Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях

Перша допомога. На ураженого надягти протигаз, вивести з зараженої атмосфери, надати повний спокій, полегшити дихання (зняти поясний ремінь, розстебнути ґудзика), укрити від холоду, дати гаряче питво і якнайшвидше доставити в медичний пункт.

Фосген виявляється приладами хімічної розвідки.

Найстарішими представниками спорядження хімічних засобів ведення збройної боротьби є отруйні речовини шкіряно-наривної дії.

Основною ОР шкіряно-наривної дії є іприт. На озброєнні може знаходитись як технічний (Н) так і очищений іприт (НD).

Іприт являє собою жовтувату чи темно-буру рідину із запахом часнику чи гірчиці, добре розчинну в органічних розчинниках і погано - у воді. Іприт важчий за воду, замерзає при температурі близько - 14°С, Легко усмоктується в різні лакофарбові покриття, гумовотехнічні і пористі матеріали, що приводить до їхнього глибинного зараження. На повітрі іприт випаровується повільно. Основний бойовий стан іприту краплинно-рідинний чи аерозольний. Однак іприт здатний створювати небезпечні концентрації своєю парою за рахунок природного випару із зараженої місцевості. У бойових умовах іприт може бути застосований артилерією (мінометами), авіацією, а також фугасами. Ураження особового складу досягається шляхом зараження приземного шару повітря парою та аерозолями іприту, зараженням аерозолями і краплями відкритих ділянок шкіри, одягу, техніки і ділянок місцевості.

Глибина поширення пари іприту складає від 1 до 20 км для відкритих ділянок місцевості. Іприт здатний заражати місцевість улітку до 2 діб, узимку до 2…3 тижнів. Техніка, заражена іпритом, становить небезпеку для незахищених засобами захисту людей і підлягає дегазації. Іприт заражає непротічні водойми на 2…3 місяці.

Іприт наносить ураження при будь-яких шляхах проникнення в організм. Ураження слизуватих оболонок очей, носоглотки і верхніх дихальних шляхів виявляються навіть при незначних його концентраціях. При більш високих концентраціях поряд з місцевими поразками відбувається загальне отруєння організму. Іприт має схований період дії (2…8 год.) і володіє кумулятивністю. У момент контакту з іпритом роздратування шкіри і болючі ефекти відсутні. Уражені іпритом місця як правило інфікуються. Поразка шкіри починається з почервоніння, що виявляється через 2…6 годин послу зараження. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні міхури, наповнені жовтою прозорою рідиною. У наступному відбувається злиття міхурів. Через 2…3 дні міхури лопаються й утворюється незагойна 20…30 діб виразка. Якщо у виразку попадає інфекція, то загоєння настає через 2…3 місяця. При вдиханні пари чи аерозолів іприту перші ознаки ураження виявляються через кілька годин у виді сухості і печіння в носоглотці, потім настає сильний набряк слизуватої носоглотки, що супроводжується гнійними виділеннями. У важких випадках розвивається запалення легенів, смерть настає на 3…4-й день від задухи. Особливо чуттєві до пари іприту очі. При дії пари іприту на очі з'являється відчуття у них піску, сльозотеча, світлобоязнь, потім відбуваються почервоніння і набряк слизуватої оболонки очей. Такий стан супроводжується рясним виділенням гною. Влучення в очі краплинно-рідинного іприту може привести до сліпоти.

Перша допомога. Краплі іприту на шкірі необхідно негайно дегазувати за допомогою ІПП. Очі і ніс варто рясно промити, а рот і горло прополоскати 2% розчином питної соди або чистою водою. При отруєнні водою чи їжею, заражених іпритом, викликати блювоту, а потім увести кашку, приготовлену з розрахунку 25 мг активованого вугілля на 100 мл води.

Наявність пари іприту визначається за допомогою приладів хімічної розвідки.

Для захисту від іприту використовуються протигаз і загальновійськовий захисний комплект, сховища, обладнані фільтровентиляційними установками.

Третім компонентом зброї масового ураження є бактеріологічна (біологічна) зброя.

Бактеріологічна (біологічна) зброя - це спеціальні боєприпаси і бойові прилади, споряджені бактеріальними (біологічними) засобами.

У якості бактеріальних (біологічних) засобів можуть бути використані:

для ураження людей - збудники бактеріальних захворювань, таких як: чума, туляремія, бруцельоз, сибірська виразка, холера; збудники вірусних захворювань - натуральної віспи, жовтої лихоманки, венесуельського енцефаломіеліту коней; збудники риккетсіозів - сипного тифу, плямистої лихоманки Скелястих гір, Ку-лихоманки; збудники грибкових захворювань - кокцидіодомікозу, покардіозу, гистоплазмозу;

для ураження тварин - збудники ящура, чуми великої рогатої худоби, чуми свиней, сибірської виразки, сапу, африканської лихоманки свиней, помилкового сказу та інших захворювань;

для знищення рослин - збудники іржі хлібних злаків, фітофторозу картоплі, пізнього зів'янення кукурудзи й інших культур; комахи-шкідники сільськогосподарських рослин; фітотоксиканти, дефоліанти, гербіциди та інші хімічні речовини.

Істотною особливістю бактеріологічної (біологічної) зброї є наявність схованого періоду дії, протягом якого уражені залишаються працездатними і виконують свої обов'язки, а потім раптово занедужують.

Схований період може бути різним, наприклад, при зараженні чумою і холерою він може тривати від декількох годин до 3…6 діб, сипним тифом до 14 діб.

Для доставки бактеріальних (біологічних) засобів використовуються ті ж носії, що і для ядерної і хімічної зброї (авіаційні бомби, снаряди, міни, ракети, генератори аерозолів і інші пристрої). Крім того, бактеріальні (біологічні) рецептури можуть бути застосовані диверсійним шляхом.

Основним способом застосування бактеріальних (біологічних) засобів вважається зараження приземного шару повітря. При вибуху боєприпасів чи спрацьовуванні генераторів утворюється аерозольна хмара, по шляху поширення якої частинки рецептури заражають місцевість. Можливе застосування бактеріальних (біологічних) засобів за допомогою заражених хвороботворними мікробами комах, кліщів, гризунів і ін.

Застосування супротивником бактеріологічної (біологічної) зброї може бути виявлено по наступним зовнішнім ознакам: утворенню аерозольної хмари після вибуху боєприпасів чи при спрацьовуванні генераторів; виявленні залишків спеціальних контейнерів, боєприпасів і інших видів озброєння;

наявності великої кількості комах, кліщів, гризунів, невідомих для даної місцевості, і т.п.

