Організація зовнішньоекономічної діяльності

Перелік документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю, і порядок їх подання визначаються Кабінетом Міністрів України. Як правило, такі переліки містяться в Типових технологічних схемах пропуску через державний кордон України автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників. Залежно від способу переміщення товарів, їх характеру, кількісних та вартісних розмірів, мети переміщення та інших факторів митним органам можуть подаватись різні документи. Основне правило, яке при цьому діє, полягає в тому, що такому поданню підлягають усі документи та відомості, необхідні для здійснення у передбаченому обсязі, митного контролю.

Визначення переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення конкретних товарів і транспортних засобів, залежить від заявленого декларантом митного режиму щодо таких товарів і транспортних засобів, їх характеру, осіб, яким вони належать, вимог відповідних законодавчих та нормативно-правових актів щодо окремих (додаткових) умов та порядків переміщення конкретних товарів і транспортних засобів через митний кордон України та (або) їх митного контролю та митного оформлення, вимог міжурядових та (або) міждержавних угод, учасниками яких є Україна.

Документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення, подаються митному органові при: перетинанні товарами і транспортними засобами митного кордону України; декларуванні товарів і транспортних засобів; повідомленні митного органу про намір здійснити переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; здійсненні митними органами інших контрольних функцій.

Для того щоб зрозуміти роль та місце кожного з документів які надаються при проходженні процедури митного оформлення, розглянемо всю сукупність документів, необхідних для проведення зовнішньоторговельної операції. До зовнішньоторговельних документів відносяться документи, які на різних етапах реалізації зовнішньоторговельної угоди виконують певні специфічні функції.

Усю сукупність зовнішньоторговельних документів можна систематизувати на: оперативно-зовнішньоторговельні, комерційні, розрахункові, транспортні, страхові, дозвільні, митні та інші документи.

Перелічені документи перевіряються посадовими особами митних органів до прийняття рішення про пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України або рішення про їх випуск та використання відповідно до обраного митного режиму.

Перевірка документів полягає в ознайомленні з їх відомостями з точки зору відповідності чинним правилам митного законодавства й повноти їх оформлення. Посадова особа митних органів має право вимагати від декларанта подання додаткових документів, необхідних для митного контролю. Наприклад, відповідно до Порядку визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.98 № 1598, митні органи повинні вимагати подання копії.

25 питання

Головна особливість ф'ючерсних угод полягає в тому, що при укладанні ф'ючерсних угод торгують стандартними контрактами, в яких детально регламентовані всі умови -- сума, термін, методи розрахунку, фіксовані дати виконання у визначені дні березня, червня, вересня та грудня.

¦ При здійсненні ф'ючерсних угод застосовується хеджування (від англ. to hedge -- відгороджувати) -- форма страхування ціни чи прибутку. При хеджуванні учасники угод дістають можливість застрахувати себе від можливих утрат від змін ціни протягом терміну угоди. Ф'ючерсні контракти дають змогу зайняти коротку та довгу позиції. Обидва хеджери, кожний зі свого боку, знижують свої ризики. Виграш полягає в тому, що динаміка цін стає менш невизначеною. Успіх ринку в цілому залежить від бази хеджування.

¦ Біржі, де відбуваються основні торги з фьючерсами, встановлюють обмеження денних коливань цін на ф'ючерси. Щодо форвардів денного ліміту зміни цін немає.

¦ Ф'ючерсні операції здійснюються з обмеженим колом валют, таких як долар США, євро, єна, фунт та деякі інші. При цьому обсяг операцій фіксований для кожної з валют, які використовуються в торгівлі, і він задається обсягом стандартизованої валютної партії.

¦ Ф'ючерсний ринок доступний як для великих інвесторів, так і для дрібних. Форвард для невеликих фірм обмежений. Мінімальна сума для укладання форвардного контракту у валюті становить принаймні 500 000 дол.

¦ Ф 'ючерсні операції менш дорогі, ніж форвардні. Для них характерний відносно невеликий спред.

¦ 95 % ф'ючерсних операцій закінчуються укладанням офсетної (зворотної) угоди, при цьому реального постачання фінансового активу не відбувається. Учасники отримують лише різницю між вартістю первісної угоди і ціною під час виконання контракту. Понад 95 % форвардних угод закінчуються постачанням фінансового активу за контрактом.

¦ За ф'ючерсами відбувається безперервний (щоденний) потік платежів. За форвардами --- оплата не здійснюється до настання дати контракту.

¦ Грошовий потік у випадку ф'ючерсів дає можливість заробити на проценті, відкладаючи кошти, які отримуються у вигляді платежу за ф'ючерсом. Цього не відбувається у випадку форвардів. Слід мати, однак, на увазі, шо за ф'ючерсом можливі збитки. Крім того, прибутки та збитки за ф'ючерсами сплачуються невідкладно в той самий день, коли вони виникають.

¦ Форвардний ринок є саморегулятивним, форвардні контракти регламентуються звичайними законами, а ф'ючерси -- спеціальними рішеннями агентств (у США, наприклад, Комісії з торгівлі ф'ючерсами).

¦ Якщо форвардами торгують повсюдно, то ф'ючерсами -- тільки на біржах, у Чикаго, Токіо, Сіднеї, в Новій Зеландії та ще в декількох місцях.

¦ За ф'ючерсної угоди партнером клієнта є клірингова палата відповідної ф'ючерсної біржі. Вторинного ринку форвардів взагалі не існує. Щоб нейтралізувати валютну угоду, необхідно укласти "зустрічну" з тим самим партнером (банком). Така операція на жаргоні трейдерів має назву "вбити контракт" (to kill a contract). На відміну від цього ф'ючерсна торгівля відбувається через клірингові палати, тому торгівці відповідають тільки за своїми чистими позиціями.

