На думку російської вченої Авдеєвої Г.К. охорона комп'ютерних програм виключно засобами авторського права (охороняється єдність форми і змісту твору) була б ефективною лише в тому випадку, якби комп'ютерна програма мала об'єктивну форму (рукопис тексту) і використовувалася б лише в цій формі… Кожна комп'ютерна програма виконує певні функції і за своєю суттю є технічним рішенням. Якби комп'ютерна програма була об'єктом промислової власності, а не авторського права, великим розробникам програмних продуктів не вдалося б тривалий час утримувати монополію в даній сфері і тим самим - «гальмувати» технічний прогрес [2, с. 67-68]. З цього питання український науковець Петренко С.А. підкреслює, що необхідно розглядати співвідношення між комп'ютерною програмою та об'єктом охорони права на промисловий зразок, винахід (корисну модель), раціоналізаторську пропозицію і хоча комп'ютерна програма …за своєю суттю відрізняється і від літературного твору, і від твору мистецтва, але може отримати охорону за аналогією з літературними творами. Водночас існують випадки віднесення комп'ютерної програми до творів науки» [65, с. 12]. Тому слід стверджувати, що ефективність використання авторського чи патентного методу захисту залежить від самого програмного забезпечення, його характеру будови його елементів.

Українська вчена Атаманова Ю.А. наголошує, що: «На сьогодні є реальна потреба чіткого документального оформлення інноваційних об'єктів для забезпечення їх упровадження (використання), здійснення управління та контролю за інноваційними процесами, необхідність забезпечення надійного захисту сутності нових рішень з метою збереження конкурентних переваг та надання інвестиційної привабливості проектам з їхнього впровадження зумовлює постановку питання про введення для комп'ютерних програм окремої реєстраційно-формальної системи та поширення правової охорони в цілому як на їх зміст, так і форму» [4, с. 275]. Відносно цього російський науковець Потяркін Д. Є. пропонує наступні заходи: «запровадження спеціальних технічних засобів, котрі б, наприклад, конкретно ідентифікували особу, котра намагалася б записати на віртуальний носій певну інформацію, ідентифіковану відповідно до певних критеріїв. При цьому правильності такої ідентифікації має сприяти організатор каналу зв'язку, основним завданням якого в цьому плані повинно стати надання спеціалізованих ознак суб'єктам, котрі використовують надані канали для передачі зазначених даних» [68, c. 98].

Натомість український науковець Колісник А.С. зазначає, що кожен інститут взятий окремо, не забезпечує надійного захисту програмного забезпечення, а лише дозволяє здійснити його захист у визначених межах. Однією з основних проблем авторського права є те, що воно встановлює захист лише форми вираження об'єкта. Проблеми патентного захисту програмного забезпечення пов'язані з пошуком аналогів заявленого алгоритму, із встановленням юридичного механізму виявлення його прототипу, з умінням описати формулу алгоритму, із визначенням його новизни, з наявністю класифікації алгоритмів подібно до міжнародної класифікації винаходів. Поєднання авторського і патентного права, на думку науковця, може створити багатогранну систему захисту комп'ютерного програмного забезпечення, яка може забезпечити комплексний захист у галузі інформаційних технологій з чим важко не погодитись [47, с. 14].

Отже, варто враховувати при захисті комп'ютерної програми всі специфічні особливості і на їх основі формувати комбіновану систему авторсько-патентного захисту із найменшими витратами як фінансових так і часових можливостей автора. Однак, слід підкреслити, що на сьогодні законодавчий механізм як на національному рівні багатьох держав світу так і на міжнародному дозволяє охороняти програмне забезпечення лише авторським правом, тому законодавство потребує відповідних поправок і змін.

На основі викладеного можна стверджувати, що комп'ютерна програма як об'єкт, в загальному розумінні, права інтелектуальної власності являє собою складений продукт творчої праці автора, якому властиві риси як об'єкта авторсько-правового так і патентно-правового захисту. Тим не менш, виходячи із доктринальних поглядів на тлумачення визначення «комп'ютерна програма», авторсько-правова охорона не позбавлена сенсу використання, адже простежуються низка спільних ознак із об'єктом авторського права, літературним твором. Натомість, простежується можливість ефективного використання обох правових підходів до захисту програмного забезпечення. Тамим чином вважається доцільним стверджувати, що програма для ЕОМ повинна розглядатись як об'єкт права інтелектуальної власності, правовий захист якого може здійснюватись як за допомогою патентування так і за допомогою отримання авторського сертифіката.

