Аналіз умов життєдіяльності населення України

5. Соціальна складова життєдіяльності

5.1 Демографічний стан

Особливiсть усiх демографiчних процесiв - парнiсть, протилежна спрямованiсть і взаємозумовленiсть (народження-смерть, вибуття-прибуття, шлюб-розлучення та iн.).

Дослiдженнями доведено, що кiлькiснi та якiснi показники вiдтворення населення визначаються чинниками зовнiшнього середовища, насамперед умовами життя. Для нашої держави характерний дуже великий дiапазон коливання цих умов i вiдповiдно iстотнi територiальнi вiдмiнностi в рiвнях та динамiцi показникiв вiдтворення населення.

З метою уникнення впливу суб'єктивних чинникiв це завдання було виконано не для кожної окремої людини, а для сукупностi людей, тобто населення певних населених пунктiв або територiй. Щоб мати об'єктивну картину, логiчно об'єднати населенi пункти або територiї з близькими соцiально-економiчними й екологiчними умовами проживання в групи, а потiм для кожної з них визначити сезоннi значення чинникових ознак (тобто перелiчених соцiально-економiчних та екологiчних умов) i результативних (тобто показникiв народжуваностi, смертностi, прибуття, вибування, здоров'я та iн.).

Одним із найголовнiших методологiчних прийомiв є врахування постiйної змiни та розвитку явищ i процесiв, що визначають характер вiдтворення населення. Під час поступального розвитку суспiльства змiнюються економiчна база, суспiльнi вiдносини та всi чинники, що становлять об'єктивнi умови вiдтворення населення, а також змiнюють тенденцiю його розвитку [10, с. 64].

Нині відтворення населення України характеризується як демографічна криза. Причини цієї кризи формувалися протягом багатьох років, але її поглибила економічна криза в Україні.

Перші прояви демографічної кризи в Україні спостерігалися вже в 1970-1980 роках - початок депопуляції у сільській місцевості, зменшення середньої тривалості життя, зростання смертності тощо - змінювалася чисельність населення за рахунок природного та міграційного рухів.

І нині немає підстав для очікування швидкого зростання чисельності населення. З одного боку, дуже низький порівняно з розвиненими країнами рівень народжуваності; із другого - характерний для слаборозвинених країн високий рівень смертності, особливо осіб працездатного віку. Смертність населення за останні десять років збільшилася на 21 відсоток [8].

Старіння населення у 1990-х роках відбувалося переважно «знизу» внаслідок зниження народжуваності, старіння «зверху» повною мірою стримувалося скороченням середньої тривалості життя. За рахунок цього збільшується частка населення старше пенсійного віку, особливо серед жінок.

Якщо в 1990 році показник народжуваності дорівнював 53,2 на тисячу жінок, то у 2000-му - 31,2. Аналіз цих даних у регіонах України свідчить, що зниження народжуваності не пов'язане зі старінням населення, а зумовлюється регулюванням народження жінками, тобто із соціальними умовами.

Показники відтворення населення в Україні слід оцінювати як украй низькі. Народжуваність компенсує смертність на 51 відсоток, тобто відтворення населення забезпечується лише наполовину. Навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж у містах, із 1993 року показник вичерпної плідності опустився значно нижче за межу простого відтворення населення. Водночас дітородна активність продовжує знижуватися.

Якщо наслідки міграційного руху населення можуть змінюватися одночасно, то процеси природного відтворення населення складні і для початку позитивних зрушень у них необхідна тривала цілеспрямована соціально-демографічна політика.

Ці процеси не можуть не викликати глибокого занепокоєння. Якщо до 1991 року народжуваність в Україні перевищувала смертність, то тільки в 2002 році людей померло на 373 тисячі більше, ніж народилося. Сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж життя, знизився за цей час від 1,9 до 1,1, а в містах - від 1,8 до 0,9.

Отже, в суспільстві останніми роками не забезпечується навіть просте відтворення населення. Аналітики вважають, що до 2026 року чисельність населення в Україні може зменшитися ще на 5-8 мільйонів, до 43,3 мільйона за оптимістичним варіантом чи навіть до 40,3 мільйона - за песимістичним. Фахівці ООН називають ще тривожніші цифри. Ситуація ускладнюється тим, що серед населення скорочується й частка людей працездатного віку [2, c. 37].

