Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях

Ми розглянули вплив великих доз опромінювання на організм живої істоти. Разом з тим проблема хронічного впливу малих доз привертає серйозну увагу в наслідок ядерної катастрофи у Чорнобилі. Але, що ж вважати малою дозою при хронічних впливах? Очевидно, за малі треба прийняти дози, порівнянні з природним тлом та перевищують його лише на один-два порядки, тобто в десятки, сотню разів.

Вивчення дії малих доз у таких межах наштовхується на дуже великі труднощі. Насамперед тому, що нелегко знайти такий показник, який був би специфічний для дії іонізуючого випромінювання. У практичному житті організм людини протистоїть багатьом хвороботворним факторам. Мільйони людей дихають не ідеально чистим і здоровим повітрям альпійських лугів і соснових лісів, а в більшій чи меншій мері задимленим повітрям великих міст. Ми п'ємо воду, за своїми якостями далеку від джерельній, мільйони людей курять, вживають алкоголь і протягом багатьох років отруюються нікотином й харчовими спиртами. Чи можна на такім тлі виділити якусь дію малих доз іонізуючого випромінювання? Американці й англійці провели порівняльне анкетне обстеження лікарів-рентгенологів і лікарів інших спеціальностей. Їх цікавила середня тривалість життя, захворюваність у тій і іншій групі лікарів, число дітей у родині, кількість з них мертвонароджених, з уродженими дефектами і т.д. Однак статистична обробка зібраного матеріалу не дозволила зробити цілком достовірних висновків.

Справа ще ускладнюється тим, що залишається поки остаточно не встановленим, які прояви дії випромінювань можуть виникнути при будь-який малій, додатковій до природного опромінення дозі і які ураження розвиваються тільки по досягненні визначеного рівня дози (гранична дія). Коли мова йде про вплив доз, що перевищують природне тло на один-два порядки, то деяких змін можна чекати лише при тривалому опроміненні такими дозами. Самі по собі ці зміни будуть такого роду, що для їхнього розвитку потрібний тривалий час. Сюди відносяться, наприклад, такі показники можливої прояви дії малих доз, як виникнення лейкемій, пухлин чи генетичної дії випромінювання.

При проведенні тривалого хронічного досліду на рівні клітини і з тваринами їх розміщають на різній відстані від джерела (60Со чи 137Сs). Як рослини на гамма-полях, так і тварини в цих умовах опромінюються в залежності від відстані до джерела гамма-променями різної інтенсивності.

Вчені намагаються виявити, чим тварини, що хронічно опромінюються, відрізняються від контрольних, котрі в усьому подібні піддослідним, одержують однакове харчування, але піддаються тільки природному опроміненню. Критерії дії хронічного опромінювання - тривалість життя, частота захворювань, зміни в крові і виникнення пухлин, плідність, якість потомства і т. д.

Враховувалося скорочення тривалості життя, не викликане якими-небудь захворюваннями, а відповідно природному старінню. Укорочення життя було явним при щотижневих дозах вище 10 рад, тобто приблизно в 6 000…10 000 разів вище природного тла. Це вже малою дозою не можна назвати. У цих дослідах зненацька було виявлено, що при потужності дози менше 1 рад у тиждень тривалість життя тварин, що хронічно опромінюються, була навіть вища, ніж у контрольних. Це дуже зацікавило вчених, і в літературі з'явилися й інші зведення про подібний ефект, але їх ще не вистачає для того, щоб визнати вірогідність цього явища. Однак ефект не знайшов підтвердження в процесі проведених у США досліджень де опромінювали новонароджених пацюків на четвертий день життя однократними дозами 5, 25 і 125 Р. Тривалість життя у пацюків-самців при всіх цих трьох дозах опромінення залишалася такою, як і у контрольних; пацюки-самки після опромінення дозою 125 Р жили трохи менше, ніж контрольні.

Дані про скорочення тривалості життя гризунів, про їхнє передчасне старіння при дозах, що перевищують 10 рад у тиждень, не можна безпосередньо перенести на людину. Цінність цих даних у тім, що вони орієнтують нас у можливих наслідках хронічного опромінення; але яких - це повинні показати подальші дослідження.

Автори, що займалися вивченням закономірностей з цього питання, висловлювали припущення, що доза 1 Р скорочує тривалість життя людини на одну добу, інші вважали - на 15 діб. Песимістично настроєні дослідники називали і більші терміни. Але у всіх авторів немає ще досить серйозних підстав для подібного роду розрахунків.

У зв'язку з забрудненням земної поверхні радіоактивними опадами стало актуальним питання про дію малих доз опромінювання радіоактивними речовинами, що потрапили у нутро організму. На відміну від загального зовнішнього опромінення тут на перший план виступає нерівномірне опромінення клітин організму бета- і альфа-частинками. Таке положення призводить не стільки до якісної різниці реакції організму на такого роду хронічну дію випромінювання, скільки до особливостей у локалізації можливих ушкоджень організму в наслідок концентрації відповідних радіоактивних хімічних елементів у так називаних критичних органах (рис. 2.3).

Якщо дія малих доз опромінювання залишається схованою і воно частково чи цілком нейтралізується силами організму, то дія великих доз виявляється бурхливо. У цьому випадку як показник теж можна обрати виживаність і тривалість життя людей після однократного загального опромінення. Детальні дослідження дії випромінювання різними дозами проведені на мишах, пацюках, собаках і мавпах. На спеціальних апаратах, де можна було досягти великої потужності випромінювання, мишей опромінювали дозою понад 100 тис. Р. Миші при цьому гинули прямо “під променем”. Причиною смерті було руйнування найважливіших для життя хімічних речовин. У цьому випадку смерть назвали “молекулярною”. При дозах від 30 000 до 100 000 Р миші живуть кілька годин після опромінення, при цьому тим менше, чим більша доза (наприклад, при дозі 64 000 Р - 6 годин). Смерть тут настає при явних ознаках поразки центральної нервової системи (судороги). Такі симптоми виявляються і при опроміненні тільки голови. У діапазоні доз від 1 000 до 16 000 Р тварини залишаються живими 3,5 доби. Поразки тут захоплюють ряд систем і органів, однак до смерті ведуть у всьому цьому діапазоні доз наслідки ураження шлунково-кишкового тракту. При дозах нижче 1 000 Р тривалість життя збільшується зі зниженням доз. Піки смертності приходяться па 3…6, 6…9 і 9…30 дні після опромінення. У період з 6-го по 30-й день смерть обумовлена поразкою кровотворних органів і інфекційних ускладнень. При дозах нижче 100 Р променеве ураження виявляється слабко і миші залишаються живими в контрольний термін.

