Предмет стратегічного аналізу

6.Кількість кластерів у разі застосування методу дендритів повинна бути:

а) обов'язково завчасно визначена;

б) визначається в процесі кластерного аналізу;

в) може визначатися наперед або в процесі кластерного аналізу;

г) визначається пропорційно кількості об'єктів, що підлягають кластеризації.

7.Яке з перерахованих нижче тверджень можна вважати перевагою SWOT-аналізу:

а) об'єктивність вибору та ранжування факторів зовнішнього і внутрішнього середовища;

б) добра адаптація до середовища, що постійно змінюється:

в) потужна підтримка прийняття конкретних управлінських рішень;

г) періодична діагностика ринку та ресурсів підприємства.

8. У процесі формування корпоративної стратегії фірми з допомогою

SWOT -аналізу визначаються:

а) стратегія адаптації до середовища і стратегія адаптації до ресурсів підприємства;

б) стратегія адаптації до середовища і стратегія формування середовища;

в) стратегія активного наступу і стратегія пасивної оборони;

г) ділова, функціональна й операційна стратегії.

9. Стратегія, яка використовує сильні сторони фірми для знешкодження

зовнішніх загроз, називається:

а) стратегія "Максі-Максі";

б) стратегія "Максі-Міні";

в) стратегія "Міні-Максі";

г)стратегія "Міні-Міні".

10.Якщо рівень майбутньої нестабільності, згідно з теорією І. Ансоффа, є меншим ніж 3,5 бала, це означає:

а) підприємство не може керуватися минулим досвідом під час прийняття стратегічних управлінських рішень;

б) підприємство може керуватися минулим досвідом під час прийняття стратегічних управлінських рішень;

в) підприємство повинне змінювати галузь діяльності;

г) підприємство не може оцінювати зовнішні можливості та загрози.

11. До складу факторів, що характеризують сильні й слабкі сторони

підприємства, не належить:

а) репутація (імідж);

б) соціальна відповідальність;

в) законодавча і нормативна база;

г) трудові ресурси.

ТЕМА 6. РОЗРОБЛЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

План викладу і засвоєння матеріалу

6.1. Загальні принципи економічної стратегії виробничої програми

6.2. Оцінка стратегії виробничої діяльності

6.3. Оцінка обсягів виробництва, орієнтованих на стратегію оптимізації фінансового результату, та загальної стратегії виробничої діяльності

6.1 ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЕКОНОМІЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

Розробка та економічне обґрунтування виробничої програми базується на формуванні виробничої стратегії, яка дуже тісно переплітається із виробничою функцією. Можна сказати, що саме виробнича функція є основою формування виробничої стратегії. За економічним словником-довідником виробнича функція -- це економіко-математичний метод аналізу господарської діяльності як на макро- так і на мікрорівні, який дає змогу прогнозувати економіку, виявляти шляхи підвищення ефективності виробництва.

Найважливішим інструментом формування виробничої стратегії є ланцюг цінностей, що визначає діяльність, функції та процеси розробки, виробництва, маркетингу, доставки й підтримки продукту або послуги. Цей ланцюг, що створює вартість діяльності, розпочинається із забезпечення сировиною та продовжується в процесі виробництва частин або компонентів випуску продукції, оптового й роздрібного продажу продукту кінцевим споживачам. Ланцюг цінностей компанії відбиває набір пов'язаних між собою напрямів діяльності та функцій, що виконуються всередині підприємства. Для розробки стратегії виробничої програми необхідно розробити й обґрунтувати стратегії управління основними засобами, оборотними активами, у тому числі запасами товарно-матеріальних цінностей, стратегією управління робочою силою, а також стратегією маркетингу та продажу.

Більш детально розглянемо кожний із цих процесів.

Процес розробки стратегії управління використанням основних засобів будується на підприємстві з урахуванням особливостей обороту капіталу підприємства. Початково авансований в основні активи капітал у залежності від подальшого обороту в операційному процесі підприємства функціонує в двох основних формах:

· у формі реально функціонуючих основних активів, які виявляються за залишковою їхньою вартістю;

· у формі накопиченої суми амортизації використаних в операційному процесі основних активів.

Економічна оцінка виробничих одиниць і ресурсів дозволяє отримати лише часткову інформацію про проблеми загальної господарської діяльності. Вона являє собою ефективний засіб аналізу, який надає господарнику допоміжні дані, однак не забезпечує даних для визначення розмірів виробництва. Для відповіді на це останнє питання може стати ефективним використання методу бюджетного аналізу господарської діяльності. За його допомогою можна оцінити виробничі показники окремих галузей, використання ресурсів, внутрішні й зовнішні виробничі зв'язки, а також загальні фінансові результати господарства. Тому доцільно окремо визначати зміст, організацію, методику і застосування бюджетного аналізу.

Бюджет господарства являє собою класифікацію і детальне зведення основних натуральних і фінансових показників господарської діяльності господарства в цілому. Бюджет -- це фінансовий план або кошторис, чи просто план доходів і витрат. До такого аналізу звертаються тоді, коли виникає необхідність визначити місце й значення кожної галузі як окремо, так і стосовно господарства в цілому.

Отже, бюджетний аналіз господарства можна визначити як процес, за допомогою якого встановлюються складові частини господарства, а також визначаються зв'язки окремих частин як між собою, так і щодо цілого.

Аналіз не обмежується порівнянням і вивченням складових частин існуючого господарства.

На першому етапі ретроспективний аналіз, як було розглянуто в другому розділі, призначений лише для встановлення основних взаємозв'язків і є засобом визначення й оцінки слабких і сильних сторін організації господарства та визначення основних напрямків організаційно-господарського плану. Однак важливою для господарства є така інформація, що дає відповіді, як покращити господарську діяльність та збільшити доходність виробництва.

