Суб'єктивні публічні права приватної особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Суб'єктивні публічні права приватної особи

Вступ

Розділ 1. Суб'єктивні публічні права у системі прав приватної особи

1.1 Становлення та розвиток концепції суб'єктивних публічних прав

1.2 Суб'єктивні публічні права як складова адміністративної правосуб'єктності приватної особи

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Загальнотеоретична характеристика суб'єктивних публічних прав

2.1 Поняття та сутність суб'єктивних публічних прав

2.2 Класифікація суб'єктивних публічних прав

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел

Реферат

КЛЮЧОВІ СЛОВА: суб'єктивні публічні права, приватна особа, адміністративна правосуб'єктність, адміністративно-правовий статус, публічно-правові відносини

ОБ?ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ - адміністративно-правова категорія суб'єктивних публічних прав приватної особи як невладної сторони публічно-правових відносин

ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ - юридичний зміст та теоретична конструкція поняття суб'єктивних публічних прав приватної особи

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ - доктринальний аналіз змістових та нормативних характеристик суб'єктивних публічних прав приватної особи та визначення ролі й місця категорії суб'єктивних публічних прав у сучасній вітчизняній адміністративно-правовій науці

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ: проаналізовано теоретичні аспекти адміністративно-правової категорії суб'єктивних публічних прав приватної особи

СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ: наукові дослідження та викладацька діяльність у галузі публічного права

Аннотация

Магистерская работа посвящена комплексному рассмотрению категории субъективных публичных прав частного лица. В работе выполняется историко-правовой анализ возникновения и становлення понятия субъективного публичного права, раскрываются сущность и специфика классических и современных подходов к его трактованию. Выясняются роль и место субъективных публичных прав в общей системе прав частного лица, определяется соотношение исследуемых прав с административной правосубъектностью и административно-правовым статусом частного лица. Предлагается авторская дефиниция субъективных публичных прав как административно-правовой категории. Исследуются эвристические возможности и ограничения классификации субъективных публичных прав как инструмента познания. Характеризуются существующие в науке административного права классификационные разделения, разрабатывается авторский вариант классификационного древа, объединяющий разные подходы.

Abstract

This master's degree thesis is sanctified to complex consideration of legal phenomenon of subjective public right. the doctrines of subjective public rights, which were developed by famous jurists of the past and present, are analysed in this work. In a spotlight are the features of the emergence and formation of the concept of subjective public law, the essence and specificity of approaches to its interpretation. The author's definition of subjective public rights as an administrative law category is proposed. The role and place of subjective public rights in the general system of rights of a private person is examined. Some aspects of classification of subjective public rights and its criteria are also discussed.

Перелік умовних скорочень

ВСУ - Верховний Суд України

Державіаслужба - Державна авіаційна служба України

ЄСПЛ - Європейський суд з прав людини

Кабмін - Кабінет Міністрів України

КСУ - Конституційний Суд України

Вступ

суб'єктивний публічний право приватний

Актуальність теми. Протягом усього свого існування вітчизняна адміністративно-правова наука перебувала в пошуках нової доктрини, приділяла увагу напрацюванню її концептуальних засад. Відмова від радянської державоцентристської установки супроводжувалася спробами окреслити нове бачення ролі й функцій адміністрації, трансформацією принципів адміністративного права, переносом акцентів з командно-управлінського на сервісне призначення влади. Суспільне завдання адміністративного права було визначено вченими як забезпечення непорушності прав і свобод людини у відносинах з органами публічної влади.

Подібні зміни у сприйнятті суті адміністративного права неминуче викликали модифікації у розумінні адміністративно-правових відносин як відносин, обов'язковою характеристикою яких виступає юридична нерівність сторін, у бік проголошення рівноправності цих сторін. Подібне трактування, безумовно, більшою мірою відповідає загальній спрямованості на демократизацію і гуманізацію адміністративного права. Водночас актуалізувалося питання наділення невладної сторони адміністративних правовідносин таким правовим інструментом, який би зробив обсяг її прав тотожним обсягу прав іншої сторони - представника публічної влади.

Саме таким інструментом виступають суб'єктивні публічні права, наділяючи свого носія важливою для паритету сторін публічно-правових відносин можливістю: задля реалізації своїх прав і інтересів обирати власну поведінку та вимагати певної поведінки від представників публічної влади. Тому поняття суб'єктивних публічних прав набуває важливого, без перебільшення визначального значення у сучасному адміністративно-правовому теоретизуванні; лише на його концептуальній основі видається можливим конструювання дійсно людиноцентристської доктринальної моделі адміністративного права.

Попри те, що поняття суб'єктивних публічних прав використовується в адміністративно-правових студіях уже понад століття, в українському науковому просторі воно не набуло широкої популярності в дослідників. У часи СРСР воно не застосовувалось через ідеологічні причини; пізніше ставало предметом дослідження лише окремих авторів. Тому навіть за наявності теоретичних спроб визначити суб'єктивні публічні права як адміністративно-правову категорію одностайно сприйнятої її дефініції досі не вироблено, не кажучи вже про законодавчу конструкцію цього поняття. Вважаємо, сьогодні вкрай потрібні різносторонні дослідницькі пошуки стосовно визначення сутності й меж суб'єктивних публічних прав, встановлення їхнього зв'язку з іншими головними характеристиками суб'єкта адміністративного права - адміністративною правосуб'єктністю та адміністративно-правовим статусом, пошуку класифікаційних критеріїв та будування класифікацій досліджуваних прав. У цьому світлі актуальність нашої магістерської праці виглядає досить аргументованою.

Усе перелічене зумовило обрання цієї теми для нашої магістерської дослідницької роботи, мета якої полягає в доктринальному аналізі змістових та нормативних характеристик суб'єктивних публічних прав приватної особи та визначення ролі й місця категорії суб'єктивних публічних прав у сучасній вітчизняній адміністративно-правовій науці.

