Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне управління у сфері екологічної безпеки україни в контексті інтеграції у евроспільноту

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

екологічний безпека міжнародний правовий

АЕС - атомна електростанція;

ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоров'я;

ГДР - гранично допустимий рівень;

ГДК - гранично допустимі концентрації;

ГКГНП - Головний комітет по громадському надзвичайному плануванню; ЄАЦКРК - Євроатлантичний центр координації реагування на стихійні лиха та катастрофи;

ЄЕК - Європейська економічна комісія ООН;

ЄС - Європейський Союз;

ЗМІ - засоби масової інформації;

МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної енергії;

МНС - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій;

НАТО - Організація Північноатлантичного договору;

НТП - науково-технічний прогрес;

ОБСЄ - Організація з безпеки і співробітництва в Європі;

ООН - Організація Об'єднаних Націй;

ПРООН - Програма розвитку ООН;

РАВ - радіоактивні відходи;

РЄАП - Рада євроатлантичного партнерства;

РПАС - Рада Північноатлантичного співробітництва;

УВКБ ООН - Управління Верховного комісара ООН зі справ біженців;

ФАО - Продовольча та сільськогосподарська організація ООН;

ЧАЕС - Чорнобильська атомна електростанція;

ЮНЕСКО - Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури;

ЮНЕП - Програма ООН з навколишнього середовища;

CCMS - Комітет з проблем сучасного суспільства;

UNOCHA - Агентство ООН з координації гуманітарної діяльності.

ВСТУП

Одним з найгостріших завдань, що стоять перед світовою цивілізацією, є проблема екологічної безпеки на планеті. Дія негативних факторів антропогенного впливу на природне оточення сьогодні значно перевищує компенсаційні можливості біосфери. У свою чергу, людство йде “слідом” за екологічними подіями, не випереджаючи їх, і реагує лише на наслідки у формі регіональних катастроф. Назріває і набуває реальних рис глобальна екологічна катастрофа, яка ставить під загрозу існування людського роду і саме життя на планеті.

Перехід на "екологічний" тип розвитку людства вимагає перегляду пріоритетів, ґрунтовної перебудови світової економіки і переходу на якісно новий, порівняно з післявоєнним періодом, етап розвитку міжнародного співробітництва. Якщо створення умов для сталого розвитку в майбутньому не стане основною турботою урядових органів і їх взаємозв'язків, то триваюче руйнування природних систем, які забезпечують економіку, зведе нанівець усі їх зусилля по поліпшенню умов життя людини.

Визначенню особливостей взаємозв'язку між економічним розвитком країн та міжнародною екологічною безпекою присвячено праці відомих вітчизняних учених О.Балацького, В.Барякина, П.Бобровського, В.Бокова, З.Герасимчука, К.Гофмана, Б.Данілішина, З.Дорогунцова, Р.Лацько, В.Лисова, Б.Райзберга, Н.Реймерса. Серед іноземних вчених можна виділити: Дж.Дейлса, Р.Коуза, Я.Міколаша, Л.Піттермана, Дж.Стіглера, Р.Тервіа, Т.Тьєтенберга, Ф.Шелмана.

Однією із складових шляхів вирішення глобальних екологічних проблем стає необхідність розробки комплексу заходів для екологічної безпеки і його послідовна реалізація на різних рівнях -- від локального до глобального.

Екологічна безпека не може бути забезпечена лише природоохоронними діями у відриві від соціальних, економічних, політичних і демографічних проблем. Усі вони настільки взаємопов'язані і взаємозалежні, що вирішення кожної з них може бути знайдене лише за умови їх спільного розгляду.

Актуальність теми: На сьогоднішній день проблема забезпечення екологічної безпеки набуває особливої актуальності. Слід з упевненістю припустити, що лише у випадку, якщо людство зможе об'єднати свої зусилля для вирішення екологічних проблем, негативні тенденції, що загрожують майбутньому людини, можуть бути подолані. Коли народи і політичні діячі усвідомлять всю повноту важливості цих проблем на міжнародному рівні, коли відбудеться перегляд міжнародної політики та її пріоритетів на національному рівні і коли зміниться спосіб життя кожної окремої особистості - лише тоді варто очікувати глобального поліпшення умов життя людини. Екологічна й економічна сталість "світу" дозволить удосконалювати його й далі. Вище наведене свідчить про актуальність аналізу проблеми і обраної теми дослідження.

Гіпотеза дослідження: припускається, що на сьогоднішній день, державне управління України у сфері екологічної безпеки виступає важливою детермінантою інтеграції України у євроспільноту.

Мета роботи: Метою роботи є дослідження феномена екологічної безпеки, механізмів її забезпечення крізь призму національних та євро інтеграційних стратегій.

Завдання:

1. Визначити місце і специфіку екологічної безпеки у системі загальної безпеки.

2. Дослідити досягнення і прорахунки сучасної екологічної політики, європейський досвід природоохоронної діяльності.

3. Розкрити сутність міжнародної екологічної безпеки в контексті глобалізації світової економіки.

4. Сформулювати рекомендації щодо підвищення ефективності екологічної політики України у контексті європейської інтеграції.

Об`єкт дослідження: державна політика України у сфері екологічної безпеки.

Предмет дослідження: державна політика України у сфері екологічної безпеки в контексті європейської інтеграції.

Методи дослідження. Головним методологічним інструментарієм даного дослідження є фундаментальні дослідницькі засади наукового аналізу -- принципи історизму, об'єктивності, системності, цілісності, причинності, єдності, прогнозування, гуманізму.

До аналізу залучалися методи структурного функціоналізму, які полягають, зокрема: а) в трактуванні предмету дослідження як цілого, як системи з її структурними компонентами; б) в аналізі взаємодії національних і міжнародних природоохоронних стратегій.

