Аналіз умов життєдіяльності населення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Стан абіотичних компонентів навколишнього природного середовища

1.1 Геолого геоморфологічні особливості

1.2 Гідросферні умови

1.3 Грунтовий покрив

1.4 Кліматичні особливості

2. Глобальний природний вплив на людську популяцію

2.1 Вплив внутрішніх біосфер землі на людський організм

2.2 Залежність стану здоров'я людини від змін зовнішніх оболонок землі

3. Аналіз факторів що створюють дискомфорт проживання людей

3.1 Підтоплення територій сіл та сільгосп угідь

3.2 Розвиток екзогенних процесів

3.3 Забруднення радіонуклідами

3.4 Сейсмічний стан

4. Техногенний вплив на умови життєдіяльності

4.1 Напрямки промислового та сільськогосподарського розвитку

4.2 Забезпеченістьсировинною базою

4.3 Оцінка єкологічноі стійкості ландшафтів

4.4 Загальна оцінка єкологічного стану району

5. Соціальна складова життєдіяльності

5.1 Демографічний стан

5.2 Здоровья населення

5.3 Освіта, культура,питання рекреації

5.4 Єколого-збалансоване харчування людей

життєдіяльність природний техногенний середовище



Вступ

Географічне положення України. Державний кордон. Адміністративно-територіальний устрій України.

Тривалий час після закінчення Другої світової війни політична карта Європи була досить стабільною. Якщо за період 1945 --1990 рр. в інших частинах світу виникло майже сто незалежних держав, то в Європі їх кількість залишалася незмінною. Політична й економічна карти Європи були розділені т. зв. "залізною завісою" на дві великі частини -- Західну Європу, країни якої розвивалися на засадах демократії і вільної ринкової економіки, та Центральну і Східну Європу, де впроваджувалася соціалістична командно-адміністративна система під впливом СРСР. Україна була складовою частиною СРСР (Союзу Радянських Соціалістичних Республік), куди входила на правах союзної республіки.

У рамках СРСР Україна займала третє місце за площею території, друге -- за чисельністю населення й загальним обсягом виробленої продукції, а за показниками виробництва цілого ряду промислових і сільськогосподарських товарів Україна посідала перші місця серед усіх 15-ти союзних республік. У багатьох випадках ці показники були спів-розмірними з обсягами виробництва провідних країн Європи і світу, а то й більшими від них (наприклад, за виробництвом цукрових буряків і цукру, соняшнику і соняшникової олії тощо).

Україна як союзна республіка мала формальні ознаки державності (конституцію, верховні органи влади) і навіть входила до Організації Об'єднаних Націй (ще з 1945 р. не була суб'єктом міжнародного права і фактично Не мала самостійності навіть у формуванні своєї внутрішньої соціально-економічної політики, -- все було підконтрольне єдиному союзному центру.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. XX ст. у Європі відбулися глибокі суспільно-політичні зміни: припинення "холодної війни" між Сходом і Заходом, самоліквідація соціалістичної системи наростання: відцентрових тенденцій у СРСР і його розпад у 1991 р 24 серпня; було проголошено державну незалежність України. Україна стала-176-ою за часом появи незалежною країною на сучасній політичній карті світу.

Суверенітет Української держави, тобто повнота її влади, що проявляється через верховенство українських законів, був поширений на всю державну територію країни. У склад державної території України входять: а) суходіл; б) внутрішні води на суходолі (ріки, озера, водосховища, канали) і в морських басейнах (затоки, лимани, бухти, які глибоко вдаються в сушу і береги яких повністю належать Україні); в) територіальні води (смуга вод у Чорному й Азовському морях вздовж берегової лінії завширшки до 12 морських миль (або 22,2 км), а також у Керченській протоці приблизно до її середини); г) надра суходолу і дна під внутрішніми і територіальними водами; г) повітряний простір над суходолом, внутрішніми і територіальними водами; д) т. зв. умовні території (морські судна і літаки під українським прапором, які перебувають за межами території України і дотримуються норм міжнародного права і законодавства тих країн, де вони знаходяться, а також посольства України в інших країнах). За величиною території, чисельністю населення, природно-ресурсним потенціалом Україна належить до найбільших держав у Європі і середніх -- у світі. Займаючи площу 603,7 тис. км2, вона поступається в Європі лише Росії і випереджає Німеччину більш як у півтора раза, Італію -- вдвічі, а Великобританію -- майже у два з половиною рази. За кількістю населення (48,4 млн. осіб, станом на кінець 2001 р.) Україна знаходиться на 6-ому місці в Європі (після Росії, Німеччини, Великобританії, Франції та Італії). Серед усіх держав світу наша країна є 44-ою за площею території та 24-ою за людністю.

Економічне становище України в даний час досить складне. Ставши постсоціалістичною країною, вона вступила у тривалий період переходу від централізовано планової економіки до ринкової. Труднощі цього перехідного періоду підсилилися глибокою та затяжною соціально-економічною кризою, внаслідок чого різко скоротилися обсяги виробництва продукції і зменшилися доходи населення. Правда, упродовж 90-х рр. Україна продовжувала входити до числа провідних країн Європи за видобутком кам'яного вугілля, залізних, марганцевих і ртутних руд, самородної сірки, за виробництвом електроенергії, чавуну, сталі, за збором технічних і зернових культур, за виробництвом соняшникової олії, цукру, картоплі, молока та ін. (За виробництвом багатьох названих видів продукції Україна знаходилася також у першій п'ятірці країн світу). Однак це продукція тих галузей господарства, які базуються на експлуатації природних ресурсів та первинній переробці сировини.

