Концепція інтересу в конституційному праві: до питання розуміння понять "суспільний інтерес" та "особливе суспільне значення" в провадженнях за конституційними скаргами

Типи інтересів в праві див. у таблиці (Додаток 1) на сторінці 37.

Звичайно, що окремий інтерес може підпадати під різні з наведених типів. Так свобода вираження одночасно може бути кваліфікована як bonum privatum, адже містить суб'єктивну претензію індивіда на самореалізацію і самовираження, а також визнаний правом інтерес у захисті як майнових так і немайнових прав; як bonum publicum, адже захист свободи вираження нерозривно пов'язаний з забезпеченням умов вільного розвитку особи в суспільстві, і як res publica, оскільки є однією з підвалин розуміння демократичного суспільства та стосується забезпечення демократичного процесу. В залежності від обставин конкретної справи свобода вираження також може бути кваліфікована і як ratio legis, і як ratio gestae, і як ratio decidendi. Така багатомірність інтересу є наслідком їх природи як соціальних конструктів і поліваріантності прийомів аргументації.



Інтереси в Конституції України: застосування типологізації до термінологічного розмаїття

В Конституції України термін «інтерес» зустрічається 19 разів Якщо не рахувати термін «інтереси усіх співвітчизників», що міститься в текстах присяги народних депутатів (час-тина перша статті 79 Конституції) і Президента (частина третя статті 104 Конституції України), Конституція вказує на такі види «інтересів»: (1) «національні інтереси» (стаття 18); «інтереси національної безпеки», «інтереси економічного добробуту», «інтереси прав людини» (частина друга статті 32); «інтереси національної безпеки, «інтереси територіаль-ної цілісності», «інтереси громадського порядку» (частина третя статті 34); «інтереси охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення», «інтереси захисту прав і свобод інших людей» (частина друга статті 35); «політичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси», «інтереси національної безпеки та громадського порядку», «інтереси охорони здоров'я населення», «інтереси захисту прав і свобод інших людей» (частина перша статті 36); «трудові і соціа-льно-економічні інтереси», «спільні інтереси за родом професійної діяльності» (частина третя статті 36); «інтереси на-ціональної безпеки та громадського порядку» (частина друга статті 39); «інтереси суспільства» (частина сьома статті 41); «економічні і соціальні інтереси» (частина перша статті 44); «моральні і матеріальні інтереси, що виникають у зв'я-зку з різними видами інтелектуальної діяльності» (частина перша статті 54); «суспільний інтерес» (частина третя статті 89); «інтереси особи у сфері публічно-правових відносин» (частина п'ята статті 125); «професійні інтереси суддів» (час-тина перша статті 130-1); «інтереси держави» (пункт третій частини першої статті 131-1); «спільні інтереси територіа-льних громад сіл, селищ та міст» (частина четверта статті 140).

У своєму рішенні у справі про охоронюваний законом інтерес КСУ побіжно вказав, що Конституція України (тоді ще у редакції 1996 року) містить поняття «інтерес» у широкому сенсі у статтях 18, 32, 34, 35, 36, 39, 41, 44, 79, 89, 104, 121, 127, 140, але не розкриває зміст таких інтересів. Підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004. У інших положеннях Конституції України (тобто у частині третій статті 36 та статті 54), як власне і іншому законодавстві, на думку КСУ, термін «інтерес» використаний у вузькому розумінні, тобто як інтерес, що «перебуває виключно у логічно-смисловому зв'язку із суб'єктивними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останніх». Там само, абзац перший підпункту 3.3. пункту 3. Тим не менш КСУ не скористався можливістю розвинути далі своє бачення поняття «інтересу» в Конституції України, обмежившись розг-лядом питання про тлумачення терміну «охоронюваний законом інтерес» в законодавстві України.. Формулювання положень Конституції України дають можливість класифікувати «інтереси» за п'ятьма типами:

«інтерес» як bonum privatum (приватне благо). В частині першій статті 54, частині п'ятій статті 125 Конституції термін «інтерес» стосується індивідуальних претензій, мотивів чи прагнень, що послуговуючись формулюванням КСУ, перебувають у логічно-смисловому зв'язку із суб'єктивними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останніх Там само.. Ці положення Конституції, в яких йдеться про «моральні і матеріальні інтереси, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності» (частина перша статті 54) та «інтереси особи у сфері публічно-правових відносин» (частина п'ята статті 125) інтегрують суб'єктивні претензії, мотиви чи прагнення у конституційно-правову матерію;

«інтерес» як bonum commune (спільне благо, благо групи, колективу). В частині першій та третій статті 36, частині першій статті 44 та частині першій статті 130-1 термін «інтерес» використовується для означення певних суб'єктивних колективних (спільних для групи осіб чи професії) благ, претензій, вимог чи прагнень, які отримують конституційне значення. Так Конституція гарантує право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (частина перша статті 36), право на участь з метою захисту трудових і соціально- економічних прав та інтересів у професійних спілках, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності (частина третя статті 36), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (частина перша статті 44), тощо. У цих випадках конституційний текст кваліфікує відповідні права чи інституції як такі, що спрямовані на забезпечення певного колективного блага або визнання і пристосування претензій, вимог чи прагнень групи осіб (право на свободу об'єднань, на участь у профспілках, на страйк, суддівське самоврядування);

«інтерес» як ratio legis (цілеспрямованість законодавчої діяльності). В частині третій статті 34, частині другій статті 35 та частині першій статті 36 термін «інтерес» виживається для кваліфікації обмежень відповідних конституційних прав, що можуть бути встановлені законом. Загалом, реалізовуючи свої визначені Конституцією України законодавчі повноваження Верховна Рада України має діяти виключно з правомірною метою, адже прийняття законодавства без мети або з неправомірною метою є свавіллям. Конституційний Суд України в рішенні у справі про смертну кару 29 грудня 1999 року визначив важливий елемент правової держави - принцип цілеспрямованості Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року №11-рп|99. Згідно цього принципу суттєвою вимо-гою до законотворчої діяльності в демократичній державі є її цільова спрямованість, тобто воно має слугувати інстру-ментом досягнення чітких, легітимних і суспільно значних цілей. На цей аспект звернув увагу Конституційний Суд Ук-раїни у цьому Рішенні, де зазначено, що за час існування інституту смертної кари в українському законодавстві мета призначення смертної кари за вироком суду залишилась юридично не визначеною, а це не узгоджується зі статтями 1 і 3 Конституції України.. У трьох вказаних вище положеннях Конституція чітко визначає ratio legis законодавчих положень, що можуть прийматися Верховною Радою України для обмеження конституційних прав і свобод, імпліцитно забороняючи будь-які інші, навіть легітимні, цілі та інтереси;

