Державне управління у сфері екологічної безпеки України в контексті інтеграції у Евроспільноту

ГДР і ГДК встановлюються для виробничого і навколишнього середовищ. При їх прийнятті керуються такими принципами [Загальна гігієна: Підручник /Є.Г. Гончарук, Ю.І. Кундієв, В.Г. Бардовта ін.; За ред. Є.Г Гнончарука. - К.: Вища шк.., 1995. - 552 с.]:

а)пріоритет медичних і біологічних показників при розробці та прийнятті санітарних регламентів щодо інших підходів;

б)граничність дії несприятливих чинників (у тому числі хімічних сполук з мутагенними або канцерогенними ефектами дії, іонізуючого випромінювання);

в)випередження розробки та впровадження профілактичних заходів щодо появи небезпечного й шкідливого чинника.

Екологічна інспекція.

Екологічне регулювання базується на чинному екологічному законодавстві розвиток і вдосконалення якого є запорукою підвищення ефективності регулювання екологічною безпекою [Дьомкін В. Вступ до екологічної політики. - К.: Тандем, 2000. -194 с.]. Прямий контроль дотримання екологічного законодавства здійснюється спеціально уповноваженими органами, здебільшого це екологічна інспекція. Підрозділи інспекції здійснюють планові й позапланові перевірки діяльності суб'єктів господарювання, контролюють виконання ними природоохоронних заходів, у деяких країнах здійснюють екологічний контроль на державному кордоні, у тому числі за ввезенням і вивезенням екологічно небезпечних відходів і речовин, перевіряють правильність використання і добування природних ресурсів тощо. У разі порушення суб'єктом господарювання екологічного законодавства вживають заходів для притягнення винуватця до відповідальності.

Екологічний моніторинг.

Вирішення завдання обліку розмірів антропогенних змін в природному середовищі та їх проявів в окремих регіонах привело до необхідності створення моніторингу. Моніторинг - це науково-інформаційна система спостережень, оцінок та прогнозів стану навколишнього середовища та живих організмів. Виділяють три види моніторингу [Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Видавництво "Лібра", ТОВ, 1998. - 248 с.]: фоновий, біологічний (біосферний), та господарський.

Фоновий моніторинг передбачає систематичні стаціонарні заміри, що проводяться за єдиною програмою, стану атмосфери, ґрунту, природних вод та особливостей земної поверхні.

Біологічний моніторинг зорієнтований на систематичне оцінювання стану видів рослин та тварин. Він включає реєстрацію зміни чисельності, структури їхніх популяцій, характер міграцій та розмноження.

Господарський моніторинг проводиться з метою оцінки діяльності окремих сільськогосподарських або промислових підприємств.

Моніторинг дозволяє вирішувати широке коло проблем і завдань:

· виявлення взаємозв'язку джерел забруднення природного середовища з об'єктами, на які вони діють;

· виявлення шляхів поширення забруднюючих речовин у природному середовищі;

· вибір індикаторів, які б найкраще показували стан навколишнього середовища.

Залежно від розмірів охопленої моніторингом території розрізняють три його основні види. Глобальний моніторинг оцінює стан біосфери й параметри атмосфери, гідросфери в цілому. Проведення глобального моніторингу розпочато на основі рішення Міжнародної наради 1974 року, до якої приєднався колишній СРСР, а зараз обов'язки з моніторингу виконує Україна. Регіональний моніторинг має на меті виявлення джерел забруднення природного середовища та встановлення шляхів міграції забруднюючих речовин у межах великих регіонів. Локальний моніторинг передбачає аналіз стану окремого природного об'єкту. У процесі моніторингу реєструються:

· екосистеми, що існують на даній території;

· тип господарського використання території;

· ступінь та форми деградації природного середовища - зміна рельєфу, ерозія тощо;

· фізичний та хімічний стан повітря, води та ґрунту;

· біологічне різноманіття та стан видів-індикаторів, якщо такі виділені;

· радіоактивне забруднення;

· санітарний стан.

За допомогою моніторингу отримують дані, що необхідні для розробки математичних моделей, які є основою для узагальнення та порівняння, прогнозу й оперативного використання заходів запобігання деградації, що намітилися.

Екологічний аудит.

Ефективна природоохоронна діяльність потребує не лише сучасних технологій, а й сучасного менеджменту виробництва, належного технологічного і виробничого контролю. Якщо компанія має намір суттєво поліпшити свої природоохоронні показники або отримати екологічний сертифікат, вона повинна періодично проводити екологічний аудит.

Під екологічним аудитом у широкому розумінні цього терміну мається на увазі інструмент управління, який реалізується через комплекс дій, здійснюваних уповноваженими експертами, для об'єктивної системної оцінки впливу на навколишнє природне середовище, заподіяного минулою і сучасною діяльністю об'єкта, та відповідності діяльності екологічним вимогам. Такі дії можуть здійснюватись і на регулярній основі. Розрізняють три типи екологічного аудиту [Дьомкін В. Вступ до екологічної політики. - К.: Тандем, 2000. -194 с.]:

· аудит екологічної відповідальності, який може здійснюватися на вимогу або за ініціативою страхової компанії або нового власника під час продажу підприємства, будівлі чи земельної ділянки;

· аудит системи екологічного управління або екологічної політики компанії, за допомогою якого оцінюють ефективність системи екологічного управління підприємства або компанії (якщо така система створена) та відповідність її стандартам вимог, наприклад, ISO 14000. Одним із результатів такого аудиту можуть бути рекомендації щодо поліпшення екологічного менеджменту;

· екологічний аудит діяльності, під яким розуміють обстеження усіх екологічних аспектів виробничої діяльності компанії: викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, управління відходами, екологічний вплив продукції, що виробляється тощо. В результаті проведення такої роботи можуть бути підготовлені рекомендації щодо шляхів мінімізації негативного впливу на довкілля.

Зусилля України щодо адаптації екологічного законодавства до права навколишнього середовища ЄС останніми роками зумовили перегляд ряду підходів до правового регулювання охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, зокрема, до організації моніторингу, стандартизації, оцінки впливу на навколишнє середовище, організації екологічного аудиту, створення екологічної мережі. Внесено чимало інших змін до законодавства України під кутом зору наближення його до європейських стандартів. Поліпшилось інформаційне та організаційне забезпечення даного процесу. Є тут, звичайно, й чимало недоліків. Але в цілому є позитивною тенденція до гармонізації української еколого-правової системи з європейською.

