Технічні інструкції ІКАО і кримінальне право України

У другому випадку може мати місце така ситуація. Позитивно-правове визначення речовини, яке підлягає юридичній реалізації для тих чи інших цілей (як-от для цілей положення, передбаченого в ст. 269 КК України), є хоча би частково неправильним (в тому сенсі, що воно відрізняється від Переліку). Далі зазначену неправильну частину було інтерпретовано. Така інтерпретація відповідала вимогам до логічних правил інтерпретаційних перетворень. Внаслідок такої інтерпретації встановлено, що певна конкретна речовина (яка охоплюється Переліком), не охоплюється таким визначенням. Поведінка людини на підставі такого інтерпретаційного результату не може бути поставлена у вину людині, якщо людина не була юридично зобов'язана керуватися іншими (або зокрема іншими) визначеннями речовини, оскільки зазначений інтерпретаційний результат зумовлений не порушенням правил інтерпретаційної логіки, а необґрунтованістю (неправильністю в зазначеному сенсі) інформації, яка інтерпретувалась.

Утім, часто трапляється так, що широкі юридичні поняття є не повністю визначеними в межах того їхнього змісту, який відображений в тексті юридичних положень безпосередньо. У цьому зв'язку зазначена непевність не є порушенням принципу юридичної визначеності.

Визначення зазначених меж може ускладнюватись, якщо різні експлуатанти, агенти експлуатантів вдаватимуться до різних стандартів згаданого вище інформування пасажирів. При цьому питання довіри пасажирів до наданої їм інформації розглядається з урахуванням викладених висновків про межі юридичного тлумачення.

Наведений підхід, згідно з яким зазначені межі мають цільовий характер, свідчить, що він узгоджується із положеннями законодавства України. Йдеться, зокрема, про такі положення:

1) згідно з ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни є рівними перед законом. Згідно з ч. 1 ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками <...> майнового стану, <...> або іншими ознаками. Різні ознаки майнового стану осіб можуть виникати залежно від норм позитивного права. Цього досить для розуміння того, що під «іншими ознаками» маються на увазі й ознаки, якими особи наділяються нормами права. Згідно з абз. першим підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституцій- ності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 «відповідно до положень Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом <.> Притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності» [105]. До засад кримінальної відповідальності належить і склад кримінального правопорушення;

2) згідно з ч. 1 ст. 21 Конституції України усі люди є рівні у правах. Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про інформацію» будь-які відомості про право належать до правової інформації, а згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про інформацію» підзаконні нормативно-правові акти належать до джерел правової інформації. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про інформацію» забезпечення рівних можливостей одержання інформації належить до основних напрямів державної інформаційної політики. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про інформацію» держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

До завдань наведених положень авіаційного законодавства України належить забезпечення прав людини, зокрема, шляхом контролю за дотриманням заходів безпеки. Водночас не виключається перевезення небезпечних вантажів повітрям, яке є порушенням зазначених положень авіаційного законодавства України і при цьому відповідає заходам безпеки.

Перевезення небезпечних вантажів (зокрема, вибухових і/або легкозаймистих речовин) повітрям може бути неправомірним також у зв'язку з тим, що положення законодавства України про права людини порушуються шляхом створення можливості спричинення реальної шкоди людині.

Під час перевезення небезпечних вантажів (зокрема, вибухових і/або легкозаймистих речовин) повітрям, яке не відповідає заходам безпеки (оскільки характеризується неналежним поводженням із джерелом підвищеної небезпеки), створюється реальна загроза завдання реальної шкоди, а саме реальна загроза того, що не вдасться реалізувати ряд потреб та інтересів людини, як-от потребу та інтерес людини в житті, нормальному стані здоров'я. Розглянемо таке перевезення у разі поширення на нього юрисдикції України. Існують українські юридичні положення (зокрема, положення законодавства України), які передбачають право людини на життя, право людини на здоров'я. Вони закріплені, наприклад, у ст. 27 Конституції України, ст. ст. 281, 282 Цивільного кодексу України. Положення глави 81 Цивільного кодексу України свідчать, що створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи, майну юридичної особи є правопорушенням. Складом такого правопорушення охоплюється склад створення зазначеної загрози внаслідок порушення уявлень про обачність.

Звернемося до ряду заходів безпеки, відтворених у Порядку та умовах, і трансформуємо їх у формулювання поведінки, яка не відповідає заходам безпеки. Положення, передбачені в таких формулюваннях (ці формулювання наведені нижче), в Україні є правопорушеннями не в повному обсязі, а в частині, яка полягає в юридичному тлумаченні поняття «обачність (заходи безпеки)» (зокрема, створення реальної загрози є злочином, передбаченим ст. 269 КК України). Таке тлумачення уявлень про заходи безпеки характеризується тим, що воно є приступним розумінню людини, тобто є логічно обов'язковим змістом поняття «обачність (заходи безпеки)», а не новими порівняно зі змістом цього поняття ідеями. Межі зазначеної логічної обов'язковості залежать від характеристик людини, якій адресуються уявлення про заходи безпеки і яка здійснює юридичне тлумачення таких уявлень. До таких характеристик належить і те, чи має зазначена людина доступ до Технічних інструкцій. Під час тлумачення згаданих формулювань здійснюється тлумачення понять «вибухові речовини», «легкозаймисті речовини». Межі призначеної для юридичних цілей логічної обов'язковості правильного розуміння цих понять залежать також від характеристик людини, якій адресуються зазначені поняття і яка здійснює їх юридичне тлумачення. Аналіз зазначених меж логічної обов'язковості поняття «обачність (заходи безпеки)» і меж логічної обов'язковості понять «вибухові речовини», «легкозаймисті речовини» здійснюється за однією і тією самою моделлю. Ось зазначені формулювання на прикладі вибухових і/або легкозаймистих речовин (їх обмежувальним розумінням охоплюються склади правопорушень, які є складами порушень положень Порядку та умов і тому складами кримінальних правопорушень, унормованих в ст. 269 КК України):

1) перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин, що в Технічних інструкціях розглядаються як такі, які заборонено перевозити повітрям за будь-яких обставин;

2) перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин, якщо відповідальна особа не переконалась, що відповідні вантажі належним чином упаковані та перебувають у належному стані для перевезення згідно з вимогами Технічних інструкцій;

3) перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин, якщо завантаження на повітряне судно пакувань та зовнішніх пакувань з відповідними речовинами, їх розміщення виконано з порушенням вимог Технічних інструкцій;

4) перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин, якщо вантажні місця, зовнішні пакування з відповідними речовинами не перевірялись на виявлення ознак протікання, пошкоджень до завантаження на повітряне судно або у засіб пакування вантажу;

5) перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин, якщо на повітряне судно були завантажені пошкоджені і/або такі, що протікають, вантажні місця, зовнішні пакування;

6) перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин, якщо засіб пакування вантажів було завантажено на повітряне судно без проведення його перевірки на відсутність витоку, пошкодження небезпечних речовин, які в ньому знаходяться;

7) перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин, якщо у разі виявлення пошкодження будь-якого місця з відповідними речовинами, яке завантажене на повітряне судно, або його протікання винний не зняв таке місце з повітряного судна і/або не забезпечив належний стан інших вантажних місць для перевезення повітряним транспортом та їх захист від забруднення;

8) перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин, якщо вантажні місця з відповідними речовинами, що можуть вступати в небезпечну взаємодію одна з одною, було розміщено на повітряному судні разом і/або в такому положенні, що може призвести до їх взаємодії у разі витікання;

9) перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин, якщо відповідні вантажі не були закріплені на борту повітряного судна таким чином, щоб уникнути будь-якого переміщення їх під час польоту та зміни розташування вантажних місць;

10) перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин, якщо вантажні місця з небезпечними вантажами, що мають знак «тільки на вантажному повітряному судні», були завантажені з порушенням вимог, встановлених Технічними інструкціями.

Крім того, поводження пасажирів, членів екіпажу є правопорушенням, якщо воно не відповідає заходам безпеки, передбаченим у частині 8 «Положення, які стосуються пасажирів і членів екіпажу», приступним для їх розуміння згідно із наведеним вище підходом.

Інформація, яка перебуває поза зазначеними межами приступного правильного розуміння, не є нормами позитивного права, які підлягають юридичній реалізації (вона є нормами позитивного права, а також підлягає юридичній реалізації в ролі норм позитивного права у разі її належної юридичної формалізації), оскільки інше суперечило би наведеним положенням про офіційне оприлюднення норм позитивного права.

Межі між положеннями, які не характеризуються і які характеризуються наявністю творчого характеру, і межі між положеннями, які охоплюються і які не охоплюються юридичним тлумаченням, «не зобов'язані» збігатися.

Суб'єктами зазначеного правопорушення є члени персоналу, пасажири, члени екіпажу.

При цьому поняття «вибухові речовини», «легкозаймисті речовини» тлумачаться згідно з наведеним вище підходом.

Перевезення небезпечних вантажів (зокрема, вибухових і/або легкозаймистих речовин) повітрям може характеризуватися одночасно порушенням зазначених положень авіаційного законодавства України і положень законодавства України про права людини (включно з положенням, передбаченим в ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу України, згідно з яким власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам громадян).

Згідно з положенням, передбаченим в ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Під законодавством тут маються на увазі положення законодавства, які підлягають юридичній реалізації. Можливі такі підходи до розуміння наведеного положення: 1) правильне в зазначеному випадку цільове юридичне розуміння зазначеного положення характеризується буквальним (інакше кажучи, дослівним) юридичним розумінням вжитого в ньому слова «робити», яке (буквальне юридичне розуміння) свідчить, що згідно із зазначеним положенням сенс слів «вдаватися до бездіяльності» охоплюються словом «робити»; 2) правильне в зазначеному випадку цільове юридичне розуміння зазначеного положення характеризується розширювальним юридичним розумінням вжитого в ньому слова «робити», яке (розширювальне юридичне розуміння) свідчить, що згідно із зазначеним положенням сенс слів «вдаватися до бездіяльності» охоплюються словом «робити». Оскільки призначення вказаного положення не характеризується поширенням вжитого в ньому слова «робити» тільки на дію (активну поведінку), тобто не характеризується передбаченням різних юридичних режимів дії і бездіяльності (запровадження таких різних режимів було би безпідставним), то в обох випадках результат розуміння зазначеного положення є однаковим: воно поширюється і на бездіяльність. Таким чином, у згаданому положенні йдеться і про те, що ніхто не може бути примушеним вдаватися до бездіяльності (тобто поводити себе пасивно), якщо обов'язок вдаватися до бездіяльності не передбачений законодавством. А на юридичні положення, які не є положеннями законодавства (інакше кажучи, на юридичні положення, відмінні від положень законодавства), передбачене в ч. 1 ст. 19 Конституції України положення розширюється за аналогією.

