Оцінка стану електронного документообігу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

В основу інформаційного забезпечення роботи в організаціях передусім покладено опрацювання документації, що підлягає створенню, потім фіксуванню та обліку в особливій формі.

Документи використовуються в різноманітних галузях та сферах людської діяльності. Посилаючись на ст. 1 Закону України «Про інформацію» [13] можна сказати, що документ - це матеріальний носій, який містить в собі певну інформацію і його основними функціями є збереження цієї інформації та передавання її у часі та просторі.

Статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» [14] визначається, що електронний документ є документом, який містить зафіксовану у ньому інформацію у вигляді електронних даних, та включає в себе обов'язкові реквізити звичайного документа, склад та порядок розміщення яких визначений законодавством. Електронний документ може бути створений, збережений, переданий або перетворений електронними засобами у візуальну форму подання шляхом відображення певних даних, які містить цей документ, електронними засобами або на папері у формі, придатній сприймання його змісту людиною. У електронного документа є обов'язкові реквізити, без яких він не є підставою для його обліку та не буде мати юридичної сили.

Розвиток технології розподіленої обробки даних відбувався паралельно з розвитком технологій використання комп'ютерних мереж. Особливості існування цих технологій та вирішення різного роду технічних завдань тривалий час не створювали якихось особливих проблем правового характеру, оскільки суто технічна специфіка, не здійснюючи прямого впливу на суспільні відносини, не викликала необхідності у відповідному нормативно-правовому регулюванні цієї діяльності. У подальшому при технічному розвитку сфери комп'ютерних технологій виникла технологія розподілених реєстрів (Distributed Ledger Technology, DLT), одним із напрямків якої є «блокчейн» - технологія розподіленої системи даних, що закладена в основу криптовалют (віртуальних валют, які не мають фізичного аналогу і, як правило, одного емітента), найвідомішою з яких на сьогодні є система «Біткойн». Впровадження та стрімке розповсюдження технології «блокчейн» викликає зміни у суспільних відносинах, що потребує правового регулювання. Останні пропозиції щодо розширення сфери застосування технології «блокчейн» на різні сфери суспільного життя - банківську справу, фінанси, оподаткування, державні реєстри, виборче законодавство, земельні відносини тощо викликає і нові соціальні та правові проблеми.

Актуальність теми дослідження. Сьогодні в усьому світі ми можемо спостерігати стрімкий розвиток інформаційних технологій, впровадження нових ідей, перехід до нових можливостей та засобів зв'язку. Наразі ми бачимо, що жодна людина в світі не уявляє свого життя без інформаційних відносин, які побудовані на сучасних засобах зв'язку, комп'ютерних мереж та систем, електронно-обчислювальної техніки тощо. Громадяни України, звичайно, не є винятком. Кожна людина має право на вільний доступ до цих технологій та на користування перевагами швидкого та безпечного отримання, обміну та передачі інформації. Зараз наша країна переживає істотні зміни, і це не стало винятком і для інформаційних технологій. Ми відчули, що є членами світового інформаційного суспільства, де немає жодних кордонів.

Запровадження електронного документообігу і є однією з таких істотних змін. Це прогресивний та новий підхід до ведення діловодства в органах влади та на різноманітних підприємствах. Для того, щоб надавати якісні послуги та обслуговувати потреби громадян, потрібно відмовлятися від вчорашніх методів обробки інформації та йти назустріч майбутньому.

Перехід на електронний документообіг значно скорочує часові витрати на речі, які не пов'язані з обслуговуванням громадян. Автоматична реєстрація документів, слідкування за їх переміщенням, контролювання виконання документів стрімко підвищує якість роботи діловодів, виконавців, тому що відтепер не потрібно витрачати зайвий час.

Органи державної влади повинні відповідати вимогам сучасного світу та впроваджувати найновітніші технології. Впровадження систем електронного документообігу в органах державної влади допоможе поліпшити прийняття управлінських рішень, прискорити взаємодію між органами влади, зробити обробку інформації більш якісною та швидкою. Це допоможе Україні проводити біль покращену та функціональну політику на усіх рівнях.

Звичайно на даному етапі не можна говорити про повний та швидкий перехід України на електронний документообіг. Нажаль, наразі існує дуже багато проблем на шляху до успішного використання системи електронного документообігу в Україні, які пов'язані, перш за все, із відсутністю на даний час ефективного механізму впровадження, технічна база не завжди відповідає усім новітнім впровадженням тощо. Але, не дивлячись на усі проблеми та негаразди у сфері впровадження електронного документообігу, Україна швидко прямує до міжнародних стандартів та робить успіхи у даній сфері.

Стан наукової розробленості проблеми. Дана проблематика дослiджувалась багатьма вченими, її рiзнi аспекти дослiджувалися у працях таких вітчизняних науковцiв, як: Н. Драгомирецька, Н. Павлютенко, О. Загвойська, Т. Камінська, А. Камінська, В. Клюцевський, І. Лопушинський, М. Міхальова, Я. Олійник, Н. Павлютенко, К. Вознюк, М. Пасічник, І. Рубан, А. Семенов, А. Семенченко, К. Синицький, О. Загаєцька, С. Чукут та iнші.

Серед науковців впровадження електронного документообігу в організаціях досліджували: О. Матвієнко, В. Тихонов, І. Юшин, М. Ларін, В. Боркус та інші.