2.2 Екологічна політика. Зарубіжний досвід

На початку ХХІ століття одним з найактуальніших питань для всього людства стала безпека навколишнього середовища. Ця сфера охоплює широкий спектр проблем, з якими людство стикається вже сьогодні та неминуче відчує їх вплив у майбутньому. Мова йде про руйнування екосистем, пов'язані з цим енергетичні, економічні проблеми, соціальні конфлікти та проблеми народонаселення [Бек У. Что такое глобализация? / У. Бек. - М. : Прогресс-Традиция, 2001, с. 304]. Неконтрольоване зростання цих змін здатне зумовити небезпеку переходу екологічної кризи у екологічну катастрофу з непередбаченими наслідками. Такий розвиток подій не може залишати осторонь жодну міжнародну організацію, яка здатна здійснювати безпосередній вплив на попередження та знешкодження наслідків екологічних катастроф. Безпека і стабільність - це власне, ті напрямки глобального розвитку, на які мусять спрямовуватися сьогоднішні політичні рішення.

Інтеграційні процеси - одна з важливих характеристик сучасного глобального розвитку. За таких умов на світове співтовариство впливають не лише позитивні, але й негативні аспекти розвитку окремих країн. Забруднення навколишнього середовища не визнає державних кордонів. Повітря, вода, звірі, птахи, люди транспортують забруднення. Викиди з німецьких та французьких фабрик і заводів випадають над Україною і навпаки. Неочищені води Вісли, потрапляючи в Балтійське море, загрожують традиційно міцному здоров'ю шведів. А токсичні викиди на спільному румуно-турецькому підприємстві примушують перекривати водогони у гирлі Дунаю. Саме тому зростаюча взаємозалежність стає фактором, що негативно впливає як на міжнародну безпеку загалом, так і національну зокрема. Екологічні питання, які ще донедавна були внутрішніми, стали невід'ємною складовою міжнародних взаємин і впливають на подальші еколого-геополітичні проблеми. Це відносно нове явище у світовій політиці. В наш час політичні чи економічні рішення з екологічними наслідками, які приймаються в одних країнах, справляють дедалі відчутніший вплив на інших. Світ, пов'язаний екологічною взаємозалежністю, стає екологічною спільнотою. Економіка, політика, екологія і зрештою, безпека, стають єдиним причинно-наслідковим ланцюгом.

Сучасні зміни міжнародних відносин посилюють дію факторів, що впливають на стан безпеки як окремої держави, так і системи держав. По-перше, екологічні загрози не мають характеру цілеспрямованих дій. Вони - лише непередбачені наслідки екологічних катастроф, або процесів розвитку. По-друге, екологічні загрози не можуть бути підпорядковані міжнародним нормам недоторканості кордонів чи державного суверенітету. По-третє, екологічні загрози можуть спричинити напруженість міжнародних взаємин й породити нові види конфліктів, полагодити які неможливо навіть за допомогою спільних військових дій. І, навпаки, їх полагодження стає елементом взаємодії, зближуючи держави і народи. По-четверте, у розв'язанні проблем екологічної безпеки важливе значення має врахування фактору часу, оскільки ці загрози набирають життєвоважливого характеру на тривалу перспективу. По-п'яте, екологічний аспект безпеки охоплює реально існуючи загрози, внаслідок чого рівень безпеки держави, регіону і світу загалом стає залежним від них. Чим краще людство усвідомлює комплекс взаємозв'язків між станом навколишнього середовища в різних куточках планети, тим серйозніше стає його ставлення до розуміння регіональних і навіть глобальних наслідків окремих змін у довкіллі. Розв'язання екологічних проблем глобального масштабу вимагає узгоджених дій урядових і неурядових організацій, співробітництва між державами й регіонами, вироблення довгострокової екологічної політики. Тому екологічна безпека дедалі більше стає інтегральною складовою безпеки глобальної.

Усвідомлення нових світових реалій відбиває міжнародний політичний процес. Захист навколишнього середовища є і залишиться в майбутньому одним із найважливіших завдань. Безпека і стабільність - це власне, ті напрямки глобального розвитку, на які мусять спрямовуватися сьогоднішні політичні рішення.

Сучасний політичний процес характеризується усвідомленням міжнародною спільнотою нових викликів та загроз глобальному цивілізаційному розвитку. Спостерігається чітка тенденція до розширення змісту поняття безпеки з урахуванням не тільки політичних, військових, економічних, а й культурно-цивілізаційних та екологічних аспектів.

На тлі потужних інтеграційних процесів в умовах зростаючої взаємозалежності політичні чи економічні рішення окремих країн справляють відчутний вплив на світове співтовариство. Питання екологічної безпеки набувають геополітичного характеру, впливаючи на процеси прийняття політичних рішень на світовому рівні. За таких умов і політика, і екологія стають причинно-наслідковим ланцюгом, взаємозалежними чинниками глобальної перспективи.

Перші кроки у створенні механізмів захисту від екологічних загроз на рівні міжнародного співробітництва вже зроблено.

- Проблеми екологічної безпеки у діяльності ООН

Під егідою ООН здійснено ряд заходів, серед яких:

1. На Конференції ООН з проблем довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році була затверджена декларація „Порядок денний на ХХІ століття”.

2. На Конференції сторін Рамкової конвенції ООН у Кіото в 1997 році прийнято Кіотський протокол, який встановлює зобов'язання розвинутих промислових країн стосовно обмеження рівнів викидів "парникових" газів з метою уникнення небезпечного порушення кліматичної системи.

3. Результатом саміту в Йоганнесбурзі у 2002 році стала „Декларація зі сталого розвитку”. У ній визначено ключові завдання посилення основ сталого розвитку, його економічної, соціальної та екологічної складових. Одним із шляхів подолання глобальних проблем екологічної безпеки необхідність зміни моделі споживання і виробництва, забезпечення охорони і раціонального використання природної ресурсної бази.

