Нерідкі випадки поразки в побуті електричним струмом. Електричні прилади екологічно чисті, істотно полегшують домашню працю, роботу в господарстві і на садовій ділянці, підвищують комфортність життя за умови дотримання правил електробезпеки. У противному випадку побутова електрична техніка стає джерелом серйозної небезпеки.

Матеріали з підвищеною радіоактивністю можуть разом з будівельними матеріалами (гранітом, шлаком, цементом, глиною й іншими.) потрапити в будівельні конструкції житлових будинків і створювати небезпеку радіоактивного опромінення живучих у них людей. При розпаді природного урану як проміжний продукт утворюється радіоактивний газ радон. Виділяючись з будівельних матеріалів та з ґрунту, радон може накопичуватися в не провітрюваному приміщенні і потрапляти в організм через органи дихання. Провітрювання знижує концентрацію радону й отрутних випарів синтетичних матеріалів.

За даними Всесвітньої організацій охорони здоров'я 70% шкідливих компонентів попадає в організм людини з продуктами харчування. Це і різні харчові сурогати, напої, а також сільськогосподарські продукти, при вирощуванні яких інтенсивно застосовувалися гербіциди, пестициди, мінеральні добрива. Причиною харчових отруєнь часто буває патогенний мікроб, наприклад, “кишкова паличка”. Нею заражаються, уживаючи готові м'ясні, рибні, овочеві вироби, які не пройшли термічної обробки. Особливо небезпечний для людини токсин, вироблюваний збудниками ботулізму, для розмноження якого потрібна низька кислотність і відсутність кисню у продуктах, такі умови створюються найчастіше при домашнім консервуванні, коли повна стерилізація не досягається. При вживанні таких консервів токсин попадає в кров і уражає клітки центральної нервової системи. У людини спочатку проявляється загальне нездужання, слабість, запаморочення, головний біль, сухість у роті. Самою характерною ознакою отруєння токсином ботулізму є розлади з боку зору (з'являються сітка перед очима, двоїння предметів, котрі нібито плавають у тумані). Потім настає утруднення ковтання і дихання.

Єдиний порятунок у цих випадках - негайне введення специфічної сироватки, що зв'язує токсин. Не можна вживати консерви з ознаками псування кришок чи такі, що здулися.

Алкоголь, що міститься в багатьох напоях, при вживанні в помірній кількості здатний поліпшувати настрій і самопочуття. Тому в побутових традиціях звичайним є вживання таких напоїв. Однак нерідкими є явища, що змінюють стан людини і викликають утрату самоконтролю. Та сама кількість алкоголю може впливати на різних людей по різному. Так, при прийомі алкоголю натощак концентрація його в крові вище і наслідки отруєння важчі, ніж при прийомі після їжі; жіночий організм більш чуттєвий до алкоголю, у зрівнянні з чоловічим. При постійному та непомірному вживанні алкоголю з'являється залежність від нього наркотичного характеру, що у кінцевому рахунку веде до розвитку симптомокомплексу, іменованого алкоголізмом. У процесі розповсюдження алкоголю в організмі утворюються речовини, які блокують засвоєння організмом цукру і жирів, що у свою чергу знижує засвоєння вітамінів, необхідних для повноцінного харчування клітин. На його окислювання витрачається велика кількість кисню. Всього 5…15% алкоголю виводиться з організму. Межа безпеки досягається при вживанні 0,5…0,75 л вина з 10% вмістом алкоголю протягом двадцяти чотирьох годин.

Зелені насадження в житловій зоні збагачують повітря киснем, сприяють розсіюванню шкідливих речовин і поглинають їх, знижують у літню пору на 8…10 дБ рівень вуличного шуму. Відповідно до рекомендацій екологів і медиків в ідеальній для життєдіяльності зоні будівлі не повинні займати більш 50%, а асфальтовані і покриті каменем простори - більш 30% упоряджених площ. Зелені насадження і газони не тільки поліпшують мікроклімат, тепловий режим, зволожують і очищають повітря, але і роблять доброчинний психофізичний вплив на людей. У містах повинні вестися роботи зі скорочення просторів, покритих каменем, асфальтом, бетоном, зменшенню інтенсивності руху автотранспорту, організації невеликих паркових ансамблів і садів, озелененню фасадів будинків.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Елементи побутового середовища як джерела негативних факторів.