1.3 Історико-правові аспекти становлення та реалізації охорони комп'ютерної програми: аналіз законодавств зарубіжних країн світу

В умовах сьогодення сучасний етап соціально-економічного розвитку провідних держав світу характеризується швидкими темпами комп'ютеризації всіх сфер діяльності людини і розвитком інформаційних технологій. У зв'язку з цим спостерігається значний попит на розробку і використання різноманітних комп'ютерних програм, які потребують значних творчих, інтелектуальних зусиль програмістів. Разом з тим, набули масового характеру такі прояви як незаконне копіювання та розповсюдження комп'ютерних програм, використання їх без згоди автора, користування неліцензійними комп'ютерними програмами та ін. Саме ці обставини обумовлюють зростання правопорушень, об'єктом посягання яких є комп'ютерна програма.

До 40-их років XX століття важко стверджувати про існування продукту програмного забезпечення, комп'ютерної програми або мінімальної її функціональної частини - процесу. Лише зі створенням першого у світі програмованого електронного комп'ютера - ENIAC (англ. Electronic Numerical Integrator and Computer, укр. Електронно-обчислювальний інтегратор і комп'ютер) у 1946 р. американськими інженерами Моклі Дж. (1907-1980), Екертом Дж. (1919-1955) та математиком угорського походження Дж. фон Нейманом (1903-1957), а також шістьма американськими програмістами Мельцер М. (1922-2008), Макнальті К. (1921 - …), Дженнінгс Б. (1924-2011), Снайдер Б. (1917-2001), Білас Ф. (1922-2012) та Ліхтерман Р. (1924-1986) при Пенсильванському університеті, ситуація дещо змінюється. Однак, варто підкреслити, що лише у першій половині XIX ст. англійський математик та економіст Бебідж Ч. (1792-1871) спробував побудувати універсальний обчислювальний пристрій, який на сьогоднішній день є прототипом програмно керованого пристрою, котрий Бебідж Ч. називав «аналітичною машиною». Таким чином саме англійський науковець Бебідж Ч. один із перших дійшов висновку, що сучасний комп'ютер повинен містити пам'ять і керуватися за допомогою програми, а американський інженер Моклі Дж. разом із групою програмістів та інженерів втілили ці та багато інших ідей в електронно обчислювальному, програмованому комп'ютері [59, с. 7].

Разом з тим в цей же період англійським математиком та, як його часто вважають, батьком інформатики Тюрінгом А. (1912-1954) було запропоновано Лондонському математичному співтовариству роботу для публікації, в якій, зокрема, йшлося про «універсальну машину». Вона повинна була вираховувати дескриптивні числа, зашифровувати їх в таблиці, а потім відтворювати дії цих таблиць [85, с. 24]. Тобто вперше була реалізована спроба створити пристрій, покликанням якого була б робота в багатофункціональному режимі, програмне забезпечення такого пристрою в теорії могло б бути замінним, а тому й віддільним від самого пристрою і мати автономні авторські ознаки. Проте, правового регулювання авторського права на комп'ютерну програму як окремого об'єкта правового захисту в першій половині XX століття все ще не існувало, так як комп'ютерний пристрій разом із алгоритмом роботи пристрою (прототип явища програмного продукту) становив єдине ціле із самим пристроєм і тому не ставилось питання про захист програмного забезпечення як продукту окремо.

Пройшло доволі не багато часу щоб ідеї Бебіджа Ч. та Тюрінга А. втілились в життя. Вже в 1943 р. на одному з підприємств фірми IBM (англ. International Business Machines Corporation) американець Ейкен Г. (1900-1973) створив комп'ютер «Марк - 1», що міг проводити процеси обчислення в сотні разів швидше ніж за допомогою аналогічних пристроїв на основі електромеханічних реле. Потім, у 1945 р. співробітники обчислювального центру Пенсильванського університету створили комп'ютер Electronic Numerical Integrator and Computer (ENIAС), основною функцією якого була інсталізація програми на жорсткий диск. Таким чином, на нашу думку, вище згаданий процес дозволив сприймати програмне забезпечення як окрему структурну частину комп'ютера, що в подальшому сприяло розвитку інституту захисту авторського права на комп'ютерну програму.