Наукова новизна полягає в тому, що в дослідженні концептуально визначена екологічна безпека як предмет політики міжнародного співробітництва та євроінтеграції, зокрема, розкрита її специфіка. Відповідно до цього здійснено наступне.

· Обґрунтовано наукову концепцію екологічної безпеки як нової фундаментальної і всезростаючої загальнолюдської потреби.

· Розкрито методологічні засади та об'єктивні причини зростання ролі дослідження політики міжнародного співробітництва по забезпеченню екологічної безпеки цивілізації.

· Доведено, що міжнародне екологічне співробітництво є важливою складовою європейської політики і показником її дієвості.

· Виявлено і обґрунтовано основні шляхи і засоби управлінського забезпечення екологічної безпеки, способи розв'язання екологічних проблем на регіональному і міжнародному рівні, удосконалення механізму вироблення і проведення екологічної політики у планетарному масштабі.

Практичне значення даного дослідження полягає в розробці науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів забезпечення екологічної безпеки в контексті європейської інтеграції. А саме:

1) створення соціально-економічних умов раціонального природокористування, яке ґрунтується на впровадженні нових ресурсо- і енергозберігаючих, безвідхідних технологій;

2) створення соціально-політичних умов, що включають як науково обґрунтовану екологічну політику всередині країни, так і міжнародне співробітництво всіх країн (загальні правові норми, інформаційний обмін);

3) формування соціокультурних передумов, які включають науково-пізнавальні, етико-гуманістичні, естетичні й ін. фактори, що утворюють у комплексі суть екологічної культури суспільства.

Отримані результати дозволяють повніше уявити суть екологічної безпеки і управлінський досвід європейського співтовариства по її забезпеченню. Вони можуть бути використані:

-- у наступному дослідженні проблем екологічної безпеки;

-- у системі освіти і виховання молоді, усіх громадян;

-- у процесі викладання дисциплін "Філософія", "Політологія", "Міжнародні відносини", "Право", "Основи екології", "Соціальна екологія", "Екологічна політика".

РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК СКЛАДОВА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. теоретичні засади управління екобезпекою

1.1 Поняття екологічної безпеки. Особливості становлення і розвитку

На сучасному етапі розвитку цивілізації, особливо після того, як значною мірою відвернута реальна загроза ядерної катастрофи у зв'язку з відсутністю відкритого протистояння двох антагоністичних суспільних систем, надзвичайно гострою стала проблема екологічної безпеки існування людства. При цьому зазначена проблема не може бути вирішена як за допомогою силових методів, так і односторонніх дій будь-якої країни, оскільки сьогодні мають місце тісна екологічна взаємозалежність усіх держав світу та тотальний, всезростаючий транскордонний антропотехногенний вплив на біосферу Землі в цілому.

Екологічна безпека - це сукупність певних властивостей навколишнього середовища і створюваних цілеспрямованою діяльністю людини умов, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обґрунтованих допустимих навантажень на об'єкти біосфери утримуються на мінімально можливому рівні ризику антропогенний вплив на навколишнє середовище і негативні зміни, що відбуваються в ньому, забезпечується збереження здоров'я життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і наступних поколінь. Першочерговими постали питання збереження генофонду людства, виживання, забезпечення права на життя і сприятливе природне середовище [1].

Аналізуючи етапи становлення екологічної безпеки, як важливої складової національної безпеки, відомий російський вчений В. Д. Писарєв справедливо зауважує, що першими усвідомили необхідність внесення суттєвих коректив в концепцію національної безпеки, її орієнтири, стратегію та засоби забезпечення були США. Проте, формування нового підходу наштовхнулося на питання теоретичного та практичного характеру [ 2]:

- про доцільність розширення традиційного трактування поняття національної безпеки;

- включення в дестабілізуючі чинники невійськових (екологічних) загроз;

- який відносний внесок екологічної складової.

Зрушення в бік розширеного тлумачення концепції відбулося в 1974 р. після опублікування генералом М. Тейлором публікації “Законні вимоги національної безпеки”, де автор вперше зробив наголос на те, що основні загрози національній безпеці США розвиваються в невійськовій сфері.

Через три роки президент інституту “Уорлдуотч” Л. Браун в статті “Переглянути визначення національної безпеки” виділив серед найважливіших загроз невійськового характеру, разом з енергетичною кризою, інфляцією та міграцією населення, екологічні загрози (ерозія ґрунтів, скорочення лісових масивів та зміну клімату).

В 80-і роки американські політологи активно вивчали зв`язок між деградацією довкілля, вичерпанням природних ресурсів і проблемою водозабезпечення, з одного боку, і політичною нестабільністю та міжнародними конфліктами в державах, що розвиваються, - з другого. В 1984 р. в доповіді ЦРУ “Населення, ресурси та політика в третьому світі” були спрогнозовані міжнародні конфлікти в державах, що розвиваються, пов`язані з вичерпанням природних ресурсів, проблемою водозабезпечення та міграцією населення.

В 90-і роки американські експерти, які оцінюють загрози національній безпеці, пов`язані з екологічною кризою, приділяли значну увагу конфронтації між індустріальними державами та державами, що розвиваються. Вони враховують той факт, що вичерпання глобального екологічного потенціалу слаборозвинуті держави, в першу чергу, пов`язують не стільки зі зростанням населення, скільки з надмірним споживанням природних ресурсів і виробничими відходами індустріальними державами, що диспропорція в цій сфері поглиблює розрив в рівнях економічного та соціального розвитку.

Отже, публікації низки наукових статей, а також результати численних дискусій призвели до того, що екологічна безпека була включена в концепцію національної безпеки США. При цьому основними аргументами були [ 3]:

- глобальна екологічна криза, пов`язана зі зростанням навантажень на життєзабезпечуючі системи і відтворювальні природні ресурси планети, з деградацією довкілля та підривом стійкості біосфери, є такою ж серйозною загрозою, як і традиційні загрози воєнного характеру;

- екологічна криза загрожує не тільки гідному існуванню людини, але і самому життю;

- для держави екологічна криза пов`язана із скороченням свободи політичного вибору, яка обумовлена транскордонним характером екологічних проблем;

- загострення екологічної ситуації в різних регіонах світу стає причиною соціальної та політичної нестабільності, міждержавних протиріч та насильницьких конфліктів.