Питанням соціальних, організаційних, інформаційних, технічних аспектів використання «біткойну» та «блокчейн»-технологій присвячені численні публікації, здебільшого в англомовній науковій літературі останніх років, у т.ч. і монографічного змісту [55; 56], але особливостям правового регулювання відносин, які виникають навколо технології «блокчейн» та криптовалюти «біткойн», уваги приділено дещо менше. Серед публікацій останнього часу необхідно звернути увагу на праці T. Ківіата, С. Щербака, К. Сінгха [69]. В Україні питання використання зазначених технологій переважно згадуються в ЗМІ або у досить значному масиві електронних публікацій, присвячених торгівлі «біткойн» та пов'язаним із цим проблемам. Серед робіт правового характеру можливо зазначити наукову статтю О. Конашевича [60] та огляд законодавства, що регламентує обіг криптовалют в різних країнах, підготовлений фахівцями юридичної компанії «Axon Partners» [61]. Питання ж державного впливу та урядування у цій сфері також залишаються поза увагою вітчизняної правової науки.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Магістерську дисертацію виконано на кафедрі теорії та практики управління факультету соціології і права Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» згідно з ініціативною темою «Вплив електронного урядування на суспільні трансформації» (протокол кафедри ТПУ №8 від 23 квітня 2014 року).

Метою дослідження є визначення, на якому рівні наразі є розвиток електронного документообігу в Україні та огляд основних проблем впровадження електронного документообігу в органах державної влади.

Для досягнення мети магістерської дисертації були поставленi такi завдання:

1) визначити теоретико-методологічні засади електронного документообігу;

2) розглянути історію запровадження та сучасний стан електронного документообігу в Україні;

3) розкрити державну політику України в сфері електронного документообігу;

4) визначити роль впровадження електронного документообігу в органах виконавчої влади для сучасної України;

5) показати базові аспекти впровадження електронного документообігу в Національному агентстві України з питань державної служби як один з основних напрямків розбудови сучасної державної служби;

6) висвітлити основні проблеми, пов'язані із реалізацією впровадження електронного документообігу у виконавчій владі та врахування європейських рекомендацій щодо вдосконалення цього напрямку.

Об'єктом дослідження є електронний документообіг в Україні.

Предметом дослідження є впровадження електронного документообігу в Україні.

Методологічна база дослідження: описовий метод, текстологічний аналіз, метод контент-аналізу та теоретико-методологічне узагальнення результатів аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. Стрімкий розвиток комп'ютерних технологій, що спостерігається останнє десятиріччя, значно впливає і на соціальні відносини, вирішення суто технічних завдань та пов'язані із цим зміни соціальних відносин призводять до проблем, що потребують правового регулювання та досконального дослідження.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані на наукових конференціях, а також включені до інформативних посібників щодо обробки та збереження інформації, а також у подальших наукових дослідженнях.

1. Сутність електронного документообігу та його розвиток в Україні на сучасному етапі

1.1 Теоретико-методологічні засади електронного документообігу

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» [14] зазначено, що обов'язковим реквізитом електронного документа є електронний підпис. Електронний підпис створений та використовується задля визначення та ідентифікації автора або користувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу, так як це дасть змогу впевнитися цілісності та чинності даного документа. Електронний цифровий підпис є єдиним видом цифрового підпису користувача, усі інші види не мають такого статусу та не є підставою для розгляду документа.

Оригіналом електронного документа відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» [14] вважається електронний примірник документа, який містить обов'язкові реквізити та обов'язково електронний цифровий підпис автора документа.

Суб'єкти електронного документообігу - автор, підписувач,
адресат та посередник, які набувають передбачених законом або
договором прав і обов'язків у процесі електронного документообігу.

Статус електронного документа визначається його реквізитом, що набирає наведених можливих значень:

Версія - примірник електронного документа на стадії створення, який відрізняється від інших примірників порціями змісту.

Оригінал - примірник електронного документа, який набуває чинності першим.

Дублікат - примірник електронного документа, який має юридичну силу оригінального електронного документа.

Копія - примірник електронного документа, який відтворює вміст оригіналу, а також усі його реквізити.

Витяг з електронного документа - копія документа, яка відтворює лише частину всіх його структур і частину порцій вмісту [3].

Життєвий цикл електронного документа становить чотири стадії: створення документа, його поширення, потім виконання та використання, що є послідовними процесами.

Створення документа - це процес набуття чинності, реєстрації або засвідчення певного документа, який потім поширюють у відповідний орган, на який він був розписаний. Виконання документа передбачає оперативне вирішення питання, зазначеного в документі, в певний строк.

Виконання документа передбачає: збирання та опрацювання необхідної інформації, підготовку проекту документа, його оформлення, узгодження, подання до підписання (затвердження) керівництвом установи (структурного підрозділу) і, за необхідності, підготовку для пересилання адресату. З метою оперативного пошуку документів, переданих на виконання, виконавцям доцільно мати відповідні теки з написами, наприклад: терміново; на контролі; на виконання; на доповідь; на підпис; на відправлення із зазначенням прізвища виконавця.

Після процесу виконання документ перенаправляється в архів. Архів - це установа, яка здійснює приймання, опис і зберігання документів з метою подальшого використання інформації, зазначеної в документах.

Термін «документаційне забезпечення управління» (діловодство) прийшов до практичного та наукового обігу в середині 1970-х років завдяки впровадженню у сферу документальної роботи різноманітних засобів обчислювальної техніки, а також появі нових інформаційно-телекомунікаційних технологій. Якщо казати простою мовою, діловодство - це галузь діяльності, яка покликана забезпечувати створення документів та організовувати їх обробку та роботу з ними з моменту їх створення або отримання і до завершення їх виконання та відправку в архів або в іншу організацію.

Під системою документообігу розуміють сукупність методів, засобів і персоналу, що підтримує документообіг у межах встановленого регламенту документообігу. Система автоматизації документообігу (система електронного документообігу) - це організаційно-технічна система, яка забезпечує процес створення, управління доступом, а також поширення електронних документів шляхом комп'ютерних мереж, а також їх контроль.