Друга половина XX століття знаменується стрімким розвитком програмного забезпечення, а саме спрощення умов його використання для масового користувача і відповідно до цього популяризацією використання самих комп'ютерів. Підтвердженням необхідно зазначити розробку інтерпретатора мови BASIC (англ. Beginner's All-purpose Symbolic Instruction Code, укр. Початкова універсальна інструкція символів коду) у 1975 р. американськими підприємцями Алленом П. і Гейтсом Б. (майбутні засновники фірми Microsoft), які розробили для комп'ютера «Альтаір» (англ. Altair 8800) (мікрокомп'ютер, на основі процесора Intel 8080, розроблений американським інженером Робертсом Е. у 1975 р.), що дозволило користувачам досить просто «спілкуватися з комп'ютером» і легко писати для нього програми. Відповідно це сприяло популяризації персональних комп'ютерів, і зумовило ріст створенню програмних продуктів, та, як негативний наслідок, - збільшення випадків порушення авторських прав на цей продукт і потребу у їх правовому захисті [6, с. 10].

Таким чином з вище викладеного стає зрозумілим, що комп'ютерна програма набуває ключових рис, які стали одними з об'єктивних причин виокремлення її як об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому контексті, на нашу думку, доречно звернути увагу, що: а) комп'ютер керується комп'ютерними програмами, які складають його програмне забезпечення, він здатний запускати комп'ютерні програми користувальницького характеру; б) комп'ютерна програма зберігається на електронному накопичувачу, де накопичувач являється матеріальною його частиною; в) відокремлення програмного забезпечення комп'ютерного пристрою від самого пристрою несе з собою ріст випадків посягання на права авторів на вже відокремлені програмні продукти та появи об'єктивної потреби у їх правовому захисті.

З урахуванням вище викладеного слід звернути увагу на процес становлення та розвитку інституту права інтелектуальної власності, зокрема у контексті захисту комп'ютерної програми на національному рівні держав світу. У даному контексті слід зазначити, що програми для ЕОМ належать до особливих видів об'єктів авторського права, які отримали правову охорону порівняно недавно в XX столітті. Так, вперше в світі програма для ЕОМ була зареєстрована в якості об'єкта правової охорони вже у 1961 р. в США. Об'єкти авторського права регулюються і на законодавчому рівні. Таким чином в Законі США «Про авторське право» 1976 р., комп'ютерна програма була включена в перелік об'єктів авторського права [120].

Аналогічна ситуація з правовим регулюванням комп'ютерної програми як об'єкта авторського права прослідковується в законодавстві багатьох європейських держав. У якості прикладу можна навести, зокрема, ст. 88 Закону Албанії №35/2016 «Про авторське право і суміжні права»: «Відповідно до цього закону, комп'ютерна програма підлягає захисту як літературний твір, якщо вона являється оригінальним індивідуальним та інтелектуальним творінням самого автора. Термін «комп'ютерна програма» охоплює собою створене в будь-якій формі програмне забезпечення, програмні додатки та операційні системи, виражені будь-якою мовою програмування, в тому числі матеріали для розробки її дизайну» [108].

Подібний підхід прослідковується в законодавстві Австрії, в якому відповідно до § 40а п. 1-2 Закону Австрії «Про захист авторських прав» від 1993 р. комп'ютерна програма розуміється як: «(1)… результат особистої інтелектуальної творчої праці автора. (2) У цьому Законі термін «комп'ютерна програма» включає всі форми вираження, в тому числі машинні коди та матеріали для розробки комп'ютерних програм». Особливим для цього закону є те, що у § 2 цього закону зазначається, що комп'ютерна програма являється результатом лінгвістичної роботи і підпадає під дію авторського права Австрії [94]. Таким чином комп'ютерна програма зводиться до матеріального вираження лінгвістичної роботи автора, а отже сам фрагмент комп'ютерного коду слід вважати в рамках авторського права Австрії як лінгвістичну конструкцію літературного твору.