У людини все різноманіття проявів променевого ураження спостерігається при дозах порядку 400…1 000 Р; тобто при дозах, що не приводять до летального наслідку у перші дні після опромінення.

Найбільш ретельно вивчені випадки гострої променевої хвороби у людей, що постраждали при аваріях. Описано таких випадків не мало. Завжди при цьому відома з більшою чи меншою точністю доза опромінення потерпілих.



Рис. 2.3. Органи людини, де накопичуються радіоактивні речовини

Типовими для променевої хвороби були зміни в крові. Картина крові до опромінення у всіх була нормальною. У перший день після опромінювання число білих кров'яних тілець (лейкоцитів) підвищувалося з 5 000…7 000 до

10 000…11 000 у 1 мм3 крові; протягом латентного періоду число кров'яних клітин поступово зменшувалося. Повільніше всього знижувалося число червоних кров'яних тілець (еритроцитів), більше всього - число лімфоцитів. Кількість лімфоцитів зменшувалося до мінімуму в перші п'ять діб, надалі воно коливалося біля досягнутого низького рівня. Зменшувався також вміст кров'яних пластинок і молодих форм еритроцитів. У найбільш важко уражених в період розпалу хвороби склад крові вказував на майже повне руйнування кісткового мозку. Число лейкоцитів у них падало до 50 у I мм3. Розвивалося недокрів'я. Часті були кровотечі з носа, ясен, з'являлися очагові крововиливи у ногах. Люди, що отримали великі дози страждали кровотечіями в кишечнику і легенях. Блювота і відхаркування кров'ю у них поступово зростали. У всіх потерпілих наприкінці критичного періоду підсилювалися розлади діяльності шлунково-кишкового тракту: розвивався запальний процес у роті і гортані, з'являлася біль у животі, порушувалася перистальтика кишечнику. Незважаючи на усі вжиті заходи, ураження внутрішніх органів зростало: виникала непрохідність кишечнику, жовтяниця, нирки перестали виділяти сечу і на 30…32 день люди вмирали. При анатомічних дослідженнях у них знайшли крововилив по всьому кишечнику, у легенях, невеликі крововиливи в нирках і сечовому міхурі, сильне ураження гонадів.

Дослідження сперми чоловіків на другому тижні свідчили про зменшення числа сперматозоїдів, їх морфологічні і функціональні зміни. Наступні аналізи у 20% чоловік сперматозоїдів узагалі не знаходили, а у інших їх було дуже мало. Французький лікар Жамме систематизував ознаки хвороби. Вони типові для кожної форми гострої променевої хвороби.

Через явну погрозу смертельного результату хворих був випробуваний розроблений раніше в експерименті метод лікування шляхом переливання кісткового мозку. Метод виявився в даному випадку високоефективним, але не всі уражені були врятовані від смерті. Наступні спостереження за ураженими показали, що стан здоров'я був у них задовільним, однак сліди перенесеної хвороби залишалися: стомлюваність, біль під ложечкою, не зовсім задовільне травлення й ін.

На завершення слід зауважити: ступінь ураження людини іонізуючими промінями залежить від енергії, що передається організмові, визначається великою кількістю чинників і носить імовірний характер. Наслідки променевої хвороби у будь якому випадку негативні, тому необхідно передбачати небезпеку іонізуючого ураження та застосовувати заходи захисту від неї.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Поняття про іонізуючі випромінювання.

2. Рентгенівські промені: джерела, характер негативної дії на організм людини.

3. Гамма - кванти: джерела, механізм негативної дії на біологічну тканину.

4. Бета - частинки: джерела, механізм негативної дії на організм людини.

5. Дія на організм людини альфа - випромінювання.

6. Ефект іонізації біологічної тканини.

7. Поняття про дози іонізуючого випромінювання, Одиниці виміру доз.

8. Відносна біологічна активність іонізуючих випромінювань, еквівалентна доза.

9. Хімічна дія іонізуючого випромінювання.

10. Радіовідчутність живих організмів.

ІІІ. ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ МИРНОГО ТА ВОЄННОГО ЧАСІВ

3.1 Надзвичайні ситуацій мирного та воєнного часів, їх класифікація

Надзвичайна ситуація (НС) - це порушення нормальних умов життєдіяльності людей на визначеній території, викликане аварією, катастрофою, стихійним чи екологічним лихом, а також масовим інфекційним захворюванням, що можуть приводити до людських та матеріальних втрат.

Згідно сучасним уявленням, надзвичайні події з загибеллю чи несмертельною поразкою 10 потерпілих і більше, які вимагають невідкладної медичної допомоги, прийнято називати катастрофами.

Надзвичайні ситуації можуть класифікуватися за наступними ознаками:

ступені раптовості: раптові (не прогнозовані) і очікувані (прогнозовані). Легше прогнозувати соціальну, політичну, економічну ситуації; складніше - стихійне лихо; своєчасне прогнозування НС і правильні дії дозволяють уникнути значних матеріальних втрат а в окремих випадках запобігти загибелі людей;

швидкості поширення: НС можуть носити вибуховий, стрімкий, помірний та плавний характер. До стрімких найчастіше відносяться більшість військових конфліктів, техногенних аварій, стихійні лиха. Відносно плавно розвиваються ситуації екологічного характеру;

масштабу поширення: за масштабом НС можна поділити на об'єктові, місцеві, регіональні, державні і глобальні. До об'єктових і місцевих відносяться ситуації, які не виходять за межі одного функціонального підрозділу, виробництва, населеного пункту. Регіональні, державні та глобальні НС охоплюють цілі регіони, держави або кілька держав;

тривалості дії: за тривалістю дії НС можуть носити короткочасний, або мати затяжний характер. Усі НС, у результаті яких відбувається забруднення навколишнього середовища, відносяться до затяжних;

за характером НС можуть бути навмисними і ненавмисними. До навмисних варто віднести більшість національних, соціальних і військових конфліктів, а також терористичні акти. Стихійні лиха по характеру свого походження є ненавмисними. До цієї групи відносяться також більшість техногенних аварій і катастроф.

До надзвичайних ситуацій природного походження відносяться метеорологічні, тектонічні, телуричні, топологічні і космічні явища.

Метеорологічні небезпечні явища: аерометеорологічні: бурі, урагани, шторми, смерчі, шквали, торнадо, циклони; агрометеорологічні: великий град, злива, снігопад, сильний туман, сильні морози, надзвичайна спека, посуха; природні пожежі: лісові, торф'яні пожежі, пожежі хлібних масивів, підземні пожежі пальних копалин.