Ці аргументи і склали основу на користь підвищення статусу екологічної безпеки до рівня вищих національних пріоритетів. Вони мають в основі об`єктивну тенденцію зменшення силових загроз безпеці. Саме це зрушення примусило більш чітко визначити об`єкт несилових загроз, який відрізняється від такого в традиційній стратегії національної безпеки та включає життєво важливі економічні, політичні та соціальні інтереси американської держави та її громадян. При цьому американські політологи визначають невійськову ціль стратегії національної безпеки як можливість підвищення якості життя населення США, що досягається екологічно стійким чином [4].

Екологічну безпеку ми розглядаємо як компонент національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропогенними чи природними чинниками стосовно навколишнього середовища. Гарантується законодавчими актами держави [9].

Екологічна безпека - це:

- Сукупність дій, станів і процесів, що прямо чи побічно не призводять до серйозних збитків (або загроз таких збитків), що завдаються природному середовищу, окремим людям і людству загалом;

- Комплекс станів, явищ та дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі і у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично готове (може без серйозних збитків адаптуватися) людство.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу - від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери загалом. Екологічна безпека обмежена часом й розмірами акцій, що проводяться в її межах: короткочасна дія може бути відносно безпечною, а довготривала - небезпечною, локальні зміни майже нешкідливі, а широкомасштабні - фатальними [24].

Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особистості, природні ресурси та довкілля як матеріальної основи державного та суспільного розвитку.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, біосфера, держава.

В Україні, на законодавчому рівні визначено, що екологічна безпека - такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, екологічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів [Закон України «Про охорону навколишнього середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-XII, ст (50.).]

Існують різні теоретичні доктрини, щодо визначення сутності екологічної безпеки. Зокрема, під екологічною безпекою розуміють:

Захист людини та навколишнього природного середовища від надзвичайної небезпеки.

Умови забезпечення здоров'я людей і сталого соціально-економічного розвитку.

Гарантія упередження екологічних катастроф і аварій.

Основними умовами формування зазначених підходів є баланс розвитку екосистем та стан міжнародних відносин, при якому забезпечується збереження, раціональне використання, відтворення та підвищення якості навколишнього природного середовища.

Екологічна безпека - це складова глобальної і національної безпеки, тобто такого стану розвитку суспільних відносин в галузі екології, при якому системою державно-правових, організаційних, науково-технічних, економічних та інших соціальних засобів забезпечується регулювання екологічно небезпечної діяльності, режим використання природних ресурсів, охорона природного навколишнього, безпечного для життя та здоров'я людей, попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для природних систем та населення.

Екологічна безпека поділяється:

За територіальними ознаками:

глобальна (міжнародна);

національна (державна);

регіональна;

локальна.

За способами забезпечення:

техногенно-екологічна безпека/радіоекологічна безпека;

соціально-екологічна безпека;

природна безпека;

економіко-екологічна безпека.

За об'єктами охорони:

екологічна безпека навколишнього природного середовища та його компонентів;

екологічна безпека суспільства та людини.

Екологічна політика - це науковий напрямок, що вивчає взаємозв`язки між процесами техногенної зміни природного середовища і політичними процесами в житті суспільства, як в регіональному, так і в глобальному вимірі. Екологічна політика являє собою теоретичну систему політичних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на врегулювання стану навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів на будь-якій території або світу загалом (глобальна політика) [29].

Центральне місце в процесі формування загальної концепції екологічної політики посідають проблеми створення ефективних механізмів регулювання як найважливішого засобу політики у сфері природокористування, за допомогою яких реалізуються її соціальні, економічні та власне політичні начала. Особливої актуальності набуває практична реалізація екологічної сфери державної політичної діяльності, яка сьогодні практично в усіх країнах розглядається не тільки як найважливіша умова підтримання необхідної якості оточуючого середовища життя, екологічної рівноваги у природі і раціонального використання її ресурсів, але й як самостійна сфера суспільних відносин, пов'язаних з реалізацією національних і глобальних цілей, соціально-економічного розвитку сучасного суспільства [7, 28].

1.2 Екологічна безпека як детермінанта сталого розвитку

Людство нині вступило в якісно новий етап взаємодії з навколишнім природним середовищем, широкомасштабного використання його ресурсів. Тому при осмисленні таких глобальних і загально цивілізаційних проблем як гармонізація і раціоналізація відносин людини з природою, сталий та екологобезпечний соціально-економічний розвиток будь-якої країни світу, треба враховувати особливості функціонування суспільства на сучасному етапі, закономірності біосферних процесів і вплив на них інтенсивної виробничої діяльності, допустимі рівні антропотехногенних навантажень на навколишнє природне середовище та окремі його компоненти. Крім того, слід брати до уваги ряд наріжних і концептуальних положень, що стосуються органічної єдності та нерозривності функціонування суспільства, економіки і біосфери, зважаючи, звичайно, й на потенційні відтворювальні, відновлювальні та асиміляційні можливості останньої.

По-перше, ресурси планети, земної біосфери обмежені і мають чітко окреслені параметри та величини, а кількість народонаселення і його матеріальні потреби зростають досить високими темпами. Одночасно швидко збільшуються негативні антропотехногенні навантаження на природу, забруднюються внутрішні водойми, моря та повітря, виснажуються і деградують ґрунти, скорочуються площі лісів, вичерпуються мінерально-сировинні й біологічні ресурси тощо. Звідси витікає необхідність урахування потреб у життєвих ресурсах майбутніх поколінь.