«інтерес» як ratio gestae (цілеспрямованість діяльності державних органів та правозастосу- вання). У статті 18, частині другій статті 32 та частина друга статті 39 Конституції України «інтерес» вказують на цілі діяльності органів державної влади (забезпечення національних інтересів) та кваліфікують дії таких органів визначеними Конституцією цілями (інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини як мета застосування обмеження, встановленого законом, на повагу до приватного і сімейного життя, інтереси національної безпеки та громадського порядку як мета обмеження щодо реалізації прав на мирне зібрання);

«інтерес» як res publica (блага чи питання, що стосуються громадянської спільноти, її частини, всіх чи невизначеної кількості громадян). В частині сьомій статті 41, частині третій статті 89, пункті третьому частини першої статті 131-1, частині четверта статті 140 Конституції йдеться про ті спільні блага, що визначають існування, потреби і цінності політичної спільноти громадян та організованого суспільства. Так в частині сьомій статті 41 встановлюється конституційна заборона на використання власності, що може завдати шкоди інтересам суспільства, частиною третьою статті 89 Верховна Рада уповноважена утворювати тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, а органи прокуратури у виключних випадках здійснюють представництво в суді інтересів держави згідно пункту третьому частини першої статті 131-1, а конституційна функція представництва спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ та міст покладається на районні та обласні ради згідно частини четвертої статті 140 Конституції.

Типи інтересів в Конституції України див. у таблиці (Додаток 2) на сторінці 38. конституційна скарга україна мотив інтерес

Ця типологізація «інтересів» в конституційному тексті не означає, що інші типи інтересів не можуть бути в конституційному праві України. В юридичних позиціях КСУ застосовував аргументацію, що імпліцитно вказує на інші типи Так, наприклад, говорячи про людську гідність як конституційну цінність, КСУ апелював до ідеологічних і моральних переконань та етичних уявлень: адже, на думку Суду, вона «... наповнює сенсом людське буття, є фундаментом для усіх інших конституційних прав, мірилом визначення їх сутності та критерієм допустимості можливих обмежень таких прав». Абзац шостий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р|2018. Тому при балансуванні інтересів в конституційно-правовій аргументації інтереси, що лежать в основі захисту людської гідності, набувають ознак res arcana..

Критерії існування мотивів «суспільного інтересу» у провадженнях за конституційними скаргами

Деконструкція концепції інтересу діє підґрунтя для розробки методологічних підходів до визначення наявності суспільного інтересу у конкретній справі. Аналіз наявності чи відсутності суспільного інтересу як соціального конструкту для цілей конкретного конституційного провадження має включати дослідження центральної організуючої ідеї, закладеної в подане обґрунтування суб'єкта конституційної скарги за трьома компонентами: (1) сутнісний (тобто аналіз інтересу), (2) кількісний (тобто аналіз за категорією «суспільний») та (3) якісний (тобто аналіз крізь активації тих когнітивних репрезентацій і конструктів, що відповідають поняттю моральних принципів справедливості) Цей підхід, певною мірою, закладений у логіці позиції Верховного Суду до визначення «значного суспільного інте-ресу». Згідно сталої практики Верховного Суду, «... Суд звертає увагу, що вжите національним законодавцем словосполу-чення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке ви-няткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізич-них осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянсь-кого суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо». Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №200/13891/19-а. https://reyestr.court.gov.ua/Review/89868951; див. також Ухвала Верховного Суду у складі колегії су-ддів Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі №620/261/19. https://reyestr.court.gov.ua/Review/83196781.

В Ухвалі Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №420/6705/18 були визначені кількісні і якісні критерії щодо наявності «суспільного інтересу»:

«Наявність «суспільного інтересу» як обставина, яка може слугувати підставою для відкриття касаційного прова-дження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от:

1) суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій);

2) інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов'язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій)».

Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про відкриття касаційного прова-дження від 04 вересня 2019 року у справі №420/6705/18. https://reyestr.court.gov.ua/Review/84039807..

Сутнісний компонент аналізу має дослідити такі критерії:

(1) змістовний критерій аналізу аргументації, що має дати відповідь на питання, чи відповідає те, про що говорить суб'єкт конституційної скарги, розумінню суспільного інтересу, чи ні. Цей перший елемент аналізу має дослідити, чи активує наратив скарги (текст у його контексті) в уяві його отримувача ті частини «континууму досвіду» (знання, сприйняття, емоції чи ідеї), що відповідають його суб'єктивній оцінці наявності інтересу і його важливості;

(2) практичний критерій аналізу аргументації, що має дати оцінку конкретного заходу, ситуації чи практики відповідно до публічно доступної інформації та фактів. По суті цей елемент має відповісти на питання, чи є фрейми аргументації у скарзі такими, що відповідають формулюванням і обґрунтуванням в соціальній комунікації;

(3) раціональний критерій аналізу аргументації, що має дослідити наявність і оцінку обґрунтування прийняття заходу чи дотримання практики, що оскаржується.