Тектонічні і телуричні небезпечні явища: землетруси; виверження вулканів.

Топологічні небезпечні явища:

гідрологічні: повені, паводки, вітрові нагони, підтоплення;

агрологічні: зсуви, селі, обвали, лавини, осипі, цунамі, провал земної поверхні.

Космічні небезпечні явища: падіння метеоритів, залишків комет і штучних космічних апаратів; інші космічні катастрофи.

Надзвичайні ситуація антропогенного походження.

Транспортні: автомобільні, залізничні, авіаційні, водяні, трубопровідні.

Виробничі небезпечні явища:

з вивільненням механічної енергії: ушкодження чи руйнування механізмів, агрегатів, комунікацій, обвалення конструкції споруд;

гідродинамічні (вибухи гребель з утворенням хвиль прориву і катастрофічного затоплення); прориви гребель з утворенням проривного паводка; прориви гребель, що призвели до змиву родючого шару ґрунтів чи відкладення наносів на великих територіях;

з вивільненням термічної енергії: пожежі (вибухи) у будинках на технологічному устаткуванні; пожежі (вибухи) на об'єктах видобутку, переробки, збереження легкозаймистих пальних, вибухових речовин; пожежі (вибухи) на транспорті, у будинках житлового, соціально-побутового і культурного призначення; виявлення боєприпасів, що не розірвалися; утрата легкозаймистих пальних та вибухових речовин;

з вивільненням радіоактивності: аварії на АЕС, АЕУ виробничого і дослідницького призначення з викидом (погрозою викиду) радіоактивних речовин (РР) у навколишнє середовище; аварії з викидом (погрозою викиду) РР на підприємствах ядерного паливного циклу (ЯПЦ); аварії на транспортних і космічних засобах, що містять ядерні матеріали;

з вивільненням небезпечних хімічних речовин при їх виробництві чи переробці або збереженні (похованні); аварії на транспорті з викидом (погрозою викиду) СДОР; утворення і поширення СДОР у процесі протікання хімічних реакцій;

витік бактеріологічних агентів: порушення правил експлуатації об'єктів водопостачання і каналізації; порушення технології в роботі підприємств харчової промисловості; порушення режиму роботи установ санітарно-епідеміологічного (мікробіологічного) профілю;

Специфічні небезпечні явища:

інфекційна захворюваність: одиничні випадки екзотичних і особливо небезпечних інфекційних захворювань; групові випадки особливо небезпечних інфекцій; епідемія; пандемія; захворюваність тварин (ендоотія, епізоотія, пандроотія); хвороби рослин: прогресуюча епіфітотія; панфітотія; масове поширення шкідників рослин.

Соціально небезпечні явища:

війни ( війни відносять до спеціальних і соціально небезпечних явищ);

військові конфлікти;

тероризм, суспільні безладдя;

алкоголізм, наркоманія, токсикоманія та інші.

Серед природних катастроф найбільш частими (90%) є чотири види: повені (вони становлять 40% від загальної кількості надзвичайних ситуацій природного походження), тайфуни (на них припадає 20% катаклізмів), землетруси і посухи (їхня частка ? по 15%).

Якщо врахувати приведену вище класифікацію, то для кожної надзвичайної ситуації можна надати якісну і кількісну характеристику. При цьому катастрофами (з урахуванням вимог ВІЗ) вважаються події з числом загиблих не менше 10 осіб.

За даними табл. 3.1, співвідношення природних і техногенних катастроф приблизно 1/4. Серед природних катастроф, як і у вітчизняних авторів, на першому місці повені (8,15%), далі землетруси (7,22%) та урагани (5,20%). Що стосується катастроф техногенного походження, то тут переважають події на авіаційному, автомобільному, залізничному, морському і річковому транспортах (65,7%).

За ступенем тяжкості згідно загальноприйнятій концепції катастрофи класифікуються на:

малі, з числом загиблим і поранених 25…100 осіб, з кількістю таких, що потребують госпіталізації від 10 до 50 людей;

середні, з числом загиблих 101…1 000 осіб, з наданням кваліфікаційної допомоги 51…250 ураженим;

великі, з числом загиблих більше 1 000 і таких що потребують госпіталізації більше 250 людей.

З цього погляду інтерес представляють статистичні дані про найбільші природні й антропогенні катастрофи XX століття, представлені в табл. 3.2, 3.3.

При прогнозуванні втрат у природних катастрофах приведені дані можуть бути використаними як вихідні, але з обов'язковими виправленнями, що враховують вид надзвичайної ситуації (НС), її масштаби, місце події, пору року, часу доби і інші чинники. Особливість НС природного характеру саме і полягає в тому, що вони здебільшого дуже важко передбачувані, тому прогнозовані за даними статистики втрати завжди необхідно оперативно уточнювати.

Таблиця 3.1

Статистичні дані про частоту катастроф, %

Тип катастроф	США	Інший світ	Усього
Природні катастрофи (статистика за 1948…1997 р.)
Повені	1,12	7,03	8,15
Урагани	0,70	4,50	5,20
Землетрусу	0,10	4,12	7,22
Торнадо	1,98	-	-
Метеорити	0,0001	-	-
Техногенні катастрофи (статистика за 1989…1998 р.)
Авіація	5,05	18,25	23,30
Автомобільний транспорт	1,20	16,80	18,00
Судноплавство	1,95	13,10	15,05
Пожежі і вибухи	3,60	9,45	13,05
Залізничний транспорт	0,35	9,0	9,35
Шахти	0,75	5,30	6,05
Греблі	0,14	0,45	0,59
Сховища газу	0,0015	-	-
АЕС	0,00003	-	-

Значний інтерес представляють статистичні дані про можливість виникнення і ймовірні прогнози НС, що найбільш часто зустрічаються на території нашої країни.

Найбільш непередбаченими, раптовими, такими, що супроводжуються величезним числом жертв і руйнувань, є землетруси. Дотепер неможливо з упевненістю пророчити місце і точний час цього явища природи. Об'єктивними ознаками лиха, що наближається, є незвичайне поводження тварин, птахів; світіння вершин гір і дерев, зміни рівня води в колодязях. Ці ознаки з'являються за кілька годин, а іноді і за добу до землетрусу.

