Аналіз умов життєдіяльності населення України

Прикладом перших є пил і гази під час виверження вулкана, вода у періодичних паводках, несподіваний заморозок чи навіть сніг для квітучих вишень, вірус грипу чи нашестя сарани тощо. Більш серйозною небезпекою є антропогенні, створені чи спричинені людиною забруднення. Антропогені забруднюючі речовини або агенти за тривалістю дії на біосферу поділяється на стійкі і нестійкі.

Стійкі -- це незруйновані біосферою за короткий час без негативних наслідків для неї. До них належать метали, пластмаси, поліетилени.

Нестійкі -- ті, що зникають або модифікуються до безпечного стану під впливом біосфери чи фізичних умов на поверхні Землі (целюлоза).

Для потреб практики забруднюючі агенти найчастіше поділяють за походженням на промислові і непромислові (сільськогосподарські). У межах промислових забруднень виділяють окремо механічні (метали, вироби з пластмаси), хімічні (гази, рідкі сполуки і штучні речовини), фізичні (усі види полів, хвиль і випромінювань), біологічні (створені чи модифіковані впливом людини найпростіші, рослини, тварини (трансгенна картопля, тварини)).

Джерела антропогенного забруднення атмосфери. Загальний сучасний рівень техногенного забруднення атмосфери досягає порядку 1 млрд. т. аерозолів та газових викидів і 300-500 млн. т. пилу. Вміст забруднювачів атмосфери над містом приблизно в 15 разів більший, ніж в сільській місцевості, і в 150 разів більший ніж над океаном. В індустріально розвинених країнах у відсотковому відношенні джерела забруднення поділяються наступним чином:

1. Транспорт -- 59%

2. Спалювання викопного пального і дерева -- 28%

3. Чорна і кольорова металургія -- 13%

4. Інші джерела -- 10%.

Відомо, що понад 40% оксиду вуглецю, 46% вуглеводів і близько 30% оксидів азоту від загальної кількості цих речовин, які попадають в атмосферу припадає на транспорт. Автотранспорт є джерелом викидів в атмосферу і тетраетилсвинцю.

Паливно-енергетичний комплекс є основним джерелом постачання в атмосферу СО2 і сірчаного газу. Підприємства енергетики і металургії викидають у атмосферу основну кількість оксидів азоту (72%), сірчистий ангідрид.

Глобальні екологічні проблеми та їх вплив на організм людини. Висока концентрація забруднюючих речовин призвела до появи глобальних екологічних проблем якими є парниковий ефект, озонові діри, кислотні дощі.

Озонова діра -- це зона стратосфери над Антарктидою з дуже зменшеною від нормального значення для цих висот концентрацією озону. Вона виникає під час антарктичної зими, досягаючи максимуму у самосу її закінченні. Потім поступово поповнюється, а влітку антарктична стратосфера повертається до норми. У момент найбільшого розміру “озонова діра” останніми роками подекуди навіть виходить за межі континенту Антарктиди, зумовлюючи помітне зменшення кількості озону над Південної Австралією і Новою Зеландією. Причиною зникнення озону є сполуки хлору і фтору. Вивчали озоносферу над Антарктидою з 1957 р. вчені Великобританії. У процесах утворення і розпаду озону в незабрудненій атмосфері найактивнішу роль відіграють 2 з 3 ультрафіолетів А.В.С. Усі короткохвильові фотони у сонячному випромінюванні вчені поділяють на такі:

1. Ультрафіолет А, який непогано проходить крізь атмосферу, має помітну енергію, хімічно (але м'яко) діє на клітини нашої шкіри, бере участь в утворенні вітамінів групи Д, викликає характерну засмагу. Шкідливий лише у надмірних дозах;

2. Ультрафіолет В з більшою на 20-40% енергією фотонів. На жаль, вона виявляється цілком достатньою для розщеплення зв'язків у біомолекулах, чим пошкоджує клітини і призводить до небажаних мутацій (частина яких веде до раку шкіри -- меланоми). Якщо вилучити з повітря озон, то решта газів погано поглинає цей вид ультрафіолету, його шкідлива дія на біосферу стане дуже небезпечною;

3. Ультрафіолет С ще з більшою енергією фотонів. На щастя, їх кількість мала, і частина газів повітря поглинає цей “третій” ультрафіолет.

У процесі поглинання парним киснем О2 УФ-С у верхній стратосфері вилучається цей небезпечний фотон і утворюється 2 атоми кисню. Останні приєднуються до цілих молекул “парного” кисню і утворюють уже триатомну молекулу озону. Максимальна концентрація якого спостерігається на висотах 20-30 км.

Озон чудово поглинає УФ-В, розпадаючись на атом кисню і молекулу парного кисню. У незабрудненій стратосфері кількість сполук які є ворогами озону мала і тому до недавнього часу озоновий щит був надійним захистом життя на планеті.

Іншою екологічної катастрофою, яка чекає на населення ймовірно, вже через 20-30 років є техногенне перегрівання атмосфери -- це парниковий ефект, спричинений вуглекислим газом.

Парникові гази, до яких належить водяна пара, Со2, приземний озон. Окис азоту і метан виконують роль плівки, що впливає на явище випромінювання теплових хвиль у космос.

Наслідки:

1. Підвищення середньої температури повітря і зсув сприятливих для зернових зон у полярному напрямі. Навіть за збереження рівня опадів це зменшить врожаї, бо на цих широтах лежать не чорноземи, а бідні на гумус підзолисті, лісові і тундрові ґрунти.

2. Розшириться пояс пустель з усіма негативними наслідками цього явища.

3. Тропічна зона стане ще не сприятливішою для людей

4. Розпочнеться поступове підвищення рівня світового океану внаслідок танення льодовиків Гренландії і Антарктиди.

Це одна екологічна проблема -- це кислотні дощі, як вторинного забруднення. Утворенню опадів з підвищеною кислотністю передує поява в повітрі окислів сірки і азоту -- первинних забруднювачів. Реагуючи з газами повітря вони утворюють сірчану і азотну кислоти, які підкислюють краплі дощу. Власне всі дощі світу з природних причин (виверження вулканів) мають невелику кислотність, індекс кислотності нормальних дощів рН більше 6.

Кислими називають дощі у яких природна концентрація кислого агента перевищена у 10 і більше разів, індекс кислотності 5,6 і нижче.

