Концепція інтересу в конституційному праві: до питання розуміння понять "суспільний інтерес" та "особливе суспільне значення" в провадженнях за конституційними скаргами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція інтересу в конституційному праві: до питання розуміння понять "суспільний інтерес" та "особливе суспільне значення" в провадженнях за конституційними скаргами

Олександр Водянніков кандидат юридичних наук, LLM., Національний радник з юридичних питань Координатора проектів ОБСЄ в Україні Київ, Україна

CONCEPT OF INTEREST IN CONSTITUTIONAL LAW: A PROPOS DEFINING SOCIAL INTEREST AND PARTICULAR SOCIAL SIGNIFICANCE IN CONSTITUTIONAL COMPLAINT PROCEEDINGS

Oleksandr Vodiannikov

Abstract |

The article explores the concept of interest in constitutional law, with a special focus on “social interest” and “particular social significance” concepts in constitutional complaints pro ceedings. The Constitution of Ukraine has 19 mentions of “interest” with a variety of senses and connotations.

The Law of Ukraine “On Constitutional Court of Ukraine” refers to “social interest motives” as an exceptional basis in ratione temporis admissibility criterion for constitutional complaints. A corresponding provision empowers the Constitutional Court of Ukraine (CCU) to dismiss a motion to discontinue constitutional complaint proceedings if the Court concludes that issues raised therein are of particular social significance for the human rights protection. Rare scholar discussions on the subject are critical towards the legislative choice of the concepts in question as they are indeterminate and open-ended. The CCU case law still lacks any legal position on determining a social interest and standards of proof.

The article argues that the concept of interest has a special role under the constitutional complaint model introduced in Ukraine. The key distinct features of this model relate to (1) subject-matter of the constitutional review in constitutional complaint proceedings; (2) grounds for and assessment of constitutionality; (3) interest criteria under locus standi; (4) exceptions from admissibility criteria (“social interest motives”); (5) discretionary power of the CCU to dismiss a motion to discontinue constitutional complaint proceedings if the Court concludes that issues raised therein are of particular social significance for the human rights protection. Nevertheless, we need to acknowledge that the concept of interest indeed belongs to those abstract, indeterminate, and open-ended concepts of the constitutional law that shall not have any clear definition in a constitutional text and require a case-by-case approach in constitutional jurisprudence.

Although the concept of interest has become crosscutting in constitutional law, its meaning remains elusive and contested. The article proposes to conceptualize it in a broader socio-historical context. This concept shall not be treated in isolation from the broader evolution of the Western scientific paradigm that aspires to rationalize the world, to rationally explain and construct a cognitive map of both social and natural environments. To explore the history of “interest” in law means to grasp and reconstruct the phases of the fundamental revolution that legal thought has undergone since the mid-XVIII century. The article offers a bird's-eye view of how the concept of interest infiltrated law, including constitutional discourses and practices. Interest as a practical constitutional category is a recent phenomenon that appeared during the 40-50th years of the XX century. The article enquires into the causes and the concept's further augmentation during this foundational period for postmodern constitutionalism.

Despite the terminological variety in constitutional case law and doctrine, there exists a certain coherence and similarity to the many meanings proposed for the concept of interest. Interest becomes socially recognizable, acquires social viability, and be if it is perceived and interpreted as such, it acquires legal meaning if it is incorporated and integrated into the cultural schema of legal framing. The Article deploys poststructuralist methodology to de-construct interest as a category. It distills three key assumptions that underpin the concept: (1) interests are social constructs; (2) interests generated by argumentation (to qualify an existing or perceived good, purpose, motive, aspiration, or claim as interest requires argumentation that triggers “frames of interest” - cognitive representations and constructs); (3) interests are vehicles whereby normative ideas of justice, society, and the world, generated and validated by other normative orders, are adapted, legitimized and incorporated into law. Based on this conceptualization, the article offers a new typology of interests in constitutional law.

The article further argues that legal reasoning as to the existence of a social interest in the certain constitutional proceeding should explore the central organizing idea of a constitutional complaint argumentation against three analytical components: (1) substantive (refers to the interest analysis); (2) quantitative (refers to the “society” analysis); and (3) qualitative (refers to analysis focusing on whether complaint's argumentation triggers cognitive representations and constructs which correspond to the moral principles of justice).

Keywords: constitutional complaint, interest in constitutional law, social interest, types of interest, social interest criteria in constitutional complaint proceedings, particular social significance.

Анотація

Стаття присвячена проблематиці концепції «інтересу» в конституційному праві, зокрема питанню поняття «суспільний інтерес» і «особливе суспільне значення» в конституційних провадженнях за конституційними скаргами. В тексті Конституції України термін «інтерес» зустрічається 19 разів з розмаїттям різних конотацій. В Законі України «Про Конституційний Суд

України» наявність «мотивів суспільного інтересу» є підставою для застосування винятку з вимоги прийнятності щодо тримісячного строку з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України, конституційність якого оскаржується. Цьому положенню кореспондує розсуд Конституційного Суду України (КСУ) щодо відмови у припиненні розгляду конституційної скарги у разі подання суб'єктом права на конституційну скаргу заяви про її відкликання, якщо КСУ вважатиме, що порушені у скарзі питання мають особливе суспільне значення для захисту прав людини. В нечисленних публікаціях звернення законодавця до цих понять було піддано критиці на тій підставі, що ці поняття є невизначеними і оціночними. До того ж, наявна практика КСУ не містить юридичних позицій щодо критеріїв наявності суспільного інтересу і стандартів їх доведення.

