Предмет стратегічного аналізу

Фінансування за рахунок залучених джерел ефективне для підприємства, але до певної межі. Переваги фінансового левериджу зникають у підприємств, які мають у структурі капіталу занадто високу частину боргів, що посилює ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності. Надмірне фінансування за рахунок випуску акцій теж має свої недоліки, тому що середньозважена вартість капіталу стає занадто високою. У деяких випадках випуск надмірної кількості звичайних акцій може призвести до втрати контролю над акціонерним капіталом. Незбалансованість у структурі капіталу -- наявність великої кількості боргів або значної частки акціонерного капіталу -- можуть зашкодити позиції підприємства на ринку.

Таким чином, головна мета стратегічного аналізу структури капіталу -- це формування такого співвідношення, за якого досягається найвищий прибуток на звичайні акції.

8.3 АНАЛІЗ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ВІДПОВІДНО ДО СТРАТЕГІЇ ЙОГО РОЗВИТКУ І ПОКАЗНИКІВ, ЗУМОВЛЕНИХ НЕЮ

Економічна література пропонує різні методичні підходи до вирішення завдання оптимізації структури капіталу. Найпоширенішими з них є методичні підходи, що визначаються на основі:

-- управління величиною ефекту фінансового левериджу, який використовується підприємством;

-- формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення капіталу;

-- мінімальної вартості залучення капіталу.

Розглянемо суть та можливості використання кожного методичного прийому.

Розглянемо вплив на оптимізацію структури капіталу політики фінансування активів підприємства з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення окремих джерел капіталу.

Під політикою фінансування активів слід розуміти певну сукупність управлінських рішень та дій щодо вибору джерел коштів, які використовуються для формування активів підприємства та дотримання найоптимальнішого співвідношення між ними.

Обґрунтована політика фінансування активів підприємства має велике значення для його діяльності, оскільки вона забезпечує ефективне використання капіталу, фінансову стійкість та платоспроможність, збалансування зниження ціни формування капіталу та зменшення ризику витрат.

Відповідно до призначення активи підприємства з урахуванням часу класифікують на три групи:

-- необоротні;

-- постійна частина оборотних активів;

-- змінна частина оборотних активів.

Загальна сума активів та їх складові частини наведені на рис. 8.1.

Рис. 8.1. Структура активів підприємства

Розрізняють три основних різновиди політики фінансування активів підприємства, а саме:

-- консервативну;

-- агресивну;

-- компромісну.

Консервативна політика фінансування передбачає використання власного капіталу та довгострокових зобов'язань для формування необоротних активів та половини змінної частини оборотних активів. Водночас така політика фінансування дуже обтяжлива для підприємства у зв'язку з високою вартістю капіталу, що використовується. Крім того, вона передбачає витрати, пов'язані з неповним використанням залученого довгострокового капіталу в періоди зменшення змінної частини оборотних активів. Схематично консервативна політика фінансування активів представлена на рис. 8.2.

Рис. 8.2. Консервативна політика фінансування активів

Агресивна політика фінансування активів націлена на використання власного капіталу та довгострокових зобов'язань тільки для формування необоротних активів (рис. 8.3). Оборотні активи у повному обсязі формуються за рахунок короткострокових зобов'язань. Ця політика фінансування активів забезпечує найнижчу вартість капіталу підприємства, проте вона обмежена занадто високим ризиком можливості втрат та недостатності капіталу.

Така політика фінансування активів дає змогу досягти компромісу між вартістю капіталу та ризиком його втрати.

В реальній діяльності підприємства, крім розглянутих трьох видів політики фінансування активів, можуть бути ще й інші, які передбачають зміну пропорцій використання окремих джерел капіталу для формування певних категорій активів.

Рис. 8.3. Агресивна політика фінансування активів

Компромісна політика фінансування активів (рис. 8.4) має на меті використання власного капіталу та довгострокових зобов'язань для формування необоротних активів та постійної частини оборотних активів. При цьому вся змінна частина оборотного капіталу фінансується короткостроковими зобов'язаннями.

Рис. 8.4. Компромісна політика фінансування активів

Аналіз чинників формування структури капіталу в поєднанні з використанням теоретичних вимог дає змогу забезпечити формування найоптимальнішої структури фінансування активів підприємства.

У стратегічному аналізі структури капіталу велике значення має оцінка вартості капіталу.

Під вартістю капіталу розуміють суму коштів, яку підприємство, що одержує капітал, сплачує за використання одиниці капіталу його власнику.

Капітал підприємства формується з різноманітних джерел, кожне з яких має свою вартість залучення капіталу.

Вартість власного капіталу дорівнює сумі отриманих дивідендів (спожитий дохід) та частини прибутку, яка спрямована у резервний капітал та реінвестована в активи (нерозподілений прибуток). Формула розрахунку вартості власного капіталу має такий вигляд:

(8.2)

де ВВК -- вартість власного капіталу, %;

ЧП -- чистий прибуток;

ВК -- середня вартість власного капіталу.

Додаткове залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел відбувається шляхом додаткової емісії акцій підприємства або додаткових внесків у його статутний капітал. Для визначення суми чистого прибутку, який належатиме власникам акцій додаткового випуску відповідно до питомої ваги цих акцій у загальному обсязі статутного капіталу, використовують таку формулу:

(8.3)

де ЧПд -- чистий прибуток, що залишається у розпорядженні власників від додаткового випуску;

НА -- кількість випуску «нових» акцій;

СА -- кількість випуску «старих» акцій;

ЧП -- чистий прибуток, який залишається у розпорядженні власників підприємства.

Сума залучення капіталу від емісії нових акцій залежить від курсу їх продажу і витрат, пов'язаних з емісією. Його вартість розраховується за формулою:

(8.4)

де СДК -- сума залучення додаткового капіталу від емісії нових акцій;

КП -- курс продажу «нових» акцій;

ВЕ -- витрати, пов'язані з емісією.

