Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях

Анатомо-фізіологічні механізми безпеки і захисту людини від впливів негативно діючих факторів. Надзвичайні ситуацій мирного та воєнного часів, їх класифікація. Засоби колективного та індивідуального захисту населення. Перша медична допомога потерпілим.

Рубрика Безопасность жизнедеятельности и охрана труда
Вид учебное пособие
Язык украинский
Дата добавления 26.08.2013
Размер файла 1001,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих економічних навчальних закладів

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Панкратов О.М., Міляєв О.К.

Київ 2005

ЗМІСТ

Вступ

І. ЛЮДИНА І СЕРЕДОВИЩЕ ЇЇ ІСНУВАННЯ

1.1 Поняття про біосферу

1.2 Людина і біосфера

1.3 Анатомо-фізіологічні механізми безпеки і захисту людини від впливів негативно діючих факторів

1.4 Природні явища - джерела негативних факторів

1.5 Джерела негативних факторів побутового походження

1.6 Основи фізіології праці

1.7 Мікроклімат та комфортні умови життєдіяльності

ІІ. НЕГАТИВНІ ФАКТОРИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЛЮДИНУ

2.1 Класифікація негативних факторів у системі “людина - середовище її існування ”

2.2 Небезпечні хімічні речовини, що знаходяться у оточуючому середовищі

2.3 Фізично небезпечні фактори - вібрація, шум, інфразвук та ультразвук

2.4 Іонізуючі випромінювання

ІІІ. ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ МИРНОГО І ВОЄННОГО ЧАСІВ

3.1.Надзвичайні ситуацій мирного та воєнного часів, їх класифікація

3.2 Радіаційно-небезпечні об'єкти

3.3 Хімічно небезпечні об'єкти.

3.4 Особливості аварій і катастроф на пожежа та вибухонебезпечних об'єктах

3.5 Основні принципи попередження надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру

3.6 Тероризм і деякі аспекти забезпечення безпеки населення

3.7 Надзвичайні ситуації воєнного часу

ІV. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ ВІД НЕБЕЗПЕЧНИХ ФАКТОРІВ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ МИРНОГО ТА ВОЄННОГО ЧАСІВ

4.1 Засоби колективного захисту населення

4.2 Засоби індивідуального захисту населення

4.3 Засоби медичного захисту

V. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА УРАЖЕНИМ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ

5.1 Принципи надання першої медичної допомоги при травмах і нещасних випадках

5.2 Поняття про рани, класифікація ран та їх ускладнення

5.3 Види кровотечі та їхня характеристика

5.4 Перша медична допомога при пораненнях

5.5 Перша медична допомога при кровотечах

5.6 Перша медична допомога при синдромі тривалого здавлювання і закритих ушкоджень

5.7 Поняття про переломи і травматичний шок

5.8 Перша медична допомога при опіках

5.9 Перша медична допомога при раптовому припиненні серцевої діяльності і задусі

5.10 Перша медична допомога при відмороженнях, сонячному і тепловому ударах, утопленні і укусах отрутними зміями і комахами

VI. ПРАВОВІ ТА НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

6.1 Екологічна безпека

6.2 Витрати на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації

Література

ВСТУП

Безпека життєдіяльності являє собою область наукових знань, що охоплюють теорію і практику захисту людини від небезпечних, шкідливих і уражаючих факторів у всіх сферах людської діяльності, а також збереження її здоров'я і безпеки у середовищі існування. Ця дисципліна вирішує наступні основні завдання:

вивчає методи і способи ідентифікації (розпізнавання і кількісну оцінку) негативних впливів середовища існування;

знайомить студентів із принципами захисту від небезпек та попередження впливу тих чи інших негативних факторів на людину;

розкриває сутність ліквідації негативних наслідків впливу небезпечних, шкідливих і уражаючих факторів;

пропонує шляхи створення нормального, тобто комфортного стану середовища життя і діяльності людини.

Інтегральним показником безпеки життєдіяльності є тривалість життя. На ранніх етапах антропогенезу вона складала приблизно 25…30 років. В той період на людину впливали, в основному, небезпеки природного характеру: геофізичні процеси, кліматичні умови, низький рівень білкового харчування та інші.

Розвиток цивілізації, під якою ми розуміємо прогрес науки, техніки, економіки, індустріалізацію сільського господарства, використання різних видів енергії, створення машин, механізмів, застосування різних видів добрив і засобів боротьби зі шкідниками, значно збільшує кількість шкідливих факторів, що негативно впливають на людину. Важливим елементом у забезпеченні його життєдіяльності стає захист від цих факторів.

Протягом всього існування людська популяція, розвиваючи економіку, створювала і соціально-економічну систему безпеки. Унаслідок цього, незважаючи на збільшення кількості шкідливих впливів, рівень безпеки людини зростав. В даний час середня тривалість життя в найбільш розвинутих країнах складає близько 77 років.

Вторгаючись у природу, закони якої ще далеко не пізнані, створюючи нові технології, люди формують штучне середовище існування - техносферу. Якщо врахувати, що моральний і загальнокультурний розвиток цивілізації відстає від темпів науково-технічного прогресу, стає очевидним збільшення ризику для здоров'я і життя сучасного гомосапіенса. За даними всесвітньої організації охорони здоров'я, наприклад, смертність від нещасних випадків займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань. Від нещасних випадків гинуть молоді, працездатні люди; травматизм є основною причиною смерті людини від 2 до 41 року. Так, у даний час щорічно в Україні у аваріях і катастрофах гинуть десятки й одержують травми сотні тисяч людей. Це зв'язано з підвищенням ризику у всіх областях діяльності і житті людини.

Курс “Безпека життєдіяльності” передбачає процес пізнання складних зв'язків людського організму і середовища існування. Вплив людини на середовище, відповідно до законів фізики, викликає відповідні протидії всіх її компонентів. Організм людини безболісно переносить ті чи інші впливи доти, поки вони не перевищують межі адаптації.

Дисципліна “Безпека життєдіяльності” розглядає безпеку в побутовій сфері, на виробництві, у навколишньому природному середовищі, а також безпеку у надзвичайній ситуації мирного та воєнного часів.

Побутова сфера охоплює суму факторів, що впливають на людину в побуті. Реакцію організму на побутові фактори вивчають такі розділи науки, як комунальна гігієна, гігієна харчування, гігієна дітей і підлітків.

Виробниче середовище - це сукупність факторів, що оточують працівника в процесі трудової діяльності. З ним студенти знайомляться при вивченні курсу “Охорона праці”.

Безпека в природному середовищі - це одна з галузей екології. Екологія досліджує закономірності взаємодії організмів з навколишнім середовищем. Середовище існування нерозривно пов'язане з поняттям “біосфера”.

Термін “біосфера” введений австралійським геологом Зюссом у 1875 році. Біосфера - це природна область поширення життя на Землі, яка включає нижній шар атмосфери, гідросферу, верхній шар літосфери.

„Людина охопила своїм життям, своєю культурою усю верхню оболонку планети, усю біосферу, - писав Вернадський, - біосфера переходить у новий еволюційний стан - ноосферу, переробляється науковою думкою соціального людства... через організовану людську працю”. В епоху ноосфери людина вже може і повинна “мислити і діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, родини, держави, але й у планетарному аспекті”. У навчанні про ноосферу закладений активний оптимізм, віра в розумне регулювання відносин людини і природи.

У червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро була проведена міжнародна зустріч на вищому рівні з проблем планети Земля. Вона була викликана тим, що у глобальному плані навколишнє середовище змінюється в даний час набагато швидше, ніж коли-небудь, і ці зміни несуть реальну загрозу безпеки майбутньому людей. На зустрічі був прийнятий всесвітній план дій - “Порядок денний на XXI століття”, спрямований на досягнення стійкого розвитку, першочерговими задачами якого є:

пошук шляхів, які дозволяють забезпечити економічний ріст і процвітання при одночасному зменшенні витрати енергії, сировини і виробничих відходів;

визначення збалансованих структур споживання для усього світу, що Земля зможе витримати протягом тривалого часу.

Марнотратний стиль життя величезним вантажем лягає на навколишнє середовище. Однією з основних причин постійної деградації навколишнього середовища в усьому світі є структура споживання і виробництва, що не забезпечує стійкості, особливо в промислово розвинутих країнах. У даному випадку стійкий розвиток означає кероване, погоджене з еволюційними законами природи і суспільства, тобто такий розвиток, при якому життєві потреби людей нинішнього покоління задовольняються без позбавлення такої можливості майбутніх поколінь.

Одним з головних понять науки про безпеку життєдіяльності є так звана “аксіома про потенційну небезпеку”.

Аналіз суспільної практичної діяльності дає підставу для твердження про те, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

Потенційна небезпека полягає в схованому, неявному характері прояви небезпек. Наприклад, ми не відчуваємо до визначеного моменту збільшення концентрації СО2 у повітрі. У нормі атмосферне повітря повинне містити не більш 0,05% СО2. Постійно в приміщенні, наприклад, в аудиторії, концентрація СО2 збільшується. Вуглекислий газ не має кольору, запаху і наростання його концентрації проявляється появою утоми, млявості, зниженням працездатності. Але в цілому організм людини, що перебуває систематично в таких умовах, відреагує складними фізіологічними процесами; зміною частоти, глибини і ритму дихання (задухою), збільшенням частоти серцевих скорочень, зміною артеріального тиску. Цей стан (гіпоксія) може викликати зниження уваги, що у визначених областях діяльності може привести до травматизму і навіть до летального наслідку.

Потенційна небезпека як явище - це можливість впливу на людину несприятливих чи несумісних з життям факторів.

По ступені й характеру дії на організм усі фактори умовно поділяють на шкідливі, небезпечні та уражаючі.

До шкідливих відносяться такі фактори, що стають причиною захворювань або зниження працездатності. При цьому мається на увазі симптоми зниження працездатності, які зникають після відпочинку чи перерви в активній діяльності.

Небезпечними називають такі фактори, які приводять у визначених умовах до травматичних ушкоджень або раптових і різких збуджень організму.

Під уражаючими факторами розуміють ті, котрі обов'язково викликають важкі порушення життєдіяльності організму.

Наведений розподіл умовний, тому що шкідливі фактори у визначених умовах можуть стати небезпечними або навіть уражаючими. У загальних випадках до визначених ознак небезпечних і шкідливих факторів відносяться: можливість безпосереднього впливу на організм, утруднення здійснення фізіологічних функцій - дихання, кровообігу, роботи центральної нервової системи, органів травлення, виділення.

В умовах виробництва до появи небезпечних факторів може вести перевищення меж експлуатаційної можливості технічних пристроїв, інженерних споруд і конструкцій, що іноді приводить до аварій з вивільненням нових небезпечних і шкідливих факторів чи речовин, енергії в кількостях і дозах, які представляють безпосередню загрозу здоров'ю і життю персоналу й населенню в цілому.

Аксіома про потенційну небезпеку передбачає кількісну оцінку негативного впливу, що оцінюється ризиком нанесення того чи іншого збитку здоров'ю і життю. Ризик (R) визначається як відношення тих чи інших небажаних наслідків в одиницю часу до можливого числа подій за той же термін - R = F/N , де F і N - кількість небезпечних та усіх можливих подій відповідно.

У світовій практиці знаходить визнання концепція прийнятного ризику, тобто ризику, при якому захисні заходи дозволяють підтримувати досягнутий рівень безпеки. Для звичайних загальних умов прийнятний ризик загибелі людини на протязі року приймається рівним 10-6 (що значить один на мільйон випадків). Ступінь ризику оцінюється у світовій практиці для різних видів діяльності імовірністю смертельних випадків.

Якась частина небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів переважно відноситься до виробничого, а якоюсь мірою й до інших сфер діяльності людини. Вони звичайно мають зовні визначені, просторові області прояви, що називаються небезпечними зонами, які характеризуються збільшенням ризику виникнення нещасного випадку.

Однак навіть якщо людина знаходиться в небезпечній зоні, але правильно організує свою діяльність, дотримує заходи безпеки, стежить за справністю технічних систем, погіршення здоров'я чи нещасний випадок не має місця. Таким чином, нещасний випадок часто є наслідком ігнорування правил особистого поводження, організаційного чи технічного порядку в момент перебування людини в небезпечній зоні.

Умови, при яких створюється можливість виникнення нещасного випадку, називають небезпечною ситуацією. Важливо вміти попередити перехід небезпечної ситуації в нещасний випадок.

У процесі діяльності й життя людина може опинитися в такій небезпечній ситуації, коли фізичні і психологічні навантаження досягають меж, при яких індивідуум втрачає здатність до раціональних вчинків і дій, адекватних сформованій ситуації. Такі ситуації називають екстремальними.

Систематизуючи сказане, безпеку життєдіяльності можна визначити, як такий стан навколишнього середовища, при якому виключена можливість ушкодження організму людини в процесі його різноманітної діяльності.

І. ЛЮДИНА І СЕРЕДОВИЩЕ ЇЇ ІСНУВАННЯ

1.1 Поняття про біосферу

безпека захист людина надзвичайний

В будові земної кулі виділяють зовнішні оболонки - атмосферу й гідросферу, і внутрішні - літосферу (земну кору), мантію та ядро. Земля має геосфери, тобто концентричні оболонки, з яких вона складається. Геосфери відрізняються структурою, фізичними і хімічними властивостями. Крім того виділяють ще географічну оболонку Землі (епігеосферу) - комплексну оболонку землі, яка існує в шарі взаємодії атмосфери, гідросфери, літосфери і біосфери.

Біосфера (грец. "bios" - життя, "spharia" - куля, сфера) - оболонка нашої планети, в якій розвивається життя різноманітних організмів, що населяють воду, повітря, сушу, грунт. Вона охоплює нижню частину атмосфери (аеробіосфера) до висоти 25...30 км (до озонового шару), всю гідросферу (гідробіосфера) тобто річки, моря, океани та ін., верхню частину земної кори (террабіосфера) до глибини 3...5 км і верхні шари літосфери (літобіосфера). По останнім даним, товщина біосфери складає 40...50 км. Біосфера - активна оболонка Землі, у якій сукупна діяльність живих організмів проявляється як геохімічний фактор планетарного масштабу, що служить основою середовиществорювання. Термін і поняття біосфери включає в себе як живі організми ("жива речовина"), так і середовище їх існування.

