Організація зовнішньоекономічної діяльності

- окремі бізнеси; зовнішньоекономічний виставка менеджмент

- функціональні служби;

- окремі бізнес-процеси;

- структурні підрозділи.

Аналіз внутрішнього середовища дозволяє визначити, якими сильними та слабкими сторонами володіє організація. Сильні сторони є базою, на яку організація спирається в конкурентній боротьбі і яку організація повинна розширяти та укріплювати. Слабкі сторони повинні бути об`єктом уваги зі сторони керівництва. До аналізу внутрішнього середовища може бути застосовано SNW-підхід, де S - сильна сторона; N - нейтральна сторона; W - слабка сторона організації.

Для окремої складової внутрішнього середовища доцільно визначити, в якому стані знаходиться ця складова у відношенні до конкурента. Для переваги у конкурентній боротьбі організація за всіма ключовими позиціями внутрішнього середовища може знаходитись в нейтральному стані, за виключенням однієї позиції, і за рахунок цього фірма може досягти певних конкурентних переваг.



13 питання

На сучасному етапі основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, що мають чисельну українську діаспору. Також дуже актуальним є питання взаємовідносин України з ЄС. Сучасний етап соціально-економічного розвитку країни показує, що без правильної, науково обґрунтованої, всебічно зваженої та послідовно здійснюваної зовнішньоекономічної політики не може бути успішно реалізована стратегія економічного та соціального розвитку, здійснена інтеграція України у світовий економічний простір. Зовнішньоекономічна політика може бути успішною лише за умов системного та комплексного вирішення проблем, пов'язаних із її формуванням і реалізацією.

Під зовнішньоекономічною політикою України слід розуміти політику, яка впливає в різних галузях господарства, передбачає пріоритет національних економічних інтересів в системі методів і форм регулювання світогосподарських зв'язків, спрямована на поступове формування економіки, орієнтованої на експорт. Слід зазначити, що вступ України до СОТ є одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядається як системний чинник розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій. Членство України в СОТ є важливим і необхідним кроком до забезпечення стійкого економічного зростання країни і її інтеграції у світову економіку.

Ключовим завданням зовнішньоекономічної стратегії є забезпечення відповідно до світових стандартів, норм і критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої політики. Інтеграція України в світові економічні структури потребує певного часу. Головне завдання української держави сьогодні - визначити нові напрямки, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх чинників для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки (добре розвинені машинобудування, металургія, хімічна промисловість та ін.) сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу.

Аналіз зовнішньоекономічної політики України, свідчить, що на даний час Україна бере участь у формуванні Єдиного економічного простору (ЄЕП) з урахуванням застереження, висловленого в момент підписання та ратифікації Угоди про формування ЄЕП, яке обмежує участь в угодах, які суперечать Конституції України [3] і міжнародним зобов'язанням України та Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2005 року «Про формування Єдиного економічного простору» [4]. Триває процес інтеграції України в ЄС. Партнерський діалог Україна - ЄС розвивається в межах проведення щорічних засідань саміту Україна - ЄС; Ради з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; Комітету з питань співробітництва та ін. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей і консультацій на високому та експертному рівнях [2].

Реалізація економічної та соціальної політики в Україні в майбутньому буде значною мірою залежати від того, наскільки відповідатиме реаліям перехідного періоду зовнішньоекономічна політика, а також наскільки успішно в країні буде реалізовуватися на практиці модель відкритої конкурентної економіки, що дозволить залучити до економіки України необхідні матеріальні, фінансові, технологічні ресурси, з одного боку, та використати зовнішні ринки для збуту вітчизняної продукції - з іншого.



14 питання

За змістом комерційні переговори - це процес поетапного досягнення згоди між партнерами при наявності суперечливих інтересів. В менеджменті комерційні переговори розглядають як окремий вид ділового спілкування по формі і змісту. По формі вони подібні до індивідуальної бесіди, разом з тим вони проводяться між делегаціями партнерів, яким необхідно володіти навичками впливу на групу людей які мають свою чітку ціль.

Таким чином комерційні переговори є складовою управлінської діяльності і служать налагодженню корпоративних зв'язків. Переговори це не просто розв'язання проблеми або прийняття рішень, а й знаходження різних умов які сприяють досягненню мети кожного

Процес планування переговорів ділять на три етапи, які розглядаються на протязі пів року:

* підготовка до переговорів

* безпосереднє ведення переговорів

* аналіз результатів і підбиття підсумків переговорів

Підготовка до переговорів включає три аспекту, що стосується менеджера

* змістовний

* організаційний

* тактичний

Змістовний аспект включає:

* ієрархію цілей переговорів

* опис пропозицій і проблем що виносяться на переговори

* можливі варіанти їх досягнення та шляхи досягнення поставлених питань

Менеджер повинен усвідомити, що даний аспект не тільки предмет майбутніх переговорів, а питання наявних інтересів і можливостей їх реалізації.Процедура реалізації змістовного аспекту вимагає від менеджера:

* ретельний аналіз наявної ситуації

* прогнозування її зміни

* проектування найбільш сприятливих умов для фірми

тактичне забезпечення переговорів та визначення здобутків при кожному варіанті прийнятих рішень:

* мінімум витрат

* термін використання продукту

* гаранті використання умов

* максимальний прибуток

* Вибір тактики ведення переговорів (закрита, відкрита)

Організація аспектів охоплює таке коло питань:

місце иі час проведення

організація зустрічі делегацій і поселення

підбір команд із розподілом функцій і ролей

Менеджер повинен розуміти що комерційні переговори поєднують в собі такі процеси:

міжособового спілкування

професійні комунікації

гра яка нагадує театралізовану виставу

Робота по підбору кадрів включає декілька моментів:

Визначення комунікативних функцій для успішного ведення переговорів

організатора переговорів

доповідача суті питання

забезпечення розуміння між групами делегацій

функція експерта (прораховує всі плюси і мінуси по всіх варіантах)

встановлення неформального каналу комунікацій



15 питання

зовнішньоекономічний виставка менеджмент розрахунок

Міжнародні розрахунки -- це система організації, регулювання та здійснення платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, підприємствами і громадянами різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, міжкраїнний рух факторів виробництва, а також некомерційні операції.

Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, вироблені на практиці і закріплені міжнародними документами та звичаями, а з іншого -- щоденну практичну діяльність банків щодо їх здійснення. Більшість розрахунків проводиться безготівково, через записи на банківські рахунки.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Останні виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів. Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунків і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані брати до уваги.

У сучасній міжнародній економіці діє розгалужена система способів, форм і засобів платежів, що формують цілісний, гнучкий і ефективний механізм розрахунків. Спосіб платежу залежить від механізму оплати товару з огляду на момент його фактичної доставки. В міжнародній практиці застосовуються такі основні способи платежу: готівковий платіж, авансовий платіж, платіж у кредит, комбінований (поєднує три попередні).

Готівковий платіж здійснюється через банк до чи проти передачі експортером товаросупровідних документів чи самого товару в розпорядження покупця. Цей спосіб платежу не означає, що розрахунки ведуться готівковими грошовими знаками. Поняття "готівковий платіж" використовується як протиставлення авансовому та кредитному способам платежу і передбачає оплату повної вартості товару в період від його готовності для експорту до переходу в розпорядження покупця. Може здійснюватись повністю або частинами. Повний готівковий платіж передбачає оплату повної вартості товару за однієї із зазначених умов:

-- при отриманні повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження;

-- при отриманні повідомлення капітана судна про закінчення завантаження товару на борт в порту відправлення;

-- проти вручення експортеру комплекту товарних документів, передбачених у контракті;

-- проти вручення товарних документів з наданням для оплати декількох пільгових днів (під банківську гарантію).

Зазначені умови викладені в певній послідовності з огляду на інтереси експортера. Для нього найбільш вигідна перша умова, а найменш вигідна -- остання.

Готівковий платіж частинами передбачає оплату вартості товару кількома частинами відповідно до умов контракту. Платіж може бути розбитий на частини за умовами поставки та в міру готовності товару. В першому випадку частина платежу (80--90 %) сплачується після відвантаження товару, а все інше після приймання товару імпортером. У другому випадку виплата визначених у контракті сум надходить у міру виконання контракту, тобто виконання окремих частин замовлення.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем продавцю погодженої в контракті суми в рахунок платежу до передачі товару в його розпорядження або до початку виконання замовлення. Цей спосіб виконує дві функції:

-- є формою кредитування покупцем продавця;

-- слугує засобом забезпечення зобов'язань, прийнятих покупцем за контрактом.

Аванс може бути наданий у грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого товару. Аванс у грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених у контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

У світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках коли:

-- продавець сумнівається в платоспроможності покупця;

-- політична і (чи) економічна обстановка в країні покупця не стабільна;

-- постачається дороге обладнання;

-- тривалі строки виконання контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і у вигляді певного відсотка від неї. Його величина залежить від мети авансу» характеру товару, його новизни, вартості й строків виготовлення. У світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10--ЗО % від суми контракту. Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова має фіксуватися в контракті.

Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків вигідні для експортера і менше -- для імпортера. Для імпортера вони є ризиковою формою розрахунків, тому імпортер наполягає на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу чи гарантії належного виконання контракту).

Платіж у кредит передбачає проведення розрахунків за операцією на основі наданого продавцем покупцю комерційного кредиту. Останній сплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару. Цей кредит надається, як правило, в товарній формі шляхом відстрочення чи розстрочки платежу і класифікується як комерційний, фірмовий товарний кредит.

Кредит дається не на всю суму контракту, а на 80--85 %, решту покупець сплачує авансом, що дозволяє продавцю покрити свої витрати, якщо покупець порушить свої зобов'язання за контрактом. Межа кредиту, тобто максимальний розмір кредиту, що надається покупцю, визначається розмірами капіталу останнього і зазвичай не перевищує 10 % від капіталу покупця.

За термінами комерційні кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (1--5 років) та довгострокові (5--10 років і більше). У контракті обумовлюється вартість кредиту, виражена у процентах за рік, термін використання кредиту, строк погашення кредиту, пільговий період, протягом якого за кредитом не відбувається погашення процентів, та інші умови. При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежу. Серед способів запобігання неплатежу чи затримці платежу основними є гарантії банків У тому чи іншому вигляді.

Основними формами розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій є: акредитивна; інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками, вексельна, за відкритим рахунком.