2. Житло та оцінка його екологічності.

3. Розподіл негативних факторів побутового середовища на групи за природою їх походження.

4. Фізично небезпечні фактори побутового походження.

5. Хімічно і біологічно небезпечні фактори побутового походження.

7. Психологічно небезпечні фактори побутового походження.

1.6 Основи фізіології праці

Фізіологія праці - це наука, що вивчає зміни функціонального стану організму людини під впливом його трудової діяльності й обґрунтовує методи і засоби організації трудового процесу, які спрямовані на підтримку високої працездатності і збереження здоров'я працюючих.

Основними задачами фізіології праці є:

вивчення фізіологічних закономірностей трудової діяльності;

дослідження фізіологічних параметрів організму при різних видах робіт;

розробка практичних рекомендацій і заходів, спрямованих на оптимізацію трудового процесу, зниження стомлюваності, збереження здоров'я і високої працездатності протягом тривалого часу.

У процесі трудової діяльності людині приходиться виконувати різні види робіт. Історично склався розподіл на фізичну і розумову працю, що з фізіологічної точки зору умовно. Ніяка м'язова діяльність неможлива без участі центральної нервової системи, яка регулює і координує всі процеси в організмі, у той же час немає такої розумової роботи, при якій відсутня м'язова діяльність. Розходження трудових процесів виявляється лише в перевазі діяльності м'язової чи центральної нервової систем. В даний час, у зв'язку з механізацією й автоматизацією виробничих процесів, фізичне навантаження в трудовій діяльності грає все меншу роль і значно зростає роль вищої нервової діяльності.

В основі будь-якої трудової дії лежить цільова настанова, на базі якої в центральній нервовій системі утворюється визначена програма дій, що реалізується в системно організованому поведінковому акті. Такі запрограмовані дії звуться динамічним стереотипом. Сутність динамічного стереотипу полягає в тім, що в ЦНС формуються довгострокові поточні нервові процеси, які відповідають просторовим, тимчасовим і упорядкованим особливостям впливу на організм зовнішніх і внутрішніх подразників. При цьому забезпечується точність і своєчасність реакції організму на звичні подразники, що особливо важливо у формуванні різних трудових навичок. Наявність динамічного стереотипу виключає зайві дії в процесі виконання роботи, заощаджує енергію і віддаляє настання стомлення. Крім того динамічний стереотип забезпечує пристосування організму до мінливих умов праці.

У процесі трудової дії в ЦНС надходить інформація про хід виконання програми, на підставі якої можливі поточні виправлення до дій. Точність програмування й успішність виконання програми залежать від досвіду і кількості попередніх повторень цієї дії, тобто автоматизму навичок.

У ході трудового процесу активізуються різні фізіологічні системи. Якщо переважають фізичні зусилля, то насамперед активізується м'язова система і система так називаного вегетативного забезпечення м'язової діяльності (кровообіг, дихання); при інтенсивній фізичній роботі зростає рівень обмінних процесів, кількість споживаного за хвилину кисню, хвилинний обсяг і частота дихання, число серцевих скорочень і т.д.

В процесі розумової діяльності активізуються різні відділи кори головного мозку, у яких зростає ліжечок і споживання кисню; при збільшенні ступеня розумової чи емоційної напруги спостерігається частішання пульсу, підвищення артеріального тиску, зростає інтенсивність обмінних процесів.

У фізіології праці найважливішими є поняття працездатності і стомлення.

Під працездатністю розуміють потенційну можливість людини виконувати протягом заданого часу і з достатньою ефективністю роботу визначеного обсягу і якості. Під впливом безлічі факторів працездатність (А) змінюється в часі й умовно підрозділяється на наступні фази (рис. 1.2):

перша фаза - фаза “впрацьованості”, у цей період підвищується активність центральної нервової системи, зростає рівень обмінних процесів, підсилюється діяльність серцево-судинної системи, що приводить до наростання працездатності;

друга фаза - фаза щодо стійкої працездатності, у цей період відзначається оптимальний рівень функціонування ЦНС, ефективність праці максимальна;

третя фаза - фаза зниження працездатності, зв'язана з розвитком стомлення.