Надмірна частка таких галузей у національній економіці свідчить про її нераціональну галузеву структуру, що є наслідком розвитку господарства України, як складової частини господарства колишнього СРСР. Збереглася також низька ефективність виробництва, його технологічна відсталість. Реформування економіки на ринкових засадах є складним і тривалим процесом, від результатів якого залежатиме місце нашої країни у світовому господарстві.

Загальні показники економічного розвитку України поки що досить скромні. За валовим внутрішнім продуктом (ВВП -- це сумарна вартість усіх товарів і послуг, вироблених в країні за рік) Україна в другій половині 90-х років займала лише 20-е місце в Європі і 47-е у світі (див. додаток 1). Обсяг її валового продукту був на рівні ВВП Чехії та Угорщини, тобто країн, які значно поступаються Україні територією, природними і людськими ресурсами. А за середнім доходом на душу населення (тобто виробництвом валового продукту на 1 особу за рік) Україна опинилася поза першою сотнею країн світу.

Подібна ситуація і з показником рівня людського розвитку, який щорічно оприлюднює ООН. При його обчисленні враховуються середні доходи на душу населення, середня тривалість життя та грамотність населення в країнах. Україна за цим показником знаходиться на 80-ому місці серед країн світу (2000 р.).

Таким чином, у даний час наша країна належить до держав із соціально-економічними показниками, нижчими від середніх у світі.

Україна має досить вигідне географічне положення. Вона є одночасно країною Центральної і Східної Європи, має сім безпосередніх сусідів із цих же регіонів, широкий вихід до двох морів. Загальна протяжність сухопутних кордонів України становить понад 5,6 тис. км, в т. ч. з Росією -- 1955 км, Білоруссю -- 1084 км, Польщею -- 542 км, Словаччиною -- 98 км, Угорщиною -- 135 км, Румунією -- 608 км, Молдовою -- 1202 км.



1. Стан абіотичних компонентів навколишнього прирднього середовища

1.1 Геологогеоморфологічні особливості

Рельєф України досить різноманітний. На рівнинній території України, що є частиною великої Східноєвропейської рівнини, чергуються низовини і височини. На її заході підносяться гірські пасма Українських Карпат, на крайньому півдні височать пасма Кримських гір.

Поверхня території України формувалася протягом багатьох геологічних епох. На її розвиток вплинули новітні (сучасні) тектонічні рухи, давні зледеніння і відкладання лесів (жовтувата пориста порода, що утворилась в льодовиковий період), коливання рівня моря, ерозійна робота річок і вітру, господарська діяльність людини.

Якою ж є сучасна поверхня України 70% її площі займають низовини, 25% -- височини і тільки 5% -- гори. Низовини, височини і гори неоднакові за висотою і формами рельєфу.

Піднятість рівнинної частини території України над рівнем моря становить у середньому 175 м. На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10--15 м, на височинах -- 300--400 м. Гірські хребти досягають 1 700-- 2 000 м, і найвищою точкою всієї України є гора Говерла (2061 м) в Українських Карпатах.

Низовини, височини і гори України приурочені до різних тектонічних структур, що впливали на розвиток сучасного рельєфу, поверхню окремих частин території.

Низовини. На півночі України розташована Поліська низовина, що має похил до річок Прип'яті і Дніпра. Висоти її не перевищують 200 м, тільки Словечансько Овруцький кряж піднімається до 315 м. На Поліській низовині розвинута густа річкова сітка. Ділянки між річками мають плоскохвилясту поверхню, на якій є горби і зниження.

На південь від Поліської низовини вздовж лівого берега Дніпра простяглася Придніпровська низовина,її поверхня похилена в західному і південно-західному напрямах, абсолютні висоти змінюються від 170--140 до 120--90 м. В її межах виділяється широка долина Дніпра з крутим правим берегом і кількома терасами на лівому. На сході долина Дніпра поступово переходить у Полтавську рівнину, яка має плоску і горбисту поверхню з долинами та балками.

На півдні України розташована Причорноморська низовина, поверхня якої має абсолютні висоти 150--120 м. Низовина поступово знижується до Чорного моря. Складовою частиною її є Північнокримська рівнина, поверхня якої поступово знижується до Сиваша. Абсолютні висоти її не перевищують 40 м над рівнем моря.

З південного заходу до Українських Карпат прилягає частина Середньодунайської низовини -- Закарпатська низовина. Вона слабо похилена на південний захід і має абсолютні висоти 120--105 м. Поверхню Закарпатської низовини утворює плоска терасована долина річки Тиси з її притоками.

Височини. У центральній частині України розташована Придніпровська височина, абсолютні висоти якої становлять 280-- 320 м на півночі і до 150--170 м на півдні. В її східній частині виділяється своєрідний район -- Канівські гори.

На південному сході розташована Приазовська височина з висотами 150--300 м. Тут на поверхню виходять кристалічні породи, що утворюють підвищення (г. Бельмак-Могила, 324 м).

У західній частині України розташовані Подільська та Волинська височини, поверхня їх дуже розчленована. Абсолютні висоти становлять 320--350 м (г. Камула, 471 м). На Волинській височині виділяється Мізоцький кряж, на Подільській -- окремі масиви-гори: Кременецькі гори, Гологори, Розточчя, Опілля, Товтри (Медобори).

На сході України знаходиться Донецька височина, її середні висоти становлять 175--300 м. Найвища точка -- г. Могила Мечетна (367 м). На територію України заходить південно-західними відрогами Середньоросійська височина. Висота її в межах нашої країни не перевищує 236 м.