26 питання

Якщо між Сторонами не домовлено інше, поставка здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС 2000).

Терміни поставки визначаються в специфікаціях (накладних) та/або Рахунку для кожної окремої поставки.

Після настання дати поставки Покупець зобов'язаний негайно вимагати відвантаження Товару. У випадку відсутності такої вимоги Постачальник вправі на власний вибір і розсуд поставити його Покупцеві або здати на зберігання на склад за рахунок і на ризик Покупця.

Про готовність відвантажити Товар Постачальник повідомляє Покупця. У момент одержання Покупцем повідомлення Постачальника про готовність відвантажити Товар останній вважається наданим у розпорядження Покупцеві і може бути виставлений рахунок на оплату за даний Товар.

Покупець зобов'язаний прийняти Товар протягом 2-х днів після одержання Покупцем від Постачальника письмового повідомлення про готовність Товару до відвантаження, надісланого по факсу або електронною поштою. У випадку прострочення виконання цього зобов'язання Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов'язаний при першій вимозі Постачальника сплатити Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості Товару за кожен день прострочення.

Терміни передачі Товару (визначені в специфікаціях (накладних) та/або рахунку), виконання роботи або надання послуги вважаються дотриманими, якщо на момент їх закінчення Товар, що підлягає передачі, вивезений зі складу Постачальника або Покупець одержав повідомлення про готовність Постачальника поставити Товар.

Терміни передачі Товару, виконання роботи або надання послуг відповідно продовжуються при настанні подій, яких Сторони не могли передбачати при укладанні Договору, які трапилися незалежно від волі Сторін і, незважаючи на всі можливі зусилля, перешкоджають передачі Товару. Це обставини нездоланної сили такі як - пожежа, вибух, повінь, землетрус, війна, заворушення, страйки. Постачальник повинен негайно повідомити про це Покупця в письмовій формі і надати йому відповідне підтвердження (наприклад, видане торгово-промисловою палатою) про настання таких обставин. Постачальник має негайно проінформувати Покупця про закінчення дії обставин нездоланної сили і визначити допустимий термін виконання своїх зобов'язань.

У випадку порушення термінів передачі Товару Покупець має право встановити Постачальникові додатковий розумний термін для виконання. За прострочення у виконанні своїх зобов'язань Постачальник не несе відповідальність у вигляді сплати неустойки.

Якщо поставка Товару здійснюється на інших умовах, ніж передбачено п.5.1., Постачальник має право вибору способу перевезення, засобів доставки, маршруту перевезення, а також характеру й обсягу необхідних засобів забезпечення безпеки перевезення, експедитора, перевізника й упаковки. Постачальник здійснює даний вибір на власний розсуд і на звичайних умовах.5.10.Допускається часткова передача Товару Покупцеві. Постачальник має право здійснити передачу Товару Покупцеві в кількості, що більше або менше від замовленої Покупцем кількості не більше, ніж на 10%, при спеціальному замовленні - не більше, ніж на 20%, при цьому весь поставлений Товар повинен бути оплачений.

27 питання

Декларування - це заява за встановленою формою точних даних про мету переміщення через митний кордон товарів та інших предметів і про самі товари та інші предмети, а також будь-яких відомостей, необхідних для митного контролю та митного оформлення. Декларування здійснюється безпосередньо власником або на підставі договору іншими підприємствами, що допущені митницею до декларування. Підприємства допускаються митницею до декларування на підставі ліцензії про визнання їх як декларантів.

Декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники). Декларантами товарів і транспортних засобів, що належать громадянам, також можуть громадяни, уповноважені власниками зазначених товарів і транспортних засобів на здійснення декларування нотаріально посвідченими дорученнями.

Поняття декларанта, як суб'єкта митних правовідносин, є одним із найважливіших в термінології митного законодавства. Відповідно до визначення термінів, які вживаються в Митному кодексі, декларант - це юридична чи фізична особа, яка здійснює декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України (ст.1).

Статтєю 26 цього Кодексу визначено, що у відносинах з митними органами інтереси підприємств та громадян можуть представляти митні брокери та інші особи на підставі відповідного договору, укладеного з підприємством, або нотаріально посвідченої довіреності (доручення), виданої громадянином.

Декларантом може бути тільки особа, яка має чітко визначені повноваження, щодо товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон та підлягають декларуванню, а також відповідно до зазначених повноважень реалізовує право на декларування, виконує встановлені законодавством обов'язки та несе передбачену законодавством відповідальність, пов'язану з декларуванням.

Безумовне право декларування шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення інших дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (ст. 81) мають підприємства або громадяни, які відповідно до чинного законодавства є власниками товарів та транспортних засобів, що декларуються. Слід мати на увазі, що декларування товарів і транспортних засобів, власником яких є підприємство, можливе працівником даного підприємства, який має відповідні повноваження.

28 питання

видачі ліцензій на експорт товарів

Визначений Положенням про порядок оформлення та видачі ліцензій та експортних документів на експорт продукції в 2002 році, затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 01.02.02 №33, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.01 №1703.

