Оцінка стану електронного документообігу в Україні

Програми та проекти інформатизації органів місцевого (ПІОМС) самоврядування формуються цими органами і повинні відповідати НПІ, прийматися і виконуватися за погодженням із Генеральним державним замовником. Нормативно-правового акту, який би деталізував та конкретизував Закон України «Про національну програму інформатизації» щодо відповідних механізмів ПІОМС, так і не було розроблено.

В Україні інструменти державного регулювання сфери інформатизації або взагалі не застосовуються, або застосовуються несистемно, неефективно, фрагментарно. Так, однією з найгостріших проблем нині залишається проблема відсутності необхідних стандартів і технічних регламентів з питань електронного цифрового підпису, електронного документообігу, електронних інформаційних ресурсів, електронних адміністративних послуг тощо. Крім того, більшість законодавчих актів у цій сфері мають декларативний характер, є ресурсно незабезпеченими та системно не пов'язаними між собою. Це стосується насамперед Національної програми інформатизації, Закону України «Про захист персональних даних», Стратегії розвитку інформаційного суспільства тощо [33].

В Україні створена широка мережа громадських організацій, які активно беруть участь у формуванні державної політики та контролі за її реалізацією вирішенні проблем цифрової (інформаційної) нерівності, впровадженні електронних адміністративних послуг, розвитку інформаційної інфраструктури тощо. Природні функції громадських організацій - суспільний моніторинг і спостереження, перевірка та нагляд. На жаль, дії більшості громадських організацій не завжди є узгодженими, потужними, достатньо науково обґрунтованими, що є однією з головних причин зменшення їх реального впливу на зазначені процеси. Заважає формуванню єдиного підходу з боку громадських організацій, безумовно, і конкуренція між ними. Загалом саме завдяки позиції та діям громадських організацій забезпечується один із головних елементів електронної демократії: відкритість і прозорість діяльності влади, їх участь у формуванні державної політики, оцінювання ефективності діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, боротьба з корупцією тощо.

Приватний сектор є важливим складником системи розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування. Його інтереси насамперед представляють такі об'єднання, як Рада підприємців при Кабінеті Міністрів України, Федерація роботодавців України (ФРУ), Український союз підприємців та промисловців (УСПП) та ін. Їхні представники входять до складу громадських рад і колегій майже всіх центральних і регіональних органів виконавчої влади. Підприємці брали активну участь у розробці та реалізації важливих для областей соціально-економічних програм, підготовці нормативних документів, що регламентують діяльність бізнесу в цій сфері. Своєю місією ці об'єднання вважають розповсюдження серед представників ділових кіл, громадянського суспільства, органів влади ідеї економічного патріотизму, необхідності багатогранної та ефективної підтримки національного товаровиробника, чесної конкуренції[28]. Крім того, ці об'єднання захищають бізнесменів від бюрократичного свавілля, невмотивованих претензій з боку фіскальних і контролюючих органів, порушення прав та інтересів у стосунках з органами влади, недобросовісними партнерами, а також сприяють підтримці балансу інтересів суспільства, влади та бізнесу.

Президент будь-якої країни потенційно може відігравати і зазвичай відіграє роль центру політичного впливу на процеси розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та електронного урядування. Особливо це стосується країн із президентською формою правління. Президентом України приділяється значна увага проблемі впровадження та розвитку сучасних ІКТ, впровадженню електронного урядування, розвитку інформаційного суспільства та інформатизації, у т.ч. їх інфраструктурного складника, насамперед мобільних технологій радіозв'язку 3G та 4G, справжньому електронному документообігу тощо. Задля посилення координації та підвищення ефективності державної політики в цій сфері у структурі Адміністрації Президента України визначено відповідного заступника Глави Адміністрації [41]. Необхідно також урахувати той факт, що розвиток ІКТ, їх впровадження в усі сфери суспільного життя та державне управління, крім позитивних моментів, є джерелом інформаційних загроз громадянину, суспільству та державі. Їх моніторинг, оцінку рівня, формування пропозицій щодо їх усунення або зменшення негативного впливу має здійснювати Рада національної безпеки і оборони України (РНБОУ), що підпорядкована Президенту України.

Теоретиками та практиками розглядаються два основних підходи щодо удосконалення існуючої організаційної структури системи державного управління розвитком інформатизації, інформаційного суспільства та електронного урядування:

– централізований підхід, якій передбачає створення окремого головного державного органу в системі органів виконавчої влади, наприклад міністерства на базі існуючих ЦОВВ з одночасним формуванням нових ієрархічних та удосконаленням існуючих горизонтальних зав'язків, у т.ч. усуненням дублювання, уточненням завдань і функцій інтегрованих у це міністерство ЦОВВ;

– децентралізований (мережевий) підхід, згідно з яким в існуючій розподіленій структурі ЦОВВ, що відповідають за розвиток інформатизації, інформаційного суспільства та електронного урядування, уточняються лише їх цілі, завдання, функції, горизонтальні комунікації та їх зміст без створення додаткових державних органів, а також визначається один із цих ЦОВВ як координатор і головний орган у формуванні та реалізації державної політики у цій сфері.

Перевагами першого підходу є:

– формування та виконання єдиної державної політики у визначеній сфері;

– підвищення рівня керованості та координованості ЦОВВ;

– усунення розпорошеності сфери;

– підвищення статусу координуючого органу (міністерства) та можливостей впливу на сферу;

– усунення дублювання функцій та завдань ЦОВВ і конкуренції між ними за вплив на сферу.

Недоліками його є: суперечність загальному процесу децентралізації, дерегуляції та деконцентрації органів влади, втрата на час формування нової системи рівня керованості й ефективності управління, додаткові витрати на утримання апарату міністерства та організацію вертикальних (ієрархічних) зв'язків.

Перевагами другого підходу є те, що він:

– не потребує додаткових витрат (фінансових і часових) на свою реалізацію;

– відповідає загальному процесу децентралізації, деконцентрації та демократизації влади.