Кількісний компонент аналізу виходить з таких критеріїв «суспільності»:

(1) критерій «суспільства», що на основі даних, отриманих при застосуванні практичного критерію аналізу аргументації, має визначити кількість осіб, чиї інтереси задіяні. Іншими словами, за цим критерієм визначається спрямованість «фреймів» інтересу за суб'єктом;

(2) критерій спільності: у конституційній скарзі мають бути порушені питання права чи фактичної ситуації, що є спільними для таких осіб;

(3) критерій типовості: у конституційній скарзі мають бути порушені питання чи вимоги, що є спільними / поділятися всіма такими особами

(4) критерій представництва, що має власне суто правовий характер і вимагає попереднього аналізу того, чи будуть питання, про які йдеться у скарзі, у разі їх вирішення Судом, стосуватися і захищати права і інтереси таких осіб.

Якісний компонент аналізу стосується інтенсивності порушення: скарга prima facie вказує на дисфункцію в національному законодавстві3) ^{Кваліфікуючий термін prima facie в даному випадку не є риторичним, але суто юридичним виразом. Він вказує на таку якість поданої аргументації, що є достатньою для встановлення певного факту чи презумпції, якщо не буде доведено протилежне або надане належне спростування. Див. Herlitz G. The Meaning of the Term "Prima Facie". Louisiana Law Review. 1994. Vol. 55, No. 2. Р. 391-408. Для цілей конституційного провадження кваліфікація prima facie означає, що аргументи, викладені в конституційній скарзі, можуть попередньо вважатися достатніми і адекватними для розгляду.}. Йдеться, власне, про якісний критерій, що був сформульований в практиці Верховного Суду: «встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов'язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага»4) ^{Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про відкриття касаційного прова-дження від 04 вересня 2019 року у справі №420/6705/18. https:IIreyestr.court.gov.ua/ReviewI84039807.}.

Припинення розгляду конституційної скарги: поняття «особливого суспільного значення»

Положення, що міститься в статті 63 Закону про КСУ, частина третя якої надає право Суду відмовити у припиненні розгляду конституційної скарги у разі подання суб'єктом права на конституційну скаргу заяви про її відкликання, якщо Суд вважатиме, що порушені у скарзі питання мають особливе суспільне значення для захисту прав людини, кореспондує поняттю «суспільного інтересу» і для цілей свого тлумачення і застосування має враховувати наявність чи відсутність «мотивів суспільного інтересу».

Це положення, власне, є віддзеркаленням мотивів «суспільного інтересу», про який йдеться в частині другій статті 77 Закону про КСУ. Однак, оскільки мова йде про стадію процесу, коли провадження вже відкрите, тобто коли КСУ вже визнав, що питання, порушені у конституційній скарзі, мають конституційне значення, законодавець дозволяє КСУ відмовити у закритті провадження за умови, що (1) питання мають особливе суспільне значення і (2) таке значення має логічно-смисловий зв'язок з захистом прав людини.

Отже, не всі мотиви суспільного інтересу можуть бути підставою для застосування частини третьої статті 63 Закону про КСУ. З практичної точки зору тягар обґрунтування відмови у закритті провадження покладається саме на КСУ.

При аналізі цього питання слід мати на увазі, що конституційна скарга, хоча і є інструментом захисту конституційних прав конкретної особи чи групи осіб, її потенціал дозволяє виявити системні проблеми конституційного правопорядку в частині, що стосується конституційних прав і свобод5) ^{Див. Лемак В.В., Петришин О.В. Конституційна скарга в Україні: проблеми механізму впровадження. Вісник Націона-льної академії правових наук Українию 2017. № 2 (89). С. 80.}. Тому при аналізі наявності особливого суспільного значення питань, порушених в конституційному провадженні за конституційною скаргою, КСУ слід зважати на якісний компонент за стандартом визначення наявності чи відсутності суспільного інтересу, тобто на наявність prima facie дисфункції в національному законодавстві, що впливає чи може вплинути на конституційні права і свободи. Разом з тим, визнання наявності особливого суспільного значення не повинно ґрунтуватися на неконституційності оспорюваного положення закону, адже відкликання конституційної скарги дозволено Законом про КСУ лише протягом відкритої частини до переходу Суду в закриту частину пленарного засідання для ухвалення рішення. Іншими словами, відкликання дозволяється на стадії відкритої частини, коли учасники провадження і особи, залучені до участі у конституційному провадженні, представляють чи можуть представити свої аргументи, позиції чи пояснення, а КСУ вживає процесуальні дії для забезпечення об'єктивного і повного розгляду справи. Це означає, що відмова у закритті провадження на підставі наявності особливого суспільного значення має ґрунтуватися на процесуальній презумпції, яка може бути в подальшому спростована.

Висновки. Концепція інтересу відноситься до тих абстрактних та оціночних понять, що не мають і не можуть мати чіткого визначення в конституційному тексті, а в конституційній юриспруденції вимагають казуального підходу.

Питання інтересу не можна розглядати у відриві від розвитку західної (і зараз вже світової) наукової парадигми, в основі якої лежить прагнення раціоналізації навколишнього світу, раціонального пояснення і конструювання когнітивної мапи світу як соціального, так і фізичного. Дослідити історію концепції «інтересу» в праві - означає реконструювати, по суті, ті фази найглибшої з революцій, яку зазнала юридична думка з другої половини XVIII ст. до наших днів. Адже, обравши об'єктом аналізу широковживаний міждисциплінарний термін, необхідно зважати на ті різноманітні і різнопланові дискурси, в яких він виник, використовувався і використовується, на його культурно-історичний контекст, бо лише в рамках цієї цілісності можна правильно зрозуміти його численні сенси і значення в конституційному праві.

Виникнення поняття «інтересу» в політичній науці і юриспруденції, власне, пов'язане з (1) раціоналізацією державного управління, перетворення його на «зрозумілий», знеособлений і ефективний бюрократичний процес та (2) утвердженням «мононормативності» соціального регулювання і становленням «законодавчої держави». Ці процеси вимагали віднайдення і запровадження концепцій, що були б достатньо гнучкими і всеохоплюючими для когнітивної раціоналізації світу, соціальних практик і суспільних відносин.