В цій частині бюджетний аналіз являє собою важливу складову частину всього стратегічного аналізу. При цьому спеціаліст може одержати інформацію для перевірки можливих змін з метою ліквідації негативних і посилення позитивних явищ у господарській діяльності.

Метод, за допомогою якого цього можна досягти, дозволяє враховувати видозміни початкового бюджету господарства на основі врахування передбачуваних зрушень у веденні господарства, а також в переоцінці всієї господарської діяльності стосовно до умов, які змінюються.

Спеціаліст, що займається аналізом, має змогу повторювати даний процес багаточисленну кількість разів залежно від кількості та характеру передбачуваних змін. Кожен із одержаних таким способом варіантів бюджету, їх аналіз допомогає виявити складові частини господарства і встановити їх співвідношення як між собою, так і в цілому по господарству, синтезувати окремі частини в ціле.

Бюджетний аналіз може бути використаний і тоді, коли відсутні зведені дані про дійсні доходи або бюджет по фактичній діяльності господарства. В цьому випадку бюджет доцільно складати за допомогою синтезу на основі відповідних нормативів. Цей метод часто використовують для визначення характерних типів господарств, що відповідають даним умовам.

Для бюджетного аналізу діяльності господарства типовим є включення з самого початку як змінних, так і постійних витрат, які відображаються окремою статтею.

Бюджетний аналіз виконується на основі специфічної системи основних показників. Загальною функцією такого аналізу є забезпечення відповідей за методом "що було -- що буде", перспективна стратегія потенційних змін в організації господарства, капіталовкладеннях, технології, методах, принципах управління, ринках збуту, засобах постачання матеріалів і послуг, необхідних для виробництва, або в інших аспектах господарської діяльності.

Тому бюджетний аналіз включає інформацію, що характеризує результати як по поточному ("початковому"), так і по передбачуваному ("переглянутому") планам.

Для бюджетного аналізу, так само як і для економічної оцінки, необхідні нормативи. Однак у деяких випадках бюджетний аналіз може проводитись за даними бухгалтерського обліку, звітності, які точно відображають господарську діяльність у даному році. Особливістю аналізу є те, що він надає інформацію про внутрішні зв'язки як між галузями господарства, так і між окремими галузями й господарством у цілому.

Важливим об'єктом вивчення при бюджетному аналізі є структура основних фондів, яка може бути суттєво змінена через зміну в організації сільського господарства. Це потребує додаткових капіталовкладень, змінить величини змінних і постійних витрат, доходи і прибуток господарства.

Основна увага при бюджетному аналізі концентрується на змінних витратах. При такому аналізі доцільно за умови незначних капіталовкладень взагалі не приймати в розрахунок постійних витрат, за виключенням тих випадків, коли ставиться мета визначити чистий дохід по господарству в цілому. Зміни валових надходжень від реалізації продукції та змінних витрат пояснюють всі коливання чистого доходу, однак постійні витрати повинні також враховуватися при визначенні кінцевих фінансових результатів.

6. 2 ОЦІНКА СТРАТЕГІЇ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Висновки із бюджетного аналізу виробничої діяльності господарства являють собою основу рішень, спрямованих на збільшення прибутків, забезпечення більш стійких доходів, або досягнення інших цілей, які ставлять перед собою керівники господарств. Точна й ретельна оцінка -- основна умова таких важливих висновків. Таким чином, оцінка є вирішальним кроком у бюджетному аналізі господарства. Отже, важливо додержуватись певної методики проведення оцінки результатів аналізу та деяких правил з тим, щоб така методика була ефективною.

Слід зосередитися на тих сторонах діяльності, які вивчаються в процесі бюджетного аналізу. Оцінка здійснюється у максимально конкретній формі і стосується окремих змін, які впливають на вирішальні аспекти діяльності господарства. Ефективний метод точного виміру підсумкових результатів реорганізації на основі бюджетного аналізу включає п'ять послідовних стадій:

1.Визначити, в якій мірі покращився стан справ після реорганізації та наскільки це відповідає цілям керівництва господарством.

З'ясувати, які показники стали більш сприятливими для досягнення поставлених цілей внаслідок конкретних змін, а також масштаби цих переваг.

Виявити, які показники стали менш сприятливими для досягнення цілей керівництва після конкретних змін, а також розміри пов'язаних з ними витрат.

Порівняти одну з іншою вигоди або витрати по окремих змінах і визначити чисті загальні доходи або збитки від цих змін та передбаченої реорганізації.

Знайти можливості подальшого покращення і розробити заходи щодо практичного запровадження цих покращень, тим самим ще більше наблизивши всю господарську діяльність до поставлених завдань.

Перші чотири стадії дадуть змогу отримати відповідь на запитання: наскільки вдасться продвинутись у напрямку поставленої цілі, визначити вигоди від реорганізації господарства. Про це свідчитимуть показники: грошових доходів господарства, чистого доходу, прибутку й норми прибутку. В процесі аналізу важливо в кінцевому підсумку виявити основні переваги або недоліки реорганізації. Це основне, питання, на яке. необхідно відповісти, що дозволить вирішити: 1) реорганізація являє собою найефективніший засіб для досягнення оптимальних результатів; 2) передбачена реорганізація є частково ефективною і потребує удосконалення; 3) реорганізація -- неефективна і від неї необхідно відмовитись. Однак і при цьому не виключені в майбутньому зміни в галузевій структурі, технології виробництва, підвищені продуктивності галузей з метою збільшення прибутків господарства.