Саме такий підхід застосовується в більшості провідних країн світу, але досвід України показує складність його реалізації в нашій країні, насамперед унаслідок проблеми домінування відомчих підходів у державному управлінні [24]. До основних недоліків цього підходу слід віднести насамперед такі: обмежені можливості щодо координації; інертність у формуванні, ухваленні та реалізації рішень, суб'єктивність визначення головного ЦОВВ, необхідність налагодження ефективних комунікацій.

Існує і третій підхід, який об'єднує зазначені підходи.

Партнерство «Відкритий Уряд» (англ. Open Government Partnership) є багатосторонньою ініціативою, платформою для національних реформаторів, мета яких - зробити свої уряди спроможними більш активно реагувати на потреби громадян. Цей механізм знаходиться в стадії удосконалення і на сьогодні є найбільш демократичним, прозорим та відкритим.

20 вересня 2011 р. у рамках сесії Генеральної Асамблеї ООН 8 країн-засновниць (Бразилія, Сполучені Штати Америки, Індонезія, Мексика, Норвегія, Філіппіни, Південно-Африканська Республіка, Сполучене Королівство) започаткували міжнародну Ініціативу «Партнерство «Відкритий Уряд» (далі - Ініціатива), підписавши Декларацію Партнерства. У вересні 2011 року до Ініціативи приєдналась й Україна, а на початку 2016 таких країн було 69, які взяли на себе зобов'язання щодо:

– підвищення доступу до публічної інформації про діяльність органів державної влади;

– підтримки залучення громадянського суспільства до формування державної політики;

– впровадження високих стандартів професійної чесності в державному управлінні;

– використання нових технологій задля відкритості та підзвітності.

Щоб стати членом Відкритого уряду, країни-учасниці повинні схвалити Декларацію «Партнерства «Відкритий Уряд» на найвищому рівні, представити план дій, що розроблений за допомогою консультацій з громадськістю, і зобов'язатися щорічно об'єктивно звітувати про його виконання.

У рамках Ініціативи країни-учасниці розробляють спільно з інститутами громадянського суспільства та надають Керівному комітету Ініціативи План дій; координують діяльність та впроваджують взяті на себе зобов'язання згідно з цим Планом дій; забезпечують відкритість процесу впровадження Ініціативи та консультацій з громадськістю; опубліковують звіт-самооцінку про результати роботи через 12 місяців впровадження Плану дій; проходять незалежне оцінювання результатів діяльності.

Керівний комітет Ініціативи базується у Сполучених Штатах Америки. До складу Керівного комітету входять представники урядів країн, що є учасниками Ініціативи, та представники організацій громадянського суспільства [22]. Склад Керівного комітету формується шляхом проведення виборів за принципом регіонального представництва (по 4 представника від урядів кожного з 4 регіонів - Африка, Азія, Америка та Європа). При цьому право брати участь у виборах до Керівного комітету мають країни, що:

– мають помітний прогрес у галузях, що були обрані для розвитку в рамках Ініціативи;

– опублікували всі необхідні документи (плани дій, звіти про самооцінку тощо) не пізніше ніж через місяць від визначеної дати;

– дотримувалися Декларації Партнерства;

– забезпечують фінансову підтримку Ініціативи (за винятком випадків фінансової кризи);

– регулярно беруть активну участь у засіданнях Керівного комітету та зустрічах підкомітетів.

Перший План дій з упровадження в Україні Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» на 80% складався із заходів, запропонованих громадськими експертами. План був обговорений під час Національного круглого столу та затверджений Урядом у 2012 році [15]. На міжнародній конференції Партнерства 17 - 18 квітня 2012 р. у м. Бразиліа (Бразилія) український План дій був визнаний як один з найкращих, що відзначила на той час Держсекретар США Гіларі Клінтон в частині запровадження системи електронних звернень громадян та прозорості видобувних галузей.

Наступний План дій з упровадження в Україні Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» було прийнято на 2014 - 2015 роки і завершується формування Плану дій на 2016 - 2018 роки. В усіх зазначених документах значна увага приділяється розвитку електронного урядування та електронної демократії.

Серед основних принципів Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» визначають:

– прозорість державного управління (своєчасне надання публічної інформації у форматі, зручному для її пошуку, обробки та подальшому використанню, у тому числі у формі відкритих даних; висвітлення цілей, задач, планів діяльності органів влади у формі, що забезпечує просте та доступне їх розуміння громадянами);

– залучення громадськості до формування та реалізації державної політики;

– боротьба з корупцією;

– впровадження нових інформаційних технологій.

Виклики перед Україною як учасником механізму міжнародної ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд»:

– координувати діяльність та впроваджувати взяті на себе зобов'язання згідно з Планом дій;

– забезпечити відкритість процесу впровадження Ініціативи та консультацій із громадськістю;

– опублікувати звіт-самооцінку про результати роботи через 12 місяців впровадження Плану дій;

– погодитися на незалежне оцінювання результатів діяльності.

Серед чинників, що перешкоджають ефективній реалізації в Україні Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд», насамперед, слід назвати:

– неготовність та небажання більшості публічних службовців дотримуватись у своїй діяльності стандартів відкритого урядування;

– недостатня активність діяльності Координаційної ради з питань реалізації в Україні Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд;

– недостатнє використання органами виконавчої влади, відповідальними за виконання плану заходів, потенціалу співробітництва з громадськими організаціями, бізнесом та міжнародними організаціями-партнерами Ініціативи в процесі впровадження Ініціативи;

– брак бюджетних коштів;

– неналежне виконання окремими органами виконавчої влади законодавства з питань доступу громадян до публічної інформації, забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики;

– неналежний інформаційний супровід реалізації Ініціативи;

– низька якість надання адміністративних послуг населенню;

– неузгодженість з іншими механізмами розвитку електронного урядування;

– невизначеність стосовно координатора Ініціативи з числа ЦОВВ та його статусу;

– недостатня організація взаємодії з експертною спільнотою.

Першочерговими завданнями Ініціативи є:

– посилення партнерської взаємодії органів виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства шляхом залучення громадян до формування та реалізації державної політики;

– забезпечення доступу до публічної інформації;

– запобігання і протидія корупції;

– забезпечення належного врядування шляхом підвищення якості надання адміністративних послуг і впровадження електронного урядування;

– використання інформаційних технологій в державному управлінні.