По своїй структурі біосфера є результатом взаємодії живої і неживої матерії. Найважливішими компонентами біосфери є:

жива речовина (рослини, тварини і мікроорганізми);

біогенна (нежива) речовина (органічні та органікомінеральні продукти, створені живими організмами на протязі геологічної історії - кам`яне вугілля, нафта, торф, та ін.);

косна речовина (горні породи неорганічного походження і вода);

біокосна речовина (продукт синтезу живого і неживого, тобто опадові породи, грунт, мул).

Жива речовина має специфічний хімічний склад. В ній перебільшує водень (10 %), вуглець, кальцій, азот (по 1…10 %), кисень (65…70 %), сірка, калій, хлор (0,1…1 %). Загальна маса живої речовини оцінюється величиною (2,4…3,6)·1012 т. Усі компоненти біосфери знаходяться у тісному взаємозв`язку.

Відмінна і визначальна особливість біосфери складається в її цілісності та наявності життя. Жива речовина Землі являє собою саму потужну силу в біосфері, матеріально та енергетично визначаючи її функції. У результаті безперервної взаємодії (обміну) між компонентами біосфери під впливом живої речовини змінюються як організми, що її населяють так і середовище, в якому вони живуть. Завдяки живій речовині підтримується взаємозв`язок і взаємообумовленість усіх компонентів в біосфері.

В біосфері живі організми та середовище їх життєдіяльності органічно зв`язані і постійно взаємодіють, утворюючи цілісну динамічну систему, яка існує завдяки кругообігу речовин.

Цей багатосторонній і різноманітний зв`язок визначає біосферу як гігантську екологічну систему, в якій людина є, з однієї сторони, біологічною часткою усієї системи, а з іншої ? активним її перетворювачем. Біосфера закінчена, вона має певні визначені геометричні розміри і біологічні можливості. Тому не можна взяти від природи більше, ніж вона може дати.

Наростаюча технічна та енергетична озброєність людства здійснює негативний вплив на збалансованість процесів у біосфері. Тому сьогодні глобальним завданням є визначення і здійснення допустимих меж впливу на біосферу з метою недопущення екологічної катастрофи. Непродумана виробнича діяльність людства не тільки підриває основу стійкості та організованості біосфери, але може привести до тяжких наслідків для самого суспільства.

Кінцева мета людини у відношенні біосфери - управління усіма найважливішими процесами, що проходять в екологічних системах, тобто перетворення біосфери в ноосферу - сферу розуму.

Ноосфера - вища стадія розвитку біосфери, яка характеризується збереженням усіх природних закономірностей, притаманних біосфері, на високому рівні розвитку господарських сил, наукової організації впливу суспільства на природу, максимальними можливостями суспільства задовольнити матеріальні та культурні потреби людства.

В науці про ноосферу Вернадський В.І. виділив думку про те, що геохімічні функції людства характеризуються не його масою, а його виробничою діяльністю. Темп, напрямок, характер використання людством біогеохімічної енергії повинні визначатися не потребами, а Розумом людини. Він писав: "Людство, взяте в цілому, стає потужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою і працею стає питання про перебудову біосфери. Це новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємося і є ноосфера".

Ноосфера - не просто суспільство, існуюче в певному середовищі, і не просто природне середовище, що підпадає під сильний вплив людства, а щось ціле, у якому зливаються розвиваюче суспільство і змінюване природне середовище. Виникає цілком новий об`єкт, в якому переплітаються закони неживої і живої природи, суспільства і мислення. Ноосфера - новий стан біосфери, оснований на універсальному зв`язку природи і суспільства, коли подальша еволюція планети Земля зробиться направленою Розумом.

Перехід біосфери в ноосферу розпочався з появою суспільства, розвитку науки і техніки. Зараз ноосфера знаходиться у стадії становлення.

Завершуючи визначення поняття біосфери, необхідно сказати, що біосфера може існувати без людини. Людина існувати поза біосферою не може. У цілому біосфера представляє собою глобальну екологічну систему ("екосистему"), а її складові частини - локальні екосистеми.

Наявність атмосфери є необхідною умовою життя на Землі. Кисень в атмосферному повітрі потрібен для дихання живих організмів, а вуглекислий газ - для "харчування" рослин. Озон поглинає в стратосфері ультрафіолетові промені, які у випадку проникнення до земної поверхні в значних кількостях здійснювали б негативну дію на живі істоти.

Особливо важливою є також участь атмосфери в кругообігу води на Землі, перенос водяної пари повітряними течіями та його послідовна конденсація і випадання у вигляді опадів.

Атмосфера є непоганим передавачем звуку. Крім того, розсіюючи світло, вона освітлює ділянки земної кулі, куди не попадають прямі сонячні промені. Велика кількість невичерпаної енергії вітру відкриває можливість для розвитку вітроенергетики. Людина користується атмосферою для повітряних сполучень, які мають швидкості, не отримані на суші та воді. Нарешті, верхні шари атмосфери - іоносфера дозволяє нам користуватися далеким радіозв`язком на коротких хвилях.

Атмосфера (грец. "аtmos" - повітря, "spharia" - куля, сфера) - природна зовнішня газова (повітряна) оболонка Землі. Вона простирається від поверхні Землі на висоту 1 500…2 000 км. Різкої верхньої межі вона не має і на значних висотах (біля 20 000 км) переходить у міжпланетне середовище. Її вертикальна протяжність складає біля трьох земних радіусів (середній радіус Землі становить 6 371 км), а загальна маса атмосфери 5,27·1015 т при масі Землі близько 6·1021 т, тобто менше однієї мільйонної частки маси Землі. Біля 99% маси атмосфери зосереджено в шарі, що розташований від земної поверхні до висоти 30…35 км. Вона забезпечує фізіологічні процеси дихання, регулює інтенсивність сонячної радіації, захищає живі організми від ушкоджуючої дії космічних випромінювань, утворює клімат планети, підтримує середню температуру поверхні Землі близько +1 4000С, є джерелом атмосферної вологи, а також середовищем, у яке видаляються залишкові газоподібні продукти життєдіяльності людей та інших живих істот - вуглекислий газ та ін. Нижня її частина - тропосфера (до 8...15 км від поверхні Землі) служить місцем існування аеробіонтів і формування аеробіосфери. Атмосферне повітря в товщі літосфери називають підземною тропосферою.

Через атмосферу проходить фотосинтез, та обмін енергії в біосфері. Склад, температура, переміщення повітряних мас в атмосфері є необхідними умовами існування усіх живих організмів на Землі. На відміну від інших елементів біосфери атмосфера являє собою нерозривну єдність у масштабі усієї Землі.

Для атмосфери характерна стійка саморегуляція якісного стану. Якість атмосфери, як і інших компонентів біосфери - узагальнений показник, який виражає такий її стан, при якому забезпечується постійний обмін речовини та енергії між живими і неживими компонентами природи, що і обумовлює постійне і безперервне відтворення життя на Землі.