Окремо слід зазначити, що чимало європейських держав маючи подібне до наведених визначень комп'ютерної програми не поширюють дію авторського права на інтерфейс програми. Так відповідно до ст. 69а Закону Німеччини «Про авторське право і суміжні права» від 1965 р.: «(1) Для цілей цього Закону комп`ютерні програми означають програми в будь-якій формі, включаючи їх підготовчий матеріал. (2) Охорона, що надається, застосовується до вираження комп'ютерної програми в будь-якій формі. Ідеї та принципи, які підкреслюють будь-які елементи комп'ютерної програми, включаючи ті, що знаходяться під їх інтерфейсами, не захищаються». Крім цього властивим для зазначеного законодавства є віднесення критерію оригінальності комп'ютерної програми як єдиного критерію оцінки охороноздатності програми. Так в ст. 69а п. 3 зазначеного закону говориться про те, що: «(3) Комп'ютерні програми підпадають під захист, якщо вони є оригінальними творами в тому сенсі, що вони є результатом власної інтелектуальної праці автора. Жоден інший критерій, зокрема якісний чи естетичний, не застосовується до визначення права на захист» [90].

Існують випадки, коли законотворець вирішує безпосередньо зазначити закон, що регулює правовий захист літературного твору як керівним у вирішенні питання захисту програмного забезпечення. Так, відповідно до ст. 1 Закону Італії №633 «Про захист авторського права і суміжних прав» від 1941 р.: «Комп'ютерні програми також повинні бути захищені як літературні твори в сенсі Конвенції про захист літературних та художніх творів, ратифікованої та приведена в дію відповідно до Закону №399 від 20 червня 1978 року…». А ст. 2 дає визначення комп'ютерній програмі, на яку поширюється дія цього закону, яка майже співпадає із поглядом більшості європейських держав, наступне: «комп'ютерні програми, виражені в будь-якій формі, за умови, що вони є оригінальними і є результатом власної інтелектуальної праці автора. Ідеї і принципи, які лежать в основі будь-якого елемента комп'ютерної програми, включаючи інтерфейси, виключається з наданого захисту цим Законом [106]. Також, в законодавстві розглянутих держав врегульовується питання про об'єм виключних прав, які поширюються на комп'ютерні програми, в тому числі питання декомпіляції (зміни вихідного коду програми користувачем).

Частіше правове закріплення, а саме визначення самого поняття і виключних авторських прав, захисту комп'ютерних програм відбувається на рівні спеціальних законодавчих актів, натомість в кодифікованому варіанті, зазначене закріплення відсутнє. Так, наприклад, в Цивільному кодексі Угорщини від 26 грудня 2013 р. правове закріплення самого поняття комп'ютерної програми відсутнє. На противагу цьому у статті 2.55 Цивільного кодексу Угорщини зазначається, що цей закон застосовується до питань, охоплених законодавством про авторське право та промислові права. Тобто, простежується відсилання до спеціальних нормативно-правових актів [115]. А відповідно до положень Закона Угорщини «Про авторське право» №LXXVI від 1999 року. комп'ютерна програма включається в перелік об'єктів, які підлягають захисту авторським правом загалом та відповідними законами зокрема. Разом з тим Закон 1999 в розділі VI статті 58-60 вказується, що захист авторських прав поширюється на створення комп'ютерних програм і пов'язаною з нею документацію (програмне забезпечення, угорська версія - Szoftver), зафіксоване в будь-якій формі, включаючи як користувальницьку програму, так і операційні системи. Обидва закони включають комп'ютерну програму в перелік об'єктів, які підлягають захисту авторським правом загалом та даними законами зокрема [110; 116].