Численні дискусії світової спільноти призвели до усвідомлення необхідності вироблення майбутньої стратегії у подоланні ризиків глобальної екологічної безпеки. На Конференції ООН в грудні 2007 року на Балі з проблеми зміни клімату було прийнято рішення про початок роботи над угодою, яка має прийти на зміну Кіотському протоколу після завершення терміну його дії у 2012 році. У прийнятому програмному документі - Балійській дорожній карті - окреслено основні аспекти щодо спільного бачення необхідності довгострокової міжнародної кооперації, включаючи досягнення поставлених завдань зі зниження викидів; взаємодії та досягнення консенсусної угоди на основі принципів диференційованої відповідальності виходячи із відповідних можливостей соціального і економічного характеру. Функції повномасштабної організації із забезпечення багатостороннього механізму вирішення проблем глобального кліматичного режиму після 2012 року приймає на себе Організація Об'єднаних Націй. В рамках ООН також діє спеціалізована програма з екологічних проблем ЮНЕП, проте її ефективність визнається недостатньою. У цьому зв'язку обговорюються питання про зміну формату або реформування ЮНЕП у Раду Екологічної Безпеки, з наданням статусу спеціалізованої міжнародної організації із широкою компетенцією в царині охорони навколишнього середовища.

На сучасний глобальний порядок денний поряд із питаннями кліматичних змін ООН виносить проблему світової продовольчої кризи. За оцінками організації, криза, пов'язана з подорожчанням продовольства, становить небезпеку для 100 млн. людей, яким загрожує голод і соціально-політичні потрясіння. Визначено основні причини зростання цін на продовольство в світі: здорожчання нафти, зростання попиту на продукти харчування в країнах зі стрімким розвитком - Індії і Китаї, кліматичні зміни, виснаження резервних запасів і розширення вирощування технічних культур. До загострення ситуації на ринку продовольства призводить вплив нових тенденцій на поведінку провідних експортерів сільськогосподарської продукції - Аргентини, В'єтнаму, Росії, України які почали обмежувати експорт продовольчої сировини. Для подолання існуючої проблеми на рівні ООН запропоновано ряд антикризових заходів, загальна вартість яких досягає 15 млрд. доларів. У короткостроковій перспективі - зниження експортних тарифів, в довгостроковій - збільшення капіталовкладень, масштабні інвестиції в агропромисловий комплекс. В цих умовах Україна, на території якої зосереджено 30% світових чорноземів має значну конкурентну перевагу - реальну можливість монополізації ринку зернових. Відмова від виробництва генетично модифікованих продуктів, пропозиція на ринки споживання природних екологічно чистих продуктів надали б можливість українському сільському господарству виходити на провідні позиції світового виробництва продовольства. У цьому контексті постає питання збереження стратегічного ресурсного потенціалу - а саме, - не допустити вилучення орних земель із сільськогосподарського обігу. Реалізація таких підходів в екологічної стратегії здатна сприяти посиленню геополітичного впливу України.

Під егідою ООН здійснюється робота із підготовки оціночних доповідей з питань глобальної безпеки на основі звітів, консультацій, обміну інформацією між організаціями в самій системі ООН та міжнародними організаціями. У цьому контексті примітним є запропонований проект „плану дій” ООН на територіях, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС до 2016 року. Розробка цього плану була передбачена Резолюцією ООН 2007 року, яка проголосила 2006-2016 роки Десятиліттям відродження і сталого розвитку територій, постраждалих від наслідків катастрофи. Це свідчить про наявність в ООН єдиної позиції щодо необхідності впровадження „підходів, орієнтованих на розвиток” постраждалих територій. Позиція сформована на основі звітів експертів МАГАТЕ, ООН, ВОЗ, у яких поставлено під сумнів катастрофічність наслідків чорнобильської аварії життю населення забруднених територій, увага акцентується лише на психологічному факторі (стрес, радіофобія), а не на медичних та соціальних наслідках. У висновках йдеться про необхідність запровадження програм відродження цих регіонів шляхом створення нових економічних можливостей, позбавлення населення чорнобильських територій від страху негативного впливу радіації на здоров'я. Одним із аргументів для західних експертів формування такої позиції стали процеси самовідтворення екосистеми регіону. Проте, за твердженням вітчизняних експертів, вплив радіації на живі організми не має порогового рівня - безпечного рівня радіаційного опромінення не існує, а оцінки наслідків впливу малих доз опромінення, включаючи дію радіонуклідів взагалі не існує.

Таким чином, нові підходи до наслідків та перспектив подолання аварії на ЧАЕС не враховують позиції нашої держави, яка здобула кризовий досвід подолання найбільш потужної техногенної катастрофи. Україна не може залишатись осторонь від процесів вироблення адекватних позицій міжнародного експертного товариства та світової спільноти до проблематики відродження територій, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС. Основою прогнозів придатності територій для проживання та відновлення інфраструктури має стати науково-експертний аналіз, державна експертиза з питань відповідності існуючої ситуації на територіях прилеглих до ЧАЕС екологічним нормативам.

- Проблеми екологічної безпеки у діяльності ЄС

Еволюція екологічної політики Європейського Союзу сформувала чіткі підходи до проблем навколишнього середовища, сприяла становленню ЄС в якості впливового суб'єкта міжнародної екологічної політики. З 1973 до 2000 року запроваджено п'ять європейських Програм дій у сфері навколишнього середовища. Шоста програма дій (2001-2010 рр.) прийнята напередодні масштабного розширення ЄС. Програма передбачає:

1. Координацію заходів у сфері навколишнього середовища не тільки держав-членів, і країн-кандидатів та інших європейських країн, а також міжнародних екологічних організацій.

2. Розробку та прийняття семи тематичних стратегій, що стосуються забруднення повітря, захисту морського середовища, сталого використання ресурсів, запобігання утворення відходів та їх утилізації, сталого використання пестицидів, захисту ґрунту, захисту міського навколишнього середовища.