По-друге, в процесі еволюції суспільства та розвитку матеріального виробництва виник і функціонує так званий антропогенний обмін речовин між людиною та природою. Такому обміну притаманний відкритий, незамкнутий характер. З точки зору як економіки, так і особливо екології він є нераціональним, недосконалим і природоруйнівним, оскільки із збільшенням народонаселення та інтенсифікацією суспільного виробництва зростають обсяги різноманітних виробництв, у т.ч. й шкідливих і таких, які природа не спроможна нейтралізувати та утилізувати, виробничих та невиробничих відходів. Останні засмічують і виснажують довкілля та порушують екологічну рівновагу в біосфері, погіршують природні життєві умови людини.

По-третє, нинішній етап людської цивілізації нерозривно пов'язаний з всебічною інтенсифікацією та індустріалізацією матеріального виробництва на основі використання досягнень НТП, широкомасштабного залучення до господарського обігу дедалі зростаючих обсягів природних ресурсів. Крім того, цей етап супроводжується також потужним “демографічним вибухом” і стрімкими темпами урбанізації. Все це зрештою призводить до надмірного загострення відносин суспільства з навколишнім природним середовищем та поглиблення ресурсо-екологічної кризи майже в усіх регіонах планети.

Стосовно до сказаного доцільно навести думку американського вченого, лауреата Нобелівської премії Р. Маллікена про те, що “період подвоєння чисельності населення земної кулі нині становить всього лише 30 років... Деякі люди із здоровим глуздом вважають, що Земля спроможна забезпечити існування 20 млрд чоловік. Я ставлюсь до цього скептично. Навіть якщо це так, то я не бачу, як ці 20 млрд можуть бути щасливими. В сучасному світі спостерігається величезний розрив між тим, що люди мають, і тим, що вважається достойним рівнем життя, основою щастя. Поки такий розрив існуватиме, залишатимуться причини кривавих і руйнівних міжнародних конфліктів” [Mulliken, Robert Sanderson.Quantum-mechanical methods and the electronic spectra and structure of molecules / Chem. Rev. 1947. V. 41.

По-четверте, людина як вища істота в ієрархії земної біосфери перебувала, перебуває і перебуватиме в суперечливих відносинах з навколишнім природним середовищем, бо вона не має власної екологічної ніші, в якій була б спроможна існувати подібно до інших живих організмів. Екологічна ніша людського суспільства - це, по суті, вся планета і навколопланетний простір. За подібної ситуації організувати сталий, екологобезпечний, регульований та розумний режим функціонування економіки в земній біосфері надзвичайно складно, якщо взагалі можливо.

По-п'яте, зростають та дедалі загострюються політичні, національні і соціально-економічні суперечності й протистояння між різними народами і країнами стосовно використання ресурсів біосфери. Внаслідок нерівномірності їх розвитку, намагання одних держав “жити” за рахунок пограбування природи та населення інших країн в останні два-три десятиліття набрали високих темпів процеси поглиблення диференціації життєвих рівнів людей як у розвинутих країнах, так і тих, що розвиваються, а також прогресуюче збільшення розриву між ними. Це здатне породити вже в недалекому майбутньому непередбачувані глобальні й регіональні суспільні та міжнародні конфлікти й катаклізми.

Отже, дії суспільства мають бути тепер обов'язково зрівноваженими й адекватними нинішній екологічній ситуації та не повинні вступати в суперечність з природними й екологічними законами, призводити до негативних і незворотніх процесів у біосфері. Тобто соціально-економічна діяльність суспільства не повинна підривати природну основу здорового фізичного й психічного розвитку людини.

Виконання цих вимог може бути забезпечене тільки тоді, коли виробничо-господарська діяльність суспільства, напрями, способи, техніка і технологія природокористування та природоперетворення ґрунтуватиметься на науково виваженому еколого-економічному прогнозі розвитку продуктивних сил. При розробці зазначених прогнозів, за допомогою яких має здійснюватися перехід на модель сталого й екологобезпечного соціально-економічного розвитку, необхідно керуватися такими наріжними принципами:

· пріоритет екології над економікою, екологічних критеріїв, показників і вимог над економічними, тобто при оцінці та виборі варіантів господарських, техніко-технологічних й організаційних рішень перевагу треба віддавати тим, які є кращими не лише за економічними, а насамперед за екологічними критеріями і показниками;

· оптимальне поєднання галузевого та територіального управління природокористуванням та охороною довкілля, переміщення центру ваги і відповідальності за вирішення ресурсо-екологічних проблем на місцеві органи влади й управління при збереженні за центром функцій контролю за неодмінним дотриманням суб'єктами господарської діяльності екологічних обмежень, нормативів і стандартів;

· жорсткий контроль за дотриманням вимог екологічного законодавства, раціональне використання ринкових та державних економічних інструментів, адміністративних важелів регулювання екологічних відносин, систем і методів природокористування та природоохорони;

· інтеграція екологічного й економічного підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил держави в єдиний еколого-економічний підхід за допомогою прогнозування, планування, проектування й будівництва народногосподарських об'єктів з розробленням і використанням інтегральних еколого-економічних критеріїв, показників, нормативів і стандартів.

При цьому досягнення належного рівня ресурсо-екологічної та соціально-економічної безпеки життєдіяльності суспільства можливе тільки за умови високої екологічної культури всього населення країни.

Нинішній етап розвитку людської цивілізації конче вимагає, щоб суспільне виробництво і споживання, як головні економічні умови існування людини, з одного боку, найкращим чином “вписувались” у довкілля та біосферні процеси. А з другого - щоб при цьому не виникали негативні наслідки, шкідливі явища й незворотні зміни, спроможні призвести до різкого погіршення природних життєвих умов, екологічної чистоти та якості атмосферного повітря, питної води і продовольства, а також до підриву відтворювального, відновлювального та асиміляційного потенціалів природи.

