Окрему увагу Угода про асоціацію приділяє декомпіляції комп'ютерної програми. Так, відповідно до статті 184 цієї угоди дозвіл правовласника не потрібен, якщо відтворення коду і трансляція його форми у розумінні статті 182 (а) - (b) цієї угоди є необхідними для одержання інформації, потрібної для досягнення здатності до взаємодії незалежно створеної комп'ютерної програми з іншими програмами, за умови, що виконуються такі вимоги:

a) ці дії виконуються ліцензіатом чи іншою особою, яка має право на використання копії комп'ютерної програми, або від його імені особою, уповноваженою на такі дії;

b) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була загальнодоступною для осіб, згаданих у підпункті (а) цього пункту; і

c) ці дії обмежуються складовими частинами оригінальної програми, які є необхідними для досягнення здатності до взаємодії.

Варто підкреслити, що правотворець у п. b) мінімізує можливість безпосередньо комерційного використання інформації, однак, не зрозумілим залишається питання перевірки користувачів на попереднє володіння даною інформацією, у разі необхідності відновлення порушених виключних прав автора.

Варто також зазначити, що Угодою про асоціацію не встановлено використання технічних засобів захисту комп'ютерної програми, при застосуванні яких являється можливим запобігання випадків посягання на виключні права автора. Таким чином, на нашу думку, надається свобода у виборі технічних засобів захисту, які не порушують норми чинного національного законодавства. Загалом, з позиції імплементації положень Угоди про асоціацію в національне законодавство України можна спостерігати прагнення України звести національне законодавство у відповідність до законодавства ЄС в сфері програмного забезпечення

Отже, питання правової охорони змісту комп'ютерної програми в Україні й досі залишається невирішеним. А отже, вбачається доцільним запозичення в Україні досвіду зарубіжних країн із використання комплексного механізму охорони з окремими елементами патентного права, а також існує нагальна необхідність удосконалення чинного законодавства щодо охорони змісту комп'ютерної програми. Це дозволить не тільки запобігти численним порушенням з боку третіх осіб щодо незаконного використання комп'ютерних програм, але також забезпечити законні права та інтереси їх розробників. Держава в особі компетентних органів повинна створювати умови для розвитку ІТ галузі в Україні. Активна співпраця України з державами світу і міжнародними організаціями сприяє розвитку правової системи в цілому та авторського права зокрема.

Крім цього, авторське право на комп'ютерні програми має низку особливостей, які повинні бути враховані у правотворчій і правозастосовній діяльності України. Подвійна природа програмного забезпечення дає змогу говорити нам як про складний об'єкт правовідносин, який потребує комплексного підходу при дослідженні в юридичній науці.

3.2 Актуальні питання законодавства України у сфері набуття, передання авторських прав на комп'ютерні програми та проблеми захисту прав на них

Отже, існують такі способи виникнення права інтелектуальної власності на комп'ютерні програми: безпосереднє створення в об'єктивній формі; шляхом набуття права інтелектуальної власності за цивільно-правовим договором; спадкування майнових прав інтелектуальної власності. Можна стверджувати, що в сучасних умовах розвитку інноваційної сфери національне законодавство потребує удосконалення щодо питань, пов'язаних із виникненням та передачею прав на комп'ютерні програми. Україна має сформувати гнучкий підхід до охорони комп'ютерних програм, який би надав можливість залучення норм патентного права при охороні програмного забезпечення. Також, для ефективної охорони комп'ютерних програм в законодавстві слід передбачити, крім можливості охорони зазначеного об'єкту інтелектуальної власності нормами авторського та патентного права, розробити типові договори на створення і використання комп'ютерних програм, щоб більш детально врегулювати договірний захист програмного забезпечення.

3.3 Актуальні проблеми боротьби з порушеннями прав на програмне забезпечення в Україні

Комп'ютерні програми не рідко стають предметом злочинного посягання при їх незаконному відтворенні і розповсюдженні. Важливим при цьому є заходи протидії злочинним посяганням: попередження, виявлення, кваліфікація правопорушення і відновлення порушених прав. Відносно новим явищем на сьогодні для України є інформаційне та комп'ютерне піратство.