Хвороботворні мікроби не можуть бути виявлені органами відчуттів людини. Це можливо тільки за допомогою технічних засобів неспецифічної та специфічної бактеріологічної (біологічної) розвідки.

Наведемо описи деяких хвороб, збудники яких можуть бути використані в якості біологічних засобів.

Сибірська виразка (синоніми: злоякісний карбункул; anthrax - англ.; Milzbrand ? німец.; charbon, anthrax carbon ? франц.) ?- гостра інфекційна хвороба, що протікає переважно у виді шкірної форми, рідше спостерігається легенева і кишкова форми. Відноситься до зоонозам.

Збудник хвороби ? Bacillus anthracis являє собою досить велику паличку, довжиною 6…10 мкм і шириною 1…2 мкм. Вона нерухома, утворює спори і капсули. Добре росте на різних живильних середовищах. Вегетативні форми швидко гинуть без доступу повітря, при прогріванні, під впливом різних дезинфікуючих засобів. Спори сибірської виразки дуже стійкі, вони можуть зберігатися в ґрунті до 10 років і більше. Спори утворюються поза організмом при доступі вільного кисню. Вірулентність збудника обумовлена наявністю капсули і екзотоксину. Крім пеніциліну збудник сибірської виразки чуттєвий також до антибіотиків тетрациклінової групи, левоміцетину, стрептоміцину, неоміцину.

Джерело інфекції ? домашні тварини (велика рогата худоба, вівці, кози, верблюди, свині). Зараження може наставати при догляді за хворими тваринами, забої худоби, обробці м'яса, а також при контакті з продуктами тваринництва (шкіри, хутряні вироби, вовна, щетина), засіяними спорами сибіровиразкового мікробу, з ґрунтом, у якому спори сибіровиразкового збудника зберігаються протягом багатьох років. Якщо спори попадають у шкіру через мікротравми; при аліментарному інфікуванні (уживання заражених продуктів), виникає кишкова форма хвороби.

Передача збудника може здійснюватися аерогенним шляхом (вдихання інфікованого пилу, кісткового борошна). У цих випадках виникають легеневі і генералізовані форми сибірської виразки. У країнах Африки допускається можливість передачі інфекції за допомогою укусів кровосмоктуючих комах. Зараження людини від людини звичайно не спостерігається. Сибірська виразка поширена в багатьох країнах Азії, Африки і Південної Америки. У США і країнах Європи спостерігаються одиничні випадки захворювань цією хворобою.

Воротами інфекції частіше служить шкіра. Звичайно збудник впроваджується в шкірні покриви верхніх кінцівок (біля половини усіх випадків) і голови (20…30%), рідше тулуба (3…8%) і ніг (1…2%).В основному уражаються відкриті ділянки шкіри. Уже через кілька годин після зараження починається розмноження збудника в місці воріт інфекції (у шкірі). При цьому збудники утворюють капсули і виділяють екзотоксин, що викликає щільний набряк і некроз. З місць первинного розмноження збудники по лімфатичних судинах досягають регіонарних лімфатичних вузлів, а надалі можливо гематогенне поширення мікробів по різних органах. При шкірній формі в місці первинного запально-некротичного вогнища вторинна бактеріальна інфекція особливої ролі не грає.

При аерогенному зараженні спори фагоцитируются альвеолярними макрофагами, потім вони попадають у медіастенальні лімфатичні вузли, де відбувається розмноження і нагромадження збудника, некротизируються і лімфатичні вузли средостенія, що приводить до геморрагичного медиастеніту і бактеріємії. У результаті бактеріємії виникає вторинна геморрагична сибіровиразна пневмонія.

При вживанні інфікованого (і недостатньо прогрітого) м'яса спори проникають у під слизисту оболонку і регіонарні лімфатичні вузли. Розвивається кишкова форма сибірської виразки, при якій збудники також проникають у кров і захворювання переходить у септичну форму. Таким чином, септичний плин може виникнути при будь-якій формі сибірської виразки. У патогенезі сибірської виразки велике значення має вплив токсинів, утворених збудником. Перенесене захворювання залишає після себе стійкий імунітет, хоча і існують описи повторних захворювань через 10…20 років після першого.

Симптоми і плин. Інкубаційний період коливається від декількох годин до 8 діб (частіше 2…3 доби). Розрізняють шкірну, легеневу (інгаляційну) і кишкову форми сибірської виразки, останні дві форми характеризуються гематогенною дисемінацією мікроорганізмів і поєднуються іноді за назвою генералізованої (септичної) форми, хоча по змінах в області воріт інфекції ці дві форми розрізняються між собою. Найчастіше спостерігається шкірна форма (у 95%), рідко легенева і дуже рідко (менш 1%) кишкова.

Шкірна форма підрозділяється на наступні клінічні різновиди: карбункульозна, едематозна, буллезна і еризипелоїдна. Найчастіше зустрічається карбункульозний різновид. Шкірна форма характеризується місцевими змінами в області воріт інфекції. На початку в місці поразки виникає червона пляма, що піднімається над рівнем шкіри, утворюючи папулу, потім на місці папули розвивається везикула, через якийсь час везикула перетворюється в пустулу, а потім у виразку. Процес протікає швидко, з моменту появи плями до утворення пустули проходить кілька годин. Місце хворі відзначають сверблячку і печіння. Уміст пустули часто має темний колір за рахунок домішки крові. При порушенні цілісності пустули (частіше при дряпанні) утворюється виразка, що покривається темною кіркою. Навколо центрального струпа розташовуються у виді намиста вторинні пустули, при руйнуванні яких розміри виразки збільшуються. Навколо виразки відзначається набряк і гіперемія шкіри, що особливо виражені при локалізації процесу на обличчі. Характерне зниження чи повна відсутність чутливості в області виразки.

Найчастіше виразка локалізується на верхніх кінцівках: пальці, кість, передпліччя, плече (500 випадків з 1 300), далі йдуть чоло, скроні, тім'я, вилиця, щока, віко, нижня щелепа, підборіддя ( 480 хворих), шия і потилиця (200), груди, ключиця, грудні залози, спина, живіт (70), на нижніх кінцівках виразка локалізувалася лише в 30 осіб. Інші локалізації були рідкими.