16 питання

На сьогодні 80% суб'єктів господарської діяльності в країнах світового співтовариства здійснюють зовнішньоекономічної операції. Ця діяльність пов'язана з великою кількістю ризиків. В ЗЕД нараховується близько 150 видів ризиків.

Основні види ризиків:

І. Ризики, пов'язані з вибором країни здійснення зовнішньоекономічної операційподіляються на:

Політичні ризики. Макроекономічні ризики.

1. Політичні ризики - це можливість виникнення збитків або скорочення розмірів прибутку як наслідок державної політики

2. Макроекономічні ризики - це ризики, які характеризують загальний економічний рівень розвитку країни До них відносяться;

3.Індекс можливостей переведення капіталу та векселів за кордон.

4.Індекс можливостей отримання прибутку.

II. Ризики пов'язані з вибором іноземного партнера

На сьогодні інформацію про діяльність будь-якої іноземної фірми можна знайти в спеціальних довідниках. Наприклад, Довідник «АдресЄвро» містить інформацію про 150 тисяч фірм з 15 країн світу. Довідник «Зарубіжні виробники», де вказані координати фірм, товари, які вони виробляють та ін. Така інформація надійна, але недостатньо повна. Тому для того, щоб зменшити ризик, пов'язаний з надійністю інформації партнера та про нього, необхідно знати наступне:

1.Характер партнера (його репутація в діловому світі, відповідальність).

2.Фінансові можливості партнера (його здатність здійснювати розрахунки).

3.Оцінка майна партнера (розмір та структура капіталу).

4.Забезпеченість партнера (матеріальні цінності, які можна здати під заставу).

5.Конкурентноздатність партнера.

6.Створення системи збору та аналізу інформації про можливих партнерів.

ІІІ. Маркетингові ризики

Ці ризики пов'язані з просуванням та реалізацією товарів на світових ринках.

Маркетингові ризики поділяються на 3 види: Інформаційний ризик. Інноваційний ризик. Галузевий ризик.

IV. Транспортні ризики

Ці ризики містяться в усіх 13 умовах поставок товарів.

Основний критерій визначення ризику полягає в тому, що його несе продавець або покупець лише в тому випадку, коли товар знаходиться в його розпорядженні і він є його власником.

V.Ризики, пов'язані з укладанням МГК

Дані ризики мають місце у випадках:

1.Неточності в змісті статей контракту.

2.Невигідності положень, які включаються до статей контракту, для одного з партнерів.

Такі ризики називаються договірними та можуть мати місце в кожній із статей МГК.

VI. Комерційні ризики в ЗЕД

Такі ризики виникають в процесі реалізації товарів та послуг суб'єктами ЗЕД.

VII. Ризики, пов'язані з митним регулюванням

Ці ризики обумовлюють.

1.Несвоєчасна сертифікація товарів.

2.Неправильний розрахунок митних зборів, акцизу, ПДВ.

3.Недотримання вимог по заповненню митних документів.

4.Недотримання митного законодавства.

5.Неправильний вибір транспортних засобів, які не відповідають митним вимогам.

17 питання

Страхування -- це система економічних відносин, що полягає в створенні за рахунок підприємств, організацій і населення спеціального фонду для відшкодування збитків майнових, що зазнаються у результаті стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання громадянам (і їхнім родинам) допомоги під час різних подій у їхньому житті (досягнення визначеного віку, втрати працездатності, смерті і т.д.). У світовій практиці прийнято називати несприятливі події, що можуть відбутися та в результаті яких можуть виникнути збитки, ризиками. ЗЕД пов'язана з різного роду ризиками, що підрозділяються на дві групи: залежні від діяльності підприємства (внутрішні), і не залежні від діяльності підприємства (зовнішні). Принципове розходження між ними полягає в тому, що на першу групу ризиків підприємство має можливість впливати, тобто вживати заходи щодо усунення джерела цих ризиків. На другу групу ризиків підприємство вплинути не може, тому що їхнє настання практично не залежить від його зусиль. Вони являють собою головну проблему управління ризиками. Необхідно виділити певні групи методів, які спрямовані на зменшення можливих збитків, що можуть бути викликані цими ризиками:

- страхування, тобто використання різних видів полісів, договорів страхування, що застосовуються у міжнародних торгово-економічних відносинах;

- хеджування як метод використання біржових ф'ючерсних контрактів і опціонів;

- застосування різних форм і методів розрахунково-кредитних відносин, що зводять до мінімуму ризик неплатежу за поставлені товари, чи неотримання товарів проти їхньої оплати;

- аналіз і прогнозування кон'юнктури (попита, пропозиції', ціни) на зовнішньому ринку, планування і своєчасна розробка заходів за рахунок власних чи позикових коштів з метою уникнення можливих збитків, що викликані несприятливими кон'юнктурними змінами.

Виділяють три види страхування:

* майнове;

* особисте;

* відповідальності.

Серед майнових видів страхування найбільш часто у ЗЕД застосовують такі: страхування вантажів; страхування суден, авіасуден, автомобілів, страхування експортних кредитів; страхування майна резидентів за кордоном; страхування від вогню й інших небезпек, тощо.