Для одержання ліцензії подаються такі документи:

заявка на ліцензію або експортний документ (встановленої форми);

лист-звернення про видачу ліцензії або експортного документа з гарантією сплати державного збору за оформлення (крім експортного документа);

копія свідоцтва про державну реєстрацію, завірена керівником суб'єкта підприємницької діяльності;

копія зовнішньоекономічного договору (контракту), всі додатки й специфікації до нього, завірені керівником суб'єкта підприємницької діяльності;

сертифікат про походження товару, виданий Торгово-промисловою палатою України чи регіональною торгово-промисловою палатою;

погодження відповідної уповноваженої на це установи згідно з додатками 1*, 2, 5, 6 та 12* до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2001 р. №1703;

документ про оплату послуг за оформлення ліцензії.

Оплата здійснюється в розмірі 0,1% від вартості контракту відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.91 №312 та зараховується до державного бюджету за кодом бюджетної класифікації 14060200 (номери рахунків див. додаток №2).

Порядок видачі ліцензій на імпорт товарів

Визначений Положенням про порядок ліцензування імпорту товарів у 2002 році, затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 01.02.02 №33, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.01 №1703.

Для одержання ліцензії подаються такі документи:

заявка на ліцензію, оформлена належним чином;

лист-звернення щодо оформлення ліцензії з гарантією оплати державного збору за її оформлення;

копія зовнішньоекономічного контракту, всі додатки та специфікації до нього, завірені керівником суб'єкта підприємницької діяльності;

копія свідоцтва про державну реєстрацію, завірена керівником суб'єкта підприємницької діяльності;

погодження відповідної уповноваженої на це установи згідно з додатками 3, 5, 6 та 11 * до постанови КМУ від 18.12.01 №1703;

акт експертизи товару, виданий Торгово-промисловою палатою України чи регіональною торгово-промисловою палатою, з визначенням коду товару згідно УКТ ЗЕД.

документ про оплату послуг за оформлення ліцензії.

Оплата здійснюється в розмірі 255 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.08.96 №312 та зараховується до державного бюджету за кодом бюджетної класифікації14060200 (номери рахунків див. додаток №2).

Ліцензія на експорт товарів або експортний документ та ліцензія на імпорт товарів видається тільки за наявності доручення на її отримання та копії документа, що підтверджує оплату державного збору за видачу ліцензії.

Відповідальність за достовірність інформації, наведеної у документах, представлених для оформлення ліцензії, несе керівник суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

У разі неправильного оформлення заявки на ліцензію або подання неповного комплекту документів документи не приймаються.

Днем подання заявки на ліцензію вважається день її реєстрації в головному управлінні зовнішніх зв'язків, туризму і торгівлі, що підтверджується датою вхідної реєстрації.

Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії приймається не пізніше 15 робочих днів з дати реєстрації заявки.

ліцензування товарів згідно з цими додатками здійснюється управлінням нетарифного регулювання та контрактного обліку департаменту торговельних обмежень та контролю за зовнішньоекономічною діяльністю Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

29 питання

Спочатку був прийнятий Указ Президента України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” 18 червня 1998 р., а потім 24 грудня 1998 р. - Закон України з такою ж назвою

Законом визначено, що метою створення в Донецької області спеціальних економічних зон та запровадження на територіях пріоритетного розвитку спеціального режиму інвестиційної діяльності є:

залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для створення нових робочих місць та працевлаштування працівників, що вивільняються у зв'язку із закриттям, реструктуризацією гірничодобувних та інших підприємств;

впровадження нових технологій, модернізація діючих виробництв;

розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісних товарів та послуг;

створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури;

ефективне використання природних ресурсів. Управління СЕЗ «Донецьк» та «Азов» і територіями пріоритетного розвитку здійснюють:*

Рада з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецької області (далі -- Рада);*

органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації;*

органи господарського розвитку спеціальних економічних зон.

Орган місцевого самоврядування:*

укладає контракт з інвестором про реалізацію інвестиційного проекту, схваленого Радою;*

приймає рішення про надання в користування органу господарського розвитку спеціальної економічної зони земельних ділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на відповідній території, та природних ресурсів місцевого значення.

До повноважень Ради належить:*

розроблення та забезпечення реалізації стратегії та поточних програм розвитку СЕЗ, що затверджуються відповідними місцевими Радами;*

розгляд і схвалення інвестиційних проектів;*

розроблення та здійснення комплексу організаційних заходів щодо забезпечення залучення фінансових ресурсів;*

організація підготовки та перепідготовки кадрів;*

проведення міжнародних тендерів для вибору інвестиційних проектів та їх учасників;*

видача суб'єктам підприємницької діяльності дозволу на проведення діяльності на території СЕЗ без створення юридичної особи та інш.

Повноваженнями органу господарського органу СЕЗ є:*

облаштування території СЕЗ; ,*

будівництво об'єктів виробничої та невиробничої інфраструктури, розвиток мережі комунікаційних зв'язків;*

укладення договорів про виконання підрядних робіт щодо облаштування території зони, будівництва об'єктів виробничої та невиробничої інфраструктури, розвиток мережі комунікаційних зв'язків; укладення договорів про експлуатацію об'єктів інфраструктури; укладення в межах повноважень, наданих органами місцевого самоврядування, договорів із суб'єктами підприємницької діяльності про надання в оренду земельних ділянок, використання природних ресурсів місцевого значення та об'єктів інфраструктури у СЕЗ;*

участь у реалізації інвестиційних проектів та інш.

Законом визначені особливості провадження підприємницької діяльності на території СЕЗ «Донецьк» і територіях пріоритетного розвитку.

На території СЕЗ «Донецьк» розміщуються підприємства, які застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для експорту та поставок їх на внутрішній ринок.

На території СЕЗ «Азов» розміщуються підприємства, які здійснюються операції з обслуговування транзитних вантажів, їх зберігання, дороблення, сортування, пакування, надання транспортно-агентських та експедиторських послуг, торгівлі, а також підприємства, які застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для експорту та частково на внутрішній ринок.

