Адміністративний менеджмент
Історичні передумови виникнення адміністративного менеджменту. Класична адміністративна школа. Теорія адміністративної організації ідеального типу М. Вебера. Сучасна концепція адміністративного менеджменту, проблеми його розвитку в умовах невизначеності.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.04.2014 |
| Размер файла | 373,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
10. Порядок. Файоль ділить порядок на "матеріальний" - порядок речей і "соціальний" - порядок людей. Стосовно речей порядок означає:
"Всьому своє місце, і все на своєму місці";
Справедливість. Вона забезпечується лояльністю і відданістю персоналу - з одного боку, добротою і об'єктивністю адміністраторів - з іншого.
Стабільність персоналу. Файоль розглядає плинність кадрів як причину і одночасно як наслідок неефективного керівництва. Стабільність персоналу - перша ознака доброго керівництва.
Ініціатива. Адміністратор повинен стимулювати ініціативу знизу. Дуже сучасний принцип.
Корпоративний дух. Мова йде про важливість колективізму в роботі підприємства. Тому принцип "розділяй і володій" при управлінні виробництвом застосувати не можна. Повинні бути спільні інтереси у працюючих на виробництві людей.
Управлінський бюрократизм
Термін "бюрократія" в буквальному сенсі означає панування канцелярії. Цей термін вживається в декількох значеннях:
1) шар вищих чиновників в державі,
2) канцелярщина, тяганина, зневага до суті справи заради дотримання формальностей. У цьому другому значенні термін "бюрократія" збігається з терміном "бюрократизм". Крім того, існує і більш загальне визначення бюрократії та бюрократизму як системи управління, яка характеризується відірваністю центру, адміністрації від народу і захищає інтереси панівного класу, того чи іншого шару, соціальної групи.
Бюрократія - явище історичне. Її форми змінювалися протягом історії у зв'язку зі зміною типів і видів суспільно-економічного устрою. Зачатки бюрократії виникли вже в державах стародавнього Сходу, що обумовлено було відокремленням сфери державного управління. Історики відзначають найбільш розвинену бюрократію в цей період в Китаї. Складні бюрократичні системи існували в Римській імперії та Візантії. У середні віки в країнах Західної Європи потужним бюрократичним апаратом були представлені королівська влада і церква. Посилення бюрократії зумовлювалося посиленням королівської влади і абсолютизму.
Слід зазначити, що в докапіталістичних формаціях бюрократія існувала насамперед як форма політичної організації. Проте з виникненням і розвитком капіталізму вона стає невід'ємною властивістю будь-якої соціальної організації, починаючи з держави і закінчуючи управлінськими структурами підприємств, фірм, добровільних організацій і т.д. Особливо посилюється бюрократія і бюрократизація суспільства в XX ст.,
Актуальними видаються і на сьогоднішній день виділені М. Вебером основні ознаки бюрократії. Їх п'ять:
1) керівництво офіційними справами здійснюється незмінними методами;
2) рішення спирається на комплекс норм і принципів, які визначають обов'язки кожного функціонера в його управлінсько-виконавчої діяльності,
3) владні функції і відповідальність кожного функціонера, що представляють частину ієрархічної владної системи, визначаються не його індивідуальними якостями, а займаним функціонером місцем у цій системі;
4) кошти, що забезпечують владні функції функціонера, є власністю владної системи, а не функціонера. Останній несе відповідальність лише за використання цих коштів при здійсненні функцій;
5) весь процес функціонування бюрократичної системи (та її підсистем) представляє собою субвиробництво документів, що виражають владну волю вищестоящої владної системи (а у виробництві власних владних документів - у межах своїх функцій). Важливо відзначити, що при всіх розходженнях соціологів та інших суспільствознавців у розумінні бюрократії, вони єдині в одному: головним атрибутом бюрократії є влада, що розуміється як можливість розпоряджатися, керувати людьми, матеріальними та духовними благами, жорстко регламентувати відносини між соціальними інститутами і групами, монополізувати інформаційні системи, насаджуючи тим самим певні стереотипи свідомості та поведінки мас.
Поява бюрократії як соціального явища пов'язана з потребою правління, регулювання соціально-політичних відносин, i це зумовило формування ще за рабовласницького ладу особливої групи людей, певного соціального прошарку, який спеціалізувався на цьому виді діяльності. Організаційного оформлення ця група набула у вигляді апарату чиновництва. З розвитком суспільства змінювались i організаційні форми i спектр впливу бюрократії, але ніколи не змінювалася сама сутність бюрократії й бюрократизму.
Слід мати на увазі, що тема бюрократії й бюрократизму в політичному житті суспільства є багатоаспектною, її досліджували протягом yciєї багатовікової історії i розвитку людської цивілізації. Само поняття "бюрократія" вперше з'явилось у 1745 році, його запровадив французький дослідник Вінсент де Турне. Дальший науковий аналіз бюрократії й бюрократизму пов'язаний з іменами таких визначних мислителів, як Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Т. Парсонс, Р. Міхельс, О. Тофлер та ін. Термін "бюрократія" походить від франц. bureau - бюро, канцелярія; і грец. kratos - влада, сила і трактувався як панування канцелярії, контори, як специфічна форма соціальної організації і відносин у суспільстві, в якому центри виконавчої влади практично незалежні від більшості її членів. До бюрократії відносили вищий, привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі. Поняття "бюрократизм" ширше за своїм змістом, ніж "бюрократія", і вживається для характеристики такого стану управління державою чи іншими різними організаціями, де існує "панування канцелярії", відірваність виконавчих органів від інтересів цих організацій, а пріоритет надається власним потребам, де функціонують відносини формалізму, некомпетентності, консерватизму, корупції тощо. У сучасних наукових дослідженнях простежується широке трактування поняття "бюрократизм", яке використовується для аналізу таких явищ суспільного життя, як недосконалість управління через низький професійний і культурний рівень її працівників, протиставляння групових інтересів суспільним тощо.
Наукові дослідження бюрократії й бюрократизму започаткував Гегель. Він обґрунтував переваги бюрократії й бюрократичних методів управління, які базуються на спеціалізації й поділі праці в урядових структурах. Така спеціалізація, на його думку, давала можливість забезпечувати високу освіченість і професіоналізм, неупередженість і запобігання зловживанням владою та надійний захист державних інтересів.