Центральним суб'єктом національного механізму державного управління Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» [30] є Координаційна рада, основними завданнями якої є:

– сприяння забезпеченню координації заходів з реалізації Ініціативи в Україні;

– проведення аналізу стану реалізації Ініціативи;

– сприяння забезпеченню відкритості та прозорості реалізації Ініціативи, залучення до нього інститутів громадянського суспільства;

– співпраця з Керівним комітетом ініціативи, іншими міжнародними організаціями, які підтримують впровадження Ініціативи.

Зовнішня складова механізму Ініціативи передбачає:

– взаємодію Координаційної ради з Керівним комітетом Ініціативи;

– контроль незалежними механізмами Ініціативи;

– публічну оцінку реалізацію Планів дій Ініціативи самим Урядом та представниками громадських організацій.

Слід зазначити, що сьогодні реалізація напрямів публічної політики з електронного урядування в Україні, таких як відкриті данні, електронне декларування, електронні петиції та електронні звернення громадян, електронні закупівлі в системі Prozorro, здійснюються в контексті заходів Ініціативи також.

3.2 Основні проблеми, пов'язані із реалізацією впровадження електронного документообігу у виконавчій владі та врахування європейських рекомендацій щодо вдосконалення цього напрямку

Важливість розвитку інформаційного суспільства, створення та реалізації відповідної національної політики та її стратегій, відображаються й розробленими ЮНЕСКО Програмою «Інформація для всіх» та Базовою моделлю цієї програми, Ця модель може розглядатися як посібник з формулювання, визначення завдань національної інформаційної політики, вирішення їх на практиці. Викладені в моделі універсальні підходи не є обов'язковими, а лише пропонують напрямки руху, які мають ґрунтуватися на специфіці країни, її регіонів. Розглянемо ключові аспекти цієї Базової моделі [43].

Державна політика може розглядатися й як спроба органів влади вирішити питання суспільної важливості. Органи державної влади - на рівні міста, штату, провінції або країни в цілому, - розробляють відповідну політику, яка стосується законів, нормативних актів, рішень і дій. Вона також - напрямки дій осіб, відповідальних за прийняття рішень, які зазвичай називають «суспільними» або «загальнозначущими». У цілому державна політика - це комплекс цілей, ініціатив, рішень і дій, реалізованих урядом для зняття проблем, які громадяни країни й сам уряд вважають у цей момент пріоритетними.

Якщо державну політику можна визначити як сукупність принципів, які забезпечують функціонування законодавчої системи кожної держави, то національна інформаційна політика (НІП) - це послідовний комплекс державних стратегій побудови та розвитку інформаційного суспільства, орієнтованих на глобальний і взаємозалежний соціальний, політичний, людський і технологічний розвиток суспільства, що забезпечує виробництво, застосування та рівне використання знань у всіх секторах.

НІП можна назвати стратегічним планом, національною, регіональною або місцевою програмою впровадження та освоєння урядами, установами, співтовариствами та окремими громадянами переваг, які забезпечує побудова інформаційного суспільства. НІП - це магістраль, процес, спільна, відкрита та тривала в часі творча робота. Для проходження цією магістраллю необхідно спроектувати її, створити й забезпечити всім учасникам можливість зручного пересування [43].

Визначення загальних цілей НІП включає такі завдання:

- активізація уваги осіб, відповідальних за прийняття рішень, до необхідності в терміновому порядку почати процес розробки або коригування національної інформаційної політики;

- створення консультативних експертних груп для надання допомоги державним службовцям та урядовим чиновникам, відповідальним за розробку НІП;

- залучення інших учасників (приватний сектор, науково-технічна сфера, громадські організації);

- визначення цілей подальшого розвитку;

- підготовка керівних принципів, визначення бюджету, співробітників, відповідальних за реалізацію НІП, а також графіка виконання робіт;

- складання програми дій НІП;

- діагностика національної або місцевої ситуації з позицій розвитку інформаційного суспільства, що включає аналіз:

- ситуації в країні;

- електронної готовності (готовності до повноцінної життєдіяльності в інформаційному суспільстві);

- взаємозв'язку з міжнародною обстановкою для розуміння інформаційної ситуації та визначення проблем розвитку, які підлягають вирішенню, тощо.

Таким чином, діагностика стану розвитку суспільства формує підґрунтя для формулювання цілей та ключових завдань НІП, визначає можливості розвитку, методи та засоби оцінки, прогнозування та детального аналізу очікуваних результатів, в тому числі їх коригування в процесі подальшого розвитку.

Іншими словами, діагностика рівня розвитку інформаційного суспільства передбачає визначення, опис, вимірювання показників, що характеризують складові структури НІП, та формування на цій основі поточних та перспективних завдань органів влади.

ЮНЕСКО вказує такі важливі етапи процесу відпрацювання НІП:

- визначення загальних цілей і завдань політики (включає оцінку та аналіз ситуації для виявлення проблеми або ряду проблем, що вимагають рішення);

- встановлення цілей майбутнього розвитку;

- розподіл обов'язків (затвердження організацій та інших партнерів, що беруть участь у реалізації НІП);

- моніторинг, коригування та модифікація НІП.

При цьому розробка чіткої державної інформаційної політики та її коригування служать вирішенню таких завдань органів публічної влади:

- проводити аналіз поточної ситуації у своїх галузях з погляду інформаційного суспільства, готовності до впровадження електронних технологій, для того, щоб державна політика ґрунтувалася на виявлених потребах і очікуваннях;

- співвідносити інформаційні стратегії із загальними національними стратегіями та політикою;

- виявляти загальні цілі, завдання та підходи;

- компенсувати порушення та неефективність ринкового механізму за допомогою законодавчих і нормативних рамок і надати доступ до засобів інформаційного суспільства тим соціальним групам і регіонам, які є неприбутковими з погляду приватних підприємств;

- виявляти галузеві цілі та включати їх у погоджену стратегію;

- запобігати появі роз'єднаного сприйняття інформаційного суспільства;

- визначити схеми досягнення цілей;

- сприяти багатогалузевому та багатобічному співробітництву;

- запобігти дублюванню зусиль і розтрачання економічних, кадрових і технологічних ресурсів;

- сприяти моніторингу, оцінці та аналізу дій, що застосовуються, тощо.