Атмосфера складається із суміші різних газів, яку називають повітрям. Основними компонентами цієї суміші є азот (78 %) і кисень (21 %). В невеликих кількостях у склад атмосферного повітря входять аргон, неон, гелій, криптон, водень, озон, ксенон (табл. 1.1).

У складі повітря можна знайти ряд газів, таких як водяна пара, вуглекислий газ, метан, окисли азоту та сірки. Крім того, в повітрі постійно знаходиться велика кількість дуже маленьких рідких і твердих частинок пилу, диму, сажі, кіптяви, солей, води. В 1 см3 повітря міститься десятки, а в промислових центрах сотні тисяч пилинок.

Пил, який містить в собі атмосфера, має різне походження. Найбільша його кількість піднімається вітром з поверхні землі; багато пилу попадає в атмосферу при вулканічних виверженнях, а також при зруйнуванні метеоритів, які падають з міжпланетного простору.

Частки солі попадають в атмосферу головним чином в результаті випаровування дрібних крапель солоної морської води, яка уноситься вітром з поверхні морів та океанів.

Завислі в повітрі тверді та рідкі домішки мають велике значення для протікання різноманітних явищ та процесів, які протікають в атмосфері. Особливо важливу роль грають частинки гігроскопічних речовин (наприклад, частинки солі), які служать ядрами конденсації. З них починається загущення водяної пари та створення крапель води.

Ці гази і частинки можна розглядати як газові домішки атмосферного повітря.

Кількість газових домішок змінюється в залежності від місцевості, пори року, погоди, висоти та інших факторів.

Найбільш важливою змінною складовою частиною атмосфери є водяна пара, кількість якої у поверхні Землі коливається в значних межах: від 0,2...0,3% при низьких температурах над сушею (в полярних районах), до 3...4% при високих температурах над екватором (тропіками). Водяна пара поступає в атмосферу в результаті випаровування води з поверхні водойм і грунту. Основна її маса зосереджена в тропосфері.

Однією з важливих змінних складових частин атмосфери є вуглекислий газ, кількість якого за останні 100 років виросла приблизно на 10%. Він поглинає теплове випромінювання Землі, створюючи тим самим "парниковий ефект".

З віддаленням від поверхні землі атмосфера стає все більш розрядженою і поступово переходить в міжпланетний простір, тому яскраво вираженого зовнішнього кордону атмосфери не існує. Раніше умовним кордоном атмосфери прийнято було вважати ту найбільшу її висоту, на якій спостерігались будь які відомі метеорологічні явища.

Атмосфера в залежності від характеру і причин фізичних процесів, що проходять в ній, може бути поділена на декілька горизонтальних шарів. В основу такого поділу покладені відмінності у складі повітря, характер взаємодії атмосфери із земною поверхнею і розподіл температури повітря з висотою.

По складу повітря атмосфера ділиться на гомосферу ("гомо" - людський) і гетеросферу ("гетеро" - різний). В гомосфері (шар від земної поверхні до висоти приблизно 90...100 км.) у звязку з турбулентним переміщуванням склад сухого повітря, його молекулярна маса практично не змінюється з висотою. В гетеросфері (шар атмосфери вище 90...100 км.), яка складається із молекул азоту N2 і кисню О2, а також атомів О, Не, Н, під дією дифузного розподілення газів і процесу дисоціації молекул склад повітря міняється. Поступово збільшується вміст кисню, відбувається зменшення молекулярної ваги з висотою. При дисоціації гази переходять в атомарний стан. Частина молекул і газів при цьому отримують електричний заряд.

По цьому ж принципу в атмосфері виділяють озоносферу (шар максимальної концентрації озону на висоті 20...25 км.) та іоносферу. Остання включає декілька шарів (D - на висоті біля 60 км., Е - на висоті 90...120 км., F - на висоті біля 180 км.) з підвищеною концентрацією іонів.

Таблиця 1.1.

Приблизний склад атмосфери

Елементи

Вміст в нижніх шарах атмосфери, %

по обсягу

по масі

Азот

Кисень

Аргон

Неон

Гелій

Криптон

Водень

Вуглекислий газ

Водяна пара:

у полярних широтах

у екватора

Озон:

у тропосфері

у стратосфері

Ксенон

Метан

Окcид азоту

Окcид вуглецю

78,084

20,946

0,934

0,0018

0,000524

0,000114

0,00005

0,034

0,2

2,6

0,000001

0,001…0,0001

0,0000087

0,00016

0,000001

0,000008

75,5

23,14

1,28

0,0012

0,00007

0,0003

0,000005

0,0466

-

-

-

-

-

0,00009

0,0000003

0,0000078

По виду взаємодії із земною поверхнею атмосферу ділять на граничний шар (шар тертя) і вільну атмосферу. В граничному шарі, товщина якого становить 1 000...1 500 м, добре виражений вплив поверхні, що підстилає, на добові зміни метеорологічних елементів. У вільній атмосфері тертя немає і вплив земної поверхні майже відсутній.

По характеру розподілу температури повітря по вертикалі атмосфера ділиться на наступні основні і перехідні шари (табл. 1.2).

В залежності від географічної широти, пори року і синоптичних процесів межі цих шарів можуть мати значні відхилення від приведених середніх їх значень.

Тропосфера, нижній, найбільш щільний шар атмосфери, безпосередньо прилягає до земної поверхні. Товщина його в полярних районах 7...10 км., в помірних широтах 10...12 км., і в тропіках 16...18 км. Фізичні якості цього шару в значній мірі залежать від властивостей підстилаючої поверхні. В тропосфері зосереджено 90% всієї кількості водяної пари, що знаходиться в атмосфері.

Таблиця 1.2

Розподіл атмосфери на шари

Основні шари

Середня висота, км.

Перехідні шари

Тропосфера

0…11

Тропопауза

Стратосфера

11…50

Стратопауза

Мезосфера

50…80

Мезопауза

Термосфера

80…800

Термопауза

Екзосфера

Вище 800

Температура в цьому шарі атмосфери падає із зростанням висоти в середньому на 0,6500С через кожні 100 м. В тропосфері спостерігається найбільші зміни метеорологічних елементів, як по горизонталі, так і по вертикалі.

Тропосферу умовно можна поділити на три шари. Нижня тропосфера (шар тертя) простирається до висоти 1,5...2 км. У цьому шарі найбільш різко відчувається тепловий і механічний вплив підстилаючої поверхні Землі. У ньому добре виражена добова хода усіх метеорологічних елементів. У нижній тропосфері створюються тумани та хмари нижнього ярусу. Вітер у шарі тертя збільшується з висотою пропорційно натуральному логарифму висоти і повертається праворуч.

Середня тропосфера розташована на висотах від 2 до 6 км.

Верхня тропосфера у помірних широтах простирається в шарі 6...10 км.

Перехідний, вище тропосфери, шар називається тропопаузою і є потужним затримуючим шаром для процесів, що протікають в тропосфері. Товщина тропопаузи від 0,5 до 2 км. Природа тропопаузи вивчена не повністю. У ній уповільнюється падіння температури. Вона мов захисною плівкою огортає земну кулю, яка відіграє надзвичайно позитивну роль для життя на Землі.