Обсяг законодавства ЄС, з яким слід привести у відповідність еколого-правові системи держав, що готуються до вступу до ЄС, - це 70 директив (деякі з них декілька разів переглядалися, доповнюючись "дочірніми" директивами) та 21 регламент. Серед них 36 директив та 11 регламентів (трохи більше половини) пов'язані з екологічною якістю продукції, її маркуванням, етикетуванням тощо, тобто такі, що впливають на функціонування спільного ринку ЄС. Слід зазначити, що саме формальне перенесення в національне законодавство вимог доробку співдружності визнається недостатнім для позитивного висновку про те, що та чи інша держава гармонізувала свою правову систему з європейською. Потрібно, щоб відповідні правові норми були впроваджені на практиці. Необхідно продемонструвати, що держава має управлінські та юридичні можливості для застосування доробку співдружності. Таким чином, механізм гармонізації екологічного законодавства з правом навколишнього середовища ЄС має слідувати за такою схемою: розробка та прийняття національних законодавчих актів, адаптованих до вимог доробку співдружності; їх практичне впровадження; примусові заходи до виконання встановлених вимог; можливість оцінки досягнутих результатів (ефективність законодавства).

Основними суб'єктами ініціювання та імплементації екологічноїї політики ЄС є:

Європейська Комісія - основний учасник процесу вироблення політики у сфері охорони навколишнього середовища. Після 1992 р. значного впливу в екологічній політиці набули неурядові організації.

Рада ЄС. Міністрам екології, які на рівні ЄС мають більшу свободу дій, часто вдається приймати законодавчі акти, які навряд чи були б підтримані в національних урядах.

Європейський парламент, на відміну від багатьох парламентів держав-членів, має значно більший вплив на екологічну політику Співтовариства.

Європейське екологічне агентство створене відповідно до постанови Ради міністрів ЄС у травні 1990 р. як незалежний орган, метою якого є захист та поліпшення стану навколишнього середовища відповідно до положень Договору та Програм дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища.

Суд ЄС відіграє важливу роль, вирішуючи які екологічні заходи є допустимими в контексті єдиного внутрішнього ринку, а також хто з потенційних позивачів має право оскаржувати екологічні рішення. Суд ЄС підтримував політику ЄС у сфері захисту навколишнього середовища навіть за відсутності протягом певного часу належної юридичної бази в договорах Співтовариства. Прикладами впливової ролі Суду ЄС у політиці охорони навколишнього середовища є ряд його рішень:

- у 1988 році приводом позову стала стаття законодавства Данії, відповідно до якої виробники та імпортери могли продавати слабоалкогольні напої тільки в скляній тарі з можливістю її повторного використання. Прийняте Судом рішення у справі «датських пляшок», в якому були захищені права країни-імпортера продемонструвало вищу пріоритетність цілей захисту навколишнього середовища над принципом вільного руху товарів;

- у 2000 р. Суд ЄС наклав штраф на Грецію за неконтрольоване звалювання токсичних відходів на острові Кріт, що порушувало директиви ЄС про поводження з відходами. Уряд Греції мав щодня сплачувати 20 тис. євро, поки забруднення не припиниться, а звалище буде закрите й очищене. Таке рішення щодо уряду держави-члена ЄС було прийнято Судом уперше;

- в листопаді 2003 р. Іспанії присуджена щорічна сплата штрафу у розмірі понад 624 тис. євро за кожен відсоток технічної води, яка не відповідала граничним значенням, встановленим директивою ЄС.

Сучасні екологічні ініціативи Європейського Союзу свідчать про готовність ЄС прийняти на себе лідерство у боротьбі з глобальними змінами клімату.

З початку XXI -го століття європейська політика в області змін клімату була зосереджена на заходах зі скорочення шкідливих викидів та намаганні переконати міжнародних партнерів підписати Кіотський протокол. Однак, глобальні кліматичні виклики спонукали політиків Євросоюзу до прийняття у червні 2007 року першого програмного документу - Зеленої книги «Адаптація до зміни клімату в Європі - варіанти дій ЄС». У документі Єврокомісії стверджується, що для вирішення проблеми глобального потепління необхідно поряд із заходами по зменшенню викидів парникових газів вжити заходи з адаптації до мінливих кліматичних умов. Зелена книга дає власне визначення стратегії адаптації як комплексу заходів для боротьби із наслідками кліматичних змін - підвищенням температури, зменшенням водних ресурсів у разі їх виникнення і передбачення можливих змін у майбутньому. Адаптація має включати національні та регіональні стратегії, заходи з адаптації можуть мати попереджуючий чи реактивний характер.

Політику ЄС у сфері захисту навколишнього середовища фінансують держави-члени. Однак, якщо заходи природоохоронної політики потребують непропорційно високих витрат, порівняно з можливостями органів влади держави-члена, Рада ЄС може ухвалювати відповідні положення з тимчасовими відступами від фінансових вимог. Види діяльності, які Співтовариство здійснює чи має намір здійснювати для захисту навколишнього середовища й збереження природи як в Європі, так і в усьому світі, стають дедалі дорожчими, а отже їх слід планувати на довгострокову перспективу. Усвідомлення цих реалій надало потужний імпульс створенню фінансових програм.

З 2007 р. фінансування політики з охорони навколишнього середовища відбувається переважно за допомогою двох фінансових програм - LIFE+ та Фінансового інструменту з цивільного захисту. Обидві програми надають фінансову підтримку шляхом надання грантів. Чотирма ключовими напрямами роботи інструменту LIFE+ є:

а) боротьба зі змінами клімату;

б) підтримання біорозмаїття та захист рідкісних видів флори і фауни;

в) проекти, спрямовані на охорону здоров'я та підвищення якості життя;

г) ініціативи, спрямовані на захист природних ресурсів та утилізацію відходів.

Консолідація внутрішньої позиції ЄС щодо проблеми глобального потепління сприяла прийняттю обмежень щодо обсягів викидів СО₂. Стратегія ЄС - 2020 передбачає обов'язкове зниження викидів парникових газів державами-членами на 20 % до 2020 року. Єврокомісія пропонує розширення схем торгівлі квотами на викиди на більшість секторів економіки; енерговиробники поступово втратять право на безкоштовні квоти і, починаючи з 2013 року, буде діяти виключно механізм аукціонів у їх придбанні. Квоти на викиди мають визначатися на загальноєвропейському рівні, замінюючи схему, згідно якої пропозиції у Єврокомісію подають країни-члени ЄС. Критики європейських ініціатив висувають аргументи, що внаслідок дотримання цих вимог промислове виробництво буде потерпати від вимушеного скорочення.