У соціально-політичній доктрині Маркса домінує негативна оцінка бюрократії. Вона характеризується як перешкода на шляху історичного прогресу суспільства і представлена як певна соціальна група, управлінсько-організаційна система, особлива корпорація, що має в своєму розпорядженні державу, яка, по-суті, є її приватною власністю. Особливий управлінський статус дає бюрократії змогу, на думку Маркса, підпорядковувати функціонування держави завданням збереження й зміцнення бюрократією свого стану, збереження власних інтересів. Відносини бюрократії й держави є суперечливими, оскільки державні інтереси перетворюються на канцелярські або канцелярські - на державні. І саму державу Маркс розглядав як сукупність різних бюрократичних структур з певними субординаційними зв'язками.
Серед досліджень, які найбільше вплинули на формування наукового уявлення про бюрократію як соціальне явище, політологи виділяють соціальну теорію М. Вебера. Він пов'язував функціонування бюрократії з відносинами управління, панування, позитивно оцінював соціальну роль бюрократії, наголошуючи на тому, що сутність бюрократії - в професіоналізмі управління, складниками якого є раціональні знання управлінської сфери, сувора дисципліна, відповідальність, неупередженість тощо. Ефективність діяльності бюрократії визначається певними умовами та принципами, серед яких:
1 створення особливих сфер компетенції шляхом розподілу посад між службовцями, визначення повноважень, якими наділена кожна посадова особа;
2 надання прав і забезпечення роботою посадової особи тільки залежно від того, як вона виконує свої службові обов'язки;
3 право чиновника регулювати діяльність своїх підлеглих та ін.
Висока оцінка бюрократії М. Вебером (як вершина управлінської раціональності та ефективності; як ідеальний тип управління) пояснюється тими значними перевагами бюрократії, що полягають у створенні раціональних структур з широкими можливостями універсального застосування їх у різних соціальних інституціях. При цьому раціональність М. Вебер розглядав як взаємозв'язок влади, управління та способу життя, а ідеальність - як зразок раціональної організації.
Для забезпечення раціональної організації управління, за М. Вебером, діяльність чиновників повинна регламентуватися такими вимогами:
4 чітке визначення й неухильне дотримання системи вертикальних зв'язків (службова ієрархія);
5 відрегульований поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації;
6 система правил і директив чітко встановлює права й обов'язки працівників (членів) і організації;
7 система чітко і точно визначених методів і прийомів при виконанні завдань.
Таким чином, бюрократію М. Вебер представляв як наслідок процесу раціоналізації суспільства і культури з широкими можливостями впливати на всі сфери суспільного життя. Запорукою високої професійності бюрократії є чітка організація постійно діючого, підпорядкованого регламентові апарату чиновників, де кожний займає певне становище (завдяки особистій незалежності); призначення за угодою (контрактом); одержання належної заробітної плати; відповідна професійна кваліфікація та ін. Важливими умовами є й відокремлення приватного життя від службової діяльності; можливість службового зростання і службової недоторканності. Порушення цих умов призводить до втрати особистої незалежності чиновника і, відповідно, до виникнення казнокрадства, хабарництва, зловживання службовим становищем, сваволі, формалізму тощо.
М. Вебер привертав увагу до тривожної тенденції зростання автономності й можливості виходу апарату чиновників з-під контролю і навіть до розгортання анонімної системи впливу на суспільні процеси з ускладненням процедур прийняття управлінських рішень.
Багато ідей, які висловив М. Вебер, знайшли підтримку і набули подальшого розвитку в сучасній політології, хоч і тут спостерігаються розбіжності в трактуванні змісту поняття "бюрократія", соціальної ролі й функції бюрократії в регулюванні соціальних процесів. Так, категорія "бюрократія" вживається для характеристики посадових осіб - чиновників, службового персоналу; адміністративного апарату як системи взаємопов'язаних посадових осіб; будь-якої організації зі штатом службовців; держави, в управлінні якою керівна роль належить її посадовим особам; суспільства, в якому домінує бюрократія. Терміни "бюрократія" і "бюрократизм" використовують і для характеристики раціональної організації, ефективної адміністрації; адміністративного управління, що його здійснюють посадові особи, і водночас бюрократизм тлумачиться як бюрократична поведінка з її неефективною організацією.
Отже, тут очевидна багатофункціональність використання як самого поняття "бюрократія", так і оцінки соціальної ролі бюрократії.
У радянській і вітчизняній літературі проблематика бюрократії й бюрократизму не знайшла належного аналізу. Вважалося, що в радянському суспільстві немає політичної й економічної бази для її існування, а тому завжди йшлося переважно в критичному плані, лише стосовно бюрократії капіталістичного суспільства.
Значну увагу дослідженню бюрократії й бюрократизму приділяють західні й американські вчені, які прагнуть знайти відповіді на питання про сутність бюрократії та про її роль у сучасному процесі управління соціальними процесами, про умови і чинники раціональності її діяльності, про чинники, які призводять до ірраціональності функціонування бюрократії, та про особливості завдань бюрократії в демократичних суспільствах.
Узагальнюючи найважливіші результати досліджень, треба зазначити, що дуже важливо і необхідно, щоб здійснювали управління й виробляли політичні рішення саме професіонали, які пов'язані не лише співробітництвом, взаємозалежністю, а й своєрідною бюрократичною корпоративністю. Необхідність бюрократії зумовлюється самою природою організації та управління соціальними процесами. Водночас домінуюча роль демократії, на думку О. Тоффлера, можлива лише в індустріальному суспільстві, де вона розробляє і втілює в життя стандартизовані рішення, що їх приймають у вищих ешелонах суспільної ієрархії. У новій "супер-індустріальній цивілізації" (інформаційній цивілізації) функції бюрократії, за Тоффлером, будуть виконувати об'єднання, що створюватимуться лише на час розв'язання певних завдань, а централізована бюрократія повинна буде передати свої функції децентралізованим спільнотам. Формування бюрократії стало наслідком дедалі зростаючої політичної централізації суспільства, тоді як демократичний розвиток передбачає децентралізацію всього суспільного життя і, відповідно, втрату домінуючої ролі бюрократії. Політичні події останніх років все більше привертають увагу дослідників до нових реалій і процесів, у тому числі до такого соціального явища, як бюрократія й бюрократизм. Світовий досвід показує, що бюрократія є важливою ланкою системи управління соціальними процесами і потребує ґрунтовного аналізу політологів.