У статті обстоюється позиція, що концепція інтересу має особливе значення в моделі конституційної скарги, запровадженої в Україні. Найважливішими особливостями такої моделі є: (1) предмет конституційного контролю за конституційними скаргами; (2) підстави і оцінка неконституційності; (3) критерії інтересу в аспекті права на звернення до КСУ (locus standi); (4) винятки з вимог прийнятності («мотиви суспільного інтересу»); (5) дискреційне повноваження КСУ відмовити у припиненні розгляду конституційної скарги, за умови, що порушені у конституційній скарзі питання мають особливе суспільне значення для захисту прав людини. Водночас концепція інтересу відноситься до тих абстрактних та оціночних понять конституційного права, що не мають і не можуть мати чіткого визначення в конституційному тексті, а в конституційній юриспруденції вимагають казуального підходу.

Хоча концепція «інтересу» за останні майже сто років стала наскрізною в конституційному праві, її зміст залишається досить невизначеним. В статті пропонується проаналізувати цю концепцію у ширшому соціоісторичному контексті. Адже питання інтересу не можна розглядати у відриві від розвитку західної (і зараз вже світової) наукової парадигми, в основі якої лежить прагнення раціоналізації навколишнього світу, раціонального пояснення і конструювання когнітивної мапи світу як соціального, так і фізичного. Дослідити історію концепції «інтересу» в праві - означає реконструювати, по суті, ті фази найглибшої з революцій, яку зазнала юридична думка з другої половини XVIII ст. до наших днів. В статті простежені процеси появи концепції інтересу в праві і, зокрема, у конституційно-правових дискурсах і практиках. Становлення інтересу як практичної конституційно-правової категорії відбувається у період 40-50-х років ХХ ст. в судовій практиці Верховного Суду США та, згодом, Конституційного Суду ФРН. В статті робиться спроба пояснити виникнення і становлення цієї категорії у цей засадничий період для постмодерного конституціоналізму.

Незважаючи на розмаїття вживань цього терміну в конституційній практиці і доктрині, існує певна узгодженість і подібність у багатьох визначеннях, що даються поняттю «інтерес». Інтерес стає соціально визнаним інтересом, тобто отримує соціальне визнання і буття, якщо він інтерпретується таким, і набуває юридичного значення, якщо долучається і включається у культурну схему юридичного фреймінгу. В статті через звернення до постструктуралістської методології запропоновано розуміння категорії інтересу і сформульовано три важливі постулати, на яких базується розуміння цього поняття: (1) інтерес є соціальним конструктом; (2) кваліфікація певного наявного чи уявного блага, мети, мотиву, прагнення чи вимоги в якості інтересу залежить від аргументації, тобто здатності активувати ті когнітивні репрезентації і конструкти, що відповідають за сприйняття чогось в якості інтересу («фрейми інтересу»); (3) інтереси є сферою адаптації, легітимації і інкорпорації до права нормативних уявлень про справедливість, суспільство, навколишній світ, що генеруються і валідуються іншими нормативними порядками. На основі цього аналізу запропонована типологізація інтересів в конституційному праві.

В межах дослідження обстоюється теза, що аналіз наявності чи відсутності суспільного інтересу як соціального конструкту для цілей конкретного конституційного провадження має включати дослідження центральної організуючої ідеї, закладеної в подане обґрунтування суб'єкта конституційної скарги за трьома компонентами: (1) сутнісний (тобто аналіз інтересу), (2) кількісний (тобто аналіз за категорією «суспільний») та (3) якісний (тобто аналіз крізь активації тих когнітивних репрезентацій і конструктів, що відповідають поняттю моральних принципів справедливості).

Ключові слова: конституційна скарга, інтерес в конституційному праві, суспільний інтерес, типи інтересів, критерії суспільного інтересу у провадженні за конституційною скаргою, особливе суспільне значення.

Змінами до Конституції України 2016 року був запроваджений новий механізм захисту конституційних прав і свобод - конституційна скарга. Законодавчий механізм правового регулювання конституційної скарги з'явився через рік з набранням чинності новою редакцією Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - «Закон про КСУ»). Розробляючи цей новий механізм, законодавець передбачив процесуальні «фільтри» прийнятності конституційних скарг. Зокрема такі «фільтри» встановлені статтями 55, 56 та 77 Закону України «Про Конституційний Суд України»: (1) конституційна скарга повинна відповідати формальним вимогам щодо оформлення, встановленим Законом про КСУ (стаття 55); (2) особа, що подає конституційну скаргу, повинна бути суб'єктом права на конституційну скаргу (стаття 56); (3) вичерпано всі національні засоби юридичного захисту (за наявності ухваленого в порядку апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, а в разі передбаченої законом можливості касаційного оскарження -- судового рішення, винесеного в порядку касаційного перегляду); та (4) з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України (його окремі положення), сплинуло не більше трьох місяців (стаття 77).

Водночас законодавець встановив виняток з останньої вимоги, передбачивши можливість прийняття конституційної скарги до розгляду поза межами тримісячного строку з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, якщо Суд визнає її розгляд необхідним із мотивів суспільного інтересу. Кореспондуюче цьому положення також міститься в статті 63 Закону про КСУ, частина третя якої надає право Суду відмовити у припиненні розгляду конституційної скарги у разі подання суб'єктом права на конституційну скаргу заяви про її відкликання, якщо Суд вважатиме, що порушені у скарзі питання мають особливе суспільне значення для захисту прав людини. Ці поняття є предметом небагатьох критичних досліджень. Так О. Щербанюк вважає, що поняття «суспільний інтерес» є оціночним поняттям та має недостатньо визначений характер. На її думку, це не узгоджується з принципом правової визначеності Щербанюк О. Проблеми реалізації конституційної скарги в Україні та шляхи їх вирішення. Часопис Київського універ-ситету права. 2020. № 1. С. 94.. М. Ставнійчук також відносить це законодавче положення до оціночних, суб'єктивних, а відтак чітко не визначених законодавцем способів поведінки Конституційного Суду України Ставнійчук М. Інститут конституційної скарги в механізмі гарантування та розвитку конституційного ладу України: теоретичні та практичні проблеми реалізації. Український часопис конституційного права. 2019. № 2. С. 44.. Н. Наливайко і О. Чепік-Трегубенко вважають, що питання щодо змістовного наповнення поняття «суспільний інтерес» та критеріїв його визначення потребують належної уваги Наливайко Л., Чепік-Трегубенко О. Інститут конституційної скарги: зарубіжна практика, вітчизняний досвід та перспе-ктиви. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2020. № 2. С.12..