Формула розрахунку вартості залучення додаткового власного капіталу (ВДК) має такий вигляд:

(8.4)

Вартість залучення капіталу у формі банківських позик визначається на основі відсоткової ставки за кредит і може бути розрахована за такою формулою:

(8.5)

де ВП -- вартість капіталу за рахунок позики, %;

П -- відсоткова ставка за кредит банку, %;

РП -- рівень податку на прибуток.

У процесі господарської діяльності підприємство іноді може використовувати для розрахунків такий фінансовий інструмент, як товарний кредит у формі короткострокової відстрочки платежу. Для обчислення його вартості використовують формулу:

(8.6)

де ВТК -- вартість товарного кредиту, %;

Цз -- сума цінових знижок;

Кз -- середній розмір кредиторської заборгованості за товарним кредитом.

Таким чином, капітал підприємства може формуватися з кількох джерел, кожне з яких має свою вартість. Прогнозна вартість капіталу, який використовуватиметься підприємством, розраховується як його середньозважена вартість. Аналізуючи різні прогнозні варіанти структур капіталу, підприємство може обрати оптимальну за критерієм середньозваженої вартості.

Розробка усіх видів управлінських рішень неможлива без використання системи показників, за допомогою яких можуть бути реалізовані логіка, принципи та методичні підходи стратегічного аналізу і подальшого довгострокового і короткострокового планування.

Під показником у стратегічному аналізі, прогнозному обліку та звітності слід розуміти кількісно-якісні характеристики соціально-економічних явищ, факторів і процесів, які відбуваються у бізнесі. Причому якісна сторона його відображає суть явищ або процесів у конкретних умовах місця і часу, а кількісна -- розмір, абсолютну або відносну величину.

Система прогнозних показників повинна відповідати таким основним вимогам:

-- єдність і обов'язковість показників для даного рівня прогнозування;

-- здатність до агрегатування і дезагрегатування;

-- мати одиниці вимірювання;

-- забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування об'єктів прогнозування;

-- бути гнучкою, здатною до адаптації та відображення всіх змін стану об'єкта прогнозування.

Кількість показників, які використовуються у прогнозах, повинна бути обмеженою.

У стратегічних оцінках розрізняють такі основні групи показників: кінцеві і проміжні; натуральні та вартісні; абсолютні і відносні; регламентовані, розрахункові та інформаційні.

У сучасному ринковому господарюванні надзвичайно велику роль відіграють вартісні показники. Вони відображають загальні результати діяльності підприємства, дають змогу забезпечувати взаємну узгодженість усіх видів прогнозів, визначити напрямки розвитку підприємства. За допомогою вартісних показників у прогнозній системі обліку і звітності розробляються господарські операції; визначаються обсяги та структура реалізації продукції; прогнозуються доходи, витрати і кінцеві результати діяльності; складаються прогнозний баланс та звіт про фінансові результати.

8.4 АНАЛІЗ СТРАТЕГІЇ ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛУ

У сучасних умовах господарювання капітал підприємства виступає важливим фактором розвитку підприємства. Саме траєкторія руху й розміщення капіталу обумовлює стратегічні напрями діяльності суб'єктів підприємницької діяльності. Тому важливого значення набуває стратегічний аналіз структури капіталу підприємства.

Управління структурою капіталу являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних із забезпеченням ефективного використання капіталу в різних сферах діяльності підприємства і організацією його обороту.

Ефективне управління капіталу підприємства забезпечується реалізацією декількох принципів, основними з яких є:

1. Інтегрованість із загальною системою управління підприємством. Забезпечення ефективності всіх сфер діяльності підприємства прямо пов'язане з використанням капіталу, забезпеченням необхідної його доходності. Управління капіталом пов'язано із всіма напрямами фінансового менеджменту, з виробничим, інвестиційним і декількома іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості управління використанням капіталу з іншими функціональними системами управління і загальною системою управління підприємством.

2. Комплексний характер формування управлінських рішень. Усі управлінські рішення в сфері забезпечення ефективного використання капіталу і організації його обороту пов'язані і здійснюють вплив на кінцеві результати діяльності підприємства. Тому управління капіталом розглядають як комплексну систему, яка забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з яких робить свій внесок у загальну результативність діяльності підприємства.

3. Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення у сфері використання капіталу в операційному або інвестиційному процесі, які розроблені і реалізовані на підприємстві в минулому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на наступних етапах його господарської діяльності. Насамперед, це пов'язано з високою динамічною факторів зовнішнього середовища на стадії переходу до ринкової економіки, і в першу чергу, - із зміною кон'юнктури ринку капіталу і окремих капітальних товарів. Крім того, змінюються із часом і внутрішні умови функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до наступних стадій його життєвого циклу. Тому система управління використанням капіталу повинна бути динамічною і такою, яка враховує зміну факторів навколишнього середовища, потенціалу формування економічного розвитку, форм організації виробничої і фінансової діяльності, фінансового стану і інших параметрів функціонування підприємства.

4. Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цього принципу припускає, що підготовка кожного управлінського рішення у сфері використання капіталу, вибору напрямків і форм використання капіталу в різних видах діяльності підприємства повинно враховувати альтернативні можливості дій. При наявності альтернативних проектів управлінських рішень в цій сфері їх вибір для реалізації повинен ґрунтуватися на системі критеріїв, які визначають фінансову ідеологію, фінансову стратегію або конкретну фінансову політику підприємства. Система таких критеріїв в сфері управління капіталом встановлюється підприємством.

5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Яким би ефективним не були проекти управлінських рішень в сфері використання капіталу в операційному і інвестиційному процесі в поточному періоді, вони повинні бути відхилені, якщо вони вступають в протиріччя з місією підприємства, стратегічними напрямками його розвитку, підривають економічну основу ефективного використання капіталу в майбутньому періоді.

Система стратегічного управління капіталом реалізує свою головну ціль і основні задачі шляхом здійснення визначених функцій. Ці функції підрозділяються на дві основні групи, які визначаються комплексним змістом системи управління, що розглядається:

1. Функції управління капіталу підприємства як управляючої системи. Ці функції є складовими частинами процесу управління не залежно від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності і т.п.