6.3 ОЦІНКА ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА, ОРІЄНТОВАНИХ НА СТРАТЕГІЮ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОГО РЕЗУЛЬТАТУ

Валовий фінансовий результат за інших рівних умов перебуває у певній залежності від обсягу виробництва. Прогнозний вибір обсягу виробництва, орієнтованого на максимальний прибуток, здійснюється шляхом ретельного аналізу взаємозалежності обсягів виробництва, доходів і витрат. Розглянемо таку залежність за даними табл. 6.1. У нашому прикладі прогнозна ринкова ціна продукції становить 120 грн. Загальний дохід за кожним можливим обсягом випуску розраховується як добуток обсягу випуску та ціни реалізації. Граничний прибуток обчислюється як різниця між ціною реалізації продукції і сумою граничних витрат. Аналіз табл. 6.1 показує, що при обсязі виробництва у 17 000 одиниць продукції підприємство має збиток у сумі 1050 тис. грн. Таким чином, для оцінки беззбиткового виробництва необхідно визначити нижню критичну точку виробництва.Для цього розрахуємо додатковий обсяг виробництва, що перевищує 17 000 одиниць. Він дорівнює: 1 050 000 : 120 = 8750 одиниць. Таким чином, нижня критична точка виробництва -- 25 750 одиниць (17 000 + 8750). За такого обсягу виробництва за ціною 120 грн. загальний дохід становить 3090 тис.грн. (120 · 25 750). Починаючи з цього обсягу виробництва (див. табл. 6.1) до обсягу виробництва у 157 тис. одиниць продукції прибуток постійно зростає і досягає свого максимального значення -- 9450 тис. грн. Потім прибуток починає зменшуватися. Отже, верхня критична точка виробництва, яка забезпечує максимальну суму прибутку, становить 157 тис. одиниць продукції. При прогнозуванні обсягу виробництва деякі економісти орієнтуються на величину прибутку, яка припадає на одиницю продукції (див. табл. 6.1, гр. 9). Аналіз даних показує, що найбільший прибуток на одиницю продукції досягається при обсязі виробництва у 125 тис. одиниць (р. 4). Менеджери, які при прогнозуванні обсягів виробництва будуть виходити із максимального прибутку на одиницю продукції, не враховують, що у цьому разі сума прибутку становитиме лише 8250 тис. грн. Але аналіз таблиці свідчить, що при прогнозуванні доцільніше використовувати загальну суму прибутку. За даними табл. 6.1, за обсягу виробництва 157 тис. одиниць прибуток сягає свого максимального значення -- 9450 тис. грн. Аналіз показує, що оцінка прогнозного обсягу виробництва з позиції максимального прибутку на одиницю продукції не дає можливості визначити фактичний обсяг виробництва, який забезпечить підприємству максимальний прибуток

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Назвіть загальні принципи економічної стратегії виробничої програми.

2. Розкажіть як проводиться оцінка стратегії виробничої діяльності.

3. Скільки стадій включає метод точного виміру підсумкових результатів реорганізації?

4. Розкажіть суть оцінки обсягів виробництва.

5. Опишіть виробничу функцію та її значення в стратегічному аналізі обягів виробництва.

ЗАВДАННЯ, ВПРАВИ, ТЕСТИ

Завдання 1

1.Алґебраїчна сума різниць між експертними оцінками внутрішніх

факторів підприємства, що досліджується, і найвищими оцінками серед

конкурентів - це:

а) показник інтенсивності конкуренції;

б) рівень нестабільності внутрішнього середовища підприємства;

в) звичайна конкурентна сила підприємства;

г) абсолютна конкурентна сила підприємства.

2.Модель ВСG побудована на базі:

а) детермінованої залежності між рівнем конкуренції та позицією підприємства у галузі;

б) теоретичної залежності між витратами виробництва і прибутковістю;

в) емпіричної залежності між витратами й обсягом виробництва;

г) функціональної залежності між конкурентною позицією підприємства і часткою ринку.

3. Відносна частка ринку секторів бізнесу в моделі ВСG вимірюється:

а) за звичайною стобальною шкалою;

б) за логарифмічною шкалою;

в) за експоненційною шкалою;

г) величиною кола, що позначає сектор бізнесу.

4.Сектор бізнесу, що характеризується низькими темпами зростання ринку і високою відносною часткою на ринку, називається:

а) «зіркою»;

б) «собакою»;

в) «важкою дитиною»;

г) «дійною коровою».

5.Головний фінансовий (грошовий) потік у моделі ВСG має

спрямовуватися:

а) від правого нижнього квадранта до лівого верхнього;

б) від лівого нижнього квадранта до лівого верхнього;

в) від лівого верхнього квадранта до правого нижнього;

г) під правого верхнього квадранта до лівого нижнього.

ТЕМА 7. РОЗРОБКА ТА ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ФІНАНСОВОЇ ПРОГРАМИ

План викладу і засвоєння матеріалу

7.1. Зміст стратегії організації фінансів

7.2. Механізми формування та реалізації фінансової стратегії

7.3. Система раннього попередження, реагування та прогнозування банкрутства підприємства

7.1 ЗМІСТ СТРАТЕГІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ

Стійкий фінансовий стан будь-якого підприємства залежить не лише від максимальної прибутковості (високого рівня рентабельності). При нераціональній організації фінансів, низькій платоспроможності навіть підприємства з високим рівнем прибутковості не забезпечать самофінансування своєї господарської діяльності. Тому велику увагу в усіх ланках управління зосереджують на фінансовій діяльності підприємства, раціональному й ефективному використанні фінансових ресурсів.

Фінансова діяльність включає в себе сукупність операцій по надходженню і витрачанню засобів у грошовій оцінці та ефективному їх використанню в процесі виробництва і реалізації продукції. Аналіз фінансового стану підприємств має на меті поліпшити організацію фінансів та підвищити ефективність їх використання в процесі господарської діяльності.

Зміст аналізу фінансового стану полягає у вивченні розміщення й використання засобів виробництва; платоспроможності підприємства; забезпеченості власними оборотними коштами; стану виробничих запасів та власних і позичених джерел їх утворення; стану фінансової дисципліни в розрахунках з іншими підприємствами, організаціями та державою; використання коштів господарства за призначенням; виявлення шляхів підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.