Практика Конституційного Суду України щодо застосування частини другої статті 77 Закону про КСУ також наразі не дає можливості визначити мотивацію Суду при відмові у задоволенні клопотань про розгляд конституційної скарги з мотивів суспільного інтересу. В ухвалах колегій про відмову у відкритті конституційного провадження просто вказується, що немає підстав для розгляду скарги у розумінні другої частини статті 77 Закону про КСУ Див. напр., Ухвала Третьої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 23 вересня 2020 року № 206- 3(ІІ)|2020. С. 4; Ухвала Першої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 24 квітня 2019 року № 124-1(ІІ)|2019. С. 4; Ухвала Другої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 1 березня 2019 року № 53-2(І)|2019. С.5; Ухвала Першої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 4 листопада 2020 року № 244-1(ІІ)|2020. С. 4; Ухвала Третьої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 23 вересня 2020 року № 206-3(ІІ)|2020. С. 4; Ухвала Третьої колегії Другого сенату Конституційного Суду України від 19 травня 2020 року № 99-3(ІІ)|2020. С. 4.. Позиція Суду полягає в тому, що тягар доведення існування мотивів суспільного інтересу покладається на суб'єкта права на конституційну скаргу Так в Ухвалі Друга колегія суддів Першого сенату в якості підстави відмови у відкритті провадження вказала на те, що суб'єкт права на конституційну скаргу «не навів мотивів суспільного інтересу стосовно розгляду питання про неконсти-туційність» оспорюваних положень законодавства. Ухвала Другої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 10 вересня 2019 року № 246-2(І)|2019. С. 5.. Однак наявна практика Суду не містить юридичних позицій щодо критеріїв наявності суспільного інтересу і стандартів їх доведення.

Не буде перебільшенням сказати, що концепція «інтересу» є наскрізною в конституційному праві. Разом з тим її зміст залишається досить невизначеним. Метою цієї статті є дослідження і розкриття концепції інтересу в конституційному праві, її генези і значення, а також пов'язаних з цим ключових понять «суспільний інтерес» і «особливе суспільне значення» в контексті проваджень за конституційними скаргами. Для цього в статті окреслено особливості моделі конституційної скарги, запровадженої в Україні, визначено роль і функції оціночних понять в конституційному праві і, зокрема «інтересу», через звернення до постструктуралістської методології запропоновано розуміння цієї категорії, запропоновано критерії і підходи до визначення нормативного змісту концепцій «суспільний інтерес» і «особливе суспільне значення» в процесуальних положеннях, що регламентують розгляд конституційних скарг.

Слід на початку підкреслити, що концепція «інтересу» для конституційного провадження за конституційними скаргами має особливе значення. На відміну від конституційних проваджень за іншими конституційними зверненнями ця концепція є визначальною для цілей прийнятності скарги, а також для подальшого розгляду. Тому, говорячи про концепцію «інтересу» в конституційному провадженні за конституційною скаргою, слід мати на увазі особливості української моделі конституційної скарги.

Українська модель конституційної скарги

Загалом в теорії виділяють дві моделі конституційної скарги: нормативну і повну. Нормативна модель конституційної скарги дозволяє особі оскаржити до органу конституційної юрисдикції конституційність нормативно-правового акта, внаслідок застосування якого така особа зазнала порушення конституційних прав і свобод. Іншими словами, за такої моделі предметом оскарження є нормативно-правовий акт, що став підставою для прийняття індивідуального акту. Як підсумовано в Дослідженні про індивідуальний доступ до конституційного правосуддя, виданому Венеціанською комісією в 2011 році, «... у системах, де передбачена тільки нормативна конституційна скарга, індивідуальний акт, яким був застосований нормативний акт, не може бути оскаржений до Конституційного Суду, а подальший контроль з боку Конституційного Суду не стосується застосування нормативного акту» European Commission for Democracy through Law (Venice Commission). Study on Individual Access to Constitutional Justice (CDL-AD(2010)039rev., 2011), P. 22, para. 77..

Повна модель конституційної скарги дає можливість особі оскаржити будь-який акт, дію чи бездіяльність, включаючи акти індивідуальної дії і судові рішення. Як зазначається в Дослідженні про індивідуальний доступ до конституційного правосуддя, за такої моделі «... особи можуть оскаржити загальний акт, якщо він прямо застосовується до них, або оскаржити індивідуальний акт, що він їх стосується» Ibid., P. 23, para. 80.. При цьому орган конституційної юрисдикції не вирішує конкретну судову справу по суті, обмежуючись виключно її конституційними аспектами, а також не вирішує питання законності оскаржуваного акту Ibid., P. 24, para. 81., тобто не здійснює інстанційний контроль за рішеннями загальних судів.

Під час роботи Конституційної комісії, утвореної Президентом України в 2015 році для розробки проєктів змін до Конституції України, обговорювалися можливості запровадження як нормативної, так і повної моделі конституційної скарги в України. Більшість членів комісії висловилися за нормативну модель конституційної скарги, хоча значна частина членів і консультантів комісії виступали за повну модель. Компромісом стали формулювання нової статті 151-1, в якій визначено повноваження Конституційного Суду України щодо розгляду конституційних скарг, встановлені підстави та предмет оскарження, і частини четвертої статті 55 Конституції, в якій право на конституційну скаргу визначено в якості конституційного права.