У зв'язку з тим, що було викладено в попередньому абзаці, доходимо наведених нижче висновків щодо Порядку та умов. Положення, безпосередньо наведені в Порядку та умовах, значною мірою не надають можливості дізнатися, яка саме поведінка вимагається від безпосередніх адресатів Порядку та умов. Викладені вище висновки свідчать, що відсутність офіційного оприлюднення Технічних інструкцій в Україні призводить до того, що їхні положення в ролі положень Технічних інструкцій як таких, не підлягають юридичній реалізації в Україні. В Україні це тягне за собою такі наслідки: 1) експлуатант і тому члени його персоналу не мають юридичного обов'язку діяти активно, а саме отримувати передбачені в Порядку та умовах і Технічних інструкціях дозволи. Це пояснюється тим, що на підставі тільки Порядку та умов (тобто без звернення до Технічних інструкцій) неможливо визначити, яка діяльність потребує дозволу і якого саме; 2) експлуатант і тому члени його персоналу не мають юридичного обов'язку діяти пасивно, а саме юридичного обов'язку не займатися перевезенням небезпечних вантажів поза зазначеними межами розуміння на підставі Порядку та умов, Додатку 18 і Технічних інструкцій як таких (за винятком наведених нижче випадків покладення на себе такого юридичного обов'язку). Це пояснюється тим, що на підставі тільки Порядку та умов (тобто без звернення до Технічних інструкцій) неможливо зазначеною вище мірою визначити, що саме забороняється робити (за будь-яких обставин або без отримання того чи іншого дозволу).

Експлуатанти, задіяні в перевезенні небезпечних вантажів, у всьому світі докладають зусиль для того, щоби не порушувати Технічні інструкції і Правила перевезення небезпечних вантажів ІАТА. Історія свідчить, що бувають випадки, коли обов'язки, передбачені в соціальних нормах, відмінних від таких, що підлягають юридичній реалізації юридичних положень (в Україні поки що значна кількість положень Технічних інструкцій, які згідно з Додатком 18 і Технічними інструкціями розглядаються в Технічних інструкціях як норми позитивного права, виявляється рекомендаціями), є більш дієвими, ніж юридичні обов'язки, передбачені в таких, що підлягають юридичній реалізації юридичних положеннях. Крім того, не виключено, що бувають випадки, коли омана тягне за собою більше позитивних наслідків, ніж негативних. При цьому залишається сподіватись, що українські експлуатанти не уникатимуть придбання Технічних інструкцій з тієї причини, що за відсутності доступу до Технічних інструкцій межі юридичних обов'язків є меншими, ніж за наявності такого доступу, що радники українських експлуатантів (зокрема, юристи, які займаються авіаційно-правовим і кримінально-правовим комплаєнсом) не спонукатимуть експлуатантів не придбавати Технічні інструкції задля вигоди (така «вигода» була би соціально неприйнятною) і що українські експлуатанти (включно із не задіяними в перевезенні небезпечних вантажів) та їхній персонал і без офіційного оприлюднення Технічних інструкцій завжди матимуть у наявності Технічні інструкції і завжди дотримуватимуться їх повністю.

Український експлуатант юридично здатен покласти на себе юридичний обов'язок дотримуватися значної кількості положень Технічних інструкцій про заходи безпеки шляхом вказівки на це в локальному юридичному акті, приватноправовому договорі, зазначивши в них, що Технічні інструкції є додатком до таких актів і забезпечивши себе (а у разі укладення договору - і контрагентів) Технічними інструкціями. При цьому для забезпечення більшої визначеності в локальному юридичному акті, приватноправовому договорі доцільно передбачити, про які саме положення Технічних інструкцій йдеться, шляхом вказівки на структурні підрозділи Технічних інструкцій. Тоді такі положення Технічних інструкцій стають юридичними (принаймні у разі перекладу на українську мову), а їх порушення буде і порушенням зазначених положень законодавства України про права людини. Зрозуміло, до таких положень не належать положення про дозволи. Це і є згадана вище власна ініціатива. В цій публікації не розглядається питання про те, як з позицій кореляції між юридичними права, юридичними дискреційними повноваженнями і юридичними обов'язками реалізувати зазначену юридичну модальність, оскільки принаймні в межах загальнотеоретичної юриспруденції це питання не є складним.

Незаконність, про яку йдеться в ст. 269 КК України, означає, що відповідне діяння є порушенням правомірної юридичної заборони, в якому би юридичному акті вона не містилась. Рішення Верховного Суду (далі - ВС) на прикладі ст. 263 КК України свідчать, що в КК України термін «закон» у відповідних випадках вживається в широкому значенні, тобто ним охоплюються і підзаконні нормативно- правові акти [106], [107], [108], [109], [110] (щоправда, Верховний Суд не розглянув питання про те, чи відповідає (зокрема, зараз) затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 р. № 622 [111], повноваженням Міністерства внутрішніх справ України, питання про те, наскільки ясними є положення зазначеної інструкції і положення про правовий режим власності, передбачене в п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України. Втім, зазначені питання безпосередньо не стосується теми цієї публікації). У цьому зв'язку під незаконністю в КК України розуміється будь-яка неправомірність, зокрема та, яка має місце у разі порушення правомірної юридичної заборони, передбаченої в локальному юридичному акті, приватноправовому договорі, тобто в положенні, передбаченому в ст. 269, криміналізовані всі правопорушення, які мають ознаки, вказані в цьому положенні.

Положення Монреальської конвенції і Конвенції про боротьбу з незаконними актами щодо міжнародної цивільної авіації від 10 вересня 2010 р. [112] (вона ж Пекінська конвенція; Україна не надавала згоди на обов'язковість для неї Пекінської конвенції; положення, передбачене в п. с) ч. 1 ст. 1 Монреальської конвенції, і положення, передбачене в п. с) ч. 1 ст. 1 Пекінської конвенції, збігаються) не впливають на зазначені межі випадків посилання на Технічні інструкції в Україні.