Особисте страхування, у якому об'єктом виступає життя, здоров'я чи доходи окремої людини. Варто виділити наступні види страхування, без яких неможливий розвиток, наприклад, міжнародного туризму: комплексне страхування громадян, що виїжджають за кордон, а також їхнє страхування від нещасних випадків, медичне страхування.

При страхуванні відповідальності об'єктом страхування є відповідальність за збиток третім особам (фізичним і юридичним). До цього виду у зовнішньоекономічній діяльності відносяться: автодорожня відповідальність (система "Зеленої карти"); відповідальність власників повітряних суден; відповідальність перевізників і професійної діяльності (митних брокерів, юридичних консультантів, аудиторів, приватних нотаріусів тощо).

Страхування може проводитися добровільно, на основі згоди сторін, а також в обов'язковому порядку, якщо це передбачено відповідним законодавством.

В Україні державний контроль за роботою страхових організацій здійснює Укрдержстрахнагляд, робота якого регламентується Законом України "Про страхову діяльність" від 07.03.96 р.

Розглянемо докладно такі види страхування, як страхування зовнішньоторговельних вантажів (що диктуються міжнародними торговельними порядками), страхування експортних кредитів, страхування інвестицій, страхування відповідальності.

18 питання

Валютні ризики, тобто втрати від зміни валютних курсів, настають в момент надходження виручки на рахунок експортера. У зовнішньоекономічному контракті фіксується два види валют: валюта ціни і валюта платежу.

Валютна ціни (чи валюта угоди) - це валюта, в якій встановлюється ціна товару (послуги) або виражається сума наданого міжнародного кредиту.

Валюта платежу - це валюта, в якій проводиться фактична оплата товару (послуги) або погашення міжнародного кредиту. Ці дві валюти можуть збігатися одна з одною, але можуть і не збігатися.

Валютні ризики проявляються при зміні за час здійснення зовнішньоторговельної операції курсового співвідношення між валютою платежу і валютою, в якій виражені витрати експортера або ведеться облік його валютних надходжень (валюта ціни). Величина валютного ризику пов'язана зі втратою купівельної спроможності валюти, тому вона знаходиться в прямій залежності від розриву в часі між терміном укладання угоди і моментом платежу.

Курсові втрати у експортера (продавця) виникають у випадку укладання контрактів до падіння курсу валюти платежу, тому що за виручені кошти експортер отримає менше національних грошових коштів.

Імпортер же (покупець) має збитки при підвищенні курсу валюти ціни, оскільки для її придбання треба буде витратити більше національних валютних коштів.

Ступінь валютного ризику можна знизити, використовуючи два методи:

1) правильний вибір валюти ціни;

2) регулювання валютної позиції по контрактах.

Метод правильного вибору валюти ціни зовнішньоекономічного контракту полягає у встановленні ціни в контракті в такій валюті, зміна курсу якої вигідна для даної організації. Для експортера такою валютою буде “сильна” валюта, тобто така, курс якої підвищується протягом терміну дії контракту. Для імпортера вигідна “слабка” валюта, курс якої знижується. Слід, однак, мати на увазі, що прогноз руху курсу валют у найкращому випадку можливий з вірогідністю не більше 70%. Крім того, при укладанні контракту не завжди є можливість вибрати валюту, оскільки інтереси партнерів в цьому питанні можуть бути протилежні, і, відповідно, вибравши сприятливу валюту, прийдеться поступитися будь-яким іншим пунктом договору (ціна, кредит, забезпечення тощо), а це не завжди можливо і вигідно.

Метод регулювання валютної позиції по контрактах, які укладаються, може використовуватися господарюючими суб'єктами, котрі укладають велике число зовнішньоекономічних угод з партнерами з різних держав.

Зміст метода полягає в забезпеченні збалансованості структури грошових вимог і зобов'язань по укладених контрактах, що може бути досягнено двома способами:

а) при одночасному підписанні контрактів на експорт і імпорт треба слідкувати, щоб ці контракти укладались в одній валюті й терміни платежів приблизно збігалися. У цьому випадку збитки від зміни курсу валют по експорту компенсуються прибутком по імпорту, і, навпаки;

б) якщо господарюючий суб'єкт спеціалізується тільки на одному виді зовнішньоекономічної діяльності, то необхідна диверсифікація валютної структури, тобто укладання контрактів з застосуванням різних валют, які мають тенденції до протилежної зміни курсів.

Застосовуються два методи страхування від валютних ризиків:

1) валютні застереження;

2) форвардні операції.

Валютні застереження представляють собою умову, яка спеціально включається в текст контракту, і згідно з якою сума платежу повинна бути переглянута в тій же пропорції, в якій відбувається зміна курсу валюти платежу по відношенню до валюти застереження.

Валютні застереження пов'язують розміри належних платежів зі змінами на валютних товарних ринках. Це найбільш поширений метод страхування від валютних ризиків.

Валютні застереження бувають:

- непрямі;

- прямі;

- мультивалютні;

- односторонні на користь експортера;

- індексні.

Непрямі валютні застереження застосовуються у тих випадках, коли ціна товару зафіксована в одній з найбільш поширених в міжнародних розрахунках валют (долар США, японська ієна тощо), а платіж передбачається в іншій грошовій одиниці, звичайно національній валюті. Такий текст застереження може мати такий вигляд:

“Ціна в доларах США, платіж в японській ієні. Якщо курс долара до ієни напередодні дня платежу зміниться в порівнянні з курсом на день укладання контракту, то відповідно змінюється ціна товару і сума платежу”.