Для досягнення вказаної мети робота потребує покрокового розв'язання таких дослідницьких завдань:

1) надати теоретико-правову характеристику суб'єктивним публічним правам приватної особи та аргументувати провідне місце цієї категорії у справі теоретичного конструювання людиноцентристської моделі адміністративного права в Україні;

2) здійснити історико-правовий аналіз становлення та розвитку теорії суб'єктивних публічних прав;

3) проаналізувати існуючі у сучасному науковому полі підходи до визначення категорії «приватна особа», на підставі чого розробити її авторське визначення;

4) охарактеризувати особливості суб'єктивних публічних прав як структурного елемента правосуб'єктності та правового статусу;

5) на підставі аналізу змістових складових суб'єктивних публічних прав розробити авторську дефініцію досліджуваної категорії;

6) дослідити взаємозв'язок суб'єктивних публічних прав та основних прав людини, виявити його сутність та специфіку;

7) окреслити евристичні можливості та проблемні аспекти класифікації суб'єктивних публічних прав приватних осіб, встановити основні класифікаційні критерії.

Об'єктом магістерського дослідження виступає адміністративно-правова категорія суб'єктивних публічних прав приватної особи як невладної сторони публічно-правових відносин.

Предмет дослідження - юридичний зміст та теоретична конструкція категорії суб'єктивних публічних прав приватної особи.

Виконання магістерської роботи забезпечено використанням комплексу методів наукового пізнання, серед яких передусім слід назвати логічний і діалектичний, завдяки яким вибудовано загальний напрям наукового пошуку, визначено основні теоретичні поняття, виокремлено проблемні аспекти предмета дослідження. За допомогою аналітичного методу здійснено розгляд існуючих підходів до розуміння сутності суб'єктивних публічних прав, виявлено зв'язки між досліджуваними правами, адміністративною правосуб'єктністю та адміністративно-правовим статусом. Історико-правовий метод використано при розгляді класичних і сучасних теорій суб'єктивних публічних прав. Компаративний метод став у пригоді при порівнянні суб'єктивних публічних прав та основних прав людини. Завдяки ієрархічному методу класифікації було здійснено розподіл масиву суб'єктивних публічних прав на окремі класи на підставі визначених критеріїв.

Теоретичне підґрунтя цієї роботи становлять як роботи правників початку ХХ століття, так і праці вітчизняних дослідників у галузі адміністративного права. Історію становлення теорії суб'єктивних публічних прав проаналізовано з використанням праць таких відомих зарубіжних та вітчизняних учених, як Б. Віндшайд, К. Гербер, Г. Дернбург, JI. Дюгі, Г. Еллінек, Р. Єринг, Г. Кельзен, К. Лемайєр, Ф. Регельсбергер, В. М. Дурденевський, Б. О. Кістяківський. У сучасному просторі української адміністративістики проблематиці суб'єктивних публічних прав приділяли увагу К. М. Васьківська, Т. О. Мацелик, О. М. Пасенюк, Д. М. Папа, О. Ю. Синявська тощо; серед пострадянських дослідників слід назвати І. М. Васева, О. Б. Зеленцова, Г. В. Мальцева, Е. В. Талапіну, Ю. О. Тихомірова, С. М. Хорунжого, чиї праці використані в цій магістерській роботі.

Новизна одержаних результатів полягає у визначенні суб'єктивних публічних прав сполучною ланкою та структурним елементом адміністративної правосуб'єктності та адміністративно-правового статусу, у пропозиції дефініцій окремих центральних для дослідження понять (суб'єктивні публічні права, приватна особа), у пропозиції конструювання класифікаційного дерева суб'єктивних публічних прав та спробі здійснити таку багаторівневу класифікацію.

Практичне значення одержаних результатів. Робота містить низку визначень і пропозицій, що можуть бути використані для підготовки статей та проведення дискусій на семінарах і конференціях студентів та молодих учених.

Структура магістерської роботи. Магістерська робота складається зі вступу, двох розділів (чотирьох підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Перший розділ присвячено розгляду загальних теоретико-методологічних засад дослідження суб'єктивних публічних прав, історико-правовому аналізу становлення та розвитку теорії суб'єктивних публічних прав, дослідженню суб'єктивних публічних прав як структурного елемента правосуб'єктності та правового статусу. У другому розділі деталізовано визначальні характеристики суб'єктивних публічних прав та запропоновано їх авторське визначення, розглянуто критерії для класифікації досліджуваних прав, розроблені в адміністративно-правовій науці, окреслено теоретичну конструкцію класифікаційного дерева. Загальний обсяг роботи становить 110 аркушів.

Розділ 1. Суб'єктивні публічні права у системі прав приватної особи

1.1 Становлення та розвиток концепції суб'єктивних публічних прав

Третє тисячоліття впевнено демонструє наявність тенденції до перманентної зміни системи суспільних відносин. Більшість розвинених країн світу переживають постіндустріальну стадію соціального розвитку, що характеризується корінними трансформаціями сфери державного управління, відрізняючись переходом від централізації та бюрократизації до децентралізації та демократизації, від зовнішнього контролю та регламентації до самоорганізації та самоконтролю, від ієрархічних вертикалей до мережоподібних горизонталей Кас-тельс М. Ин-фор-ма-ци-он-ная эпо-ха: Эко-но-ми-ка, об-ще-ст-во и куль-ту-ра / М. Кастельс. - М.: Издат. Дом ГУ-ВШЭ, 2000. - 608 с. - С. 43..

Українське суспільство також перебуває під впливом цих глобальних тенденцій. Вітчизняна ситуація ускладнюється тим, що перехід до постіндустріальної стадії відбувається на ґрунті незавершеного індустріального розвитку. Це стосується як економічної та соціокультурної сфер, так і безпосередньо сфери адміністрування; фактично ознакою постіндустріалізації українських реалій виступає лише інформаційно-технологічна сфера, інші помітно запізнюються. Зазначені вище чинники демократизації та самостійної активності громадянського суспільства, необхідні для відповідного рівня суспільного розвитку, значним чином відстають від аналогічних у розвинених країнах, що зумовлено успадкованими з радянських часів традиціями державоцентризму. Аспекти, які залишилися для багатьох держав у давньому минулому - формування демократичних підвалин функціонування державних органів, переніс акцентів з безпосереднього управління як прояву влади на допоміжні, сервісні функції держави, визначення реалізації та захисту прав, свобод та інтересів особи метою існування держави, - в українському адміністративно-правовому полі лише віднедавна стали об'єктом уваги науковців та практиків.