Міграція концепції інтересу до конституційно-правових дискурсів і практик відбувається у період 40-50-х років ХХ ст. Це пов'язано з двома траєкторіями історичного розвитку суспільної думки в повоєнних демократіях. Перша з них полягала у відмові від довоєнного ліберального індивідуалізму на користь нової концепції персоналізму, в центрі якої постають юридичне визнання гідності і прав людини. Друга траєкторія була обумовлена становленням ідеї «озброєної демократії» по обидва боки Атлантики. Цей розвиток, започаткований соціальною травмою ІІ світової війни, був підживлений реаліями і суспільними травмами та фобіями 50-х років. Ці траєкторії заклали основу нового постмодерного конституціоналізму в Європі, в основі якого було покладено три за- садничі ідеї: (1) перетворення основних прав, декларованих конституцією, на юридичні права, що підлягають реальному судовому захисту спеціальним органом конституційної юрисдикції; (2) обмеження вторинної установчої влади; (3) доктрина «озброєної демократії». Балансування інтересів, цінностей і принципів як юридичний метод конституційного тлумачення постає як differentia specifica постмодерної конституційної юриспруденції.

Незважаючи на розмаїття вживань цього терміну, все ж існує певна узгодженість і подібність у багатьох визначеннях, що даються поняттю «інтерес». Виходячи з практики використання поняття «інтересу» в широкому науковому і юридичному дискурсі, можна сформулювати три важливі постулати, на яких базується розуміння цього поняття:

Перший постулат полягає в тому, що інтерес є соціальним конструктом. З цього постулату випливають такі умовиводи: (1) зміст суспільного інтересу може змінюватися з часом; (2) інтереси не існують поза когнітивною мапою світу людини; (3) інтереси знаходяться у ієрархічному співвідношенні, а внаслідок такої властивості, як темпоральна змінюваність, ієрархічні відносини не є стабільними; (4) право може впливати і впливає на ієрархію інтересів в суспільстві.

Другий постулат - інтерес залежить від формулювання і аргументації в соціальній комунікації. Кваліфікація певного наявного чи уявного блага, мети, мотиву, прагнення чи вимоги в якості інтересу залежить від здатності активувати ті когнітивні репрезентації і конструкти, що відповідають за сприйняття чогось в якості інтересу («фрейми інтересу»).

Третій постулат полягає в тому, що інтереси є сферою адаптації, легітимації і інкорпорації до права нормативних уявлень про справедливість, суспільство, навколишній світ, що генеруються і валідуються іншими нормативними порядками (етика, мораль, традиція, політика, релігія, наукова парадигма тощо).

Концепція інтересу має особливе значення в моделі конституційної скарги, запровадженої в Україні. Найважливішими особливостями такої моделі є: (1) предмет конституційного контролю за конституційними скаргами (поняття «закон» для цілей застосування інституту конституційної скарги включає практику тлумачення і застосування такого закону судами; «закон» тому має розумітися саме у тому значенні і сенсі, яке йому надають загальні суди); (2) підстави і оцінка неконституційності (підставою для звернення з конституційною скаргою може бути виключно невідповідність закону гарантіям конституційних прав і свобод, а оцінка конституційності не може включати оцінку дотримання встановленої Конституцією процедури розгляду, ухвалення або набрання чинності законами); (3) критерії інтересу в аспекті права на звернення до КСУ (locus standi) (ані Конституція, ані Закон про КСУ не вимагають доведення чи обґрунтування порушення саме суб'єктивного права чи свободи; критерії інтересу стосуються суто процесуального питання відкриття конституційного провадження і дозволяють визначити, чи є обґрунтованим звернення до механізму конституційної скарги як засобу юридичного захисту за конкретних обставин справи; інтерес суб'єкта права на конституційну скаргу визначається через наслідки, які оскаржуваний закон має чи може потенційно мати для його прав та інтересів; в цьому полягає зв'язок між суб'єктивним інтересом суб'єкта прав на конституційну скаргу і суспільним інтересом, що імпліцитно закладений в механізм конституційної скарги); (4) винятки з вимог прийнятності (конституційна скарга може бути прийнята поза межами вимог щодо строку звернення, якщо Конституційний Суд визнає її розгляд необхідним із мотивів суспільного інтересу); (5) дискреційне повноваження КСУ відмовити у припиненні розгляду конституційної скарги навіть у разі подання суб'єктом права на конституційну скаргу заяви про її відкликання, за умови, що порушені у конституційній скарзі питання мають особливе суспільне значення для захисту прав людини.

Ці особливості відрізняють модель конституційної скарги, запровадженої відповідно до частини четвертої статті 55 і статті 151-1 Конституції України, від інших форм звернень до КСУ. Вони також відрізняють українську модель від класичної нормативної моделі конституційної скарги, що дає підстави говорити про гібридний характер української моделі конституційної скарги.

Аналіз наявності чи відсутності суспільного інтересу як соціального конструкту для цілей конкретного конституційного провадження має включати дослідження центральної організуючої ідеї, закладеної в подане обґрунтування суб'єкта конституційної скарги за трьома компонентами: (1) сутнісний (тобто аналіз інтересу), (2) кількісний (тобто аналіз за категорією «суспільний») та (3) якісний (тобто аналіз крізь активації тих когнітивних репрезентацій і конструктів, що відповідають поняттю моральних принципів справедливості).

Широка концепція інтересу є особливо важливою для розуміння конституціоналізму, адже вона висвітлює елементи, що зазвичай упускаються теоретиками права, що аналізують право в абстрактному сенсі (тобто як приписи, норми, правила та принципи), або прихильниками соціологічного підходу, що аналізують його з точки зору ролей, інтересів, влади, систем тощо. Чого їм бракує, так це соціальної динаміки: концепція інтересу привертає увагу когнітивного конструювання соціальної реальності.

Розуміння інтересу як соціального конструкту відкриває нову наукову перспективу досліджень конституціоналізму, адже поняття і категорії формують способи, за допомогою яких розуміються і інтерпретуються будь-які події і явища в суспільстві. Інтерес стає соціально визнаним інтересом, тобто отримує соціальне визнання і буття, якщо він інтерпретується таким, і набуває юридичного значення, якщо долучається і включається у культурну схему юридичного фреймінгу.