Слід зазначити, що впровадження екологічних стратегій в ЄС має стійку опору на науково - експертний аналіз в процесі прийняття рішень в сфері екологічної безпеки. У затвердженій лідерами ЄС у 2007 році програмі переходу на альтернативні й поновлювані джерела енергії біопаливу приділялася ключова роль в якості заміни традиційного бензину. У 2008 році Єврокомісія планувала законодавчо зобов'язати країни-члени ЄС переходити на граничні рівні використання на транспорті біопалива (планувалось збільшення його частки до 10 % у загальнопаливному балансі). Проте, аналіз проблеми експертами наукового комітету Європейської агенції з питань навколишнього середовища привів до висновку, що значне збільшення посівів культур для виготовлення біопалива матиме ряд негативних наслідків. Існує велика вірогідність, що збільшення площ посівів технічних культур призведе до значного навантаження на грунти, викличе порушення балансу водних ресурсів з причини значних витрат води на вирощування технічних культур, спричинить дефіцит сільськогосподарської сировини, призведе до загрози біорозмаїттю та знищення існуючих екосистем. Це викликало перегляд політичних рішень щодо пріоритетності вироблення і використання біопального за рахунок додаткового навантаження на природне середовище. Хоча рішення про збільшення відсоткової частки біопального було прийнято на високому рівні та закріплено у Директиві ЄС про відновлювальні джерела енергії (січень 2008 року), нині не виключається поступове доповнення цієї сфери політики Євросоюзу новими орієнтирами.

· Проблеми екологічної безпеки у діяльності НАТО

При висвітленні діяльності НАТО сучасні ЗМІ наголошують на подіії у галузі дипломатії, саміти Альянсу, військові та миротворчі операції. Справді, на момент утворення НАТО, до завдань Північноатлантичного Альянсу, як відомо, не входило вирішення екологічних проблем. На сьогодні ж, при непорушності своїх основних принципів, Альянс переживає процес трансформування, тобто пристосування й реформування з метою набуття можливості ефективно вирішувати нові проблеми безпеки Євроатлантичного регіону. Більшість роботи НАТО проходить поза публічністю. Щоденно відбувається участь Альянсу у різноманітних проектах, покликаних поліпшити ситуацію у галузі безпеки, зважаючи на її нові виклики. Так, експерти НАТО наголошують на безпосередньому зв'язку сучасних екологічних проблем, зокрема кліматичних змін, з різноманітними елементами підтримання миру, їхній вплив на мир і стабільність та безпеку на земній кулі [Вибрані статті з Інтернет-видання «НАТО Ревю». - Брюссель : НАТО, 2008, с. 24-25]. З огляду на це, діяльність Альянсу в сфері екологічної безпеки набуває особливої важливості і потребує детального висвітлення. Ця діяльність, однак, не є абсолютно новою, і на сьогодні НАТО вже має певний досвід екологічно спрямованих зусиль.

Ще в 1959 році свою діяльність розпочав невійськовий комітет НАТО, заснований в період становлення Альянсу. Ним став Комітет по океанографії. Таким чином, в діяльності НАТО була відкрита сторінка, пов'язана з проблематикою забруднення навколишнього середовища. Через десять років в структурі НАТО починає діяти окремий Комітет з проблем сучасного суспільства (CCMS), який до цього часу опікується питаннями екології. Певну роль в створенні названого комітету відіграв тодішній Президент США Р. Ніксон.

В квітні 1969 року міністри закордонних справ держав Альянсу почули від американського президента наступні, дивні для них на той час слова: «НАТО за своєю природою більше, ніж військовий союз. Прийшов час звернути частину нашої уваги на ті невійськові аспекти, з яких країни можуть отримати користь через поглиблене співробітництво». Так, з вуст Президента США пролунала пропозиція щодо створення Комітету з проблем сучасного суспільства, основним завданням якого повинно було стати «вивчення найбільш ефективних засобів управління ресурсами та застосування досвіду західних країн з ціллю покращення життя наших народів», а також навчити людину ХХ століття «зберігати гармонію зі швидкоплинним світом». Така пропозиція Ніксона була деякою мірою відповіддю на доповідь Римського клубу під назвою «Межі зростання», підготовленою групою авторів на чолі з Медоузом, і яка пізніше стала одним із перших науково обґрунтованих прогнозів щодо неможливості подальшого розвитку цивілізації без урахування екологічної складової. Навіть в той час НАТО вже не могла дистанціюватися від проблем, які ставали першочерговими для уваги світового суспільства, що й стало імпульсом для створення CCMS. Відтоді, базуючись на концепції Р. Ніксона, та згідно зі статею 2 Вашингтонського договору про те, що «cторони сприятимуть подальшому розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин ... та створюючи умови для стабільності і добробуту» [Північноатлантичний договір. Вашингтон, округ Колумбія, 4 квітня 1949 р. // Довідник НАТО. - Брюссель : Public Diplomacy Division, 2006. - P. 381-383, с. 381], і починає функціонувати CCMS який, можна сказати, став «молодшим братом» Наукового комітету (SCOM) НАТО, який започатковано 1958 р.

Аспект екологічної безпеки посідає слушне місце серед пріоритетних сфер співробітництва Наукового комітету, він розглядається поряд з розробкою технологій для роззброєння, високих технологій, комп'ютерних мереж, а також політики в сфері науки та технології [NATO and the Environment / Prepared for the Third Ministerial Conference “Environment for Europe” Sofia 23-25 October, 1995.- Brussels, Belgium, 1995]. Таким чином, екологічна діяльність НАТО відтоді почала опікуватися двома комітетами Альянсу: Науковим комітетом та Комітетом з проблем сучасного суспільства.

Робота цих двох комітетів, які, серед інших проблем, вирішують також проблеми природоохоронної діяльності, має взаємодоповнюючий характер. Відмінність полягає лише в тому, що в рамках Наукового комітету ініціативи надходять «знизу», тобто висуваються науковцями та дослідниками. Щодо CCMS, то тут проекти висуваються групами країн, і тільки потім розглядаються науковцями [NATO and the Environment / Prepared for the Third Ministerial Conference “Environment for Europe” Sofia 23-25 October, 1995.- Brussels, Belgium, 1995]. Решта характеристик цих двох комітетів є схожою. Їхніми членами є всі країни-члени НАТО, Головою виступає помічник Генерального секретаря з громадської дипломатії, їхня роль полягає в тому, що це два основних органи, які приймають рішення стосовно наукових програм НАТО [Довідник НАТО. - Брюссель : Офіс інформації та преси НАТО, 2001, с. 128].