Викладені висновки поширюються і на положення, передбачене в ч. 2 ст. 269 КК України, оскільки воно, унормовуючи кваліфіковані склади злочину, охоплює положення, передбачене в ч. 1 ст. 269 КК України. Крім того, до моменту, з якого положення всіх потрібних документів підлягатимуть юридичній реалізації в Україні, діяння, передбачені в ч. 2 ст. 269, відповідною мірою не є кримінальними правопорушеннями, передбаченими в певній іншій статті (в певних інших статтях) КК України, і не будуть такими у разі виключення ст. 269 із КК України або такого викладу її положень, який стосується більшої кількості або всіх видів транспортних засобів.

Викладене свідчить, що повністю подолати розглянуту складність (подолання здійснюється шляхом використання наведеного тлумачення) не вдається. Усунення же розглянутої складності здійснюється шляхом офіційного опублікування в Україні Додатків, Технічних інструкцій і передбачених у Технічних інструкціях документів, які є нормами «твердого» позитивного права України.

Така складність існувала в Україні і до набрання чинності наказом ДАСУ від 12 листопада 2020 р. № 1802. Про Технічні інструкції йшлося не тільки у відповідних зазначених нормативно-правових актах, які втратили чинність, а й у наказі Міністерства транспорту України «Про затвердження Інструкції про повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів» від 25 жовтня 1999 р. № 509 [113] і наказі Міністерства транспорту України «Про затвердження Інструкції з організації перевезень вантажів повітряним транспортом» від 15 липня 2004 р. № 630 [114] (також втратили чинність).

Продовження перевезення небезпечних вантажів після аварійної ситуації, яке не відповідає положенням Порядку та умов, характеризується юридичною складністю, схожою із зазначеними. Це пояснюється тим, що п. 20 розділу VI «Обов'язки експлуатанта» Порядку та умов передбачає таке: «експлуатант забезпечує доступність інформації про порядок дій в аварійній ситуації у разі інцидентів, пов'язаних з небезпечними вантажами на повітряних суднах. Така інформація повинна надаватися командиру повітряного судна та бути у наявності на борту кожного повітряного судна. Ця інформація міститься в Doc ІСАО 9481 AN/928 «Emergency Response Guidance For Aircraft Incidents Involving Dangerous Goods» або в іншому документі, який містить відповідну інформацію щодо небезпечних вантажів на борту повітряного судна». Схоже положення передбачено в згаданих Правилах сертифікації екземпляра державного повітряного судна України на перевезення небезпечних вантажів. Emergency Response Guidance For Aircraft Incidents Involving Dangerous Goods - це прийняте ІКАО Керівництво щодо екстреного реагування на інциденти під час перевезення небезпечних вантажів повітряними суднами (переклад назви документа з англійської мови на українську мову мій - О. Г.). Останнє його видання - це видання 2021-2022 рр., а в Інтернеті не на офіційних веб-сайтах ІКАО зустрічається його видання 2007-2008 рр. ІКАО є продавцем цього керівництва [115]. У зазначеному положенні Порядку та умов передбачено можливість користуватися іншим документом. При цьому такий документ не може бути менш якісним, ніж зазначене керівництво. Тому у разі складання іншого документа було би складно не враховувати вказаний документ ІКАО як орієнтир.

Факт відсутності офіційного оприлюднення Технічних інструкцій змушує виділяти випадки, коли посилання на Технічні інструкції є необгрунтованим, а коли - обґрунтованим, розмежовувати тлумачення і створення нової інформації. Викладені висновки можна вдосконалювати. Однак доцільніше докласти зусиль не до уточнення результатів, до яких призвела невимушена складність, а до усунення такої складності шляхом офіційного оприлюднення Додатків, Технічних інструкцій і документів, які згідно з тлумаченням Технічних інструкцій (зокрема, Технічних інструкцій) є нормами позитивного права України, включно з Доповненням до Технічних інструкцій і документами, всі або частина положень яких є «м'яким правом» (документи, всі положення яких є «м'яким» правом, не потребують офіційного оприлюднення як норми «твердого» позитивного права, при цьому авторські права мали би бути такими, щоби не заважати реалізації документів, чим, не виключено, може «вимагатися» вдосконалення положень авторського права). До таких документів належить ряд міжнародних стандартів, які публікуються Міжнародною організацією зі стандартизації, інакше кажучи, стандартів ІСО (ISO) (втім, питання є спільним для всіх стандартів Міжнародної організації зі стандартизації, яка, до речі, є міжнародною неурядовою організацією, що пов'язує це питання із темою авторських прав на технічні умови). Більше того, існує багато міжнародних документів, яких стосовно багатьох юрисдикцій стосується все те, що було викладено вище переважно на прикладі Додатків і Технічних інструкцій, включно з питаннями кримінального права. В Україні Додатки і Технічні інструкції можна офіційно оприлюднити, наприклад, як додатки до нормативно-правових актів України, в яких Додатки і Технічні інструкції унормовані як норми «твердого» позитивного права України (як додатки принаймні до одного з таких актів). Викладені висновки мають спонукати переважно до такого оприлюднення, а не їх удосконалення. При цьому надання досить легкого доступу до положень «м'якого» права підвищить їхню ефективність.

У цій публікації не розглядається питання про те, чи вважалося би офіційним оприлюдненням Додатків і Технічних інструкцій їх оприлюднення українською мовою як таких, тобто із вказівкою на те, що вони прийняті тільки ІКАО, інакше кажучи, оприлюднення не як нормативно-правового акта (нормативно-правових актів) України або його (їх) частини. Зокрема, в цій публікації не розглядається питання про те, яким чином з'ясувати (наприклад, чи було би правильно вдаватися до застосування аналогії), в якому українському офіційному друкованому виданні (в яких українських офіційних друкованих виданнях) потрібно публікувати Додатки і Технічні інструкції, щоби таке опублікування було їх офіційним оприлюдненням в Україні.