З північного сходу до Українських Карпат прилягає Передкарпатська височина з висотами 650--800 м, густою сіткою річкових долин.

На межиріччі річок Пруту і Дністра розміщене хвилясте горбисте пасмо, що утворює Хотинську височину. З південного заходу на північний схід височина тягнеться на 50 км. її середні висоти в західній частині становлять 350--400 м, в східній -- зростають до 350--475 м. Тут знаходиться найвища точка рівнинної частини України г. Берда висотою 515 м. Височина складена вапняками, глинами, гіпсами, поверхня її розчленована притоками річок Пруту і Дністра, які мають глибокі долини з крутими схилами. Більша частина височини вкрита буковими і дубово-грабовими лісами.

Гори. Українські, або Східні, Карпати є частиною великої Карпатської системи. Це молоді середньовисотні гори, що утворилися під час альпійської складчастості. Їх середні висоти коливаються від 1 200 до 1 600 м. Гори складаються з кількох паралельних пасом, що простягаються з північного заходу на південний схід на 270 км. Гірські пасма, які знаходяться на сході, дістали назву Зовнішніх Карпат. У їх межах виділяються гори Бескиди, Горгани та Покутсько-Буковинські. Центральну частину займають Вододільно-Верховинські Карпати з низькогірно-увалистим рельєфом, Полонинсько-Чорно-горський хребет, Рахівські і Чивчинські гори. Найвищою частиною Українських Карпат є масив Чорногора з кількома вершинами, в тому числі і Говерлою, що мають висоти понад 2 000 м. Зручними перевалами в Українських Карпатах є: Ужоцький, Верецький, Вишківський, Яблуницький.

Говерла -- найвища точка України. Кам'яниста вершина, яка складена пісковиковими брилами. Це край субальпійських і альпійських лук. Там ростуть чорниця, брусниця, гірська сосна, трапляється рододендрон. На північ від Говерли біліють пасма Горган з кам'яними розсипищами на схилах ("горгани"). На півдні видніються скелясті гребені давнього масиву Мармарош (Рахівські гори). На схід підносяться масиви Гринявських гір і Свидівця. Основну групу гір масиву Чорногора, в якому знаходиться Говерла, складають розташовані на захід від неї г. Петрос і на південний схід -- гори Ребра, Гутин Темнатик, Бребенескул, Піп-Іван та ін. Вони підносяться вище 2 000 м і виділяються на фоні смерекових і букових лісів та мальовничих полонин. Звертають на себе увагу витвори давнього гірського льодовика -- заглиблення у вигляді цирків, а в них -- залишки льодовикових озер, які всюди в Карпатах називають "морськими очима". На схилах звиваються потоки, потічки, стрімкі водоспади. Дороги і стежки на Говерлу починаються з населених пунктів, розташованих в річкових долинах, що її оточують: в долині річки Чорної Тиси -- з гірського селища Ясиня, Білої Тиси -- з Рахова, Чорного Черемоша -- з Верховини, Пруту з -- з Ворохти.

Кримські гори займають крайній південь Кримського півострова. Вони простягаються з заходу на схід на 180 км. Виділяються три гірські пасма: Головне з висотами 1 200-- 1 500 м, Внутрішнє з висотами 400--600 м та Зовнішнє з висотами 250--350 м. Схили пасом асиметричні: південні -- круті і урвисті, північні -- пологі. Це пов'язано з розмиванням м'яких порід в гірських нашаруваннях, що складаються з пластів різної твердості. Довгі і похилі схили Зовнішнього і Внутрішнього пасом збігаються з напрямом залягання стійких гірських порід -- вапняків, круті схили -- наслідок руйнування м'яких порід -- мергелів і глин. Такі асиметричні форми рельєфу називають куестами. Між куестовими пасмами в результаті ерозії утворилися зниження.

Головне пасмо Кримських гір найвище. Воно становить суцільний ланцюг плоских безлісих масивів, що називаються яйлами: Байдарська яйла, Ай-Петринська, Ялтинська, Нікітська, Гурзуфська, Бабуган, Чатирдаг, Демерджі, Довгоруківська, Карабі-яйла. На Бабуган-яйлі знаходиться найвища точка Кримських гір -- г. Роман-Кош (1 545 м). Узбережні схили Головного пасма закінчуються Південним берегом Криму, де поширені ерозійні, зсувні та вулканічні форми рельєфу. Сучасного вигляду Кримські гори, як і Українські Карпати, набули в епоху альпійської складчастості. На їх Головному пасмі є Ангарський перевал, через який пролягає тролейбусна лінія від Сімферополя до Алушти і Ялти.

Глибина і густота розчленування поверхні, крутість схилів впливають на господарське використання території, прокладання доріг, планування і забудову населених пунктів, обробіток земель і вирощування сільськогосподарських культур, розташування садів та виноградників, лісосмуг тощо. (А як впливає рельєф на життя людей у вашій місцевості?)

Бабуган-яйла -- найвищий масив Кримських гір. Він розташований між Гурзуфом і Алуштою. Межує з Гурзуфською яйлою на південному заході, Гурзуфським перевалом сполучається з Нікітською яйлою. Саме в цьому масиві знаходиться найвища точка Кримських гір -- г. Роман-Кош (1 545 м). Середні висоти тут становлять 1 000-- 1 400 м. У центрі масиву розташована мальовнича улоговина, оточена хребтами. У вапнякових породах утворилась карстова шахта Бабуганська глибиною 103 м і довжиною 150 м. (Пригадайте, які умови необхідні для утворення карстових печер.) На масиві бере початок річка Улу-Узень. На схилах масиву Бабуган-яйли ростуть буково-грабові ліси, зберігається своєрідний березовий гай.