Таблиця 3.2

Число надзвичайних ситуацій в останнє десятиріччя минулого віку

Рік	Число надзвичайних ситуацій	Постраждало, тис. людей	Загинуло, людей
	усього	техногенного характеру	природного характеру
1991	334	209	125	25	236
1992	1 015	769	246	68	947
1993	1 027	905	122	18	1 320
1994	1 322	1 097	225	51	2 672
1995	1 369	1 088	281	57	4 679
1996	1 349	1 034	315	20	2 120
1997	1 665	1 174	360	83	1 735

Таблиця 3.3

Найбільші природні катастрофи XX століття

Вид катастрофи	Число жертв, осіб	Місце і дата катастрофи
Виверження вулкана	30 000	о. Мартиника, 1902 р.
Зсув	3 000	Італія, 1962р.
Повінь	800 000	о-ви Бенгальської затоки, 1970 р.
Тайфуни	207 000	Пакистан, 1970 р.
Землетрус	650 000	Китай, 1976р.
Сель	29 000	Колумбія, 1985р.
Град	346	Індія, 1988 р.

Таблиця 3.4

Характеристика жертв при техногенних катастрофах

Катастрофи	Середнє число	Співвідношення числа загиблих і поранених
Авіаційні	10…100	10:1
Автомобільні	до 10	1:5
На морському транспорті	10…100	-
Залізничні	10…100	1:10
Вибухи на великих ідприємствах	10…100	1:10
Пожежі в будинках	10…100	1:10, 1:20
Аварія з викидом СДОР	10…100	1:50
Вибухи в шахтах	до 10	1:5

За даними літературних джерел тільки один раз, у 1963 році у Китаї вдалося завчасно сповістити людей про можливий землетрус. Як слідство цього, загинуло всього 1 300 людей, а по масштабах зруйнувань могли загинути десятки тисяч. Землетрусам піддається 1/10 частина усієї поверхні континентів Землі. За даними ЮНЕСКО за останні десятиріччя від цього стихійного лиха загинуло більше 1 млн. людей. Деякі відомості про землетруси і їхню імовірність на території нашої країни приводяться в табл. 3.5.

Територія нашої країни, що має прибережну смугу, піддана штормам та ураганам. За останні 200 років зареєстровано кілька десятків ураганів, що стали причиною тисяч жертв. Разом з тим, повені спричиняють смерть не на всій території нашої країни. Людські жертви можуть бути невеликими, але величезне число тих, хто залишився без даху, а також значний матеріальний збиток практично завжди має місце. Деякі статистичні дані про повені приводяться в табл. 3.6.

Для території нашої країни також характерні обвали, лавини, селі, зсуви. Статистичні дані про ці нещастя приведені в табл. 3.7. За останні 80 років в Україні зареєстровані сотні подібних катастроф. Такі нещастя більш передбачувані у гірській місцевості, в регіонах з пересіченим ландшафтом, якій характеризується наявністю ярів, пагорбів. У світі існує досвід попередження значних руйнувань і жертв при подібних явищах.

У 1996 році затверджене Положення Уряду про класифікацію НС природного і техногенного характеру. Відповідно до зазначеного положення НС класифікуються в залежності від кількості потерпілих, від кількості населення з порушенням умов життєдіяльності, розмірів матеріального збитку, а також границь поширення вражаючих факторів.

Таблиця 3.5

Статистичні дані про землетруси

Сила	Середнє число в рік	Радіус струсів, км	Прогнози наслідків
по шкалі Ріхтера	по 12-ти бальній шкалі
до 4	IV…V	8 000	0…15	Руйнувань немає
4…6	VI…VІІ	900	5…30	Тріщин в будинках та жертв немає
6,1…7,0	VІІІ…IХ	140	20…80	Руйнування окремих будинків, одиничні жертви
7,1…8,0	Х…ХI	15	50…120	Масові обвалення будинків. Загибель значного числа людей
8,0	ХI…ХІІ	I	80…160	Повні руйнування міст. Масові жертви. Національна катастрофа. Необхідна міжнародна допомога

Надзвичайні ситуації підрозділяються на об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні.

Об'єктові - потерпілих не більше 20 осіб з них одна людина загинула; порушень умов життєдіяльності населення як правило не відбувається; зона НС не виходить за межі об'єкта виробничого чи соціального призначення.

Місцеві - потерпілих від 20 до 50 людей, загиблих - 1...2 особи; порушені умови життєдіяльності для населення чисельністю від 100 до 300 осіб; матеріальний збиток складає до 1% зведеного місцевого бюджету; зона НС не виходить за межі населеного пункту.

Таблиця 3.6

Статистичні дані про повені на території нашої країни

Вид повені	Середня кількість у рік	Площа, що опинилася під водою, км2	Число загиблих	Число тих, хто залишився без даху
Сезонні паводки	1…10 на багатьох водоймах	10…100	-	-
Затяжні дощі, вихід рік з берегів	1 раз у рік	10…100	одиничні випадки	100…1000
Теж для систем рік і каналів	1 разу 10 років	100…1000	10…100	30…40% до числа населення затопленої зони
Руйнування гребель	одиничні за всю історію	10…100	100…1 000	1 000…10 000
Циклони, катастрофи, урагани на всім узбережжі	1 раз у 10 років	1 000…1 00 000	100 000	100 000…1 000 000

Таблиця 3.7

Статистичні дані про снігопади, селі, лісові пожежі

Вид стихійного лиха	Частота за рік	Площа, км2	Число загиблих	Число тих, хто залишився без даху
Снігопади	10…100	Територія населених пунктів	одиниці	-
Лавини, селі, зсуви	1…10	1…10	10…100	100…1 000
Лісові пожежі	10…100	100…1 000	10…100	до 80% населення

Регіональні - потерпілих від 50 до 300 осіб, серед них загиблих від 3 до 5 людей; порушені умови життєдіяльності для 500...1 000 людей; матеріальний збиток становить 10% зведеного річного бюджету; зона НС охоплює територію 2-х областей.

Загальнодержавні - потерпілих понад 300 людей, загиблих понад 5 осіб; порушені умови життєдіяльності відносно 1 000 осіб; матеріальний збиток складає понад 10% зведеного річного бюджету; зона НС охоплює більше ніж дві області.

Основною метою такої класифікації є визначення і розмежування повноважень організацій і територіальних органів влади при ліквідації наслідків НС.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Надзвичайні ситуації та їхня класифікація.

2. Надзвичайні ситуації природного походження.

3. Надзвичайні ситуації антропогенного походження.

4. Специфічні небезпечні явища.

5. Соціальні небезпечні явища.

6. Техногенні небезпечні явища.