Додаток 1. Типи інтересів в праві

Критерій спрямованості «фреймів» інтересу за суб'єктом	інтерес як bonum privatum (лат. - приватне благо)	інтерес як bonum commune (лат. - спільне благо, благо групи, колективу)	інтерес як bonum publicum (лат. - громадське, публічне благо)
Ці типи інтересів, що розрізняються за суб'єктами, інтегрують суб'єктивні претензії, мотиви чи прагнення у правову матерію, трансформують і адаптують їх до «граматики» права («законний інтерес», «інтерес, що захищається законом», тощо)	Предметом є індивідуальні претензії, мотиви чи прагнення	Предметом є суб'єктивні претензії, мотиви чи прагнення, що поділяються певною кількістю людей в силу їх приналежності до соціальної групи чи структури	Предметом є суб'єктивні претензії, мотиви чи прагнення vis-a-vis організованого суспільства
Критерій адресування «фреймів» інтересу	інтерес як ratio legis (лат. - рація закону)	інтерес як ratio gestae (лат. - рація дії)	інтерес як ratio decidendi (лат. - рація рішення)
Ці типи інтересів, що розрізняються за адресатом свого спрямування, означають претензії, прагнення і очікування щодо мотивів і мотивації, необхідні для визначення сенсу діяльності і легітимації влади в організованому суспільстві	Цілеспрямованість законодавчої діяльності	Цілеспрямованість реалізації владних повноважень і правозастосу- вання	Обґрунтованість і легі- тимність вирішення конфліктів і спорів у суспільстві
за критерієм аргументації	інтерес як res publica (лат. - публічна річ, справа, що стосується всіх)	інтерес як res communis (лат. - спільна річ, справа громади)	інтерес як res arcana (лат. - сакральна, містична річ)
Ці типи інтересів розрізняються за прийомами аргументації і звернення до категорій системи моральних настанов суспільства, інших нормативних порядків	Претензії, мотиви чи прагнення, що відображають ідеологічні уявлення про політично організоване суспільство, громадянство як політичну категорію, процес формування спільної волі	Претензії, мотиви чи прагнення, пов'язані з функціонуванням суспільства як організованої громади, з уявленнями про справедливість, свободу, рівність.	Претензії, мотиви чи прагнення, що апелюють до релігійних, ідеологічних і моральних переконань, етичних уявлень чи містичних забобон чи архетипів

Додаток 2. Типи інтересів в Конституції України

Інтерес bonum	Інтерес ratio	Інтерес res
Bonum privatum	Bonum commune	Ratio legis	Ratio gestae	Res publica
«моральні і матеріальні інтереси, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності» (частина перша статті 54)	«політичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси» (частина перша статті 36)	«інтереси національної безпеки, «інтереси територіальної цілісності», «інтереси громадського порядку» (частина третя статті 34)	«національні інтереси» (стаття 18)	«інтереси суспільства» (частина сьома статті 41)
«інтереси особи у сфері публічно- правових відносин» (частина п'ята статті 125)	«трудові і соціально-економічні інтереси», «спільні інтереси за родом професійної діяльності» (частина третя статті 36)	«інтереси охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення», «інтереси захисту прав і свобод інших людей» (частина друга статті 35)	«інтереси національної безпеки», «інтереси економічного добробуту», «інтереси прав людини» (частина друга статті 32)	«суспільний інтерес» (частина третя статті 89)
	«економічні і соціальні інтереси» (частина перша статті 44)	«інтереси національної безпеки та громадського порядку», «інтереси охорони здоров'я населення», «інтереси захисту прав і свобод інших людей» (частина перша статті 36)	«інтереси національної безпеки та громадського порядку» (частина друга статті 39)	«інтереси дер- жави»(пункт третій частини першої статті 131-1)
	«професійні інтереси суддів» (частина перша статті 130-1)			«спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст» (частина четверта статті 140)



Список використаних джерел

Бібліографія:

1. Афанасьев В. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). Москва: Политиздат, 1973. 384 с.

2. Вінник О. М. Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах. Автореф. дис. ... д.ю.н. Київ, 2004. 32 с.

3. Водянніков О. Демократія і конституція: приховані парадокси. Актуальні проблеми держави і права. 2020. № 87. С. 23-42.

4. Водянніков О. Конституція і революція: анатомія установчої влади. Конституційний полілог. 20 років Конституції України: суспільство і влада в конституційному процесі. Збірка тез міжнародної науково-практичної конференції. Київ.: ВАІТЕ, 2016. С. 15-69.

5. Водянніков О. Прогалина в праві як предмет конституційної скарги. Право України. 2018. № 12. С. 128-147.

6. Гельвеций Об уме. Гельвеций. Сочинения. В 2-х томах. Т. 1. Сост., общая ред. п вступ. статья X. Н. Момджяна. Москва: «Мысль», 1973. С. 143-603.

7. Грибанов В. Интерес в гражданском праве. Советское государство и право. 1967. № 1. С. 49-56.

8. Долгов Ю. Охраняемые законом интересы супругов, родителей и несовершеннолетних детей в семейном праве Российской Федерации: Дис. ... канд. юрид. наук. Москва.2004. 178 с.

9. Дудич З. Материальные интересы и экономические законы в развитом социалистическом обществе. Минск: Наука и техника, 1978. 173 с.

10. Здравомыслов А. Потребности. Интересы. Ценности. Москва: Политиздат, 1986. 223 с.

11. Зеленцов А., Немытина М. Публичные интересы и производные от них юридические конструкции. Вестник РУДН. Серия: Юридические науки 2018 Т. 22. № 4. С. 425-462.

12. Кожевников С. Социально-правовая активность личности. Советское государство и право. 1980. № 9. С. 20-27.

13. Крупчан О. Методологічні підходи до проблеми взаємозв'язку приватного та публічного права. Методологія приватного права: Збірник наукових праць; редкол.: О. Д. Крупчан та ін. К.: Юрінком Інтер. 2003. С. 10-19.