Через низькі показники прибутковості та незадовільний фінансовий стан стає можливим явище банкрутства підприємств. Тому в коло питань, що аналізуються, входить вивчення ознак банкрутства, реакції підприємства на кризисний стан, вибір стратегії запобігання банкрутству та інші.

Раціональна фінансова діяльність сприяє здійсненню таких основних принципів господарського розрахунку, як самоокупність і самофінансування підприємства. Ці два принципи тісно взаємопов'язані. Самоокупність має на меті те, що ресурси, вкладені у виробництво та реалізацію продукції, повинні окупатись прибутком, відповідним нормативному рівню рентабельності. Самофінансування-- це забезпечення потреб підприємства у фінансових ресурсах по формуванню та ефективному використанню всіх господарських засобів, як основних, так і оборотних, розширенню виробництва і покращенню соціально-культурної сфери за рахунок грошових надходжень від реалізації своєї продукції, робіт і послуг.

Однак це не означає, що в процесі господарської діяльності використовуються лише власні кошти підприємства. При самофінансуванні користуються і залученими коштами у вигляді кредитів банку та інших джерел. Однак обов'язковою умовою при цьому є своєчасне повернення кредитів за рахунок власних нагромаджень підприємства.

Основним джерелом даних для аналізу фінансового стану є бухгалтерський баланс -- форма № 1 річного звіту, -- в якому відображені всі господарські засоби в активі та джерела їх утворення-- в пасиві. До складу господарських засобів входять засоби праці, що багаторазово приймають участь у процесі виробництва і свою вартість переносять на створений продукт частково, у міру їх зношення, без зміни своєї натуральної форми. Другу частину господарських засобів складають предмети праці, які приймають участь у процесі виробництва один раз, а свою вартість повністю переносять на заново створений продукт. З урахуванням цих особливостей господарські засоби розділяються відповідно на основні та оборотні.

Джерела утворення оборотних коштів розподіляються на власні та залучені. До власних належать закріплені за підприємством засоби у статутному фонді, які потім поповнюються за рахунок прибутку господарства. Основним джерелом залучених коштів є короткотермінові та інші кредити банку. Крім цього, оборотні кошти можуть формуватися за рахунок кредиторської заборгованості, фондів економічного стимулювання, спеціальних фондів та інших джерел.

Цільовий характер використання господарських засобів зумовлює необхідність окремого відображення в балансах засобів основної діяльності, призначених для виробництва продукції, та засобів капітальних вкладень, призначених для відтворення самих основних фондів підприємства.

Починаючи з 1991 р., встановлені нові форми бухгалтерської звітності та балансу підприємства. Із раніше діючої форми балансу вилучені планові нормативи, стійкі пасиви, розділи про капітальні вкладеним формування основного стада, зовнішньоекономічну діяльність. Нові форма балансу стала загальною для підприємств будь-яких форм власності, будь-яких галузей народного господарства. Господарські засоби джерела їх утворення розміщені в трьох розділах, кожний з яких ділиться на окремі статті балансу.

В активі першого розділу балансу відображаються основні засоби вкладення, використання прибутку та інші позаоборотні засоби.

У першому розділі пасиву балансу відображаються джерела власних коштів у вигляді статутного фонду, прибутку, а також прирівняних ж них коштів. Загальна сума статутного фонду розділяється на дві частини в частині основних і окремо в частині оборотних засобів. Тому загальний підсумок першого розділу пасиву, як правило, перевищує актив цього розділу.

В першому розділі балансу відображаються окремою статтею витрати і джерела на капіталовкладення, ремонт основних засобів і формування основного стада, а також спеціальні фонди цільовою фінансування, амортизаційний і ремонтний фонд, знос малоцінних і швидкозношуваних предметів.

У другому розділі активу балансу відображаються виробничі запаси та інші засоби. Ці засоби по кожній статті відображаються в сумі фактичної їх наявності. У пасиві цього розділу відображаються довгострокові кредити й позикові кошти.

В третьому розділі балансу відображаються в активі грошові кошти, розрахунки та інші активи, в пасиві -- короткострокові кредит банку, розрахунки та інші пасиви.

Дотримання цільового характеру використання коштів передбачає такий порядок, при якому засоби основної діяльності не повинні використовуватись на капітальне будівництво, придбання основних засобі», формування основного стада. За цієї умови повинна додержуватися рівність між активом і пасивом коштів і джерел на капітальні вкладення, що відображаються у першому розділі балансу.

Окрім бухгалтерського балансу при аналізі використовуються дані аналітичного обліку наявності виробничих запасів по видах на бухгалтерських рахунках 05, 06, 07, 08, 09, 10, 11 та інших; планові дані про нормативи оборотних засобів; фінансовий план доходів та видатків підприємства, інші джерела даних.

Розвиток ринкової економіки зумовлює два основних напрямки аналізу фінансового стану підприємства.

Перший -- це проведення об'єктивної оцінки вартості господарських засобів, що знаходяться реально в розпорядженні підприємства, і, залежно від цього, рівня його платоспроможності. При цьому поняття платоспроможності підприємства тісно пов'язується з терміном "ліквідність балансу", під яким розуміють такий стан активів і пасивів окремих розділів балансу підприємства, який забезпечує своєчасне погашення платіжних зобов'язань не лише наявними грошовими коштами, але й порівняно легкою і не збитковою реалізацією майна.

Другий напрямок аналізу -- це традиційний аналіз стану й рівня ефективності використання оборотних засобів і джерел їх формування з метою пошуку резервів поліпшення результатів фінансової діяльності підприємства.

Підвищення необхідності відродження першого напрямку аналізу фінансового стану зумовлюється тим, що в умовах ринкової економіки з'являється можливість, якої раніше не існувало, ліквідації підприємства залежно від збиткових результатів господарської діяльності. Разом з тим потреба у проведенні аналізу ліквідності балансу не знижує, а навпаки, підвищує роль традиційного внутрігосподарського аналізу розміщення й використання оборотних засобів, пошуку резервів зміцнення фінансового стану підприємства.