2. Функції управління капіталу як спеціальної сфери управління підприємством. Склад цих функцій визначаються конкретним об'єктом цієї керуючої системи.

Підвищення результативності діяльності підприємства тісно пов'язано з стратегічним управлінням розміщення капіталу. В сучасних умовах господарювання оцінка впливу факторів розміщення капіталу на результативність діяльності підприємства і розробка шляхів удосконалення використання і розміщення капіталу є важливим завданням, вирішення якого сприятиме розвитку підприємства.

Показниками, які характеризують результативність діяльності підприємства можуть виступати показники рентабельності, оборотності виробничих активів. Капітал, як вже відзначалося, може бути розміщений в основних і оборотних активах. Тому в якості показників розміщення капіталу можуть виступати показники закріплення капіталу в активах и їх елементах. Він показує, яка кількість капіталу, розміщеного в активах підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції.

У стратегічному аналізі для оцінки структури капіталу на підприємстві шляхами підвищення результативності діяльності можуть бути:

1. Використання „нових” методів управління товарно-матеріальними запасами, які полягають у відмові від створення страхових запасів. Для цього необхідно застосовувати системи „Канбан” і „Точно в термін”.

2. Перегляд існуючих норм і нормативів товарно-матеріальних цінностей.

3. Впровадження логістичних систем управління поставками, збереження і використання товарно-матеріальних цінностей.

4. Використання сучасних товарно-матеріальних цінностей.

5. Підвищення ефективності використання основних засобів, шляхом застосування сучасних машин і обладнання, виявлення невикористаних основних засобів і або їх передачу в оренду, або продажу, або використання у виробничому процесі підприємства.

6. Застосування прискорених методів амортизації основних засобів.

7. Механізація і автоматизація праці робітників.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Які види ризику пов'язані зі структурою капіталу?

2. У чому полягає ефект фінансового левериджу?

3. Які напрями дослідження передбачає стратегічна політика структури капіталу?

4. У чому полягає головна мета при розробці стратегічної політики структури капіталу?

5. На яких засадах ґрунтується питання вирішення завдання оптимальної структури капіталу?

6. У чому полягають особливості різновидів політики фінансування активів підприємства?

7. Яким чином можна розрахувати вартість власного капіталу?

ЗАВДАННЯ, ВПРАВИ, ТЕСТИ

Завдання 1

Визначити і проаналізувати фінансові потреби підприємства методом балансу грошових надходжень. Під час проведення аналізу використати дані, наведені в табл.

Визначення фінансових потреб методом балансу грошових надходжень

Місяць	Надходження	Виплати	Чисті грошові надходження	Залишок на початок місяця	Залишок на кінець місяця	Резерв	Надлишок або дефіцит
Січень	8000	5540		790		890
Лютий	8500	8900		810		890
Березень	9000	6300		895		890
Квітень	8500	5920		830		890
Травень	9300	6510		910		890
Червень	11 600	8100		1010		890
Липень	І2400	8660		1120		890
Серпень	11 800	10260		1080		890
Вересень	10300	7210		990		890
Жовтень	10900	7600		1000		890
Листопад	11 100	7700		1090		890
Грудень	12200	8540		1150		890

Порівнюючи майбутні грошові надходження із сумами до виплати, обчислити щомісячний надлишок надходжень або дефіцит грошових коштів.

Завдання 2

Підприємство розглядає можливість впровадити інвестиційні проекти А і Б, які вписуються в його стратегію. Вартість проектів становить 300 тис. грн. і 200 тис. грн. відповідно. Прогнозовані прибутки за проектом А -- 60 тис. грн., за проектом Б -- 50 тис. грн. Підприємство зіткнулося з нестачею коштів для реалізації обох проектів і може фінансувати за рахунок власних коштів лише 350 тис. грн.

Проаналізувати і дати рекомендації, що доцільніше для підприємства: впровадити один з проектів або, скориставшись кредитом у сумі 150 тис. грн., профінансувати обидва проекти. Відсоткова ставка за користування кредитом - 10 % річних. Аналізуючи проекти, звернути увагу на рентабельність проектів і власних коштів. Зробити висновки.

Завдання 3

1. У модифікованій версії моделі GЕ/МсКіnsey, яку розробив Дж.С. Дей, позиція «переможця» (3) відповідає такій стратегії:

а) селективний розвиток;

б) інвестування у розвиток;

в) захист позиції на ринку:

г) захист і зміна орієнтирів.

2.Згідно з моделлю Shell/DPM, якщо компанія посідає середні позиції у привабливій галузі, її становище відповідає такій стратегії:

а) зростання;

б) посилення конкурентних переваг;

в) ґенератора коштів;

г) обережного продовження бізнесу.

3.Якщо у центрі уваги під час аналізу з допомогою моделі Shell/DPM перебувають потоки грошових коштів, оптимальним вважається такий розвиток позицій компанії:

а) з нижніх правих клітинок матриці Shell/DPM до верхніх лівих;

б) з верхніх лівих клітинок матриці до нижніх правих;

в) від позиції «Стратегія лідера» - до позиції «Подвоєння обсягу виробництва»;

г) від позиції «Подвоєння обсягу виробництва або згортання бізнесу» - до «Стратегії лідера» - до «Стратегії ґенератора коштів» - до «Стратегії часткового згортання» - до «Стратегії згортання (виходу з бізнесу)».

4.Додатково необхідні фонди - це:

а) непокрита частина власного капіталу - неоплачений капітал;

б) потреба у додатковому фінансуванні за рахунок збільшення власного капіталу або за рахунок збільшення зобов'язань;

в) частина основних фондів або оборотних активів, яка має бути поповнена для забезпечення прогнозованого зростання обсягів продажу;

г) фонди, які необхідно залучити для посилення ліквідності.