1.2 Гідросферні умови

Водні ресурси України складаються з внутрішніх морів, озер, боліт та інших водоймищ.

Основна частина водних ресурсів припадає річковий стік (92,6%). На території України налічується понад 71 тис. річок та джерел загальною довжиною 248 тис. км. Із них більше 67 тис. (94,4%) водостоків - короткі (менше 10 км.), загальною довжиною 131 тис. км.

В останнє десятиліття на Дніпрі споруджено каскад водосховищ, що дозволило значно поліпшити умови для судноплавства і водопостачання. Води Дніпра живлять Інгулецьку зрошувально-обводнювальну.

Краснознам'янську зрошувальні та інші системи. Збудовано канали Дніпро-Донбас, Дніпро-Кривий Ріг, Північно-Кримський. Дніпро живиться 32 тис. водотоками, в тому числі більш як 1000 річок, лише 90 з них перевищують довжину 100 км. У результаті спорудження великих дніпровських водосховищ (довжина берегової лінії становить понад 3 тис. км.), рівень води в Дніпрі підвищився на 1-15 м. Підтоплення найбільш масштабно проявляється в придніпровських регіонах Дніпропетровської, Запорізької і Херсонської областей. Водні ресурси України забруднені радіонуклідами. Спостерігається інтенсивна міграція радіонуклідів с півночі на південь. У Кременчуцькому водосховищі накопичення радіонуклідів щорічно зростає на 40%.

Накопичення найпоширенішого цезію - 137 в водах Київського водосховища оцінюються в 7200 Кі, Канівського - 2200 Кі. Усього аварійний викидтехногенних радіонуклідів на Чорнобильській АЕС становив понад 50 млн. Кі, в т.ч. довгоживучіх цезію-137, стронцію-90, плутонію-27. Близько 120 тис. км2 території України зазнає забруднення малими дозами радіації і 40 тис. км2 - середніми і великими.

Другою за протяжністю (після Волги) рікою є Дунай. У межах України розташовані великі за площею Дунайські плавні (15 тис. га.), що становить близько 10% їх загальної площі. У нижній течії ріка утворює гирло (рукава). У межах України знайдеться Кілійське гирло, поза її межами Сумське і Георгівське. Дунай - судноплавна ріка зі значними енергоресурсами, частина яких використовується (сумарний гидропотенціал у середній за водністю рік оцінюється в 42 млрд. кВт/год).

Важливу роль відіграють малі ріки, які потребують належної і постійної охорони. Реалізація заходів що до їх збурення та оздоровлення набуває першочергового значення.

Значні запаси водних ресурсів України зосередженно в озерах, яких налічується понад 3тис., у. т. ч. 30 озер площею 10 км2 і більше. В Україну створено також понад 1057 водосховищ та понад 27тис. В Україні зосереджені значні болотні масиви, площа яких у результаті проведення широкомасштабних меліоративних робіт помітно скоротилась загальна площа робіт України становить 1,2 млн. га., в тому числі торфових - майже 1млн. га. Переважена їх більшістю розташована в Поліссі, особливо в західному Полісі, де заболоченість становить 11%. Майже половина всіх боліт України осушена, що викликало порушення рівноваги с природного середовища, а вивільнені території в переважної більшості використовуються малопродуктивно.

Особливе місце в країні належить підземними водами. Вони найчистіші і тому переважно використовуються для задоволення потреб населення. Глибина залягання артезіанських вод збільшується з півночі (від 100 - 150 м.) на південь (до 500-600м.). Основна частина цих водних ресурсів зосереджена в західній та північній частинах України. Розвідано понад 800 родовищ прісних вод, в них зосереджено близько тритини підземних водних ресурсів.

Посилюється забруднення підземних вод, з усіх запасів яких в Україні вже забруднено близько 7%. Найгостріша ситуація складається в степовому Криму, де підземні води забруднені на 38% усієї його площі. В результаті забруднення вод уже виведено з експлуатації 7 водозаборів потужністю 210 тис. м3 на добу, а для 6 водозаборів потужністю 300 тис. м3 на добу існує небезпека забруднення. Охорона чистих підземних вод від забруднення та їх раціональне використання - винятково важлива загальнонаціональна проблема України. Слід зазначити, що об'єм водоспоживання в Україні за останні 20 років зріс приблизно в двічі. Основним споживачем прісної води є промисловість. Далі йдуть сільське і комунальне господарство.

Вода в Україні є цінним і найбільш дефіцитним ресурсом. В маловодні роки дефіцит води в країні становить майже 4 млрд. м3. Він відчувається в басейнах усіх найбільших рік, особливо у південно-східній та південній її частинах.

Раціональне використання і належна охорона водних ресурсів важлива господарська проблема.