7.2 МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ

Нерозривно пов'язаною з генеральною стратегією підприємства є фінансова стратегія, яка являє основу для розробки та економічного обґрунтування фінансової програми. Під фінансовою стратегією слід розуміти формування системи довгострокових цілей фінансово-господарської діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення, зважаючи на тенденції розвитку фінансового ринку. Процес формування стратегії фінансової програми підприємства проходить низку етапів:

- встановлення загального періоду формування фінансової стратегії;

- формування стратегічних цілей фінансової діяльності;

- розробка фінансової політики з окремих асектів діяльності;

- конкретизація показників фінансової стратегії за періодами її реалізації;

- оцінка та реалізація розробленої фінансової стратегії.

Визначення загального періоду формування фінансової стратегії залежить від багатьох умов. Головною умовою його визначення є тривалість періоду, який прийнятий для формування загальної стратегії розвитку підприємства, оскільки фінансова стратегія має підпорядкований характер відносно генеральної стратегії, вона не може виходити за межі цього періоду (коротший період формування фінансової стратегії припустимий).

Важливою умовою при визначенні періоду формування фінансової стратегії підприємства є можливість передбачити розвиток економіки в цілому, а кон'юнктура тих сегментів фінансового ринку, з якими пов'язана майбутня фінансова діяльність підприємства, в умовах нинішньої нестабільності розвитку економіки країни не може бути довгою, у середньому в межах трьох років. Умовами визначення періоду формування фінансової стратегії є також галузева належність підприємства, його розміри, стадії життєвого циклу тощо.

Під час формування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства основну увагу приділяють підвищенню рівня добробуту власників капіталу (підприємства) та максимізації його ринкової вартості. Водночас така головна мета потребує певної конкретизації з урахуванням завдань та особливостей майбутнього фінансового розвитку підприємства. Система стратегічних цілей повинна забезпечити формування належних фінансових ресурсів та високорентабельне використання власного капіталу; оптимізацію структури активів і капіталу; допустимий рівень фінансового ризику у процесі реалізації майбутньої фінансової діяльності підприємства й таке інше.

Систему стратегічних цілей фінансового розвитку підприємства слід формувати чітко й коротко, відображаючи кожну з цілей у конкретних показниках -- цільових стратегічних нормативах. У ролі таких стратегічних нормативів з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства можуть бути:

· середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, які формуються з власних джерел;

· мінімальна вартість власного капіталу в загальному обсязі використаного капіталу підприємства;

· коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;

· співвідношення оборотних та необоротних активів підприємства;

· мінімальний обсяг грошових активів, що забезпечить поточну платоспроможність підприємства;

· мінімальний рівень самофінансування інвестицій;

· допустимий рівень фінансових ризиків у розрізі основних напрямків господарської діяльності підприємства.

Найвідповідальнішим кроком у формуванні стратегії фінансової програми підприємства є розробка фінансової політики, яка є формою реалізації фінансової ідеології і фінансової стратегії підприємства в розрізі найважливіших аспектів фінансової діяльності на окремих етапах її реалізації. На відміну від фінансової стратегії у цілому, фінансова політика формується лише за окремими напрямками фінансової діяльності підприємства, що потребують найефективнішого управління для досягнення головної стратегічної мети такої діяльності.

Формування фінансової політики з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства може мати багаторівневий характер. Так, наприклад, у межах політики управління активами підприємства може бути розроблена політика управління оборотними та необоротними активами. У свою чергу, політика управління оборотними активами може включати окремі блоки політики управління окремими їх видами і так далі.

Конкретизація цільових показників фінансової стратегії здійснюється за періодами її реалізації. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність представленої системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності, а також їхня внутрішня та зовнішня синхронізація в часі. Зовнішня синхронізація передбачає узгодження у часі реалізації розроблених показників фінансової стратегії з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також з прогнозними змінами кон'юнктури фінансового ринку. Внутрішня синхронізація передбачає узгодження в часі всіх цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності між собою.

У системі забезпечення реалізації фінансової програми передбачається формування на підприємстві центрів відповідальності різних видів; визначення прав, обов'язків та відповідальність їхніх керівників за результати їхньої діяльності; розробки системи стимулювання працівників за їхній внесок у підвищення ефективності фінансової діяльності тощо.

Оцінка напрацьованої фінансової стратегії є прикінцевим етапом розробки стратегії фінансової програми підприємства і проводиться за наступними елементами:

· узгодження фінансової стратегії підприємства із загальною стратегією розвитку;

· узгодження фінансової стратегії підприємства з прогнозними змінами навколишнього фінансового середовища;

· внутрішня фінансова збалансованість стратегії;

· можливість реалізації фінансової стратегії;

· допустимий рівень ризиків при реалізації фінансової стратегії;

· результативність розробленої фінансової стратегії.

7.3 СИСТЕМА РАННЬОГО ПОПЕРЕДЖЕННЯ, РЕАГУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

Існує два види реакції підприємства на його кризисний стан. Перша -- захисна: різке скорочення витрат, продаж чи ліквідація окремих підрозділів або галузей підприємства, скорочення й продаж обладнання чи майна, звільнення персоналу, зниження ринкових цін і скорочення обсягів збуту продукції тощо. Друга-- наступальна: модернізація обладнання, запровадження нових технологій, ефективний маркетинг, підвищення цін, пошук нових ринків збуту, розробка і запровадження прогресивної стратегічної концепції планування й управління.

За рубежем, наприклад у США, пов'язують 90 % невдачі підприємств з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, невідповідальністю його дій умовам, які змінились, зловживаннями, старінням, що призводить в цілому до неефективного управління підприємством. Практика доводить: якщо кризи зумовлений внутрішніми причинами, то керівника або спеціаліста доцільно запросити зі сторони; якщо зовнішніми -- то досить здібного працівника з персоналу підприємства.