ЮНЕСКО виділяє такі етапи розробки та реалізації НІП (табл. 3).

Ці етапи, безумовно, включають постійний моніторинг усього процесу, взаємозалежних зворотних зв'язків та ітеративний аналіз у відповідності з очікуваними та одержаними результатами [46]. Врахування особливостей поширення інформаційних технологій, стану країни потребує єдиної національної політики, яка вимагає об'єднання зусиль держави, населення, бізнесу, громадських організацій, запровадження нових принципів партнерства, рівності та прозорості.

Таблиця 1. Основні етапи НІП

Етап	Складові етапу
1. Розробка національної інформаційної політики.	1.1. Початковий етап. 1.2. Вихідні дані або фактори, що впливають на розробку НІП. а. Політичні та економічні зовнішні фактори. б. Національні умови та внутрішні фактори. в. Секторальні інтереси. 1.3. Основні процеси даного етапу. а. Створення експертної групи. б. Визначення та запрошення учасників. в. Діагностика. г. Аналіз перешкод і стимулюючих факторів. д. Планування етапу реалізації. 1.4. Результати, складання плану дій НІП.
2. Реалізація політики.	2.1. Вихідні параметри етапу реалізації. 2.2. Підсумки етапу реалізації.
3. Перспективна діяльність.	3.1. Моніторинг. 3.2. Оцінка результатів. 3.3. Використання показників.

Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ) виділяє триступеневу модель, за якою країни або регіони рухаються у розвитку інформаційного суспільства.

Першим ступенем моделі є мережева готовність, яка відображається поширенням інфраструктури ІТ в суспільстві або країні, ступінь доступу приватних осіб, підприємств та організацій до цієї інфраструктури. Основним акцентом є доступ до ІТ.

Другий ступінь включає інтенсивність, ступінь впровадження ІТ, наголос робиться на навичках ефективного використання ІТ.

Третій ступінь характеризується ефективністю використання ІТ в конкретному суспільстві або регіоні.

Таким чином, МСЕ визначає, що вихід на заключний ступінь розвитку інформаційного суспільства означає становлення країни або регіону конкурентоспроможним гравцем в інформаційній економіці [20].

Згідно з концепцією МСЕ участь в інформаційному суспільстві неможлива за відсутності мережевої інфраструктури ІТ. Суспільство також не одержить переваг інформаційного суспільства без великого відсотка людей, у яких є знання і навички з максимального використання ІТ. Водночас, підхід МСЕ має переважно технологічний характер і не враховує складну взаємодію між культурними, соціальними, політичними та економічними чинниками, які грають істотну роль у визначенні статусу та становища країни, проте він забезпечує основи для вивчення і аналізу поширення та впливу ІТ.

Близький до цього підходу підхід, що використовується при розрахунку індексу мережевої готовності NRI Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ). Хронологічно індекс був одним з перших міжнародних індексів, які використовувались для порівняльного аналізу рівня розвитку інформаційного суспільства в країнах світу. Серед таких індексів, що пішли в історію - індекс цифрових можливостей DOI, цифрового доступу DAI, система індексів SIBIS та багато інших.

Відмова від індексів пов'язана, крім певних організаційних обставин, насамперед, і з самим розвитком суспільства, що змінює вихідні завдання, які мають вирішуватися за допомогою індексів, наприклад, сьогодні замість цифрових можливостей вимірюють вже рівень поширення ІТ, про що йтиметься далі.

Індекс мережевої готовності NRI (Networked Readiness Index) розраховується за допомогою арифметичних операцій через 4 субіндекси, які, в свою чергу складаються з 10 компонент (pillar), останні - з наборів індикаторів. У наступній таблиці наведено значення цього індексу для України за результатами аналізу 2015 р. У першій колонці таблиці наведено субіндекси, їх складові та індикатори, у другій - рейтинг серед 143 країн світу, в останній - значення відповідного балу.

Таблиця 2. Індекс мережевої готовності NRI, Україна, 2015 р.