Проблеми й перспективи розвитку адміністративного менеджменту в умовах хаосу та невизначеності
Важливим кроком у розвитку методології сучасної науки управління з'явилося формування "теорії хаосу". Так, широко відома на Заході книга Дж. Гліка "Хаос: становлення нової науки" дуже впливає на розвиток методології як природних, так і гуманітарних наук, у тому числі на розвиток теорії менеджменту. Вивчення і рішення проблеми хаосу актуально і для розвитку економіки, особливо республік колишнього СРСР і країн Східної Європи. Темп, глибина і всеохоплення змін, що там відбуваються, не мають аналогів у новій історії. Основним "каталізатором" теорії хаосу були дослідження вченого-метеоролога Е. Лоренца. На початку 60-х років нинішнього сторіччя він розробив програму комп'ютера, що копіювала систему погодних умов. Набираючи незліченну кількість разів цифри, що представляли початковий стан вітру і температури, Лоренц створив у результаті малюнок погоди. Як більшість вчених він вважав, що невеликі зміни в первісних умовах, що він заклав у комп'ютер, приведуть також до невеликих змін в еволюції всієї системи. Однак він знайшов, що навіть дрібні зміни викликали величезні зміни в картині погоди. Розуміння того, що навіть невеликі зміни можуть привести до радикальних наслідків у поводженні системи, істотно змінило бачення вченими навколишнього світу. Той упор на передбачуваність і управління, що робився в XІХ ст., проклав шлях до розуміння влади хаотичності наприкінці XX ст. Як правило, на практиці важко прогнозувати поводження навіть щодо простих систем, а тим більше складних.
Це не означає, що хаотичні системи не мають "малюнка". Другий висновок теорії хаосу полягає в тім, що незважаючи на удаване випадкове поводження таких систем, визначені поведінкові "малюнки" можна угадати. Дійсно, системи не перестають існувати, визначені шляхи їхнього розвитку мають конкретний сенс. У всякому разі вони виникають часто, і прихильники теорії хаосу називають такі шляхи "дивними", "приваблюючими".
Замість того, щоб спробувати пояснити, як порядок вписується в частині системи, робиться упор на те, яким чином порядок є результатом взаємодії цих частин у цілому. Відомий теоретик в області управління Л. Гьюлік у середині 60-х років писав з цього приводу, що, по-перше, люди не так прості, як машини; по-друге, менеджерам приходиться мати справу не тільки з конкретними працівниками, але і з цілими групами, де діє так багато соціальних факторів, що їх важко навіть просто виявити, не говорячи про те, щоб точно вимірити їхню величину і значимість; по-третє, фактори зовнішнього середовища незліченні. Тому теорію управління і результати наукових досліджень варто розглядати не як абсолютну істину, а як інструменти. Вони допомагають менеджеру прогнозувати, що може, цілком ймовірно, відбутися, сприяючи тим самим прийняттю більш правильного рішення.
Цікаве в цьому плані дослідження, проведене співробітниками інституту Santa Fe (шт. Нью-Мексика), що спеціалізуються на аналізі систем, що самоорганізуються. Його описує М. Вуолдроп у книзі "Складність: життя на грані хаосу".
Дослідники розробили деякі основні правила, що Вуолдроп називає "складні адаптивні системи". Ці системи, на його думку, найбільш успішні в природі. Вони мають кілька загальних характеристик:
· по-перше, є самокерованими, тобто складаються з мережі агентів, що діють самостійно, незалежно одна від одної і без управління з центральної ланки;
· по-друге, ці "агенти" можуть поєднуватися і створювати кооперативний "малюнок" поводження. Вони можуть організовуватися в групи, суспільства, що кооперуються і створюють "малюнки" поводження більш високого порядку. Цього не може зробити окремий "агент". Самоврядування стає можливим завдяки визначеному виду зворотного зв'язку. Іншими словами, системи, що самоорганізуються - це пізнавальні системи особливого роду. Здатні до пізнання через зворотний зв'язок із зовнішнім середовищем, вони також уводять це пізнання (інформацію) у свою структуру;
· по-третє, можна сказати, що самоврядування через зворотний зв'язок дозволяє цим системам діяти за допомогою "рухливої спеціалізації". Подібним чином йшов розвиток японського менеджменту. Такі системи характеризуються тим, що Вуолдроп називає "постійною новизною".
Економісти інституту Santa Fe, намагаючись використовувати теорію складності для опису специфічних організаційних проблем, з якими зіштовхуються менеджери, створюють комп'ютерні аналоги економічних угод, трансакцій приблизно так, як Е. Лоренц створював модель погодних умов. Їх ціль - змоделювати складні ринкові "малюнки" поводження, створивши їх на підставі взаємодії обмеженого числа простих будівельних блоків. Замість того, щоб розглядати економіку як якусь ньютоновську машину, вони дивляться на неї як на щось органічне, адаптивне і живе.
Формування нового підходу до управління
Роботи з теорії хаосу і теорії складності вплинули на теорію управління. Прикладом служить дуже популярна в останні роки книга П. Сенджа "П'ята дисципліна: мистецтво і практика пізнання організації". Якщо для Тейлора головні проблеми - неефективність і безглузді витрати, то для Сенджа - хаос, складність і їхній наслідок - утрата мети (безцільність).
Критикуючи тейлоровську систему поділу праці на складові частини (як і всю науку XІХ сторіччя), Сендж відзначає, що із самого початку нас учать розбивати проблему на частини, світ - на фрагменти. Хоча, видимо, у результаті складні задачі стають більш легкими для управління, ми платимо за це сховану від очей величезну ціну, не можемо бачити наслідки наших дій, утрачаємо почуття зв'язку стосовно більшого, до цілого.
У результаті менеджери є заручниками самих систем, якими покликані управляти. Вони не розуміють ні лежачу в основі цих систем динаміку, ні те, як уплинути на неї, щоб досягти організаційних цілей даної організації. Ідея про менеджера як про людину, що знає все і може спланувати роботу організації на базі наукових методів, в основному не відповідає сьогоднішньому дню.
"Осмислення систем" і є п'ята дисципліна, що винесена П. Сенджем у заголовок книги: здатність зрозуміти основні взаємозв'язки, що впливають з часом на поводження складних систем. Саме вони повинні давати менеджерам можливість "бачити цілісність".
П. Сендж відзначає, що існує обмежене число таких процесів зворотного зв'язку, які діють у будь-якій організації. Він називає їх "прототипами систем". У визначеному змісті це організаційні еквіваленти "дивних", "приваблюючих" шляхів розвитку теорії хаосу, тобто основні малюнки поводження, що постійно виникають у всіх організаціях.