Друга важлива причина невдач -- високі витрати виробництва. У цьому випадку доцільно провести скорочення всіх невиробничих і малопродуктивних витрат -- усунути зайві й застарілі виробничі потужності, покращити технологічні процеси, здешевити їх, усунути причини браку, витрати від нераціонального використання робочого часу й плинності кадрів, скоротити управлінські витрати, ліквідувати збиткові галузі й виробництва і запровадити виробництво високорентабельної продукції тощо.

Визначення стратегічних цілей спрямовується на виявлення перспектив розвитку основної діяльності господарства з урахуванням конкретних умов і конкурентноздатності.

Наближення підприємства до банкрутства може залежати від багатьох факторів.

ПАРАМЕТРИ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА: неправильне визначення виробничого профілю; низькі підприємницькі здібності власника або управлінців господарства; неадекватний маркетинг; висока частка позичкового капіталу; низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів тощо); неадекватність трансакційних витрат (витрати на поставку виробничих запасів, продажу продукції тощо).

ПАРАМЕТРИ ФАКТОРІВ ПОПИТУ: різке зниження попиту і несприятливо впливає на всі види діяльності, скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції за рахунок збільшення частки постійних витрат, зменшується прибуток на одиницю продукції й загальний прибуток господарства.

3.ВПЛИВ НА БАНКРУТСТВО СПОРІДНЕНИХ І ПІДТРИМУЮ

ЧИХ ГАЛУЗЕЙ здійснюється через постачання ресурсів, підвищення цін на ресурси і використання ресурсів в інших галузях та на інші цілі.

Погіршення конкурентних переваг постачальників ресурсів також може зумовити ланцюг банкрутства залежних від них підприємств. Окрім зовнішніх факторів, існують і фактори внутрішні, наприклад відсутність у підприємства резервних стратегічних ресурсів.

СУПЕРНИЦТВО ІЗ ГАЛУЗЕВИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ, яке свідчить про те, що інші підприємства використовують кращі управлінські технології, маркетингову стратегію, кращі кадри тощо. Все це зумовлює появу на ринку нових потужних конкурентів.

ВПЛИВ УРЯДУ є важливим фактором, що зумовлює розвиток і функціонування підприємства, особливо в умовах регульованої державою економіки. Від фіскальної й кредитно-грошової політики уряду дуже сильно залежить підприємство на всіх етапах своєї діяльності. Якщо вона нестабільна не лише в довгостроковому, але й у короткостроковому періоді, то підприємству важко вижити. Таким самим чином діють нестабільність і протиріччя законодавства. Все це не гарантує бізнесу нормальний розвиток, підвищує ризик (підприємство із зони допустимого ризику може переміститись в зону підвищеного ризику і значно наблизитись до банкрутства).

На початковому етапі на нове виробництво негативно впливають високі ставки податків на прибуток, інші податки. Тому в умовах регульованої економіки уряд часто підтримує найбільш важливі для держави галузі субсидіями, пільговими податками тощо.

ВИПАДКОВИЙ ВПЛИВ -- один із факторів, який регулює фінансовий стан підприємства. Випадок може як сприяти розвиткові підприємства, так і призвести до банкрутства (стихійні лиха, винахід товарів-замінників, технологічний прорив у виробництві, раптова дестабілізація політичного й економічного становища в державах-партнерах по торгівлі, введення ембарго на поставку товарів підприємства).

ПРИВАТИЗАЦІЯ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ є одним із важливих факторів розвитку підприємства. Низький ступінь приватизації та наявність державної монополії в галузі може зумовити складності юридичного, технологічного, природного та іншого характеру, що іноді призводить до нестійкості виробництва. Таку ситуацію ми спостерігаємо на сучасному етапі у сільськогосподарському секторі економіки, коли наявність великих за розмірами господарств (колгоспи, радгоспи), що підтримуються й субсидуються державою, утруднює розвиток малих фермерських господарств.

Аналіз зазначених факторів дає можливість виробити тактику відвернення небезпеки банкрутства підприємства, обґрунтувати економічну стратегію ведення господарства, передбачивши такі її складові, як товарна стратегія, стратегія ціноутворення, стратегія взаємодії з ринками факторів виробництва, зниження витрат, маркетингова стратегія, стимулювання персоналу тощо.

Аналізу піддягають як зовнішні, так і внутрішні фактори, від яких залежить робота підприємства. На зовнішні фактори підприємство суттєво вплинути не має змоги, тому завданням щодо цього є по можливості більш повне й точне врахування змін, що стались на ринку і в суспільстві, та внесення коректив у свою діяльність.

Внутрішні елементи господарської діяльності, що підлягають аналізу, можна об'єднати в такі групи:

Призначення підприємства -- для чого воно створено, чого від нього чекають основні учасники, яким чином можна задовольнити ці чекання. Це визначається конкретною ціллю діяльності.

Результативність роботи підприємства за період, що аналізується,-- показники рентабельності виробництва продукції, його економічності та ефективності, а також планомірності.

Ступінь використання ресурсів підприємства, до яких відносяться як інтелектуальні, так і матеріальні ресурси.

Робота функціональних служб підприємства-- наскільки успішно вони вирішують поставлені завдання.

Конкурентоспроможність вироблених підприємством товарів -- з'ясовуються, чи потрібно починати підготовку до виробництва нового товару.

Всі ці внутрішні фактори прослідковуються при аналізі балансу підприємства, а також при реалізації кадрової стратегії та політики. У кризисній ситуації підприємство повинно реалізувати спеціальну стратегію по запобіганню банкрутству, яка передбачає багато правил і прийомів покращення конкурентоспроможності підприємства.

Важливим стратегічним напрямком відвернення від банкрутства є забезпечення швидкої оборотності капіталу. Однією із поширених причин низьких прибутків є те, що великі грошові капітали підприємства нерухомі. Багато де не використовується обладнання, надто великі виробничі запаси сировини, матеріалів, не використовуваних споруд тощо. Все це становить недіючий капітал.