Прямі валютні застереження застосовуються, коли валюта ціни і валюта платежу збігаються, але величина суми платежу, обумовленої в контракті ставиться в залежності від зміни курсу валюти платежу по відношенню до іншої, більш стабільної валюти, так званої валюти застереження. Пряме валютне застереження направлене на збереження купівельної спроможності валюти платежу на попередньому рівні.

Формулювання такого застереження може бути такими:

“Ціна товару і платіж у доларах США. Якщо на день платежу курс долара до японської ієни на валютному ринку Нью-Йорка буде нижчим його курсу на день укладання контракту, то ціна товару і сума платежу в доларах відповідно підвищується”.

Мультивалютні застереження - це застереження, дія яких базується на корекції суми платежу пропорційно зміні курсу валюти платежу, але не до одної, а до спеціально підібраного набору валют (“валютний кошик”), курс яких розраховується як їх середня величина за певною методикою. Наприклад, на базі середньоарифметичного відсотка відхилення курсу кожної з валют “кошика” від вихідного рівня чи на базі зміни розрахункового середньоарифметичного курсу обумовленого набору валют.

Різновидом мультивалютного застереження є застереження на базі СПЗ і ЄВРО, оскільки їх курс також визначається як середня зважена величина на основі “валютного кошика” у складі певного набору валют.

Формування застереження на базі СПЗ може бути такими:

“Ціна товару і платіж в доларах США за два робочих дні до моменту підписання контракту №__ від “__” __________ 2000__ р. СПЗ рівнялись _______ доларів США за котируванням МВФ”.

Якщо за два робочих дні, які передують даті платежу, вартість СПЗ в доларах США зміниться на 2% і більше в порівнянні з котируванням СПЗ в доларах США, зафіксованим за два робочих дні до моменту підписання даного контракту, сума платежу буде автоматично перерахована покупцем в тій же пропорції, як змінювалась вартість СПЗ в доларах США на дату платежу в порівнянні з даним котируванням в момент підписання контракту. Для проведення розрахунків за даним контрактом буде застосовуватись котирування МВФ, яке публікується агентством “Рейтер”.

Слід мати на увазі, що застосування всіх вище означених видів валютних застережень не може повністю забезпечити страхування від валютного ризику. Законодавство ряду країн Латинської Америки взагалі забороняє застосування валютних застережень. Крім того, часто за згоду включити в контракт валютне застереження іноземна фірма вимагає від української сторони поступок за іншими позиціями контракту і в першу чергу в ціні.

Може застосовуватись також одностороннє застереження на користь експортера. Наприклад, в контракті може бути введено застереження про перегляд контрактної ціни, якщо зміна курсу валюти ціни виходить за встановлені сторонами межі коливань. Текст такого застереження може бути такими:

“Ціна товару і платіж в доларах США. Якщо курс долара знизиться більш ніж на ______ відсотків в порівнянні з котируванням на день укладання контракту, то продавець має право вимагати перегляду цін по незакінчених поставках. У випадку недосягнення домовленості продавець вправі відмовитися від наступних поставок без будь-якої компенсації імпортеру”.

Дане одностороннє застереження на користь продавця (експортера) також не повною мірою забезпечує його інтереси, оскільки його формулювання не визначає розмір можливого збільшення ціни, яке ставиться в залежність від домовленості сторін. У цьому випадку більш прийнятне застереження з визначенням можливої межі “ковзання” ціни. Така умова ефективна, коли кон'юнктура на користь експортера, і він може знайти інших покупців.

Існують також індексні застереження, за якими сума платежу залежить від індексів цін. При використанні індексних застережень необхідно враховувати такі обставини.

По-перше, індекси цін мають усереднений характер, і їх зміни можуть не повністю відбивати положення справ на ринку даного товару чи давати загальну картину зміни цін, не адекватну руху цін даного товару.

По-друге, дуже складно підібрати найбільш прийнятний індекс цін, оскільки індекси цін публікують як національні статистичні органи тієї чи іншої країни, так і різні міжнародні організації. З цієї точки зору індекси цін, які публікують національні статистичні органи, звичайно більш достовірно відбивають динаміку купівельної сили валюти імпортера.

У випадках, коли розрахунки за зовнішньоекономічним контрактом передбачені у валютах третіх країн, які звичайно використовуються для міжнародних платежів, слід застосовувати індекси, які публікують міжнародні організації.

В якості одного з альтернативних способів захисту від валютних втрат при продажу товару з тривалим циклом виготовлення і поставки чи з наданням покупцю розстрочки платежу можливо застосування такого методу, як коректування ціни у відповідності з розрахунковим темпом падіння курсу чи купівельної спроможності валюти ціни, тобто темпом підвищення ціни пропорційно очікуваному знеціненню валюти розрахунків.

Форвардні операції в страхуванні означають форвардне покриття, тобто страхування проти цінового ризику.

Форвардне покриття проводиться через терміновий контракт, який укладає покупець чи продавець валюти для того, щоб застрахувати себе від непередбаченої зміни валютного курсу.