З урахуванням історичних етапів, неможливо не згадати про правове регулювання періоду Радянського Союзу, з норм якого Україна багато в чому увібрала у власне законодавство. Забезпечення ЕОМ в СРСР почало розроблятися після 1960 р. і поступово входило в обіг. Природно, що потреба у встановленні форм правової охорони нових продуктів творчої діяльності була усвідомлена не відразу. Перші спроби наукового дослідження цієї сфери даного періоду часу були присвячені специфічним правовим проблемам, які були спричинені розвитком програмного забезпечення ЕОМ, що з'явилися в СРСР у 1965-1966 рр. [55]. Типовим вектором розвитку законодавства того часу стала концепція теоретичної охороноздатності математичного забезпечення ЕОМ відповідно до норм «винахідницького права». На думку вітчизняного вченого, доктора юридичних наук, прихильника цієї концепції Маміофи І. Е.: «Технічні задачі можуть вирішуватися як технічними, так і математичними засобами. За радянським законодавством будь-яке рішення технічної задачі, що володіє істотною новизною і дає позитивний ефект, не виключаючи і математичних рішень може підпадати під сферу дії патентного права. Тому й алгоритм, трактується як математичне рішення визначеної задачі, патентоздатний, якщо вирішене завдання є технічним і задовольняє критерії новизни і позитивного ефекту» [56]. Підтвердженням цього є «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції» 1973 р., Роз'яснення Держкомвинаходів №4 «Про визнання винаходами об'єктів обчислювальної техніки, що характеризується математичним забезпеченням ЕОМ» 1974 р. та ін. З цього слідує, що програми для ЕОМ підпадали під патентне (винахідницьке) право СРСР, та являється оригінальною, тобто патентноздатною, у разі будь-якого вирішення поставленої перед пристроєм математичної задачі методом, який володіє достатньою новизною. Безумовно, вищезгаданий підхід до правового регулювання залишив історичний відбиток на розвиток захисту прав інтелектуальної власності на програмне забезпечення у світі.

У незалежній Україні перше правове закріплення комп'ютерної програми як об'єкта авторського права знаменується ухваленням Закону 1993 р, де крім її включення до переліку об'єктів авторського права вказується, що: «комп'ютерні програми охороняються як літературні твори» [26]. Виходячи зі змісту ст. 18 наведеного вище закону, правовий захист комп'ютерної програми можливий лише за аналогією захисту літературного твору. Слід підкреслити, що наявний підхід хоча і характеризується гнучкістю, проте в умовах сьогодення являється застарілим, зокрема, щодо захисту окремих складових (компонентів) комп'ютерної програми.

Національні закони провідних держав світу, які вже містять положення про захист авторських прав комп'ютерних програм, в цілому надавали такий самий захист, як і для інших об'єктів авторського права. Прикладом може слугувати вище наведений підхід законодавства України. Інша справа полягає в тому, що більшість з них включають також певні особливі положення, такі як спеціальні винятки для створення резервних копій або для «декомпіляції» програм з метою створення інших, сумісних програм.

Виходячи із вище наведеного слід зазначити, що у функціонально повному вигляді комп'ютерна програма з'явилася в середині XX століття і лише з цього часу можна говорити про можливість її правового захисту відокремлено від пристроя-носія. Натомість патентне право на комп'ютерну програму і сьогодні залишається не достатньо гармонізованою підгалуззю цивільного правам і частіше захист програми підпадає під дію авторського права. Однак, серед інших об'єктів авторського права слід зазначити певні специфічні законодавчо закріплені права на комп'ютерну програму, зокрема з питань права на недоторканість товару. А саме, недоторканість комп'ютерної програми закріплена в законодавстві § 117 Главі 17 Цивільного кодексу США від 1980 р.: «Незважаючи на положення розділів 106-116 і 118 положення цієї глави забороняє власнику авторського права на твір будь-які більші або менші права щодо використання комп'ютерної програми в поєднанні з автоматичними системами, здатними зберігати, обробляти, отримувати, або передавати інформацію, в тому числі разом із подібним пристроєм, машиною або процесом ніж ті, що передбачені за законом, або глави 17, чи звичаєвим правом, чи Конституціяю США…» [119]. Таким чином забороняється будь-яке використання програми не за призначенням. Подібним правовим підходом керується законодавство Польщі, а саме у ст. 75 п. 1 Закону №4 «Про авторське право та суміжні права» від 04.02.1994 р. (із змінами, внесеними до 21 жовтня 2010 р.) зазначено, що: «1. Якщо договором не передбачено інше, діяльність, зазначена у ст. 74 пар. 4 п. п. 1 і 2, не вимагає згоди правовласника, якщо особа використовує комп'ютерну програму відповідно до її призначення, в тому числі виправлення помилок оавтора програми, яка на законних підставах є творцем програми», де під ст. 74 пар. 4 п. п. 1 і 2 розуміються виняткові авторські права (постійне або тимчасове копіювання комп'ютерної програми, переклад, адаптація та ін.).