14. Лазарев Б. Социальные интересы и компетенция органов управления. Советское государство и право. 1971. №

10. С. 86-94.

15. Лемак В.В., Петришин О.В. Конституційна скарга в Україні: проблеми механізму впровадження. Вісник Національної академії правових наук Українию 2017. № 2 (89). С. 79-88.

16. Мадіссон В. Питання філософії приватного права. К.: НДІ приватного права і підприємництва, 2003. 134 с.

17. Михайлов С. Категория интереса в российском гражданском праве. Москва: Статут, 2002. 205 с.

18. Мусаев Н. Понятие интереса, его виды и соотношение публичного и частного интересов. Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. Серия: Право. 2000. Выпуск 1 (2). С. 137-142.

19. Наливайко Л., Чепік-Трегубенко О. Інститут конституційної скарги: зарубіжна практика, вітчизняний досвід та перспективи. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2020. № 2. С.715.

20. Немов Р. Психология: Учеб. Пособие. Москва: Просвещение, 1980. 576 с.

21. Сивий Р. Соціально-філософські проблеми розмежування приватних і публічних інтересів як підстави дихото- мізації структури позитивного права. Проблеми філософії права. 2005. Том III. № 1-2. С. 73-84.

22. Ставнійчук М. Інститут конституційної скарги в механізмі гарантування та розвитку конституційного ладу України: теоретичні та практичні проблеми реалізації. Український часопис конституційного права. 2019. № 2. С. 36-48.

23. Халфина Р. Общее учение о правоотношении. Москва: «Юридическая литература», 1971. 352 с.

24. Чечот Д. Субъективное право и формы его защиты. Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. 72 с.

25. Чураков А. Публичный интерес: методологические основы формирования правовой категории. Вестник Волжского университета имени В.Н. Татищева. 2020. № 2, Том 1. С. 80-89.

26. Шайкенов Н. Правовое обеспечение интересов личности. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. 200 с.

27. Щербанюк О. Проблеми реалізації конституційної скарги в Україні та шляхи їх вирішення. Часопис Київського університету права. 2020. № 1. С. 93-99.

28. Aleinikoff T. Constitutional Law in the Age of Balancing. The Yale Law Journal, 1987, Vol. 96, No. 5. Р. 943-1005.

29. Antieau C. The Jurisprudence of Interests as a Method of Constitutional Adjudication. Case Western Reserve Law Review. 1977. Vol. 27, No. 4. P. 823-894.

30. Barendt E. Balancing Freedom of Expression and Privacy: The Jurisprudence of the Strasbourg Court. Journal of Media Law. 2009. Vol. 1. No.1. P. 49-72.

31. Belohlavek A. Public Policy and Public Interest in International Law and EU Law. Czech Yearbook of International Law. 2012. Р. 117-148.

32. Berlin I. The Divorce between the Sciences and the Humanities. Isaiah Berlin, Against the Current: Essays in the History of Ideas. New York: The Viking Press, 1980, Р. 80-110.

33. Bourdieu P. and Wacquant L. An Invitation to Reflexive Sociology. Chicago, IL: University of Chicago Press, 1992. 348 р.

34. Bozeman B. Public Values and Public Interest: Counterbalancing Economic Individualism. Washington, DC: Georgetown University Press, 2007. 224 p.

35. Canale D. and Tuzet G. Judicial Discretion and the Rule of Law. Legal Argumentation and the Rule of Law. E.T. Feteris, H. Kloosterhuis, H.J. Plug and C.E. Smith eds. The Hague: Eleven Intenational Publ., 2016. Р. 17-26.

36. Carbonnier J. La passion des lois au siecle des lumieres. Bulletin de la Classe des lettres et des sciences morales et politiques. 1976. Tome 62. P. 540-554.

37. Cardozo B. The Nature of the Judicial Process. New Haven: Harvard University Press, 1946. 180 p.

38. Carter M. and Bouris A. Freedom of Information: Balancing the Public Interest (2nd edition). London: The Constitution Unit-University College, 2006. 331 p.

39. Cochran C. Political Science and the Public Interest. The Journal of Politics. 1974. Vol. 36. No.2. P. 327-355.

40. Cohen-Eliya M. and Porat I. American Balancing and German Proportionality: The Historical Origins. International Journal of Constitutional Law. 2010. Vol 8. No.2. P. 263-286.

41. Dixon R. Constitutional Drafting and Distrust. International Journal of Constitutional Law. 2015. Vol. 13. No.4. Р. 819846.

42. Downs A. The Public Interest: Its Meaning in a Democracy. Social Research. 1962. Vol. 29, No. 1. Р. 1-36.

43. Duclos-Grecourt M.-L. L'idee de loi au XVIIIe siecle dans la pansee des juristes franpais (1715-1789). Poitiers : Presses universitaires juridiques Universite de Poitiers, 2014. 779 p.

44. Dulany D. The Right of the Inhabitants of Maryland to the Benefit of the English Laws (1728). Sioussat St. The English Statutes in Maryland. Baltimore: Johns Hopkins Press, 1903. Р. 79-104.

45. Duve T. European Legal History - Concepts, Methods, Challenges. Thomas Duve ed., Entanglements in Legal History: Conceptual Approaches. Frankfurt-am-Main: Max Planck Institute for European Legal History, 2014. Р. 29-66.

46. Foucault M. Discipline and Punish. The Birth of the Prison. New York: Random House, 1991. 353 p.

47. Gamson W. and Modigliani A. Media Discourse and Public Opinion on Nuclear Power: A Constructionist Approach. American Journal of Sociology.1989. Vol. 95. No. 1. P. 1-37.

48. Glasersfeld E.von Semantic Analysis of Verbs in Terms of Conceptual Situations. Linguistics. 1972. Vol. 94. P. 90-106.

49. Glasersfeld E.von Subitizing: The Role of Figural Patterns in the Development of Numerical Concepts, Archives de Psychologie. 1982. Т. 50. P. 191-218.