Через обмеженість та нерівномірність розподілу водних ресурсів для забезпечення водою населення та галузей народного господарства широко застосовується регулювання річкового стоку. Найбільше регулюється стік Дніпра. Україна має великомасштабне водогосподарство, гідроенергетичні та іригаційні споруди. Побудовані каскади водосховищ і гідроелектростанцій на Дніпрі. Північно-Кримський, Сіверський Донець - Донбас та інші канали. Введені в дію першої черги найбільшого північно-кримського каналу дозволило зросити 180 тис. га. засушливих земель, забезпечити водою населення і промисловість міст Керч, Феодосія та інших населених пунктів Криму. Друга черга цього каналу вирішити проблему забезпечення водою міст Сімферополя, Севастополя та району Великої Ялти дасть можливість ввести в експлуатацію ще 80 тис. га. засушливих земель.У нашій країні вимоги до якості води в різних галузях народного господарства різні і визначаються нормативними документами. Найбільш якісною повинна бути вода для споживання. Існуючі державні норми найсуворіше регламентують наявність токсичних речовин. Обмежується також вміст речовин, що додають воді небажаного смаку, кольору або запаху. Вимоги промислового виробництва що до якості води визначаються продукцією, що виробляється, місцем у виробничому процесі. Якщо вони входять до складу продукції (харчова промисловість, деякі хімічні виробництва), то якість її не повинна бути нижчою за якість питної води, а в деяких випадках і перевищувати її скажімо, вимоги до якості води в енергетиці, деяких машинобудівних виробництвах враховують здатність до накипоутворення. Вода найнижчої якості (високий вміст розчинних солей, наявність інших домішок) є непридатною для технологічних процесів. До зрошувальних вод рівень вимог найнижчій.

Якість природних вод у річках та озерах, а також прісних і підземних вод в основному відповідає стандартам. І в той же час в наслідок використання великих об'ємів природних вод, як пароутворювачів, розчинників, теплоносіїв і охолоджувачів та промислового забору, у водоймища викидається значна кількість забруднювачів.

Загальними джерелами забруднень водоймищ є недостатнє очищення стічнихвод промисловими та комунальними підприємствами, великими тваринницькими комплексами, змиття талими та дощовими водами забруднюючих речовин з полів та міських територій; експлуатація водного транспорту. Негативну роль відіграє також забруднення, що виникає в наслідок підводження з опадами шкідливих речовин із атмосфери; підвищення температури, водостої через викиди нагрітих вод тепловими та атомними електростанціями.Стічні води, що утворюються під час технологічних процесів, після очищення і не доочищення, як правило викидаються до річок або водоймищ, а в приморських районах - у прибережну зону морів. Велика кількість забруднювачів підходить у річки із шахтними і рудниковими водами, а також із дренажними, що підходять з територій зрошування, землеробства. Загальний об'єм цих викидів сягає кількох мільярдів кубічних метрів на рік. У південних областях України кількість стічних вод, що скидаються, практично рівна дефіциту прісної води, від якого потерпають ці райони. Повернення стічних вод у систему технічного водоспоживання підприємств дозволило б ліквідувати дефіцит прісної води. Проте, для цього стічні води повинні піддаватися додатковій обробці, затрати на яку залежатимуть від характеру забруднення і вимог до якості технічної води. У 1992 р. зафіксовано 959 різновидів забруднення води. Здебільшого ці забруднення токсичні: це сполуки миш'яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, фтору, хрому. Вони потрапляють у їжу. У фітопланктоні, наприклад, вміст шкідливих речовин у 10 разів більше, ніж у воді, а в рачках, личинках їх ще більше. Риба, яка ними живиться, містить шкідливих речовин ще у 10 разів більше. Отже у щуці, судаку які поїдають забруднену рибу, концентрація може у тисячу разів перевищувати концентрацію отрути у воді.

Міські стічні води. Це води, забрудненні продуктами життєдіяльності населення, побутовими миючими засобами, фарбниками, відходами промисловості, що скидаються у каналізацію. Стічні води містять велику кількість мікроорганізмів, заражені яйцями гельмінтів і тому перед викидом у водойми вони підлягають механічному і біохімічному очищенню, знезараженню. Майже 10% всіх забруднених міських стічних вод складають грубі фракції; 50% забруднення - розчинені у воді органічні речовини.

Промислові стічні води. Утворюються на різних стадіях технологічних і теплообмінних процесів, тому кількість і склад їх визначаться умовами виробництва. Оцінюючи шкоду від забруднення водних ресурсів країни, слід враховувати не тільки витрати води, але й, перш за все, забруднення і токсичності стічних вод. Найбільша концентрація токсичних речовин спостерігається у стічних водах багатьох виробництв фарбників, паперово-целюлозної промисловості та виробництва пластмас, а знешкодження їх потребує складних і дорогих технологій. Часто забруднювачі містять таку високотоксичну речовину, як сірководень, викиди якого взагалі не припустимі. Для Донбасу і Криворізького басейну характерний викид шахтних і рудникових вод з високим вмістом мінеральних солей. Це перешкоджає використанню неочищених вод промисловістю і для зрошення. Так у скинутих деякими шахтами Донбасу водах концентрація солей сягає 9,5 г/л, у тому числі твердих солей - до 3 г/л.

В багатьох машинобудівних підприємствах застосовують технології гальванічного покриття металів - нікелювання хромування, міднення, кадміювань деталей. У стічних водах гальванічних цехів присутні ціаніди, прості й комплексні солі всіх вище згаданих металів та солі, що утворюються при нейтралізації стічних вод. Скидання таких вод у міську каналізацію можливе за умов вилучення з води сполук кольорових та важких металів і ціанідів.

Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Забороняються введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на сток вод:

1)Нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів та інших об'єктів; які не мають пристроїв і очисних споруд необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод, або їх шкідливої дії та необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює облік об'ємів забору й скидання води;

2)Зрошувальних систем, водосховищ і напалів до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозій ґрунтів, а також забрудненню поверхневих та підземних вод, скиданням із зрошувальних систем;

3)Осушувальних систем - до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

4)Водозабірних споруд - без рибозахисних пристроїв та облаштованих проектів зон санітарної охорони водозаборів;

5)Гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод і риби згідно проекту;

6)Експлуатаційних свердловин на воду - без оснащення водорегулюючими та контрольно-вимірюючими пристроями.