Як узагальнене поняття, електронний документообіг можна визначити як процес проходження повного життєвого циклу електронних документів в організації, починаючи від їх отримання, проходження по підрозділах зі зміною статусу документа (доведений до відома, підписаний, закритий тощо) і закінчуючи списанням документа в архів. Тоді систему електронного документообігу можна визначити як систему, яка автоматично оброблює інформацію, яку реалізує електронний документообіг [33].

Таким чином, можна визначити такі завдання та принципи електронного документообігу:

· реєстрація документа є одноразовою;

· рух документа є безперервним;

· ефективна система пошуку документа;

· можливість паралельно виконувати декілька операцій;

· база документаційної інформації є єдиною та простою [47].

Та окрім давно відомих систем електронного документообігу, варто звернути увагу на сучасну технологію наразі відому як «блокчейн» (від англомовного терміну block chain - ланцюг блоків), що використовується насамперед як розподілена система даних, що закладена в основу криптовалют (віртуальних валют, які не мають фізичного аналогу і, як правило, одного емітента, а здобуваються шляхом використання обчислювальних можливостей учасників системи), найвідомішою з яких на сьогодні є система «Біткойн».

На сьогодні питання використання комп'ютерних систем розподіленої обробки даних (у сучасній літературі вживається також термін «розподілені інформаційно-обчислювальні системи») та відповідних технологій були предметом досліджень у сфері технічних наук. В окремих працях з соціології та права в основному зверталась увага саме на «блокчейн»-технології, а найчастіше - використання криптовалюти «біткойн».

Слід зазначити, що DL-технологія (одним із підвидів якої є «блокчейн»-технологія) на сьогодні однозначно термінологічно не визначена в українській мові. В основі скорочення DLT лежить термін «ledger», який, починаючи з XIX сторіччя розуміється як «основна бухгалтерська книга» або гросбух [51, с. 555; 2; 3], а походить від співзвучного застарілого і скоріш за все запозиченого з голландської мови терміну «leg[g]er» - «річ, що знаходиться в основі чогось» [51, с. 555; 4, с. 382]. Слід зазначити, що важливість цього терміну для розуміння суті технології підкреслюється обраною для першого академічного журналу з DL-технологій, який видається Бібліотекою Університету Пітсбурга, назвою «Ledger».

Слід також згадати огляди та звіти державних органів, аналітичних і дослідницьких установ, присвячені окремим питанням використання та розвитку DLтехнологій, здебільшого з точки зору аналізу економічного впливу розповсюдження криптовалют [7; 11 - 16]. При цьому практично відсутні публікації стосовно правових аспектів використання DL-технологій та інших (альтернативних «біткойну») криптовалют.

На сьогодні досить часто у популярній літературі та засобах масової інформації ці поняття використовують як синоніми. Хоча, звичайно, увага суспільства (а останнього часу і держав в особі їх органів) більше зосереджена на «біткойні», оскільки цифрові показники є більш ніж красномовними. Починаючи з січня 2017 року капіталізація «біткойн»-індустрії збільшилась вдвічі і станом на травень поточного року становить близько 35 мільярдів доларів США [31]. І хоча таке зростання дозволяє деяким аналітикам зробити висновки про спекулятивний характер торгівлі «біткойн» і її розуміння як чергової інвестиційної «мильної бульбашки», яка неодмінно закінчиться падінням та кризою [32], економічне значення введення і розповсюдження грошової одиниці, яка не емітується централізовано, але є об'єктом для вільної торгівлі на біржах і обміну на інші валюти, важко переоцінити.

В основі сприйняття «біткойн»-індустрії знаходяться багато факторів - як економічних, так і геополітичних. Наприклад, окремі дослідники приділяють значну увагу ролі Китаю на глобальних ринках «біткойн» та взаємозв'язку характеру внутрішніх китайських ринків із ціною криптовалюти. З іншого боку «біткойн» став трендом і породив певну суспільну субкультуру, нерідко і без якогось економічного підґрунтя. Розповсюдження таких технологій в нашій державі та її вплив на політичні рішення буде висвітлено дещо нижче. Як вбачається з самого терміну «криптовалюта», в основі її існування знаходиться безпека. Попри досить невелику історію використання криптовалют, з часу впровадження їх вільного обміну на звичайні грошові кошти та введення котирування на деяких валютних біржах, різного роду атаки на систему є постійними. Особливо коли вартість одного біткойну стала перевищувати 1 000 доларів США.

Звичайно, більшість кібератак спрямовано на викрадення криптовалют. Такі атаки бувають і успішними у випадках, коли об'єктом є не уся система або її частина під час функціонування, а конкретний визначений користувач, що «зберігає криптовалюту» (яка так би мовити «існує» тільки у віртуальному вигляді) на власних носіях інформації. Іншою метою атак є намагання встановити контроль над емісією криптовалют одним користувачем (або групою, що об'єднана змовою). Зазначені випадки мали місце шляхом змови великих груп, які займаються здобуванням «біткойну», але успішними не були завдяки закладеним в алгоритм системи запобіжникам.

Оскільки в основі системи є розподілення інформації та криптографічний захист усіх транзакцій на усіх етапах система є стійкою за умови, якщо електроннообчислювальні машини, які її складають, продовжують роботу. У випадку, якщо система створена і використовується для обігу криптовалют, її робота зумовлена необхідністю здобування нових одиниць криптовалюти, яка виробляється внаслідок проведення обчислювальних операцій учасниками усієї системи. Таким чином учасників системи тримає у ній їх власний економічний інтерес.