Приклади ушкоджень, що завдають кислотні дощі.:

1. пошкоджуються листя та інші частини рослин

2. Змінюється хімічний склад ґрунтів

3. Порушуються ланцюги живлення в озерах, які стають мертвими

4. В окремих випадках кислотність підвищувалась так, що безпосередньо пошкоджувались дихальні шляхи людей і тварин.

Вплив антропогенних чинників (хімічних речовин) забруднення атмосфери на стан здоров'я людей. Першими сигналами які привернули увагу людини на те, що атмосферні забруднення можливо негативно впливають на здоров'я населення були так звані токсичні тумани -- це випадки гострого впливу атмосферних забруднень, концентрація яких зростала за несприятливих метеорологічних умов. Токсичні тумани стали першим сигналом того, що рівні забруднення повітря у містах можуть досягати такої межі, перевищення якої може справляти шкідливий вплив на здоров'я людини.

Друга група чинників, які спонукали підвищити увагу до проблеми забруднення атмосферного повітря, пов'язана із хронічними неспецифічними захворюваннями. Як відомо в останнє десятиріччя відзначено зміни у структурі захворюваності населення, а саме фіксується ріст хронічних неспецифічних захворювань. При цьому привертають до себе увагу не тільки зміни у структурі захворюваності, але й ріст смертності від них.

Розглянемо більш детально що таке токсичні тумани і як вони впливають на людський організм.

Токсичні тумани ще називають фотохімічними туманами -- це багатокомпонентна суміш газів та аерозольних частинок первинного (у вигляді сухих опадів) та вторинного (кислотні дощі) походження. Ці тумани виникають внаслідок порушення циркуляції повітря, тобто звично тепле повітря піднімається у вище лежачі холодні області і забирає із собою значну частину забруднюючих повітря продуктів життєдіяльності людини. Інколи пласт теплого повітря утворюється поблизу від землі над холодним пластом, у результаті токсичні виділення накопичуються безпосередньо над землею. Основною причиною утворення фотохімічного туману є сильне забруднення міського повітря газовими викидами підприємств хімічної промисловості і транспорту і головним чином вихлопними газами автомобілів. лос-анджелеського людей фітохімічний смог викликає подразнення очей, слизових оболонок носа і горла, симптоми задухи, загострення легеневих і різних хронічних захворювань. Така дія фотохімічного туману обумовлена тим, що основним його діючим компонентом є сірчаний газ, який утворюється при спалені великої кількості палива. Вплив сірчаного газу та його похідних на людину проявляється перш за все у пошкоджені верхніх дихальних шляхів, що і обумовлює виникнення перелічених вище симптомів.

Необхідно відмітити, що виділяють гострі та хронічні отруєння хімічними речовинами. Гострі отруєння спостерігаються у випадку одноразового попадання великих доз отрути до організму. Хронічні -- при поступовому повільному накопичені отруйних речовин., при цьому у тканинах і системах організму виникають стійкі, як правило, незворотні патологічні зміни.

Серед промислових хімічних отрут досить поширеними є метали. До останнього часу використовують переважно важкі метали: свинець, ртуть, цинк, марганець, хром, нікель, кадмій; легкі (берилій, літій); тугоплавкі (ванадій, титан, молібден, вольфрам) та інші.

У виробничих умовах метали зустрічаються у різних поєднаннях. Рідкі метали найчастіше діють на організм у вигляді аерозолів, але можуть зустрічатися у стані рідини чи пари.

Важкі метали, як правило, є загальнопротоплазматичними отрутами, які мають у той же час вибіркову дію. Рідкі метали мають токсичні чи фібриногенні властивості або ті чі інші.

Характерною особливістю важких металів після потрапляння до організму є їх нерівномірний розподіл між клітинами і тканинами та здатність утворювати в організмі депо. Реагуючи з газами повітря вони утворюють сірчану і азотну кислоти, які підкислюють краплі дощу.

Власне всі дощі світу з природних причин (виверження вулканів) мають невелику кислотність, індекс кислотності нормальних дощів рН більше 6.

Кислими називають дощі у яких природна концентрація кислого агента перевищена у 10 і більше разів, індекс кислотності 5,6 і нижче.

Приклади ушкоджень, що завдають кислотні дощі.:

1. пошкоджуються листя та інші частини рослин.

2. Змінюється хімічний склад ґрунтів.

3. Порушуються ланцюги живлення в озерах, які стають мертвими.

4. В окремих випадках кислотність підвищувалась так, що безпосередньо пошкоджувались дихальні шляхи людей і тварин.

Вплив антропогенних чинників (хімічних речовин) забруднення атмосфери на стан здоров'я людей. Першими сигналами які привернули увагу людини на те, що атмосферні забруднення можливо негативно впливають на здоров'я населення були так звані токсичні тумани -- це випадки гострого впливу атмосферних забруднень, концентрація яких зростала за несприятливих метеорологічних умов. Токсичні тумани стали першим сигналом того, що рівні забруднення повітря у містах можуть досягати такої межі, перевищення якої може справляти шкідливий вплив на здоров'я людини.

Друга група чинників, які спонукали підвищити увагу до проблеми забруднення атмосферного повітря, пов'язана із хронічними неспецифічними захворюваннями. Як відомо в останнє десятиріччя відзначено зміни у структурі захворюваності населення, а саме фіксується ріст хронічних неспецифічних захворювань. При цьому привертають до себе увагу не тільки зміни у структурі захворюваності, але й ріст смертності від них.
Розглянемо більш детально що таке токсичні тумани і як вони впливають на людський організм.

Токсичні тумани ще називають фотохімічними туманами -- це багатокомпонентна суміш газів та аерозольних частинок первинного (у вигляді сухих опадів) та вторинного (кислотні дощі) походження. Ці тумани виникають внаслідок порушення циркуляції повітря, тобто звично тепле повітря піднімається у вище лежачі холодні області і забирає із собою значну частину забруднюючих повітря продуктів життєдіяльності людини. Інколи пласт теплого повітря утворюється поблизу від землі над холодним пластом, у результаті токсичні виділення накопичуються безпосередньо над землею. Основною причиною утворення фотохімічного туману є сильне забруднення міського повітря газовими викидами підприємств хімічної промисловості і транспорту і головним чином вихлопними газами автомобілів. лос-анджелеського людей фітохімічний смог викликає подразнення очей, слизових оболонок носа і горла, симптоми задухи, загострення легеневих і різних хронічних захворювань. Така дія фотохімічного туману обумовлена тим, що основним його діючим компонентом є сірчаний газ, який утворюється при спалені великої кількості палива. Вплив сірчаного газу та його похідних на людину проявляється перш за все у пошкоджені верхніх дихальних шляхів, що і обумовлює виникнення перелічених вище симптомів.