Одним з ключових моментів розвитку Комітету з проблем сучасного суспільства став 1991 рік, коли на засіданні Північноатлантичної ради в Римі було ухвалено Декларацію про мир і співробітництво, де було зазначено, що нові ініціативи НАТО зроблять більш доступною «участь наших партнерів в Третій сфері діяльності в наукових та екологічних програмах нашого союзу» [Комітет НАТО з проблем сучасного суспільства. - Brussels, Belgium, с. 1]. Водночас, новою особливістю діяльності Комітету стало активне залучення до його роботи східноєвропейських партнерів. Його засідання відбуваються два рази на рік, та один раз на рік - спільно з РЄАП. Альянс також створив Євроатлантичний центр координації реагування на стихійні лиха та катастрофи (ЄАЦКРК) та Головний комітет по громадському надзвичайному плануванню НАТО (ГКГНП). Ці дві структури спільно з РЄАП утворили Євроатлантичний механізм реагування на надзвичайні ситуації.

В основі роботи Комітету з проблем сучасного суспільства закладені

наступні принципи:

По-перше, конкретні заходи фінансуються не всіма країнами одночасно, а тільки найбільш зацікавленими. Безпосередньо CCMS не веде науково-дослідницької діяльності, але результати дослідницьких робіт однієї з країн, яка опікується конкретним проектом і здійснює його власними силами (якщо інше не вказується в спеціальних двосторонніх домовленостях) повідомляються і стають доступними для всіх країн-членів Альянсу. Схема така, що самостійно Комітет не висуває ініціатив, а лише розглядає практичні проблеми, які вже є дослідженими на національному рівні. Це надає значної гнучкості діяльності Комітету. Офіційне рішення щодо проведення експериментальних досліджень приймається на пленарному засіданні CCMS.

По-друге, перевага надається тим проектам, які здатні допомогти в здійсненні політики зацікавлених країн та дають імпульс для внтурішньо- та зовнішньополітичних ініціатив. Так, Комітет має стимулювати зростання уваги політиків до екологічних проблем всередині їх країн.

По-третє, робота Комітету спланована таким чином, щоб його діяльність була відкритою для інших зацікавлених осіб або спеціалізованих міжнародних організацій, особливо в галузі охорони здоров'я, метеорології та проблем, пов'язаних з використанням ресурсів морів та океанів. Такий підхід відображено співробітництвом з такими гігантами світової арени, як Європейський Союз, Організація Об'єднаних Націй Міжнародне агентство атомної енергетики та низкою інших міжнародних і національних науково-дослідницьких установ.

І нарешті, по-четверте, робота Комітету передбачає певну звітність своєї діяльності з боку тих країн, які взяли на себе відповідальність здійснювати науково-дослідницькі роботи. Комітет має отримати підтвердження від центральних органів влади відповідної країни про те, що результати його роботи безпосередньо впливають та роблять вагомий внесок в розвиток внутрішнього та зовнішнього співробітництва НАТО [Качалова Т. Невоенная проблематика в деятельности НАТО / Т. Качалова // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - № 3, с. 130].

Співробітництво між науковцями та експертами з питань, що являють спільний інтерес, здебільшого відбувається на основі двох програм Альянсу: Програми Наукового комітету НАТО та Програми з екологічних та суспільних питань, що виконується Комітетом з проблем сучасного суспільства. Ці дві програми Альянсу не пов'язані між собою і мають окремі механізми фінансування. Проте обидві спрямовані на підвищення рівня співпраці між країнами-членами і країнами-партнерами у плані вирішення нагальних проблем, які викликають загальну стурбованість.

Щодо Наукового комітету НАТО, то загалом у своїй діяльності він керується Науковою програмою Альянсу, яка спрямована на сприяння розвитку наукового співробітництва між державами-членами та партнерами Альянсу і складається з чотирьох підпрограм. Одна з цих підпрограм опікується безпосередньо екологічною проблематикою.

Сьогодні, зважаючи на нові виклики, які постали перед міжнародним співтовариством, взаємодія науковців та експертів з питань, що являють спільний інтерес, відбувається на основі Програми «Безпека через науку». Ідея зазначеної Програми НАТО виникла в 50-х роках, а з початку 90-х рр., по закінченні холодної війни, до участі в Програмі поступово почали залучатися країни-не члени НАТО, і в 1999 р. її було повністю переорієнтовано на підтримку співпраці між науковцями НАТО та країн-партнерів, а також держав-учасниць Середземноморського діалогу.

Стосовно CCMS, варто зазначити, що починаючи з 70-80 рр. по теперішній час, робота Комітету отримала надзвичайно широке коло повноважень в сфері координації соціальної політики членів НАТО. Зокрема, його діяльність стосується таких аспектів, як міське будівництво, очищення повітря та води, запобігання шкідливим викидам від міського та міжміського транспорту, координація програм по дослідженню концепцій розвитку західних країн, проекти «багатонаціонального корпусу миру», збір та систематизація новітніх досліджень наукового світу Заходу. Проекти, що виконуються під проводом Комітету, сприяють співпраці у розв'язанні проблем, що впливають на навколишнє середовище та якість життя: екологічне та шумове забруднення довкілля, негативні впливи урбанізації та розвитку енергетики на здоров'я людини, екологічні ускладнення, викликані військовою діяльністю тощо. Щодо останнього, наукові дослідження головним чином стосуються таких питань як повторне використання земель, що застосовувалися для військових цілей, технології рекультивації ґрунтів та екологічна безпека, зокрема в контексті роботи нафтових трубопроводів.

Серед іншого, Комітет здійснює широку видавничу діяльність, що знайшло своє відображення у виданні понад двохсот книг з проблем екології [NATO and the Environment / Prepared for the Third Ministerial Conference “Environment for Europe” Sofia 23-25 October, 1995.- Brussels, Belgium, 1995]. Структурно основними напрямками роботи Комітету виступають наступні:

· експериментальні дослідження (пілотні);

· поточні дослідження;

· семінари та круглі столи з питань екології [Качалова Т. Невоенная проблематика в деятельности НАТО / Т. Качалова // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - № 3, с. 131].