З 1989 року ймовірність прожити сповна свій працездатний вік скоротилася від 81 відсотка до 74, зокрема в чоловіків - від 73 до 63 відсотків. Хоч як прикро визнавати, але поповнення робочої сили дедалі менше покриває її природне зменшення.

В Україні катастрофічно погіршився й стан здоров'я населення, лише 60 відсотків якого вважалися, за даними 2001 року, умовно здоровими.

Небезпечних масштабів набули так звані соціальні хвороби - туберкульоз, СНІД, психічні розлади, а також травматизм і отруєння сурогатами алкоголю та наркотиками. Серцево-судинні захворювання та інсульти набувають статусу соціальних. Від хвороб люди в Україні помирають на кілька років раніше, ніж в економічно розвинених країнах.

На демографічній ситуації, безперечно, позначилося й посилення міграційних процесів. З одного боку, це еміграція в прямому розумінні слова, відплив за кордон у пошуках кращої долі великої кількості найактивніших за репродуктивними можливостями та з економічною перспективою людей (інші там просто не потрібні), майже чверть із яких мають вищу освіту. З другого - це величезні масштаби тимчасової трудової міграції. За даними експертів, за межами України шукають роботу, засобів до існування від 5 до 7 мільйонів наших громадян [4, c. 5].

Відповідно, проблема ускладнює становище з укомплектуванням вітчизняних Збройних Сил, інших складових військової організації держави. До армії, що фактично стала селянсько-робітничою, приходить поповнення переважно з бідних сімей, у третини якого діагностують по два захворювання, в кожного дев'ятого - три, у 5 відсотків - по чотири й більше. Мінімально необхідному рівню не відповідає фізична підготовка 70 відсотків призовників, майже п'ята частина з них мають, за офіційною термінологією, «дефіцит маси тіла», тобто є дистрофіками. Ледве не половина військовослужбовців першого року служби не готові психічно виконувати службові обов'язки. Додамо також, що в 2002 році близько 15 відсотків нового поповнення Збройних сил не мало повної середньої освіти. Лише за рік цей негативний показник погіршився на 5 відсоткових пунктів [6].

Кризовий стан економіки, втрата мільйонами людей, відкинутих за межу виживання, впевненості у своєму майбутньому й майбутньому своїх нащадків, деморалізація суспільства зумовлюють поглиблення демографічної кризи, посилюють депопуляційні тенденції, а демографічна криза, своєю чергою, гальмує вихід суспільного організму зі стану тотального знесилення, паралізує волю, фізичні, моральні сили значної частини населення, яке через це втрачає здатність бути активним суб'єктом оздоровлення економіки і всього суспільного буття.

Як наслідок, наше суспільство опинилося перед загрозою перейти критичний поріг, за яким - демографічна катастрофа, і відвернути її ми зобов'язані будь-що. Зрозуміло: вихід із такої ситуації можливий лише за радикального поліпшення стану демографічної ситуації у масштабах усієї держави.

Найбільш руйнівні демографічні явища виявилися після 1991 року. Найзагрозливішою була смертність від зовнішніх причин, тобто це смерті, яких могло б не бути. У 1991-2002 роки на виробництві загинули 21 тисяча осіб, від дорожньо-транспортних пригод, убивств, самогубств, отруєнь, утоплень, пожеж - ще 830 тисяч. За десять років - 850 тисяч. Тому апологетична позиція, мовляв, демографічна криза - це наслідок минулого, демобілізує суспільство щодо сьогоднішніх загроз.

Масштаб нинішньої демографічної депресії неможливо пояснити лише відомими соціально-економічними та медичними чинниками. На нашу думку, вона полягає в соціально-психологічному й моральному стані суспільства. Населенню ніхто не пояснив замислу економічних і політичних перетворень і що на них чекає в майбутньому.