Субіндекси, їх складові та індикатори	Рейтинг	Бал
Індекс мережевої готовності	71	4.0
Субіндекс A: субіндекс середовища	104	3.6
Політичне та регуляторне середовище	122	3.0
Ефективність правотворчих органів	125	2.5
Закони, що стосуються ІКТ	97	3.5
Незалежність суддів	139	2.0
Ефективність правової системи при вирішенні спорів	128	2.6
Ефективність правової системи в складних регулюваннях	131	2.3
Захист інтелектуальної власності	128	2.7
Рівень піратства програмного забезпечення, відсотків до встановленого програмного забезпечення	91	83
Кількість процедур, необхідних для укладання контракту	18	30
Кількість днів, необхідних для укладання контракту	21	378
Бізнесове та інноваційне середовище	77	4.2
Наявність новітніх технологій	113	4.1
Доступність венчурного капіталу	97	2.3
Загальна податкова ставка, % прибутку	121	52.9
Кількість днів, щоб почати свій бізнес	102	21
Кількість процедур, щоб почати свій бізнес	58	6
Інтенсивність конкуренції на місцевому рівні	101	4.7
Вища освіта, валовий коефіцієнт охоплення, %	13	79.7
Якість шкіл менеджменту	88	3.9
Урядові служби закупівель передових технологій	122	2.9
Субіндекс B: субіндекс готовності	28	5.6
Інфраструктура та цифровий контент	46	4.7
Виробництво електроенергії, кВтг / особу	53	5.2
Охоплення мобільною мережі, % населення.	39	99.9
Канал міжнародного Інтернет-трафіку, Кб/с на особу	51	52.9
Безпечні Інтернет-сервери / млн.. населення.	72	26.5
Прийнятність	10	6.6
Тарифи попередньо оплаченого стільникового зв'язку, $ / хв.	49	0.19
Тарифи фіксованого широкосмугового Інтернет, $/міс	6	14.10
Конкуренція Інтернет і телефонії	77	1.86
Кваліфікація	36	5.6
Якість системи освіти	72	3.7
Якість математичної та природничої освіти	30	4.8
Валовий коефіцієнт охоплення середньою освітою, %	39	97.8
Рівень грамотності дорослого населення, %	8	99.8
Субіндекс C: субіндекс використання	94	3.4
Індивідуальне використання	78	3.7
Абоненти мобільного зв'язку на 100 осіб	36	138.1
Особи, які використовують Інтернет, %	82	41.8
Домогосподарства з персональними комп'ютерами, %	75	40.5
Домогосподарства з доступом до Інтернет, %	70	43.7
Абоненти фіксованого широкосмугового Інтернет на 100 осіб.	69	8.8
Абоненти мобільного широкосмугового Інтернет на 100 осіб	107	5.4
Використання віртуальних соціальних мереж	89	5.4
Використання в бізнесі	78	3.5
Поглинання технологій на рівні фірм	100	4.2
Потенціал для інновацій	82	3.6
Патенти, заявки на млн.. населення	52	3.3
Використання Інтернет «Бізнес для бізнесу»	72	4.7
Використання Інтернет «Бізнес для споживача»	40	5.1
Ступінь підготовки персоналу	92	3.8
Урядове використання	124	2.9
Важливість ІКТ для урядового бачення	136	2.7
Індекс урядового онлайн-сервісу (Government Online Service Index)	106	0.27
Урядовий успіх в просуванні ІКТ	115	3.5
Субіндекс D: субіндекс впливу (імпакту)	82	3.5
Економічний вклад	67	3.3
Вплив ІКТ на нові послуги та продукти	111	3.8
ІКТ-патенти, заявки на млн.. населення	51	1.1
Вплив ІКТ на нові організаційні моделі	.101	3.7
Наукомісткі робочі місця, % робочої сили	37	33.7
Соціальний вклад	89	3.7
Вплив ІКТ на доступ до базових послуг	109	3.6
Доступ до Інтернет в школах	67	4.3
Використання ІКТ та ефективність уряду	118	3.3
Індекс електронної участі (E-Participation Index)	74	0.43

Як бачимо з таблиці 2, Україна при загальному 71-му місці в світовому рейтингу, займає достатньо високі місця за індикаторами, що відображають мережеву готовність [18]. Це стосується, насамперед, рівнів прийнятності та кваліфікації населення щодо інформаційних технологій. Істотно знижують рейтинг політичні фактори, перш за все, урядове використання ІТ, політичне та регуляторне середовище. Також низькі значення індикаторів соціального вкладу ІТ, їх використання в бізнесі. Цього достатньо для істотного зменшення загальної оцінки. Загалом, рейтинг за індексом NRI має такий вигляд.

Таблиця 3. Рейтинг за індексом мережевої готовності NRI по деяких країнах

Країна	2015	2014	2013	2012
	Рейтинг	Бал	Рейтинг	Бал	Бал	Бал
Сінгапур	1	6.0	2	5.97	5.96	5.86
Фінляндія	2	6.0	1	6.04	5.98	5.81
Швеція	3	5.8	3	5.93	5.91	5.94
Нідерланди	4	5.8	4	5.79	5.81	5.60
Норвегія	5	5.8	5	5.70	5.66	5.59
Швейцарія	6	5.7	6	5.62	5.66	5.61
США	7	5.6	7	5.61	5.57	5.56
Велика Британія	8	5.6	9	5.54	5.64	5.50
Люксембург	9	5.6	11	5.53	-	-
Японія	10	5.6	16	5.48	-	-
Казахстан	40	4.5	38	4.58	4.32	4.03
Російська Федерація	41	4.5	50	4.30	4.13	4.02
Тринідад і Тобаго	70	4.0	71	-	-	-
Україна	71	4.0	81	3.87	3.87	3.85

У цьому рейтингу Україна за рік перемістилася з 81 на 71 місце. Серед країн першої десятки найвищі темпи розвитку мережевої готовності зберігаються у Фінляндії, Сінгапура та Нідерландів. Водночас, середнє місце України в рейтингу вказує на відставання від передових країн світу саме у темпах розвитку інформаційного суспільства та необхідність змін у державній політиці з поширення ІТ-інфраструктури. Стабільне відставання від Тринідаду і Тобаго, що зберігається вже декілька років слід вважати неприпустимим. Але підйом в рейтингу на 10 місць вказує на певні зрушення в цій сфері.

Зазначене вище підтверджується й рейтингом за глобальним інноваційним індексом (Global Innovation Index), який розраховується декількома міжнародними організаціями, серед яких INSEAD (Світова бізнес-школа), WIPO - Світова організація з інтелектуальної власності та Корнельский університет. Загалом, розвиток інформаційних технологій корелює з інноваційним розвитком та стимулює його [19]. Але й тут Україна продовжує відставати від інших країн, зокрема, від Монголії.

Таблиця 4. Глобальний інноваційний індекс GII по деяких країнах

Країна	2016	2015	2014	2013	2012
	Рейтинг	Бал	Рейтинг	Бал	Бал	Бал	Бал
Швейцарія	1	66,28	1	68.3	64,3	66.59	68.2
Швеція	2	63,57	3	62.4	62,3	61.36	64.8
Велика Британія	3	61,93	2	62.4	62,4	61.25	61.2
США	4	61,40	5	60.,1	60,1	60.31	57.7
Фінляндія	5	59,90	6	60.0	60,7	59.51	61.8
Сінгапур	6	59,16	7	59.4	59,2	59.41	63.5
Ірландія	7	59,03	8	59.1	56,7	57.91	58.7
Данія	8	58,45	10	57.7	57,5	58.34	59.9
Нідерланди	9	58,29	4	61.6	60,6	61.14	60.5
Німеччина	10	57,94	12	57.1	56,0	55.8	55.8
Російська Федерація	43	38,50	48	39.3	39,1	37.20	37.9
Монголія	55	35,74	66	36,4	37,5	35.82	36.5
Україна	56	35,71	64	36,5	36,3	35.78	36.1

Як і індекс мережевої готовності NRI, глобальний інноваційний індекс GII є ієрархічною конструкцією, у вершині якої знаходиться відношення інноваційної ефективності двох субіндексів, які обчислюються на основі індикаторів за допомогою арифметичних операцій, зокрема, через середні зважені величини. Структура індексу представлена в таблиці 5.