50. Gunn J. A. W. Beyond Liberty and Property. The Process of Self-Recognition in Eighteenth-Century Political Thought. Kingston and Montreal: McGill-Queen's University Press, 1983. 331 p.

51. Hardin R. Liberalism, Constitutionalism, and Democracy. Oxford: Oxford University Press, 1999. 398 p.

52. Herlitz G. The Meaning of the Term "Prima Facie". Louisiana Law Review. 1994. Vol. 55, No. 2. Р. 391-408.

53. Hirschman A. The Concept of Interest: From Euphemism to Tautology. Hirschman A. Rival Views of Market Society and Other Recent Essays. New York: Viking, 1986. Р. 35-55.

54. Hirschman A. The Passions and the Interests: Political Arguments for Capitalism before its Triumph. Princeton: Princeton University Press, 1977. 153 p.

55. Holmes O. The Common Law. Boston: Little, Brown and Co., 1923. 422 p.

56. Holmes O. The Path of the Law. Harvard Law Review. 1897. Vol. 10, No. 8. P. 457-478.

57. Holmes S. The Secret History of Self-Interest. Beyond Self-Interest. ed. by Jane Mansbridge. Chicago, IL: University of Chicago Press, 1990. Р. 267-286.

58. Horwitz M. The Transformation of American Law, 1870-1960: The Crisis of Legal Orthodoxy. New York and Oxford: Oxford University Press, 1992. 361 p.

59. Hume D. Whether the British Government Inclines more to Absolute Monarchy or to a Republic. David Hume, Essays and Treatises (in Two Volumes). Vol. 1. Edinburgh: Bell & Bradfute, and W. Blackwood, 1825. Р. 42-48.

60. Ihering R. von Author's Preface. von Ihering R. Law as a Means to an End. Boston: The Boston Book Company, 1913. P. liii-lix.

61. Ihering R. von Law as a Means to an End. Boston: The Boston Book Company, 1913. 481 p.

62. Johnston J. Public Relations and the Public Interest. New York: Routledge, 2016. 226 p.

63. Johnston J.The Public Interest: A New Way of Thinking for Public Relations? Public Relations Inquiry. 2017. Vol. 6, No. 1. P. 5 - 22.

64. Klatt M. The Rule of Dual-Natured Law. Legal Argumentation and the Rule of Law. E.T. Feteris, H. Kloosterhuis, H.J. Plug and C.E. Smith eds. The Hague: Eleven Intenational Publ., 2016. P. 27-46.

65. Kommers D. The Constitutional Jurisprudence of the Federal Republic of Germany. (3rd edn, rev. and exp.). Durham and London: Duke University Press, 2012. 874 p.

66. Kratochwil F. On the Notion of "Interest" in International Relations. International Organization. 1982. Vol. 36. No. 1. Р. 130.

67. Levine M. and Forrence J. Regulatory Capture, Public Interest, and the Public Agenda: Toward a Synthesis. Journal of Law, Economics & Organization. 1990. Vol. 6. P. 167-198.

68. Loughlin M. Foundations of Public Law. Oxford: Oxford University Press, 2010. 515 p.

69. MacCormick N. Rhetoric and the Rule of Law. A Theory of Legal Reasoning. Oxford: Oxford University Press, 2005. 287 p.

70. Madison J. The Federalist No. 10. Alexander Hamilton, John Jay, and James Madison. The Federalist. Indianapolis: Liberty Fund, 2001. P. 42-48.

71. Marmor A. Law in the Age of Pluralism. New York: Oxford University Press, 2007. 296 p.

72. McHarg A. Reconciling Human Rights and the Public Interest: Conceptual Problems and Doctrinal Uncertainty in the Jurisprudence of the European Court of Human Rights. The Modern Law Review. 1999. Vol. 62, No. 5. P. 671-696.

73. Merton R. Socially Expected Duration: A Case Study of Concept Formation in Sociology. Conflict and Consensus. Walter W. Powell and Richard Robbins, eds. New York: The Free Press, 1984. Р. 262-283.

74. Pound R. A Survey of Social Interests. Harvard Law Review. 1943, Vol. 57, No. 1. Р. 1-39.

75. Rose N.,Abi-Rached J. Governing through the Brain: Neuropolitics, Neuroscience and Subjectivity. The Cambridge Journal of Anthropology. 2014. Vol. 32. No.1. P. 3-23.

76. Ryssdal R. Opinion: The Coming Age of the European Convention on Human Rights. European Human Rights Law Review. 1996. Vol. 1. Р. 18-29.

77. Saint-Just L.-A. de. Sur la constitution. Discours prononce par Saint-Just a la tribune de la Convention. Les plus beaux discours de Saint-Just. Paris: Editions du Centaure, 1909. Р. 88-107.

78. Schmidt S. Ernst von Glasersfeld's Philosophy of Language: Roots, Concepts, Perspectives. Radical Constructivism in Action. Building on the Pioneering Work of Ernst von Glasersfeld. Leslie P.Steffe and Patrick W.Thompson eds. London: Routledge Falmer, 2000. Р. 23-34.

79. Schreiber D. Neuropolitics: Twenty Years Later. Politics and the Life Sciences. 2017. Vol. 36. No. 2. P. 114-131.

80. Schubert G. The Public Interest A Critique of the Theory of a Political Concept. Glencoe, IL: Free Press, 1961. 244 p.

81. Scott J. Seeing Like a State: How Certain Schemes to Improve the Human Condition Have Failed. New Haven: Yale University Press, 1998. 464 p.

82. Shklar J. Political Theory and the Rule of Law. The Rule of Law: Ideal or Ideology? Allan C. Hutchinson and Patrick Monahan eds. Toronto: Carswell, 1987. Р.1-16.

83. Siegel S. The Origin of the Compelling State Interest Test and Strict Scrutiny. The American Journal of Legal History. 2006. Vol. 48. No. 4. Р. 355-407.