Водночас доцільно розглянути таке питання. Припустимо, Додатки і Технічні інструкції опубліковані українською мовою в тому чи іншому українському офіційному друкованому виданні, і таке опублікування є офіційним оприлюдненням. Згідно із положенням, передбаченим ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - ВРУ), є частиною національного законодавства України (далі це положення іменуватиметься висловлюванням). Україна надала згоду на обов'язковість для неї Чиказької конвенції шляхом приєднання [116], а не у спосіб, про який ідеться в положенні, передбаченому в ч. 1 ст. 9 Конституції України, тобто не шляхом надання згоди на обов'язковість ВРУ. У цьому зв'язку потрібно надати тлумачення зазначеного положення.

Розгляд усіх позицій, які стосуються теми згаданої в попередньому абзаці цієї публікації, не належить до її завдань. Увагу ж у ній буде приділено таким запитанням і відповідям: 1) чи свідчить формальне розуміння висловлювання про те, що в ньому йдеться тільки про договори, згода на обов'язковість яких надана (саме) ВРУ? Відповідь на це запитання є негативною, тобто полягає в такому: формальне розуміння висловлювання не свідчить про те, що в ньому йдеться тільки про договори, згода на обов'язковість яких надана (саме) ВРУ; 2) чи не є поняття «договори України, згода на обов'язковість яких надана не ВРУ», логічно нульовим, фактично нульовим? Відповідь на це запитання є негативною, оскільки здатні існувати та існують договори України, згода на обов'язковість яких надана не ВРУ; 3) чи охоплюються висловлюванням договори України, згода на обов'язковість яких надана не ВРУ, з огляду на суть висловлювання? Ціль розглядуваного положення не полягає в тому, щоби ним (інакше кажучи, висловлюванням) не охоплювались договори України, згода на обов'язковість яких надана не ВРУ, що підтверджується практикою реалізації таких договорів.

Таким чином, відсутність безпосередньої згадки в розглядуваному положенні договорів України, згода на обов'язковість яких надана не ВРУ (а така відсутність не створена з прямим умислом), долається шляхом наведеного тлумачення.

У разі включення Додатків і Технічних інструкцій до нормативно-правових актів України як додатків до таких актів Додатки і Технічні інструкції підлягатимуть юридичній реалізації. У цьому разі положення Додатку 18 і Технічних інструкцій будуть нормами, прийнятими не тільки ІКАО, а й ДАСУ. Тому (незалежно від того, чи міститиметься в нормативно-правових актах України вказівка на те, що Додатки і Технічні інструкції прийняті ще й ІКАО) не був би обов'язковим розгляд питання (а воно вже було розглянуто вище), пов'язаного з тим, що, як зазначалося, згідно з Додатком 18 Технічні інструкції, не будучи Стандартами, набувають характеру таких на підставі Стандарту підпункту 2.2.1 Додатку 18, тоді як у Чиказькій конвенції йдеться лише про Стандарти. Якщо Додатки і Технічні Інструкції будуть офіційно оприлюдненими як складові частини нормативно-правового акта (нормативно-правових актів) України, це дозволить уникнути вирішення питання про юридичну природу Додатків і Технічних інструкцій. Перевага такого варіанту полягає в тому, що спроба вирішити зазначене питання (попри те, що підхід, згідно з яким Додатки і Технічні інструкції є нормативно-правовими актами, видається обґрунтованим) характеризується ризиком виникнення юридичної невизначеності і похідними від нього ризиками у сфері безпеки. Водночас не виключається, що зазначений варіант обтяжений доцільністю узгодити з ІКАО те, що документи ІКАО будуть прийняті ДАСУ. повітряний судно правовий контроль

З огляду на обсяг згаданих документів, які підлягають офіційному оприлюдненню в Україні (йдеться не тільки про Додатки і Технічні інструкції, а й про документи, які є похідними від Додатків, Технічних інструкцій або зокрема від Додатків, Технічних інструкцій), Додатки було би зручно офіційно оприлюднити як один нормативно-правовий акт ДАСУ, а Технічні інструкції - як інший. При цьому використання вказівки на те, що Додатки і Технічні інструкції прийняті ІКАО, правомірне. За умов такого офіційного оприлюднення відповідні нормативно-правові акти України в частині Додатків і Технічних інструкцій не наберуть чинності одночасно з такими актами, оскільки Додатки і Технічні інструкції як такі вже набрали чинності для України.

У контексті згаданого підходу ІКАО до її авторських прав для уникнення конфлікту і посилення рішучості органів державної влади України щодо питання офіційного оприлюднення Додатків і Технічних інструкцій доцільно узгодити згадане включення (кажучи ширше - офіційне оприлюднення) з ІКАО, а за потреби - з ООН (обговорення за участю ООН здатне вийти за вузькі межі і поширитися на технологічні, організаційні і юридичні обмеження щодо великої кількості міжнародних документів, що може як зашкодити переговорам з питань Додатків і Технічних інструкцій, так і допомогти вирішити складність глобально). Ймовірним є спільне узгодження цього питання з ІКАО, а за потреби - з ООН - державами-учасниками Чиказької конвенції або частиною таких держав (формуванню спільної позиції здатна завадити практика притягнення до кримінальної відповідальності в тих чи інших державах, яка не узгоджується з отриманими висновками). Крім того, разом із таким узгодженням доцільно обговорити долю інформації, зазначеної на початку Додатків і Технічних інструкцій, зокрема інформації про те, що зазначені документи опубліковані ІКАО.