Для того, щоб розпочати одну з таких програм, зацікавлені держави можуть кооперуватися для спільних зусиль. Щодо фінансування, то, як зазначено вище, цим опікується країна відповідальності проекту (якщо інше не згадується в спеціальних домовленостях). Мова йде, наприклад, про такі проекти, як: «Лісові пожежі», «Удосконалення невідкладної медичної допомоги », «Харчування та охорона здоров'я», «Раціональне використання енергії», «Забруднення атмосфери, земель», «Проблеми диоксину», «Переробка шкідливих відходів», «Охорона астрономічних та геофізичних орієнтирів» та ін. Тривалість кожного з проектів складає від шести до дванадцяти років [NATO and the Environment / Prepared for the Third Ministerial Conference “Environment for Europe” Sofia 23-25 October, 1995.- Brussels, Belgium, 1995].

Комітет з питань сучасного суспільства сприяє підтримці трьох груп дослідників: студентів, вчених та молодих дослідників. Першій групі наукові стипендії надаються для закінчення навчання, другій - для проведення досліджень, а третій - для підвищення кваліфікації.

Співробітництво CCMS з країнами-партнерами з питань екології розширювалося поступово: перше спільне засідання CCMS/РПАС відбулося в лютому 1993 року в Брюсселі, де сторони відзначили неминучий вплив екологічної проблематики на діяльність Альянсу та визначили пріоритетні напрямки співробітництва в контексті нових викликів. Пізніше, коли РПАС було трансформовано в РЄАП (1997 р.), CCMS продовжив свою роботу вже в рамках нової структури і, відповідно, з більш широким колом партнерів. На сьогодні Комітет проводить свої засідання двічи на рік, та щороку проводяться зустрічі у форматі CCMS/РЄАП.

В березні 1996 року, у зв'язку з активізацією співробітництва між Сходом та Заходом в галузі захисту навколишнього середовища був запроваджений більш гнучкий порядок роботи CCMS. Окрім «пілотних» експериментальних досліджень CCMS почав здійснювати дві нові ініціативи: короткострокові спеціалізовані проекти та тематичні симпозіуми. Мета останніх - розповсюдження інформації з соціальних проблем. Щодо короткострокових проектів, то вони стали відрізнятися від експериментальних досліджень строками реалізації: від 6 до 18 місяців, а дослідження можуть продовжуватися до 4 років [Комітет НАТО з проблем сучасного суспільства. - Brussels, Belgium, с. 2].

Як видно, невійськове співробітництво НАТО з самого започаткування набуло досить стрімкого розвитку. Це свідчить про те, що країни-партнери усвідомили необхідність співпраці в таких сферах, як економіка, екологія, наука, інформація та соціальна сфера, оскільки стало очевидним, що краще співпрацювати в життєво необхідних галузях, ніж потім ліквідувати наслідки військових дій.

Для виконання спеціальних завдань Науковий комітет та CCMS створили низку підкомітетів, дорадчих та керівних груп. Під егідою РЄАП в 1998 р. був створений Євроатлантичний координаційний центр реагування на стихійні лиха та катастрофи (ЄКЦРСЛК), який координує роботи з ліквідації наслідків важких стихійних лих та катастроф в країнах-членах РЄАП, тісно співпрацюючи з Управлінням по координації гуманітарних питань ООН. Головний комітет по громадському надзвичайному плануванню НАТО (ГКГНП) у форматі РЄАП створив Євроатлантичний механізм реагування на надзвичайні ситуації, до складу якого входить ЄКЦРСЛК та Євроатлантичний підрозділ реагування на стихійні лиха та катастрофи.

В діяльності по громадському надзвичайному плануванню беруть участь багато інших міжнародних організацій: Рада Європи, Європейський Союз, Міжнародне агентство атомної енергетики, Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, Агенство ООН з координації гуманітарної діяльності (UNOCHA), ЮНЕСКО, Управління Верховного комісара ООН зі справ біженців (УВКБ ООН) та ін.

Комітет з проблем сучасного суспільства також визначив низку ключових завдань на майбутнє, як то: зменшення негативного впливу військової діяльності на довкілля; проведення регіональних досліджень з питань транскордонної діяльності; попередження конфліктів на ґрунті дефіциту ресурсів; протистояння факторам екологічного та суспільного ризику, що можуть спричинити економічну, культурну та політичну нестабільність; боротьба з нетрадиційними загрозами безпеці.

Найбільший за обсягом та змістом проект, фінансований в межах Наукової програми НАТО, було започатковано у жовтні 2001 р. Він має назву "Віртуальний шовковий шлях", за аналогією з Великим шовковим шляхом, що в стародавні часи з'єднував Європу з Далеким Сходом, сприяючи як торгівлі, так і поширенню знань та ідей. Не випадково, що цей Проект має на меті сприяння міжнародному обміну товарами, знаннями та ідеями. Завдяки йому представники академічних кіл та наукових громад восьми країн Південного Кавказу та Центральної Азії отримали доступ до Інтернету та можливість підтримувати контакти зі своїми колегами в інших країнах за допомогою комп'ютерних мереж.

Очевидно, що суспільство сьогодні є вразливішим, ніж у минулому, оскільки на всіх його рівнях існує значно більше внутрішніх зв'язків, що характеризуються взаємною залежністю. У березні 2001 року, під егідою Комітету з проблем сучасного суспільства, було започатковано короткостроковий проект щодо аналізу спільних загроз та визначення пріоритетних галузей міжнародного співробітництва з метою зменшення вразливості складних взаємозалежних систем, життєво важливих для функціонування сучасного суспільства. До участі у проекті, що виконується під проводом Норвегії, залучені такі країни як Данія, Грузія, Угорщина, Литва, Молдова, Польща, Румунія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Велика Британія, Сполучені Штати, а також і Україна.

У 2004 році, після виникнення нових загроз безпеці сучасного світу, зокрема загрози тероризму, Наукова програма Альянсу зазнала подальших фундаментальних змін. В майбутньому вона буде зосереджуватись лише на підтримці наукових досліджень з пріоритетних питань боротьби з тероризмом та на протистоянні іншим загрозам безпеці. Проте, тероризм - це не єдиний виклик безпеці. Катастрофи природного походження, такі як землетруси чи повені, а також ті, що спричинені діяльністю людини, залишаються серйозними чинниками, що загрожують безпеці цивільного населення.