Тривалість кожної з цих фаз залежить як від індивідуальних особливостей ЦНС, так і від умов середовища, у яких виконується робота, від виду і характеру діяльності, від емоційного і фізичного стану організму. Розуміння процесів зміни працездатності дозволяє попередити і віддалити настання стомлення. Наприклад, у студентів перших курсів вищих навчальних закладів відповідно до біологічних ритмів “пік” працездатності приходиться на 11 годин ранку; фаза стійкої працездатності спостерігається приблизно до 16 годин, а потім починається третя фаза - зниження працездатності. Відповідно до цього, основною проблемою є продовження другої фази. Воно може бути досягнуто цілим комплексом заходів, серед яких найбільш ефективними є зміна видів діяльності, виробнича гімнастика, перерви в роботі і так далі, тобто всі заходи, спрямовані на попередження стомлення.

А

I фаза III фаза

II фаза

Рис. 1.2. Графік динаміки працездатності студента. А - працездатність, Т - час доби.

Стомлення - це зниження працездатності, що настає в процесі роботи. Якщо в роботі переважає розумова напруга, стомлення характеризується зниженням уваги, продуктивності розумової праці, збільшенням кількості помилок, що допускаються в роботі, стомленням аналізаторів. Якщо переважають у роботі фізичні зусилля, стомлення виявляється в зниженні м'язової сили.

Існує ряд теорій стомлення: теорія виснаження в м'язах енергетичних запасів, теорія “отруєння” організму молочною кислотою й ін. Однак, дослідженнями було доведено, що припинення роботи внаслідок стомлення залежить від стану центральної нервової системи.

При тривалому порушенні визначених ділянок нервової системи настає перезбудження і гальмування умовних рефлексів. Гальмування дозволяє кліткам не реагувати на імпульси, що надходять, унаслідок чого припиняється активна діяльність. Гальмування є мірою попередження функціонального виснаження кліток. Стомлення може накопичуватися зі дня в день і перерости в перевтому.

Перевтома - це патологічний стан - хвороба, що не зникає після звичайного відпочинку, вимагає спеціального лікування.

Важливе місце в питаннях фізіології праці займають поняття тяжкості і напруженості праці.

Поняття тяжкості найчастіше відносять до робіт, при виконанні яких переважають м'язові зусилля. Критеріями цієї характеристики праці при динамічному навантаженні є: потужність зовнішньої механічної роботи, максимальна величина вантажів, що вручну піднімаються, величина ручного вантажообігу за зміну, частота кроків в одну хвилину, нахили тулуба понад 500 за хвилину при роботі стоячи; при статичному навантаженні тяжкість праці оцінюють по величині статичного навантаження у кГс/с при утриманні зусилля однією рукою, двома руками, за участю м'язів корпуса і ніг, часу перебування в змушеній позі.

Поняття напруженість праці частіше відносять до робіт з перевагою нервово-емоційної напруги. Критеріями напруженості такої праці є напруга уваги (число виробничо-важливих об'єктів спостереження, тривалість зосередженого спостереження у відсотках від загального часу зміни, щільність сигналів чи повідомлень у середньому в одну годину), емоційна напруга, напруга аналізаторів, обсяг оперативної пам'яті, інтелектуальна напруга, монотонність роботи. Існує спосіб оцінки ваги роботи зі споживання кисню і енерговитратам {табл.1. 3).

Напруженість праці в кожному конкретному випадку залежить як від важкості (будь то розумова чи фізична праця), так і від індивідуальних здібностей працюючого. Праця однакової важкості може викликати у різних людей різний ступінь напруженості. Ряд дослідників вважають, що стан стомлення розвивається через напругу, тому ступінь стомлення може служити критерієм робочої напруги.

Таблиця 1.3

Характеристика інтенсивності роботи

При фізичній роботі важливе значення має правильна організація робочих рухів, чергування статичних і динамічних зусиль. Статичні м'язові зусилля характеризуються перевагою напруги над розслабленням. При цьому робота м'язів здійснюється в анаеробних, тобто в без кисневих умовах. Клітки і тканини м'язів одержують енергію в результаті дисиміляції, розщеплення складних органічних речовин до вуглекислого газу і води. Прикладом може служити гліколіз - розщеплення глюкози, що протікає в два основних етапи - без кисневий і кисневий.