На територіях СЕЗ можуть розміщуватися об'єкти виробничої та невиробничої інфраструктури (офісні будівлі, готелі, жилі будинки) але забороняється створення казино, гральних домів та інших місць грального бізнесу.

Земельні ділянки передаються в оренду суб'єктами підприємницької діяльності на строк до 60 років, але не більше ніж до кінця строку існування спеціальної економічної зони.

Основні положення щодо порядку ввезення товарів та інших предметів на територію ВЕЗ «Азов» та вивезення товарів та інших предметів з території цієї зони:*

у разі ввезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з-за меж митної території України на територію БЕЗ для використання в межах цієї зони ввізне мито та податок на додану вартість не справляється;*

у разі ввезення на митну територію України з території ВЕЗ товарів та інших предметів, що попередньо були ввезені з-за меж митної території України на територію цієї зони, податки сплачуються в порядку, встановленому законодавством України для оподаткування товарів, що імпортуються;*

у разі ввезення на митну територію України з території ВЕЗ товарів та інших предметів, повністю вироблених або достатньо перероблених чи оброблених у зоні, податок на додану вартість і акцизний збір справляються як для вільного використання в Україні;*

у разі вивезення з території ВЕЗ за межі митної території України товарів та інших предметів вироблених, у тому числі повністю, або достатньо перероблених чи оброблених у зоні, вивізне мито і акцизний збір не справляються, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;*

у разі вивезення за межі митної території України з території ВЕЗ товарів та інших предметів, попередньо ввезених з-за меж митної території України на територію зони, вивізне мито, податок на додану вартість і акцизний збір не справляються;*

у разі вивезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з митної території України на територію ВЕЗ вивізне мито не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;*

у разі ввезення товарів та інших предметів на територію ВЕЗ з метою транзиту через територію цієї зони митні збори справляються відповідно до законодавства України.

30 питання

Базисними умови зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу називаються тому, що встановлюють базис ціни залежно від того, чи включаються витрати на транспортування (та інші витрати) у ціну товару чи ні. Базисні умови визначають:

* хто і за чий рахунок забезпечує транспортування товарів по території країн продавця, покупця, транзитних країн, а також при перевезенні товару морським, річним і повітряним транспортом,

* становище вантажу по відношенню до транспортного засобу, що визначає обов'язок продавця за встановлену в контракті ціну доставити вантаж у певне місце чи перевантажити товар на транспортний засіб, чи підготовити його до завантаження, чи передати транспортній організації;

* обов'язки продавців щодо пакування та маркірування товарів, а також обов'язки сторін зі страхування вантажів;

* обов'язки сторін щодо оформлення комерційної документації відповідно до існуючих у практиці міжнародної торгівлі вимог;

* де і коли переходять від продавця до покупця права власності на товар;

* заходи, пов'язані з ризиком випадкової втрати чи пошкодження товару, та витрати, які можуть виникнути у зв'язку з цим.

Базисні умови спрощують складання й узгодження контрактів, допомагають контрагентам знайти способи розподілу відповідальності та вирішення неузгодженостей, що виникають. Особливості базисних умов регламентовані міжнародною практикою. Міжнародна торгова палата розробила й випустила в 1953, 1980 та 1990 рр. збірники «Міжнародні правила тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС» (International Commercial Terms). Сьогодні використовується збірник, виданий у 1990 р. під назвою «ІНКОТЕРМС-90».

Уживаний при позначенні базисних умов термін «франко» походить від слова «вільно». Він означає, що покупець вільний від ризику і всіх витрат на доставку товару до пункту, позначеного словом «франко». У контрактах після позначення базисної умови вказується назва географічного пункту. Цими пунктами можуть бути морські та річкові порти, залізничні станції, аеродроми, склади, місцеперебування продавців, покупців, вантажоодержувачів, бірж, аукціонів, прикордонні пункти, заводи-виробники продукції, будівельні площадки об'єктів.



31 питання

Міжнародний бізнес історично і логічно виникає внаслідок розвитку й поглиблення міжнародного поділу праці та формування світового ринку.

Міжнародний бізнес можна визначити як ділову взаємодію фірм різних форм власності або їх підрозділів, які знаходяться в різних країнах, головною метою яких є одержання прибутку за рахунок вигод і переваг ділових міжнародних операцій.

"Міжнародний бізнес - це підприємницька діяльність, пов'язана з використанням капіталу в різноманітних формах і переваг підвищеної ділової активності; здійснюється з метою отримання прибутку і поширюється на міжнародну економічну сферу".

Міжнародний бізнес включає будь-які господарські операції, що здійснюються двома і більше країнами. Такі ділові взаємовідносини можуть виникати на рівні як приватних, так і державних організацій. У разі участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції, як правило, здійснюються з метою одержання прибутку. Діяльність фірм, які мають державну форму власності, не завжди орієнтовані на прибуток.

Економічна сутність міжнародного бізнесу має визначатися у площині його як явища і процесу міжнародних економічних відносин.

Як явище міжнародних економічних відносин міжнародний бізнес - це форма взаємодії суб'єктів міжнародної економічної діяльності, спрямована на одержання вигод від трансграничного співробітництва.

Як процес міжнародний бізнес є проявом специфічного виду взаємодії суб'єктів, який характеризується певною структурою, технікою, умовами й правилами ведення, а також наслідками та результатами, що досягаються у процесі даного виду взаємодії і тільки через цей вид.