Слід зазначити, що кількість криптовалют, які є альтернативою «біткойн», уже обчислюється сотнями. Серед них є і валюти з різними видами підтримки державами, а також ті, які покращили алгоритм програми таким чином, що виключають генерацію у промислових масштабах. Наприклад, капіталізація другої і третьої за обсягами індустрії криптовалют (Etherium та DASH) перевищує 1 мільярд доларів по кожній [47]. Як вбачається з аналітичних оглядів, підготовлених фахівцями у сфері фінансів та регулювання [7; 11 - 15], попри нібито мінімальність державного впливу в цій сфері і, навіть, практичну неможливість статутного правового регулювання таких суспільних відносин [50, с. 82], основними проблемами вбачаються такі: Необхідність ліцензування (або будь-якого іншого дозволу з боку держави в особі її уповноважених органів) для такої діяльності взагалі. У демократичних державах усяка діяльність приватних осіб, що не порушує закон, є легальною. Таким чином, відповідні операції з криптовалютами (купівля-продаж та інші угоди) ніяких дозволів не потребують, оскільки здійснюються між приватними особами. У цьому разі виникає питання юрисдикції їх цивільно-правових спорів.

Але на сьогодні в юридичному плані воно залишається більш теоретичним аніж практичним, і буде вирішене у подальшому, швидше за усе шляхом правового прецеденту. Водночас, ліцензування діяльності з емісії криптовалют, обігу на біржах та обміну на іншу (емітовану державою) валюту, потребує державного впливу. Метою зазначеної діяльності державних органів є протидія вчиненню злочинів (насамперед, шахрайства) щодо приватних осіб, а також легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, ухиленню від сплати податків.

Основним проблемним питанням для правової регламентації цих відносин є необхідність дотримання правил про так звану банківську ідентифікацію вкладників, що не завжди можливо в умовах проведення операції з криптовалютою. Зазначена проблема визначена в іноземній правовій літературі як така, що потребує вирішення [43, с. 590]. 2. Оподаткування операцій з криптовалютами. Безумовно, що під час проведення операцій отримується прибуток, який підлягає оподаткуванню. При цьому такий прибуток може виникнути і як пасивний дохід внаслідок збільшення вартості криптовалюти по відношенню до валюти, емітованої державою, протягом часу. У деяких державах існують також окремі податки на майно, до складу якого також можуть бути віднесені криптовалюти внаслідок наявності у них відповідної вартості.

На сьогодні у більшості держав із розвиненою фінансовою системою та деталізованим податковим законодавством, проблема належної правової регламентації оподаткування таких операцій та вдосконалення відповідного законодавства є актуальним [34, с. 532-533]. 3. Також важливим питанням є визначення статусу криптовалют саме як грошей. Ще два роки тому щодо криптовалют застосовувався термін “сурогат грошей”. А в деяких державах були підготовлені законодавчі пропозиції стосовно заборони таких “сурогатів”. На сьогодні з різних причин криптовалюти (або окремі види) заборонені у деяких країнах (Бангладеш, Болівія, В'єтнам, Таїланд), проте операції з ними не криміналізовано, а ці обмеження стосуються адміністративних заборон у діяльності банків та інших фінансових установ. Така заборона пов'язана, як правило, з іншими численними забороняючими та регламентуючими вимогами. Інші випадки (Ісландія, Гонконг) стосувались досить складної державної політики та наявності певних преференцій у цій сфері. Як правило, спірні питання виникають в першу чергу при валютообмінних операціях (з огляду на відсутність централізованого емітента, криптовалюта розглядається як аналог дорогоцінного металу, а операції юридично вважаються бартерними), а також при використанні криптовалют як засобу платежу за товари чи послуги (при цьому невирішеними залишаються спірні питання у цивільноправовому статусі такої угоди і оподаткуванні відповідної операції).

Необхідність дотримання вимог міжнародно-правових актів по боротьбі з тероризмом та легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. Імплементація зазначених положень у національне законодавство викликає правову колізію з огляду на зазначені вище властивості криптовалюти. У літературі звернуто увагу на можливості використання криптовалют для фінансування тероризму та іншої протиправної діяльності [58, с. 571-572; 40, с. 49-58; 45, с.13-15]. При цьому дослідники проблематики протидії фінансуванню тероризму та іншої протиправної діяльності зазвичай розглядають криптовалюти як аналог історичних систем безготівкових операцій з веденням децентралізованого обліку. У такому разі виникає необхідність у вжитті відповідних заходів щодо застосування визначених міжнародно-правовими актами механізмів насамперед у питанні ідентифікації в режимі реального часу не тільки суб'єктів проведення операцій, а і всіх транзакцій. Пов'язаним із цим питанням є необхідність дотримання вимог законодавства щодо обмеженості використання криптографії недержавними органами та приватними особами, що до цього часу існує в США та деяких інших країнах.

Така обставина може впливати на правове регулювання використання криптовалюти, оскільки використання криптографічних методів її захисту є неодмінною властивістю криптовалюти. І нарешті, проблемним питанням, що неодмінно виникає, є захист персональних даних у випадку, якщо держава захищає зазначену інформацію. Річ у тім, що технологія блокчейн не забезпечує анонімізацію, навпаки - для участі у системі необхідна цифрова ідентифікація користувача, яка розповсюджується на усі його дії. У випадку поєднання такої технології зі сферою “Інтернет речей” можлива повна ідентифікація дій особи, фіксація інформації стосовно таких дій, а також вплив на ці дії зовні. До речі на двоякий характер технології і здатність використання її ідентифікаційних можливостей в інтересах правоохоронної діяльності вже звернуто увагу дослідників [49].