За даними досліджень, 72 відсотки громадян зазначають, що не впевнені у власному майбутньому. Лише 12 відсотків вважають, що найближчого року їхнє життя більш-менш налагодиться. Люди не витримують безпросвітного життя. Масовими стали зневіра, невтішність, озлоблення. Найхарактернішими ознаками сьогодення, за оцінками громадян, є розвал економіки (55 відсотків), хабарництво (55 відсотків), безробіття (49 відсотків), зубожіння населення (47 відсотків).

У повсякденному житті окремої людини та сім'ї виникають страхи, соціальні фобії. Українські громадяни бояться: безробіття (76 відсотків); зростання цін (75 відсотків); невиплати зарплати (69 відсотків); зростання злочинності (60 відсотків); голоду (53 відсотки). За таких умов ціла нація втратила сенс буття і вже як наслідок - різке скорочення народжуваності, зростання смертності, масова еміграція.

Останніми роками людство переживає демографічний перехід. Це суттєве явище полягає в різкому збільшенні швидкості росту популяції, яке змінюється на стрімке її зменшення, опісля чого населення стабілізується у своїй чисельності. Цей перехід уже здійснили так звані розвинені країни. Тепер схожий процес відбувається в країнах, що розвиваються.

Сьогодні населення світу збільшується на 1,6% у рік за абсолютного приросту близько 90 млн. Якщо відносне зростання знижується від свого максимального значення 2,1%, досягнутого в 1960-ті роки, одразу після світових воєн, то абсолютний приріст збільшуватиметься й досягне 95-105 млн. у рік на початку нового тисячоліття, лише потім відбудеться його різке спадання. У сучасному взаємопов'язаному й взаємозалежному світі цей перехід завершиться менш ніж через 100 років і відбудеться набагато швидше, ніж у Європі, де аналогічний процес розпочався в середині ХVІІ ст.

Подолання цієї несприятливої демографічної ситуації пов'язане з проведенням активної соціальної та демографічної політики, що ґрунтується на міцній економічній базі. Демографічна криза в Україні є надзвичайно гострою та болючою. Погіршилися майже всі демографічні показники, зокрема характеристики природного руху населення. Окремі компоненти кризового стану демореальності формувалися протягом багатьох десятиліть, задовго до сучасних політичних і соціально-економічних змін. Вони є результатом глибоких деформацій у житті суспільства. Проблема народжуваності була досить болючою і в передкризовий період. Сучасна соціально-економічна криза лише прискорила й посилила негативні тенденції в її динаміці та структурі. Слід зазначити, що зменшення народжуваності в Україні було характерним для всього XX століття.

Припускають, що протягом прогнозованого періоду тенденції народжуваності в регіонах України формуватимуться як результат взаємодії змін чисельності та вікової структури жінок у фертильному віці та розвитку репродуктивної поведінки населення, що залежить від бажання мати дітей, фізіологічних можливостей людського організму, а також від добробуту сімей і загального стану економіки.

За оптимістичним варіантом передбачається зниження смертності в усіх без винятку статево-вікових групах населення, зокрема й найстарших. Відмінність варіантів полягає у тому, що оптимістичний сценарій передбачає поступове зниження смертності в усіх статево-вікових групах населення, зміщення інтенсивності смертності у старші вікові групи, подальше зростання середньої очікуваної тривалості життя населення.

Песимістичний варіант і є спробою врахувати поворотну точку в динаміці основних показників смертності. Переважно він ґрунтується на припущенні, що за переписом чисельність населення виявиться меншою, ніж за даними поточного обліку. Поправка коефіцієнтів на нову базу може помітно знизити рівні очікуваної тривалості життя під час народження населення України. Цю ймовірність і враховує песимістичний варіант прогнозу смертності.

Отже, закономірністю сучасних демографічних процесів в Україні є динамічне зменшення населення, спричинене низкою основних чинників, серед яких найважливішим слід вважати низький рівень народжуваності, що зумовлений, у свою чергу, соціально-економічними чинниками. У цій ситуації вбачається доцільним розроблювати концепції подовження віку проживання населення шляхом формування концепції здорового способу життя, активно впроваджуючи її із застосуванням стимуляційних та адміністративних (обмеження права вживання алкоголю й тютюну, посилення боротьби з наркоманією та алкоголізмом тощо) механізмів.