Тому, обґрунтовуючи потребу в офіційному оприлюдненні положень зазначених документів, варто спиратись переважно на наведені висновки про шкідливу істотну обмеженість реалізації таких документів у разі, коли їхні положення офіційно не оприлюднені.

У КК України про небезпечні речовини, матеріали йдеться не тільки в ст. 269. Ось інші статті КК України, в яких згадуються такі речовини, матеріали: ст. 260 («вибухові речовини»), ст. 26 («радіоактивні матеріали»), ст. 262 («вибухові речовини», «радіоактивні матеріали»), ст. 263 («вибухові речовини»), ст. 263¹ («вибухові речовини»), ст. 265 («радіоактивні матеріали»), ст. 265¹ («радіоактивні матеріали»), ст. 266 («радіоактивні матеріали»), ст. 267 («вибухові речовини», «радіоактивні матеріали», «легкозаймисті речовини», «їдкі речовини»). Використані в Технічних інструкціях і ряді інших якісних документів (включно із нормативно-правовими актами) поняття «окислюючі речовини», «органічні перекиси» і «корозійні речовини» та використане в КК України поняття «їдкі речовини» схожі за охопленням. При цьому понятійно-термінологічний апарат КК України підлягає приведенню у відповідність до документів, від яких він похідний і яким у цьому зв'язку він має відповідати. У зв'язку з отриманими результатами при тлумаченні положень КК України, в яких використано зазначені поняття, застосовуються викладені висновки щодо юридичного тлумачення положень, передбачених ст. 269 КК України. Таке застосування зумовлене також тим, що в Додатку 18 враховані видані ООН документи «Рекомендації з перевезення небезпечних вантажів, Типові правила» і «Узгоджена на глобальному рівні система класифікації і маркування хімічних речовин/хімічної продукції (УГС)», Правила безпечного перевезення радіоактивних речовин/матеріалів Міжнародного агентства з атомної енергії, а в Технічних інструкціях - також виданий ООН документ «Рекомендації з перевезення небезпечних вантажів: керівництво з випробувань і критеріїв». У Додатку 18 і Технічних інструкціях йдеться про їхню сумісність із правилами, які регулюють перевезення небезпечних вантажів іншими видами транспорту. Те саме відображено в ряді нормативно-правових актів України. Розгляд особливостей зазначеного застосування не належить до завдань цієї публікації.

Розглянута ситуація є прикладом того, як при формалізації фізичних, хімічних характеристик речовин у виді положень фізики, хімії, безпеки життєдіяльності, інженерії і математики, формалізації технічних соціальних норм і подальшої їх юридичної формалізації у виді положень конституційного законодавства, законодавства про права людини, цивільного, авіаційного та інформаційного законодавства, законодавства про інтелектуальну власність, а згодом - кримінального законодавства втрачається потрібна інформація. Щоб у процесі зазначених трансформацій не траплялося таких втрат, результати роботи дослідників не виявлялися змарнованими, не створювалися небезпека і зайва робота для юристів, слід дотримуватися доволі простих лінгвістичних і юридичних положень.

Стаття 269 КК України передбачає незаконне перевезення вибухових і/або легкозаймистих речовин тільки на повітряному судні. Необґрунтованість такого виокремлення (а воно трапляється в кримінальному праві й інших держав) очевидна. Можна додати, що положення, передбачене п. 4.45 Керівництва з питань використання екранопланів, прийнятого Міжнародною морською організацією, свідчить, що бувають екраноплани, які здатні літати вище зони дії «ефекту екрана» («ефекту землі») і в цілому на висоті, яка перевищує 150 м над поверхнею, а ряд космічних апаратів і екранольоти (існують проєкти екранольотів) здатні літати у такий самий спосіб, як повітряні судна. Більше того, розглядати питання вдосконалення криміналізації відповідних діянь доцільно, розпочинаючи зі звернення до такого орієнтовного складу правопорушення, як неправомірне поводження із небезпечними речовинами і/ або виробами, яке призвело до створення реальної загрози завдання реальної шкоди або заподіяння реальної шкоди.

Література

1. Кримінальний кодекс України: Кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III І Верховна Рада України. (дата звернення: 28.1l.2021).

2. Повітряний Кодекс України: Кодекс України від 19 травня 2011 р. № 3393-VI / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

3. Про затвердження Авіаційних правил України «Порядок та умови повітряних перевезень небезпечних вантажів»: наказ Державної авіаційної служби України від 12 листопада 2020 р. № 1802. (дата звернення: 28.11.2021).

4. Про затвердження Авіаційних правил України «Технічні вимоги та адміністративні процедури щодо льотної експлуатації в цивільній авіації»: наказ Державної авіаційної служби України від 5 липня 2018 р. № 682. (дата звернення: 28.11.2021).

5. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

6. Milde M. International Air Law and ICAO. The Hague: Eleven International Publishing, 2008. 449 с.

7. Бордунов В.Д. Международное воздушное право. Москва: Научная книга, 2007. 464 с. (дата звернення: 28.11.2021).

8. ICAO. The Convention on International Civil Aviation. Annexes 1 to 18 / ICAO. (дата звернення: 28.11.2021).

9. Правила, додані до Європейської угоди про міжнародне перевезення небезпечних вантажів внутрішніми водними шляхами (ВОПНВ), від 26 травня 2000 р. (дата звернення: 28.11.2021).

10. Про затвердження Інструкції з організації перевезень вантажів повітряним транспортом: наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 2 листопада 2005 р. № 822. (дата звернення: 28.11.2021).

11. Про внесення змін до наказу Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та Правил перевезення наливних вантажів: наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 25 листопада 2008 р. № 1430. (дата звернення: 28.11.2021).