Немає ніякої вигоди притримувати готову продукцію, товари, окрім тих випадків, коли ціни зростають. Цінність обладнання, техніки або споруд залежить від їх використання, а не від їх вартості. Норма прибутку більше залежить від швидкості продаж, ніж від високої ціни.

Отже, завищення цін-- прямий шлях до банкрутства, а більш висока швидкість оборотності капіталу допоможе його уникнути.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. У чому полягає зміст аналізу фінансового стану?

2. З чого складається фінансова стратегія підприємства та в чому полягає її мета?

3. Які механізми та інструменти використовують під час формування та реалізації фінансової стратегії?

4. Яким чином формується матриця фінансової стратегії?

5. За якими ознаками можна ідентифікувати фінансову кризу на підприємстві?

6. У чому полягають задачі фінансового контролінгу?

7. Які етапи включає в себе система раннього попередження банкрутства підприємства?

ЗАВДАННЯ, ВПРАВИ, ТЕСТИ

Завдання 1

1.Оптимальною стратегією бізнесу з погляду моделі ВСG є:

а) стратегія перетворення всіх секторів бізнесу на "зірки";

б) стратегія отримання значної частки ринку для бізнесу, що перебуває на стадії зрілості життєвого циклу;

в) стратегія збирання доходів із «зіркових» секторів бізнесу і «дійних корів»;

г) стратегія інвестування «дійних корів» для перетворення їх на «зірки».

2.Яка з перерахованих нижче рекомендацій може бути прийнятною для СГП, чий продукт позиціоновано на матриці ВСG у зоні "зірок":

а) перегляд стратегії концентрування у відповідній галузі;

б) продовження концентрування у відповідній галузі;

в) диверсифікація в інші галузі;

г) злиття або продаж підрозділу іншій фірмі, яка запропонує прийнятні умови.

3. Головною особливістю моделі GЕ/МсКіnsey, порівняно з моделлю ВСG, є:

а) оцінка конкурентних позицій підприємства у галузі;

б) зображення моделі у вигляді матриці;

в) використання результатів для прийняття рішень з інвестиційної стратегії;

г) урахування суб'єктивних факторів бізнесу, які важко кількісно оцінити.

4.Якщо для певного бізнесу характерні середня привабливість ринку і низький рівень відносних переваг на ринку, він позиціонується на матриці GЕ/МсКіnsey як:

а) «переможений» (1);

б) «переможений» (2);

в) «переможений» (3);

г) сумнівний бізнес.

5.Серед індикаторів ринкової привабливості бізнесу в моделі GЕ/МсКіnsey немає такого фактора:

а) темпи зростання ринку;

б) дистриб'юторська мережа;

в) норма прибутку у галузі;

г) цінності споживачів.

6.Згідно з пропозиціями Т.Х. Нейлора, для сумнівного бізнесу в моделі GЕ/МсКіnsey рекомендується така стратегія:

а) вихід з бізнесу;

б) отримання доходів, скорочення діяльності;

в) отримання доходів;

г) інвестування.

ТЕМА 8. СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

План викладу і засвоєння матеріалу

8.1. Структура капіталу і ризик

8.2. Політика стратегії структури капіталу

8.3. Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його розвитку і показників, зумовлених нею

8.4. Аналіз стратегії використання капіталу

8.1 СТРУКТУРА КАПІТАЛУ І РИЗИК

Взаємодія суб'єктів ринкової економіки, діяльність кожного з них, незалежно від сфери вкладення капіталу, зумовлена насамперед економічним інтересом -- одержанням прибутку.

Власники капіталу, інвестуючи його у ту чи іншу сферу діяльності, водночас з бажанням отримати певний прибуток, вступають у сферу невизначеності з точки зору отримання доходу від інвестованого капіталу. Тобто підприємницька діяльність не позбавлена ризику.

Зі структурою капіталу пов'язані два поняття ризику: підприємницький та фінансовий.

Підприємницький ризик -- це ризикованість вкладень у активи підприємства, що не має боргів. Він являє собою невизначеність в одержанні майбутнього валового прибутку від операційної діяльності і зумовлений сукупністю чинників:

коливаннями вартості матеріальних ресурсів;

здатністю підприємства змінювати ціни на свою продукцію залежно від зміни ринкової ситуації;

зміною попиту на продукцію підприємства;

зниженням конкурентоспроможності продукції;

високим рівнем операційного важеля (левериджу).

Важливість того чи іншого чинника залежить від галузі господарювання, розвитку ринку тощо. Деякі чинники можуть певною мірою регулювати, наприклад, обсяги реалізації та ціни на продукцію. Особливе місце серед чинників, які визначають підприємницький ризик, займає операційний леверидж. Його суть у тому, що прибуток від основної діяльності залежить від рівня постійних витрат у собівартості продукції. В сучасних умовах виробництва високий рівень постійних витрат спостерігається у високотехнологічних та капіталоємних виробництвах з високою питомою вагою висококваліфікованого персоналу. Таким чином, у періоди спаду виробництва прибуток підприємств з високим рівнем постійних витрат більш чутливий до зміни обсягів реалізації продукції і зміни ринкової ситуації. Чим вищий рівень постійних витрат, тим вищий підприємницький ризик за інших рівних умов.

Ризики, які супроводжують фінансову діяльність підприємства, формують великий портфель ризиків і визначаються загальним поняттям -- фінансовий ризик. Він становить найбільшу частину сукупних господарських ризиків підприємства. Його рівень зростає із збільшенням обсягів і диверсифікацією фінансової діяльності підприємства. Фінансовий ризик впливає на різні аспекти господарської діяльності підприємства й супроводжує підготовку практично всіх управлінських рішень. Цей вид ризику, який є додатковим до підприємницького, стосується передусім акціонерів, що володіють звичайними акціями, особливо якщо підприємство у своїй діяльності використовує такі джерела, як позики. Фінансовий ризик виникає за певної структури капіталу і впливає на дохідність звичайних акцій.