Серед постулатів адміністративно-правової доктрини, яка панувала в радянські часи, центральне місце посідало визнання прав людини другорядним чинником порівняно з інтересами держави, що яскраво демонструє висловлювання відомого фахівця тієї епохи М. П. Карадже-Іскрова: «… особистість не є чимось цінним сама собою. Вона є лише гвинтиком великої машини. Тому забезпечення її прав знаходиться на другому місті» Цит. за: Юсупов В. А. Административное право и методы его познания / В. А. Юсупов // Социально-политические науки. - 2012. - № 3. - С. 67-70. - С. 69.. У добу незалежності українське адміністративне право зазнало реформування, метою якого була трансформація його концептуальної бази в бік людиноцентризму. Однак, за висновками Є.В. Курінного, теоретичний злам консервативних догм радянських часів мав невиправдано мінімальний вплив на соціальну практику, залишаючи людиноцентризм чисто декларативним принципом Курінний Є. В. Про актуалізацію питання підготовки нового етапу реформування адміністративного права України / Є. В. Курінний // Вісник Луганського держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. - 2013. - № 2. - С. 191-200. - С. 194.. І не останню роль у цьому відіграє відсутність як наукової моделі, так і практичного втілення дієвого інструменту захисту особою своїх прав від державного свавілля.

На наш погляд, такий стан речей не є чимсь винятковим, притаманним лише українському адміністративному праву; ці вади характерні для пострадянського адміністративно-правового простору взагалі. Підтвердження цьому легко віднайти у фаховій літературі: хоча словосполучення «адміністративне право» в науці вже не пов'язано прямо із терміном «державне управління», проте зберігається тенденція розглядати його мету через цілеспрямований вплив на суспільні відносини в будь-якій соціальній сфері для формування і збереження певного порядку функціонування цієї сфери, тобто знов-таки крізь призму відносин суб'єкта та об'єкта управління. Тут для прикладу доцільно згадати формулювання Ю. О. Тихомирова щодо імперативно-нормативного характеру цього збереження порядку Тихомиров Ю. А. Административное право и процесс : полный курс / Ю. А. Тихомиров. - М.. : Тихомиров М. Ю., 2001. - 652 с. - С. 314. і таку, що перекликається з цим твердженням, позицію О. М. Якуби, яка вважає право однієї зі сторін правовідносин вимагати від іншої сторони в процесі виконавчої і розпорядчої діяльності здійснення поведінки, приписаної правовою нормою, характерною ознакою адміністративно-правових відносин Якуба Е. Н. Советское административное право / Е. Н. Якуба. - К.: Высшая школа, 1975. - 232 с. - С. 53.. Це досить чітко окреслене розуміння публічної влади як чогось, що може (й повинно) управляти іншими суб'єктами публічно-правових відносин, не дуже корелює з трактуванням цієї влади як чогось, призначеного служити й допомагати. Тобто маємо підстави говорити про глибоку теоретико-методологічну колізію, внутрішньо суперечливі доктринальні посилки вітчизняного адміністративного права.

Виправити ситуацію в бік паритету сторін публічно-правових відносин спроможний концепт суб'єктивних публічних прав приватної особи. У найбільш загальному розумінні саме суб'єктивні публічні права надають своєму носію право вимагати від суб'єкта публічної влади певної поведінки, тобто роблять тотожними в правовому аспекті позиції владних і невладних учасників публічно-правових відносин. Іншими словами, конструкція суб'єктивного публічного права надає приватній особі права, а органи публічної влади наділяє обов'язком реалізувати ці права чи сприяти їх реалізації.

Зазначене спонукає адміністративістів до перегляду теоретико-методологічних підвалин адміністративно-правової науки. Саме тут актуалізується питання введення в наукове поле адміністративного права теорії суб'єктивних публічних прав як доктрини, протилежної державно-управлінській радянській концепції, такої, що здатна виконати роль парадигмального ядра для конструювання дійсно людиноцентристської моделі адміністративного права в Україні. Протилежність цієї теорії методологічним засадам адміністративної науки СРСР неодноразово підкреслювалась у фаховій літературі. Приміром, О. В. Винницький стверджує, що державно-управлінська орієнтація адміністративного права, наслідки якої у вигляді теоретико-методологічної кризи спостерігаються в науці сьогодні, не може співіснувати в одному полі з доктриною суб'єктивних публічних прав; ці концепції конкурують, між ними існує глибинний філософсько-правовий конфлікт Винницкий А. В. Учение о субъективных публичных правах vs «государственно-управленческого подхода» в науке / А. В. Винницкий // Право и политика. - 2018. - № 12. - С. 27-40. - С. 31.

.

Іншими словами, доктрина суб'єктивних публічних прав у цьому світлі виглядає як нове для вітчизняної адміністративно-правової науки теоретичне утворення. У зв'язку із цим необхідно приділити увагу розгляду історичних коренів та розвитку концептуальних розробок тематики суб'єктивних публічних прав, що, власне, й виступає головним науковим завданням цього підрозділу.

Слід зазначити, що у фаховій літературі зустрічаються різні думки стосовно історії юридичного поняття «суб'єктивні права»: деякі вчені вважають, що його засади були закладені ще в римському праві Зеленцов А. Б. Субъективное публичное право: учеб. пособие / А. Б. Зеленцов. - М.: Российский ун-т дружбы народов, 2012. - 148 с. С. 16., інші пов'язують його родословну з працями гуманістів ХVI століття, треті називають початком дослідження суб'єктивних прав епоху теоретичного панування школи природного права Михайлов А. М. Субъективное право: размышления теоретика / А. М. Михайлов [Электронный ресурс] // Право: блог. - URL: https://blog.pravo.ru/blog/5906.html. Розходяться думки дослідників і стосовно критеріїв розмежування окремих теорій суб'єктивного публічного права. Приміром, В. Дурденевський стверджує необхідність використовувати для визначення суб'єктивних публічних прав метаюридичні критерії, на підставі чого виділяє такі концепції, в межах яких відбувалося трактування досліджуваного об'єкта: теорія волі, теорія інтересу, змішана теорія волі й інтересу, нормативна і психологічна теорії Дурденевский В. Н. Субъективное право и его основное разделение / В. Н. Дурденевский // Правоведение. - 1994. - №№ 3. - С. 78-95.. Зазначимо, що більшість науково-історичних реконструкцій теорії суб'єктивних прав спираються саме на таку позицію. Однак А. Михайлов, навпаки, говорить про малу гносеологічну цінність подібного розділення, адже юридичні конструкції пов'язані з філософськими вченнями досить поверхово, більшою мірою залежачи від практичної сторони правової дійсності; на його думку, слід було б продемонструвати специфіку розуміння суб'єктивних прав з позиції різних типів трактування самого права як юридичного феномена Михайлов А. М. Указ. соч..