Так, згідно зі статистичними даними Глобального дослідження Асоціації виробників програмного забезпечення (Business Software Alliance, BSA) в партнерстві з компанією IDC (Business Software Alliance - є провідною неурядовою міжнародною організацією, яка покликана захистити світову індустрію програмного забезпечення перед урядами та на міжнародному ринку шляхом прийняття програних рішень, які ініціюють економіку та покращують сучасне життя. Його членами є одні з найбільш інноваційних компаній у світі (Adobe, Oracle, Intel, Microsoft та ін.)) від 25.05.2016 р., яке здійснюється кожні 3 роки, українські користувачі застосовують високу кількість неліцензійного програмного забезпечення, яке несе загрози та тісно пов'язано з кібератаками. Згідно з опитуванням проведеним організацією в Україні 82% програмного забезпечення, встановленого на комп'ютерах, не є належно ліцензованим. Разом з тим автори дослідження наголошують на гострій небезпеці втрати даних в результаті кібератак, пов'язаних з використанням неоіцензованого програмного забезпечення. Тому в звіті було наголошено, що саме уникнення кібер-загроз є однією з найважливіших причин використання легального та належно ліцензованого програмного забезпечення у мережі компаній. Тим не менш, поза увагою BSA залишаються збитки які були спричинені в результаті комп'ютерного піратства авторам програмного забезпечення. В цьому випадку доволі складно говорити про вплив на використання програмного забезпечення, адже на відміну від закритих комп'ютерних мереж компаній відкриті мережі, наприклад Інтернет, залишаються майже неконтрольованими у всьому світі [75].

Комп'ютерне піратство як поняття набуло поширення в світі на межі 70-80-их років, майже одночасно з появою персональних комп'ютерів і фактично одночасно із можливістю відокремлення програмного забезпечення від комп'ютерного пристрою та з можливістю їх відокремленого розповсюдження. До появи зазначених можливостей програмного забезпечення знаходилося у розпорядженні виробників ЕОМ і передавалося користувачам в комплекті з ЕОМ. Виникнення ажіотажного попиту на різноманітні програми саме для персонального комп'ютера зумовило появу комп'ютерного піратства (від англ. «piracy»), як одного з основних видів правопорушень щодо авторських та суміжних прав власників програмного забезпечення [13, с. 22]. З того часу явище комп'ютерного піратства видозмінилося (з'явились нові методи передачі, отримання, шифрування отриманої комп'ютерної інформації тощо) але суть поняття не змінилась. Вважається, що комп'ютерне піратство - це нелегальне розповсюдженням програмного забезпечення.

Варто зазначити, що найбільш поширеними порушеннями авторських прав на комп'ютерну програму є: відтворення і розповсюдження комп'ютерних програм на машинних носіях, а також через інформаційні мережі; установка «піратського» програмного забезпечення на комп'ютер. При цьому комп'ютерна інформація, яка існує у формі програмного забезпечення може стати об'єктом посягань на авторські права на неї будучи невід'ємною частиною комп'ютера. В цьому випадку право інтелектуальної власності поширюється на комп'ютерний пристрій та програмне забезпечення, як невід'ємну частина пристрою; програмне забезпечення, як окремий об'єкт інтелектуальної власності, що не становить структурну невід'ємну частину комп'ютерного пристрою, передбаченої виробником комп'ютерного пристрою. Отже, можливий правовий захист комп'ютерної програми окремо від пристрою зчитування. Важливим є те, що в першому випадку між виробником комп'ютерного пристрою і виробником програмного забезпечення, зазвичай, укладається ліцензійний договір на використання програмного забезпечення. Натомість у другому наведеному випадку договір укладається окремо і безпесоредньо з користувачем програми і її виробником. Отже, суб'єкти відповідальності будуть відрізнятись у кожному зазначеному випадку.