Ось чому збереження й оздоровлення довкілля, раціональне, екологозрівноважене, екологобезпечне та високоефективне використання всіх природних ресурсів слід віднести сьогодні до найважливішого складового чинника соціально-економічної політики держави. Поки екологічні відносини, вимоги і потреби не стануть обов'язковим елементом цієї політики, нема підстав розраховувати на успіх у переході до моделі сталого розвитку. Раціональне, ощадливе природокористування, охорона довкілля, екологобезпечне ведення справ мають бути нерозривно пов'язані з метою будь-якої господарської діяльності, розвитку суспільного виробництва та бізнесу.

Соціально-економічний розвиток людства, його подальший прогрес тепер мають бути якнайтісніше узгодженими в усіх аспектах і вимірах з відтворювальними, відновлювальними та асиміляційними можливостями земної біосфери. Звідси витікає фундаментальна вимога, яку досить влучно сформулював відомий французький еколог Л. Ботен: “Або люди зроблять так, що навколо стане менше забруднюючих речовин, або антропотехногенні забруднення зроблять так, що на землі стане набагато менше людей”.

1.3 Екологічна складова міжнародних відносин

Магістральний напрям і головний метод підвищення рівня екологічної безпеки життєдіяльності нинішнього й наступних поколінь полягає у радикальній перебудові взаємовідносин між людиною і природою на основі переходу всіх без винятку країн на модель сталого, екологозрівноваженого та екологобезпечного соціально-економічного розвитку, цілеспрямованої екологізації міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва, надання пріоритету ресурсо-екологічним чинникам при розв'язанні політичних, національних та інших проблем сучасності. З цією метою до вирішення окресленої проблематики повинні якнайактивніше підключатися не лише вчені, здебільшого екологи та біологи, а й економісти, політики і фахівці різних галузей промисловості та аграрного виробництва, діяльність яких пов'язана з масштабним використанням природних ресурсів і завдає великої шкоди всім складовим елементам довкілля та біосфері загалом.

Нині людство дедалі більше усвідомлює необхідність радикальної перебудови взаємовідносин суспільного виробництва з навколишнім природним середовищем. За умов здійснюваних ринкових перетворень у сфері природокористування та охорони довкілля з'явились додаткові негативні моменти. Абстрактна і вкрай сумнівна цінність грошей через невиправдану їх фетишизацію часом підміняє фундаментальні цінності життя людини й справжні загальноцивілізаційні цілі. Такий вектор розвитку суспільства на значній частині планети є руйнівним, регресивним, бо спрямований виключно на те, що і людина, і природа розглядаються лише як виробничо-економічні ресурси. Від цієї парадигми соціально-економічної політики треба рішуче відмовлятися.

Оскільки земна біосфера є цільною, єдиною системою, то й підхід до розв'язання екологічних проблем має бути комплексним, глобальним, загальнопланетарним і з неодмінною орієнтацією на майбутнє. Функціонування кожної держави, життєдіяльність її народонаселення пов'язані з безперервним прийняттям різного роду політичних, економічних, соціальних, науково-технічних, господарських, організаційних і управлінських рішень. Наслідки цих рішень не є однозначними, а, крім того, вплив їх розповсюджується далеко за межі державних кордонів та життя нинішнього покоління. Тобто екологічна проблематика і в просторі, і в часі в сучасних умовах набрала якісно нових ознак. Однобічне вирішення екологічних проблем соціально-економічного розвитку будь-якою державою вже неспроможне істотно вплинути на підвищення рівня ресурсо-екологічної безпеки господарювання на планеті. Внаслідок транскордонного характеру екологічних проблем, насамперед забруднень повітряного і водного басейнів, нерівномірного розміщення та вичерпання енергетичних ресурсів, такі заходи можна розглядати тільки як часткові. Переміщення екологічно шкідливих виробництв за кордон та експорт небезпечних відходів за умов глобальної екологічної взаємозалежності всіх держав світу не зменшують загального рівня негативного впливу антропотехногенних навантажень на біосферу Землі, а лише віддаляють для країн-експортерів строки і змінюють форми небезпечних екологічних наслідків їх власної господарської діяльності.

За останнє десятиріччя розуміння важливості екологічних проблем сягнуло найвищого рівня. Про це свідчить той факт, що на порядку денному - питання не лише охорони навколишнього середовища, а й його безпосереднього захисту. Природозахисна діяльність посіла важливе місце у політиці багатьох держав, стала цариною міжнародних взаємин. Проте, деградація природного середовища наприкінці ХХ-го століття набула таких масштабів, що зусилля, спрямовані на ліквідацію наслідків людської діяльності виявилися недостатніми. Тому проблема докорінних змін у ставленні до проблеми освоєння та використання навколишнього середовища набула особливої актуальності. Особливе значення має робота, спрямована на попередження негативного впливу діяльності людини на природу на противагу концепції ліквідації її наслідків. Проте, таке прогнозування, або моніторинг розвитку навколишнього середовища зустрічає на своєму шляху чимало труднощів, пов'язаних передусім із тим, що по-перше, не всі наслідки діяльності людини можуть бути передбаченими, а, по-друге, часові межі виявлення таких наслідків нерідко суттєво різняться. Наприклад, ситуація, що склалася унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, прогнозувалася через вісім-десять років, а все відбулося значно раніше - через три-п'ять років. Йдеться про негативний вплив радіаційного випромінювання на організм людини, рослин і тварин. Отже, моніторинг навколишнього середовища, хоча і має позитивне значення у господарській та науковій діяльності, проте, його методи ще не є досконалими. Тому покладатися лише на них не можна.

На жаль, нічим не стримувана деградація природи продовжує загрожувати не лише благоустрою людей, а й загалом існуванню життя на планеті.