Саме систематична, автоматична якість цих процесів пояснює почуття "поза контролем", що випробують багато керівників. Не розуміючи "прототипи систем", вони бачать лише якусь частину проблеми, а не всю її в цілому.
У сучасних організаціях завдання менеджерів полягає в тім, щоб зрозуміти систематичні процеси, що управляють людським поводженням, і використовувати їх. Мистецтво розуміння системи полягає в умінні доходити до причин, що лежать в основі змін. Коли ж менеджери розуміють динаміку цих прототипів, вони в стані дійсно здійснити якісь зміни. Відповідно до теорії хаосу невеликі зміни можуть значно впливати на фізичні системи. Так, вирішальною концепцією в теорії систем є система "важелів", тобто ідея про те, що невеликі, добре продумані дії іноді можуть викликати значні довгоочікувані поліпшення.
Осмислення і використання систем дозволить менеджерам створити "пізнавальну, самонавчальну організацію". Така організація має характеристики, аналогічні складним адаптивним системам, що учені виявляють у природі. Це высокодецентралізована система, у якій при будь-якім числі процесів прийняття рішень на місцевому (локальному) рівні зберігається порядок у всій системі. Вона постійно адаптується до змін.
Разом тим в організаціях за участю людей передбачається наявність органічного контролю, що зустрічається й у природі. Подібний контроль закладений у моделях макросвітів, створених комп'ютерами для складних ділових ситуацій. З ними керівники можуть проводити експерименти у своїх організаціях, щоб виявляти приховану динаміку складних систем.
Однак наміри послідовників теорії хаосу використовувати свої пропозиції і розробки на практиці зустрічають поки опір. Так, початі в США спроби апробувати теорію хаосу і її абстрактні побудови в області ринку цінних паперів не викликали ентузіазму фінансистів з ряду причин:
· по-перше, нова теорія поки не довела свою життєздатність тим, хто оперує великими фінансовими ресурсами;
· по-друге, оптимізація портфеля цінних паперів з використанням основних постулатів теорії хаосу є непростою задачею навіть для людей з першокласною математичною підготовкою;
· по-третє, як заявив Дж. Браш, президент фірми "Коламбайн Кепітал сервіс", якщо нелінійна модель побудови на основі теорії хаосу - панацея від усіх лих, "то люди, що, як і я, усе життя мали справу лише з лінійними моделями, будуть викинуті з бізнесу". Разом з тим японські брокерські компанії, схоже, сприйняли теорію хаосу всерйоз.
На закінчення відзначимо, що в Україні високий рівень нестабільності зовнішнього середовища бізнесу виявляється незрівнянно сильніше, ніж у країнах з розвинутою економікою. Тому так важливо для вітчизняних менеджерів нове бачення управлінських проблем, їхнє вивчення і використання в практиці управління.
Адміністративний менеджмент в різних ділових культурах та цивілізаціях: вплив національних традицій, культури та менталітету
Сучасна організаційна культура українських підприємств, а точніше практично цілковита її відсутність, не передбачає орієнтації на створення сприятливих умов для перспективної діяльності, а спрямована на задоволення поточних потреб. На практиці, як правило, відбувається таке: можливості ринкової економіки використовують з метою швидкого нагромадження, використання і розбазарювання цінностей і благ. Це завдає величезних збитків потенціалу і перспективам довгострокового розвитку підприємства.
Організаційна культура (ОК) - це явище, що існувало завжди, але увагу йому стали приділяти на певному етапі розвитку підприємств і персоналу, який працює у великих організаціях. ОК складається з комплексу взаємопов'язаних факторів (досвід минулий та нинішній, структурні та соціально-психологічні, національно-культурні характеристики, а також погляди, цілі, потреби та цінності людей, що працюють в організації). Елементи організаційної культури розглядалися в різних розділах. Наприклад, при характеристиці моделей середовища, сутності стратегій, а також ресурсних і функціональних стратегій, організаційних структур тощо. Тепер розглянемо деякі аспекти ОК, що є важливим для реалізації стратегічних планів, проектів і програм.
Останніми роками в менеджменті велика увага приділяється категорії "цінностей, що поділяються". До них відносять основні філософські ідеї та положення, що прийняті в тому чи іншому підприємстві й становлять основу ОК.
Цінності визначають напрямок та умови (неписані норми, неформальні стандарти поведінки, прийняті всіма) діяльності працівників конкретного підприємства, які дають змогу кожній особі та підприємству загалом досягти успіху. Цінності, формуються, як правило, на неформальній основі, а поширюються, наприклад, через усне спілкування - у формі історій, міфів, легенд і метафор. Цінності, що поділяються, формуються кожним підприємством індивідуально.
Ще одна проблема - наявність так званих "субкультур" у межах великих організацій (наприклад, субкультури у наукових, збутових, виробничих та ін. підрозділах). Окремі групи можуть мати різні культурні орієнтації, тобто готовність відстоювати свої інтереси та переконання перед іншими. "Єдина культура" організації складається під впливом і на основі взаємопроникнення цих субкультуру стратегічному управлінні зростають вимоги до менеджерів будь-якого рангу, оскільки "здоров'я" підприємства формується через об'єднання духовних і матеріальних цінностей, причому треба забезпечувати їхню ефективну взаємодію у довгостроковій перспективі.
Це можливо лише за умови формування керівника-стратега, котрий має стратегічне мислення. Велике значення мають якості керівника-стратега, який здатний зрозуміти проблеми та можливості розвитку, а потім перевести заходи щодо розв'язання проблеми та реалізації можливостей у плани, які можна адресувати іншим фахівцям фірми для виконання. Такий процес (у спрощеному вигляді) й означає стратегічне управління.
На нашій планеті існувало й існує величезна кількість різноманітних народів, націй і етносів. Основи їх закладалися ще з найдавніших часів. У кожного окремо взятого народу з плином часу складаються свої, в якомусь відношенні схожі, а в якомусь абсолютно різні, погляди на природу, світ, місце людини в цьому світі, свої соціальні норми, правила поведінки, духовно-культурні цінності. Внаслідок усього цього зароджуються звичаї, ритуали, театральні вистави, твори культури і мистецтва, елементи яких властиві тільки певним народам, а значить, вони є характерними рисами, за допомогою яких ми поділяємо в своєму поданні та розумінні один народ від іншого. Протягом всієї історії зародження і розвитку людського суспільства люди контактували між собою. Дані контакти могли бути різного характеру і породжувати собою різноманіття наслідків. Одна взаємозв'язок між народами могла підтримуватися тільки з одного боку.