Важливого значення щодо протидії комп'ютерному піратству відіграє, на нашу думку, держава. У Законі 1993 р. в ст. 50 пункт б) визначено, що: «піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних)… Інтернет-піратство, тобто вчинення будь-яких дій, які відповідно до цієї статті визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав з використанням мережі Інтернет» [26]. Відповідно до цього має місце порушення, крім права інтелектуальної власності, митного права, водночас йдеться про розповсюдження контрафактного програмного забезпечення записаного на матеріальному носії (компакт-дисках, флеш-накопичувачах тощо), розповсюдження комп'ютерних програм інформаційними мережами не врегульовується. Таким чином відповідно до положень розділу XIV та, зокрема, ст. 397 Митного кодексу України від 13.03.2012 р. підпорядковані Міністерству доходів і зборів України органи сприяють захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України, здійснюючи при цьому, зокрема, митний контроль і митне оформлення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, та ввозяться на митну територію України або вивозяться з митної території України, здійснюються в загальному порядку з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом та іншими законами України [122].

Одним із заходів попередження комп'ютерного піратства в Україні визначається міркування об'єктів, або їх упакувань. Так, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1555 «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 13.10.2000 р. з метою ідентифікування ліцензійної продукції і задля виявлення контрафактної здійснюється маркування імпортерами, експортерами на, зокрема, примірниках програмного забезпечення перед випуском їх в обіг або перед експортом. Маркування відбувається наклеюванням контрольної арки на упакуванні примірника (обкладинка ком пакт диску або її зворотна частина) [72].

Також необхідно зважати на Постанову Кабінету Міністрів України №1209 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 04.11.1997 р., яка затвердила правила, що поширюються на всіх суб'єктів підприємницької діяльності на території України незалежно від форм власності, котрі здійснюють торгівлю, зокрема, компакт-дисками. В зазначеній Постанові вказано, що роздрібна торгівля примірниками, в тому числі комп'ютерних програм, забороняється: якщо примірники не марковані контрольними марками; якщо примірники є контрафактними або містять фальсифікований знак для товарів і послуг; у дрібнороздрібній торговельній мережі (кіосках, палатках, лотках, автомагазинах тощо), з рук, на ринках (крім розміщених на них спеціалізованих підприємств торгівлі); у необладнаних протипожежною сигналізацією та відповідними технічними пристроями торговельних приміщеннях. Таким чином відбувається державний контроль за обігом продукції програмного забезпечення через державний кордон [71].

Безпосередньо на території України функціонує низка шляхів протидії комп'ютерному піратству та іншим порушенням авторських прав на комп'ютерну програму. Так, відповідно до ст. Цивільного кодексу України існує процедура судового захисту авторських прав осіб, за якою передбачено право кожної особи звернутися за захистом права інтелектуальної власності судом [87]. Стаття 51 Закону 1993 р. передбачає захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому, як зазначалось раніше, адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством [26]. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 Цивільного кодексу України [87]) і має право звернутися для цього до суду (ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 р.) [88]. Натомість, варто підкреслити, що в умовах масового і швидкісного розповсюдження програмного забезпечення судовий захист ефективний у разі вирішення спорів про порушення авторських прав в особливо великих розмірах, але у випадку із дрібними правопорушеннями судовий захист є неефективним. Адже, здійснення судової процедури захисту авторських прав має низку перешкод, які уповільнюють і роблять процес захисту ресурсоємким, а саме: відповідно до Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 р. виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура [31]. Таким чином обмежується право особи самостійно представляти власні інтереси у суді із найменшими судовими витратами, що для звичайного користувача є особливо важливим.

В цьому контексті вартим уваги є використання новаторської для України процедури Takedown notice, завданням якої є оперативний захист порушених авторських прав в мережі Інтернет на противагу судовій процедурі. Передбачається, що автор, права якого були порушення в мережі Інтернет (розміщення, розповсюдження тощо без письмового дозволу автора) звертається до конкретного провайдера з вимогою заблокувати доступ до незаконно розміщеного у нього файлового вмісту, зазвичай, протягом 48 год. Таким чином, процедура є за своїм характером медіативною, а тому не заміняє повністю процедуру судового захисту, адже лише від сторін буде залежати вибір шляху вирішення спору. Слід зазначити, що в загальних рисах зазначена процедура передбачена в Законі України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» від 23.03.2017 р. [27] у прикінцевих положеннях, у яких вносяться відповідні зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення ст. ст. 164.17 та 164.18, однак сфера дії зазначених змін поширюються на всі об'єкти авторського права, в тому числі на комп'ютерні програми [110].