На рівні вказаних положень Конституції України українська модель отримала суттєві відмінності від класичної нормативної моделі. Тому при розробці нової редакції Закону про КСУ, робоча група Ради з питань судової реформи, виходила з системного взаємозв'язку положення частини четвертої статті 55 Конституції України з положеннями статті 151-1 Конституції України, що вимагало врахування природи конституційного права на конституційну скаргу та функцій інституту конституційної скарги, які полягають у забезпеченні ефективного захисту конституційних прав і свобод і, як наслідок, захисту Конституції України, її цінностей і принципів, але також відсутності в конституційних положеннях вимоги чи критерію наявності порушення конституційного права чи свободи як умови доступу до КСУ. Це вимагало певної адаптації нормативної моделі конституційної скарги, закладеної в статті 151-1, до вимог частини четвертої статті 55 Конституції України. Зокрема, такі особливості української моделі конституційної скарги, прямо чи імпліцитно визначеними на рівні Закону України «Про Конституційний Суд України» стосуються:

предмету конституційного контролю за конституційними скаргами: поняття «закон», що міститься в статті 151-1, має визначатися з оглядуна те значення, яке йому надається судовою практикою. Саме тому робоча група запропонувала, а законодавець погодився, передбачити у частині третій статті 89 Закону України «Про Конституційний Суд України» можливість визнання

Конституційним Судом у своєму рішенні неконституційності тлумачення загальним судом законодавчого положення. Іншими словами, Конституційний Суд України має враховувати не тільки текст оскаржуваного законодавчого положення, але й контекст і те, як таке положення розуміється і застосовується на практиці, а «закон» для цілей застосування інституту конституційної скарги має включати практику тлумачення і застосування такого закону судами. Конституційною підставою для такого розуміння терміну «закон» є саме частина четверта статті 55, адже у випадку виключно текстуального аналізу для цілей конституційного контролю за конституційними скаргами, система захисту конституційних прав і свобод, встановлена статтями 55 та 151-1 Конституції України, була б обмежена у своїй ефективності. Такий підхід підтверджується і самою логікою конституційних положень щодо вичерпання національних засобів захисту і вимоги про застосування закону в остаточному судовому рішенні. Більше того, законодавче положення може мати декілька однаково можливих тлумачень. І оскільки тлумачення законодавчого положення є невід'ємною складовою його застосування судами, таке положення має розумітися саме у тому значенні і сенсі, яке йому надають суди, зокрема касаційні суди, які забезпечують сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, що визначені процесуальним законом Цяособливістьпредметуконституційногоконтролюзаконституційнимискаргамиозначаєтакож, щопрогалинивправі, читоаксіологічнічитехнічні (явні, теологічні, колізійнічиреальні) можутьбутипредметомконституційноїска-рги, якщоїхнаслідкомєпорушеннябудь-якогозправісвобод, гарантованихРозділомІІКонституціїУкраїни. Докл. див. Водянніков О. Прогалина в праві як предмет конституційної скарги. Право України. 2018. № 12. С. 128-147.;

підстав і оцінки неконституційності. У розумінні приписів пункту 6 частини другої статті 55 Закону про КСУ належним обґрунтуванням конституційної скарги вважаються наведені в ній аргументи про те, що оспорюваний закон (його окремі положення) суперечить нормам розділу ІІ Конституції України Ухвала Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 17 січня 2019 року № 9-2(ІІ)|2019; Ух-вала Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 31 травня 2018 року № 186-2(ІІ)|2018; Ух-вала Другої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 20 вересня 2018 року № 295-2(І)|2018; Ух-вала Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 30 липня 2019 року № 215-2(ІІ)|2019; Ухвала Другої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 3 вересня 2019 року № 236-2(І)|2019; Ухвала Другої колегії Першого сенату Конституційного Суду України від 28 травня 2020 року № 111-2(І)|2020.. Це повністю відповідає функціям і ролі конституційної скарги в системі захисту конституційних прав і свобод. Однак, на відміну від інших конституційних звернень, оцінка відповідності Конституції України не може включати оцінку дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення або набрання чинності законами України;

критеріїв інтересу в аспекті права на звернення до КСУ (locusstandi). Ані стаття 55, ані стаття 151-1 Конституції України не вимагають доведення того, що суб'єктивне конституційне право особи, що звертається з конституційною скаргою, мало зазнати порушення. Стаття 151-1 говорить про переконання особи, що застосований в його чи її справі закон не відповідає Конституції України. На конкретизацію цих положень частина перша статті 55 Закону про КСУ визначає в якості предмета скарги перевірку на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), а пункт 6 частини другої статті 55 Закону встановлює вимогу щодо обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону.

Іншими словами, ані Конституція, ані Закон про КСУ не вимагають доведення чи обґрунтування того, що саме суб'єктивне право чи свобода, гарантовані Розділом ІІ Конституції, є порушеними. На суб'єкта права на конституційну скаргу покладається обов'язок обґрунтування того, що внаслідок застосування оскаржуваного закону чи його окремого положення зазнають чи можуть зазнавати порушення конституційні права і свободи. Він не зобов'язаний доводити, що саме його суб'єктивне право порушене або порушується, створено або створюються перешкоди для його реалізації або відбуваються інші ущемлення його прав та свобод.