Необхідно відмітити, що виділяють гострі та хронічні отруєння хімічними речовинами. Гострі отруєння спостерігаються у випадку одноразового попадання великих доз отрути до організму. Хронічні -- при поступовому повільному накопичені отруйних речовин., при цьому у тканинах і системах організму виникають стійкі, як правило, незворотні патологічні зміни.

Серед промислових хімічних отрут досить поширеними є метали. До останнього часу використовують переважно важкі метали: свинець, ртуть, цинк, марганець, хром, нікель, кадмій; легкі (берилій, літій); тугоплавкі (ванадій, титан, молібден, вольфрам) та інші.

У виробничих умовах метали зустрічаються у різних поєднаннях. Рідкі метали найчастіше діють на організм у вигляді аерозолів, але можуть зустрічатися у стані рідини чи пари. Важкі метали, як правило, є загальнопротоплазматичними отрутами, які мають у той же час вибіркову дію. Рідкі метали мають токсичні чи фібриногенні властивості або ті чі інші. Характерною особливістю важких металів після потрапляння до організму є їх нерівномірний розподіл між клітинами і тканинами та здатність утворювати в організмі депо.

2.2 Залежність стану здоров'я людини від змін зовнішніх оболонок землі

Здоров'я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Залежить воно від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування та їх цінності, соціально-економічних умов, а також станом медицини, а отже, є результатом впливу природних, антропогенних та соціальних факторів. Здоров'я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів.

Розрізняють етіологічні, тобто причинні фактори, які безпосередньо обумовлюють розвиток і вираження патологічного процесу (хвороби), і фактори ризику, які не є причиною захворювання, але сприяють, посилюють дію етіологічних факторів. Наприклад, збудники інфекційних хвороб, токсичні речовини, вібрація є причиною певних захворювань - грипу, туберкульозу, отруєння ртуттю, вібраційної хвороби, а зайва маса тіла, паління, малорухливий спосіб життя можуть як збільшити ймовірність захворювань (гіпертонія, ішемічна хвороба серця тощо), тобто впливати на частоту захворювань серцево-судинної системи, так і негативно впливати на їх перебіг, робити менш сприятливий прогноз цих та інших захворювань, які обумовлені дією етіологічних факторів. Так, алкоголь може служити фактором ризику, який посилює несприятливу дію хімічних речовин, що діють на нервову систему, а паління - на речовини, які вражають переважно легені та дихальні шляхи. Неповноцінне харчування (обмаль білків, вітамінів тощо) може служити етіологічним фактором аліментарних розладів і фактором ризику інтоксикацій важкими металами або радіаційного ураження осіб, які стикаються з ними.



3. Аналіз факторів що створюють дискомфорт проживання людей

3.1 Підтоплення територій сіл та сільгосп угідь

В останні десятиліття на території України загострилася проблема підтоплення земель. Останні дані спостережень свідчать про тенденцію до активізації цього негативного природно-техногенного процесу в регіональному масштабі та збільшенню підтоплених площ.

За науково-технічним визначенням під терміном „підтоплення" слід розуміти підвищення на окремих територіях рівнів підземних та ґрунтових вод і зволоження ними гірських порід та ґрунтів зони аерації, що призводить до порушення господарської та виробничої діяльності людей і умов їх проживання, зміни фізичних та фізико-хімічних властивостей підземних вод, перетворенню ґрунтів, видового складу, структури та продуктивності рослинного покриву.

Слід відмітити, що такі процеси як підтоплення, затоплення паводковими водами та інші прояви шкідливої дії води стали характерними не тільки для території України. Останніми роками різні регіони нашої планети все частіше і сильніше потерпають від стихійних природних явиш, а саме таких як зливи, повені, урагани тощо. Так, за статистичними даними світових страхових компаній, примхи природи нині завдають економічних збитків у 8-10 разів більших ніж 35-40 років тому, а розміри страхових компенсацій потерпілим за цей же період збільшились у 15 разів.

Збільшення кількості та руйнівної сили стихійних природних явищ поряд з екологічно необґрунтованою інтенсивною техногенною діяльністю людини, вчені пов'язують, насамперед, з глобальними змінами клімату, його періодичними коливаннями та наявністю природної циклічності періодів підвищеної та низької водності, інтервали яких становлять за спостереженнями вчених приблизно 11, 33 та 100 років. Зважаючи на тривалість таких періодів, яка нерідко перевищує 3-4 роки, з високою ймовірністю можна прогнозувати, що і в найближчі декілька років буде підвищуватись кількість опадів. Оскільки саме надмірна кількість опадів у певні періоди року була основною причиною підтоплення земель, існує велика ймовірність поширення цього процесу у найближчі роки. При цьому ситуація може ускладнюватись і техногенними причинами, які є чинниками підняття ґрунтових вод.

Циклічність окремих характеристик притаманна не лише для атмосферних опадів, а й для інших показників клімату та режиму природних процесів, з якими тією чи іншою мірою зв'язана можливість розвитку процесів шкідливої дії води. Зокрема, циклічний характер мають коливання річкового та підземного стоків, рівні ґрунтових вод, температура повітря тощо.

Спостереження за режимом рівнів ґрунтових вод на території України показують наявність періодів з максимальним їх підняттям у 1920-1924, 1940-1943, 1960-1964, 1978-1982 та 1984-1992 роках, які продовжувались від 5 до 10 років. Черговий період багаторічного зростання рівнів ґрунтових вод на території України вже має місце, як свідчать дані геологічних режимних спостережень. За прогнозом, розробленим українським вченим Є.Яковлєвим ще у 1982 році, з середини 90-х років розпочався тривалий період підвищення рівня ґрунтових вод у рамках столітнього циклу, який вочевидь триватиме до 2010 року.

Наведені вище приклади щодо небезпечних гідрометеорологічних явищ і даних спостережень, зумовлені глобальними змінами клімату та його циклічністю, впливом їх на водність річок і рівень ґрунтових вод, свідчать, що саме чинники природного походження останнім часом були однією з головних причин виникнення та прояву стихійних явищ і процесів, пов'язаних зі шкідливою дією вод.