На нашу думку, усі трактування суб'єктивного права так чи інакше засновані на притаманній європейській правовій науці доктрині природних прав, яка передбачає наділення індивіда певним колом невід'ємних прав, а роль держави пояснює необхідністю спостерігати, щоб індивіди не порушували природні права один іншого. Тому пропозиція А. Михайлова щодо пошуку нових критеріїв для розподілу теорій суб'єктивного права, зокрема розуміння категорії права, не видається нам такою, що заслуговує на увагу. Водночас думку про невеликий евристичний потенціал існуючого розподілу ми повністю поділяємо; вважаємо, що він потрібен скоріше для певного структурування теоретичних підходів, тобто для зручності сприйняття, ніж сприяє глибині пізнання. Саме так - як певну умовну систематизацію - ми й будемо використовувати його в подальшому.

Відліковим моментом нашого аналізу обирається період на зламі ХІХ-ХХ століть, коли в наукових колах європейських правознавців виникли жваві дискусії навколо суб'єктивних прав. Вагомий внесок у становлення теорії суб'єктивних прав зробили представники континентальної Європи, особливо німецькі дослідники. Проблематика суб'єктивних, у тому числі суб'єктивних публічних прав була об'єктом наукового аналізу в працях таких видатних зарубіжних учених, як Б. Віндшайд, К. Гербер, Г. Дернбург, JI. Дюгі, Г. Еллінек, Р. Єринг, І. Колер, К. Лемайєр, Д. Майорана, Г. Мейєр, О. Мейєр, Ф. Регельсбергер, С. Романо, Й. Ульбрих тощо, які й заклали підвалини для її подальшого теоретичного розвитку.

Хронологічно першими серед дослідників суб'єктивних прав називають представників теорії волі. Одним із перших права приватної особи у відносинах із державою розглянув у другій половині ХІХ століття Карл фон Гербер у роботі «Публічні права». На думку вченого, який першоосновою права вважав владну волю, у відносинах держави й підданих останнім завжди належить підлегле становище, проте при цьому в приватних осіб залишаються певні «основні» права, над якими держава не владна; при цьому зміст зазначених прав залежав від виставлених державною владою обмежень для владного розсуду. Тобто у трактовці Гербера публічні права приватних осіб зводилися до довільних можливостей, які створювались завдяки добровільним самообмеженням державної влади Папа Д. М. Становлення наукових поглядів про суб'єктивні публічні права приватних осіб у вітчизняній правовій науці / Д. М. Папа [Електронний ресурс]. - Форум права. - 2009. - № 1. - С. 415-419. - URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.htm_2009_1_59 . - С. 416..

Бернхард Віндшайд зосереджував увагу на понятті суб'єктивного права, яке розумів як створений юридичним порядком дозвіл діяти в певний спосіб, наданий державною владою. Як і Гербер, Віндшайд відводив визначальні позиції владі, яка і встановлювала норми об'єктивного права, тобто створювала певний юридичний порядок; суб'єктові у цій теоретичній конструкції відводиться функція обирати жадану модель поведінки з тих, що дозволені правом. Суб'єктивне право в такому трактуванні мало об'єктивний характер Михайлов А. Указ. соч..

У свою чергу, Генрих Дернбург розглядав суб'єктивні права як такі, що вкорінені в самій особі людини й деяким чином залежать від її соціального статусу - від «поваги, якої вдалося добитися людині стосовно своєї особи та майна». При цьому суб'єктивне право визначається як право користуватися життєвими благами, яке надається окремій особі загальною волею Дернбург Г. Пандекты: Общая часть. Т. 1 / Г. Дернбург; пер. с нем. Г. Фон Рехенберг, под ред.: П. Соколовский. - М.: Унив. тип., 1906. - 481 с. - С. 100..

Зі свого боку, Рудольф фон Єринг вибудовував розуміння суб'єктивних прав, спираючись на засади теорії інтересу. Згідно з думкою дослідника, право як продукт народного життя утворюється внаслідок боротьби між різними елементами цього життя, його метою є встановлення певного порядку співіснування зазначених елементів. Тобто суб'єктивне право не якась абстрактна ідея, не відображення владної волі, як у концепції Гербера, а інструмент реалізації суспільних інтересів різних соціальних елементів. У цьому світлі суб'єктивне право визначається автором як «юридично захищений інтерес».

У суб'єктивному праві, вважає Єринг, потрібно розрізняти два моменти: субстанціональний, або матеріальний, в якому виражається мета права, тобто користь, вигода, яку здобувають за допомогою права, і формальний момент, який стосовно цієї мети виступає як засіб досягнення. Перший момент правознавець образно називає ядром, а другий - шкаралупою, що його закриває. Цей аспект у подальшому багаторазово піддавався критиці з боку теоретиків-правознавців. На їхню думку, розуміння суб'єктивного права як юридично захищеного інтересу і матеріально-формальна модель цього права не збігаються в тому, що інтерес стосується виключно «ядра», а «шкаралупа» залишається забутою, тоді як саме у формальній забезпеченості інтересів полягає юридична сторона суб'єктивного права. Інтерес же являє собою лише мету, а не суть права Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. Тома III-IV / Г. Ф. Шершеневич [Электронный ресурс]. - М.: Изд-е Бр. Башмаковых, 1910. - URL: https://studfile.net/preview/429026/.