Тому слід розмежовувати питання інтересу суб'єкта права на конституційну скаргу, що надає право на звернення до КСУ (суб'єктивний інтерес як складова locus standi), і суспільного інтересу, що має отримати визнання і захист в результаті конституційного провадження. Інтерес суб'єкта права на конституційну скаргу, що є передумовою звернення до КСУ, визначається через наслідки, які оскаржуваний закон має чи може потенційно мати для його прав та інтересів Як пояснив Конституційний Суд Південноафриканської республіки,

«По-перше, [відокремлення питань по суті від процесуального питання locus standi] вказує на те, що характер інтересу, що надає право на звернення особі, що переслідує власний інтерес, є питанням, що відокремлене від питань по суті зве-рнення. Такий заявник, що переслідує власний інтерес, набуває права на звернення не в силу неконституційності оскар-жуваного рішення чи закону, але в силу наслідків, що таке рішення чи закон можуть мати на його чи її наявні чи потен-ційні інтереси. Він чи вона має право [locus standi] для оскарження навіть якщо рішення чи закон є фактично конститу-ційним. Але він чи вона має обґрунтувати наявність інтересів, що є підставою для виникнення права на звернення, та вплив на них рішення чи закону.

По-друге, ... інтереси справедливості згідно Конституції можуть вимагати від судів бути більш гнучкими, аби не відмов-ляти у розгляді справ тільки з підстав недотримання вимог щодо звернення, якщо ширші міркування підзвітності і від-повідальності можуть вимагати дослідження і постановлення рішення по суті. З цього також випливає, що можуть існу-вати справи, в яких інтереси справедливості чи суспільні інтереси можуть вимагати від суду дослідити дії, навіть якщо право на звернення особи, що звертається, є сумнівним. Коли суспільний інтерес волає про захист, заявникові не слід відмовляти на єдиній підставі, що він чи вона діє у власних інтересах. Тому, коли заявник діє виключно у своїх власних інтересах, у нього немає необмеженого чи некваліфікованого права оскаржувати порушення. Дещо більше має бути об-ґрунтовано [у зверненні]».

Рішення Конституційного Суду Південноафриканської республіки у справі Giant Concerts CC v Rinaldo Investments (Pty) Ltd and Others (CCT 25/12) [2012] ZACC 28; 2013 (3) BCLR 251 (CC) (29 November 2012). Para. 33-35. http://www.saflii.org/za/cases/ZACC/2012/28.html.

Критерії інтересу, про які йдеться, стосуються суто процесуального питання відкриття конституційного провадження і дозволяють визначити, чи є обґрунтованим звернення до механізму конституційної скарги як засобу юридичного захисту за конкретних обставин справи. Застосований в остаточному судовому рішенні закон може і не порушити суб'єктивне конституційне право особи; його вплив на права та інтереси суб'єкта права на конституційну скаргу може бути опосередкованим чи потенційним. Однак саме це має бути обґрунтовано в конституційній скарзі відповідно до вимоги зазначення того, «яке з гарантованих Конституцією України прав людини ... зазнало порушення внаслідок застосування закону». Іншими словами, від суб'єкта права на конституційну скаргу не вимагається, аби він чи вона доводили порушення їх власних конституційних прав, але вони повинні обґрунтувати наявність суб'єктивного інтересу у конституційному провадженні.

В цьому полягає зв'язок між суб'єктивним інтересом суб'єкта прав на конституційну скаргу і суспільним інтересом, що імпліцитно закладений в механізм конституційної скарги. КСУ, виконуючи засадничу функцію захисту Конституції, зокрема конституційного ладу, принципів і цінностей, конституційних прав і свобод, має зважати при розгляді питання прийнятності скарги на цю свою функцію. Це означає, що суб'єкту права на конституційну скаргу може бути відмовлено у відкритті провадження, якщо ці критерії не дотримані, навіть якщо існують підстави вважати, що закон чи практика його застосування не узгоджуються з Конституцією. Адже питання locus standi стосується суто визначення того, чи має конкретна особа, враховуючи конкретні обставини справи, право порушити перед КСУ питання конституційності конкретного закону. Другий аспект цих критеріїв інтересу, що випливає з першого, полягає в тому, що за наявності «мотивів суспільного інтересу» КСУ вправі визнати необхідним розгляд конституційної скарги навіть у випадку недотримання тримісячного строку відповідно до частини другої статті 77 Закону про КСУ, а також відмовити у припиненні розгляду скарги навіть у разі подання суб'єктом права на конституційну скаргу заяви про її відкликання, якщо порушені у конституційній скарзі питання мають особливе суспільне значення для захисту прав людини.

винятків з вимог прийнятності. Частина четверта статті 55 Конституції гарантує кожному право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом. Положення статті 151-1 Конституції України встановлюють підстави реалізації права на конституційну скаргу та умови виникнення у особи правосуб'єктності щодо звернення з конституційною скаргою до Конституційного Суду

України Див. Ухвала Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 28 лютого 2019 року № 51- 2(іі)|2019. На рівні Закону про КСУ конкретизовані положення статті 151-1 Конституції України з урахуванням системного взаємозв'язку з положенням частини четвертої статті 55 Конституції України, зокрема встановлені критерії прийнятності. Стаття 77 Закону передбачає три такі критерії, що застосовуються кумулятивно:

1) прийнятність за формою і суб'єктом (відповідність вимогам, передбаченим статтями 55, 56 Закону);

2) прийнятність за критерієм вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту (наявність ухваленого в порядку апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, а в разі передбаченої законом можливості касаційного оскарження - судового рішення, винесеного в порядку касаційного перегляду); та

3) прийнятність за строком звернення (з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України (його окремі положення), сплинуло не більше трьох місяців).