Однак, наведене ніякою мірою не зменшує суттєвої присутності впливу на формування процесів підтоплення земель техногенних чинників, а саме:

- замулення русел річок внаслідок розорювання прибережних смуг і крутосхилів, відсутність у населених пунктах постійно діючої зливо-скидної мережі для відводу зливових та талих вод, а також відсутність належного вертикального планування забудованих територій;

- будівництво у другій половині XX сторіччя великої кількості водоймищ та ставків на річках України (більше 1 тис. водосховищ та 28 тис. ставків);

- витік води з водопровідно-каналізаційної мережі, відсутність водовідвідної мережі при наявності централізованого водопостачання у містах, селищах та сільських населених пунктах;

- пошкодження та засмічення дренажних систем, які побудовані з метою попередження процесів підтоплення населених пунктів і сільськогосподарських угідь, пограбування дренажних насосних станцій, ліній електропередач до них, самовільне перекриття перемичками дренажних колекторів;

- перекриття природного стоку поверхневих і ґрунтових вод різноманітними інженерними комунікаціями (залізниця, автодороги, газо- та нафтопроводи, фундаменти будівель тощо) без належних водопропускних споруд, а також замулення та засмічення існуючих;

- надмірна вирубка лісонасаджень у водоохоронних зонах, недосконале утримання протиерозійних споруд і замулення водопропускних та водовідвідних мереж на них;

- недостатнє будівництво на зрошуваних масивах дренажних систем та несвоєчасне проведення робіт з їх реконструкції та відновлення;

- неконтрольований та надмірний полив присадибних ділянок та ділянок малого зрошення;

- несанкціоноване будівництво об'єктів різного призначення у зонах впливу водних об'єктів (річок, водосховищ, каналів) тощо.

За даними фахівців Державної геологічної служби Мінприроди, Українського Державного геологорозвідувального інституту та Державного науково-виробничого підприємства "Геоінформ України" процес підтоплення набув регіонального характеру у Миколаївській, Одеській, Полтавській, Харківській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій, де зосереджено 87% всіх підтоплених розорюваних земель. Для цих територій підтоплення стало частиною загального процесу зміни стану геологічного середовища, пов'язаного з інтенсивним освоєнням земель (забудова, зрошення, гідротехнічне будівництво). Середній приріст підтоплення в цих областях сягає від 150 до 500 кв. кілометрів на рік, в той час як в Поліссі (Житомирська. Волинська, Рівненська та північна частина Київської областей) приріст нульовий або мінусовий.

Довідково:

У зоні Українського Полісся та Прикарпаття до підтоплених належать згідно з науково обґрунтованими нормативами орні землі з глибиною залягання прісних ґрунтових вод до 1 метра, при якій підтримується оптимальна вологість кореневмісного шару.

У лісостеповій зоні України на орних зрошуваних і богарних землях, у вегетаційний період при глибині ґрунтових вод 1,5 м і бічьше не відбувається засолення ґрунтів активного шару і не спостерігається зниження врожайності сільгоспкультур (вимокання, в 'янення рослин та інше). Тому, для умов лісостепової зони підтопленими вважаються, за рекомендаціями вчених землі з рівнями ґрунтових вод у літній період менше 1,5 м від поверхні землі, тому що в цьому випадку вже вимагаються першочергові заходи щодо захисту орних земель від засолення, осолонцювання та заболочування.

У степовій зоні віднесення орних земель до підтоплених за рахунок ґрунтових вод залежить від конкретних природно-господарських умов окремих ділянок і визначається гранично-допустимою або «критичною» глибиною, при якій не відбувається засолення ґрунтів верхнього метрового шару. В усіх випадках мінімальне положення рівнів ґрунтових вод на орних землях півдня України повинно бути не менше 1 м для піщаних і супіщаних грунтів і не менше 1,5 м - для суглинистих.

До складу підтоплених не належать території, відведені під заповідники і землі спецпризначення, а також: землі, що заросли чагарниками в недоторканому вигляді для захисту ґрунтів від ерозії, ділянки, відведені під затоплення що намічаються водоймищами і ставками, заліснені території, ділянки заплав рік у зоні лісостепу і степу, що зайняті луками, сіножатями і пасовищами, тобто природно підтоплені зі сталим балансом ґрунтових вод, що не залежать або мало залежать від господарської діяльності людини.

Всі природно заболочені і перезволожені землі з постійно високим рівнем ґрунтових вод до категорії підтоплених також: не належать. Лише блюдцеподібні зниження та поди, у межах яких час від часу спостерігається різкий підйом рівнів ґрунтових вод, виділяються в окрему категорію природно підтоплених (тимчасово або постійно) орних, земель.

На забудованих територіях у містах, селищах міського типу, сільських населених пунктах критичною глибиною ґрунтових вод, яка може стати причиною їх підтоплення, встановлена за нормами інженерного захисту величина 2 метри від поверхні землі, а на територіях промислових зон, комплексів, окремих промислових і комунальних підприємств такою величиною є глибина від 5 до 15 метрів.

Характеристики підтоплених територій України

Процеси підтоплення як природного, так і техногенного походження розвинені на майже всій території держави. Зони розвитку підтоплення розташовуються суцільними масивами або локальними осередками на природно перезволожених і заболочених землях, днищах балок, замкнутих зниженнях типу подів і блюдець, узбережжях природних і штучних водойм, у зонах розвантаження потоку ґрунтових вод у підніжжях схилів тощо.

На території України площі природного та техногенного підтоплення за оцінками вчених та відповідних інженерних служб сягають 70 тис, кв. кілометрів (11,4 проц. загальної площі території), налічується більше 540 міст і селищ із сталими проявами процесів підтоплення, у 97 населених пунктах площа підтоплення перевищила 50 проц. їх території. У підтопленому стані знаходяться 454 сільські населені пункти, з них 123-у зоні зрошуваного землеробства та великих водосховищ.

На території України нараховуються близько 930 тис. гектарів відкритих боліт, природно перезволожених земель - 470 тис. гектарів. Площа підтоплених сільськогосподарських угідь становить близько 320 тис. гектарів, що становить 0,8 відсотків від загальної їх площі, з них підтоплено у зоні зрошення не більше 16 тис. гектарів, або 0,7 відсотків від всієї площі зрошуваних земель та 0,04 відсотків від загальної площі сільгоспугідь.