Натомість існує низка шляхів протидії порушенню прав на комп'ютерні програми неюрисдикційним шляхом. Так, правовим засобом захисту комп'ютерних программ є ліцензійна угода про передачу майнових права правовласника користувачеві. Згідно зі ст. 33 Закону 1993 р. за допомогою зазначеної угоди являється можливим передача матеріальних прав повністю або частково, однак, угода повинна укладатись в письмовій формі, що в умовах масового розповсюдження програмного забезпечення є неможливим [26]. Тому має особливий вид угоди, а саме електронна ліцензійна угода, текст якої міститься в утиліті запуску інсталяційного файла (файла встановлення примірника комп'ютерної програми на пристрій), де вимагається проставлення позначки курсором навпроти місця погодження з текстом угоди. Лише після проставлення відповідної позначки, користувач набуває обсяг матеріальних прав на комп'ютерну програму, зазначених в тексті угоди і як зазначалось раніше факт не встановлення програми після погодження з текстом угоди можна класифікувати як порушення ліцензійних домовленостей. Така угода була розроблена у зв'язку з тим, що виникли певні проблеми при передачі майнових прав від правовласника до користувача в умовах масового розповсюдження комп'ютерних програм. Ліцензійна угода, що містится на матеріальному носію разом з комп'ютерною програмою, згідно з визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи і електронний документообіг» від 22.05.2003 р. є електронним документом [35]. Особливістю цієї угоди є те, що вона має спрощений порядок укладання: під нею не ставляться підписи її учасників.

Крім законодавчого закріплення норм поведінки в сфері права інтелектуальної власності має місце її правозастосовна діяльність. Особливої уваги, на нашу думку, потребує Розпорядження Кабінету Міністрів України №367-р «Про затвердження заходів з підтримки розвитку індустрії програмної продукції України на 2017 р.» від 31 травня 2017 р. Відповідно до розпорядження уряд затвердив план заходів з підтримки розвитку індустрії програмної продукції України на 2017 рік, а саме забезпечити розроблення та подання до Кабінету Міністрів України проектів нормативно-правових актів, зокрема, щодо: 1) внесення змін до законодавства стосовно забезпечення можливості використання копії електронних даних, знятої з оригіналу, отриманої з використанням сертифікованих програмно-апаратних засобів, як доказу під час здійснення кримінального провадження без вилучення фізичних елементів інформаційних систем під час здійснення процесуальних дій; 2) визначення порядку сертифікації програмно-апаратних засобів, що використовуються для виявлення, фіксації, вилучення та дослідження доказів під час здійснення кримінального провадження у справах щодо злочинів, вчинених із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій; 3) спростити порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, зайнятих у сфері інформаційно-комунікаційних технологій; 4) сприяти організації візитів представників провідних аналітичних агентств до України для налагодження взаємодії щодо розвитку галузі інформаційних технологій України. Загалом, розпорядження покликано зупинити процес відтіку кадрів у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, що можна кваліфікувати як однією з головних причин розповсюдження контрафактної продукції на території України. Положення щодо сертифікації програмно-апаратних засобів покликано зменшити ризик корупційного впливу на перебіг кримінального провадження у злочинах в сфері інформаційно-комунікаційних технологій [76].