Суб'єкти міжнародного бізнесу - це реальні учасники його як процесу взаємодії (окремі особи, контактні групи або складні соціальні структури), яким притаманні внутрішні мотиви, інтереси, цілі та здатність до їх реалізації у певній сфері міжнародної економічної діяльності.Головними ознаками суб'єкта міжнародного бізнесу є наявність у нього внутрішніх мотивів, цілеспрямованості, волі та здібностей діяти для досягнення власних стратегічних цілей.

Згідно з такими критеріями визначення суб'єктами міжнародного бізнесу можуть виступати окремі особи, підприємства, транснаціональні структурні утворення, міжнародні організації й асоціації, інтеграційні (регіональні) угрупування та держави.

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", до суб'єктів міжнародного бізнесу в нашій державі належать:

* фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають громадянську дієздатність і правоздатність);

* юридичні особи (які зареєстровані в Україні та мають на її території постійне місцезнаходження);

* об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб (які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України);

* структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

* спільні підприємства (які мають постійне місцезнаходження в Україні).

Міжнародний бізнес має суттєві особливості у порівнянні з національним.

32 питання

Міжнародне право зародилося завдяки еволюції розвитку особистості і держави, націй і народів. Вважається, що міжнародне право виникло у стародавньому світі відтоді, коли між державами розпочинаються міжнародні відносини. Ця риса полягає не в тому, що народи бажали відносин з іншими державами, а для облаштування внутрішнього життя своєї держави, яке виключало б будь-яке втручання зовні.

Прослідковуючи розвиток міжнародного права, можна розбити Його на такі етапи:

* період стародавнього часу;

* від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 року;

* від Вестфальського миру до Гаазьких конференцій миру 1899 р. та 1907 р.;

* від Гаазьких конференцій миру до заснування ООН і формування сучасного міжнародного права.

І етап - стародавні часи.

Міжнародне право виникло і почало складатись, розвиватись водночас із зародженням міжнародних відносин у стародавньому світі, точніше в тих державах, де був високий рівень цивілізації (державах, що знаходились в долині Тигру і Євфрату, Нілу, райони Китаю та Індії, Егейського і Середземного морів).

Найдавнішим договором - між містами Лагаш і Умма (" 3100 р. до н.е.) узгоджувались такі питання: державний кордон, непорушність знаків; розв'язання спорів міжнародним шляхом (на основі арбітражу); санкції гарантувались клятвами і звертанням до богів.

Іншим важливим договором цього періоду став Договір між царем Хаттушілем і фараоном Рамзесом II (? 1300 р. до н.е.) про укладення миру "наперед і до кінця вічності". Суб'єктами правовідносин визначались фараони, царі, князі тощо, проте умов цього договору не завжди дотримувалися.

У свою чергу, Договір між династіями Чу і Цзінь (577 р. до н.е.) був укладений про союз і спільне ведення війн (Китай).

Першому етапові становлення міжнародного права властиве започаткування розвитку норм посольського права (особиста недоторканність у Стародавній Індії, проксени в Стародавній Греції), права війни тощо.

Важливу роль у розвитку міжнародного права відіграла Римська держава.

Здійснення зовнішніх зносин і укладення договорів (договори миру і союзу, дружби і гостинності) здійснювали народні збори і сенат. Дотримувались принципу дипломатичної недоторканності.

Формується "римське право народів" (jus gentium), основним інститутом якого було становище людини в державі і міжнародних відносинах.

Важливу роль у середні віки в міжнародному праві відіграла Київська Русь. Тут активізувався процес укладання міжнародних договорів, насамперед двосторонніх. Тільки з Візантією було підписано три договори київських князів: договір "миру і любові" 907 p.; рівноправна, міждержавна угода з політичних, економічних, військових і юридичних питань 911 p., союзний договір щодо територіальних питань і посольського права 944 р.

Ще за часів Київської Русі мала місце "таємна дипломатія", прикладом якої був договір київського князя Святослава і візантійського патриція Калокіра.

II етап - міжнародне право від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 р.

Падіння Західної Римської імперії у V ст. супроводжувалось "приватними війнами" між феодалами. Це зумовило розвиток права війни, права зовнішніх зносин та права міжнародних договорів. Зокрема, виникає право самостійного провадження зовнішніх зносин і укладання договорів (насамперед, союзницьких договорів) з метою захисту прав та інтересів.

Як правило, поширеними були договори у письмовій формі (латинню або мовою сторін). Обов'язковими визнавались гарантійні забезпечення договору - видача заручників (родичі особи), застава цінностей, території тощо.

Активно розвивається дипломатичне право, створюються постійні дипломатичні представництва, виникає інститут консулів, а також визнавалась недоторканність послів.

І77 етап розвитку міжнародного права - від Вестфальського миру 1648 р. до першої Гаазької конференції миру.

Вестфальський мирний конгрес завершив поділ Європи після Тридцятирічної війни підписанням Вестфальського трактату (Вестфальського миру) 1648 р. Умови цього договору обговорювались ще з 1634 p., серед яких ключовими стали: релігійні відносини; територіальні зміни; політичний устрій Європи. Міжнародні принципи, які історично створені цим договором, пізніше, в 1789 p., були відтворені у Декларації прав людини і громадянина.

Після війн між Францією і Росією 1812 р. заслугою зовнішньої політики Росії стало об'єднання європейських держав у своєрідний союз для реалізації спільних цілей і захисту від зовнішніх посягань, їх результатом є Паризький трактат 1814 р. з питань територіальних претензій.

У 1815 р. на Віденському конгресі було прийнято низку міжнародно-правових документів, а саме: Декларація про припинення торгівлі неграми, Віденський регламент, угода про делімітацію кордонів, вільне судноплавство тощо.