Надмірна зарегульованість річкового стоку і недостатня кількість дренажних споруд призводять у багатьох випадках до регіонального (техногенного) підвищення їх рівнів до критичних глибин (1,5-3 метри), розвитку заболочування, перезволоження м'яких ґрунтів на значних площах, підтоплення і затоплення значних площ у межах промислово-міських агломерацій і, як наслідок, збільшення вилучених із сівозміни сільськогосподарських угідь.

Підтоплення небезпечне ще і тому, що площі лесових порід на території досягають 250 тис. кв. кілометрів, що становить понад 40 відсотків всієї території України. В умовах дестабілізації геологічного середовища, зокрема підтоплення, лесові грунти здатні до переходу в текучий стан із повною втратою несучої здатності.

Для більш детального висвітлення вищезазначеної проблеми, що розглядаються, наводяться аналітичні матеріали з огляду зон впливу процесів підтоплення на території України.

3.2 Розвиток екзогенних процесів

Екзогенні геологічні процеси, або процеси зовнішньої динаміки, відбуваються на поверхні Землі чи у верхніх частинах літосфери і зумовлені переважно сонячною радіацією, гравітацією, життєдіяльністю організмів та іншими чинниками. Це процеси взаємодії літосфери із зовнішніми оболонками планети - гідросферою, атмосферою, біосферою. Вони змінюють рельєф земної поверхні, беруть участь у руйнуванні гірських порід, транспортуванні уламків, осадконагромадженні.

Екзогенними процесами вважають вивітрювання, геологічну діяльність вітру, поверхневих текучих вод, озер, боліт, вод морів та океанів, підземних вод, льодовиків, багаторічної мерзлоти.

В цілому можна умовно виділити три етапи в розвитку екзогенних процесів.

На першому етапі відбуваються руйнівні процеси поверхні літосфери спільною дією атмосферних, гідросферних та біосферних агентів.

У подальшому (другий етап) під дією сил гравітації поверхневих текучих вод, вітру тощо, уламковий матеріал, утворений внаслідок руйнівних процесів виноситься до місць акумуляції.

Третій етап -- це нагромадження (седиментація) уламків на дні морів, озер, боліт, в річках, пустелях тощо.

Екзогенні процеси за певних умов причиняють вирівнювання, згладжування поверхні -- як суходолу, так і океанічного дна. Це порівняно повільні процеси - тривалість їх обчислюється сотнями, тисячами, а то і мільйонами років.

3.3 Забруднення радіонуклідами

Радіоактивне забруднення є четвертим фактором, на який припадає близько 10 % енергії ядерного вибуху. Під час ядерного вибуху утворюється велика кількість радіоактивних речовин, які, осідаючи з димової хмари на поверхню землі, забруднюють повітря, місцевість, воду, а також всі предмети, що знаходяться на ній, споруди, лісові насадження, сільськогосподарські культури, урожай, незахищених людей і тварин.

Джерелами радіоактивного забруднення є радіоактивні продукти ядерного заряду, частина ядерного палива, яка не вступила в ланцюгову реакцію, і штучні радіоактивні ізотопи.

Радіоактивні речовини, які випадають зі хмари ядерного вибуху на землю, утворюють радіоактивний слід. З рухом радіоактивної хмари і випаданням з неї радіоактивних речовин розмір забрудненої території поступово збільшується. Слід у плані має, як правило, форму еліпса, велику вісь якого називають віссю еліпса. Розміри сліду радіоактивної хмари залежать від характеру вибуху і швидкості вітру, який є середнім за швидкістю і напрямком для всіх шарів атмосфери від поверхні землі до верхньої межі радіоактивної хмари. Слід може мати сотні й навіть тисячі кілометрів у довжину і кілька десятків кілометрів у ширину. Так, після вибуху водневої бомби, проведеному США в 1954 р. у центральній частині Тихого океану (на атолі Бікіні), забруднена територія мала форму еліпса, який простягнувся на 350 км за вітром і на ЗО км проти вітру. Найбільша ширина смуги була майже 65 км. Загальна площа небезпечного забруднення досягла до 8 тис. км².

Під впливом різних напрямків і швидкостей вітру на різних висотах у межах висоти піднімання хмари вибуху слід може набувати й іншої форми ніж еліпс. Забрудненість місцевості радіоактивними речовинами характеризується рівнем радіації і дозою випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин.

Радіоактивне забруднення місцевості в межах сліду нерівномірне. Найбільше радіоактивних речовин випадає на осі сліду, від якої ступінь забруднення зменшується у напрямку до бокових меж, а також від центру вибуху до кінця хмари.

Слід радіоактивної хмари радіоізотопів, які випали на землю, поділяється на чотири зони забруднення (рис. 7).

Зона А -- помірного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 40 Р, на внутрішній межі 400 Р. Еталонний рівень радіації через годину після вибуху на зовнішній межі зони -- 8 Р/год. Площа цієї зони 78--80 % всієї території сліду.

Зона Б -- сильного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 400 Р, а на внутрішній -- 1200 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год. вибуху на зовнішній межі зони 80 Р/год. Площа -- 10--12 % площі радіоактивного сліду.

Зона В -- небезпечного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 4000 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год після вибуху на зовнішній межі зони -- 240 Р/год. Ця зона охоплює приблизно 8--10 % площі сліду хмари вибуху.

Зона Г -- надзвичайно небезпечного забруднення, доза радіації на її зовнішній межі за період повного розпаду радіоактивних речовин 4000 Р, а всередині зони 7000 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год після вибуху на зовнішній межі зони 800 Р/год.

Основним джерелом забруднення місцевості є радіоактивні продукти поділу. Це суміш багатьох ізотопів різних хімічних елементів, які утворюються в процесі поділу ядерного заряду і радіоактивного розпаду цих ізотопів. При поділі ядер урану-235 і плутонію-239 утворюється майже 200 ізотопів 70 хімічних елементів. Більшість радіоізотопів належить до короткоживучих -- йод-131, ксенон-133, лантан-140, церій-141 та ін. з періодом напіврозпаду від кількох секунд до кількох днів. Стронцій-90, цезій-137, рубідій-10, криптон-8, сурма-125 та інші мають напіврозпаду від одного до кількох років. Радіоізотопи цезій-135, рубідій-В7, самарій-147, неодим-144 характеризуються надзвичайно повільним розпадом, який триває тисячі років.

Непрореагована частина ядерного палива, яка випадає на землю, -- це ядра атомів урану і плутонію, що розділилися і є альфа-випромінювачами.