Ознаки загальної інтоксикації (лихоманка до 400С, загальна слабість, розбитість, головний біль, адінамія, тахікардія) з'являються до кінця першої доби або на 2-й день хвороби. Лихоманка тримається протягом 5…7 днів, температура тіла знижується критично. Місцеві зміни в області виразки поступово гояться, і до кінця 2…3-й тижня струп відривається. Звичайно буває одинична виразка, хоча іноді можуть бути і множинні (2…5 і навіть 36). Збільшення числа виразок помітного впливу на ступінь ваги плину захворювання не робить. Більший вплив на вагу перебігу хвороби робить вік хворого. До введення в практику антибіотиків серед хворих старіше 50 років летальність була в 5 разів вища (54%), ніж у осіб більш молодого віку (8…11%).

У щеплених проти сибірської виразки шкірні зміни можуть бути дуже незначними, нагадуючи звичайний фурункул, а загальні ознаки інтоксикації можуть бути відсутніми.

Едематозна різновид шкірної форми сибірської виразки спостерігається рідко і характеризується розвитком набряку без видимого карбункула на початку хвороби. Захворювання протікає більш важко з вираженими проявами загальної інтоксикації. Пізніше на місці щільного безболісного набряку з'являється некроз шкіри, що покривається струпом.

Буллезна різновид шкірної форми сибірської виразки також спостерігається рідко. Вона характеризується тим, що на місці типового карбункула в області воріт інфекції утворюються міхури, наповнені геморрагічною рідиною. Вони виникають на збудженому інфільтрованому підставу. Міхури досягають великих розмірів і розкриваються лише на 5…10-й день хвороби. На їхньому місці утвориться велика некротична (виразкова) поверхня. Цей різновид сибірської виразки протікає з високою лихоманкою і вираженими симптомами загальної інтоксикації.

Еризипелоїдна різновид шкірної форми сибірської виразки спостерігається найбільш рідко. Особливістю її є утворення великої кількості білуватих міхурів, наповнених прозорою рідиною, розташованих на припухлій, почервонілій, але безболісній шкірі. Після розкриття міхурів залишаються множинні виразки, що швидко підсихають. Цей різновид характеризується більш легким плином і успішним результатом.

Легенева форма сибірської виразки починається гостро, протікає важко і навіть при сучасних методах лікування може закінчитися летально. Серед повного здоров'я виникає приголомшливий озноб, температура тіла швидко досягає високих цифр (400С і вище), відзначається кон'юнктиви (сльозотечу, світлобоязнь, гіперемія кон'юнктив), катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів (чхання, нежить, хрипкий голос, кашель). Стан хворих з перших годин хвороби стає важким, з'являються сильні колючі болі у грудях, задишка, ціаноз, тахікардія (до 120...140 уд/хв.). У мокротинні спостерігається домішка крові. Над легенями визначаються ділянки притуплення перкуторного звуку, сухі і вологі хрипи, іноді шум тертя плеври. Смерть настає через 2…3 дня.

Кишкова форма сибірської виразки характеризується загальною інтоксикацією, підвищенням температури тіла, болями в епігастріі, рідким калом і блювотою. У блювотних масах і у випорожненнях може бути домішка крові. Живіт роздутий, різко хворобливий при пальпації, виявляються ознаки роздратування очеревини. Стан хворого прогресивно погіршується і при явищах інфекційно-токсичного шоку хворі вмирають.

При кожній з описаних форм може розвитися сибіровиразковий сепсис з бактеріємією, виникненням вторинних осередків (менінгіт, поразка печінки, бруньок, селезінки й інші).

Діагноз і диференціальний діагноз. Розпізнавання сибірської виразки ґрунтується на даних епідеміологічного анамнезу (професія хворого, характер оброблюваного матеріалу, відкіля доставлене сировина, контакт із хворими тваринами й ін.). Враховуються також характерні зміни шкіри в області воріт інфекції (розташування на відкритих ділянках шкіри, наявність темного струпа, оточеного вторинними пустулами, набряком і гіперемією, анестезія виразки). Варто враховувати, що в щеплених усі зміни шкіри можуть бути виражені слабко і нагадувати стафілококові захворювання (фурункул і інші). Лабораторним підтвердженням діагнозу служить виділення культури сибіро виразкової палички і її ідентифікація. Для дослідження беруть уміст пустули, везикули, тихорєцької випіт з-під струпа. При підозрі на легеневу форму беруть кров, мокротиння, випорожнення. При шкірних формах гемокультура виділяється рідко.

Узяття і пересилання матеріалу проводять з дотриманням усіх правил роботи з особливо небезпечними інфекціями. Для дослідження матеріалу (шкіри, вовну) застосовують реакцію термопреципітації (реакція Асколи). Для виявлення збудника використовують також імунофлуоресцентний метод. Як допоміжний метод можна використовувати шкірно-алергійну пробу зі специфічним алергеном - антраксином. Препарат уводять внутришкірно (0,1 мл). Результат враховують через 24 і 48 год. Позитивної вважається реакція при наявності гіперемії й інфільтрату понад 10 мм у діаметрі за умови, що реакція не зникла через 48 год.

Диференціювати необхідно від фурункула, карбункула, пики, зокрема від буллезной форми. Легеневу (інгаляційну) форму сибірської виразки диференціюють від легеневої форми чуми, туляремії, меліоідоза, легіонеллеза і важких пневмоній інший етиології.

Другою не менш небезпечною хворобою є холера. Вона відноситься до особливо небезпечних і карантинних інфекцій.

Збудник хвороби ? холерний вібріон. Інкубаційний період хвороби - 1…5 діб. Джерелом інфекції є хвора людина і бактеріоносій. Хворі в гострій стадії виділяють збудника не тільки з калом, але і з блювотними масами. Вібріони можуть добре зберігатися в зовнішнім середовищі, особливо у воді холодних водойм.

Ознаки захворювання. Хвороба починається гостро з появи поносу, який учащається до 10 разів у добу і більше, випорожнення мають вид белесоватої водянистої рідини з плаваючим хлоп'ям слизу і нагадують рисовий відвар. До поносу приєднується рясна блювота. Стан хворих погіршується, з'являються ознаки зневоднювання (риси обличчя загострюються, очні яблука западають, знижується напруга шкіри). Пульс стає частий і слабкий, розвиваються судороги.

За останнім часом частіше зустрічається холера Ель-Тор зі стертими і легкими формами захворювання, але більш частим вібріононосительством. Хворих, як правило, направляють у лікарню для особливо небезпечних інфекцій. Транспортування їх здійснюється на спеціально виділеному транспорті в супроводі медичного працівника. На транспорті треба мати ємності для збору виділень хворого, дезінфікуючи розчини і необхідні медикаменти для надання невідкладної допомоги.