5. Метод відсотка від продажу - це:

а) прогнозування витрат на основі відсотка від минулорічного обсягу реалізації;

б) збільшення або зменшення всіх статей проектованого балансу і звіту про фінансові результати на відсоток зміни обсягу продажу продукції;

в) збільшення або зменшення додатково необхідних фондів на той самий відсоток, на якай змінився обсяг продажу;

г) збільшення або зменшення показника доходу від реалізації продукції та статей проектованого балансу і звіту про фінансові результати (крім тих, що не залежать від зміни продажу) на однаковий відсоток.

6.Якщо прогноз статей проектованої фінансової звітності складається з урахуванням інформації про майбутні управлінські рішення, цей метод називають:

а) методом експертних оцінок;

б) методом нормативних коефіцієнтів;

в) методом регулювання статей;

г) методом обробки детермінованих чисел.

ТЕМА 9. СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

План викладу і засвоєння матеріалу

9.1. Стратегічний аналіз показників фінансової звітності

9.2. Прогнозування складових елементів бізнесу

9.3. Аналіз статей проектованого звіту про фінансові результати

9.4. Аналіз статей проектованого балансу

9.1 СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Щодо процесу здійснення господарсько-фінансової діяльності розрізняють історичну і прогнозну фінансові звітності підприємства. Історична звітність фіксує результати господарювання за визначений період. Прогнозна фінансова звітність формується до початку господарської діяльності відповідно до обраної стратегії підприємства.

На рубежі 70-х--80-х років доктрина «економіки пропозиції» витісняється концепцією «економіки попиту». Якщо раніше менеджер з виробництва диктував умови менеджеру зі збуту, то тепер вони помінялися ролями. Менеджер з виробництва такою ж мірою залежить від фінансової служби. Фактично виробництво, збут і фінансова служба настільки залежать одне від одного, що діяльність одного з них неможлива без двох інших. Вся діяльність тепер базується на прогнозі збуту, в основі якого лежать маркетингові дослідження ринків збуту і попиту споживачів: обсяг збуту в попередньому періоді, кон'юнктура ринку, характер конкуренції тощо. Потім шляхом аналізу виробничих завдань визначається потреба в робочій силі, матеріалах, устаткуванні, фінансових ресурсах. Вся прогнозна інформація щодо майбутньої фінансово-господарської діяльності підприємства інтегрується в його прогнозну фінансову звітність.

Для того щоб спланувати прибуток, потік коштів, підприємство насамперед повинно скласти точний прогноз своїх прибутків і витрат. Для цього воно має бути впевненим у тому, що йому вдасться реалізувати певну кількість своєї продукції за визначеною ціною. Підприємство повинно точно знати витрати виробництва і збуту кожного свого виробу. Відсутність такого роду інформації означає, що підприємство йде на ризик, не знаючи своїх шансів на успіх.

Використовуючи прогнози збуту і попиту споживачів, менеджер з виробництва планує обсяг та структуру виробництва продукції, витрати виробництва; менеджер зі збуту розробляє плани щодо забезпечення виробництва чинниками виробництва, розраховує витрати на збут; менеджер з фінансів формує систему фінансових показників і прогнозну фінансову звітність. Кожна істотна зміна ситуації збуту потребує коригування прогнозу збуту та системи планових показників підприємства.

Відповідна служба підприємства, володіючи прогнозною інформацією, системою планових показників і кошторисів, розробляє основний прогноз діяльності. Якщо у виробника є ефективна і точна система нормування витрат на виробництво різних видів продукції, то дані для основного кошторису можна одержати шляхом простого множення обсягу виробництва кожного виду продукції, зазначеного в прогнозі збуту, на нормативні витрати на виробництво відповідних виробів. На основі отриманих у такий спосіб даних виробник робить висновок про те, чи має він достатні засоби для виконання виробничих планів, у противному разі потрібно шукати додаткові засоби.

Таким чином, основний кошторис є прогнозом рентабельності роботи підприємства. Він являє собою розрахунок прибутків і збитків на певний період, до якого додаються розрахунки вартості реалізованої продукції, витрат з продажу, адміністративних витрат та касових надходжень. Фактично такий кошторис перетворюється на балансову таблицю, складену на останнє число періоду, на який формується кошторис.

Головне призначення прогнозного кошторису полягає в тому, щоб визначити кількість засобів виробництва і коштів, потрібних для виробництва того обсягу продукції, який передбачається реалізувати згідно з прогнозом збуту. Щоб основний прогнозний кошторис міг стати засобом ефективного контролю витрат виробництва, його слід розділити на кілька окремих кошторисів, кожен з яких у свою чергу необхідно розбити на дрібніші статті відповідних витрат. Для керування діяльністю підприємства необхідно складати прогнозні кошториси збуту, виробництва, витрат на матеріали, витрат на робочу силу, накладних витрат, витрат допоміжних служб, розробляти інтегровану систему прогнозної фінансової звітності підприємства.

9.2 ПРОГНОЗУВАННЯ СКЛАДОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ БІЗНЕСУ

Ділова система бізнесу являє собою комбінацію дій людей, матеріальних засобів і грошових коштів, обладнання. При наявності цих чинників і інших фінансових умов, зафіксованих у бухгалтерському балансі, вони є відправною інформацією для прогнозування бізнесу. Якщо бізнес починається з нульового фінансового старту, то для його здійснення необхідно насамперед сформувати майно -- довгостроковий та поточний капітал і тільки за таких умов можна виробляти продукцію, надавати послуги, оновлювати матеріальні ресурси, удосконалювати технологію, планувати, створювати та використовувати прибуток. Приміром, для формування основного і оборотного капіталу створюється підприємство з початковим капіталом 150 тис. грн., в установі банку відкривається поточний рахунок, на який перераховуються ці гроші. Крім цього, залучається позиковий капітал шляхом одержання банківського кредиту на суму, наприклад 50 тис. грн., що надходять на поточний рахунок підприємства. Отже, власний і позиковий капітали становитимуть 200 тис. грн.