Виходячи із технічних і правозахисних особливостей комп'ютерної програми, які були зазначені раніше, варто виокремити криміналістичні особливості виявлення правопорушень, які безпосередньо впливають на збільшення рівня піратства в Україні та у світі: 1) якщо копія комп'ютерної інформації була виготовлена шляхом копіювання, то вона не відрізняється від оригіналу, де процес копіювання потребує не значну кількість матеріальних ресурсів (спрощує процес розповсюдження неліцензійного програмного забезпечення); 2) у комп'ютерну інформацію досить просто можна внести будь-які зміни, особливо легко змінити всі характеристики і реквізити (зокрема, адреса доступу до системної інформації операційної системи, що сприяє збільшенню випадків вірусного проникнення до комп'ютерних даних користувача і здійсненню кібератак) поіменованих областей інформації на машинних носіях, де в закодованому вигляді зберігається інформація про носії, які уже перезаписувалися (сприяє підробці ліцензійних ключів); 3) комп'ютерна інформація знеособлена, тобто, між інформацією та особою якій вона належить відсутній чіткий зв'язок, за винятком використання електронних цифрових підписів для запуску програми; 4) зазначений вид інформації може створюватись, змінюватись, копіюватись, використовуватися тільки за допомогою комп'ютера при наявності відповідних периферійних пристроїв зчитування машинних носіїв інформації (дисководи, пристрої зчитування лазерних дисків, стримери, пристрої зчитування цифрових відеодисків, вхід до інформаційних мереж та ін.); 5) зазначена інформація легко передається по телекомунікаційних каналах зв'язку комп'ютерних мереж, причому практично будь-який обсяг інформації можна передати на будь-яку відстань (сприяє збільшення швидкості розповсюдження контрафактного програмного забезпечення і можливості його використання поза межами держави, де комп'ютерна програма була зареєстрована; 6) комп'ютерна інформація може перетворюватися з однієї форми в іншу, легко копіюється на різні види носіїв, пересилається на різні відстані, виходячи із сучасних можливостей засобів зв'язку (процес конвертації сприяє ускладненню своєчасного виявлення правопорушень комп'ютерного піратства) [21, с. 123]. Таким чином, комп'ютерна програма стає часто потенційним об'єктом посягань на її авторські права, а також об'єктом здійснення будь-яких інших правопорушень пов'язаних з комп'ютерною інформацією.

Підсумовуючи викладене, слід підкреслити, що проблеми, пов'язані із нелегальним використанням програмного забезпечення в Україні негативно впливають на авторитет держави на міжнародній арені, становлять серйозну перешкоду на шляху до міжнародного співробітництва, стримують розвиток цивілізованого ринку інформаційних технологій у нашій країні, призводять до негативних економічних, соціальних та політичних наслідків. Вплив вказаних чинників змушує звернути увагу на забезпечення інформаційної безпеки та на побудову економіки, що виключає використання контрафактної продукції в нашій країні. Комп'ютерні технології, виступаючи одним з елементів процесу глобалізації, спрямовані саме на досягнення його основних завдань. Прагнучи ввійти повноправним членом в світову інформаційну спільноту, Україна останнім часом істотно допрацьовує існуючу нормативноправову базу щодо захисту авторських прав.

Українським законодавством сформувався окремий підхід до регулювання цивільних правовідносин пов'язаних з інтелектуальною власністю на програмне забезпечення. Так, під комп'ютерною програмою законодавством України вважається набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах. Законодавче закріплення поняття «комп'ютерна програма» має низку суттєвих недоліків і являється недовершеним в контексті набуття і передачі прав на неї. Головним недоліком є неврахування особливостей комп'ютерної програми, які становлять її патентоздатність. Тобто чинне українське законодавство не дає змоги захистити комп'ютерну програму повністю патентним законодавством.

Право автора розпоряджатись результатами власної творчої праці закріплено Конституцією України, яке уточнюється у питанні реалізації спеціальними законодавчими актами. Первинним суб'єктом набуття прав інтелектуальної власності на твір залишається фізична особа (автор). Захист набутих особою чи групою осіб особистих немайнових і майнових прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Комп'ютерна програма захищається авторським правом як єдиний об'єкт і лише її форму, якщо буде доведено її оригінальність. Ідея функціонування, інтерфейси та інші елементи програми не підпадають під захист авторського права, однак, можливий захист патентним правом. При цьому, умовою захисту буде доведення того, що елементу програми властиві умови патентоздатності (новизна, наявність промислового рівня, промислової придатності і т.д.). Однак, патентному захисту не підлягає форма комп'ютерної програми. Діюче законодавство в Україні комп'ютерні програми визначає виключно як об'єкти авторського права. Разом з тим реєстрація програмного забезпечення в державних органах здійснюється в добровільному порядку і ніяким чином не впливає на умови набуття виключних прав, адже факт створення об'єкту інтелектуальної власності без реєстрації в державних органах являється підставою набуття виключних авторських прав. Проте реєстрація авторських прав на об'єкт створює додатковий правовий захист на об'єкт.

Офіційна реєстрація кожного із компонентів програми надасть суттєву перевагу у випадках правопорушень, суперечок, розбіжностей щодо неї. Адже встановлення законом презумпції авторства на кожен елемент об'єкту звільнить автора від необхідності доведення після створення програми авторських прав на неї.