Лікування. Рекомендуються поповнення втраченої води і солей шляхом уведення спеціальних сольових розчинів, рясне питво й антибіотики. Виписка з лікарні проводиться тільки після одержання трьох негативних бактеріологічних досліджень випорожнень. За особами, що перенесли холеру встановлюється диспансерне спостереження терміном на 3 місяці.

Профілактика. Попередження замету холери на територію країни комплексом санітарно карантинних заходів. У частині з появою навіть одиничних випадків холери встановлюється карантин на 5 діб.

За вказівкою лікаря необхідно обстежитися на вібріононосительство. Під керівництвом лікаря проводяться екстрена профілактика антибіотиками, повна санітарна обробка і дезинфекційні заходи.

Режим роботи в ізоляторі. Режим роботи в ізоляторі спрямований на забезпечення персоналом медичного пункту особистої і суспільної профілактики проти зараження інфекційними захворюваннями. Дотримання режиму обов'язково для всього медичного й обслуговуючого персоналу. Весь особовий склад повинний знати режим роботи й обсяг своїх функціональних обов'язків. Персонал повинний бути піддадуть імунізації. При терміновій необхідності роботи персоналу призначають специфічну екстрену профілактику. Працівники ізолятора повинні працювати в захисному одязі. Забороняється виходити в захисному костюмі за межі ізолятора, а також приймати в ньому їжу, пити воду і курити.

Медичний і інший обслуговуючий персонал повинний щодня піддаватися дворазової термометрії тіла. Медичний персонал і працівники харчування 1 раз у 10 днів обстежуватимуться на вібріононосительство. У кожнім приміщенні і на робочих місцях повинний бути дезінфікуючий розчин для обробки рук. Після закінчення роботи вихід персоналу дозволяється тільки через санпропускник.

Прибирання приміщень повинне проводитися тільки вологим способом і не рідше 2 разів у день. Збиральний інвентар зволожується 5% розчином лізолу (3% розчином хлораміну, 1% розчином хлорного вапна). По закінченні прибирання весь використовуваний матеріал дезінфікується.

Наступним представником гострих інфекційних хвороб є чума. Збудником цієї хвороби є паличка. Захворювання відноситься до групи особливо небезпечних і карантинних інфекцій.

Інкубаційний період - 1…8 діб, у середньому 2…4 доби. Основним резервуаром інфекції є гризуни (бабаки, ховрашки, піщанки, пацюки). Переносниками її збудника служать блохи, в організмі яких відбувається розмноження бактерій. Можливо також інфікування людини через ушкоджену шкіру при контакті з гризунами й іншими хворими тваринами. При зараженні людини в природних осередках розвивається бубонна чи септична чума, при повітряно-краплинній передачі збудника від хворих людей - її легенева форма.

Ознаки захворювання. Швидкий підйом температури, до 39…400 озноб, сильний головний біль, запаморочення. Відзначаються хитка хода, невиразна мова. Можливо психомоторне порушення. При бубонній формі спочатку виникає біль в місці майбутнього бубна, збільшуються лімфатичні вузли, потім відбувається поява хворобливого бубна. При легеневій формі - найтяжка інтоксикація: задишка, кашель з виділенням рідкого мокротиння з кров'ю. Швидке наростання гострої дихальної недостатності і падіння серцево-судинної діяльності. При переході в септичну форму бурхливе наростання інтоксикації, крововилив у шкіру і слизуваті оболонки, кривава блювота, кровотечі.

Лікування. Рекомендується можливо раннє застосування антибіотиків. Хворий чумою на спеціально виділеному транспорті повинний бути доставлений у лікарню для особливо небезпечних інфікованих, що спеціально розгортають у осередку ураження.

Лікарня працює в строгому протиепідемічному режимі. Хворі розміщаються індивідуально. У відділенні, де знаходяться хворі чумою, весь медичний персонал працює в повному протичумному костюмі, щодня піддається дворазової термометрії, а після закінчення роботи може виходити тільки через спеціальний санітарний пропускник. В обов'язковому порядку проводиться поточна (не менш 3 разів у добу) і заключна дезінфекція.

При виникненні захворювань чумою в районі встановлюється карантин на 6 діб з дня ізоляції останнього хворого.

Профілактика. Охорона території країни від завезення чуми, як і інших карантинних інфекцій, здійснюється у відповідності зі спеціальними правилами.

У природних осередках чуми організується постійне спостереження, вилов і лабораторне дослідження гризунів і ектопаразитів (гниди і ін.). Проводяться заходи щодо винищування носіїв збудника хвороби. Населення, що розташовано у природних осередках чуми піддається щепленням.

В останні десятиліття економічно розвинуті країни почали озброювати свої армії засобами ураження, що діють на нових фізичних принципах, до яких можна віднести радіологічну зброю.

Ураження радіологічною зброєю засновано на використанні радіоактивних речовин. Це можуть бути заздалегідь приготовлені порошкоподібні суміші чи рідкі розчини речовин, що містять у своєму складі радіоактивні ізотопи хімічних елементів зі спеціально підібраними інтенсивністю випромінювання і періодом напіврозпаду. Основним джерелом одержання радіоактивних речовин можуть служити відходи, що утворюються в процесі роботи ядерних реакторів. Вони можуть бути також напрацьовані шляхом опромінення в ядерних реакторах речовин із стабільних хімічних елементів. Однак експлуатація такої зброї ускладнюється значним радіоактивним тлом, що створює небезпеку опромінення обслуговуючого персоналу. Іншим ймовірним варіантом радіоактивної зброї є використання радіоактивних речовин, що утворяться безпосередньо в момент вибуху термоядерного заряду. На цьому принципі, базувався проект "кобальтової бомби". Для цього передбачалося створити навколо термоядерного заряду оболонку з природного кобальту. У результаті опромінення його швидкими нейтронами утворюється ізотоп кобальт-60, що має високу інтенсивністю г-випромінювання з періодом напіврозпаду 5,7 року. Випадаючи після вибуху на місцевості, він створює сильне радіоактивне зараження.

В основі уражаючої дії радіочастотної зброї знаходиться опромінення людського організму електромагнітним випромінюванням. Дослідження показали, що навіть при впливі випромінюванням досить низкою інтенсивності в організмі відзначаються різні порушення і зміни, зокрема порушення ритму роботи серця, аж до його зупинки. При цьому відзначалися два види впливу: теплове і нетеплове. Тепловий вплив викликає перегрів тканин і органів і при досить тривалому опроміненні ініціює в них необоротні патологічні зміни, наприклад, пов'язані із згортанням білку. Нетепловий вплив, в основному, приводить до функціональних порушень у різних органах людського організму, особливо в серцево-судинній і нервовій системах.