На без кисневому етапі молекула глюкози розщеплюється до молочної кислоти, причому виділяється невелика кількість енергії й утворюється всього дві молекули ацетілтрифосфата (АТФ). АТФ - основна енергетична речовина клітки, одиниця виміру енергії в клітці, усі процеси перетворення енергії супроводжуються синтезом або розпадом АТФ. При статичних зусиллях, коли м'язи стиснуті, кровоносні судини здавлені, у клітки не надходить кисень, гліколіз зупиняється на без кисневому етапі, енергія не утворюється, у клітках накопичується молочна кислота, з'являється почуття стомлення, біль у м'язах. При чергуванні напруги м'язів із їхнім розслабленням гліколіз йде в два етапи, молочна кислота розщеплюється до вуглекислого газу і води і при цьому клітка одержує майже в 20 разів більше енергії - 38 молекул АТФ.

Таким чином, при чергуванні статичних і динамічних навантажень можна домогтися переваги кисневого розщеплення над без кисневим, що сприяє більш тривалому збереженню працездатності. У цьому зв'язку винятково важливою є фізіологічна раціоналізація, основними напрямками якої є раціональна організація трудового процесу, створення умов для швидкого оволодіння трудовими навичками, раціональна організація режимів праці і відпочинку.

Рішенню цих задач служить ергономіка - наукова, що вивчає трудові процеси з метою оптимізації знарядь і умов праці, підвищення ефективності трудової діяльності і збереження здоров'я працюючих.

Основним об'єктом ергономіки є система «людина-машина», у якій ведуча роль належить людині. Ергономіка тісно зв'язана з інженерною психологією, яка розглядає вимоги, пропоновані до психічних особливостей людини, що виявляються при його взаємодії з технічними засобами. Ергономіка здійснює системний підхід до трудових процесів і оперує ергономічними показниками: гігієнічними, антропометричними, фізіологічними, психофізіологічними, естетичними.

Ергономічна біомеханіка на підставі антропометричних ознак (розміри тіла, кінцівок, голови, кистей, стопи, кута обертання в суглобах, досяжності руки) дає рекомендації з організації робочого місця, конструюванню інструмента й оснащення.

Вимоги технічної естетики реалізуються за допомогою дизайну (художнього конструювання устаткування), його колірного оформлення, оформлення графічних засобів інформації, конструювання спецодягу і взуття. При цьому створюються умови для оптимальних зорових навантажень, гармонії в емоційному змісті трудових процесів, забезпечуються найменша травмованість і мінімальні шкідливі психологічні впливи процесу праці.

Для сучасного етапу науково-технічної революції (НТР) характерна незавершеність автоматизації і механізації праці, у зв'язку з чим мають місце несприятливі умови праці і професійні захворювання. Наприклад, було встановлено, що оператори клавішних ЕОМ працюють у незручній позі, яка характеризується сильним нахилом голови вперед (59° від вертикалі) і положенням рук у висячому положенні з відведенням від корпуса під кутом 87°. Ця поза обумовлює чисельні скарги на постійні болі в області спини, шиї, плечового пояса, передпліччя та кисті. М'язова утома, наприклад, у операторів дисплеїв зв'язана з нахилом голови і верхньої частини тулуба вперед, що приводить за 60 хвилин праці до перенапруги м'язів шиї, міжлопаточній області, згиначів передпліччя. Незручна поза приводить до виникнення додаткових рухів, зміні положення тіла, що прискорює настання стомлення і веде до зниження якості праці.

Загальні принципи гігієнічного нормування виробничих факторів поширюються на всіх працюючим. Разом з тим необхідно враховувати біологічні, анатомо-фізіологічні, біохімічні й інші особливості жіночого організму й організму підлітків. Наприклад, жінки в порівнянні з чоловіками в середньому мають менший ріст (на 10…15 см), масу тіла (на 10…12 кг), менші розміри і масу серця (на 25…30%), ударний обсяг серця і хвилинний обсяг крові (на 20…30%), меншу життєву ємність легень, масу м'язової тканини, її скорочувальну здатність і здатність до тренування. Робота, яку можуть виконувати жінки, складає в середньому 60…70% від тієї, котру може виконувати середній чоловік. Виражені полові розходження в напрузі фізіологічних функцій, менша працездатність і продуктивність праці, розвиток у більш ранній термін некомпенсованого стомлення, значна частота порушень у здійсненні специфічних функцій (виношування вагітності, витримування пологів) є підставою для включення у класифікацію напруженості праці градацій по статевій ознаці.