Таблиця 5. Структура Глобального інноваційного індексу GII

З таблиць 3 та 5 бачимо, що індекси NRI та GII, крім зазначеної кореляції між ними, мають багато спільного і у визначенні субіндексів та їх індикаторів.

Наведені індекси та одержані за їх допомогою рейтинги доповнює аналіз рівня поширення ІКТ в країнах світу за індексом розвитку інформаційно-комунікаційних технологій IDI (ICT Development Index), що визначається Міжнародним союзом електрозв'язку - ключовою організацією в сфері інформаційно-комунікаційних технологій [11].

Індекс IDI також будується за допомогою субіндексів та індикаторів, за допомогою яких вони обчислюються. Структура індексу представлена у таблиці 6.

Таблиця 6. Структура індексу розвитку інформаційно-комунікаційних технологій IDI

Індекс IDI
Субіндекс доступу до ІТ (вага - 40%)	Субіндекс використання ІТ (вага - 40%)	Субіндекс ІТ_кваліфікації (вага - 20%)
Індикатор	Вага, %	Індикатор	Вага, %	Індикатор	Вага, %
Кількість абонентів фіксованого телефонного зв'язку на 100 осіб	20	Відсоток осіб, що використовують Інтернет	33	Рівень грамотності дорослого населення	33
Кількість абонентів мобільного рухомого телефонного зв'язку на 100 осіб	20	Кількість абонентів фіксованого широкосмугового доступу на 100 жителів	33	Охоплення середньою освітою	33
Пропускна здатність міжнародного Інтернет (біт/с) на одного користувача	20	Кількість активних абонентів фіксованого широкосмугового доступу на 100 жителів	33	Охоплення вищою освітою	33
Відсоток домогосподарств, що мають комп'ютер	20
Відсоток домогосподарств, що мають доступ до Інтернет	20

Одержані від статистичних органів та консалтингових компаній дані щодо значень наведених індикаторів нормуються. Тобто, індикатори визначаються так, щоб вони приймали значення у відповідності з певним потрібним їх діапазоном - наприклад, здебільшого індикатор приймає значення від 0 до 1, що зокрема, відображено у визначенні кількості абонентів на 100 осіб (див. табл. 6).

Одержані значення перемножуються з ваговими коефіцієнтами, що дає значення відповідного субіндексу, ця ж процедура повторюється далі при обчисленні індексу IDI.

За підсумковим значенням індексу складаються рейтинги країнах світу, його окремих регіонах (див. табл. 7, де наведено рейтинг по 150 країнах).

Таблиця 7. Індекс IDI розвитку інформаційно-комунікаційних технологій по деяких країнах

Країна	Рейтинг 2015	Індекс 2015	Рейтинг 2010	Індекс 2010
Республіка Корея	1	8,93	1	8,64
Данія	2	8,88	4	8,18
Ісландія	3	8,86	3	8,19
Велика Британія	4	8,75	10	7,62
Швеція	5	8,67	2	8,43
Люксембург	6	8,59	8	7,82
Швейцарія	7	8,56	12	7,60
Нідерланди	8	8,53	7	7,82
Гонконг, Китай	9	8,52	13	7,41
Норвегія	10	8,49	5	8,16
Російська Федерація	45	6,91	46	5,57
Тринідад і Тобаго	70	5,57	65	4,58
Україна	78	5,23	69	4,41

Провідними країнами за індексом IDI залишаються: Корея, Швеція, Ісландія, Данія та ін., що, насамперед, пов'язано з темпами розвитку. Стабільність цих темпів демонструє Російська Федерація, Тринідад і Тобаго та інші країни, включаючи й Україну, яка через істотне відставання темпів розвитку країни від міжнародних перейшла з 69 на 78 місце. У той же час, виходячи зі значення індексу, Україна за визначенням МСЕ відноситься до розвинутих країн (значення індексу яких коливається в межах 3,78-8,34).

Для детальнішого аналізу розвитку інформаційного суспільства МСЕ проводить порівняння рівня ІТ_розвитку країн по окремих субіндексах та індикаторах, використовує індекс кошику цін на ІТ-послуги тощо.

Збором інформації займається істотна кількість компаній, фахівців, експертів з різних питань розвитку інформаційного суспільства. Загалом визначення індексів та індикаторів є дуже кропіткою та масштабною роботою. Частково інформація одержується з національних статистичних джерел, що, певним чином, впливає на якість та величину одержаних оцінок. Зокрема, по окремих, наведених вище індикаторах за даними національних компаній, Україна має більші оцінки, насамперед, кількості користувачів Інтернет, покриття мобільним зв'язком [35]. Але Державна служба статистики України замість кількості користувачів використовує кількість абонентів (фактично - підключень) Інтернет, що десь в 3 рази зменшує відповідну національну оцінку. За даними мобільних операторів покриття по Україні більше 95%, але в міжнародних оцінках замість цієї величини використовується оцінка 90 - 95%%, що на 10 - 20 позицій зменшує рейтинг країни по цьому індикатору та відповідно впливає на підсумковий індекс.

Тобто, визначення індикаторів та подальше їх порівняння вимагають достовірної, регулярної та узгодженої інформації, що є ключовим завданням при їх формуванні та розрахунку.

Для аналізу процесів становлення інформаційного суспільства в Україні Інститутом телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України спільно з колишнім Державним агентством з питань, науки, інновацій та інформатизації України було розроблено Національну систему індикаторів оцінки розвитку інформаційного суспільства, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України № 1134 від 28.11.2012 р.

Ця система ґрунтується на міжнародних підходах, але враховує національну специфіку та пріоритетні завдання розвитку інформаційного суспільства в країні. На відміну від міжнародних систем, які проводять аналіз на рівні окремих країн, Національна система зорієнтована на регіональний рівень, що дозволяє визначити конкретні завдання просування інформаційних технологій в життєдіяльність окремих областей країни.