Сутність форвардних операцій по страхуванню валютних ризиків полягає в такому. При наданні комерційної пропозиції чи при підписанні контракту експортер, знаючи приблизний графік надходження платежів за контрактом, укладає зі своїм банком угоду про зарахування йому майбутніх надходжень в валюті за попередньо визначеним форвардним курсом. Таким чином, експортер завчасно може визначити суму своєї виручки в національній валюті й, виходячи з цього, встановлювати ціну контракту. Цей форвардний курс може бути більшим (тобто котируватися з премією) чи меншим (тобто котируватися з дисконтом), ніж реальний курс валюти на дату здійснення такої угоди, залежно від різниці в процентних ставках на міжбанківському ринку по депозитах у відповідних платежах.

Форвардні операції проводяться уповноваженими банками.

19 питання

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв'язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки -- це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов'язані з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам.

Більша частина всіх міжнародних розрахунків опосередковує міжнародні торговельні відносини. Міжнародна торговельна операція починається з продажу товару експортером імпортеру. Процес продажу являє собою обмін товарів на грошовий еквівалент. З юридичного погляду торгівля -- це акт, під час якого власність (товар) передається однією стороною (продавцем) другій (покупцю) в обмін на отриману грошову вартість. Беручи за основу відому формулу товарного обігу К.Маркса «товар--гроші--товар», зазначимо, що, з одного боку, розрахунки стають підсумковим етапом виробничо-збутового процесу, в ході якого відбувається громадське визнання корисності продукції, відшкодовуються витрати на її виробництво, а також створюється і розподіляється дохід. З іншого боку, розрахунки є початковим етапом наступного виробничого циклу, передумовою безперервного відтворення. Ефективна організація розрахунків сприяє нормальному кругообігу коштів, забезпечує безперебійність реалізації продукції.

На стан міжнародних розрахунків впливає цілий комплекс чинників, до яких належать: політичні та економічні відносини між країнами; позиція країни на товарних та грошових ринках; ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство; міжнародні торговельні правила та звичаї; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; конвертованість валют. З урахуванням цих чинників міжнародні розрахунки необхідно виділити в самостійну систему, нерозривно пов'язану з рухом товарно-матеріальних цінностей.

Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв'язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки -- це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Ступінь їх впливу залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, купівельної спроможності її національної валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій та кореспондентських рахунків.

Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодавством, а з іншого -- правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.

Способи платежу. У практиці міжнародних розрахунків існує три способи платежу:

платіж готівкою;

авансовий платіж;

платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупця.

Залежно від обраної сторонами в контракті форми розрахунків платіж готівкою здійснюється, якщо виконані такі умови: імпортер одержав від експортера повідомлення про готовність товару до відвантаження; імпортер отримав від капітана судна телеграфне повідомлення про закінчення завантаження товару на борт судна в порту відправлення; імпортер отримав комплект товарних документів і право відстрочки платежу на кілька годин або днів, якщо перед цим імпортер надав банківську гарантію, що він заплатить проти приймання товару в порту призначення.

Сьогодні готівкові платежі в міжнародних розрахунках практично не використовуються, оскільки це дуже незручний спосіб платежу.

Авансові перерахунки як спосіб платежу передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. Здебільшого такі перерахунки здійснюються під час і навіть до початку виконання замовлення. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, а з іншого -- забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків.

Аванс може надаватися в грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення. Аванс у грошовій формі визначається у відсотках до контрактної вартості замовлення.

У міжнародній торгівлі аванси здебільшого надаються:

великим фірмам, які себе добре зарекомендували;

при поставках товарів, що вимагають тривалого виробництва і виконуються за індивідуальними специфікаціями;

при поставках дефіцитних товарів, коли аванс є заставою того, що дефіцитний товар буде поставлений саме цьому покупцю.

Спосіб платежу в кредит означає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару, тобто продавець надає покупцю комерційний (товарний) кредит. Оскільки цей кредит надається однією фірмою іншій, то такий кредит називається ще фірмовим товарним кредитом.

Кредити можуть надаватися на короткий і більш тривалий період. Користування кредитом передбачає сплату відсотків покупцем товару. У контракті обумовлюються:

вартість кредиту, яка вимірюється у відсотках річних;

строк користування кредиту;

строк погашення кредиту;

пільговий період, протягом якого за кредитом не сплачуються відсотки.

Кредит надається тільки за наявності у продавця достатньої кількості резервного капіталу. Межа кредиту, тобто максимальний його розмір, не може перевищувати 10% від капіталу покупця. Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80--85%, решту контракту покупець сплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати частину своїх витрат, до погашення покупцем своїх зобов'язань за контрактом.

При наданні комерційного кредиту виникають питання про гарантії платежів. Серед способів запобігання неплатежам або затримкам платежів основними є гарантійні листи першокласних банків, підтверджені (резервні) акредитиви відомих банків, векселі, банківські акцепти та аваль векселів, чеків.

Досить поширеною формою кредиту є кредит з опціоном негайного платежу. Його сутність полягає в такому: якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за куплений товар, то він втрачає знижку з ціни товару, яка надається у разі негайної оплати. Ця умова зазвичай обумовлюється в контракті, а також в акредитиві, якщо використовується акредитивна форма розрахунків.