Питання правового регулювання суспільних відносин, які виникають у ході обігу криптовалют, мають розглядатись у контексті реалізації функцій держави, що знаходить свій прояв у відповідному впливі та правовій регламентації. У правовій регламентації обігу криптовалют реалізується економічна функція держави, яка зумовлена потребами ринкової економіки. Інша річ - це застосування технології «блокчейн» у тих напрямках життєдіяльності, що прямо не пов'язані із обігом криптовалют. За останні два роки зазначений вид технологій розподіленої обробки даних став дуже популярним, переважно в сфері вітчизняних мас-медіа. З огляду на таку популярність, імідж «блокчейн» став використовуватись у політичних цілях та у рекламній компанії деяких продуктів, у т.ч. ніяк не пов'язаних з цими технологіями.

Особливим напрямом є застосування технологій розподіленої обробки даних в системах електронного урядування та ведення державних реєстрів. Це зумовлено вимогами боротьби з корупцією, що досягається прозорістю дій держави [46; 47]. Використання «блокчейн» та інших подібних DL-технологій для ведення державних реєстрів та у діяльності державних органів визнане перспективним фахівцями з державного стратегічного планування провідних країн світу [33]. Починаючи з 2016 року, у пресі згадувалось принаймні про два проекти застосування технології «блокчейн» саме для ведення різного роду державних реєстрів України. Попри досить активну кампанію в ЗМІ саме на підтримку «блокчейн»-технології, ще ніде в світі не реалізовано в рамках більш-менш великого проекту у сфері державних реєстрів. Значна популярність ідеї застосування “блокчейн”-технології для державних реєстрів зумовлена насамперед недовірою суспільства до діяльності державних органів, а також іншими соціальними факторами впливу (медійна популярність теми, недовіра до закритості інформації, приналежність активної частини користувачів соціальних мереж і ЗМІ до субкультури «блокчейну» та криптовалют, лібертаріанські ідеї тощо).

1.2 Історія запровадження та сучасний стан електронного документообігу в Україні

Поява перших електронних обчислювальних машин в середині 20-го століття була викликана перш за все значною необхідністю складних математичних обчислень. Розвиток технічних засобів, який стрімко розвивався, дуже швидко надав можливість розширити сферу функціонального застосування електронних обчислювальних машин далеко за межі математичних обчислень та обчислювальних задач та дати можливість використовувати їх для автоматизації технологічних процесів у виробництві, а також у напрямах людської діяльності, які були пов'язані з опрацюванням та обчислюванням інформації [14].

В середині 80-х років стрімкий розвиток технічних засобів автоматизації одержав великий та потужний імпульс, який був породжений успіхами в мікроелектронних технологіях: був створений персональний комп'ютер (ПК), що дало змогу мати доступ масовому користувачеві до потужних засобів опрацювання інформації. На ефективність застосування технічних засобів автоматизації інформаційних технологій звернув увагу вчений В.М. Глушков, який детально передбачив та проаналізував тенденції розвитку даної галузі, та виклав їх у своїй праці «Основи безпаперової інформатики» [15].

У даній роботі він показав, що використання комп'ютерних мереж, спільних (корпоративних) та розподілених баз даних є необхідним. Щодо впровадження електронного документообігу та користування електронними документами В.М. Глушков започаткував термін «безпаперова інформатика», а автоматизацію організаційного управління виніс в окремий розділ у своїй книзі.

Подальший розвиток електронних систем документообігу в Україні стримується не лише технічними можливостями сучасних засобів автоматизованої обробки інформації, але й тим фактом, що потрібні нормативно-правових акти, які повинні забезпечувати захист авторських прав у сфері інформаційних технологій та унормовувати правовий статус електронних документів, були попросту відсутніми. Дані проблеми частково вирішують Закони України «Про електронні документи та електронний документообіг» (№ 851 - IV) та Закон України «Про електронний цифровий підпис» (№ 852 - IV) від 22 травня 2003 року, проте експертні висновки показували невідповідність зазначених законів європейським стандартам, що передбачало необхідність внесення кардинальних змін і доповнень до них [15]. А саме

Для вирішення зазначених проблем був прийнятий указ Президента України № 1497/2005 від 20 жовтня 2005 року «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій», де було передбачено «удосконалення нормативно-правової бази з питань розроблення та впровадження новітніх інформаційних технологій та адаптацію законодавства України з цих питань до законодавства Європейського Союзу, зокрема, шляхом:

– підготовки законопроекту про внесення змін до Національної програми інформатизації стосовно визначення стратегічних напрямів розвитку інформаційного суспільства і вдосконалення механізмів реалізації державної політики у цій сфері;

– підготовки проектів нормативно-правових актів з питань впровадження електронного документообігу, здійснення експортно-імпортних операцій, сертифікаційних процедур з використанням електронного цифрового підпису, захисту авторських прав у сфері інформаційних технологій» [14].

На виконання цього Указу Верховна Рада України 4 листопада 2005 року затвердила постанову «Завдання Національної програми інформатизації на 2006-2008 роки», у якій були передбачені та зазначені комплексні вирішення проблем правового та організаційного характеру, які на даний час гальмують широке впровадження перспективних та новітніх інформаційних технологій у сфері управління. У даній постанові йшла мова зокрема про визначення організаційно-правових засад впровадження електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису, а також про розвиток інформаційної системи «Електронний Уряд», забезпечення захисту інформації від вірусів (антивірус), захисту національного сегмента Інтернету, і звісно про боротьбу із хакерством та комп'ютерною злочинністю.