5.2 Здоров`я населення

Для успішного вирішення питань управління здоров'ям у сучасному суспільстві важливе значення має пізнання загальних закономірностей формування здоров'я, динаміки основних його показників. Були визначені складові формування здоров'я, а саме: спосіб життя - до 50%, вплив навколишнього середовища - до 20%, спадковість - до 20%, доступність і якість медичної допомоги - до 10%.

Існує три взаємопов'язані рівні здоров'я: суспільний, груповий та індивідуальний.

Суспільний - характеризує стан здоров'я загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві.

Групове здоров'я зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.

Індивідуальний рівень здоров'я формується як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних та психічних особливостей людини, способу життя, який вона веде. Індивідуальне здоров'я - абсолютний і непересічний скарб, що перебуває на найвищому ступені особистісних цінностей кожного.

Здоров'я визначає процес адаптації, яка являється реакцією на соціально створену реальність. Адаптація створює можливість пристосовуватися до змінного зовнішнього середовища, до росту і внутрішніх фізіологічних змін, до лікування при порушеннях і до старіння. До того часу, доки організм спроможний за допомогою адаптаційних механізмів та реакцій забезпечити стабільність внутрішнього середовища при зміні зовнішнього середовища, він знаходиться у стані, який можна оцінити як здоров'я. Якщо ж організм потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу факторів зовнішнього середовища переважає можливості його адаптації, наступає стан, протилежний здоров'ю, тобто хвороба, патологія.

Виділяють три рівні опису цінності здоров'я:

- біологічний - досконалість саморегуляції організму, гармонія фізіологічних процесів як максимуму адаптації організму;

- соціальний - міра соціальної активності, відношення людини до світу;

- психологічний - позитивно спрямована стратегія життя людини

Здоров'я людей належить до числа як локальних, так і глобальних проблем, тобто тих, що мають життєво важливе значення як для кожної людини, кожної держави, так і для всього людства в цілому.

Підводячи підсумки вищесказаного, здоров'я можна охарактеризувати такими ознаками:

- нормальне функціонування організму на всіх рівнях його організації - органів, організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню;

- здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно-корисній праці;

- динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища;

- здатність організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється (адаптація), здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігання живої основи в організмі;

- відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;

- повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

5.3 Освіта культура питання рекреації

Галузі, що надають різноманітні (матеріальні і духовні) послуги длянаселення, утворюють соціальну сферу. Серед них розрізняють галузі соціальної, управлінської та ринкової інфраструктури.

Функції галузей соціальної сфери різні. Одні з них задовольняють духовні потреби людей (наука, культура, охорона здоров'я, рекреація і т. д.), а інші -- фізичні (торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування). Саме тому соціальна сфера має економічне І соціальне значення для розвитку суспільства. Економічне її значення виявляється у тому, що вона надає послуги, необхідні для відтворення робочої сили, зростання продуктивності її праці. Соціальна роль даної сфери полягає у підвищенні рівня і поліпшенні умов життя людей.

Рівень розвитку соціальної сфери визначається попитом на послуги, а ті, у свою чергу, змінюються відповідно до реальних можливостей суспільства на тому чи іншому етапі розвитку. В сучасних умовахзагальної економічної кризи попит на багато видів послуг зменшився внаслідок невисоких прибутків населення, але зростає на окремі види послуг (інформаційні, рекламні, рекреаційні, у т. ч. туристичні, охорони здоров'я та ін.).

Соціальна сфера має певні територіальні відмінності у рівні розвитку та структурі. Значно вищий рівень її розвитку І ширша галузева структура у містах порівняно з сільською місцевістю, в економічно більш розвинених промислових регіонах порівняно з менш розвинутими аграрними. Найбільш розвинена (кількісно і якісно) соціальна сфера в адміністративних центрах областей і АР Крим.

Провідне місце в соціальній сфері належить соціальній інфраструктурі, яка забезпечує духовний розвиток людини.

Освіта. Освіта в Україні представлена дошкільними і загальноосвітніми навчально-виховними закладами, професійно-технічними та вищими навчальними закладами (ВНЗ) різних рівнів акредитації.