20 питання

Вихід підприємства на зовнішній ринок, де панує жорстка міжнародна конкуренція, можливий лише за умови використання сучасних методів управління, насамперед маркетингу. Маркетинг в перекладі з англійської означає "дію на ринку", тобто діяльність у сфері ринків збуту. У класичному розумінні маркетинг -- це підприємницька діяльність, пов'язана із просуванням товарів і послуг від виробника до споживача. Сучасні спеціалісти у сфері економіки розглядають його більш широко -- як філософію бізнесу, що визначає стратегію і тактику підприємства в умовах конкуренції.

Принципових відмінностей між маркетингом для внутрішнього і зовнішнього ринків немає. І в першому, і у другому випадку використовуються різноманітні методи, засоби, прийоми та принципи маркетингової діяльності. Міжнародний маркетинг -- це систематична, планомірна та активна обробка міжнародних ринків на різних етапах руху товарів до покупця, яка має враховувати особливості окремих закордонних ринків.

Міжнародний ринок є надзвичайно складним утворенням. Він характеризується значною місткістю, що створює значні перспективи для підприємств, але одночасно висуває і додаткові вимоги до маркетингу. Підприємство має забезпечити відповідність якості товару, упаковки, дизайну, реклами міжнародним стандартам, а виробничого комплексу -- сучасному науково-технічному рівню. Персонал повинен вміти налагоджувати тісні зв'язки із закордонними представниками та організовувати на високому професійному рівні міжнародні торги, виставки, ярмарки, конференції тощо. Експортно-імпортна політика підприємства потребує специфічного підходу до підтримання конкурентоспроможності як з кількісних, так і з якісних параметрів, більш старанного дотримання принципів і методів маркетингу.

Міжнародний маркетинг має дати відповідь на такі основні питання:

1. Чи виходити на міжнародний ринок взагалі? Які цілі ставити при цьому?

2. Які перспективи можуть відкритись перед підприємством і які ризики можуть виникнути?

3. Якщо виходити на зовнішній ринок, то на ринок якої країни?

4. Яку продукцію можна запропонувати споживачам на цьому ринку: ту, що випускається чи нову?

5. Яким шляхом вийти на обраний ринок, знайти споживача і запропонувати йому свою продукцію?

6. Яку конкретну програму заходів маркетингового комплексу (міксу) розробити для того, щоб досягти поставлених цілей на обраному ринку?

7. Які економічні, науково-технічні та інші результати можуть і мають бути отримані в результаті участі підприємства в міжнародному поділі праці?

Маркетингове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства включає:

-- дослідження основних характеристик зовнішніх ринків, їх динаміки, тенденцій розвитку та пріоритетів;

-- визначення основних суб'єктів, що діють на цих ринках, особливостей їх поведінки і мотивації;

-- характеристику основних параметрів міжнародного маркетингового середовища;

-- розробку стратегії виходу та діяльності на потенційному зарубіжному ринку;

-- визначення проблем та специфіки зовнішньоекономічної діяльності на конкретних зовнішніх ринках.

Основною метою, з якою підприємства виходять на зовнішні ринки, є максимізація прибутку за рахунок використання ефекту масштабу. Досягнення цієї мети не вичерпує всі елементи мотиваційного механізму, який складається із конкретних збуджувальних мотивів. Наведемо деякі з них:

1. Обмеженість та відносно низькі можливості розширення внутрішнього ринку.

2. Рівень розвитку внутрішнього ринку, за якого вигідно розміщувати капітали за кордоном: насичення ринку товарами; посилення тиску конкурентів; зростання залежності від посередницької торгівлі; зростання зборів, що пов'язані із захистом довкілля; труднощі у дотриманні соціального законодавства.

3. Подолання залежності від внутрішнього ринку, сезонних коливань попиту та розсіювання ризиків шляхом завоювання закордонних ринків.

4. Скорочення витрат виробництва за рахунок кращого використання виробничих потужностей, зменшення податкових платежів, у тому числі шляхом виробництва продукції за кордоном.

5. Продовження життєвого циклу товару.

6. Використання державних програм сприяння, які діють у своїй країні чи за кордоном.

7. Підвищення ефективності збутової діяльності шляхом посилення ринкових позицій на основі створення відділень, філій, дочірніх підприємств, розширення мережі сервісних пунктів тощо.

8. Компенсація коливань валютного курсу шляхом організації паралельного виробництва і збуту у відповідних країнах.

9. Подолання тарифних та нетарифних бар'єрів шляхом організації закордонного виробництва.

10. Підвищення престижу підприємства на національному ринку як суб'єкта міжнародних економічних відносин.

Водночас не слід залишати поза увагою й інші фактори, які ставлять під сумнів доцільність виходу підприємства на зовнішній ринок. Ось деякі з них:

1. Рівень прибутку від ЗЕД може виявитись насправді значно нижчим, ніж планувалось, через нестабільність економічної або політичної ситуації за кордоном.

2. Модифікація товару для відповідності його вимогам закордонного ринку може виявитись надто витратною.

3. Проникнення і закріплення на закордонному ринку буде вимагати значних коштів.

4. Застосування урядом країни-імпортера нетарифних бар'єрів на шляху експортованого товару поставить під загрозу бізнес на цьому ринку.