Важливий вплив на процес впровадження електронного урядування також мало використання найсучасніших інформаційних технологій в освіті та наукових дослідженнях. Саме тому, для досягнення цілей інтелектуального розвитку суспільства та місця України у світовій науковій спільноті, постановою Уряду від 7 грудня 2005 р. Було затверджено Державну програму «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті та науці» [14]. Де, зокрема зверталася увага на виконання комплексу завдань, які мають забезпечити:

· оснащення навчальних закладів сучасним комп'ютерним та телекомунікаційним обладнанням;

· впровадження інформаційних та комунікаційних технологій у навчальний процес і проведення наукових досліджень, забезпечення доступу до національних і світових інформаційних ресурсів;

· розроблення, впровадження та легалізацію програмного забезпечення;

· залучення мережевих технічних ресурсів для забезпечення підключення наукових установ та навчальних закладів до Інтернет;

· розвиток технологій дистанційного навчання і використання їх для запровадження в Україні системи навчання протягом усього життя;

· забезпечення захисту прав інтелектуальної власності (авторів та розробників);

· підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів;

· розбудову інфраструктури науково-освітньої телекомунікаційної мережі (УРАН), підключення до неї наукових установ, наукових бібліотек, центрів науково-технічної інформації за допомогою каналів передачі даних, інтеграцію її з європейською науково-дослідницькою мережею (GEANT);

· розширення мережі електронних бібліотек навчальних закладів та наукових установ;

· розроблення систем забезпечення інформаційної безпеки функціонування мереж та інформаційних ресурсів.

Використання систем розподіленої обробки даних для вирішення різного роду технічних завдань застосовується досить давно. Перші програми використання потужностей електронно-обчислювальних машин для проведення спільних обчислень з'явились понад 40 років тому практично одночасно зі створенням комп'ютерних мереж. Застосування технологій обумовлено вирішенням суто технічних завдань та економічними потребами - перші їх розробники забезпечували проведення обчислень на електронно-обчислювальних машинах, які не використовувались у неробочий час та у вихідні, або не були задіяні у вирішенні інших завдань.

Розвиток такої технології відбувався паралельно з розвитком технологій побудови і використання комп'ютерних мереж, а також передачі інформації у таких системах, особливо значний вплив на їх розвиток спричинили “пірінгові” мережі, які дозволили відійти від традиційної побудови за принципом “клієнт-сервер” [25, с. 677-678; 36, с. 424]. Особливості існування цих технологій тривалий час не створювали специфічних проблем правового характеру за винятком захисту прав інтелектуальної власності при розповсюдженні інформації у «пірингових» мережах, що призвело до юридичної «війни проти торентів» і є значною проблемою правового регулювання до цього часу. У подальшому з'явилась технологія розподілених реєстрів (Distributed Ledger Technology, DLT) і, нарешті технологія «блокчейн», яка стала на сьогодні трендом в гуманітарних науках, що вивчають аспекти інформаційних технологій. На нашу думку створенню і розповсюдженню DL-технологій сприяло технічне вирішення двох проблем - передачі інформації за відсутності централізованого серверу і взагалі відхід від побудови мереж за принципом «клієнт-сервер».

Відома американська дослідниця філософських і соціологічних проблем впровадження нових технологій М. Свон вважає одноранговий “піринговий” обмін основою для технології «блокчейна» [68, с. 3]. Погоджуючись із цим, слід зазначити, що іншою технічною проблемою, яка вирішена, є проблема захисту інформації від впливу, тобто криптозахисту на рівні кожної операції обміну інформацією. Хоча дослідники фіксують випадки заволодіння інформацією, але успішний електронний вплив з метою її зміни відбувається на рівні програмного забезпечення кінцевого користувача, а не на рівні обміну даними [68 с. 1, 7-9] На сьогодні саме такий захист зумовив надзвичайну популярність криптовалют в інвесторів, насамперед інформаційної сфери, оскільки криптозахист зробив з таких валют по суті «цифрове золото», недарма саме таку назву для своєї книги, присвяченій історіям ключових постатей біткойн-індустрії обрав репортер-розслідувач Н. Поппер.

Не вдаючись в технічні тонкощі, можливо стверджувати, що сутність DLтехнології полягає у відсутності якогось одного фізичного носія інформації (сервера чи системи серверів), що зберігає усю інформацію, або її частину. Інформація, яка зберігається, перебуває одночасно у всіх учасників системи, при цьому жоден з них не контролює ані усю інформацію, ані якусь критично важливу частину. Саме таке розуміння суті технології вбачається критично важливим для правового погляду на суспільні відносини в цій сфері з метою вирішення проблем юридичного характеру. Звичайно існують різні технічні рішення зазначеного вище завдання щодо розподіленої інформації. З огляду на критичну важливість для такої системи проблеми захисту інформації перспективними для прикладного використання поза сферою наукових обчислень є системи, які використовують криптографічний захист і конструювання блоків. Зрозуміло, що поштовх для безперешкодного розвитку таких засобів було закладено “поразкою” держави при вирішенні проблем обмеженості криптографічного захисту, відомих в літературі під назвою «крипто-війни» початку 1990-х років, що відбувалась у США, які здебільшого закінчились загальним ослабленням державного регулювання у сфері експорту технологій, які використовували криптографію [69]. Врешті-решт вирішення різних аспектів проблеми закінчилось створенням нової технології, яка спочатку була задумана як альтернатива глобальному грошовому обігу.

Проаналізувавши перший розділ даної курсової роботи, ми дізналися у першому підрозділі основні визначення та поняття у сфері електронного документообігу, визначили, що електронний документ - це документ, на якому зафіксована інформація у виді електронний даних, що включає в себе обов'язкові реквізити документа. Також ми дізналися, що таке система документообігу, система автоматизації та дійшли висновку, що електронний документообіг - це інформаційні технології, які реалізують життєвий цикл електронного документа, який містить у собі 4 стаді, такі як: створення, поширення, виконання та використання. Всі ці поняття допоможуть нам більш детально розуміти тему, над якою ведеться робота.