Розміщення дошкільних закладів цілком залежить від наявності дітей відповідного віку та рівня зайнятості матерів у суспільному виробництві. В Україні нараховується близько 15 тис. таких закладів, ними охоплено майже 50% дітей дошкільного віку. Більшість із цих закладів знаходяться у містах.

Загальноосвітні навчальні заклади (школи, гімназії, ліцеї) розміщуються відповідно до розселення людей. В Україні є близько 22 тис. таких закладів, в яких навчається 6 млн учнів.

Професійно-технічні заклади освіти та вищі навчальні заклади розміщуються відповідно до потреб населення регіону, а їх спеціалізація визначається структурою господарського комплексу. Внаслідок обмеженої діяльності чи зупинки багатьох підприємств і появи в Україні значної кількості безробітних людей зменшилась потреба у підготовці працівників для різних галузей господарства у професійно-технічних закладах (технікумах, коледжах, училищах). Натомість у вищих навчальних закладах (інститутах, університетах, академіях) набори і випуски студентів зросли (за період 1990 -- 2003 рр. майже у 2,5 рази). Поряд з державними закладами, які, здебільшого, знаходяться в обласних центрах і великих містах, з'являються ВНЗ недержавних форм власності, в тому числі й у районних центрах. Всього в Україні налічують 340 ВНЗ, найбільше їх у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Донецьку.

Мал. Вищі навчальні заклади

Культура. Культура охоплює установи і заклади, що виробляють товари культурного призначення, пропонують духовні цінності для населення тощо (бібліотеки, театри, клуби, музеї, кіностудії, телебачення, радіо, газетно-журнальні видавництва). Їх розміщення також пов'язане з особливостями розселення людей: найвища концентрація об'єктів культури--у великих містах. В Україні є понад 20 тис. бібліотек, 19 тис. клубних установ і будинків культури. Вони розміщуються згідно з адміністративним поділом (у населених пунктах -- центрах адміністративно-територіальних одиниць, у міських мікрорайонах) і за виробничим принципом -- при заводах, навчальних закладах тощо.

Серед державних музеїв (таких понад 400) переважають краєзнавчі, історичні, меморіальні. Найбільше їх у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові, Запоріжжі та ін. Найбільша кількість професійних театрів -- у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві.

Наука. Україна має добре розвинену наукову галузь. У державі є понад 1300 наукових установ. Їх мережу становлять інститути Національної Академії наук, галузеві науково-дослідні інститути, проектно-конструкторські та технологічні бюро великих підприємств, наукові підрозділи університетів та інших ВНЗ. Науковою діяльністю займаються також наукові бібліотеки, астрономічні обсерваторії, державні заповідники, ботанічні сади тощо.

Наукові заклади виконують як теоретичні, так і прикладні дослідження, втілюють наукові розробки у національне господарство, удосконалюють організацію виробництва та управління. Найбільшими осередками української науки є ті самі міста, що виступають як найбільші освітні центри країни.

У багатьох галузях науки Україна посідає провідне місце у світі, але незначне фінансування зумовлює, в цілому, її відставання порівняно з високорозвиненими країнами світу.

5.4 Харчування раціональне й збалансоване

Харчування жінки повинне бути збалансован і різноманітним, котре включає одночасно продукти й рослинного й тваринного походження. Нема рації захоплюватися тими самими продуктами. В організм у рівній кількості повинні надходити й вуглеводи, і білки, і жири. Незамінні фрукти й овочі, тому що це- єдине джерело мінеральних речовин і вітамінів.

Саме головне: необхідно намагатися максимально підняти прийом вітамінів, збільшуючи в раціоні обсяг ягід, фруктів й овочів; зменшувати вживання тваринних жирів, заміняючи їх частково рослинними маслами; обмежити споживання цукру, кондитерських виробів. Найкраще цукор заміняти медом, але мед необхідно також використати в обмежених кількостях, тому що в багатьох людей він є причиною алергії.

У раціональному харчуванні необхідно предпочитать свіжоприготовлену їжу. Навіть самі свіжі і якісні продукти, приготовлені вдень раніше, в основному гублять біологічну цінність, а залишаються тільки калорії.