Схвалення всесвітньої стратегії охорони природи покликане сформулювати фундаментальні принципи природокористування не лише на сьогодення, а й на далеку перспективу. Крім того, необхідно підкреслити її важливість з таких напрямків:

· сприяння усвідомленню критичних екологічних проблем і пошуки можливих рішень;

· сприяння широкому розповсюдженню інформації;

· розробка низки перспективних довготермінових і середньотермінових цілей для стимулювання майбутньої роботи у цій галузі;

· створення рамок для планування політики й програми вибору та обґрунтування необхідних заходів;

· визнання важливості природних ресурсів для соціально-економічного розвитку та відповідальності за діяльність у цій галузі.

Є низка концепцій та підходів втілення в життя Всесвітньої стратегії охорони природи. Однією із ключових довготермінових концепцій є стабільний розвиток світу. Для розв'язання усього комплексу проблем, які постають в результаті її схвалення, необхідно забезпечити такі умови розвитку суспільства, які б сприяли стабільному функціонуванню у всіх галузях - економічній, соціальній, політичній, культурній і, звичайно ж, екологічній. У підвалинах стабільного розвитку світу лежить:

· бережливе ставлення до існуючого екологічного потенціалу й глобальних природних ресурсів,

· відновлення навколишнього середовища.

Лише стабільний розвиток суспільства може забезпечити такий розвиток, який відповідає потребам сьогодення і водночас створює можливості для майбутніх поколінь користуватися усіма надбаннями сучасності й задовольняти свої потреби.

Нова міжнародна стратегія розвитку відбиває прагнення людства забезпечити екологічно обґрунтований розвиток з усіх аспектів суспільної та громадської діяльності. Базовими принципами такої діяльності є:

1. Раціональне використання природних ресурсів і попередження їх дострокового виснаження.

2. Урахування природоохоронних потреб в галузі розвитку і, навпаки та у справі охорони здоров'я, поліпшення харчування і загального благоустрою.

3. Загальне зобов'язання попереджувати погіршення навколишнього середовища і зберігати його для наступних поколінь, розумно регулювати довкілля, активного співробітництва держав як на глобальному, так і на регіональному й місцевому рівнях.

Вирішення багатьох екологічних питань наштовхується на низку труднощів, які здебільшого є результатом недосконалих моделей розвитку. Тому, розв'язання цих проблем неможливо розглядати без взаємопов'язаних питань.

· Народонаселення.

Наприкінці ХХ-го століття з'ясувалося, що досі людство ще не зробило мінімального внеску у справу стабільного розвитку. Існуюча тенденція негативної взаємодії між народонаселенням та навколишнім середовищем постійно породжує соціальну напруженість. У низці країн високі темпи зростання чисельності населення поряд із бідністю та швидкою деградацією навколишнього середовища спричиняє серйозні порушення рівноваги між чисельністю населення та станом довкілля, загострює проблему екологічних біженців. Місцеві традиції і спосіб життя, особливо у сільськогосподарських районах, серйозно перешкоджають демографічному плануванню. Експерти передбачають, що до 2025-го року населення зросте до восьми мільярдів. Причому 90% проживатиме у країнах, що розвиваються. Низький рівень економічного розвитку, значна заборгованість багатьох країн вже нині значно прискорили деградацію навколишнього середовища у низці регіонів. Надалі ситуація прогресуватиме. Тому, одним із стратегічних наслідків та засобом попередження екологічної кризи є боротьба з бідністю та вирівнювання економічного розвитку як окремих країн, так і цілих регіонів. На сучасному етапі має місце постійне джерело міжнародної напруженості та екологічної небезпеки. Вагому роль відіграє і врахування демографічного фактора та антропогенного навантаження на довкілля при соціально-економічному плануванні, зростання ролі, активності та свідомості всіх груп населення.

· Продукти харчування і сільське господарство.

Ці чинники також впливають на нестабільність і спричиняють серйозні екологічні дисбаланси. Прогнозується, що внаслідок недбалого ставлення до довкілля, розорювання лісу й степу сприятиме активізації ерозійних процесів. Вже нині склалися передумови для цього: третина всіх орних земель опинилася під загрозою перетворення на пустелі, темпи відновлення лісових ресурсів відстають від потреб у десять разів, швидко змінюється родючість ґрунтів та якість підземних вод, зменшується видове розмаїття рослинного і тваринного світу, забруднюються ґрунти, води й повітря, невірно використовуються добрива, пестициди й організовуються промислові стоки.

Загострення демографічної ситуації стимулює зростання виробництва продуктів харчування. Проте нема гарантій, що надалі пропозиція зможе задовольнити попит. Тому стратегічне планування вже нині передбачає низку заходів. І головним чином економічного характеру - аби мати можливості розв'язувати цю проблему не лише нині, а й у майбутньому. Йдеться передусім про урахування регіональних особливостей як природного, так і економіко-політичного характеру та економічні чинники: гнучкі стратегії фінансування, кредитування, ціноутворення та оподаткування, заохочувальні стимули. При цьому у новостворені економічні моделі закладається обов'язок підтримувати та відновлювати відповідні складові навколишнього середовища. Широкого поширення набувають альтернативні моделі природокористування (новітні методи лісництва, рослинництва, тваринництва та землеробства). Чимало залежить від підтримки цих заходів державами. Вони відповідають за належний рівень державної освіти, технічної допомоги та законодавчої бази.

· Енергія.

Енергетика безпосередньо пов'язана з екологією і суттєво загострює екологічні суперечності сучасного світу. Роль енергетики у взаєминах між суспільством і природою вагоміша, ніж багатьох інших напрямків господарювання. Це пов'язано з особливим значенням енергетики для розвитку цивілізації. А також із тим, що енергетика та енерговикористання найнегативніше впливають на природне середовище.