3.2 Радіаційно-небезпечні об'єкти

Радіаційно-небезпечними називають об'єкти народного господарства, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, або такі утворюються в процесі їхнього функціонування.

На даний час майже в 30 країнах світу експлуатується близько 450 атомних енергоблоків, з них 46 - у країнах СНД. Їхня загальна потужність становить більше 30 ГВт. Кількість електроенергії, що виробляється атомними електростанціями у світі складає близько 20%, у Європі її частка становить майже 35%.

За всю історію атомної енергетики в усьому світі було зареєстровано більше 300 аварійних ситуацій (за винятком СРСР). У СРСР, крім катастрофи на ЧАЕС, інші аварії були не оприлюднені. Найбільш великі викиди РР приводяться в табл. 3.8.

Крім небезпеки, що створюють аварії на АЕС, існують ще багато різних джерел радіоактивного зараження. Вони безпосередньо зв'язані з видобутком урану, його збагаченням, переробкою, транспортуванням, збереженням і похованням відходів. Небезпечними є чисельні галузі науки і промисловості, що використовують радіоізотопи та інші джерела іонізуючих випромінювань. Це - ізотопна діагностика, рентгенівське обстеження хворих, рентгенівська оцінка якості технічних виробів та інші. Радіоактивними іноді можуть бути деякі будівельні матеріали.

Радіаційні аварії по масштабах поділяються на 3 типи:

локальна аварія - це аварія, радіаційні наслідки якої обмежуються однією будівлею;

місцева аварія - радіоактивні речовини не поширюються за межи території АЕС;

загальна аварія - аварія, радіаційні наслідки якої поширюються за територію АЕС.

Основними уражаючими факторами аварій на радіаційно небезпечних об'єктах є:

хмара зараженого повітря, що утворюється в перший період аварії і поширюється за вітром;

радіоактивно заражена місцевість;

радіоізотопи, що потрапили у нутро організму людини з водою та їжею;

комбінований вплив як радіоактивних, так і нерадіоактивних факторів: механічна дія уламків інженерних конструкцій, термічні травми, хімічний опік, інтоксикація, опромінення організму уражаючими дозами, психотравматичний ефект та ін.

Таблиця 3.8

Викиди радіоактивних речовин, що представляли загрозу для населення

Рік, місце	Причина	Активність, МКu	Наслідки
1957, Південний Урал	Вибух сховища з високоактивними відходами	20,0	Забруднено 235 тис. км2 території
1957, Англія, Уиндскейл	Загоряння графіту під час отжигу й ушкодження ТВЕлів	0,03	Радіоактивна хмара поширилася на північ до Норвегії і на захід до Вени
1945...1989	Зроблено 1820 ядерних вибухів, з них 483 у атмосфері	40,0 по 137Сs і 90Sr	Забруднення атмосфери і місцевості по сліду хмари
1964	Аварія супутника з ЯЕУ		70% активності випало в Південній півкулі
1966, Іспанія	Розкид ядерного палива двох термоядерних бомб		Точні зведення відсутні
1979, США	Зрив запобіжної мембрани першого контуру теплоносія	0,043	Викид 22,7 тис. тон забрудненої води, 10% радіоактивних речовин було викинуто в атмосферу
1986, СРСР, Чорнобиль	Вибух і пожежа четвертого блоку	50	Непорівнянні з усіма попередніми

Основні тлумачення суті зовнішнього опромінювання наведені раніше, що стосується внутрішнього, то воно розвивається в результаті надходження радіоактивних речовин в організм із повітрям, продуктами харчування і з водою. У перші дні після аварії найбільш небезпечні радіоактивні ізотопи йоду, які накопичуються щитовидною залозою. Через 2…3 місяця після аварії основним агентом внутрішнього опромінення стає радіоактивний цезій, проникнення якого в організм можливо з продуктами харчування. В організм людини можуть потрапити й інші радіоактивні речовини такі як стронцій, плутоній, америцій, уран ...

Характер розповсюдження радіоактивних речовин в організмі може бути проілюстрований рис. 2.3. Дослідження показують, що кальцій, стронцій, радій, плутоній в основному накопичуються у кістках; у печінці концентруються церій, лантан, плутоній; рівномірно розподіляються по органах і системам тритій, вуглець, інертні гази, цезій. Радіоактивний йод вибірково накопичується в щитовидній залозі, причому питома активність тканини щитовидної залози може перевищувати активність інших органів у 100...200 разів.

Організм людини постійно піддається впливу космічних променів і природних радіоактивних речовин. Вони постійно присутні у повітрі, ґрунті, їжі, у тканинах самого організму. Рівні природного опромінювання від усіх джерел характеризуються еквівалентною дозою величиною порядку 100 мбер за рік, але в окремих районах можуть досягати 1 000 мбер і більше.

В сучасних умовах людина зіштовхується з перевищенням цього середнього рівня радіації. Для осіб, що працюють у сфері дії іонізуючого випромінювання, установлені значення гранично допустимої дози (ГДД) на все тіло, яка при тривалому впливі не викликає порушення загального стану, а також функцій кровотворення і відновлення. Вона становить величину 5 бер за рік.

Міжнародна комісія з радіаційного захисту (МКРЗ) рекомендувала як гранично допустиму дозу (ГДД) одноразового аварійного опромінення 25 бер і професійного хронічного опромінення - до 5 бер за рік. Для населення та персоналу, що не залучається до робіт з РР, ГДД пропонується не більшою 0,5 бер за рік.

З метою оцінки віддалених наслідків дії іонізуючого випромінювання в потомстві враховують можливість збільшення частоти мутацій. Доза випромінювання, імовірніше всього, що подвоює частоту мимовільних мутацій, не перевищує 100 бер на покоління. Генетично значимі дози для населення знаходяться в межах 7…55 мбер/рік.

При загальному зовнішньому опроміненні людини дозою в 150…400 бер розвивається променева хвороба легкого і середнього ступеня; при дозі 400…600 бер - важка променева хвороба; опромінення в дозі понад 600 рад є абсолютно смертельним, якщо не використовуються заходи профілактики і терапії.

Дози 100…1 000 бер приводять до ураження, в основі якого лежить так називаний кістковомозговий механізм розвитку променевої хвороби. Загальне чи локальне опромінення живота дозами 1 000...5 000 бер - кишковий механізм розвитку променевої хвороби з превалюванням токсемії.

Наслідком опромінення організму дозами більше 5 000 бер являється розвиток стрімкої форми променевої хвороби. Смерть “під променем” настає, під впливом одноразової дози 20 000 бер і більше.