У межах теорії інтересу розглядав суб'єктивні права (і можливість їх захисту) і Карл Лемайєр. Його погляди стосовно суб'єктивних публічних прав спиралися на глибокий історико-правовий аналіз еволюції відносин між державою та окремою особою, здійснений ним у праці «Адміністративна юстиція: поняття охорони суб'єктивних публічних прав у зв'язку із розвитком поглядів щодо держави» Лемайер К. Административная юстиция: понятие охраны субъективных публичных прав в связи с развитием воззрений на государство / Лемайер К.; пер. с нем.: А.Э. Нольде; предисл.: В. Дерюжинский. - С.-Пб.: Сенат. Тип., 1905. - 215 с.

. Розглядаючи великий масив історичних фактів, дослідник впевнено доводить існування традиції беззахисності особи перед свавіллям державної влади, притаманні давнім країнам; права індивіда закінчували своє існування там, де виступала держава. Аналізуючи історію інституту адміністративної юстиції як еволюцію захисту сфери прав окремої особи від держави, Лемайєр підкреслює роль незалежності судової влади від органів державного управління як юридичної гарантії існування і збереження суб'єктивних прав.

Цікавий внесок у теоретико-методологічні розробки зробив австрійський правник Едмунд Бернацик. Розмірковуючи про взаємні відносини між суб'єктами права та адміністративними органами, автор виділяє три типові ситуації, коли ці відносини відбуваються, та засади для їх виникнення:

1) за умови наявності юридичного інтересу - якщо суб'єкт має кваліфікований юридичний інтерес, щодо якого орган адміністрації зобов'язаний виявити його законність і врахувати його, якщо це можливо (а якщо ні, то повинен виправдати відмову);

2) за умови наявності фактичного інтересу - якщо суб'єкт господарювання у нинішній чи майбутній ситуації отримає пряму користь у результаті дій чи бездіяльності органу публічної влади;

3) за умови наявності публічного суб'єктивного права - якщо суб'єкт звертається до адміністративного суду з позовом щодо вимоги від органу публічної влади конкретних дій (або утримання від певних дій), які він юридично зобов'язаний діяти виконувати (утриматися) відповідно до свого призначення Koncepcja publicznych praw podmiotowych [Elektroniczna wersja] // Lexplay: doradztwo prawne. - URL: https://lexplay.pl/artykul/prawo_administracyjne/koncepcja_publicznych_praw_podmiotowych1.

У подальшому цей підхід отримав назву «тріада Бернацика» й активно використовувався в науковій літературі зарубіжних країн з адміністративного права.

Методологічну позицію теорії інтересів поділяв і видатний український правознавець Богдан Кістяківський. Взагалі суб'єктивні публічні права поряд із участю народу в законодавстві та державному управління вчений вважав підвалинами правової держави Кистяковский Б. А. Государст-во правовое и социалистичес-кое / Б. А. Кистяковский // Вопросы философии. - 1990. - № 6. - С. 141-159. - С. 154.. Обмеження державної влади інтересами особи відбувається за рахунок визнання за людиною суб'єктивних прав у відносинах із вищестоящими; таким, за Кістяківським, має бути головний принцип правової держави. На думку істориків права, саме Б. О. Кістяківський вперше серед правових теоретиків на теренах Російської імперії заговорив про законне обмеження державної влади правами окремої особистості Крамарук С. В. Культура права в концепте социального либерализма Б. А. Кистяковского / С. В. Крамарук // Философия права. - 2007. - С. 24-28..

Визнаючи індивіда рівноцінною стороною публічних відносин поряд із державою, вчений серед публічних прав, що йому належать, виділяв у першу чергу права політичні, що стосуються участі в діяльності держави та державних органів. Окрім цього, Б. О. Кістяківський згадував як суб'єктивне публічне право так зване «право на гідне людське існування», що по суті являло собою сукупність декількох прав: права на невтручання держави в особисте життя, права на труд, права на розвиток власних здатностей, право на учать у матеріальних та духовних благах тощо. Аналізуючи сучасний йому стан речей, дослідник зауважував, що законодавчого забезпечення на той момент дістали лише суб'єктивні публічні права на юридичний захист індивіда з боку держави через суд Там само..

Розглядаючи теорію суб'єктивних публічних прав, не можна обійти увагою напрацювання відомого правознавця Георга Еллінека, які в історії правових учень називають «змішаною теорією волі та інтересу» Зеленцов А. Б. Субъективное публичное право… - С. 20.. Виходячи, як і попередньо цитовані вчені, з тези про об'єктивний характер публічного права, Еллінек визначає його як право, що регулює відносини між державою та її членами. При цьому через те, що «не існує влади, яка могла б гарантувати однакову цінність вимог особи владної та підлеглої» Еллинек Г. Система субъективных публичных прав / пер. со 2-го нем. изд-я под ред. А. А. Рождественского [Электронный ресурс]. - С.-Петербург - Москва: Изд-во Освобождение, 1913. - URL: https://viewer.rusneb.ru/ru/000199_000009_004014568?page=1&rotate=0&theme=white, на перший погляд держава як «колективна особа» виглядає єдиним суб'єктом публічного права. Спростовуючи цю тезу, Еллінек доходить висновку, що держава володіє правами лише в тому разі, якщо їй протистоять інші особи: і та сторона, що має владу, і та, що владі підкорюється, мають взаємні права та обов'язки Там само..

Іншими словами, в контексті цієї концепції суб'єктами публічних прав можуть бути як держава, так і індивіди, що створюють її субстрат. При цьому публічні права індивідів утворюються завдяки самообмежуванню державою власних публічних прав; це самообмеження, на думку вченого, відбувається негативним або позитивним шляхом. У першому випадку держава визнає певну сферу життя індивіда принципово вільною від владного втручання, обмежуючи державні домагання. Другий (позитивний) шлях полягає в тому, що держава надає підлеглим правову можливість пред'являти певні домагання стосовно державних послуг. Крім того, держава наділяє певне коло індивідів здатністю діяти в інтересах держави, виражаючи у своїх діях волю держави. Тобто йдеться про три особливі правові стани, або статуси індивіда як члена певної держави: негативний, позитивний і активний. Негативний статус є для індивіда сферою свободи від держави. Позитивний статус втілюється у правовій здатності індивіда висувати домагання до держави. Активний статус, або статус активного громадянства, полягає у правовій здатності індивіда діяти для держави. Самі собою зазначені статуси, вважав Еллінек, ще не були правами: це тільки різні становища індивіда стосовно держави. Але в кожному разі, коли на певному статусі ґрунтується правове домагання, статус починає поєднуватися із суб'єктивними публічними правами Папа Д. М. Становлення наукових поглядів ... - С. 416..