Важливе значення для збереження і стабілізації трудових ресурсів суспільства має правильна організація праці підлітків, у яких має місце недосконалість процесів збудження і гальмування в центральній нервовій системі, незавершеність анатомічного і фізіологічного формування рухового апарата, внаслідок чого стомлення настає швидше. Особливо важливий у цьому випадку професійний добір і професійна орієнтація. Професійний добір за медичними показниками повинний ґрунтуватися на точному з'ясуванні вимог трудового процесу до ступеня функціональної напруги різних фізіологічних систем. Особи з недостатньо розвинутими, слабкими фізіологічними системами не повинні допускатися до робіт, при яких потрібне значне навантаження саме цих фізіологічних систем, за умови, що вона не може бути ліквідована в процесі підготовки до того чи іншого виду діяльності. Це дозволяє зберегти функціональні резерви здоров'я у значної групи працюючих. Професійна орієнтація, що враховує схильності й особисті можливості майбутнього працівника і відповідність їхньому характеру трудової діяльності, дозволяє людині мати роботу з душі, по здібностях, в наслідок чого така праця буде для нього менш виснажливою. Важливе значення мають також режими праці і відпочинку, що відповідають віку, більш часті перерви в роботі, включення в режим прогулянок, елементів рухової активності, зміна діяльності, позитивні емоції.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Наука про зміни функціонального стану людини під впливом її трудової діяльності.

2. Поняття про працездатність, її фази.

3. Напруженість праці, критерії ї ї оцінки.

4. Професійний добір і орієнтація при визначенні професії.

1.7 Мікроклімат та комфортні умови життєдіяльності

Людина живе в самому нижньому, розташованому біля Землі шарі атмосфери, якій називається тропосферою. Повітря безпосередньо оточує нас і цим визначається його первинність з точки зору процесів життєдіяльності.

Тісно стикаючись з газовою сумішшю повітряного океану, організм людини піддається впливу його фізичних і хімічних факторів: складу повітря, температури, вологості, швидкості вітру, тиску й інших. Особливу увагу варто приділити параметрам мікроклімату приміщень - аудиторій, виробничих і житлових будівель. Мікроклімат, що безпосередньо впливає на один з найважливіших фізіологічних процесів - терморегуляцію, має величезне значення для підтримки комфортного стану організму.

Терморегуляція - це сукупність процесів, що забезпечують рівновагу між теплопродукцією і тепловіддачею, завдяки яким температура тіла людини залишається постійною.

Теплопродукція організму (вироблене тепло) у стані спокою складає для “стандартної людини” (маса 70 кг, ріст 170 см, поверхня тіла 1,8 м2) до 283 кДж у годину. При легкому фізичному навантаженні вона у два-три рази більша. При роботі середньої інтенсивності доходить до 1 256 кДж у годину і при важкій становить 1 256 кДж у годину і більше. Метаболічне зайве тепло повинно відводитися з організму.

Нормальна життєдіяльність людини здійснюється в тому випадку, якщо теплова рівновага, тобто відповідність між теплопродукцією разом з теплотою, одержуваною з навколишнього середовища, і тепловіддачею досягається без напруження процесів терморегуляції. Віддача тепла організмом залежить від умов мікроклімату, що визначається комплексом факторів, які впливають на теплообмін: температурою, вологістю, швидкістю руху повітря і радіаційною температурою навколишніх предметів.

Щоб зрозуміти вплив того чи іншого показника мікроклімату на теплообмін, потрібно знати основні шляхи віддачі тепла організмом. При нормальних умовах організм людини втрачає приблизно 85% тепла на підтримку температури шкіри і 15% на нагрівання їжі, вдихуваного повітря і випар води з легенів. Тепло, що віддається шкірі, розподіляється в такий спосіб: 45% приходиться на випромінювання, 30% на конвекцію і 10% на випар. Ці співвідношення можуть змінюватися в залежності від умов мікроклімату.

Втрата тепла тілом людини шляхом випромінювання може орієнтовно оцінюватися за законом Стефана-Больцмана і розраховується по формулі:

Е = К (Т14 - Т24),

де Е - енергія електромагнітного випромінювання з одиниці поверхні тіла в одиницю часу;

К -коефіцієнт;

Т1 - абсолютна температура шкіри людини;

Т2 -абсолютна температура навколишнього середовища.