Коли в організм людини потрапляють радіоактивні речовини, відбувається їхня інкорпорація. Небезпека інкорпорації визначається особливостями метаболізму, питомою активністю, шляхами надходження радіоізотопів в організм. Найбільш небезпечними радіоізотопами є такі, що мають великий період напіврозпаду і погано виводяться з організму. До них можна віднести радій-226 (226Rа), плутоній-239 (239Рu), уран-235 (235U). На уражаючий ефект впливає місце депонування радіоізотопів.

Діяльність людей на зараженій місцевості значно утруднена через повільний спад радіоактивності. Заходи щодо обмеження опромінення населення регламентуються Нормами радіаційної безпеки НРБ-97.

Основні принципи обмеження опромінення населення в умовах радіаційної аварії визначені положеннями Закону України “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання” від 14. 01.1998 року № 15/98-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2397-ІІІ, від 26.04.2001 року, ВВР, 2001, №30, ст.139), яким впроваджені:

основні дозові межі опромінення населення - 1 мзВ у рік;

основні дозові межі опромінення персоналу - 20 мзВ ефективної дози у рік.

У випадку виникнення аварії повинні бути прийняті практичні заходи для відновлення контролю над джерелом випромінювання, зведення до мінімуму доз опромінення, кількості осіб, що опромінюються, радіоактивного забруднення навколишнього середовища, економічних і соціальних утрат - при аварії, що викликало за собою радіоактивне забруднення великої території, на підставі прогнозу радіаційної обстановки, установлюється зона радіаційної аварії і здійснюються відповідні заходи щодо зниження рівнів опромінення населення;

на пізніших стадіях розвитку аварій, що викликало за собою забруднення великих територій радіоізотопами з великим періодом напіврозпаду, рішення про захисні заходи приймаються з урахуванням сформованої радіаційної обстановки і конкретних соціально-економічних умов.

По ступені небезпеки заражену місцевість по сліду викиду РР і поширення радіоактивної хмари поділяють на 5 зон:

зону М - зону радіаційної небезпеки; потужність поглиненої дози опромінювання (Рп) на її зовнішньому кордоні становить14 мрад за годину;

зону А - зону помірного зараження, Рп на її зовнішньому кордоні дорівнює 140 мрад за годину;

зону Б - зону сильного зараження, забруднена місцевість характеризується величиною Рп, що становить 1,4 рад за годину і більше;

зону В - зону небезпечного зараження - на зовнішньому кордоні Рп = 4,2 рад/год.;

зону Г - зону надзвичайно небезпечного зараження; у цій зоні Рп не менше 14 рад/год.

Визначення зон радіоактивного зараження необхідно для планування дій працюючих на об'єкті, поведінці населення, ступені захисту підрозділів МНС; для визначення заходів щодо захисту контингентів людей; кількості потерпілих внаслідок аварії. Відповідно до вищевикладеного навколо АЕС встановлені наступні зони: санітарно-захисна - радіусом 3 км; можливого небезпечного забруднення - 30 км; зона спостереження - 50 км; 100-кілометрова зона для регламенту проведення захисних заходів.

З метою захисту персоналу і населення у випадку аварії на радіаційно-небезпечному об'єкті передбачені наступні заходи:

створення автоматизованої системи контролю радіаційної обстановки (АСКРО);

налагодження роботи системи оповіщення персоналу і населення в 30-ти кілометровій зоні;

будівництво і готовність захисних споруджень у радіусі 30 км навколо АЕС, а також можливість використання вбудованих протирадіаційних укриттів;

визначення переліку населених пунктів і чисельності населення, що підлягає захисту та евакуації із зон можливого радіоактивного зараження;

створення запасу медикаментів, засобів індивідуального захисту та інших засобів для захисту населення і забезпечення його життєдіяльності;

підготовка населення до дій під час і після аварії;

створення на АЕС спеціальних формувань для ліквідації наслідків аварії;

прогнозування радіаційної обстановки і її оцінка;

організація радіаційної розвідки та контролю опромінювання населення і персоналу;

проведення навчань на АЕС і прилягаючій території.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Джерела радіоактивної небезпеки.

2. Основні уражаючі фактори аварій з викидом у навколишнє середовище радіоактивних матеріалів.

3. Поняття про радіоактивне зараження місцевості.

4. Критерії оцінки небезпеки радіоактивного зараження місцевості.

5. Принцип поділу місцевості, що заражена РР, на зони.

6. Коротка характеристика зон радіоактивного зараження.

7. Принципи захисту населення на радіоактивно-зараженій території.

3.3 Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічно небезпечними об'єктами (ХНО) називають підприємства народного господарства, які виробляють, зберігають та використовують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР).

В сучасних технологіях підприємств народного господарства широко застосовуються хімічні сполуки, більшість з який небезпечні для людини. Серед 10 млн. хімічних речовин, що використовуються у промисловості, сільському господарстві й побуті, більше 500 ? високотоксичні.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;

підприємства харчової, м'ясо-молочної промисловості, холодокомбінати, продовольчі бази, що мають холодильні установки, у яких як холодоагент використовується аміак;

водоочисні та інші очисні спорудження, де використовується в якості дезинфікуючої речовини хлор;

залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу зі СДОР;

залізничні станції вивантаження і навантаження СДОР;

склади і бази з запасами отрутохімікатів, речовин для дезінфекції, дезинсекції і дератизації.

У навколишнє середовище НХР потрапляють в процесі виробничих і транспортних аварій, при стихійному лисі.

Кожну добу у світі реєструється близько 50 хімічних аварій. Прикладами можуть служити:

1961 рік, 22 липня в м. Дзержинську (Росія) через розрив хлоромережі була заражена територія хімічного заводу; 44 особи одержали отруєння різного ступеня;

1985 рік, Індія, Бхопал, підприємство «Юніон карбід», в результаті вибуху у навколишнє середовище потрапило 45 т метілізоціаната; загинуло 3 тис. людей, більше 300 одержали важкі отруєння.

За даними офіційних джерел у світі тисячі підприємств, подібних Бхопальскому. Тільки в Західній Європі їх нараховується сотні.

В процесі розвитку аварії на ХНО формується осередок хімічного зараження (0X3), у межах якого може опинитися саме підприємство і прилягаюча до нього територія. Відповідно до цього виділяють 4 ступеня небезпеки хімічних об'єктів:

I ступінь - у зону можливого зараження потрапляють більше 75 000 людей;

II ступінь - у зоні впливу НХР знаходяться 40 000…75 000 осіб;

III ступінь - уражених менше 40 000 людей;

IV ступінь - зона можливого хімічного зараження не виходить за межи об'єкта.

Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю і небезпекою самих хімічних речовин. Згідно показникам токсичності і небезпеки хімічні речовини поділяють на 4 класи:

1-й - надзвичайно небезпечні (середня смертельна концентрація - LС50 менше 0,5 г/м3);

2-й - високо шкідливі (LС50 коливатиметься від 0,5 до 5 г/м3);

3-й - помірно шкідливі (LС50 - від 5 до 50 г/м3);

4-й - мало шкідливі (LС50 - більше 50 г/м3).

По характеру впливу на організм НХР (чи СДОР - сильнодіючі отруйні речовини) поділяються на наступні групи:

I. Речовини задушливої дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (типу хлор);

2) зі слабкою припікальною дією (отруйні речовини типу фосген ).

II. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ ).

III. Речовини задушливої і загально отруйної дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (акрилонітрил, азотна кислота, з'єднання фтору);

2) зі слабкою припікальною дією (сірководень, сірчистий ангідрид, оксиди азоту).

IV. Нейротропні отрути (фосфорорганічні з'єднання, сірковуглець, тетраетілсвінец).

V. Речовини нейротропної і задушливої дії (аміак, гидразин).

VI. Метаболічні отрути (діхлоретан, оксид етілена).

VII. Речовини, що псують обмін речовин (діоксин, бензофурани).

Крім того, всі НХР поділяються на швидкодіючі і повільно діючі. При ураженні першими картина отруєння розвивається швидко, а при отруєнні повільно діючими до прояви симптомів ураження проходить кілька годин, має місце так званий латентний період.

Тривалість зараження місцевості НХР залежить від їх стійкості - часу, продовж якого вони спроможні нанести ураження незахищеній людині.

Стійкість і здатність заражати поверхні землі та різних об'єктів залежить від температури кипіння отруйної речовини. До нестійких відносяться НХР із температурою кипіння нижче 1300С, а до стійких - отруйні речовини з температурою кипіння вище 1300С. Нестійкі НХР заражають місцевість на одиниці чи десятки хвилин. Стійкі - зберігають уражаючи властивості, на термін від декількох годин до декількох місяців.

З позицій тривалості уражаючої дії і часу досягнення вражаючого ефекту НХР умовно поділяються на 4 групи:

нестійкі з швидкою дією (наприклад, синильна кислота, аміак, оксид вуглецю);

нестійкі уповільненої дії (фосген, азотна кислота);

стійкі з швидкою дією (фосфорорганічні з'єднання, анілін);

стійкі уповільненої дії (сірчана кислота, тетраетілсвинец, діоксин).

На зараженій території небезпечні хімічні речовини можуть знаходитися у рідкому, твердому, краплиннорідкому, пароподібному, аерозольному і газоподібному стані.

При викиді в атмосферу паро і газоподібних хімічних сполук формується первинна заражена хмара, що поширюватиметься в атмосфері. Гази з високим показником щільності (вище 1) будуть стелитися вздовж землі, «затікати» у низини, а гази із щільністю менше 1 - швидко розсіюватися у верхніх шарах атмосфери.

Характер зараження місцевості залежить від багатьох факторів: способу викиду хімічних речовин в атмосферу (розливі, вибуху, пожежі); від агрегатного стану агентів, що заражають, (твердому, рідкому, газоподібному); від швидкості випаровування хімічних речовин з поверхні землі і інших.

У кінцевому результаті, зона хімічного зараження включає дві території. До першої відноситься район, що опинився у безпосередньому впливі хімічної речовини, до другої належить місцевість, над якою поширюється заражена хмара.

Зазначені і багато інших факторів, що характеризують зону хімічного зараження, необхідно враховувати при плануванні аварійно-рятувальних робіт з ліквідації наслідків аварій на хімічно небезпечних об'єктах.

Загальні вимоги до організації і проведення аварійно-рятувальних робіт при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах установлює Державний стандарт.

Зокрема, відповідно до вищенаведеного стандарту:

аварійно-рятувальні роботи повинні починатися негайно після ухвалення рішення на проведення невідкладних робіт і проводитися з використанням засобів індивідуального захисту органів дихання і шкіри, що відповідають характеру хімічної обстановки;

попередньо проводиться розвідка аварійного об'єкту і зони зараження, масштабів і границь зони зараження, уточнення стану аварійного об'єкта, визначення типу НС.

Головними задачами хімічної розвідки є:

уточнення наявності і концентрації отруйних речовин на об'єкті робіт, границь і динаміки зміни хімічного зараження;

одержання необхідних даних для організації аварійно-рятувальних робіт і заходів безпеки населення і сил, що здійснюють ліквідацію аварії;

постійне спостереження за зміною хімічної обстановки в зоні НС, своєчасне попередження про різку зміну обстановки.

Одночасно в зоні зараження ведуться пошуково-рятувальні роботи. Пошук потерпілих проводиться шляхом суцільного візуального обстеження території, будинків, споруджень, цехів, транспортних засобів і інших місць, де могли знаходитися люди в момент аварії, а також шляхом опитування очевидців і за допомогою спеціальних приладів у випадку руйнувань і завалів.

Рятувальні роботи в зоні зараження проводяться з обов'язковим використанням засобів індивідуального захисту шкіри й органів дихання.

При порятунку потерпілих на ХНО враховується характер, ступінь ураження, місце перебування потерпілого. При цьому здійснюються наступні заходи:

деблокування потерпілих, що знаходяться під завалами зруйнованих будинків і технологічних систем, а також в ушкоджених блокованих приміщеннях;

екстрене припинення впливу НХР на організм уражених шляхом застосування засобів індивідуального захисту й евакуації із зони зараження;

надання першої медичної допомоги потерпілим;

евакуація уражених у медичні пункти та в установи для надання лікарської допомоги і подальшого лікування.

Перша медична допомога повинна надаватися на місці ураження, при цьому необхідно:

забезпечити швидке припинення впливу НХР на організм через видалення крапель речовини з відкритих поверхонь тіла, промивання очей і слизуватих;

відновити функціонування важливих систем організму шляхом найпростіших заходів (відновлення прохідності дихальних шляхів, штучна вентиляція легенів, непрямий масаж серця);

накласти пов'язки на рани і іммобілізувати ушкоджені кінцівки;

евакуювати уражених до місця надання лікарської допомоги і наступного лікування.