Вивченням національного характеру і, зокрема, особливостей національного сприйняття навколишнього світу займається етнопсихологія - розділ соціальної психології.
Національний характер - сукупність найбільш стійких для даної національної спільноти особливостей емоційно-чуттєвого сприйняття навколишнього світу і форм реакцій на нього. Висловлюючись в емоціях, почуттях, настроях, національний характер виявляється в національному темпераменті. Елементи національного характеру закладалися на ранніх, докласових етапах розвитку суспільства. Вони служили найважливішим способом стихійного, емпіричного, буденного відображення навколишньої дійсності. На наступних етапах історичного розвитку на національний характер впливає політична система суспільства, проте його ціннісно-смислове ядро залишається сталою, хоча і коректується політичним життям, режимом, системою в цілому. У кризових ситуаціях, у періоди загострення національних проблем і суперечностей ті чи інші риси національного характеру можуть виходити на передній план, детермімуючи політичну поведінку людей. Прийнято вважати, що національний характер - складовий елемент і одночасно основа психологічного складу нації і національної психології в цілому. Однак саме взаємозалежних і взаємообумовлених сукупність і емоційних, і раціональних елементів складає психологічний склад нації чи національний характер, який проявляється і заломлюється в національній культурі, способі мислення і дій, стереотипах поведінки, обумовлюючи специфічність кожної нації, її відмінність від інших.
Система адміністративного управління
У теорії адміністративно-державного управління поняття структури означає сукупність стійких зв'язків у системі управління, що забезпечують її цілісність і тотожність самої собі. ь Компаративні дослідження систем державного адміністрування в різних країнах виявляють безліч відмінностей у формах організації і діяльності центральних і місцевих органів управління. Деякі з цих розбіжностей залежать від ступеня економічного і соціального розвитку відповідних країн. Індустріальна держава зі швидкими темпами економічного зростання і високим життєвим рівнем може мати інші адміністративні інститути, ніж аграрна держава з уповільненим економічним розвитком і низьким рівнем життя.
Ще один важливий чинник, що впливає на структури адміністративно-державного управління, - політичні режими, в яких функціонують адміністративні органи. З цієї причини в двох країнах із приблизно однаковою соціально-економічною структурою можуть бути різні за своєю природою адміністративно-державні інститути.
Досить часто в країнах з подібними політичними режимами і приблизно однаковим соціально-економічним рівнем (наприклад, у розвинених країнах Заходу) складаються дуже різні моделі адміністративно-державного управління. У цьому випадку основні відмінності визначаються типом територіальної організації держави. З цього погляду існує два основні типи адміністративно-державного управління: унітарний і федеральний.
Унітарна система надає територіям, що входять у неї, дуже мало автономії, основне управління здійснюється безпосередньо зі столиці. Територіальні підрозділи - департаменти у Франції, провінції в Італії, графства у Швеції - здебільшого існують заради адміністративної зручності.
Федеральна система управління складається з одиниць, що мають значне власне політичне життя (штати в США і Бразилії, кантони у Швейцарії, землі в Німеччині). Ці одиниці не можуть бути довільно скасовані або змінені центральною владою на законній підставі.
Теоретично існує ще і третя можливість - конфедерація - настільки вільне формування, що його складові частини можуть успішно боротися проти центральної влади. Конфедерації зазвичай недовговічні, вони або розпадаються на частини, або перетворюються на федерації. Історичним прикладом може слугувати Швейцарія. Ця країна дотепер називає себе конфедерацією, але фактично вона має федеральний тип адміністративно-державного управління. Напевно, тільки Європейський загальний ринок на сьогодні являє єдиний приклад конфедерації, у якій слабка влада її штаб-квартири в Брюсселі легко блокується правом вето окремих країн - членів Європейського співтовариства.
Можна виділити кілька причин, що історично зумовили формування бюрократичних структур за федеральним принципом. Перша серед них - прагнення зміцнити державну безпеку. З'єднавши свої ресурси, кілька невеликих держав здатні захистити себе від більш могутніх сусідів. Історичними прикладами можуть слугувати Швейцарія і Бразилія.
Бюрократія структурується за федеральним принципом і тоді, коли кілька невеликих держав зацікавлені в агресивній експансії. Об'єднання дипломатичних і військових ресурсів таких держав зробили бісмарську Німеччину однією з провідних держав наприкінці XIX ст.
У деяких випадках певний соціальний клас будь-якої нації може віддати перевагу федеральній системі управління в надії одержати економічні переваги. Американський історик Ч. Бірд розглядав Конституцію США 1787 p. як спробу батьків-засновників захистити свої майнові інтереси, підсиливши центральну владу.
І нарешті, федеральний тип адміністративно-державного управління часто є єдиним способом збереження національної єдності. Після закінчення британського колоніального панування Індія створила федеральну систему управління, що дозволила таким державам, як Бенгалія, Пенджаб, Маратхастан, Раджастан, підтримати свої культури та об'єднатися в єдину державу. Ці країни ніколи не ввійшли б у федеральний союз, якби він не гарантував їм місцевої автономії.
Варто підкреслити, що федералізм досить ефективно захищає місцеву автономію, створюючи різні рівні управління, кожний з який відповідає за окреме коло питань. У більшості держав існують три рівні управління: національний (федеральний), регіональний (управління провінцій, земель, штатів) і місцевий. Ці одиниці зазвичай формують піраміду: у її основі знаходиться безліч одиниць місцевого управління, над ними трохи менше одиниць управління штатів (земель, провінцій), а у вершині - центральне управління. Поділ рівнів управління в унітарних країнах майже такий самий, але відмінність та, що нижні рівні управління мають дуже незначну владу.
За федерального устрою адміністративні функції держави юридично і фактично розподіляються між федерацією і суб'єктами федерації. Цей поділ має важливі наслідки.
По-перше, приводить до відомої неоднорідності державного апарату (що контрастує з однаковістю при унітарному устрої держави). Кожен член федерації вправі вибрати структуру своїх адміністративних установ на власний розсуд. Наприклад, у США немає типової організації органів управління штатів.