12. Про затвердження Правил сертифікації екземпляра державного повітряного судна України на перевезення небезпечних вантажів: наказ Міністерства оборони України від 13 жовтня 2014 р. № 729. (дата звернення: 28.11.2021).

13. Про затвердження Авіаційних правил України «Порядок надання, припинення дії, відмови у наданні дозволів на виліт повітряного судна для перевезення товарів військового призначення та подвійного використання: наказ Державної авіаційної служби України від 29 березня 2018 р. № 288. (дата звернення: 28.11.2021).

14. Про затвердження Авіаційних правил України «Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу: наказ Державної авіаційної служби України від 26 листопада 2018 р. № 1239. (дата звернення: 28.11.2021).

15. Про затвердження Авіаційних правил України «Інструкція з організації та здійснення контролю на безпеку в аеропортах України: наказ Державної авіаційної служби України від 15 березня 2019 р. № 322. (дата звернення: 28.11.2021).

16. Про затвердження Авіаційних правил України «Інструкція з організації та здійснення контролю на безпеку в аеропортах України: наказ Державної авіаційної служби України від 15 березня 2019 р. № 322. (дата звернення: 28.11.2021).

17. Про затвердження Правил виконання чартерних рейсів: наказ Міністерства транспорту України від 18 травня 2001 р. № 297. (дата звернення: 28.11.2021).

18. Про затвердження Положення про сертифікацію суб'єктів, що надають агентські послуги з продажу авіаційних перевезень на території України: наказ Міністерства транспорту України від 27 грудня 1999 р. № 629. (дата звернення: 28.11.2021).

19. Про затвердження Положення про акредитацію суб'єктів, які здійснюють попередню перевірку агентств з продажу авіаційних перевезень: наказ Міністерства транспорту України від 26 грудня 2000 р. № 741. (дата звернення: 28.11.2021).

20. Про затвердження Положення про сертифікацію суб'єктів, що надають агентські послуги з продажу авіаційних перевезень на території України: наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 30 грудня 2004 р. № 255. (дата звернення: 28.11.2021).

21. Про затвердження Положення про акредитацію суб'єктів, які здійснюють попередню перевірку агентств з продажу авіаційних перевезень: наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 12 січня 2005 р. № 9. (дата звернення: 28.11.2021).

22. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

23. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 р. № 1906-IV / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

24. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

25. CASE OF THE SUNDAY TIMES v. THE UNITED KINGDOM (Application no. 6538/74). 26 April 1979 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

26. CASE OF MARGARETA AND ROGER ANDERSSON V. SWEDEN. 25 Fabuary 1992 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

27. CASE OF ROTARU v. ROMANIA (Application no. 28341/95). 4 May 2000 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

28. REKVENYI v. HUNGARY (Application no. 25390/94). 20 May 1999 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

29. CASE OF KOKKINAKIS v. GREECE (Application no. 14307/88). 25 May 1993 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

30. CASE OF CANTONI v. FRANCE (Application no. 17862/91). 11 November 1996 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

31. CASE OF BRUMARESCU v. ROMANIA (Application no. 28342/95). 28 October 1999 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

32. CASE OF BARANOWSKI v. POLAND (Application no. 28358/95). 28 March 2000 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

33. CASE OF ^ME AND OTHERS v. BELGIUM (Applications nos. 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 and 33210/96). 22 June 2000. FINAL 18/10/2000 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

34. CASE OF JECIUS v. LITHUANIA (Application no. 34578/97). 31 July 2000 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

35. CASE OF KAWKA v. POLAND (Application no. 25874/94. 9 January 2001) / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

36. AFFAIRE E.K. c. TURQUIE (Requete n° 28496/95). 7 fevrier 2002. DEFINITIF 07/05/2002 / Arret. Cour europeenne des droits de l'homme (application date: 28.11.2021).

37. CASE OF ACHOUR v. FRANCE (Application no. 67335/01). 29 March 2006 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

38. CASE OF MAESTRI v. ITALY (Application no. 39748/98). 17 February 2004 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

39. CASE OF KHUDOYOROV v. RUSSIA (Application no. 6847/02. 8 November 2005). FINAL 12/04/2006 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

40. CASE OF JORGIC v. GERMANY (Application no. 74613/01). 12 July 2007. FINAL 12/10/2007 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

41. CASE OF KAFKARIS v. CYPRUS (Application no. 21906/04). 12 February 2008 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

42. CASE OF C.G. AND OTHERS v. BULGARIA (Application no. 1365/07). 24 April 2008. FINAL 24/07/2008 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

43. Справа «Єлоєв проти України» (Заява № 17283/02): Рішення Європейського суду з прав людини від 6 листопада 2008 р. (дата звернення: 28.11.2021).

44. Справа «Харченко проти України» (Заява № 40107/02): Рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 р. (дата звернення: 28.11.2021).

45. Справа «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11): Рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2013 р. (рішення набуло статусу остаточного 27 травня 2014 р.).

46. Справа «Вєренцов проти України» (Заява № 20372/11): Рішення Європейського суду з прав людини від 11 квітня 2013 р. (рішення набуло статусу остаточного 11 липня 2013 р.). (дата звернення: 28.11.2021).

47. CASE OF DEL RIO PRADA v. SPAIN (Application no. 42750/09). 21 October 2013 / Judgment. European Court of Human Rights. (application date: 28.11.2021).

48. Справа «Новіков проти України» (Заява № 47067/11): Рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2020 р. (дата звернення: 28.11.2021).

49. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-XI / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

50. On the Rule of Law: Report of European Commission for Democracy through Law (Venice Commission), 25-26 March 2011 / European Commission for Democracy through Law. (application date: 28.11.2021).