З рівняння видно, що при Т1 > Т2 радіаційний баланс негативний, людина втрачає тепло, при Т1 < Т2 - радіаційний баланс позитивний, людина одержує тепло. Електромагнітна енергія випромінюється будь-якими нагрітими тілами. При температурі тіла людини її променева енергія приходиться на область інфрачервоних, теплових хвиль.

Утрата тепла за рахунок конвекції здійснюється в результаті зіткнення тіла людини з навколишнім повітрям чи з навколишніми предметами (кондукція). Основна кількість тепла губиться конвекцією. Ця втрата прямо пропорційна різниці між температурою тіла і температурою навколишнього повітря - чим більше різниця, тим більша тепловіддача. Якщо температура повітря зростає, утрата тепла конвекцією зменшується і при температурі 35...360С припиняється. Віддача тепла конвекцією збільшується при збільшенні швидкості руху повітря, що не повинно перевищувати 2...3 м/с, тому що це може привести до переохолодження організму. Прискорює тепловіддачу підвищення вологості повітря. Вологе повітря є більш теплоємкім.

Утрата тепла випаром залежить від кількості вологи (поту), що випаровується з поверхні тіла. При випарі одного граму вологи організм втрачає 2,43 кДж тепла. В нормальних умовах з поверхні шкіри людини випаровується близько 0,5 л вологи за добу, яка забирає близько 1 200 кДж енергії.

З підвищенням температури повітря і навколишніх поверхонь утрата тепла випромінюванням і конвекцією зменшується і різко збільшується тепловіддача випаром. Якщо температура зовнішнього середовища вище, ніж температура тіла, то єдиним шляхом тепловіддачі залишається випар. Кількість поту може досягати понад 5…10 л у день. Цей вид тепловіддачі дуже ефективний, якщо є умови для випару поту: зменшена вологість і збільшена швидкість руху повітря. Таким чином, при високій температурі навколишнього середовища збільшення швидкості руху повітря є сприятливим чинником. При низьких температурах повітря збільшення його рухливості підсилює тепловіддачу конвекцією, що несприятливо для організму, тому що може привести до переохолодження, застуди і відмороження. Велика вологість повітря (понад 70%) несприятливо впливає на теплообмін як при високих, так і при низьких температурах. Якщо температура повітря вище 30°С, то велика вологість, утрудняючи випар поту, веде до перегрівання. При низькій температурі висока вологість сприяє сильному охолодженню, тому що у вологому повітрі підсилюється віддача тепла конвекцією. Комфортна вологість, таким чином, складає 40…60%.

Відповідно до діючих в даний час санітарних норм установлені гігієнічні вимоги до мікроклімату виробничих приміщень з урахуванням категорії робіт з рівня енерговитрат (табл. 1.4…1.6)

Припустимі норми параметрів мікроклімату у промислових приміщеннях для постійних робочих місць представлені в табл. 1.6. При комфортному мікрокліматі фізіологічні процеси терморегуляції не напружені, тепло почуття гарне, функціональний стан нервової системи оптимальний, фізична і розумова діяльність та працездатність високі, організм стійкий до впливу негативних факторів середовища.

Дискомфортний мікроклімат викликає напруження процесів терморегуляції, має місце погане тепло почуття, погіршуються умовні рефлекси уторована діяльність і функція аналізаторів, знижуються працездатність і якість праці, стійкість організму до впливу несприятливих факторів.

Дискомфортний мікроклімат може бути такий, що перегріває (гіпертермія) і прохолоджує (гіпотермія). Наслідки впливу дискомфортного мікроклімату на організм представлені в табл. 1.7.

Мікроклімат виробничих приміщень характеризується великою різноманітністю сполучень температури, вологості, швидкості руху повітря, інтенсивності і складу променистого тепла, відрізняється динамічністю і залежить від коливання зовнішніх метеоумов, часу дня і року, ходу і характеру виробничого процесу, умов повітрообміну з атмосферою. Якщо говорити про характер виробничого процесу, то існують, наприклад, виробництва зі значним надлишком тепла, вони відносяться до категорії гарячих цехів. До таких відносяться цехи з надлишком явного тепла 23 Дж/м3*с, з підвищенням температури до 35…400С та інтенсивністю випромінювання до 0,7 Дж/см2*с.

Таблиця 1.4