З цього останнього критерію Законом передбачений виняток: конституційна скарга може бути прийнята поза межами вимог щодо строку звернення, якщо Конституційний Суд визнає її розгляд необхідним із мотивів суспільного інтересу. Під час роботи над законопроєктом «Про Конституційний Суд України», робоча група Ради з питань судової реформи запропонувала зробити виняток з вимог прийнятності не тільки щодо строку звернення, але й з вимоги щодо вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту, якщо цього вимагатимуть мотиви суспільного інтересу Див. частину другу статті 77 проекту Закону про Конституційний Суд України, реєстр. № 5336-1 від 17.11.2016. http:||w1.c1.rada.gov.ua|pls|zweb2|webproc4_1?pf3511=60542. На обґрунтування такого підходу висувалися три ключові аргументи. Перший полягав у цілеспрямованості частини четвертої статті 55 Конституції - це положення має тлумачитися у спосіб, що забезпечує ефективність і практичність гарантованого ним права. Однак одночасно воно має розумітися в контексті всієї статті 55, що гарантує право на суд. Тому конституційна скарга як інститут в системі захисту гарантованих Конституцією прав має компліментарну функцію по відношенню до національних засобів юридичного захисту. Тому якщо національні засоби юридичного захисту не спроможні захистити і відновити порушене конституційне право, тобто коли існує суттєва дисфункція правової системи, їх вичерпання не повинно становити перепону у доступі до Конституційного Суду, адже у такому випадку prima facie наявний суспільний інтерес у виправленні такої дисфункції. Другий аргумент спирався на практику Європейського Суду з прав людини, який досить гнучко підходить до оцінки дотримання вимоги щодо вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту згідно вимог статті 35 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Згідно сталої практики ЄСПЛ вимога щодо вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту має застосову-ватися з певним рівнем гнучкості і без надмірного формалізму. Див. Gherghina v. Romania [GC] (2015), para. 87; Ringeisen v. Austria (1971), para. 89; Akdivar and Others v. Turkey (1996), para. 69; Vuckovic and Others v. Serbia (preliminary objection) [GC] (2014), para. 76.. Третій аргумент полягав у імпліцитному встановленні критеріїв інтересу, про що йшлося вище. Однак законодавець не погодився з такою пропозицією, залишивши можливість застосування винятку лише до третього критерію щодо строків звернення Див. частину другу статті 77 проекту Закону про Конституційний Суд України, реєстр. № 5336-1 до другого читання 04.04.2017. http:||w1.c1.rada.gov.ua|pls|zweb2|webproc4_1?pf3511=60542. Ця редакція залишилася в Проекті Закону про Конституційний Суд України, реєстр. № 6427-д від 07.06.2017, що був розроблений на основі законопроекту № 5336-1 після його відхилення у другому читанні. http:||w1.c1.rada.gov.ua|pls|zweb2|webproc4_2?pf3516=6427-%D0%B4&skl=9;

дискреційного повноваження КСУ відмовити у припиненні розгляду конституційної скарги навіть у разі подання суб'єктом права на конституційну скаргу заяви про її відкликання. Частина третя статі 63 Закону про КСУ надає дискрецію Конституційному Суду щодо продовження розгляду конституційної скарги, якщо особа, що звернулася з такою скаргою, подає заяву про її відкликання, за умови, що порушені у конституційній скарзі питання мають особливе суспільне значення для захисту прав людини. Інші конституційні звернення безвідносно до їх форми можуть бути відкликані за письмовою заявою суб'єкта звернення в будь-який час після відкриття конституційного провадження, але до переходу Суду в закриту частину пленарного засідання для ухвалення рішення чи надання висновку Це однак не означає, що право на відкликання конституційного звернення є необмеженим. Стаття 63 Закону про КСУ стосується ситуацій, що можуть виникати після відкриття конституційного провадження. Тобто мова йде про справи, в яких Конституційний Суд визнав існування конституційного питання і важливість його вирішення. З цього випливає, що якщо суб'єкт конституційного звернення звертається з заявою про відкликання звернення, за яким відкрито консти-туційне провадження, він має надати достатнє обґрунтування для такого відкликання. За відсутності такого обґрунту-вання така заява не повинна розглядатися Судом..

Ці особливості відрізняють модель конституційної скарги, запровадженої відповідно до частини четвертої статті 55 і статті 151-1 Конституції України, від інших форм звернень до Конституційного Суду України. Вони також відрізняють українську модель від класичної нормативної моделі конституційної скарги, що дає підстави говорити про гібридний характер української моделі конституційної скарги. Адже така модель дозволяє включити до предмету конституційного контролю за конституційними скаргами судову практику і прогалини в праві, а її дизайн включає в якості визначального елементу критерій інтересу, а не порушення конституційного права чи свободи (що є важливим, але не визначальним питанням для провадження за конституційною скаргою в Україні).

Окреслені аспекти української моделі конституційної скарги підводять нас до питання визначення чи розуміння «інтересу» в конституційному праві.

Поняття «інтерес» в конституційному праві

Право, а тим більше конституційне право, завжди було відкритою системою, що здатна сприймати і категоризувати нові соціальні явища, не втрачаючи внутрішньої єдності і стабільності. Така відкритість є особливою рисою конституційних категорій, адже Конституція як основоположний акт правової системи держави і правопорядку, повинна бути здатною прийняти нові поняття, категорії і соціальні явища.

Якщо поглянути на конституційні тексти за останні двісті років, можна виділити два протилежні підходи до написання конституцій: конституції як рамкові документи, в яких містяться доволі загальні положення щодо змісту і застосування конкретних конституційних норм, та конституції як кодифікації, що містять більше детальних чи деталізованих положень, визначень і умов застосування конституційних норм Dixon R. Constitutional Drafting and Distrust. International Journal of Constitutional Law. 2015. Vol. 13. No.4. Р. 820. Відмінність між двома підходами полягає у деталізації конституційних положень, хоча як рамкові конституції можуть містити деталізовані положення, так і конституції-кодифікації можуть використовувати досить загальні формулювання. Однак через сам характер конституційного тексту, який приймається на невизначений строк (парадокс «вічної конституції» Щодопарадоксу «вічноїконституції» див. ВодянніковО. Конституціяіреволюція: анатоміяустановчоївлади. Консти-туційний полілог. 20 років Конституції України: суспільство і влада в конституційному процесі. Збірка тез міжнародної науково-практичної конференції. Київ.: ВАІТЕ, 2016. С. 24-38) та має визначати досить загально принципи і стандарти Hardin R. Liberalism, Constitutionalism, and Democracy. Oxford: Oxford University Press, 1999. P. 84, аби забезпечити стабільність і єдність конституційного ладу, в конституційних текстах широко використовуються абстрактні та оціночні поняття, положення, принципи і припущення, що не мають і не можуть мати чіткого визначення в конституційному тексті. Недаремно Андре Мармор називає невизначеність і абстрактність серед шести головних характеристик писаних конституцій, разом з нормативним верховенством, судовим контролем, довговічністю, складністю зміни, двоскладовим змістом (конституційні положення поділяються на ті, що визначають структуру урядування, і ті, що встановлюють перелік конституційних прав і свобод) Marmor A. Law in the Age of Pluralism. New York: Oxford University Press, 2007. Р. 91-94.