Законодавчо закріплено право виготовлення резервних або архівних копій, зокрема, у Канаді (ст. 30.6 Закону «Про авторське право» від 1985 р.) дозволено відтворювати та зберігати резервну копію програми [62]; Франції (ст. L. - 122-6-1 Закону Франції про Кодекс інтелектуальної власності від 01.07.1992 р.): «Особа, яка має право користуватись програмним забезпеченням, може зробити резервну копію, якщо це необхідно для використання програмного забезпечення» [96]; Республіці Азербайджан (ст. 24 Закону «Про авторське право і суміжні права» від 05.02.1996 р.): «особа, яка правомірно володіє примірником комп'ютерної програми або бази даних, має право здійснювати без згоди автора чи іншого власника авторських прав та без виплати авторської винагороди наступне:… б) виготовити екземпляр для відновлення після комп'ютерної програми або бази даних для заміни втраченого, знищеного або непридатного для використання примірника правомірного власника» [92]; Республіці Білорусь (ст. 21 Закону «Про авторське право і суміжні права» від 16.05.1996 р.): «1. Особа, яка правомірно володіє примірником комп'ютерної програми, має право виготовити копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, коли оригінал комп'ютерної програми втрачений, знищений або став непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей і повинна бути знищена в разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми являтиметься неправомірним» [25]. Іншими словами, зберігання копій програми користувачем після того, як законна підстава для користування програмою відпала (наприклад, правовласник розірвав договір із користувачем), є порушенням авторського права. Такий підхід застосовується також у Японії, Франції, США та ін.

Слід зазначити, що захисту підлягає комп'ютерна програма як в цілому так і її частини, а також пов'язані з нею документація, користувальницькі програми та операційні системи при умові, якщо вони окремо являються якісно новими, відрізняються неповторністю, оригінальністю і унікальністю.

З викладеного слідує, що саме англійський науковець Бебідж Ч. один із перших дійшов висновку, що сучасний комп'ютер повинен містити пам'ять і керуватися за допомогою програми, а американський інженер Моклі Дж. разом із групою програмістів та інженерів втілили ці та багато інших ідей в електронно обчислювальному, програмованому комп'ютерові. Таким чином авторсько-правовий захист програмного забезпечення вперше набув бурхливого розвитку в США, Канаді, Франції. Однак, пізніше Німеччина, Австрія, Угорщина та ін. перейняли підхід цих країн, зафіксувавши в своєму національному законодавстві положення про захист авторських прав на комп'ютерні програми. Законодавство цих держав сформувало поділ держав світу на правові системи інтелектуальної власності: система цивільного права (Німеччина, Франція та ін.) та система загального права (США, Великобританія та ін.).

Отже, спираючись на ключові події, що вплинули на розвиток права інтелектуальної власності, варто виділити три етапи розвитку: 1) перший етап - виникнення друкарства і формування авторського права; 2) другий етап - промислова революція і перехід до фабричного виробництва як результат застосування нових технологій; 3) третій етап - науково-технічна революція XX ст., поява і розвиток мікроелектроніки, лазерних технологій, комп'ютерних інформаційних технологій і т.д. призвели до появи інформаційного суспільства.

Вітчизняні дослідники стверджують, що перше юридичне закріплення охорони науково-технічної діяльності було у формі привілеїв (грамот) феодалами для монастирів і рідше для приватних осіб для ведення промислів та торгівлі новоствореними товарами у XV столітті. Російські вчені наголошують, що поштовхом усвідомлення необхідності визнання результатів творчої діяльності людини об'єктами правовідносин стало створення друкарського верстата і поява книгодрукування, в результаті чого з'явилась можливість серійного друку. Вважається, що першим законодавчим закріпленням правил набуття та захисту прав на результати інтелектуальної діяльності авторським правом слід вважати положення Статуту Анни від 1710 р., який закріпив за правомочними власниками права власності на копії книг.

Зміст французького законодавства кінця XVIII ст. дає змогу стверджувати, що становлення і розвиток права інтелектуальної власності відбувся перш за все у системі права власності, а це означає, що поняття матеріальна і інтелектуальна власність ще з кінця XVIII століття йдуть поряд. Необхідно враховувати, що особисті нематеріальні права ніяк не підпадають під визначення правової категорії «майно» і не є тотожними матеріальним правам на річ. Разом з тим, не зважаючи на нематеріальний характер, інтелектуальна власність повинна мати результат втілений в об'єкт матеріального світу.