Таким чином, у концепції суб'єктивних публічних прав Г. Еллінека акцентовано увагу на взаємних правах і обов'язках держави і громадянина як обов'язковій умові існування публічного права. У найбільш загальному вигляді сукупність суб'єктивних публічних прав, за Еллінеком, складається з права індивідів бути вільними від державних домагань у певних сферах приватного життя; права отримувати й вимагати отримання від держави певних послуг; права брати участь у діяльності держави.

Схожої теоретико-методологічної позиції дотримувався і Фердинанд Регельсбергер. Намагаючись розділити сфери життєдіяльності соціуму як галузі застосування публічного або приватного права, вчений акцентував на тому, що критерієм для цього розподілу виступає характер правовідносин. Як у публічних, так і у приватних правових відносинах можуть брати участь держава, окремі соціальні спільноти, громадяни; якщо жодна зі сторін правовідношення не виступає носієм влади, що має право наказувати, це правовідношення належить до приватного права, і навпаки, якщо одна зі сторін - держава, спільнота чи громадянин - наділена правом наказувати іншій, маємо справу з публічними відносинами Регельсбергер Ф. Общее учение о праве / Фердинанд Регельсбергер; пер. с нем. И. А. Базанова ; под ред. проф. Ю. С. Гамбарова [Электронный ресурс]. - М.: Типография И. Д. Сытина, 1897. - 296 с. - URL: https://viewer.rusneb.ru/ru/000199_000009_003680355?page=245&rotate=0&theme=white. - С. 20..

Як із приватних, так і з публічних правовідносин, вважає Регельсбергер, випливають суб'єктивні права. Суб'єктивні публічні права дослідник розглядав крізь призму суб'єктивних інтересів; при цьому само суб'єктивне право не слугує метою діяльності, а являє собою лише засіб досягнення мети. Іншими словами, суб'єктивне право, за Регельсбергером, вміщує повноваження для здійснення дій, що слугують досягненню суб'єктом його мети, за умови наявності волі для задоволення інтересу в досягненні мети Там само. - С. 46..

На загальному тлі теоретизування щодо суб'єктивних прав досить оригінальною виглядає концепція солідаризму, запропонована Леоном Дюгі, який піддає сумніву можливість існування «суб'єктивних прав» як феномена. На думку правознавця, суб'єктивне право являє собою виключно «метафізичне уявлення»; у правовому аспекті може йтися лише про суб'єктивні обов'язки, якими на індивіда покладається завдання виконати певне соціально важливе призначення, для чого він має виконати певні дії, визначені об'єктивним правом. Іншими словами, Дюгі постулює об'єктивність як визначальну характеристику права, за суб'єктами залишаючи лише приписані об'єктивним правом юридичні становища та відповідні цим статусам моделі поведінки. При цьому, що важливо, «суб'єктивне юридичне становище» в розумінні Дюгі (як сукупність юридичних обов'язків і відповідних їм можливостей) досить тісно корелює із «суб'єктивними правами», тобто заперечення вченим суб'єктивних прав є скоріше номінальним: це «протест проти слова, а не проти суті, що ним позначається» Шершеневич Г. Ф. Общая теория права… .

Нормативна теорія суб'єктивних публічних прав віднайшла своє відображення у працях Ганса Кельзена. У своїй концепції, яку він називав «чисте вчення про право», пропонувалося розуміння правопорядку не як сукупності правових норм, а як багаторівневої системи створення й застосування права. Як концептуальна основа цього вчення виступає ідея про здатність права створювати й нищити себе через самореферентну структуру зв'язків між правовими нормами. У такій теоретичній перспективі створення права являє собою послідовну індивідуалізацію й конкретизацію правових норм: «загальні правові норми» (законодавчі приписи) конкретизують свій зміст стосовно окремих ситуацій через «індивідуальні правові норми» (судові й правозастосовні акти), через акти використання права Антонов М. В. Об основных элементах чистого учения о праве Ганса Кельзена / М. В. Антонов // Труды Института государства и права Российской академии наук. - 2013. - № 4. - С. 172-195. - С. 174..

Аналізуючи поняття суб'єктивного права, Кельзен передусім акцентує на його взаємозв'язку й залежності із правом об'єктивним. Цей зв'язок зумовлений тим, що «право» як «домагання» одного суб'єкта є не чим іншим, як обов'язком іншого або інших. Ця подвійність «право - обов'язок» часто створює видимість двох юридично релевантних ситуацій, тоді як насправді наявна лише одна: вказівка на правовий обов'язок індивіда поводитися в певний спосіб стосовно іншого індивіда, а інакше йому загрожує санкція. І якщо співвідношення між індивідом, стосовно якого перший має поводитися у певний спосіб, і цим першим визначити як «право», то, по суті, це право є лише відображенням вищезазначеного обов'язку, тобто «відображеним правом» Заморская Л. И. Нормативность правопонимания: общетеоретические аспекты (по Г. Кельзену) / Л. И. Заморская [Электронный ресурс] // Вестник Волжского университета им. В.Н. Татищева. - 2013. - URL: https://cyberleninka.ru/article/n/normativnost-pravoponimaniya-obscheteoreticheskie-aspekty-po-g-kelzenu.

Кельзен піддає критиці постулати теорії інтересу, говорячи, що розуміння суб'єктивного права індивіда як юридично захищеного інтересу, яке насправді є відображенням правового обов'язку іншого індивіда, зумовлено традиційним для цієї теорії дуалізмом об'єктивного й суб'єктивного права. Такий підхід, за Кельзеном, є суперечливим і гносеологічно непродуктивним: якщо об'єктивне право розуміти як систему норм, а суб'єктивне - як інтерес, тобто дещо взагалі інше, то неможна визнавати об'єктивне й суб'єктивне право видовими поняттями стосовно загальної родової категорії «право».