Вихід підприємства на зовнішні ринки зазвичай є тривалим еволюційним процесом. Досвід показує, що систематичне, поступове набуття досвіду в зовнішньоекономічній діяльності -- найкращий, а в багатьох випадках і єдиний шлях до стабільного успіху. Для отримання доступу на закордонні ринки підприємство повинне пройти декілька етапів, кожен з яких має свої особливості.

1. Етап пробного експорту характеризується односторонніми спробами підприємства продати закордонному покупцю стандартну вітчизняну продукцію. Успішні продажі на окремому зарубіжному ринку підприємство намагається повторити і на інших ринках. Як наслідок -- багатообіцяючі окремі продажі без повторних замовлень, невеликі доходи при досить значних витратах.

2. Етап екстенсивного експорту. На цьому етапі відбувається охоплення незначної кількості ринків без їх сегментації. Експортний асортимент представлений традиційним для даного підприємства набором товарів.

3. Етап інтенсивного експорту -- відбувається обмеження асортименту найбільш вигідною продукцією по кожному ринку з використанням всіх методів активного маркетингу. Закордонна торговельна мережа експортера отримує значний розвиток, зовнішньоекономічні зв'язки стали більш глибокими й ефективними, але все ще залишаються придатком внут-рішньоекономічних відносин.

4. Етап експортного маркетингу -- продукція все більш пристосовується до вимог зовнішнього ринку. Підприємство розвиває двосторонні відносини із зовнішніми ринками, збираючи й обробляючи відповідну інформацію. Маркетингові комунікації набувають міжнародних ознак.

5. Етап міжнародного маркетингу -- закордонні ринки починають грати домінуючу роль у формуванні маркетингової концепції даного підприємства.

6. Етап глобального маркетингу -- підприємство більш не орієнтується на внутрішній ринок, а переймається задоволенням потреб, характерних для споживачів усього світу.

21 питання

Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:

o експортування;

o спільне підприємництво;

o пряме інвестування

У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підприємництво та пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном.

Експорт - вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям для їх безпосереднього споживання, продажу або для перероблення.

Непрямий експорт - продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.

Прямий експорт - продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.

Спільне підприємництво - об'єднання зусиль партнерів щонайменше з двох країн для організації спільної комерційної справи.

Ліцензування - форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

22 питання

МВФ створений для регулювання відносин у сфері валютних розрахунків між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм при виникненні валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд діє як спеціалізована організація системи ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

Офіційно затверджені такі цілі МВФ [18, с.90]:

* Сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

* Сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

* Сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам, і запобігання конкурентному знеціненню валют;

* Сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях, і прагнути до ліквідації валютних обмежень;

* Тимчасово надавати загальні ресурси Фонду державам-членам (при наявності відповідних гарантій), для того, щоб вони могли виправити порушення рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, які могли б принести шкоду на національному або міжнародному рівні;

* Скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів.

Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фонду виконання трьох основних функцій [18, с. 90]:

* Контроль за виконанням «кодексу поведінки» (тісної співпраці у питаннях міжнародної валютної політики та міждержавного платіжного обороту;

* Надання членам фонду фінансових ресурсів з метою забезпечення виконання ними «кодексу поведінки»;

* Організація форумів для взаємних консультацій країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань.

Пізніше країни-члени визначили для МВФ і додаткові функції та обов'язки в залежності від вимог часу та обставин. Зараз МВФ має такі функції:

ь Здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют;

ь Надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва;

ь Надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне забезпечення).

1.3. Організаційна структура та основні підрозділи організації

Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих, що складається з представників всіх країн-членів (як правило, відповідального за проведення валютної політики міністра чи голови центрального банку з заступником). Керуючі зустрічаються раз на рік на сесіях. За винятком обов'язкових повноважень, таких як прийом нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів та ін, Рада може делегувати свої зобов'язання Директорату. При Раді працюють два комітети: Тимчасовий комітет і Комітет з розвитку. Тимчасовий комітет консультує Раду з управлінських питань поточного контролю за світовою валютною системою і її пристосуванням до мінливих умов. Комітет розвитку консультує щодо особливостей потреб найбідніших країн.

Виконавчий комітет відповідає за поточні справи МВФ. 7 з 24 виконавчих директорів призначаються країнами з найбільшими квотами (Німеччина, Великобританія, Китай, Саудівська Аравія, США, Франція і Японія), інші 17 обираються Радою керуючих з урахуванням принципу регіонального представництва. Засідання Виконавчої ради проходять 2 - 3 рази на тиждень під головуванням директора-розпорядника, якого обирає Виконавчий рада. Якщо президентом Світового банку є американець, то директор-розпорядник МВФ за традицією - європеєць.

Персонал МВФ налічує майже 2000 чоловік з більш ніж 100 країн [14]. Основна частина його працює в штаб-квартирі у Вашингтоні, незначна частина службовців задіяна у відділеннях в Парижі, Женеві і ООН в Нью-Йорку, або є тимчасовими представниками МВФ у країнах-членах.

23 питання

Відповідно до законодавства особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України або здійснюють діяльність, контроль за якою покладено на митні органи, зобов'язані надавати цим органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю. Перелік документів та відомостей, необхідних для проходження процедури митного оформлення, визначається Державною митною службою України. Подання митним органам документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю покладається на осіб, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою покладено на митні органи.

...