Законотворчий досвід СРСР залишив відбиток на сучасному законодавстві України, так була реалізована одна із перших регіональних міжнародних систем захисту прав інтелектуальної власності на речі. Однак, зазначена система засновувалась на монополізації та насильницькому привласненні державою інтелектуальних здобутків громадян, що призвело, на нашу думку, до гальмування наукової, художньої, промислової та в деякій мірі правозахисної сфер діяльності суспільства.

Натомість, варто підкреслити, що усвідомлення важливості врегулювання права на результати інтелектуальної власності зумовлювалось науково-технічним прогресом та розвитком правових інструментів управління суспільством, які підлягали змінам. Таким чином не менш важливою віхою у становленні права інтелектуальної власності є заснування ВОІВ, що дало змогу державам здійснювати кодифікацію і подальшу гармонізацію права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 2 цієї Конвенції про заснування ВОІВ вперше на міжнародному рівні в кодифікованому варіанті вводиться термін «інтелектуальна власність» та дається визначення цього терміна - права щодо конкретних результатів творчої діяльності у виробничій (промисловій), науковій та художній сферах. Варто наголосити, що при тлумаченні інтелектуальної власності слід враховувати її економічний аспект і, виходячи з цього, інтелектуальна власність має двоїсту природу, що, спричиняє, на нашу думку, першочергову причину складності її тлумачення.

Походження самого терміна «право інтелектуальної власності» пов'язується зі французьким законодавством кінця XVIII ст., де мав поширення і розвиток пропрієтарний (власницький) підхід до права інтелектуальної власності. Можна стверджувати, що на сьогодні, навряд чи, можливим буде заперечувати той факт, що законодавство всіх держав ґрунтується на цій доктрині.

Найбільш доктринально визнаним варто вважати визначення права інтелектуальної власності наступне - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Складність зазначеного тлумачення може виникнути лише із розумінням змісту самого терміну «інтелектуальної діяльності» та «інтелектуальної власності», а вже потім власне іституту інформаційного права. Також варто підкреслити, що необхідно притримуватись як правового так і економічного підходу до тлумачення інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності, що дозволить в більш ефективно описати їхні відмінні властивості. Адже право інтелектуальної власності - явище подвійної природи і встановлення змісту цього поняття являється процесом комбінування підходів економічної та правової теорій.

Комп'ютерна програма в першу чергу поняття технічного характеру і тому на сьогодні воно зазнало певної змістовної адаптації до особливостей юридичної науки, потреб юридичної практики та законотворчої техніки, внаслідок чого набули відмінного від свого прототипу значення. Так, комп'ютерна програма є складним об'єктом правового захисту. З однієї сторони вона становить набір інструкцій (алгоритмів), закодованих певною мовою програмування для розпізнавання цільовим пристроєм, а з іншої позиції - це сукупність не тільки алгоритмів, а й окремих потенційних об'єктів права інтелектуальної власності. Таким чином програмне забезпечення має низку відмінних функціональних особливостей серед інших об'єктів права інтелектуальної власності при здійсненні охорони авторських прав.

На сьогодні, суперечливим є надання пріоритетності в правовому захисту комп'ютерних програм авторському чи патентному праві. Проблема стосується того, що комп'ютерна програма не завжди являється внеском у розвиток техніки, а тому використання авторсько-правової охорони програмного забезпечення являється більш поширеною формою правового захисту, на противагу патентній.

З викладеного також слідує, що саме англійський науковець Бебідж Ч. один із перших дійшов висновку, що сучасний комп'ютер повинен містити пам'ять і керуватися за допомогою програми, а американський інженер Моклі Дж. разом із групою програмістів та інженерів втілили ці та багато інших ідей в електронно обчислювальному, програмованому комп'ютерові. Таким чином авторсько-правовий захист програмного забезпечення вперше набув бурхливого розвитку в США, Канаді, Франції. Однак, пізніше Німеччина, Австрія, Угорщина та ін. перейняли підхід цих країн, зафіксувавши в своєму національному законодавстві положення про захист авторських прав на комп'ютерні програми. Законодавство зазначених та незазначених держав сформувало поділ держав світу на правові системи інтелектуальної власності: система цивільного права (Німеччина, Франція та ін.) та система загального права (США, Великобританія та ін.).

2. Механізм функціонування міжнародної системи охорони авторських прав на програмне забезпечення