На наш погляд, при використанні сучасних технологій розподіленої обробки даних (DLT, блокчейн) у сферах державного регулювання та державної реєстрації інформації неодмінно рано чи пізно доведеться вирішити ряд проблем правового характеру, до числа яких слід віднести питання:

- відповідальності держави за функціонування системи (у випадку класичної «блокчейн»-технології ніхто не контролює всю систему),

- стимулів для підтримки функціонування системи користувачами (у випадку криптовалют таким стимулом є економічний);

- захищеності інформації (насамперед від втрати і спотворення та забезпечення довготривалого (практично довічного) зберігання у відкритому для користування стані).

У будь-якому разі впровадження технологій розподіленої обробки даних для потреб управління державою потребуватиме значного оновлення законодавства і вирішення дуже серйозних правових проблем.

У другому підрозділі ми заглибилися у історію електронного документообігу, дізнавшись, що розвиток перших технічних засобів автоматизації почався ще на початку 80-х років, але про розвиток електронного документообігу говорити тоді було ще надто зарано. Про перші кроки України щодо впровадження електронного документообігу можна було говорити лише після здобуття незалежності, коли Україна почала активно входити в сучасний світ технологій та інформатизації.

2. Нормативно-правове забезпечення впровадження електронного документообігу в органах виконавчої влади

2.1 Державна політика України у сфері електронного документообігу

Україна протягом тривалого часу намагалася буди однією з країн-лідерів у технічних сферах. Свідченням цього є наявність одного з провідних світових центрів кібернетики. Це пояснюється тим, що ще на початку незалежності була народжена ідея всезагального системного підходу щодо вирішення питання створення та запровадження у життя сучасного інформаційного суспільства, визначення нової державної політики щодо інформатизації, створення інформаційної інфраструктури тощо [27].

В 1993 р. Указом Президента України започаткувалося розроблення основних напрямів програми національної інформатизації України. Протягом наступних 15-ти років були розроблені основні концепції державної політики щодо розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування у сфері інформатизації визначено, насамперед, у наступних законодавчих актах: Закон України «Прo оснoвні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» (2007 р.), «Про інформaцію» (2011 р.), «Про Національну прогрaму інформатизації» (1998 р.), «Про доступ до публічної інформації (2011 р.), Про захист персональних дaних» (2011 р.), «Про адміністративні послуги» (2012 р.), «Про захист інфoрмації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (1994 р.), «Про електрoнний документ та елeктронний документообіг» (2004 р.), «Про елeктронний цифрoвий підпис» (2004 р.), «Про зaхист персoнальних дaних» (2011 р.) тощо [27].

Можна сказати, що саме даними законодавчими актами визначено головну мету і завдання, а також шляхи подолання проблем у сфері електронного документообігу, шляхи, якими органи влади взаємодіють між собою та із суспільством, а також їх взаємодія із громадянами України та бізнесом [38].

Якщо брати до уваги сам процес впровадження електронного документообігу в Україні, то більш детально можна розглянути період починаючи із 2010 року. Наприкінці 2010 р. було схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 2250-р Концепцію розвитку електронного урядування в Україні [29].

Метою даної Концепції було створити умови для досягнення європейських стандартів якості надання послуг, діяльность органів державної влади та органів місцевого самоврядування повинна бути відкритою та прозорою, а основні положення Програми економічних реформ на 2010- 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада» повинні бути виконані [19].

В цій Концепції було зазначено про те, що впровадження електронного урядування веде за собою створення повністю новітніх якісних форм організації електронної роботи в органах державної влади, а також в органах місцевого самоврядування. Передбачалася їхня чітка та впевнена взаємодія з громадянами та суб'єктами господарювання, яка повинна була бути створена шляхом надання їм вільного доступу до державних інформаційних ресурсів. Кожний громадянин має отримувати якісні електронні адміністративні послуги. Громадяни повинні мати можливість звертатися до органів державної влади та органів місцевого самоврядування використовуючи Інтернет-мережу, тобто в електронному варіанті [27].

Важливим кроком для прискорення впровадження електронного документообігу є розробка і затвердження Концепції створення та функціонування інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів [22], а також упровадження системи електронної взаємодії органів виконавчої влади [32; 33].

Дана Концепції є формуванням загальних підходів щодо створення, впровадження та функціонування системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, що буде забезпечувати передавання усіх необхідних даних за запитами в автоматичному електронному режимі, швидке оновлення первинних даних у разі їх зміни, пошук та узагальнення необхідної користувачу інформації під час взаємодії державних органів. Концепція створення та функціонування інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів повинна висвітлювати проблеми, які мають бути розв'язані включаючи і причини цих проблем, такі як: відсутність єдиної інфраструктури міжвідомчої інформаційної взаємодії державних органів і суб'єктів господарювання із застосуванням інформаційних технологій.

Впровадження електронного документообігу - це важливий та багатоступеневий процес, який не може бути впроваджений відразу та цілком. Через це і виникає низка певних проблем із запровадженням електронного документообігу та повної відмови від паперових документів. Чітко спланований перехід до електронного документообігу дає можливість назавжди розпрощатися із проблемами паперового документообігу, але виникають деякі специфічні проблеми.

Одна із найчастіших проблем впровадження електронного документообігу в органах державної влади та на різноманітних підприємствах пов'язана із невідповідністю системи документообігу та наявних комп'ютерних технологій. Нажаль дуже часто комп'ютерні програми є застарілими і це унеможливлює нормальне функціонування систем для обробки документів. Через це виникають «конфлікти» та збої, що може призвести до непередбачуваних наслідків [42].