Відповідно до Водного кодексу України забороняється скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення, засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, а також морів, їх заток, лиманів, виробничими побутовими та іншими забруднюючими речовинами. Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плаваючих та інших споруд зобов'язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними, нафтовими та інших забруднюючими речовинами.

Обов'язкове отримання запобігання забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин сільськогосподарськими підприємствами. Підприємства, установи і організації, діяльність яких може впливати на стан підземних вод, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи що до попередження забруднення підземних вод, а також об'єднувати локальні мережі спостережу вальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод. За забруднення, засмічення, порушення водного законодавства винні притягуються до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності, самовільне порушення правил водокористування, права державної власності на воду, самовільне захоплення водних об'єктів або самовільне водокористування, забруднення і засмічення вод, пошкодження водогосподарських споруд карається штрафом. Кримінальна відповідальність, що передбачає позбавлення волі встановлене за забруднення річок, озер та інших водних об'єктів неочищеними і не знешкодженими стічними водами, покиднями та відходами, промислових і комунальних підприємств, що заподіяли шкоду здоров'ю людей, сільськогосподарському виробництву, або рибним запасам, а також за забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей чи для живих організмів моря відходами і шкідливими речовинами. Цивільна відповідальність полягає у відшкодуванні збитків заподіяних порушенням водного законодавства, які визначаються за спеціальною методикою.

1.3 Грунтовий покрив України

Утворення і поширення грунтів, рослинності, тваринного світу залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини. В їх розміщенні на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах. Ґрунтовий і рослинний покрив змінюється також і в довготному напрямі у зв'язку з посиленням континентальності клімату у напрямки із заходу на схід.

Різні типи грунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті сірі лісові і темно-сірі опідзолені грунти. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих фунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний (18-24см), але чітко виражений підзолистий горизонт, з якого вимиваються поживні речовин. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті грунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію грунтового розчину, тому їх треба вапнувати.

Сірі лісові грунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові грунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому міститься 2,5-3,0 % гумусу.

Темно-сірі опідзолені грунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5-4,5 %, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові фунти.

У лісостеповій і степовій зонах України поширені чорноземні грунти. Вони утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки невеликій кількості опадів, поживні речовини, що утворюються з решток рослин, не можуть вимитись, вони накопичуються в грунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші грунти, гумусовий горизонт. З цим пов'язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.

Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Вони ззовні подібні до темно-сірих опідзолених грунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу - 3,5-5,5 %. Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.

Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120-150см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці грунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6 % гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостеп).

Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання грунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4-5 до 6,5 %.

Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської низовини. Степовому Криму. Ці грунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення грунту спостерігається до глибини 30-50 см. А на глибині 90-120см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих фунтів. Вони містять від 3,5 до 5,0 % гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих грунтах потрібне зрошення.

Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, в Степовому Криму і передгір'ях Кримських пасом. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, в грунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих грунтів порівняно з іншими чорноземами є нижчою.

На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові і каштанові грунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %.

У заплавах річок та зниженнях значні площі займають лучні і дернові ґрунти. Ці грунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних грунтів становить 3-6 %, вони багаті на поживні речовини.

У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях поширені болотні ґрунти. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження при високому рівні ґрунтових вод. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торфово-болотні, торфові грунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання цих грунтів треба застосовувати меліоративні заходи.

На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширені солончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.

Окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів в лісостеповій і степовій зонах поширені солонці. Їх особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні властивості цих ґрунтів.

У зниженнях - подах Причорномор'я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворилисьсолоді. Вони мають погані фізичні властивості, невисоку родючість.

В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині залягають лучно-буроземні грунти. Вони утворились під лучною і деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить 3-5 %.

У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти, що мають невисоку природну родючість.

У південно-західних передгір'ях поширені буроземно-підзолисті грунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза. Грунти утворились під широколистими лісами в умовах теплого і вологого клімату. У гірсько-лісовому поясі на висотах від 300 до 1450м переважають бурі лісові грунти. Вони сформувалися під широколистими і хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5-4,0 % гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені гірсько-підзолисті грунти. Вони мають невелику потужність, характеризуються значною щебенюватістю.

На плосковершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні і гірсько-торфові грунти. Вони утворились під лучною рослинністю в умовах надмірного зволоження на пісковикових породах. Г'ірсько-торфові грунти мають незначний торфовий горизонт.

У Кримських горах, в їх північних передгір'ях сформувались чорноземи південні і дерново-карбонатні грунти. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0-3,5 %. Дерново-карбонатні грунти малопотужні, щебенюваті. В нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі грунти. Вони утворились під розрідженими лісами і чагарниками, трав'янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт мас сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 5-7 %. На крутих схилах ці грунти піддаються змиву водами атмосферних опадів. В цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що утворились під трав'янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому шарі 3,0-3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і виноградників.

Північні схили Головного пасма вкрито бурими лісовими грунтами. Вони утворились під широколистими лісами в умовах м'якого теплого клімату. У верхньому горизонті цих грунтів міститься 4-5 % гумусу. В цьому поясі під сосновими лісами утворились бурі опідзолені грунти, а вище - гірські чорноземні грунти. Вони утворились під гірською степовою рослинністю на щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід, їх гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4-7 % гумусу.

Земельні ресурси - землі, що використовуються або можуть бути використані для сільського чи лісового господарства, містобудування та ін. Україна має багаті земельні ресурси. Площа її земельного фонду -- 60,4 млн.га, з них сільськогосподарські угіддя становлять 70% площі всіх земель. Серед них орні землі займають в середньому 79% (один з найбільших показників у світі). Більша частина всіх сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель припадає на чорноземні грунти.