Стратосфера розміщується на висотах 11...50 км над поверхнею Землі. У ній міститься основна маса озону, який затримує згубне ультрафіолетове випромінювання Сонця. Знешкодження озонового шару привело б до підвищення температури на Землі на десятки градусів, знищенню більшості живих організмів і рослин. Активне вивчення космічного простору і господарська діяльність людини уже приводить до змін в озоновому шарі і вимагає великої уваги. Озоновий шар (озоносфера) значно впливає на тепловий режим планети (шар між 20 і 45 км.).

В стратосфері температура на висоті 11...30 км практично не змінюється і по величині близька до температури тропопаузи (-50...-600С). В подальшому вона підвищується до 00С. В стратосфері швидкість вітру складає 6...10 м/с і більше, переважно західного напрямку. Однак літом на висоті більше 25 км відбувається поворот вітру із західного на східний. Тиск в стратосфері надає від 170 до 1...2 мм. рт. ст. У зв`язку із зменшенням щільності повітря з висотою зменшується можливість застосування авіації.

Мезосфера характеризується тим, що на висотах від 50 до 90 км спостерігається спад температури до -70...-800С. Вітровий режим дуже складний і недостатньо вивчений. Тиск в мезосфері незначний і складає соті долі мм. рт. ст., разом з тим політ штучних супутників неможливий. Процентний вміст сухого повітря залишається незмінним.

Термосфера - потужний по товщині шар протяжністю від 90 до 800 км. Для термосфери характерне підвищення температури з висотою, доходячи на верхній межі 10 0000С. Тиск надзвичайно малий. Тут відбуваються полярні сяйва. В цьому шарі найбільша щільність космічних апаратів запущених людиною. Склад повітря змінюється. На висотах до 200 км переважає молекулярний азот, а вище 200 км - кисень, який під дією короткохвильового випромінювання розпадається на атоми і іони. В шарі вище 600 км основним компонентом атмосфери є гелій. Тому термосферу ще називають іоносферою. Термосфера є фізичною межею атмосфери.

Екзосфера - самий верхній шар атмосфери, товщиною від 800 до 20 000 км, де по розрахунковим даним температура повітря коливається в межах від 750 до 2 000...5 0000С. В екзосфері переважає атомарний водень, тиск практично відсутній.

Деякі вчені, що вивчають склад атмосфери, ділять її на два шари: гемосферу і гетеросферу. В гемосфері товщиною до 50 км молекулярна вага та відносний склад постійних компонентів повітря з висотою не змінюється. В гетеросфері присутні, поряд з молекулами, атоми та іони, а процентний склад повітря і його молекулярна вага з висотою змінюється.

Стосовно поділу атмосфери відносно впливу земної поверхні наступне.

Якщо розділити атмосферу по характеру дії на неї земної поверхні, то необхідно виділити граничний шар, висота якого складає 1…2 км, і вільну атмосферу.

У граничному шарі добре виражені добові зміни основних метеорологічних елементів. На характер руху повітря у цьому шарі великий вплив має тертя на земній поверхні. Швидкість вітру у цьому шарі, як правило, росте з висотою, а вектор вітру звертає праворуч. В граничному шарі виділяють, звичайно, приземний шар повітря висотою в декілька десятків метрів. У цьому шарі з висотою відбуваються найбільш різкі зміни температури і вологи повітря, швидкості вітру тощо.

Нерівномірність нагріву Сонцем земної поверхні та ряд інших факторів визначають загальну циркуляцію атмосфери - системи повітряних течій крупного планетарного масштабу, за допомогою яких відбувається міжширотний обмін повітряних мас (пасати, мусони, циклони, антициклони).

Одним з найбільш важливих процесів взаємодії між поверхнею Землі і атмосферою є кругообіг води, де водяна пара конденсується і випадає у вигляді опадів (дощ, сніг, град, роса, туман та ін.).

У спеціальній метеорології частіше усього приходиться стикатися з процесами, що проходять в приземному шарі атмосфери, точніше, у нижній його частині, тому що саме тут реалізуються бойові властивості зброї масового ураження, наслідки зруйнувань радіаційно і хімічно небезпечних обєктів, а також знаходиться переважна кількість цілей ураження цією зброєю. У приземній частині атмосфери діють люди, застосовується техніка, усе це викликає загрозу для осіб і вимагає необхідного захисту.

Гідросфера - це водна оболонка Землі, яка включає океани, моря, ріки, озера, болота, льодовики і снігові покриви материків, підземні води.

Гідросфера покриває 71 % поверхні земної кулі. Загальний обсяг води складає 1 465 млн км3. При цьому морські води становлять - 94 %, води грунтові - 4 %, льодовики -2 %, озера і водоймища - 0,4 %.

У складі гідросфери особливе значення має Світовий океан. На його долю приходиться 70 % усієї поверхні планети Земля, у його водах міститься 96,3 % усіх вод гідросфери. Океан виконує надзвичайно важливі функції для підтримання життя на Землі, у тому числі і для життя людини, а також для погодних процесів. Фітопланктон океану засвоює енергію сонячного випромінювання і створює білки і жири, а атмосферу насичує киснем. Величезні запаси води Світового океану, поглинена сонячна енергія, розчинені речовини і гази роблять його головним регулятором обміну речовин і динамічної рівноваги в природі. Роль гідросфери пояснюється ще і тим, що ніяке біологічне життя не можливо без води. Вода необхідний компонент усіх біологічних процесів, місце існування багатьох необхідних для людини біологічних організмів.

Гідросфера знаходиться у постійній взаємодії з атмосферою, літосферою і біосферою. Вважають, що в гідросфері зародилося Життя на Землі.

Літосфера - це верхня тверда оболонка Землі, що поступово переходить в сфери з меншою твердістю речовини. Вона включає земну кору і верхню мантію Землі. Та її частина, що знаходиться над поверхнею Світового океану, називається землею. Із землею повязано поняття ґрунту, який володіє здатністю давати життя рослинам.

Протяжність літосфери складає 50…200 км, у тому числі товщина земної кори на континентах досягає 50…75 км, а на дні океану - 5…10 км. Верхня частина літосфери (в межах розповсюдження живої матерії) входить у склад біосфери. Літосфера має шарову структуру.

По вислову В.Г. Вільямса, грунт являє собою складну комбінацію мінеральних та органічних речовин в яких ніколи, ні на одну хвилину немає стану спокою, яка наскрізь просякнута життям і живими істотами, яка сама дає життя і в якій стан спокою і нерухомості є станом смерті.

Головну роль в створенні та функціонуванні ґрунту як компоненту біосфери грають мікроорганізми. Ґрунтовий покрив Землі не тільки годує рослини, але й виконує ряд функцій, пов'язаних з природним біогеохімічним кругообігом речовин. До них відносяться: мінералізація останків органічних речовин; акумуляція і розподіл енергії, який проходить через фотосинтез рослин; формування стоку річкової води і хімічного складу суші.

Природне значення ґрунту в тому, що він здійснює зв'язок живої і неживої природи, атмосферного повітря, води і надр. Народногосподарське значення ґрунту заключається в тому, що він є основним засобом виробництва у сільському і лісному господарствах.