Підприємство для здійснення економічної функції має намір придбати основні засоби -- устаткування на суму 100 тис. грн.; матеріальні цінності -- сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо -- на суму 50 тис. грн. Перша і друга фінансові операції характеризують створення активів на суму 200 тис. грн., водночас формуються зобов'язання перед власниками і позичальниками на таку ж суму.

Третя і четверта фінансові операції ілюструють перетворення форми активів: грошової -- на основні засоби на суму 100 тис. грн. і на оборотні матеріальні засоби на суму 50 тис. грн. Р. 5 показує склад активів і структуру зобов'язань після того, як будуть здійснені ці операції. Р. 6 містить дані щодо структури активів і зобов'язань. Із загальної суми активів половина припадає на довгострокові активи, по 25 % -- на матеріальні активи і на грошові кошти. 75 % зобов'язань становить власний капітал і лише чверть -- позиковий.

Спрогнозувавши фінансові операції щодо створення стартового капіталу, підприємство потім прогнозує поточні операції на майбутній період -- обсяг продажів, витрати, пов'язані з виробництвом і продажем, прибуток тощо.

За наявності вихідного капіталу при прогнозі майбутньої господарської діяльності враховують фінансові операції, пов'язані з відновленням основного капіталу, з орендою основних засобів. Розглянемо особливості їх прогнозування і побудову на їх основі структурної моделі прогнозного бухгалтерського балансу.

Підприємство може прогнозувати заміну обладнання за таких причин: збільшення обсягів виробництва продукції; поліпшення якості; зниження рівня витрат; забезпечення диверсифікації виробництва.

Порядок капіталовкладень на придбання нового обладнання визначається фінансовою службою підприємства відповідно до стратегії його розвитку на майбутній період.

Перед тим, як використати капітал на придбання обладнання, яке замінить існуюче, підприємство повинно бути впевнено, що його інвестиції принесуть достатній прибуток у формі річної економії. Це виявляється шляхом зіставлення експлуатаційних витрат за існуючого і запланованого до придбання обладнання. При цьому умовно вважають, що кількість та якість продукції, яка виробляється, залишаються незмінними. Порівняння показує різницю в рівнях річних експлуатаційних витрат, і якщо вона на користь нового обладнання, то це є запорукою майбутніх прибутків.

Особливостями моделі прогнозного балансу із заміни обладнання є відображення в активі історичних і прогнозних витрат на експлуатацію основних засобів, а в зобов'язаннях -- історичних та прогнозних прибутків і збитків. Загальні суми історичних та прогнозних витрат заносяться у вигляді від'ємних величин у відповідні графи «Прибутків і збитків».

Аналіз витрат та їхньої структури показує, що прогнозована заміна основних засобів даватиме щорічну економію експлуатаційних витрат. і сприятиме зростанню економічної ефективності.

Оренда -- угода, згідно з якою орендодавець передає орендарю право користуватися за плату об'єктом оренди на певний період часу. Відповідно до міжнародних стандартів обліку оренду класифікують на фінансову та операційну.

Фінансова оренда -- оренда, за якою до орендаря переходять усі ризики і переваги, пов'язані з об'єктом оренди. Така оренда забезпечує орендодавцю відшкодування капітальних витрат, а також прибуток на інвестований капітал.

Оренда називається операційною, якщо ризики і переваги, пов'язані з володінням об'єктом, не переходять до орендаря.

Підприємство за рахунок оренди будинків, обладнання та інших об'єктів основних засобів може нарощувати свої виробничі потужності. Орендовані основні засоби при фінансовій оренді не стають власністю орендаря, але їх відповідно до міжнародних стандартів необхідно відображати в балансі орендаря як активи та зобов'язання в рівних сумах на дату набрання чинності договору оренди. Підприємства можуть користуватися фінансовим лізингом, оформивши його договірними відносинами, де передбачаються всі умови оренди.

При фінансовій оренді в орендаря зростають довгострокові активи й водночас на цю ж суму збільшуються довгострокові зобов'язання щодо оренди. Хоча насправді засоби, орендовані підприємством, йому не належать, проте вони включаються в суму засобів, які належать підприємству. Таким чином, фінансова оренда є винятком із загального правила про те, що засоби підприємства включають суму засобів виробництва і права власності, що належать підприємству.

Початкову вартість орендованих основних засобів підприємство відшкодовує шляхом нарахування амортизації, виходячи з початкової вартості і терміну оренди. У нашому прикладі термін оренди -- 5 років. Таким чином, прогнозована річна сума амортизації дорівнює 24 000 грн. (120 000 : 5), відшкодовується вона за рахунок прогнозованого прибутку.

Отже, орендар повинен щорічно відшкодовувати орендодавцю 24 000 грн. шляхом виплати коштів з одночасним зменшенням на цю ж величину зобов'язань за орендою (операція 3а).

Річна сума відсотків (2400 грн.) сплачується грошовими коштами і відноситься на витрати з оренди (операція 3б).

Наприкінці прогнозованого періоду сума витрат з оренди відшкодовується за рахунок прогнозованого прибутку (операція 4).

При операційній оренді орендна плата відноситься орендарем у кожному звітному періоді на рахунок прибутків і збитків.

З проведеного аналізу змісту операцій з оренди можна зробити такі висновки:

-- витрати з оренди відшкодовуються підприємством за рахунок прогнозованого прибутку;

-- первісна вартість орендованого підприємством об'єкта компенсується за рахунок амортизації, що компенсується прогнозним прибутком.

За наявності в прогнозованій моделі вихідного балансу, який тут опущений з методичних міркувань, можна аналізувати структуру довгострокових активів, тобто співвідношення між власними довгостроковими активами й орендованим майном, структуру довгострокових зобов'язань -- співвідношення між власним капіталом і довгостроковими зобов'язаннями, структуру активів і всієї сукупності операцій.

Усі запаси підприємства за ступенем їхнього перетворення в процесі господарської діяльності класифікуються на такі три групи: сировина і матеріали, незавершене виробництво та готова продукція. Їхні фактичні запаси на початок прогнозованого періоду відображаються на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.

