цивільному кодексі України. Однак він не може вирішувати справи, не заслухавши пояснень сторін, крім випадків коли сторона ухиляється від явки до суду для дачі пояснень.

Рішення третейського суду постановляється більшістю голосів і викладається у письмовій формі. Підписується усіма суддями.

Рішення оголошується сторонам в засіданні суду, причому вони розписуються на самому рішенні. Рішення третейського суду не виконане добровільно може бути виконане примусово.

СПЕЦІАЛЬНІ (ВІЛЬНІ) ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ

Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України.

На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі і строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів:

· вільні митні зони і порти;

· експорті, транзитні зони;

· митні склади;

· технологічні парки;

· технополіси;

· комплексні виробничі зони;

· туристично-рекреаційні;

· страхові, банківські тощо.

Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій.

Концесії

Концесія -- це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань майнової відповідальності і підприємницького ризику.

Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:

· поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;

· вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

· комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

· взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

· державне гарантування інвестицій концесіонерів;

· стабільність умов концесійних договорів; забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом держави. Строк дії договору встановлюється сторонами. Припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається концесіонеру, здійснюється шляхом ліквідації даного підприємства з позбавлення його права розпоряджатися закріпленим за ним майном

Інші види спеціальних режимів господарської діяльності

Виключна (морська) економічна зона України. Це морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи навколо островів, що їй належать, становлять виключну морську економічну зону України.

Ширина виключної морської зони становить до двохсот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

З метою забезпечення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні держава вживає заходів (включаючи огляд, інспекцію, арешт і судовий розгляд) щодо забезпечення додержання суб'єктами господарювання законодавства України.

Держава у виключно (морській) економічній зоні України має виключне право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до законодавства України.

Режим здійснення господарської діяльності у виключно (морській) економічній зоні встановлюється Законом про виключно (морську) економічну зону Господарським кодексом України.

Особливості здійснення господарської діяльності на державному кордоні України

Господарська діяльність на державному кордоні України:

· судноплавство;

· користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування;

· створення гідроспоруд;

· провадження інших робіт у внутрішніх водах України;

· користування землею, лісами, об'єктами тваринного світу;

· ведення геологічних розвідувань та інша господарська діяльність здійснюється з урахуванням особливостей державного кордону України та чинних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

На окремих ділянках за рішенням Кабінету Міністрів України може бути тимчасово обмежено чи припинено або встановлено заходи карантину для людей, тварин, вантажів, насіннєвого, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного та рослинного походження, що перетинають державний кордон України.

Господарська діяльність у санітарно-захисних та інших охоронних зонах, зонах санітарної охорони та інших охоронних зонах, об'єктах природоохоронного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших територіях і об'єктах здійснюється з урахуванням режиму таких зон.

У Збройних силах України може здійснюватися лише некомерційна (неприбуткова) господарська діяльність.

Це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого і нерухомого військового майна за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки.

В умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації тимчасово допускається обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки, встановлені відповідно до Конституції України указом Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

В умовах воєнного стану, введеного в окремих місцевостях, правовий режим господарської діяльності визначається на основі Закону про оборону України, інших законодавчих актів щодо забезпечення обороноздатності України.

Размещено на Allbest.ru