Термін «інтерес» з різними термінологічними конотаціями в тексті Конституції України відноситься саме до таких оціночних і невизначених понять. І це характерно не тільки для конституційного права України. Недаремно Комісія з правової реформи Австралії у своїй доповіді «Серйозні порушення права на приватне життя в цифрову епоху» дійшла висновку, що «Термін «публічний інтерес» не слід визначати, але питання, що становлять публічний інтерес можуть бути законодавчо визначені. Цей перелік не повинен бути вичерпним, але він може надати судам корисні вказівки ...»The Australian Law Reform Commission. Serious Invasions of Privacy in the Digital Era. Discussion paper 80 (DP 80). March 2014. Р. 115, para. 8.35.. Таким же чином Об'єднаний комітет з питань приватності і судових заборон Парламенту Сполученого Королівства погодився, що не повинно бути законодавчого визначення суспільного інтересу, оскільки «рішення щодо того, що становить суспільний інтерес у конкретній справі, є питанням оцінки ...» UK Parliament Joint Committee on Privacy and Injunctions. First Report on Privacy and Injunctions. 12 March 2012. Para. 50. https:||publications.parliament.uk|pa|jt201012|jtselect|jtprivinj|273|27306.htm.

Сам термін «інтерес» не тільки становить поняття, що використовується в різних галузях права, в соціології, антропології, історичній, економічній науках, політології, психології тощо, але й має явний міждисциплінарний характер. Однак в жодній науковій дисципліні немає загальноприйнятого визначення цього терміну Див. Swedberg R. Interest. Maidenhead: Open University Press, 2005. Р. 1-5; Johnston J. The Public Interest: A New Way of Thinking for Public Relations? Public Relations Inquiry. 2017. Vol. 6, No. 1. P. 7; Johnston J. Public Relations and the Public Interest. New York: Routledge, 2016. Р. 3,8.. До того ж, в науковій літературі, судових рішеннях і законодавстві спостерігається досить значний термінологічний плюралізм, адже для означення подібних понять використовують і словосполучення «публічний інтерес», і «суспільний інтерес» і «інтерес суспільства», не кажучи вже про «державні інтереси», «національні інтереси», «інтереси держави». На думку А. Белохлавека, «Публічний інтерес називають невизначеною концепцією, але його краще означити як абстрактну інституцію (чи абстрактну категорію), що отримує визначеність тільки у співставленні з конкретною нормою права - тобто, зокрема, метою чи цілями такого конкретного правоположення» Belohlavek A. Public Policy and Public Interest in International Law and EU Law. Czech Yearbook of International Law. 2012. Р.

121. Як зазначає Бері Бозман стосовно поняття «інтересу», наявна «певна загадка ..., адже практично всі вважають, що публічний інтерес є життєво важливим у публічній політиці і урядуванні, але немає згоди щодо того, що саме він собою представляє» Bozeman B. Public Values and Public Interest: Counterbalancing Economic Individualism. Washington, DC: Georgetown Univer-sity Press, 2007. P. 84. Інший впливовий дослідник цього питання Ентоні Даунс ще в 60-і роки писав, що якщо публічний інтерес розглядати як «концепцію», а не «функцію», то немає жодної необхідності давати йому визначення, як, власне, і таким поняттям як «любов, справедливість, влада» Downs A. The Public Interest: Its Meaning in a Democracy. Social Research. 1962. Vol. 29, No. 1. Р. 2.. Роберт Мертон відносить концепцію «інтересу» до «протоконцепцій», тобто термінів, що використовуються без концептуальної чіткості і визначеності і тому не здатні виконувати науково значиму функцію: «Протоконце- пція - це рання, рудиментарна, окрема і переважно не пояснена ідея ... а концепція - загальна ідея, що будучи одного разу визначеною, означеною, суттєво узагальненою і розтлумаченою, є здатною ефективно скеровувати дослідження різноманітних явищ» Merton R. Socially Expected Duration: A Case Study of Concept Formation in Sociology. Conflict and Consensus. Walter W. Powell and Richard Robbins, eds. New York: The Free Press, 1984. Р. 267.. Альберт Гіршман взагалі говорить про «парадигму інтересу» в західній науковій думці Hirschman A. The Concept of Interest: From Euphemism to Tautology. Hirschman A. Rival Views of Market Society and Other Recent Essays. New York: Viking, 1986. Р. 46, а Річард Сведберг вважає, що незважаючи на розмаїття вживань цього терміну, все ж існує певна узгодженість і подібність у багатьох визначеннях, що даються поняттю «інтерес», і тому він є, власне, концепцією, що використовується у багатьох наукових сферах, підходах і традиціях Swedberg R. Interest. Maidenhead: Open University Press, 2005. Р. 23..