Потреба в запасах на прогнозований період, перехід їх з

одного виду в інший, обсяг і структура продажів готової продукції визначається розрахунковим шляхом, виходячи з прогнозу збуту. Розрахунки, пов'язані з визначенням обсягу закупівель сировини і матеріалів, їх перетворення на незавершене виробництво, готову продукцію та грошові кошти відображаються в бюджетах, що складаються відповідними службами підприємства.

Бюджет -- це план, сформований відповідно до обраної стратегії розвитку підприємства, який охоплює всі сторони його діяльності на визначений період часу. Загальний бюджет підприємства складається з численних бюджетів відділів і підвідділів, які також можна розділити на дрібніші бюджети.

Прогнозні дані щодо руху запасів концентруються у виробничому бюджеті підприємства. Його узагальнені дані є джерелом інформації для балансової моделі операцій з прогнозування руху запасів.

Прогнозування затрат праці ґрунтується на прогнозі обсягу і структури виробництва. Затрати праці класифікують на прямі та непрямі затрати, відрахування на соціальне страхування й інші цілі.

Прямі затрати праці характеризують затрати на основну робочу силу і фіксуються у виробничому бюджеті в годинах та вартості кожної одиниці виробу і всього випуску продукції або іншим методом, який використовується на даному підприємстві.

Непрямі затрати праці -- вартість допоміжної праці: оплата праці комірників, зарплата контролерів, працівників, зайнятих на ремонті й обслуговуванні приміщень. Вони, як правило, включаються в бюджет витрат підприємства. Більшість непрямих витрат є постійними, вони не змінюються в прямій залежності від виробничої діяльності. Навіть у тому випадку, якщо підприємство не діє (або майже не діє), зарплата основним службовцям, вартість допоміжної робочої сили, страхові внески продовжують нараховуватися.

Витрати праці -- це новоутворена вартість, виражена в заробітній платі і відрахуваннях на соціальні та інші потреби. Ці витрати включаються у вартість вироблених товарів або послуг, що спочатку відображається в графі «Незавершене виробництво», і компенсуються різними видами кредиторської заборгованості: заборгованістю робітникам та службовцям із зарплати, органам соціального страхування з відрахувань на ці цілі тощо, що відбито в графі «Кредитори».

Витрати з оплати праці відшкодовуються підприємством за рахунок прибутків від реалізації продукції, виконаних робіт і послуг, що акумулюються на рахунку «Прибутки і збитки». Тому витрати з праці, що ввійшли до складу виробництва, разом із матеріальними і грошовими витратами, відносяться в графу «Прибутки і збитки» із компенсуванням їх за графою «Незавершене виробництво».

Будь-який бізнес в економічній системі розглядається як самостійна одиниця діяльності, незалежно від власників капіталу. Він повинен мати план дій з переліком фінансових показників, основним з яких є прибуток. Щоб спланувати прибуток, підприємство повинно насамперед точно спрогнозувати свої прибутки і витрати, бути впевненим в тому, що воно зможе реалізувати певну кількість своєї продукції за визначеною ціною, точно знати вартість виробництва і збуту кожного виробу. Відсутність такого роду інформації свідчить про ризикованість діяльності підприємства.

Прогнозна фінансова звітність є інформаційним орієнтиром для діяльності підприємства, спрямованої на досягнення поставленої мети. Історична звітність відображає вихідний фінансовий стан, прогнозована звітність -- майбутній дохід, витрати і прибуток, які використовуються у фінансовій моделі, та майбутній фінансовий стан підприємства.

Таким чином, прогнозована фінансова звітність є інформаційною базою керування підприємством. Робота менеджера полягає у формулюванні стратегії розвитку бізнесу, забезпеченні прогнозною інформацією і прогнозною фінансовою звітністю.

Прогнозна та історична фінансова звітності складаються з бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів і представлені у прогнозній балансовій моделі. При аналізі сегментів господарських операцій зі створення стартового капіталу, заміни устаткування, оренди, руху запасів і трудових витрат було встановлено, яким чином кожна операція вписується в балансове рівняння і відбивається на фінансовій структурі бізнесу.

Прогнозована балансова модель проста за формою, але містить всю аналітичну інформацію, необхідну для складання форм фінансової звітності, прогнозного аналізу структури активів та зобов'язань. Так, наприклад, у початковому і прогнозному балансах активи і зобов'язання розташовуються від більш до менш довгострокових, спочатку наводяться позаоборотні активи, а потім оборотні засоби; запаси, що відносяться до поточних активів, передують більш ліквідним активам -- дебіторській заборгованості і грошовим коштам. Аналогічно, капітал та довгострокові зобов'язання розташовуються перед поточними зобов'язаннями. Оскільки у графі «Прибутки і збитки» наведено прибутки і витрати прогнозованого періоду, вона дається в розділі зобов'язань останньою. Прогнозований період часу не тільки передбачає розмір прибутку, а й порядок його використання.

Прибуток -- це показник економічного зростання масштабів основної діяльності підприємства за певний період. За даними прогнозної балансової моделі операцій на майбутній рік, прогнозний фінансовий результат має такий вигляд:

Наведена прогнозна балансова модель розроблена на наступний рік. Зі зміною умов бізнесу корегуються вихідні прогнозовані дані і відповідно до цього змінюється прогнозний баланс та звіт про фінансові результати. Прогнозні балансові моделі можна розробляти і на коротші періоди часу -- квартал, місяць.

Певної уваги заслуговує методика прогнозування руху грошових коштів (грошового потоку).

Прогнозування грошового потоку є основою управління коштами підприємства. Воно показує кількісну потребу в грошових коштах, допомагає визначити, яку частину вільних коштів можна інвестувати і на який термін, дає змогу заздалегідь визначити потребу в кредитах, надаючи в такий спосіб можливість фінансовій службі підприємства одержувати кредит на найвигідніших умовах.