Капітал -- основна категорія ринкового суспільства, яка постійно перебуває у русі. Він є головною економічною базою створення та розвитку підприємства і у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестовану у формування його активів. Серед чинників виробництва -- капіталу, матеріальних і трудових ресурсів, капітал відіграє пріоритетну роль.

Капітал відображає фінансові ресурси підприємства, які приносять дохід. У цій своїй ролі капітал може розглядатися ізольовано від виробничого фактора -- у формі залученого капіталу, що забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій сфері його діяльності. Капітал, який є головним джерелом формування добробуту його власників, забезпечує необхідний рівень цього добробуту як у поточному, так і у майбутніх періодах. Спожита у поточному періоді частина капіталу спрямовується на задоволення поточних потреб його власників і тим самим перестає виконувати функції капіталу. Частина капіталу, яка залишається у виробництві, формує рівень добробуту його власників у наступному періоді.

За джерелами формування виділяють власний і залучений капітал.

Власний капітал характеризує загальну вартість ресурсів підприємства, що належать йому на правах власності і використовуються ним для формування відповідної частини активів.

Фінансовий леверидж -- це використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну дохідності власного капіталу і дає йому можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу.

Розрахунок впливу (ефекту) фінансового левериджу, можна представити у такому вигляді:

(8.1)

де E -- ефект фінансового левериджу, пов'язаний з підвищенням дохідності власного капіталу;

ЗК -- сума залученого капіталу;

ВК -- сума власного капіталу;

ДА -- рівень дохідності активів;

ПК -- рівень відсотків за кредит;

РП -- рівень податку на прибуток.

Показники формули (3.1) можна розподілити на такі компоненти:

Коефіцієнт структури капіталу -- характеризує фінансову стійкість підприємства і показує, яка величина залученого капіталу припадає на одну гривню власного капіталу. Критичним значенням цього коефіцієнта є одиниця. Зі збільшенням коефіцієнта для підприємства підвищується фінансовий ризик і знижується фінансова стійкість.

Диференціал фінансового левериджу -- показує різницю між рівнем дохідності активів і рівнем відсотків за залучений капітал. При зниженні дохідності активів вплив фінансового левериджу зменшується.

Коли середній рівень дохідності активів нижчий, ніж середня ставка за залучені ресурси, отримуємо від'ємне значення диференціалу. Це вказує на можливість та ефективність використання залученого фінансування лише за умови, коли дохідність активів вища, ніж ринкова відсоткова ставка за кредитні ресурси.

Податковий коректор -- відображає ступінь впливу на ефект фінансового левериджу рівня оподаткування прибутку.

8.2 ПОЛІТИКА СТРАТЕГІЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ

Одним з найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються у процесі стратегічної оцінки фінансування підприємства, є оптимізація структури капіталу. Це таке співвідношення використання власних і залучених коштів, при якому забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтами дохідності та фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Стратегічна політика структури капіталу -- це його оптимізація. Вона передбачає такі напрями дослідження:

-- аналіз капіталу підприємства;

-- оцінку основних чинників, що визначають формування структури капіталу;

-- оптимізацію структури капіталу за критерієм максимізації рівня дохідності;

-- оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

Основною метою аналізу капіталу підприємства є з'ясування тенденції динаміки обсягу і структури капіталу в наступному періоді та їх впливу на фінансову стійкість та ефективність використання капіталу.

У процесі оцінки діяльності підприємства можуть бути спрогнозовані:

-- середні темпи зростання фінансових ресурсів, які формуються із власних джерел;

-- мінімальна частина власного капіталу в загальному обсязі капіталу, який використовується підприємством;

-- коефіцієнт дохідності власного капіталу підприємства;

-- співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства;

-- мінімальний рівень ліквідних активів, що забезпечують поточну платоспроможність підприємства.

Не існує єдиного рецепта ефективного співвідношення власного і залученого капіталу. Проте, існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, використання яких дає можливість цілеспрямовано формувати структуру капіталу, яка забезпечує умови найбільш ефективного його використання підприємством.

На структуру капіталу впливають галузеві особливості діяльності підприємства, які визначають структуру активів та їх ліквідність. Підприємства, для яких характерний великий рівень необоротних активів, як правило, мають низький кредитний рейтинг. Такі підприємства у своїй господарській діяльності значною мірою орієнтуються на використання власного капіталу. Галузеві особливості визначають також тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більше у підприємства можливостей для використання залученого капіталу. Стадія життєвого циклу підприємства також впливає на структуру капіталу. Підприємство, яке перебуває на ранній стадії життєвого циклу і випускає конкурентоспроможну продукцію, може для фінансування своєї діяльності залучати більшу суму позикового капіталу, на стадії зрілості -- більшою мірою повинне використовувати власний капітал.

Кон'юнктура товарного і фінансового ринків також впливає на структуру капіталу. Чим стабільніше кон'юнктура товарного ринку, тим безпечнішим є використання залученого капіталу, і навпаки -- при падінні обсягів реалізації продукції використання залученого капіталу треба зменшувати. Чинники фінансового ринку впливають на збільшення або зменшення власного капіталу.

Високий рівень дохідності дає можливість підприємству за рахунок капіталізації одержаного прибутку скоротити рівень використання залученого капіталу.

З урахуванням цих факторів стратегічна політика структури капіталу на підприємстві зводиться до:

-- визначення оптимальної для даного підприємства пропорції використання власного і залученого капіталу;

-- забезпечення залучення необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

Кожне підприємство прагне досягти оптимального співвідношення між джерелами фінансування, оскільки структура капіталу впливає на його вартість. При розробці стратегічної політики структури капіталу головна мета -- прогноз такої структури капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтримувати стабільні доходи і дивіденди для акціонерів.

...