Загальний рівень господарської освоєності території України високий. Але в різних природних зонах спостерігаються відмінності. В зоні мішаних лісів землеробська освоєність менша, ніж у лісостеповій та степовій зонах. Але в цій зоні знаходиться 25 % сіножатей і пасовищ, 40 % лісів України. Розораність земель у лісостеповій зоні -- близько 70 %, а у степовій зоні - понад 80 %, тут найбільш поширене зрошення. В Українських Карпатах великі площі займають ліси, луки; ділянки з орними землями поширені в передгір'ях, міжгірних улоговинах і долинах річок. У Кримських горах висока лісистість, орні землі займають незначні території.

Між землекористувачами землі України розподіляються нерівномірно. Найбільші площі займають землі сільськогосподарського призначення. Значна частина припадає на населені пункти. В населених пунктах 80 % земель становлять присадибні ділянки. Землі лісогосподарського призначення становлять 11,6%.

Для раціонального використання земельних ресурсів треба запобігати несприятливим фізико-географічним процесам (ерозія, перезволоженість, засолення, посушливість, солонцюватість та ін.).

1.4 Кліматичні особливості

Територія України перебуває в помірному кліматичному поясі в області помірно континентального клімату. І лише на вузькій смузі Південного берега Криму сформувався клімат, подібний до субтропічного середземноморського типу. Водночас помірно континентальний клімат має істотні відмінності в основних показниках (температури повітря та кількості опадів) у різних частинах України. Над рівнинною частиною країни з північного заходу на південний схід зростає континентальність клімату: у цьому напрямку середні показники температури повітря літніх місяців підвищуються, а зимових -- знижуються, річна кількість опадів зменшується. В Українських Карпатах і Кримських горах формуються свої особливі кліматичні умови, пов'язані із значними перепадами висот. З підняттям угору середньомісячні показники температури повітря знижуються в будь-яку пору року, а кількістьопадів загалом збільшується.

Клімат будь-якої території формують такі чинники: 1) кількість сонячної радіації, що надходить на земну поверхню; 2) циркуляція атмосфери; 3) характер підстильної поверхні. Розглянемо їх вплив на клімат України.

Кількість сонячної радіації. Сонячна радіація (тепло і світло, випромінені Сонцем) є основним джерелом енергії атмосферних процесів. Кількість сонячної радіації, що досягає земної поверхні, виражається в кілокалоріях на 1 см2 (ккал/см2) або в мегаджоулях на 1 м2 (МДж/м2) за одиницю часу. Вона змінюється протягом доби і року, що пов'язано із змінами висоти Сонця над горизонтом і тривалості дня.

Висота Сонця чи кут падіння сонячних променів залежить від географічної широти місцевості і положення Землі щодо Сонця в конкретний момент її річного і добового обертання. Україна розташована в середніх широтах у помірному поясі освітленості, де полуднева висота Сонця завжди менша від 90° і щодоби відбувається зміна дня і ночі. Водночас і висота Сонця, і тривалість дня істотно змінюються протягом року, тому в Україні чітко виражені пори року.

Південь країни отримує за рік більше сонячної радіації, ніж північ, оскільки полуднева висота сонця на півдні щодня вища, ніж на півночі. Основна частина сонячної радіації надходить з травня по вересень, коли збільшується тривалість сонячного сяйва. На земну поверхню надходить пряма сонячна радіація у вигляді променів безпосередньо з поверхні Сонця і частина розсіяної сонячної радіації -- тієї, що розсіюється наявними в атмосфері водяною парою, пилом, газами, а також хмарами. Пряма і розсіяна радіація, що надходить на земну поверхню, називається сумарною сонячною радіацією (мал. 75). Сумарна радіація розподіляється на земній поверхні не суворо зонально, тому що її надходження залежить також від хмарності і прозорості атмосфери. Атому західні території України, де спостерігається більше хмарних днів, отримують протягом року менше сумарної сонячної радіації, ніж східні території на тих самих широтах. Річна кількість сумарної сонячної радіації в межах України змінюється від 3500 МДж/м2 (у північно-західних районах) і 4000 МДж/м2 (у північно-східних) до 5200 МДж/м2 на півдні Криму.

Частина сонячної радіації відбивається від поверхні Землі, а частина поглинається нею. Поглинута радіація характеризує надходження тепла наземну поверхню. Від її величини залежить нагрівання грунту та верхніх шарів води, а від них нагрівається повітря.

Сейсмічність України проявляється в західних, південно-західних та в південих районах, де виділяються два основні сейсмічні регіони: Карпатський і Кримсько-Чорноморський.

Сейсмічність Карпатського регіону визначається у земелетрусах з вогнищами у Закарпатті, Карпатах, Прикарпатті, а також на прилеглих територіях сусідніх країн: Польщі, Словаччини, Угорщини і Румунії. Найбільш сейсмоактивним є Закарпаття.

На території західних областей України (за період з XVII століття до нашого часу) землетруси характеризуються в основному глибинами вогнищ (h) 2-10 км і манітудами (М)<5.5. Внаслідок малої глибини ці землетруси викликають локальні коливання на поверхні грунту з інтенсивністю до 7-7.5 балів. Такі коливання відчуваються на Закарпатті від глибших (h=35 км) і більших за величиною (М=6.8) землетрусів, вогнища яких розташовані в Румунії (Пішкольц) на відстані близько 60 км від кордону україни. У Передкарпатті найбільший землетрус з достовірно описаних мав місце у 1875 році в районі м. Великі Мости (Львівська область). Він характеризувався магнітудою М=5.3, з глибиною вогнища h=19 км і відчувався в епіцентріальній зоні з інтенсивністю 6 балів.