В основі системи лежить такий перелік індикаторів (у процесі прийняття зазначеної постанови КМУ його було неістотно змінено).

Таблиця 8. Індикатори Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства

Код	Назва індикатора
1	Кількість Інтернет-користувачів у розрахунку на 100 осіб.
2	Кількість Інтернет-користувачів широкосмугового доступу в розрахунку на 100 осіб.
3	Частка користувачів мобільного Інтернету, відсотків до загальної кількості Інтернет-користувачів.
4	Частка витрат на програмне забезпечення, відсотків до загальних витрат на інформаційні технології.
5	Рівень обчислювальної потужності інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури.
6	Кількість домогосподарств, що мають комп'ютери, у розрахунку на 100 домогосподарств.
7	Рівень концентрації населення в зоні покриття рухомого (мобільного) зв'язку.
8	Рівень розвитку рухомого (мобільного) зв'язку.
9	Дохід від надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку.
10	Кількість власників телефонів фіксованого зв'язку на 100 осіб.
11	Рівень якості ліній фіксованого зв'язку.
12	Потенційний попит на товари, роботи і послуги у сфері інформаційних технологій.
13	Рівень конкурентоспроможності ринку інформаційних технологій.
14	Частка науково-дослідних організацій сфери інформаційних технологій, відсотків до загальної кількості науково-дослідних організацій.
15	Рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури.
16	Рівень регуляторного навантаження у сфері інформаційних технологій.
17	Рівень дотримання авторських прав на програмне забезпечення.
18	Рівень підтримки діяльності суб'єктів підприємницької діяльності у сфері інформаційних технологій.
19	Ефективність законодавства, що регулює діяльність у сфері інформаційних технологій.
20	Рівень технологічного розвитку.
21	Рівень використання інформаційних технологій підприємствами та організаціями.
22	Рівень інноваційної активності.
23	Рівень використання науковцями інформаційних технологій.
24	Рівень використання науковцями та дослідниками Інтернету.
25	Рівень інформатизації бібліотек.
26	Рівень розвитку електронного урядування.
28	Рівень застосування інформаційних технологій органами виконавчої влади для проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики.
27	Рівень використання Інтернету і засобів телекомунікації населенням.
29	Рівень інформаційної безпеки.
30	Рівень застосування інформаційних технологій у закладах освіти.
31	Рівень застосування інформаційних технологій у закладах охорони здоров'я.

На основі системи індикаторів було розроблено та апробовано на практиці методику розрахунку інтегрального індексу проникнення ІТ в життєдіяльність суспільства (методика так і не була прийнята через організаційні проблеми, зміну влади та ін.).

Згідно з цією методикою, спочатку утворюються агрегати - проміжні оцінки, які складаються з наборів індикаторів, наведених у таблиці 8:

- агрегат W - ступінь розвитку телекомунікацій та апаратно-програмних засобів, розраховується як середнє арифметичне значення індикаторів 1 - 11;

- агрегат M - ступінь наукового, економічного та інституціонального забезпечення розвитку IT, розраховується як середнє арифметичне значення індикаторів 12 - 20, 22 ;

- агрегат P - ступінь використання ІТ населенням, органами державного управління та місцевого самоврядування, який розраховується як середнє арифметичне значення індикаторів 26 - 29;

- агрегат F - використання IT підприємствами та організаціями, який розраховується як середнє арифметичне значення індикаторів 21, 23 - 25, 30, 31.

На другому етапі, на основі агрегатів утворюються два субіндекси - рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури (ІТІС) та рівень використання ІТІС:

, .

Індекс ITS проникнення ІТ в українське суспільство є сумою:

ITS = D + U.

Цей індекс відповідає національному рівню.

На регіональному рівні використовується регіональний індекс ITS - RITS рівня проникнення ІТ по регіонах України. При розрахунку індексу RITS з вихідного набору індикаторів (табл. 8) відкидаються індикатори, які є загальнодержавними характеристиками.

При цьому наведені агрегати, як і раніше, розраховуються як середнє арифметичне значення, але скороченого переліку індикаторів:

- W - індикатори: 1 - 3, 6 - 11;

- M - індикатори: 12, 14;

- P - індикатори 26 - 28;

- F - індикатори 21 - 25, 30, 31.

На основі одержаних значень індексу RITS утворюється рейтинг, який відображає порівняльний стан регіонів щодо проникнення ІТ в суспільство. Чим вище значення RITS, тим вище рейтинг регіону.

У 2013 р. згідно з наведеною методикою був проведений аналіз рівня розвитку інформаційного суспільства у розрізі регіонів України (табл. 9) За індексом RITS м. Київ істотно випереджав інші регіони України, за ним ішли Запорізька, Одеська та Івано-Франківська області. Слід зазначити, що значення індексу по Києву майже вдвічі перевищувало значення по областях-аутсайдерах.

Таблиця 9. Індекс RITS по регіонах України (2013 р.)

Регіон	Рейтинг	Індекс RITS ...

Подобные документы

• Інформатизація судового діловодства та документообігу в Україні: особливості та проблеми

  Електронний документообіг як основа електронного урядування, його значні переваги порівняно зі звичним, паперовим документообігом. Форми впровадження інформаційний технологій в роботу суду, запровадження в судах систем електронного документообігу.
  
  статья [51,5 K], добавлен 18.08.2017
  

• Система електронного урядування як форма взаємодії влади і суспільства

  Недостатнє нормативно-правове забезпечення інформаційної сфери як один з факторів, що значно впливають на розвиток системи електронного урядування в Україні. Офіційні сайти - джерело постійної актуальної інформації про діяльність державної влади.
  
  статья [13,6 K], добавлен 07.11.2017
  

• Вдосконалення системи діловодства в Держфінінспекції Донецької області

  Основні завдання та функції державної фінансової інспекції в Донецькій області в системі органів виконавчої влади України. Впровадження системи електронного документообігу в роботі діловодної служби та контрольно-ревізійних підрозділів Держфінінспекції.
  