Як зазначає Р. Сивий, «ключовим питанням проблеми інтересу в цілому і необхідною передумовою плідного застосування цієї категорії у юридичній науці є з'ясування природи і суті самого явища інтересу» Сивий Р. Соціально-філософські проблеми розмежування приватних і публічних інтересів як підстави дихотомізації структури позитивного права. Проблеми філософії права. 2005. Том III. № 1-2. С. 73.. Тому для цілей аналізу поняття інтересу в конституційному праві слід дещо зупинитися на суті цього концепту в науковому і юридичному обігу.

Термін «інтерес» походить з латини від поєднання «inter-» (між) та «esse» (бути) у значенні «те, що є між чимось» або «те, що відрізняє» Swedberg R. Interest. Maidenhead: Open University Press, 2005. Р. 8. І хоча введенням в загальний обіг терміну «інтерес» ми завдячуємо римському праву і давньоримській політичній думці, сама концепція інтересу є набагато давнішою Див. Belohlavek A. Public Policy and Public Interest in International Law and EU Law. Czech Yearbook of International Law. 2012. Р. 123-125;

Hirschman A. The Concept of Interest: From Euphemism to Tautology. Hirschman A. Rival Views of Market Society and Other Recent Essays. New York: Viking, 1986. Р. 35-55; Holmes S. The Secret History of Self-Interest. Beyond Self-Interest. ed. by Jane Mansbridge. Chicago, IL: University of Chicago Press, 1990. Р. 267-286.

Історичнасемантикацьоготермінущеочікуєсвогоналежногодослідження, зокремазадопомогоюфукодієвськогоме-тодологічногоапаратуісторіїдумкизйогонаголосомнатомуконтексті, вякомутойчиіншийтермінставвикористову-ватисьвпублічномудискурсі. Однак історичне дослідження цього терміну є окремим питанням, що виходить за рамки цієї статті..

У вітчизняній і російськомовній літературі загалом виділяють чотири підходи до розуміння поняття «інтерес»: об'єктивний, суб'єктивний, об'єктивно-суб'єктивний та теорію подвійності інтересів Див. напр.: Долгов Ю. Охраняемые законом интересы супругов, родителей и несовершеннолетних детей в семейном праве Российской Федерации: Дис. ... канд. юрид. наук. Москва.2004. С. 9-21; Чураков А. Публичный интерес: методологи-ческие основы формирования правовой категории. Вестник Волжского университета имени В.Н. Татищева. 2020. № 2, Том 1. С. 81-82; Сивий Р. Соціально-філософські проблеми розмежування приватних і публічних інтересів як підстави дихотомізації структури позитивного права. Проблеми філософії права. 2005. Том III. № 1-2. С. 73-74 (виділяє три підходи - об'єктивний, суб'єктивний, об'єктивно-суб'єктивний); Мусаев Н. Понятие интереса, его виды и соотношение публич-ного и частного интересов. Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. Серия: Право. 2000. Выпуск 1 (2). С. 137-139 (також виділяє три підходи - об'єктивний, суб'єктивний, об'єктивно-суб'єктивний); Вінник О. М. Теорети-чні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах. Автореф. дис. ... д.ю.н. Київ, 2004. С. 10 (виділяє в науковій літературі три точки зору щодо природи інтересу як загальнонаукової категорії - об'єктивну, об'єктивно-суб'єктивну та суб'єктивну).. Об'єктивний підхід виходить з того, що інтерес існує автономно в якості системи суспільних відносин, безвідносно якостей його носія Див. напр.: Шайкенов Н. Правовое обеспечение интересов личности. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. С. 43; Чечот Д. Субъективное право и формы его защиты. Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. С. 28-35; Лазарев Б. Социальные интересы и компетенция органов управления. Советское государство и право. 1971. № 10. С. 86-94; Халфина Р. Общее учение о правоотношении. Москва: «Юридическая литература», 1971 с. 228-231; Михайлов С. Категория интереса в российском гражданском праве. Москва: Статут, 2002. С. 12-26; Крупчан О. Методологічні підходи до проблеми взає-мозв'язку приватного та публічного права. Методологія приватного права: Збірник наукових праць; редкол.: О. Д. Круп- чан та ін. К.: Юрінком Інтер. 2003. с. 17-18; Вінник О. М. Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах. Автореф. дис. ... д.ю.н. Київ, 2004. С. 13-14; Глезерман Г. Интерес как социологическая категория. Вопросы философии. 1966. № 10. С. 18.. Суб'єктивний підхід розглядає інтерес як атрибут свідомості його носія, а в якості його основи - спонукання чи мотивацію Див. напр.: Афанасьев В. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). Москва: Политиздат, 1973. С. 312, 313; Дудич З. Материальные интересы и экономические законы в развитом социалистическом обществе. Минск: Наука и техника, 1978.С. 17; Немов Р. Психология: Учеб. Пособие. Москва: Просвещение, 1980. С. 223.. Об'єктивно-суб'єктивний підхід пропонує певний компроміс між двома попередніми підходами, постулюючи, що інтерес не існує поза свідомості його носія, але цей елемент свідомості формується в системі

об'єктивних відносин Див. напр.: Здравомыслов А. Потребности. Интересы. Ценности. Москва: Политиздат, 1986. С. 96; Грибанов В. Интерес в гражданском праве. Советское государство и право. 1967. № 1. С. 53; Кожевников С. Социально-правовая активность личности. Советское государство и право. 1980. № 9. С. 25; Мадіссон В. Питання філософії приватного права. К.: НДІ при-ватного права і підприємництва, 2003. С. 44-45, 47.. Четвертий підхід, як вбачається, є логічним розвитком третього і полягає у визнанні існування подвійної природи інтересу як об'єктивного і суб'єктивного явища Див. напр.: Шайкенов Н. Правовое обеспечение интересов личности. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. С. 10; Чура-ков А. Публичный интерес: методологические основы формирования правовой категории. Вестник Волжского универ-ситета имени В.Н. Татищева. 2020. № 2, Том 1. С. 82.