Одним з найважливіших заходів є локалізація надзвичайної ситуації і осередку ураження. Локалізацію, чи зниження до мінімального рівня впливу виниклих при аварії на ХНО уражаючих факторів в залежності від типу НС, наявності необхідних технічних засобів і нейтралізуючих речовин здійснюють такими способами:

припиненням викидів НХР способами, що відповідають характеру аварії;

постановкою рідинних завіс (водяних чи нейтралізуючих розчинів) у напрямку руху хмари зараженого повітря;

створенням висхідних теплових потоків у напрямку руху хмари НХР;

розсіюванням і зсувом хмари зараженого повітря газоповітряним потоком;

обмеженням площі виливу та інтенсивності випару токсичної речовини;

збором (відкачкою) НХР у резервні ємності;

охолодження проливу рідини твердою вуглекислотою чи нейтралізуючими речовинами;

засипанням проливу сипучими речовинами;

загущенням проливу спеціальними рецептурами з наступними нейтралізацією і вивозом;

випалюванням токсичної рідини.

В залежності від типу НС локалізація і знешкодження хмар і проливів НХР може здійснюватися комбінуванням наведених способів.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Хімічно небезпечні об'єкти та їх характеристика.

2. Класи аварій на хімічно небезпечних об'єктах.

3. Поділ небезпечних хімічних речовин за механізмом впливу на організм людини.

4. Поняття стійкості НХР.

3.4 Особливості аварій і катастроф на пожежа та вибухонебезпечних об'єктах

Ускладнення технологічних процесів, збільшення площ забудови об'єктів народного господарства підвищують їхню пожежну небезпеку.

По вибуховій, вибухо-пожежній і пожежній небезпеці об'єкти підрозділяються на категорії А, Б, В, Г, Д, Е, К.

До категорії А відносяться нафтопереробні заводи, хімічні підприємства, трубопроводи, склади нафтопродуктів.

У Б категорію входять цехи виробництва і транспортування вугільного пилу, деревного борошна, цукрової пудри, борошномельні млини.

Категорію В охоплюють лісопильні, деревообробні, столярні, меблеві, виробництва.

Об'єкти інших категорій менш небезпечні.

Наслідки пожеж і вибухів на підприємствах народного господарства визначаються уражаючими факторами. Пожежі утворюють наступні уражаючи фактори: відкритий вогонь і іскри; підвищену температуру навколишнього середовища і предметів; токсичні продукти горіння, дим; знижену концентрацію кисню; падаючі уламки будівельних конструкцій, агрегатів, устаткування і т.д.

При вибусі виникають: повітряна ударна хвиля та уламкове поле, створюване фрагментами об'єктів, що вибухають і руйнуються.

Пожежі, вибухи з наступними пожежами є традиційно-небезпечними для території України. У наш час пожежі будинків і споруджень виробничого, житлового, соціально-побутового і культурного призначення залишаються самим розповсюдженим нещастям. Прикладів тому безліч.

При пожежах і вибухах люди одержують термічні (опіки тіла, верхніх дихальних шляхів, очей) і механічні ушкодження (переломи, забиті місця, черепно-мозкові травми, осколкові поранення, комбіновані поразки).

Принципи гасіння пожеж засновані на розумінні основних шляхів припинення горіння: ізоляцією зони горіння від кисню; зниженні швидкості тепловиділення чи збільшенні швидкості тепло відводу від зони реакції окислювання. Основною умовою при цьому є зниження температури горіння до рівня нижчого температури само спалаху. Досягається це дотриманням чотирьох відомих принципів: охолодженням реагуючих речовин; ізоляцією реагуючих речовин у зоні горіння; розведенням реагуючих речовин до непальних концентрацій чи концентрацій, що не підтримують горіння; хімічним гальмуванням реакції горіння.

Для цих цілей застосовуються різні вогнегасящі речовини, властивості котрих докладно описуються і класифікуються в спеціальних посібниках. Основні способи припинення горіння представлені в табл. 3.9.

Таблиця 3.9

Способи припинення горіння

Охолодженням	Розведенням	Ізоляцією	Хімічним гальмування реакції
Охолодження зони горіння суцільними або диспергирован- ними струменями води. Охолодження перемішуванням пальних речовин	Розведення паливної суміші струменями тонко дисперги- рованної води, газо водяними струменями, непальними парами і газами	Ізоляція пального матеріалу від окислювача шарами піни, продуктів ви-буху, вогнегасящого порошку, вогне-захистною смугою	Гальмування реакцій горіння вогнегасящим порошком, галоідо-призводними та вуглеводними

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Особливості аварій на пожежа та вибухонебезпечних об'єктах.

2. Категорії пожежа вибухонебезпечних об'єктів

3. Уражаючі фактори, що утворюються при пожежах та вибусі на підприємствах промисловості.

4. Принципи гасіння пожеж.

5. Шляхи припинення горіння паливних матеріалів.

3.5 Основні принципи попередження надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру

Попередження надзвичайних ситуацій - це комплекс заходів, що проводяться завчасно і спрямовані на максимально можливе зменшення ризику виникнення події, а також на збереження здоров'я людей, зниження розмірів збитку навколишньому середовищу і матеріальним втратам у випадку їхнього виникнення.

Організація роботи з попередження надзвичайних ситуацій у масштабах країни проводиться в рамках цільової програми щодо зниження ризиків і зм'якшення наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Відповідно до цієї програми визначені основні напрямки попередження НС та зменшення втрат і збитку від них. Серед них основними є:

моніторинг навколишньої природного середовища і стану об'єктів народного господарства;

прогнозування НС природного і техногенного характеру й оцінка їх ризику;

раціональне розміщення продуктивних сил по території країни з погляду природної і техногенної безпеки;

запобігання в можливих межах деяких несприятливих і небезпечних природних явищ і процесів шляхом систематичного зниження їхнього потенціалу, що накопичується;

запобігання аварій і техногенних катастроф шляхом підвищення технологічної безпеки виробничих процесів і експлуатаційної надійності устаткування;

розробка і здійснення технологічних заходів для зниження можливих втрат і збитку від НС (зм'якшенню їхніх можливих наслідків) на конкретних об'єктах і територіях;

підготовка об'єктів економіки і систем життєзабезпечення населення до роботи в умовах НС;

розробка та участь у спеціальних заходах щодо попередження терористичних і диверсійних актів і їхніх наслідків;

декларування промислової безпеки і ліцензування видів діяльності в області промислової безпеки;

проведення державної політики в області захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

проведення державного нагляду і контролю з питань природної і ...