Найкраще свіжоприготовленими вживати в їжу птаха, м'ясо й рибу. Рекомендується їх сполучати із травами й із зеленими овочами (салатом, петрушкою, кропом, селерою, зеленою цибулею, солодким перцем, капустою й ін.). Ці продукти полегшують значно переварювання м'ясних продуктів, також сприяють ранньому почуттю насиченості, ефективно зменшують кількість холестерину вкрови.

Не варто захоплюватися курячими, м'ясними й рибними бульйонами. Від них немає ніякої користі. До того ж при варінні в бульйон попадає величезна кількість радіонуклідів, звичайно якщо вони перебували в сиром м'ясі.

М'ясні продукти й безпосередньо саме м'ясо відносять до виду «кислої» їжі (вона найбільш важка для засвоєння). Коли переварюється «кисла» їжа в організмі утворяться шлаки, у той час коли «лужна» їжа майже безвідхідна. На думку вчених, зловживання «кислої» їжі сприяє розвитку таких хвороб, як остеохондрозу, атеросклерозу, подагри й багатьох інших.

ДО «лужного» їжі ставляться яблука, морква, редис, свіжі огірки, зелений горошок, кабачки, стручкова квасоля, зливи, черешні, вишні, цитрусові, байховий чай, свіжі помідори, кавуни, дині, рідкі кисломолочні продукти й звичайно ж молоко.

Розроблені нормативи харчування раціонального й збалансованого. Ці нормативи передбачають що людина на одну частину «кислої» їжі необхідний з'їдати шість частин «лужний» їжі. Харчування кожної людини повинне складатися на дві третини з молочних продуктів, фруктів й овочів.

Потрібно обмежити себе від таких продуктів харчування, до складу яких входить чистий цукор, копченості різних видів і соління, жирну свинину, смажені блюда, консерви, вироби з тесту здобного, консервовані продукти, морожене, напої типу «кола».

Харчування бажано розподілити на 3-4 рази в день. Це саме оптимальне харчування. Уночі, під час сну, травній системі необхідний відпочинок. Увечері останній раз людина повинен поїсти за третя година так сну. Для тих хто бажає нормалізувати свою масу тіла - ця найперша обов'язкова вимога.

Для збалансованого харчування необхідно розподілити правильну енергетичну цінність раціону харчування в плині дня. При триразовому харчуванні пропонується з'їдати під час сніданку 30-35% їжі, під час обіду 40-45% і під час вечері - 20-25%, і заметі, що за вечерею рекомендується з'їдати найменша кількість їжі, а не як звикли російські жінки - наїдатися ввечері.

При раціональному харчуванні по можливості варто включати в меню щодня такі продукти, як журавлина, чорниця, аґрус, брусниця, калина, чорна й червона смородина, ізюм, глід, шипшина, часник, ріпчаста цибуля, горіхи всіх видів, мандарини й апельсини, трав'яний і зелений чаї, всі фруктові й овочеві соки. На думку вчених для натурального харчування, необхідно щодня з'їдати по трьох з перерахованих вище продуктів.

Висновок

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. Хоча за своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу, вона має якісні відмінності від тварин: характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо); високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів; свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;мислення та мова, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість, не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності, що властиво навіть тваринному світу, але з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними і з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Якщо тварина живе в природі, то людина - в соціумі. Соціум - це особливий спосіб життя особливих істот - людей. Діяльність людини - це специфічний спосіб ставлення людини до світу, активна взаємодія для досягнення свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певних потреб. Потреби людини поділяються на фізіологічні, матеріальні та духовні.

Групи потреб: фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку); екзистенціальні (потреби в безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці); соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності); престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві); особистісні (у самовираженні, у самореалізації, тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості); духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо); перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші - набутими.Види діяльності: праця, гра, навчання, спілкування. Вони забезпечують існування людини та її формування як особистості.

До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів: перетворювальна, соціальна, духовно-пізнавальна (дослідження), ціннісно-орієнтаційна (пізнання добра і зла), комунікативна, художньо-творча, споживча. Однією із специфічних форм діяльності є праця, найголовнішою відмінністю якої є те, що людина використовує знаряддя праці, виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє. Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня, причому не проста їх арифметична сума, а інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня - особистості. Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

Мета життя розвивається в різноманітних видах діяльності. Середовище життєдіяльності людини, його характеристика, оптимальні та допустимі параметри з точки зору забезпечення життєдіяльності людського організму. Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища.