В результаті господарської діяльності людини ґрунт забруднюється, висіданнями із атмосфери, забрудненими стічними водами та твердими відходами.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу

1. Біосфера, її коротка характеристика.

2. Межи розповсюдження біосфери на планеті.

3. Компоненти біосфери.

4. Поняття про ноосферу.

5. Місце і роль атмосфери у біосфері.

6. Гідросфера як складова біосфери.

7. Літосфера та її роль у біосфері.

1.2 Людина і біосфера

Особливе місце в біосфері займає людина, розумна діяльність якої в масштабах біосфери сприяє перетворенню останньої в ноосферу. На цьому етапі еволюція біосфери відбувається під визначальним впливом людської свідомості в процесі виробничої діяльності. Ноосфера - це не щось зовнішнє стосовно біосфери, а новий етап у її розвитку, сутність якого полягає в розумному регулюванні відносин людини і природи. Важлива роль у цьому регулюванні приділяється екології.

Екологія - це наука, яка вивчає закономірності взаємодії організмів і середовища їх існування, закони розвитку й здійснення біогеоценозів, як комплексів взаємодіючих живих і неживих компонентів у різних ділянках біосфери. Екологічні закономірності виявляються на рівні особи, популяції особистостей, біоценозу, біогеоценозу. Предметом екології, таким чином, є фізіологія і поводження окремих організмів у природних умовах перебування, народжуваність, смертність, міграції, внутрішньовидові відносини, міжвидові відносини, потоки енергії і кругообіги речовин.

Одним з найважливіших понять екології є середовище існування. Середовище - це сукупність факторів і елементів, що впливають на організм у місці його перебування.

Екологічний фактор - це елемент середовища, що робить прямий вплив на живий організм, хоча б на одній зі стадій індивідуального розвитку. Всі екологічні фактори умовно поділяються на біотичні, абіотичні й антропогенні. Біотичні фактори - це всі можливі впливи, що випробує живий організм із боку оточуючих його живих істот. Абіотичні - це всі елементи неживої природи, що впливають на організм, (температура, світло, вологість, склад повітря, води, ґрунту і т.д.). Антропогенні - це фактори, зв'язані з впливом людини на природне середовище. Відповідно до іншої класифікації розрізняють первинні і вторинні періодичні і неперіодичні фактори. До первинного відносять температуру, зміни положення Землі стосовно Сонця, завдяки яким в еволюції виникла добова, сезонна, річна періодичність багатьох біологічних процесів. Вторинні періодичні фактори є похідними первинних, наприклад, рівень вологості залежить від температури, тому в холодних областях планети повітря містить менше водяної пари; неперіодичні фактори діють на організм чи популяцію раптово, епізодично. До них відносять стихійні сили природи - виверження вулканів, ураган, удар блискавки, повінь і інші.

Будь-яка особистість, популяція, співтовариство випробують на собі дію багатьох факторів, але лише деякі з них є життєво важливими. Такі фактори називаються такими, що лімітують чи обмежують. Відсутність цих факторів або коли їхня концентрація вище чи нижче критичних рівнів унеможливлює освоєння середовища особистостями визначеного виду. Відповідно до цього, для кожного біологічного виду існує оптимум фактора (величина, найбільш сприятлива для розвитку й існування) і границі витривалості. Види, що переживають значні відхилення факторів від оптимальної величини, називаються широко пристосованими чи евритопними. Види, що здатні пережити лише незначні відхилення екологічних факторів від оптимальної величини, називаються вузько пристосованими чи стенотопними. Здатність видів освоювати різні середовища існування характеризується величиною екологічної валентності. Для більшості видів екологічний оптимум обмежений. Збереження належного рівня біологічної активності, незважаючи на коливання інтенсивності екологічних факторів, забезпечується гомеостатичними механізмами на рівні особистості чи популяції.

Як уже вказувалося, екологічні закономірності проглядаються на рівні особистості, популяції особистостей, біоценозу (співтовариства), біогеоценозу.

Біогеоценоз - це історично сформоване динамічне, стійке співтовариство рослин, тварин, мікроорганізмів, що знаходиться в постійній взаємодії і безпосередньому контакті з компонентами атмосфери, гідросфери і літосфери. Біогеоценоз складається з біотичної (біоценоз) частини й абіотичної (екотоп), що зв'язані безупинним обміном речовин і являють собою відкриту систему.

Основною функцією біогеоценозу є забезпечення кругообігу речовин і потоків енергії.

Біотична частина біогеоценозу представлена біоценозом. Будь-який біоценоз являє собою такий, що само підтримується, саморегулюючи сукупність живих організмів, яка складається з визначеного комплексу видів, у котрій здійснюється кругообіг речовин і енергії. Організми в біоценозі утворюють співтовариства, що відрізняються тісною залежністю одне від одного, найчастіше на основі харчових зв'язків, як засобу одержання енергії для життя.

В основі харчових (трофічних) зв'язків лежить наявність двох основних типів харчування.

Аутотрофи витягують необхідні для життя хімічні речовини з навколишнього середовища і за допомогою сонячної енергії перетворюють їх в органічну речовину.

Гетеротрофи розкладають органічна речовина до вуглекислого газу, води, мінеральних солей і повертають їх у навколишнє середовище. Цим забезпечується кругообіг речовин, що виник у процесі еволюції як необхідна умова існування життя. При цьому світлова енергія Сонця трансформується організмами в інші форми енергії - хімічну, механічну, теплову. Визначена частина енергії Сонця розсіюється у виді тепла. Діяльність і взаємини всіх живих істот у природі засновано на односторонньо спрямованому потоці енергії і кругообігу речовин.

Співтовариство живих істот (біоценоз) разом з його фізичним середовищем існування, що складається з набору неорганічних речовин (біотоп) складають екосистему. Біогеоценоз є елементарною природною екосистемою. Сукупність усіх екосистем Землі називається біосферою.

У структурі будь-якого біогеоценозу розрізняють наступні обов'язкові компоненти:

1) абіотичні речовини середовища;

2) аутотрофні організми - продуценти біотичних органічних речовин;

3) гетеротрофні організми - консументи (споживачі) готових органічних речовин першого і наступних порядків (рослиноїдні і м'ясоїдні тварини);

4) детритоядні організми - деструктори, що руйнують органічну речовину до простих мінеральних з'єднань (мікроорганізми).

Важлива роль в економіці біогеоценозу належить ланцюгам харчування, що складають трофічну структуру і по який здійснюється перенос енергії і кругообіг речовин. Первинним джерелом енергії в ланцюзі харчування є сонячне випромінювання, потужність енергії якого складає 4,6*1026Дж/с. Поверхні Землі досягає 1/2 000 000 частина цієї кількості енергії, з яких близько 1…2% асимілюється рослинами, 30…70% поглиненої енергії використовується рослинами для забезпечення власної життєдіяльності і синтезу органічних речовин. Енергія, накопичена в рослинній біомасі, складає чисту первинну продукцію біогеоценозу. Фітобіомаса використовується як джерело енергії і матеріалу для створення біомаси споживання першого порядку і далі по харчовому ланцюзі. Звичайно продуктивність наступного трофічного рівня складає не більш 5…20% попереднього. У цілому, якщо сумарна біомаса всіх організмів, що живуть на суші складає приблизно 3* 1012 т, то на зообіомасу припадає лише 1…3% цієї кількості, а маса живої речовини, що належить людям, складає близько 0,0002% від сумарної маси живої речовини планети. Це зв'язано з тим, що обсяг енергії, необхідний для забезпечення життєдіяльності збільшується з підвищенням рівня морфофункціональній організації. Прогресивне зниження асимільованої енергії в ланцюгах харчування відбивається в структурі екологічних пірамід. Тому, що навіть для найбільш продуктивних співтовариствах у реакціях фотосинтезу використовується всього 1…2% сонячної енергії, а цього не вистачає для того, щоб прокормити зростаюче чисельно людство.