На значну частину території України впливають підкоркові землетруси із зони Вранча в Румунії (район зчленування Східних і Південих Карпат). Вогнища землетрусів, здатних спричинити мікросейсмічні прояви на території України, розташовані в мантії на глибинах від 80 до 190 км. максимальні магнітуди землетрусів з цієї зони досягли 7.6. Завдяки великив глибинам і магнітудам землетруси зони Вранча проявляються на величезній території: від Греції на півдні- до Фінляндії на півночі.

На карті епіцентрів представлені вогнища землетрусів зони Вранча, починаючи з XI століття, з магнітудами вищими від 3.5. Надійно встановлені ізосейсти найсильніших землетрусів зони Вранча за останні два століття. Для побудови ізосейст використано опубліковані матеріали, а для землетрусів 1977-1990 років- дані авторів.

Сейсмічність Кримсько-Чорноморського регіону визначається епіцентрами землетрусів, розташованих в акваторії Чорного моря, поблизу Південного берега Криму, які характеризуються найвищими на території України показниками - магнітудами до 6.8. На карті епіцентрів землетруси Криму представлені з магнітудами, вищими за 2.0, за період спостережень з I віку до н. е. до нинішнього часу. У рівнинній частині Криму і Азовському морі показані вогнища землетрусів з магнітудами, вищими за 1.0.

Окремим сейсмічним районом можна вважати область дельти Дунаю. Тут в історичні часи відбувалися землетруси з максимальною магнітудою близько 7, які разом із землетрусами зони Вранча становлять серйозну небезпеку для території Одеської області.

У центральній частині території України, зокрема в межах Українського щита, за останні століття достовірно зафіксовано лише декілька землетрусів з малою глибиною вогнищ (5-10 км) та невисокими магнітудами (М = 3.5-4.0). Ці землетруси мали локальний характер сейсмічного впливу. Найсильнішим у східній частині України вважається землетрус 1913 року поблизу м. Куп'янська (магнітуда 3.5, локальні коливання інтенсивністю до 5-6 балів). В західних областях України, поблизу смт. Микулинці в Тернопільській області 3 січня 2002 року відбувся землетрус з магнітудою 4, який в епіцентрі мав інтенсивність 6 балів з 7-ми бальними ефектами на ослаблених ґрунтах. До цього вказана територія вважалася 5-ти бальною.

В Україні створено національну мережу сейсмічних спостережень до складу якої входить 18 сейсмічних та 14 комплексних геофізичних станцій.. Найдавнішою є сейсмічна станція "Львів", яку засновано у 1899 році. Цифрова сейсмічна станція "Київ" організована у 1994 році і входить до складу Глобальної сейсмічної мережі.

Під екзогенними процесами розуміють процеси, що протікають внаслідок взаємодії літосфери Землі із її зовнішніми оболонками - атмо-, гідро-, біосферою. Енергетичну основу цих процесів становить теплова енергія Сонця. До екзогенних процесів належить вивітрювання гірських порід, вплив вітру (еолові процеси), води (тимчасових та постійних водотоків) на рельєф, діяльність льодовиків та талих льодовикових вод, вплив сил гравітації на рельєф (утворення осипищ, зсувів та ін.), берегова діяльність морських акваторій.



2. Глобальний природний вплив на людську популяцію

2.1 Вплив внутрішніх біосфер землі на людський організм

Проблема забруднення атмосферного повітря виникла у зв'язку з розвитком промислового виробництва. Особливої гостроти вона набула у другій половині ХХ ст., в період науково-технічної революції, яка характеризується надзвичайно високими темпами росту промислового виробництва, споживання електроенергії та використання моторних транспортних засобів.

Науково-технічний прогрес у промисловому виробництві призвів до розширення використання природних ресурсів. Перелік хімічних елементів, які застосовує людина у промисловому виробництві, суттєво збільшився за останнє десятиліття. Якщо на початку ХХ ст. використовували 19 хімічних елементів, то в середині століття у промисловому виробництві було задіяно близько 50, а в 70-х роках -- понад 100. Ці зміни у промисловому виробництві, зрозуміло, що відбилися на складі промислових викидів, що призвело до якісно нового забруднення атмосферного повітря, а саме, аерозолями важких металів і рідкісних металів. Всесвітня організація охорони здоров'я дає таке визначення забруднення -- це поява у довкіллі людини забруднюючих речовин чи будь-яких інших агентів (від вірусів до звукових хвиль надмірної інтенсивності), які безпосередньо чи опосередковано негативно впливають на людину і створене нею для власних потреб штучне середовище.

Саме такий підхід притаманний більшості людей, які знаходяться на антропоцентричних позиціях (людина є вінцем природи). У екологічному визначені поняття забруднення зроблено спробу відійти від антропоцентризму, при цьому екологи наголошують, що забруднення стосується не лише людей і створеного ними штучного середовища, а і сукупності всіх видів у біосфері та Землі з ближнім космосом. При такому підході забруднення трактується як внесення у довкілля, виникнення чи раптове підвищення у ньому значень чи концентрацій хімічних, фізичних, біологічних, інформаційних чи будь-яких інших традиційних чи новостворених агентів і факторів, що спричинює втрату рівноваги і завдає шкоди частині чи більшості видів екосистеми, де сталося це явище. Забруднення поділяються на природні і антропогенні.

...