Прогнозування прибутків, балансу і руху грошових коштів дає змогу сформувати загальну картину фінансового стану підприємства на будь-який період часу, а також визначити можливі фінансові потреби, що випливають з операцій, передбачених у плані.

9.3 АНАЛІЗ СТАТЕЙ ПРОЕКТОВАНОГО ЗВІТУ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Прогноз обсягів реалізації продукції є першим показником, який включається у проектований звіт про фінансові результати. Метою його складання є визначення суми нерозподіленого прибутку, який отримує підприємство протягом наступного року.

У більшості випадків проектований звіт про фінансові результати складається з допомогою методу процента від продажу. При цьому береться припущення про пропорційне зростання обсягу реалізації ( валового доходу) і змінних або сукупних витрат.

Одним з основних завдань, які вирішуються під час підготовки проектованого звіту про фінансові результати, є визначення тієї частини ДНФ, що може бути утворена з внутрішніх джерел протягом наступного часового періоду.

Серед власних джерел фінансування варто виділяти чистий прибуток і накопичені амортизаційні відрахування. Найскладнішим завданням є прогнозування величини чистого прибутку, частина якого є джерелом покриття майбутніх фінансових потреб.

Для того, щоб правильно скласти проектований звіт про фінансові результати з допомогою методу процента від податку, необхідно класифікувати його статті на автоматично утворені та регульовані.

Автоматично утворені статті утворюються внаслідок здійснення запланованої виробничої діяльності і змінюються пропорційно обсягу продажу.

Регульовані статті утворюються незалежно від обсягу продажу; для їх кількісного визначення використовуються інші методи. Приблизна класифікація статей звіту про фінансові результати, який відповідає П(С)БО 3 необхідно змінювати на той же відсоток, що й доход від реалізації, а які слід прогнозувати окремо.

Важливим під час проведення аналізу є визначення прогнозованої ціни для кожного виду продукції.

Доход від реалізації включає у себе ПДВ, акциз та інші непрямі податки.

Дохід від реалізації продукції за мінусом ПДВ та акцизного збору утворює чистий доход від реалізації. Чистий прибуток, який утворюється шляхом зменшення присудку до оподаткування на величину податку на прибуток, стосовно якого залишається незмінною, не може розглядатися як кінцевий показник проектованого звіту про фінансові результати. Його необхідно змінити на величину оголошених дивідендів для визначення відношення доповнення до нерозподілених прибутків. Ця величина у подальшому додається до статі “Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)” проектованого балансу.

Класифікація статей проектованого звіту про фінансові результати

Назва статті	Вид статті автоматично
	утворена	регульована
Доход від реалізації Собівартість реалізованої продукції Операційні доходи і витрати Фінансові доходи, витрати і втрати Інші доходи і витрати Надзвичайні доходи і витрати	+ + + - -	- - - + +
	Не плануються

Для цілей стратегічного планування прогнозована величина прогнозованого прибутку, а також співвідношення темпів його збільшення (зменшення) з темпами зміни обсягу реалізації продукції є надзвичайно важливими показниками, від яких залежить прийняття рішень щодо стратегії прийняття витрат, цінової і дивідендної стратегій.

Разом з тим потрібно вміти застосовувати й інші методи прогнозування, наприклад, метод лінійної регресії.

Для отримання точних результатів з допомогою лінійної регресії необхідно мати дані про обсяги реалізації продукції та інші статті звіту про фінансові результати, між якими спостерігається лінійний зв'язок. Часові ряди доцільно формувати з даних як мінімум за п'ять років, а при можливості за десять-двадцять.

Для кожного показника, про який можна сказати, що він лінійно пов'язаний з обсягом реалізації продукції необхідно розрахувати рівняння лінійної регресії:

У = ах + b,

у - показник прямо пов'язаний з доходом від реалізації продукції;

х - доход від реалізації продукції;

а- коефіцієнти регресії;

b- Вільний член рівняння.

Рівняння лінійної регресії можна легко отримати з допомогою відповідних програмних засобів, якими забезпечені практично всі сучасні персональні комп'ютери.

За допомогою лінійної регресії можна уточнити показники проектованої фінансової звітності. Хоча ми розглянули лише лінійний зв'язок, на практиці можна без проблем застосовувати і моделі нелінійної регресії.

Трудомісткість прогнозування на основі лінійної регресії в сучасних умовах успішно компенсується широкими можливостями комп'ютерної техніки і проектів прикладних програм.

9.4 АНАЛІЗ СТАТЕЙ ПРОЕКТОВАНОГО БАЛАНСУ

Після завершення підготовки проектованого звіту про фінансові результати (які є загальним фінансовим планом доходів і витрат на наступний період), складається проектований баланс. Метою його складання є оцінка майбутнього фінансового стану підприємства.

Стратегічний аналіз показників проектованого балансу доцільно починати з вивчення припущень, використаних під час його підготовки. Якщо для отриманого першого прогнозу було застосовано метод процента від продажу, припускається, що при максимальному використанні обсягів реалізації має пропорційно зростати низка статей балансу, зокрема нематеріальні активи, основні засоби, запаси, дебіторська і кредиторська заборгованості, грошові кошти. Подібне припущення має раціональну основу, оскільки для забезпечення більших обсягів виробництва потрібні нові основні фонди; для забезпечення реалізації більшості кількості товарів необхідно збільшувати товарні запаси.

Статті проектованого балансу прийнято класифікувати за ознакою залежності від обсягів продажу на автоматично утворені і регульовані.

Загальні правила складання проектованого балансу на основі автоматично утворених і регульованих статей є такими:

§ вищий рівень продажу потрібно підкріплювати вищими рівнями активів;

§ деяке зростання активів може бути профінансовано за рахунок автоматичного

збільшення поточних зобов'язань, нерозподілених прибутків і накопичених платежів;

§ будь-яка нестача має фінансуватися із зовнішніх джерел шляхом отримання позик; продажу акцій нового випуску.

До складу регульованих статей проектованого балансу доцільно включати статті, які вимагають прийняття окремих рішень.