  контрольная работа [30,2 K], добавлен 23.12.2014
  

• Державне регулювання розвитку книговидання в Україні

  Місце книговидання в системі інформаційних потоків на рівні держави, аналіз сучасного стану вітчизняного книговидання та його державного регулювання. Роль і перспективи розвитку електронного книговидання в умовах становлення інформаційного суспільства.
  
  автореферат [26,7 K], добавлен 16.04.2009
  

• Правові основи використання електронного цифрового підпису в цивільному обігу

  Електронний цифровий підпис та документообіг в цивільному праві України, їх поняття та переваги. Регулювання електронного цифрового підпису нормами міжнародного права. Використання електронного цифрового підпису при здійсненні електронних правочинів.
  
  курсовая работа [60,9 K], добавлен 19.03.2010
  

• Організація документообігу у відділі загальних питань управління звернень громадян виконавчого комітету Полтавської міської ради

  Перехід до електронного документообігу в органах місцевого самоврядування. Діяльність Полтавської міської ради та її виконавчого комітету, робота з вхідними і вихідними документами у відділі загальних питань. Надання звітів про запит на інформацію.
  
  дипломная работа [277,6 K], добавлен 25.11.2012
  

• Розвиток процесуальних гарантій участі представника в цивільному судочинстві з урахуванням реалізації засобів "електронного правосуддя"

  Аналіз процесуальних прав представника в цивільному судочинстві. Визначення специфічних гарантій участі представника у цивільному судочинстві в умовах "електронного правосуддя". Впровадження електронного наказного провадження в цивільне судочинство.
  
  статья [41,9 K], добавлен 11.09.2017
  

• Документування господарсько–договірної діяльності

  Загальна характеристика і призначення документів господарської діяльності. Договір щодо створення нових форм господарювання. Правила і норми охорони праці та пожежного захисту. Організація електронного документообігу АО "АТЕК", його етапи та схема.
  
  курсовая работа [221,6 K], добавлен 27.07.2015
  

• Правові норми, які регулюють діяльність органів виконавчої влади у сфері забезпечення громадян інформацією

  Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Загальні засади та порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні аудіовізуальними та друкованими засобами масової інформації.
  
  курсовая работа [35,6 K], добавлен 15.02.2012
  

• Шляхи формування правової держави в Україні

  Основні концепції правової держави. Ідея правової держави як загальнолюдська цінність. Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави. Основні ознаки правової держави. Шляхи формування правової держави в Україні.
  
  курсовая работа [31,5 K], добавлен 04.06.2003
  

• Система органів юстиції України

  Історія розвитку органів юстиції в Україні. Основні напрямки діяльності відділів правової освіти населення, кадрової роботи та державної служби, реєстрації актів цивільного стану. Надання юридичних послуг населенню з метою реалізації прав громадян.
  
  отчет по практике [31,1 K], добавлен 17.06.2014
  

• Міграційні питання в Україні

  Аналіз міграційної ситуації в Україні. Повноваження органів, що забезпечують виконання законодавства. Нормативно-правові акти у сфері міграції. Дипломатичні представництва і консульські установи України. Міграційне право України як навчальна дисципліна.
  
  контрольная работа [36,5 K], добавлен 12.09.2009
  

• Система нормативних та індивідуальних актів, що регламентують роботу суду

  Нормативно-правові та індивідуальні підзаконні акти, що регулюють судочинство в Україні: рішення і висновки Конституційного Суду України; закони, укази Президента; постанови і розпорядження Кабміну; ухвали органів судової влади і міжнародні правові акти.
  
  реферат [41,2 K], добавлен 16.02.2011
  

• Про державну реєстрацію актів цивільного стану

  Поняття та ознаки актів цивільного стану. Державний реєстр актів цивільного стану громадян як єдина комп’ютерна база про акти цивільного стану в Україні. Види органів державної реєстрації. Послуги, що надаються при державній реєстрації. Видача витягів.
  
  дипломная работа [220,9 K], добавлен 22.07.2014
  

• Особливості заходів правової охорони земель лісогосподарського призначення

  Збереження, відновлення і поліпшення сприятливого стану земельного фонду як основні поняття, що характеризують юридичні заходи щодо охорони земель. Аналіз основних нормативно-правових документів, які регулюють діяльність моніторингу лісів в Україні.
  
  статья [15,4 K], добавлен 17.08.2017
  

• Електронне декларування майнового стану чиновників в країнах Європи через призму типів інформаційного суспільства

  Дослідження типів інформаційного суспільства та інституту електронного декларування в окремих країнах Європи. Визначення основних аспектів декларування майнового стану чиновників та пересічних громадян у Грузії, Великій Британії, Португалії та Швеції.
  
  статья [24,9 K], добавлен 06.09.2017
  

• Нормативно-правове регулювання реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв в Україні

  Території, на яких забороняється реклама знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби. Нормативно-правові акти, що регулюють питання рекламування алкогольних напоїв в Україні.
  
  презентация [769,2 K], добавлен 02.06.2019
  

• ЕЦП та інші ідентифікатори особи як чинники гармонізації українського законодавства із законодавством Європейського Союзу

  Аналіз законодавства України щодо ідентифікації особи в світлі гармонізації українського законодавства із законодавством Європейського Союзу. Впровадження електронного підпису, електронного цифрового підпису, підпису одноразовим ідентифікатором.
  
  статья [38,7 K], добавлен 22.02.2018
  

• Правові основи та способи приватизації державного майна в Україні на прикладі "Криворіжсталі"

  Характеристика проблематики збалансування приватної та державної власності в промисловості. Нормативно-правове забезпечення процесу приватизації державного майна в Україні. Дослідження стану правового регулювання процесу приватизації державного майна.
  
  курсовая работа [120,1 K], добавлен 04.06.2016
  

• Щодо змісту та ролі у системі запобігання злочинам в Україні неспеціалізованих суб’єктів

  Аналіз сучасного стану використання в боротьбі зі злочинністю так званих неспеціалізованих суб’єктів запобігання злочинам в Україні. Рівень ефективності їхньої діяльності, науково обґрунтовані заходи щодо підвищення ролі у сфері запобіжної роботи.
  
  статья [25,1 K], добавлен 19.09.2017
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам