Технічні інструкції ІКАО і кримінальне право України

Як відомо, зміст принципу юридичної визначеності розкривається в ряді рішень Конституційного Суду України, який в них урахував рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, за винятком вказівок на ЄСПЛ в ряді цитат) і дослідження Європейської комісії за демократію через право (Венеційської Комісії).

Системне тлумачення рішень ЄСПЛ свідчить, що наведені нижче підходи ЄСПЛ належать до тлумачення зазначеного принципу. Вони є юридично обов'язковими в Україні, зокрема, у разі юридичного тлумачення положень КК України.

Згідно з рішеннями ЄСПЛ норма, щоби бути правом, повинна мати такі ознаки, як приступність (ЄСПЛ вказує на наявність можливості мати вказівку щодо того, яка норма підлягає застосуванню у відповідному випадку) і передбачуваність (зокрема, ЄСПЛ вказує на точність формулювання, достатню для отримання громадянином можливості, користуючись за потреби належною порадою (англ. appropriate advice), розумно передбачати на підставі норми наслідки своєї поведінки). Про обидві ознаки йдеться в п. 49 рішення ЄСПЛ у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства» від 26 квітня 1979 р. (вона ж справа «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства» №1) (при розгляді ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. [24] (далі - Конвенція) щодо понять «закон», «громадянин») [25] і п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» від 25 лютого 1992 р. (при розгляді ч. 2 ст. 8 Конвенції щодо понять «закон», «право», «зацікавлені особи») [26]. Про другу ознаку йдеться в п. 55 рішення ЄСПЛ у справі «Ротару проти Румунії» від 4 травня 2000 р. (при розгляді ч. 2 ст. 8 Конвенції щодо понять «норма», «право», «зацікавлені особи», «громадськість у цілому», «будь-яка особа») [27] і п. 34 рішення ЄСПЛ у справі «Реквеньї проти Угорщини» від 20 травня 1999 р. (при розгляді ч. 2 ст. 10 Конвенції щодо понять «право», «громадянин») [28].

Згідно з п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Коккінакіс проти Греції» від 25 травня 1993 р.: 1) ст. 7 Конвенції (між іншим, в зазначеному рішенні ЄСПЛ дійшов висновку, згідно з яким цю статтю не було порушено) включає принцип nullem crimen, nulla poena sine lege і принцип, згідно з яким кримінальне право не повинно тлумачитися розширювальним чином на шкоду обвинувачуваному, наприклад, за аналогією (з позицій української загальнотеоретичної юриспруденції відповідна аналогія не належить до розширювального тлумачення - О. Г.); 2) із цих принципів випливає, що злочин має бути чітко визначений у праві; 3) ця умова дотримується у тому разі, коли особа має змогу дізнатися із формулювання відповідного положення, за потреби за допомогою його судового тлумачення, які дії і бездіяльність накладають на неї відповідальність [29].

Про викладене йдеться також в п.п. 29 і 35 рішення ЄСПЛ у справі «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 р. [30], п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 жовтня 1999 р. [31], п.п. 50-52, 55 і 56 рішення ЄСПЛ у справі «Барановський проти Польщі» від 28 березня 2000 р. [32], п. 145 рішення ЄСПЛ у справі «Коеме та інші проти Бельгії» від 22 червня 2000 р. (рішення набуло статусу остаточного 18 жовтня 2000 р.) [33], п. 56 рішення ЄСПЛ у справі «Джесіус проти Литви» від 31 липня 2000 р. [34], п.п. 49 і 51 рішення ЄСПЛ у справі «Кавка проти Польщі» від 9 січня 2001 р. [35], п.п. 48-57 рішення ЄСПЛ у справі «E.K. проти Туреччини» від 7 лютого 2002 р. (рішення набуло статусу остаточного 7 квітня 2003 р.) [36], п.п. 41 і 54 рішення ЄСПЛ у справі «Ашур проти Франції» від 29 березня 2006 р. [37], п. 27 рішення єСпЛ у справі «Маестрі проти Італії» від 17 лютого 2004 р. [38], п. 125 рішення ЄСПЛ у справі «Худойоров проти Росії» від 8 листопада 2005 р. (рішення набуло статусу остаточного 12 квітня 2006 р.) [39], п.п. 103-116 рішення ЄСПЛ у справі «Йоргич проти Німеччини» від 12 липня 2007 р. (рішення набуло статусу остаточного 12 жовтня 2007 р.) [40], п.п. 138, 140 і 150-152 рішення ЄСПЛ у справі «Кафкаріс проти Кіпру» від 12 лютого 2008 р. [41], п. 39 рішення ЄСПЛ у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 р. (рішення набуло статусу остаточного 24 липня 2008 р.) [42], п.п. 50, 53 рішення ЄСПЛ у справі «Єлоєв проти України» від 6 листопада 2008 р. [43], п. 71 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 р. [44], п. 170 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від 9 січня (рішення набуло статусу остаточного 27 травня 2013 р.) [45], п.п. 64 і 65 рішення ЄСПЛ у справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 р. (рішення набуло статусу остаточного 11 липня 2013 р.) [46], п.п. 77-80 рішення ЄСПЛ у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» від 21 жовтня 2013 р. [47], п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Новіков проти України» від 9 січня 2020 р. [48].

Викладені підходи ЕСПЛ (зокрема, з позицій ЄСПЛ) не означають, що до умов юридичної реалізації положення як норми позитивного права (при цьому не йдеться про скасування такого положення і т. ін.) не належить набрання чинності таким положенням.

Згідно з положенням, передбаченим ч. 3 ст. 17 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р., «з метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття» [49]. Це положення поширюється на Додатки і Технічні інструкції незалежно від того, вважати Додатки і Технічні інструкції актами, про які в ньому йдеться безпосередньо, або поширювати його на Додатки і Технічні інструкції за аналогією як на позитивно-правові акти України, що не є актами, про які в ньому йдеться.

У юридичному тлумаченні положень позитивного права України враховується і таке:

1) у доповіді «Верховенство права», прийнятій Європейською комісією за демократію через право (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 р., зазначається, що до складових частин верховенства права належить доступність (зрозумілість, ясність (в іншому перекладі - зрозумілість, чіткість) і передбачуваність) права [50];

2) узагальнююче юридичне тлумачення позитивного права України і його юридичне тлумачення з урахуванням положень зарубіжного права (зокрема, його положень щодо поводження із небезпечними речовинами, як-от Федерального закону США «Про планування у зв'язку із надзвичайними ситуаціями і праві громадськості на інформацію» 1986 р., англ. Emergency Planning and Community Right-to-Know Act [51]) свідчить, що «право знати», тобто право на інформацію (англ. Right to know), складається з «права громадськості знати» і «права знати, пов'язаного з робочим місцем»;

3) згідно з підп. 1 п. В «Юридична визначеність» розділу II «Еталонні тести» Мірила правовладдя, ухваленого Венеційською Комісією на 106-му пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року), запитання «Чи акти права є приступними?» складається з таких запитань: i. «Чи всі законодавчі акти оприлюднюються перед набранням ними чинності?»; ii. «Чи є легким доступ до них, наприклад, через безкоштовний Інтернет та/або в офіційних виданнях?» (дослідження Європейської комісії за демократію через право (Венеційської Комісії) № 711/2013, 18 березня 2016 р.) [52], [53].

Положення Порядку та умов бланкетні, а саме передбачають звернення до Додатку 18 і Технічних інструкцій.

Опублікування ІКАО Додатків і Технічних інструкцій в друкованому виді як книг, які продаються і на яких зазначається, що Додатки і Технічні інструкції опубліковані ІКАО, не відповідає вимогам до офіційного оприлюднення норм позитивного права в Україні. Водночас таке опублікування робить можливим їх офіційне оприлюднення в Україні.

Додатки і Технічні інструкції не опубліковані українською мовою. У такій ситуації положення, передбачені ст. 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. [54] (вони стосуються використання оригінальних текстів практики ЄСПЛ), не підлягають застосуванню за аналогією. Тут відсутність підстав для застосування аналогії очевидна з огляду на характеристики рішень ЄСПЛ, положень Додатків і Технічних інструкцій та призначення згаданих положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На загальному офіційному веб-сайті ІКАО Додаток 18 не розміщений. Він продається в магазині на зазначеному веб-сайті. Його теперішня офіційна вартість становить 33 долари США [55]. Останнє видання Додатку 18 англійською мовою [56] і російською мовою [57] розміщено на веб-сайті, який є офіційною електронною бібліотекою ІКАО.

На четвертому аркуші тексту Додатку 18 в рамці зазначається таке: «Технічні інструкції публікуються ІКАО в документі Doc 9284, який є єдиним автентичним джерелом».

Технічні інструкції не розміщені ані на загальному офіційному веб-сайті ІКАО, ані на веб-сайті, який є офіційною електронною бібліотекою ІКАО, ані на веб-сайтах українських органів державної влади. На офіційному веб- сайті ІКАО розміщені тільки зміни до Технічних інструкцій [58]. Українською мовою на цьому веб-сайті ці зміни не розміщені. На офіційному веб-сайті ІКАО зазначається (щодо останнього видання Технічних інструкцій), що Технічні інструкції є документом, який продається [59]. Технічні інструкції продаються в магазині на зазначеному веб-сайті. У цьому магазині їхня теперішня вартість становить 242 долари США [60].

Зараз опублікований ІКАО англійською мовою зведений (тобто з урахуванням змін) текст Технічних інструкцій у відкритому доступі розміщено, зокрема, на веб- сайті проєкту «Internet Archive» (у виданні 2011-2012 років, яке не є останнім) [61] і на веб-сайті турецької неурядової організації «Association of International Forwarding and Logistics Service Providers» («UTIKAD») (у виданні 2015-2016 років, яке не є останнім) [62]. На веб-сайті проєкту «LAW.GOV» Технічні інструкції розміщені разом із офіційним сертифікатом США, в якому зазначається, що Технічні інструкції є юридично обов'язковими, а у разі їх недотримання може наставати кримінальна відповідальність [63]. Згадані розміщення не є досить стабільними для того, щоби відповідати вимогам до офіційного оприлюднення норм позитивного права в Україні. До речі, у згаданому положенні, передбаченому в пункті (119) Додатку I до Авіаційних правил України «Технічні вимоги та адміністративні процедури щодо льотної експлуатації в цивільній авіації», затверджених наказом ДАСУ від 5 липня 2018 р., зазначається, що «технічна інструкція (technical instructions - ТІ) - це остання чинна редакція документа «Технічні інструкції з безпечного перевезення небезпечних вантажів повітрям», включаючи будь-які доповнення та додатки, які було схвалено та опубліковано Міжнародною організацією цивільної авіації» (при цьому далі в зазначеному наказі використовується і термін «Технічні інструкції з безпечного перевезення небезпечних вантажів повітрям (ICAO Doc 9284-AN/905).

Опублікований ІКАО англійською мовою Додаток 18 міститься на веб-сайті швейцарського Федерального управління цивільної авіації [64] і веб-сайті Органу цивільної авіації Республіки Косово [65], а опубліковане іКАО російською мовою (однією з офіційних мов ІКАО) видання 2015-2016 рр. Технічних інструкцій міститься на офіційному веб-сайті Управління державного нагляду за діяльністю в цивільній авіації Федеральної служби з нагляду у сфері транспорту Російської Федерації [66] (і в редакції 2007-2008 років на веб-сайті компанії «Аеросибсервіс» [67]).

Опубліковане ІКАО російською мовою не останнє видання Технічних інструкцій продається на веб-сайті однієї з українських приватних торгівельних компаній.

Викладений російською мовою Додаток 18 розміщений, зокрема, на російському недержавному інформаційному веб-сайті проекту «DreamAir» [68], російському недержавному освітньому веб-сайті проекту «ВІП Навчання» [69] і веб-сайті Акціонерного товариства «Авіаційна служба Казахстану» [70].

Вимогам до офіційного оприлюднення в Україні положень позитивного права України не відповідало би і розміщення Додатків, Технічних інструкцій (тим більше без належного перекладу на українську мову) на офіційних веб-сайтах органів державної влади України.

Згідно з ч. 2 ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. При цьому тут під законом (у широкому сенсі слова «закон») мається на увазі положення, яке підлягає юридичній реалізації.

Безпідставно розраховувати на те, що всі особи, які можуть бути суб'єктами злочину, передбаченого в ст. 269 КК України, або всі їхні кваліфіковані радники завчасно придбають Технічні інструкції.

Крім того, придбання Технічних інструкцій (навіть якщо на книзі містяться ті чи інші печатки, підписи, навіть якщо текст Технічних інструкцій є правильним, і на це розраховував покупець) на відміну від офіційного оприлюднення не перетворює певні положення на норми позитивного права. Це пояснюється характеристиками офіційного оприлюднення. Доступ до офіційно оприлюдненого акта є найбільш ефективним для всіх осіб способом пересвідчитися в тому, що має місце автентифікація акта, і саме вона якнайкраще уможливлює приступність для всіх осіб норм позитивного права, саме вона для всіх осіб, викликаючи найбільшу з усіх можливих довіру, вказує на засвідчення акта органом публічної влади і якнайкраще свідчить про справжність, достовірність, ідентичність акта, про недоторканність і остаточний характер змісту акта, якнайкраще забезпечує реалізацію такого стандарту доведення (з'ясування, встановлення) належної якості змісту документа, як «за межами обґрунтованого сумніву».

Згідно із положенням, передбаченим підпунктом 1.1.3 частини 8 Технічних інструкцій, «будь-яка організація або підприємство, що не є експлуатантом (наприклад, турагент), які беруть участь у перевезенні пасажирів повітрям, повинні надавати пасажирам інформацію про види небезпечних вантажів, які їм заборонено перевозити на борту повітряного судна. Ця інформація має охоплювати щонайменше попередження, які розташовуються в місцях контактів з пасажирами». Згідно з положенням, передбаченим підпунктом 1.1.4 частини 8 Технічних інструкцій, «у разі, коли передбачена покупка авіаквитків через Інтер- нет, інформація про види небезпечних вантажів, які пасажиру заборонено перевозити на борту повітряного судна, повинна надаватись у виді або тексту, або зображення і так, щоби покупка авіаквитка не могла бути здійснена доти, доки пасажир або особа, яка діє від його імені, не вкаже, що йому або їй відповідно зрозумілі обмеження щодо небезпечних вантажів у багажі». Водночас згідно з положенням, передбаченим підпунктом 1.1.1 частини 8 Технічних інструкцій, «якщо інше не передбачено п. 1.1.2, ані пасажири, ані члени екіпажу не повинні перевозити небезпечні вантажі, включно зі звільненими упаковками радіоактивних матеріалів, ані як ручну поклажу або зареєстрований багаж, ані при собі» (курсив мій - О. Г). Викладене свідчить, що згідно з Технічними інструкціями виконати належне поінформування пасажирів і членів екіпажу про заборонені речовини неможливо без їх ознайомлення із визначенням безумовно заборонених вантажів і переліком, наведеним у Таблиці 3-1. При цьому згідно з положенням, передбаченим п. 16 розділу VI Порядку та умов, «експлуатант або агент експлуатанта в пунктах продажу авіаквитків, на своїх офіційних веб-сайтах, під час реєстрації пасажирів, а також в установлених зонах посадки у повітряне судно інформує пасажирів про види небезпечних вантажів, які заборонені до перевезення на борту повітряного судна, згідно з вимогами Технічних інструкцій» (в наведеному положенні після слова «судна» є кома; ця помилка не впливає на юридичне тлумачення наведеного положення), а згідно з положенням, передбаченим п. 17 розділу VI «Обов'язки експлуатанта» Порядку та умов, «експлуатант або агент експлуатанта з обробки вантажів у пунктах приймання вантажів повинен забезпечити розміщення у доступних місцях інформації про небезпечні вантажі, які заборонені та дозволені до перевезень повітряним транспортом. Ця інформація повинна включати наочні приклади небезпечних вантажів відповідно до вимог Технічних інструкцій». Оскільки в Порядку та умовах йдеться про наочні приклади небезпечних вантажів, то відповідне інформування в Порядку та умовах не розуміється як ознайомлення з визначенням безумовно заборонених вантажів і переліком, наведеним у Таблиці 3-1. У цьому зв'язку положення, передбачені п.п. 16, 17 розділу VI Порядку та умов, не є засобом, який був би здатним юридично забезпечити розміщення Технічних інструкцій в повному обсязі щонайменше через те, що в зазначених положеннях не йдеться про обов'язок розміщення Технічних інструкцій у повному обсязі.

У наведених у попередньому абзаці цієї публікації положеннях Технічних інструкцій під видами небезпечних вантажів маються на увазі конкретні небезпечні вантажі, наведені в Технічних інструкціях, зокрема в главі 1 частини 8 Технічних інструкцій таблиці 8-1 «Положення щодо небезпечних вантажів, які перевозяться пасажирами або членами екіпажу», а не види небезпечних вантажів, наведені в класифікації. Водночас наведені в попередньому абзаці цієї публікації положення Порядку та умов може бути (ймовірно, помилково) інтерпретовано так, що в них ідеться про види небезпечних вантажів, наведені в класифікації. При цьому надання експлуатантом або агентом експлуатанта пасажирам інформації, наприклад, про види небезпечних вантажів, передбачені в Порядку та умовах (де відтворюються види небезпечних вантажів, передбачені в Технічних інструкціях), наочних прикладів небезпечних вантажів відповідно до вимог Технічних інструкцій не є офіційним оприлюдненням Технічних інструкцій, а також не дозволяє пасажирам дізнатися про всі небезпечні вантажі (включаючи всі небезпечні речовини), про які йдеться в Технічних інструкціях, і їхні юридичні режими, передбачені в Технічних інструкціях. Надання експлуатантом або агентом експлуатанта пасажирам інформації про конкретні небезпечні вантажі, передбачені в Технічних інструкціях, фактично може полягати в розміщенні Технічних інструкцій на веб-сайтах експлуатантів, агентів експлуатантів, розміщенні переліку в приміщеннях (на стінах, екранах) експлуатантів, агентів експлуатантів і т. ін. Втім, таке інформування також не є офіційним оприлюдненням Технічних інструкцій.

В Україні особи, які планують користуватися послугами САД, юридично не зобов'язані Технічними інструкціями дізнаватися про зміст Технічних інструкцій.

Якщо Додатки і Технічні інструкції не визнавати нормативно-правовими актами України, то вимога офіційного оприлюднення поштрюється на них за аналогією шляхом використання положення, передбаченого, зокрема, в ст. 57 Конституції України.

Отже, в Україні Додатки і Технічні інструкції офіційно не оприлюднені.

Таким чином, положення Додатків і Технічних інструкцій, будучи нормами позитивного публічного права України, у зв'язку з тим, що вони не були офіційно оприлюднені в Україні, як такі не підлягають юридичній реалізації в Україні, тобто як такі не є юридично обов'язковими. Якщо поведінка особи, на яку поширюється юрисдикція України, узгоджується з положеннями Додатків і Технічних інструкцій, то вона не є юридичною реалізацією цих положень як таких у ролі норм позитивного права України, які підлягають юридичній реалізації в Україні. Якщо поведінка особи, на яку поширюється юрисдикція України, не узгоджується з положеннями Додатків і Технічних інструкцій як таких, то така поведінка не є порушенням норм позитивного права України, які підлягають юридичній реалізації в Україні. Тому в зазначеній ситуації посилання на положення Додатків і Технічних інструкцій саме як на норми позитивного права України, що підлягають юридичній реалізації в Україні і порушені в ній (тобто в межах юрисдикції України), було би необгрунтованим. Примушування до юридичної реалізації положень Технічних інструкцій як таких у ролі норм позитивного права України, притягнення за правом України до юридичної відповідальності через порушення Технічних інструкцій суперечило би положенням законодавства України про офіційне оприлюднення норм позитивного права України. Якщо в особи наявні Додатки, Технічні інструкції, то це не свідчить про те, що згідно із позитивним правом України у такої особи з моменту отримання доступу до Додатків, Технічних інструкцій виник юридичний обов'язок юридичної реалізації положень Додатків, Технічних інструкцій. Викладені в цьому абзаці цієї публікації висновки щодо відсутності зазначеної юридичної обов'язковості Додатків, Технічних інструкцій не стосуються: 1) повідомлення ІКАО Україною, українськими експлуатантами про згадані відмінності; 2) офіційного оприлюднення Додатків і Технічних інструкцій в Україні; 3) непоширення законодавства України про авторське право на Додатки і Технічні інструкції. Викладений у попередньому реченні цієї публікації перелік не претендує на те, щоби мати вичерпний характер. Юридична реалізація в Україні Додатків і Технічних інструкцій з власної ініціативи, про що детальніше йтиметься нижче, як така, звісно, є правомірною.

У різних державах, де положення позитивного права не підлягають юридичній реалізації без їх офіційного оприлюднення (при цьому поняттям «офіційне оприлюднення» охоплюються юридичні вимоги до нього) і де Технічні інструкції офіційно не оприлюднені як норми позитивного права, положення Технічних інструкцій зазвичай помилково розглядаються як такі, що підлягають юридичній реалізації, а їх порушення - як правопорушення. У цьому зв'язку потрібно зазначити, що усталена поширена омана не є істиною. Належне не завжди є сущим (бажане не завжди є дійсним). У різних сферах людської діяльності використовується положення, згідно з яким колізія між істиною і неістинним усталеним поширеним підходом розв'язується на користь істини. Інакше наука загалом і юриспруденція зокрема були би неспроможні вдосконалюватися в зазначеному контексті. Це поширюється, зокрема, на якість положень законодавства і якість його розуміння. В Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься вісім ухвал (вони належать до господарського або адміністративного судочинства), одна постанова (вона належить до господарського судочинства) і три окремих думки (вони належать до адміністративного судочинства), в яких зазначене положення англійською мовою викладено як «Truth or stability - truth is preferable».

Згідно з положенням, передбаченим п. 18 розділу II «Загальні умови повітряних перевезень небезпечних вантажів» Порядку та умов, «суб'єкти авіаційної діяльності, які задіяні у повітряних перевезеннях небезпечних вантажів, повинні мати в наявності та використовувати в роботі чинне видання Технічних інструкцій або Правила ІАТА «Dangerous Goods Regulations». ІАТА (Міжнародна асоціація повітряного транспорту) є міжнародною неурядовою організацією. Зазначені правила (далі - Правила перевезення небезпечних вантажів ІАТА, за винятком вказівки на цей документ в ряді цитат) продаються (викладені не українською мовою), зокрема, на офіційному веб-сайті ІАТА [71]. Правила перевезення небезпечних вантажів ІАТА грунтуються на Технічних інструкціях і узгоджені з виданим ООН документом «Рекомендації з перевезення небезпечних вантажів, Типові правила». Отже, існування Правил щодо небезпечних вантажів ІАТА не змінює характеристик розглядуваної ситуації. Більше того, ІАТА, зокрема, в контексті питання можливої обізнаності персоналу із тим, що перевезення небезпечних вантажів здійснюється для вчинення злочину, пропонувала (спрощено кажучи) зазначити в Конвенції боротьби з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, від 23 вересня 1971 р. [72] (далі - Монреальська конвенція), що експлуатант вважається таким, що не вчиняв відповідних злочинів, якщо він дотримався вимог як Технічних інструкцій, так і Правил щодо небезпечних вантажів ІАТА, які були чинними під час вчинення згаданого злочину [73] (Монреальська конвенція офіційно не опублікована, не оприлюднена українською мовою; в її російськомовному тексті, розміщеному на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, в положенні, передбаченому в п. с) ч. 1 ст. 1, після слова «вещество» і перед словом «которое» помилково пропущені слова «которое может разрушить такое воздушное судно или причинить ему повреждение»; до речі, зазначена пропозиція IATA опублікована ІКАО на офіційному веб-сайті останньої). В. О. Туляков, розглядаючи рівні кримінально-правового регулювання, пише про право на рівні міжнародних утворень інституційного характеру [74, 143]. Згадана пропозиція IATA належить до сфери такого права або схожа на неї.

Вказане положення, яке міститься в п. 18 розділу II «Загальні умови повітряних перевезень небезпечних вантажів» Порядку та умов, передбачає альтернативні юридичні варіанти, один з яких пов'язаний із Технічними інструкціями, а інший - із Правилами перевезення небезпечних вантажів ІАТА.

Розглянемо варіант, пов'язаний із Технічними інструкціями. Він (як і інший варіант) охоплює два юридичних обов'язки САД: 1) обов'язок мати в наявності чинне видання Технічних інструкцій; 2) юридичний обов'язок юридичної реалізації Технічних інструкцій як норм позитивного права України.

Способів отримання САД Технічних інструкцій, відмінних від безпосереднього, опосередкованого придбання екземплярів Технічних інструкцій у ІКАО (або належних представників ІКАО) і які би відповідали волі ІКАО, немає (розходження ж експлуатантів публікуються в черговому виданні Технічних інструкцій). Придбання як спосіб доступу до Технічних інструкцій, яке має наведені характеристики, не узгоджується з положеннями законодавства України про офіційне оприлюднення норм позитивного права України.

Покладення на САД позитивно-правового обов'язку мати в наявності Технічні інструкції ще не означає, що ним як таким охоплюється, зокрема, позитивно-правовий обов'язок САД придбавати Технічні інструкції, шукати їх в Інтернеті (не знаючи, чи вийде їх там знайти і де саме, а також сподіваючись на те, що знайдене в Інтернеті видання Технічних інструкцій особливо не відрізняється від його чинного видання) і т. ін. Покладення ж на САД таких позитивно-правових обов'язків суперечило би положеннями законодавства України про офіційне оприлюднення норм позитивного права України.

Якщо певний САД має в наявності Технічні інструкції (припустимо, чинне видання), то це не свідчить про існування у такого САД юридичного обов'язку юридичної реалізації Технічних інструкцій. Колізія між положеннями законодавства України про офіційне оприлюднення норм позитивного права України і зазначеним положенням про юридичний обов'язок юридичної реалізації Технічних інструкцій як норм позитивного права України розв'язується на користь перших. Звернення до Технічних інструкцій, розглянуте нижче при висвітленні меж юридичного тлумачення положень авіаційного законодавства України, як далі зазначається, є зверненням не до Технічних інструкцій як до норм позитивного права, а зверненням до Технічних інструкцій як до джерела, яке містить правильне розуміння положень законодавства України (включаючи авіаційне законодавство і КК України), або до джерела юридичних положень, відмінних від норм позитивного права України.

Зазвичай положення законодавства України не передбачають юридичного обов'язку безпосередніх (інакше кажучи, профільних) адресатів положень законодавства України мати в наявності (інакше кажучи, при собі) текст таких положень. У цьому зв'язку потрібно відповісти на запитання, чому такий обов'язок передбачено в зазначеному положенні, які міститься в п. 18 розділу II «Загальні умови повітряних перевезень небезпечних вантажів» Порядку та умов. Те, що САД несуть юридичний обов'язок мати в наявності чинне видання Технічні інструкції, свідчить, зокрема, про таке: 1) факт покладення цього обов'язку є одним із доказів, які підтверджують, що ДАСУ розглядає положення Технічних інструкцій як норми позитивного права України; 2) створювачі зазначеного положення законодавства України розуміють, що до Технічних інструкцій немає досить легкого доступу; 3) положення Технічних інструкцій для САД мають бути «настільними».

Розглянемо варіант, пов'язаний із Правилами перевезення небезпечних вантажів ІАТА, в частині, в якій на нього так чи інакше не поширюються висновки, отримані щодо першого варіанту. Положення Правил перевезення небезпечних вантажів ІАТА як такі не є нормами ані м'якого, а ні твердого позитивного права, оскільки вони є документом міжнародної неурядової організації (розгляд питання про те, чи має IATA міжнародну правосуб'єктність, і питання про статус Legal Personality щодо IATA не належить до завдань цієї публікації). Для того, щоби положення Правил щодо небезпечних вантажів ІАТА стали нормами позитивного права, ці положення мають бути прийняті належним суб'єктом як норми позитивного права. ДАСУ це зробила. Щоби положення Правил перевезення небезпечних вантажів ІАТА в Україні підлягали юридичній реалізації як норми позитивного права України, зазначені положення мають бути офіційно оприлюдненими за законодавством України і набрати чинності як складова частина нормативно-правового акта ДАСУ. Для цього довелося би домовлятися з ІАТА щодо питання авторських прав.

ІКАО, опублікувавши Додатки і Технічні інструкції, на їх екземплярах зазначає, що Додатки і Технічні інструкції є об'єктами авторських прав ІКАО. Отже, з одного боку, Додаток 18 (як й інші Додатки) і Технічні інструкції розглядаються ІКАО як документи, положення яких (за винятком рекомендацій) призначені для того, щоби бути нормами «твердого» позитивного права держав-учасниць Чиказької конвенції (вони і є такими), а, з іншого боку, ІКАО намагається обмежити доступ до них. До того ж порушення авторського прав в тих чи інших державах за тих чи інших умов є кримінальним правопорушенням. Зі свого боку держави вдаються до запровадження кримінальної відповідальності за порушення Технічних інструкцій безвідносно до розгляду питання про офіційне оприлюднення Технічних інструкцій як норм позитивного права.

Як зазначалось, існує веб-сайт проекту «LAW.GOV» із США. Цей проєкт займається наданням доступу до юридичних матеріалів. На його веб-сайті підкреслюється, що до принципів, які мають регулювати розповсюдження первинних юридичних матеріалів у США, належить принцип, який полягає в тому, що обмеження доступу через умови використання або ствердження авторських прав на первинні юридичні матеріали суперечить давній публічній політиці і ключовим демократичним принципам, а також вводить громадян в оману [75]. Викладене утруднення є спільним для багатьох держав.

Додатки і Технічні інструкції (принаймні значною частиною) відповідають вимозі до об'єктів авторського права (критерію таких об'єктів), в якій (якому) йдеться про наявність творчого внеску в їх створення (тобто про їх створення шляхом використання творчої праці), оригінальність (така вимога передбачена у великій кількості юрисдикцій, зокрема в Україні). Тому потрібно з'ясувати, чи поширюється на Додатки і Технічні умови виняток, який полягає в тому, що певні об'єкти, частково або повністю гадано або достовірно будучи результатами творчої праці, не є об'єктами авторського права.

Згідно з положенням, передбаченим ч. (4) ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького Акту від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) від 24 липня 1971 р., за законодавством країн Союзу зберігається право визначати охорону, що буде надаватися офіційним текстам законодавчого, адміністративного і судового характеру і офіційним перекладам таких текстів (згідно з положенням, що міститься в ст. 1 цієї конвенції, країни, до яких застосовується дійсна Конвенція, утворюють Союз для охорони прав авторів на їхні літературні і художні твори) [76]. У цьому зв'язку питання про те, чи є Додаток 18 (як і інші Додатки) і Технічні інструкції об'єктом авторського права (до речі, як і інші питання авторського права), розглядається не щодо світу в цілому, а щодо тієї чи іншої країни.

Згідно з положенням, передбаченим п. 1) ч. 1 ст. 434 Цивільного кодексу України, акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади не є об'єктами авторського права [77]. Згідно 2 положенням, передбаченим п. в) ч. 1 ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р., видані органами державної влади у межах їхніх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади не є об'єктом авторського права [78]. Зазначені в цих положеннях об'єкти не визнані в них об'єктами авторського права не тому, що такі об'єкти завжди не відповідають вимозі до об'єктів авторського права, в якій йдеться про наявність творчого внеску (створення об'єкта шляхом використання творчої праці), оригінальність. Як свідчить практика, такі об'єкти, їх частини в одних випадках відповідають такій вимозі, а в інших - ні. Зазначені в наведених положеннях об'єкти не визнані в них об'єктами авторського права тому, що часто трапляються випадки, коли такі об'єкти, їх частини відповідають вказаній вимозі. Тому зазначені положення потрібно розуміти так: 1) у разі, коли зазначені об'єкти (їх частини) відповідають згаданій вимозі, вони не є об'єктами авторського права. Тут ідеться про виняток, тобто про спеціальну норму, яка є юридичною умовністю (інакше кажучи, юридичною фікцією) чергового рівня, спрямованою на забезпечення функціонування норм позитивного права, яке є нормальним з позицій української юридичної доктрини (а ця доктрина не визнає норми позитивного права об'єктом(-ами) авторського права); 2) у разі, коли зазначені об'єкти (їх частини) не відповідають згаданій вимозі, вони не є об'єктами авторського права у зв'язку з такою невідповідністю (тобто йдеться про повторення (відтворення) положення про згадану вимогу шляхом викладення-тлумачення такого положення в іншому формулюванні - «дзеркальному»). При цьому наведені положення в текстах, які містять норми позитивного права, не варто уточнювати так, як це було зроблено в наведеному щойно тлумаченні, оскільки просте формулювання наведених положень спрямоване на забезпечення нормального (спокійного, не обтяженого зайвими розмірковуваннями і спорами, які могли би зашкодити юридичній визначеності і реалізації норм позитивного права) функціонування передбачених в них об'єктів.

З огляду на наведені положення потрібно встановити, чи характеризуються Додатки і Технічні інструкції такими ознаками: 1) вони є документами органу державної влади; 2) вони видані; 3) їх видання відбулося у межах повноважень; 4) вони є офіційними документами; 5) вони є документами законодавчого характеру.

У законодавстві України містяться визначення документа. До завдань цієї публікації не належить отримання якнайкращого визначення документа з урахуванням положень законодавства, діловодства і т. ін., оскільки очевидно, що Додатки і Технічні інструкції є документами. Крім того, слово «Doc» прийнято використовувати (зокрема, ІКАО) для позначення документів. У Додатку 18 зазначається, що джерело Doc 9284 є документом. Чиказька конвенція розглядається і публікується ІКАО як документ Doc 7300 (без вказівки на авторські права). Зрозуміло, що Додатки також є документами. Міжнародні матеріали, схожі на Додатки і Технічні інструкції, часто іменуються документами в них самих та інших належних джерелах інформації.

ІКАО є спеціалізованою установою ООН і належить до міжнародних міжурядових організацій. Отже, ІКАО є органом публічної влади. Законодавчо й організаційно її функціонування є похідним від функціонування органів державної влади різних держав. Якщо вважати, що для цілей зазначених положень законодавства про інтелектуальну власність (якщо таке обґрунтовано, то включно із розширювальним тлумаченням) ІКАО є органом державної влади (в тому числі з урахуванням того, що Україна належить до держав-учасниць Чиказької конвенції), то в цій частині зазначені положення як такі поширюються на ІКАО. Якщо вважати, що для зазначених цілей ІКАО не є органом державної влади, то у згаданій частині зазначені положення поширюються на ІКАО за аналогією, яка ґрунтується на цільовому тлумаченні юридичних характеристик цих положень, юридичних положень про ІКАО та інших характеристиках органів державної влади та ІКАО. Отже, зазначені положення в частині слів «органи державної влади» в будь-якому випадку поширюються на ІКАО (з Радою).

Не зачіпаючи отриманого висновку, варто зазначити таке. Штаб-квартира ІКАО розміщена в м. Монреаль (Канада). У Канаді авторське право корони (англ. Crown copyright) згідно зі ст. 12 канадського Закону про авторське право замислене як таке, що належить Її величності і поширюється на всі твори, які готуються або публікуються чи підготовлені або опубліковані Її Величністю або будь-якою урядовою установою або під керівництвом чи контролем Її Величності або будь-якої урядової установи (переклад з англійської мови мій - О. Г) [79]. Як би зараз не змінилося і не тлумачилося зазначене положення, зокрема, щодо юридичних повноважень Її Величності, логічно припустити, що його мета (як і авторського права корони в цілому в Королівствах Співдружності) не полягала в поширенні авторського права на офіційні документи міжнародних міжурядових організацій, штаб-квартири яких розташовані в Канаді і які набувають статусу юридичних осіб за позитивним правом Канади. Таким чином, згідно із цільовим тлумаченням вжиті у зазначеному українському положення слова «органи державної влади» поширюються на ІКАО, а вжиті в канадському положенні слова «урядова установа» - ні. При цьому обмеження наведеного висновку щодо канадського права полягає в тому, що розгляд зазначеного питання потребує поради канадських юристів.