Вихід із цього евристичного тупику вчений вбачає в переносі акцентів у розумінні суб'єктивного права: якщо об'єктивне право є системою норм, то суб'єктивне слід трактувати як захист суб'єктивних інтересів, який існує в межах заданого об'єктивного права, тобто правовий обов'язок не порушувати ці суб'єктивні інтереси. Іншими словами, як і об'єктивне, суб'єктивне право є правовою нормою, яка надає специфічну правову владу, уповноважує певного індивіда на конкретні дії. Те, що індивід має суб'єктивне право, означає, що деяка правова норма робить оговорену в ній поведінку цього індивіда умовою певних правових наслідків Кельзен Г. Чистое учение о праве. 2-е изд / пер.с нем. М. В. Антонова и С. В. Лёзова. - СПб.: ООО Издательский Дом «Алеф-Пресс», 2015. - 542 с. - С. 171..

Інший підхід до трактування суб'єктивних прав - психологічний - отримав розвиток у роботах російсько-радянського юриста Всеволода Дурденевського. Критикуючи існуючі підходи до розуміння досліджуваної категорії, науковець обирає як теоретико-методологічну базу аналізу психологічну теорію права, розроблену Л. І. Петражицьким. Обстоюючи ідею щодо висунення психологічного критерію для відбору властивостей та характеристик, які мають міститися в дефініції поняття суб'єктивних прав, В. М. Дурденевський вказує на необхідність дослідника узгоджувати юридичну конструкцію поняття зі спостереженнями щодо уявлень та емоцій людей, які беруть участь у правовому обігу Дурденевский В. Н. Субъективное право и его основное разделение / В. Н. Дурденевский // Правоведение. - 1994. - №№ 3. - С. 78-95. - С. 79..

Психологічний зміст суб'єктивного права полягає, на думку вченого, в тому, що індивід, який вважає, що йому належить певне право щось зробити, потенційно готовий це зробити, впевнений, що можливість це зробити закріплена за ним об'єктивним правом, відповідно, інші індивіди сприймуть таку його поведінку як належну й поводитимуться відповідно. Суб'єктивне право в такому прочитанні визначається як надана об'єктивним правопорядком можливість діяти з метою реалізації тих або інших людських інтересів Там само. С. 84..

Приділяючи увагу розподілу суб'єктивних прав на публічні та приватні, В. М. Дурденевський негативно оцінював такі критерії для цього розподілу, як спосіб захисту зазначених прав; становище суб'єктів цих прав; форма повноважень; застосування чи розділення об'єктів тощо, вважаючи єдино можливим таким критерієм характер інтересів, реалізація яких є метою втілення суб'єктивних прав. На думку автора, повне розмежування публічного і приватного інтересів неможливе, адже, оскільки суспільство не існує без індивідів і навпаки, приватне деякою мірою завжди залишається публічним. У найбільш загальному вигляді В. М. Дурденевський пропонує розуміти публічне суб'єктивне право як надану об'єктивним правопорядком можливість діяти з метою реалізації не власних, а соціоцентричних інтересів Там само. С. 94..

Розглянувши головні постулати різних теорій, в межах яких відбувалося становлення концепту суб'єктивних публічних прав, можна дійти таких висновків. Серед запропонованих дефініцій суб'єктивних публічних прав більшість будується на визнанні визначальними їх ознаками певних не правових, а психологічних феноменів: волі, інтересу, потенційної активності. Єдиний виняток із цього являє собою концепція Г. Кельзена, який зосередив увагу на нормативно-правовій складовій суб'єктивних публічних прав. Слід підкреслити, що всі названі ознаки - воля, інтерес, готовність діяти та нормативно-правова визначеність - можуть рівною мірою вважатися базовими для розуміння категорії суб'єктивних публічних прав. Саме теоретичні спроби поєднати в одному визначенні ці характеристики для якнайповнішого відображення суті досліджуваного об'єкта окреслюють подальше становлення концепції суб'єктивних публічних прав.

Важливо оговорити, що це «подальше становлення» відбувалося головним чином поза межами вітчизняної науки. Західноєвропейські правники-адміністративісти деякий час продовжували активно дискутувати з зазначеного приводу, намагаючись чіткіше окреслити юридичну природу та історико-культурну специфіку суб'єктивних прав; водночас українська адміністративно-правова наука в радянський період оголосила це вчення, як і інші важливі публічно-правові концепції, конструкції та категорії, «застаріло буржуазним», винісши його тим самим за рамки дослідницької уваги. Притаманне радянській науці розуміння адміністративної діяльності виключно крізь призму управління людьми не сприяло уявленню індивіда як центральної фігури юридичної системи, відповідно, суб'єктивні права як інструмент його висунення в центр цієї системи також не осмислювались і не аналізувались Винницкий А. В. Учение о субъективных публичных правах… .

Сьогодні в європейській правовій науці суб'єктивні публічні права нечасто виступають об'єктом досліджень; вони усталено розуміються як права приватних осіб в юридичних відносинах з державними органами (органами публічної влади), що захищаються в адміністративному суді, й переважно виступають елементом практичної адміністративно-юстиційної діяльності.

Так, сучасна німецька доктрина до суб'єктивних публічних прав відносить усі права приватних осіб, що визнані правопорядком, незалежно від рівня та ієрархії правових норм. Адміністративно-судова практика Німеччини, за твердженням О. Б. Зеленцова, при цьому спирається на теорію «захисної норми» О. Бюллера. Згідно з цією теорією, норма права може слугувати базою виникнення суб'єктивних публічних прав у тому разі, якщо вона виключає використання вільного розсуду адміністративних органів; якщо захищає інтереси окремої особи або групи осіб; якщо суб'єкти інтересів наділені можливістю вимагати від адміністративних органів певних дій або бездіяльності для реалізації цих інтересів Зеленцов А. Б. Субъективное публичное право... С. 55-56.. Саме наявністю захисної норми поряд із наявністю інтересу особи в захисті її порушеного суб'єктивного публічного права дією або бездіяльністю публічної влади традиційно характеризують допустимість адміністративного позову Гриценко Е. В. Доступ к судебной защите в России и Германии / Е. В. Гриценко, М. Хайнтцен [Электронный ресурс] // Вестник Санкт-Петербургского университета. Право. - 2019. - № 10 (4). - С. 733-755. - URL: https://doi.org/10.21638/spbu14.2019.409.