Великий вплив на ступінь і характер забруднення місцевості мають метеорологічні умови. Вітер у верхніх шарах атмосфери сприяє розсіванню радіоактивного пилу на великі території і цим самим знижує ступінь забруднення місцевості. Сильний вітер у приземному шарі атмосфери частину радіоактивного пилу, який випав на поверхню землі, може підняти в повітря і перенести на іншу територію, що призведе до зменшення ступеня забруднення в даному районі, але збільшення території, забрудненої радіоактивними речовинами.

Рівні радіації на зовнішніх межах цих зон через 1 год після вибуху становлять відповідно 8,80, 240,800 Р/год, а через 10 год -- 0,6; 5; 15; 50 Р/год. З часом рівні радіації на місцевості знижуються в 10 разів через кожні 7-кратні відрізки часу. Наприклад, через 7 год після вибуху потужність дози зменшується у 10 разів, через 49 год -- у 100, через 343 год -- у 1000 разів і т. д.

Залежно від потужності, висоти вибуху і метеорологічних умов радіоактивні випадання можуть мати різний характер. Розрізняють два види радіоактивних випадань:

-- місцеві, локальні випадання утворюються поблизу місця ядерного вибуху на поверхні або близько поверхні землі. Розмір радіоактивних частинок цих випадань досягає 0,1--2 мм;

Рис. 7 Слід радіоактивної хмари наземного ядерного вибуху з рівнями радіації через 1 год після вибуху: 1 -- напрямок середнього вітру; 2 -- вісь сліду; А -- зона помірного забруднення; Б -- зона сильного забруднення; В -- зона небезпечного забруднення; Г -- зона надзвичайно небезпечного забруднення; B -- довжина сліду; L -- ширина сліду

-- тропосферні випадання мають розмір частинок 10--100 мк. Вони складаються з аерозолів, викинутих у тропосферу. Тропосферні аерозолі досягають поверхні землі в середньому через 15--20 днів після їх утворення. За цей час під дією руху повітряних мас та інших метеорологічних факторів вони можуть бути переміщені на великі відстані від місця появи і навіть обійти земну кулю;

-- стратосферні випадання складаються з радіоактивних аерозолів, викинутих в атмосферу вище тропопаузи, вони мають повсюдний (глобальний) характер. Розмір аерозольних частинок стратосферних випадань не більше 10 мк.

Під час дощу, снігу, туману ступінь забруднення в районі випадання опадів вищий, ніж у суху погоду. За таких умов протягом одного і того ж часу з дощем або снігом на поверхню землі осідає значно більше радіоактивних речовин. Але сніг ослаблює іонізуючі випромінювання (внаслідок екранізуючої дії) і рівень радіації зменшується. Випадання дощу сприяє перенесенню радіоактивних речовин у ґрунт, а на місцевості також знижується рівень радіації.

Нерівномірне забруднення території радіоактивними речовинами обумовлює і рельєф місцевості. У долинах, ярах, на берегах річок створюється щільне забруднення.

У лісових масивах рівень радіації на ґрунті менший, ніж на відкритій місцевості, тому що радіоактивний пил осідає на кронах дерев і випромінювання частково екранізується деревами. На листі, розміщеному високо і зовні крони дерев нагромаджується менше радіоактивних речовин, ніж на листі, розміщеному в середині крони і внизу. Листя, яке знаходиться в нижній зовнішній частині крони дерев, середньо забруднене радіоактивними речовинами.

Найбільше нагромаджується радіонуклідів у кронах лісових насаджень на узліссях з підвітряного боку і у дерев, які ростуть осторонь, одиничних, особливо на підвищених, відкритих вітрові місцях.

Безпосередньо після випадання радіоактивних речовин починається вертикальна і горизонтальна їх міграція під дією природних факторів. На першому етапі важливими в міграції радіоактивних речовин є метеорологічні фактори -- атмосферні опади і вітер. Атмосферні опади, промиваючи крони дерев, переміщують радіонукліди з верхніх частин крони у нижні, а потім і під полог лісу. Вітер, видуваючи тонкодисперсну фракцію радіоактивних речовин, переносить її з крон одних дерев на інші, частково -- під полог насаджень і на прилеглу до лісу територію.

При переміщенні радіоактивних речовин під намет лісу поряд із дією метеорологічних факторів важливу роль відіграють процеси біологічної міграції -- опадання листя, хвої, кори, плодів та інших забруднених елементів дерева. Радіонукліди, які залишилися в наземній частині насаджень, частково проникають у внутрішні тканини деревини, забруднюють її (табл. 15).

Ці дані показують коефіцієнт затримання радіоактивних речовин насадженнями. Коефіцієнт затримання залежить від типу і віку насаджень, сезонних і метеорологічних умов, фізико-хімічної форми і дисперсності радіоактивних речовин, які осідають із атмосфери.

Крім крони насаджень, другим рослинним фільтром для радіоактивних речовин, що осідають, є трав'яний ярус, затримуючі властивості якого також залежать від різних факторів (біомаси, розміру експонуючої поверхні до осідаючих радіоактивних частинок, характеристики цієї поверхні -- шорсткості листків та ін.).

У міграції радіонуклідів, затриманих на наземних частинах дерев, важливе значення має осінній листопад у листяних порід. У цей період на лісову підстилку переміщується значна кількість радіоактивних речовин, які осіли в кронах дерев. Повільніше проходить міграція радіонуклідів у хвойних лісах, оскільки тривалість життя хвої три-чотири інколи до семи років.

При глобальних випаданнях у кронах лісових насаджень може нагромаджуватися 65--95 % гамма-випромінюючих продуктів поділу (головним чином, цезій-137 і церій-144).

Таблиця 1

Коефіцієнти затримання радіоактивних речовин лісами

Ліс	Форма випадання	Коефіцієнт затримання, %
Сосновий ліс віком 60 років, зімкнутість крони 0,9	Випадання частинок до 50 мкм	80--100
Сосновий ліс віком 25 років, зімкнутість крони 0,8	Випадання частинок розмірами до 100 мкм	70--90
Сосновий ліс віком до 30 років, зімкнутість крони 0,8	Випадання повторних частинок, піднятих з поверхні землі вітром	40--60
Березовий ліс віком 40 років взимку, зімкнутість крони 0,8	Випадання повторних (ґрунтових) частинок, піднятих з поверхні землі вітром	20--25
Березовий ліс віком 30--40 років влітку, зімкнутість крони 0,8	Глобальні випадання після ядерних вибухів	20--60
Сосновий ліс віком 50--60 років, зімкнутість крони близько 1,0	Та сама	50--90

У результаті фізичної і біологічної міграції в листяних лісах через рік після разових випадань суміші продуктів поділу частка їх у кроні від загальної кількості в лісі знижується в кілька разів, відповідно збільшується забруднення лісової підстилки і ґрунту.