Лазерна зброя являє собою джерела потужних потоків електромагнітної енергії оптичного діапазону - квантові генератори. Дія лазерного променя досягається в результаті нагрівання до високих температур матеріалів об'єкта, у результаті чого відбувається їхнє розплавлювання або навіть випар. Ураження об'єктів досягається в наслідок механічного їх руйнування, а що стосується людей, то це можуть бути: осліплення органів зору і нанесення їм термічних опіків шкіри. Дія лазерного випромінювання відрізняється раптовістю, скритністю, високою точністю, прямолінійністю поширення, практично миттєвою дією. Можливе створення лазерних бойових комплексів різного призначення наземного, морського, повітряного і космічного базування з різною потужністю, дальністю дії, скорострільністю.

Інфразвукова зброя заснована на використанні звукових хвиль з частотою кілька герців. Інфразвукові коливання, що знаходяться нижче рівня сприйняття людського вуха, здатні викликати у людей стан тривоги, розпачу і навіть жаху. По оцінках фахівців, вплив інфразвукових випромінювань на людей приводить до епілепсії, а при великій потужності може привести до летального наслідку. Смерть може наступити в результаті різкого порушення функцій організму, поразки серцево-судинної системи, деструкції кровоносних судин і внутрішніх органів. Підбором визначеної частоти випромінювання можливо, наприклад, спровокувати масові прояви інфаркту міокарда. Варто враховувати здатність інфразвукових коливань проникати через бетонні і металеві перешкоди, що безсумнівно підвищує інтерес військових фахівців до цієї зброї.

Бурхливий розвиток засобів масової інформації, особливо електронних, створює об'єктивні передумови для використання їх у воєнних цілях як інформаційно-психологічну зброю. Можна пророчити, що в майбутньому поле бою буде усе більш переміщатися в область інтелектуального впливу на свідомість і почуття мільйонів людей. Розмістивши на навколоземних орбітах космічні ретранслятори, країна-агресор може розробити й у визначених умовах здійснити сценарій інформаційної війни проти тієї чи іншої держави, намагаючись підірвати його зсередини. Провокаційні передачі будуть розраховані не на розум, а насамперед на емоції людей, на їхню почуттєву сферу, що значно ефективніше, особливо при невисокій політичній культурі населення, його слабкої інформованості і непідготовленості до такої війни. Дозована подача ідеологічно і психологічно обробленого провокаційного матеріалу, уміле чергування правдивої ("кредит довіри") і помилкової інформації, вмілий монтаж подробиць різних вигаданих вибухонебезпечних ситуацій можуть перетворитися в могутній засіб психологічного настання. Особливо діючим воно може виявитися проти країни, у якій і без того існує соціальна напруженість, міжнаціональні, релігійні чи класові конфлікти. Ретельно підібрана інформація, потрапляючи на такий сприятливий ґрунт, може в короткий термін викликати паніку, масові безладдя, погроми, дестабілізувати політичну ситуацію в країні. У такий спосіб можна змусити керівництво супротивника капітулювати без застосування традиційних видів зброї.

Розвиток молекулярної генетики в останні десятиліття обумовило можливість створення генетичної зброї на основі здійснення рекомбінації ДНК (дезоксирібонуклеїнової кислоти) - носія генетичної інформації про живий організм. За допомогою методів генної інженерії виявилося можливим здійснювати поділ генів і їхню рекомбінацію з утворенням молекул рекомбінантної ДНК. На основі цих методів можливо здійснювати перенос генів за допомогою мікроорганізмів, забезпечити утворення сильнодіючих токсинів людського, тваринного чи рослинного походження. Шляхом комбінування бактеріологічних й інших агентів можливе створення біологічної засобів - основи біологічної зброї, зі зміненим генетичним апаратом. Шляхом упровадження генетичного матеріалу з яскраво вираженими токсичними властивостями у вірулентні бактерії чи у віруси людини можна одержати біологічну зброю, здатну в короткий термін викликати летальний результат. Учені припускають, що до 2005...2010 років генна інженерія досягне значних результатів в області молекулярної біології, що дозволить розкрити механізм дії токсинів, забезпечити виробництво токсичних продуктів, які можна буде застосовувати як зброю.

Вивчення природного і генетичного розходження між людьми, їх тонкої біохімічної структури показало можливість створення так називаної етнічної зброї. На думку вчених, така зброя вже в недалекому майбутньому може уражати спеціальними агентами одні етнічні групи населення і бути індиферентними стосовно інших. В основі такої вибірковості будуть знаходитися розходження в групах крові, пігментації шкіри, генетичній структурі й інші фактори. Дослідження в області етнічної зброї можуть бути спрямовані на виявлення генетичної уразливості окремих етнічних груп і на розробку спеціальних агентів, розрахованих на ефективне використання цієї здатності. Згідно висновків американського медика Р. Хамершлага, етнічною зброєю можна завдати поразки 25...30% населення країни, що піддається нападу. Нагадаємо, що в ядерній війні такі втрати населення вважаються "неприйнятними".

Вражаючим фактором пучкової зброї є гостроспрямований пучок заряджених або нейтральних частинок високих енергій - електронів, протонів, атомів водню. Потужний потік енергії, стерпний частками, може створити в матеріалі об'єкта інтенсивний тепловий вплив, ударні механічні навантаження, руйнувати молекулярну структуру організму людини, ініціювати рентгенівське випромінювання. Застосування пучкової зброї відрізняється миттєвістю і раптовістю уражаючої дії. Обмежуючим фактором по дальності дії цієї зброї є газове середовище - атмосфера, з атомами якої взаємодіють розігнані частки. Найбільш ймовірними об'єктами поразки цієї зброї можуть бути люди, електронне устаткування, різна техніка, ракети, космічні апарати.

Теоретичні дослідження в області ядерної фізики показали принципову можливість існування антиматерії, а стало бути - і створення зброї на основі анігіляції частинок і античастинок. Згодом існування античастинок (наприклад, позитронів) було доведено експериментально. При взаємодії частинок і античастинок вони зникають, а при цьому виділяється величезна енергія у вигляді фотонів. По розрахунках, при взаємодії 1 міліграма античастинок з матерією виділяється енергія, еквівалентна вибуху декількох десятків тонн тринітротолуолу. В даний час дуже складним є процес одержання і збереження античастинок. Відомо, що у Швейцарії, у Європейському Центрі ядерних досліджень робляться спроби утримання античастинок у пухирцях рідкого гелію. Зазначені складності роблять дуже проблематичне створення в найближчому майбутньому зброї масового знищення на основі антиматерії, хоча привабливість його для військових дуже велика.