Зворотні співвідношення - відносно мала біомаса і висока первинна продуктивність - властиві агробіоценозам, що є економічно вигідними. Однак без постійного догляду та захисту з боку людини вони швидко змінюються малопродуктивними природними біогеоценозами.

Первинною ареною розвитку живої речовини на Землі була протобосфера, що охоплювала поверхневі шари гідросфери, та частину літосфери.

У ході еволюції поверхня Землі придбала головні риси свого сучасного біогеохімічного вигляду.

Одним з найважливіших результатів дії природних факторів на людину як біологічний вид на всьому протязі історії людства, тобто його еволюції, є екологічна диференціація населення земної кулі, розподіл його на адаптивні типи.

Адаптивний тип являє собою норму біологічної реакції на переважні умови існування, що обумовлює найкращу пристосованість до навколишнього середовища. Розрізняють: адаптивні типи помірного пояса, арктичний, тропічний та гірський адаптивний тип.

Велика частина населення помірного поясу проживає в промислово розвинутих країнах з великою часткою міського населення, виявлення біологічних механізмів адаптації в них ускладнено. Арктичному типу властиво сильний розвиток кістково-м'язового апарата, великі розміри грудної клітки, високий рівень гемоглобіну, великий простір, займаний кістковим мозком, підвищена здатність окисляти жири, стійкі процеси обміну в умовах переохолодження. Мають особливості процеси терморегуляції. У місцевих жителів півночі температура тіла може суттєво знижуватися, але обмін речовин при цьому майже не сповільнюється, щодо стороннього населення, то у його представників температура шкіри не падає, але з'являється сильне тремтіння, тому що підсилюється обмін речовин і збільшується втрата тепла через шкіру.

Тропічний регіон відрізняється екстремальними кількостями тепла і вологи, тому тропічний адаптивний тип людини формувався під впливом жаркого клімату, раціону з низьким вмістом тваринного білка, великої різноманітності екологічних умов від району до району. Тут спостерігається найбільша розмаїтість груп населення в расовому, етнічному й економічному відносинах. Саме тут живуть самі низькорослі і самі високорослі люди. До характерних ознак тропічного типу відносяться подовжена форма тіла, знижена м'язова маса, зменшений обсяг грудної клітки, велика кількість потових залоз, низький обмін речовин і так далі.

У високогір'ї низький атмосферний тиск, холод, одноманітність їжі. У гірського адаптивного типу людей підвищений основний обмін, збільшено кількість еритроцитів, кількість гемоглобіну, розширена грудна клітка.

У будь-якому випадку, у різних зонах земної кулі формувалися людські популяції, генофонди, які відповідають місцевим умовам краще, ніж генофонд виду в цілому. Наявність різних адаптивних типів свідчить про значну екологічну мінливість людини, що послужила причиною всесвітнього поширення людей. Індивідуальні і групові адаптації людини, на відміну від біологічної адаптації рослин і тварин, забезпечують поряд з виживанням і відтворенням потомства, виконання соціальних функцій, найважливішою з який є продуктивна праця. Заходи, що спрямовані на оптимізацію умов життя і трудової діяльності, включають створення сприятливих і безпечних умов праці, створення і благоустрій житла, створення одягу, організацію харчування і водопостачання, раціональний режим праці і відпочинку. Однак не слід забувати про те, що в основі усіх форм адаптації лежать біологічні механізми, це необхідно враховувати при міграції людей в інші кліматичні зони. Відбувається так називана акліматизація людей до нових умов існування. Критерієм акліматизації для тварин і рослин є виживання, для людей - відновлення високого рівня працездатності. При акліматизації відбуваються досить складні фізіологічні процеси - перебудова обміну речовин, процесів терморегуляції, дихання, кровообігу й інших. Наприклад, у акліматизованих на півночі людей на холоді тепловий потік з рук зростає на 40%, тоді як із грудей - на 19%. У зв'язку з цим, завдяки високій температурі, зберігається належна працездатність верхніх кінцівок. На людські популяції усе в більшій ступені впливають соціальні фактори. Результатом їхньої дії є закономірна зміна в історичному розвитку суспільства, господарсько-культурних типів співтовариств людей, що утворюються в подібних природно-ресурсних умовах.

В даний час у промислово розвинутих країнах у зв'язку з науково-технічним прогресом склалися господарсько-культурні типи з високорозвиненим товарним землеробством і тваринництвом.

Лише в обмеженому числі регіонів ще зберігається, наприклад, “прихоплюючий” тип, що віддає перевагу економічній ролі полюванню, рибальству, збиранню (пігмеї-мисливці на території Заїра, племена аета, кубу в лісах Південно-Східної Азії, індіанці в басейні Амазонки).

Суть теорії єдності організму людини і навколишнього середовища відбита у відомому висловленні І.М. Сєченова про те, що “організм людини без зовнішнього середовища, що підтримує його існування, немислимий”.

Антропоекологічні системи являють собою співтовариства людей, що знаходяться в динамічному взаємозв'язку із середовищем, і ці зв'язки використовуються, для задоволення своїх потреб. Антропоекологічні системи розрізняються в залежності від чисельності і характеру організації людських популяцій. Велике значення у визначенні розміру зазначених систем мають природні умови. Найбільш чисельні сучасні людські популяції, близько 80%, живуть на 44% суші в області тропічних лісів, саван, а також у зоні помірного пояса з чагарниковою рослинністю і змішаними лісами. На посушливих землях, у пустелях на 18% суші розміщено 4% населення. У різних умовах існування людина займає різні екологічні ніші. Екологічна ніша - сукупність усіх факторів і ресурсів середовища, у межах якої може існувати вид у природі. Антропоекологічні системи відрізняються від природних екосистем наявністю в їх складі людських співтовариств, яким належить домінуюча роль у розвитку всієї системи. Людина в середовищі існування є об'єктом дії екологічних факторів і сама є важливим екологічним фактором. Відмітна риса людини, як екологічного фактора, полягає в усвідомленості, цілеспрямованості і масированості впливу на природу. Енергозабезпеченість, технічна озброєність людей створює передумови для заселення будь-яких екологічних ніш. Людство - єдиний вид, який має всесвітнє поширення, що перетворює його в екологічний фактор із глобальним впливом.