Отже, у цей період активізувався міжнародний договірний процес, який сприяв територіальним змінам у світі та певним зрушення у сфері прав людини.

IVетап - від Гаазьких конференцій до формування сучасного міжнародного права.

Гаазькі конференції були присвячені двом основним напрямкам співробітництва держав на той час:

- регулюванню збройних конфліктів;

- мирному розв'язанню спорів.

Перша Гаазька конференція 1899 р. відбувалась за ініціативою російського імператора, у ній взяло участь 26 держав. її результатом стало підписання 3-х конвенцій:

1) про мирне розв'язання спорів;

2) про закони і звичаї сухопутної війни;

3) про застосування Женевської конвенції щодо поранених і хворих до морської війни (1864).

Перша Гаазька конференція визначила коло питань для обговорення на наступній Другій Гаазькій конференції. Остання відбулась у 1906-1907 рр. за ініціативою СІЛА. За участю 44 держав світу підписано 13 конвенцій, 1 декларація і Заключний акт, що стосувались в основному питань мирного розв'язання спорів, обмеження застосування сили, нейтралітету держав, умов ведення війни і т.д.

Проведенню Третьої Гаазької конференції завадила Перша світова війна, після завершення якої виникла необхідність утворення міжнародної політичної організації, яка мала забезпечити питання безпеки й миру в світі та співробітництва держав. Таким чином, 1919 р. було створено Лігу Націй з відповідною системою органів, контрольними повноваженнями над мандатаріями, а також захисту національних меншин; реєстрацією міжнародних договорів. Вона мала таки три суттєві риси: асоціація урядів; міжнародна організація; певний метод організації міжнародного життя, а не наддержавний орган.

Ліга Націй прагнула до створення організованого міжнародного співтовариства, водночас не забороняла війну, а лише обмежувалася регулюванням її ведення. її рішення не мали обов'язкової сили. Ця організація припинила своє існування де-факто 1939 року (1946 року де-юре), так і не забезпечивши виконання поставлених завдань і цілей, оскільки не вдалось з початком Другої світової війни гарантувати мир і безпеку в світі.

Право націй на самовизначення продемонструвала на поч. XX ст. (з березня 1917 по квітень 1918 р.) Українська Центральна Рада, історія якої символізує суперечливий процес відновлення української державності. У період існування Української Народної Республіки (УНР) 27 січня 1918 р. було підписано мирний договір між Німеччиною, Туреччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та УНР, де обумовлювались питання кордонів, дипломатичних і консульських зносин, порядок обміну військовополоненими, а також намір активного розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

На цей період припадає також поява у міжнародному праві доктринальних питань визнання держав. Так, доктрина Естрада, викладена в Комюніке мексиканського міністра закордонних справ про визнання держав (27 вересня 1930 р.), полягає в тому, що Мексика у питанні "визнання урядів" відмовилася від поспішного висловлювання з приводу законності або незаконності того чи з іншого іноземного уряду. Цим Мексика уникала створення "образливої практики, яка, крім того, що посягає на суверенітет ? інших націй, призводить до того, що внутрішні справи останніх можуть стати об'єктом оцінки... з боку інших урядів".

Іншим прикладом тлумачення інституту визнання держав є резолюція 40-ї сесії Інституту міжнародного права про визнання ь нових держав та їх урядів 1936 р.

Не менш цікавою з історичної точки зору є і трансформація питання про правонаступництво в міжнародному праві (Декрет Всеросійського центрального комітету рад робітничих, солдатських і селянських депутатів про анулювання державних позик, опублікований 28 січня 1918 р.).

Для історичного періоду характерний подальший розвиток міжнародно-правого інституту прав та обов'язків держав. Міжамериканська конвенція про права та обов'язки держав 1933 р. стала успішною спробою кодифікації прав та обов'язків держав.

З-поміж інших тенденцій у розвитку міжнародного права на початку XX ст. слід назвати суперечності між державами, серед яких основною була суперечність між переможцями і переможеними в Першій світовій війні. Саме ця суперечність стала причиною у 1925 р. Локарнської конференції, яка прийняла 8 актів, що регулюють відносин між західноєвропейськими країнами.

На міжнародно-правові відносини держав впливали і світові економічні кризи, прихід до влади фашизму в Німеччині в 1933 р. Мюнхенська угода, підписана 1938 р. Великобританією, Францією, Німеччиною та Італією, стала дипломатичною предтечею Другої світової війни. Вона розпочинала новий розподіл світу та розв'язання інших проблем міжнародного спілкування.

На сучасне міжнародне право значний вплив мало створення Організації Об'єднаних Націй, НАТО та ряду регіональних міжнародних організацій з метою забезпечення миру і безпеки, демократичного розвитку, свободи і загального добробуту в світі та окремих країнах.

33 питання

Міжнародні міжурядові організації (англ. International Intergovernmental Organization (HUIGOs)), найчастіше асоціюються із терміном Міжнародні організації -- об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету.

Міжнародні міжурядові організації часто називають міжнародними організаціями, хоча останніми можуть називатися також і міжнародні неурядові організації (INGOs), такі як міжнародні неприбуткові організації, чи мультинаціональні корпорації. Міжнародні міжурядові організації є важливим суб'єктом в публічному міжнародному праві, починають діяти після підписання певного взаємного договору, ратифікованого державами-учасниками.



34 питання

Державне регулювання ЗЕД -- це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалити ЗЕД в інтересах національної економіки. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності передбачає створення певних умов та механізмів для ефективного розвитку відносин суб'єктів господарювання в різних країнах.

* Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать:

* Кабінет Міністрів України:

* Національний банк України:

* Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:

* Державна митна служба України:

* Антимонопольний комітет України:

* Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

* До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать.

35 питання

Протягом останніх років в Україні сталися істотні зміни в географічній структурі зовнішньої торгівлі товарами та послугами. Тривав процес скорочення обсягів торгівлі з країнами СНД. Частка країн цієї групи в загальному товарообігу скоротилася з 44,6 % у 2000 р. до 38,8 у 2003 р. Торгівля з країнами далекого зарубіжжя, у т. ч. з ЄС, навпаки розвивалася більш швидкими темпами.

Протягом 2000--2003 pp. спостерігалися високі темпи зростання експорту товарів. Вони збільшилися майже вдвічі. Привертає увагу прискорення темпів зростання експорту машинобудівної продукції. У 2003 р. обсяги експорту останньої збільшилися на 38,3 %. Основними споживачами продукції машинобудування залишаються країни СНД. Водночас значно зросла (до 36,5 %) частка європейських країн. Частка експортних поставок до нових країн--членів ЄС зросла до 18,3 %.

Український експорт характеризується значною часткою продукції сировинної спрямованості та низьким рівнем доданої вартості, що виснажує ресурсну базу країни та робить її економіку досить вразливою до зовнішніх шоків, зміни цінової кон'юнктури. Частка товарів з високою доданою вартістю в загальному обсязі експорту залишається незначною -- на продукцію машинобудування припадає лише 15 %.

У структурі українського експорту продовжує домінувати продукція металургійної промисловості, хоча частка цієї групи в загальному обсязі експорту зменшилася з 41,9 у 2000 р. до 35,8 % у 2003 р.

Динаміка обсягів імпорту товарів у 2000--2003 pp. формувалась під впливом комплексу різноспрямованих чинників, насамперед за рахунок зменшення енергоємності української економіки, приватизації українських нафтопереробних заводів, коливання цін на нафту, зрушень у структурі внутрішнього попиту. Структура імпорту, в якій більше третини припадає на енергоносії, відображає високу залежність української економіки, у т. ч. й експортно-орієнтованих галузей -- хімічної та металургійної -- від зовнішніх джерел постачання енергоносіїв. Частка цих товарів у загальному обсязі імпорту зменшилася з 40 % у 2000 р. до 32,8 % у 2003.

Засоби зовнішньоторговельної політики підрозділяються на основні групи:

- тарифні (митні тарифи);

- нетарифні (кількісні обмеження, інші нетарифні методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори й угоди).

Мита підвищують вартість товару, тому що експортер (імпортер) змушений компенсувати свої витрати на сплату мита за рахунок збільшення ціни на товар. Високі імпортні мита роблять іноземні товари неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку і використовуються для захисту національних виробників аналогічних товарів.

36 питання

1) ЕКОСОР (економічна і соціальна рада) як координатор соціально-економічної діяльності ООН та її спеціалізованих органів;

2) Територіальні установи (ЄЕК - Європейська економічна комісія, ЕСКАТО - економічна і соціальна комісія для Азії та Тихого океану та інші);

3) Спеціалізовані й галузеві установи (ЮНІДО - комітет ООН з промислового розвитку; ЮНКТАД - конференція ООН з торгівлі та розвитку; ЮНЕСКО - ООН з питань освіти, науки та культури; Статистична комісія ООН та інші).

2. Регіональні інтеграційні угрупування - ЄС, ЄАСТ, АСЕАН, НАФТА, ЄвроАзЕС та ін.

3. Міжнародні фінансово-кредитні установи - МВФ, Світовий Банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, Паризький і Лондонський клуби кредиторів.

4. Міжнародні організації з міжнародної торгівлі, - СОТ, МТП (Міжнародна торгова палата) та ін.

5. Координаційні організації - G-8 (група восьми провідних країн світу), ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку).

Для нашої дисципліни важливі конкретні обмеження і засоби стимулюв 151j95b ання, які запроваджують вказані установи. Тим більше, що макро- і мікрорегулюв 151j95b ання повинні спиратися на регламентуючі засади мегарегулюючих інститутів.

Наведемо деякі приклади. Міжнародний валютний фонд є маяком для інших фінансових установ. Його санкції, кредитні програми надають червоне чи зелене світло подальшому руху фінансових потоків. ЕБРР є суттєвим барометром вкладень в екологічні проекти. МТП розробляє базисні умови поставок товарів ІНКОТЕРМС, на які спирається більшість міжнародних контрактів купівлі-продажу.

Дуже часто виникають суперечності статутів різних організацій, що обмежує ЗЕД. Так, статут ВТО рекомендує скоротити до мінімуму тарифні й скасувати нетарифні обмеження. А статут ЕС надає можливість використання нетарифних торговельних обмежень з позаорганізаційними країнами.

37 питання

У міжнародній торговій практиці використовуються два основних методи здійснення експортно-імпортних операцій: прямий (direct) експорт та імпорт, що передбачає поставку товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачу або закупівлю у нього відповідних товарів, і непрямий (indirect) експорт та імпорт, який полягає у продажі та купівлі товарів через торгових посередників.

Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною концентрацією та централізацією капіталу є характерним розширення прямого експорту та імпорту.

Прямий метод зовнішньоекономічних операцій використовується:

* при продажі та закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів;

* при експорті дорогого та габаритного обладнання;

* при експорті стандартного обладнання через закордонні філії;

* при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;

* при державному продажі та закупівлі.