Так, 29 серпня 2005 року ураган Катріна вдарив по узбережжю Сполучених Штатів Америки в районі Мексиканської затоки і спричинив масштабні руйнації. Згідно із запитом США Північноатлантична рада надала дозвіл на проведення операції з транспортування засобів першої необхідності з Європи до США із використанням транспортних літаків (TCA та NAEW). Загалом до США було направлено засобів першої необхідності загальною вагою 189 тонн. Операція завершилася 2 жовтня 2005 року.

Масштабною була і допомога НАТО в рамках ЄАЦКРК в Пакистані під час подолання наслідків землетрусу. 8 жовтня 2005 року сильний землетрус завдав Пакистану нищівного удару, спричинивши загибель понад 73 тис. людей та залишивши без даху майже 4 мільйони осіб. На початку грудня майже все необхідне перевезли в зону катастрофи та ефективно виконували завдання операції з надання допомоги в місцевості Бах, визначеною Пакистаном, як основне місце проведення операції НАТО. Альянс завершив операцію 8 лютого 2006 р. ЄАЦКРК приходив на допомогу і в багатьох інших випадках, мобілізуючи ресурси для допомоги країгам, що зазнавали таких лих, як повені, лісові пожежі або землетруси.

Отже, з повною впевненістю можна зазначити, що НАТО завжди приділяє значну увагу таким сферам, як економіка, екологія, наука, інформація та соціальна сфера. Особливе місце серед цих невійськових компонентів посідає наукове та екологічне співробітництво. Екологічний аспект діяльності НАТО відіграє велику роль у вирішенні низки глобальних проблем, які постають перед людством сьогодні. Справа насамперед полягає в тому, що такі екологічні катастрофи, як повені чи землетруси або такі, що спричинені діяльністю людини і загрожують глобальній безпеці вимагають як цивільних, так і військових засобів ліквідації. Альянс на сьогодні є єдиною організацією, яка готова реально діяти під час природних катастроф, не чекаючи при цьому, поки прийметься остаточне рішення або всі проголосують «за». Крім того, НАТО визнала, що масштабні надзвичайні ситуації можуть нести загрозу безпеці та стабільності, і країни вже не можуть покладатися лише на свої національні можливості, особливо стосовно асиметричних загроз сьогодення та непередбачуваного безпекового оточення.

Серед нових ініціатив світової спільноти щодо вирішення глобальних проблем екологічної безпеки стала пропозиція Японії про створення спеціального „фонду технологій”, спрямованих на захист навколишнього середовища і активній протидії процесам глобального потепління. Наступна ідея „секторального підходу” пропонує надання різним промисловим сферам в країнах, що розвиваються, технологічної допомоги у процесі дотримання ними вимог зі зниження шкідливих викидів. Пропозиція підтримана американською стороною в частині створення „зелених робочих місць”, пов'язаних з екологічно чистими технологіями в ключових секторах економіки.

Онову екологічної стратегії США на сучасному етапі складає підтримка технологічної інноваційної діяльності. Так, лише корпорація Intel вкладає близько 6 млрд доларів США в дослідження і розробку проектів і концепцій, присвячених екології, охороні здоров'я. На відміну від ЄС, Вашингтон виступає проти обов'язкових цільових показників скорочення викидів парникових газів, намагаючись убезпечити економіку країни від можливого скорочення виробництва. Щорічно на розвиток технологій відновлювальної енергії з бюджету країни виділяється близько 150 мільйонів доларів. За інформацією міністерства енергетики США, у цей час у Сполучених Штатах працюють близько 1,2 мільйони сонячних генераторів. Проте, віднедавна федеральний уряд оголосив мораторій на розробку нових проектів із використання сонячної енергії на державних землях. Перспективи розвитку відновлювальних джерел енергії у США залежатимуть від висновків досліджень впливу будівництва сонячних генераторів на навколишнє середовище, використання водних ресурсів у процесі їх експлуатації а також можливостей відновлення земель після завершення терміну їх роботи.

Посилення екологічних стандартів, зростаюча вартість пального спонукають індустрію розвинутих країн переорієнтовувати свої виробництва на еко-інноваційний режим. Зменшення витрат пального і викидів вуглекислого газу - саме цим аспектам надається першорядна увага при розробці нових моделей в автомобільній промисловості. Інженери Mercedes-Benz сподіваються створити автомобілі, які відповідатимуть екологічним нормам. Завдяки комбінації технологій, зменшенню об'ємів двигуна без втрати потужності німецькі автомобілі мають знизити споживання палива більш ніж на 12 %. Компанія також планує випуск гібридних і електричних двигунів. Концерн Volkswagen в стратегію випуску автомобілів також закладає ідею переходу на електродвигуни, приділяючи увагу важливості популяризації ідей екологічно чистого транспорту серед населення. Японська корпорація Дженепакс вже представила новий електромобіль, двигун якого, замість традиційного палива, використовує звичайну воду. Автори проекту Water Energy System вважають, у разі налагодження серійного виробництва собівартість автомобіля, яка зараз складає - 18,5 тисяч доларів можна знизити в чотири рази. Вочевидь, тенденції нових екологічних стратегій призводять до кардинального переформатування національних виробництв, модернізації їх структури.

2.3 Порівняльно-правовий аналіз екологічної політики Європейського Союзу та України

Проблема екологічної політики в останні роки привертає дедалі більшу увагу не лише фахівців - юристів, екологів, управлінців, але й громадян, оскільки їх здоров'я і благополуччя залежать від того, якою мірою держава та інші суб'єкти політичної діяльності керуються цілями охорони навколишнього середовища і прагнуть захищати екологічні права громадян. За кордоном опубліковано низку монографічних і колективних праць, в яких розглядаються найбільш актуальні питання екологічної політики: її принципи, зміст еколого-політичних і правових заходів, ефективність, перспективи, права і обов'язки осіб, які планують і реалізують ті чи інші напрями, їх відповідальність, фінансування окремих груп заходів та ін.