Завдяки впливу на головні компоненти біосфери, наслідки діяльності людства досягають самих віддалених зон планети. Наприклад, ДДТ (у народі дуст) був виявлений у печінці тюленів і дельфінів, виловлених в Антарктиді, де жоден інсектицид ніколи не застосовувався. Це, зв'язано зі здатністю живих організмів до біоакумуляції, тобто нагромадження в тканинах речовин, що надходять із навколишнього середовища. Різні організми мають визначений коефіцієнт біоакумуляції. Коефіцієнт біоакумуляції - це відношення концентрації речовини в організмі до концентрації його в навколишнім середовищі. Він складає величину, що дорівнює: для рослин - 0,1; для комах - 0,3; для хробаків - 70; гризунів - до 100; креветок - 1 000; устриць - 10 000; риб - 100 000, Так, наприклад, в озерах США встановлена наявність ДДТ у зоопланктоні в кількості 5 мг/кг, у дрібних рибах - до 10 мг/кг, у великих рибах - до 200 мг/кг. В організмі птахів, що харчуються рибою, кількість ДДТ склало 2 500 мг/кг, що приводило до їхньої загибелі.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Біогеоценоз - його характеристика і компоненти.

2. Адаптивні типи людини.

3. “Прихоплюючий” тип людей.

...

Подобные документы

  • Призначення та завдання безпеки життєдіяльності, характеристики стихійних лих та надзвичайних ситуацій: пожеж, епідемій, землетрусів, затоплень, аварій техногенного походження. Основні засоби захисту населення від стихійних лих та аварій на підприємствах.

    лекция [22,2 K], добавлен 25.01.2009

  • Поняття та визначення безпеки життєдіяльності. Характеристика аналізаторів людини та вплив їх на предметну діяльність. Номенклатура небезпек для спеціальності інженер. Поняття ризику, прийнятого ризику. Класифікація надзвичайних ситуацій.

    контрольная работа [60,0 K], добавлен 01.12.2006

  • Ризик виникнення надзвичайних ситуацій. Відомості про надзвичайні ситуації. Надзвичайні ситуації техногенного, природного та соціально-політичного характеру. Організація життєдіяльності в екстремальних умовах. Система захисту населення і економіки.

    реферат [27,3 K], добавлен 06.05.2009

  • Теоретичні основи безпеки життєдіяльності та ризик як оцінка небезпеки. Фізіологічні особливості організму та значення нервової системи життєдіяльності людини. Запобігання надзвичайних ситуацій та надання першої долікарської допомоги потерпілому.

    лекция [4,7 M], добавлен 17.11.2010

  • Основні завдання у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Критерії класифікації, особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру, які визначаються окремим законом.

    презентация [224,2 K], добавлен 28.12.2010

  • Заходи щодо захисту населення при погрозі сходу лавин, селів, зсувів. Поділ лавин на категорії відповідно до характеру руху. Небезпечні ситуації техногенного характеру. Способи захисту людей, харчування, води від радіоактивного зараження. Клас небезпеки.

    лекция [24,8 K], добавлен 25.01.2009

  • Право людини на захист свого життя і здоров'я від наслідків катастроф, пожеж та стихійного лиха. Заходи щодо охорони та життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях, забезпечення мінімуму життєвих потреб людей. Класифікація надзвичайних ситуацій.

    презентация [369,2 K], добавлен 20.12.2013

  • Забезпечення моніторингу та визначення рівня небезпеки надзвичайних ситуацій. Характер дії руйнівних факторів НС на людину і навколишнє середовище. Правила укриття в захисних спорудах, евакуаційних заходів, медичного та інженерного захисту населення у НС.

    реферат [224,0 K], добавлен 02.12.2010

  • Психологія безпеки як ланка в структурі заходів по забезпеченню безпеки життєдіяльності людини. Зміни психогенного стану людини. Алкоголізм як загроза для безпеки життєдіяльності. Здійснення життєдіяльності людини в системах "людина – середовище".

    реферат [32,2 K], добавлен 09.05.2011

  • Психічні властивості особистості. Здоров'я і механізми його підтримки. Вплив соціального середовища на людину. Гессенське психосоматичне опитування. Ергономічна оцінка робочого місця. Біоритми людини, професійний відбір. Перша долікарська допомога.

    методичка [367,7 K], добавлен 17.06.2009

  • Сутність раціональних умов життєдіяльності людини. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі. Управління та контроль безпеки населення України. Атестація робочих місць за шкідливими виробничими чинниками. Надання першої долікарської допомоги.

    реферат [110,6 K], добавлен 25.10.2011

  • Безпека життєдіяльності суспільства в сучасних умовах. Формування в людини свідоме, відповідне відношення до питань особистої безпеки. Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення. Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння.

    контрольная работа [40,6 K], добавлен 16.07.2009

  • Засоби захисту, які за характером призначення поділяються на дві категорії: засоби колективного і індивідуального захисту. Огороджувальні пристрої, їх види. Призначення сигналізаційного обладнання. Видача працівникам спеціального одягу та взуття.

    презентация [269,4 K], добавлен 13.04.2015

  • Статистика соціальних надзвичайних ситуацій, причини їх виникнення та наслідки, нинішня ситуація в Україні. Війни, революції, міжнаціональні конфлікти в історії людства. Заходи щодо захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру.

    реферат [40,8 K], добавлен 19.02.2011

  • В умовах виробництва неможливо повністю уникнути шкідливої дії різних факторів на працюючих. Необхідність застосування засобів індивідуального захисту. Розподіл за призначенням засобів індивідуального захисту. Спецодяг як засіб індивідуального захисту.

    реферат [25,6 K], добавлен 24.03.2009

  • Організація і проведення рятувальних робіт. Основнi проблеми ліквідації наслідків землетрусів та iнших надзвичайних ситуацiй. Усунення аварій на електромережах. Рятувальні роботи при радіаційному i хімічному зараженні. Режими, види захисту для населення.

    реферат [28,4 K], добавлен 13.10.2010

  • Клініка, перша медична допомога, організація рятувальних робіт в осередку хімічного ураження. Хіміко-фізичні властивості, клінічні ознаки, перша медична допомога при ураженнях хлором, аміаком, оксидом вуглецю, сірководнем і ін. Заходи особистої безпеки.

    методичка [38,2 K], добавлен 08.09.2008

  • Ризик як оцінка небезпеки. Здоров'я людини як основна передумова її безпеки. Розрахунок фільтровентиляційного обладнання та протирадіаційного захисту сховища. Розрахунок й аналіз основних параметрів при землетрусі, визначення оцінки пожежної обстановки.

    методичка [224,5 K], добавлен 17.11.2010

  • Причини закритих ушкоджень: удари, травми, надзвичайні стани і стихійні лиха. Клінічні ознаки забоїв, вивихів, розтягнень, переломів та стискань. Закриті ушкодження органів черевної порожнини. Забій грудної клітки та перша медична допомога при ньому.

    реферат [20,3 K], добавлен 05.10.2013

  • Вивчення класифікації та основних видів засобів індивідуального захисту для виконання певних сільськогосподарських робіт. Ізолювальні костюми, засоби захисту органів дихання, ніг, рук, голови, очей, обличчя, органів слуху. Захист від падіння з висоти.

    методичка [42,7 K], добавлен 04.04.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.