Юридичне тлумачення наведеного положення в частині слова «видані» з огляду на зміст наведених положень, передбачених ч. (4) ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького Акту від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) і п. 1) ч. 1 ст. 434 Цивільного кодексу України, свідчить, що тут словом «видані» не позначається якась конкретна стадія створення або якийсь конкретний спосіб створення документа. Зазначене положення у його відповідній частині має формулювання-тлумачення, яке «безболісно» для його сенсу не містить слова «видані»: «офіційні документи органів державної влади, які мають законодавчий характер і відповідають повноваженням таких органів, не є об'єктом(-ами) авторського права». Таким чином, розглядуване положення в частині слова «видані» розуміється або так, що вказана частина не має змістового значення (тобто формулювання зазначеного положення без використання слова «видані», що можливо в українській мові, не змінило би зміст такого положення), або так, що зазначене слово вказує на те, що ідея характеризується фактом моменту розвитку, з якого вона відповідає наведеним у розглядуваному положенні ознакам документа, і з'ясування такого моменту є питанням тлумачення. У другому варіанті розуміння йдеться про те, що словом «видані» позначається не те, в чому полягає виникнення документа (тобто не те, яким чином був створений, з'явився документ), а те, що документ вважається таким, який виник для цілей розглядуваного положення законодавства України про авторське право (саме для зазначених цілей, тому таке виникнення може, а не зобов'язане бути офіційним оприлюдненням, як таке оприлюднення розуміється для цілей позитивного права про набрання чинності нормами позитивного права), тобто позначається факт наявності моменту виникнення документа. При викладенні матеріалу українською мовою неважливо, в межах якої ознаки розглядати питання про зазначений момент - другої або четвертої. Втім, якщо та чи інша мова не дозволяє сформулювати розглядуване положення без використання відповідного дієслова, то у разі викладу матеріалу такою мовою сенс розкриття зазначеного моменту в межах другої ознаки є більшим і, власне, робить другу ознаку існуючою. У цій же публікації питання зазначеного моменту буде розглянуто в межах четвертої ознаки.

У контексті першого варіанту розуміння немає потреби з'ясовувати, чи є опублікування Додатків і Технічних інструкцій, здійснене ІКАО, їх виданням саме у сенсі зазначеного положення. Більше того, навіть якщо умовно вважати, що зміст зазначеного положення при викладенні матеріалу українською мовою змінився би у разі відсутності в такому положенні слова «видані», то опублікування Додатків і Технічних інструкцій, здійснене ІКАО, тут охоплюється поняттям «видання», що доводиться так. Під виданням тут мається на увазі результат формалізації (результат створення, що формалізує ідеї і перетворює їх на документ), який полягає у виникненні (появі) документа як документа органу публічної влади, в чому би не полягали виникнення, поява (які би конкретні характеристики вони не мали). Тобто в межах зазначеної умовності поняття «видання» і поняття «виникнення» («поява») є тотожними за охопленням (тут між ними має місце таке формально-логічне співвідношення понять за обсягом, як тотожність), а зазначені слова, якими позначаються розглядувані поняття, тут є повними синонімами. Крім того, навіть якщо в межах зазначеної умовності буває видання, яке не полягає в опублікуванні, то відповідне положення поширювалося би на опублікування Додатків і Технічних інструкцій, здійснене ІКАО, за аналогією, яка ґрунтувалася би на цільовому тлумаченні юридичних характеристик зазначених положень Цивільного кодексу України і Закону України «Про авторське право і суміжні права», а також на цільовому тлумаченні змісту та мети Додатків і Технічних інструкцій.

З урахуванням викладених обставин під виданням у межах повноважень (зрозуміло, що йдеться про юридичні повноваження) мається на увазі те чи інше створення (формалізація) у межах повноважень. Технічні інструкції прийняті Радою. З'ясуємо, чи було це зроблено в межах повноважень Ради, передбачених у главі VI і п. 1) (це літера l латинської абетки - примітка автора цього дослідження) ст. 54 Чиказької конвенції. Рада уповноважена приймати Стандарти і Рекомендовану практику. Як зазначалось, на четвертому аркуші тексту Додатку 18 в рамці вказується, що Технічні умови, не будучи Стандартами, набувають характеру таких на підставі Стандарту підпункту 2.2.1 Додатку 18. Слова «не будучи Стандартами» означають, що Технічні інструкції з позицій фактичних характеристик частково відрізняються від Додатків, наприклад, порядком розробки, змістом і формою. Водночас це не перешкоджає Раді (зокрема, на підставі уявлень про юридичну зручність) прийняти в додатку рішення, згідно з яким Технічні інструкції для відвернення суперечок визнаються такими, що мають юридичні характеристики Стандартів, оскільки Технічні інструкції є юридичним продовженням Додатку 18.

Те, що Технічні інструкції належать до документів, які є офіційними, доводиться так. Розроблені, прийняті ІКАО і відкрито опубліковані (хай цього не вистачає для того, щоб, як детальніше йтиметься нижче, Технічні інструкції вважалися досить приступними) за рішенням ІКАО. Отже, ІКАО засвідчує, що вона є вирішальним створювачем Технічних інструкцій. Відповідна інформація міститься на перших аркушах Технічних інструкцій. Навіть якщо далі в цій публікації з'ясується, що в Україні Технічні інструкції не є об'єктом авторського права, вказівка ІКАО на те, що Додатки і Технічні інструкції є об'єктами авторських прав ІКАО, свідчить, що Додатки і Технічні інструкції є офіційними документами. Таким чином, Додатки і Технічні інструкції є офіційними документами (навіть якщо Додатки і Технічні інструкції не визнавати актами з тих чи інших мотивів).