Вертикальне переміщення стронцію-90 в ґрунті залежить віл водного режиму, механічного складу і фізико-хімічних властивостей ґрунту. В ґрунті під пологом лісу на міграцію стронцію-90 значно впливає рельєф місцевості. Цей радіонуклід переміщується інтенсивніше біля підніжжя і середніх частин пагорбів, покритих лісом, порівняно з вершинами пагорбів.

У хвойних насадженнях самоочищення крон проходить у 3--4 рази повільніше і становить три-чотири роки, а інколи і більше. Після закінчення цього більш небезпечного періоду, радіоактивні речовини, які випали на ліс, переміщуються на лісову підстилку і ґрунт, де міцно фіксуються.

Лісова підстилка, після випадання радіоактивних речовин, стає потужним акумулятором радіонуклідів у лісовому біогеоценозі.

Після глобальних радіоактивних випадань концентрація важливих продуктів поділу в підстилках лісу більша в 10--1000 разів, ніж в інших фракціях лісової рослинності. У лісовій підстилці може зосереджуватися до 50--80 % радіонуклідів, які випадають з атмосфери, від загальної кількості радіоактивних речовин у всьому біогеоценозі.

Висока сорбційна властивість ґрунтів щодо радіоактивних речовин, які випадають з атмосфери, призводить до того, що радіонукліди протягом тривалого часу затримуються в верхніх шарах ґрунту -- (0--15 см). Порівняно повільна міграція більшості продуктів поділу, які осіли з глобальними радіоактивними випадами, відмічається багатьма дослідниками.

Надалі ліси запобігають рознесенню радіоактивних речовин з поверхні ґрунту водою під час весняного танення снігу. Радіоактивні речовини затримуються у верхніх горизонтах лісових ґрунтів і не надходять у річки, менше переносяться вітром і знижують загрозу повторного забруднення території радіонуклідами.

Затримання радіоактивних речовин на поверхні сільськогосподарських посівів і природних сіножатей залежить від щільності забруднення в даному районі (Кі/км²), характеру наземної частини рослин, погоди та інших факторів. Радіоактивні речовини малих розмірів краще затримуються на поверхні рослин, ніж великі. Випадання великих частинок характерне для територій з великою щільністю забруднення. Такі частинки скочуються з поверхні рослин під дією ваги, а також задуваються вітром.

Під час випадання радіоактивних речовин на поверхню відкритих водойм частина радіонуклідів під дією сили ваги опускається на дно, частина поглинається рослинами і тваринами, а частина розчиняється у воді. Йод, молібден, стронцій, цезій, телур розчиняються у воді на 60--95 %, а ніобій, цирконій та інші рідкісноземельні елементи розчиняються на 5--30 %.

Одразу після випадання радіоактивних речовин зменшується рівень радіації за рахунок радіоактивного розпаду. Особливо інтенсивно це відбувається в перші години після вибуху. Пояснюється це тим, що із радіоактивних речовин, що випали, багато з малим періодом піврозпаду, які швидко розпадаються, і це впливає на зменшення рівня радіації. Якщо рівень радіації через 1 год після вибуху прийняти за 100 %, то через 2 год він становитиме 43, через 5 год -- 15, через 10 год -- 6,4, через 30 год -- 1,7, через 100 год -- 0,17 % і т. д. Це особливо велике значення має при організації захисту населення, введення режимів захисту населення.

Крім забруднення радіоактивними речовинами після ядерного вибуху, джерелами забруднення можуть бути уранова та радіохімічна промисловість, місця переробки і поховань радіоактивних відходів використання радіонуклідів у народному господарстві, ядерні реактори різних типів.

Уранова промисловість займається видобутком і переробкою, збагаченням урану і приготуванням ядерного палива. Основною сировиною для цього палива є уран-235. Під дією теплових нейтронів він зазнає реакції поділу. В урановій руді урану-235 знаходиться всього 0,7 %. На кожному з цих етапів виробництва можливе забруднення навколишнього середовища радіонуклідами. Відходи заводів, що містять радіоактивні речовини, можуть потрапити в річки й озера, можливе витікання фториду урану на збагачувальних заводах.

Радіоактивні речовини також потрапляють у навколишнє середовище у разі виникнення аварійної ситуації під час транспортування, зберігання тепловидільних елементів (твелів) тощо.

У радіохімічній промисловості твели, які відслужили свій термін, надходять для регенерації ядерного палива: урану, плутонію і продуктів поділу урану. Підприємства регенерації ядерного палива є джерелами радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Вони періодично зливають стічні радіоактивні води. Тому в навколишньому середовищі можуть нагромаджуватися радіоактивні забруднення.

Забруднення радіоактивними речовинами навколишнього середовища може бути внаслідок аварії в місцях переробки, а також при руйнуванні сховищ радіоактивних відходів.

У вересні 1957 р. на Південному Уралі поблизу м. Киштим сталася велика аварія. Одним із найбільш небезпечних викинутих радіоізотопів був біологічно рухомий стронцій-90. Площа забруднення цим елементом становила 23 000 км².

У 1958 р. із сільськогосподарського використання було виведено 59 тис. га в Челябінській області і 47 тис. га -- у Свердловській.

Радіонукліди як закриті джерела іонізуючих випромінювань широко використовуються у промисловості, сільському господарстві і медицині. При неправильному їх зберіганні та використанні радіоактивні випромінювання від них можуть бути небезпечними для навколишнього середовища.

Серйозною небезпекою може бути радіоактивне забруднення під час використання радіоактивних джерел у космічних дослідженнях і астронавтиці, оскільки внаслідок аварійних ситуацій запуску ра-кет-носіїв, посадці супутників і космічних кораблів радіоактивне джерело зі стронцієм-90 і плутонієм-238 може зруйнуватись.

Аварія або згорання радіоактивних джерел струму, які працюють на стронції-90 або плутонії-238, рівнозначні вибуху водневого боє-припасу.

Якщо згорає таке джерело струму потужністю всього 25 Вт, то забруднення стронцієм-90 таке саме, як під час вибуху ядерного боє-припасу потужністю 2 Мт.