Менше відомо акустична й електромагнітна зброя. Перша з них уражає живу силу супротивника, випромінюючи звукові коливання визначеної частоти, що викликає широкий спектр порушень функціонування організму, від миттєвої діареї до розриву середнього вуха. Крім того, ефект може бути і психологічним, аж до повної деморалізації.

Електромагнітна зброя розрахована в першу чергу на придушення класичних радіоелектронних засобів, що працюють на принципах прийому і перетворення електромагнітних хвиль. Іншими словами, всі електроприлади в зоні дії електромагнітної бомби або згорять, або "збожеволіють". Крім того, при належній потужності електромагнітне випромінювання здатне робити шкідливий вплив і на людину, руйнуючи клітки і порушуючи біологічні і фізіологічні функції органів та організму в цілому

Зрозуміло, перераховані вище види зброї далеко не вичерпують можливості їхньої появи в доступному для огляду майбутньому, оскільки практично усі вони будуть засновані на технологіях подвійного призначення. Це ускладнює проблему їхньої ідентифікації, контроль над розробкою і виробництвом, утрудняє досягнення угод про їхню заборону. Оскільки практично усі вони будуть засновані на технологіях подвійного призначення, це ускладнює проблему їхньої ідентифікації, контроль над розробкою і виробництвом, утрудняє досягнення угод про їхню заборону. Про подібну небезпечну перспективу вперше на офіційному рівні було заявлено делегацією СРСР у 1975 р. на ХХХ сесії Генеральної асамблеї ООН. Тоді СРСР представив проект "Угоди про заборону розробки і виробництва нових видів зброї масового знищення і нових систем такої зброї". Однак світове співтовариство й у ту пору, і понині головну погрозу бачить з боку вже існуючих видів ЗМУ, що більш реальна й у силу цього заслоняє собою погрозу завтрашнього дня.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Надзвичайні ситуації воєнного часу.

2. Характерні риси сучасної війни.

3. Поняття про ядерну зброю.

4. Уражаючі фактори ядерної зброї.

5. Хімічна зброя як засіб ведення сучасних бойових дій.

6. Уражаючі фактори хімічної зброї.

7. Біологічна зброя.

8. Захворювання людини, збудники яких можуть бути використані у якості спорядження біологічних боєприпасів.

9. Ознаки захворювання людини „сибірською виразкою”.

10. Коротка характеристика хвороби людини - „чума”.

11. Хвороба органів травлення - „холера”.

12. Профілактика ураження та захист від дії уражаючих факторів ядерного вибуху.

13. Профілактика ураження та захист від дії отруйних речовин.

14. Принципи захисту від біологічної зброї.

15. Поняття про радіологічну зброю.

16. Поняття про радіочастотну зброю.

17. Поняття про лазерну зброю.

18. Поняття про інфразвукову зброю.

19. Поняття про інформаційно - психологічну зброю.

20. Поняття про генетичну зброю.

21. Поняття про етнічну зброю.

22. Принципи дії пучкової зброї.

23. Поняття про зброю на основі анігіляції речовини і антиречовини.

24. Акустична зброя.

25. Зброя на основі дії електромагнітного випромінювання.

IV. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ ВІД НЕБЕЗПЕЧНИХ ФАКТОРІВ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ МИРНОГО ТА ВОЄННОГО ЧАСІВ

Захист населення у надзвичайних ситуаціях являє собою комплекс заходів, що проводяться з метою не допустити або максимально знизити ступінь впливу на людей уражаючих факторів.

Одним із найважливіших принципів захисту населення у надзвичайних ситуаціях є застосування засобів індивідуального захисту від небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів, підтримка їх у готовності для використання, організація та здійснення евакуації населення з небезпечних зон, використання засобів колективного захисту населенням.

Основними способами захисту населення у надзвичайних ситуаціях є:

укриття людей в захисних спорудженнях;

використання засобів індивідуального і медичного захисту;

розосередження та евакуація населення з небезпечної зони.

4.1 Засоби колективного захисту населення

До засобів колективного захисту населення відносяться захисні споруди: сховища, протирадіаційні і простіші укриття Сховища - це захисні споруди герметичного типу, що захищають від усіх уражаючих факторів, котрі виникають при НС мирного і воєнного часу. Люди, що укриваються у сховищах, не використовують засоби індивідуального захисту.

Протирадіаційні укриття - це спорудження, які призначені для захисту людей від іонізуючого випромінювання, зараження їх радіоактивними речовинами, краплями НХР і аерозолями біологічних засобів.

Укриття простішого типу - це щілини, траншеї, землянки. На їхнє зведення не потрібно багато часу, але вони можуть ефективно захищати людей від багатьох уражаючих факторів.

Захисні споруди класифікуються по призначенню, місці розташування, часу зведення, захисним властивостям, місткості.

За призначенням захисні спорудження розрізняють на загальні і спеціальні. Перші використовуються населенням або персоналом; другі обладнуються для розміщення органів управління, систем оповіщення і зв'язку, лікувальних установ.

По місту знаходження захисні споруди підрозділяють на вбудовані та окремо розташовані.

Вбудовані захисні спорудження обладнують в підвальних і цокольних поверхах будинків.

Окремо розташовані захисні споруди створюють поза будівлями.

За часом спорудження захисні споруди поділяються на збудовані завчасно ( вони являють собою капітальні сховища з довговічних пожежа безпечних матеріалів) і такі, що швидко створюються. Останні споруджуються в особливий період при загрозі виникнення надзвичайної ситуації, при цьому застосовуються як правило підручні матеріали.

Згідно захисним властивостям сховища поділяються на 5 класів. Захисні властивості визначаються здатністю конструкції спорудження витримувати визначену величину надлишкового тиску повітряної ударної хвилі ядерного вибуху.

По місткості сховища розрізняють на малі (їхня місткість до 600 людей), середні (місткість - 600…2 000 осіб) і великої місткості, що розраховані більше ніж на 2 000 людей.

До захисних властивостей сховищ пред'являються визначені вимоги, які припускають строге виконання правил будівництва та експлуатації. Тільки в цьому випадку захисні спорудження можуть бути застосованими за своїм прямим призначенням. Основними з цих вимог є такі:

сховища повинні забезпечувати надійний захист від усіх уражаючих факторів НС;

конструкції, що використовуються при їх будівництві, не повинні втрачати свої механічні властивості в умовах дії високих температур;

сховища повинні бути відповідно обладнані для перебування в них людей не менше двох діб;

їхнє перекриття має забезпечувати розрахункову кратність ослаблення іонізуючого випромінювання;

простіші укриття створюються таким чином, щоб могли захистити людей від світлового випромінювання, проникаючої радіації та дії повітряної ударної хвилі ядерного вибуху.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Призначення засобів колективного захисту.