По-друге, федеральний устрій приводить до створення двох поверхів адміністрації, між якими немає органічного зв'язку. Якщо такий дуалізм не створює до труднощів у тих сферах, що цілком перебувають у віданні федеральної адміністрації (наприклад, у сфері оборони і міжнародних відносин), то інакше обстоїть справа з тими функціями, що підпадають під компетенцію як федерації, так і суб'єктів федерації. У США, де освітою відають штати і місцеві колективи, президент зіштовхується зі значними труднощами кожен раз, коли він має намір внести зміни в структуру освіти. Не маючи можливостей безпосереднього впливу, він змушений застосовувати такі заходи, як дотації.
По-третє, федералізм породжує специфічні проблеми в сфері державної служби, особливо у сфері набору службовців для роботи в різних органах управління. У федеральних державах досить часто висловлюють побоювання, що в центральному апараті управління може з'явитися засилля, навіть монополія людей з того чи іншого району федерації. Тому в таких країнах часто існують формальні правила та звичаї, спрямовані на підтримку національної або географічної рівноваги у сфері набору державних службовців.
Унітарна система адміністративно-державного управління також має свої особливості. Тут уряд і центральна адміністрація мають значний контроль над місцевою владою. Наприклад, у Франції навчальні плани для початкової школи видає центральне міністерство у Парижі для того, щоб зменшити регіональні розбіжності. Більшість унітарних держав мають національні поліцейські сили і суворий контроль над місцевими поліцейськими організаціями. Зазвичай тут єдина судова система, працівників якої призначає національний уряд. Єдність адміністративної системи в унітарній державі підтримується завдяки однорідній моделі державної служби.
Однак навіть в унітарній державі центральна влада не може вирішувати всі місцеві питання. Наприклад, у Великобританії одиниці місцевого управління мають істотну владу. Усі графства і бюро міста обирають свої ради, які формують постійні комітети, відповідальні кожний за свою конкретну сферу управління. Ці ради управляють питаннями освіти, охорони здоров'я, соціальної політики, охорони порядку. І хоча уряд може в будь-який момент втрутитися в місцеві справи і виправити рішення місцевої влади на свій лад, однак на практиці таке відбувається лише в надзвичайних випадках, оскільки британці високо цінують місцеву автономію.
І федеральна, і унітарна системи адміністративно-державного управління мають свої переваги і недоліки.
Концентрація адміністративної влади в унітарних державах може привести до появи у громадян відчуття, що даремно виявляти яку-не-будь активність під час вирішування місцевих проблем, оскільки усяка влада виходить зі столиці. Це відчуття може вилитися в поширення відчуження від уряду й адміністративно-державних інститутів. Більш того, якщо центральна адміністрація занадто віддалена від проблем місцевої громади і громадяни розчарувалися в можливості ознайомити її зі своїми проблемами і поглядами, то саме проведення розумної державної політики стає проблематичним.
Не випадково на другій нараді експертів ООН із проблем адміністративно-державного управління наголошувалося, що національні уряди мають знайти шляхи більшої децентралізації і розосередження урядових функцій і рішень. Надзвичайно термінового характеру набула проблема створення більш діючих органів штату, провінції, області або міста, що були б наділені повноваженнями місцевих органів влади і були б забезпечені необхідними фондами у справах використання для найважливіших потреб і служб місцевого населення.
До безсумнівних переваг федеральної системи адміністративно-державного управління належить можливість прийняття оперативних рішень на місцевому рівні. Громадяни найближче знаходяться саме до місцевої адміністрації, тому можуть впливати на цих посадових осіб, бачити, як приймаються рішення і які їх результати. Місцевій адміністрації набагато легше експериментувати з новими програмами, ніж більш великим адміністративним одиницям. Відповідно і ціна невдач тут значно нижче.
Однак прийняття рішень на місцевому рівні має і свої недоліки. Часто місцевій адміністрації не вистачає засобів для фінансування соціальних програм. Посадові особи місцевого апарату управління зазвичай погано навчені, не мають високої професійної кваліфікації, а в деяких випадках корумповані. До того ж прийняття рішень на місцевому рівні може призвести до подвоєння послуг і поганої координації.
Тому централізація влади в унітарній державі може бути значною перевагою під час вирішення найбільш складних проблем сучасного суспільства. В унітарних системах центральний уряд і адміністрація можуть розпоряджатися економічними ресурсами і координувати планування і розвиток, їхні широкі повноваження в сфері оподатковування роблять фінансування соціальних програм більш легким. Саме з цієї причини деякі федеральні держави в останні роки стали більш централізованими. У США та Німеччині уряд і центральна адміністрація стали проводити національну економічну політику і фінансувати соціальні програми.
Усе це свідчить про появу цікавої тенденції нашого часу: унітарні системи еволюціонують у федеральному напрямі, у той час як федеральні системи рухаються в унітарному.
Розглянемо структуру основних рівнів адміністративно-державного управління в сучасній державі. Як уже зазначалося, в більшості країн таких рівнів три: національний, регіональний і місцевий. Вони можуть створюватися і функціонувати принципово незалежно один від одного (федеральна модель) або в межах єдиної адміністративно-державної системи (унітарна модель). Кожному з рівнів управління
відведена власна, автономна сфера компетенції, кожний підпорядковується у політичних відносинах іншим органам: парламенту, уряду, общинному представництву тощо (відповідно до закону).
Національний (федеральний) рівень управління. У більшості країн цей рівень включає адміністрацію президента, апарат уряду, апарат парламенту і верховного суду. Структура центральних органів управління досить часто змінюється. Після зміни уряду, як правило, змінюються чисельність, функції і найменування міністерств: деякі управління та відділи переходять з одного міністерства в інше чи поділяються між ними. Зазвичай нове міністерство створюється з метою:
забезпечення ефективності управління - міністерство розділяється, оскільки воно розрослося і занадто велике, щоб ним могла ефективно управляти одна особа;
виконання особливих завдань, які у силу розвитку подій здобули на короткий чи тривалий термін особливу важливість (міністерства у справах колишніх військовополонених, біженців, репатріантів тощо);
задоволення політичних інтересів: часто в коаліційних кабінетах створюють новий міністерський портфель для того, щоб забезпечити рівновагу між представницькими партіями;
задоволення прагнень однієї чи декількох груп, які думають, що їх інтереси будуть захищені краще, якщо в складі уряду вони будуть мати постійного представника - міністра;
реалізації міркувань особистого характеру: створення міністерства може бути обумовлено прагненням врахувати схильності чи здатності задовольнити честолюбство тієї особи, що хоче увійти до складу членів кабінету; або відсторонити особу від активної діяльності, запропонувавши їй в порядку компенсації посаду, яка лише зберігає видимість своєї важливості.