Середовище в якому живе і діє людина складається з природного середовища, техногенного та соціально-політичного середовища. Навколишнє природне середовище в широкому розумінні - космічний простір, а вужчому - біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємопов'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Джерела

1. Гардашук Т. В. Концептуальні параметри екологізму / НАН України; Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди. К., 2005. 200 с.

2. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. К.: Знання, 2006. 319 с.

3. Екологічне громадське здоров'я: від теорії до практики / Пер. з англ. Кам'янець-Подільський, 2002. 290 с.

4. Зербіно Д. Д., Гжегоцький М. Р. Екологічні катастрофи у світі та в Україні. Л., 2005. 272 с.

5. Капица С. П., Курдюмов С. П., Малинецкий Г. Г. Синергетика и прогнозы будущего. М.: Наука, 1997. 285 с.

6. Константінов М. П., Журбенко О. А. Радіаційна безпека: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. Суми, 2003. 151 с.

7. Лібанова Е. М., Макарова О. В., Позняк О. В. та ін. Демографічні перспективи України: 2000-2075 роки // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. К.: РВПС України НАН України, 1999. Вип. 11. С. 126-141.

8. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми охорони довкілля, раціонального використання водних ресурсів та очистки природних і стічних вод»: 12-15 квітня 2005 р. К.: Знання, 2005. 116 с.

9. Позняк О. В., Шевчук П. Є., Шишкін В. С. Методика демографічного прогнозування // Статистика України. 2000. Вип. 4. С. 66-73.

10. Старостенко Г. Г. Методологія і практика досліджень відтворення населення України (регіональний аспект): Монографія. К.: УФЕІ, 1997. 270 с.

11. Формування здорового способу життя: Навч. посіб. для слухачів курсів підвищення кваліфікації державних службовців. К.: УІСД, 2000. 232 с.

12 Акимова И, Хаскин ВВ Экология. М: ЮНИТИ, 2002. 566 с.

13 Гавриленко ОМ геоэкологического обоснования проектов природопользования: Учеб пособие. М.: Ника-Центр, 2003. 332 с.

14 Исаченко АГ География на перепутье Уроки прошлого и пути перестройки / / Известия ВГО. 1990. Т 122. Вып 2. С. 289-300.

15 Кочуров БЫ Оценка устойчивости почв к загрязнению / / География и природные ресурсы. 1983. № 4. С. 55-60.

16 Кочуров ВЫ Экологический риск и возникновение острых экологических ситуаций / / Известия РАН августа География, 1992. мь 2. С. 112-122.

17 Методы геоэкологических исследований. М.: ИПЦ \"Киев, ун-т\", 1999. 242 с.

18 Методические указания по предупредительно санитарному надзору за районной планировкой. М: МЗ СССР, 1990. 77 с.

19 Национальная доклад о состоянии окружающей природной среды в Украине в 2004 г. К, 2005.

20 Рябчиков AM Гидротермические условия и продуктивность биомассы в основных ландшафтных зонах / / Вестн МГУ 5 августа Географические аспекты изучения биологической продуктивности. М: Наука, 1970. С. 6-31.

21Состояние мира. 2000: Доп Ин-та всемирного наблюдения о прогрессе к устойчивому общества. М.: Интелсфера, 2000. 285 с.

22 Трофимович ЭМ Особенности гигиенического картографированием окружающей человека среды / / Бюллетень СО АМН СССР. 1985. № 5. С. 22-26.

23 Шищенко ПГ Прикладная физическая география - М.: Высшая школа, 1988. 192 с.

24Шищенко ПГ Принципы и методы ландшафтного анализа в регионально проектировании. М.: Фитосоциоцентр, 1999. 284 с.

25Юрченко СА Украина между переписями населения / / Материалы междунар науч-практ конф \"Регион-2003: стратегия оптимального развития\". X, 2003. С. 103-104.

Размещено на Allbest.ru