2. Класифікація засобів колективного захисту.

3. Типи сховищ за конструктивними ознаками.

4. Простіші засоби колективного захисту.

4.2 Засоби індивідуального захисту населення

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) людини призначені для захисту її шкіри, обличчя, очей та органів дихання від дії радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів (РР, ОР і БЗ), а також для профілактики та зниження тяжкості ураження організму ними.

Відповідно до цього засоби індивідуального захисту класифікують по призначенню на засоби захисту шкіри, очей, органів дихання та медичних засобів захисту.

У залежності від принципу дії усі ЗІЗ поділяються на ізолюючі, що цілком ізолюють людину від факторів навколишнього середовища і фільтруючі - поглинаючи з повітря шкідливі домішки. За способами виготовлення ЗІЗ ділять на промислові (виготовлені заздалегідь) і підручні (такі, що виготовляються самим населенням з підручних матеріалів).

До засобів захисту органів дихання належать:

Фільтруючі засоби:

протигази цивільні (ГП-5, ГП-7), загальновійськові РШ-4, ПМГ-2, ПМК), дитячі (ДП-6, ДП-6М, ПДФ-Ш);

респіратори для дорослих Р-2, для дітей Р-2Д, промислові РПГ-67, РУ-60м, „Лепесток”.

найпростіші засоби захисту - ватно марлеві пов'язки, проти пилові тканинні маски.

Ізолюючі засоби:

ИП-4, ИП-5, КИП-5, КИП-7 і інші.

Засоби захисту шкіри призначені для захисту відкритих ділянок тіла, одягу, взуття від зараження РР, ОР та БЗ.

Фільтруючі засоби захисту шкіри представлені захисним фільтруючим одягом - ЗФО-58 - бавовняним комбінезоном, просоченим хемосорбційними хімічними речовинами.

З цією ж метою можуть застосовуватись підручні засоби - звичайний повсякденний одяг (спортивні костюми, плащі, рукавиці, чоботи), для підвищення захисних властивостей яких вони можуть бути заздалегідь просочені мильно масляною емульсією (для приготування мильно масляної емульсії беруть 1 шматок господарського мила, подрібнюють його на тертці і розчиняють у 0,5 л рослинної олії).

В якості ізолюючих засобів захисту шкіри застосовують загальновійськовий захисний комплект - ОЗК та легкий ізолюючий костюм - Л- 1, які виготовляються з прогумованої тканини. Ними оснащуються формування, що здійснюють ліквідацію наслідків НС.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Призначення засобів індивідуального захисту.

2. Класифікація засобів індивідуального захисту за принципом дії.

4.3 Засоби медичного захисту

Засоби медичного захисту призначені для профілактики або зменшення ступеня впливу уражаючих факторів надзвичайних ситуацій, а також для надання першої медичної допомоги потерпілим. До них відносяться радіозахисні засоби, антидоти (протиотрути), антибактеріальні препарати, засоби часткової санітарної обробки.

У даному посібнику автори не ставлять метою надати докладну характеристику зазначених засобів. Підбором необхідних препаратів, поясненням населенню правил їхнього прийому займаються спеціальні підрозділи медичної служби. Тут приводиться тільки їх перелік і простіша класифікація.

Радіозахисні засоби - це препарати, що сприяють підвищенню опірності організму дії іонізуючих променів. Вони поділяються на наступні групи:

засоби профілактики ураження при зовнішнім опроміненні (радіопротектори);

засоби ослаблення первинної реакції організму на опромінення (в основному це проти блювотні засоби);

засоби профілактики радіаційного ураження РР, що потрапили у середину організму (препарати сприятливі максимально швидкому виведенню РР з організму);

засобу профілактики ураження шкіри при забрудненні її РР (засоби часткової санітарної обробки).

Антидотами (протиотрутами) називають речовини чи препарати, що сприяють руйнуванню або нейтралізації ОР. Їх поділяють на неспецифічні (адсорбенти) і специфічні, діючі вибірково у відношенні визначених отрут.

Протибактеріальні засоби вживаються в момент застосування чи погрозі застосування біологічних засобів. Вони поділяються на засоби специфічної і неспецифічної профілактики.

Засоби неспецифічної профілактики застосовують при погрозі зараження навколишнього середовища бактеріальними засобами чи після нього, якщо не відомий вид збудника. До них відносяться антибіотики, інтерферони. З моменту визначення хвороби проводиться специфічна профілактика препаратами, для яких точно встановлена чутливість визначеного виду збудника.

До табельних засобів медичного захисту відносяться: аптечка індивідуальна, у комплект якої входять засобу первинної профілактики шоку, а також антидоти, радіопротектори та антибактеріальні засоби; індивідуальний протихімічний пакет різних модифікацій, призначений для часткової санітарної обробки; пакет перев'язний індивідуальний.

Санітарна обробка - це комплекс заходів щодо часткового чи повного видалення з поверхні шкіри і слизуватих оболонок РР, ОР і БЗ. Відповідно до цього розрізняють часткову і повну санітарну обробку.

Часткова санітарна обробка проводиться у осередку ураження в порядку само і взаємодопомоги з використанням індивідуального протихімічного пакета.

Повна санітарна обробка проводиться після виходу з осередку ураження і полягає у митті усього тіла водою з застосуванням миючих засобів. Повна спеціальна обробка передбачає обов'язкову зміну одягу.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Призначення медичних засобів захисту людини у надзвичайній ситуації.

2. Засоби медичного захисту при ураженні організму іонізуючими променями.

3. Медичні засоби першої допомоги при ураженні отруйними речовинами.

4. Поняття про протибактеріальні засоби.

5. Причини необхідності проведення санітарної обробки при ураженні РР, ОР та БЗ.

V. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА УРАЖЕНИМ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ

Клініка і результат протікання хвороби людини, яка отримала будь-яке ушкодження в побуті, у випадку виникнення стихійного лиха, виробничих аварій, терористичних актів, залежить від своєчасності і грамотності надання першої медичної допомоги на місці події.