На сьогодні українське законодавство не потребує суттєвих змін і тому, проблемою залишається ефективне правозастосування чинного законодавства відповідно до положень, що стосуються Угоди «Про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 21.03.2014 р. Тому, держава в особі компетентних органів повинна створювати умови для розвитку ІТ галузі в Україні. При цьому активна співпраця України з державами світу і міжнародними організаціями сприяє розвитку правової системи в цілому та авторського права зокрема.

Загалом українське законодавство надає перевагу договірному регулюванню питань передачі та набуття авторських прав на комп'ютерні програми, де законодавчий механізм урегулювання зазначених відносин використовується у випадках не передбачених в договірних умовах. В цьому контексті найпоширенішим є використання ліцензійної угоди в електронній формі, яка, зазвичай, не засвідчується підписом користувача (якщо ліцензійною угодою не передбачено використання електронного підпису). Відповідно до останніх змін до цивільного та цивільно-процесуального законодавства України електронна ліцензійна угода прирівнюється до письмової у випадку, якщо вона засвідчена електронним цифровим підписом відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. та може бути елементом доказової бази у суді.

Проблемним залишається питання обізнаності покупця у правомірності реалізації копії продукту, яку він має намір отримати. Спірним є питання правомірності відмови у прийнятті ліцензійних умов користувачем після купівлі комп'ютерної програми, адже в даному випадку зазначену бездіяльність можна розцінювати як правопорушення. Не менш важливим питанням є проблема комп'ютерного піратства.

Комп'ютерне піратство як поняття набуло поширення в світі на межі 70-80-их років, майже одночасно з появою персональних комп'ютерів і фактично одночасно із можливістю відокремлення програмного забезпечення від комп'ютерного пристрою та з можливістю їх відокремленого розповсюдження. Сьогодні зазначене явище набуло нових рис, особливо з появою можливостей швидкісної бездротової передачі інформації зашифрованими каналами або використовуючи не індексовані сайти-хостинги збереження і розповсюдження контрафактного програмного забезпечення. Складно говорити про вплив на використання програмного забезпечення в незакритих інформаційних мережах, зокрема Інтернет, адже на відміну від закритих комп'ютерних мереж компаній, відкриті мережі залишаються майже неконтрольованими у всьому світі.

Найбільш поширеними порушеннями авторських прав на комп'ютерну програму слід вважати відтворення і розповсюдження комп'ютерних програм на машинних носіях, а також через інформаційні мережі; установку «піратського» програмного забезпечення на комп'ютер. При цьому комп'ютерна інформація, яка існує у формі програмного забезпечення може стати об'єктом посягань на авторські права на неї в якості частини комп'ютера. Безпосередньо на території України функціонує низка шляхів протидії комп'ютерному піратству та іншим порушенням авторських прав на комп'ютерну програму, а саме: досудовий та судовий захист, договірний механізм, крім цього здійснюється державний контроль за ввезенням на територію України і вивезенням з неї створеної контрафактної продукції відповідно до положень митного законодавства. Відповідно до цього сформувалась низка криміналістичних особливостей виявлення правопорушень, які безпосередньо впливають на збільшення рівня піратства в Україні та у світі.

Отже, комп'ютерна програма стає часто потенційним об'єктом посягань на її авторські права, а також об'єктом здійснення будь-яких інших правопорушень пов'язаних з комп'ютерною інформацією. Вплив негативних чинників, які несе в собі комп'ютерне піратство змушує звернути увагу на забезпечення інформаційної безпеки та на побудову економіки, що виключає використання контрафактної продукції в нашій країні. Прагнучи ввійти повноправним членом в світову інформаційну спільноту, Україна останнім часом істотно допрацьовує існуючу нормативноправову базу щодо захисту авторських прав, однак питання правової охорони комп'ютерної програми в Україні має недоліки. А отже, вбачається доцільним запозичення в Україні досвіду зарубіжних країн із використання комплексного механізму охорони з окремими елементами патентного права. Також існує нагальна необхідність удосконалення чинного законодавства щодо охорони змісту комп'ютерної програми. Україна має сформувати гнучкий підхід до охорони комп'ютерних програм, який би надав можливість залучення норм патентного права при охороні програмного забезпечення.

Висновки