Практично у всіх країнах розподіл функцій між відомствами на рівні як центральних органів, так і їх регіональних і місцевих підрозділів породжує колізії компетентності. Безконечний перерозподіл функцій у різних комбінаціях є одним з основних напрямів усіх адміністративних реформ.
Регіональний рівень управління (штатів, земель, провінцій, республік). У федеральних державах переважна частина завдань адміністративного управління припадає саме на цей рівень. Тут реалізується як більшість федеральних законів, так і власне право. У виконанні федеральних законів, як правило, розрізняють два рівні:
управління за дорученням федерації (наприклад, будівництво автомагістралей, експлуатація ядерних установок і видача дозволів на це), при цьому адміністративні органи регіону піддаються як правовому, так і спеціальному нагляду, і підпорядковуються розпорядженням федерального уряду;
здійснення федерального права під власну відповідальність, при цьому адміністративні органи регіону піддаються тільки правовому нагляду; федеральний уряд може віддавати їм розпорядження лише зі схвалення представницьких органів регіону.
Відмінною ознакою унітарних держав, навпаки, є повсюдне виконання законів на всій території країни. Варто підкреслити також, що при унітарній системі адміністративно-державного управління статус адміністративних організацій у всіх регіонах визначається законом однаково. Федеральна система адміністративно-державного управління передбачає, що органи регіонального управління в будь-якому штаті (землі, провінції) створюються в кожному випадку відповідно до законів даного регіону.
Місцевий рівень управління (графство, місто). І в унітарних, і у федеральних державах на місцевому рівні адміністративного управління адміністративні органи, як правило, виконують шість основних функцій:
суспільна безпека, включаючи утримання поліції і пожежної охорони, а також служби охорони здоров'я;
програми допомоги людям літнього віку, інвалідам, дітям;
регулювальні функції, включаючи поділ на зони, дорожню безпеку, захист споживачів;
планування суспільного будівництва;
суспільні послуги (школи, парки, бібліотеки тощо);
володіння і розпорядження державними підприємствами.
При федеральній системі адміністративно-державного управління основні одиниці місцевого управління - графство і місто зазвичай створює влада штатів (земель, провінцій). Вони діють у межах розроблених законодавцями штату хартій, де виділено структуру їх адміністративної відповідальності. Поправки в ці хартії можуть вносити тільки законодавці штату. Наприклад, штат може змусити місто побудувати нову систему очисних споруд чи збільшити плату поліцейським. В унітарних державах статус місцевих адміністративних організацій закон визначає скрізь однаково.
Категорії адміністративного менеджменту. Адміністративний менеджмент в бізнес-організаціях, некомерційних та громадських організаціях
Некомерційні установи та організації головним чином належать до невиробничої сфери і їх фінансова діяльність відмінна від діяльності комерційних підприємств.
Основною особливістю цих організацій є те, що вони не виготовляють матеріальний продукт, не створюють вартість і існують за рахунок продукту створеного у матеріальному виробництві. Розрізняють некомерційні державні та недержавні установи.
Фінансування видатків державних установ здійснюється через систему бюджетного фінансування. Установи, що функціонують за рахунок коштів бюджетів різних рівнів називають бюджетними.
Найбільша питома вага видатків бюджетних установ припадає на заробітну плату.
Некомерційні установи невиробничої сфери залежно від характеру фінансової діяльності поділяють на 3 групи:
установи бюджетного фінансування (послуги безплатні);
підрозділи бюджетних установ, що працюють на господарському розрахунку і не є відокремленими юридичними особами (оплата послуг здійснюється на договірних засадах та у вигляді тарифів);
установи, що працюють на господарському розрахунку з низьким рівнем доходності (оплата послуг дозволяє підприємству покривати видатки, винагороджувати своїх працівників т.п.);
установи, що працюють на господарському розрахунку з високим рівнем доходності (оплата послуг дозволяє підприємству розвиватися);
Фінансовий план бюджетної організації є основою його фінансування і складається у вигляді кошторису доходів і видатків. У видатковій частині кошторису виділяють окремо видатки за рахунок бюджетного фінансування та видатки за рахунок надходжень від діяльності. Перевищення суми видатків над сумою бюджетного фінансування можливе лише за рахунок прибутку від госпрозрахункової діяльності, що залишається на підприємстві після сплати податків та обов'язкових платежів. Прибуток від неосновної діяльності направляють в першу чергу на оплату праці, оплату комунальних послуг та інших невідкладних потреб.
Перелік платних послуг, що їх може надавати бюджетна установа, встановлює Кабінет Міністрів України. Ці послуги, як правило, не обкладаються податком. Доходи від іншої діяльності оподатковуються на загальних підставах. Облік неосновної діяльності з цією метою ведеться відокремлено.
Як свідчить досвід ринкових країн, держава зацікавлена у зменшенні питомої ваги підприємств, що фінансуються з бюджету. Є певна межа, коли можливість бюджетного фінансування стає самодостатньою і наступне зменшення такого фінансування приводить до напруги в суспільстві.
Рис. 16. Громадські некомерційні організації
До недержавних організацій, що складають групу некомерційних організацій, належать політичні партії і громадські організації (Рис.16). Ці громадські формування об'єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань для спільної реалізації своїх прав і свобод.
Політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають за мету участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.
Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Об'єднання громадян діє на основі статуту.
Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Політичні партії також мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів. Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Кошти та інше майно об'єднань громадян, в тому числі тих, що ліквідуються, не можуть перерозподілятись між їх членами і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави.
Доходи некомерційних організацій формуються із членських внесків, надходжень від діяльності їх комерційних структур, платних заходів, добровільних та спонсорських пожертвувань фізичних та юридичних осіб.
Громадські некомерційні організації можуть не сплачувати податку з прибутку та мати пільги з інших податків.
Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатись господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.
Об'єднання громадян, створені ними установи та організації зобов'язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вносити до бюджету платежі у порядку і розмірах, передбачених законодавством.
Період масового становлення українських некомерційних організацій - понад 10 років в історичному плані невеликий. Проте його значущість для розвитку правової свідомості населення країни важко переоцінити. Виникнувши за короткий період в усіх регіонах країни, некомерційні організації відразу включилися в роботу з усіма верствами населення, які потребують правового захисту, тим самим, сприяючи витісненню ідеологічних принципів суспільних відносин та їх заміни правовими.