Сучасні форми участі громадськості і всього населення в наданні першої медичної допомоги в мирний і воєнний час зародилися давно і були випробувані ще Н.І. Пироговим. Однак вона може бути ефективною тільки в тому випадку, якщо той хто надає допомогу діє свідомо, володіє елементарними медичними знаннями і прийомами. У зв'язку з цим доцільно надати коротку медичну характеристику відповідних станів ураженого.

5.1 Принципи надання першої медичної допомоги при травмах і нещасних випадках

Задача першої медичної допомоги полягає в тому, щоб шляхом проведення найпростіших заходів врятувати життя потерпілому, зменшити його страждання, попередити розвиток можливих ускладнень, полегшити стан травмованому та передбачити захворювання.

Перша медична допомога може бути зроблена на місці поразки самим постраждалим (самодопомога), його товаришем (взаємодопомога), санітарними дружинницями. Заходами першої медичної допомоги є: тимчасова зупинка кровотечі, накладення стерильної пов'язки на рану і опікову поверхню, штучне дихання і непрямий масаж серця, введення антидотів, дача антибіотиків, уведення болезаспокійливих (при шоці) препаратів, гасіння палаючого одягу, транспортна іммобілізація, зігрівання, укриття від жари і холоду, надягання на ураженого протигаза, видалення ураженого з зараженої ділянки, часткова санітарна обробка.

Надання першої медичної допомоги в можливо більш ранні терміни має вирішальне значення для подальшого плину і результату поразки, а іноді і порятунку життя. При сильній кровотечі, поразці електричним струмом, утопленні, припиненні серцевої діяльності і задухи, у ряді інших випадків перша медична допомога повинна надаватися негайно. Якщо в першій медичній допомозі буде бідувати одночасно велике число уражених, то визначається терміновість і черговість її надання. У першу чергу допомогу надають дітям і тим потерпілим, які можуть загинути, якщо не одержать її зараз же.

Приступаючи до надання першої медичної допомоги при комбінованій поразці, треба визначити послідовність окремих її прийомів.

Спочатку виконують ті прийоми, від яких залежить збереження життя ураженого, чи ті, без яких неможливо виконати наступні прийоми першої медичної допомоги. Так, при відкритому переломі стегна і наявності артеріальної кровотечі спочатку треба зупинити небезпечну для життя кровотечу, потім на рану накласти стерильну пов'язку і тільки потім приступити до іммобілізації кінцівки: накласти шину використовуючи підручні засоби для досягнення нерухомості при переломі.

Усі прийоми першої медичної допомоги повинні виконуватися дбайливо і бути щадними. Грубі втручання можуть зашкодити потерпілому і погіршити його стан. Якщо першу медичну допомогу робить не один, а двоє чи кілька людей, то треба діяти злагоджено. У цьому випадку один з тих, хто надає допомогу, повинен бути старшим і керувати виконанням усіх прийомів першої медичної допомоги.

При наданні першої медичної допомоги використовують табельні і підручні засоби. Табельними засобами надання першої медичної допомоги є перев'язочний матеріал: бинти, перев'язочні пакети медичні, великі і малі стерильні пов'язки і серветки, вата й ін. Для зупинки кровотечі застосовують кровоспинні джгути - стрічкові і трубчасті, а для проведення іммобілізації спеціальні шини - фанерні, сходові, сітчасті й ін. При наданні першої медичної допомоги використовують деякі медикаменти - розчин йоду спиртовий 5% у ампулах чи у флаконі, 1...2% спиртовий розчин брильянтового зеленого у флаконі, валідол у пігулках, настойка валеріани, нашатирний спирт в ампулах, гідрокарбонат натрію (сода харчова) у пігулках або порошку, вазелін і ін. Для особистої профілактики поразок радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами у осередках поразки використовується аптечка індивідуальна.

Табельними засобами забезпечуються санітарні дружини і санітарні інструктори. Комплектуються аптечки першої допомоги на будівельних і виробничих ділянках, у цехах, на фермах і в бригадах, у навчальних закладах і установах, у місцях організованого відпочинку населення. Аптечками повинні бути забезпечені транспортні засоби, на яких перевозять людей, у тому числі особисті автомобілі.

У якості підручних засобів надання першої медичної допомоги можуть використовуватися наступні речі: при накладенні пов'язок - чисте простирадло, сорочка, тканини (краще не кольорові); для зупинки кровотечі - замість джгута брючний ремінь чи пояс, закручення з тканини; при переломах замість шин - смужки твердого картону, фанери, дошки, та ін.

Питання для контрою засвоєння навчального матеріалу.

1. Задачі першої медичної допомоги.

2. Принципи надання першої медичної допомоги.

3. Табельні засоби першої медичної допомоги.

4. Підручні засоби першої медичної допомоги.

5. Принципи припинення кровотечі.

6. Термін надання першої медичної допомоги.

7. Головний принцип, яким необхідно керуватися при наданні першої медичної допомоги.

5.2 Поняття про рани, класифікація ран та їх ускладнення

Раною називається ушкодження, яке характеризується порушенням цілості шкірних покривів, слизових оболонок, а іноді і глибоких тканин і супроводжується болем, кровотечею і зіянням.

Рани можуть бути вогнепальними, різаними, рубаними, колотими, забитими, роздавленими, рваними, укушеними. Вогнепальні рани виникають у результаті кульового чи осколкового поранення. Вони можуть бути наскрізними, коли маються вхідні і вихідні раневі отвори; сліпими, коли куля чи осколок застряють у тканинах, і дотичними, при яких куля чи осколок, пролітаючи по дотичній, ушкоджує шкіру і м'які тканини, не застріваючі в них. Різані і колоті рани мають малу зону ушкодження, рівні краї, стінки рани зберігають життєздатність, сильно кровоточать, у меншому ступені, чим інші, піддаються інфікуванню. Колоті проникаючі рани при невеликій зоні ушкодження шкіри чи слизової оболонки можуть бути значної глибини і становлять велику небезпеку в зв'язку з можливістю ушкодження внутрішніх органів і занесу у них інфекції, наслідком чого може з'явитися перитоніт і сепсис. Рубані рани мають неоднакову глибину, супроводжуються забитим місцем і роздушенням м'яких тканин. Забиті, рвані і роздавлені рани характеризуються складною формою, нерівними краями, просоченням крові, омертвленими (некротизированими) тканинами на значному протязі, у них створюються сприятливі умови для розвитку інфекції. Рвані рани виникають при грубому механічному впливі, часто супроводжуються відшаруванням шматків шкіри, ушкодженням сухожиль, м'язів і судин, піддаються сильному забрудненню. Укушені рани завжди інфіковані слиною.

...