51. Emergency Planning and Community Right-to-Know Act: United States federal law, 1986 / Legal Information Institute. (application date: 28.11.2021).

52. RULE OF LAW CHECKLIST: Study of European Commission for Democracy through Law (Venice Commission) No. 711/2013, 18 March 2016 / European Commission for Democracy through Law (Venice Commission). (application date: 28.11.2021).

53. 53. Мірило правовладдя: Дослідження Європейської комісії за демократію через право (Венеційської Комісії) № 711/2013, 18 березня 2016 р. / Європейська комісія за демократію через право (Венеційська Комісія). (дата звернення: 28.11.2021).

54. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3477IV / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

55. The Safe Transport of Dangerous Goods by Air: Annex 18 to the Convention on International Civil Aviation, July 2011 / International Civil Aviation Organization Store. (application date: 28.11.2021).

56. The Safe Transport of Dangerous Goods by Air: Annex 18 to the Convention on International Civil Aviation, approved by International Civil Aviation Organization , July 2011 / International Civil Aviation Organization eLibrary. (application date: 28.11.2021).

57. Безопасная перевозка опасных грузов по воздуху: Приложение 18 к Конвенции о международной гражданской авиации, принятое Международной организацией гражданской авиации, июль 2011 г. / Электронная библиотека Международной организации гражданской авиации. (дата обращения: 28.11.2021).

58. Addendums to Technical Instructions for the Safe Transport of Dangerous Good by Air: Addendums approved by International Civil Aviation Organization / International Civil Aviation Organization.

59. 59. Technical Instructions For The Safe Transport of Dangerous Goods by Air (Doc 9284) / International Civil Aviation Organization, The 2021-2022 Edition.

60. 60. Technical Instructions for the Safe Transport of Dangerous Goods By Air 2021-2022 (Doc 9284) / Manual, International Civil Aviation Organization.

61. Internet Archive. URL: https://archive.org/ (application date: 28.11.2021).

62. Association of International Forwarding and Logistics Service Providers («UTIKAD»).

63. Федеральная служба по надзору в сфере транспорта Российской Федерации. (дата обращения: 28.11.2021).

64. Dangerous Goods Regulations (DGR): International Air Transport Association, 2022 / International Air Transport Association. URL: https://www.iata.org/en/publications/dgr/#tab-1 (application date: 28.11.2021).

65. Конвенция о борьбе с незаконными актами, направленными против безопасности гражданской авиации, от 23 вересня 1971 р. / Верховна Рада України. (дата обращения: 28.11.2021).

66. The views of the International Air Transport Association (IATA) on the proposed instruments to address new and emerging threats to civil aviation / International Air Transport Association. (application date: 28.11.2021).

67. Туляков В. А. Уровни уголовно-правового регулирования. Актуальні проблеми держави і права. 2013. Вип. 69. С. 141-147.

68. About LAW.GOV. LAW.GOV Principles and Declaration / LAW.GOV.

69. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький Акт від 24 липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року) від 24 липня 1971 р. / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

70. Цивільний кодекс України: Кодекс України від 16 січня 2003 р.

№ 435-IV / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

71. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

72. Copyright Act: Canada Act, R.S.C., 1985, c. C-42 / Internet Archive. (application date: 28.11.2021).

73. Висновку Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя щодо проекту Закону про авторське право на тексти законодавчих актів (реєстр. № 5689 від 20 січня 2017 року): Висновок Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

74. Про затвердження Положення про Державну авіаційну службу України: постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 520. (дата звернення: 28.11.2021).

75. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 р. № 2709-IV / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

76. Про затвердження Авіаційних правил України «Технічні вимоги та адміністративні процедури щодо льотної експлуатації в цивільній авіації»: наказ Державної авіаційної служби України від 5 липня 2018 р. № 682. (дата звернення: 28.11.2021).

77. COMMISSION REGULATION (EU) No 965/2012 of 5 October 2012 laying down technical requirements and administrative procedures related to air operations pursuant to Regulation (EC) No 216/2008 of the European Parliament and of the Council / COMMISSION. (application date: 28.11.2021).

78. Про затвердження Авіаційних правил України, Частина 21 «Сертифікація повітряних суден, пов'язаних з ними виробів, компонентів та обладнання, а також організацій розробника та виробника» АПУ-21 (Part-21): наказ Державної авіаційної служби України від 26 квітня 2019 р. № 529. (дата звернення: 28.11.2021).

79. Про затвердження Правил сертифікації повітряних суден, пов'язаних з ними виробів, компонентів та обладнання, які належать до військової техніки, а також організацій розробника та виробника (Частина-21В): наказ Міністерства оборони України від 3 листопада

80. Про затвердження Правил сертифікації екземпляра державного повітряного судна України: наказ Міністерства оборони України від 7 лютого 2012 р. № 63. (дата звернення: 28.11.2021).

81. Про затвердження Авіаційних правил України «Технічні вимоги та адміністративні процедури щодо льотної експлуатації в цивільній авіації: наказ Державної авіаційної служби України від 5 липня 2018 р. № 682. (дата звернення: 28.11.2021).

82. Про затвердження Авіаційних правил України, Частина 47 «Правила реєстрації цивільних повітряних суден в Україні»: наказ Державної авіаційної служби України від 5 лютого 2019 р. № 153.

83. Про затвердження Правил реєстрації державних повітряних суден України: наказ Міністерства оборони України від 7 лютого 2012 р. № 63. (дата звернення: 28.11.2021).

84. Про ліцензування видів господарської діяльності: Закон України від 2 березня 2015 р. № 222-VIII / Верховна Рада України. (дата звернення: 28.11.2021).

85. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами: постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 р. № 446.

86. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом: постанова Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 р. № 134. (дата звернення: 28.11.2021).