84. Silvia P. Exploring the Psychology of Interest. Oxford, New York: Oxford University Press, 2006. 262 p.

85. Slaby J. Neuroscience and Politics: Do Not Hold Your Breath. E-International Relations, May 8, 2015. URL: https://www.e-ir.info/2015/05/08/neuroscience-and-politics-do-not-hold-your-breath/;

86. Sorauf F. The Public Interest Reconsidered. The Journal of Politics. 1957. Vol. 19. No.4.P. 616-639.

87. Swedberg R. Interest. Maidenhead: Open University Press, 2005. 128 p.

88. Vodiannikov O. The Universal Declaration of Human Rights (UDHR) and Post-War Constitutional Democracy: Common Origins. The Global Politics of Human Rights: Bringing the Universal Declaration of Human Rights (UDHR) into the 21st Century. Miguelangel Verde Garrido Philani Mthembu Adams S. Wilkins eds. Berlin: Berlin Forum on Global Politics, 2020. P. 23-28. Available at https://bfogp.org/publications-and-projects/the-global-politics-of-human-rights/

89. Weinrib L. The Postwar Paradigm and American Exceptionalism. The Migration of Constitutional Ideals. Sujit Choudhry ed. Cambridge: Cambridge University Press, 2006. Р. 84-112.

90. Wheeler C. The Public Interest: We Know It's Important, but Do We Know What It Means. AIAL Forum. 2006. Vol. 48. P.12-26.

91. Yoffee N. Myths of the Archaic State. Evolution of the Earliest Cities, States, and Civilizations. Cambridge: Cambridge University Press, 2004. 277 p.

Перелік юридичних документів:

92. npoeKT Закону npo Конституційний Суд У^аши, peecmp. № 5336-1 від 17.11.2016. URL:

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60542

93. HpoeKT Закону npo Конституційний Суд У^аши, peecTp. № 6427-д від 07.06.2017. URL:

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=6427-%D0%B4&skl=9

94. ^оекту Закону npo Конституційний Суд У^аши, peeCTp. № 5336-1 до дpугoгo читання 04.04.2017. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60542.

95. Рішєння Вєликої палати Конституційного Суду У^аши від 22 тpaвня 2018 poку № 5-p/2018.

96. Рішєння Вepхoвнoгo Суду США у cnpaві United States v. Hudson, 11 U.S. 32 (1812). URL: https://supreme.justia.com/cases/federal/us/11/32/

97. Рішення Євponeйcькoгo суду з npaв людини у cnpaві Akdivar and Others v. Turkey (1996). URL: http://hudoc.echr.coe.mt

98. Рішення Євponeйcькoгo суду з npaв людини у cnpaві Gherghina v. Romania [GC] (2015). URL: http://hudoc.echr.coe.mt

99. Рішення Євponeйcькoгo суду з npaв людини у cnpaві Ringeisen v. Austria (1971). URL: http://hudoc.echr.coe.mt

100. Рішення Євponeйcькoгo суду з npaв людини у cnpaві Vuckovic and Others v. Serbia (preliminary objection) [GC] (2014). URL: http://hudoc.echr.coe.mt

101. Рішення Конституційного Суду Hівдeннoaфpикaнcькoї pecnубліки у cnpaві Giant Concerts CC v Rinaldo Investments (Pty) Ltd and Others (CCT 25/12) [2012] ZACC 28; 2013 (3) BCLR 251 (CC) (29 November 2012). URL: http://www.saflii.org/za/cases/ZACC/2012/28.html

102. Рішення Конституційного Суду У^аши від 1 гцудня 2004 poку № 18-pn/2004.

103. Рішення Конституційного Суду У^аши від 2 листопада 2004 poку № 15-pn/2004.

104. Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року №11-рп|99.

105. Рішення Федерального Конституційного Суду ФРН. 39 BVerfGE 1 (1975).

URL: http:||hrcr.law.columbia.edu|safrica|life|39bverfge1.html

106. Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №200|13891|19-а. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89868951;

107. Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі №620/261/19. URL: https:IIreyestr.court.gov.ua/ReviewI83196781.

108. Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про відкриття касаційного провадження від 04 вересня 2019 року у справі №420/6705/18. URL: https:IIreyestr.court.gov.uaIReviewI84039807.

109. Ухвала Другої колегії Першого сенату Конституційного Суду України від 28 травня 2020 року № 111-2(І)/2020.

110. Ухвала Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 28 лютого 2019 року № 51- 2(ІІ)/2019

111. Ухвала Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 17 січня 2019 року № 9- 2(ІІ)/2019.

112. Ухвала Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 31 травня 2018 року № 186- 2(ІІ)/2018.

113. Ухвала Другої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 30 липня 2019 року № 215- 2(ІІ)/2019

114. Ухвала Другої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 1 березня 2019 року № 53- 2(І)/2019.

115. Ухвала Другої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 10 вересня 2019 року № 246- 2(І)/2019.

116. Ухвала Другої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 20 вересня 2018 року № 295- 2(І)/2018

117. Ухвала Другої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 3 вересня 2019 року № 236- 2(І)/2019

118. Ухвала Першої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 24 квітня 2019 року № 124- 1(ІІ)/2019.

119. Ухвала Першої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 4 листопада 2020 року № 244- 1(ІІ)/2020.

120. Ухвала Третьої колегії Другого сенату Конституційного Суду України від 19 травня 2020 року № 99-3(ІІ)/2020.

121. Ухвала Третьої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 23 вересня 2020 року № 206- 3(ІІ)/2020.

122. Ухвала Третьої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 23 вересня 2020 року № 206- 3(ІІ)/2020.

123. Constitution de 1791. URL: https://www.conseil-constitutionnel.fr/les-constitutions-dans-l-histoire/constitution-de- 1791

124. European Commission for Democracy through Law (Venice Commission). Study on Individual Access to Constitutional Justice (CDL-AD(2010)039rev., 2011)

125. The Australian Law Reform Commission. Serious Invasions of Privacy in the Digital Era. Discussion paper 80 (DP 80). March 2014.

126. UK Parliament Joint Committee on Privacy and Injunctions. First Report on Privacy and Injunctions. 12 March 2012. https://publications.parliament.uk/pa/jt201012/jtselect/jtprivinj/273/27306.htm

References

...