У липні 1969 р. внаслідок аварії на американському супутнику плутонієм-238 була забруднена атмосфера над Індійським океаном. В атмосферу потрапили радіонукліди з активністю 17 · 10³ Кі.

ебезпечним є забруднення навколишнього середовища відходами радіоізотопних лабораторій, які використовують радіонукліди у відкритому вигляді для наукової і виробничої мети. Скидання радіоактивних відходів у стічні води, навіть при допустимих концентраціях, з часом призведе до небезпечного нагромадження їх, що буде реальною небезпекою для людей і тварин.

Будівництво і експлуатація атомних електростанцій показали можливість ефективного використання атомної енергії в мирних цілях, але у разі аварій, викликаних різними причинами, може бути радіоактивне забруднення території небезпечніше, ніж після вибуху ядерного боєприпасу. В активній зоні ядерних реакторів знаходиться велика кількість радіоактивних речовин, але більшість реакторів не виділяє їх у навколишнє середовише в небезпечній кількості.

Але у воєнний час при застосуванні звичайної зброї або у мирний час внаслідок аварії може виникнути втрата теплоносія першого контуру охолодження реактора, повна розгерметизація палива, плавлення активної зони реактора і навіть часткове випаровування продуктів ядерного поділу з руйнуванням або без руйнування реактора. У такому випадку навколишнє середовище буде забруднене продуктами поділу урану.

Радіонуклідний склад і кількість викинутих зі зруйнованого реактора радіонуклідів залежать від характеру руйнування, потужності реактора, режиму перевантажень палива, тривалості роботи реактора, часу після останнього перевантаження палива. Ці забруднення за кількістю і якісним складом значно відрізняються від забруднення після ядерного вибуху.

У 1957 р. у Великобританії внаслідок великої аварії з викиданням в атмосферу радіоактивних речовин стронцію-90, йоду-131, цезію 137 та ін. була забруднена територія близько 500 км².

У реакторі більшість радіонуклідів утворюється задовго до його руйнування і вміст короткоживучих радіонуклідів тут буде значно меншим, ніж під час вибуху ядерного боєприпасу. Цим і пояснюється повільний спад рівня радіації на місцевості, забрудненій радіоактивними речовинами, викинутими при руйнуванні ядерного реактора:

де Р_t і P_o -- потужність дози гамма-випромінювання на місцевості на час ї і /„ після руйнування реактора.

Аналізуючи дані про території радіоактивного забруднення, які можуть бути непридатними для проживання людей тривалий час після ядерного вибуху потужністю 1 Мт і після руйнування ядерного реактора РВБК-1000 з енергетичною потужністю 1000 МВт, можна зробити висновок про радіаційні наслідки, порівняні у табл. 16. Проте потужність доз випромінювання на місцевості у випадку руйнування ядерного реактора ніколи не буде такою високою, як після ядерного вибуху, і такі значення лишаються на невеликій території тривалий час.

Руйнування реактора може відбутися під час землетрусу або повітряної ударної хвилі й за радіаційними наслідками аналогічне руйнуванню звичайною зброєю.

Існує багато типів ядерних реакторів. АЕС, побудовані в Україні, базуються на реакторах водо-водяних з корпусом під тиском (ВВЕР -- водо-водяний енергетичний реактор) і канальних уран-графітових реакторах (РВ5-К). Вони належать до реакторів на теплових повільних нейтронах.

Таблиця 2

Територія, непридатна для проживання після ядерного вибуху (1 Мт) і руйнування ядерного реактора РВБК-1000 (потужність 1000 МВт), км²

Доза, рад/рік	Період часу
	1 рік	5 років	10 років	100 років
2	15 000/2300	90/800	15/360	2/500
10	2000/500	10/200	2/100	0/20
50	300/100	2/40	0/20	0/5
100	130/50	0/20	0/10	0/2

Реактори типу ВВБР працюють на Запорізькій, Хмельницькій, Рівненській, Південноукраїнській АБС.

Інші конструктивні й технологічні основи в уран-графітових реакторах канального типу, в яких сповільнювачем служить графіт, а теплоносієм -- вода. Атомні електростанції з реакторами такого типу працюють за одноконтурною схемою: пара для обертання турбіни одержуються безпосередньо в реакторі, і в нього ж повертається вода після конденсації пари, відпрацьованої в турбіні.

Важливим етапом в еволюції уран-графітових канальних реакторів (інколи називають водо-графітовими, підкреслюючи, що теплоносієм служить вода, а сповільнювачем -- графіт) було створення реактора РВБК-1000 потужністю 1 млн кВт. Такі реактори побудовані на Чорнобильській АЕС (а в Росії -- на Ленінградській, Курській і Смоленській).

Одна з найважливіших вимог до ядерних реакторів -- безпека АЕС у всіх режимах її роботи, як нормальних, так і аварійних. Повинна бути забезпечена надійна зупинка ланцюгової реакції поділу за будь-яких аварійних ситуацій: надійне охолодження активної зони в нормальних експлуатаційних та аварійних режимах, пов'язаних із виходом із ладу різного обладнання. Необхідно не допустити руйнування оболонок твелів і викидання радіоактивного теплоносія й радіоактивних речовин за межі АБС. Цього не вдалося добитися на Чорнобильській АЕС, що і призвело до катастрофічною забруднення великих територій. Із зруйнованого реактора, за офіційною оцінкою фахівців, було викинуто близько 500 млн Кі активності. Це у 3 млн раз більше порівняно з викиданням після аварії на американській АЕС "Три-Майл Ай ленд". Радіоактивне забруднення еквівалентне забрудненню від вибуху 330 двадцятикілотонних бомб (аналогічних скинутим на Хіросіму і Нагасакі).

У результаті аварії на ЧАЕС радіонукліди поширилися в Україні на території 3,5 млн га сільськогосподарських угідь, забруднено 1,167 млн га лісів, 1687 населених пунктів.

Особливістю радіоактивного забруднення було те, що забруднення відбулося нерівномірно, плямами, з перенесенням на дуже великі відстані від аварії. Викидання радіонуклідів зі зруйнованого реактора було не високим (до 1,5 км) і переважно у вигляді дрібнодисперсного аерозолю. У такому вигляді радіонукліди під впливом вертикальних переміщувань потоків повітря (інверсії, конвекції), зміни напрямку і швидкості вітру формували характер забруднення території зовсім відмінний від забруднення під час ядерного вибуху.

...