Видобуток та виробництво первинних енергоносіїв, транспортування енергії супроводжується відчуженням земель, знищенням природного шару ґрунтів, спотворенням ландшафтів, великою кількістю відходів, забрудненням повітря і води. Саме енергетика забруднює повітря планети сіркою та вуглекислим газом. Тому всіляке обмеження використання енергії розглядається з точки зору екологічних критеріїв як позитивне явище. Однак потреби прискореного економічного розвитку та зростання чисельності населення вимагають негайного розширення виробництва та ринку енергії. Головними проблемами, які постають на цьому шляху, є:

- скорочення поставок паливної деревини та неадекватний доступ до неї,

- вплив кліматичних змін та вичерпність певних видів викопного палива.

Таке паливо нині становить одну четверту на всесвітньому енергоринку. Як відомо, таким паливом є нафта, вугілля та природний газ. Є чимало аспектів їх використання. Незважаючи на те, що викопне паливо є найдешевшим та найефективнішим, його видобуток та використання спричиняє забруднення повітря, окислення ґрунтів, скорочення запасів прісної води, знищення лісів, зміни клімату, потепління атмосфери. До того ж, таке паливо є невідновлюваним. Тому на певному етапі видобутку цей процес стає нераціональним та неефективним. Тоді доцільно вважати поклади цих ресурсів вичерпними. Проте, поклади і потреби даних ресурсів у багатьох регіонах не завжди відповідають їх економічному потенціалу, що обов'язково призводить до нестабільної ситуації та напруження з метою їх захоплення та переділу. Це, безумовно, впливає на стабільність ситуації в світі. При цьому зовсім не враховується той факт, що більша частина енергії використовується нераціонально, вживається досить мало заходів для збалансування екологічних імперативів і потреб у енергії. До того ж, потенційні можливості та поклади природного газу вивчено ще не достатньо. Стратегічний розвиток цієї галузі передбачає активніше використання альтернативних джерел енергії, зокрема ядерної. Проте - під жорстким контролем виробництва, використання ядерної енергії та утилізації радіоактивних відходів. До того ж, під час планування розробок енергетичних джерел слід враховувати екологічні наслідки.

· Промисловість.

Промислове виробництво є чи не найважливішою сферою функціонування суспільства та показником рівня його розвитку. Воно визначає соціальну й політичну систему і, безумовно, впливає на екологічну ситуацію в світі. Цей вплив має подвійне значення. З одного боку, високорозвинена економіка, технологізація суспільства призводить до появи нових, прогресивніших і ефективніших підходів до освоєння природного середовища.

З іншого боку, оскільки різні країни чи групи країн мають відмінні інтереси, ці позитивні надбання не завжди використовуються за призначенням. До того ж, чимало залежить і від тих прошарків населення, які мають можливості впливати на навколишнє середовище; їх інтересів та прагнень. Тому, на кінець ХХ-го століття чітко визначилися основні напрямки діяльності людства, що завдають збитків не лише навколишньому середовищу, а й здоров'ю людини:

- нераціональне використання і збіднення природних ресурсів,

- забруднення води, повітря та ґрунтів,

- перенаселеність та шумове навантаження,

- накопичення шкідливих відходів та аварії із глобальними негативними наслідками,

- недостатнє врахування екологічних наслідків в процесі співробітництва,

- недостатній контроль за торгівлею природними ресурсами та шкідливими речовинами,

- транснаціональні капіталовкладення і передача технологій без відповідного дотримання екологічних нормативів та надання інформації про раціональне використання природнього середовища.

Моделі індустріального розвитку суспільства не є збалансованими, а в багатьох випадках загалом несумісними із раціональною експлуатацією природних ресурсів. Перспективи прискореного і водночас обґрунтованого (екологічно) промислового розвитку за відсутності спільних міжнародних дій не значні. Чимале гуманізаційне значення промислового та економічного розвитку світу полягає в тому, що різні прошарки населення, незалежно від їх інтересів та потреб мусять об'єднати зусилля, аби через свою економічну діяльність перейти від недбалого використання природних ресурсів та сировини до екологічно обґрунтованого промислового розвитку. Цей аспект набуває ще більшої актуальності, оскільки саме економічні піднесення використовуються для розв'язання продовольчих, сировинних та енергетичних проблем глобального значення.

Стратегічні напрямки розвитку економіки на майбутнє передбачають таку модернізацію промисловості, яка б передбачала екологічно чисте виробництво та розвиток нових природоохоронних технологій. На міжнародні організації (ПРООН, ВООЗ, ФАО, ЄЕК, ЄС, Міжнародний Валютний Фонд, Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку тощо) покладається завдання зміцнювати потенціал розвинутих країн у справі спрямування виробництва у екологічно виправдане річище. Слід визнати нагальну необхідність покращення екологічної ситуації, створення міцної екологічної основи для стабільного розвитку. Зокрема назріла потреба покращення системи екологічної експертизи та моніторингу, запровадження альтернативних проектів та маловідходних технологій, стабілізація фінансової та правової системи.

· Санітарія і населені пункти.

Ця сфера тісно пов'язана з усіма попередніми і є результатом діяльності суспільства. Демографічні процеси впливають на міру урбанізації населення та антропогенного навантаження на регіон. Необхідність забезпечити людей їжею стимулює розвиток економіки та сільського господарства. Ступінь "екологізації" населених пунктів передусім залежить від їх економічного розвитку. Тому чимало недостатньо розвинутих регіонів, особливо африканський, латиноамериканський та азіатський, потерпають з огляду на брак нормального житла, основних зручностей, низького рівня розвитку сільськогосподарських районів, перенаселення міст, їх занепаду, браку чистої води, незадовільного санітарного контролю та чимало іншого, що спричиняє високу захворюваність населення. У деяких випадках така ситуація безпосередньо загрожує життю людей. Так, у країнах, що розвиваються, щорічно більше чотирьох мільйонів дітей віком до п'яти років помирають від дистрофії й інших хвороб. Бідність, недоїдання, неосвіченість населення ще більше загострюють ці проблеми.