Сьогодні некомерційні організації в Росії - це не тільки реальність, але й активна сила, яка є символом самодіяльності мас, надійною опорою держави на шляху демократизації суспільного життя.
Ініціативні програми некомерційних організацій спрямовані на правовий захист, вільне юридичне консультування, правова просвіта населення. По суті, мова йде про правову благодійності соціально-активних людей, чиїм життєвим кредо є безкорислива діяльність в ім'я гуманності суспільних відносин, пріоритету інтересів особистості.
...Подобные документы
Сутність адміністративного менеджменту на готельно-туристичному підприємстві, його переваги та недоліки. Роль менеджера в умовах адміністративного менеджменту. Напрямки підвищення ефективності адміністративного менеджменту на готельному підприємстві.
курсовая работа [109,2 K], добавлен 20.12.2013Сутність та значення менеджменту, історичні етапи розвитку. Організації як об'єкти управління. Функції й технологія менеджменту, його методи. Значення управлінських рішень. Роль інформації та комунікацій у менеджменті. Особливості його зарубіжних систем.
курс лекций [1012,4 K], добавлен 02.03.2011Системний підхід у менеджменті. Концепція адміністративного підходу до управління. Ефективність, якість діяльності менеджера. Організаційне забезпечення системи менеджменту у КП "ВТП "Вода". Рекомендації щодо використання системного підходу в менеджменті.
дипломная работа [496,5 K], добавлен 18.03.2011Предмет, об’єкт і суб’єкт менеджменту, його закони, закономірності та принципи. Передумови виникнення та розвиток науки управління організацією. Загальні і конкретні функцій менеджменту. Сутність та основні засади керівництва. Етика в менеджменті.
учебное пособие [1,3 M], добавлен 10.01.2013Етапи становлення управлінської науки. Розвиток класичної теорії менеджменту Ф. Тейлора. Принципи адміністративної школи менеджменту за Файолем. Родоначальники неокласичної (поведінкової) теорії, ієрархія потреб Абрахама Маслоу. Школа людських стосунків.
реферат [109,2 K], добавлен 01.03.2016Вивчення теоретичних основ принципів менеджменту, їх застосування в управлінні російської організацією. Принципи наукового управління Ф. Тейлора, організації виробництва Г. Форда, адміністративного управління А. Файоля та продуктивності Г. Емерсона.
контрольная работа [30,1 K], добавлен 25.04.2015Шляхи удосконалення системи менеджменту в умовах ринку. Основні функції шкіл наукового управління, класично-адміністративної, людських стосунків, поведінкової та емпіричної. Використання досвіду закордонних країн при аналізі власних управлінських проблем.
контрольная работа [51,9 K], добавлен 13.01.2011Методологічні та соціально-психологічні аспекти менеджменту персоналу. Стратегія та політика менеджменту персоналу організації, його ресурсне забезпечення. Особливості процесу визначення потреби організації в персоналі, управління процесами його руху.
книга [2,4 M], добавлен 03.02.2010Ознайомлення із основними внесками у розвиток управлінської діяльності Дюпіна (організація курсу індустріальної освіти), Сея Жана-Батіста, Файоля (класична школа менеджменту), Франсуа (свобода торгівлі), Прудона (анархізм), Фрідріха та Макса Вебера.
реферат [24,8 K], добавлен 28.04.2010Зміст сучасного менеджменту, основні його принципи. Роль економічної і організаційної сфер в розвитку галузевого і загальноекономічного механізмів менеджменту. Використання методів менеджменту та проектування комунікацій на підприємстві "Барвінок".
курсовая работа [138,0 K], добавлен 26.12.2010Історія дослідження реалізації законів та закономірностей менеджменту в управлінні організацією. Сутність законів теорії та практики менеджменту, проблеми їх застосування. Функції фінансового менеджменту, топ-менеджменту та менеджменту планування.
курсовая работа [43,3 K], добавлен 15.12.2011Концепція та аналіз підходів до управління персоналом в системі сучасного менеджменту. Оцінка персоналу як елемент управління колективом організації. Особливості розвитку українського ресторанного бізнесу. Аналіз ефективності менеджменту на підприємстві.
дипломная работа [111,6 K], добавлен 22.12.2013Розробка технології менеджменту в організації. Формування алгоритму розробки управлінських рішень. Удосконалення системи комунікацій в організації. Функціонування формальних та неформальних груп у товаристві. Визначення ефективності мотивації менеджменту.
курсовая работа [357,6 K], добавлен 06.05.2015Інновації як засіб підвищення конкурентоспроможності. Інноваційний процес, класифікація та ринок інноваційної продукції. Роль інноваційного менеджменту в комплексі менеджменту організації, його ефективність. Форми управління інноваційною діяльністю.
реферат [26,7 K], добавлен 23.04.2010Поняття про менеджмент та його складові, внутрішня структура та закономірності реалізації на сучасному підприємстві. Історія розвитку та наукові школи. Особливості формування системи менеджменту у ветеринарній медицині, головні функції управлінців.
презентация [424,5 K], добавлен 17.03.2014Теоретично-історичні передумови виникнення стилів управління. Аналіз проблеми ефективності управління в Україні та світі. Особливості сучасного українського менеджменту. Практичне застосування стилів керівництва на прикладі навчального закладу м. Суми.
курсовая работа [57,3 K], добавлен 27.10.2013Коректування менеджменту товариства з додатковою відповідальністю "Комфорт" в умовах очікуваних змін, його функції та технології. Розробка та реалізація управлінських рішень. Функціонування формальних та неформальних груп, комунікації в організації.
курсовая работа [199,0 K], добавлен 24.12.2016Основні підходи до визначення поняття "менеджмент". Види діяльності менеджерів. Рівні менеджменту в організації. Основні школи менеджменту. Поняття організації, її ознаки, еволюція та концепції життєвого циклу. Сутність ситуаційного підходу до управління.
шпаргалка [318,9 K], добавлен 05.06.2010Організація як об'єкт управління. Основні види ресурсів організації. Загальна системна модель організації. Горизонтальний та вертикальний поділ праці. Чотири основних функції менеджменту. Основні складові менеджменту. Спільні ознаки діяльності менеджера.
презентация [345,6 K], добавлен 20.05.2011Особливості методології загального менеджменту якості TQM. Характеристика та аналіз сфер потенційного конфлікту інтересів для директора, менеджера, працівника підприємства. Переваги введення системи екологічного менеджменту в різних організаціях.
реферат [28,2 K], добавлен 19.07.2010