Викладені висновки свідчать, що Додатки і Технічні інструкції (їх видання) виникли як документи, що мають характеристики офіційних щонайменше з моменту їх прийняття Радою. До речі, у висновку Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя щодо проекту Закону про авторське право на тексти законодавчих актів (реєстр. № 5689 від 20 січня 2017 року) зазначається (з цим потрібно погодитись з огляду на наведені вище висновки щодо Додатків і Технічних інструкцій, застосувавши тут ці висновки mutatis mutandis), що законопроект з моменту його реєстрації в Апараті Верховної Ради України набуває статусу офіційного документа парламенту. На підставі, зокрема, зазначеного спостереження у вказаному висновку йдеться, що текст законопроекту є об'єктом охорони авторського права лише до моменту реєстрації такого законопроекту в Апараті Верховної Ради України [80]. (Варто додати, що за такого висновку передбачене ч. 2 ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» положення, згідно з яким «проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах «г» і «д» частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори й охороняються відповідно до цього Закону», розуміється так, що реєстрація проекту закону України, в якому описується відповідний символ, є згаданим затвердженням і моментом втрати щодо такого символу авторських прав, і ця ситуація зберігатиметься, скільки би не існував зазначений проект). У зв'язку з викладеними висновками не виключено, що Додатки і Технічні інструкції набули статусу офіційних документів раніше, ніж були прийняті Радою. Для відповіді на це запитання бракує інформації про порядок створення Додатків та Технічних інструкцій, втім це не впливає на отримані кінцеві висновки.

У зазначених положеннях Цивільного кодексу України і Закону України «Про авторське право і суміжні права» вжито слово «тощо». Це свідчить, що наведені в них переліки актів, офіційних документів органів державної влади не є вичерпними.

Як зазначалось, положення Додатків і Технічних інструкцій (за винятком положень, визначених в Додатках і Технічних інструкціях як передбачені в них рекомендації) мають такі ознаки: 1) за викладом мають характер, притаманний нормам «твердого» позитивного права;

2) положення Додатків і Технічних інструкцій призначені і формалізовані для того, щоби бути нормами позитивного права держав-учасниць Чиказької конвенції. У такій ролі їх розглядають ІКАО, Рада, ДАСУ (яка є центральним органом виконавчої влади і функціонує на підставі, зокрема, Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 8 жовтня 2014 р. № 520 [81]). Тому навіть якщо Додатки і Технічні інструкції не вважати документами саме законодавчого характеру у зв'язку з тим, що вони не були офіційно оприлюднені, зазначені положення поширюються на Додатки і Технічні інструкції за аналогією, яка ґрунтується на цільовому тлумаченні юридичних характеристик цих положень, на цільовому тлумаченні змісту та мети Додатків і Технічних інструкцій і на цільовому тлумаченні Порядку та умов та інших нормативно-правових актів України (включаючи ті, які втратили чинність), в яких Технічні умови розглядаються/ розглядались як норми позитивного права України (хай вони і не підлягали/поки що не підлягають юридичній реалізації в Україні як такі).

Як зазначалося, частина положень Додатків і Технічних інструкцій є рекомендаціями, тобто нормами «м'якого» права держав-учасниць Чиказької конвенції. М'яке право вважається видом права. У цьому зв'язку зазначені рекомендації для цілей українського законодавства про авторське право є законодавчими положеннями.

Викладені висновки свідчать, що в Україні документами законодавчого характеру бувають і документи, які в Україні не підлягають юридичній реалізації (документи, які є джерелами «м'якого права», проекти законів України, документи, які не підлягають юридичній реалізації у зв'язку з тим, що вони не набрали чинності, не були офіційно оприлюдненими, оскільки момент такого оприлюднення ще не настав або таке оприлюднення помилково не планувалось).

Таким чином, Додатки і Технічні інструкції для цілей українського законодавства про авторське право є документами законодавчого характеру.

Викладених висновків вистачає для доведення того, що згідно із законодавством Україні Додатки і Технічні інструкції, всі їхні положення не є об'єктом(-ами) авторського права.

Водночас має місце ще одна аргументація, якої також вистачає для доведення зазначеного висновку (принаймні щодо Додатку 18 як документа, від якого Технічні інструкції є похідним документом, і Технічних інструкцій). Ця аргументація полягає в тому, що Додаток 18 і Технічні інструкції є документами, які ДАСУ розглядає як доку- менти-джерела норм позитивного права України, юридично унормовані ДАСУ шляхом посилання в прийнятих нею нормативно-правових актах на Додаток 18 і Технічні інструкції. У цьому зв'язку Додаток 18 і Технічні інструкції є складовими частинами таких нормативно-правових актів (зараз ці складові частини нормативно-правових актів України як такі не підлягають юридичній реалізації в Україні попри те, що їхні положення набрали чинності для України). Хоча у згаданих положеннях законодавства України міститься відсилка на зазначені документи і деяке відтворення положень Додатку 18 і Технічних інструкцій, цього з урахуванням змісту таких положень законодавства досить для доведення того, що ДАСУ розглядає Додаток 18 і Технічні інструкції навіть не як документи, які містять положення, призначені для реалізації як норми позитивного права України, а як документи, які містять положення, що підлягають реалізації як норми позитивного права України (використана вище термінологія пояснюється тим, що поняття позитивного права, яке діє в певній юрисдикції, є або може бути (залежно від конкретної юрисдикції) ширшим, ніж поняття законодавства юрисдикції). Згадані положення законодавства України про виключення зі сфери дії авторського права поширюються на положення Додатку 18 і Технічних інструкцій також у зв'язку з викладеним підходом ДАСУ.

Таким чином, згідно із законодавством України Додатки і Технічні інструкції, їхні положення не є об'єктом(-ами) авторського права. Тому розміщення ІКАО на Додатках і Технічних інструкціях написів про авторське право в Україні є протиправним, таким, що не підлягає розміщенню для розповсюдження в Україні опублікованих ІКАО екземплярів Додатків і Технічних інструкцій, і тому таким, що не підлягає юридичній реалізації в Україні. Згідно з положенням, передбаченим ч. (2) ст. 5 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького Акту від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року), «крім установлених цією Конвенцією положень, обсяг охорони, рівно як і засоби захисту, що забезпечують автору охорону його прав, регулюються виключно законодавством країни, в якій виникає потреба в ній». Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав [82].