Одним із основних аспектів урбанізації є її вплив на навколишнє середовище, санітарія (чи антисанітарія) тісно пов'язаних територій.

Стратегічні підходи до розв'язання проблеми санітарії та стану населених пунктів передбачають створення умов для їх розвитку, включаючи економічні, соціальні та духовно-моральні аспекти проблеми. Існуючі концептуальні підходи покликані змінити ситуацію на цих територіях, включаючи планування будівництва, розширення інфраструктури та транспортної мережі з урахуванням інтересів навколишнього середовища. Втілення у життя цих концептуальних засад сприятиме стабілізації ситуації у світі, ослабить антропогенну напруженість певних територій, які вже перебувають на межі екологічного ризику, попередить виникнення надзвичайних аварійних та стихійних природних ситуацій.

Є й інші проблеми глобального значення, стійкий розвиток яких залежить від стабільного розвитку світу. До них можна віднести: освоєння океанів та морів, космічного простору та важкодоступних у кліматичному сенсі й малозаселених територій.

Складна екологічна ситуація у світі має свої економічні, політичні та духовні причини. Тому лише гуманізація усіх галузей діяльності людини, їх спрямування на інтереси всього суспільства та його майбутніх поколінь створює підвалини для збереження навколишнього середовища.

Ставлячи перед собою стратегічне завдання - стабільний розвиток світу - людство, безумовно, робить певні кроки до прогнозування подій на майбутнє. Однак це дуже складне завдання. Світове співтовариство становить собою досить неоднорідний конгломерат країн із відмінними економічними, соціальними та екологічними проблемами. Навіть у тих країнах, де екологічна криза набула очевидної гостроти, першочергова увага приділяється не екологічним проблемам. У планетарному масштабі деградація навколишнього природного середовища ще не сягнула такого рівня, аби перетворитися на нездоланну перешкоду для економічного розвитку більшості країн. Проте довго так бути не може. Тому, аби по-можливості попередити подальшу деградацію довкілля і спрямувати розвиток в річище стабільності, у справі охорони навколишнього природного середовища використовується принцип планування. Природоохоронне планування створює концептуальні, методологічні та організаційні рамки для прийняття рішень загалом із питань планування.

На уряди держав покладається завдання створювати механізми й процедури, сприяти їх координації, аби враховувати природоохоронні завдання при планетарному розвитку.

У природозаконодавчій діяльності є різні форми й терміни планування - від короткотермінових, до середньо - та довготермінових. Головне - це узгодження принципу планового розвитку суспільства й навколишнього природного середовища із поняттям стабільного розвитку. Більше того, планування є одним із фундаментальних понять такого розвитку. Воно потенційно обмежує непередбачені природні та антропогенні катаклізми, сприяє ослабленню міжнародної напруженості.

До того ж, така політика значно вигідніша у фінансовому сенсі. Вона спирається на концепцію "попередження негативних наслідків" і дозволяє при значно менших інвестиціях добитися більших результатів. Планування стосовно природних ресурсів тісно пов'язано із принципом раціонального природокористування, яке теж ставить собі за мету збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь. Ідеї планування та раціонального природокористування за своїм характером та суттю є інтернаціональними. Вони позначаються на політиці країн, незважаючи на їх соціально-економічний та політичний устрій. Однак, на жаль, ще мають місце перепони для того, аби вони стали складовою економічної політики навіть найрозвиненіших країн. Сучасність та майбуття світового розвитку, стабільність цивілізації вимагає особливої уваги до природоохоронного планування як передумови його функціонування не лише на місцевому й регіональному, а й на глобальному рівні.

Отже, перспективне планування природозахисної діяльності є невід'ємною складовою захисту навколишнього середовища, яке на сучасному етапі є стратегічно важливим. Саме стабільний розвиток суспільства є необхідною передумовою такої діяльності.

Тому на сучасному етапі розвитку людської цивілізації, якому притаманне подальше прискорення темпів науково-технічного прогресу, набирають сили нові тенденції та підходи до масштабів, способів і методів господарської діяльності. Вони пов'язані не лише з інтенсифікацією та інтеграцією багатьох сфер та галузей виробництва, а й з необхідністю застосування ефективного міжнародного моніторингу навколишнього середовища, дійових міжнародних політичних, організаційних та економічних механізмів вирішення екологічних проблем, всебічної раціоналізації природокористування і поліпшення відтворення природних ресурсів та якості довкілля, екологізації всіх політичних і управлінських рішень. Технологічно складне, багатономенклатурне матеріальне виробництво, особливо у розвинутих країнах, тепер повинно ґрунтуватися на еколого-економічних принципах його функціонування. Тобто воно має забезпечувати випуск високоякісної і конкурентоспроможної на світових ринках продукції як з найменшими затратами ресурсів, включаючи й природні, так і з мінімальною шкодою для навколишнього середовища.

Отже, завдання полягає в тому, щоб сформувати на планеті єдиний екологобезпечний господарсько-економічний простір, який буде основою сталого та екологозрівноваженого соціально-економічного розвитку всіх країн світу.

Пріоритетними напрямами співробітництва всіх держав світу щодо ефективного розв'язання ресурсо-екологічних проблем їх соціально-економічного розвитку в найближчій перспективі мають стати:

1) цілеспрямований та ефективний пошук альтернативних джерел енергозабезпечення, запровадження в усіх галузях і сферах економіки енергозберігаючих технологічних процесів, способів та методів ощадливого витрачання енергії в комунальному господарстві й побуті;

2) розроблення та застосування ресурсозберігаючих, екологічно чистих і безвідходних (маловідходних) технологій, методів та способів екологобезпечного ведення господарської діяльності, раціонального використання і відтворення природних ресурсів;

...