У німецькому адміністративно-правовому просторі категорія суб'єктивних публічних прав також тісно корелює з поняттям інтересу - публічного інтересу. При цьому публічний інтерес розглядається скоріше як природний інтерес особистості, що отримав «вірне трактування» й відповідне закріплення в нормативно-правових документах Шерстобоев О. Н. Теория интересов в административно-правовом измерении / О. Н. Шерстобоев // Российский юридический журнал. - 2014. - № 3. - С. 99-108. - С. 104. . Тобто в такому сенсі правові норми, спрямовані на реалізацію публічного інтересу, водночас сприяють реалізації інтересу окремої особи.

Цей постулат ілюструється тим, як теорія інтересу в німецькому адміністративному праві тісно співвідноситься із конструкцією суб'єктивного публічного права. Суть цієї конструкції полягає у гарантуванні дотримання прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, набутті ними статусу повноцінних та рівноправних учасників адміністративних правовідносин, отримуючи внаслідок цього можливість за власною ініціативою вступати у відносини із представниками публічної влади та вимагати від них відповідної поведінки Мельник Р. С. Загальне адміністративне право : навч. посіб. / Р. С. Мельник, В. М. Бевзенко. - К.: Ваіте, 2014. - 376 с. - С. 117.. Внаслідок цього кожна особа стає активним учасником адміністративних правовідносин, самостійним щодо органів публічної влади. Суб'єктивне публічне право виявляється у тому, що правова норма водночас спрямована на досягнення публічного інтересу - і інтересу окремого індивіда. У результаті законодавством встановлюється відповідальність адміністрації стосовно громадянина, а тому гарантується можливість захисту інтересів Шерстобоев О. Н. Теория интересов… - С. 104. .

Тобто нормативні підвалини суб'єктивного публічного права мають відповідати низці вимог: імперативність норми; сама норма, як і юридичний обов'язок публічних органів, що з неї випливає, мають водночас забезпечувати реалізацію публічного інтересу й захищати інтереси окремого індивіда як приватного суб'єкта Гриценко Е. В. Доступ к судебной защите в России и Германии…. Що важливо, визнання публічного суб'єктивного права за приватною особою у правовій нормі, яка містить це право, не потребує чіткого формулювання цього права або визначення його як домагання; важливо лише, щоб зазначена норма відповідно до об'єктивної волі законодавця слугувала не тільки публічному інтересу, а й індивідуальному інтересу приватної особи Рихтер И. Судебная практика по административному праву / И. Рихтер, Г. Ф. Шупперт; пер. с нем. - М.: Юристъ, 2000. - 604 с. - С. 112.. Слід також оговорити, що зазначене трактування публічних суб'єктивних прав як можливості індивіда захищати порушені власні інтереси створює деякі труднощі для судового захисту індивідом публічних інтересів і колективних прав; цей аспект сьогодні досить активно дискутується в німецькій адміністративістиці, становлячи виняток у здебільшого усталеній сфері теоретичного осмислення реалізації суб'єктивних публічних прав Гриценко Е. В. Доступ к судебной защите в России и Германии….

Дещо інакше виглядає ситуація у сфері адміністративно-правового теоретизування Польщі, де адміністративно-правова наука, як і в Україні, деякий час перебувала у стані занедбаності через належність держави до соціалістичного табору.

У польських підручниках з адміністративного права сутність суб'єктивних публічних прав пояснюється в такий спосіб. Кожний орган публічної влади юридично зобов'язаний діяти відповідно до свого призначення. Громадянин має право вимагати від цього органу конкретних дій або утримання від певних дій, а у разі відмови - звернутися до адміністративного суду Koncepcja publicznych praw podmiotowych [Elektroniczna wersja] // Lexplay: doradztwo prawne. - URL: https://lexplay.pl/artykul/prawo_administracyjne/koncepcja_publicznych_praw_podmiotowych1.

Польські дослідники вказують на дуалістичний характер суб'єктивних публічних прав. З одного боку, індивід, що має публічне суб'єктивне право, уповноважений самостійно визначати зобов'язання, яке автоматично покладається на представника публічної влади; з другого, їх можна трактувати як певні інтереси - або юридичні конструкції, які створюють інтереси, - юридично надані фізичній особі (громадянину), головною відмітною рисою яких є можливість примусового виконання, навіть якщо це тягне за собою обов'язковий характер певного типу поведінки органу публічної адміністрації Chaciсski J. Prawa podmiotowe a ochrona dуbr osobistych / J.Chaciсski. - Lublin, 2004. - 210 s. - S. 10..

Польська правниця К. Томашевська стверджує, що головне призначення суб'єктивних публічних прав, що історично їм притаманне, - організація судового контролю за забезпеченням прав громадян. Саме ними користується кожен громадянин, щоб забезпечити власний захист та правову безпеку. Таким чином, публічне суб'єктивне право фізичної особи має як процесуальні, так і матеріальні аспекти, об'єктивуючись у позові - проти держави, проти публічної влади, проти всієї адміністративної діяльності. Зазначені права тісно пов'язані із законними інтересами; певною мірою, вважає дослідниця, навіть можна говорити, що суб'єктивні публічні права становлять категорію, яка поглинає явище інтересу і захищає його у спосіб, що на процедурному рівні тісно пов'язаний з правом подати скаргу. При цьому авторка стверджує про недостатній рівень дослідження суб'єктивних публічних прав у польській науці адміністративного права й недооціненість значення цього інституту в юридичній практиці Tomashewska K. Znaczenie i zakres ochrony publicznych praw podmiotowych a ochrona interesu jednostki / Katarzyna Tomashewska // Folia juridika Wratislaviensis. - 2014. - № 2. - S. 113-134. - S. 117..

Аналогічний висновок роблять і сучасні науковці пострадянського простору, намагаючись заповнити існуючі теоретичні та практичні прогалини. У цій справі їм доводиться спиратися передусім на озвучені нами вище класичні теорії розуміння суб'єктивних публічних прав, вироблені у межах німецької адміністративістики, адже на вітчизняних теренах наукові розробки з цієї тематики характеризуються коротким етапом зародження в дорадянський період, недовгим сплеском уваги в радянські часи й зараз переживають поступове повернення наукової зацікавленості після довгих років забуття.