Для того, щоб скласти проектований баланс необхідно згрупувати статті балансу і розрахувати їхні прогнозовані значення на основі двох головних порушень:

1) якщо обсяг реалізації повинен зростати на 16%, то пропорційно повинні зростати утворені статті балансу;

2) наявні активи максимально ефективно використовувалися у минулому році.

Ці припущення є загальними і досить не точними, але вони дозволяють спростити розрахунок статей проектованого балансу.

Прогнозні значення статей балансу можна суттєво уточнити, використовуючи різноманітні джерела управлінської інформації.

Кожне підприємство має власні стратегічні і тактичні плани розвитку бізнесу, які передбачають придбання чи продаж окремих активів або цілих господарських підрозділів разом з усім майном і зобов'язаннями.

Постатейне проектування балансу та його аналіз здійснюється за певними правилами, які розробляються різними підприємствами індивідуально. Деякі правила можна назвати універсальними, оскільки вони є придатними для використання.

Наприклад, у прогнозуванні основних фондів застосовують коефіцієнт оборотності основних фондів (який визначається як середній за декілька років).

Сукупну вартість, на яку потрібно змінити основні фонди в наступному періоді часто визначають з допомогою прийому коригування надлишку продукції. Його суть полягає у врахуванні частини основних фондів, які використовуються недоцільно.

Не менш важливим завданням стратегічного аналізу є прогнозування величини запасів. Для цього доцільно використати коефіцієнт оборотності матеріальних запасів. Реальний прогноз матеріальних запасів завжди враховує можливі зміни політики постачання і збуту продукції підприємства. Поряд з перевіркою прогнозу запасів доцільно звернути увагу на величину дебіторської заборгованості і розглянути резерви їх зменшення.

Прогнозування дебіторської заборгованості здійснюється переважно на основі аналізу дебіторських розрахунків у минулому. При цьому використовується коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, який характеризує інтенсивність стягнення дебіторської заборгованості або середній період інкасації готівки. Прийняття стратегічних управлінських рішень стосовно запасів або дебіторської заборгованості неможливе без прогнозування грошових коштів та поточних фінансових інвестицій. Аналогічно проводиться аналіз правильності формування статей пасиву проектованого балансу. Необхідно звернути увагу насамперед на поточні зобов'язання, які вважаються автоматично утвореними статтями. Потрібно також пересвідчитися у реальності отриманих нових позик, випуску та розміщення акцій, розглянути можливі рішення керівництва щодо зміни структури поточних зобов'язань.

Для досягнення рівноваги між активом і пасивом після коригування основних засобів, запасів, грошових коштів, дебіторської та кредиторської заборгованості і поточних зобов'язань за розрахунками з оплати праці було переглянуто попереднє рішення про розподіл ДНФ.

Отже, стратегічний аналіз фінансових потреб потрібно поводити дуже ретельно, з використанням різних методичних прийомів, припущень і підходів. Проектований звіт про фінансові результати і проектований баланс дозволяють приймати важливі стратегічні рішення на основі кількісних оцінок.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Що таке проектовані фінансові звіти? Які підходи до підготовки проектованих фінансових звітів ви знаєте?

2. Назвіть методики підготовки статей проектованої фінансової звітності?

3. Як класифікуються і прогнозуються статті проектованого звіту про фінансові результати з допомогою метода процента від продажу?

4. Як визначаються статті проектованого звіту про фінансові результати з допомогою методу лінійної регресії?

5. З яких етапів складається прогнозування складових елементів бізнесу?

6. Дайте характеристику методиці підготовки проектованого балансу з допомогою метода процента від продажу?

7. У чому полягає зміст методики уточнення показників проектованого балансу в процесі проведення стратегічного аналізу фінансових потреб?

ЗАВДАННЯ, ВПРАВИ, ТЕСТИ

Завдання 1

1.У проектованому звіті про фінансові результати до автоматично

утворених не належить:

а) дохід (виторг) від реалізації;

б) собівартість реалізованої продукції;

в) операційні доходи і витрати;

г) фінансові доходи і витрати.

2. Під час застосування методу лінійної реґресії при підготовці

проектованого звіту про фінансові результати повинен спостерігатися:

а) лінійний зв'язок між доходом від реалізації та іншими статтями;

б) прямий лінійний зв'язок між валовим доходом і витратами;

в) будь-який стійкий зв'язок між двома показниками;

г) детермінований зв'язок між доходом від реалізації та іншими статтями.

3. Серед правил підготовки проектованого балансу на основі автоматично утворених і реґульованих статей не може бути такого:

а) вищий рівень продажу необхідно підкріплювати вищими рівнями активів;

б) зростання активів може бути профінансоване за рахунок автоматичного зменшення поточних зобов'язань;

в) нестача коштів може фінансуватися із зовнішніх джерел шляхом отримання позик;

г) нестача коштів може фінансуватися за рахунок продажу акцій нового випуску.

4. До реґульованих статей проектованого балансу належать:

а) оборотні активи;

б) основні засоби;

в) довгострокові фінансові інвестиції;

г) поточні зобов'язання.

5. Показник вартості капіталу в процесі підготовки проектованого балансу застосовується для:

а) розрахунку ринкової вартості капіталу фірми на поточний момент і в майбутньому;

б) визначення витрат, пов'язаних із збільшенням зобов'язань;

в) вибору для покриття фінансових потреб тих компонентів капіталу, вартість яких є найбільшою;

г) вибору для покриття фінансових потреб тих компонентів капіталу, вартість яких є найменшою.

6.Стратегічні інвестиційні ресурси - це:

а) кошти, які підприємство може мобілізувати окрім тих коштів, які витрачаються на забезпечення короткотермінової рентабельності:

б) кошти, які підприємство вкладає у розробку нових стратегій:

в) кошти, які компанія вкладає у нові стратегічні господарські підрозділи;

г) доходи, які отримані від стратегічних інвестицій.

ТЕМА 10. СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙ

План викладу і засвоєння матеріалу

...