Основними причинами незадовільного стану електронного урядування є невизначеність правових засад щодо забезпечення його впровадження та відсутність єдино вірних підходів до координації діяльності органів у сфері загальної інформатизації держави.

Реальність показує, що в органах державної влади існує практика паралельної реєстрації документа в паперовому та електронному варіанті, що дуже часто спричиняє порушення основних принципів документообігу, таких, як принцип одноразового реєстрування документів. Виходить так, що часто електронний документ має паперову копію цього самого документа «з реальним підписом». Тож про повне викорінення паперового документообігу говорити ще дуже зарано.

Не менш важливим питанням є захист інформації, що обробляється в системі та є власністю держави. Ця інформація є службовою та підлягає захисту, тобто для такої системи повинна бути створена комплексна система захисту інформації та проведена її державна експертиза. Згідно з Класифікацією автоматизованих систем (НД ТЗІ 2.5-005-99), подібна система класифікується як автоматизована система класу «3» [23].

Побудова для такої системи комплексної системи захисту інформації та проходження нею державної експертизи доволі затратний процес як у фінансовому плані, так і тривалий у часі. До того ж використання каналів зв'язку загального користування, що передбачається для подібної системи, вимагає застосування надійних криптографічних засобів і засобів електронного цифрового підпису. Всі ці аспекти тягнуть за собою доволі значні матеріальні затрати. При виборі моделі реалізації електронного документообігу слід розрізняти між собою системи електронного документообігу та системи електронного діловодства. Система електронного документообігу розрахована на забезпечення саме циркуляції електронних версій документів на всіх адміністративних рівнях, в той час як система електронного діловодства забезпечує тільки обіг інформації про документ (реєстраційних карток). І, як вже було зазначено у попередніх розділах, обов'язковим атрибутом і показником ефективності роботи системи електронного документообігу в організації є наявність електронного цифрового підпису [34].

Ще однією істотною проблемою є несумісність найпопулярніших систем електронного документообігу, про які ми говорили у попередньому підрозділі («Megapolis, Документообіг, АСД ДОК ПРОФ та Optima Workflow) між собою. Це значно ускладнює їх взаємодію або взагалі унеможливлює її. Така ситуація є наслідком неправильно скоординованого впровадження електронного документообігу в органах державної влади, відсутності уніфікованих форматів даних. Така ситуація сильно ускладнює електронну взаємодію державних органів між собою при наданні ними державних послуг, загрожує національній безпеці держави. Також це створює труднощі для бізнесу, особливо в процесі надання електронної звітності контролюючим органам.

Однією з найвпливовіших проблем, на мою думку, є неготовність до цього персоналу. Більшість людей, що працюють в органах, звикли до функціонування паперового документообігу та є неготовими до різкого і повного переходу на електронне діловодство. Про осучаснювання адміністративних процесів в органах державної влади говорити ще зарано через психологічну неготовність персоналу державних установ до електронних впроваджень та через відсутність підготовки та навчань з користування новими інформаційними технологіями у роботі. Найчастіше службовцям слід розраховувати лише на власні сили та самоосвіту при виконанні своїх обов'язків [35]. Цей факт може знижувати працездатність та ефективність праці. Дуже часто працівники державних органів реагують негативно на усі можливі впровадження інноваційних технологій, так як бояться невідомого та тримаються старих, консервативних методів роботи. Все це може уповільнювати загальний процес впровадження електронного документообігу.

Тож можна сказати, що на шляху до реалізації запровадження електронного документообігу є низка певних проблем, це: відсутність на даному етапі дієвих організаційних механізмів упровадження систем електронного документообігу в органах державної влади; відсутність єдиних стандартів і вимог систем та форматів даних, які обробляються в них. Ще однією значною проблемамою є непідготовленість самої системи державного управління до модернізації, правове неостаточне визначення статусу електронного документа, моральна неготовність працівників до впровадження модернізованих систем тощо [35].

Законодавство України, що пов'язане із впровадженням та розбудовою національної системи електронного урядування нараховує кілька десятків нормативно-правових актів. Слід відразу зазначити, що електронне урядування розглядається здебільшого не як окрема сфера, а як складова сфери інформатизації та розвитку інформаційного суспільства. Крім того, існує багато нормативно-правових актів різного рівня - від Законів України до відомчих актів, що опосередковано впливають на електронне урядування. Але безперечно, що розбудову національної системи електронного урядування можливо забезпечити тільки в рамках реформування всієї системи публічної влади. Це потребує модернізації у першу чергу всієї системи публічного управління та адміністрування, проведення ефективної адміністративної реформи. Саме ж завдання розбудови національної системи електронного урядування в Україні є масштабним, таким, яке потребує значного часу та ресурсів, оскільки значною проблемою української влади завжди була певна безсистемність, невизначеність та не регламентованість її взаємовідносин з кінцевими споживачами державно-управлінських послуг.

Слід зазначити, що нормативно-правова база електронного урядування за останні роки суттєво розширилася. На сьогодні, основні нормативно-правові документи пов'язані з електронним урядуванням можна класифікувати за їх правовим статусом та видом документа: закони України; укази Президента України; постанови КМУ; розпорядження КМУ; накази ЦОВВ. На рис. 1 наведена схема нормативно-правової бази з інформатизації та впровадження електронного урядування в Україні.

Рис. 1. Основні нормативно-правові акти з інформатизації та е- урядування

Концептуальні засади державної політики у сфері інформатизації, розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування визначено, насамперед, у низці таких актів як: Закони України «Про інформацію», «Про концепцію національної програми інформатизації», «Про Національну програму інформатизації», «Про основні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про адміністративні послуги», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», Концепції розвитку електронного урядування в Україні, Стратегії розвитку інформаційного суспільства тощо.