Прямі зв'язки дають ряд переваг: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон'юнктури ринку; швидше пристосування своїх виробничих потужностей до потреб споживача.

Однак і непрямий експорт та імпорт продовжують зберігати своє значення. За деякими оцінками, за допомогою торгових посередників у світовий товарообіг втягується близько половини всіх товарів.

Цей метод використовується:

* при збуті стандартного промислового обладнання;

* при збуті споживчих товарів;

* при реалізації другорядної продукції;

* на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;

* при просуванні нових товарів;

* при відсутності власної збутової мережі;

* при умові, що торгівля монополізована великими торгово-посередницькими фірмами.

Непрямий метод експортно-імпортних операцій теж має свої переваги: великий досвід; власна мережа обслуговування, знання ринку та кон'юнктури.

38 питання

Торгово-посередницькі операції можна поділити на чотири види: з перепродажу; комісійні; агентські; брокерські.

* Операції з перепродажу. Вони здійснюються торговим посередником від свого імені та за свій рахунок. Тут торговий посередник виступає стороною договору як з експортером, так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з перепродажу.

До першого виду належать операції, коли торговий посередник виступає по відношенню до експортера як покупець. Він стає власником товару і може реалізувати його будь-кому і за будь-якою ціною.

Другий вид операцій - коли експортер і торговий посередник підписали договір про продаж товарів на певній території у конкретний термін (вказуються й інші деталі).

Таким чином, посередництво шляхом домовленості полягає у просуванні товарів від експортера до споживача, при цьому посередник зобов'язаний дотримуватися певних умов експортера.

* Комісійні операції. Це здійснення однією стороною, що йменується комісіонером, за дорученням іншої сторони, яку називають комітентом, угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємовідносини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власником товару, комісіонер не купує товар (він залишається в руках експортера) Але для третьої сторони (покупця) стороною договору виступає комісіонер, а комітента він може навіть і не знати. Комісіонер отримує винагороду або як відсоток, або як різницю між ціною комітента і продажною.

А якщо покупець не може розплатитися з комісіонером? Звичайно комісіонер не відповідає за кредитоспроможність третіх осіб. Однак іноді у комісійний договір включається умова про поруку комісіонера за виконання угоди покупцем, тобто гарантії комітента від несплати. Така умова називається делькредере (del credete). У договорі вказується при цьому ціна (максимальна чи мінімальна), а також термін передачі грошей комісіонером комітенту.

Якщо замовлення йде від імпортера комісіонеру (тобто навпаки) на купівлю у країні експортера товарів, то воно називається індентом (indent). Він може бути закритим, якщо імпортер точно вказує у замовленні, де і що купити, і відкритим, якщо індент надає комісіонеру право вибору покупця.

Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера, але товар належить консигнанту, тобто експортеру. Консигнаційна форма торгівлі використовується при слабкому освоєнні ринку або при поставці нових товарів чи товарів масового виробництва, в стійкому збуті яких експортер не впевнений. Це зручна форма торгівлі, яка дозволяє ознайомитися з товаром і вибрати необхідне.

* Агентські операції. Це доручення однієї сторони, яка йменується принципалом, іншій стороні, яку називають агентом, щодо здійснення юридичних угод за рахунок і від імені принципала (а комісіонер діє від свого імені) на визначеній територій. Незалежність агента проявляється у тому, що він не перебуває у трудових відносинах із принципалом і діє самостійно на основі агентської угоди. Він є юридичною особою, зареєстрованою у торговому реєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам стороною не виступає, тобто контракт про купівлю не укладає. Термінологія щодо таких посередників різноманітна: в Англії та США - це агент і принципал, у ФРН, Японії - торговий представник, у Скандинавських країнах - агент і підприємець, у Латинській Америці - повірений і довіритель. Плутанина полягає у тому, що в Англії та США під агентством часто розуміють усі види посередництва.

* Брокерські операції. Це встановлення через посередника-брокера (англ. broken, франц. courtier, нім. мakler) контактів між продавцем і покупцем (а також між страхувальником і страхованим, судновласником і фрахтівником). Брокер не є стороною у договорі, він виступає лише для інформування обох сторін, які беруть на себе зобов'язання за угодою. На відміну від агента, він не перебуває у договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень.

Окрім головної функції - знайти покупця для продавця чи навпаки -- брокер також може здійснювати:

* контроль за виконанням контракту та пред'явленням рекламацій;

* обов'язки делькредере (іноді);

* підбір партії товару певного асортименту;

* інформування про стан ринку.

Брокер отримує винагороду, яка називається брокередж (англ. brokerage), куртаж (франц. courtage), провізіон (нім. рrovision). Розмір цієї винагороди при товарних операціях коливається від 0,25 до 2-3%.

Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони чи приймати від неї комісію, за винятком тих випадків, коли на це є згода клієнта. Іноді як посередники виступають два брокери - один за дорученням продавця, інший - покупця. Брокери спеціалізуються на продажі, купівлі одного виду товару, біржового чи аукційного.

40 питання

Валютний курс -- ціна одиниці іноземної валюти, виражена у національній грошовій одиниці.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. За його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту та зростанню експорту, і навпаки -- зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.

На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, процентні ставки, перспективи політичного розвитку тощо. Усі ці обставини ускладнюють визначення та вибір режиму валютного курсу.



41 питання

В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Його зміни суттєво впливають на розвиток як внутрішньогосподарських процесів, так і зовнішньоекономічних позицій тієї чи іншої країни. Мається на увазі вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух коротко- та довгострокових капіталів, розміри заборгованості, платіжного балансу країни і т.д.

...